Управління виробничою інфраструктурою

1. Управління виробничою інфраструктурою — фактор підвищення конкурентного потенціалу підприємства (семінар)

1 Сутність і поняття виробничої інфраструктури.

2 Походження терміну, сучасні визначення виробничої інфраструктури.

3 Складові, зміст і завдання виробничої інфраструктури.

4 Місце виробничої інфраструктури у сфері матеріального виробництва.

5 Взаємозв'язок підсистем виробничої інфраструктури.

6 Взаємодія основного виробництва і виробничої інфраструктури підприємства.

7 Управління виробничою інфраструктурою як фактор підвищення конкурентного потенціалу підприємства.

2. Організація ремонтного господарства

В цій темі наведені задачі щодо розрахунку календарно-планових нормативів за системою планово-запобіжних ремонтів технологічного устаткування, обсягу ремонтних робіт і необхідних ремонтних засобів і ресурсів (устаткування для виконання ремонтних робіт, матеріальних і трудових ресурсів).

Методичні вказівки Розрахунок тривалості міжремонтного циклу для легких і середніх металоріжучих верстатів проводиться по формулі:

(2.1)

де 24 000 — нормативний ремонтний цикл, станко-годин;

в_в — коефіцієнт, який враховує виробництво (для масового и крупносерійного він дорівнює 1,0, для серійного — 1,3, дрібносерійного та одиничного — 1,5);

в_м — коефіцієнт, який враховує рід оброблюваного матеріалу (при обробці конструкційних сталей він дорівнює 1,0, чавуну та бронзи — 0,8, високоміцних сталей — 0,7);

в_у — коефіцієнт, який враховує умови експлуатації устаткування (за нормальних умов механічних цехів він рівний 1,0, у запорошених і з підвищеною вогкістю — 0,7);

в_с — коефіцієнт, що характеризує групу верстатів (для легких і середніх верстатів він дорівнює 1,0).

Визначення тривалості міжремонтного періоду проводиться по формулі:

(2.2)

де Пс, Пп — відповідно кількість середніх та поточних (малих) ремонтів протягом міжремонтного циклу.

Визначення тривалості міжоглядового періоду проводиться по формулі:

(2.3)

де По — кількість оглядів протягом міжремонтного циклу.

Тривалість міжремонтного циклу може бути визначена по формулах:

(2.4)

або

(2.5)

Загальний річний обсяг ремонтних робіт визначається по формулі:

(2.6)

де Т_К, Т_С, Т_П, Т_О — сумарна трудомісткість (слюсарних, верстатних і інших робіт) відповідно капітального, середнього, поточного ремонтів і оглядів на одну одиницю ремонтної складності, нормо-годин.;

R_i — кількість одиниць ремонтної складності i-ої одиниці устаткування (механічної частини), рем. од.;

С_прi — кількість одиниць устаткування i-го найменування, шт.

Якщо визначається обсяг робіт роздільно за видами (слюсарними, верстатними і іншими), то використовуються відповідні норми часу на одну ремонтну одиницю по всіх видах планово-запобіжних ремонтів. Розрахунок річного обсягу робіт по міжремонтному обслуговуванню проводиться по формулі:

(2.7)

де — річний ефективний фонд часу роботи одного робітника, год.;

К_зм — коефіцієнт змінності роботи устаткування, що обслуговується;

Н_об — норма обслуговування на одного робітника у зміну, рем. од.

Розрахунок чисельності робочих, необхідних для виконання ремонтних робіт і міжремонтного обслуговування, проводиться за видами робіт:

(2.8)

та

(2.9)

де — трудомісткість слюсарних робіт відповідно для виконання ремонтних робіт і міжремонтного обслуговування, нормо-годин;

Кв — коефіцієнт виконання норм часу.

Аналогічно проводиться розрахунок чисельності ремонтного і міжремонтного персоналу по верстатних і інших видах робіт.

Розрахунок необхідної кількості одиниць устаткування (верстатів) для виконання верстатних робіт по ремонтному і міжремонтному обслуговуванню здійснюється по формулі:

(2.10)

де Fе — річний ефективний фонд часу роботи одного станка в одну зміну, годин.

