Професійна орієнтація як інструмент соціалізації шкільної молоді

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ГЛУХІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА Кафедра соціальної педагогіки та практичної психології

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА Професійна орієнтація як інструмент соціалізації шкільної молоді

ГРИШКО Сергій Юрійович Спеціальність «8.10 105. Соціальна педагогіка»

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та практичної психології А. В. Шведова Консультант: кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та практичної психології Т. М. Тюльпа Завідувач кафедри: доктор педагогічних наук, професор Л.І. Міщик Глухів — 2010

Зміст Вступ Розділ І. Психолого-педагогічні засади професійної орієнтації школярів. 7

1.1 Дослідження науково-методичної літератури з професійної орієнтації

1.2 Дослідження психологічних чинників школярів з метою профорієнтації

1.3 Виявлення особливостей професійної інформації, консультації, професійного добору

1.4 Взаємозв'язок структурних компонентів профорієнтації

1.4.1 Особливості соціально-професійної адаптації молоді

1.5 Дослідження взаємозв'язку школи і сім'ї в профорієнтації5

Розділ II. Методи дослідження професійної орієнтації школярів

2.1 Програма дослідно-експериментальної роботи щодо ефективності діяльності профорієнтації соціального педагога

2.2 Експериментальна перевірка ефективності моделі роботи профорієнтації соціального педагога зі старшокласниками

2.3 Соціально-педагогічні умови ефективності профорієнтації старшокласників

2.4 Методичні рекомендації по вдосконаленню роботи соціального педагога в профорієнтації старшокласників Висновок Список використаної літератури Додатки

Вступ Актуальність вибраної нами теми полягає в тому, що під час вступу до ВНЗ не враховується той комплекс психолого-педагогічних феноменів, який визначає успішність навчання, формування стійкої професійної спрямованості кожного учня. Необхідний індивідуальний підхід, а так само максимальне використання всього арсеналу можливостей профорієнтації учбово-педагогічного процесу, створення і впровадження педагогічних технологій, орієнтованих не тільки на підвищення рівня знань учнів, але і на розвиток професійного самовизначення, тобто діяльністно — смислової єдності у майбутніх фахівців.

Оскільки багато учнів при виборі професії керуються не власними здібностями до певної професії, а бажанням батьків, потім виникають проблеми як: неуспішність, небажання вчитись, відсутня мотивація до навчання і багато інших факторів, які призводять до неправильного вибору галузі професії.

У міру розвитку науки, наукова діяльність все більше перетворюється на масову і набуває керівної ролі в системі суспільного виробництва, причому ця роль все зростає разом з подальшим розвитком. Але які б кількісні і якісні зміни не проходили в науковій діяльності, в цьому специфічному процесі, учений, тобто людина, є і завжди буде головною фігурою, що приводить в дії знаряддя і засобу праці, «виробником наукових знань». В процесі цієї творчої діяльності саме людина-суб'єкт активно відображає дійсність і проводить нові духовні цінності. Наукова актуальність теми полягає в тому, що існуюча теоретична база професійної орієнтації недостатня для її ефективності. Проблемні питання профорієнтації висвітлені в основному в роботах психологів (Пряжникова Н.С., Климова Е. А., Дорн М. В., Мітюрникової Л.А., Лях В.І., Сазонова І.А., Зєєр Е.Ф., Йовайша Л.А.) З позиції ж соціальної педагогіки профорієнтація практично ніде не розглядається.

Істотним гальмом розвитку профорієнтації є те, що вона, як правило, розрахована на деякого усередненого учня; відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особи того, що вибирає професію.

Проведене нами дослідження показало, що зараз ученими виділяються наступні суперечності:

1) між потребою суспільства в наявності ефективної системи учбової професійної орієнтації в загальноосвітній школі і недостатньою теоретичною і методологічною розробленістю даної проблеми в педагогічній науці;

2) між потребою учнів в особовому і професійному самовизначенні і реальними умовами професійної орієнтації, наявними в освітніх установах, недостатніми для забезпечення даного процесу.

Практична актуальність теми полягає в тому, що на сьогоднішній день в освітніх установах професійної орієнтації приділяється дуже мало уваги. Немає міцної нормативно-правової бази профорієнтації: ні у Законі про освіту, ні в посадових інструкціях соціального педагога немає чітких положень про організацію професійної орієнтації в освітніх установах. Часто профорієнтація обмежується проведенням 3−4 тестів і оформленням невеликих стендів. Зникають шкільні кабінети і куточки профорієнтації. Все це перешкоджає професійному самовизначенню старшокласників і приводить до помилок у виборі професії. Помилки ж у свою чергу завдають шкоди здоров’ю і психологічному стану молодих людей, а також суспільству і державі в цілому. Адже якщо зміст професії не відповідає можливостям людини, то і його продуктивність праці буде значно нижча. Незадоволеність вибраною спеціальністю приводить до того, що багато студентів, молоді робочі, службовці вимушені шукати нові учбові заклади або нові місця роботи — виникає текучість кадрів, що також завдає великого збитку державі, яка виділяє гроші на їх безкоштовне навчання.

Актуальність проблеми посилюється коли мова стосується питань психологічної адаптації учнів-студентів в нових соціально-економічних умовах і нових системах освіти (психологічною профорієнтацією), а також вивчення особових процесів, пов’язаних з проблемою формування професійного самовизначення. До таких проблем відноситься і психологічне вивчення процесу формування і розвитку професійної спрямованості особи на тому етапі професійного самовизначення, коли вибір напряму професійного розвитку вже здійснений, бажанням батьків або популярністю певної професії, але ж ніяк не здібностями учня.

Оскільки одним з основних напрямів діяльності соціального педагога є підготовка майбутніх кадрів, метою роботи з’явилося дослідження професійної спрямованості особистості і допомога у профорієнтації школярів.

Об'єкт дослідження: професійна спрямованість учнів.

Предмет дослідження: ціннісно-смисловий компонент професійної спрямованості. Мета: виявлення особливостей обізнаності учнів щодо різних професій і правильному їх виборі.

