Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Інтерактивні технології передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожний член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля, зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи. Для роботи за інтерактивними технологіями вчителеві необхідно змінити свої особисті підходи до навчання, а в учнів у такому разі повністю… Читати ще >

Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі

Зміст

Вступ

1. Сутність інтерактивних методів навчання

2. Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках освітньої галузі «Людина і світ»

3. Використання ігрових методів навчання на уроках освітньої галузі «Людина і світ»

4. Поєднання інтерактивних методів з традиційними на уроках музичного мистецтва

5. Інтерактивні методи навчання на уроках музики з використанням інформаційних технологій Висновки Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Утворення незалежної держави зумовило необхідність реформування системи освіти. Класно-урочна система, яка була прогресивною протягом тривалого часу, сьогодні, в умовах науково-технічного прогресу, перестала задовольняти потреби суспільства і потребує вдосконалення. Причиною цього стало як закономірне і неминуче зростання обсягу знань, що підлягають обов’язковому засвоєнню, так і зміна вимог суспільства до освіти. Критика класно-урочної системи найчастіше пов’язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю інтересу до навчання, зниженням якості знань, перевантаженням дітей інформацією.

Таким чином, класична дидактика з її закономірностями, принципами, формами та методами навчання не завжди відповідає вимогам часу, її використання не завжди дає змогу досягнути поставлених цілей та результатів у навчальному процесі. Оновлення освіти у новому тисячолітті вимагає розробки нових підходів до реалізації навчально-виховних завдань, що сприяють розвитку творчого та інтелектуального потенціалу особистості.

В освіті виникла проблема не просто передавати молодому поколінню знання, накопичені людством за всю свою історію (що навіть фізично вже неможливо), а вчити учнів думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї й концепції, вміти шукати потрібну інформацію і застосовувати її за конкретних умов. Навчальний процес на такому уроці повинен бути не стільки інформативним, скільки розвивальним; розвивати критичне мислення учнів, вміння аргументувати свої думки, прагнення пошуку оптимальних рішень тощо.

Отже, для підготовки учнів в навчальному процесі необхідно використовувати методи, що активізують пізнавальну діяльність, творчість учнів. Ця вимога закономірно веде до застосування в навчальному процесі інтерактивних форм і методів навчання, які спираються не тільки на процеси сприймання, пам’яті, уваги, а передусім на творче, продуктивне мислення, поведінку, спілкування.

Проблема активізації пізнавальної діяльності учнів завжди була однією з найбільш актуальних в теорії і практиці навчання. Останнім часом інтерес педагогів спрямований на засвоєння активних та інтерактивних форм і методів навчання, заснованих на діяльнісних і діалогових формах пізнання. Як показує практика, навчання є ефективним і досягає значних позитивних результатів, якщо учні:

відкриті для навчання і активно включаються у співробітництво з іншими учасниками навчального процесу;

отримують можливість для аналізу своєї діяльності і реалізації власного потенціалу;

вміють практично підготуватися до того, з чим можуть зустрітися в реальному житті;

можуть бути самими собою, не боятися самовиражатися, помилятися, за умови, що вони не піддаватимуться за це осудженню і не одержать негативної оцінки.

Практично всі ці вимоги дотримуються, якщо використовуються інтерактивні методи навчання з поєднанням з традиційними.

1. Сутність інтерактивних методів навчання

Інтерактивними можна назвати ті методи, які стимулюють учнів до міжособистісної взаємодії, забезпечують їхню активну участь у навчальному процесі, занурення школярів у спілкування. Отже, провідною якістю інтерактивних методів навчання є їхня здатність забезпечувати активність учнів, що позитивно впливає на процес засвоєння навчального матеріалу. Така позиція характеризує наукові пошуки сучасних дослідників інтерактивних методів навчання О. Пометун, Л. Пироженко, які вважають, що сутність інтерактивних методів навчання полягає в організації навчального процесу таким чином, щоб практично всі учні були залученими до процесу пізнання, мали змогу дискутувати з приводу того, що знають і думають. Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу означає, що кожен робить свій індивідуальний внесок, відбувається обмін знаннями, ідеями, способами діяльності, причому в атмосфері доброзичливості й взаємної підтримки, що дає змогу не лише здобувати нові знання, а й розвиває пізнавальну діяльність.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це базується на співпраці, взаємонавчанні вчитель-учень, учень-учень. При цьому учитель і учень рівноправні, рівнозначні суб'єкти навчання.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу відповідної навчальної ситуації. Отже, інтеракція сприяє формуванню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія включає періодичне домінування одного учасника процесу над іншими, однієї думки на іншою. Під час такого навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.

В історії України такі підходи до навчання використовувались ще в першому десятиріччі минулого століття й були поширені а педагогічній практиці української школи в 20-ті роки. Такі форми організації навчальної діяльності, як бригадно-лабораторний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії, практики стали передовим словом у радянській і світовій педагогіці тих часів. Хоча впровадження цих методів і форм навчання в окремих школах дають разючі результати, проте відсутність належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки призвели до виникнення певних проблем: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне використання навчального часу, недостатність мотивації учнів до таких форм навчання. Тому в 30-х роках XX ст. українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно орієнтовану, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методів навчання.

Подальшою розробкою елементів інтерактивного навчання займалися В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, Є. Ільїн, С. Лисенкова. Це стало підґрунтям для виникнення теорії й практики розвивального навчання. Проте ці методи були швидше винятком, аніж правилом у навчальному процесі.

Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості її становлення відбувається в процесі навчання, коли дотримуються певних умов:

створення позитивного настрою для навчання;

відчуття рівного серед рівних;

забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;

усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;

можливість вільно висловити свою думку й вислухати свого товариша;

вчитель не є засобом «похвали й покарання», а другом, порадником, старшим товаришем [23,119].

Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології, які відносять до інноваційних.

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивних уроків спробуємо з’ясувати суть інтерактивного навчання та зіставити його з традиційним навчанням.

Так історично склалося, що освіта у навчальних закладах надається учням у колективах (класах), тобто існує класно-урочна форма навчання. Основна одиниця такого навчання — урок. Кожний урок будується за певною структурою і передбачає організацію навчання за різними моделями. Скористаємося підходами, запропонованими Я. Голантом ще у 60-х роках XX ст. Він виділяв активну і пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.

Розглянемо пасивну, активну та інтерактивну (за О. Пометун, Л. Пироженко) моделі навчання й порівняємо їх.

1. Пасивна модель навчання

За цією моделлю учень виступає в ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчитель: відеофільм, текст із підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація).

Спробуємо визначити позитивні та негативні сторони такої моделі.

Таблиця 1.1

Позитивні

Негативні

1. Можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час.

2. Одночасно сприймають матеріал всі слухачі.

3. Витрачається мало часу на розповідь або пояснення

1. Учні пасивні, не спілкуються ні між собою, ні з учителем.

2. Не виконують ніяких завдань

3. вчителю важко зрозуміти якість засвоєння поданого матеріалу.

4. Відсутній контроль за знаннями.

5. Як правило, невисокий відсоток засвоєння знань

Навчання за такою моделлю пасивне. Цю модель можна назвати «Монолог».

2. Активна модель навчання

У цьому випадку вчитель й учень перебувають у постійному взаємозв'язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем зокрема. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо. Визначимо позитивні й негативні сторони цієї моделі.

Таблиця 1.2

Позитивні

Негативні

1. Високий рівень інформації (проблемний метод).

2. Велика кількість учнів, які одночасно можуть сприймати інформацію.

3. Відсоток засвоєння матеріалу досить високий.

4. Майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання.

5. Учитель може проконтролювати надані учням знання.

1. Учні спілкуються тільки з учителем.

2. Як правило, на уроці така модель використовується тільки для опитування.

3. учень перебуває в постійні напрузі - «спитаєне спитає».

4. Учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку.

Навчання за такою моделлю — активне. Таку модель можна назвати «Діалог» [8,5]

3. Інтерактивна модель навчання

Схема цієї моделі відображає постійне спілкування вчителя із учнями, учнів Із учнями. Відбувається спілкування всіх членів колективу. Під час навчання за такою моделлю використовують ділові та рольові ігри, дискусії «мозковий штурм», фронтальне опитування, круглий стіл, дебати.

Перерахуємо позитивні та негативні сторони моделі.

Таблиця 1.3

Позитивні

Негативні

1.Розширюються пізнавальні можливості учні (здобування, аналіз, застосування інформації з різних джерел).

2.Як правило, високий рівень засвоєння знань.

3.Читель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнів.

4.Учитель має змогу розкритись як організатор, консультант.

5. Партнерство між учителем й учнями та в учнівському колективі.

1. На вивчення певної інформації потрібен значний час.

2. Необхідний інший підхід в оцінюванні знань учнів.

3.У вчителя відсутній досвід такого виду організації навчання.

4. Відсутні методичні розробки із різних предметів.

Подану модель можна назвати «Полілог», вона є свідченням активного навчання.

Якщо порівняти ці моделі, то можна зробити висновки про те, що за наявності певних недоліків остання модель досить ефективна.

У сучасному суспільстві навчання можна організувати таким чином, що джерелом знань виступатиме не тільки вчитель, а й комп’ютер, телевізор, відео. Учні, відповідно, повинні вміти осмислювати отриману інформацію, трактувати її, застосовувати в конкретних умовах; водночас думати, розуміти суть речей, вміти висловити особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології навчання.

Інтерактивне навчання — це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету: створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодії всіх учнів. Відбувається колективне, групове, індивідуальне навчання, навчання у співпраці, коли вчитель і учні — рівноправні суб'єкти навчання. В результаті організації навчальної діяльності за таких умов у класі створюється атмосфера взаємодії, співробітництва, що дає змогу вчителеві стати справжнім лідером дитячого колективу. Організація інтерактивного навчання передбачає використання дидактичних і рольових ігор, моделювання життєвих ситуацій, створення проблемної ситуації. Вирішення певних проблем відбувається переважно в груповій формі [4,21].

Інтерактивні технології передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожний член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля, зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи. Для роботи за інтерактивними технологіями вчителеві необхідно змінити свої особисті підходи до навчання, а в учнів у такому разі повністю змінюється життя в класі. Тому для роботи за даними технологіями вчителеві необхідна певна підготовка (дидактична, моральна) та учням, як і вчителеві, треба звикнути до них. Свою роботу вчителеві слід починати з простих інтерактивних технологій: робота в парах, малих групах — і переходити до більш складних. Коли в учителя й учнів з’явиться досвід подібної роботи, то уроки проходитимуть набагато легше, цікавіше, а підготовка до них не забиратиме багато часу [5,89].

Інтерактивні технології навчання О. Пометун, Л. Пироженко поділили на чотири групи: парне навчання (робота учня з учителем чи однолітком один на один), фронтальне навчання, навчання у грі, навчання у дискусії.

Кооперативна (групова) навчальна діяльність — це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання й може застосовуватися на різних етапах навчання [8,39].

До групового (кооперативного) навчання можна віднести: роботу в парах, ротаційні трійки, «Два — чотири — всі разом», «Карусель», роботу в малих групах, «Акваріум» .

