Життя і діяльність М.Ф. Гамалії

РЕФЕРАТ

на тему:

Життя і діяльність М.Ф. Гамалії.

П л, а н :

Вступ.

1. 1.Освіта і діяльність Гамалії.

2. 2.Відкриття бактеріологічних станцій.

3. 3.Епідемії та мікроби.

4. 4.Смерть М. Ф. Гамалії.

Висновок.

Література.

Вступ.

Михайло Федорович Гамалія (1859−1949) — лікар-мікробіолог, епідеміолог, педагог, почесний член AH CPCP, академік AH CPCP, заслужений діяч науки, лауреат Державної премії СРСР, вчений, що володів даром наукового передбачення.

М.Ф.Гамалія народився 17.02 1859 р. в Одесі в сім'ї російського офіцера з відомого старо­винного українського роду, який дав країні чимало видатних діячів. Здобувши фундаментальну загальну освіту в Рішельєвському ліцеї, він вільно володів французькою, англійською, німецькою мовами, добре знав латинь. У 1880 p. M. Ф. Гамалія закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету, одного з кращих в Росії, що дало йому серйозну біологічну освіту. Захоплюючі лекції з еволюційної теорії І. І. Мечникова, передових знаменитих вчених-професорів того часу формували його світогляд, породили любов до науки.

1. Освіта і діяльність Гамалії.

Після закінчення з відзнакою в 1883 р. Військово-медичної академії М. Ф. Гамалія повертається до рідного міста. Він працює в лікарні О. О. Мочутковського, близького друга сім'ї, лікаря-невропатолога та інфекціоніста, відомого дослідом самозараження кров’ю хворого на висипний тиф. Під його впливом у М. Ф. Гамалії, а також у І. І. Мечникова виникла цікавість до інфекційної патології. М. Ф. Гамалія навіть організував вдома невеличку лабораторію.

У зв’язку зі своїм природно-географічним розташуванням і торгово-економічним становищем Одеський регіон у ті часи потерпав від таких інфекційних хвороб, як чума, холера, дифтерія, венеричні хвороби. Великих збитків зазнавало господарство краю від сибірки, сказу, чуми великої рогатої худоби, холери курей тощо. Одеса була і є важливим портом Причорномор’я і імпортно-експортним портом, отже, й «воротами інфекції» для регіону, джерелом розповсюдження збудників інфекційних хвороб для країни в цілому. Інфекційна захворюваність у регіоні завжди була вищою порівняно з іншими районами країни, тому одеські лікарі виявили цікавість до вивчення заразних хвороб. Одеса — «перлина біля моря» — місто, де працювало багато талановитих лікарів, вчених, стала колискою бактеріології, яка розв’язувала актуальні питання інфекційної патології на популяційному рівні, отже, епідеміології.

Молодому лікареві М. Ф. Гамалії, блискуче відрекомендованому І. І. Мечниковим, випала висока честь — в 1886 р. його було направлено Товариством одеських лікарів до знаменитого Л. Пастера, щоб, ознайомившись з методами вченого, відкрити в Одесі бактеріологічну станцію. Навчаючись у Л. Пастера, М. Ф. Гамалія довів, що щеплення проти сказу ефективні тоді, коли проводяться одразу після контакту з хворою твариною. М. Ф. Гамалія, будучи вдумливим вченим і палким прибічником наукової бактеріології, викликав у Л. Пастера глибоку симпатію і повагу. Л. Па-стер передав йому свій метод і дав згоду на організацію бактеріологічної станції, другої після Пастерівської.

2. Відкриття бактеріологічних станцій.

Відкриття бактеріологічної станції в Одесі відбулося 12 червня 1886 р. Директором станції було призначено І. І. Мечникова, якого палко рекомендував М. Ф. Гамалія, а його заступниками стали М. Ф. Гамалія і Я. Ю. Бардах. Одеські земські збори висловили М. Ф. Гамалії подяку за його працю.

