Бухгалтерський облік на підприємстві

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ПРАВА КАФЕДРА ОБЛІКУ І АУДИТУ

Курсова робота

з дисципліни

«Бухгалтерський облік»

Варіант 4

Виконав:

студент ННІЕМП

спец. «Економіка підприємства»

3-го курсу, 2 групи

Базюк Ірина

Перевірила:

Нагавичко І.П.

Рівне 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І

1. Рахунки бухгалтерського обліку їх зміст, будова

2. Метод подвійного запису

3. Синтетичні і аналітичні рахунки, їх взаємозв`язок

4. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку

РОЗДІЛ ІІ.ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП Облік виник і розвивається у зв’язку з потребою суспільства в необхідній і достатній інформації щодо наявності та руху майна з метою контролю та управління господарськими процесами і їх результатами.

Бухгалтерський облік є локальним і включає всю технологію інформаційного процесу, яка охоплює процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємств, організацій і установ зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття рішень. З огляду на це він перетворився на міжнародну мову бізнесу і став обов’язковою передумовою успішної діяльності всіх господарюючих процесів.

Бухгалтерський облік нині є важливою складовою економічної науки, забезпечуючи технологію отримання необхідної інформації про господарюючий суб'єкт. Він тісно пов’язаний з такими науками, як статистика, фінанси, менеджмент, із правовими та соціальними науками. Основоположні принципи бухгалтерського обліку є однаковими для господарюючих суб'єктів всіх видів діяльності й забезпечують єдині підходи щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Рахунки бухгалтерського обліку їх зміст, будова бухгалтерський облік реєстрація синтетичний Зафіксована в первинних документах інформація за технологією облікового процесу підлягає реєстрації та класифікації (групуванню) з метою її систематизації з тим, щоб у кінцевому підсумку стати окремою статтею балансу. Відображення господарських операцій безпосередньо в бухгалтерському балансі практично недоцільне, оскільки після кожної операції довелося б складати новий баланс (згадаймо чотири типи змін в балансі). Крім того, баланс як моментний показник складають на перше число місяця і він не містить узагальненої інформації про рух кожної групи засобів джерел. Відомо, що бухгалтерський баланс дає оцінку активів тільки в грошовому вимірнику, а облік, наприклад, матеріальних цінностей потребує ще й натуральних вимірників. Тому поточний облік стану і змін засобів та їхніх джерел, самих господарських процесів у діяльності підприємства забезпечується за допомогою системи рахунків.

Рахунки — це один з елементів методу бухгалтерського обліку, спосіб групування і поточного відображення за певними ознаками наявності та руху засобів підприємництва і їхніх джерел та господарських процесів.

Кожній групі активів, джерел їх формування та господарських процесів відкривають рахунок. Так, для обліку основних засобів відкривається рахунок «Основні засоби», для обліку товарів — «Товари», для обліку процесу виробництва — «Виробництво» тощо.

Отже, рахунок є способом групування (узагальнення) активів, пасивів, господарських процесів і контролю за їх станом і рухом у процесі господарської діяльності підприємств.

Зміст, призначення і будова рахунків зумовлені об'єктами, що обліковуються, і завданнями обліку.

У результаті господарської діяльності активи та джерела їх утворення можуть збільшуватися або зменшуватися. Таке збільшення або зменшення рахунку відображається окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміномдебет, а праву — кредит. Назву рахунка пишуть посередині таблиці.

Термін «дебет» походить від лат. Debet, що означає «він винен», а «кредит» — від лат. Credit, що означає «він вірить». Тепер дебет і кредит — це умовні технічні позначення сторін рахунка. Таку форму застосовують і розуміють однаково бухгалтерами усього світу. Кожна сторона призначається для роздільного відображення збільшення або зменшення сум. Систематично рахунок має таку форму (рис 1).

