Трагедія Мазепи (за поемою Володимира Сосюрі «Мазепа»)

Трагедiя Мазепи (за поемою Володимира Сосюри «Мазепа»).

Iснує велика кiлькiсть лiтературних версiй складної долi Мазепи, i не буде перебiльшенням зазначити, що вiн став одним з яскравих персонажiв свiтової лiтератури. Особистiсть гетьмана привертала увагу багатьох письменникiв, починаючи вiд Вольтера, Байрона, Гюго, Словацького,.

Рилєєва, Пушкiна до Руданського, Старицького, Лепкого, що неодно-значно вiдтворювали образ складної й нерозгаданої людини.

Володимир Сосюра, на вiдмiну вiд своїх попередникiв, по-своєму трактує постать Мазепи. Не iдеалiзуючи його як неординарну особистiсть, поет творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана. Вiн намагається, як нiхто iнший, розкрити психологiю особистостi Мазепи i через його образ пiднести iдею державностi України, її незалежностi. Тому щирiсть i громадянська мужнiсть у розмовi з читачем про найскладнiшi перiоди в iсторiї України є головними ознаками поеми «Мазепа». Сосюра так говорить про свiй авторський задум:

Я серцем хочу показати.

Страшну трагедiю Мазепи,.

I в нiй в той час страшний незгоди.

Трагедiю мого народу…

Вже цими рядками поет пiдкреслює, наскiльки злитi у поемi образ Мазепи з образом українського народу: у них навiть трагедiя — одна та ж сама. У чому ж полягає ця трагедiя? На мою думку, саме її розкриттю i обгрунтуванню присвячує свiй твiр Сосюра. Протягом усiєї поеми автор наполегливо доводить:

Бо не пiшов за ним народ.

Шляхом i радостi й надiї.

Не зрозумiв його вiн мрiї…

Та Мазепа не звинувачує своїх спiввiтчизникiв, бо «помиляється й народ, коли немає ще держави» — так пояснює сам поет помилку українцiв. I в цьому вбачає не лише особисту трагедiю, а й нацiональну трагедiю сам Мазепа:

Хiба народу не любив я!

Собi на горе й безголiв’я.

Не зрозумiв мене народ.

Мазепа до останньої хвилини життя залишається вiрним своїй любовi до народу й України, iм’я якої було останнiм у хвилину смертi: «Прощай, Україно, прощай!» .

Iдея трагедiї пронизує весь твiр Сосюри, щоб посилити її, автор вдається до опису сну Мазепи, коли той бачить себе маленьким хлопчиком i слухає розповiдь учительки-черницi про Україну. Менi здається, що саме у цьому снi Сосюра найвиразнiше розкрив внутрiшнiй свiт Мазепи: «Я України не забуду, вона для мене як зоря!» I вже далi лунає його життєве кредо:

Ми вiзьмем ворога в клинки.

I на кiстках його проклятих.

Знов зацвiте Вкраїна — мати!

Весь час над поемою звучить пристрасне зiзнання Мазепи у любовi до своєї України, до своїх спiввiтчизникiв. Але вони «…Його покинули в бiдi», не зрозумiли його намiрiв. Та Сосюра, на мою думку, досить принципово пiдходить до оцiнки цiєї трагедiї: вiн доводить, що трагедiю народу, України («…наче стогне на ножах роздерте серце України…») деякою мiрою спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху у досяганнi своєї мети, не розумiв до кiнця, що царськiй «сталi» треба протиставити ще бiльш могутню силу — «гнiв, народний гнiв!» Поет, мiж тим, зазначає, що саме «народ останнє скаже слово.» .

…Дуже суперечливi почуття залишає по собi поема Сосюри «Мазепа»: тут важко вiдразу i однозначно визначити свою позицiю. Та менi хочеться повторити слiдом за автором слова:

Хай про Мазепу спiв мiй лине,.

Хоч вiн був пан, серце мав.

За сувереннiсть України.

Боровся вiн i в цiм був прав.