Під час роботи в парах можна виконувати такі вправи: обговорити завдання, короткий текст; взяти інтерв'ю, визначити ставлення (думку) партнера до того чи іншого питання, твердження і т.д.; зробити критичний аналіз роботи один одного; сформулювати підсумок теми, що вивчається тощо [3,6].

До фронтальних технологій інтерактивного навчання відносять такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це — обговорені їй проблеми у запільному колі (її застосовують з іншими технологіями): «Мікрофон» (надається змога кожному сказати щось швидко, по черзі, висловити свою думку чи позицію), незакінчені речення (поєднується з вправою «Мікрофон»), «Мозковий штурм» (відома інтерактивна технологія колективного обговорення, широко, використовується для прийняття кількох рішень із конкретної проблеми), «Навчаючи — вчуся», «Дерево рішень» та ін.

До технологій навчання в грі відносяться імітації, рольові ігри, драматизація.

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, аніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі — інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коригування й поради стосовно розподілу ролей), тренер (підказки учням з метою прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Як правило, ігрова модель навчання має 4 етапи:

орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);

підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення проблеми);

основна частина — проведення гри;

обговорення [4,22].

Технології навчання в дискусії — важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія — широке публічне обговорення спірного питання. Досвід використання дискусії у навчанні дає змогу сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного дискусійного питання (тобто такого, що не має однозначної відповіді і передбачає різні варіанти розв’язання, зокрема протилежні);

не слід висувати питання на кшталт: хто правий, а хто помиляється в тому чи іншому питанні;

у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б можливим за того чи того збігу обставин? Що могло статися, якби. Чи були інші можливості, способи, дії?);

усі висловлювання учнів мають стосуватися теми, що обговорюється;

учитель має виправляти помилки й неточності, яких припускаються учні, та спонукати їх робити те саме;

усі твердження учнів мають супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?» ;

дискусія може вирішуватись як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між її учасниками [21,119].

Вона сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює знання з даної проблеми. Такі технології досить цікаві для сучасної школи. До них відносять: «Метод ПРЕС», «Обери позицію», «Зміни позицію», «Безперервна шкала думок», «Дискусія», «Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу», «Дебати». Так, наприклад, технологію «Метод ПРЕС» можна запропонувати до будь-якої проблеми за умови дотримання чотирьох етапів:

— висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починаючи зі слів: я вважаю, що);

— поясніть причину виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (починаючи зі слів: оскільки);

— наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, а також факти, що демонструють ваші докази (наприклад);

— узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи з слів: Отже. таким чином .).

На нашу думку, коли учні засвоять етапи ПРЕС методу, його можна використовувати на всіх уроках, оскільки це привчає учня до логічного висловлювання своєї думки [3,7] .

Взаємодія вчителя й учня — цілісна соціально-психологічна система, яка складається з єдності перцептивного (співсмідомість), комунікативного (спілкування) та інтерактивного (співробітництво, співтворчість) компонентів, які взаємно обумовлюють один одного: вчитель може зрозуміти внутрішній світ учня спілкуючись із ним, довіра й відкритість у спілкування виникає за умови розуміння вчителем внутрішнього світу учня, результат співпраці та співтворчості залежить від передбачення емоційних реакцій іншої людини в конкретних ситуаціях [26,55].

Учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами — навчально-виховного процесу. Вони спільно визначають мету діяльності, об'єкт, суб'єкт, засоби діяльності, результати навчання. Під час такого спільного пошуку здійснюється обмін думками, знаннями, способами діяльності, внаслідок чого відбувається рефлексія, оцінювання здобутих результатів. Учні усвідомлюють, чого вони досягли на певній сходинці пізнання, що вони знають, уміють, як виражають своє емоційне ставлення до об'єкта навчання, як володіють оцінними судженнями, як збагатився їхній особистісний досвід творчої діяльності.

Активність учня як співтворця навчально-виховного процесу забезпечується (це обґрунтував видатний дидакт А. Хуторськой) на всіх його етапах.

На першому етапі учень, використовуючи способи зізнання, вивчає певний об'єкт дійсності, знаходить і створює знання про нього, конструює суб'єктивні образи об'єктів, власне знання, одержує особистісний освітній продукт.

На другому етапі створюється, можливість кожному учневі зіставити власний освітній продукт з освітніми продуктами своїх однокласників та історико-культурними продуктами людства в певній-галузі. З цією метою вчитель пропонує дітям на уроці різні форми й методи інтерактивного навчання (уявна екскурсія, огляд-конкурс творчих робіт, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка тощо).

Третій етап є узагальнювальним: він дає змогу кожному учневі на основі даних зіставлень, проведених на попередньому етапі, створити сукупний освітній продукт виучуваного.

Визначальною умовою ефективного застосування інтерактивного навчання на уроках є сукупність чотирьох методичних підходів, які програмують позицію учня як активного співтворця уроку.

2. Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках освітньої галузі «Людина і світ»

Кожен із зазначених вище інтерактивних методів навчання має певні переваги і недоліки. Ефективність їх застосування визначається специфікою конкретного процесу навчання. Універсальних рекомендацій щодо складу і застосування інтерактивних методів навчання на уроках освітньої галузі «Людина і світ» не існує. Викладач самостійно приймає рішення про використання того чи іншого методу на основі свого власного досвіду, врахування особливостей учнівської аудиторії з метою максимальної ефективності процесу навчання.

Однак виділяють певні умови, дотримання яких сприятиме ефективності використання інтерактивних методів навчання.