Оскільки об'єкт бухгалтерського обліку характеризується певним станом, тобто наявністю на певний момент часу засобів, коштів і джерел, то перш за все на рахунку фіксують цей стан, що називається початковим залишком, або початковим сальдо. Слово «сальдо» походить від італ. Що означає «розрахунок». Після цього на рахунках відображають господарські операції, тобто зміни засобів і їх джерел. При цьому збільшення об'єкта обліку записують на одній стороні рахунка, а зменшення — на протилежній. Маючи інформацію про початкове сольдо об'єкта обліку та зміни протягом звітного періоду, визначають сольдо на кінець звітного періоду. Накопичена інформація про рух об'єкта обліку, відображено за дебетом і кредитом, називається оборотом.

Підсумки записів за дебетом рахунка називають дебетовим оборотом, підсумки записів за кредитом рахунка — кредитовим оборотом.

Залежно від обліку активів чи джерел їх утворення бухгалтерські рахунки поділяють на активні і пасивні.

Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів і відкриваються для статей балансу («Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Виробничі запаси», «Товари», «Каса», «Рахунки в банках», «Розрахунки з покупцями та замовниками» тощо).

Пасивні рахунки призначені для обліку наявності та зміни джерел утворення і відкриваються для статей балансу, що містяться в пасиві балансу («Статутний капітал», «Резервний капітал», «Нерозподілені прибутки», «Довгострокові позики», «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», «Розрахунки з оплати праці» тощо).

При відкритті рахунків у них записують початкові сальдо на підставі статей балансу. Оскільки господарські засоби розміщені в лівій стороні балансу — активні, то і сальдо в активних рахунків записують зліва в дебеті рахунка. Так як джерела господарських засобів відображають у балансі з правої сторони, то і сальдо в пасивних рахунках записують справа у кредиті рахунка. Отже активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, а пасивні рахунки — кредитове, що засвідчує тісний взаємозв'язок між балансом і рахунками. Можна сказати, що баланс складають за даними рахунків. При чому сума всіх дебетових залишків (сальдо) активних рахунків відображає загальну вартість господарських засобів і дорівнює підсумку активу балансу. Відповідно, сума всіх кредитових залишків (сальдо) пасивних рахунків відображає загальний обсяг джерел засобів і дорівнює підсумку балансу.

На тій стороні рахунка, де показується залишок, відображається його збільшення, а на протилежній — зменшення. В активних рахунках, де залишок завжди дебетовий, 0збільшення коштів відображається за дебетом, а зменшення — за кредитом. У пасивних рахунках, де залишок завжди кредитовий, збільшення джерел відображають за кредитом, а зменшення — за дебетом.

Побудову активних і пасивних рахунків зображено на рис. 2.

Для визначення залишку (сальдо) на кінець місяця на активному рахунку необхідно: до початкового дебетового залишку (сальдо) додати дебетовий оборот і відняти кредитовий оборот.

У пасивних рахунках для визначення залишку (сольдо) на кінець місяця необхідно до початкового кредитового сальдо додати кредитовий оборот і відняти дебетовий оборот.

Ознайомлення з будовою рахунків показало, що дебет і кредит активних і пасивних рахунків мають різне значення. Це випливає із суті господарських засобів і джерел їх утворення. Активні рахунки мають залишок (сальдо) завжди дебетовий (оскільки не можна витратити більше ніж є в наявності і надійшло); пасивні рахунки — тільки кредитовий (оскільки джерела засобів обмежуються наявними господарськими засобами).

1.2 Метод подвійного запису Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні й рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумовлює необхідність відображення її на рахунках методом подвійного запису.

Подвійний запис — метод, випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох її частинах в активі, у пасиві чи в активі і пасиві одночасно. Це важливий принцип однакового відображення господарських операцій на рахунках.

Відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного і за кредитом другого рахунків в одній і тій же сумі називають подвійним записом.

Подвійний запис не тільки принцип однакового відображення операцій на рахунках, а й основний технічний прийом бухгалтерського обліку, оскільки очевидно, що скільки не було б операцій, але загальна сума записів за дебетом рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів за кредитом рахунків.

Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими. Як синонім кореспонденції рахунків використовують терміни: бухгалтерська проводка, контировка.

Оскільки господарські операції здійснюються на основі первинних документів, то у формуванні господарської операції і при кореспонденції рахунків необхідно вказувати підставу (документ). Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку є певною моделлю взаємопов'язаних рахунків, і тому конструювання чи складання бухгалтерської проводки є творчою роботою фахівця-бухгалтера, яка вимагає глибокого розуміння суті господарської операції і уявлення про зміни, до яких вона приведе.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості і складні бухгалтерські проводки.

Простою називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, а другий кредитується на одну і ту ж саму суму, тобто коли кореспондують між собою тільки два рахунки.

Складною називаютьтаку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, декілька кредитується на загальну суму, або навпаки — один кредитується, а декілька дебетуються на загальну суму.

У складних бухгалтерських проводках не порушуються принцип подвійного запису, оскільки зберігається взаємопов'язане відображення господарської операції за дебетом і кредитом різних рахунків на одну і ту ж суму. Кожну складну бухгалтерську проводку можна розкласти на декілька простих. Однак застосування у практиці бухгалтерського обліку складних проводок переважає, тому що зменшує кількість записів, робить їх більш наочними.

Правильна кореспонденція рахунків має велике значення для організації бухгалтерського обліку, його достовірності й правильності, оскільки на перший план виступають сутність господарської операції і її правдиве відображення на рахунках. Тому з метою забезпечення єдиних підходів до відображення операцій розробляють інструкції і типові кореспонденції рахунків. Їх наводять у спеціальних довідниках і в коментарях до плану рахунків.

Господарські операції відбуваються і реєструються у певній хронологічній послідовності, а інформація про стан та рух об'єктів обліку відповідно систематизуються на рахунках. Тому бухгалтерські записи є хронологічними і систематичними.

Хронологічний запис — це запис операцій у хронологічній (календарності) послідовності їх виникнення. Хронологічний запис здійснюється у спеціальних журналах з обов’язковим відображенням нумерації господарських операцій і використовується для перевірки повноти і правильності відображення операції на рахунках. Загальні підсумки проведених у журналі сум за дебетом і кредитом мають збігатися з їх оборотами.

Хронологічний запис ще називають хронологічним обліком, може здійснюватися за такою формою (абл 1)

У практиці облікової роботи інформацію з бухгалтерської проводки переносять на вказані у проводці рахунки для накопичення й узагальнення, тобто інформацію систематизують на бухгалтерських рахунках. Тому таке групування називаютьсистематичним обліком. У результаті систематичних обліків дані хронологічного обліку шляхом групування господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку упорядковуються, систематизуються.

У практиці облікової роботи за певних форм бухгалтерського обліку хронологічний і систематичний облік ведуть паралельно в окремих облікових регістрах. Застосовують і комбінований спосіб записів господарських операцій шляхом поєднання хронологічного і систематичного записів, зокрема в таких облікових регістрах, як Журнал-Головна, журнали-ордера тощо.

1.3 Синтетичні і аналітичні рахунки, їх взаємозв`язок бухгалтерський облік реєстрація синтетичний Залежно від обсягів інформації і рівня узагальнення рахунки бухгалтерського обліку поділяються на синтетичні і аналітичні.

Рахунки бухгалтерського обліку, які відкриваються на підставі статей балансу для обліку господарських засобів та їх джерел, містять загальні (синтетичні) показники у грошовій оцінці. Так, рахунок «Основні засоби» відображає наявність і рух основних засобів на підприємстві (земельні ділянки, будинки і споруди, машини та обладнання, транспортні засоби тощо); рахунок «Виробничі запаси» — наявність і рух матеріальних цінностей даної групи (сировина і матеріали, паливо, будівельні матеріали, запасні частини тощо); рахунок «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» — загальну суму кредиторської заборгованості всім постачальникам і підрядникам за одержані від них матеріальні ресурси, виконані роботи та надані послуги й зміни цієї заборгованості в результаті сплати боргів та інше. Такі рахунки прийнято називати синтетичними.

