Удосконалення естетичного виховання засобам залучення старших дошкільників до музично-театралізованої діяльності

Міністерство освіти і науки України Хмельницький гуманітарно-педагогічний інститут На правах рукопису кафедри музично-теоретичних дисциплін ДИПЛОМНА РОБОТА на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» на тему:

«УДОСКОНАЛЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЗАСОБОМ ЗАЛУЧЕННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ДО МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

Виконавець — студентка 5 курсу спеціальності 6.10 103 «Педагогіка і методика середньої освіти. Музика.» Литус Алла Петрівна Науковий керівник — старший викладач Гут Людмила Сергіївна

Хмельницький — 2005

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ

1.1 Значення естетичного виховання та роль музично-театралізованої діяльності в естетичному розвитку старших дошкільників

1.2 Види театралізованої діяльності та їх характеристика

1.3 Загальні напрямки, методи та принципи керівництва музично-театралізованою діяльністю РОЗДІЛ 2

МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ПРАКТИЦІ ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

2.1 Аналіз програмових вимог щодо організації театралізованої діяльності в ДНЗ

2.2 Стан організації музично-театралізованої діяльності в дошкільному навчальному закладі № 5 м. Нетішина

2.3 Музично-театралізована діяльність — як один із засобів формування творчої особистості

2.4 Система опосередкованого і безпосереднього керівництва музично-театралізованими іграми старших дошкільників ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП

Естетичне виховання — це розвиток здатності сприймати, відчувати, розуміти прекрасне в житті і в мистецтві, це виховання прагнення самому брати участь в перетворенні оточуючого світу за законами краси, це залучення до художньої діяльності і розвиток творчих здібностей.

Особлива роль в естетичному вихованні відводиться мистецтву. Хвилюючи і радуючи, воно розкриває перед дітьми соціальний сенс життєвих явищ, примушує їх пильніше вдивлятися в оточуючий світ, спонукає до співпереживання, до засудження зла. В. А. Сухомлинський говорив: «Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші, ніж у більш пізні періоди розвитку особистості. Потреба у прекрасному затверджує моральну красу, породжуючи непримиренність до всього вульгарного та потворного».

Естетичне виховання щільно пов’язане із сучасністю. Естетичне засвоєння дійсності передбачає близькість до життя, прагнення змінити оточуючий світ, суспільство, природу, предметне середовище. А через що дошкільники знайомляться з оточуючим? Який вид діяльності допомагає малюкам наблизитись до «дорослої» дійсності? Звісно ж це гра.

Гра — велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається потік уявлень, понять про оточуючий світ. «Гра — іскра, яка запалює вогник допитливості», — стверджував В. А. Сухомлинський.

В грі дитина не тільки отримує інформацію про оточуючий світ, про закони суспільства, про красу людських відносин, але й вчиться жити в цьому світі, будувати свої відносини, а це потребує творчої активності особистості (уваги, уяви, логіки, емоційної пам’яті, добре розвинутої мови, міміки), тобто вміння триматися в суспільстві.

Все життя дітей насичене грою. Кожна дитина хоче зіграти свою роль. Але як же це зробити? Як навчити малюка грати, брати на себе роль і діяти? Цьому допоможе театр.

Театр — один з самих демократичних видів мистецтва для дітей, він дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і психології, пов’язані з

— художньою освітою та вихованням дітей;

— формуванням естетичного смаку;

— моральним вихованням;

— розвитком комунікативних якостей особистості;

— вихованням волі, розвитком пам’яті, уяви, ініціативності, фантазії, мови (діалогу і монологу);

— створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження, вирішенням конфліктних ситуацій через гру.

Головне, театр розкриває духовний і творчий потенціал дитини і надає реальну можливість адаптуватися їй в соціальній сфері

Для того, щоб дитина проявила творчість, необхідно збагачувати її життєвий досвід яскравими художніми враженнями, надати необхідні знання і вміння. Чим багатше досвід малюка, тим яскравішими будуть творчі прояви в різних видах діяльності. Тому так важливо з самого раннього дитинства заохочувати дитину до музики, театру, літератури, живопису. Адже період 3 — 7 років — дошкільний, у цьому віці відбувається бурхливий психічний, фізичний розвиток дитини. Формуються основи її особистості.

Суспільство ставить високі вимоги до формування творчої активності особистості. В «Концепції дошкільного виховання в Україні» вказуються вихідні засади розвитку і виховання дитини.

Концепція передбачає формування провідних засад дошкільного виховання, які є основою для творчого використання в інтересах розбудови сучасного дошкільного закладу.

Мета дошкільного виховання — це перш за все формування основ духовності особистості.

Процес інтелектуалізації навчання і виховання, що розвивається протягом останніх років, при всіх своїх позитивних аспектах має і негативний вплив на дитину. Стосується це, насамперед, естетичного виховання дітей дошкільного віку. У «Базовому компоненті дошкільної освіти України», основним складником якого є такі сфери життєдіяльності дитини, як «Природа», «Люди», «Я сам», «Культура», естетичне виховання входить до сфери «Культура» [2, c. 2−19].

