Емігрантські настрої українського студентства: факторна обумовленість

Дипломна робота

тема

Емігрантські настрої українського студентства: факторна обумовленість

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення субкультур молоді

1.1. Молодь як соціально — демографічна група: психологічні, філософські та соціологічні інтерпретації

1.2. Поняття та феномени молодіжної культури: соціологічний аспект аналізу

1.3. Основні відмінності між поняттями «субкультура молоді» і «молодіжні субкультури»

1.4. Функції молодіжних субкультур

1.5. Класифікація молодіжних субкультур

Розділ 2. Емпіричні дослідження субкультурних проявів сучасної української молоді

2.1. Феномен субкультурної активності молоді

2.1.1. Тілесна культура як феномен молодіжної культури

2.1.2. Сленг як прояв молодіжної субкультури

2.2. Студентська субкультура: спосіб життя та цінності

2.3. Райтери та растмани — сучасні субкультурні прояви української молоді

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Молодь завжди відігравала значну роль у суспільному житті. Чи доцільно виділяти молодь з-поміж інших демографічних груп і розглядати її як окремий об'єкт наукового, в тому числі соціологічного дослідження? Вважаємо, що не тільки можливо, але й необхідно, оскільки кожна вікова категорія того чи іншого суспільства має своєрідні і властиві лише для неї закономірності фізичного, психічного, соціального становлення і розвитку, що, у свою чергу, зумовлює потреби і інтереси даної частини суспільства, її поведінку, ціннісні орієнтації тощо.

В умовах сучасного українського суспільства молодь є однією з найуразливіших груп населення. Складна соціально-економічна та невизначена політична ситуація не сприяють стабільності та послідовності кроків суспільного реформування. Притаманні молодому поколінню амбіції, завищені очікування, пошуки власного шляху та бажання самореалізації вступають у протиріччя з відсутністю власного досвіду та інерцією старших поколінь.

Молодь сприймає і засвоює культуру, яка створена попередніми поколіннями, використовуючи її в ролі джерела. Проте кожне нове покоління створює щось нове, своє, має власну субкультуру. Молодь розмовляє своєю власною мовою, має свою моду, свою систему цінностей. Певні аспекти життя молоді відмінні від культури дорослих, саме в них молода особа може виявляти самостійність і приймати власні рішення. До молодіжної культури відносять такі явища, як сучасний стиль одягу, музичні смаки, мова, звичаї і традиції побачень, поведінка на молодіжних «тусовках» тощо.

На сьогоднішній день досить стрімко розвивається молодіжний рух, що дає можливість молоді обирати різноманітні способи самовираження. Серед молодіжних субкультур зазвичай відокремлюють такі, як хіпі; романтико-ескапістські (індіаністи, толкієністи, уніформісти): музичні (брейкери, трешери, бітломани, репери, рейвери); епатажно-протестні (панки, брейкери); радикально-деструктивні (скінхеди); хакери (ламери, геймери); розправно-самосудні утрупування («любери», «гопники» (пацани); релігійномістичні; кришнаїти тощо.

Нова соціокультурна реальність в Україні зумовила зміни у молодіжному дозвіллі. Дослідження науковців стверджують, що в сучасній культурно-дозвіллєвій практиці саме молодіжне дозвілля зазнало найбільших трансформацій. Переважаючим типом за ступенем змістовного наповнення вільного часу, або за характером впливу основних видів діяльності на формування різносторонньо і гармонійно розвинутої особистості, став рекреативний тип вільного часу. На зміну інституційних форм організації молодіжного дозвілля прийшли позаінституційні. Це, в свою чергу, зумовило збільшення молодіжної активності у сфері організації молодіжних формувань. Поряд із традиційними молодіжними організаціями почали з’являтися нові форми вияву молодіжної ініціативи — молодіжні неформальні об'єднання. Особливості проведення дозвілля молоді в неформальних групах і вплив такого проведення вільного часу на духовний розвиток молодої особи і визначає актуальність даної дипломної роботи.

Проблематика нашого дипломного дослідження, в центрі уваги якої знаходиться вивчення молодіжних субкультур, має велике значення для порівняльних досліджень сучасної культури в цілому, міської субкультури і субкультури міської молоді, зокрема.

Об'єкт дослідження - сучасні молодіжні субкультури.

Предмет дослідження — особливості субкультурних проявів сучасної української молоді.

Мета дипломного дослідження — аналіз молодіжних субкультур в аксіологічному та «споживчому» контекстах, що обумовлене прагненням більш повно зрозуміти власне феномен молодіжних субкультур, їх місце в системі сучасної української культури.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

§ дослідити теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення субкультур молоді;

§ розглянути молодь як соціально-демографічну групу;

§ проаналізувати поняття «молодіжна культура»;

§ охарактеризувати основні відмінності між поняттями «субкультура молоді» і «молодіжна субкультура»;

§ дослідити функції молодіжних субкультур;

§ вивчити класифікації молодіжних субкультур;

§ розглянути феномен субкультурної активності молоді;

§ проаналізувати тілесну культуру як феномен молодіжної субкультури;

§ охарактеризувати сленг як прояв молодіжної субкультури;

§ дослідити сучасні субкультурні прояви української молоді (на прикладі райтерів та ратманів).

Теоретичною базою нашого дослідження є роботи таких вітчизняних і зарубіжних учених, що вивчали субкультуру молоді, як І.Кон, М. Мід, Е. Шпрангер, А. Дмітрієв О. Ровенчак, та інші. Крім того, в нашій роботі використовуються концепти соціологів, що звертаються до вивчення субкультури студентської молоді, таких як H.B. Анішин, В.О. Архіпов, О. А. Бугуцький, Ю. С. Волков, М. Ф. Головатий, В.Б. Євтух, Є.В Касімовський, Г.І. Купалов, О.М. Лібанова, В.В. Онікієнко, П. В. Смекалов, Є. Сметанін, В. М. Соколов, Сокурянська Л. Г., Філіппов Ф. Р., Шеремет І. І., Шубкін В. М., Якуба О. М. та інші.

