Особливості обліку фінансових інвестицій на прикладі ТОВ «КУА» Арт-Капітал Менеджмент

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи обліку фінансових інвестицій
• 1.1 Економічна характеристика інвестицій їх класифікація та оцінка
• 1.2 Класифікація та оцінка інвестицій
• 1.3 Дослідження поняття інвестиції в зарубіжній та вітчизняній літературі
• 1.4 Державна база регулювання інвестиційної діяльності в Україні
• Висновки за розділом № 1
• Розділ 2. Організація обліку фінансових інвестицій, характеристика синтетичного та аналітичного обліків
• 2.1 Нормативні документи, що регулюють методи обліку фінансових інвестицій та їх задачі
• 2.2 Оцінка фінансових вкладень
• 2.3 Оцінка інвестицій при придбанні
• 2.4 Оцінка інвестицій на дату Балансу
• 2.5 Оцінка фінансових інвестицій при вибутті
• 2.6 Первинний облік фінансових інвестицій
• 2.7 Синтетичний та аналітичний облік цінних паперів
• 2.8 Облік надходження фінансових інвестицій
• 2.9 Аналіз фінансового стану підприємства
• 2.10 Аналіз балансу, складу майна та джерел його утворення
• Висновки за розділом № 2
• Розділ 3. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства на прикладі компанії ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»
• 3.1 Аналіз складу та структури балансу
• 3.2 Аналіз платоспроможності та ліквідності ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»
• 3.3 Аналіз фінансової стійкості КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»
• 3.4 Аналіз інвестиційної діяльності
• 3.5 Шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»
• Висновок за розділом 3
• Загальний висновок
• Розділ 4. Цивільний захист
• 4.1 Основні положення
• 4.2 Завдання
• 4.3 Розрахунок потреби об'єкта в ЗС
• 4.4 Захисні заходи
• Розділ 5. Охорона праці
• 5.1 Характеристика рабочого місця и трудових операцій работників бухгалтерського відділу
• 5.2 Повітряне середовище в приміщенні
• 5.3 Боротьба із шумом
• 5.4 Освітлення приміщення
• 5.5 Інструкція з охорони праці бухгалтера
• 5.6 Пожежна безпека
• Литература

Вступ

Проблеми інвестицій в економіку завжди займали одне з центральних місць в економічній науці. Це пов’язано з тим, що інвестування є базовим процесом розширеного відтворення та вирішення сучасних проблем вітчизняної економіки, а це, в свою чергу, впливає на соціально-політичне становище країни. Активізація інвестиційної діяльності, збільшення обсягів інвестування та їх ефективне використання є головною передумовою економічного зростання України, одним з вирішальних факторів успішного реформування її народного господарства.

В світовій практиці під категорією «інвестиція» розуміють «використання майна для отримання грошей». Дане визначення носить економічний характер і включає в себе надзвичайно широке коло відношень.

Правового значення категорія «інвестиція», а точніше «інвестування» набуває тоді, коли законодавець, вимушений врегулювати певні відношення, визначаючи цю категорію, переслідує чисто прагматичну мету — належним чином встановити коло правовідносин, що підлягають регулюванню відповідним правовим актом.

З прикладної точки зору інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію і технічне переобладнання основного капіталу, а також пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. Тобто інвестиції являють собою сукупність видатків, що реалізуються в формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки. Метою інвестицій є отримання підприємницького прибутку, процента.

Відповідно до норм чинного законодавства України інвестиції відображають всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інші види діяльності, в результаті якої формується прибуток або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватися і з метою регулювання розвитку економіки.

На підставі вищевикладеного можна вважати, що істотними специфічними рисами інвестицій є: по-перше, володіння матеріальними і нематеріальними цінностями на певній правовій підставі, що дає право приймати рішення про розпорядження ними. До таких прав належить право власності, право патентовласника, утримувача цінного паперу та інші. По-друге, самостійність та ініціатива при прийнятті рішення про їх вкладення в об'єкти підприємницької та інші види діяльності з метою отримання прибутку в майбутньому; по-третє, офіційне надання вкладеним цінностям статусу інвестицій; по-четверте, встановлена законом можливість здійснення інвестиційної діяльності.

Тема роботи є достатньо актуальною саме через те, що облік фінансових інвестицій у цілому викликає усе більший інтерес і увагу в Україні. Це поясняється тим, що виникнення і становлення фінансових інвестицій обумовлене життєвою, економічною необхідністю. Але в останні роки, зокрема в 2009 році показники динаміки інвестиційних процесів почали різко скорочуватися. Тобто необхідно розробляти нові заходи, які призведуть до активізації інвестиційної діяльності на підприємствах України.

Постановка проблеми. Інвестиційна діяльність є важливим детермінантом економічного зростання, який відіграє важливу роль в процесі господарювання. Якість життя населення та інші найважливіші характеристики розвитку сучасного суспільства теж залежать від темпів економічного зростання країни, тобто від залучення інвестицій. Звідси випливає, що управління інвестиційними процесами на підприємствах, забезпечення їхньої повної віддачі є одним з першочергових завдань як центральних, так і регіональних органів влади.

облік фінансова інвестиція Ринкові перетворення в Україні, необхідність переорієнтації виробництва з метою випуску дешевої та конкурентоздатної продукції потребує значних капітальних інвестицій. Головною умовою запровадження у життя нових форм підприємництва, що базуються на приватній власності, акціонерному капіталі, є розробка дієвого механізму здійснення фінансового інвестування.

Розділ 1. Теоретичні основи обліку фінансових інвестицій

1.1 Економічна характеристика інвестицій їх класифікація та оцінка

Дослівно термін «інвестиції» перекладається з латинського «іnvest» як «одягати, вкладати». У найбільш широкому трактуванні інвестиціями є вкладення капіталу з метою поступового їх збільшення.

Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, а саме:

Розширення та модернізацію виробництва;

Створення виробничої інфраструктури;

Створення товарно-матеріальних запасів та резервів;

Створення соціальної інфраструктури;

Підготовку та перепідготовку персоналу;

Науку та наукове обслуговування;

А отже, у сучасній науці інвестиції, як економічна категорія виступають первинною категорією, бо вони є базою побудови ієрархії інших категорій та в своїй основі відображають відтворення суспільного капіталу як вкладення капіталу в галузі економіки в середині держави та за кордоном.

Інвестиції - це здебільшого тимчасово вільні ресурси, які можуть бути вкладені у будь-яку галузь діяльності; вкладення ресурсів супроводжується їх відчуженням, отже, процес вкладення є одночасно і витратним процесом. А тому, інвестиції є складним синтетичним поняттям, що надає їх суспільній природі багатогранність прояву. Так, австрійською школою «граничної корисності інвестиції трактувалися як обмін задоволення сьогоднішніх потреб на задоволення їх у майбутньому. «Найзагальніше визначення, яке можна дати актові вкладення капіталу, — зазначав французький економіст П. Массе, — зводиться ось до чого: інвестування являє собою акт обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення її в майбутньому з допомоги інвестованих благ». Тобто є намір, згода не задовольняти сьогоднішніх потреб з надією отримати в майбутньому блага і послуги, що переважають за вартістю вкладені.

Доцільно також звернутися до точки зору щодо визначення інвестицій лауреата Нобелівської премії Дж. Кейнса: інвестиції - це «…поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду» … «та частина прибутку за певний період, що не була використана для споживання». У цьому визначенні найчіткіше виявлено сутнісну характеристику інвестицій, їхню дієвість: з одного боку, вони відображають величину акумульованого доходу на цілі накопичення, обсяг інвестиційних ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку, інвестиції виступають у формі вкладень (затрат), що визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані інвестиційні попит і пропозиція. Однак, слід зауважити, що джерела інвестицій не вичерпуються лише прибутком. В практиці інвестування може бути досягнуто й інших ефектів.

У Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 інвестиції трактуються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, котрі вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиції відповідно до українського законодавства можуть існувати в грошовій або матеріальній формах, у формі майнових прав та інших цінностей. З цього визначення випливає, що будь-яке використання ресурсів потребує вкладення цінностей у вигляді людських, матеріальних та фінансових ресурсів, тобто здійснення інвестицій.

Водночас, існує ще одна важлива форма інвестицій — «фінансові права», які випливають із взаємозв'язку інвестиційної діяльності й державного регулювання її умов передусім податково-амортизаційними методами. Дана форма реалізується шляхом надання державою (в особі центральних або місцевих органів влади) юридичним і фізичним особам податкових пільг, за рахунок чого сума податку на прибуток буде нижчою від законодавчо встановленого максимуму, а отже відбувається інвестування коштів держави в розвиток даного підприємства. Ця ситуація виникає і в процесі проведення амортизаційної політики, встановленні пільгових норм амортизаційних відрахувань (прискореної амортизації).

Але інвестиція — це складна, насамперед з точки зору управління, система економічних та інших відносин з приводу кругообігу вартості, і не повинні звужуватися до ототожнювання з цінностями або розглядатися як механічний процес їх вкладання.

Прибуток, соціальний ефект трактуються у даному визначенні як результат інвестиції, отже у разі не отримання прибутку чи соціального ефекту від інвестиції, зникає і поняття останньої. Але ж у дійсності, здійснення інвестиції, зазвичай, тільки передбачає, а не програмує майбутній результат, який до того ж є невизначеним. Крім того підхід, за якого прибуток вважається єдиною економічною метою інвестицій, є надзвичайно обмеженим, оскільки отримання прибутку є однією з головних, але зовсім не єдиною економічною метою здійснення будь-якої господарської операції, а не тільки інвестування.