Виходячи з вище викладеного нами була сформульована гіпотеза дослідження: рівень професійної орієнтації старшокласників підвищиться за умови організації в освітніх установах соціально-педагогічної діяльності по даному напряму. Для досягнення мети і підтвердження гіпотези необхідно вирішити наступні завдання:

1. Аналіз науково-методичної літератури щодо проблеми дослідження.

2. Виявлення професійно значущих якостей учнів (теоретичний аналіз).

3. Розробка моделі роботи соціального педагога по профорієнтації старшокласників.

4. Експериментальна перевірка моделі роботи профорієнтації соціального педагога із старшокласниками.

5. Виявлення соціально-педагогічних умов ефективності роботи профорієнтації соціального педагога із старшокласниками.

6. Дослідження індивідуальних психологічних характеристик учнів, що визначають професійно значущі якості для майбутньої професії.

7. Розробка методичних рекомендацій по соціально-педагогічному забезпеченню професійної орієнтації старшокласників в освітній установі.

Теоретичне значення і новизна дослідження обумовлена тим, що в сучасній літературі в достатній мірі описані ті якості особи, якими повинні володіти майбутній спеціаліст, але не досліджені ті якості, які забезпечують схильність до певної професії.

В процесі дослідження використовувалися наступні методи:

1. Теоретичні: вивчення і аналіз науково-методичної літератури з досліджуваної проблеми, узагальнення, конкретизація, моделювання, абстрагування.

2. Емпіричні: експеримент, анкетування, спостереження, вивчення педагогічної документації, бесіда, консультування, проведення тренінгів.

Основним результатом дослідження з’явилася розробка моделі роботи соціального педагога по профорієнтації старшокласників. Модель включає чотири складових: професійну діагностику, професійну освіту (професійна інформація і професійна агітація) і професійну консультацію. Перші три частини проводяться в групі, консультація проводиться індивідуально. Модель реалізується через наступні методи: тестування, лекція, групова і індивідуальна бесіда, диспут, гра. Згідно даної моделі функції соціального педагога як профорієнтатора наступні: діагностична, просвітницька, коректувально-розвиваюча і консультативна.

Практична значущість даної моделі полягає в тому, що при її реалізації очікується підвищення рівня профорієнтованості старшокласників, поява у них бажання підійти до питання про своє професійне майбутнє з великою увагою.

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ

Питання про вибір професії молоддю вперше було підняте в 90-і роки XIX століття. У 1897 році російський ліберально-буржуазний історик нового часу професор Петербурзького університету Н.І. Карєєв опублікував книгу «Вибір факультету і проходження університетського курсу», яка призначалася для гімназистів старших класів.

У 1908 р. професор Гарвардського університету Ф. Барсонс заснував в Бостоні (США) «Бюро орієнтації» для надання допомоги підліткам у визначенні їх життєвого шляху. В цей же час в Росії деякими питаннями професійної орієнтації учнів, почали займатися окремі ентузіасти-педагоги. Вони не тільки пропагували ідеї профорієнтації і зарубіжного досвіду в цій області, але і досліджували професійні інтереси і схильності молодих людей, професійні ідеали учнів і мотиви їх вибору.

Розвивалася також і практика професійної орієнтації. З’являються статті по питаннях підготовки учнів до вибору професії. Серед таких статей — стаття М.А. Рибникової «Тема для позакласних бесід з тими, що закінчують курс середньої школи». У статті висвітлюється досвід роботи в 7−8 класах жіночої гімназії по проведенню бесід в позаурочний час про вибір професії [1,154].

Слід також відзначити роботи Н.К. Крупської. У своїх статтях вона виклала шляхи ознайомлення школярів з цілями профорієнтації. А в книзі «Народна освіта і демократія» (1915 р.) вона позитивно оцінювала той факт, що в американській школі є «особливі» порадники по вибору професії, «які спостерігають за дітьми в школі, дізнаються їх схильності, визначають, до якої професії найбільш придатний підліток, що виходить з школи, і дають йому відповідні вказівки» [44,106].

Напередодні Жовтневої соціалістичної революції у пресі почали виходити роботи, в яких розглядалися професійні інтереси учнів, їх ідеали і мотиви вибору професії. На початку 20-х років Ф.Р. Дунаєвський підняв в проблемному плані питання визначення закономірностей професійного підбору і професійної орієнтації, використання методів спостереження і тестів для виявлення здібностей людини в цілях профорієнтації. Йому належить ідея класифікації людських здібностей і їх розвитку, а також спроба знатися на внутрішній структурі людської особи [41,78].

В цей же час в теорії і практиці роботи профорієнтації визначаються деякі методи вивчення професії і профпридатності (анкетний метод, метод спостереження, метод самоспостереження, метод експерименту, статистичний і ін.).У 1925 році з’явилася збірка «Трудовий метод вивчення професій», один з авторів якого — І.Н. Шпільрейн. Робляться спроби знайти нові шляхи, форми і методи професійної орієнтації учнів. Так, в 1959 році була опублікована стаття Чебишевой В. В., Галкиной О.І. і Зюбіной Л.М. «Про підготовку учнів середньої школи до вибору професії». У ній були намічені деякі початкові положення і принципи профорієнтації в радянській школі. Профорієнтація розглядалася як складова частина учбово-виховного процесу школи [60,154].

У першій половині 60-х років в багатьох школах продовжує складатися певна система професійної орієнтації учнів. У деяких містах і районах ця робота цілеспрямовано організовується органами народної освіти. У 80-і роки з’являється професійна адаптація — важлива ланка системи профорієнтації молоді.

В даний час у зв’язку з реформою освіти, ядром якої є профільне навчання, спостерігається відродження інтересу до шкільної профорієнтації. У ряді шкіл за ініціативою батьків, директорів, педагогів і психологів поновлюється робота профорієнтації.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури дозволив зробити нам наступні приклади:

1. Високий рівень професійної спрямованості - це та якісна особливість структури мотивів особи, яка виражає єдність інтересів і особи в системі професійного самовизначення.