Розрахунок потреби цеху в матеріалах для ремонту проводиться по формулі:

(2.11)

де л — коефіцієнт, який враховує витрати матеріалу на огляди і міжремонтне обслуговування;

Н₁ — норма витрат матеріалу на один капітальний ремонт устаткування на одну ремонтну одиницю;

— сума ремонтних одиниць агрегатів, що піддаються протягом року відповідно капітальному, середньому і поточному ремонтам;

L — коефіцієнт, який характеризує співвідношення норми витрати матеріалу при середньому і капітальному ремонтах;

В — коефіцієнт, що характеризує співвідношення норми витрати матеріалу при поточному і капітальному ремонтах.

Норми запасу однотипних деталей для групи однотипного устаткування визначаються по формулі:

(2.12)

де С_пр — кількість однотипних одиниць устаткування, шт.:

С_д — кількість однотипних деталей у даному типі устаткування, шт.;

Т_ц — тривалість циклу виготовлення партії однотипних деталей або отримання партії деталей із сторони, дні:

t_сл — термін служби деталей, дні;

К_зн — коефіцієнт зниження чисельної величини запасу однотипних деталей, залежний від їх кількості в одномодельних агрегатах (береться з практичних даних служби головного механіка підприємства).

Максимальний запас не повинен перевищувати тримісячної витрати змінних деталей одного найменування.

3. Організація інструментального господарства

В цьому параграфі приведені задачі по розрахунку витрати і потреби інструменту, по встановленню норм запасу інструменту в місцях його зберігання.

Методичні вказівки Розрахунок витрати ріжучого інструменту здійснюється по формулі:

(3.1)

де Кр кількість ріжучого інструменту певного типорозміру, шт.;

N число деталей, оброблюваних даним інструментом за річною програмою, шт.;

t_м машинний час на одну деталеоперацію, мін;

n_н число інструментів, одночасно працюючих на верстаті, шт.;

Т_зн машинний час роботи інструменту до повного зносу, ч;

R коефіцієнт передчасного зносу інструменту (приймається R=0,05).

Машинний час роботи інструменту до повного зносу визначається по формулі:

(3.2)

де L допустима величина сточування робочої частини інструменту при заточуваннях, мм;

l середня величина шару, що знімається, при кожному заточуванні, мм;

t_ст стійкість інструменту, тобто машинний час його роботи між двома переточуваннями, ч.

Витрати інструменту можуть бути встановлені на основі норми витрат на яку-небудь розрахункову одиницю (наприклад, на 1000 деталей):

(3.3)

де Н_р норма витрати інструменту на розрахункову одиницю;

n_р кількість деталей, прийнята за розрахункову одиницю, шт.

В одиничному і дрібносерійному виробництвах витрата інструменту може бути визначений по формулі:

(3.4)

де К_м.час коефіцієнт машинного часу;

К_уп коефіцієнт участі даного інструменту в обробці деталей.

Розрахунок потреби в вимірювальному інструменті проводиться по формулі:

(3.5)

де а_в кількість вимірювань на одну деталь;

n_в.к вибірковість контролю (в десяткових частках);

n_пр.і кількість вимірювань, що може витримати даний інструмент до повного зносу.

Для калібрів і скоб норма зносу визначається по формулі:

(3.6)

де коефіцієнт допустимого середньоймовірного зносу вимірювача (близько 0,7);

величина допустимого зносу вимірювача за ДСТУ, мкм;

В норма стійкості вимірювача (число вимірювань на 1 мкм зносу вимірювача);

допустиме число ремонтів вимірювача до повного зносу (= 2).

Розрахунок потреби матриць штампу проводиться по формулі:

(3.7)

де n_ш норма зносу матриці штампу, що розраховується по формулі:

(3.8)

де L величина допустимого сточування матриці, мм;

l середній шар металу, що знімається при переточуванні, мм;

U кількість ударів між двома переточуваннями;

К_ст коефіцієнт, що враховує зниження стійкості штампу після переточування.