Термін «синтетичний» походить від лат. Syntetis, що означає зведений, узагальнений, об'єднання в одне ціле окремих елементів. Щодо рахунків бухгалтерського бік уто синтетичними рахунками називають рахунки признанні для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел та господарськихпроцесів у грошовому вимірнику. Облік, який здійснюють на підставі таких рахунків, називається синтетичним обліком. Дані синтетичного обліку використовують при складанні бухгалтерського балансу та інших форм звітності.

Однак для оперативного управління підприємством, здійснення контролю за збереженням і використанням ресурсів проведення узагальненої інформації недостатньо, потрібна детальна інформація про конкретні види засобів, їх джерел, а також господарських процесів. Таку інформацію одержують за допомогою аналітичних рахунків.

Термін «аналітичний» походить від лат. Analysis — розкладання, розчленування цілого на складові (елементи). Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називається аналітичним. Це облік, крім грошового, застосовують натуральні і трудові вимірники. Наприклад, до синтетичного рахунка «Розрахунки з оплати праці» відкривають аналітичні рахунки за прізвищами працівників, «Адміністративні витрати» — за видами витрат, «Готова продукція» — за видами готової продукції тощо. Кількість аналітичних рахунків за відповідним синтетичним синтетичним рахунком визначається залежно від наявності об'єктів обліку і поставлених завдань з деталізації.

Синтетичні рахунки конкретизуються в аналітичних рахунках. Між синтетичними і аналітичними рахунками існує нерозривний взаємозв'язок, оскільки на них на підставі одних і тих же документів відображаються дні і ті самі операції, але за різним ступенем деталізації: на синтетичному рахунку відображається загальна сума, а на його аналітичних рахунках — часткові суми.

Взаємозв'язок між синтетичними і аналітичними рахунками виявляється наступним чином.

1) На рахунках синтетичного і аналітичного обліку залишок (сальдо) розміщується на одній і тій же стороні рахунка.

2)Якщо дебетується чи кредитується синтетичний рахунок, то однаково дебетуються чи кредитуються його аналітичні рахунки.

3) Кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках — частковими сумами.

4) Сума залишків (сальдо) і оборотів за всіма аналітичними рахунками має дорівнювати залишку (сальдо) й оборотам, відповідного синтетичного рахунка. Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити.

Як бачимо, аналітичний облік має важливе не тільки пізнавальне значення, а й контрольне значення. Його показники потрібні менеджерам для управління запасами та збутом готової продукції, а фінансистам — для аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості, фінансових результатів за центрами відповідальності. Точність та достовірність показників аналітичного обліку періодично звіряють шляхом проведення інвентаризації.

Для потреб економічного аналізу й оперативного управління необхідно мати більш широку інформацію про господарські засоби, їх джерела і господарські процеси, ніж це може забезпечити синтетичний облік. У цьому випадку вдаються до додаткового групування однорідних аналітичних рахунків у межах синтетичного рахунка для отримання узагальнених показників. Таке групування здійснюється за допомогою субрахунків. Так, на синтетичному рахунку «Виробничі запаси» аналітичні рахунки групують за субрахунками: «Сировина і матеріали», «Паливо», «Тара і тарні матеріали», «Будівельні матеріали», «запасні частини» тощо; Синтетичний рахунок «Розрахунки з різними дебіторами» включає субрахунки «Розрахунки за виданими авансами», «Розрахунки з підзвітними особами», «Розрахунки за нарахованими доходами» тощо.

Отже взаємозв'язок синтетичного й аналітичного обліку є результатом вертикального розрізу інформаційної системи бухгалтерського обліку, що складається з наведених вище рівнів: синтетичні рахунки, субрахунки, аналітичні рахунки.