В окремих випадках неможливо, навіть наближено, підрахувати величину очікуваного прибутку (в разі соціальних програм, інвестицій пов’язаних з охороною природи, праці), хоча позитивний вплив на певні показники діяльності підприємства є безперечним. А отже якщо не можливо точно визначити величину прибутку від інвестицій або вплив конкретної інвестиції на приріст загального прибутку, чи правомірно вважати саме прибуток метою інвестицій.

Зокрема, валові приватні внутрішні інвестиції в сучасній макроекономічній теорії визначаються як витрати фірм на будівництво будинків і споруд, придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій, створення товарно-матеріальних запасів, амортизація, а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир).

З точки зору економічного змісту, інвестування є процесом капіталоутворення. Споживчі витрати не можуть бути інвестиційними витратами одночасно. Неможливо інвестувати гроші в купівлю власного будинку, телевізора чи одягу — це основи економічної теорії, її категоріальний апарат. Якщо будинок придбано з метою здавання його в оренду — це інвестиція, капіталоутворення, витрати на придбання виробничих ресурсів. Споживчі інвестиції означають купівлю товарів тривалого вжитку чи нерухомості: автомобілі, будинки, телевізори. Водночас реальні інвестиції - це інвестиції в бізнес, які мають головним своїм мотивом отримання прибутку і означають придбання з цією метою виробничих активів. Отже виходить, що якщо мотиви отримання прибутку відсутні, то вкладення коштів у будь-які об'єкти не є інвестиціями. Таким чином, справедливо вважати, що суб'єктами інвестування можуть виступати виключно підприємства — суб'єкти економіки, які споживають фактори виробництва і продають товари й послуги, та домогосподарства, які не можуть бути суб'єктами інвестування, оскільки постачають ресурси і витрачають доходи виключно на купівлю споживчих товарів і послуг.

В результаті своєї діяльності, суб'єкт здійснює інвестування лише за умови отримання прибутку, або досягнення соціального ефекту. У зв’язку з чим вкладення в нові розробки, удосконалення виробничого процесу, проведення наукових досліджень з метою підвищення ефективності функціонування підприємства, або ж витрати на екологічні заходи інвестиціями не є, оскільки метою їх є не отримання прибутку. Але слід зважити, що здійснення вкладень ресурсів у зазначені види робіт призводить до скорочення витрат у майбутньому або сприяє досягненню інших ефектів, скажімо, екологічного ефекту. Таким чином у визначенні сутності інвестицій вважається доречним терміни «прибуток», «соціальний ефект», «позитивні результати» замінити на термін «вигоди», що більш адекватно в кожному випадку відображає мету інвестиційної діяльності і може визначатися як обсягом очікуваного прибутку, так і можливої економії витрат, або ж зниження екологічної безпеки життєдіяльності суспільства. Отже, інвестиції - це майбутня технічна та фінансова база економіки країни, ефективність виробництва, умова стабільного економічного зростання.

Аналіз трактування терміна «інвестиції» у зарубіжній економічній літературі свідчить, що в різних школах і напрямах економічної думки визначення поняття «інвестиції» містить загальну суттєву рису — зв’язок інвестицій з одержанням доходу як цільової установки інвестора.

Тому в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

1.2 Класифікація та оцінка інвестицій

В Податковому Кодексі України інвестиція трактується як «господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на гроші або майно». Стосовно ринку цінних паперів інвестицію розглядають як придбання цінних паперів інвестором.

Інвестиції — це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікрота макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту.

Всі основні визначення економічної суті поняття «інвестиції» доцільно згрупувати залежно від галузі знань, в якій воно використовується і всі їх в цілому доцільно зводити до таких основних підходів:

Ш Макроекономічний підхід, згідно з яким інвестиції визначаються як частина сукупних витрат на рівні економіки, що є основою оновлення і накопичення основного капіталу, визначає структуру економіки, темпи Ії зростання і рівень конкурентоспроможності країни на світовому ринку;

Ш Мікроекономічний підхід обумовлює розгляд інвестицій як процес створення засобів виробництва і людського капіталу з метою отримання прибутку від виробничої діяльності;

Ш Фінансовий підхід означає розуміння суті інвестицій з позиції обміну вартостями між сьогоднішніми поточними витратами та майбутніми вигодами в ході придбання реальних або фінансових активів.

Інвестиції є домінуючим чинником зростання і за економічним визначенням є компенсацією суб'єкту господарювання відмови від поточного споживання за рахунок вигод, отриманих від приросту капіталу у майбутньому. Таким чином, інвестиції - це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому.

Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язане з придбанням нових машин, будинків транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди необхідно включати і витрати на обладнання, наукові дослідження та підготовку кадрів, що є інвестиціями в «людський капітал», який на сучасному етапі розвитку економіки набуває все більшого значення, бо саме результатом людської діяльності виступають і споруди, і будинки, і машини, і обладнання, і, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку — інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни і світовій ієрархії держав.

Підсумовуючи викладене, під інвестиціями слід розуміти всі види економічних ресурсів, які вкладаються у поточному періоді, у відповідні об'єкти, створення яких сприяє забезпеченню розширеного відтворення, а використання компенсує інвестору відмову від поточного споживання вкладених ресурсів шляхом отримання у майбутньому вигод.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно у різних формах, на яке витрачено інвестиції і яке використовується для отримання вигод: основні та обігові кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права тощо.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладки майбутнього економіки країни. Що більші обсяги інвестицій сьогодні, то більшими будуть обсяги валового внутрішнього продукту завтра.

Обсяг фізичного зношення основних засобів за рік визначаються розміром нарахованих за рік амортизаційних відрахувань. Зношені основні засоби мають замінюватися новими, що створюються за рахунок прямих реальних інвестицій. Якщо обсяг інвестицій за рік з усіх об'єктів інвестиційної діяльності дорівнює загальному фонду амортизацій на всіх підприємствах країни, то відбувається процес простого відновлення, тобто обсяг відновлення дорівнює тільки фізичному зношенню засобів. Якщо обсяг інвестицій більший від амортизаційного фонду, то це розширене відтворення, що є бажаною пропорцією і для країни вцілому, і для конкретного підприємства. Цілком негативним явищем є процес згорання економіки, коли інвестиції навіть не покривають обсягів нарахованої амортизації.

З огляду на це, в економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.

Чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі засоби, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюється. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни в розрізі співвідношення між простим та розширеним відновленням.

Якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину (тобто обсяг валових інвестицій менший за суму амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу й економічної бази майбутнього формування вигод (така ситуація характеризується як «проїдання свого капіталу»), і, як наслідок, зменшення обсягу випуску продукції, тобто характеризується як звужене відтворення.

Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність економічного зростання і бази отримання вигод у майбутньому, бо виробничий потенціал залишається при цьому незмінним, оскільки відтворюється у певному періоді лише те, що споживається в цей же період, а отже така ситуація характеризується як «топтання на місці», тобто йдеться про просте відтворення.

І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення її потенціалу, позаобортних активів і зростання економічної бази майбутнього формування вигод (така ситуація характеризується як «зростання»).

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює зростання доходів, причому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи росту обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається «ефект мультиплікатора» .

Назвемо деякі з факторів, що впливають на обсяг інвестицій (рис. 1, а, б).

Рис. 1. Вплив окремих чинників на обсяги інвестицій

Рівень заощаджень у доходах населення. В умовах низьких доходів на душу населення основна їх частина використовується на споживання. Із зростанням доходів збільшується їх частка, що спрямовується на заощадження, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Спостерігається пряма залежність між рівнем заощаджень і обсягом інвестицій. Це саме характеризує і залежність між обсягом прибутку та інвестиційною активністю.

Норма дохідності інвестицій. Прибуток є основним мотивом інвестування, тому чим вища норма дохідності очікується, тим більш привабливими будуть вкладення.

Темп інфляції. Чим вище цей показник, тим більше буде знецінюватись в майбутньому прибуток від інвестицій і, відповідно, буде менше стимулів для нарощування обсягів інвестицій. Тут спостерігається зворотна залежність (виняток становить ринок нерухомості, валютний ринок та ринок лікувальних засобів).

Ставка банківського процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку банківського процента, то за подібних умов інвестування буде ефективним, і навпаки. Така залежність є зворотною.

Ставка оподаткування. При збільшенні рівня податкового тиску зменшується попит на інвестиції. Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через аналіз величини прибутку суб'єкта господарювання. Якщо рівень оподаткування в країні прямує до 100%, то величина чистого доходу по гіперболічній кривій прямує до 0.

У процесі інвестиційної діяльності важливим є фактор часу. Інвестору необхідно співставляти час вкладення (освоєння) інвестицій та час отримання вигод від його експлуатації (використання об'єкту інвестицій). Ці два процеси можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При їх послідовному протіканні вигоди отримуються одразу після освоєння інвестицій у повному обсязі. При паралельному протіканні отримання вигод можливе ще до повного освоєння інвестицій та завершення процесу інвестування (на певному етапі інвестування можливий випуск продукції, що забезпечить отримання вигод). При інтервальному протіканні отримання вигод буде здійснюватись через певний проміжок часу після повного освоєння інвестицій та завершення створення об'єкту, тобто між періодом завершення інвестування та отримання вигод проходить певний час.

