Інноваційно-інформаційна економіка: зміни у трудових відносинах

Постановка проблеми у загальному вигляді. Науково-технологічний розвиток національних економік супроводжується значними змінами у соціальній площині, зокрема щодо трудових відносин: виникають нові види зайнятості, форми організації праці, відбуваються зміни у самій праці, що залишаються малодослідженими.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зміну соціально-трудових відносин в умовах інноваційної економіки описували А. Колот, Е. Лібанова, Л. Лісогор, Л. Федулова. Серед зарубіжних учених, що досліджують інноваційні трансформації праці, можна виділити Б. Букмена, П Друкера, Дж. Мерца, П. Пейка, Т. Хагена. Нову форму самозайнятості, яка виникла в умовах інноваційно-інформаційної економіки, описують російські учені-дослідники Д. Стебков й А. Шевчук, серед українських науковців цю проблему частково вивчали О. Кузьмин, Н. Солярчук, С. Тумакова.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Інформаційна епоха інноваційної економіки сформувалась в кінці ХХ — на початку ХХІ ст. тому нові тенденції у соціально-трудових відносинах вивченні мало. Дослідження фрілансерства у теоретичному та прикладному розрізах залишаються фрагментарними в українській економічній науці, оскільки торкаються здебільшого неформального сектору зайнятості, що обмежено обстежується офіційною статистикою.

Мета статті. Визначити зміни у характері праці в умовах інноваційно-інформаційної економіки, а також характерні риси та тенденції розвитку фрілансерства як нового сегменту ринку праці в умовах інноваційно-інформаційної економіки.

Основні результати дослідження. Інноваційна економіка, що почала розвиватись у другій половині ХХ ст., викликала суттєві модифікації трудових відносин. Дослідники відзначають значні зміни в самій праці, яка в інноваційній економіці все більше наповнюється інтелектуальним змістом. Зміни у змісті та характері праці призводять до перебудови всієї системи професійно-технічного поділу праці. При цьому змінюється сама діяльність людини у процесі виробництва, з’являються нові професії й зникають старі, висококваліфікована праця витісняє малокваліфіковану та некваліфіковану. Поняттям, яке уособлює глибокі зміни в елементах процесу праці, у змісті праці, її насиченості новими компонентами та концентрації цих компонентів, є саме поняття «інноваційна праця» [1]. Інноваційність притаманна якщо не всім, то більшості видів трудової діяльності, вона є або може бути у різноманітних процесах праці в умовах сучасної, нової економіки, що базується на інноваційних ресурсах, творчому потенціалі всіх учасників суспільного виробництва. Важко погодитися з поширеною думкою, що об'єктами інноваційної праці є тільки створення інновацій, а саме, розробка нової техніки, технологій, нових видів продукції, і що інноваційна праця — це трудова діяльність, яка спрямована на створення нових продуктів, послуг, організаційних форм та інших споживчих вартостей. Фахівець у галузі менеджменту зі світовим іменем Пітер Друкер в одній із останніх публікацій в журналі «Harvard Business Review» підкреслює, що «центр тяжіння у трудових відносинах швидко зміщується від ручної праці до праці інноваційної, до працівників сфери знань, тобто до тих, хто створює нове знання і активно його використовує» [2]. Інноваційна праця — це: 1) трудова діяльність, для якої характерна висока частка знаннєвої, інтелектуальної, творчої, креативної компоненти, і 2) яка здатна задовольнити суспільні потреби з більшим корисним ефектом.

