Рекреаційне господарство України

Рекреаційне господарство Україна

Зміст

• Вступ
• 1. Загальна характеристика рекреаційних ресурсів
• 2. Рекреаційне законодавство України
• 3. Забезпеченість регіонів Україні рекреаційними ресурсами
• 4. Основні рекреаційні регіони України
• 4.1 Рекреаційні ресурси Кримського півострова
• 4.2 Рекреаційні ресурси Приазовського регіону
• 4.3 Рекреаційні ресурси Закарпаття
• 4.4 Рекреаційні ресурси Донецької області
• Висновок
• Список літератури

Вступ

Останні роки розвитку економіки України характеризуються розвитком сфери рекреації, збільшення її значущості. Щорічно мільйони людей подорожують по Україні з метою оздоровлення, а також ознайомлення з історичними та культурними пам’ятками. Саме тому пріоритетним завданням перед державою стоїть підтримка рекреаційної сфери, її розширення і розвиток.

Метою даної роботи є дослідження рекреаційного потенціалу України, її природно-географічних та історико-культурних ресурсів.

У першому розділі дана загальна характеристика рекреаційних ресурсів: природно-рекреаційні територій, рекреаційних соціально-побутових ресурсів.

Другий розділ присвячений законодавчим аспектам рекреаційної діяльності в Україні.

У третьому розділі проведено аналіз забезпеченості різних областей України рекреаційними ресурсами.

У четвертому розділі - більш докладний опис основних рекреаційних територій України.

1. Загальна характеристика рекреаційних ресурсів

Рекреаційними в науковій літературі прийнято називати суспільні відносини щодо задоволення потреб громадян у відпочинку, відновлення громадських і духовних сил, використанню для цього природних та інших ресурсів.

Рекреаційні ресурси — це сукупність природно-кліматичних, побутових, культурних, оздоровчих, пізнавальних, історичних та інших ресурсів, які використовуються або можуть використовуватися для надання рекреаційних послуг в процесі рекреаційної діяльності.

Рекреаційні ресурси доцільно розділити на дві групи:

1. Природні рекреаційні території і ресурси (рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі зони, інші природні території, об'єкти, комплекси, використання яких можливе в рекреаційних цілях);

2. Рекреаційні соціально-побутові ресурси (будівлі, споруди, архітектурні та будівельні комплекси, інші об'єкти соціально-культурного призначення, що використовуються для рекреаційних цілей).

Природні рекреаційні території - це частина простору навколишнього природного середовища, призначена для масового відпочинку населення, для відновлення життєвих сил і здоров’я людей.

До них відносяться: рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі зони; землі рекреаційного, історико-культурного та частково природоохоронного призначення; окремі ділянки земель лісового, водного фонду; інші рекреаційні території, комплекси, придатні для використання з метою рекреації.

Природні рекреаційні ресурси — це природні курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси і фактори, придатні для використання з метою відновлення і зміцнення здоров’я людей.

До природних лікувальних ресурсів належать родовища корисних копалин мінерального і органічного походження, які надають на організм людини лікувальний ефект і придатні для промислового освоєння (мінеральні води, лікувальні грязі).

До природних оздоровчим ресурсів відносяться природні утворення, що формують особливі ландшафтні та мікрокліматичні умови в регіоні, які надають на організм людини оздоровчий ефект (парки, пляжі, лісопарки, лісові і гірські масиви).

До природних оздоровчим факторів належать природні явища, які присутні й відбуваються в конкретній місцевості на найбільш оптимальних для організму людини концентраціях і поєднаннях — тривалість та інтенсивність сонячного випромінювання, вологість повітря, температура навколишнього середовища.

2. Рекреаційне законодавство України

В даний час актуальність правових досліджень рекреаційних відносин обумовлена їх значимістю для оздоровлення населення, необхідністю збереження та раціонального використання природних ресурсів. Рекреаційне законодавство в даний час перебувати в стані розвитку і представлено безліччю нормативних актів.

Для правового режиму природних рекреаційних територій характерно:

наявність загального та спеціального правового регулювання їх використання та охорони;

спрямованість на забезпечення спеціальної мети — відновлення життєвих сил і здоров’я людини;

заборона господарської та іншої діяльності, шкідливо впливає на навколишнє природне середовище, будь-які зміни природного ландшафту;

заборона будь-яких дій, що порушують суспільні рекреаційні інтереси при їх використанні;

встановлення спеціального порядку їх створення, обмеження права користування ними;

загальнодержавний характер власності на них;

встановлення додаткових обов’язків користування ними;

змішаний характер їх правового режиму.

