Світові фінансові кризи та їх вплив на фінансову безпеку держави

ВСТУП

Розростання глобалізаційних процесів зумовлює все більшу взаємозалежність національних економік країн, що не лише сприяє інтернаціоналізації, а й становить загрозу їхній економічній безпеці. Таку тенденцію можна легко простежити розглянувши наслідки кризових явищ XX століття і останню світову фінансову кризу 2008;2009 років зокрема, які демонструють вразливість національних економік до фінансових потрясінь у різних, навіть віддалених, куточках світу.

Тому забезпечення фінансової безпеки на сьогодні є актуальною проблемою для дослідження, оскільки, як показує остання фінансова криза 2008;2009 років, вона вимагає нового підходу у здійсненні ефективних заходів попередження та протидії циклічним коливанням світової економіки.

Дослідженням даної проблеми займалися такі науковці як М.І. Карлін, М.Дж. Фрідман, В.І. Оспіщева, Е. А. Колесник, О. Д. Василик. Б. Д. Лановик та інші.

Об'єктом курсової роботи є вплив кризових явищ на фінансову безпеку держави.

Предмет дослідження — кризові явища як широкомасштабна загроза фінансовій безпеці.

Мета дослідження — пошук можливих шляхів запобігання виникненню та поширенню фінансових криз.

Поставлена мета вимагає виконання таких завдань:

— з'ясування суті фінансової безпеки держави та визначення факторів, що на неї впливають;

— дослідження фінансової кризи та виявлення чинників, які спричинюють її появу;

— вивчення причин виникнення та наслідків найбільших світових криз;

— аналіз шляхів мінімізації наслідків кризових явищ в економіці;

— визначення можливих підходів збереження економічної безпеки держави в наслідок недопущення появи розвитку фінансових криз.

Під час написання даної курсової роботи були використані такі методи дослідження як узагальнення, групування, порівняння, системний підхід.

Науковою базою для написання роботи слугували монографії, фахові періодичні видання, дані інтернет ресурсів.

Структура роботи містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел в кількості шт.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО З’ЯСУВАННЯ ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВИХ ЗВ’ЯЗКІВ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ТА ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ світовий криза фінансовий

1.1Фінансова безпека та чинники, що їй загрожують

Сучасний фінансовий стан світової економіки переконливо свідчить, що проблема економічної безпеки держави набуває актуальності і виняткового значення. Основна мета економічної безпеки держави полягає в тому, щоб ефективно використати державні ресурси для попередження загроз і гарантувати розвиток і стабільне функціонування всієї економіки в майбутньому. Фінансова безпека як складова економічної безпеки держави відіграє важливу роль у формуванні фінансово-кредитної сфери держави.

Поняття фінансової безпеки так само широке, як, власне, і тлумачення фінансів як економічної категорії. На сьогодні відсутнє єдине усталене визначення поняття «фінансова безпека». Наявні формулювання відображають лише окремі аспекти фінансової безпеки і не можуть претендувати на її однозначне та виключне трактування.

Колектив авторів з Національної академії внутрішніх справ України під фінансовою безпекою країни розуміє такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

За словами українського вченого З.С. Варналія «фінансова безпека — це захищеність фінансових інтересів суб'єктів господарювання на всіх рівнях фінансових відносин, забезпеченість домашніх господарств, підприємств, організацій та установ, регіонів, галузей, секторів економіки, держави фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб і виконання зобов’язань».

На відміну від українських вчених, російський вчений В. К. Сенчагов під системою фінансової безпеки розуміє створення таких умов функціонування фінансової системи, при яких, по-перше, достатньо мала можливість перерозподілу фінансових потоків в законодавчо незакріплені нормативними актами сфери їх застосування, і, по-друге, знижена до мінімуму можливість злочинно керувати фінансовими потоками.

З позицій різностороннього підходу фінансова безпека — захищеність фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин; певний рівень незалежності, стабільності і стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що складають загрозу фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та стале економічне зростання.

Забезпечення дієвої системи фінансової безпеки передбачає з’ясування і систематизацію явищ, подій, дій, настання або здійснення яких безпосередньо або опосередковано може бути загрозою тому чи іншому суб'єктові фінансової безпеки.

Основні загрози фінансовій безпеці держави становлять: недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету; ефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків; значні обсяги державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його обслуговування; різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти; значна різниця співвідношення доходів найбільш і найменш забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп населення; невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок із кредитів; залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів; низький рівень інвестиційної діяльності; зростання «тіньової» економіки, посилення її криміналізації, нелегальний відплив валютних коштів за кордон тощо [5]; рівень присутності іноземного капіталу в рамках іноземних — прямих і портфельних — інвестицій; рівень монетизації ВВП; дефіцит державного бюджету; ступінь доларизації національної економіки; швидкість обігу готівки; відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту тощо.

Отже, єдиного трактування сутності фінансової безпеки на сьогодні не існує. Узагальнюючи можна визначити її сутність як захищеність, стабільність, стійкість та певна незалежність фінансової системи країни від зовнішніх та внутрішніх загроз. Такими загрозами може бути недосконала бюджетна, фіскальна, валютна політика держави, значні обсяги заборгованості, інвестиційні надходження та низка інших.

1.2 Фінансова криза як фактор впливу на фінансовий стан держави

Сучасна світова економіка характеризується нестабільністю, непередбачуваністю та високою вірогідністю появи криз. Поряд із глобальними (зовнішніми) загрозами на державу чинять вплив і внутрішні дестабілізуючі фактори, які впливають на рівень її фінансової та економічної захищеності, незалежності і безпеки.