По-перше, слід пам’ятати, що вибір методів навчання повинен бути зумовленим: цілями навчання; змістом навчального матеріалу та специфікою предметної області; темпом та терміном процесу навчання; стилем навчання та рівнем педагогічної майстерності педагога; дидактичним та матеріально-технічним забезпеченням процесу навчання; рівнем підготовки учнів.

По-друге, при плануванні уроків освітньої галузі «Людина і світ» педагогу необхідно враховувати, що будь-який метод навчання має певною мірою забезпечувати:

активну участь учнів у процесі навчання;

встановлення зворотного зв’язку в системі «педагог — учень»;

можливість застосування набутих навичок і знань в реальних життєвих та навчальних ситуаціях;

розвиток цільових навичок поведінки (самостійної творчої діяльності, роботи в малих групах);

мотивацію учнів до підвищення ефективності своєї діяльності на заняттях і в реальних ситуаціях;

можливість отримувати знання на груповому та індивідуальному рівнях.

Враховуючи зазначені вище умови, при підготовці до заняття з використанням інтерактивних методів навчання вчитель повинен забезпечити ряд процесів, які є важливими умовами його ефективної організації:

створення позитивного для навчання емоційного клімату і відповідного навчально-просторового середовища;

керування діалоговою взаємодією всіх учасників навчального процесу;

організацію продуктивної внутрішньої групової і міжгрупової навчальної діяльності;

здійснення оберненого зв’язку з аудиторією, аналіз причин успіхів і невдач у спільній діяльності.

Розглянемо більш детально умови і методичні прийоми, які забезпечують ефективне здійснення зазначених вище процесів.

Створення позитивного психологічного клімату

В традиційній практиці навчання основна задача педагога полягає у виконанні навчальних цілей; при інтерактивному навчанні паралельно здійснюються два процеси: навчальний та комунікативний, і результати залежать від позитивного психологічного, емоційного мікроклімату в групі.

Психологічний клімат відображає якісний бік міжособистісних відносин і являє собою сукупність психологічних умов, що сприяють або, навпаки, перешкоджають продуктивній спільній діяльності (якщо симпатії, взаємодопомога, загальна зацікавленість в успіху сприяють продуктивності навчального процесу, то негативні емоції, навпаки, знижують працездатність учасників та ефективність навчальної діяльності).

Важливою умовою позитивної психологічної атмосфери на уроках освітньої галузі «Людина і світ» є кількість учнів в класі. Переповнення класу може призвести до неможливості ефективної реалізації активних та інтерактивних методів навчання. Ряд психологів і педагогів-практиків вважають, що оптимальна кількість учнів у класі при інтерактивному навчанні не повинна перевищувати 20 чоловік.

Бажано, щоб викладач забезпечив комфортабельну фізичну середу навчання: аудиторії для ігрових занять, дискусій, аутотренінгів, самостійної роботи. За таких умов організація навчального простору є важливим положенням, що обумовлює ефективність використання інтерактивних методів навчання на уроках освітньої галузі «Людина і світ». Так, наприклад, застосування ряду інтерактивних методів передбачає діалогову взаємодію, при якій співрозмовники знаходяться обличчям один до одного, тому меблі повинні бути розташовані таким чином, щоб була можливість візуального контакту учасників і вільного переміщення в аудиторії. Необхідно також забезпечити адекватне навчальне середовище, по можливості, з використанням комп’ютерної техніки і відповідної навчальної та наукової літератури, до якої учні можуть звернутися у разі необхідності.

У створенні доброзичливої атмосфери і позитивного емоційного фону на уроках освітньої галузі «Людина і світ» викладачу допоможуть персоніфіковане звертання до учнів, динамічне ведення уроку, використання міміки, жестів, усмішки, почуття гумору [33,18].

Уроки освітньої галузі «Людина і світ» рекомендується розпочинати зі своєрідної розминки — рухової, емоційної, інтелектуальної, комунікативної тощо. Наприклад, можна запропонувати учням коротко відповісти на питання, передаючи один одному деякий предмет як естафету. Питання повинні спиратися на наявні знання, отримані на минулих уроках, і спонукати до вивчення нової теми. Сприяють створенню потрібної атмосфери такі деталі навчання, як вибір епіграфу до теми уроку, застосування плакатів тощо. Ефективним в цьому плані є обговорення з учнями цілей і завдань уроку, сфери застосування отриманих знань і вмінь з даної дисципліни. Вчителю варто акцентувати увагу учнів на важливості, навіть привабливості даної теми, навести приклади використання.

Рекомендується обговорювати з учнями форми проведення занять та правила роботи по групах. Спеціалісти виділяють наступні форми поведінки в процесі групової взаємодії - правила кооперації і співробітництва:

у спільній роботі немає «акторів» і «глядачів», всі учні - учасники;

кожен учасник взаємодії має право на те, щоб його вислухали, не перериваючи;

слід зрозуміло висловлювати свої думки; висловлюватися безпосередньо по темі, уникаючи зайвої інформації;

якщо висловлена інформація не зовсім зрозуміла, задають питання, тільки після цього слід робити висновки;

критикувати потрібно ідеї, а не особистостей;

мета спільної діяльності полягає не в «перемозі» певної точки зору, а в можливості знайти найкраще рішення, дізнатися різні думки з конкретного питання [33,19].

Слід зауважити, що в багатьох випадках психологічна атмосфера заняття на уроках освітньої галузі «Людина і світ» визначається не технічними прийомами, а пріоритетними професійно-особистісними цінностями і установками вчителя. Важливими є гуманістичні, особистісно-орієнтовані педагогічні пріоритети, які задають своєрідну систему координат для вибору тактики і конкретних способів діяльності, тобто визначають вибір інтерактивних методів навчання.

