Сутність поняття мовленнєвого порушення

Мова і мовлення — невичерпне джерело розумового розвитку дитини. Без розвиненого мовлення дитини не зможе цілісно і гармонійно розвиватись. Правильне літературне усне мовлення сприяє кращому сприйманню, засвоєнню змісту висловленого, швидкому порозумінню з оточуючими. Формування мовлення є однією з основних характеристик загального розвитку дитини. Діти, які нормально розвиваються, володіють хорошими здібностями до оволодіння рідною мовою. Мовлення стає важливим засобом зв’язку між дитиною і навколишнім світом, найбільш досконалою формою спілкування, властивою тільки людині. Але оскільки мовлення — особлива вища психічна функція, що забезпечується головним мозком, будь-які відхилення в її розвитку мають бути вчасно помічені. Для нормального формування мови необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, був сформований артикуляційний апарат та збережений слух. Оволодіння правильним усним мовленням — процес, який складається з декількох активних дій дитини: фізичних рухів мовних органів (зовнішні дії) та зусиль інтелектуально-емоційних (внутрішні дії). З багатьох дій, які дитина виконує в процесі мовного спілкування виділять ті, без яких орфоепічні навички сформувати неможливо:

• 1. Активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення — фізичні рухи м’язів мовного апарату. напруження слухових органів).
• 2. Розуміння мовних одиниць: співвідношення комплексів звуків (морфем, слів, речень) із позамовною реальністю; постійне зіставлення власної вимови зі зразками орфоепічно правильного мовлення (робота фізіологічного апарату мислення).
• 3. Запам’ятовування (робота пам’яті).

При нормальному розвитку мовленнєвої діяльності психофізіологічні та мовні механізми мовлення є збереженими. Однак будь-яке відхилення від норми спричинює дестабілізацію процесу мовленнєвої дії загалом.

Отож, порушення мови — це відхилення у мовленні мовця від мовної норми, прийнятої в даному мовному середовищі, обумовлене розладом нормального функціонування психофізіологічних механізмів мови. Під механізмом порушення мовлення розуміється характер відхилень у функціонуванні процесів і операцій, що обумовлюють виникнення і розвиток порушень мовної діяльності.

Мовленнєві порушення проявляються в недостатньому розвитку всіх сторін мовлення, фонетико-фонематичного, лексико-граматичного і особливо зв’язного мовлення. Недостатньо сформоване усне мовлення поєднується з недорозвиненням фонематичного аналізу, у зв’язку з чим діти відчувають виражені труднощі в засвоєнні навичок читання і письма.

Як правило, дитина з порушеною вимовою досить критична до своєї патології, але одна з головних небезпек, яку представляють мовні порушення — це гальмування інтелектуального розвитку, адже мовлення є одним з головних інтелектуальних інструментів. Нормалізація розвитку інтелекту відбувається в міру того, як усувається мовна ускладненість і формується нормальне слововимова; тому так важливо вчасно діагностувати патологію мовлення і починати її лікування.

Порушенням мовлення вважаються тільки такі відхилення від мовної норми, які характеризуються деякими особливостями:

• 1. Не відповідають віку мовця. Мовленнєві порушення, на думку Р.Є. Лєвіной, повинні бути відмежовані від вікових особливостей розвитку мовлення, які слід відрізняти від вікових особливостей її формування. Так, до певного віку неправильна вимова звуків, обмежений запас слів, несформованість позицій являють собою явище, що супроводжують нормальне оволодіння мовною функцією (так зване фізіологічне явище). Його не можна порівнювати з патологічними відхиленнями у розвитку мовлення. Дитина не відразу та не без труднощів і помилок засвоює грамоту, правопис, опановує письмову мову в цілому. Однак ці труднощі зростання необхідно відрізняти від аномального ходу розвитку мови і письма, які потребують спеціального логопедичного впливу. Тому те чи інше утруднення в користуванні мовою можна розглядати як недолік мовлення лише з урахуванням вікових норм. При цьому для різних процесів мовлення вікова межа може виявитися неоднаковою, що буде залежати від того, в якому віці при нормальному розвитку закінчується формування мовлення;
• 2. До порушень мовлення не належать особливості іноземної вимови, національного мовлення мовця чи особливостей діалектної норми;
• 3. Не є проявами мовної патології норми соціального оточення або виражене незнання мови;
• 4. Пов’язане з відхиленнями у функціонуванні психофізіологічних механізмів мовлення;
• 5. Порушення мовлення носить стійкий характер, часто негативно впливає на психічний розвиток дитини і формування писемного мовлення, не зникає самостійно, або в результаті загальнопедагогічного впливу на мовлення дитини.