Саме вона вводить дитину у світ практичної і духовної діяльності людей, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, вчить отримувати задоволення не тільки від результатів, а головне від процесу творення, вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, культивує інтерес до надбань світової і національної культури.

Розвиток культури — важлива складова особистого зростання дитини. Зважаючи на зміст «Базового компоненту дошкільної освіти України», особливо важливими орієнтирами для педагога є показники розвитку дітей у старшому дошкільному віці, які акцентуються на основних результатах освітньо-виховної роботи протягом дошкільного дитинства.

Зокрема про мистецьку активність як важливу складову особистісної культури старшого дошкільника можна говорити за умов, якщо

— дитина виявляє активність у музично-естетичній атмосфері театралізованої діяльності;

— вміє співпрацювати з дітьми і дорослими в процесі музичної діяльності;

— співвідносить індивідуальне музично-театральне виконання з виконанням інших;

— радіє з власних і спільних театрально-музичних успіхів;

— дістає задоволення від спілкування з музикою, від спільного переживання з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій.

Такі якості успішно формуються в усіх видах музично-естетичної діяльності, різних формах музичного виховання — зокрема театралізованих дійствах.

Саме тому ми обрали тему дипломної роботи «Удосконалення естетичного виховання засобами залучення старших дошкільників до музично-театралізованої діяльності» і вважаємо цю тему дуже актуальною на сучасному етапі розвитку музично-театралізованої діяльності.

Ми визначили, що предметом дослідження є театралізована гра дітей дошкільного віку.

Виходячи з цього ми висунули гіпотезу дослідження: недостатній рівень організації та проведення театралізованих ігор в дошкільних навчальних закладах. Театралізована діяльність як процес розвитку творчих здібностей дитини є процесуальною. Найважливішим в дитячому творчому театрі є процес репетицій, процес творчого переживання і втілення, а не кінцевий результат. Оскільки саме в процесі роботи над образом відбувається розвиток особистості дитини, розвиваються символічне мислення, рухливий емоційний контроль. Відбувається засвоєння соціальних норм поведінки, формуються вищі довільні психічні функції.

Об'єктом дослідження ми визначили формування естетичного виховання у старших дошкільників засобами музично-театралізованих занять.

Таким чином мета дослідження: науково обґрунтувати позитивний вплив музично-театралізованих занять на естетичне виховання дітей та розвиток творчих здібностей старших дошкільників і ставимо перед собою ряд завдань:

— визначити роль музично-театралізованої діяльності в естетичному розвитку старших дошкільників;

— проаналізувати вимоги загально-розвиваючих програм дитячого садка;

— визначити загальні методи керівництва театралізованою діяльністю дошкільників;

— визначити стан організації музично-театралізованої діяльності в ДНЗ № 5 м. Нетішина Хмельницької області;

— упорядкувати систему занять з метою розвитку театралізованих здібностей дошкільників і дати їх на апробацію в ДНЗ № 5 м. Нетішин;

— розробити методичні рекомендації для вихователів, музичних керівників по організації музично-театралізованої діяльності дітей дошкільного віку.

Новизна і теоретичне значення дипломної роботи полягає в тому, що

— зроблено спробу дослідити різні теоретичні та практичні підходи до музично-театралізованої діяльності дошкільників в сучасному дошкільному навчальному закладі;

— виявлено на основі дослідження позитивні і негативні сторони в роботі вихователів з проблеми дослідження;

— науково обґрунтовано поетапне використання окремих видів дитячої творчої пісенної, танцювальної, ігрової, імпровізаційної діяльності в процесі театрального втілення.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що зміст, висновки і додатки можуть бути використані у майбутній роботі на посаді методиста, вихователя та музичного керівника.

Характер та коло висвітлених питань зумовили структуру дипломної роботи, яка складається із вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Отже, у вступній частині обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, головні завдання дослідження, розкрито новизну, теоретичну та практичну значущість роботи.

РОЗДІЛ 1

ЗНАЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА РОЛЬ МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В ЕСТЕТИЧНОМУ РОЗВИТКУ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

1.1 Значення естетичного виховання та роль музично-театралізованої діяльності в естетичному розвитку старших дошкільників Відомо, що в теперішніх сучасних програмах виховання та розвитку дітей дошкільного віку естетичне виховання не виділено в окремий розділ, а переплітається з багатьма сторонами життя дитини. Його виховні завдання перебувають у тісних взаємозв'язках з іншими (моральними, розумовими, фізичними) і реалізуються в основних формах організації дитячої діяльності (ігри, заняття, побут, праця, свята і розваги).