Емпіричною базою нашого дипломного дослідження є матеріали масштабних соціологічних досліджень, здійснених різними соціологічними центрами України, перш за все фахівцями харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, зокрема, міжнародного соціологічного дослідження «Вища школа як суб'єкт соціокультурної трансформації» (2002;2004 рр.) (керівник проекту проф. Сокурянська Л.Г.) (під час цього дослідження за репрезентативною вибіркою було опитано 1972 студента ВНЗ України та 970 студентів ВНЗ Білорусії), а також міжнародного дослідження «Вища освіта як фактор соціоструктурних змін: порівняльний аналіз посткомуністичних трансформацій в Україні, Росії, Білорусії» (2005;2007 рр.) (за репрезентативною вибіркою опитано 3071 студент в Україні, 985 студентів Білорусії та 1020 студентів Росії). Крім того, у своїй дипломній роботі ми використовували матеріали соціологічного дослідження, здійсненого кафедрою соціології Волинського державного університету імені Лесі Українки у 2005р. серед студентства та інших груп учнівської молоді м. Луцька.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення субкультур молоді

1.1 Молодь як соціально-демографічна: група психологічні, філософські та соціологічні інтерпретації

За сучасних умов не тільки прискорений, а й «нормальний» розвиток суспільства залежить від вирішення молодіжних проблем, стимулювання розвитку молоді. Для молоді характерні динамізм і оновленість, її основною рисою є міра відповідності потребам часу, епохи. Ця риса виявляється в освоєнні суспільних відносин, творчій перетворювальній діяльності. Нині молодь сама повинна вирішувати складні життєві проблеми. Вона йде на ризик заради того, щоб задовольнити свої матеріальні і духовні потреби, прагне до перетворень, чогось нового, невідомого.

Молодь має свої характерні особливості. По-перше, це соціально-демографічна група, що перебуває на стадії інтенсивного розвитку та формування особистості, має високі показники фізичного здоров’я та витривалості, котрі певною мірою компенсують нестачу життєвого досвіду.

По-друге, молодь відзначається високою мобільністю, що викликана відсутністю економічних та соціальних зв’язків (не має ще достатнього досвіду та кваліфікації, власного майна та житла, відповідальності за сім'ю тощо). Необхідно враховувати також соціально-психологічні риси молоді: підвищені вимоги до змісту, характеру, умов праці, прагнення стати дорослими та самостійними. По-третє, молоді властива особлива зацікавленість у перспективності, характері й змістовності праці, у можливості кваліфікаційного зростання. Вона хоче займатися працею, що наповнена творчим змістом і приносить задоволення, відчувати себе людьми, яких поважають, а також прагне одержувати за свою роботу належну оплату. Молодь також легше пристосовується до нових вимог виробництва, чутливіша до недоліків.

Загальноприйнятим вважається, що юність, молодість — це період розвитку людини, який лежить між дитинством і дорослістю і поділяється на два етапи — підлітковий вік і юнацький. Хронологічні межі їх визначаються по-різному. Наприклад, вітчизняна психіатрія осіб віком 14 — 18 років вважає підлітками, а психологи — юнаками. Дослідники даної проблеми (І. С. Кон, М. Мід, І. Сєрков та ін.) відзначають, що навіть вікова термінологія часто відрізняється між собою. У тлумачному словнику В. Даля, зокрема, юнак визначається як «молодой», «малый», «парень» від 15 до 20 років і більше, а підліток — це «дитя на подросте» 14 — 15 років [21, 154].

У філософській думці також немає однозначності у визначенні вікової періодизації розвитку особистості. Платон, як відомо, намагався розробити критерії ідеальної держави, у якій велика роль відводилася молоді. Він вважав, що найголовніше завдання молоді полягає не лише в тому, щоб досягти досконалості у гармонійному фізичному і духовному розвитку, але й оволодіти навичками слухняності, лояльності і готовності до самопожертви. Платон вважав, що такого розвитку можна досягти до 20 років, після чого відбувається перший відбір кращих, які продовжують навчання, приділяючи особливу увагу вивченню математики. Після досягнення 30 років знову відбувається відбір кращих, і ті, хто пройшов такий відбір, ще продовжують навчання п’ять років, вивчаючи філософію. Після завершення навчання ці особи протягом п’ятнадцяти років беруть участь у практичному житті суспільства, набуваючи навичок управління. По досягненні 50 років ця частина добре освічених, з великим практичним досвідом людей, що становлять еліту, приступають до управління державою. їм належить уся влада в суспільстві, яку вони використовують для забезпечення благополуччя в суспільстві. Ті ж, хто не пройшов першого відбору, стають ремісниками, землеробами, купцями. Хто не пройшов другого відбору, ставали правителями виробництва і воїнами. Згідно з такою системою диференціації індивідів будувалася структура всього суспільства. Важливим з точки зору нашого дослідження в цій системі є те, що молодим поколінням Платон вважав тих, хто перебуває у першій фазі своєї соціалізації, тобто до 20 років, адже після цього рубежу юнаки становили другий клас суспільства, де чітко були визначені вікові межі. Платон вважав, що коли кожний член суспільства зайнятий тією справою, до якої він найбільш здатний, то соціальні функції також будуть виконуватися найкращим чином. Отже така держава буде справедливою по відношенню до усіх своїх членів [18, 101−102].

Після 20 років до 30 молоді особи, за системою Платона, продовжували навчання, набуваючи професійних знань, так що і їх можна віднести до молодого покоління.

Арістотель поділяв період формування особистості на три етапи: від народження до 7 років — дитинство, від 7 до 14 — отроцтво та від 14 до 21 — юність. Ж.-Ж. Руссо до молоді відносив тих юнаків, які досягли 18 років, поділяючи їх на такі вікові категорії: від народження до 2 років, від 2 до 12 років — дитинство, від 12 до 15 років — отроцтво і від 15 до 18 — юність.

Відомий німецький філософ і психолог Е. Шпрангер вважав, що юнацький вік у дівчаток тягнеться від 13 до 19 років, а у хлопчиків від 14 до 22 років. Цей період характеризується, передусім, духовним розвитком особистості і тісно пов’язаний з комплексом психофізіологічних процесів. Основне новоутворення цього віку, вважав Е. Шпрангер, це відкриття власного «Я», розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності і її властивостей, поява внутрішньої установки на свідоме планування життєвої позиції тощо.