Упродовж становлення і розвитку світового суспільства в економіці багатьох країн відбувалися кризи, під час яких спостерігалися:

— наростаючий спад виробництва;

— скупчення нереалізованих товарів на ринку;

— падіння цін;

— катастрофа системи взаємних розрахунків;

— крах банківських систем;

— руйнування промислових і торговельних фірм;

— наростання безробіття.

Можливості фінансових криз закладені в характері форм руху капіталу й функціонуванні ринку. Угоди на ринку капіталів означають фінансування майбутньої вартості, що ще має бути створено. Тому грошові потоки обслуговують «очікування» майбутніх доходів під час реального розриву між справді існуючою (авансовою) і майбутньою вартістю (прибутком). Розрив між майбутніми доходами і пошуком ліквідності створює погрозу ризику неповернення засобів кредиторові. Оскільки існуюча система страхування ризиків далека від досконалості, то порушення в одній ланці спричиняє порушення багатьох інших угод, нерідко призводячи до кризових ситуацій на національних і міжнародних ринках.

Криза — це багатоаспектна економічна категорія, система поглядів на економічну сутність якої перебуває в стані розвитку. Під кризою слід розуміти фактичний або потенційно можливий стан нестійкого функціонування системи, в якому може опинитися будь-яка з її підсистем. При цьому вона є результатом взаємодії шоків і вразливості.

Фінансова криза — це криза, яка:

1) системно охоплює фінансові ринки та інститути фінансового сектору, грошовий обіг і кредит, міжнародні фінанси, державні, муніципальні та корпоративні фінанси;

2) негативно впливає у середньоі довгостроковому періоді на економічну активність усередині країни й на динаміку добробуту населення;

3) проявляється у фінансовому секторі й на фінансових ринках, у міжнародних фінансах, у сфері грошового обігу, у сфері державних фінансів

4) є реалізацією системного ризику і супроводжується «ефектом доміно» якщо криза одного або групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, сегмента ринку чи системи розрахунків передається в розширюваному обсязі через пересічні зобов’язання на інші групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, інші сегменти ринку і системи розрахунків, поступово охоплюючи дедалі більшу частину ринку, або якщо криза фінансового ринку однієї країни чи групи країн передається іншій країні, як «фінансова інфекція», криза довіри інвесторів, що спричиняє неліквідність ринку.

Фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Її можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва. Вагомим фактором можуть бути трансформаційні процеси в економіці. Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес.

Фінансова криза може бути зумовлена політичними причинами: насамперед непомірними воєнними витратами, нераціональним й неефективним витрачанням коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявністю значних сум державного боргу. Її також можуть викликати зовнішні фактори (насамперед ті процеси, які проходять на світових фінансових ринках), рівень впливу яких залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках.

Фінансова криза в кожній державі характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці.

Таким чином, фінансова криза — це різке погіршення стану фінансової системи держави, спричинене внутрішніми та зовнішніми чинниками. До них належать: становище, рівень та структура виробництва в країні, трансформаційні процеси в економіці, несприятливі політичні явища, ситуація на світових фінансових ринках. Фінансова криза охоплює всі ланки економіки та негативно на фінансову безпеку держави, оскільки проявляється у кожному секторі фінансової системи з притаманним їй «ефектом доміно».

1.3 Історична ретроспектива світових фінансових криз Економічні кризи у світі носять циклічний характер і виявляються внаслідок порушення попиту і пропозиції на товари та послуги. Історія світових економічних криз бере свій початок ще у ХІХ столітті. Перші міжнародні кризові явища спостерігались у 1857 р. у США, Німеччині та Франції і у 1873 р. в Австрії та Німеччині. У ХХ ст. кризи набували глобальнішого характеру і впливали на більшу кількість країн світу. Узагальнена характеристика головних економічних криз минулого століття наведена у Додатку А.

Низку криз ХХ століття відкриває криза 1907 року, яка торкнулася 9 країн. Причини її настання виражені у збільшенні Банком Англії дисконтної ставки до 6% із початкових 3,5%. Метою цього було бажання поповнити резерви золота. Приплив капіталу в країну виявився неймовірним, основним його джерелом стали США. Відповідно в США це призвело до краху фондового ринку, кризи ліквідності та затяжної рецесії економіки. Дані події позначилися на Італії, Франції та деяких інших країнах.

Причиною кризи 1914 року став повний розпродаж цінних паперів, випущених іноземними емітентами, з метою фінансування військових дій. США, Великобританія, Німеччина, Франція та деякі інші країни без роздумів продавали свої цінні папери. Дана криза виникла в більшості країн практично в один і той же час. У ряді країн ситуація була врятована завдяки втручанню з боку Центральних банків. Завершилася Перша світова війна також кризою 1920;1922 років, викликаною післявоєнною дефляцією на тлі економічної рецесії, а також валютними і банківськими кризами в ряді країн.

24 жовтня 1929 року розпочав наступна світова криза. Обвал на фондовій біржі на тлі жорсткості монетарної політики ФРС США призвів до множинних фондових криз по всьому світу. За цим негайно пішов спад виробництва у всіх країнах, зачеплених кризою, в середньому на половину, і як наслідок — величезних масштабів безробіття. Криза панувала у світі до 1933 року. Вона увійшла в історію під назвою «Велика депресія».

Після закінчення Другої світової війни першою кризою, що охопила одразу кілька країн, стала криза 1957 року. Вразила вона США, Канаду, Великобританію, Нідерланди, Бельгію та ряд інших країн капіталістичної системи. Тривала криза до середини 1958 року.

Криза 1973;1974 років отримала назву нафтової, оскільки її причиною стало різке і безпрецедентне зростання цін на нафту, які збільшилися майже на 400%. Частково причиною такого явища було зменшення видобутку нафти в арабських країнах, частково — війна Ізраїлю проти Сирії та Єгипту. Союзники Ізраїлю перестали отримувати поставки нафти від арабських країн.