До того ж, відбувається і подальший поділ складної висококваліфікованої й навіть інтелектуальної праці, іде процес поступового стирання граней між окремими соціальними групами, і створюються умови для формування соціальної однорідності населення. Відбувається трансформація поняття «кваліфікація» складниками якого в умовах інноваційної економіки є не тільки набір нових знань у певній галузі, а й такий новий і важливий елемент як ініціативність, уміння проявляти відповідальність в управлінні своїм робочим місцем у будь-якій сфері діяльності. Це зрушення фактично заперечує основний принцип тейлорівської системи поділу праці, що полягає в пасивному виконанні отриманих вказівок, потребує серйозних змін у системі загальної та спеціальної освіти. Водночас, зміни характеру праці й самого працівника, зростання його кваліфікації під впливом інноваційного розвитку виробництва, призводять до відносного зростання темпів оплати його праці щодо темпів приросту вартості техніки. Кількісний і якісний розвиток виробництва потребує додаткових витрат на відтворення робочої сили. Ці витрати не обмежуються лише витратами на підвищення кваліфікації працівників, а все частіше включають в себе і затрати на загальноосвітню підготовку. Зростання частки наукових розробок, складної інтелектуальної праці, розвиток творчих задатків сприяє наближенню праці висококваліфікованих працівників до праці інженерно-технічного персоналу. Особливого значення набуває творча активність та необхідність навчання впродовж життя. Розрахунки провідних економістів засвідчують, що за умови прискорення науково-технологічного прогресу 25−30% приросту національного доходу прямо пов’язані зі зростанням рівня освіченості робочої сили [3].

На зміну простій малокваліфікованій праці приходить творча праця, яка передусім пов’язана із необхідністю відтворення інноваційного процесу. Оскільки інноваційний сектор економіки зростає, то зростає й потреба в безпосередніх науковцях, а також у працівниках, що обслуговують інноваційний процес. До того ж, якщо техніка традиційно звільняє робітників від виснажливої фізичної праці, то сьогодні нова техніка може взяти на себе і частину інтелектуальної роботи, яку виконував робітник. Упровадження інновацій призводить до значних зрушень у структурі зайнятості, які мають тенденцію до пришвидшення та змін.

Однією із прикметних рис інноваційної економіки є формування нового класу працівників, що спеціалізуються на управлінні знаннями і володіють не тільки розвинутим інтелектом, а й здатністю до самостійного пошуку і аналізу інформації та самостійного прийняття і реалізації інноваційних рішень. Інноваційна економіка пред’являє до працівника нові вимоги: а) здатність орієнтуватись, володіти і розумітись у величезних масивах інформації на високому професійному рівні стосовно комп’ютерних технологій і їх змісту; б) уміння організувати інформацію, фокусувати її й трансформувати в спеціальні знання і дані, придатні для виконання конкретних завдань; в) високий рівень освіти (що визначається не кількістю витрачених років, а типом освіти), ініціативність, самодіяльність; г) здатність працівника до самостійної зміни змісту та характеру своєї праці, а саме: вмінь, навичок, знань, способу мислення тощо відповідно до мінливих завдань бізнесу; д) освіта впродовж життя на основі виконання двох вимог: вміння навчатись — ефективно знаходити нові знання в умовах їх стрімкого старіння та здатність трансформувати ці загальні знання в спеціальні, притаманні даній роботі [4].

Підвищення «знаннємісткості» сучасного виробництва, з одного боку, і високий рівень знаннєвої компоненти в людському потенціалі, з другого, дає можливість економічно активній людині:

• — стати дієвим учасником процесу сприйняття, використання та створення нових знань;
• — забезпечити інноваційність трудової діяльності, сформувати власні конкурентні переваги та передумови для гідного рівня життя;
• — найбільш повно використати можливості, що породжуються глобалізацією;
• — мінімізувати ризики та відвести загрози, які поширюються зі зростанням конкуренції в різноманітних її формах;
• — підвищити можливості її адаптації до умов невизначеності та швидких змін.

В інноваційній економіці відбуваються не тільки зміни в характері праці, а й у формах її організації та соціально-трудових відносинах. Уперше критерієм віднесення до соціальної групи є не власність на блага чи можливість ними розпоряджатись, а вміння ними послуговуватись, що тісно пов’язано як з навчанням, так із особистісними якостями людини.