Розглядаючи економічну сутність поняття інвестицій слід відзначити і функції, які вони виконують у економічному розвитку. Так, більшість закордонних фахівців у дослідженні економічного змісту інвестицій наголошують на такому:

забезпечення приросту функціонуючого капіталу;

створення умов для одержання додаткового доходу;

створення передумов для очікуваного розширення споживання у майбутньому шляхом відмови від частини поточного споживання.

Обґрунтовуються у науковій літературі також такі функції інвестицій у виробничій сфері:

формування факторів-ресурсів для виробничої стадії відтворення;

реструктуризація основних інститутів сучасного відтворення;

утворення нової комплексної структури капіталу у виробничій стадії;

структурна перебудова економічних систем;

ресурсне забезпечення переведення економічних систем на інноваційний шлях розвитку;

функції, пов’язані з вирішенням проблем зайнятості, розвитком соціальної сфери й інших ефектів інвестування;

регулювання пріоритетних напрямів розвитку економіки.

Проаналізувавши підходи різних економістів та враховуючи вищенаведені недоліки, вважаємо, що визначення інвестицій доцільно трактувати із економічної та фінансової точки зору. Так, за фінансовим визначенням, інвестиції - це система економічних та інших відносин з приводу кругообігу капіталу, який авансований у вигляді грошових, майнових, інноваційних та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання вигод від забезпечення процесу розширеного відтворення. За економічним визначенням, інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. Тому розглянемо загальну схему класифікації інвестицій. (рис. 2)

Рис. 2 Загальна схема класифікації інвестицій.

1. За об'єктами вкладення. Відповідно до цієї ознаки виділяють форми інвестицій. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.

Реальні інвестиції - це довготермінові вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні засоби, будівлі, споруди, обладнання, приріст товарно-матеріальних запасів), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, права користування природними ресурсами, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Це вкладення державного чи приватного капіталів в будь-яку галузь економіки чи у підприємство, в результаті якого створюється новий капітал або проходить процес приросту наявного капіталу.

Інвестиції, спрямовані на відтворення основних засобів і приріст матеріально-технічних запасів, тобто прямі реальні інвестиції, прийнято ототожнювати з капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції - вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї. Це вкладення державного чи приватного капіталів, в результаті якого процес приросту реального капіталу не здійснюється, а лише проходить купівля чи передача титулу власності.

Фактично це активи, які підприємство утримує з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів), зростання вартості капіталу чи набуття інвестором інших вигод. До фінансових інвестицій відносяться придбання корпоративних прав, цінних паперів, та інших фінансових інструментів.

Основними формами фінансового інвестування є вкладення в довготермінові та короткострокові фондові інструменти (акції, облігації, ощадні сертифікати), вкладення в довго — та короткотермінові грошові інструменти (депозитні вклади в банках), вкладення в статутні фонди спільних підприємств.

Цінний папір - це документ, який засвідчує майнове право чи відношення позики власника документа щодо особи, яка випустила такий документ. До цінних паперів згідно з Законом «Про цінні папери і фондову біржу» належать: «акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери» .

Основні види цінних паперів - акції, облігації, інвестиційні сертифікати, векселі, депозитні сертифікати і т.д. Інвестиційні цінні папери поділяють на пайові, боргові та похідні.

Акція - це пайовий цінний папір, який закріплює права його власника на одержання частки прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів і на участь в управлінні цим товариством. Акція — безстроковий документ і існує стільки, скільки існує акціонерне товариство. Акція — це свідчення про внесок до статутного капіталу. Мета інвестора, що купує, — отримати дохід і брати участь в управлінні акціонерним товариством (пропорційно купленим акціям).

Власники акцій одержують дохід у вигляді дивідендів, які нараховуються власникам акцій із чистого прибутку після сплати всіх боргів і відрахувань. Акції бувають іменні та на пред’явника. Якщо придбаваються іменні акції, то ім'я їх власника обов’язково заноситься до книги реєстрації (реєстру), який веде або сам емітент, або реєстратор (депозитарна установа). Якщо акції не іменні, то вони не реєструються і достатньо фактичного володіння ними для того, щоб її власник підтвердив, що саме він є акціонером даного товариства. Акція на пред’явника може випускатися як у документальній (паперовій), так і в електронній формі. Вона повинна бути обов’язково оплачена її власником.

Залежно від фіксованості доходу та участі в управлінні розрізняють звичайні (прості) і привілейовані акції.

Звичайна акція засвідчує: а) право власника на участь в управлінні справами акціонерного товариства; б) право на одержання дивідендів, причому не гарантованих і не фіксованих; в) право на певну частину майна, яке залишається після ліквідації акціонерного товариства.

Привілейована акція засвідчує: а) право власника на одержання дивідендів з фіксованим відсотком, який виплачується незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства; б) переважне право власника на першочергове одержання дивідендів і на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства під час його ліквідації (якщо це передбачено умовами випуску акцій).

Облігація - це борговий цінний папір, що визначає боргові відносини між власником облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у погоджений термін, а також виплачувати визначений відсоток (винагороду). Відносини між вказаними особами трактуються як позика.

Облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик — це боргові цінні папери, які мають обмежений строк обігу. Засвідчують внесення власником облігації грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого процента.

Облігації зовнішніх державних позик розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках, вони підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації випускаються процентними, дисконтними; можуть бути іменними або на пред’явника; з вільним або обмеженим колом обігу.

Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій валюті. Грошові кошти, одержані від розміщення даних облігацій спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Місцеві Ради народних депутатів або за їх рішеннями інші органи місцевого самоврядування у відповідності до чинного законодавства можуть випускати облігації місцевих позик.

Підприємства всіх форм власності, об'єднання, господарські товариства можуть випускати облігації підприємств, які також є борговими цінними паперами з обмеженим умовами випуску строком обігу і виплатою доходу. Облігації підприємств не дають права їх власникам на участь в управлінні підприємством.

Казначейські зобов’язання республіки — це цінні папери на пред’явника, які розповсюджуються на добровільних засадах серед населення. Засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають право на одержання доходу.

Відмінності казначейських зобов’язань від облігацій державних позик полягають у наступному:

— казначейські зобов’язання розповсюджуються виключно

серед населення;

— виплата доходу здійснюється у фіксованих процентах;

— метою випуску казначейських зобов’язань є покриття

бюджетного дефіциту.

Ощадні сертифікати — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке свідчить про право вкладника на одержання після обумовленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати бувають іменні і на пред’явника. Крім того, вони бувають строковими — видаються на певний строк під певний договірний процент, а також до запитання.

Інвестиційні сертифікати — цінні папери, які випускаються виключно інвестиційними фондами або інвестиційними компаніями; вони дають право власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред’явника.

Вексель, як цінний папір, засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселеутримувачу).

Векселі бувають двох видів: прості та переказні.

Приватизаційні цінні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути тільки іменними.

Сукупність різних цінних паперів, якими володіють інвестори, називається «портфелем інвестицій» .

Портфельна інвестиція — господарська операція, що має на меті придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Останнім часом у науковій літературі дедалі частіше розглядається вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом. Такі інвестиції характеризуються як інноваційна форма інвестицій. В межах цієї форми розмежовують інноваційні та інтелектуальні інвестиції.

Інноваційні інвестиції - пов’язані з реальним інвестуванням і є однією з його форм, здійснювані з метою реалізації технологічних інновацій у практичну діяльність та можуть реалізуватися шляхом придбання готової наукоємкої продукції та розроблення нової науково-місткої продукції.

Інтелектуальні інвестиції являють собою вкладення коштів у підготовку фахівців, наукові розробки, патенти, ліцензії, ноу-хау, запозичення досвіду, тобто є у складі інноваційних інвестицій та пов’язані безпосередньо з формуванням та використанням інтелектуального капіталу.

2. За характером участі інвестора в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. При здійсненні прямих інвестицій може мати місце внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Непрямі інвестиції - під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів. Здебільшого непрямі інвестиції прийнято ототожнювати з портфельним інвестуванням. У цьому разі йдеться про кошти, вкладені в цінні папери довготермінового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, у тому числі й за участі держави.

3. Залежно від форми власності інвесторів на ресурси, що інвестуються розрізняють державні, приватні, змішані інвестиції.

Державні інвестиції - це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних и залучених коштів.

Приватні інвестиції - вкладення коштів з власних джерел і за рахунок залучених коштів (довготермінові кредити та емісія цінних паперів), які відповідно підпадають під ознаку права приватної власності.

Змішані інвестиції - припускають вкладення як частки приватного, так і державного капіталу в об'єкти інвестицій.

4. За регіональними джерелами залучення ресурсів виділяють іноземні, вітчизняні та змішані інвестиції.

Вітчизняні інвестиції характеризують вкладення капіталу національного походження по відношенню до країни реалізації у різноманітні об'єкти інвестування резидентами даної країни незалежно від форми власності інвестора на інвестований капітал.

Іноземні інвестиції - вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Поряд з цим у окремих виданнях зустрічається віднесення цього виду інвестицій до ознаки поділу за формами власності. Тут слід зазначити на юридичну колізію, оскільки такої форми у законодавстві України про власність не виділяється. Разом з тим, іноземні інвестиції здебільшого належать до приватної форми власності. Такий підхід просто наголошує на власності на інвестовані ресурси саме іноземного інвестора, що полегшує облік та аналіз використання іноземних інвестицій.

Спільні інвестиції - вкладення в будь-які об'єкти, що здійснюються суб'єктами — резидентами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

5. За періодом інвестування виділяють короткострокові, середньострокові та довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції - це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).