Організація міжособистісного діалогу

Керування діалоговою взаємодією всіх учасників навчального процесу є однією з умов забезпечення ефективного застосування інтерактивних методів навчання, оскільки в основі всього інтерактивного навчання — безпосередній діалог учнів з вчителем, один з одним тощо.

Діалогове спілкування як основний засіб пізнання людиною інших, самого себе і особистісних відношень обґрунтовано в гуманітарній психології (Б. Братусь, С. Братченко, Л. Воробьова).

Діалог являє собою специфічну освітню ситуацію (в широкому значенні - середовище), де відбувається розвиток учня в процесі встановлення ним «ситуаційної спільноти» зі світом, оточуючими і самим собою.

Діалог виникає на основі суб'єкт-об'єктних відносин, при рівних позиціях вчителя й учнів, і є необхідною умовою звільнення особистості від формалізованого традиційного процесу навчання. Діалогічна взаємодія в на уроках освітньої галузі «Людина і світ» передбачає встановлення контактів між учасниками на основі їх спільної навчальної діяльності, що включає обмін інформацією, розробку стратегії розв’язання проблемних завдань, взаємосприйняття і взаєморозуміння.

Доцільність використання діалогічної взаємодії зумовлена проявом у діалозі всіх сторін спілкування:

— комунікації (обміном інформацією між учасниками діалогу);

— інтеракції (взаємодії партнерів по діалогу);

— перцепції (сприйняття учасників один одного).

Як зазначає С. Братченко, при цьому важливим є не тільки сам факт міжособистісної взаємодії і спілкування, але й ступінь особистісного залучення до нього, оскільки учень включається у діалог при обговоренні проблем, що мають для нього особистісне значення.

Процес розгортання діалогу починається з постановки проблеми (при на уроках освітньої галузі «Людина і світ» доцільно використовувати проблемну ситуацію). Далі учням надається можливість самостійного пошуку її розв’язання, виникає, як правило, ряд різноманітних гіпотез та варіантів. Загальне рішення визначається в колективній моделі, яка керується викладачем.

Таким чином, діалог починається тоді, коли виникає необхідність вирішити особистісно значиму для учнів проблему. Діалог володіє особливою цінністю, оскільки являє собою не тільки засіб розв’язання певних проблем, а й одну з важливих умов особистісного росту.

Зазначимо, що хоча основою будь-якого інтерактивного методу навчання є безконфліктність, але іноді виникають конфліктні ситуації, коли стикаються різні точки зору, протиріччя, які негативно впливають на відносини між учнями. Для усунення конфліктних ситуацій доцільно використовувати принцип взаємного підпорядкування, при якому кожен учень в певний момент є експертом, ведучим, а в інший момент, навпаки, підлеглим. Це дозволяє регулювати відносини між учнями, при цьому в одних задовольняючи і корегуючи лідерські домагання, в інших — розвиваючи навички організатора. При розв’язанні конфлікту важливо, щоб протилежні сторони зрозуміли претензії і позиції один одного. В цій ситуації важливою умовою є так зване активне вислуховування, сутність якого — переконатися в правильному розумінні думки протилежної сторони. Важлива роль при цьому належить неформальним засобам спілкування (жестам, міміці). Активному вислуховуванню допомагають: контакт очей; нахил голови в знак уваги; повертання обличчя до співрозмовника.

Не є ефективними при активному вислуховуванні:

— негайне заперечення («Так, але…»);

— зневажливе висловлювання («А, да ну…»);

— неприйняття почуттів учня, що висловлюється («Ти це серйозно!»);

— докори («Як ти міг…»);

— спроби переконання («Краще зробити так…»);

— інтерпретації («Ти так говориш тому, що…») замість уточнення власних припущень («Тоді ти так висловився, мені здалося, що…»);

— погляд в бік, а не на співрозмовника;

— заперечливе хитання головою;

— схрещені перед собою руки.

Активне вислуховування спрямоване на подолання негативного емоційного сприйняття співрозмовника і більш повне сприйняття змісту розмови.

Отже, використання розглянутого принципу дає можливість більш об'єктивно оцінити і зрозуміти запропоновану ситуацію.

Таким чином, успіх і результативність діалогу як основи інтерактивного навчання й умови ефективності використання інтерактивних методів обумовлені:

організацією простору для діалогу та дискусії;

підготовчою роботою (підбір матеріалу, своєчасне оповіщення);

готовністю настроїтися на актуальний стан співрозмовника (зрозуміти і прийняти його);

нетрадиційною постановкою проблеми (проблемної ситуації);

дотримання комунікативних прав особистості;

дотримання позитивних прийомів спілкування (доброзичливих інтонацій, вміння задавати конструктивні запитання тощо);

прагненням всіх сторін знайти найбільш оптимальне для даної ситуації рішення;

навичками аналізу й самоаналізу, необхідними для розуміння проходження діалогу [33,20].

Організація групової навчальної діяльності

Використання інтерактивних методів навчання передбачає групову взаємодію (під взаємодією розуміють такі відносини між людьми, при яких вони в процесі розв’язання спільних завдань, впливаючи і доповнюючи один одного, успішно вирішують ці завдання), співпрацю, кооперацію в груповій спільній діяльності. При цьому активність викладача поступається активності учнів, а завданням викладача є створення умов для прояву і реалізації ініціативи учнів.

Дослідник І. Зимня доводить, що в порівнянні з індивідуальною роботою за схемою «вчитель-учень» міжгрупове співробітництво у розв’язанні тих самих завдань підвищує його ефективність не менше, ніж на 10%.

Сутність групової роботи полягає в тому, щоб учень, здобувши на заняттях у спеціально створених умовах досвід, зміг вдало застосовувати його на практиці (що відповідає сучасній парадигмі компетентності в освіті).