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» дано поняття рекреаційної зони.

Рекреаційна зона — це ділянки суші або водного простору, призначені для організованого масового відпочинку і туризму.

Створення рекреаційних зон на ділянках лісового фонду регулюється нормами лісового законодавства (Лісовий кодекс України, Положення Кабінету Міністрів України від 21.07.1995 «Про затвердження порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності та виділення особливо захисних земель ділянок лісового фонду» та ін).

Згідно зі ст. 3 Лісового кодексу України рекреаційна функція лісу визнається за переважну, а рекреаційне лісокористування розглядається як обов’язкова умова відновлення сил і здоров’я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства.

Особливості режиму рекреаційного використання ресурсів (у т. ч. лісокористування) відображені в Законі України «Про природно-заповідний фонд України», зокрема для зон регульованої та стаціонарної рекреації національних природних і регіональних ландшафтних парків, експозиційних зон ботанічних садів, дендрологічних парків, рекреаційних зон зоологічних парків (ст.21−38 зазначеного закону).

Так, зона регульованої рекреації може використовуватися для короткострокового відпочинку та оздоровлення населення, огляду особливо мальовничих і пам’ятних місць, пристрої й устаткування туристичних маршрутів і екологічних стежок; зона стаціонарної рекреації - для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку, крім здійснення будь-якої діяльності, яка може вести до погіршення стану середовища та зниження рекреаційної цінності.

При користуванні окремими рекреаційними територіями розробляються допустимі межі рекреаційного навантаження. Допустимої рекреаційної навантаженням у науковій літературі вважається гранична місткість території для забезпечення нормальних умов відпочинку без порушення відновлювальних властивостей природних комплексів. Ці межі визначаються нормативами рекреаційного навантаження щодо функціональних зон (лісовий, лісопаркової, паркової), або в залежності від величини міста. За функціональними ознаками для лісових територій визначено нормативи від 1 до 10 чоловік на гектар; для лісопаркових — від 8 до 20 чоловік; для паркових — від 20 до 150.

Крім встановлення граничних розмірів рекреаційного навантаження становить інтерес лімітування, яке передбачено для використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. При цьому встановлення лімітів на використання природних ресурсів в оздоровчих, рекреаційних та освітньо-виховних цілях передбачає визначення меж територій та кількості рекреантів з урахуванням ступеня рекреаційного навантаження на ці території. Ліміт на даний вид використання природних ресурсів може бути короткостроковим — до 1 року, і довгостроковим — від 1 до 10 років, в залежності від категорії території чи об'єкта, встановленого режиму його охорони, використання і порушення його природних комплексів. У результаті всього вище сказаного можна зробити висновок, що рекреаційне право — це сукупність норм, що регулюють рекреаційні відносини з метою забезпечення ефективного функціонування рекреаційного господарства, раціонального використання і охорони рекреаційного фонду, реалізації прав громадян на відпочинок, відновлення основних життєвих сил. Рекреаційне право є підгалуззю господарського та екологічного права, тому що правові інструменти саме цих галузей є базовими для її формування. Також у формуванні рекреаційного права значна роль належить науковим дослідженням. У цьому сенсі рекреаційне право являє собою сукупність теорій, наукових підходів, знань про рекреаційні відносинах.

В останні 10 років питання рекреації та її правового регулювання ставилися неодноразово, визнавалася необхідність їх спеціального регулювання, проте вирішені не були. Були прийняті окремі нормативні акти, які вирішували окремі питання в цій області, але не проблему. У результаті була накопичена велика база нормативних документів, яка потребує систематизації та узагальненні.

Основними етапами систематизації рекреаційного законодавства є:

прийняття концепції формування правового регулювання рекреаційної діяльності;

прийняття Закону України «Про рекреаційному фонд України» ;

внесення змін і доповнень до інших нормативних актів чинного законодавства;

розробка правового регулювання здійснення рекреаційної діяльності на окремих територіях.

Загальні положення законодавства про рекреаційну діяльність

Конституція України;

Закон України «Про власність» ;

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» ;

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» ;

Закон України «Про патентування окремих видів підприємницької діяльності» ;

Декрет КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» ;

Лісовий кодекс України;

Водний кодекс України;

Земельний кодекс України;

Закон України «Про тваринний світ» ;

Закон України «Про екологічну експертизу» .