Систему аналітичного обліку на підприємстві можна побудувати за лінійним або ступінчастим методом. Проілюструємо це на прикладі синтетичного рахунка 20 «Виробничі запаси».

20 — «Виробничі запаси»

20−1 — «Сировина і матеріли»

20−12 — «Матеріали»

20−121 — «Чорні метали»

20−122 — «Кольорові метали»

20−123 — «Лаки, фарби»

20−1211 — «Сталь листова 1 мм»

20−1212 — «Сталь листова 2 мм «

Система аналітичного обліку тісно пов’язана з товарними номенклатурами, прейскурантами та класифікаціями, які діють на підприємстві.

бухгалтерський облік реєстрація синтетичний

1.4 Класифікація рахунків бухгалтерського обліку Класифікація рахунків бухгалтерського обліку, а іншими словами, групування їх за певними ознаками, допомагає процесу вивчення системи рахунків та застосуванню її на практиці.

Усі рахунки класифікують за об'єктами відображення (активні, пасивні, активно-пасивні), рівнем узагальнення даних про господарську діяльність (синтетичні рахунки, субрахунки, аналітичні рахунки), за економічним змістом, призначенням та структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом дає можливість встановити, які рахунки слід застосовувати для обліку певного об'єкта, тобто ця класифікація дозволяє визначити систему рахунків, які необхідно використовувати на підприємствах тієї чи іншої галузі. Вона будується відповідно до класифікації об'єктів бухгалтерського обліку.

За економічним змістом рахунки поділяють на три основні групи і одну доповнюючу (рис. 3.5.1):

— рахунки господарських засобів;

— рахунки господарських процесів;

— рахунки джерел формування засобів;

— рахунки обліку операцій, які не відображені в балансі (позабалансові рахунки).

Рис. 1 Класифікація рахунків бухгалтерського обліку за економічним змістом.

Класифікація рахунків за економічним змістом дає змогу згрупувати рахунки залежно від того, що саме на них обліковується.

За структурою і призначенням рахунки поділяються на основні, регулюючі, операційні, фінансово-результативні та позабалансові.

Таке групування дозволяє визначити порядок обліку господарських операцій на рахунках, забезпечує можливість більш раціонального уявлення про показники діяльності підприємства.

Основні рахунки у бухгалтерському обліку застосовуються перш за все для контролю за наявністю господарських засобів та джерел їх утворення, а також за їхніми змінами. Об'єкти, які обліковуються на цих рахунках, є основою господарської діяльності, дають повне уявлення про майновий стан підприємства, тому вони і називаються основними.

До основних рахунків відносяться:

— інвентарні;

— рахунки капіталу;

— рахунки розрахунків.

Інвентарні рахунки застосовують для обліку наявності та руху матеріальних цінностей і коштів. Головне їх призначення — контроль за наявністю господарських засобів підприємства. Рахунки цієї групи умовно поділяють на матеріальні та рахунки коштів.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності та руху основних засобів, товарно-матеріальних цінностей і контролю за їх збереженням. По відношенню до балансу вони є активними (рахунки № 10, 11, 20, 22, 26, 28).

Рахунки коштів призначені для обліку грошових коштів. Вони також є активними (рахунки № 30, 31, 33).

Рахунки капіталу використовуються для обліку джерел утворення власних засобів. Вони є пасивними (рахунки № 40, 41, 42, 43).

Рахунки розрахунків призначені для відображення дебіторської та кредиторської заборгованості.

Рахунки, на яких обліковується дебіторська заборгованість, є активними (рахунки 36, 37). Рахунки, на яких обліковується кредиторська заборгованість, є пасивними (рахунки № 66, 50, 55, 51, 52, 53, 54, 68).

Окремі рахунки цієї групи є активно-пасивними (рахунки № 327, 64, 65, 377), на них одночасно обліковується дебіторська і кредиторська заборгованість. Ці рахунки можуть мати два залишки за дебетом (дебіторська заборгованість) і за кредитом (кредиторська заборгованість).