Юність Е. Шпрангер поділяв на дві фази: від 14 до 17 років та від 17 до 22 років. Перша фаза характеризується кризою, пов’язаною з прагненням звільнитися від дитячої залежності. У другій фазі на перший план виступає «криза відірваності», почуття самотності тощо [19, 26].

Юнацький вік часто розглядається як період зрілості, досягнення повноліття, хоч навіть в одному філософському напрямку по-різному трактуються такі поняття, як «зрілість» і «повноліття» (нім. Mundiqkeit). Зокрема, представники комунікативної теорії етимологічно виводять його з «Mund» — «рот», «вуста», спираючись на традицію, витоки якої сягають М. Лютера і Г. Лессінга, які виходили з ідентичності даного поняття і здатності розмовляти. В свою чергу німецьке «Bevormundunk» означає «опіку», «піклування» про тих, хто ще не може за себе нічого сказати, тобто не досяг зрілості.

Періодизація життєвого шляху та уявлення про вікові властивості і можливості тісно пов’язані з існуючою в суспільстві віковою стратифікацією, з властивими для нього формами взаємодії різних вікових груп. Так, у стародавньому суспільстві чотирнадцятирічний юнак не вважався підлітком, а входив до категорії дорослого населення і брав участь у військових походах, полюваннях та інших видах діяльності дорослих. У такій же мірі, як дорослий член соціуму, він відповідав за свої вчинки, поведінку. У сучасному пострадянському суспільстві також вікові межі, котрі відділяють, наприклад, підлітка від дорослого юнака, не однакові, а різняться у країнах СНД, що проявляється навіть у паспортизації молоді.

У світовій науці сформувалися різні точки зору на проблему вікової диференціації соціуму. Найбільшої поширеності набули позитивістсько-натуралістичний та романтико-гуманістичий підходи до даної проблеми. Для позитивістсько-натуралістичного підходу (О. Конт, Д. С. Мілль та інші) вирішальними вважалися реальні кількісні фактори, які визначають поколінну спільність. Вчені романтико-гуманістичного підходу (В. Дільтей, О. Лоренц, X. Ортега-і-Гассет та інші) вважають більш значущими для диференціації покоління духовні фактори [19, 34].

Молодіжним проблемам присвячені праці таких вчених, як: H.B. Анішина, В.О. Архіпов, О. А. Бугуцький, Ю. С. Волкова, М. Ф. Головатий, В.Б. Євтух, Є.В Касімовський, Г.І. Купалова, Е.М. Лібанова, В.В. Онікієнко, П. В. Смекалов, Є. Сметанін, В. М. Соколов, Сокурянська Л. Г., С. І. Пирожков, М.Х. Тітма, М.М. Філіпов, О. О. Яременко та інші.

У зв’язку з тим, що молодь мас порівняно з іншими групами трудових рecypciв свої специфічні соціально-економічні, психологічні, демографічні, історичні, фізіологічні та інші риси, вченими ще не вироблено єдиного підходу щодо визначення молоді, як соціально-економічної категорії. Доктор філософських наук Ю.І.Волкова визначає молодь як «мобільну соціально-психологічну частину суспільства з рухливими віковими рисами» [5, 35]. Статистики більш спрощено підходять і закладають у визначення молоді чіткі демографічні параметри. До 1994р. вони включали у цю категорію «людей працездатного віку до 30 років, тобто від 16 до 29 років включно» [20, 38]. В статистиці і в нормативно-правових актах визначається вікова межа молоді 15−28 років. Так, у Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» сказано, що «молодь, молоді громадяни України віком від 15 до 28 років» [15, 27].

В інших науках, зокрема демографії, вчені оперують поняттями фізіологічної та соціальної зрілості та використовують вікову ознаку. Так, М.М. Філіпов, П. В. Смекалов стверджують, що проміжок від 16 до 29 років для жінок є найрепродуктивним, а для молоді найбільш працездатним віком.

Дещо інші підходи у вчених-істориків. В.Б. Євтух, М. Ф. Головатий. В. М. Соколов, вбачають у молоді осіб, які володіють виборчим правом, але не досягли 30-ти річного віку [6, 37]. Молодь по своїй суті революційна, готова до боротьби, не схильна до консерватизму поглядів, переконань, оцінок. У більшості молодих людей сформована орієнтація на те, щоб вирішувати проблеми власними силами, про що свідчить її досить висока самосвідомість.

Біологічне поняття молоді відображає процес, який пов’язаний з початком статевої зрілості та періодом, коли припиняється інтенсивний розвиток організму. При цьому враховується, що фізіологічний розвиток жінок відбувається раніше ніж у чоловіків. Американський дослідник Д.С. Джарвіс встановив, що люди до моменту досягнення віку 25 років мають сформований організм, коефіцієнт економічної активності у них досягає максимуму. Тобто він вважає, що після 25 років особи виходять за межі молодого, з точки зору біології, віку.

Психологічні підходи до визначення молоді грунтуються на стабільних рисах характеру та поведінки. Так, М. Сакамото-Моміямі, японський спеціаліст у галузі психології, географії, здоров’я людини, характеризує молодь як людей, що досягли віку 15−24 років.

Вчені економісти, що займаються молодіжною проблематикою, мають різні підходи до визначення молоді як соціально-економічної категорії. Одні В.В. Онікієнко, Я. В. Кружельницька, Е.М. Лібанова виділяють її як «найбільш динамічну соціальну групу і порівнюють із барометром „соціальної погоди“ в суспільстві», тобто таку, що відрізняється нестабільністю та примхливістю, внутрішньою неоднорідністю [6,43].

Інші, зокрема Є. Сметанін, вбачають у ній групу людей з високим ступенем адаптації, яка відзначається активністю і є найбільш винахідливою у прагненні знайти себе в нових умовах, а Г. В. Франюк, Н.В. Анішина впевнені, що від стану та динаміки молодіжного сектору, значною мірою залежить кон’юнктура ринку праці.

Доктор економічних наук С.І. Пирожков стверджує, що молодь завжди виступала в суспільстві у двох головних формах:

а) як елемент природного відтворення (тобто наступності поколінь — як біологічного, так і соціального);

б) як соціальна сила, що спроможна забезпечити багатогранний процес прогресивного розвитку суспільства.

О.О. Яременко розглядає молодь як активний суб'єкт людського розвитку, як фактор поступового розвитку поколінь, забезпечення їх спадкоємності [25, 45].