2. Значну роль у формуванні професійної спрямованості відграють характерологічні особливості особи і рівень розвитку її здібностей.

3. Для розвитку професійної спрямованості необхідна така організація діяльності учнів, яка актуалізувала б суперечність між вимогам діяльності, що віддавалася перевага, і її особовим сенсом для людини.

4.Серед професійно важливих якостей педагогів у вітчизняній літературі виділяються наступні: емпатія, ерудиція, педагогічне мислення, інтуїція, уміння імпровізувати, спостережливість, оптимізм, винахідливість, педагогічне передбачення, рефлексія.

5. Для дослідників професійно за важливі наступні якості: допитливість, здатність тривалий час займатися вирішенням все тієї ж проблеми, порівняно високий ступінь наукової обдарованості, творче мислення, багата фантазія, спостережливість, ентузіазм, старанність, дисциплінованість, здібність до критики і самокритики, неупередженість, уміння ладнати з людьми.

Проведений теоретичний аналіз педагогічної літератури показав, що період юності є найбільш важливим для формування професійної спрямованості .

В результаті теоретичного і емпіричного аналізу було виявлено, що у свідомості у учнів переважає те, що батьки самі вибирають професію ту, яка їм більше подобається і не зважають на інтереси дітей.

Виходячи з того, що у учнів виявлена слабка свідомість вибору спеціальності і ціннісний — смислового сприйняття майбутньої професії можна рекомендувати систему заходів, направлених на формування професійного бачення світу в процесі навчання .

Вибір професії для кожної молодої людини — це вибір свого місця в житті, подальшого шляху навчання і праці. Без перебільшення можна сказати, що для випускників загальноосвітньої національної школи — це завжди проблема номер один. Профорієнтаційна робота повинна здійснюватися на всіх вікових етапах, але саме період ранньої юності є найбільш сензитивним для формування готовності учня до професійного самовизначення. Згідно з системою управління профорієнтаційної роботи в школі учнів 7−9 класів поступово готують до вибору профілю навчання, при цьому враховують їх пізнавальні інтереси, здібності, нахили. Спираючись на класифікацію професій Є. Клімова можна розподілити учнів за відповідними профілями. В свою чергу, профільні класи з поглибленим вивченням окремих предметів дають можливість вчителю-предметнику більш ретельно знайомити учнів з професіями, основою яких виступають дані предмети навчально-виховного циклу. Велике значення в організації профорієнтаційної роботи в умовах профільного навчання відводиться вчителю-предметнику, а також висуваються деякі вимоги до старшокласників.Профорієнтаційна робота повинна служити одній меті - активізувати учня, сформувати у нього прагнення до самостійного вибору професії з урахуванням отриманих знань про себе, своїх здібності і перспективи їх розвитку. В цьому йому повинні допомогти батьки, вчителі та шкільний психолог [22,302].

Проте професійна орієнтація молоді і сприяння у виборі професії поки що нерідко обмежується вузькими цілями формування знань, умінь і навичок, що стають самоціллю. Гостро стоїть проблема роботи профорієнтації в освітніх установах: відсутня міцна нормативно-правова база такої роботи; професійна орієнтація якщо і проводиться, то фрагментарно і епізодично, а професійна діагностика не дає чітких, зрозумілих результатів; закриваються кабінети і куточки профорієнтації. В результаті - помилковий вибір професії, розчарування в ній в процесі професійної освіти. Це приводить до пониження самооцінки людини, в деяких випадках загрожує його фізичному і психічному здоров’ю, а також завдає величезного збитку суспільству і державі (витрати на безкоштовне навчання в професійних учбових закладах не окупаються, спостерігається текучість кадрів).

Теорія, методи й методики професійної орієнтації в Україні, як і в інших країнах СНД, пройшли складний шлях свого становлення. У 60-х і першій половині 70-х років панувало визначення професійної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді психологічної готовності до вибору професій на основі потреб суспільства із урахуванням інтересів і нахилів особистості учня. Неважко помітити, що ключовими елементами визначення такого типу було державне управління процесом підготовки учня до вибору професії, спрямування на певне коло професій і на певні галузі виробництва, формування в учнів психологічної готовності вибору саме цих професій. Особистість учня в такому процесі відсовувалась на край системи. Урахування психологічної структури особистості учня здійснювалось «на основі потреб суспільства», тобто як другорядний елемент професійної орієнтації [27, 20].

Концепція професійної орієнтації знайшла широке визнання у наукових колах, у навчальній роботі вищих закладів освіти педагогічного та психологічного профілю й у практиці профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. Вихідною позицією у розробці нової системи професійної орієнтації було бачення особистості насамперед не як об'єкта, а як суб'єкта саморозвитку. І саме цей процес саморозвитку покладено в основу формуючих функцій профорієнтації. Особистість у професійній орієнтації виступає як суб'єкт діяльності, суть якої полягає у підготовці до професійного самовизначення. Свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю суб'єктивних та об'єктивних умов професійного самовизначення з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії або напряму професійної освіти [73,56].

Професійна орієнтація визначається як науково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення. Цим визначенням особистість ставиться в центрі процесу професійної орієнтації, стає суб'єктом профорієнтаційної діяльності — використовує засоби професійної орієнтації для підготовки до свого власного й самостійного професійного самовизначення. Займаючи позицію суб'єкта професійного самовизначення, особистість відходить від позиції об'єкта впливу з боку суспільства, державних і громадських організацій щодо вирішення своєї професійної долі, перестає служити об'єктом програмування ззовні. В цій ситуації суспільство повинно сприяти пошуковій діяльності особистості, а не обмежувати цю діяльність вирішенням замовного завдання [12, 142.].