3. Забезпеченість регіонів Україні рекреаційними ресурсами

Забезпеченість природним туристично-рекреаційним потенціалом є важливою складовою частиною розвитку туризму в регіоні. Особливу актуальність у зв’язку з цим набуває стан екології території. Забруднене середовище обмежує розвиток туризму, навіть якщо територія має високий туристично-рекреаційним потенціалом. Тому вивчення територіальних відмінностей впливу природно-туристського потенціалу на розвиток туризму в регіоні представляється актуальним.

Великий внесок у вивчення природно-рекреаційного потенціалу України внесли А. А. Бейдик, А.П. Голіков, О.А. Любіцева, Я.Б. Олійник, В. П. Руденко, П.Г., Шищенко та ін. Однак проблема характеристики і оцінки впливу природного туристично-рекреаційного потенціалу на розвиток туризму і тепер перебуває у сфері наукових досліджень.

До оцінки природно-рекреаційного потенціалу існують різні підходи. Наприклад, В. П. Руденко потенціал природних рекреаційних територій України визначав через грошову оцінку вільного часу.

Вартість вільного часу вимірювалася величиною валового суспільного продукту, створеного усіма працюючими за одиницю часу і розрахованого на кількість всього населення регіону, яке використовує ресурси рекреації. Потім вираховувалася нормативна потреба населення в рекреаційних закладах, місцях санаторно-курортного лікування, тривалого і короткочасного відпочинку і туризму в людино-годинах, яка коректувалася з урахуванням міського та сільського населення окремих районів відповідно до існуючої практики планування місць відпочинку та лікування

За розрахунками В. П. Руденко, в сумарному обчисленні природно-рекреаційний потенціал складає 9,6% від інтегрального природно-ресурсного потенціалу країни. У його структурі значна частка належить відпочинку і туризму (75%), а на санаторно-курортне лікування доводиться 25%. Розвиток природного туристично-рекреаційного потенціалу варіює по регіонах Україні (див. табл.1).

Максимальна питома вага природно-рекреаційного потенціалу в сумарному природно-ресурсному потенціалі (ПРП) має АР Крим (1,76%), а мінімальний — Тернопільська (0,11%) та Рівненська (0,12%) області.

Згідно А. А. Бейдик всі регіони України можна розділити на 5 груп за рейтингом оцінки ресурсно-рекреаційного потенціалу (див. табл.2). Інтегральна оцінка природного блоку рекреаційно-туристського потенціалу регіонів України визначалася як сума складових балів оцінки спелеологічних, орографічних, кліматичних, гідрологічних ресурсів, ресурсів флори і фауни.

Таким чином, можна відзначити деякі відмінності в оцінці природно-рекреаційного потенціалу по В. П. Руденко і О. О. Бейдик з-за різних методик і повноти обліку складових компонентів. Тим не менш, вивчення природного потенціалу країни показує, що є значні можливості в кожному регіоні, щоб розвивати в них туристську діяльність.

Регіони Україна неоднаково забезпечені природним туристично-рекреаційним потенціалом. Однак з метою розвитку туристської діяльності, залучення туристів в регіони необхідно максимально використовувати наявні там природно-рекреаційні ресурси. Для цього слід виділити найбільш привабливі для туристів природні об'єкти, природно-рекреаційні райони і розвивати відповідну інфраструктуру.

4. Основні рекреаційні регіони України

4.1 Рекреаційні ресурси Кримського півострова

Рекреаційне господарство Криму спирається на потужну ресурсну базу. До рекреаційних ресурсів Криму відносяться: пляжі (протяжність складає 517 км), мінеральні води (дебет — 30 тис. м3/добу); лікувальні грязі (запаси — 24 млн. м3); море, морське і лісове повітря, клімат; ландшафти (рельєф, рослинність і т.д.).

Рекреаційні підприємства розподілені по території Криму нерівномірно. Найбільшу концентрацію вони складають на Південному та Південно-східному березі Криму — тут розміщено 51% всіх місць здравниць республіки, на західному березі - 39%, Східному — 8% і в глибинних територіях — менше 3%. Найменш освоєна в рекреаційному плані Східне узбережжя і зовсім не освоєна територія Арабатської стрілки, узбережжя Казантипськї затоки. Приблизно 97% здравниць сконцентровані на вузькій трьох кілометровій прибережній смузі моря — це найбільш комфортабельні здравниці. У глибинних територіях (гірських і передгірних) розміщені невеликі, менш комфортабельні здравниці: це переважно дитячі табори, туристичні бази, розташовані на туристичних маршрутах. Глибинні території республіки володіють всіма необхідними умовами для рекреаційного розвитку, це: — мальовничі ландшафти долин гірського та передгірного Криму;

Наявність джерел мінеральних вод;

Достатня інфраструктурна освоєність (транспорт, зв’язок);

Наявність вільних земель і зручні площадки для будівництва корпусів з більш низькими витратами.

