Художня література

Зміст

Вступ

1. Естетичність художнього твору

2. Поняття художності літератури

3. Критерії художності

4. Модуси художності

4.1 Героїчний модус

4.2 Сатиричний модус

4.3 Трагічний модус

4.4 Комічний модус

4.5 Ідиллічний модус

4.6 Іронічний модус Висновки Список використаної літератури

Вступ

Досліджуючи сутність поняття художності літератури, перш за все, треба звернутись до самого поняття література, а далі - до поняття саме художньої літератури.

Одже, поняття «література» має два значення. Насамперед це один із видів мистецтва, у якому носієм образності є слово. Літературою називають також будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові і мають суспільне значення.

Слово «література» — латинського походження і означає «літера». Щоб з усієї маси літературної продукції виділити твори, що мали мистецьку вартість, почали вживати термін «художня література» (естетично вартісна література). Саме поняття «художня література» з’явилось у XX столітті. У попередні часи для позначення творів, що мали мистецьку вартість, а не були простим засобом спілкування чи передачі думок, часто користувалися поняттям «поезія», хоча вони й не мали віршованої форми. З поширенням художньої прози літературні твори (як поетичні, так і прозаїчні) називають «красною» або й артистичною літературою.

Сьогодні словесні твори, що мають мистецьку вартість, переважно називають художньою літературою (цей термін має також значення оцінки рівня майстерності, довершеності). Інколи художню літературу називають власне літературою.

Безперечно, одне з провідних місць у суспільно-естетичній свідомості людства сьогодні посідає словесне мистецтво. Але воно не відразу знайшло таке визнання. Античність, епохи Відродження та класицизму надавали перевагу скульптурі та живопису. Поезія, як тоді вважалося, програвала в порівнянні з ними через відсутність елемента наочності у її зображеннях. Популярність літератури, яка невпинно зростала в усі подальші епохи розвитку мистецтва, засвідчила, що словесне мистецтво ні в чому не поступається перед живописом та скульптурним зображенням і багато в чому перевершує їх. Теоретично ці переваги були обґрунтовані Г. Лессінґом у його знаменитому трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» (1766 р.). Думки Лессінґа були поглиблені в не менш знаменитій «Естетиці» Г. В. Ф. Геґеля.З українських літературознавців до цієї проблеми зверталися М. Костомаров, О. Потебня, І. Франко та інші.

Одже, важливість ролі літератури у суспільстві заголом і в житті кожного її члена зокрема є беззаперечною. Саме тому важливо знати її основні функції, характеристики и критерії оцінення.

1. Естетичність художнього твору

Основною формою буття літератури як мистецтва слова є літературно-художній твір, що постає цілісним образним організмом. У найзагальніших рисах літературно-художній твір можна означити як розповідь про певну життєву подію, що ведеться реальним або уявлюваним автором з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови.

Об'єктивна дійсність, що відображена у творі, — це не сама життєва реальність як така, а більшою чи меншою мірою життєподібна ілюзія реальності, яка в кінцевому підсумку становить не самостійний інтерес, цікава не сама по собі, а у своїй здатності створювати передумови для естетичного враження.

Естетично виразним, тобто здатним викликати емоційно-інтелектуальні переживання, твір може стати при умові наявності в ньому сукупності певних чинників, серед яких найважливішими є:

— яскрава індивідуальна форма емоційно-інтелектуального переживання світу, що відображає авторське світобачення і, з огляду на його оригінальність, нетривіальність, постає джерелом збудження відповідних думок, асоціацій, почуттів у читача;

— актуальність, вагомість проблематики твору, яка є нервовим його центром. Якщо читач не знаходить у творі питань і проблем, здатних зачепити його «за живе», викликати певні, хоча б і далекі аналогії з його власним життям або життям його найближчого оточення, — ніяких ціннісних переживань у свідомості читача не з’явиться;

— емоційна виразність і точність вислову, відповідність ужитих у творі мовних засобів змістові. Твір буде естетично виразним тільки тоді, коли буде написаний образною, а не сухою мовою, не матиме штампованих висловів і словесних конструкцій тощо;

— цілісність твору, тобто взаємовідповідність і підпорядкованість усіх його окремих і розрізнених елементів тій художній та ідейній меті, яку ставить перед собою автор і виразом якої виступає весь твір. Художній твір — це не хаотичне нагромадження слів, образів, ідей, а упорядкована система. У справжньому — довершеному — художньому творі немає нічого випадкового й зайвого, усе в ньому має свій внутрішній сенс і виконує певне смислове навантаження.