На процес вибору професії і на успішність професійної діяльності впливають і об'єктивні фактори, що знаходяться поза сферою особистості, деякі з них можна враховувати у практиці профконсультаційної роботи. Наприклад, нерівномірність розподілу потреби в кадрах за галузями народного господарства, за адміністративними районами, зменшенням потреби в кадрах певної професійної категорії через безробіття тощо. Є нарешті й такі об'єктивні фактори, що повністю виходять за межі компетенції професійної консультації, тобто їх неможливо врахувати у процесі профконсультаційної роботи. Так, наприклад, система профконсультації просто не в змозі відобразити й урахувати у своїй роботі, у формах і процедурах її проведення такий чинник, як недоліки в організації праці на окремих господарчих об'єктах. У цьому випадку незадоволеність особистості своєю трудовою діяльністю, зниження успішності діяльності не є наслідком помилкового вибору професії, а є результатом дії на особистість таких чинників, які не можна усунути або, принаймні, нейтралізувати методами професійної орієнтації. [3,256]

Виявлення й оцінка індивідуальних професійно значущих психологічних особливостей у системі професійної консультації здійснюється за допомогою спеціальних стандартизованих методів профконсультаційної психодіагностики і психодіагностичної бесіди. Результати профконсультаційної психодіагностики мають бути співвіднесені з вимогами професійної діяльності до психологічної сфери особистості. Однак це можливо здійснити лише тоді, коли виявлено відповідні психологічні структури різних видів професійної діяльності. Отже, профконсультація у цьому аспекті свого здійснення залежить від результатів досліджень у галузі профорієнтаційної професіографії. Профконсультаційна робота з використанням спеціальних психодіагностичних методик виконується спеціалістами — психологами та психофізіологами. Проведення проф-консультаційної роботи в умовах середньої загальноосвітньої школи і саме силами педагогічного персоналу має свою специфіку. Насамперед це стосується засобів, за допомогою яких може здійснюватись ця робота. Учителі не мають можливості використовувати у своїй профконсультаційній роботі спеціальні психодіагностичні методики, що необхідні для виявлення й оцінки в учнів особливостей розвитку психічних функцій. Отже, в даному випадку профконсультаційну роботу, на відміну від тієї, що проводиться спеціалістами-психологами, можна здійснювати на основі використання таких методів,і якими володіють учитель, класний керівник і які включені до системи педагогічної роботи або випливають із неї. До таких методів слід віднести спостереження за діяльністю й розвитком учня, вивчення продуктів учнівської діяльності, організацію діяльності учнів (педагогічний експеримент), деякі види анкетування, складання й аналіз психолого-педагогічної характеристики учня, бесіда. Фактично такі методи традиційно використовуються в навчально-виховній роботі школи і при відповідному вмілому їх використанні з профконсультаційною метою дають належний ефект. Інша річ, коли у школі працює кваліфікований практичний (шкільний) психолог, компетентний у галузі профконсультаційної психодіагностики. У цьому разі методи шкільної профконсультації, що використовує вчитель або класний керівник, вихователь, ефективно доповнюються спеціальними психодіагностичними методиками. Це дає змогу підсилити надійність професійної консультації як у діагностичному, так і у прогностичному аспектах [30,87.].

Спостереження за фізичним і психічним розвитком учня, за особливостями його шкільної та позашкільної діяльності здійснюються протягом багатьох років в умовах постійної активної взаємодії учня з учителем і з іншими учнями. За належного використання цього методу можна скласти характеристику учня, що відображає не лише досягнуті рівні його розвитку та певні психічні новоутворення в особистості, а й перспективні можливості, тенденції подальшого розвитку. Тобто на цій основі виникає можливість складання прогностичної характеристики учня. Перевага цього методу полягає в тому, що учень розглядається у динаміці свого розвитку. Це дає змогу отримати інформацію про темпи розвитку, його напрями та їх обумовленість зовнішніми і внутрішніми чинниками. Зрозуміло, що це має неабияке значення для вироблення певних профконсультаційних рекомендацій. Більше того, складання прогностичної характеристики учня на підставі такого спостереження і є важливим елементом самої профконсультації, її корисним робочим етапом [55,104].

Цікавим є питання щодо можливості використання відомостей про навчальну успішність учня з різних предметів. Лише за наявності високого рівня успішності в опануванні учнем знань і формування умінь та навичок можна судити про ступінь розвитку психологічних і психофізіологічних механізмів, що обумовлюють таке засвоєння і формування. І справді, якщо учень за мінімальних витрат часу опановує нові й оригінальні способи розв’язання математичних задач або віртуозно виконує практичне завдання на уроці праці, то вже з цього можна зробити висновок про його здібності. Але якщо учень з якогось навчального предмета не виявляє високої успішності, то на цій підставі без залучення додаткових даних не йдеться вже про елементи психологічної структури професії і особистість працівника (зрозуміло, що для проведення такої роботи потрібна відповідна підготовка спеціаліста, який зустрічається з учнями, і відповідна підготовка учнів). Аналогічні вимоги психологічного та методичного характеру ставляться і до інших форм профінформаційної роботи. 4,113]

Необхідну підготовку до сприймання професіографічного матеріалу і співставлення його з психологічною сферою особистості (зокрема, із власними особливостями) учні повинні отримувати на профінформаційних уроках.

Професіографічний характер даних форм профорієнтаційної роботи, де розкривається психологічна структура певної професії, викликає в учнів потребу «примірювання» професії до себе і себе до професії, до аналізу своїх здібностей. Учні набувають критичного ставлення до оцінок професійної діяльності з боку некомпетентних порадників. У самих учнів з’являється позитивне відчуття своєї професіографічної компетенції. Для системного проведення профінформаційної роботи з учнями старших класів загальноосвітньої школи пропонується програма, подана в таблиці 1.