Середньострокові інвестиції - з періодом інвестування від одного до трьох років (наприклад, облігації підприємств, депозитні вклади з відповідним терміном функціонування або реальні інвестиції в швидкоокупні проекти).

Довгострокові інвестиції - вкладення капіталу на період більше трьох років. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до З років, в) від З до 5 років; г) більше 5 років.

Безтермінові інвестиції - з визначеним терміном вкладення (наприклад, акції підприємств, нерухомість, антикваріат тощо).

6. За регіональною ознакою освоєння виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні (зарубіжні).

Внутрішні інвестиції - вкладення капіталу як резидентів так і нерезидентів в об'єкти інвестування, розташовані в територіальних межах певної країни.

Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) — вкладення капіталу резидентами певної країни в об'єкти інвестування, розташовані за межами її внутрішнього ринку, до них належать і купівля різних фінансових інструментів інших країн — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.

7. За напрямками інвестування виділяються інвестиції у власну діяльність (внутрішні) та інвестиції у діяльність інших суб'єктів господарювання (зовнішні).

Інвестиції у власну діяльність (внутрішні інвестиції) — вкладення капіталу інвестором у збільшення власних реальних активів, свій подальший операційний розвиток або у фінансові інструменти, що ним емітуються відповідно до діючих законодавчих обмежень.

Інвестиції у діяльність інших суб'єктів господарювання (зовнішні інвестиції) — вкладення капіталу інвестором в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти, що емітуються іншими суб'єктами господарювання.

8. За характером використання ресурсів в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на початкові (первинні, стартові), реінвестиції та дезінвестиції.

Стартові інвестиції являють собою використання вперше сформованого капіталу за рахунок як власних, так і залучених та позичених ресурсів для реалізації нових інвестиційних задумів.

Реінвестиції характеризують повторне використання капіталу, отриманого в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення у процесі реалізації раніше реалізованих інвестиційних рішень щодо інвестиційних проектів, інвестиційних товарів чи фінансових інструментів. Тобто джерелом інвестиційних ресурсів у даному випадку є прибуток від інвестиційної діяльності.

Дезінвестиції являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства). Їх можна охарактеризувати як негативні інвестиції підприємства.

9. За рівнем прибутковості інвестиції поділяють на високо-, середньо-, низькоприбуткові та недоходні інвестиції.

Високоприбутковими інвестиціями є такі, вкладення капіталу у об'єкти інвестування за яких забезпечується отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.

Середньоприбуткові інвестиції характеризуються тим, що вкладення капіталу здійснюється в об'єкти, за якими забезпечується отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку на рівні середньої норми цього прибутку на інвестиційному ринку.

Низькоприбуткові інвестиції - за цією групою об'єктів інвестування очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку звичайно отримується на рівні значно нижчому за середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.

Недоходні інвестиції формує група об'єктів вкладення капіталу, вибір і здійснення яких, інвестор не пов’язує з одержанням інвестиційного прибутку і метою яких є одержання позаекономічних ефектів (соціального, екологічного тощо).

10. За впливом на економічний розвиток виділяють сукупні валові, чисті та реноваційні інвестиції.

Сукупні валові інвестиції складають внутрішні та залучені іноземні інвестиції. Вони формують структуру засобів, що впливають на інвестиційну діяльність суспільства і визначають темпи економічного зростання. Джерелом внутрішніх інвестицій є фонд нагромадження або (та) заощаджувана частина національного доходу, що спрямовується на розвиток факторів виробництва, а також фонд заміщення, який компенсує знос засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань. Іншим джерелом інвестицій є залучені капітали іноземних інвесторів. Отож валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді.

Чисті інвестиції являють собою обсяг капіталу, що інвестується в розширене відтворення основних засобів та нематеріальних активів у певному періоді, і розраховуються як сукупні інвестиції за мінусом амортизаційних відрахувань.

Реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестується у просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді.

11. За ступенем залежності від отримання доходів інвестора інвестиції поділяються на похідні та автономні.

Похідні інвестиції прямо корелюють з динамікою обсягу чистого доходу (прибутку) через механізм його розподілу на споживання та заощадження.

Автономні інвестиції характеризуються вкладеннями капіталу, ініційованими дією факторів, не пов’язаних з формуванням та розподілом обсягу чистого доходу (прибутку).

12. За ступенем ризику інвестиції можна поділити на: надійні (безризикові), з мінімальним ризиком (низькоризикові), середньоризикові та з високим ступенем ризику (високоризикові).

Безризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об'єкти, в яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку.

Низькоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об'єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими значно нижче від середнього рівня.

Середньоризикові інвестиції - вкладення капіталу у такі об'єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими приблизно відповідає середньоринковому рівню.

Високоризикові інвестиції - вкладення капіталу у такі об'єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими значно перевищує середньоринковий рівень та може становити 100% вкладеної суми. Особливе місце у цій групі займають так звані спекулятивні інвестиції, що характеризуються вкладенням капіталу у найбільшризикові проекти або інструменти фондового ринку, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

13. За рівнем ліквідності інвестиції доцільно поділити на високо-, середньо-, низьколіквідні та неліквідні інвестиції.

Високоліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких швидко (у термін до одного місяця) можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості. Зокрема, це короткострокові фінансові вкладення.

Середньоліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості у термін від одного місяця до півроку.

Низьколіквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості у термін від півроку і більше.

Неліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об'єкти вкладень яких не можуть бути самостійно конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості, а можуть реалізовуватися на інвестиційному ринку тільки у складі цілісного майнового комплексу.

14. За необхідністю здійснення інвестиції доцільно поділяти на обов’язкові, бажані та необов’язкові.

15. За рівнем правочинності прийняття рішень про інвестування інвестиції поділяють на: центральні або держбюджетні, — фінансуються з державного бюджету з метою розвитку окремих галузей економіки держава чи для реалізації окремих великих соціально-економічних програм; місцеві - фінансуються з бюджетів органів місцевого самоуправління; інвестиції підприємств, які реалізуються з прибутку та коштів амортизаційного фонду підприємства; іноземні інвестиції - інвестиції, джерело надходження яких знаходиться за межами території держави.

16. За взаємозв'язком між інвестиціями — основні, які реалізуються безпосереднього для досягнення поставленої в ході інвестування мети (наприклад, спорудження конкретного об'єкта, придбання нових технологій); супутні - виконують допоміжну роль у реалізації основних інвестицій (наприклад, будівництво житлового масиву паралельно зі спорудженням автозаводу); спільні - реалізуються двома чи декількома інвесторами в інтересах досягнення єдиної мети (наприклад, участь декількох інвесторів у спорудженні капіталомісткого промислового об'єкта з метою спільної експлуатації та отримання прибутку).

1.3 Дослідження поняття інвестиції в зарубіжній та вітчизняній літературі

У працях вітчизняних та зарубіжних науковців немає однозначності в тлумаченні таких категорій, як «інвестиції» та «інвестиційний процес» .

На початку 90-х рр. ХХ ст. Україна слідом за країнами Центральної і Східної Європи розпочала ринкове реформування економіки. В економічну літературу і практику увійшло поняття «інвестиції», в радянській економічній літературі така категорія практично не використовувались, в окремих випадках інвестиціями називали сукупність затрат на реалізацію довготермінових вкладень капіталу в засоби виробництва, яке багатьма фахівцями ототожнювалось із поняттям «капітальні вкладення» .

У більш стислому визначенні «капітальні вкладення» трактувались як затрати на будівництво та придбання основних засобів.

Значний внесок у дослідження змісту поняття «інвестиції» у різних її аспектах присвячено багато досліджень відомих зарубіжних вчених: В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Кейнс та інших. Вагомий внесок у дослідження та розвиток теорії інвестицій зробили такі вітчизняні науковці, як: В. Александрова, І. Бланк, М. Герасимчук, В. Голіков, В. Гончаров, Б. Данилишин, М. Долішній, І. Лукінов, А. Рум’янцев, Н. Свірідова, А. Сухорукова, А. Пересада та ін.

Питання інвестицій тією чи іншою мірою досліджувалось практично в усіх класичних і неокласичних теоріях. В рамках цих теорій існують різноманітні підходи до вивчення інвестицій, на основі чого побудовані сучасні трактування поняття «інвестиційний процес» .

З метою глибшого розуміння сутності поняття інвестиції розглянемо її еволюцію на основі аналізу економічних теорій, починаючи від класичних підходів до сучасного неокласичного аналізу міжнародного руху капіталів, теорії міжнародної інвестиційної поведінки корпорацій та сучасної інституціональної інвестиційної теорії.

Теорія і методологія інвестицій виразно осмислюється і формулюється лише у другій половині XX ст., а розроблення принципів та ідей стосовно інвестиційних процесів мало досить неординарну історію.

У процесі дослідження еволюції економічної думки, визначено етапи формування системи наукових знань про інвестиції, які характеризуються такими ознаками:

Ш І етап (до ХVІІ ст.). Від початку перших торгівельних відносин до початку формулювання перших теорій інвестицій (епохи меркантилізму). Наявність у теоріях описів окремих ознак та чинників формування без використання поняття «інвестиції» .

Ш ІІ етап (ХVІІІ - ХІХ ст.). Введення в науковий обіг поняття «інвестиції» поява теорій та концепцій, в яких вони досліджуються.