Виходячи з визначення самого терміну категорії молоді - як групи людей, об'єднаних за певною ознакою, можна сказати, що при всій спільності характеристик не можна не бачити й різниці у питаннях розвитку працюючої сільської молоді і тієї, що навчається, а також окремих категорій всередині кожної з цих груп, різниці між міською та сільською молоддю за рівнем освіти, кваліфікації, умовами праці, проживання тощо. Поряд з цими є й багато інших розмежувань, якщо брати до уваги специфічні особливості, інтереси й потреби кожної із зазначених груп.

Більшість вчених (Є.В. Касімовський, М.Х. Тітма та ін.) виділяють три етапи періоду молодості: перший — 16−19 років; другий -.20−24 роки: третій -25−29 років. За вказаний період (від 16 до 30 років) поряд із залученням у суспільне виробництво молодих людей, що тільки формуються, відбуваються значні події у їх житті. Так, перший період молодості характеризується здобуттям молоддю середньої, загальної та спеціальної освіти, початком її трудової діяльності, залученням до багатьох сфер суспільного життя. Другий етап відзначається завершенням навчання за обраною спеціальністю, працевлаштуванням і початком самостійного трудового та сімейного життя. Протягом третього періоду, молода людина бере активну участь у трудовій діяльності, стає зацікавленою у перспективності праці, дотримується певних позицій та вирішує питання сімейно-побутового влаштування. Ця періодизація дозволяє розглядати молодь як особливу групу трудових ресурсів. субкультура молодь растман райтер

За характером отримання освіти, молодь можна поділити на професійно освічену та неосвічену, що прийшла на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи.

Професійно освічена молодь (випускники середніх і професійно-технічних училищ, ВУЗів) приходить на виробництво з певним запасом набутих знань, з новим економічним мисленням і здатна реально впливати на результати виробничої діяльності. Неосвічену молодь можна розподілити в такі підгрупи [12, 56]:

а) та, що не закінчила восьмирічної школи і з найбільшими труднощами піддається соціальній та трудовій адаптації, тобто «відсів» ;

б) та, що закінчила 8−9 класів і відзначається твердою зацікавленістю у робочих професіях, активністю у здобутті та підвищенні кваліфікації, навчанні у технічних училищах та вечірніх школах;

в) та, що закінчила загальноосвітню середню школу. Загальні риси цієї групи — непідготовленість до роботи на виробництві при відносно високих претензіях до умов праці.

На наш погляд, велике значення має також поділ молоді за принципом «спільності інтересів», у результаті чого виділяються такі групи як підлітки, молоді спеціалісти, творча молодь, призовники, спортсмени тощо. Такий поділ необхідний для того, щоб повніше врахувати інтереси молоді. Сьогодні важко сказати, який колектив позитивно впливає на юнаків та дівчат, особливо у віці 14−21 років. Ця проблема пов’язана із відсутністю взаємодії між школою та позашкільними установами. При роботі з вищеназваними групами молоді слід диференційовано враховувати їх психологічні особливості, рівень свідомості та знань, потенційну активність, результати трудової діяльності тощо.

У сучасній соціальній філософії категорія «молодь» означає соціально-демографічну верству суспільства, що виділяється в основній сукупності своїми віковими характеристиками, особливостями соціального становища і обумовленими цим та іншими соціально-психологічними властивостями. «Конкретні вікові межі групи, — відзначають дослідники, — розмиті і рухомі, але звичайно їх зв’язують з віком 15 — 30 років» [12, 45]. У сучасній суспільній науці молодь дослідники розглядають як «диференційовану соціальну групу, яка набуває рис соціальної спільноти і має специфічні соціально-психологічні, соціальні, культурні та інші особливості, у тому числі й способу життя, перебуває у процесі соціалізації, має свій соціальний вік і відповідно до потреб часу має бути творцем або зачинателем нової соціальної культурної реальності». Є багато визначень поняття «молодь», а також вікової періодизації, яку виводять з різних чинників і підходів.

Молоді притаманне випереджаюче відображення дійсності, тому що психологічно й соціально вона спрямована в майбутнє, так як в ньому бачить своє самовизначення, самоздійснення. Це спрямування, помножене на свіжість сприйняття і бажання «підкорити» світ, народжує особистісну, інтенсивно напружену соціально-творчу домінанту її життєдіяльності, яка і є найбільшим надбанням суспільства, гарантом прогресу і перетворень у ньому. Тому «вогонь» молодіжного здійснення є показником успішності здійснення планів і потреб суспільства. При підтримці і стимуляції цього «вогню» суспільство має потенції для свого зростання, а при неувазі до молоді никне, а то й деградує. Тому молодь — це рубіж майбуття суспільства.

У соціологічному розумінні можна, спираючись на досвід дослідників, визначити молодь як диференційовану соціальну групу, яка набуває рис соціальної спільноти і має специфічні соціально-психологічні, соціальні, культурні та інші особливості, у тому числі й способу життя, перебуває у процесі соціалізації, має свій соціальний вік і відповідно до потреб часу має бути творцем або зачинателем нової соціальної і культурної реальності [6, 42].

Сучасна молодь є невід'ємним структурним компонентом всього суспільства і суб'єктом соціальних перетворень, які відбуваються в країні. Вікові межі молоді залежать від соціально-історичних умов, тому темпи змін у суспільному житті приводять до змін у вікових межах (у сучасний період зміни таких меж відбулися із введенням 12-річного терміну навчання у середніх навчальних закладах).

Разом з цим, молодь як соціально-демографічна група є відносно самостійним соціальним середовищем, яке характеризується своїми особливими закономірностями, принципами організації міжособистісних відносин, потребами, інтересами тощо. Однак, самовизначення сучасної молоді здійснюється у суперечливих умовах перехідного періоду, періоду зіткнення конфліктуючих ідеологій, ослаблення державних і громадських регулятивів, що значно ускладнює процес її соціалізації, посилює внутрішні конфлікти, ставить молоду людину в ситуацію соціальної дезорієнтованості, невизначеності перспектив майбутнього та інше. Усе це є однією з соціальних передумов формування у значної частини сучасної молоді почуття вседозволеності, спотвореного уявлення про свої можливості та інших особистісних якостей.

