Основні напрямки реформування вищої освіти

Г. Забелина в своїй статті «Реформа образования в России» виділяє такі конкретні заходи по підтримці системи освіти:

• — Забезпечення безкоштовного користування учнями і студентами фондами державних, муніципальних і навчальних бібліотек;
• — Введення адресних цільових виплат для малозабезпечених студентів;
• — Створення системи державного освітнього кредитування і надання субсидій на отриману освіту;
• — Послідовне збільшення сумарної величини академічної і соціальної стипендії і доведення її до рівня прожиткового мінімуму;
• — Створення ефективної державно-громадської системи експертизи і контролю якості навчальної літератури.

Система фінансування професійної і вищої школи буде будуватися за принципом «гроші йдуть за студентом і учнем», тобто:

• — Фінансуватись буде не сам навчальний заклад, а його програми;
• — Нормативи бюджетного фінансування будуть залежати від обєктивної вартості підготовки спеціаліста з даної професії;
• — Студентам, які поступили у ВНЗи по результатах єдиного державного екзамену, будуть встановлюватись державні іменні фінансові зобов’язання, в залежності від результатів здачі екзамену. На підготовку більш успішного студента держава буде виділяти більше грошей, ніж на менш успішного.

На думку Ф.Г. Зіятдінової, в державах, де враховується пріоритетне значення освіти, в цю сферу направляються необхідні фінансові ресурси. В результаті підтримки і впровадження ефективної системи освіти розвинуті країни отримують до 40% валового національного продукту. Найбільш швидко окуповуються саме інвестиції в освіту: 1 долар, вкладений в освіту, дає не менше 3−6 доларів прибутку.

Вище наведені показники свідчать про те, що освітня сфера є також надзвичайно привабливою в інвестиційному сенсі, а також надприбутковою.

Звичайно, вища освіта в Російській Федерації має велику кількість проблем. Проте, на думку Ф.Г. Зиятдинової, російським орієнтиром, стратегічною ціллю освітньої політики повинно стати надання всім групам населення можливостей здобувати кваліфікацію в суспільстві з «включеною культурою навчання», а не рухатися і дальше по шляху звуження освітніх можливостей для більшості населення.

Освітня система не повинна бути поділена на два сектори: для «еліти» і для «решти». Тільки після подолання цього негативного явища можливим є впровадження інших освітніх реформ та змін в системі освіти, а також повного приєднання вищої освіти Російської федерації до Болонського процесу.