Вперше в Росії М. Ф. Гамалія здійснив у 1886 р. щеплення проти сказу. Коли ж Паризька академія наук звинуватила Л. Пастера в тому, що його щеплення призводять до інфікування хворих на паралітичний сказ і на вченого чекав виклик до прокурора, М. Ф. Гамалія їздив до Лондона, де представив авторитетній комісії з участю Педжета та Гаролі свій солідний, бездоганно зібраний матеріал на користь Пастерівських щеплень. І хто знає, яка б доля спіткала Пастерівський метод і його самого, коли б не вагома підтримка молодого російського вченого М. Ф. Гамалії. Коли ж було організовано Пастерівський інститут, до його керівних працівників поряд зі своїми помічниками Дюкло, Шамберланом, Шранше, І. І. Мечниковим Л. Пастер включив і М. Ф. Гамалію.

Вивчаючи заразні хвороби курей, М. Ф. Гамалія виділив з кишечнику курки мікроб (1888), названий ним на честь свого вчителя вібріоном Мечникова. М. Ф. Гамалія запропонував холерну вакцину.

В 1888—1892 pp. M. Ф. Гамаія працював у Парижі у Пастера, Бушара, Страуса. Він збагатив вчення про сказ, розробив і впровадив у практику боротьби з сибіркою метод вакцинації. Він виявив, що вакцина проти сибірки ефективна в тому випадку, коли спричинює підвищення температури у вакцинованих тварин. М. Ф. Гамалії належить ідея використання вбитих мікробів для імунізації. Всупереч самому Л. Пастеру, він вважав, що на людський організм бактерії впливають своїми токсинами.

В 1892 р. вийшла його книжка «Бактерійні токсини» російською та французькою мовами. В ці роки М. Ф. Гамалія проводить досліди в пошуках збудника чуми рогатої худоби, і, якби його досліди не було заборонено, він міг би досягти своєї мети, відкривши віруси.

В 1893 p. M. Ф. Гамалея захистив у Петербурзі докторську дисертацію «Зтиология холеры с точки зрения зкспериментальной патологии». В ті роки вчений працював у створеній ним лабораторії при шпитальній терапевтичній клініці проф. Ф. І. Пастернацького, де виконав свої класичні роботи з гетероморфізму бактерій. Ці роботи послужили основою для вивчення L-форм бактерій, які відіграють велику роль у діагностиці, патогенезі і лікуванні деяких хвороб. Тоді ж М. Ф. Гамалія доклав багато зусиль для відкриття в Юріївському університеті курсу бактеріології. Він описав бактерицидні властивості живих тканин на бацилі сибірки. При цьому бацили втрачали свою морфологію й тинкторіальні властивості. Ці роботи стали стартом для вивчення антибіотичних властивостей тканин.

В 1898 p. M. Ф. Гамалія відкриває бактеріолізини, а згодом — бактеріофаги. Він започатковує в Одесі бактеріологічний і фізіологічний інститути (1899), де веде роботи з бактеріології, навчає цій науці лікарів. Його інституту було дозволено виготовляти лікувальні сироватки. В цей же час М. Ф. Гамалія читав лекції з бактеріології в Одеській зуболікарській школі І. І. Марголіна.

3. Епідемії та мікроби.

Багато сил М. Ф. Гамалія віддав практичній боротьбі з епідеміями. Під час спалаху бубонної чуми в Одесі (1902) він шукає нові шляхи боротьби з чумою. Він виявив у порту і місті чумних пацюків, установив факт передачі збудника чуми чорними корабельними пацюками. Організував спеціальні загони тотального винищення пацюків. За 12 днів роботи було знищено 40 тис. гризунів.

В 1910;1913 pp. M. Ф. Гамалія — редактор журналу «Гігієна і санітарія». Проблеми рідної землі завжди хвилювали його. Він був переконаний, що причини соціальних лих, у тому числі й епідемій, полягають в умовах життя людей. Заразні хвороби, особливо епідемії, М. Ф. Гамалея вважав недопустимими негараздами в житті нормального людського суспільства. Він говорив: «…заразные болезни устранимые, смерть от них должна приравниваться к смерти насильственной или к самоубийству…».