Молодь, маючи спільні, характерні для її покоління риси, диференціюється на групи, які займають у соціальній структурі суспільства особливе місце, вирізняються змістом і значимістю своєї ролі, своєрідністю культури і виконують тільки їм притаманні функції різної соціальної ваги. Так, студентство як соціальна група набуває особливого значення в 60-ті роки XX ст. у зв’язку з потребою науково-технічної революції у швидкому періодичному оновленні кадрового складу та підготовкою фахівців нових спеціальностей внаслідок зростання ролі інтелігенції в суспільстві.

Як ніяка інша соціальна група, молодь витворює свою модернізовану субкультуру і спосіб життя, здобуває певну авангардність серед молодого покоління. Зважаючи на необхідність соціального самопізнання на прикладі студентства, далі буде розглянуто його своєрідність як окремої соціальної групи.

Молодь творить не тільки свій образ світу, свою реальність, а й відповідну їм культуру. Кожна підгрупа молоді (студентство, селянська та робітнича молодь, молода інтелігенція) по-своєму освоює культуру, і те, як вона її освоює та інтерпретує, які нові цінності вносить, дає підстави стверджувати, що існує під-культура не тільки молоді в цілому, а й окремих її груп.

Отже, в основу виділення молоді як соціально-економічної категорії слід покласти: демографічну та соціальну типологію всього населення, у тому числі й молодого. При цьому вирішальними ознаками, що характеризують молодь як соціально-економічну категорію є: життєві плани, потреби, інтереси, духовні риси, форми, методи виховання, підвищення професійного рівня.

1.2 Поняття та феномени молодіжної культури: соціологічний аспект аналізу

Поняття «молодіжна культура» багатозначний і має багато синонімів. Так, в залежності від ідеологічної спрямованості, говорять про «молодіжну культуру», «молодіжну субкультуру», «контркультуру», «антикультуру». Термін «молодіжна культура» в більшості випадків характеризує «порушення відносин між молодими людьми і їх батьками; радикальний термін «контркультура» визначає конфлікт між молоддю і суспільством, який при певних обставинах може перерости в «молодіжну революцію». «Антикультура — різновид субкультури, — вважає Н.О. Побєда, — що руйнує загальнолюдські цінності і норми» [25, 89].

Термін «неформальний молодіжний рух» не ідентичний терміну «молодіжна субкультура». Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності взаємозв'язану між собою і суспільством в цілому. У свою чергу молодіжний неформальний рух є частиною «андеграунду». Деякі дослідники вважають, що неформальні молодіжні рухи, андеграунд і молодіжні субкультури — це суспільні явища одного порядку або терміни, аналогічні один одному. На наш погляд, ці поняття відрізняються між собою. У короткому словнику сучасних понять і термінів «андеграунд» розуміється як «підпільна, нелегальна політична організація або рух, а також не схвалюване або переслідуване офіційними властями неортодоксальний, неангажований напрям в культурі.» О. М. Якуба вважає, що андеграунд — це контркультурне середовище, до якого належать не тільки молодіжні субкультури, але і специфічні спільності людей, які за віком не потрапляють під поняття «молодь» [49, 69]. Слід зазначити, що андеграунд — це не тільки середовище культурних ініціатив, але і явище як соціальне, так і політичне, таке, що відображає ту суспільну активність, що не вписується в загальну соціальну і політичну систему.

Молодіжні субкультури є передовими спільностями андеграунду і визначають характер і напрям андеграунду. У соціологічному енциклопедичному словнику термін «субкультура» (від лати. sub — під, біля і cultura — обробіток, виховання, освіта, шанування) розуміється як: «система цінностей, установок моделей поведінки, життєвого стилю якої-небудь соціальної групи, що є самостійним цілісним утворенням в рамках домінуючої культури; сукупність деяких, негативно інтерпретованих норм і цінностей традиційної культури, що функціонують як культура злочинного шару суспільства» [49, 69].

Термін «молодіжна субкультура» з’явився в англомовній соціології і розглядався В. Міллером як процес, що відбувається в кримінально орієнтованому середовищі з протиправними нормами поведінки. З середини 60-х років XX століття сенс даного поняття змінився, і до субкультури стали відносити весь комплекс норм, цінностей, звичаїв не тільки молодіжних, але і інших верств населення.

Таке поняття, як «субкультура» є не тільки модним в сучасній науковій літературі, але і виступає однією з характеристик сучасної людини, людини епохи постмодерна.

Звернувшись до аналізу поняття «молодіжна субкультура», ми зробили висновок про множинність підходів як до визначення змісту цього поняття, так і до виявлення чинників — умов, що детермінують феномени молодіжної субкультури.

Субкультура — це те, що відрізняє групу від більшості суспільства та інших груп, це культурна модифікація, яка формується під впливом віку, етнічного походження, релігії, місця проживання, соціальної стратифікації та інше.

Субкультура — це специфічні норми, погляди й цінності, а також соціальні й духовні потреби, ціннісні орієнтації тієї чи іншої групи, продукти творчості, способи залучення до духовних цінностей, особливості їх освоєння, стиль, спосіб життя та існування. Тобто це такий культурний комплекс, за допомогою якого кожна молода людина реалізує свою соціально-культурну ідентифікацію і який дає їй змогу відчувати себе сучасною та знайти спосіб особистісної самореалізації, у тому числі й у формах національної культури.

У контексті західної соціології проблеми молоді, зокрема молодіжних субкультур, активно досліджувалися багатьма ученими. Так, наприклад, М. Мід в своїй теорії виникаючих культур підкреслювала, що молодь, дорослішаючи приходить вже не в той світ, до якого її готували в процесі соціалізації. Оскільки досвід старших не годиться, починається бурхливе зростання молодіжних співтовариств, відштовхуючих від себе світ дорослих. Результат перебування в лоні контркультури — будівництво нової культури суспільства. У ціннісній сфері йде зміна культурної парадигми: цінності контркультури «спливають» і лягають в основу організації «великого» суспільства [18, 57].