Програма профорієнтаційної роботи Таблиця 1

У перших двох завданнях відображаються інформативно-довідкові функції профінформації, у двох подальших — її виховні, формуючі функції. Цілеспрямоване формування інтересів і ставлень особистості передбачає опанування учнем необхідної довідкової інформації, що методично спрямована саме на формування інтересів і ставлень. Роботу з професійної інформації потрібно проводити у такий спосіб, щоб інформаційний матеріал слугував основою формування в учнів необхідних знань про професії та про свій внутрішній світ, умінь співставляти те й інше. Потрібно, щоб ці знання і вміння використовувалися ними для прийняття обґрунтованих рішень із питань власного професійного самовизначення. А це означає, що в процесі профінформаційної роботи в учня має бути сформована активна профорієнтаційна позиція як форма його готовності до професійного самовизначення. Зупинимося на умовах ефективного засвоєння учнями інформації профорієнтаційного характеру. Необхідно сформувати позитивне ставлення учнів до її сприймання. Для цього важливо, щоб інформація, яка пропонується учням, була узгодженою за змістом і формами подачі з можливостями учнів у її сприйманні й аналізі. Ідеться про таку методичну інтерпретацію інформаційного матеріалу, яка відповідає пізнавальним можливостям учнів, обумовленим віковими й освітніми особливостями контингенту школярів [53,72].

Для спрямування інформаційного матеріалу на формування усвідомленого, стійкого й адекватного ставлення учнів до професії потрібно його належно систематизувати. Насамперед, він має бути не лише доступним розумінню учнів, а також бути об'єктивним і всебічним. Способи його подання потрібно достатньо урізноманітнити, щоб забезпечити активність сприймання і мислиннєвої діяльності учнів. Цій меті відповідають різні форми організації профінформаційної роботи:

виготовлення самими учнями спеціальних профорієнтаційних (професіографічних) стендів.

організацію зустрічей і екскурсій учнівських досліджень професіографічного спрямування.

проведення спеціальних профінформаційних уроків і використання звичайних предметних уроків із профорієнтаційною метою.

зосередження уваги учнів на окремих елементах їхньої діяльності на уроках праці тощо[50,5].

Бесіди представників різних професій з учнями, що проводяться на зустрічах у школі або безпосередньо на виробництві, повинні бути позитивно орієнтованими. Потрібно розкрити не лише соціально-економічну значущість професії та її виробничу технологію, а й ті суб'єктивні фактори, що обумовлюють успішність професійної діяльності, задоволеність або незадоволеність спеціаліста процесом своєї праці. Профорієнтаційна позиція характеризується усвідомленням особистістю наявності значущої для неї проблеми професійного самовизначення, розумінням можливих шляхів і засобів її вирішення, бажанням вирішити дану проблему і активністю у її вирішенні. У процесі профконсультації учень отримує допомогу, яка дає йому змогу уточнити свою профорієнтаційну позицію, спрямувати її на реальні для нього перспективи і засоби професійного самовизначення. Здійснюється відкрите для особистості проектування її психологічної структури на різні сфери професійної діяльності з огляду на динамічні умови, як суб'єктивні (наявні і можливі здатності особистості - її психологічну структуру, рівень і якість освіти, фізичний стан), так і об'єктивні (соціально-економічні реалії задоволення домагань особистості). [6, 84]

Профконсультація, як і профінформація, ґрунтується на активній пізнавальній діяльності учня, на його пізнавальних потребах, потребах у самопізнанні і на актуалізованих потребах вирішення життєво важливих питань власного професійного самовизначення. Профконсультаційна робота спрямовується на допомогу учневі у самопізнанні, розкритті психологічної структури різних професій (груп професій, зон професійної діяльності) і через це — на допомогу йому у самостійному співставленні своїх можливостей із вимогами професійної діяльності. На цьому профконсультація пов’язується з профінформацією, але це стає можливим лише в результаті профінформаційної роботи, тобто це не початковий, а вищий щабель об'єднання їх функцій. У процесі профконсультації учень наче відкриває себе, збагачуючи свій самоаналіз, і в цьому полягає велика сила професійної консультації для особистості. Учень визначає для себе зміст і рівень розвитку своїх здібностей, дізнається про вимоги, які висуває певна професія до психологічної сфери особистості, і, нарешті, проектує себе у цю професію — виявляє, чи його здібності відповідають вимогам професії. Учень також збагачує свою самооцінку рисами своєї значущості й важливості як особистості, самостверджується як особистість і часто змінює в позитивний бік своє ставлення до навчання і до свого безпосереднього соціального оточення. Відомо, що у більшості педагогічне занедбаних підлітків інтереси складаються у їх мікросередовищі, яке відзначається асоціальною спрямованістю. Як наслідок, у таких підлітків втрачається ціннісна перспектива, порушується адекватність ставлень до вимог соціального середовища (моральних норм, вимог батьків, школи тощо) і до власної поведінки. Важливими питаннями системи професійної консультації є розробка і використання методик профконсультаційної психодіагностики. Такі методики повинні відповідати певним вимогам методологічного характеру.

По-перше, психодіагностичні методики професійної консультації, що спрямовані на виявлення й оцінку індивідуальних особливостей прояву психічних функцій, повинні бути позбавлені впливу знань,інтелектуальних і моторних умінь і навичок досліджуваного на результативність тестування.

По-друге, психодіагностична методика повинна бути виключно спрямованою на виявлення й оцінку саме тієї функції, яка підлягає виявленню, з максимально можливим виключенням інших, супутніх функцій. Будь-яка профконсультаційна психодіагностична методика за складністю своєї робочої частини має бути доступною для кожного учня, що досліджується за її допомогою.

По-третє, у підвищенні ефективності занять важливу роль грає використання персональних комп’ютерів і аудіовізуальних засобів. Серед різноманітних форм і засобів навчання пріоритетне значення надається практичним роботам, на яких учні мають змогу отримати уявлення про розвиток своїх індивідуальних особливостей і співставити їх з вимогами до обраної професії. Це сприяє формуванню психологічної готовності учнів до вибору спеціалізованої школи, класу, гуртка, факультативу, профілю трудового навчання. Програма «Основи вибору професії» розрахована на 34 години, викладається в 9-му класі за рахунок часу шкільного компонента, її реалізація забезпечує формування в учнів усвідомленого вибору професії. Заняття можуть проводитися в навчально-методичному кабінеті з профорієнтації, у майстернях, лабораторіях, музеях трудової слави, відділах, цехах підприємств, установах, навчальних закладах (ПТУ, центри зайнятості). На заняття доцільно запрошувати представників виробництва, науки, культури, представників творчої молоді.