І знову на частку США випав чорний день — 19 жовтня 1987 року, коли відбувся черговий крах фондового ринку країни за рахунок різкого падіння індексу Dow Jones Industrial на 22,6%. Слідом за США звалилися і фондові ринки Канади, Австралії, Південної Кореї, Гонконгу.

У 1994 — 1995 роках сталася Мексиканська криза. В кінці 1980;х років мексиканський уряд проводив політику залучення інвестицій в країну. У 1989;1994 роках до Мексики хлинув потік іноземного капіталу. Перший прояв кризи — втеча капіталу з Мексики: іноземці стали побоюватися економічної кризи в країні. Почалася криза банківської системи.

У 1997 році відбулася Азіатська криза — наймасштабніше падіння азіатського фондового ринку з часів Другої світової війни. Криза — наслідок відпливу іноземних інвестицій з країн Південно-Східної Азії. Причина — девальвація національних валют регіону і високий рівень дефіциту платіжного балансу країн Південно-Східної Азії. За підрахунками економістів, азіатська криза понизила світовий ВВП на $ 2 трлн.

У 1998 році мала місце одна з найважчих економічних криз в історії Росії. Причини дефолту: величезний державний борг Росії, низькі світові ціни на сировину (Росія — крупний постачальник нафті й газу) і піраміда державних короткострокових облігацій, по яких уряд РФ не зміг розплатитися в строк.

Отже, упродовж всього ХХ та початку ХХІ століття відбулось 11 світових криз. Причини, що їх викликали різняться за своєю суттю: для одних криз вони мали економічний характер (падіння курсу акцій, зниження або навпаки підвищення цін на сировинні ресурси, інвестиційні коливання тощо), інші кризи були спричинені воєнною політикою урядів держав (прагненням фінансувати військові дії за рахунок продажу цінних паперів та взяття кредитів). Однак їхні наслідки для фінансової безпеки держав були однозначно негативними.

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ НА ФІНАНСОВУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ

2.1 Аналіз «Великої депресії» в США як уроку історії

Економічна криза 1929—1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

Серед економістів немає одностайності щодо причин «Великої депресії». Існують декілька теорій щодо її передумов, але широко вважається, що у виникненні економічної кризи відіграла роль сукупність факторів. Основними з них були:

— зниження сукупних витрат в економіці, що сприяло масштабному падінню доходів і рівню зайнятості, який був значно нижче середнього (кейнсіанський підхід);

— скорочення грошової маси, наслідок неправильної політики американської Федеральної резервної системи і продовженням кризи у банківській системі (монетаристське бачення);

— розширення грошової маси в 1920;х роках, що призвело до буму незабезпечених кредитів. Тобто причиною стала саме інфляція грошової маси, що призвела до буму в цінах як активів, так і засобів виробництва (погляд представників Австрійської школи);

— криза надвиробництва (марксистська теорія);

— інвестиції у виробництво були набагато більшими за реально необхідні (теорія біржової бульбашки).

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. (Додаток Б). Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд дол., то в березні 1933 p. — лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів.

Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80%. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. За роки «Великої депресії» збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 p. налічувалося понад 12 млн.(табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Економічна криза в США 1929;1933 рр. [17]

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх.

Катастрофа в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази. Близько 1 млн фермерів збанкрутували.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу, введення державної допомоги безробітним. Лише в 1931 p. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували масові страйки, «голодні» походи безробітних на Вашингтон.

Потрібна була ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. У «новому курсі» Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту.

Заходи, які були вжиті урядом США були такими:

— скорочення надмірного виробництва товарів з одночасним підвищенням ціни на виготовлену продукцію;

— ліквідація безробіття за рахунок «повної зайнятості працездатного населення»;

— за допомогою позик і державних субсидій оздоровлено банківсько-фінансову систему та ослаблені кризою підприємства.

— припинення процесу розорення дрібних фермерів;

— була введена мінімальна заробітна плата;

— видача регулярної фінансової допомоги безробітнимб. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали роботу.

Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки «Великої депресії».

Найважчими були наслідки світової кризи 1929;1933 рр. У США валовий національний продукт (ВНП) зменшився на 31%, у країнах Західної Європи валовий суспільний продукт (ВСП) — на 9−10%. Спостерігаються істотні відмінності між країнами. В Австрії спад становив 22,5%, у Великій Британії - 18,2%, Німеччині - 16,1%, Італії - 3,9%, у Данії - 2%. Європейські країни досягли рівня ВСП 1929 р. лише в 1935 р.

Відповідно до вище викладеного можна зробити висновок, що виникнення «Великої депресії» спричинила сукупність факторів: перенасичення ринку, завеликі обсяги інвестування, невдала монетарна політика Федеральної Резервної Системи, криза надвиробництва. Наслідки були однозначно негативними, оскільки відбулося значне скорочення виробництва, падіння цін на продукцію, збанкрутували банки та підприємства, вибухнуло безробіття. «Велика депресія», вразивши економіки як провідних, так і середньорозвинених країн, стала найбільшою кризою ХХ століття.

2.2 Оцінка впливу фінансової кризи 90-х років ХХ століття на фінансову безпеку держави

Із середини 90-х років минулого століття багато країн охопила валютно-фінансова криза. В її основі — зростання дефіциту платіжного балансу і, як наслідок, значне зменшення валютних резервів, інфляційні процеси та викликане ними знецінення національних грошей на внутрішньому ринку, падіння валютного курсу тощо. Типова для 1990;х років криза, причому безпрецедентно глибока, вибухнула взимку 1994—1995 pp. у Мексиці.

Наприкінці 80-х років мексиканський уряд проводив політику залучення інвестицій у країну. Зокрема відкрилася фондова біржа, на фондові майданчики було виведено більшість мексиканських державних компаній. У 1989;1994 рр. у Мексику хлинув потік іноземного капіталу, який стрімголов збіг з країни у 1995 р., вивівши 10 млрд. доларів. Розпочалася банківська криза.