Використання інтерактивних методів передбачає організацію навчальної діяльності учнів в малих групах і мікрогрупах, тому викладачам важливо знати психологічні основи групових процесів. Адже знання особливостей і закономірностей дозволяє зробити роботу групи найбільш ефективною. Науковець К. Левін відзначав, що легше змінити індивідів, зібраних у групу, ніж змінити будь-якого з них окремо.

Поняття «група» є одним з центральних понять у соціальній психології, яке трактується як людська спільнота, виділена на основі певної ознаки (наявність або характер спільної діяльності, рівень розвитку міжособистісних відносин, особливості організації).

На уроках освітньої галузі «Людина і світ» учнів об'єднує спільна діяльність, вікові та психологічні особливості.

Інтерактивні методи вимагають певної організації діяльності навчальної групи, а також досить тривалої підготовки, як від учнів, так і від педагогів. Слід починати з поступового використання цих методів, якщо викладач чи учні з ними не знайомі. В цьому випадку доречно створити план поступового впровадження інтерактивних методів. Викладачу доцільно провести організаційне заняття з учнями і розробити разом з ними правила роботи в класі; налаштувати учнів на сумлінну підготовку до інтерактивних уроків.

Групову роботу варто починати з мікрогруп з двох-трьох осіб. По мірі засвоєння правил роботи склад групи можна збільшувати до 5−7 учнів, розширюючи діапазон можливостей, досвіду і навичок учасників. Але слід враховувати, що при цьому зростає вірогідність виникнення неконструктивної поведінки, дезорганізації, конфліктів; деякі учні можуть залишитися поза увагою вчителя і стати лише спостерігачами на занятті. Зростання групи потребує значних вмінь від учасників, щоб надати кожному можливість висловитися і взяти участь у навчальній діяльності. Чим менше часу виділено на роботу в групі, тим менше повинен бути її розмір. Вчителю варто також пам’ятати: чим більше створено груп, тим більше часу потрібно на представлення результатів групової роботи.

Організація навчальної взаємодії може здійснюватися в мікрогрупах (2−3 учні) і в малих групах (4−7 учнів).

У групах з двох учнів високий рівень обміну інформацією і менше розбіжностей, але вища можливість виникнення напруженості. В групах з трьох учнів присутня небезпека пригнічення більш слабого члена групи. Не зважаючи на це, такі групи є найбільш стабільними, оскільки учасники можуть виступати посередниками, якщо в групі виникають протиріччя.

У групі з п’яти учнів достатня кількість учасників для висловлення різних думок і продуктивного обміну інформацією. В той же час при такій кількості учасників у всіх буде можливість внести свій вклад в роботу, вислухати іншого і бути почутим самому.

Таким чином, в групах з парною кількістю учнів протиріччя владнати складніше, ніж в групах, де кількість учасників непарна. Об'єднання учнів в групи може мати як відносно постійний (проблемна група, яка діє на протязі тривалого часу навчання), так і тимчасовий (група, організована на одне заняття) характер. Збереження стабільного складу групи протягом тривалого часу сприяє досягненню учнями майстерності в груповій роботі, високого рівня співпраці. Хоча у певних ситуаціях доцільно змінювати склад учасників у малій групі. При цьому зауважимо, що зміна кількісного складу групи призводить до зміни форм організації навчання, і, відповідно впливає на вибір інтерактивних методів навчання.

При розподілі учнів за групами рекомендується використовувати по-можливості різні варіанти і способи.

Варіанти розподілу:

групи з різнорідним складом включають учнів різної успішності, різної статі, різного віку (сильних, середніх і слабких). У різнорідних групах стимулюються творче мислення і обмін ідеями. Учні витрачають більше часу на виклад своєї точки зору, можуть обговорити проблему більш детально і вчаться розглядати питання комплексно. У таких групах встановлюються більш конструктивні стосунки між учасниками, за умови правильного підбору неформального лідера;

групи з однорідним складом формуються з учнів приблизно однакового рівня успішності (наприклад група тільки сильних учнів, група тільки середніх або слабких). Цей варіант дозволяє використовувати диференційовані за складністю завдання для кожної групи [33,21].

Способи розподілу учнів за групами:

авторитарний (здійснюється педагогом);

довільний (учні розраховуються «на перший-другий…»);

за бажанням учнів;

поєднання учнів, що сидять поруч, у групи.

Таким чином, при використанні інтерактивних методів навчання на уроках освітньої галузі «Людина і світ» при груповій роботі слід враховувати наступні рекомендації:

при створенні атмосфери навчального співробітництва необхідно враховувати, що досвід такої форми спілкування в учнів може бути недостатнім, або взагалі відсутній;

для організації групової взаємодії доцільно підготувати для кожної групи карточки зі структурою робочого процесу, а також надати учасникам малих груп певні повноваження (обов'язки, ролі);

застосовуючи інтерактивні методи навчання через нову форму співробітництва, необхідно давати її зразок;

викладач має враховувати вікові особливості учнів і, контролюючи їх роботу, намагатися не нав’язувати своєї думки;

в кінці заняття потрібно проаналізувати роботу груп; головний принцип — аналізувати не саму змістову помилку, а хід взаємодії, що призвів до помилки;

при оцінці роботи груп варто підкреслювати не стільки наявний рівень знань (хоча це також досить важливо), скільки особистісні позитивні якості учнів: толерантність, доброзичливість, ввічливість, відвертість тощо; оцінювати слід тільки загальну роботу групи;

викладачу важливо аналізувати свою професійну поведінку і свою діяльність під час проведення заняття;

викладач має переконатися, що учні володіють знаннями й уміннями, необхідними для виконання групового завдання. Брак знань може дезорганізувати навчальний процес — учні не стануть докладати зусиль для виконання завдання;

інструкції викладача повинні бути максимально чіткими;

викладач повинен чітко контролювати час виконання завдань в групах (часу повинно бути достатньо для виконання поставленого завдання; продумати, чим зайняти групи, які виконають завдання раніше);

групова робота має стати правилом, а не радикальним, одиничним відступом від традиційної практики застосування пасивних методів навчання. У той же час не слід використовувати методику роботи в малих групах в тих випадках, коли виконання завдання вимагає індивідуальної роботи.