Ш ІІІ етап (ХХ — ХХІ ст.) — розширення змістового наповнення поняття «інвестиції» внаслідок його актуалізації через зростання ролі інвестиційних процесів у розвитку економіки.

На першому етапі становлення системи наукових знань про інвестиції це поняття не розглядалось як таке. Поняття «інвестиції» було часткою правової та ділової термінології ще задовго, як економісти знайшли йому застосування. У римських юристів та їх послідовників поняття «інвестиції» замінювали такі терміни, як «багатство», «скарби», «збереження». Вони означали основну частину позики, на відміну від процента та інших додаткових вимог кредитора. На той час «інвестиції» означали суми грошей або їх еквіваленти, які приносили в товариство або компанію, загальну суму активів фірми. Таким чином було за суттю грошовим і означало або реальні гроші, або певні блага, оцінені в грошах.

Перші теорії інвестицій були сформовані ще в середині ХVІ - ХVІІ ст. Насамперед це соціально-економічна теорія торгових інвестицій — меркантилізм, предметом дослідження якого була сфера обігу, середовище «породження грошей грошима», тобто зростання обсягів капіталу.

Прибічникам теорії «мануфактурних» інвестицій пізнього меркантилізму властиве перебільшення ролі грошей, у яких вони вбачали чи не єдину умову розвитку виробництва.

Критикуючи ідеї меркантилізму, французький економіст, представник класичного підходу П. де Буагільбер (1646 — 1714 рр.), основним джерелом інвестицій вважав доходи від виробництва, а не від зовнішньої торгівлі.

Всупереч меркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства і синонімом капіталу, П. Буагільдер поширював свої погляди на сферу міжнародних відносин, указуючи, що вільний рух товарів між країнами підпорядковується таким самим законам ціноутворення, що й усередині країни.

Не менш цікаві погляди французького фізіократа другої половини XVІІІ ст.Ф. Кене (1694 — 1774 рр.), які розвивають ідеї попередників, зокрема ідеї П. де Буагільбера.Ф. Кене автор ідеї «природного порядку», теорій чистого продукту і продуктивної праці.

Аналізуючи процеси творення та реалізації продукту, Ф. Кене формулює поняття інвестицій як початкових авансів, або капітальних вкладень. Капітал у Ф. Кене — це не гроші, а те, що купується за гроші, тобто засоби виробництва. Інвестиції - це необхідні для виробництва витрати, які визначають вартість товарів.

Представлені у грошовому вираженні інвестиції поділяються на основний і оборотний капітал і відшкодовуються ціні товару.

Багато тогочасних французьких економістів сповідувало фізіократичні ідеї, однак жоден із них не розглядав інвестування як основний продуктивний чинник. Лише в працях Ж. Тюрго (1727 — 1781 рр.) одне з провідних місць займає проблема «капіталу». На відміну від Ф. Кене, який розглядає капітал і інвестиції у натуральній формі, Ж. Тюрго визначає його як «нагромаджу вартість» .

Подальший розвиток теоретичних поглядів на причини прирощення капіталу тісно пов’язаний з працями А. Сміта (1723 — 1790 рр.). У книзі «Дослідження про природу та причину багатства народів» (1784 р.).А. Сміт розглядає капітал як фактор виробництва і вводить поняття основного та оборотного капіталів та перераховує блага, з яких формується той та інший капітал.

Це були перші спроби А. Сміта говорити про інвестування, однак не вводячи при тому самого цього терміна. На його думку, капітал, що є в надлишку, повинен залишатися в країні, а не вивозитись за її межі. А сам капітал розглядає, як блага, від якого людина очікує отримати дохід (за рахунок покращення землі, купівлі корисних машин та обладнання, або інших подібних засобів виробництва, що забезпечують дохід, прибуток без переходу від одного власника до іншого без і подальшого обороту).

Запропоновані класичні доктрини набули розвитку в працях «економістів нової хвилі» Ж.-Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора, Ф. Бастіа, Дж. Мілля та інших, які висвітлювали проблеми відповідного етапу розвитку суспільства. У перелічених теоріях: відстоювались ідеї природного порядку (вільної дії ринкових сил та конкуренції), часткового втручання держави для підтримки виробництв, які забезпечують абсолютні переваги країни, тобто є конкурентоспроможними і перспективними; переважно виступали проти будь-якої обмежувальної, патерналістської та протекціоністської діяльності держави; було встановлено залежність руху інвестицій від розмірів прибутків та ставки процента, надано капіталу статусу головної рушійної сили економічного розвитку та започатковано його поділ на «природний» і «людський» капітали тощо.

Другий етап започаткований розробкою низки інвестиційних теорій. Особливе місце серед сучасних економічних теорій, які описують інвестиційні процеси як важливу складову частину економічної політики, безперечно, належить Дж. Кейнсу, котрий на уроках Великої депресії розробив теорію зайнятості, процента і грошей, яка дає можливість кількісно порівнювати такі важливі складові економічної діяльності, як заощадження чи інвестиційна діяльність, рівень зайнятості й норма процента.

Поступальний розвиток економічної науки вніс у положення економічної теорії Дж. Кейнса численні уточнення щодо методики аналізу інвестиційних чинників, які сприяють розвитку економічних процесів.

На його думку, сума заощаджень становить сукупний результат діяльності багатьох окремих споживачів, а величина інвестицій — це сукупний результат діяльності індивідуальних підприємців. Такі дві величини, повинні бути рівними між собою, оскільки кожна з них дорівнює збільшенню доходу над споживанням.

Інвестиції Дж. Кейнс розглядав із двох боків. З одного боку, він розглядав їх як приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит і пропозицію: «нові інвестиції означають купівлю капітального майна за рахунок доходу», «інвестиції включають всякий приріст цінності капітального майна незалежно від того, складається останнє з основного, оборотного чи ліквідного капіталу». З іншого — це величина акумульованого доходу, тобто потенційний інвестиційний попит. Окрім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як «поточний приріст капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду» та «частину доходу за даний період, яка не була використана на споживання» .

На думку Дж. Кейнса, рівність заощаджень інвестиціям має статичне спрямування, вона існує лише в масштабах суспільства, а самі поняття «заощадження» та «інвестиції» відображають різні аспекти відтворення і визначаються багатьма факторами. Дж. Кейнс виходив із того, що суспільство психологічно зі збільшенням сукупного реального прибутку збільшує сукупний попит, але не такою мірою, якою зростає прибуток. Це означає, що приріст споживання менший, ніж приріст доходу, тобто частка заощаджень у доході зростає.

Щодо інвестицій, то вони не є функцією доходу — вони самі є фактором формування доходу, але, на відміну від заощаджень, залежать від ставки процента. Тому інвестиції і заощадження не обов’язково повинні дорівнювати одне одному.

Не можна оминути погляди К. Маркса (1818 — 1883 рр.), інвестиційна теорія якого викладена ним найбільш ґрунтовно в його основній праці «Капітал», за змістом є соціально орієнтованою.

К. Маркс розглядає інвестиції як функцію від прибутку, але, хоча він і впевнений в існуванні конфлікту між заробітною платою і прибутком, проте вважає що інвестиції не пов’язані із заробітною платою, не залежать від її розмірів: «Норма нагромадження є вільна і незалежна змінна; ставка заробітної плати, навпаки, залежна змінна.» .

Модель інвестиційного процесу К. Маркса включає категорію інноваційної діяльності, яку він передбачив задовго до того, як вона стала справді актуальною. Він робить висновок, що інновації є чинником, який протистоїть тиску ринку на виробника, засобом, що сприяє дії основного мотиву інвестування. Крім того, інновації, на його думку, нівелюють дію законів спадної продуктивності факторів, вирішують проблему обмеженості ресурсів.

У 20 — 30-х рр. ХХ ст. у межах неокласичної теорії формуються теорії монополії та закономірностей міжнародної інвестиційної діяльності, в яких розглядаються нові тенденції конкурентної боротьби за умов монополізації ринків. Вчені Й. Шумпетер (1883 — 1950 рр.), Дж. Робінсон (1903 — 1983 рр.) та Е. Чемберлін (1899 — 1967 рр.), по новому представили чинники стимулювання інвестиційних процесів, а саме доводили, що монополізація економіки не перешкоджає інвестуванню і не звужує обсяги інвестиційної бази за рахунок цінової експансії, а, навпаки, монопольні переваги, тобто здатність монополій акумулювати значні інвестиційні ресурси, зокрема в науково-технічні досягнення, сприяють розширенню інвестиційного потенціалу суспільства.

Ними вмотивовано, що монополії сприяли виникненню інституційних інвесторів та низки інвестиційних фондів, розвитку інвестиційної інфраструктури, що значно покращило інвестиційний клімат та підвищило суспільну ефективність інвестиційної діяльності. Дослідження природи транснаціонального руху капіталу дало їм змогу пояснити поведінку фірм-інвесторів та відхилення в закономірностях міжнародної міграції капіталів.

Вони започаткували засади трьох теорій: монополістичних переваг, інтернаціоналізації та еклектичної.

Другий етап характеризується появою теорій, в яких вчені вживали термін «інвестиції», але поглиблене вивчення останніх здійснювалось впродовж третього етапу, на якому проведена ґрунтовна переоцінка попередніх знань про інвестиції та методи їх регулювання.

Третім етапом можна вважати період інстутиціоналізму, де основну увагу приділяли соціальним, етичним, правовим та політичним проблемам.