Інформаційний етап інноваційної економіки, який розпочався на стику тисячоліть, вніс значні зміни в організацію трудового процесу, коли робоче місце не надто міцно пов’язане із офісом, основним стає не робота в межах регламентованих часом або місцем рамках, а певне завдання, яке потрібно виконати, при чому керівник контролює вже не процес, а результат. Яскравим прикладом зазначеного є виникнення і швидке розповсюдження так званої «віддаленої роботи», що сформувалась на основі розвитку інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій і, насамперед, Інтернету. На сьогодні це малодосліджений сегмент ринку праці. Серед дослідників немає єдності щодо його назви. В сучасній літературі зустрічаються терміни «віддалена робота», «телеробота», «дистанційна робота», «робота на дому», «фрілансерство», які часто використовують як синоніми. Однак це не зовсім так. «Віддалена робота» або «робота на дому», «дистанційна робота», «телеробота» — форми зайнятості, за якої роботодавець і найманий працівник (або замовник та виконавець) знаходяться на відстані один від одного, передаючи та приймаючи технічне завдання, результати праці та оплату за допомогою сучасних засобів зв’язку (спочатку — факсу, поштових повідомлень, в наші дні - переважно через Інтернет). Віддалена робота може бути притаманною для найманих працівників, які переносять робоче місце додому. На відміну від них фріланс (freelance) є формою самостійної зайнятості. Подібно до підприємця, самозайняті самі шукають замовлення, реалізують свої товари та послуги на ринку, не мають фіксованого доходу і залежать від фінансового успіху своєї справи. Всі роботи вони виконують індивідуально, не створюючи організацій і не залучаючи найманої праці.

Дослідження [5−7] вказують на низку особливостей фрілансерства, що спричинюють такі зміни в соціально-трудових відносинах:

• 1) щодо організації зайнятості:
  • — поява нової форми самозайнятості через формування прошарку професіоналів інтелектуальної праці - фрілансерів, для яких найбільш важливою є як організаційна, так і особисто-ціннісна незалежність від компанії, колективу і традиційних форм трудових відносин;
  • — сприяння росту самозайнятості з-поміж осіб із обмеженими можливостями; жінок, які доглядають за дітьми; людей, що проживають на територіях проблемної зайнятості тощо;
  • — електронна самозайнятість може виступати не тільки як єдиний вид економічної діяльності, а й бути сферою вторинної зайнятості для студентів; штатних працівників, які поєднують роботу за наймом і фрілансерство; підприємців, які крім цього мають власний бізнес тощо;
• 2) щодо організації та мотивації праці:
  • — основна організаційна особливість — дистанційні відносини між роботодавцем і працівником;
  • — робоче місце та офіс переносяться у власний дім;
  • — основою мотивації стає зростання довіри між наймачем і працівником, а кар'єра розглядається як зростання мережі;
  • — відносно високі заробітки: раціонально плануючи час можна більше зробити і відповідно більше заробити; «стелі» оплати праці не існує;
  • — можна обирати роботодавців та види робіт в межах спеціальності, які платять/оплачуються вище;
  • — гнучкий графік обслуговування замовників — цілодобово, без додаткової оплати понаднормових витрат часу;
  • — можливість залучення до роботи фахівців, що значно віддалені територіально від замовників послуг та робіт; роботодавець може бути із будь якої країни, робота на іноземні компанії не потребує візових та інших формальностей і витрат;
  • — як правило, така робота розповсюджується у сфері послуг, особливого розповсюдження набула у сфері ІКТ;
  • — відповідальність тільки за свої дії або бездіяльність;
  • — при значній невизначеності й мінливості ринку послуг фрілансерів, його розвиток здійснюється за рахунок поєднання ризиків та довіри;
• 3) щодо результатів праці:
  • — ефективність: компанії-наймача — економія витрат на приміщення, обладнання робочих місць, постійний штат, втрат часу; суспільна — зменшення витрат на транспортні перевезення, забруднень повітря тощо;
  • — продуктивність праці і якість робіт не падають, а навіть зростають, при цьому робітники краще поєднують роботу, особисте і сімейне життя;
  • — сприяння посиленню спеціалізації праці й зростанню унікальності знань.