Регулюючі рахунки призначені для уточнення оцінки господарських засобів і визначення реального розміру джерел утворення засобів. Дані рахунки поділяються на:

— контрарні;

— доповнюючі;

— контрарно-доповнюючі.

Контрарні регулюючі рахунки призначаються для зменшення оцінки засобів і джерел їх утворення. За будовою ці рахунки протилежні до рахунків, які вони зменшують. Так, якщо зменшується оцінка засобів, то самі вони є контрактивними, пасивними (рахунки № 131, 132, 133), якщо зменшується величина джерел утворення засобів, то контрарні рахунки відносяться до контрпасивних і є активними.

Доповнюючі регулюючі рахунки збільшують оцінку засобів або джерел їх утворення. За будовою вони такі ж, як і рахунки, які вони доповнюють. Використовуються вони в аналітичному обліку. Наприклад, до суми транспортно-заготівельних витрат додається вартість пр идбаних матеріалів або сировини, таким чином визначається фактична собівартість матеріальних цінностей.

Контрарно-доповнюючі рахунки поєднують в собі ознаки двох попередніх. Їх застосовують, як правило, в аналітичному обліку, зокрема в обліку готової продукції чи матеріалів. Якщо аналітичний облік окремих видів готової продукції проводять за плановою собівартістю, окремо ведуть облік відхилень фактичної собівартості від планової. При цьому для того, щоб визначити фактичну собівартість готової продукції, треба суму відхилень додати або відняти від планової собівартості залежно від наявності перевитрат або економії засобів.

Операційні рахунки призначені для відображення в обліку окремих господарських операцій і процесів, а саме для обліку витрат, доходів і результатів діяльності підприємства.

Вони поділяються на:

— розподільчі;

— калькуляційні;

— порівняльні;

— транзитні.

Розподільчі рахунки в свою чергу поділяються на збірно-розподільчі та бюджетно-розподільчі.

Збірно-розподільчі призначені для збору і розподілу витрат між об'єктами в одному звітному періоді. Ці рахунки є активними і закриваються наприкінці звітного періоду і, таким чином, вони не мають сальдо (рахунки № 91, 92, 93, 94, 70, 71).

Бюджетно-розподільчі рахунки призначені для відображення витрат і їх розподілу між окремими звітними періодами. Це активні рахунки (рахунок № 39) і пасивні (рахунки № 47, 69).

За дебетом рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів» відображуються витрати, здійснені в даному періоді, але фактично вони відносяться до майбутнього періоду. За кредитом рахунка 39 витрати поступово списуються за настанням відповідного періоду. Даний рахунок може мати дебетове сальдо, яке означає нерозподілену суму витрат і відображується в ІІ розділі активу балансу.

Калькуляційні рахунки призначаються для обліку витрат і визначення собівартості продукції, робіт і послуг. За будовою вони є активними (рахунки № 23, 24, 25, 90).

Порівняльні рахунки призначені для відображення окремих господарських операцій і процесів та результатів за ними. Ці рахунки є активно-пасивними. Результат від певної операції чи процесу визначається шляхом порівняння записів за звітний період за дебетом і кредитом цих рахунків. І на суму цього результату даний рахунок закривається (рахунок № 79 «Фінансові результати»).

Транзитні рахунки використовуються тоді, коли є необхідність акумулювати певні однорідні активи з метою їх подальшого розподілення для забезпечення контролю і управління цими активами.

До цих рахунків відносяться рахунки восьмого класу, на яких відображуються елементи витрат (рахунки № 80, 81, 82, 83, 84, 85). За цими рахунками немає початкового і кінцевого сальдо і вони в кінці звітного періоду закриваються.

Фінансово-результативні рахунки використовуються для відображення фінансових результатів діяльності підприємства за певний період (рахунок № 44). Ці рахунки активно-пасивні, оскільки результат може бути позитивним (прибуток) і негативним (збиток).

Усі ці групи рахунків (основні, регулюючі, операційні та фінансово-результативні) обліковують балансові об'єкти і мають назву балансові рахунки.