По-четверте, широкий статистичний матеріал показників тестування за такими методиками повинен відповідати закономірностям нормального розподілу величин.

По-п'яте, методика має забезпечувати надійне виявлення й оцінювання досліджуваної психічної функції; про це свідчить висока позитивна кореляція основного (першого) і контрольного (другого) тестування особистості учня.

По-шосте, показники методики повинні цілком виключати будь-яку можливість впливу на них суб'єктивної оцінки з боку профконсультанта, вони повинні бути незалежними від його інтуїтивних чи інших уявлень і ставлень до досліджуваної особистості.

По-сьоме, психодіагностичні методики повинні бути позбавлені прямої імітації реальної професійної діяльності [19, 144].

Зосередимо тепер увагу на організаційних і методичних аспектах професійної консультації, її метою є надання учневі науково обґрунтованих порад щодо оптимальних для нього (з огляду на властивості його особистості), напрямів і способів професійного самовизначення. У професійній консультації виділяються щонайменше три групи завдань, пов’язаних із:

психологічним аналізом особистості даного учня;

співставленням психологічної структури його особистості і певної професії (чи професій);

визначенням шляхів подальшого розвитку особистості і способів цілеспрямованої допомоги їй у цьому.

Ці групи завдань тісно пов’язані між собою. Насправді неможливо надати допомогу учневі у «взаємопримірюванні» професії до нього і його до професії (друга група завдань), якщо завчасно не виявлено його здібності (перша група завдань). І так само не можна дати рекомендації школяру зробити висновок про відсутність у нього відповідних здібностей. Низька ефективність навчальної діяльності учня може бути спричинена багатьма іншими обставинами: і безпосередньо психологічними (брак інтересу до цієї діяльності, інтенсивні відволікаючі мотиви тощо), і об'єктивними факторами, що мають опосередковане психологічне значення (відсутність об'єктивних умов для виконання роботи, помилкові дії вчителя щодо даного учня, що призвело до ігнорування ним відповідного предмета, і до так званої педагогічної запущеності тощо) [28, 112].

Отже, спостереження за процесом навчальної діяльності учня і оцінка результатів його діяльності як методи шкільної профконсультації стають прогностичними тоді, коли розглядається й оцінюється, в основному, успішна діяльність учня. В іншому випадку профконсультант використовує додаткові методи — бесіду, виявлення актуалізованих на даний час інтересів учня, його ставлень і установок, намірів. І це допомагає вчителю не лише скласти своє враження про психологічні особливості учня у профконсультаційному плані, а й виявити істинні причини його неуспішності з якогось виду навчальної праці. З числа спеціальних профконсультаційних методик можна успішно використати ті, що розроблені Є.О.Климовим [22,95], а також групу анкетних методик. Ідеться про методики виявлення й оцінки загальних інтересів особистості (навчальних, побутових, спортивних, педагогічних тощо), професійних інтересів, професійної спрямованості і професійних намірів, комунікативних і організаторських схильностей.

Ставлення, інтереси, професійні наміри, а також здібності і потреби — це той мінімум психологічних утворень особистості, що складає її професійний нахил і що має бути виявлений і оцінений у системі шкільної профконсультаційної роботи з використанням доступних учителю методів. Виявлені у процесі професійної консультації схильності є важливою науково обґрунтованою підставою для комплектування профільних груп учнів у системі їх допрофесійної підготовки. Важливим компонентом системи професійної орієнтації учнів є професійна освіта — повідомлення школярям, відомостей про різні професії, їх значення для народного господарства, потреби в кадрах, умови праці, вимоги, що пред’являються професії до психофізіологічних якостей особи, способи і шляхи їх отримання, оплату праці [40, 26].

Крім того, учні повинні знати основні загальнотрудові і загальновиробничі поняття: що таке культура праці, трудова дисципліна, принципи планування, структура підприємства і тому подібне. Робота по профосвіті включає профінформацію, профпропаганду і профагітацію.

Знання про професії учні отримують не тільки в школі. Джерелами знань з цього питання служать засоби масової інформації, родичі, знайомі і ін. При цьому зведення про зміст професії і їх значущості іноді можуть бути дані вельми спотворено, унаслідок чого можливе створення картини невиправданої привабливості одних професій і атмосфери недоброзичливості до інших.

У зв’язку з цим перед школою, як і перед всім суспільством, стоїть досить складне завдання .

Планувати роботу по професійній освіті в школі, зокрема по профпропаганді і подальшій профагітації, потрібно відповідно до попередньої профдіагностики. Тільки на основі такого підходу можна проводити відповідну роботу з школярами, направлену на формування свідомого відношення до вибору професії [19,219].

Виходячи з того, що профосвіта — процес активний, слід більше спиратися на такі методи роботи, які вимагають безпосередньої участі школярів в самому процесі отримання інформації [10, 69].

Щоб робота по профосвіті мала позитивні результати, вона повинна проводитися вміло і з великим педагогічним тактом. Орієнтуючи на професії, в яких країна і суспільство відчувають нестачу, потрібно уникати натиску, оскільки невмілий тиск на школярів може привести лише до остаточної втрати інтересу до даної професії. «Головний принцип, яким слід керуватися в роботі по профосвіті - зв’язок його з життям». Виходячи з цього, основні напрями роботи в цій області можна виразити так:

1. Профосвіта припускає формування цілісного, багатопланового уявлення учнів про народне господарство країни, його галузі, підприємства, професії;

2. В процесі проведення роботи по професійній освіті необхідно враховувати спрямованість в розвитку галузей народного господарства даного економічного району, трудові традиції, що склалися, наявність загальноосвітніх і професійних учбових закладів;

3. Професійна освіта молоді повинна грунтуватися на реальній потребі в конкретних професіях;

4. Ознайомлення зі світом професій слід тісно пов’язувати з професійними інтересами, схильностями і здібностями молоді і динамікою розвитку цих особливостей молодих людей. Зміст роботи по професійній освіті повинен враховувати склад учнів за віком, статтю. [72, 69−70]

Урок — основна організаційна форма учбово-виховного процесу в школі. Професійна орієнтація — складник цього процесу. Тому невід'ємною частиною уроку повинна стати робота по профосвіті.