Рекреаційний комплекс Криму в основному представлений підприємствами спеціалізуються на лікуванні - оздоровниці, санаторії. У Криму налічується близько 800 рекреаційних підприємств (здравниць) ємністю понад 200 тис. місць, 40% з них цілорічного функціонування.

На частку оздоровчих здравниць (будинки відпочинку, пансіонати, бази відпочинку і т.д.) припадає 72% всіх місць рекреаційної мережі. Територіальну структуру мережі здравниць формують Південний і Південно-східний берег Криму (64%), Західний (33%), Східний берег Криму (близько 1%), глибинні території (близько 2%). На частку профілактичного лікування (санаторіїв) припадає 28% місць. Санаторії зосереджені в основному на Південному березі Криму та в Євпаторії (курорт Євпаторія спеціалізується на лікуванні дітей — частка дитячих місць 73%).

Особливе місце в рекреаційному господарстві Криму займає туризм. Крим має надзвичайно великими можливостями для розвитку найрізноманітніших видів туризму. Це незвичайно красиві пейзажі, а також можливості кожному вибрати маршрут під силу — від найлегших (не категорійних) до подолання найскладніших («альпійських» скельних стін). М’який клімат дозволяє в Криму займатися туризмом круглий рік. У той же час велика кількість снігу на гірських територіях сприяє появі невластивих Криму чисто зимових видів туризму — лижного і гірськолижного. Особливо привабливі для туристів пейзажні ресурси, якими виключно багата Головна гряда Кримських гір. Це чудові панорами: ущелини, водоспади, вигадливі форми, створені вивітрюванням. Значній частині туристів, особливо старшого віку, цікаві пейзажі Кримського передгір'я, створені м’яким рельєфом Внутрішньої і Зовнішньої гряд Кримських гір. Безумовно, дуже важливим для розвитку пізнавального туризму є історичні пам’ятки Криму.

1. Незважаючи на очевидне соціально-економічну перевагу рекреаційного господарства, в економічній структурі республіки воно займає лише п’яте місце за кількістю зайнятих у ньому після промисловості, сільського господарства, будівельної індустрії, транспорту.

2. Необхідно відзначити також те, що розлад в економіці всієї країни привів до виникнення соціальних нерівностей в доступності традиційних загальновизнаних приморських курортів. Так відпочинок на курортах Південного берега Криму став «елітарним», доступним лише не великий частині матеріально забезпеченого населення. У результаті різкого зростання цін на санітарно-курортні путівки заповнюваність рекреаційних підприємств складає 10−60% навіть у сезон «пік». Посилилися фактори сезонності і неорганізованого відпочинку, що робить рекреаційну галузь нерентабельною і призводить до закриття цих підприємств.

3. Зростання стихійного і неорганізованого відпочинку в свою чергу призводить до перерозподілу рекреантів по узбережжю теплих морів країни, веде до стихійного освоєння Азовського узбережжя Криму, що сприяє різкого загострення екологічної ситуації в даному регіоні.

Тому в сучасних умовах необхідний розвиток і створення туристичних баз та баз відпочинку з урахуванням вище названих чинників, а саме низька платоспроможність населення та екологічні умови.

На далеку перспективу необхідно докорінно перебудувати інвестиційну політику в Криму у напрямку створення такої економічної структури республіки, яка забезпечила б пріоритетний розвиток рекреаційної функції. Територіальною формою організації господарства Криму повинен виступати рекреаційний комплекс з набором галузей, що задовольняє вимогам ринку і наближає його до стандартів міжнародних рекреаційних корпорацій.

4.2 Рекреаційні ресурси Приазовського регіону

Приморський район Азовського узбережжя Донецької та Запорізької областей має протяжність 350 км.

Рекреаційний потенціал Донецького Приазов’я відповідає найвищим світовим стандартам.

Тут збереглися більше 60 пам’яток археології, від раннього палеоліту до початку ХХ століття, фрагменти традиційної культури і забудови українців, греків, донських козаків, а найголовніше — куточки неповторної незайманої природи.

Безпосередньо на узбережжі розташовані 20 населених пунктів загальною чисельністю проживають близько 600 000 чоловік. Фактична ємність знаходяться тут же організацій з тривалим відпочинком становить 55 000 місць, з яких 42 000 припадає на пансіонати і 13 000 на дитячі табори.

Прибережна смуга Азовського моря на ділянці Донецької області має протяжність 112 км. Рекреаційні ресурси: м’який клімат, лікувальні грязі та мінеральні води, піщані пляжі, природні комплекси Білосарайської коси і Кривої коси.

Постановою уряду м. Маріуполь, м. Новоазовськ, селище Ялта, села Мелекіно і Урзуф віднесені до категорії курортних населених пунктів. Тільки в межах Донецької області в Приазов'ї розташовано понад 250 закладів відпочинку та оздоровлення: понад 200 — у Першотравневому районі і близько 50 — в Новоазовському. Навіть у сучасній кризовій обстановці в них щороку відпочиває понад 200 тис. чол.

Селище Ялта є характерним прикладом рекреаційного освоєння приморській території на Азовському узбережжі. В даний час у межах Ялтинської зони розташовані 122 заклади відпочинку, у тому числі 10 дитячих оздоровчих таборів сезонного функціонування в с. Юр'ївка та 112 закладів відпочинку для дорослих та сімей з дітьми. Всі вони пристосовані переважно до літнього відпочинку. Гострими проблемами цього регіону є забезпечення населення і відпочиваючих водою питної якості, відсутність централізованої мережі каналізації, очисних споруд стічних вод. Дуже обмежені транспортні послуги та засоби зв’язку. Практично відсутні установи для розваги відпочиваючих. У зв’язку зі зниженням рівня рекреаційної діяльності число відпочиваючих скорочується.

Адаптація існуючих тур ресурсів Ялтинської рекреаційної зони до потреб майбутнього передбачає чотири основні аспекти. Це адаптація природних ресурсів та закладів відпочинку, організація розвиненої мережі сервісного обслуговування, розвиток інженерної інфраструктури. Стратегія сталого розвитку туризму мінімізує негативні процеси, що впливають на навколишнє середовище. При цьому основними принципами природокористування є виконання екологічних стандартів і норм, збереження цілісності природних комплексів, гармонія рекреаційних, екологічних, економічних і соціальних інтересів.

На узбережжі Азовського моря, в адміністративних межах Донецької області створений (червень 2000 р.) регіональний ландшафтний парк «Меотіда», у структурі адміністрації якого утворені відділи «рекреації та пропаганди природоохоронних знань» та «науки, збереження і відновлення біологічного і ландшафтного різноманіття» .

РЛП «Меотида» організований у період різкого погіршення умов традиційного літнього (тривалого) відпочинку всіх вікових категорій населення, що обумовлено переходом в «ближнє зарубіжжя» курортних зон Прибалтики, Кавказу, Російської Федерації, розвалом пільгової системи профспілкових і відомчих здравниць. При цьому цілком очевидно, що з урахуванням економічних перспектив, відвідини «далекого зарубіжжя» ще довгий час буде залишатися надбанням лише фінансово елітарних верств суспільства.

4.3 Рекреаційні ресурси Закарпаття

Прикордонне положення в поєднанні з рекреаційним потенціалом сприяє перетворенню області в курортно-туристичний комплекс.

Туристів залучають у Закарпатті краса ландшафтів, мінеральні джерела та термальні води, розвинена мережа санаторіїв і туристичних баз, а також самобутня культура етнографічних груп гуцулів, бойків, лемків. Тут збереглися військово-фортифікаційні споруди, пам’ятки дерев’яної архітектури (церкви, житлові будинки, млини), архітектурні пам’ятки в стилі бароко і готики. Широкий вибір у любителів активного відпочинку: сходження на Говерлу, пішохідні, автобусні, комбіновані маршрути, кінні або велосипедні прогулянки, сплав по Тисі (рафтинг), мисливські тури, взимку — гірські лижі.

Місто Мукачево розташований на берегах річки Латориці, на стику відрогів Вулканічних Карпат та Закарпатської низовини, в 42 км на південний схід від обласного центру. Перша згадка про нього відноситься до 1196 році. Мукачево першим із поселень Закарпаття одержало право міста, про що свідчить грамота (1376) королеви Угорщини і Польщі Єлизавети Анжу. Грамота давала місту право користуватися печаткою із зображенням святого Мартина для скріплення документів.

Тут збереглися пам’ятники архітектури, в тому числі: замок «Паланок» (13−17 ст.), Який неодноразово перебудовувався, готична каплиця святого Мартіна (14 ст.), Резиденція трансільванських князів (так званий «Білий дім», 17−18 ст.), арсенал (17 ст.), ансамбль Нікольського монастиря (18−19 ст.), ратуша початку 20 століття. З міських монументів слід відзначити пам’ятник уродженцю міста Міхаю Мункачі (1844−1900) — одного з лідерів романтизму в угорського живопису. У Мукачеві створені два музеї його імені: художній музей дитячої творчості та меморіальний музей. У місті також працюють краєзнавчий музей, історичний музей Мукачівського гарнізону. У парковій зоні Мукачево знаходиться спортивно-оздоровчий комплекс «Латориця» з водолікарнею на базі місцевої хлоридної кальцієво-натрієвої мінеральної води.

Синяк — бальнеологічний курорт в 20 км на північний схід від Мукачева, у передгір'ях Вулканічного хребта на висоті 420 м, в оточенні змішаних лісів. Основний лікувальний фактор — сульфідна сульфатна кальцієва мінеральна вода з вмістом сірководню 50 г / л. Окисляючи у воді джерела, сірководень надає їй синюватий відтінок, звідси і назва курорту. Воду використовують для ванн. Показаннями для перебування в санаторії «Синяк» є захворювання серцево-судинної та периферичної нервової систем, опорно-рухового апарату.

Виноградів — місто на правому березі Тиси, в 108 км на південний схід від Ужгорода, біля підніжжя Чорної гори. До 1946 року називався Севлюш. Місто засноване в 9 столітті і першим у краї одержав привілеї королівського міста. Серед архітектурних пам’яток: руїни замку Канків, палац барона Перені (15 в), костел (16 ст.), Костел францисканців (17−18 ст.).

Хуст — місто біля підніжжя Карпат, при впадінні Ріки в Тису. Місто відоме з 10 століття, тут збереглися залишки замку 14 століття, Єлизаветинська церква 14 століття. У Хусті розташований спортивно-оздоровчий комплекс «Нарцис». Лікувально-оздоровчий цикл побудований на основі мінеральної води «Шаян», цілющих трав. Недалеко від Хуста знаходиться пам’ятник природи — «Долина нарцисів», де охороняється найбільша в Середній Європі популяція нарциса вузьколистого. Вона існує з післяльодовикового періоду, має реліктовий характер. Помилуватися красою ніжно-білих квітів можна в першій половині травня, в пору масового цвітіння.

Свалявська група курортів включає бальнеологічні курорти «Квітка Полонини», «Поляна», «Сонячне Закарпаття», курортну місцевість Плоске, які розташовуються між Вулканічним і Полонинським хребтами на висотах 280−340 м, поблизу від міста Свалява. Основним лікувальним фактором є мінеральні води. Вони відносяться до вуглекислих гідро карбонатних натрієвих вод і використовуються для пиття і ванн. Тут лікують захворювання шлунково-кишкового тракту, печінки і жовчних шляхів, підшлункової залози, цукровий діабет.

Курорт «Квітка Полонини» знаходиться в селі Голубине, в 7 км на північ Сваляви, на березі річки Пінія. Тут використовується мінеральна вода Лужанського джерела. Курорт «Сонячне Закарпаття» створений поблизу села Поляна, в 11 км на північ від Сваляви (використовує мінеральну воду джерела Поляна Квасова). Курорт «Поляна» розташований у мальовничій долині річки Пінії, в 10 км на північ від Сваляви (використовує мінеральну воду джерела Поляна Купель).

Карпатський біосферний заповідник розташовується на стику Закарпатської та Івано-Франківської областей. Він створений в 1968 для охорони гірських ландшафтів. Його загальна площа становить 57,9 тисяч га. У складі заповідника шість відокремлених масивів на висотах від 180 до 2061 м: Чорногірський, Свидовецький, Марморожскій, Кузійський, Угольсько-Широколужанський, Долина нарцисів. Тут представлені не порушені людською діяльністю передгірні діброви, гірські букові, змішані і смерекові ліси, субальпійські та альпійські луки з сосново-вільхові криволіссям і скельно-лишайникові ландшафти. У заповіднику охороняється понад тисячу видів вищих рослин, 64 види ссавців, 173 види птахів.

Національний парк «Синевир» знаходиться в центральній частині Українських Карпат, у верхів'ях Тереблі і Ріки. Він заснований в 1989 році на території 40 тисяч га. Озеро Синевир розташовано на висоті 989 м. Воно нагадує формою неправильний чотирикутник, має глибину від 10 до 20 м. У центрі озера знаходиться невеликий острів. Поблизу від озера знаходяться туристичні бази «Морське око» і «Синевирське озеро». У межах національного парку є джерела мінеральних вод, збереглися пам’ятки дерев’яної архітектури.

Полонина Драгобрат знаходиться на півдорозі між Раховом і Яремчею. Це гірськолижний курорт з розвиненою інфраструктурою зимового відпочинку. Перепад висот тут складає 500 м. Сніговий покрив тримається з початку листопада до кінця травня. Тут працюють чотири підйомники довжиною від 350 до 1100 м. Підготовка трас проводиться ратраком (трактором зі спеціальними гусеницями). Відпочиваючих приймають туристичні бази та готелі.

рекреаційний господарство україна

4.4 Рекреаційні ресурси Донецької області

Туристичний бізнес є важливою галуззю економіки невиробничої сфери і являє для густонаселеного промислового Донбасу особливу значимість.

Донецька область має величезні можливості для розвитку туризму: знамениті гідрологічні, геологічні та біологічні пам’ятки природи, багате історичне минуле краю, численні пам’ятки історії та культури, курортні комплекси, десятки унікальних виробництв.

Природно-кліматичні ресурси регіону сприяють розвитку екологічного туризму. У Донецькій області збереглися екосистеми, які не відчули суттєвого впливу господарської діяльності людини і які можна використовувати в наукових цілях або для естетичної насолоди. Такими місцями є: ботанічні природні заповідники: Хомутовський степ, Кам’яні могили, Азовська дача, Чердакли та ін.; ландшафти Білосарайської коси; ряд зоологічних та орнітологічних заказників: Крівокоскій лиман, Білосарайська та Крива коса; етимологічні заказники: Старченківського і Кальчінський.

Світове визнання здобув Великоанадольський ліс. Лісовий масив протягнувся з північного заходу на північний схід між селом Благодатним і містом Волновахою; його площа — 2543 га.

У Донецькій області є і дивовижні геологічні пам’ятки природи. Серед них виділяються Дружківський скам’янілі дерева (Костянтинівський район). Первомайський район Донеччини має добру базу для розвитку мисливського та рибальського туризму. Кліматичні умови Азовського моря та Сіверського Дінця сприяють розвитку яхтингу, катання на водних лижах, віндсерфінгу та інших видів водного туризму.

У Донецькій області є всі умови для розвитку історико-культурного туризму. На території Донеччини є багато археологічних пам’яток, курганів, городищ, кам’яних баб, місць, пов’язаних з легендарним українським козацтвом на березі Азовського моря і в межиріччі Сіверського Дінця.

Серед пам’яток історії Донеччини особливо виділяється Савур-Могила як пам’ятка старовини (курган, древні поховання) і героїчного українського епосу.

Донецький край має величезні можливості для розвитку промислового туризму. Унікальним є широко відомий у нашій країні і за кордоном Артемівський завод шампанських вин, розташований під землею на глибині 70−80м у виробках раніше діючих шахт для видобутку гіпсу. У рекреаційних цілях використовуються Артемівські соляні шахти. Їх унікальний мікроклімат ідеально підходить для лікування верхніх дихальних шляхів і використовується для лікування астми.

У Донецькій області в межах Краснолиманського і Слов’янського районів на площі 40 448 га розмістився національний парк «Святі гори». Природа парку барвиста і неповторна. У його межах зосереджено більше третини фіто ценотичного різноманіття рослинного покриву південного сходу України. Ліси складають 91% території парку, луки — 1,5%, болота — 2,5%. Переважають дубово-соснові (корінні субори) і борові ліси сосни звичайної (45% від площі лісів парку). Тут збереглася єдина на Лівобережжі діброва площею до 300 га.

Літні погодні умови НПП «Святі Гори» сприятливі для організації рекреаційної діяльності взагалі, еко туризму зокрема. Так купальний сезон триває 93 дні, середні глибини для купання становлять 1,5 — 2,5 м, на значних ділянках є піщані і трав’яні пляжі. На території парку є джерело мінеральної залізистої води з цінними лікувальними властивостями. Вона сприяє лікуванню залізодефіцитної анемії.

Для перенаселеного Донбасу з його великою потребою у відпочинку та оздоровлення місцевих жителів національний парк «Святі Гори» може і повинен стати справжньою «рекреаційної Меккою». Так, до складу зони стаціонарної рекреації парку входять 137 оздоровчих заклади, найвідоміші з яких санаторій «Святі Гори» і «Шахтар». В даний час функціонує тільки 81 заклад, з них — 50 баз відпочинку, 26 оздоровчих таборів. Більша частина курортно-рекреаційних закладів (64,2%) зосереджена на території курорту «Слов'яногірськ» .

По сусідству з парком розміщений другий курорт — «Слов'янськ». У межах м. Слов’янська знаходяться солоні озера Ріпне, Сліпне — з лікувальними сульфідними мулових грязями, а також хлоридно — натрієвої Раповию водою. З рекреаційно-оздоровчою метою використовуються також озера Вайсовое, Лиман.

На території Донецької області розвивається також релігійний туризм. Тисячі паломників відвідують Святогірський монастир.

НПП «Святі Гори» — не тільки одні з найяскравіших перлин «природного скриньки» Україна. Це місце релігійного паломництва численних віруючих та прихожан Свято-Успенської Святогірської лаври, розміщеної в межах парку на мальовничому правому березі річки Сіверський Донець.

На початку XVII ст. тут, у печерах крейдяної скелі, існував православний Успенський монастир. На самій вершині цієї скелі, розташовується Миколаївська церква, побудована невідомими майстрами в XVII ст. До середини другої половини XIX ст. належать такі оригінальні споруди Святогірського ансамблю, як Андріївська каплиця на крейдяній скелі, головний храм монастиря — Успенський собор, Покровська церква з дзвіницею, Печерника, залишки Кирило-Мефодіївських сходок, меморіальні поховання відомих родин XIX ст. — Голіциних, Куракіних, Іловайських та ін Пізнавальну рекреаційну цінність представляють печери на території колишнього монастирського Арсеніевского скиту «Святе місце», а також гора «Фавор», де існувала Преображенська церква. Більша частина цих унікальних пам’яток архітектури зараз відреставрована і являє національне культурне надбання.

Висновок

Рекреаційні ресурси — це сукупність природних і антропогенних об'єктів і явищ, які можна використовувати для відпочинку, лікування і туризму.

Найбільше значення мають природно-географічні та історико-культурні ресурси.

Рекреаційне законодавство в даний час перебувати в стані розвитку.

Регіони Україна неоднаково забезпечені природним туристично-рекреаційним потенціалом. Максимальна питома вага природно-рекреаційного потенціалу в сумарному природно-ресурсному потенціалі (ПРП) має АР Крим (1,76%), а мінімальний — Тернопільська (0,11%) та Рівненська (0,12%) області. Проте, не дивлячись на це, з метою розвитку туристської діяльності, залучення туристів в регіони необхідно максимально використовувати наявні там природно-рекреаційні ресурси. Для цього слід виділити найбільш привабливі для туристів природні об'єкти, природно-рекреаційні райони і розвивати відповідну інфраструктуру.

Основними рекреаційними регіонами Україні є території Приазов’я, Причорномор’я, а також Закарпаття. Донецька область в достатній мірі забезпечена рекреаційними ресурсами. На її території розташовується національний парк «Святі Гори», Великоанадольський ліс, природні заповідники: Хомутовський степ, Кам’яні могили, Азовська дача, Чердакли та ін.; ландшафти Білосарайської коси; ряд зоологічних та орнітологічних заказників: Крівокоскій лиман, Білосарайська та Крива коса; етимологічні заказники: Старченківського і Кальчінський.

Таким чином Україна має хорошу забезпеченість рекреаційними ресурсами, необхідними для оздоровлення населення. Однак соціально побутовий комплекс з регіонах, використовуваних для рекреації не відповідає сучасним вимогам, що служить перешкодою як для розвитку національного туризму так і для залучення в Україні туристів з інших держав.

Список літератури

1. Бобкова А. Г. Правове забезпечення рекреаційної діяльності. — Донецьк: Юго — Восток, 2000. — 308 с.

2. Рекреаційна географія: ідеї, методи, практика [Текст]: зб. наукових праць / відп. ред.А. А. Ткаченко. — К.: Наукова книга, 2006. — 144 с. — 200 екз. — ISBN 5−9032−95 672−5.

3. Руденко, В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України [Текст]: монографія — Львів: Світ, 1993. — 240 с. — Бібліогр. с.236−237.

4. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. — К.: Інститут туризму федерації профспілок України, 1998. — 130 с.

5. Калитюк В. А. Рекреаційно-туристичний комплекс у умова Ринку. — Львів, 1999. — 162 с.

6. Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична Географія України: Підручник. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2006. — 511 с.

7. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. — Львів, 1997. — 259 с.

8. Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична Географія України: Підручник. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2006. — 511 с.