Проте мистецька довершеність художнього твору — ще не гарант, а лише передумова його естетичного сприйняття. Вона розрахована на відповідну естетичну готовність читача виявити зусилля для того, щоб сприйняти її в усій повноті. Читач немовби замикає собою естетичний ланцюжок, започаткований автором. Тільки від нього самого залежить, чи зможе він гідно оцінити естетичні переваги твору, відчути справжню художню насолоду, читаючи його.

У духовному житті суспільства літературно-художні твори виконують різні функції, найголовнішими з яких є:

— естетична, яка полягає в тому, що твір дає інтелектуально-емоційне задоволення, збуджуючи уяву читача і спонукаючи його до співпереживання;

— виховна (етична), яка тісно пов’язана з естетичною насамперед тому, що емоційна та інтелектуальна насолода, яку ми відчуваємо, читаючи твір, часто є прямим наслідком того, що автор задовольняє моральні запити читача, очікувані ним шляхи вирішення етичних конфліктів.

— пізнавальна, яка полягає в тому, що художній твір є активним джерелом поповнення знань про навколишній світ, розширює наші уявлення про історичну епоху, про яку в ньому йдеться, про побут, культуру та звичаї зображених у ньому людей. Особливо цінною у пізнавальному плані є роль твору як популяризатора наукових ідей, філософських учень і концепцій людського буття.

Отже, беззаперечним є те, що справжній літературно-художній твір повинен справляти на читача естетичне враження. Проте, основною умовою цього є відповідність літературного твору певним критеріям, тобто його «художність»

2.Поняття художності літератури

Поняття художності літератури є досить широким і ще не вивченим до кінця. Проте існує досить багато праць, присвячених даному питанню. Одними з найзмістовніших у цьому плані є праці Тюпи В.І.

У своїй роботі «Художественность чеховського рассказа» автор висловлює думку, що питання художності - це питання специфічної єдності форми і змісту, автора, героя і читача в літературному творі, тобто цілісності твору, його естетичної природи.

Якщо поетика і проблематика творчості можуть бути відірвані від конкретних текстів і розглянуті у надтекстовій єдності майстерності чи світогляді письменника, то художність невід'ємна від одиничних феноменів мистецтва. Це безпосередній спосіб існування окремих художніх творів як самостійних цінностей ідеології і культури.

Говорячи про єдність контексту всіх або більшості творів автора, яка реконструюється дослідником, і створену автором цілісність одиночної художньої реальності, Тюпа В.І. зазначає, що ці явища не одного порядку. Не зменшуючи наукової значущості першого, слід пам’ятати і про те, що естетичною актуальністю, дієвістю для читацького сприйняття володіє саме друге.

Лише приналежність до художності того чи іншого твору в його індивідуальності робить їх фактами мистецтва. Проте це не означає, що художність можна споглядати у своїй одиничності лише естетично, що її не можна вивчати. Наукове осягнення художності передбачає «естетичний» аналіз тексту, тобто «сукупність факторів художнього враження» в естетичній визначеності і обґрунтованості даного враження. Саме це питання порушується в іншій праці В.І.Тюпи — «Художественность // Введение в литературоведение», де він проводить естетичне дослідження літератури як художньої реальності, розглядає співвідношення науковості і художності, тексту і змісту, аналізу та інтерпретації, а також подає оригінальну методику багаторівневого підходу до художнього твору.

На думку автора, літературний твір може впливати на свідомість читача багатьма факторами: темою, характерами, ситуаціями, проблематикою, публіцистичністю ідейних тверджень або запереченнями, жанрово-стилістичними особливостями організації тексту тощо. Але художнім багатоскладове враження читача стає лише тоді, коли завдяки цілому, сформованому автором, організується навколо естетичної домінанти сміхового переживання чи зворушення, натхнення чи співчуття тощо.

Звертаючись до питання жанру, дослідник зазначає, що жанрова своєрідність літературного твору не складає проблему його художності як такої. Жанр — це ще не тип художньої цілісності, як його іноді визначають, а лише спосіб організації літературного цілого, не архітектонічна, а композиційна форма.