Складовою частиною профпросвіти є профпропаганда, а основними формами її проведення — зустрічі з представниками різних професій, лекції про різні галузі народного господарства, виробництвах і професіях і так далі. Значне місце в роботі по профпросвіті займають бесіди, які проводять класні керівники, вчителі-наочники або представники різних професій. Такі бесіди можна присвячувати ознайомленню з якоюсь однією професією, з групою споріднених професій, питанням значущості їх правильного вибору для людини. При цьому тематика бесід повинна відповідати віковим особливостям школярів і охоплювати круг питань, що цікавлять школярів [15,20].

Шляхи отримання професії, курси, технікуми, ВНЗ; зв’язок професійної підготовки з навчанням і трудовою діяльністю в школі; рівень і обсяг професійних знань, умінь і навиків, необхідних для отримання початкового кваліфікаційного розряду по даній професії; перспективи професійного зростання; де можна продовжити ознайомлення з професією; що читати про професію".

1.1 Дослідження науково-методичної літератури з професійної орієнтації

Особливості пам’яті, уваги, відчуттів, волі, бажань і здібностей не можна побачити, оцінити, зміряти так само, як ми бачимо, оцінюємо багато з предметів, що оточують нас. Ці і ряд інших якостей психіки людини не можна безпосередньо споглядати ні у себе, ні у інших людей. Але в той же час різні професії пред’являють конкретні вимоги до психологічних, а також фізіологічних особливостей особи.

«Психофізіологічні особливості людини — це особливості його психіки, розвитку, будови організму, стану здоров’я. Кожна людина володіє певними психофізіологічними якостями. Тому можна говорити про те, що людина за своїми природними даними більш менш підготовлена до успішного оволодіння професією або групою професій. Але у зв’язку з цим постає питання: як же правильно визначити ці особливості і властивості особи? Адже вся трудність полягає саме в тому, що особливості психіки школяра не можуть бути повністю визначені вчителем, оскільки далеко не завжди в учбовій і позакласній діяльності учнів можна створити умови, відповідні для їх прояву. Шкільна діяльність лише якоюсь мірою моделює умови праці, тому не всі професійно важливі особливості можуть бути повністю проявлені» [47. 82−83].

З іншого боку, трудність полягає в тому, що необхідно визначити не тільки існуючий рівень розвитку особи, але і можливості її розвитку (бачити перспективу).

Вивчення учнів в цілях профорієнтаціїпопередня профдіагностикаяка складає один з найважливіших складених компонентів профорієнтації школярів. На цьому етапі слід вивчити характерні особливості особи: ціннісні орієнтації, інтереси, потреби, схильності, здібності, професійну спрямованість, професійні наміри, мотиви вибору професії, риси вдачі, темперамент, стан здоров’я [48.128].

Розглянемо докладніше ті сторони особових характеристик, які мають значення для професійної роботи.

Ціннісні орієнтації. «Особа формується в процесі постійних взаємин з людьми. Всі особливості, властиві особи, соціально обумовлені. Тому ціннісні орієнтації можна визначити „як спрямованість особи на засвоєння (створення) суспільних цінностей відповідно до конкретних потреб“. Виходячи з цього визначення, ключ до розуміння поняття „Ціннісні орієнтації“ слід шукати в системі взаємин між потребами особи і суспільними цінностями» [42. 84].

Джерелом активності особи служать потреби, під яким розуміємо «стан особи, викликаний необхідністю вступати у зв’язку з навколишнім середовищем для того, щоб забезпечити своє існування, функціонування і розвиток» [42. 83]. Задоволення таких потреб, як потреба в професійному самовизначенні або самоствердженні, відбувається в процесі практичної діяльності людини, причому тільки в тому випадку, якщо вибрана професія, як прийнято говорити, до душі. Потреби завжди відображають можливості їх задоволення, тому їх роль в ціннісних орієнтаціях особи можна визначити таким чином: потреби активізують відповідні можливості людини, направляють його діяльність в потрібному напрямі. А реалізуються всі ці потреби через конкретні об'єктивні цінності.

Кожна особа прагне до засвоєння тих цінностей, які найбільш відповідають її цілям і інтересам. Стосовно професійної діяльності людини можна виділити наступні цінності: (Див. табл.2).

Таблиця 2

Іноді можна зустрітися з ототожненням понять «інтерес» і «спрямованість». Таке ототожнення необгрунтовано хоч би тому, що інтерес — стан досить мінливий, а спрямованість — довготривалий, стійкий.

Головну роль у виборі цінностей мають мотиви, які, у свою чергу, залежать від інтересів і потреб особи, цілей цієї особи.

Виявлення мотивів вибору професії дозволяє дізнатися, що саме спонукало людину вибрати даний вид праці і наскільки чіткі, аргументовані мотиви вибору. Це у свою чергу, дає можливість з’ясувати відношення особи до об'єктивних цінностей.

Отже, ми розглянули ціннісні орієнтації в структурі особи людини. У взаємозв'язку з іншими характеристиками особи їх можна визначити таким чином: потреби — інтереси — об'єктивні цінності - мотиви — цілі - вибір.

Попередня профдіагностика припускає виявлення таких якостей людини, як схильності. Схильності - це сполуки, що мають в своїй основі активне, творче відношення до об'єкту [51. 85].