В основі естетичного виховання лежить розвиток емоційної чутливості до прекрасного, негативного ставлення до потворного. Через те ми іноді використовуємо такі формулювання, як «привчати дітей емоційно сприймати», «відчувати задоволення», «любити і прагнути», «проявляти здібності» та ін. Але слідом за цими загальними формулюваннями ми щоразу пробуємо конкретизувати, в чому саме це проявляється. Наприклад, висовується вимога «виявити музичний і поетичний слух» і тут же конкретизується, як можна перевірити рівень розвитку слуху і що вимагати від дітей: «чисто інтонувати, визначати на слух, чи правильно проспівано пісню, розрізняти більш високі і низькі звуки; регулювати їх силу й висоту, зміну темпів у співанні, читанні віршів». Отже, виховні процеси і якості характеризуються конкретно з урахуванням рівня вікового розвитку та особливостей естетичного переживання.

Естетичне виховання показано не ізольовано, а в щільному взаємозв'язку з усіма сторонами виховання. Психічні процеси та якості особистості, спрямовані на виховання естетичного ставлення до навколишнього, в дошкільному віці розвиваються малопомітно, нешвидко, в своєрідній формі. Так, як малюки граються в сюжетні ігри з ініціативи вихователя та його допомогою, то дітям чотирьох років пропонується гратися в сюжетні ігри, самостійно вигадуючи сюжет: п’ятирічним дітям — самостійно знайти сюжет і розгорнути дії, а старшим — робити це і самостійно, і з власної ініціативи.

Для того, щоб уміти захоплюватися красою форми, розрізняти поєднання звуків, барв, слів і милуватися всім цим, треба пройти довгий шлях нагромадження елементарних естетичних вражень; потрібен певний рівень формування тонких диференціювань у зорових і слухових відчуттях, певне збагачення емоційних і пізнавальних процесів.

Видатні суспільні діячі і педагоги розглядали естетичне виховання не як ізольовану ділянку роботи з дітьми, а як нерозривно пов’язаний з трудовим, моральним, фізичним вихованням процес. Естетичне виховання включає в себе вплив не тільки мистецтвом, але й засобами оточуючої дійсності: красою природи, відносинами в колективі, трудовою і художньою творчістю. Естетичне виховання та художня освіта дітей бере свій початок у дошкільному віці. В подальшому естафету заохочення молодого покоління до мистецтва і художньої творчості бере на себе загальноосвітня школа. Школа пропонує, як правило, три предмети гуманітарного циклу: літературу, музику, зображувальну діяльність. Їх роль у формуванні особистості, безумовно, висока. Але чому в загальноосвітній школі відсовується на другий план, а то й далі, такий вид мистецтва, як театр. Театр — це синтез мистецтв, що ввібрав в себе практично все, що допомагає розвиватися повноцінній людині, яка вміє сприймати оточуючий світ як живий єдиний організм.

А розпочинати залучення до театру та театралізованої діяльності необхідно ще з дошкільного віку — з дитинства. Адже світ дитинства поруч з нами, він всередині нашого дорослого світу. Він дивиться на нас очима дитини, говорить її голосом. Колись він був і нашим світом, але ми пішли відтіля, а шляху назад немає.

Світ дитинства, внутрішній світ дитини — ключ до багатьох хвилюючих проблем нашого життя. Відчинити заповітні двері в світ дитячої свідомості допомагає гра. Видатний режисер і актор К. Станіславський в своїй книзі «Робота актора над собою», характеризуючи дитячу гру, говорить, що гра дитини відрізняється вірою в дійсність і правду вигадки. Варто дитині тільки сказати собі «…начебто», і вигадка вже живе в ній. При цьому в дитині помічається ще одна властивість: діти знають, чому вони можуть вірити і чого не потрібно помічати.

Вберегти від естетичної глухоти — означає зробити крок до гармонії.

Аналіз психолого-педагогічної літератури (Д.С.Виготський, Ю.З.Гільбух, О. Г. Ковальов, О. В. Проскура, Б. М. Теплов та ін.) засвідчує, що вчених та педагогів-практиків давно цікавить питання діагностики та розвитку загальних інтелектуальних та спеціальних здібностей дітей. Натомість, аналіз сучасного стану громадського дошкільного виховання дає змогу стверджувати, що ця проблема загалом та питання діагностики і розвитку художньо-творчих здібностей в дошкільників досліджена недостатньо. Саме тому свій науковий інтерес я зосередила на теоретичному та практичному вивченні проявів творчості дошкільників у театралізованій діяльності та їх безпосередньому впливі на естетичне виховання старших дошкільників…

Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л. С. Виготським, акторська праця є «своєрідною творчістю психофізіологічних станів» людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв.

Ми, дорослі, знаємо з підручників психології, з життя, що «накопичення позитивних емоцій», «придбання позитивного емоційного досвіду» в дитинстві, тобто в час найбільшої духовної відкритості людини, в час найвищої її здатності до співчуття — річ воістину безцінна. Адже і «кохати чужим коханням і страждати чужими стражданнями» (В.Белінський) потрібно вчитися. І в цьому велика заслуга саме театру.

Занурення в світ театру в дитячому віці створює у свідомості людини визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну енергетику, бо закладаються не примусово, як це іноді здається. Мистецтво несе людям насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому. Виховання мистецтвом — це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не завжди так просто вловимий, однак, дуже «смачний» для сприйняття дитячим духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми, моральна атмосфера, створені магічним «начебто».

Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини. Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, збуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення.

Театралізовані ігри завжди ваблять, часто смішать дітей, користуються у них любов’ю. Тематика і зміст театралізованих ігор повинна мати моральну направленість, яка є в кожній казці та літературному творі і повинна знаходити місце в імпровізаційних постановах. Це дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають зразками для уподобання. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв.

Театр — один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збідніється.

Театралізовані ігри приносять величезну користь для естетичного та духовного виховання, для становлення характеру дитини, для прищеплення їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві. Граючись в казки, діти зустрічаються з такими репліками:

«Що вдієш на таке насильство?

Зайчик вовку виручку несе, Бо у звіриному суспільстві

Закони м’язів над усе".

(«Заяча крамничка»)

Наведений приклад має викликати у дитини негативне ставлення до поведінки деяких персонажів. Перебіг подій в казці доводить, що така ситуація не призводить до добра. А водночас є стільки позитивних і повчальних моментів:

«А Українські землі - диво!

За труд відплачують як слід.

І ріпка виросла красива.

«Хороша ріпка», — каже дід".

(«Ріпка»)

Позитивним впливом подібних ігор є те, коли діти в доступній для них формі знайомляться з історією свого краю. Окремі епізоди викликають у дітей інтерес і спонукають бажання дізнатись про це.

«Князь Кий там жив, у тій оселі ;

Тоді він княжив в тих краях.

На стінах зброя аж до стелі ;

То списи, що були в боях."

(«Вареники в сметані»)

Окремі епізоди казок викликають співчуття до героя, скажімо, до зайчика, якого вигнала лисиця. З’являється бажання допомогти, заступитися.

Радість залучення до духовної культури народу, країни, людства, щастя відчувати себе причетним до цієї культури, відкриття в собі самому світу прекрасного — виховне значення всього цього важко переоцінити.

А.Сухомлинський любив повторювати «Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна скоїти поганого». Завдання театру, мистецтва вкласти таку скрипку в душу дитини і допомогти заграти їй на ній.

Що ж таке театр у житті дитини?

· По-перше, це свято — яскраві вогні рампи, оплески, вітання, посмішки, побажання, квіти.

· По-друге, розвиток пізнавальних інтересів, удосконалення їх психічних процесів, розширення світогляду та мовленнєвого спілкування.

· По-третє, це усвідомлення власного «Я» та можливість самовираження особистості. Тут формуються особистісні моральні якості, долаються недоліки; сором’язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, невгамовних та неорганізованих навчає витримки.

· По-четверте, це високий рівень естетичного виховання, адже він поєднує в собі вплив музики, танцю, пластики, мовлення, зображувального мистецтва. Позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, енергію.

1.2 Види театралізованої діяльності та їх характеристика

Важливе значення для організації театралізованої діяльності дітей та керівництва нею має визначення змісту, функціонального призначення, специфіки мовленнєвих завдань у кожному з її видів. У таблиці 1 відображено основні види театралізованої діяльності. Серед критеріїв їх визначення названо такі, як позиція дитини в театралізованій діяльності (ТД), функціональне призначення, пріоритетні мовленнєві завдання, вибір матеріалу, що змінювалися в кожному з видів діяльності.

Так під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у театралізованій грі вона — творець, актор, режисер; при підготовці театральної вистави — глядач, актор, сценарист, декоратор залежно від прийнятої ролі.

І щоразу театралізована діяльність виконує свої різні функції: сприймання театрального видовища — розвага; театралізована гра — власне гра; підготовка театральної вистави стає випробуванням, що потребує певних вольових і фізичних зусиль, пов’язаних з виконанням якихось обов’язків: репетиціями, відповідальністю, фізичним напруженням.

Таблиця 1

Види театралізованої діяльності дошкільнят та критерії її розвитку

Кожний з видів театралізованої діяльності ставить свої пріоритетні мовленнєві завдання. Коли дитина переглядає виставу, вона сприймає кращі зразки правильного літературного мовлення, що сприяє розвитку та вдосконаленню її власного зв’язного мовлення. У театралізованій грі збагачується та активізується словник дітей, формується вміння самостійно складати, створювати власний сюжет, добирати належне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї. Під час підготовки театральної вистави дитина також виконує вправи, спрямовані на розвиток виразності, образності мовлення та засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми.

Однією з важливих складових театралізованої діяльності є театралізована гра. В багатьох дослідженнях театралізовані ігри класифікуються по способу реалізації сюжету:

1. Непредметні ігри (ігри-драматизації), в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль.

2. Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо).

Гра-драматизація — це синтетичний вид діяльності дошкільників. Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

Ігри-драматизації - це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності - інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

Своєрідність кожного ігрового образу створюється при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової і індивідуальної характеристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи. Загальноприйнято, наприклад, вважати лисицю хитрою, зайця — боязким, вовка — злим. Маючи відповідні уявлення, дошкільники легко відтворюють спосіб пересування різних живих істот, їх характерні пози.