Розмір цехової оборотної фундації інструменту визначається по формулі:

Z_ц = Z_р.м + Z_р.з + Z_к, (3.9)

де Zр. м кількість інструменту, що знаходиться на робочих місцях, шт.;

Zр.з кількість ріжучого інструменту, що знаходиться в заточуванні і відновленні, шт.;

Zк кількість ріжучого інструменту, що знаходиться в інструментально-роздавальних коморах, шт.

Кількість інструменту на робочих місцях щодо його періодичній подачі визначається по формулі:

(3.10)

де Тм періодичність подачі інструменту до робочих місць, год;

Тс періодичність зміни інструменту на верстаті, год;

n_н кількість інструментів, одночасно вживаних на одному робочому місці;

Кз коефіцієнт резервного запасу інструменту на кожному робочому місці (величина Кз на однорізцевих верстатах рівна 1, а на багаторізцевих 2−4).

Періодичність зміни інструменту визначається по формулі:

(3.11)

де t_шт штучний час на операцію, хв;

tм машинний час на операцію, хв.

Кількість інструменту, що знаходиться в заточуванні, визначається по формулі:

(3.12)

де Тз час від надходження інструменту з робочого місця в інструментально-роздавальну комору до повернення його із заточування, год. (для простого інструменту Т₃ = 8 год., а для складного 16 год.).

Кількість ріжучого інструменту, що знаходиться в запасі в інструментально-роздавальній коморі, визначається по формулі:

Z_к = Q_р * t_н(1+К_з), (3.13)

де Q_Р — середньодобова витрата інструменту за період між черговими його надходженнями з центрального інструментального складу, шт. (Q_р = К_р: 360);

t_Н — періодичність поставки інструменту з центрального інструментального складу в інструментально-роздавальну комору цеху (як правило, поставки проводяться 2 рази на місяць, тобто (t_Н = 15 дн.);

К₃ — коефіцієнт резервного (страховки) запасу інструменту в інструментально-роздавальній коморі (приймається К₃ = 0,1).

По системі «мінімум-максимум» створюється три норми запасу:

1) мінімальна норма запасу (Z_min) створюється на випадок затримки виконання замовлення на виготовлення інструменту або перевитрати його цехами (за практичними даними залежно від величини витрати інструменту):

Z_min = Z_стр, (3.14)

2) норма запасу, відповідна точці замовлення, при якій видається замовлення на виготовлення або придбання чергової партії інструменту:

Z_т.з = Z_min + Т_о*Q_р, (3.15)

де Т_о період часу між моментом видачі замовлення і надходженням інструменту на центральний інструментальний склад, дні;

Q_р середньоденні витрати інструменту за період виконання замовлення.

3) максимальна норма запасу (Z_max) досягається у момент надходження замовлення інструменту, визначається по формулі:

Z_max = Z_min + Т_ц*Q_р, (3.16)

де Тц час між двома надходженнями партій інструменту (тривалість циклу), дні.

4. Організація енергетичного господарства

В цьому параграфі приведені задачі на визначенням кількості одиниць палива, електроенергії, пари, стислого повітря, води і інших джерел енергії для виробничих і побутових цілей підприємства.

Методичні вказівки Кількість одиниць палива для виробничих потреб підприємства (термічної обробки металу, плавки металу, сушки ливарних форм, стрижнів тощо) визначається по формулі:

(4.1)

де q норма витрат умовного палива на одиницю продукції, що випускається;

N обсяг випуску продукції за розрахунковий період у відповідних одиницях вимірювання (т, шт. тощо);

К_е калорійний еквівалент вживаного виду палива.

Кількість одиниць палива для опалювання виробничих, адміністративних і інших будівель визначається по формулі:

(4.2)

де q_т норма витрати тепла на 1 м³ будівлі при різниці зовнішньої і внутрішньої температур в 1єС, ккал / годин;

t_о різниця зовнішньої і внутрішньої температур опалювального періоду, °С;

F_д тривалість опалювального періоду, годин;

V₃ об'їм будівлі (по зовнішньому його обміру), ;

К_у теплотворна здатність умовного палива (7000 ккал/кг);

з_к коефіцієнт корисної дії котельної установки (приймаємо з_к = 0,75).