Як правило, на заняття, до яких учень більш схильний, він витрачає більше часу і до того ж трудитися з бажанням. Якщо людина при цьому добивається ще і певних результатів в цій діяльності (учбовою або трудовою), то можна говорити про здатності до даної діяльності. За основний показник здатності слід вважати легкість засвоєння нових знань і швидкість вдосконалення умінь, досягнення високих результатів діяльності. Кажучи про виявлення здібностей в цілях профорієнтації, ми маємо на увазі схильності до оволодіння не тільки знаннями шкільної програми, але і певними професіями.

Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь і навичок, але які самі до наявності цих знань, умінь і навиків не зводяться «. Здібності виявляються в швидкості, глибині і міцності оволодіння способами і прийомами діяльності «[39.102].

По відношенню до знань, умінь і навикам здатності людини виступають як деяка можливість. Чи будуть придбані людиною ці знання, уміння і навики залежить від безлічі умов, наприклад, від оточення, від того, як його навчатимуть, як буде організована його трудова діяльність і так далі.

Такий підхід до даного питання дає вченим і дослідникам можливість вивчати ті матеріальні передумови, фізіологічні процеси, на основі яких за сприятливих умов можуть розвиватися у людини ті або інші професійні здібності.

Ці матеріальні, закладені в організмі людини, учені називають задатками. На їх розвиток великий вплив має навколишнє середовище [11, 185].

Таким чином, складання прогнозу успішності оволодіння людиною професією полягає у виявленні наявності і ступеня розвитку природних задатків. Окрім здібностей, до індивідуальних психологічних особливостей особи відносяться темперамент і характер. Ці властивості консервативні і стійкі.

У психології під темпераментом розуміють «індивідуально-своєрідні властивості особи, її психіки, що визначають динаміку психологічної діяльності людини, які однаково виявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів і залишаються постійними в зрілому віці» [40. 86−87].

Типи нервової системи лежать в основі чотирьох типів темпераменту.

Меланхолік. Слабкий тип, характеризується слабкістю процесів гальмування і збудження.

Холерик. Сильний, неврівноважений тип. У нього сильний процес збудження і відносне слабке гальмування.

Сангвінік. Сильний, урівноважений, рухомий тип.

Флегматик. Сильний, урівноважений, але з інертними процесами [25, 112].

Людина може мати будь-яке поєднання сили, врівноваженості і рухливості нервової системи (загальний тип) і належати до будь-якого з типів вищої нервової діяльності.

До індивідуальних особливостей особи відноситься також характер. У психології під характером розуміють «сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, які виявляються в типових для даної особи способах діяльності, виявляються в типових обставинах і визначаються відношенням особи до цих обставин» [26, 87]. Залежно від переважаючого впливу різних психологічних процесів на способи дії можуть бути виділені інтелектуальні, емоційні і вольові риси вдачі.

Психологи розрізняють чотири системи властивостей характеру:

1. Властивості, що виражають відношення до праці (працьовитість, лінь, сумлінність, відповідальне або безвідповідальне відношення до праці і ін.);

2. Властивості, що виражають відношення до речей (акуратність, неохайність, дбайливе або недбале відношення до речей і тому подібне);

3. Властивості, що виражають стосунки до самого себе (самолюбність, честолюбство, гордість і так далі) .

4. Властивості, що виражають відношення до колективу і окремих людей (доброта, чуйність, вимогливість і так далі) [ 23,219].

Характер людини не є деякою випадковою сукупністю різних властивостей. Окремі властивості характеру залежать один від одного, взаємопов'язані, утворюють одне ціле.

Отже, ми розглянули групи психологічних характеристик особи, необхідних для вивчення школярів в цілях профорієнтацій.

Облік особливостей темпераменту (швидкість і точність реакції, правильність орієнтування в екстремальних умовах) в роботі профорієнтації з учнями має велике значення для виявлення найбільш оптимальних варіантів вибору «чоловік — справа», для визначення найбільшої придатності людини до того або іншого виду трудової діяльності як виконавця, наприклад оператора, диспетчера, льотчика і так далі [65,87]

Вивчення особливостей характеру школяра в цілях профдіагностіки і профвідбору виявляє психофізіологічні особливості особи, що необхідно не тільки для визначення його як виконавця певних видів трудової діяльності, але і як майбутнього організатора, командира виробничого процесу в різних областях фізичної і розумової праці [20,64].

В умовах ринкової економіки, коли право на працю реалізується не через соціальні гарантії, а через особисту ініціативу, проблема зайнятості молоді набуває особливої гостроти. Ефективним шляхом її вирішення є опанування професією, яка б постійно мала попит на ринку праці. Однак, як її обрати, мало хто знає. Як свідчать опитування, значна частина випускників середніх загальноосвітніх закладів не має визначених професійних намірів, як і усвідомлення необхідності серйозного підходу до справи вибору професії, визначення способів опанування нею. А це не проста справа. Прийняттям виваженого рішення треба дати відповідь на виклики, які генерує уже доволі жорстко конкурентний національний ринок праці, що, до того ж, прискорено інтегрується в загальносвітовий. Звичайній людині, навіть дорослій, не кажучи вже про ту, яка тільки-но прощається з дитинством, правильно, без допомоги спеціалістів зробити вибір дуже важко. Інтереси сучасної людини надзвичайно різноманітні. Вони генеруються насамперед навколо біологічних потреб та індивідуальних інтелектуально-психологічних особливостей. І перших, і других надзвичайно багато, тому кожна людина, набуваючи самостійності на певному етапі свого розвитку, перебуває у стані невизначеності, непевності, які є рідними сестрами страху перед майбутнім. Особливо гостро таке світовідчуття переживає молодь, що закінчує середній загальноосвітній заклад, досягає працездатного віку і набуває повноцінних прав самостійно приймати і впроваджувати в життя доленосні рішення. У такому стані людина найподатливіша до сторонніх впливів. У цьому криється небезпека неправильно визначити орієнтири у спрямуванні своїх дій. Такий стан у молодих людей типовий в усьому світі. Основним елементом механізму виходу із нього є можливість здійснювати акт вибору.