У своїй роботі В.І.Тюпа наводить цікаву думку стосовно того, що своєрідність художності будь-якого явища мистецтва лежить у зображенні людини, що складає «ціннісний центр» архітектоніки художнього цілого.

Щодо особистості автора, то вона, залишаючись за межами художнього світу, що застигає у своїй естетичній завершеності і цілісності, завдяки справжньому мистецтву завжди стає естетичною цілісністю — ідеологічним суб'єктом моральної «норми». Остання нерідко вступає у протиріччя з життєвою «правдою» героя. На цьому перетині і народжується той чи інший естетичний ракурс художньої концепції особистості.

Моральна норма особистісного буття, про яке йде мова, — мабуть, найважливіший компонент змісту творів мистецтва. І осягнути її можна лише безпосередньо через художність твору.

3.Критерії художності

Говорячи про поняття художності, доцільним є визначити її критерії.

На думку відомого літературознавця Петра Іванішина, питання критеріїв художності у сфері літературознавства варто віднести до категорії базових. Адже повінні існувати якісь засоби пізнання та оцінки, що дозволяють вирізнити художню літературу серед інших типів письменства.

Щоб виявити найбільш значущі, константні, атрибутивні критерії, варто враховувати перевірені досвідом століть уявлення про мистецтво і літературу. На думку дослідника, можна виокремити три основних (атрибутивних) критеріїв художності.

Перший критерій — техне, — є естетичним і пов’язаний із оцінкою зовнішньої форми літературного твору. Йдеться про оцінку «творчого ремесла» (І.Франко) письменника як майстра слова, його мовно-образотворчої, художньо-мовленнєвої, версифікаційної, стильової тощо майстерності.

Другий критерій — образність — теж естетичний і за його допомогою оцінюється внутрішня форма твору. Тобто оцінюється образотворча майстерність автора, якість окремих образів (їх функціональна завантаженість, новизна й інформативність тощо) й ейдологічної системи — як образної дійсності - в цілому.

І нарешті третім основним критерієм є духовнотворча телеологічність твору. Цей інтенціональний критерій оцінює зміст і смисл літературного твору з погляду духовнотворчої майстерності автора: оцінка доцільності, кінцевої мети (телеології), змістової та смислової сутності твору, його інтенціональної цілеспрямованості («тенденційності», за І.Франком), їх вивіряння з ідеєю та функціями мистецтва (як складової культури). Фактично йдеться про оцінку людинотворчого та націотворчого потенціалу твору.

Слідування цим критеріям робит літературний твір художнім. Проте варто зауважити, що тільки справжній художній твір відповідає усім трьом критеріям.

Очевидно, що застосування цих критеріїв могло б дозволити по-іншому, дещо глибше поглянути на творчі досвіди в минулому та сучасності.

Детальніше окреслення критеріїв художності, як і можливість виявлення на їх основі чотирьох типів письменства — нехудожньої літератури, художньої літератури, масової літератури та антилітератури, — потребує більш детальних і масштабних студій.

4. Модуси художності

Мистецтво має власні закони, але не знає будь-яких все-загальних рецептів проходження цим законам. В.І.Тюпа у своїй праці «Художественный дискурс (Введение в теорию литературы)» висловлює думку про те, що справжня художність невідтворювана, тому в неї немає жодних доступних опису постійних ознак (атрибутів). Скажімо, і прозора ясність і, навпаки, ускладненість літературного мовлення можуть виявитися показниками в одному випадку геніальності художнього тексту, а в іншому — його недостатньою художністю. Звідси поширилося в ХХ столітті розуміння художності як «естетичної функції», яку нібито може виконувати будь-який об'єкт при відповідній установці сприймаючого суб'єкта.

Однак творіння, що відповідає всім законам мистецтва, небайдуже до такої установки. На думку зазначеного вище дослідника, бути твором художнім означає бути або смішним, або сумним, або надихаючим тощо. Як будь-яка, навіть найяскравіша індивідуальність неминуче належить до якогось типу, так і будь-який твір мистецтва характеризується тим чи іншим модусом художності (способом здійснення її законів).

Ця об'єктивно існуюча в культурі диференціація типів естетичного завершення (естетичних модальностей творчості) підлягає науковому аналізу і систематизації.