Важливими для теоретичного осмислення вибраної нами проблеми виявилися теоретичні розробки В. Тернера, зокрема, теорія лімінальних співтовариств, в якій він описує общини західних хіппі. Основною ідеєю даної теорії є твердження про існування лімінальных співтовариств, виникаючих і існуючих в проміжних областях соціальних структур. «Лімінальні» особи — особи з невизначеним статусом, що знаходяться в процесі переходу або випали з суспільства. У випавшому, «підвішеному» стані людина знаходиться в періоді переходу з позиції однієї на позицію іншої соціальної структури. Потім вона знаходить своє постійне місце, входить в соціум і покидає сферу контркультури [4, 87−88].

Звернувшись до творчості Т. Парсонса, ми сконцентрували увагу на його інтерпретації причин протесту молоді і її протистояння світу дорослих, зокрема, на його теорії соціалізації, перш за все тій її частині, в якій осмислюється роль «груп рівних» в становленні молодіжних субкультур. По Парсонсу, молодіжні субкультури одночасно виконують як деструктивну, так і конструктивну функції: скидають ціннісні системи, що склалися в суспільстві, і створюють нові аксіофеномени, відповідні вимогам часу [25, 75−76].

В теорії «шок-протесту» і стихійної соціалізації Р. Левінталя підкреслюється, що старше покоління все менше може допомогти молодшому при виробленні норм поведінки, відповідних новим життєвим проблемам. Найчастіше стихійна соціалізація молоді виражається в різних формах асоціальної поведінки окремих груп молодих людей, які шокують суспільство своїм зовнішнім виглядом, манерами, інтересами, вибором стилю життя і ін., тобто йдеться про своєрідний «шок-протест» [15, 43−47].

Теорія О. Тоффлера пов’язує виникнення субкультур з масштабними історичними змінами суспільства XX століття. Він говорить про розвиток техносуспільства, наслідком чого є зростання і швидка зміна субкультур. О. Тоффлер вважає, що ми живемо при «субкультурному бумі» .

Відомий німецький соціолог К. Манхейм в своїй роботі «Діагноз нашого часу» доводить обумовленість активності молоді культурно-історичним простором.

Молодіжні субкультури активно досліджуються російськими і українськими ученими. Так, відомий російський соціолог І. Кон рахує дезадаптацію, невміння увійти до трудового або учбового колективу, конфлікти в сім'ї важливими чинниками формування альтернативних молодіжних співтовариств. Л.Г. Іонін в своїй теорії стилю життя розглядає молодіжні субкультури в контексті таких феноменів, як «стиль», «традиція», «канон» [12, 174−181] Соціолог і філософ З. В. Сикевич критерієм віднесення до молодіжних субкультур вибрала соціально-психологічні установки їх представників. Вона класифікує молодіжні рухи залежно від способу проведення часу, соціальної позиції, способу життя або альтернативних форм творчості [32, 98−106]. В.Т. Лісовський називає соціально-правову ознаку як критерій оцінки молодіжних субкультур, що дозволяє йому виділити просоціальні, асоціальні і антисоціальні молодіжні рухи. Т. Б. Щепанська, що дослідила молодіжні субкультури на території СРСР і пострадянському просторі, особливу увагу приділяє їх символіці. На думку В. І. Чупрова і М. Ф. Черниша, що дослідили маргінальне положення молоді як соціально-демографічної групи, саме це положення приводить її до пошуку ідентичності і сприяє утворенню молодіжних субкультур [41, 70−85]; Н. О. Побєда акцентує увагу на таких групотвірних чинниках, як соціальне самопочуття, ціннісні орієнтації, механізми самореалізації поколінь і, головне, світогляд молодіжних співтовариств [25]; Л. Г. Сокурянська називає найважливішим критерієм субкультурних відмінностей молоді специфіку прояву її соціальної суб'єктності [33, 17].

В даний час молодіжна культура створює, норми, цінності, звичаї, які визначають тип і спосіб мислення, поведінку соціальної групи молоді, тобто те, що характеризує її особливе світосприймання і стиль життя. Марк Тіттлей упевнений в тому, що субкультури — це основні складові соціальної взаємодії, на рівні яких виникає оновлення домінантної культури. «Субкультури можна розглядати як властиві поколінням загальні форми ідентифікації, які перетинаються з іншими маркерами колективної ідентичності, такими як раса, стать, клас, сексуальна орієнтація. Культурний консенсус відбувається тоді, коли члени субкультурної групи мають загальні погляди» [38, 123]. М. Тіттлей визначає субкультуру як будь-яку групу у складі домінантної культури, члени якої мають інтереси, стилі і ідентичності, що відрізняються від інтересів, стилів та ідентичності тих, хто належить до основного русла домінантної культури.

X. Ремшмідт припускає, що в сучасній цивілізації виникнення молодіжних субкультур зв’язане, перш за все, із значним подовженням фази дорослішання і швидкими соціальними змінами, що збільшують дистанцію між молоддю і дорослими людьми. Погляди молодих людей «зазвичай відрізняються від уявлень, властивих світу дорослих. Культивуються особливі форми спілкування, характерні відмінності в одязі, зачісці. Звичайно, всі ці зовнішні прояви і особливості поведінки нестійкі і стосуються не всіх молодих людей, проте для деяких з них приналежність до субкультури є важливим етапом переходу в дорослий стан» [29, 54]. Можна сказати, що причини появи молодіжних субкультур загальні як для західних країн, так і для України. Молодь завжди прагне до спілкування з своїми ровесниками, біжить від духовної самоти в сім'ї, в соціальних інститутах, в суспільстві. Окрім духовної кризи молодих людей існує і соціальний підтекст — визначення соціальних ролей і місця молоді в суспільстві. На думку X. Ремшмідта, існують різні «відповіді» молодіжної культури на сучасну життєву ситуацію: «втеча від суспільства (наркотики, релігійні секти, самопізнання, медитація, нарциссичне занурення в себе); розвиток і культивування альтернативних, перш за все соціальних і творчих інтересів (боротьба за мир, захист навколишнього середовища, альтернативні виробництва і т.д.); цинізм; напрями, пов’язані з культурою і модою естета „дітей великого міста“, що рішуче поривають з буржуазною повсякденністю тих, що виділяються зовнішнім виглядом, музикою і т.п., цікавляться тільки собою; агресивні сутички (рокери, футбольні „фанати“ і т.д.); традиційні форми самоорганізації (союзи, групи по захопленнях і т.п.)» [29, 56].