Країна постала перед фактом величезного дефіциту платіжного балансу — понад 17 млрд. у 1994 р. і понад 16 млрд. доларів у 1995 р. Покрити такий величезний дефіцит власними силами Мексика вже не могла. Пом’якшити ситуацію вдалося лише завдяки кредитам МВФ і ряду західних держав. У 1994 р. борг Мексики перевищував її квоту наприкінці 1995 р. більше як у шість разів. На той час жодна країна не мала такої заборгованості перед МВФ. У розпал кризи процентні ставки на фінансовому ринку перевищили 60%. Уряд вдався до збільшення своїх боргових зобов’язань, їхня дохідність у 1995 р. становила в середньому 51.7% річних, а в 1996р. — 32.81%.

Мексиканська криза стала своєрідним прологом до валютно-фінансових негараздів 1997—1998 років і наступного періоду, коли у країнах річних регіонів проявилися в основному одні й ті ж закономірності, що й у Мексиці, хіба що з певними «національними» особливостями.

Наступна криза почалася 1997 року спершу в країнах Південно-Східної Азії, зокрема в Південній Кореї, Сінгапурі, Малайзії, Гонконзі, Індонезії, а відтак і в Японії. Для її пом’якшення та локалізації МВФ і Світовий банк надали Південній Кореї кредит у 11 млрд. дол., Індонезії - 40 млрд. дол., Таїланду — понад 16 млрд. дол. Водночас з метою послаблення ажіотажного попиту на вільноконвертовану валюту Південна Корея витратила понад 60 млрд. дол. своїх золотовалютних резервів, Таїланд — понад 20 млрд., Японія — майже 80 млрд. дол. Девальвації не зазнали лише ті національні валюти, резерви яких перевищували 100 млрд. дол. (Японія, Гонконг, Тайвань), а індонезійська валюта знецінилася в 5 разів, таїландська — у 2, південнокорейська — на 30%, японська — на 3%.

Криза охопила країни СНД, передусім Росію, де приватні портфельні інвестиції становили понад 19 млрд. дол. із загальної суми інвестицій понад 24 млрд. дол. Рубль за січень-серпень 1999 було девальвовано майже у 3 рази. Поглиблення фінансові кризи у Росії спричинило значне зниження цін на світовому ринку на енергоносії, вона втратила понад 20 млрд. дол. (до жовтня 1998) і продовжувала зазнавати значних збитків.

Наступний етап фінансові кризи охопив країни латинської Америки. Головними причинами даної фінансові кризи були: особливості вивезення капіталу й передусім портфельних інвестицій та його суперечності. Особливості цього процесу зумовлені нерівномірністю економічного розвитку країн у межах світового господарства, засиллям транснаціональних корпорацій. 23].

Отже, в ході розвитку криз у 90-і роки вражені ним країни втрачали до 14% свого річного ВВП на рівні, і для відновлення докризового рівня економічного зростання було потрібно до шести років. Вони викликали збільшення дефіцитів платіжних балансів в кризових країнах. Кризи 90-х років негативно позначилися на розвитку виробничого та грошово-кредитного секторів світового господарства. Різке скорочення виробництва в кризових господарствах призводило до зменшення темпів зростання зовнішньої торгівлі та загострення конкуренції через зміну валютних курсів.

2.3 Аналіз останньої світової фінансової кризи

У 2008—2009 рр. переважна більшість країн світу зазнала фінансово-економічної кризи, що отримала загальну назву «глобальна». Цей термін відображає те, що криза вперше в історії людства набула глобального характеру, охопивши не лише розвинуті капіталістичні економіки, а й економіки постсоціалістичних країн. Причини, природа, соціально-економічні наслідки та інші питання кризи все ще залишаються предметом дискусій серед учених світу і лише з часом знайдуть своє подальше узагальнення. Проте всі погоджуються з тим, шо основними трігерами, які спричинили виникнення кризових яищ стали наступні фактори:

— обвал цін на ринку житла в США;

— зниження прибутковості іпотечного бізнесу й підвищення ризиків іпотечних операцій;

— відсутність власних коштів у кредиторів для покриття збитків;

— загострення проблеми кредитоспроможності домогосподарств.

Криза американських банків пов’язана із політикою США в секторі, якому американський уряд приділяв особливу увагу, а саме — фінансування будівельних об'єктів. Американський уряд надавав так звані «sub-prime-кредити» на будівництво будинків, які не вимагали особливих гарантій від дебеторів. Емісійний банк США знизив процентну ставку до 1% і таким чином збільшив попит на кредити, особливо на будівлю або купівлю будинків. При цьому нехтували основними критеріями оцінки платоспроможності позичальників.

Така політика привела до створення так званого «іммобільного міхура», який тріснув, коли ринок нерухомості був перенасичений, і в результаті будівельні об'єкти почали втрачати вартість. Таким чином виникла криза.

У результаті такого розвитку подій банки почали продавати цінні папери, які оцінювалися агенствами як з найвищим ступенем бонітету «ААА». Таким чином вони зацікавили банки Європейського Союзу та Швейцарії, які шукали вигідні вклади для свого капіталу. Коли виявилося, що номінальна вартість цінних паперів американських кредитних установ не відповідає дійсності, бо реальна вартість не тільки набагато нижча номінальної, але що надалі відбувається спад показників, виникла критична ситуація, яка викликала масову паніку. Втрата довіри повністю зруйнувала ринок міжбанківських трансакцій і стала рушійним колесом кризи.