Така характеристика дозволяє віддиференціювати мовленнєві порушення від вікових особливостей мовлення, від її тимчасових порушень у дітей і дорослих, від особливостей мовлення, обумовлених територіально-діалектичними та соціокультурними чинниками.

Крім поняття «порушення мовлення» в логопедії використовують поняття «недорозвинення мови», «затримка мовного розвитку» та «розпад або втрата мови». Ці терміни не є синонімами, кожен з них відображає своєрідний специфічний прояв відхилень від мовної норми у мовленні мовця.

Порушення мови являє собою розлад, відхилення від норми в процесі функціонування механізмів мовної діяльності. Це поняття є узагальненим, що характеризує всі стани порушень мовної діяльності. До дітей з порушеннями мовлення відносяться діти з психофізичними відхиленнями різної вираженості, що викликають розлади комунікативної і узагальнюючої (пізнавальної) функції мовлення. Від інших категорій дітей з особливими потребами їх відрізняють нормальний біологічний слух, зір і повноцінні передумови інтелектуального розвитку. Виділення цих дифференційнихх ознак необхідне для їх відмежування від мовних порушень, що відзначаються у дітей з олігофренією, затримкою психічного розвитку, сліпих і слабозорих, дітей з раннім дитячим аутизмом та ін.

Недорозвинення мовлення проявляється як якісно більш низьким рівнем сформованості тієї чи іншої функції, так і мовної системи в цілому. Воно може стосуватися однієї зі сторін мовлення, наприклад, в деяких випадках несформованими можуть виявитися тільки фонетична або фонематична сторона мовлення, темп мовлення, голососформованість. У важких випадках недорозвинення стосується всіх сторін мови (фонетики, фонематики, лексики, граматики, смислової сторони мови) і проявляється як загальне недорозвинення мови.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної логопедії прийнято розмежовувати поняття «порушення мовного розвитку» і «затримка мовного розвитку». При порушенні мовного розвитку спотворюється процес мовного онтогенезу, в той час як під затримкою мовного розвитку розуміють уповільнення темпу оволодіння дитиною тих чи інших компонентів рідної мови, при якому немає ознак якісних порушень, але рівень мовного розвитку не відповідає віку дитини.

Поняття «розпад мовлення» передбачає втрату тих мовних навичок і комунікативних вмінь, що були наяні. Розпад мовлення виникає внаслідок локальних або дифузних уражень головного мозку, найчастіше після завершення періоду становлення мовної функції. Але в логопедичної практиці зустрічаються випадки поєднання недорозвинення мовлення і розпаду мовної функції, коли пошкодження значущих для формування мовлення зон кори головного мозку виникло до завершення процесу мовного розвитку.

Для нормальної мовної діяльності необхідна цілісність і збереження всіх структур мозку. Особливе значення для мовлення мають слухова, зорова і моторна системи. Усна мова здійснюється за допомогою координованої роботи м’язів трьох відділів периферичного мовного апарату: дихального, голосового і артикуляційного. Мовленнєвий видих викликає коливання голосових зв’язок, що забезпечує голос в процесі мовлення. Проголошення мовних звуків (артикуляція) відбувається завдяки роботі артикуляційного відділу. Вся робота периферичного мовленнєвого апарату, яка пов’язана з найточнішими і найтоншими координациями в скороченні його м’язів, регулюється центральною нервовою системою (ЦНС). Якісні характеристики мовлення залежать від спільної синхронної роботи багатьох зон кори правої і лівої півкуль, що можливо тільки за умови нормального функціонування відповідних структур мозку. Особливу роль у мовленнєвій діяльності відіграють мовнослухові й мовленнєві зони, що розташовані в домінантній (лівій для правшів) півкулі мозку.