Фрілансерство диктує особливі вимоги та особисті риси до тих, хто ним займається:

• — відповідальність та пунктуальність, на багато більше шансів отримати наступні замовлення має той, хто дотримується слова, строків і обіцянок;
• — само організованість, так як режим і графік роботи встановлює сам фрілансер, відсутність управлінця та контролера поряд спонукає до розслабленості, сприяє бажанню послабити робочий ритм; тому така робота підходить тим, хто вміє себе організувати сам, від неорганізованих та не пунктуальних працівників-фрілансерів швидко відмовляються роботодавці;
• — ініціативність, адже заробіток прямо залежить від того на скільки активно пропонує свої послуги потенційним працедавцям фрілансер і вносить різні новації;
• — здатність йти на ризик, оскільки потенційні працедавці не вступають в особистий контакт із фрілансерами, спілкування відбувається тільки через Інтернет і серед них можуть виявитись не зовсім порядні, які не оплатять роботу;
• — неамбіційніть, так як кар'єрне зростання майже відсутнє.
• — основне правило фрілансерів — вільний час дорожчий, ніж нецікава та мало оплачувана робота.

Будучи вільним від штатних зобов’язань в певній компанії, фрілансер може одночасно виконувати замовлення для різних клієнтів.

Фрілансер також має високу незалежність у трудовій діяльності, що досягається завдяки відсутності одного постійного роботодавця. Це істотно відрізняє фрілансерів від самозайнятих працівників, що протягом тривалого часу є субпідрядниками однієї організації і тому зазнають сильної залежності від неї.

Фрілансерство стикається із низкою ризиків та обмежень, до яких відносять [7−9]:

• — нестабільність роботи і доходу;
• — недобросовісність роботодавців, які не оплачують роботу (фрілансери зі стажем відмічають, що таких стає все менше);
• — нездатність працівників, які працювали в офісі організувати свій робочий день;
• — високий рівень конкурентності на ринку фрілансерства;
• — складності із отриманням коштів та додаткові затрати на це (оплата послуг здійснюється через різні міжбанківські системи);
• — відсутність соціального захисту;
• — відсутність законодавства, що визнає та регулює фрілансерство на вітчизняному ринку праці та невідповідність існуючих законодавчих норм до умов розвитку фрілансерства;
• — необхідність самому вести облік, платити податки;
• — психологічні проблеми: живе спілкування все більше витісняється віртуальними, що веде до соціальних та комунікативних протиріч.

Не зважаючи на всі обмеження на сьогоднішній день в Інтернеті сформувався стійкий прошарок фрілансерів, які заробляють та хочуть заробляти на життя віддаленою роботою.

Однією із проблем, що значно утруднює дослідження фрілансерства, зокрема вітчизняного, є відсутність офіційної статистики. Фактично цей сегмент само зайнятості в нашій країні є елементом неформального або тіньового ринків праці, оскільки більшість працюючих в ньому офіційно не зареєстровані і не сплачують податків.

Існує безліч спеціалізованих сайтів і форумів, покликаних допомогти фрілансерам знайти чергове замовлення. Серед них також сформувалися й українські, такі як freelance.com.ua та freelance.ua. Найбільш популярними порталами, які сприяють працевлаштуванню фрілансерів у всьому світі є такі як Elance та oDesk, навесні 2014 р. відбулося їх злиття. Саме ці Інтернет-ресурси не тільки надають роботу фрілансерам, а й наводять аналітику та певні цифрові дані про український фріланс.

Станом на середину 2014 р. на Elance-oDesk було зареєстровано більше 95 тис. фрілансерів з України, з яких 52 тис. — технічні фахівці.

Згідно з даними oDesk за другий квартал 2013 р. Україна посіла четверте місце у світовому рейтингу країн за загальною сумою заробітку фрілансерів, обійшовши Росію, Білорусь, Пакистан і Китай. У трійку лідерів, кожен з яких випереджає Україну у два та більше разів, увійшли Індія, Філіппіни і США [10]. У 2013 р. українські фрілансери відпрацювали на oDesk 1,4 млн. годин, або приблизно 160 років. Їх загальний заробіток склав 29,4 мільйона доларів США — майже в півтора рази більше, ніж у російських фрілансерів, і всемеро більше, ніж у білоруських сусідів.

Левова частка доходів припадає на індустрію розробки ПЗ. Крім безпосередньо програмування, в першу десятку категорій за сумою заробітку входять веб-дизайн, графічний дизайн, адміністрування серверів і тестування сайтів. Аналітика oDesk дає можливість сформувати рейтинг основних напрямів діяльності фрілансерів в Україні у 2013 р.:

Таблиця 1.

Рейтинг видів діяльності українських фрілансерів (за доходом).