Особливо гостро друга стадія фінансової кризи виявилася у другій половині 2011 р. та на початку 2012 р. всередині ЄС і переважно в межах єврозони. Тут відбулися такі процеси, як надмірне зростання бюджетних дефіцитів у ряді країн, непомірний ріст державного боргу, неплатоспроможність у розрахунках, «проїдання» коштів міжнародних фінансових організацій на соціальні виплати та тривале соціальне напруження в низці країн. Унаслідок цього над ідеологією економічного лібералізму (невтручання держави у вирішення проблем національних компаній з метою забезпечення вільної конкуренції), що панує в ЄС, нависла загроза перегляду, а для багатьох країн Євросоюзу потенційно можливою стала втрата значної частини економічного суверенітету.

Одна з особливостей останньої світової економічної кризи полягає у переоцінці майбутніх очікувань. Тобто хибне уявлення, що високі темпи зростання доходів за певний період залишатимуться сталими постійно, стимулює до зростання споживання і скорочення заощадження. Усвідомлення хибності суспільних очікувань щодо майбутнього є моментом початку незворотного кризового процесу. Іншою особливістю є ускладнення структури економік розвинутих країн, зокрема, форми ведення бізнесу стать більш складними, тоді як раніше у бізнесі переважали торгівельні операції.

Отже, в цілому можна стверджувати, що фінансова криза у світі була зумовлена насамперед стрімким зростанням масштабів спекулятивного капіталу, який в гонитві за вищими прибутками відірвався від реальної платоспроможності позичальників, а також відсутністю відповідної регулятивної системи.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ У КОНТЕКСТІ ПРОТИДІЇ ФІНАНСОВИМ КРИЗАМ

3.1 Наслідки світової фінансової кризи та шляхи їх мінімізації

Глобальна фінансова криза, що виникла у 2008 р., є найгострішою кризою з часів «Великої депресії» та має системний характер. У ній криза фінансового сектору США поєдналася з кризою міжнародних грошово-кредитних відносин. Ситуація ускладнилася також радикальними змінами у структурі економіки світу: відбулося надмірне розширення фінансового сектору та сфери послуг, зокрема її розважального сегменту. Це підтверджується тим, що лише 2−3% світових фінансових операцій пов’язані з реальним сектором економіки.

Кризове скорочення реального ВВП в 2009 р. вразило, в першу чергу, розвинуті країни, зокрема ЄС та Японію, де склало, відповідно, 4,1% (Додаток В) та 6,3%.

Група країн, що розвиваються, показала сповільнення росту ВВП з 8,1% в 2007 р. до 1,9% в 2009 р., що свідчить про менш руйнівний вплив кризи. Проте такі дані узагальнюють низку протилежних тенденцій — від стабільно позитивної динаміки ВВП в країнах Східної та Південної Азії, до глибокого кризового спаду в країнах Центральної та Східної Європи, який становив за підсумками 2009 р. для Болгарії - 5%, Росії - 7,9, Естонії - 14,1, України — 15,1, Латвії - 18%.

Скорочення частки розвинутих країн у світовому обсязі виробництва з 75 до 55% за паритетом купівельної спроможності, на користь «економік зростання», станом на 2010 р. визначило тенденцію до зміни балансу сил у світовій економіці.

В умовах відновлення економіки країни з високим рівнем доходу до середини 2011 р. суттєво підвищили темпи зростання виробництва та зовнішньої торгівлі, а за обсягами ВВП вийшли на докризовий рівень, переважно завдяки стимулюючим заходам урядів. Країни, що розвиваються (за виключенням низки перехідних економік Європи та Центральної Азії), перевищили основні економічні показники 2007 р., в першу чергу, завдяки розширенню своїх внутрішніх ринків.

Найбільше Світова криза вдарила по країнах Європейського Союзу. Найбільш ураженими виявились економіки Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії. Негативні наслідки фінансово-економічної кризи простежуються, в першу чергу, через збільшення державного боргу та бюджетного дефіциту. Це обумовлено тим, що постраждалі держави зазнали скорочення доходів бюджету при одночасній необхідності підвищення державних витрат. Така ситуація підриває здатність держав ЄС виконувати свої соціальні зобов’язання та забезпечувати відповідний рівень життя громадян. Збільшення витрат у той час, коли доходи зменшуються на невизначений період, є складним питанням. Збільшення дефіциту бюджету може призвести до непомірних обсягів державного боргу, що у свою чергу загрожує дефолтом цих країн.

Тому було прийняте рішення стосовно застосування наступних заходів протидії кризі:

— відмова від протекціоністських заходів держави;

— створення глобального механізму регулювання міжнародних ринків;

— збільшення «портфеля» МВФ на 500 млрд. дол.;

— інвестиції в модернізацію економіки;

— випуск єврооблігацій, гарантованих ЄЦБ і країнами-членами;

— направлення 75 мільярдів євро в екстрений стабілізаційний фонд Євросоюзу;

— виділення 5 мільярдів євро на енергетичні проекти;

— форсування стратегічної співпраці з 6 республіками колишнього СРСР, східних сусідів ЄС.

Вже кінець 2009 року та 2010 рік відзначилися позитивними процесами в економіці ЄС у вигляді поступового виходу з кризи, сповільненням падіння економічних показників та загальним покращенням фінансово-економічного клімату.

Згідно з Європейським планом економічного відновлення, через бюджет ЄС та Європейський інвестиційний банк у 2009;2010 рр. здійснено інвестицій загальним обсягом близько 2% ВВП ЄС, що відповідає 200 млрд. євро.

Загалом, за оцінками на основі змін у балансах бюджетів держав-членів ЄС, у 2009;2010 рр. сукупні обсяги державної підтримки економіки ЄС, включаючи механізми автоматичної стабілізації (виплати служб зайнятості, ринкові інтервенції і т.д.), склали близько 5% ВВП (4,5% - у зоні євро). Хоча у 2008 р. Європейським планом економічного відновлення було передбачено мінімальний рівень фіскального стимулювання на рівні 1,5% ВВП. Заходи фіскальної політики, проведені ЄС і державами-членами Спільноти у 2009 та 2010 рр., додали до динаміки ВВП ЄС 0,5- % і 0,3−0,6% зростання відповідно.