Молодіжні субкультури виконують особливі функції в суспільстві; вони пропонують вирішення проблем, створених зовнішніми суперечностями соціоекономічної структури, які колективно переживаються молодіжними поколіннями. Часто ці проблеми є частиною класових переживань — ефектом усвідомлення класової приналежності і опору молоді соціально-економічної заданості їх майбутнього.

Майбутнє всього суспільства реалізовуватиметься і виникає тільки через діяльність тих, хто сьогодні складає когорту молодих. У зв’язку з цим перспективного характеру набувають уявлення, цінності, норми і установки молоді. Ті норми і цінності, міфи та ілюзії, які засвоєні молоддю сьогодні, це і є майбутнє сучасного суспільства.

1.3 Основні відмінності між поняттями «субкультура молоді» і «молодіжні субкультури»

Аналізуючи молодіжну субкультуру, ми стикаємося з проблемою розпізнавання «субкультури молоді» і «молодіжних субкультур». Відразу ж виникає питання: що таке «молодіжна субкультура»? Чи існує культура людей середнього віку або культура пенсіонерів? Чи обмежується молодіжна культура якимись тимчасовими рамками або ж це поняття позачасове? Іншими словами, чи задані незмінні риси молодіжної культури внаслідок того, що вона властива певній соціально-демографічній групі, або ж кожне нове покоління приходить з своєю власною культурою і є дзеркалом своєї епохи і свого покоління?

Однозначної відповіді на всі ці питання немає і бути не може. Сучасні молодіжні рухи в Україні більше відповідають поняттю «молодіжні субкультури», вони включають різноманітні напрями і якісно відмінні види активності молоді.

Слід розрізняти поняття «субкультура молоді» як характеристики культури молоді в цілому, молоді як соціально-демографічної групи, відмінної від інших соціально-демографічних груп за світоглядом і структурою цінностей, і поняття «молодіжні субкультури», яке артикулює відмінності усередині самої молоді, яка за своєю структурою, а також ціннісно-нормативним феноменам не є однорідною і демонструє широкий спектр відмінностей в образі життя, а, отже, і у виборі цінностей. Таким чином, ми можемо говорити про «субкультуру молоді» і «молодіжні субкультури» .

Утворення субкультур, на наш погляд, виражає суспільну потребу в диференціації духовного життя і поведінки молоді, у виробленні адекватніших форм її поведінки і діяльності, що відповідають або типу професії, або особливим соціальним умовам, або новим запитам розвитку. Наприклад, Нейл Смелзер в своїй книзі «Соціологія» приводить наступні чинники, що впливають на формування субкультур: соціальний клас, етнічне походження, релігія і місце проживання [34, 234].

О. Тоффлер в книзі «Футурошок» [39, 178] говорить про наростання новизни і швидкості, що супроводжується експоненціально зростаючим інформаційним вибухом, про обмеженість людської психіки в сприйнятті всього масиву навколишньої інформації. Саме тому, на його думку, молоді люди тяжіють до включення в специфічні субкультурні співтовариства. Проблема сучасного суспільства в його розумінні - це проблема перевибору. Дуже велика кількість альтернатив приводить до свого роду перевантаженню психіки і чоловік намагається сховатися в субкультурі.

Зміна цінностей сьогодні відбувається набагато швидше, ніж коли-небудь в історії. У минулому дорослішаюча людина могла чекати, що система суспільних цінностей залишиться переважно незмінною протягом всього його життя. Ми ж живемо за часів трансформації цінностей. У більшості попередніх суспільств існувало крупне центральне ядро цінностей, що суспільно визнавалися. Це ядро зараз скорочується, можливо, через якийсь час виникне нове. Але дія йде зовні - через різноманітність, а не зсередини — через єдність. Це пояснює ту неструнку і суперечливу систему пропаганди, наявну зараз в суспільстві. Школа, церква, реклама, засоби масової інформації і безліч субкультур s всі вони пропагують різноманітні набори цінностей і стилів життя.

На думку Тоффлера, одній з характеристик приналежності до певної субкультури сьогодні є стиль життя. Засновниками стилю можуть бути як харизматичні лідери (і тоді на цій основі зростає субкультура), так і субкультури (і тоді субкультура породжує лідера). У будь-якому випадку, після формування зв’язного пакету, тобто моделі життєвого стилю, засоби масової інформації проводять рекламну кампанію і, врешті-решт, знаходять покупця на атрибути цього стилю життя.

Саме такий алгоритм був характерний для тиражування атрибутів стилю життя контркультурних молодіжних угрупувань, що з’явилися на Заході в 1960;і роки. У крайній і найбільш послідовній формі контркультура виявилася в русі хіппі. Замість пануючого культу грошей, матеріального благополуччя вони висунули культ простоти. Замість конформізму як цінності («будь, як усі») прийшла висока оцінка здатності бути несхожим на інших, жити, як живеться, не озираючись на тих, що оточують. Ця революція цінностей потягнула за собою і революцію в стилі споживання. Джинси, що були в Америці робочим одягом, стали використовуватися спроможними студентами як повсякденна, а то і вихідний одяг, в якому відвідували університет, гуляли по вулиці, ходили на концерти. Це у той час виглядало так само, як зараз стьобані штани і валянки в українському університеті. Цінувалися не просто джинси, а затерті до дірок. Виробництво джинсів було поставлене на потік; більш того, виробники стали пропонувати відразу терті і діряві джинси. Ринок заповнився грамплатівками з рок-музикою. Тіньовий ринок відреагував масовою пропозицією різноманітних наркотиків. Хіппі ввели моду на довге волосся у чоловіків. Розбещене жіноче волосся з атрибуту спальні стало вихідною зачіскою.

Бізнес зустрів контркультуру як черговий виток в розвитку попиту і відреагував випуском відповідних товарів. Молодь, кидаючи виклик владі, захоплювалася читанням Маркса, кубинського революціонера Че Гевари, алжірського революціонера і публіциста Анноно, з’явилися масові публікації їх робіт.

Кінець кінцем, в лічені роки контркультура була комерціалізована і перетворена на субкультуру. Діряві джинси перестали бути викликом і стали модою. Її експлуатація принесла нечувані прибутки фірмам, що вчасно відкинули ідеологічні і культурні бар'єри і смакам, що пішли назустріч, здавалися більш ніж дивними. Елементи контркультури були інтегровані в пануючу культуру: президент, банкір в джинсах стали цілком нормальним явищем [28, 66].

