Мастерство письменника, у зображенні історії

Мастерство письменника, у зображенні історії

(На прикладі однієї з творів російської літератури ХХ століття.)

Роман О. Н. Толстого мені, людини, цікавиться історією Росії, має особливу цінність. У вашому романі ми бачимо опис епохи, опис характерів. Простежуючи такі нитки, котрі пов’язують народ і міська влада. З роману Толстого ми маємо повну картину відносин влади з народом і з владою, так хвилюючу уми багатьох істориків, так важливу мені. Проблема взаємовідносин народу і держави — це, безперечно, вічна проблема Росії. Звісно ж А. Н. Толстой було обійти його у своїй творчості. Адже кожна талановитий письменник — завжди частину свого народу, і це проблема стає йому проблемою особистої. Толстому довелося жити й творити на вельми непростий і суперечливий період нашої історії, коли, на мою думку, проблема взаємовідносин народу із владою придбала небувалу остроту.

Поэтому правомірно звернення письменника до початків, до нашої історії. Адже й зрозуміти й осмислити минуле — це що означає зрозуміти й осмислити нинішнє і майбутнє. Епоха петровських реформ, непрямих перетворень життя Росії з початку XVIII століття, як не можна краще, мій погляд, допомагає зрозуміти всю сутність цієї вічної проблеми за умов нашої страны.

Тема взаємовідносин народу і держави виразно проступає з перших сторінок роману. Цар помер, починається неспокійні. У вашому романі показано хвилювання народу упродовж свого долю Росії. Толстой вірно показав, що російський народ, не мислить своєї долі окремо від долі Батьківщини. Щоправда, на моє переконання, народ Росії схильний бояться Різких, корінних переустройств як при житті держави, і переустройств життя власної. Можливо, тому прибічники царівни Софії, що хотіла безтурботного правління «по-старому», зуміли направити народ проти Петра, від якої чекали перетворень. Сцени убивств Матвєєва, народних заворушень вкотре підкреслюють страх народу за своє майбутнє. Неосвічена народна маса не позбавлена можливості зрозуміти необхідність перемен.

Растет молодий цар, росте, і невдоволення народу урядом Софії. Петро починає отримувати підтримку народа.

Алексашка Меньшиков, виходячи з народу, ставати головним помічником. З селянських дітей сформовані Преображенський і Семенівський полки, так славно які послужили Отечеству.

Придя корумпованої влади, Петро починає реформи. Починає він створив їх жорстоко. Але Толстой, моє погляд, вірно виправдовує цю жорстокість. «Темний» люд нездатна зрозуміти свого благо, цим правилом і викликано насильницьке його залучення в перемены.

Петр, насаджуючи звичаї, чужі російському способу життя, викликає народне невдоволення, вилився в стрілецький бунт.

Жестокой розправою з бунтівниками Толстой показує небажання держави зрозуміти психологію народу. Це здається, головну проблему відносин влади народу России.

Огромная, мій погляд заслуга А. Н. Толстого у тому, що він зумів показати не лише протистояння народу і місцевої влади, а й єднання його із державою. Такий приклад — сцени герцю зі шведами. У цих сценах чудово показано єднання влади з народом, і з прикладу царя. Петро допомагає перетягувати гармати, перебуває у гущі боїв, веде розмови з солдатами. Тут Толстой показав, як зникає прірву, поділяє влада і народ. Народ єдиний, народ могутній виступає першому плані. Однак у водночас в мене викликає глибоке гіркоту та обставина, у якому народ і міська влада об'єдналися. Невже це є можливе лише перед зовнішньої небезпеки? Поки що приходжу висновку, що да.

Задумав будівництва Петербурга на відвойованій гирло Неви, Петро знову починає прокладати той рів, ту прірву, що стоїть перед народом та владою. Місто зростає «на кістках». Це є ще одним підтвердженням: єдність народу і місцевої влади у час недостижимо.

Фигура Петра у виконанні Толстого багатопланова складна. Образ царя дано у розвитку. На початку роману Петро — хлопчик, затято котрий обстоює своє право престол, довготелесий і кутасте. Він має переживати багато страшних моментів: вбивства, змови, втеча, бунт стрільців, страти винних і непокірних. Поступово з юнаки виростає державний чоловік, проникливий дипломат, досвідчений безстрашний полководець. Образ царя дано у постійній динаміці, стрімкості, він рветься вперед, штовхаючи Росію нових шляхів. Хто Оволодів чотирнадцятьма ремеслами, Петро найменше піклується про збереження «царственого величі». Толстой зображує його за прикладі у посла і в ковальського горна; крепящим снасті на вітрильнику й у бої шведам; в царських покоях поруч і Наталею Кирилівною й у трактирі Монса. Петро дійсно велика своєю енергію, розумом, волей.

Велик він тоді, коли, знехтувавши вікові підвалини, велить «знатність по придатності вважати». Він цінує талановитих людей, дає можливість розвинути свої здібності, щедро нагороджує за талант і трудолюбие.

Но роман — як «життєпис» царя Петра I. Зобразити особистість великого людини неможливо поза історичним контекстом. Толстой відтворює основні політичні та події рубежу XVII — XVIII веков.

Эпоха Петра не визначається лише подіями російського масштабу. Толстой зображує європейських наших політиків і державотворців; зі сторінок роману з’являються Карл, Август, турки, поляки, шведы.

Основной конфлікт доби зображенні Толстого у тому, що робив Петро, прагне зрушити Росію з місця, з головою про майбутнє російських людей, видобуває кошти на реформ в тих, заради кому вони відбуваються. Нові податки, утиски викликають стихійний народний протест, бродіння і невдоволеність: «Третю шкуру з мужика деруть. Оброчні - плати, кормові боярину — дай, повытошные у скарбницю — плати, мостові - плати, базарувати сюди виїхав — плати».

Толстой розгортає у романі широку картину народної життя жінок у Росії тієї эпохи.

Характер, погляди, симпатії та перспективи антипатії народу особливо яскраво виявляється у «масових сценах». Жебраки, розкольники, селяни, серед яких виділяються образи Цигана, Федьки Вмийся Брудом, Жело, Воробйових, Голиковых, — такий народ у романі, багатоликий, бореться, страдающий.

Толстой ну встиг завершити роман. З його сторінок стають образи тієї епохи й Петра I — перетворювача і державної діяча, кровно пов’язаний із своїм державою і эпохой.

Для моїй романі Толстого «Петро» відносини народу і місцевої влади постали в усьому з різноманітті та противоречии.

Для себе автор розв’язує проблеми однозначно: він заперечує насильство держави над народом, чим би воно ні оправдывалось.

Решить собі це запитання повинна кожен. Моя думка збігаються з думками автора. Навряд чи можна виправдати страждання народу благими намерениями.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet internet.