Поняття «модусу» було введено в сучасне літературознавство Н. Фраєм, яке, однак, не розмежовувало при цьому загальноестетичні типи художності та літературні жанри. Між тим це розмежування, до якого вперше в європейській традиції прийшов Ф. Шиллер у статті «Про наївну і сентиментальну поезію», досить суттєве. Текст бездарної трагедії повноправно належить даному жанру як способу висловлювання, але він не належить мистецтву як способу мислення, оскільки не наділений повноцінною трагічною художністю. З іншого боку, трагічною художністю можуть володіти і роман, і ліричні вірші.

Героїка, трагізм, комізм та інші модальності естетичного завершення теорією літератури нерідко зводяться до суб'єктивної сторони художнього змісту: до видів пафосу ідейно-емоційної оцінки або до типів авторської емоційності. Проте не менше підстав існує для того, щоб вести мову про трагічний, комічний, ідилічний та інші типи ситуацій або героїв, або відповідних естетичних установок сприймаючої свідомості. Бахтін говорив про героїзацію, сатиризацію, гумор, трагедійність і комедійність як про «архітектонічні форми» естетичного об'єкта, або «архітектонічні завдання» завершеності художнього цілого.

Модус художності - це всеосяжна характеристика художнього цілого. Це той чи інший лад естетичної завершеності, який передбачає не тільки відповідний тип героя і ситуації, авторської позиції і читацького сприйняття, а й внутрішньо єдину систему цінностей, і відповідну їй поетику.

Звертаючись до найдавніших проявів літературного мистецтва, треба сказати, що поетизація подвигів, оспівування їх вершителів-героїв як феноменів зовнішньо-внутрішньої цілісності людського «я» кладе початок героїки — найдавнішого модусу художності.

4.1 Героїчний модус

художність література естетичний модус Гармонійне поєднання «внутрішнього світу героїв» і певного світопорядку, «що об'єднує обидві ці сторони в єдине ціле», являє собою героїчний принцип естетичного завершення. Ця модальність художньої цілісності полягає в поєднанні особистості з її рольови кордоном

Формула героїчного модусу художності - конвергенція внутрішньої даності буття («я») і його зовнішньої заданості (віртуальної кордону): I & V.

Психологічний зміст героїчного катарсису — горде самозабуття, або самовіддана гордість. Героїчна особистість пишаєтьсясвоєю причетністю до надособистісного змістом світопорядку і байдужа до власної самобутності.

Як модус художності героїка не зводиться до життєвої поведінки головного героя та авторської оцінці його. У досконалому творі мистецтва це всеосяжна естетична ситуація, керована єдиним творчим законом художньої цілісності даного типу.

Криза героїчногосвітогляду (в російській культурі викликана феодальними міжусобицями і татаро-монгольською нашестям) призводить до ускладнення сфери естетичних відносин і відокремленню від історично первісного модусу художності двох інших типів завершення: сатиричного і трагічного.

4.2 Сатиричний модус

Сатира є естетичним освоєнням неповноти особистісної присутності «я» у світоладі, тобто такого неспівпадіння особистості зі своєю роллю, при якому внутрішня даність індивідуального життя виявляється вже зовнішньою заданістю і не здатна заповнити собою той чи інший рольовий кордон.

Однак дегероїзація сама по собі ще не складає достатньої підстави для сатиричної художності. Необхідна активна авторська позиція осміяння, яка заповнює неповноцінність свого об'єкта і творить художню цілісність принципово іншого типу.

Формула сатиричного модусу художності - недостатність внутрішньої даності буття («я») щодо його зовнішньої заданості (віртуального кордону):

I

4.3 Трагічний модус

Трагізм — діаметрально протилежна сатирі трансформація героїчної художності. Для становлення цього типу естетичного завершення жанрова форма трагедії цілком факультативна: чудовий зразок зародження трагізму в російській літературі являє літописна повість про розорення Рязані Батиєм.

Трагічна ситуація є ситуація надмірної «свободи „я“ всередині себе» (Гегелівське визначення особистості) щодо своєї ролі у світоладі (долі).

Формула трагічного модусу художності - надмірність внутрішньої даності буття («я») щодо його зовнішньої заданості (віртуальної кордону): I> V.

4.4 Комічний модус

Комічна особа так чи інакше не вписується у світолад (дурень, блазень, шахрай, дивак), моделлю її присутності в світі виявляється святкове неробство — карнавальний хронотоп, в рамках якого рольовий кордон «я» — уже не доля чи борг у їх незаперечності, а всього лише легко змінювана маска.