В 1908;1916 pp. M. Ф. Гамалія вивчав епідеміологію висипного та поворотного тифів, боровся з ними. Поворотний тиф тоді називали «болезнью ночлежных домов», тому що він розповсюджувався серед мешканців цих притулків бідноти, що опустилися на соціальне дно. М. Ф. Гамалія навіть очолив своєрідну організацію — «Совещание ночлежных врачей». Вивчаючи тифи, він здійснив багато дослідів з вошима, довівши, що вони є переносниками збудників висипного і поворотного тифів, виготовив вакцину проти висипного тифу. Вчений обгрунтував протиепідемічне значення дезінсекції як комплексу протиепідемічних заходів, націлених на знищення комах-переносників інфекційних хвороб. Ним введено в практику протиепідемічної роботи термін «дезінсекція». Приблизно в ті ж роки Шарль Ніколь в Тунісі довів експериментально роль вошей у передаванні збудників тифів, за що йому було присуджено Нобелівську премію (1926).

В 1910 p. M. Ф. Гамалію запросили на посаду бактеріолога вченої ради і він остаточно переїздить до Петербурга. Вже тоді він запропонував і відстоював ідею створення централізованогодержавного контролю сироваток, вакцин й інших бактеріологічних препаратів. Ця ідея була реалізована Л. О. Тарасе-вичем у 1919 р.

В 1912 р. М. Ф. Гамалія змінює В. О. Губерта на посаді директора Інституту щеплень проти віспи. Як визнавало Міністерство внутрішніх справ Росії, боротьба з натуральною віспою в ті часи в Росії проводилася незадовільно, не охоплюючи щепленнями навіть дітей дошкільного віку. Від натуральної віспи в 1902 р. в Росії загинуло 42 тис. осіб, багато хто з тих, що одужали, залишилися сліпими. В 1910 р. на віспу захворіло 165 тис. осіб. Перша світова війна, революційна ситуація в Росії сприяли погіршенню соціально-економічних умов у країні, активізації епідемічного процесу заразних хвороб. Як писав перший Нарком охорони здоров’я Російської Республіки Семашко, обстановка в 1918 р. у країні була такою, що ¾ сил доводило­ся витрачати на безпосередню боротьбу з епідеміями. На VII Всеросійському з'їзді Рад В. І. Ленін сказав: «Или вши победят социализм, или социализм победит вшей».

У складних економічних умовах М. Ф. Гамалія розробив інтенсивний метод виготовлення вакцини проти натуральної віспи, якою проведено загальне щеплення в Петрограді, а потім по всій країні. В 1919 р. було вироблено 3 млн доз вакцини, в 1920 — 4 млн, в 1923 — 10 млн. В 1919;1920 pp. прищеплено З млн чоловік, в 1921 р. — понад 5 млн, а 1923 році - майже 7 млн.

Як директор Інституту щеплень проти віспи і керівник підвідділу щеплень при Комісаріаті охорони здоров’я в Ленінграді М. Ф. Гамалія запропонував проект загального та обов’язкового щеплень проти віспи по всій країні. Завдяки цьому натуральну віспу в СРСР було еліміновано в 1936 р. Накопичений досвід ліквідації віспи на 1/6 частині земної кулі було запропоновано академіком В. М. Ждановим Всесвітній організації охорони здоров’я. В 1958 р. XI Асамблея WHO прийняла рішення про проведення систематичних робіт з ліквідації натуральної віспи в світі. Це було реалізовано в 1979 р. В травні 1980 p. WHO офіційно декларувала факт ерадикації натуральної віспи на Землі.

В 1923 p. M. Ф. Гамалея очолює вакцино-сироваткову комісію Петрограда. Першим головою комісії був Д. К. Заболотний (1918), другим — В. І. Не-дригайлов (1919;1923), третім — М. Ф. Гамалія (1923;1925). Коли епідемічне напруження в країні зменшилося, а робота комісії налагодилася, М. Ф. Гамалія попросив не обирати його більше до президії комісії. В ці роки він видає такі значні роботи, як-от: «Оспопрививание. Теоретическое и практическое руководство» (1924) — «Оспа и оспопрививание» (1925) — «Учение о невосприимчивости и вакцинах» (1928) — «Исследования о бактериофагах и бактериолизинах» (1924) — «Бактериофаги и кластиньи» (1925).