Позабалансові рахунки призначені для обліку об'єктів, які не є власністю підприємства, але перебувають у його користуванні. Для цих рахунків притаманна проста форма запису, тобто на них відсутній подвійний запис, і вони не кореспондують між собою і балансовими рахунками (рис. 3.5.2).

Рис. 2 Класифікація рахунків за призначенням і структурою.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА Залишки на рахунках бухгалтерського обліку транспортного підприємства на початок жовтня 2014р.(грн.)

Таблиця 2.1

Баланс (Звіт про фінансовий стан)

на 1 жовтня 2014р.

Розрахунки по заробітній платі:

Адміністративний персонал:

1.Директор Семенюк Н. В. з окладом 4 600 грн.

Сер.денна ЗП= Пос.окл./к-ть роб днів Сер. денна ЗП = 4600/23=236,13 грн.

ЄСВ =ЗП * 3,6%=4600*0,036=165,6 грн.

ПДФО = (ЗП-ЄСВ)*15%

ПДФО=(4600−165,6)*0,15=665,16 грн.

До видачі: 4600−665,16−165,6=3769,24 грн.

2.Головний бухгалтер Петренко Н. П. з окладом 3000 грн. був у відпустці 24 календарні дні з 1.10.14р.

ЗП=(3000/23)*5=652,17 грн.

Відпускні =(38 120/355)*24=2577,13 грн.

ЄСВ із ЗП = 652,17*3,6%=23,48 грн.

ЄСВ із відпускних = 2577,13*3,6%=92,78 грн.

ПДФО = (2577,13+652,17−23,48−92,78)* 15%=583,21 грн.

До видачі: 2577,13+652,17−583,22=2646,08 грн.

3.Логіст Макаренко А. К. з окладом 2600 грн., 400 грн. цільової матеріальної допомоги, відпрацював усі робочі дні жовтня.

ЗП = 2600+400=3000 грн.

ЄСВ із ЗП = 3000*3,6%=108 грн.

ПДФО із ЗП = (3000−108)*15%=433,8 грн.

До видачі: 2600+400−435,96−93,6=2458.2 грн.

Загальновиробничий персонал:

4. Механік Трофімчук Т.Б. з окладом 2800 грн. відпрацював 20 робочих днів жовтня Сер. денна ЗП = 2800/23=121,24 грн.

Нарахована ЗП = 121,24*20=2434,78 грн.

ЄСВ = 2434,78*3,6%=87,65 грн.

ПДФО = (2434,78−87,65)*0,15=352,07 грн.

До видачі: 2434,78−87,65−352,07=1995,06 грн.

Працівники що беруть безпосередню участь у наданні послуг:

5. Водій Шевчук А. К. нарахована ЗП 1770 грн.

ЄСВ = 1770*3,6%=63,72 грн.

ПДФО = (1770−63,72)*15%=255,92 грн.

До видачі: 1770−63,72−255,92=1450,36 грн.

6. Водій Миронюк П. Р. нарахована ЗП 2490 грн., і премія 500 грн.

ЄСВ = (2490+500)*3,6%=107,64 грн.

ПДФО = (2990−107,64)*15%=432,35 грн.

До видачі: 2990−107,64−432,35=2435,01 грн.

7. Водій Коваленко Б. Д. нарахована ЗП 2200 грн.

ЄСВ = 2200*3,6%=79,2 грн.

ПДФО = (2200−79,2)*15%=318,12 грн.

До видачі: 2200−318,12−79,2=1802,68 грн.

8. Водій Сердюк С. М. нарахована ЗП 1940 грн.

ЄСВ = 1940*3,6=69,84 грн.

ПДФО = (1940;69,84)*15%=280,52 грн.

До видачі: 1940;69,84−280,52=1589,64 грн.

Розрахунково — платіжна відомість за жовтень 2014 року таблиця 2.2

Журнал реєстрації господарських операцій за жовтень 2014 р.