Основними представниками цього періоду є А. Шпітгоф, Д. Коммонс, М. Портер, Р. Коуз, Д. Б’юкенен. В цей час виникли і набули поширення теорії трансформації, теорії міжнародного руху капіталів. Наголошувалось на необхідності контролю держави за інвестиційними потоками, ефективним засобом регулювання інвестицій вважалось створення транснаціональних корпорацій.

Цікавим є погляд американських економістів, що спеціалізуються на дослідженні проблем макроекономіки, К. Макконела і С. Брю, які вважають, що до інвестицій належать витрати американських ділових фірм, які включають переважно три компоненти:

1) усі кінцеві закупівлі машин, обладнання і верстатів;

2) усе будівництво;

3) зміну запасів.

Але цей підхід не позбавлений недоліку, оскільки вказує на досить «вузький» перелік можливих об'єктів інвестування та не зазначає мету здійснення інвестицій.

На початку 90-х рр. ХХ ст. вітчизняні вчені та практики почали ідентифікувати вкладення, що мають довготермінове спрямування, з поняттям «інвестиції». В перших публікаціях Д. Єрмошенка, Д. Таганова, А. Квас із питань інвестування акцентувалася увага на матеріальному та фінансовому характері таких вкладень і, на відміну від практики попередніх десятиліть, наголошувалося на різниці в поняттях «інвестиції» та «капітальні вкладення» .

З моменту незалежності України починається нова віха у розвитку підходів щодо трактування поняття «інвестиції». Так, на думку А. Пересади, економічна сутність інвестицій є дещо іншою, ніж сутність капітальних вкладень і є значно ширшою за довготермінове вкладення капіталу в економіку, оскільки інвестиції можуть впроваджуватися в найрізноманітніших формах, а також на відміну від капітальних вкладень, інвестиції здійснюються тільки у високоефективні проекти, результатом яких є прибуток, дохід, дивіденди.

Д. Черваньов та Л. Нейкова розглядають інвестиції як «економічну категорію», що відображає відносини, пов’язані з довготерміновим авансуванням грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в їх основні та оборотні фонди, а також у науково-технічний розвиток, якісне удосконалення виробничої бази та освоєння випуску нових видів продукції від моменту авансування до реального відшкодування і одержання прибутку або соціального ефекту" .

Можна погодитись із позицією вищезгаданих авторів, але інвестиції не обмежуються тільки довготерміновим періодом, а й короткотерміновим, оскільки інвестор може бути зацікавлений в швидкому поверненні вкладених інвестиційних ресурсів.

На думку С. Реверчук, «інвестиції» — це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Т. Майорова розглядає інвестиції як частину валового внутрішнього продукту, не витрачену в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіці.

На сьогодні найбільш поширеним є тлумачення, викладене в Законі України «Про інвестиційну діяльність» № 1561-XІІ від 18.09.1991 р. з останніми поправками у 2014 р. Відповідно до цього закону, де термін «інвестиції» визначається як «всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення соціального ефекту» .

1.4 Державна база регулювання інвестиційної діяльності в Україні

На сьогодні правова система України включає велику кількість законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в інвестиційній сфері. При цьому основою нормативно-правого регулювання в зазначеній сфері є закони.

Процес формування сучасної нормативно-правової бази, яка покликана регулювати інвестиційні процеси в Україні, розпочався з моменту прийняття Акту проголошення незалежності України.

Одним з перших кроків щодо врегулювання відносин у інвестиційній сфері в Україні стало прийняття Верховною Радою України законів України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 року № 1540a-XІІ та «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-XІІ.

Основне спрямування Закону України «Про інвестиційну діяльність» полягає у забезпеченні рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції. Вказаним нормативно-правовим актом встановлено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, визначено загальні положення та порядок здійснення інвестиційної діяльності, державного регулювання інвестиційної діяльності, гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності, захист інвестицій тощо.

Що стосується Закону України «Про захист іноземних інвестицій на Україні», то вказаний законодавчий акт спрямований на захист інвестицій, прибутків, законних прав та інтересів іноземних інвесторів на території України. Законом визначено правовий режим діяльності іноземних інвесторів та гарантії держави щодо здійснення інвестиційної діяльності на території України.

Особливості режиму іноземного інвестування на території України встановив Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР. Положення цього Закону врегульовують відносини, зокрема, щодо державних гарантій захисту іноземних інвестицій, державної реєстрації та контролю за здійсненням інвестицій, діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, розгляду спорів тощо.

Також важливе значення має прийнятий 17 лютого 2000 року Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» № 1457-ІІІ, який спрямований на захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Вказаним Законом визначено, що спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 3 Закону).

Також статтею 5 Закону визначено, що цей Закон поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України від 13 березня 1992 року «Про іноземні інвестиції», Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 55−93 «Про режим іноземного інвестування» та Закону України від 19 березня 1996 року «Про режим іноземного інвестування» .

Окреме місце в системі інвестиційного законодавства займає прийнятий 15 березня 2001 року Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди)» № 2299-ІІІ, який визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів тощо.

Також у 2001 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» від 20 грудня 2001 року № 2899-ІІІ.

До окремої групи можна віднести законодавчі акти, які встановлюють спеціальний правовий режим господарської діяльності у спеціальних (вільних) економічних зонах, регулюють спеціальні правові режими інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та в межах технологічних парків України.

Так, у 1992 році було прийнято Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року № 2673-XІІ, який визначив порядок створення і ліквідації, механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами виконавчої влади та іншими органами.

Після затвердження Урядом у 1994 року Концепції створення вільних економічних зон в Україні (постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 року № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні») почалися перші спроби реалізації Закону, зокрема, створення вільних економічних зон.

Також до групи законодавчих актів, що врегульовують зазначені відносини, слід віднести закони України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» 24 грудня 1998 року № 356-XІV; «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» 24 грудня 1998 року № 357-XІV; «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області» 15 липня 1999 року № 970-XІV; «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області» 3 грудня 1999 року № 1276-XІV; «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова» 11 травня 2000 року № 1714-ІІІ; «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області» 5 квітня 2001 року № 2354-ІІІ; «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Шостки Сумської області» 18 листопада 2003 року № 1251-ІV; «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області» 18 листопада 2003 року № 1250-ІV тощо.

16 липня 1999 року прийнято Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» № 991-XІ, що визначив правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (м. Київ), «Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона» (м. Київ), «Інститут монокристалів» (м. Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк), «Інститут технічної теплофізики» (м. Київ), «Київська політехніка» (м. Київ), «Інтелектуальні інформаційні технології» (м. Київ), «Укрінфотех» (м. Київ), «Агро технопарк» (м. Київ), «Еко-Україна» (м. Донецьк), «Наукові і навчальні прилади» (м. Суми), «Текстиль» (м. Херсон), «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк), «Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій» (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), «Яворів» (Львівська область), «Машинобудівні технології» (м. Дніпропетровськ).

Особливістю вітчизняного інвестиційного законодавства є те, що окремі аспекти в інвестиційній сфері, окрім вищевказаних нормативно-правових актів, регулюються також нормами господарського, податкового, валютного, банківського, фінансового, митного, цивільного й земельного законодавства, правовими актами про приватизацію, підприємництво, інноваційну діяльність, цінні папери та фондовий ринок, концесії тощо.

До такого законодавства слід віднести положення Податкового, Господарського, Цивільного, Земельного кодексів та законів України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року № 40-ІV; «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР; «Про концесії» від 16 липня 1999 року № 997-XІV; «Про угоди про розподіл продукції» 14 вересня 1999 року № 1039-XІV; «Про регулювання містобудівної діяльності» 17 лютого 2011 року № 3038-VІ; «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» 22 грудня 2006 року № 525-V; «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 3480-ІV; «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР; «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XІІ; «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VІ; «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 року № 3528-ІV; «Про стимулювання розвитку регіонів» від 8 вересня 2005 року № 2850-ІV; «Про транскордонне співробітництво» 24 червня 2004 року № 1861-ІV тощо.

Державне регулювання в інвестиційній сфері також здійснюється за допомогою значної кількості указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України тощо. Серед них можна виділити, наступні: Указ Президента від 10 квітня 2006 року № 300 «Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності»; постанову Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 року № 928 «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій»; постанову Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 року № 112 «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора»; постанову Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1801 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002 — 2010 роки»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 477 «Про схвалення Програми «Інвестиційний імідж України»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року № 447 «Про схвалення Концепції створення індустріальних (промислових) парків» тощо.

Слід звернути увагу, що значну частину вітчизняного законодавства становлять міжнародно-правові акти, учасником яких є Україна: багатосторонні міжнародні угоди, конвенції, які спрямовані як на захист іноземних інвестицій, так і на врегулювання інших питань. До таких документів можна віднести, зокрема, Конвенцію про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18 травня 1965 року (ратифіковано Законом України від 16 березня 2000 року № 1547-ІІІ).

Крім того, в інвестиційній сфері діє велика кількість міжурядових угод про сприяння та взаємний захист інвестицій, які укладаються урядом України із урядами відповідних країн, та якими регулюються основні питання взаємин сторін такого договору в галузі інвестиційної діяльності.

Аналіз стану правового регулювання в інвестиційній сфері Україні свідчить про те, що інвестиційне законодавство потребує подальшого вдосконалення, адже незважаючи на розгалужену систему правових актів, говорити про цілісну і взаємоузгоджену систему законодавства наразі передчасно.

Національне законодавство у сфері регулювання інвестиційної діяльності нестабільне, нормативно-правова база зазнає постійних змін, оскільки в процесі її формування одні нормативно-правові акти приймаються, інші відміняються, або їх положення знаходять своє відображення в інших нормативно-правових актах.