Отже, фінансова криза 2008;2009 років найбільше вдарила по економіках розвинених країн, зокрема Європейського Союзу (Греції, Ірландії, Португалії, Іспанії). Країни, що розвиваються зазнали порівняно менших наслідків (проте дана тенденція не стосувалася держав, що утворюють СНД). З метою протидії кризі було проведено низку заходів щодо економічного відновлення: фіскальне стимулювання, направлення та використання коштів стабілізаційних фондів, інвестування у модернізацію економіки, створено стратегію глобального регулювання міжнародних ринків та інше.

3.2 Стратегічні підходи щодо недопущення світових криз як гарантування фінансової безпеки держави

Загроза поширення кризи єврозони на інші регіони з подальшим розгортання нової масштабної хвилі світової фінансово-економічної кризи поставили на порядок денний питання про необхідність значного переформатування світової економіки.

Важливим кроком на цьому шляху став саміт лідерів країн G20, який відбувся 3−4 листопада 2011 р. у Каннах (Франція). Вперше за довгий час на заході такого рівня було розглянуто та схвалено всеохоплюючий план дій в економічній сфері, яким були встановлені докладні політичні зобов’язання країн-членів, визначені жорсткі терміни їх виконання, заявлено про посилення контролю за їх виконанням. Незважаючи на неформальний статус G20, фактично мова йде про повноцінне запровадження на сучасному етапі принципів глобального управління в економічній сфері, що ще кілька років тому вважалося неможливим через значні розбіжності національних інтересів.

Як зазначено в Декларації саміту, актуальними загрозами для світової економіки на сьогодні є такі:

— зниження темпів зростання світової економіки, особливо в розвинених країнах, у результаті чого рівень безробіття опинився на неприпустимому рівні;

— зростання напруженості на фінансових ринках, головним чином, через підвищення суверенних ризиків у Європі;

— виникнення ознак уразливості на ринках, що розвиваються;

— підвищення цін на сировинні товари (у т.ч. продовольчі), яке стримує економічне зростання в світі і вражає найбільш уразливі економіки та верстви населення;

— волатильність валютних курсів, яка створює додаткові ризики для економічного відновлення та фінансової стабільності;

— існування глобальних дисбалансів з боку сукупного попиту (потребує перенесення центру ваги від державного сектору на користь приватного і від зовнішнього сектору економіки до внутрішнього).

Політичні зобов’язання, які беруть на себе країни-члени G20 відповідно до ухвалених Декларації саміту, Комюніке лідерів країн та Плану дій [35], охоплюють такі загальні напрями співпраці:

— соціальний вимір глобалізації (підвищення загального рівня зайнятості, забезпечення належного рівня соціального захисту найуразливіших верств населення, полегшення трудової міграції);

— посилення стабільності і стійкості міжнародної валютної системи (посилення ролі МВФ в частині надання фінансової підтримки та нагляду, удосконалення принципів управління потоками капіталу, перегляд кошику СПЗ, збільшення фінансових ресурсів МВФ, підвищення гнучкості валютних курсів, недопущення конкурентної девальвації валют);

— реформування фінансового сектору та забезпечення стабільності фінансового ринку (запобігання виникненню занадто великих фінансових установ, що можуть збанкрутувати; посилення контролю за тіньовою діяльністю у банківській сфері; реформування позабіржового ринку похідних; удосконалення механізмів застосування міжнародних кредитних рейтингів);

— запобігання значним коливанням цін на сировинні товари та забезпечення розвитку сільського господарства (вдосконалення регулювання та нагляду за ринками похідних на сировинні ресурси, звільнення від оподаткування аграрної продукції, яка надходить як гуманітарна допомога, підтримка програм розвитку сільськогосподарського виробництва за рахунок розвитку досягнень науки і техніки та ін.);

— поліпшення ситуації на енергетичних ринках і боротьба зі зміною клімату (підвищення ефективності функціонування та прозорості енергетичних ринків, поетапна відмова у середньостроковій перспективі від неефективних субсидій на видобувні види палива, що заохочує марнотратне споживання, на користь надання адресної підтримки найбідніших верств населення тощо);

— запобігання протекціонізму і зміцнення багатосторонньої торговельної системи (посилення ролі СОТ в частині забезпечення прозорості торговельних відносин і зміцнення механізмів врегулювання суперечок, усунення до кінця 2013 року несумісних з вимогами СОТ торговельних бар'єрів);

— вирішення проблем глобального розвитку (подолання гуманітарної кризи в країнах Африки, виконання завдань, визначених Цілями розвитку тисячоліття, зокрема, сприяння зростанню інвестицій в країни, що розвиваються, у т.ч. у розвиток інфраструктури);

— активізація боротьби з корупцією (вжиття заходів, спрямованих на повернення викрадених активів, відмова у наданні дозволів на в'їзд корумпованим чиновникам, забезпечення прозорості державного сектора, включаючи справедливу і прозору систему державних закупівель);

— реформування системи глобального управління (забезпечити постійні консультації країн-членів, домагатися послідовної та ефективної взаємодії з неурядовими організаціями, регіональними та міжнародними організаціями, у першу чергу ООН, забезпечити взаємодію з громадянським суспільством, підготувати конкретні пропозиції до розгляду на наступному саміті).

Виходячи з актуальних проблем економічного розвитку основні завдання для окремих груп країн були визначені таким чином:

— Країни з розвиненою економікою беруть на себе зобов’язання проводити політику зміцнення довіри та підтримки зростання, виконувати чіткі та ефективні заходи для досягнення бюджетної стабілізації, а також вживати застережні заходи щодо недопущення розповсюдження фінансових проблем на інші країни і закласти основи для надійної економічної реформи управління в зоні євро.