Отже, найбільш ефективні результати навчання можна отримати при організації роботи учнів малими групами, оскільки за таких умов поліпшується не тільки запам’ятовування матеріалу, а і його ідентифікація, використання у повсякденному житті.

Рефлексивне підведення підсумків на уроках освітньої галузі «Людина і світ», коли учні вже активно включаються в суспільну навчальну діяльність, важливо регулярно здійснювати рефлексію. Наскрізна й підсумкова рефлексія заняття є важливою складовою інтерактивного навчання і показником доцільності вибору та застосування інтерактивних методів навчання.

Під терміном «рефлексія» (від гр. reflexio — звертання назад, відображення) розуміють «розумовий (раціональний) процес, спрямований на аналіз, розуміння, усвідомлення себе: власних дій, поведінки, мови, досвіду, почуттів, стану, здібностей, характеру, відношення до себе оточуючих, своїх завдань, призначення».

В залежності від об'єкту аналізу розрізняють рефлексію групову (проводитися з приводу заняття в цілому, окремого етапу, з приводу діяльності мікрогрупи) та індивідуальну (аналіз своєї поведінки).

Рефлексія процесу навчальної діяльності й отриманого результату виконує ряд важливих функцій, допомагаючи: кожному учаснику — визначити його особистісний рівень; класу (зокрема, групі) — шляхом рефлексії покращити процес здобуття необхідних знань і вмінь, зробити спільну діяльність більш комфортною і продуктивною; викладачу — вдосконалити організацію власної діяльності.

Важливо проводити рефлексію на кожному занятті, і на початкових етапах залучати до неї всіх учнів. Тоді рефлексія буде виконувати функцію не тільки контролю з боку викладача, а й самооцінки, спонукаючи до самоаналізу.

З перших уроків для активізації учнів слід ввести правило трьох «не можна»:

не можна говорити, що все вже сказано;

не можна відмовлятися висловлювати свою думку в класі;

не можна приховувати за висловлюваннями свій поганий настрій або ворожість до оточуючих [7,21].

Розглянемо позицію викладача при проведенні рефлексії. Зацікавлений в конструктивній і відвертій оцінці викладач повинен передбачати різні точки зору учнів. Іноді висловлюються негативні думки з приводу проведеного заняття (наприклад, неактуальної проблеми, винесеної на обговорення). Спроби припинити подібні висловлення в подальшому призводить до відмови учнів від участі і в аналізі, і в самій груповій роботі. В цьому випадку викладачу необхідно визначити джерело негативної оцінки — проаналізувати ситуацію, врахувавши емоційний стан невдоволеного учня, його вікові й психологічні особливості, а також свою власну діяльність (поведінку, організацію заняття, зокрема, зміст, вибір форми і методів навчання). На етапі рефлексії викладачу також потрібно враховувати, що учні в кінці заняття (особливо, якщо це 4 чи 5 урок робочого дня) втомлені, увага їх розсіюється, вони починають розмовляти між собою, створювати шум.

Завершує етап рефлексії завжди викладач, який, крім інструктивної критики, повинен відзначити позитивні моменти уроку.

Розглянемо приклади проведення експрес-рефлексії.

Попередні підсумки За 15 хв. до кінця уроку згідно визначених аспектів аналізується пророблена робота. Можуть бути запропоновані, наприклад, наступні питання:

— Чого я вже навчився (про що дізнався на уроці)?

— Які в мене залишилися питання?

— На що слід звернути увагу найближчого часу?

— Слід більше…

— Слід менше…

— Я почував себе на уроці…

Після цього результати виносяться на загальне обговорення. Думки, з якими погодилися всі учні, фіксуються і враховуються викладачем при проведенні наступних уроків.

Примітка: подібне заняття стає не просто формальним, але й сприяє задоволенню інтересів учнів.

Груповий обмін думками Для підведення підсумків учні збираються в збірні групи по одному від кожної групи (яка працювала на протязі уроку). Члени збірних груп розповідають про результати роботи своєї малої групи. Підведення підсумків завершується вираженням подяки всім учням за активне співробітництво.

Примітки:

кожен учень повинен бути активним;

задаються питання, на які відразу ж даються відповіді;

хоча даний метод вирізняється високою інтенсивністю роботи, часу він потребує не більше, ніж звичайне загальне обговорення.

Таким чином, ефективність використання інтерактивних методів навчання на уроках освітньої галузі «Людина і світ» залежить від емоційного клімату, організації діалогової взаємодії, продуктивної організації внутрішньої групової і міжгрупової навчальної діяльності, здійснення оберненого зв’язку з учнями. Дотримання зазначених умов, у свою чергу, ставить ряд вимог до особистісних та професійних якостей викладача та предметних знань і навичок учнів.

Отже, ефективне використання інтерактивних методів навчання передбачає врахування певних психолого-педагогічних умов і процесів, які знаходяться у тісному зв’язку як між собою, так і з елементами організації процесу інтерактивного навчання (метою, змістом, формами, методами, засобами, результатом), тим самим зумовлюючи його цілісність. Це доводить, що інтерактивні методи навчання доцільно розглядати як структурну одиницю цілісного навчального процесу і використовувати їх у взаємодії з іншими елементами цього процесу.