В 1930 p. M. Ф. Гамалія переселився до Москви, де розгорнув енергійну діяльність як організатор науки і педагог. Він був науковим керівником Центрального інституту епідеміології і мікробіології, членом Вченої медичної Ради Наркомздраву СРСР, науковим консультантом багатьох наукових і науково-практичних закладів, очолював кафедру мікробіології II Московського медичного інституту, керував науковим студентським гуртком. Він був одним із засновників Асоціації працівників науки і техніки, Загальносоюзного товариства з розповсюдження наукових і політичних знань. Жоден всесоюзний з'їзд мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів не відбувався без його активної участі та незмінного головування.

Під час Великої Вітчизняної війни М. Ф. Гамалія працював у Казахстані над питаннями боротьби з туберкульозом. У повоєнні роки він керував роботою своєї лабораторії при Інституті епідеміології і мікробіології АМН СРСР, виконував обов’язки члена різних вчених рад, консультував, багато писав. У 1946 р. він організував спеціальну лабораторію для вивчення мінливості та еволюції мікробів.

Діяльність М. Ф. Гамалії, націлена на добробут народу, високо оцінена радянським урядом. Йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки РРФСР, нагороджено Державною премією, двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і медалями, в тому числі «За доблестный труд в Великой Отечественной войне».

М. Ф. Гамалеія — автор понад 300 наукових праць. Він писав: «Фундаментом, на якому базуються справжні знання в медицині, є фізіологія і загальна патологія». В своїй промові «Результати и стремления современной бактериологии» (1907) вчений зазначив: «Імунітет — вчора, етіологія — сьогодні, загальна патологія і специфічна терапія — завтра».

В 1934 р. видано монографію про механізм руйнування мікробів в організмі «Биологические процессы разрушения бактерий». Вчений вважав, що мікроби руйнуються в тваринному організмі шляхом окислення з допомогою ферментів. В цьому його погляди розбігалися з поглядами 1.1. Мечникова — морфолога, визнаного автора фагоцитарної теорії.

М. Ф. Гамалія був одним із фундаторів вірусології в країні. Він зробив неоціненний внесок у вивчення таких вірусних інфекцій, як сказ (положення про існування прихованих форм), натуральна віспа (проблема елімінації натуральної віспи в СРСР), грип (метод профілактики грипу шляхом обробки слизової оболонки носа препаратами олеїнової кислоти). Він виявив і описав явище спонтанного лізису бактерій, яке, як було встановлено д’Ерелем, обумовлено дією вірусу-бактеріофага.

М. Ф. Гамалія одним із перших оцінив заслуги першовідкривача вірусів Д. І. Івановськоґо (1892) і розповів про його маловідомі роботи. Ще в 1900 р. М. Ф. Гамалія припустив, що злоякісні пухлини спричинюються «невідомими мікробами». Він вперше в історії науки висунув гіпотезу про вірусне походження пухлин.

Вірусна природа раку володіла думками М. Ф. Гамалії до кінця його життя. Цьому питанню присвячена теорія раку (монографія «Вірусна теорія раку і його лікування»). Ця теорія набула розвитку у працях Л. О. Зільбера і М. О. Морозова.

7 вересня 1920 p. M. Ф. Гамалія надіслав до вакцино-сироваткової комісії проект інституту з особливим науковим відділенням, де він сподівався розгорнути дослідження не тільки з натуральної віспи, а й інших «невидимих мікробів» (віруси). Цю ідею він втілив разом із Л. О. Зільбером, створивши перші в СРСР вірусологічні лабораторії в інституті ім. І. І. Мечникова, в Інституті експериментальної ветеринарії. Впродовж кількох років М. Ф. Гамалія керував діяльністю вірусної комісії АН СРСР. Отже, він є одним із засновників вірусології в нашій країні.

8 останні роки життя М. Ф. Гамалія вивчав проблеми загальної імунології, вірусології, натуральної віспи, грипу, специфічного лікування туберкульозу. Шукаючи шляхи лікування цієї хвороби, створив вчення про відновні процеси організму, запропонував оригінальний препарат-регенератор. В 1962 р. видано книгу «Лікування туберкульозу препаратами почесного академіка М. Ф. Гамалії». В 1966 р. вийшла добірка його праць, присвячених впливу цього препарату при різних хворобах (туберкульоз, виразкова хвороба, невралгія).