Герої будь-якого твору постають перед нами у різних ситуаціях та емоційних станах, які розкривають все те типове й індивідуальне в них. Так, хитра лисиця, майже завжди виявляється переможницею, а от у фіналі казки «Заєць, півень і лисиця» вона опиняється в іншому, незвичному для цього образу становищі - бачимо її заляканою, тоді як слабосильний півник, котрий в багатьох казках опиняється в зубах у лисиці, тут навпаки перемагає. Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також самостійність і самоорганізація дітей.

Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей — сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з’являтись вже в самостійних іграх дітей молодших груп.

Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

— драматизації з пальчиками (з ляльками бі-ба-бо);

— драматизація як гра самої дитини;

— імпровізація — за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми.

Ігри-інсценізації — це всі види театрів. Тут дитина не є дійовою особою, вона створює сцени, веде ролі іграшкового персонажу, діє за нього.

Існують такі різновиди:

· Настільні театралізовані ігри.

До нього відносять:

Театр іграшок . В цьому театрі використовуються найрізноманітніші іграшки — фабричні і саморобки, з природного і будь-якого іншого матеріалу. Тут не потрібно обмежувати політ фантазії, головне, щоб іграшки і поробки стійко стояли на столі і не створювали перешкод при переміщенні.

Театр картинок. Всі картинки — персонажі і декорації потрібно зробити двосторонніми, так як необхідні повороти, а щоб фігурки не падали, потрібні опори, які можуть бути досить різноманітними, але обов’язково достатньо стійкими. Це забезпечується правильним співвідношенням ваги чи площини опори з висотою картинки. Чим вище картинка, тим більше чи вагоміше потрібна площина опори.

Дії іграшок і картинок в настільному театрі обмежені. Використовуються і декорації (2−3 дерева — це ліс, зелена тканина — галявина).

· Стендові театралізовані ігри.

До них відносять:

Стенд книжка — використовується для ігор типу подорожей, щоб відобразити динаміку, послідовність подій за допомогою ілюстрацій, що змінюють одна одну.

Закріплюють на нижній частині дощечки. На верхній розміщується транспорт, на якому здійснюється подорож. По ходу транспорту ведучий перегортає листки стенд-книжки, демонструючи різні сюжети, зустрічі, які трапляються на шляху.

Фланелеграф — картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотня сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні по формі екрани дозволяють створювати «живі» картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, «переліт птахів».

Тіньовий театр — тут необхідний екран з напівпрозорого паперу, виразно вирізані чорні плоскі персонажі і яскраве джерело світла за ними, завдяки якому персонажі відтіняються на екрані. Дуже цікаві зображення отримують за допомогою пальців рук, наприклад, можна зробити гусака, зайця, сердитого індика. Але дуже важливо супроводжувати показ звучанням. Щоб показувати сценку з деякими персонажами одночасно, необхідно встановити внизу екрану планку, на якій можна прикріпити фігуру. Наприклад, спочатку тягне дід ріпку, закріпити фігуру на планці і виводити бабу і т.д. Фігури потрібно розміщувати вниз екрану, щоб тіні були чіткішими. Театр тіней добре використовувати під час дозвілля.

Пальчиковий театр — це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні інсценівки, які супроводжуються показом ляльок, що одягаються на пальці і діють за персонажа, зображення якого на руці. В ході гри дитина рухає одним або двома пальцями, проговорюючи текст, переміщуючись за ширмою. Можна обходитись і без ширми і зображувати дії, переміщуючись вільно по кімнаті. З допомогою цього виду театру можна показати одночасно декілька персонажів. Наприклад, у казках «Ріпка», «Вовк і семеро козенят», «Гуси-лебеді» тощо. Казки і інсценівки в яких багато персонажів можуть показувати двоє-троє дітей, які розміщуються за ширмою.

Ляльковий театр — для вистав характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів — все це підпорядковано виявленню специфіки мистецтва. Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове — реальне і фантастичне. З великою радістю вони зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за їх діями. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетами інсценівок, стосунками між дійовими особами, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, але й як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру.

· До лялькових театрів відносять такі театри як:

Театр Петрушок — це спектаклі за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку. Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного. Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук.

Театр маріонеток — ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від усіх рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині.

Театр естрадної ляльки — це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльково дів, голівка приводиться в рух рукою дитини. Цей театр ще має назву «Театр «живої руки».

· Існують також театри з покидькових матеріалів.

Театр повітряних кульок — наповнена повітрям кулька оздоблюється заготовленими деталями — очима, носом, вухами, бантиками тощо.

Театр коробок — будь-які коробки однакових чи різних розмірів, оздоблюються деталями і з ними розігрується інсценівка. По такому ж принципу ляльок можна виготовити з пластикових пляшок, циліндрів і поролону.