— Країни, де державні фінанси залишаються сильними, мають вжити заходів щодо підтримки внутрішнього попиту, виходячи з особливостей національних економік. Країни з великим профіцитом поточного рахунку платіжного балансу беруть на себе зобов’язання провести реформи з метою збільшення внутрішнього попиту, а також забезпечення більшої гнучкості обмінного курсу.

— Всі країни беруть на себе зобов’язання проводити подальші структурні реформи з метою збільшення обсягів виробництва в країнах та підвищення фінансової стійкості економіки.

У прийнятому на Канському саміті G20 Плані дій для забезпечення економічного зростання та зайнятості визначені чіткі завдання для кожної з 20 країн-членів як для вирішення короткострокових проблем, обумовлених уразливістю економіки, так і для зміцнення середньострокової основи світового економічного зростання. Також визнано необхідним посилити роль низки міжнародних організацій, що здійснюють нагляд на світових фінансових ринках.

Процеси, що відбуваються сьогодні у світовій економіці потребують вже не просто контролю за дотриманням встановлених правил, а активного втручання за спільною згодою всіх сторін з метою переформатування ринку та перенаправлення потоків капіталів.

Таким чином, з метою запобігання виникненню та поглибленню кризових явищ у світовій економіці державам слід сприяти посиленню стабільності світової валютної системи та фінансового ринку, запобігати коливанню цін на сировинних ринках, зокрема енергетичної та сільськогосподарської продукції, не застосування протекціонізму та стимулювання багатосторонньої співпраці, розв’язати проблеми глобального розвитку та управління. Наскільки успішними будуть запропоновані заходи в контексті недопущення розгортання нової повномасштабної хвилі світової фінансово-економічної кризи, буде залежати від ефективності їх виконання національними урядами.

ВИСНОВКИ

Фінансова безпека держав відіграє важливу роль у стабільному функіонуванні всього світогосподарського механізму, оскільки забезпечує постійниц розвиток не лише фінансового сектору, а й усіх складових частин еконміки. Проблемою залишається вибір заходів та способів управління економікою, які б дали змогу гарантувати стійкість держави до негативних явищ.

Дослідивши сутність фінансової кризи, факторів, які спричинюють її появу, та проаналізувавши історичний аспект протікання світових криз, можна узагальнено зробити наведені нижче висновки.

Загрозу фінансовій безпеці, як складовій економічної безпеки держави в сучасному світовому просторі, становлять як внутрішні чинники (недосконалість бюджетної, податкової, валютної, грошової політики), так і зовнішні (іноземне кредитування та інвестування, коливання на міжнародних фінансових ринках тощо). Посилення їхнього впливу на економіку може призвести до нарощування економічних диспропорцій і, як наслідок, спричинити появу фінансової кризи — гибокого розладу фінансової системи держави.

Так основними факторами наростання кризових явищ в економіці є: велика ресурсозатратність виробництва, що скорочує фінансові можливості держави та знижує купівельну спроможність споживачів; нераціональна структура виробнитва, що робить державу залежної від імпорту енергоносіїв, сировини тощо; трансформаційні процеси в економіці та втрата конкурентних позицій державою; несприятлива політична ситуація; наявність високого внутрішнього та зовнішнього боргу; розміри активів держави на світових фінансових ринках. Тому фінансова криза зумовлює наростання дефіциту держбюджету, що тягне за собою загострення інфляційних процесів, яке в свою чергу призводить до знецінення наіональної валюти та скорочення держрезерів.

Все це підтверджується історичним досвідом, так як за період ХХ — початок ХХІ століття глобальний економічний простір опинився під ударами 11 фінансових криз світового масштабу. Кожній кризі були притаманні свої особливості виникнення та протікання, проте можна з впевненістю стверджувати, що наслідки цього були негативними в меншій чи більшій мірі. Одні поширювалися лише в межах певного регіону, як це було з Азійською кризою, інші ж зумовлювали падіння темпів економічного розвитку більшості країн світу, прикладом може слугувати «Велика депресія» в США.

Тому однозначно можна стверджувати, що на даному етапі економічного розвитку, якому характерний процес глобалізації та інтернаіоналізації зв’язків усіх сфер, безпека держави не може залишатися невразливою до світових дизбалансів. Яскравим доказом цього стала фінансово-економічна криза 2008;2009 років, котра похитнула позиції світових країн-лідерів і на такому фоні дала можливість державам, що розвиваються, зміцнити свої позиції у світовому економічному просторі.

Характерними наслідками всіх фінансових криз був спад виробництва, падіння цін на продукцію різних галузей (особливо сировинних), закриття підприємств та банкрутства банківських установ. Це спричинило зростаняя кількості безробітних та зниження рівня життя, що в свою чергу призвело до соціальної нестабільності, викликаної невдоволенням та громадськими акціями серед населення.

З метою подолання таких наслідків державами створювались різні програми, покликані поліпшити соціальну ситуацію та відновити економічне зростання. Але постійне держфінансування утворювало прогалину між доходами та видатками бюджету і спричинювало наростання дефіциту та заборгованості. Не зважаючи на це урядам постраждалих країн вдавалося подолати наслідки кризи і не просто відновити економічне зростання, а й навіть прискорити його темпи.

Варто також зазначити, що найбільш вразливими до кризових явищ є саме розвинені країни, які є основними покупцями та продавцями на світовому фінансовому ринку. Так криза 2008;2009 років розпочалася в США і перекинулася на всі країни, але найважчих наслідків зазнали держави Східної та Центральної Європи, тоді як в державах Східної та Південної Азії спостерігалась позитивна динаміка росту економічних показників.