Формула комічного модусу художності - дивергенція внутрішньої даності буття («я») і його зовнішньої заданості (віртуальної кордону): I 7 V.

Однією з найбільш ранніх проб комічної художності у давньоруській літературі з’явилася «Повість про Фрол Скобєєва», де шахрайська зміна рольових масок (супроводжувана частими перевдяганнями) виявляє безмежну внутрішню свободу особи. Сміхове світоставлення несе людині суб'єктивну свободу від уз об'єктивності, оскільки «проголошує веселу відносність всього»

4.5 Ідиллічний модус

Ідиллічний модус художності зароджується на грунті однойменної жанрової традиції. Однак, якщо ідилії античності являли собою героїку малої ролі в світоладі, то ідилліка нового часу полягає в поєднанні внутрішніх кордонів «я» з його позарольовими зовнішніми кордонами. Встановлення «гармонії між суб'єктивною і об'єктивною стороною» життя аналогічно героїзації. Але «об'єктивна сторона» при цьому бачиться не як надособистісний світолад, вмістилище незаперечних доль, а як не встановлене наперед життєскладання, виткане з міжособистісних взаємодій.

Формула ідилічного модусу художності - конвергенція внутрішньої заданості буття («я») і його зовнішньої даності (евентуального кордону):

I & V.

Ідилічна цілісність персонажа, що припускає катарсис гармонійного спокою, а не героїчного пориву натхненого, є нероздільність я-для-себе від я-для-інших.

4.6 Іронічний модус

В організації художнього тексту провідна роль належить двом риторичним стратегіям висловлювання: патетиці та іронії. «Натхнення й іронія, — писав Зольгер, — складають художню діяльність».

Іронічний модус художності полягає в радикальному розмежуванні я-для-себе від я-для-іншого.

Формула іронічного модусу художності - дивергенція внутрішньої заданості буття («я») і його зовнішньої даності (евентуально кордону): I 7 E.

У художній культурі ХХ століття іронічна модальність виступає на провідні позиції. Вона домінує, зокрема, у практиці художнього письма різноманітних модифікацій авангардизму і постмодернізму.

Починаючи з літератури романтизму, різні модуси художності нерідко зустрічаються в рамках одного тексту. У всіх подібних випадках естетична цілісність досягається за умови, що одна із стратегій уціліснення (типів завершеності) художнього світу стає його естетичною домінантою, — не ослабленою, а навпаки, збагаченою конструктивним подоланням субдомінантних естетичних тенденцій

Система охарактеризованих модифікацій специфічної цілісності творів мистецтва може бути наочно представлена?? в нижче наведеній таблиці:

Висновки

Як відомо, література має естетичну природу, отже повинна доставляти духовне, естетичне задоволення. Саме тому літературні твори мають відповідати певним критеріям. Слідування цим критеріям робить твір «художнім». Це означає специфічну єдність форми і змісту, автора, героя і читача в літературному творі, тобто цілісність твору, його естетичність. У кожного жанру є свої властиві лише йому характеристики. Завдяки цьому важливому поняттю ми можемо виокремлювати справжні літературно-художні твори з поміж усього різноманіття «літератури».

Це питання є дуже важливим, адже, як відомо, художній твір допомагає людині краще пізнати не лише об'єктивну дійсність, а й свою власну особистість. Визначаючи своє ставлення до тих чи інших явищ, людських типів, які стали предметом етичної оцінки автора, а також своє ставлення до авторської позиції, ми тим самим глибше й повніше починаємо розуміти свою власну суть, зміст власних намірів і бажань, думок і почуттів.

Список використаної літератури

1. Тюпа В. И. Аналитика художественного.

Введение

в литературоведческий анализ. — М., 2001.

2. Тюпа В. И. Художественность // Введение в литературоведение. — М., 1999. — С.463−482.

3. Тюпа В. И. Художественность чеховського рассказа. — М., 1989.

4. Тюпа В. И. Художественный дискурс (Введение в теорію литературы). — Тверь, 2002.

5.

Введение

в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины / Под.ред. Л. В. Чернец.- М., 2000.

6. Бахтин М. М. Из записей 1970;1971 годов // Бахтин М. М. Эстетикасловесного творчества.- М.: Искусство, 1986. С. 355−380 с.

7. Іванішин П. Критерії художності: актуалізація базового поняття