таблиця 2.3

Відкриваємо рахунки синтетичного обліку

Оборотна відомість за синтетичними рахунками Таблиця 2.3

Баланс на кінець місяця на 31 жовтня 2014 р.

ВИСНОВКИ Отже, під час роботи над курсовою роботою я дізналася, що рахунки — це один із елементів методу бухгалтерського обліку, спосіб групування і поточного відображення за певними ознаками наявності та руху засобів підприємства і їхніх джерел та господарських процесів. Рахунки прийнято відображати у вигляді двохсторонньої таблиці, ліву сторону якої, умовно, називають дебетом, а праву — кредитом. Рахунки бувають синтетичні і аналітичні. Синтетичні рахунки — відкриваються на підставі статей балансу для обліку господарських засобів та їх джерел і містять загальні показники у грошовій формі. А для детальної інформації по конкретні види засобів, їх джерел, а також господарських процесів, використовують аналітичні рахунки. Поточне узагальнення, що відбуваються у складі господарських засобів і їх джерел, здійснюють за допомогою оборотних відомостей.

Рахунки бухгалтерського обліку класифікують за двома основними ознаками: за економічним змістом та за призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом встановлює, що саме обліковується на даному рахунку, які конкретно об'єкти відображаються на ньому залежно від їх економічного змісту в процесі господарської діяльності. Ця класифікація дає можливість визначити систему рахунків, що підлягають використанню на підприємствах тієї або іншої галузі.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для чого, для одержання якої інформації призначені ті або інші рахунки та яка їхня структура, тобто зміст дебету, кредиту і характер залишку. Однакові за структурою рахунки можуть відображати різні за економічним змістом господарські засоби і процеси.

Розглянуті класифікації рахунків за їх економічним змістом та призначенням і структурою взаємопов'язані, доповнюють одна одну і сприяють у теорії бухгалтерського обліку визначенню ролі та місця кожного рахунка, які він займає в системі бухгалтерського обліку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV / [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні: постанова Правління НБУ від 15.12.2004 № 637 / [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

3. Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків: наказ Міністерства фінансів України від 11.08.94 р № 69 / [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

4. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій: наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291 / [Електронний ресурс]// Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

5. Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності: наказ Міністерства фінансів України від 28 березня 2013 року № 433 / [Електронний ресурс]// Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

6. Лазаришина І.Д. Бухгалтерський облік: [навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни] / І.Д. Лазаришина, Н. Д. Погребняк. — Рівне: НУВГП, 2008. — 124 с.

7. Левицька С. О. Облік і звітність в оподаткуванні: [підручник] / С. О. Левицька, С.В.Свірко, О. О. Осадча. — Рівне: НУВГП, 2013. — 290 с.

8. Лень В. С. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: [навч. посібник] / В. С. Лень, В. В. Гливенко. — Київ: ЦНЛ, 2006. — 556с.

9. Лишиленко О. В. Бухгалтерський облік: [підручник] / О.В. ЛишиленкоКиїв: «Центр навчальної літератури», 2008. — 219 с.

10. Партин Г. О. Теорія бухгалтерського обліку: [навч. посібник. — 2-ге вид.] / Г. О. Партин, А.Г. Загородній, М.В. Корягін, О. С. Височан, Л. М. Пилипенко. — Львів: Марнолія, 2006, 2007. — 240с.

11. Рудницький В. С. Організація первинного обліку та економічного аналізу на прикладі підприємств торгівлі: [навч. посібник] / В. С. Рудницький, І.Д. Лазаришина, В.І. Бачинський, В.Л. Поліщук. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 480с.

12. Стельмащук А. М. Бухгалтерський облік: [навч. посібник] / А. М. Стельмащук, П.С. СмоленюкК.: ЦУЛ, 2007. — 258 с.

13. Швець В. Г. Теорія бухгалтерського обліку: [підручник] / В. Г. Швець. — К.: Знання, 2004. — 447 с.