Тому було запропоновано вжити певних заходів щодо подальшого недопущення появи та розповсюдження кризових явищ, а саме зміцнення стійкості міжнародної валютної сисетми, забезпечення стабільності фінансового ринку, недопущення коливань цін на сировинну продукцію, покращення ситуації на ринках енергоносіїв, підвищення рівня зайнятості та соціального захисту населення, запобігання протекціонізму та посилення багатосторонніх торговельних зв’язків, сприяння інвестуванню та наданню допомого країнам, що розвиваються, посилити боротьбу з корупцією та сприяти постійній взаємодії держав щодо вирішення економічних питань

світовий криза фінансовий

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Варналій З.С. Економічна безпека [Текст]: Навч. посіб. / за ред. З.С. Варналія. — К.: Знання, 2009. — 647с.

2. Федосов В. М. Теорія фінансів [Текст]: Підручник / В. М. Федосов, С.І. Юрій — К., 2010. — 611с.

3. Карлін М.І. Державні фінанси України [Текст]: Навч. посіб. / М.І. Карлін. — К.: Знання, 2007. — 180с.

4. Сенчагов В. К. Экономическая безопасность России: Общий курс [Текст]: Підручник / За ред. В. К. Сенчагова. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2010. — 815 с.

5. Оспіщев В.І. Міжнародні фінанси [Текст]: Навч. посібник. / В.І. Оспіщев, О. П. Близнюк, В.В. Кривошей— К.: Знання, 2006. — 335с.

6. Барановський О.І. Фінансова безпека в Україні [Текст]: Навч. посібник. / О.І. Барановський. -К.: КНЕУ, 2004. -759с.

7. Вплив світової кризи на фінансову безпеку України [Електронний ресурс] В. Ю. Безгубенко — Режим доступу: http://www.stelmaschuk.info/

8. Бугринець Р. А. Державне регулювання ринку капіталу в умовах світової фінансової кризи [Текст]: Науковий журнал «Економіка. Фінанси. Право», 2012. — № 11

9. Сутність і розвиток фінансових криз [Електронний ресурс] Е. А. Колесник — Режим доступу: http://www.rusnauka.com/

10. Василик О. Д. Теорія фінансів [Текст]: Підручник./ О. Д. Василик. — К.: НІОС. — 2000. — 416с.

11. Вплив світової фінансової кризи на діяльність споживчої кооперації України [Електронний ресурс] С.Р. Семів — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua

12. Історія світових криз — економічні кризи, фінансові кризи [Електронний ресурс] О. Е. Антошенкова — Режим доступу: http://kredit-bank.com.ua/

13. Світова історія [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://worldcrizis.com.ua/

14. Лановик Б. Д. Економічна історія України і світу [Текст]: Підручник. / [Б.Д. Лановик, З. М. Матисякевич, Р.М. Матейко]; За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. — 737 с.

15. Велика депресія [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/

16. 1929 wall street crash graph [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/

17. Historical Statistics of the United States. Part I [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www2.census.gov/

18. Козюк В. В. Історія економіки та економічної думки [Текст]: Навч. посібник. / [В.В. Козюк, Л.А. Родіонова]; За ред. В. В. Козюка. — К., 2011. — 582 с.

19. Особливості валютно-фінансової кризи і її вплив на економіки країн [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://in1.com.ua/

20. Уроки криз [Текст]: Вісник банку «Хрещатик», 2008. — № 11

21. Корфф Р. Малайзия и азиатский кризис [Текст]: Международные сопоставления / Р. Корфф // Politekonom: Российско-германский журнал по экономической теории и практике. — 2000. — N1

22. Валютні і структурні кризи в економіці [Електронний ресурс]. Електронна бібліотека Князева — Режим доступу: http://www.ebk.net.ua

23. Какулия М. Содержание и формы современных валютных кризисов [Текст]: Общество и экономика. — 2005. — N 5.

24. Юхименко П.І. Історія економіки та економічної думки [Текст]: Підручник. / П.І. Юхименко, П. М. Леоненко — К., 2011. — 646 с.

25. Причини та механізм глобальної фінансової кризи 2008;2009 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://razom.znaimo.com.ua/

26. Світова фінансова криза: причини і перебіг [Електронний ресурс]. І. Полулях — Режим доступу: http://www.lysty.com.ua/

27. Глобалізація і нові виклики економічній дипломатії [Електронний ресурс]. К.А. Фліссак — Режим доступу: http://soskin.info/

28. Телекомунікаційні компанії України в умовах світової економічної кризи [Електронний ресурс]. Н. В. Сопрун, Т. В. Сакалош — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/

29. Савченко К. В. Світовий досвід застосування фіскальних інструментів для стабілізації кризових явищ в економіці [Текст]: Вісник Сумського національного аграрного університету Серія «Фінанси і кредит», 2012. — № 1

30. European Union Economic Report [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Global Finance — Режим доступу: http://www.gfmag.com/

31. World Economic Outlook: Rebalancing Growth [Текст]: Washington D.C.: International Monetary Fund. — April 2010. — 224 p.

32. World economic outlook [Текст]: Washington, DC: International Monetary Fund. — Report. April, 2011. — 250 с.

33. Глобальне переформатування світової економіки: причини, тенденції [Електронний ресурс]. Офіційний сайт Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/

34. Лапішко З. Я. Проблеми виходу країн європейського союзу з кризи [Текст]: Вісник соціально-економічних досліджень, 2012. — випуск 1.

35. Тараненко І.В. Полісистемна криза та необхідність модифікації сучасної глобалізаційно-інноваційної парадигми [Електронний ресурс]. Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму, 2012 — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/

Додатки Додаток, А Таблиця А.1 Характеристика найбільших світових фінансово-економічних криз ХХ століття