Розділ 1. Психологія розумово відсталої дитини

З педагогічного погляду розумово відстала дитина — це ди тина, яка ні за яких умов не зможе засвоїти програму масової школи. Цим вона відрізняється від дітей з іншими видами ано малій, які для навчання за програмою масової школи потребу ють спеціальних умов. Одразу привертає увагу відносність по няття розумової відсталості: адже ускладнення програми на вчання призводить до розширення кола осіб, які неспроможні її засвоїти, і навпаки, — спрощення програми звужує це коло. Здебільшого спеціальна психологія і корекційна психопедагогіка ґрунтуються на такому визначенні розумової відсталості.

Розумова відсталість — це виразне, незворотне системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок дифузного органічного пошкодження кори головного мозку.

Ознаки розумової відсталості

У визначенні розумової відсталості слід підкреслити наявність трьох ознак:

органічного дифузного пошкодження кори головного мозку;

системного порушення інтелекту;

виразності та незворотності цього порушення.

Брак хоча б однієї з цих ознак свідчитиме про те, що ми має мо справу не з розумовою відсталістю, а з якимось іншим ви дом дизонтогенезу. Справді:

• — недорозвиток розумової діяльності за відсутності органічного пошкодження кори головного мозку є ознакою педагогічної занедбаності, яка піддається корекції;
• — локальне пошкодження мозку може зумовити випадіння або розлади тієї чи іншої психічної функції (вади слуху, мовлення, просторового гнозису, зорового сприймання тощо), але при цьому інтелект у цілому виявляється збереженим і є можливість компенсації дефекту;
• — функціональні порушення мозкових структур можуть призвести до вад пізнавальної діяльності тимчасового характеру, які за певних умов можуть бути усунуті;
• — невиразне зниження інтелекту обмежує можливості людини щодо опанування певних видів складної пізнавальної діяльності, проте не впливає на успішність самостійної соціальної адаптації індивіда;
• — органічне пошкодження мозку не обов’язково викликає порушення когнітивних функцій, а може зумовити розлади емоційно — вольової сфери та дисгармонійний розвиток.

Слід зазначити, що не всі дефектологи погоджуються з на веденим визначенням. Наприклад, Л.М. Шипіцина вважає, що за легкої розумової відсталості не завжди має місце орга нічне пошкодження мозку. Деякі вчені поняття розумової відсталості розширюють за рахунок тих випадків, коли від ставання у розвитку зумовлене несприятливими соціальни ми умовами, депривацією, педагогічною занедбаністю. Справ ді, педагогічна занедбаність може бути настільки глибокою, що призводить до незворотних змін у вищій нервовій діяль ності. Дитина пропускає сензитивні періоди формування най важливіших вищих психічних функцій, зокрема мовлення, і фактично зупиняється на натуральній стадії розвитку. Спро би відновити психічні здібності зали шаються невдалими.

За Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (1994), розумова відсталість — це стан затриманого або неповного розвитку психіки, що харак теризується порушенням тих здібностей, які виявляються в пе ріод дозрівання і забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовленнєвих, моторних та соціальних здібностей. Для розумово відсталих характерним є порушення і пізнавальної діяльності та адаптивної поведінки.

За визначенням Д.М. Ісаєва та Л.М. Шипіциної (2005), розумова відсталість — це сукупність етіологічно різних (спадкових, вроджених, набутих у перші роки життя), не прогресуючих патологічних станів, які виявляються в загальному психічному недорозвитку з переважанням інтелектуального дефекту і призводять до ускладнення соціальної адаптації.