Складено автором за джерелом [11]

За даними oDesk у 2013 р. середній погодинної тариф українського розробника-фрілансера становив близько 20 дол. США, а в 2014 р. — біля 22 дол. США. Темпи зростання доходів українських фахівців сягають від 10% до 25% в рік. Найактивніші українські фрілансери живуть у Києві, Харкові та Запоріжжі - на їх частку припала майже половина відпрацьованих за цей період годин.

Рис. 1. Середній погодинний тариф фрілансерів на oDesk (2013 р.), дол. США.

Побудовано за джерелом [10]

Середній погодинний тариф фрілансерів України коливається в межах 18 — 25,7 дол. США за годину. Найдорожчими українськими фрілансерами виявилися дніпропетровці, які за загальною кількістю відпрацьованих годин на oDesk займають лише 10 місце. Серед країн, які сплатили українським фрілансерам найбільшу винагороду в 2013 р. — США, Канада та Великобританія.

Виходячи із наведеного, можна констатувати, що в Україні сформувався новий сегмент самозайнятості - фрілансерство, в якому в 2013 р. працювало 0,5% занятого населення країни. Здавалось би цифра не значна, однак це 30% від офіційно занятих українців у сфері інформації та телекомунікацій. Якщо врахувати, що майже всі вони працюють нелегально, не сплачують податків та соціальних внесків, то нагальність проблеми державної законодавчої легалізації фрілансерства стає очевидною.

Із формуванням інноваційно-інформаційної економіки відбуваються значні зміни у соціально-трудових відносинах, зокрема у самому характері праці, її організації, мотивації, результатах, виникають нові форми зайнятості. Однією із нових форм самозайнятості є фрілансерство, що потужно розвивається на сучасному ринку праці України, однак залишається поза увагою науковців та держави. Постає проблема державного управління фрілансерством, необхідність законодавчого визнання такого виду діяльності для забезпечення умов його легального розвитку.

Література

• 1. Колот А. М. Еволюція факторів соціально-економічного розвитку / А. М. Колот // Демографія та соціальна економіка. — 2007. — № 2. — С. 93−103.
• 2. Drucker P.F. Classic Drucker: wisdom from Peter Drucker from the Pages of Harvard business review / P.F. Drucker. — Boston: Harvard business review press, 2006.
• 3. Гарный А. В. Влияние развития научно-технического прогресса на занятость и интеллектуальный уровень человека [Электронный ресурс] / А. В. Гарный. — Режим доступа: http://mazevie.narod.ru/stat3.html.
• 4. Рудницкая И. В. Инновационно-ориентированое экономическое поведение хозяйствующих субъектов: автореф. на соиск. учен. степ. канд. экон. наук: спец. 08.00.01 «Экономическая теория» / И. В. Рудницкая. — Кострома: МУБИНТ, 2010. — С. 16.
• 5. Телеработа и Теледоступ: Общие понятия и определения [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://ieie.nsc.ru/~eto/faq/faq02-r.htm.
• 6. Стребков Д. О. Фрилансеры на российском рынке труда // Д. О. Стребков, А. В. Шевчук // Социологические исследования. — 2010. — № 2. — С. 45−55.
• 7. Солярчук Н. Ю. Фрілансова діяльність в Україні: стан і проблеми державного управління / Н. Ю. Солярчук // Бізнесінформ. — 2014. — С.284−286.
• 8. Стребков Д. О. Фрилансеры в информационной экономике: как россияне осваивают новые формы организации труда и занятости / Д. О. Стребков. — М: Государственный университет — Высшая школа экономики, 2009. — 76 с.
• 9. Барматова С. П. Зайнятість он-лайн: нові можливості для українського ринку праці / С. П. Барматова //Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. — 2012. — вип. 56. — С.69−72.
• 10. Макарова А. Статистика oDesk / А. Макарова [Електронный ресурс]. — Режим доступа // http://dou.ua/lenta/articles/odesk-stats/
• 11. Дегелер А. oDesk: конкурс для разработчиков и интересная статистика / А. Дегелер [Електронный ресурс]. — Режим доступа //http://habrahabr.ru/company/idcee/blog/196 740/