· Можна створювати також:

Театр рукавичок — лицьова сторона рукавички (готової чи зшитої) формується заготовленими деталями, пришитими до основної тканини. Волосся, вуха, бороду вдало імітують нитки, бахрома. Прикраси, бантики, комірці не повинні перевантажувати рукавичку. Зворотній бік оформляється деталями (хустка, хвостик).

Театр-пуф — інсценізація творів з допомогою персоніфікованих пуфиків — м’яких подушок — іграшок (тваринки, комахи тощо).

Магнітний театр — дітей можна порадувати, здивувати, якщо пристосувати зроблені ними іграшки для магнітного театру. Для цього потрібно смужками паперу прикріпити до нижніх частин конусів і циліндрів шматочки металу. Металеві шматочки можна розмістити в отворах котушок. Зробимо підставку для показу такого театру. До фанери або твердого картону приклеїти шматок тканини, для того, щоб діти не бачили як ми будемо пересувати магніт під підставкою. Встановити підставку можна на край двох зсунутих столів. Іграшки будуть «ходити», «бігати».

Отже, можна створити ще багато видів театру, головне, фантазія і бажання педагога, завдання якого не тільки зацікавити малят театром та театралізованими іграми, а й викликати у них бажання самим взяти участь у створенні театральних персонажів.

1.3 Загальні напрямки, методи та принципи керівництва музично-театралізованою діяльністю Музично-театралізована діяльність є ефективним засобом педагогічного впливу на розвиток особистості дошкільника. Вона передбачає формування в дошкільників умінь «входити в образ» та «утримувати» його впродовж усієї театралізованої діяльності; усвідомлювати мовленнєві та виконавські дії; передавати характерні особливості різних художніх образів; переносити здобуті уявлення в самостійну ігрову діяльність; прищеплення дітям інтересу до театру як до виду мистецтва.

Водночас музично-театралізована діяльність є специфічним видом дитячої активності, одним з найулюбленіших видів творчості. Діти охоче включаються у музично-театралізовану діяльність. Через театр діти реалізують свою потребу у самовираженні, спілкуванні, в пізнанні себе через відтворення різних образів. У відвертому, щиросердному ставленні до художнього образу, втіленні його в різних формах музично-театралізованої діяльності дитина виявляє рівень художньо-естетичного сприймання, мовленнєвої компетенції, певні знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально організованого навчання.

Організація музично-театралізованої діяльності передбачає формування певних знань, умінь, уявлень про театр; створення сприятливих умов для ігрової діяльності; заохочення дітей до імпровізації; використання набутих знань у грі; формування театральних дій, елементів сценічної виразності.

Існує 3 основні напрямки педагогічного керівництва музично-театралізованою діяльністю дошкільнят:

— пізнавальний — полягає в розширенні та збагаченні знань дітей про театр, ознайомленні з працею діячів мистецтва, розвитку художньо-естетичного сприймання у процесі перегляду театральних вистав;

— ігровий — це відтворення сюжету художнього твору або самостійно складеного сюжету в грі-драматизації чи імпровізаційній грі, виявлення особистісного ставлення до персонажу або вистави в цілому;

— сценічний — підготовка та показ вистав глядачам, передача сценічних образів через спеціально організовану підготовчу роботу, що обов’язково включає вправи та репетиції.

У межах кожного вікового періоду музично-театралізована діяльність дітей має свої особливості, зумовлені особливостями розвитку мовлення, ігрової діяльності, театральних дій, сприймання дітьми музичних та літературних творів.

Залежно від віку дітей змінюються методи і характер керівництва музично-театралізованою діяльністю. Так, у молодшому віці це цілеспрямований вплив на зміст ігор, але без підміни ініціативи і самостійності дітей, що створює умови для розвитку творчості, допомагає малюкам встановити позитивні взаємини.

У роботі зі старшими дітьми ширше застосовуються методи опосередкованого педагогічного впливу: організація предметно-ігрового середовища, постановка проблемних ігрових завдань, допомога у плануванні діяльності, попередня мовленнєва робота.

Для правильної організації музично-театралізованої діяльності рекомендується враховувати наступні принципи:

1. Принцип гуманізації. Передбачає вміння педагога стати на позицію дитини, врахувати її точку зору, не ігнорувати її почуття і емоції, бачити в дитині повноправного партнера, а також орієнтуватися на вищі загальнолюдські поняття.

2. Принцип диференціації. Заключається в створенні оптимальних умов для самореалізації кожної дитини в процесі музично-театралізованої діяльності з врахуванням віку, статі дитини, накопиченого нею досвіду, особливостей емоційної та пізнавальної сфери.

3. Принцип інтегративності. Інтеграція в педагогічному процесі зараз розглядається як фактор створення емоційного благополуччя дитини в дитячому закладі, як найважливіша умова її цілісного розвитку, перших творчих проявів і становлення індивідуальності, гармонічного поєднання на заняттях і в різних життєвих ситуаціях музичних, літературних фрагментів, живопису, поезії, виходом на образотворення в різних видах художньої діяльності - малювання, ліплення, аплікацію, музикування, мімічні та пантомімічні етюди.