3. Використання ігрових методів навчання на уроках освітньої галузі «Людина і світ»

Поява ігрового методу навчання обумовлена вимогами підвищення ефективності навчання за рахунок більш активного включення учнів у процес не тільки отримання знань, але й безпосереднього їх використання.

Деякі викладачі й учні вважають гру засобом відпочинку й розваги на заняттях, непродуктивним видом навчальної діяльності. Але цінність гри більшою мірою полягає не стільки в досягненні дидактичних цілей, скільки в соціально-психологічному впливі на учасників, які беруть участь в грі, і тих ефектів, які при цьому спостерігаються.

Отже, гра як інтерактивний метод навчання на уроках освітньої галузі «Людина і світ» дає можливість:

сформувати мотивацію на уроках освітньої галузі «Людина і світ» (і тому може бути ефективна на початковій стадії навчання);

оцінити рівень підготовленості учнів (і для цього може бути використана як на початковій стадії навчання — для вхідного контролю, так і на стадії завершення — для підсумкового контролю ефективності навчання);

оцінити ступінь оволодіння матеріалом і перевести його з пасивного стану — знання в активне — вміння (і тому може бути ефективна як метод практичного відпрацьовування навичок відразу після обговорення теоретичного матеріалу);

одержати учням власний досвід діяльності;

активізувати саморозвиток учнів;

формувати плюралізм думок і дій, багатоваріантність розумових операцій, інтерес до більш ефективної взаємодії;

розвивати мислення, вміння аналізувати й прогнозувати.

Використання гри також дає ряд наступних додаткових ефектів (їх відзначають багато дослідників):

волю: гра не завдання, не борг, не закон, а вільна розважальна дія. За наказом грати не можна, гра йде тільки добровільно;

руйнування обридлої повсякденності з її утилітаризмом, монотонністю, твердою детермінацією способу життя. Гра — це неординарність;

вихід в інший стан душі. Гра знімає напругу, в якій перебуває людина в реальному житті, і заміняє її добровільною й радісною мобілізацією духовних і фізичних сил;

порядок. Система правил у грі абсолютна й безсумнівна. Неможливо порушувати правила й залишатися в грі;

захопленість. У грі немає часткової вигоди. Вона інтенсивно втягує всю людину, активізує її здібності;

можливість створити І згуртувати колектив. Привабливість гри настільки велика й ігровий контакт людей один з одним настільки повний і глибокий, що ігрові співдружності виявляють здатність зберігатися й після закінчення гри, поза її рамками;

елемент невизначеності, що збуджує, активізує мислення, настроює на пошук оптимальних рішень;

поняття про честь. Для гри не суттєво, хто саме переможе, але важливо, щоб перемога була здобута за всіма правилами й щоб у боротьбі були виявлені з максимальною повнотою мужність, розум, чесність і шляхетність;

поняття про самообмеження й самопожертву на користь колективу, оскільки тільки «зіграний» колектив домагається успіху й досконалості в грі;

компенсацію, нейтралізацію недоліків дійсності, протиставляючи світу реальності ілюзорний гармонічний мир — антипод. Гра дає романтизм;

розвиток уяви, яких необхідно для створення нових ситуацій, правил гри;

стійкий інтерес до знання, оскільки рольові й ділові ігри створюються методом його моделювання;

можливість розвивати своє мислення, оскільки необхідно вибудувати інтригу й реалізувати її;

розвиток психологічної пластичності. Це не одне лише змагання, але й театральне мистецтво, здатність уживатися в образ до кінця;

радість спілкування з однодумцями. Вона являє собою спосіб групового виховання й утворення;

орієнтуватися в реальних життєвих ситуаціях, програючи їх неодноразово подумки;

психологічну стійкість. Гра виробляє активне відношення до життя й цілеспрямованість у виконанні поставленої мети;

право на помилку в процесі навчання, що, у свою чергу, дає можливість не допускати помилки в реальній практиці.

Ігрові методи є інтерактивними й інтегративними, оскільки містять у собі і елементи тренінгу, і розбір конкретних ситуацій, і дискусії - залежно від цілей гри.

У педагогічній літературі немає однозначно прийнятої класифікації навчальних ігор, але за типом процесів (характеристикам, часу проведення, формам і сферам моделювання, ролі ведучого гри, ступеня заданості ролей, формам вироблення рішення учасниками гри, системам оцінювання під час гри) ігри розділяють на три основні категорії:

ділові ігри (ігри-імітації);

рольові ігри (ігри-драматизації);

організаційно-діяльнісні ігри — ОДІ (їх варіанти: організаційно-розумові, моделюючі й проектні ігри).

На уроках освітньої галузі «Людина і світ» найбільш ефективним є використання рольових ігор.

У цих іграх відпрацьовуються тактика поведінки, дій, виконання функцій і обов’язків конкретної особи. Для проведення ігор з виконанням ролі розробляється модель ситуації - п'єса; між учасниками розподіляються ролі з «обов'язковим змістом».

«Діловий театр». Інсценується поведінка людини в певній ситуації. При цьому учень повинен мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ тієї або іншої особи, зрозуміти його дії, оцінити обстановку й знайти правильну лінію поведінки. Основне завдання методу інсценування — удосконалювати вміння орієнтуватися в різних ситуаціях, давати об'єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, установлювати з ними контакти, впливати на їх інтереси, потреби й діяльність, не застосовуючи формальних атрибутів влади, наказу.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою