Сутність та класифікація екскурсій

Сутність та класифікація екскурсій

курсова робота з туризму

Вступ Туризм є важливою галуззю економіки України. Щороку Україну відвідують понад 20 мільйонів туристів (25 млн. іноземних громадян у 2008), насамперед з Росії та Східної Європи, а також Західної Європи та США. Структура в'їзного потоку за країною походження виглядає таким чином: країни СНД — 11,9 млн. осіб (63% загального в'їзного потоку), країни ЄС — 6,3 млн. осіб (33%), решта країн — 0,6 млн. осіб (4%). Світове співтовариство визнало туризм ефективним засобом індивідуального й колективного вдосконалення, важливою складовою якого є послуга суто інтелектуального характеру — екскурсія з її просвітницькою, духовною та освітньою функціями.

Невичерпні екскурсійні ресурси багатьох регіонів нашої країни разом з глибинним національним духовним корінням і традиціями українського народу дають підставу стверджувати, що саме екскурсії можуть стати активним і змістовним засобом гармонізації особистості, її духовного зростання в новій демократичній Україні. Вони є джерелом нової інформації, нових вражень і відчуттів.

Глобальний етичний Кодекс туриста, прийнятий ВТО на порозі нового тисячоліття, наголошує на необхідності широкого доступу населення до культурних і релігійних пам’яток, визнає, що кошти, які отримують з відвідання об'єктів і пам’яток культури, слід хоча б частково використовувати для підтримання, охорони та реставрації цієї спадщини.

Велике значення в цьому процесі належить екскурсійні послуги. Але вони на кожному етапі розвитку різнились.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Метою курсової роботи є дослідження класифікацій на сучасному етапі розвитку екскурсійних послуг.

1. Історія та сучасний стан розвитку екскурсійної справи в Україні

1.1 Роль значення екскурсій як засобу пізнання

Слово «екскурсія» походить від латинського «екськурсио».

Екскурсійна справа пройшла великий історичний шлях, перш ніж досягти свого сучасного стану. У різні історичні періоди розвитку нашої країни екскурсії виконували різні завдання.

Історія екскурсійної справи є органічною частиною історії вітчизняної культури в цілому. Вона показує, як розвивалася національна самосвідомість, культурний рівень суспільства в той або інший історичний період. Історія екскурсійної справи є органічною частиною історії наший країни, її історичних етапів. У зв’язку з цим історію екскурсійної справи можна розділити на три основні етапи.

I етап — Виникнення екскурсійної справи в Росії.

II етап — Становлення Радянської екскурсійної справи.

III етап — Розвиток і вдосконалення екскурсійної справи в умовах розвиненого соціалізму в СРСР.

При розгляді поняття «Суть екскурсії» необхідно мати на увазі обумовленість екскурсійного процесу об'єктивними вимогами. Кожна екскурсія представляє особливий процес діяльності, суть якого обумовлена конкретними закономірностями — тематичность, цілеспрямованість, наочність, емоційність, активність. Вперше про закономірність екскурсій було сказано на науковій конференції, проведеній в 1978 р. Головним екскурсійним управлінням Центральної ради з туризму і екскурсій ВЦСПС і Центральною науково-дослідною лабораторією по туризму і екскурсіям (ЦНДЛТЕ).

В даний час екскурсія виступає як щось закінчене, цілісне, таке, що має свої специфічні функції і ознаки, своєрідну індивідуальну методику. В значній мірі вона збагатилася за змістом, формам проведення і методиці підношення матеріалу і характеризується як невід'ємна частина ідейно-виховної і культурно-масової роботи. Отже, екскурсія є наочним процесом пізнання людиною навколишнього світу, побудований на заздалегідь підібраних об'єктах, що знаходяться в природних умовах або розташованих в приміщеннях підприємств, лабораторій, науково-дослідних інститутів і т.д.

На підставі вивченої літератури про становлення і розвиток екскурсійної справи і застосування екскурсійного методу в Україні можна виділити три основні принципи, що відрізняють екскурсійний процес як процес пізнання навколишнього світу саме екскурсійним методом [5, C. 51]. Принцип локалізації об'єктів. Цей принцип означає вивчення реального, справжнього об'єкту по місцю його природного знаходження. З достовірності об'єкту витікає можливість максимальної наочності при розгляді його різних властивостей і сторін. Пізнання об'єкту в цьому випадку можливо не тільки зрітельно, але і за допомогою інших органів чуття — дотику, нюху, слуху. Залучення до оригіналу, свого роду таїнство дієприкметника, викликає емоційний підйом у екскурсантів, вони починають відчувати себе учасниками ритуальної дії. Такий підйом душевних сил різко загострює вразливість, сприяє посиленню сприйняття інформації. Сприйняття інформації у цей момент може відбуватися не тільки на образному або на логічному рівні, а комплексно, одночасно по різних каналах сприйняття — сенсорному (відчуття), емоційному (відчуття), інтелектуальному (логіка), інтуїтивному (передбачення або проникнення в минуле).

Спеціально підібрані об'єкти, залежно від вибраної теми екскурсії, можуть сприйматися і як «зорове поле», тобто можливість бачити весь навколишній простір, і як лінійно витягнутий зоровий ряд, протяжний уздовж маршруту екскурсії [18, C. 49].

Для реалізації цього принципу екскурсовод винен:

правильно підібрати екскурсійні об'єкти, найбільш екскурсії, що виразно характеризують тему;

продумати послідовність показу об'єктів (маршрут екскурсії);

продумати рух біля об'єкту і найбільш вигідні точки спостереження об'єкту;

проаналізувати можливість сприйняття об'єкту не тільки зрітельно, але і іншими органами чуття;

підібрати найбільш відповідні прийоми показу об'єктів.

Без такої роботи екскурсія може перетворитися на лекцію поряд з об'єктом, а лекція — це інша форма повідомлення знань.

При грамотному здійсненні цього принципу у екскурсантів розвивається візуальна культура: людина збагачується зоровими враженнями, у нього розвивається естетичний смак, розвивається спостережливість, чоловік набуває уміння дивитися так, щоб побачити, аналізувати побачене і комплексно сприймати його [41, C. 55].

По-друге, розвивається також і сенсорна культура, тобто уміння сприймати інформацію за допомогою відчуттів — дотикових, нюхових, слухових і т.д.

По-третє, зосередившись на теперішньому моменті огляду об'єкту, відключившись від побутової повсякденності, людина отримує психологічне розвантаження від нервової напруги завдяки зануренню в культурно-екскурсійне середовище. Таким чином, екскурсант може придбати навик емоційної корекції свого стану, навчившись по-новому, «екскурсійний» спостерігати навколишній світ [41, C. 57].

Принцип моторності, або акциональності. Професор Б.Є.Райков писав, що два принципи, локальний і моторний, тісно між собою зв’язані, і складають суть екскурсійного методу. У роботах сучасних авторів, зокрема Лескової Г. А., цей принцип названий акциональним. Під моторностью Б.Є.Райков розуміє необхідність пересування свого місця в просторі під час екскурсії, фізичного наближення до об'єкту, тобто здійснення дії з подолання простору з метою пізнання екскурсійного об'єкту.

Поняття акциональность має на увазі також можливість отримання знань в їх життєво активному значенні, і подальше застосування їх в конкретній діяльності людини.

Для успішного здійснення цього принципу екскурсовод продумує маршрут екскурсії з погляду пересування екскурсантів: поєднання автобусного і пішохідного способів пересування, подолання природних препон — спусків, підйомів, сходів, воріт, мостів і т.д. для імітування підкорення складних етапів подорожі. Ставить питання екскурсантам для активізації їх розумової діяльності, використовує елементи дискусії, обміну думками між екскурсантами, іноді розділяючи екскурсантів на групи, застосовує елементи ритуалу при огляді пам’ятників полеглим, культових установ і т.д.

Правильне застосування цього принципу розвиває пізнавальну активність екскурсантів, підсилює прагнення до пізнання, вселяє віру в свої можливості пізнавати мир і творити в нім [27, C. 96].

Принцип екскурсійної розповіді. Текст екскурсії, який складає екскурсовод, має свої особливості. Цей текст не може бути текстом лекції або текстом викладу матеріалу на шкільному уроці. Текст екскурсії - це особливий мовний жанр, що забезпечує словесний показ об'єктів. Текст розповіді повинен бути складений так, щоб підсилити наочність і відчутність об'єкту.

1.2 Суть екскурсії

Слово «екскурсія» походить від латинського «екскурсіо». В українську мову це слово проникло в XIX ст. і спочатку означало «вибігання, військовий набіг», потім — «вилазка, поїздка». Пізніше відбулася видозміна цього слова за типом імен на «ія» (екскурс + ія).

Саме поняття «суть» є сукупністю сторін і зв’язків, яким властиві властивості, взяті і розглянуті в їх природній взаємозалежності. Суть — це внутрішній зміст предмету, що виражається в єдності всіх різноманітних і суперечливих форм його буття.

При розгляді поняття «суть екскурсії» необхідно мати на увазі обумовленість екскурсійного процесу об'єктивними вимогами. Кожна екскурсія представляє особливий процес діяльності, суть якого обумовлена конкретними закономірностями (тематичність, цілеспрямованість, наочність, емоційність, активність та ін.).

В ході екскурсійного процесу екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об'єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), почути про ці об'єкти необхідну інформацію (друге завдання), відчути велич подвигу, значення історичної події (третє завдання), оволодіти практичними навичками самостійного спостереження і аналізу екскурсійних об'єктів (четверте завдання). У рішенні останньої задачі велике місце займає формування уміння бачити.

Уміння бачити як естетичне сприйняття зводиться до уміння сприймати архітектурні маси, барви, лінії всякого роду, угрупування мас, барв, ліній і їх комплекси в умовах перспективи, світла, повітря, точки зору.

Уміння бачити як історичне сприйняття полягає в наступному: по-перше, треба уміти знайти в екскурсійному об'єкті типові риси і особливості історико-культурного характеру; по-друге, треба уміти визначити нашарування в екскурсійному об'єкті, зроблені часом, і його еволюцію; по-третє, треба уміти знайти історичні факти в монументальних і музейно-історичних пам’ятниках — завдання, що завжди вимагає великих знань і навичок.

Матеріал екскурсії, професійна майстерність екскурсовода в його викладі дають можливість екскурсантам аналізувати, робити необхідні висновки. Ці уміння в ході показу і розповіді екскурсантам прищеплює екскурсовод. При цьому як активні помічники екскурсовода виступають автори екскурсії.

Одне із завдань екскурсії - виробити у екскурсантів відношення до теми екскурсії, діяльності історичних осіб, подій, фактів, в цілому до матеріалу екскурсії і дати їй свою оцінку.

Дати оцінку — значить скласти уявлення про кого-небудь, що-небудь, визначити значення, характер, роль кого-небудь або що-небудь, визнати чиїсь достоїнства, позитивні якості.

Оцінка екскурсії - це виведення екскурсанта, до яких його підводить екскурсовод.

Відношення до екскурсії потрібно розуміти як: певний погляд екскурсанта на історичний період, якому присвячена екскурсія; сприйняття яких-небудь дій; розуміння конкретної ситуації, в якій знаходився письменник, скульптор (художник), створюючи свій твір.

У цьому процесі велику роль грають матеріал екскурсії, подача його екскурсоводом, «точка зору» на подію і оцінка його екскурсоводом, а також переконаність екскурсовода в своїй правоті. Головне в цьому процесі - проблема розуміння. Більшість екскурсантів сприймають точку зору екскурсовода, яка стає основою розуміння матеріалу і вироблення відношення до предмету показу і розповіді.

Екскурсія — методично продуманий показ визначних місць, пам’ятників історії і культури, в основі якого лежить аналіз екскурсантів об'єктів, що знаходяться перед очима, а також уміла розповідь про події, пов’язані з ними. Проте тільки до цього суть поняття «екскурсія» зводити було б неправильно. Розглянемо декілька формулювань терміну «екскурсія», які були опубліковані в різних виданнях за останні 70 років. Перше з них виглядає так: «Екскурсіяпрогулянка, що ставить своїм завданням вивчення певної теми на конкретному матеріалі, доступному спогляданню» (М.П. Анциферов, 1923 р.).

Характеризуючи місце екскурсійної діяльності в позашкільній роботі з дітьми, екскурсіоніст Л. Бархаш вважав, що екскурсія — це наочний метод отримання певних знань, виховання шляхом відвідин за наперед розробленою темою певних об'єктів (музей, завод, колгосп і т. д.) із спеціальним керівником (екскурсоводом).

Наведемо також одне з останніх за часом публікації визначень: «Екскурсія — особлива форма учбової і позаучбової роботи, в якій здійснюється спільна діяльність вчителя-екскурсовода і керованих ним школярів-екскурсантів в процесі вивчення явищ дійсності, спостережуваних в природних умовах (завод, колгосп, пам’ятники історії і культури, пам’ятні місця, природа та ін.) або в спеціально створених сховищах колекцій (музей, виставка). Такі думки учених-екскурсіоністів.

Розглянемо тлумачення терміну «екскурсія», дані в різних словниках і енциклопедіях. Найраніше (1882 р.) тлумачення цьому терміну дає В. Даль: «Екскурсія — проходка, прогулянка, вихід на пошук чогось, для збирання трав та ін.». У Малій радянській енциклопедії (1931 р., т. 10, с. 195) термін розкритий таким чином: «Екскурсія — колективне відвідування якої-небудь місцевості, промислових підприємств, радгоспів, музеїв та ін., переважно з науковою або освітньою метою» .

Докладне пояснення терміну «екскурсія» дає Велика радянська енциклопедія (1933 р., т. 63, с. 316): «один з видів масової культурно-освітньої, агітаційної і учбової роботи, що має на меті розширення і поглиблення знань підростаючого покоління…» .

У Тлумачному словнику російської мови (під керівництвом Л. Н. Ушакова, 1940 р.) слово «екскурсія» пояснюється як «колективна поїздка або прогулянка з науково-освітньою або розважальною метою» .

У Малій радянській енциклопедії (1960 р., т. 10, с. 770) сказано, що «екскурсія — колективна поїздка або похід у визначні місця з науковою, загальноосвітньою або культурно-освітньою метою» .

У Великій радянській енциклопедії (1978 р., т. 29, с. 63) дано наступне визначення: «Екскурсія — відвідування визначних чим-небудь об'єктів (пам'ятники культури, музеї, підприємства, місцевість і т. д.), форма і метод надбання знань. Проводиться, як правило, колективно під керівництвом фахівця-екскурсовода». Інші тлумачення пізнішого часу не відрізняються оригінальністю і нічого не додають до раніше зроблених характеристик.

У наведених визначеннях екскурсії можна виявити деякі розбіжності. Вони не випадкові і не дають підстав для висновків про існування протилежних точок зору на екскурсію. Кожне формулювання має відношення до функціонування екскурсії в певний період часу. Звідси — відмінності у формулюваннях цілей, завдань і форм проведення екскурсій, характерних для того або іншого часу. З роками відбувається ускладнення завдань. Перед екскурсіями ставляться інші цілі, міняються форми їх проведення. При цьому яскравіше проявляють себе особливості екскурсії, її відмінності від інших форм культурно-просвітницької роботи. І в той же час не можна пройти мимо спроб окремих учених обмежити екскурсію вужчими рамками.

У деяких словниках, наприклад в Короткому педагогічному словнику (1989 р., с. 300−310) і методичному посібнику, екскурсія розглядається як одна з форм наочного навчання, учбово-виховної роботи. При цьому підкреслюється значення тільки однієї із сторін, а саме те, що екскурсії переносять процес навчання в обстановку спостереження предметів (об'єктів), що знаходяться в навколишньому середовищі або виставлені в музеї.

Деякі екскурсіоністи, розглядаючи суть екскурсії, відносять до неї такі поняття, як композиція, сюжет і фабула.

Композиція — побудова, поєднання, складання окремих частин в ціле. Цей термін пов’язаний з поняттями «структура» і «конструкція» .

Сюжет — подія або декілька подій, пов’язаних один з одним.

Фабула — ланцюг подій, про які оповідає твір. У викладі фабули розрізняють композицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію, розв’язку.

Кульмінація — точка, момент найвищої напруги в розвитку фабульного дії.

Екскурсія, будучи твором конкретних авторів будується з урахуванням вимог, що пред’являються до літературного твору і має свій сюжет, якому підпорядкований весь екскурсійний матеріал. Оглядова екскурсія за своїми завданнями і формою проведення складніша, чим путня екскурсійна інформація або бесіда інструктора в туристському поході. Тематична екскурсія в порівнянні з міською оглядовою, складніша за своєю структурою, змістом, методикою проведення.

Шлях розвитку екскурсії йде по лінії зміни її суті. Спочатку екскурсія була прогулянкою, що переслідує практичні завдання, наприклад, пошук лікувальних трав. Потім перед нею постали наукові завдання, такі як виявлення експонатів для краєзнавчого музею. Пошуки нових форм самоосвіти висунули перед екскурсіями загальноосвітню мету. Прагнення поліпшити виховну роботу, зробити її ефективнішою перетворили екскурсію, а один з видів культурно-просвітницької роботи.

В даний час екскурсія виступає як щось закінчене, цілісне, таке, що має свої специфічні функції і ознаки, своєрідну індивідуальну методику. В значній мірі вона збагатилася за змістом, формами проведення і методикою підношення матеріалу і характеризується як невід'ємна частина ідейно-виховної і культурно-масової роботи. Цілі, завдання і форми проведення екскурсій показані в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Отже, екскурсія є наочним процесом пізнання людиною навколишнього світу, побудованим на наперед підібраних об'єктах, що знаходяться в природних умовах або розташовані в приміщеннях підприємств, лабораторій, науково-дослідних інститутів і т.д.

Показ об'єктів відбувається під керівництвом кваліфікованого фахівця — екскурсовода. Процес сприйняття об'єктів екскурсантами підпорядкований завданню розкриття певної теми. Екскурсовод передає аудиторії бачення об'єкта, оцінку пам’ятного місця, розуміння історичної події, пов’язаної з цим об'єктом. Йому небайдуже, що побачить екскурсант, як він зрозуміє і сприйме побачене і почуте. Він своїми поясненнями підводить екскурсантів до необхідних висновків і оцінок, добиваючись тим самим потрібної ефективності заходу.

У короткій формі суть екскурсії можна визначити так: екскурсія — сума знань, в специфічній формі людей, що повідомляються групі, і певна система дій по їх передачі.

1.3 Екскурсія як вид діяльності

Діяльність є активністю людини, яка направлена на досягнення поставленої мети. Екскурсія — сума взаємопов'язаних і обумовлюючих одна одну дій. Ці дії різноманітні - пересування групи по маршруту, рух відносно об'єктів (їх обхід), спостереження пам’ятників, включених в маршрут, пояснення. Поради екскурсовода роблять дії екскурсантів осмисленими, цілеспрямованими.

Дії в процесі екскурсії підрозділяються на дві частини: діяльність екскурсовода і діяльність екскурсантів.

Діяльність екскурсантів знаходить своє вираження в таких активних формах, як спостереження, вивчення, дослідження об'єктів.

Діяльність екскурсовода складається з ряду дій, головні з них — підготовка і проведення екскурсій. Екскурсія — специфічний вид діяльності фахівця-екскурсовода. Не можна визнати правильним твердження деяких методистів, що екскурсія, будучи роботою для екскурсовода, є відпочинком для екскурсантів. Практично участь в екскурсійному процесі - робота складна, а тому важка для обох сторін — екскурсовода і екскурсантів.

1.4 Екскурсія як форма спілкування

У словниках української мови поняття «спілкування» розглядається як «взаємні стосунки, діловий дружній зв’язок». Ширше «спілкування» трактується у філософських словниках як одна з необхідних умов формування і розвитку суб'єктів (осіб), при якому відбувається обмін інформацією, уміннями і навичками.

У практичній діяльності людини мають місце два види спілкування — пряме і непряме. Форми прямого спілкування — бесіда, лекція, урок в учбовому закладі, диспут, дискусія, мітинг, екскурсія та ін. В ході такого спілкування формується спільність відчуттів, настроїв, думок, поглядів, досягається взаєморозуміння, відбувається засвоєння інформації, зміцнюються взаємозв'язки.

Непряме спілкування відбувається в ході читання газет, журналів, книг, слухання радіо, перегляду кінофільмів та ін. В процесі такого спілкування відсутній зворотний зв’язок, який при прямому спілкуванні виражає себе в реакції суб'єкта на отримувану інформацію.

Екскурсія як форма прямого спілкування передбачає взаємозв'язок і взаємодію суб'єктів (екскурсовода і екскурсантів) на основі їх спільної діяльності. Будучи специфічною формою спілкування, екскурсія дає можливість мільйонам людей одержати значний об'єм інформації, формує способи розумової діяльності. Спілкуючись з іншими учасниками заходу, екскурсант за допомогою наслідування і запозичення, співпереживання і ідентифікації засвоює людські емоції, відчуття, форми поведінки. В процесі спілкування досягаються необхідна організація і єдність дій індивідів, що входять до групи, здійснюється емоційне взаєморозуміння їх, формується спільність відчуттів, настроїв, думок, поглядів.

Спілкування людей на екскурсії слід віднести до духовно-інформаційного типу спілкування, поєднання двох форм відносин між суб'єктами і об'єктами, а також відносин особових і групових.

Знання основ психології і педагогіки допомагає екскурсоводу правильно організувати процес екскурсії. Практично спілкування є комунікативною фазою в діяльності екскурсовода.

Правильно організоване спілкування екскурсовода і екскурсантів є основою такого педагогічного процесу, як екскурсія. Комунікативний компонент — важлива частина професійної майстерності екскурсовода. Ефективність екскурсії визначається не тільки обширними знаннями екскурсовода по темі, умінням використовувати методику підношення цих знань аудиторії, але і здібностями в спілкуванні з екскурсантами, методистами і іншими працівниками екскурсійної установи, музею, з водієм автобуса. Важливу роль в спілкуванні з аудиторією грають такі якості, як запобігливість, уміння вести нормальний діалог.

Методисти екскурсійних установ надають велике значення ролі екскурсовода в ході проведення екскурсії. У цій справі можна побачити досягнення і прорахунки. Прагнучи підвищити активність екскурсантів, екскурсовод використовує різні варіанти. Роблячи більш просторовою розповідь, вона мимоволі перетворюється на лектора, зводить роль екскурсовода до пасивного сприйняття побаченого і почутого. Ефективніший варіант, коли екскурсовод, роблячи конкретні пояснення, направляє увагу групи, викликає питання у екскурсантів, примушує їх роздумувати, зіставляти, підводить до оцінок і висновків. І третій варіант — це коли екскурсовод є як би диригентом групи. Він організує демонстрацію об'єктів, забезпечує чіткий порядок їх спостереження. Так відбувається тому, що екскурсанти зайняті активним сприйняттям побаченого. Питання у них з’являються після того, як будуть осмислені одержані враження. Подібний варіант проведення екскурсії можливий у висококваліфікованій і згуртованій групі.

У практичній діяльності екскурсія розглядається в декількох аспектах:

а) як самостійна форма виховання і навчання, як складова частина інших форм навчання і виховання;

б) як форма роботи з масовою аудиторією і одна з форм навчання;

в) як форма організації культурного дозвілля, виховної роботи;

г) як епізодичний (разовий) захід, частина тематичного циклу, а також як один із ступенів пізнання;

д) як форма поширення наукових знань, ідейного виховання;

е) як захід по одному з напрямів виховання — патріотичного, трудового, естетичного, а також як частина процесу формування всебічно розвиненої особистості;

з) як автономна форма культурно-освітньої роботи і як невід'ємна частина організованого туризму;

и) як форма міжособового спілкування екскурсовода з екскурсантами, екскурсантів один з одним і як форма спілкування екскурсантів з об'єктами.

Правильніше уявлення про екскурсію дає поєднання декількох аспектів. Розгляд же будь-якої конкретної екскурсії, того або іншого виду екскурсії в одному з названих аспектів не дасть можливості для виявлення її суті.

На всьому протязі розвитку екскурсійної справи учені і практики-екскурсіоністи, намагаючись осмислити значення екскурсій, їх місце у вихованні людини, багато писали про їх зміст, ефективність та ін. У цьому питанні автори так і не дійшли єдиної думки, але не можна їм відмовити в тому, що вони перебували на правильному шляху.

Екскурсії можуть конкретизувати вже наявні знання, давати нові, розвивати уміння підходити до явищ з життя природу і людей, підсилювати інтерес до того, що вивчається і викликати переживання у області відчуттів.

Тоді як одні направляють екскурсію перш за все на те, щоб вона давала знання, інші прагнуть, щоб вона допомагала екскурсантам розвинути здатність і навички бачити витвори мистецтва, явища природи, події з різних областей життя людей.

Розвиток навичок — ще одна грань поняття «суть екскурсії» .

Розділ 2. Функції і ознаки екскурсії

2.1 Функції екскурсії

Функція (як поняття) в перекладі з латинського означає виконання, здійснення, виконання, круг діяльності, призначення, обов’язок, роль. Функція — це зовнішній прояв якого-небудь об'єкту, форма роботи установи, підприємства. Функціонувати — це означає діяти, працювати. Функції екскурсії розглядаються як її головні властивості.

Функція наукової пропаганди. Екскурсія сприяє розповсюдженню політичних, філософських, наукових, художніх і інших поглядів, ідей і теорій. Виконуючи функцію пропаганди, кожна екскурсія повинна мати чітку спрямованість. У основу екскурсії покладені принципи пропаганди, науковість, ідейність, зв’язок з життям, дохідливість і переконливість. Ці принципи виражають суть пропаганди, дозволяють виділити в ній головне. Їх слід розглядати в сукупності, тобто У взаємному зв’язку один з одним.

Принцип науковості. Важливою якістю екскурсії як форми виховання і навчання є її науковий характер. Завдання екскурсії - сприяти розповсюдженню наукових знань. Зміст екскурсії повинен висловлюватися відповідно до даних певного розділу сучасної науки, сприяти формуванню світогляду. Факти, події, теоретичні положення даються в науковому трактуванні, одержують освітлення з урахуванням досягнень тих галузей сучасної науки, до яких вони мають відношення. Факти і події повинні одержати об'єктивну наукову оцінку.

Принцип ідейності. Ідея — це чіткий план дій для досягнення поставленої мети. В. Даль розглядав ідею «як поняття про річ, уявлення предмету, розумова уява» .

Ідейність необхідно розглядати як свідому прихильність до певної системи ідей. Принципи ідейності означають об'єктивний підхід до змісту фактичного матеріалу при підготовці екскурсії і переконаність екскурсовода, що висловлює цей матеріал екскурсантам. Важливо, щоб кожна екскурсія була підготовлена з урахуванням цієї вимоги, щоб відповідно до нього були складені документи для екскурсії - тексти і методична розробка.

Не менш важливо, щоб екскурсовод будував свою розповідь на науковій теорії, послідовно проявляв свою особисту ідейну переконаність. У розповіді екскурсовода, в аналізі об'єктів знаходить свій вираз не тільки ерудиція екскурсовода, але і тенденційність як об'єктивний прояв його активної життєвої позиції. Ідейний екскурсовод — це фахівець, який в своїй діяльності і у всіх своїх вчинках керується чіткими принципами.

Зв’язок теорії з життям. Матеріал екскурсій повинен бути пов’язаний з життям, дійсністю, практикою господарського і культурного будівництва, з тими змінами, які відбуваються в країні. Виклад фактичного матеріалу повинен супроводжуватися узагальненнями і висновками з урахуванням законів, які лежать в основі історичних і інших процесів.

Певні труднощі з’являються при спробі пов’язати висловлюваний матеріал з сучасністю. Потрібно мати на увазі, що минуле і сьогодення в екскурсії, незалежно від освітлюваної теми, так чи інакше ув’язуються між собою.

Матеріал, що характеризує сучасність в екскурсіях, знаходить відображення в трьох аспектах: перший аспект — вся тема екскурсії цілком присвячена подіям сучасності («Місто будується», «Генеральний план реконструкції міста у дії»); другий аспект — сучасності присвячена частина екскурсії, одна або декілька підтем. Ця форма характерна для оглядової екскурсії по місту, району («Сімферополь — столиця Криму»). У екскурсії показується минуле (історія), сьогодення (сучасність) і майбутнє міста, району (перспектива). Показу сучасності відведена частина екскурсії. І, нарешті, третій аспект — екскурсія повністю присвячена показу історичних подій, пам’ятників історії. Зв’язок з сьогоднішнім днем знаходить вираження в тому, що події минулого (деколи багатовікової давності) оцінюються з позиції сучасності, на основі досягнень науки. Коментарі і висновки враховують домінуючі точки зору сьогоднішнього дня.

Ефективність екскурсії залежить від того, наскільки зрозуміло висловлюється матеріал, наскільки він за своїм змістом доступний для даної аудиторії. Матеріал повинен висловлюватися з урахуванням підготовленості аудиторії, її загальноосвітнього рівня, життєвого досвіду.

Переконливість екскурсійного матеріалу забезпечується також: відбором найбільш важливих фактів, що розкривають тему; використанням переконливих порівнянь; умілим підбором доказів; посиланнями на авторитетні джерела, спогади учасників і очевидців подій; демонстрацією фотографій, копій справжніх документів, карт, схем.

Для кожної екскурсії характерний довірчий тон повідомлення знань. Припущення, версії, варіанти не повинні підміняти головного — розкриття теми на основі наукових даних. Полемічні тенденції завдають шкоди сприйняттю екскурсійного матеріалу. Історик мистецтв А. В. Бакушинський, розробляючи методику музейних екскурсій, висловлюється проти внесення в екскурсії критико-полемічних тенденцій. Такий прийом дуже рідко досягає мети, розпилюючи сили і увагу екскурсантів.

Головна вимога до екскурсії - істинність, достовірність фактів, що повідомляються екскурсантам. Саме це приковує увагу до теми, служить основою для її сприйняття.

Функція інформації. Екскурсія відповідно до своєї теми містить інформацію по конкретному розділу знань: про досягнення історичної науки, медицини, біології; про відкриття археологів; винаходах, досягненнях в господарському і культурному будівництві. Від таких важливих засобів інформації, як газета, радіо, телебачення, лекція, екскурсію відрізняє вища наочність. Значна частина інформації на екскурсії підтверджується показом об'єктів. Наявність інформації в екскурсіях не означає, що екскурсовод повинен, відступаючи від теми, робити повідомлення про останні події міжнародного життя. Основою для проведення екскурсії є затверджений текст. Не слід доповнювати зміст тематичної екскурсії матеріалами з уранішніх радіопередач або свіжих номерів газет, якщо не йдеться про повідомлення надзвичайної важливості.

Функція організації культурного дозвілля. Під дозвіллям мається на увазі та частина неробочого часу, яка залишається у розпорядженні людини після робочого дня. Цей вільний час в межах доби, тижні, роки людина витрачає на свій розсуд на активну творчу або суспільну діяльність, навчання без відриву від виробництва, любительські заняття, спілкування з друзями.

Екскурсію відносять до тієї групи занять, яка визначається терміном «навчання і самоосвіта». Будучи формою культурного дозвілля, екскурсія забезпечує задоволення і формування духовних потреб людини. Вже в 20-і роки учені-екскурсіоністи приходять до думки про те, що екскурсія не відпочинок, а розумова праця, що вимагає від екскурсантів більшої напруги, ніж звичайна прогулянка по місту. Системність знань, що повідомляються в екскурсії, її привабливість у зв’язку з наявністю елементу «подорожності», можливість вибору відповідно до своїх інтересів — все це робить екскурсію популярним заняттям для людей.

Екскурсія займає важливе місце у ряді форм навчання без відриву від роботи. Помітно зростає роль екскурсії в організації культурного дозвілля там, де екскурсійні установи і музеї перейшли від епізодичних заходів до заходів щодо циклів. Екскурсійний цикл ставить завданням дати екскурсантам систему знань (наприклад, по історії рідного міста, про пам’ятники культури і історії, розташованих на його території). У крупних культурних центрах це завдання може бути звужене. Тут цикл з 5−6 екскурсій присвячується показу, наприклад, історичних пам’ятників.

Екскурсія у функції розширення культурно-технічного кругозору. Кожна екскурсія сприяє розширенню кругозору людини. Її учасники одержують знання по історії, у області мистецтва, архітектури, літератури, економіки. Нерідко екскурсія конкретизує знання екскурсантів, допомагає їм побачити те, що вони знали за письмовими джерелами, з шкільних програм, з лекцій.

Екскурсія — це синтез декількох форм культурно-виховної роботи. У неї в якості тематично вбудованих і методично виправданих частин можуть бути включені: а) фрагменти з художніх фільмів, науково-популярний або хронікально-документальний фільм цілком; б) виступи учасників або очевидців подій, ветеранів війни (1941;1945 рр.) в екскурсіях на військово-патріотичні теми; в) зустріч з керівниками промислових або сільськогосподарських підприємств, інженерно-технічними працівниками, передовими робітниками в екскурсіях на виробничі теми; г) прослуховування музичних творів, присвячених життю і творчості композиторів, артистів, музикантів; д) прослуховування виступів державних і громадських діячів в звукозаписі, в екскурсіях на історичні і історико-революційні теми.

Функція формування інтересів людини. Завдання екскурсії - повідомити знання аудиторії і викликати інтерес у людей до конкретної галузі знань. Побувавши на літературній екскурсії, її учасники виявляють надалі цікавість до конкретного письменника. Учасники таких екскурсій надалі читають літературу по образотворчому мистецтву, літературній творчості, відвідують музеї, інші екскурсії. Екскурсія для багатьох стає початком роботи по самоосвіті.

Кожна конкретна екскурсія може виконувати одночасно декілька функцій. Це залежить від того, з якою групою екскурсантів вона проводиться. Для дітей і молоді екскурсія — це функція розширення культурно-технічного кругозору; для підлітків, що вибирають професію, — функція формування інтересів; для іноземних туристів — функція інформації і т.д.

2.2 Ознаки екскурсії

Ознакою називають те, що робить схожим між собою або відрізняє один від одного предмети і явища. Маються на увазі істотні ознаки, тобто ті, без яких предмет, явища, форма культурно-освітньої роботи не можуть існувати. «Істотні ознаки предмету — це група ознак предмету, кожний з яких, окремо взятий, необхідний, а всі разом достатні, щоб з їх допомогою можна було відрізнити даний предмет від всіх інших» .

Екскурсія, як і інші форми культурно-освітньої роботи (лекція, тематичний вечір, усний журнал, читацька конференція), має свої особливості в організації і методиці проведення. Її ознаки говорять про схожість з іншими формами чи ж підкреслюють її корінну відмінність від них.

Загальними ознаками для всіх екскурсій є:

1. Протяжність за часом проведення від однієї академічної години (45 мін) до однієї доби.

2. Наявність екскурсантів (групи або індивідуалів).

3. Наявність екскурсовода, провідного екскурсію.

4. Наочність, зорове сприйняття, показ екскурсійних об'єктів на місці їх розташування.

5. Пересування учасників екскурсії по наперед складеному маршруту.

6. Цілеспрямованість показу об'єктів, наявність певної теми.

7. Активна діяльність учасників (спостереження, вивчення, дослідження об'єктів).

Відсутність хоч би однієї з названих вище семи ознак позбавляє права називати захід, що проводиться, екскурсією.

Крім цих загальних ознак у кожного виду екскурсій є свої специфічні ознаки:

у автобусних — обов’язковий вихід з автобуса для огляду пам’ятників;

у музейних — знайомство з матеріалами, розташованими на стендах;

у виробничих — демонстрація діючих об'єктів (верстатів, агрегатів, механізмів).

Значення ознак екскурсії полягає в тому, що їх правильне розуміння не дозволяє помилково тлумачити суть екскурсії.

Позбавлені необхідних ознак ті заходи, які можуть бути позначені загальним терміном — «гідізм» — безсистемний огляд визначних місць, пам’ятників історії і культури. Гідізм слід розглядати як негативне явище, результат несерйозного підходу до підготовки і проведення екскурсії. Екскурсія і збіглий огляд об'єктів за допомогою гіда — це різні поняття. Гідізм турбував учених-екскурсіоністів ще на зорі розвитку екскурсійної справи.

Образ гіда знайшов відображення в літературі, листах і мемуарах мандрівників. Про один з таких описів говорить учений-екскурсіоніст М. П. Анциферов: «Портрет гіда змальований випадковими штрихами, але образ вийшов цілком закінчений. Тут і самовдоволення ученості, і посилання на джерела, і глибокодумні зітхання, і перескакування з одного предмету на іншій без жодного зв’язку. Так було за старих часів, так залишиться і тепер, де немає правильно поставлених екскурсій». Учений приходить до висновку, що гідізм — злий ворог екскурсійної справи. Це питання турбувало екскурсійних працівників і учених не тільки в 20-і роки. Про його важливість немало говорили і писали у наш час. Приведемо одне з свідчень: «Тільки розкриття теми на зорових об'єктах можна вважати екскурсією, на відміну від показу об'єктів у порядку їх появи перед очима екскурсанта, так званого „гідізма“. Гід лише „коментує“ об'єкти екскурсії» .

Таким чином, широке коло об'єктів показу, багатопланова тематика, розробленість методики ведення екскурсій, професійна майстерність екскурсоводів дозволяють екскурсії виконувати певні функції, кожна з яких грає велику роль у вихованні і освіті людини.

Будь-яка форма культурно-освітньої роботи має свої відмітні ознаки. Основна ознака екскурсії - висока ступінь наочності. Важливі і інші ознаки. Вони неоднакові для різних екскурсій (автобусних і пішохідних, виробничих і музейних). Слід, проте, мати на увазі, що перераховані вище ознаки обов’язкові для будь-якої екскурсії.

2.3 Екскурсійний метод пізнання

У практиці використовується немало різних методів пізнання: індуктивний, дедуктивний, аналітичний, синтетичний, методи абстрагування, аналогії, моделювання, узагальнення, експерименту та ін. Всі ці методи в тій чи іншій мірі використовуються при проведенні екскурсій.

Термін «метод» має декілька значень: 1) підхід до дійсності, явищ природи і суспільства; 2) система прийомів теоретичного дослідження, практичного досягнення поставленої мети, цілеспрямованого проведення певної роботи; 3) засіб пізнання, спосіб відтворення в мисленні предмету, що вивчається, побудови і обґрунтування системи знань; 4) спосіб або образ практичних дій.

Метод в логіці визначається як сукупність зовнішніх, по відношенню до матеріалу, суб'єктивних правил і способів дослідження, вивчення конкретних об'єктів і впорядкування одержаного ряду думок.

Поняття «метод» ширше, ніж поняття «спосіб» і «прийом». У простому вигляді кожен прийом є як би частинкою методу.

В процесі педагогічної і культурно-виховної діяльності метод є основою отримання нових знань і формування етичних якостей людини. Метод для діяльності не може бути вибраний довільно. Головна вимога до методу — він повинен забезпечити досягнення мети з найбільшою ефективністю і найменшими витратами ресурсів.

У екскурсіях до числа таких ресурсів входить словесний матеріал (розповідь), демонстровані об'єкти (показ), транспортні засоби, робочий час екскурсовода.

За своїм значенням і сферам застосування всі методи, використовувані в діяльності людини, можуть бути розділені на чотири категорії:

А. Діалектико-матеріалістичний метод, який є основою будь-якого пізнавального процесу, незалежно від сфери, де відбувається дослідження. Діалектика є методом пояснення процесів розвитку, загальних зв’язків природи, переходів, що відбуваються в природі, від однієї області дослідження до іншої.

Б. Загальні, формально-логічні методи, які служать основою для багатьох наук, — аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення і абстрагування, аналогії та ін. [7]

Загальним методом є формальна логіка — метод, використовуваний для відшукання нових результатів, переходу від відомого до невідомого. Загальні методи, їх елементи використовуються при проведенні екскурсій.

На дії методів аналізу і синтезу побудований екскурсійний аналіз. Не менш активно в екскурсійній методиці використовується метод аналогії. Застосовуючи аналогію в показі і розповіді, екскурсовод звертає увагу групи на схожість і відмінність пам’ятників, на єдність часу різних дій і місця, де розташовані об'єкти.

Аналогія в екскурсіях не зводиться до демонстрацій зовні схожих об'єктів. Це можуть бути різні формою і будові об'єкти, але аналогічні по виконуваних функціях.

В. Конкретно-історичний метод — сходження від абстрактного до конкретного. Даний метод припускає рух думки до повнішого, всебічного і цілісного відтворення предмету в свідомості людини. Даний метод дозволяє утворити поняття, що відображають окремі сторони і властивості об'єкту.

Г. Часткові методи, які знаходять застосування в одній з наук або галузі знань, а також при використанні різних форм повідомлення знань. Саме до цієї категорії методів повинен бути віднесений екскурсійний метод. У вузькому сенсі екскурсійний метод є сукупністю методичних прийомів, які застосовують на екскурсіях. У широкому сенсі - це комплексний метод, він має ряд особливостей: вибір в спостережуваних об'єктах найважливішого і суттєвішого; пов’язання матеріалу, що знов вивчається, з раніше одержаним екскурсантами досвідом і знаннями та ін.

Для екскурсійного методу характерний облік таких ознак екскурсії, як наочність, речовинна довідність (наочність). Екскурсійний метод побудований на приматі (переважанні, головному значенні) показу.

У більшості екскурсій (окрім літературних) висунуті в розповіді екскурсовода положення аргументуються за допомогою зорових доказів. Нерідко розповідь є лише коментарем до зорової характеристики екскурсійних об'єктів.

Екскурсійний метод направлений на вивчення головного в темі. Він допускає, щоб окремі сторони виділялися і вивчалися більш поглиблено, ціле розчленовувалося на окремі частини, але за умови збереження тісного зв’язку між ними. Підставою для того, щоб назвати екскурсійний метод комплексним, є те, що в ньому органічно поєднуються методи навчання і методи виховання.

Слід зазначити, що учені-екскурсіоністи бачили новизну і оригінальність цього методу не в сукупності методів, що становлять єдиний комплексний метод, а зі всім другом. Одні основною особливістю екскурсійного методу вважали моторність (тобто рух екскурсантів). Професор І.М. Греве бачив суть цього методу у формулі: «подорожність — душа екскурсійності». На початку 20-х років крупний фахівець екскурсійної справи Н.А. Гейніке відзначав, що серед методистів немає повної єдності у визначенні: що таке екскурсійний метод (Гейнике Н.А. Культурно-исторические экскурсии. — М., 1923).

Професор Б. Е. Райков в книзі «Методика і техніка екскурсій» писав: «Під екскурсією ми маємо на увазі вивчення об'єктів по місцю їх природного знаходження (локальний принцип) і у зв’язку з пересуванням свого місця в просторі (моторний принцип). Ось ці два принципи, тісно між собою зв’язані, і складають суть екскурсійного методу». Він називав екскурсійний метод одним з видів активно-рухового засвоєння знань. Значення екскурсійного методу підкреслювалося у ряді його праць. Логічніше прийняти інше визначення: екскурсія — форма розповсюдження знань і виховання, побудована на екскурсійному методі. Багаторічна екскурсійна практика дозволяє зробити висновок, що екскурсійний метод є наочним на відміну від методів словесних і практичних. Характеризуючи цей метод, як комплексний спосіб пізнання оточуючої людину дійсності, необхідно бачити зв’язок поняття «конкретнісність» з принципом наочності. Екскурсійний показ в більшості випадків слід розуміти як складний багатобічний процес реалізації принципу наочності. Комплексний характер екскурсійного методу знаходить свій вираз також в тому, що пізнання предметів і явищ навколишнього світу проходить за участю всіх органів чуття людини.

Учений-екскурсовод В.І. Адо відзначав наступні переваги екскурсійного методу: дослідницький елемент в роботі учнів; живе, конкретне і життєве вивчення минулого; всебічне сприйняття об'єкту; підвищений інтерес до роботи і на основі цього більш поглиблене і міцне засвоєння матеріалу.

У більшості робіт по екскурсійній справі особливості екскурсійного методу розглядаються стосовно учбово-виховної роботи з учнями. На самій же справі цей метод лежить в основі всієї екскурсійної роботи незалежно від того, який круг учасників нею охоплений — діти або дорослі.

Таким чином, екскурсійний метод є основою екскурсійного процесу і є сукупністю способів і прийомів повідомлення знань. Основу сукупності складають: наочність; обов’язкове поєднання двох елементів — показу і розповіді; оптимальна взаємодія трьох компонентів — екскурсовода, екскурсійних об'єктів і екскурсантів; рух екскурсантів (моторність) по певному маршруту з метою вивчення об'єктів по місцю їх природного розташування. Комплексний характер екскурсійного методу знаходить свій вираз у дії механізмів повідомлення знань екскурсоводом і засвоєння цих знань екскурсантами.

Практично вся екскурсійна теорія всього лише аналіз дії екскурсійного методу. Мета екскурсійного методу — навчання (передача певної системи знань) і виховання (формування всесторонньо розвиненої особистості).

На відміну від учбового закладу виховання на екскурсії проходить в ході навчання, в процесі спілкування з екскурсійними об'єктами, під час розповіді екскурсовода і його дій при показі об'єктів. Зміст знань, що повідомляються екскурсоводом, виробляє у навчаних певний підхід до пояснення явищ природи, розуміння ходу і логіки розвитку суспільства, підводить до оцінки історичних подій.

В даний час екскурсійні установи в своїй діяльності керуються наступними основними положеннями:

а) у основі будь-якої екскурсії лежить один екскурсійний метод повідомлення знань;

б) показ і розповідь — складові частини екскурсії і основні елементи;

в) рух (моторність) — одна з ознак екскурсії;

г) екскурсійна методика є приватною методикою і складається з двох частин — методики підготовки і методики проведення екскурсій;

д) методика проведення екскурсій є сукупністю методичних прийомів показу екскурсійних об'єктів і розповіді про них і подіях, з ними зв’язаних.

Таким чином, всі екскурсії побудовані на використанні особливого комплексного методу, в основі якого лежить поєднання традиційних педагогічних методів навчання і виховання. Різниця в тому, що використовуються вони з більшим ступенем наочності. При цьому вирішальне значення має не тільки логічна єдність методів навчання і виховання, але і дія тих законів, які є їх рушійною силою.

Екскурсійний метод, будучи активним способом практичних дій екскурсовода і екскурсантів, створює умови для їх спілкування з об'єктами і для організованої і ефективної діяльності екскурсантів. Досвід екскурсійної роботи переконливо свідчить про те, що лише ті екскурсії досягають поставленої мети, які побудовані з урахуванням особливостей і вимог екскурсійного методу.

екскурсія туризм ресурс культурний

Розділ 3. Класифікація екскурсій

3.1 Класифікація екскурсій

Класифікація є розподілом предметів, явищ, понять по класах, відділах, розрядах залежно від їх загальних ознак.

Питання про класифікацію екскурсій завжди знаходилося в центрі уваги екскурсійних працівників і учених-екскурсіоністів. Перші спроби рішення цієї проблеми відносяться до кінця 20-х років. Учений-екскурсіоніст В. А. Герд говорив про свій варіант класифікації форм екскурсійної роботи, що основною метою буде розділення екскурсій на групи і підгрупи і виділення тих основних рис, які визначають характер ведення екскурсій, тобто допомагають керівнику орієнтуватися у всіх питаннях її розробки. Це виділення основних рис дасть декілька центральних типів екскурсій, до яких примикатимуть проміжні класифікаційно неясні екскурсії.

Екскурсійне обслуговування є як самостійною діяльністю (наприклад, в будинках відпочинку, клубах, школах), так і частиною комплексу туристських послуг (у туристських фірмах). В даний час екскурсії класифікуються: а) за змістом; б) по складу і кількості учасників; в) по місцю проведення; г) за способом пересування; д) за тривалістю; е) за формою проведення.

Кожна група має властиві їй компоненти, специфіку і особливості.

За змістом екскурсії підрозділяються на оглядові (багатопланові) і тематичні.

Оглядові екскурсії, як правило, багатотемні. Не випадково їх називають багатоплановими. У них використовується історичний і сучасний матеріал. Будується така екскурсія на показі самих різних об'єктів (пам'ятників історії і культури, будівель і споруд, природних об'єктів, місць знаменитих подій, елементів впорядкування міста, промислових і сільськогосподарських підприємств і т. д.).

У оглядових екскурсіях події висловлюються крупним планом. Це дає загальне уявлення про місто, край, область, республіку, державу в цілому. Хронологічні рамки такої екскурсії - час існування міста з першої згадки про нього до сьогоднішнього дня і перспективи розвитку.

Оглядові екскурсії мають свої особливості. На відміну від тематичних, в них формулювання теми представляє певну складність. Незалежно від місця, де їх готують і проводять, вони практично схожі між собою перш за все по своїй структурі. У кожній з них освітлюється декілька підтем (історія міста, коротка характеристика промисловості, науки, культури, народної освіти та ін.). В той же час у оглядових екскурсій є свої відмінні риси. Вони диктуються тими особливостями в історичному розвитку, які властиві певному місту, області, краю. Наприклад, військово-історичну підтему включають в оглядові екскурсії ті міста, на території областей яких відбувалися військові битви. Літературні підтеми включаються в оглядові екскурсії міст, пов’язаних з життям і діяльністю письменників, поетів і т.д.