Разом з тим в останні роки все ж слід констатувати певні позитивні зрушення у зазначеній сфері. З метою удосконалення законодавчого врегулювання в останній період було ухвалено цілу низку нормативно-правових актів.

Так, зокрема, 1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про державно-приватне партнерство» № 2404-VІ - нормативно-правовий акт, який заклав фундамент для стимулювання розвитку співпраці між державним та приватними секторами з метою підвищення конкурентоздатності економіки країни та залучення інвестицій в її економіку, а також започаткував реформування інвестиційної сфери.

Вказаний Закон є рамковим та покликаний визначити такі основні принципи державно-приватного партнерства як, зокрема:

ь рівність перед законом державних та приватних партнерів під час провадження діяльності в рамках державно-приватного партнерства;

ь заборона будь-якої дискримінації та обмеження прав приватних партнерів, крім випадків, передбачених законом;

ь узгодження інтересів державного та приватного партнерів з метою досягнення взаємної вигоди та реалізації мети діяльності в рамках державно-приватного партнерства;

ь справедливий розподіл ризиків, пов’язаних з виконанням договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства.

Максимальне спрощення для суб'єкта інвестиційної діяльності порядку отримання послуг, пов’язаних із підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів, шляхом запровадження принципу «єдиного вікна», покликаний забезпечити Закон України «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна» від 21 жовтня 2010 року № 2623-VІ, який набрав чинності 1 січня 2012 року.

Вказаним Законом визначаються правові та організаційні засади відносин, пов’язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна» та передбачається, зокрема, покладання на уповноважений орган функцій взаємодії із суб'єктами надання адміністративних та господарських послуг, що, в свою чергу, значно спростить порядок отримання послуг суб'єктом інвестиційної діяльності, необхідних для подальшої реалізації інвестиційного проекту.

22 грудня 2011 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про інвестиційну діяльність» № 4218-V, яким передбачається приведення термінології у відповідність із чинним законодавством, визначення терміну «інвестиційний проект» та змісту складових частин інвестиційного проекту, напрямів, шляхів та заходів державної підтримки і стимулювання інвестиційної діяльності, а також запровадження державної реєстрації інвестиційних проектів/проектних (інвестиційних) пропозицій, які потребують державної підтримки та проведення оцінки їх економічної ефективності.

22 березня 2012 року Верховною Радою України прийнято в цілому проект Закону України «Про індустріальні парки», що визначає правові та організаційні засади створення та функціонування індустріальних парків на території України (реєстр. № 8396 від 15 квітня 2011 року).

На сьогодні в Україні все ще відбувається процес формування нормативно-правової бази в інвестиційній сфері. На розгляді у Верховній Раді України знаходиться низка законопроектів, що спрямовані на удосконалення регулювання відносин в інвестиційній сфері.

Так, 23 серпня 2011 року у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону України «Про Фонд гарантування інвестицій на фондовому ринку» (реєстр. № 9069), яким пропонується визначити порядок здійснення компенсаційних виплат інвесторам, які втратили свої кошти та/або цінні папери внаслідок недоступності інвестицій.

22 грудня 2011 року у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України «Про національні проекти» (реєстр. № 9638), метою якого є створення правових засад для розв’язання стратегічних соціально-економічних проблем держави, покращення якості життя громадян, додаткового залучення інвестицій і підтримки розвитку економіки України інноваційним шляхом.

21 лютого 2012 року Верховною Радою України прийнято у першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації іноземних інвестицій» (реєстр. № 9676 від 11 січня 2012), який розроблений на виконання підпункту 1 пункту 1 плану заходів щодо спрощення процедури провадження іноземними підприємствами та підприємствами з іноземними інвестиціями діяльності в Україні на друге півріччя 2011 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 № 546-р. Метою законопроекту є встановлення чітких норм законодавства щодо здійснення державної реєстрації іноземних інвестицій органами державної реєстрації та її спрощення шляхом збільшення терміну подання інвестором документів для державної реєстрації іноземних інвестицій до 30 календарних днів після їх фактичного внесення, запровадження механізму перереєстрації іноземної інвестиції у разі, якщо інвестор-нерезидент продав або будь-яким чином передав корпоративні права українського підприємства іншій юридичній або фізичній особі - нерезиденту, встановлення порядку анулювання державної реєстрації іноземної інвестиції у випадку вилучення (репатріації) іноземних інвестицій, а також установлення семиденного терміну, протягом якого органами державної реєстрації здійснюється така реєстрація.

На сьогодні в Україні існує велика кількість нормативно-правових актів, що регулюють відносини в інвестиційній сфері, та в цілому створено правове підґрунтя для здійснення інвестиційної діяльності.

Кожен з названих законодавчих актів та законопроектів спрямовані на удосконалення регулювання відносин в інвестиційній сфері та мають свій предмет та мету. Така розгалужена система нормативно-правових актів свідчить про те, що держава вживає заходи з метою створення в Україні належних умов здійснення інвестиційної діяльності шляхом закріплення на законодавчому рівні принципів та правил її здійснення.

Разом з тим, незважаючи на цілий ряд проблем, все ж, як свідчить вищевикладене, в останні роки ведеться активна робота щодо врегулювання відносин в інвестиційній сфері, а національне інвестиційне законодавство наближається до стабілізації.

Висновки за розділом № 1

Еволюція теоретичних підходів до тлумачення поняття «інвестиції» має досить довгу і складну історію. Періодизація формування системи наукових знань про інвестиції в контексті еволюції економічної теорії показує взаємозв'язок розвитку економічної думки зі зміною поглядів та пріоритетів стосовно інвестицій, що пояснюється розвитком суспільних відносин та удосконаленням економічної теорії загалом.

Аналіз основних підходів показує, що жодна інвестиційна теорія не була вичерпною, вона діяла лише певний період, після чого удосконалювалась та розвивалась, тому процес удосконалення триває й досі.

Що стосується конкретно інвестиційної діяльності такої молодої країни, як Україна, то можна зазначити, що хоча й не великими, але впевненими кроками Україна йде до розвитку цієї віхи. З кожнім роком засновується все більше інвестиційних компаній, які пропонують свої послуги на фінансовому ринку не тільки України, але й вихід на світові ринки.

Розділ 2. Організація обліку фінансових інвестицій, характеристика синтетичного та аналітичного обліків

2.1 Нормативні документи, що регулюють методи обліку фінансових інвестицій та їх задачі

Основним нормативним документом, що визначає поняття та оцінку фінансових інвестицій, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», який затверджено наказом Міністерства фінансів України 17.05.2000 р. за № 284 // 4505.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції та її розкриття у фінансовій звітності.

Норми Положення (стандарту) 12 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

Згідно із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 2 «Баланс», фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

В залежності від того, на який термін підприємство здійснює інвестиції, вони поділяються на довгострокові та короткострокові (поточні).

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції на період більше одного року. Такі інвестиції відносяться до необоротних активів, виходячи з того, що вони не можуть бути реалізованими в будь-який момент. До них належать довгострокові фінансові вкладення в боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права. Довгострокові інвестиції згідно з П © БО 12 поділяються на ті, що обліковуються за методом участі в капіталі, та інші інвестиції. За формою вкладень довгострокові фінансові інвестиції поділяються на пайові та позикові.

Позикові:

— не дають права на участь у капіталі об'єкта інвестування;

— приносять дохід у вигляді відсотків;

— як правило мають визначений строк обігу;

— утримуються інвестором до строку погашення;

— якщо вартість придбання відрізняється від номінальної, різниця має бути амортизована до моменту погашення.

Пайові:

— засвідчують право інвестора на частину в капіталі об'єкта інвестування;

— приносять дохід у вигляді дивідендів;

— не мають встановленого строку обігу;

— вартість між вартістю придбання і номінальною вартістю не амортизується.

Короткострокові (поточні) фінансові інвестиції - це інвестиції на період до одного року. Ці інвестиції відносяться до оборотних активів виходячи з того, що вони можуть бути реалізовані в будь-який момент. Ці інвестиції згідно з П © БО 12 поділяють на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції.

Задачами бухгалтерського обліку фінансових інвестицій є:

1. Відповідно до мети придбання фінансових інвестицій правильно їх класифікувати для подальшого обліку.

2. Юридично правильно сформувати первинні документи з обліку інвестицій, заключати вигідні договору з придбання інвестицій, своєчасно і відповідно до облікової політики робити переоцінку до справедливої вартості.

3. Не втрачати контролю за інвестиціями, які обліковуються за методом участі в капіталі.

4. Своєчасно та достовірно відображати в звітності операції з придбанням, переоцінкою та погашення фінансових інвестицій.

Придбанні (отримані у будь-який інший спосіб) фінансові інвестиції, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображенні в балансі.

2.2 Оцінка фінансових вкладень

Важливу роль при оцінці фінансових інвестицій відіграє принцип обачності, що передбачає застосування у бухгалтерському обліку методів оцінки фінансових інвестицій, які повинні запобігати завищенню оцінки активів.

Є декілька видів оцінки цінних паперів: за номінальною вартістю (вартість, яка зазначена на бланку цінного папера); емісійною вартістю (ціна первинного розміщення цінного папера); курсовою (ринковою) вартістю; ліквідаційною вартістю; викупною вартістю (сума, яку сплачує акціонерне товариство за придбання власних акцій або у разі довгострокового погашення облігацій); балансовою (книжковою) вартістю (вартість майна акціонерного товариства, створеного за рахунок власних джерел, поділена на кількість випущених акцій); обліковою вартістю (вартість, за якою цінні папери обліковуються на балансі підприємства на теперішній час).