4. Принцип змістовності. Передбачає змістовність занять, різноманітність тематики і методів роботи.

5. Принцип систематичності. Щоденне включення театралізованих та музично-театралізованих вправ у всі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними, як дидактичні та сюжетно-рольові.

6. Принцип дитячої активності. Робиться акцент на максимальну активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення ігор. При наявності такої активності музично-театралізована діяльність проходить більш інтенсивно і плідно, діти менше втомлюються, так як вони займаються не важкою працею, а захоплюючою діяльністю.

7. Принцип співпраці. Співпраця дітей один з одним та з дорослими.

8. Принцип професійної компетентності. «Все, що ми робимо, — ми робимо професійно!» — так можна визначити суть цього принципу. Підготовленість та зацікавленість педагога. Всі ігри і вправи на занятті повинні бути підібрані таким чином, що вдало поєднують рухи, мову, міміку, пантоміму в різних варіаціях.

Розділ 2

МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ПРАКТИЦІ ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

2.1 Аналіз програмових вимог що до організації театралізованої діяльності в ДНЗ Зараз існує дві загально розвиваючі програми, схвалені Міністерством освіти і науки України за якими працюють дошкільні навчальні заклади.

Відредаговане та доповнене друге видання програми виховання дітей дошкільного віку «Малятко» (науковий керівник — З.П.Плохій. Київ, 1999р.) визначає об'єм, зміст знань, умінь і навичок, які повинен засвоїти дошкільник, аби нормально функціонувати в навколишньому середовищі. Зміст програми систематизовано за усталеними в практиці дошкільного виховання розділами. У структурі розділів чіткіше виділено завдання виховання та результати навчально-виховної роботи. Зміст театралізованої діяльності дошкільників і її завдання розкрито у розділі «Художня література». Завдання роботи передбачено для дітей від І молодшої групи до підготовчої групи. Результати навчально-виховної роботи з театралізованої діяльності визначено лише для дітей підготовчої групи.

Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку «Дитина» (наукові керівники — О. В. Проскура, Л. П. Кочина, В. У. Кузьменко. Київ, 1999р.) — це також оновлений і доповнений варіант. Дана програма більш спрямована на становлення творчої особистості, розвиток її здібностей.

Структура програми розроблена згідно з віковою періодизацією дошкільного дитинства, починаючи з 4-го року життя.

У доповненому варіанті програми зміст театралізованої діяльності передбачено в розділі «Граючись, зростаємо», де розкривається зміст ігор-інсценівок, драматизацій, театралізації та орієнтовна тематика ігор-інсценівок для кожної вікової групи.

Порівняльна характеристика вимог діючих програм «Малятко» та «Дитина»:

Серйозним недоліком обох програм є те, що театралізовану діяльність не виділено в окремий розділ, завдання роботи мають дещо узагальнений характер, що не дозволяє чітко усвідомити специфіку роботи з такого виду мистецтва як театральне.

Час існування будь-якого програмного продукту має свої межі.

«Активне життя» будь-якої програми — 3−4 роки, потім вона морально застаріває, її вимоги починають йти врозтіч із сучасними досягненнями науки, а методичні рекомендації до неї перестають враховувати специфіку сучасності.

Як відомо, завершено роботу над розробленням Державної базової програми розвитку особистості в дошкільному віці. Дана програма проходить апробацію у визначених наказом Міністерства освіти і науки України дошкільних закладах. Ознайомившись з даною програмою я зрозуміла, що нова Програма не краща чи гірша за чинні, вона інша, оскільки орієнтує педагога не на «озброєння» дошкільника знаннями, вміннями і навичками, а на розвиток його особистості. В цій програмі визначальними орієнтирами є не освітні галузі, а сфери життєдіяльності, заявлені базовим компонентом дошкільної освіти, у ній визначено основні лінії розвитку дитини та відповідні форми активності. Дві з яких — нові: емоційно-ціннісний та креативний розвиток. Розділ «Театралізована діяльність» є окремим, чого не було в попередніх програмах і входить до сфери «Культура».

Отже, вимоги нової програми для дітей старшого дошкільного віку:

— Виховувати зацікавлене та відповідальне ставлення старших дошкільників до підготовки, проведення та оцінки театралізованої діяльності, виконання учасниками своїх ролей, налагодження комунікативних зв’язків з партнерами.

— Вдосконалювати уміння характеризувати особливості різноманітних персонажів гри, знаходити для них відповідну міміку, інтонацію, пантоміму.

— Формувати в дитини виразне та дикційно чисте сценічне мовлення.

— Заохочувати бажання підтримати партнера, допомогти йому, доброзичливо з ним спілкуватися, вступати в діалог, ставати на його місце.

— Розвивати вміння використовувати в грі предмети-замінники, уявні предмети, входити в образ, знаходитися в ньому до кінця театралізованого дійства.

— Стимулювати прагнення дитини само реалізовуватися, самоствердитися, показати себе з кращого боку.