Кількість електроенергії (кВт/годин) для виробничих цілей (плавка, термообробка, зварювання тощо) розраховується по формулі:

(4.3)

де W_у сумарна встановлена потужність електромоторів устаткування, кВт;

F_е фонд ефективного часу роботи споживачів електроенергії за планований період (місяць, квартал, рік), годин;

К_З коефіцієнт завантаження устаткування;

К_о середній коефіцієнт одночасної роботи споживачів електроенергії;

К_С коефіцієнт корисної дії живлячої електричної мережі;

з_е коефіцієнт корисної дії встановлених електромоторів.

Кількість електроенергії для виробничих цілей можна визначити також по наступних формулах:

Р_ел = W_у· з_С · F_е, (4.4)

та

(4.5)

де з_С коефіцієнт попиту споживачів електроенергії;

соs ц коефіцієнт потужності встановлених електродвигунів;

К_м коефіцієнт машинного часу електроприймачів (машинний час роботи устаткування).

Коефіцієнт попиту споживачів електроенергії визначається по формулі:

. (4.6)

Кількість електроенергії для освітлення приміщень визначається по формулах:

(4.7)

або

(4.8)

де С_св чисельність світильників (лампочок) на ділянці, в цеху, підприємстві, шт.;

Р_ср середня потужність однієї лампочки, Вт;

h норма освітлення 1 м² площі (по ДСТУ), Вт;

S площа будівлі, м².

Кількість пари для виробничих цілей визначається на основі питомих норм витрат відповідного споживача. Наприклад, на обігрів сушильних камер періодичної дії (на 1 т деталей, що обігріваються) витрачається 100 кг/годин; для безперервно діючих камер (конвеєрних) 45−75 кг/годин.

Кількість пари для опалювання будівлі визначається по формулі:

(4.9)

де q_п витрата пари на 1 м³ будівлі при різниці зовнішньої і внутрішньої температур в 1 °C;

i тепловміст пару (приймається 540 ккал/кг).

Кількість стислого повітря для виробничих цілей (м³) визначається по формулі:

(4.10)

де 1,5 коефіцієнт, що враховує втрати стислого повітря в трубопроводах і в місцях нещільного їх з'єднання;

d витрата стислого повітря при безперервній роботі приймача повітря, м³/години;

К_вик коефіцієнт використовування приймача повітря в часі;

Кількість води для виробничих цілей можна визначити за нормативами, виходячи з годинної витрати. Наприклад, годинна витрата води на промивку деталей в баках складає 200 л. Для деяких виробничих цілей (для охолоджуючих рідин) кількість води визначається по формулі:

(4.11)

де q_В годинна витрата води на один верстат, л.

Перелік літератури

1 Гончаров В. Н. и др. Эффективность производственной инфраструктуры. Луганск, 1994. — 168 с.

2 Организация производства на предприятии. / Под ред. Туровца Ю. П. и Себирского Б. Ю. Ростов-на-Дону: Издательский центр МарТ, 2002. — 464 с.

3 Ягодка а.г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 212 с.

4 Новицкий Н. И. Организация и планирование производства. Практикум. Мн.: Новое издание, 2004. — 256 с.

5 Логистика: Учебник для студ. вузов/ Аникин Б. А и др. Под ред. Аникина Б. А. — М.: ИНФРА-М, 2004. — 367 с.

6 Киршина М. В. Коммерческая логистика. Научно-практическое пособие. — М.: Центр экономики и маркетинга, 2001. — 256 с.

7 Хорин А. Н. Анализ интенсификации производства. М.: Финансы и статистика, 2000. — 340 с.

8 Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики. — М: Экономика, 1994 — 530 с.

9 Богатко А. Н. Система управления развитием предприятия. М.: Финансы и статистика, 2001. — 240 с.

конкурентний ремонтний устаткування інструментальний