В 1939 р. з ініціативи М. Ф. Гамалії створюється загальносоюзне товариство мікробіологів, епідеміологів й інфекціоністів, незмінним головою, а потім почесним головою якого він був. М. Ф. Гамалія зробив гідний внесок в елімінацію таких заразних хвороб, як сказ, холера, чума, натуральна віспа, туберкульоз. Ефективна боротьба з інфекційними хворобами з уражаючими наслідками в СРСР — заслуга епідеміології, яка дійсно є стратегією і тактикою в розв’язанні проблем охорони здоров’я на популяційному рівні. На конференції Всесоюзного товариства мікробіологів, епідеміологів й інфекціоністів в 1939 р. свою програмну доповідь М. Ф. Гамалія розпочав словами: «Задача, обьединяющая нас, — микробиологов, зпидемиологов и инфекционистов, состоит в ликвидации инфекций…».

Формування і становлення видатних вчених зі світовим ім'ям — мікробіологів, патологів, епідеміологів, організаторів охорони здоров’я, педагогів — М. Ф. Гамалії, Я. Ю. Бардаха, Д. К. Заболотного, Л. В. Громашевського, М. М. Соловйова та багатьох інших відбувалося в Одесі - колисці епідеміології.

М. Ф. Гамалія — основоположник багатьох актуальних напрямків розвитку науки. Ю. І. Міленушкін (1967) писав: «…Він дуже багато зробив, проте значно більше розпочав…». Для підтвердження цих слів слід навести хоча б стислий перелік його робіт: ідея хімічних вакцин, вакцинація проти холери, бактеріолізини, вакцинальна гарячка, проблема ліквідації натуральної віспи, агресини, прихована інфекція при сказі, чумі, антибіотичний вплив бактерій на злоякісні пухлини, антагонізм мікробів, епідеміологія паразитарних тифів, гетероморфізм бактерій, специфічне лікування туберкульозу, захисна роль носового секрету при грипі, імуногенез шкіри.

Заклик невпинно шукати нові шляхи в науці - головний заповіт М. Ф. Гамалії. При всій своїй схильності захоплюватися, він був дуже обережним щодо публікації висновків, особливо якщо йшлося про серйозні проблеми. Сучасні вчені повинні творчо використовувати його багату ідейну спадщину на нових шляхах, у нові часи, з допомогою нових методів дослідження.

4. Смерть М. Ф. Гамалії.

Фатальний кінець для М. Ф. Гамалії настав раптово — 29 березня 1949 р. Серце, яке невтомно працювало понад 90 років, зупинилося назавжди. Журнал Пастерівського інституту в Парижі писав, що в могилу зійшов останній представник блискучої пастерівської епохи. Дійсно, він був ланкою, яка з'єднувала славетний період наукових відкриттів біології, бактеріології, патології, медицини кінця XIX ст. з сьогоденням. Ці відкриття є засадами законів епідеміології інфекційних хвороб, визнання і швидке застосування яких у протиепідемічній практиці охорони здоров’я дозволили блискуче розв’язувати проблеми інфекційної патології.

Висновок.

Пам’ять про нашого земляка-одесита увічнено спеціальною постановою Ради Міністрів СРСР. Найбільшому Інституту епідеміології і мікробіології АМН присвоєно ім'я почесного академіка М. Ф. Гамалії. Перед будинком, де розміщується кафедра мікробіології II Московського медичного інституту, встановлено бюст М. Ф. Гамалії, запроваджено стипендії його імені в навчальних закладах. Згідно з постановою Ради Міністрів СРСР, видано його праці в 6 томах. Як і Д. К. Заболотний, М. Ф. Гамалія все своє життя служив істині, Вітчизні і народові. Його думки і почуття були націлені на добробут, здоров’я і щастя народу.

Література .

1. Верхратський С. А., Заблудовський П. Ю., — Історія медицини. К. 1991.

1. 2.Верхратський С. А., — Історія медицини. М. 1983.

3. Мулановський М. П., — Історія Медицини. М. 1969.