2.2 Стан організації музично-театралізованої діяльності в дошкільному закладі № 5 м. Нетішина Одним із основних напрямків роботи ДНЗ № 5 м. Нетішина є художньо-естетичний, мета якого — актуалізація дитячої творчості, розвиток природних нахилів дітей.

В дошкільному закладі ця робота проводиться за двома напрямками:

— до творчості через емоції та почуття;

— до творчості через навчання.

Розвиток творчих здібностей вихованців забезпечується під час проведення занять художньо-естетичного та загально розвиваючого циклу, різних форм організації художньо-естетичної діяльності у повсякденному житті. Ця робота здійснюється за такою структурою (дивитись Схему 1).

Особлива увага приділяється організації гурткової роботи з дітьми. Ця робота здійснюється на основі вивчення інтересів дітей, їх задатків, здібностей. В дитячому закладі працюють 4 гуртки. У таблиці 3 зазначено гуртки, які функціонують на базі ДНЗ № 5.

Таблиця 3

Гурткова робота в ДНЗ № 5 м. Нетішина

Схема 1

Найбільш успішно в ДНЗ працює музично-драматичний гурток «Чарівна казка», керівник якого Литус А.П.

Провідним засобом педагогічної роботи музичного керівника Литус А. П. є діалог, а формою активності - творчість. Саме такий підхід допомагає педагогу спрямувати роботу музично-драматичного гуртка на розвиток творчої особистості. Адже саме театралізована діяльність має великі можливості для естетичного, мовленнєвого і творчого розвитку дітей. Своє педагогічне керівництво музично-театралізованою діяльністю дошкільнят музичний керівник будує за трьома напрямками:

— пізнавальний, метою якого є розширення та збагачення знань дітей про театр;

— ігровий, який передбачає відтворення сюжету художніх творів, ігор-драматизацій, ігор-імпровізацій;

— сценічний — підготовка та показ вистав глядачам, передача сценічних образів через ігри, вправи, тренінги, медитації, етюди.

Заняття музично-драматичного гуртка проводяться один раз на тиждень в ІІ половину дня з дітьми старшої групи згідно перспективного плану роботи, який складається на навчальний рік. Для правильної організації занять музичний керівник велику увагу приділяє побудові структури занять, їх змістовного наповнення, урізноманітненню їх тематики, підбору методів і прийомів роботи. Що забезпечує максимальну активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення музично-театралізованих ігор-занять. Всі ігри і вправи на заняттях підбираються таким чином, що дозволяє вдало поєднувати рухи, мову, пантоміму, міміку в різних варіантах. Алла Петрівна є автором більшості цих ігор та вправ, завдань, віршів, пісень. Авторські твори викликають захоплення у дітей.

Всі набуті на заняттях гуртка навички та вміння діти використовують у театралізованих дійствах. Такі дійства є своєрідним підсумком роботи. Най вагомішим показником роботи гуртка «Чарівна казка» є великий стійкий інтерес дітей до музично-театралізованої діяльності, їх бажання розігрувати сцени, сюжети.

Разом з тим потребує серйозного поліпшення робота з організації театралізованої діяльності у виховних групах дошкільного закладу — на заняттях, СХД, ІІ половину дня. Вихователі дошкільних груп не належну увагу приділяють виготовленню атрибутів до різних видів театру, не залучають до цієї роботи дітей. Робота з показу та розігрування різних видів театру має епізодичний характер. В основному вихователі планують і організовують з дітьми ігри-драматизації за сюжетами знайомих казок, обігрування творів художньої літератури та усної народної творчості. Майже не використовуються в роботі з дітьми такі види театру як пальчиковий та тіньовий.

2.3 Музично-театралізована діяльність як один із засобів формування творчої особистості

Кожен рік в дитячий садок приходять різні діти: кмітливі, тямущі і не дуже, контактні і замкнуті… Але всіх їх об'єднує одна, з моєї точки зору, проблема — вони дивуються і захоплюються все менше і менше, інтереси їх одноманітні: ляльки Барбі, моделі машинок, комп’ютери, ігрові приставки… Та наше суспільство як ніколи потребує активних і творчих людей. Як же пробудити в дітях цікавість до світу і до самих себе? Як примусити їх душу «працювати»? Як зробити творчу діяльність потребою, необхідною часткою життя?

Розмірковуючи над цим питанням, приходиш до висновку: допомогти може театр та музично-театралізовані ігри.

Беручи участь у театралізованих іграх, дитина входить в образ, перевтілюється в нього, живе його життям. Тому драматизація та театралізація є найбільш розповсюдженим видом дитячої творчості. Це пояснюється двома основними моментами: по-перше, драма, що основана на діях які виконує сама дитина, найбільш близько, дієво і безпосередньо поєднує художню творчість з особистими переживаннями. В драматичній формі здійснюється цілісне коло уяви, в якій образ, створений з елементів дійсності, втілює і реалізує знову в дійсність, хоча б умовну. Таким чином, прагнення до дій, до втілення, до реалізації яке закладено в самому процесі уяви, саме в театралізації знаходить повне здійснення.