У сучасних умовах, особливо з початком війни в Іраку, молодіжний протест в США знайшов форму схвалення мусульманства.

З контркультурою в СРСР ситуація була дещо іншою «Стиляги» з’явилися в 1950;і роки. Вони практикували в одязі, в поведінці стиль (як тоді говорили «тиснули стиль»), який був протестом тому, що панував, нав’язувався мізерним життям і аскетичною ідеологією стилю сірого одягу, непомітної, скромної поведінки, схожості з оточуючими. Стиляги носили яскраві піджаки в клітку, не менш яскраві сорочки, краватки з немислимими пальмами, мавпами, танцювали буги-вуги, начісували величезну чуприну, слухали «не нашу» музику. Це сприймалося як прямий виклик радянській культурі. Але, на відміну від Заходу, де комерціалізація контркультури і перетворення її в субкультуру пройшли за декількох років, моностилістична культура Союзу активно боролася з контркультурними проявами більше тридцяти років. Це не зупинило розповсюдження, зростання і розвиток контркультури. Комерціалізація ж атрибутів цієї культури почалася в СРСР лише з кінця 1980;х років. Будучи спочатку викликом споживачеві, в СРСР контркультура стала його найяскравішим символом. Джинси в Америці втілювали заперечення культу багатства, в СРСР навпаки, це був спочатку символ високого достатку. Тільки достатньо спроможні люди могли дозволити собі подібні покупки. Контркультурні атрибути стали символом якоїсь елітарності. Перетворення контркультури на субкультуру відбулося тільки до 1990;м рокам, і зв’язано це з розпадом Союзу і торжеством полістилізму. І тепер уже український ринок відгукнувся виробництвом джинсів з вишивкою і бахромою і широким продажем виробів з бісеру («фенечек»). Останніми роками набирає силу стиль «міллітарі». Мабуть, це відгук на появу субкультури скінхедів [7, 45]. Таким чином, полістилістична культура і плюралізм цінностей Заходу дозволили йому швидко і ефективно інтегрувати контркультуру, перетворюючи її тим самим в субкультуру. Для культури СРСР неформали стали культурним «наривом», самим своїм існуванням демонструючи недоліки системи. Політична закостенілість, неможливість швидко реагувати на зміни і, більш того, свідоме гальмування змін не дозволили контркультурним цінностям швидко інтегруватися у вже існуючі системи цінностей.

1.4 Функції молодіжних субкультур

Як і будь-яка цілісна система, молодіжні субкультури виконують ряд функцій.

Назвемо деяке з них.

1. Комунікативна, пов’язана із спілкуванням в рамках тієї групи, з якою ідентифікує себе молода людина, реалізація цієї функції в першу чергу пов’язана з прагненням молоді до спілкування;

2. Групоутворююча, пов’язана з об'єднанням групи осіб за ідентифікуючими ознаками і за спільністю ідей і цінностей;

3. Компенсаторна, така, що виражається в тому, що субкультура, за виразом С.О. Ефірова, виступає як «спосіб заповнення порожнього „поверх-я“ молодих людей» ;

4. Рекреативно-гедоністична, виявляється в отриманні задоволення;

5. Пронологічна, що припускає закріплення певного поведінкового стереотипу;

6. Ідентифікації з подібними собі, поділення світу на «своїх» і «чужих», що часто приводить до втрати індивідуально-особистісної визначеності;

7. Самореалізації і самоствердження. Ця функція наповнюється різним змістом у різних молодіжних субкультурах. Наприклад, в музичній субкультурі самореалізація і самоствердження можуть йти по двох напрямах: по-перше — це виконання улюблених творів, тобто реалізація творчого потенціалу, по-друге, «споживання» музики, тобто престижна колекція дисків і магнітофонних записів, володіння свіжою інформацією про життя і творчість улюблених виконавців і т.д.;

8. Ескапізму, відходу від реальності. Будь-яка субкультура більшою чи меншою мірою відводить своїх учасників в нереальний світ, саме з цим часто пов’язана практика вживання наркотиків.

Ескапізм як прагнення піти від дійсності, загальноприйнятих стандартів і норм суспільного життя виявляється, зокрема, у вигляді добровільної маргіналізації, індивідуального або групового розриву з суспільством і супроводжується відмовою від Систематичної трудової діяльності, трудової етики та інших моральних і культурних цінностей, норм.

Соціолог З. В. Сикевич виділяє наступні функції неформальних груп [32, 67]:

— прагнення до самореалізації, суб'єктного втілення — головна функція будь-якого руху. Якщо у підлітка в 14−17 років самореалізація полягає в запереченні соціуму, то у старшої молоді головною стає спрямованість на досягнення соціально значущих цілей, але і для тих, і для інших діяльність носить самоцінний характер спілкування з однодумцями, побудованого на взаєморозумінні і взаємодовірі.

— інструментальна функція — кожне об'єднання, клуб, група (від «зелених» до хіппі) переслідують певну мету. В одному випадку — явну (захист зелених насаджень, озеленення міста), в другому — розмиту, неусвідомлену. У будь-якому випадку група — це інструмент для досягнення усвідомленої або неусвідомленої мети.

— компенсаторна функція. У навчальному/трудовом колективі, навіть у сім'ї особа нерідко відчуває себе «затиснутою», обмеженою рамками обов’язків і соціальних очікувань, залежною від викладача, батьків або начальства. Участь в неформальному русі дає відчуття (часто уявне) своєї свободи. Інша справа, що молода людина все одно залишається залежною від лідера, певних правил і норм поведінки, прийнятих в даній групі, але отримує ілюзію свободи.

— необхідність творчого самовираження. Кожен реалізується по-своєму: хтось йде в політику, хтось — в неформали. Правда, існує і момент ь споживчої психології.

Разом із загальними для всіх рухів функціями можна виділити два принципи, властиві неформальному середовищу в цілому:

— принцип збереження — групи виникають і зникають, але напрями, які вони представляють, залишаються (так з радянських хіппі виросла «Система», а з толкієністів, реконструкціоністів, КЛФ (Клуб Любителів Фантастики), КСП (Клуб Самодіяльної Пісні) і клубів історичного фехтування з’явилася рольова гра).