Оцінка фінансових вкладень визначається їх видами:

Ш вкладення до статутного капіталу (купівля паю) іншим підприємством оцінюється в розмірі, встановленому засновницькими та іншими аналогічними документами;

Ш надані позики та грошові кошти, перераховані на депозит у банку, оцінюються у розмірі фактичної вартості грошових коштів;

Ш цінні папери, як правило, оцінюються в розмірі фактичних витрат для інвестора (витрат на купівлю цінних паперів, сплати комісійних винагород посередникам тощо), але, враховуючи специфіку обігу цінних паперів, їх оцінка залежить також від їх видів, терміну обігу та зміни ринкової вартості.

2.3 Оцінка інвестицій при придбанні

Основною оцінкою в організації-інвестора при придбанні фінансових інвестицій та постановці їх на облік є оцінка цінних паперів за фактичною собівартістю (купівельною — ринковою вартістю цінних паперів, включаючи суми фактичних витрат підприємства на вкладення, витрати на сплату комісійних винагород посередникам тощо).

Фактичними витратами на придбання фінансових вкладень можуть бути: суми, що сплачуються згідно з договором продавцю; суми, що сплачуються спеціалізованим підприємствам, іншим підприємствам і особам за інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з придбанням цінних паперів; винагороди, що сплачуються посередницькими організаціями, за участю яких придбанні цінні папери; витрати на сплату відсотків за позиковими коштами, які використовуються на придбання цінних паперів; інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням цінних паперів.

Формування первісної вартості фінансових інвестицій залежить від способу їх придбання.

2.4 Оцінка інвестицій на дату Балансу

При складанні звітності застосовують такі методи оцінки: за справедливою вартістю, за амортизаційною собівартістю і за методом участі в капіталі.

За справедливою вартістю відображаються всі інвестиції, крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі. А також інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо (з урахуванням зменшення корисності інвестицій).

За амортизаційною собівартістю відображаються інвестиції, не призначені для продажу (друга група), вони включають інвестиції в боргові цінні папери та акції.

Як правило. Інвестиції в боргові цінні папери придбаються з метою одержання доходу у вигляді відсотків і утримуються підприємством до погашення (інвестиції в облігації, векселі), тому такі інвестиції оцінюються за амортизованою собівартістю.

Якщо інвестицію придбано дешевше, то вона придбана з дисконтом, а якщо покупець заплатив суму, що перевищує номінальну вартість інвестицій, то він купив її з премією.

Різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Ефективна ставка відсотка визначається шляхом ділення суми, річного відсотка та дисконту (або різниці річного відсотка та премії) на середню величину вартості інвестиції (або зобов’язання) та вартості погашення.

Метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі та об'єкта інвестування. Цей метод застосовується для фінансових інвестицій в асоційовані дочірні та спільні підприємства, якщо вони не утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців з дати придбання і ведуть діяльність в умовах, які обмежують здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.

При складанні звіту довгострокові фінансові вкладення в акції та інші корпоративні права оцінюються залежно від частки інвестора в капіталі об'єкта інвестування. Якщо вона становить менше ніж 25% власного капіталу об'єкта інвестування, фінансові вкладення мають бути відображені в балансі за собівартістю або (у разі вкладення в ринкові цінні папери) за нижчою з двох оцінок — собівартістю або ринковою вартістю.

2.5 Оцінка фінансових інвестицій при вибутті

При вибутті (продажу, обміні) цінних паперів можуть застосовуватись такі методи їх оцінки:

— за вартістю одиниці кожного цінного папера (або одного виду);

— за середньою вартістю;

— за вартістю перших за часом закупівель (метод ФІФО).

Як правило, методи оцінки ФІФО використовуються підприємствами, що є професійними учасниками ринку цінних паперів. Поточні активи не повинні оцінюватись дорожче їхньої чистої вартості реалізації, що дорівнює сумі грошових коштів, які отримають підприємства після їх продажу, мінус витрати, необхідні для їх підготовки до продаж організації самого процесу продажу.

2.6 Первинний облік фінансових інвестицій

При здійснені господарської діяльності виникає необхідність фіксування операцій у відповідних документах, на підставі яких здійснюються записи у бухгалтерському обліку. Тому організація первинного обліку займає одне із перших місць в організації виробничого процесу. В постановці бухгалтерського обліку на підприємстві поділяється увага до організації документообігу, який затверджений доповнення до наказу про обліку політику. Документообіг представляє собою комбінацію та послідовність первинних документів, яка складається для кожного розділу бухгалтерського обліку. Підприємство самостійно визначає форму та необхідні реквізити документу з обов’язковою присутністю обов’язкових реквізитів.

Умовно, весь документообіг з фінансових інвестицій можна поділити:

1. Надходження фінансових інвестицій;

2. Переоцінка фінансових інвестицій;

3. Нарахування та одержання відсотків за інвестиціями;

4. Погашення і реалізація фінансових інвестицій.

Відповідно до цього кожний відділ обліку буде оформлюватися відповідною документацією, яка складається відповідно зміста господарської операції.

При придбанні, перепродажу цінних паперів з каси або поточного рахунку підставою для здійснення записів в бухгалтерському обліку є прибутковий касовий ордер чи виписка банку. Якщо вартість придбаних (перепроданих) цінних паперів (таких як облігації та інші аналогічні цінні папери) вища або нижча від їх номінальної вартості, додатково складається довідка бухгалтерії, в якій зазначається списання або донарахування частини різниці між купівельною та номінальною вартістю (по розрахунку) цінного паперу.

По кожному пакету придбаних цінних паперів в 2-х примірниках складається реєстр, який повинен мати наступні обов’язкові реквізити:

найменування емітенту;

номінальну ціну цінного паперу;

купівельну вартість;

номер, серію тощо;

загальну кількість;

дату купівлі;

дату продажу.

Всі цінні папери описуються в Книзі обліку цінних паперів, яка повинна бути зброшурована, скріплена печаткою підприємства та підписами керівника та головного бухгалтера, сторінки пронумеровані. Виправлення в Книгу можуть вноситися лише з дозволу керівника та головного бухгалтера із зазначенням дати виправлень.

Для обліку фінансових інвестицій у бухгалтерському обліку застосовуються: рахунок 14 «довгострокові фінансові інвестиції» та рахунок 35 «поточні фінансові інвестиції». Якщо інвестиція призначена для реалізації в плані операційного циклу чи в плані 12 місяців з дати балансу, така інвестиція є короткостроковою і враховується на рахунку 35 «поточні фінансові інвестиції», а інвестиції більше 12 місяців враховуються на рахунку 14 «довгострокові фінансові інвестиції» .

Рахунок 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» призначений для узагальнення інформації про наявність і рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних і місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни і за кордоном, і має такі субрахунку:

141 «Інвестиції зв’язаним сторонам по методу обліку участі в капіталі»

142 «Інші інвестиції зв’язаним сторонам»

143 «Інвестиції незв’язаним сторонам»

На рахунку 35 «поточні фінансові інвестиції» ведеться облік наявності і руху поточних фінансових інвестицій і еквівалентів грошових коштів, у тому числі депозитних сертифікатів. Рахунок 35 має наступні субрахунку:

351 «Еквіваленти грошових коштів» ;

352 «Інші поточні фінансові інвестиції» ;

По дебету рахунків відображається вартість інвестицій, по кредиту — їхнє вибуття (списання) чи зменшення вартості, одержання дивідендів від об'єкта інвестування, якщо облік ведеться по методу участі в капіталі.

2.7 Синтетичний та аналітичний облік цінних паперів

Аналітичний облік здійснюється за видами фінансових інвестицій. Побудова аналітичного обліку залежить від придбання цінних паперів та підприємств, що їх емітували (випустили). При цьому вона повинна забезпечити можливість отримання інформації про фінансові вкладення в об`єкти як на території України, так і за кордоном.

Акції - за акціонерними товариствами та видами акцій із зазначенням номінальної та фактичної (облікової) вартості.

Акції іноземних акціонерних товариств — за акціонерними товариствами та видами акцій в гривнях та в іноземній валюті, в якій вони випущені.

Депозитні сертифікати — в розділі установ банку і строків відшкодування грошових коштів.

Облігації - за строками, видами та емітентами, із забезпеченням можливості одержання даних про фінансові вкладення в країні і за кордоном, а також у національній та іноземній валюті.

Аналітичний облік ощадних сертифікатів ведуть по банкам, які видали сертифікати.

Бухгалтерський облік фінансових інвестицій ведеться в залежності від того, за якими методами обліковуються фінансові інвестиції.

2.8 Облік надходження фінансових інвестицій

Порядок облікових записів щодо надходження фінансових інвестицій визначається виходячи з джерела такого надходження.

Підприємства можуть купувати фінансові інвестиції (цінні папери), одержувати їх як внесок до статутного капіталу, а також в оплату заборгованостей.

Так, оприбуткування фінансових інвестицій, отриманих в результаті внеску засновників (учасників) до статутного капіталу, проводиться в обліку наступним записом на підставі установчого договору.

Облік надходження фінансових інвестицій, що одержані в результаті внесків засновників (учасників):

Оголошення статутного капіталу:

Дебет 46 «Неоплачений капітал»

Кредит 40 «Статутний капітал»

Одержано довгострокові фінансові інвестиції від засновника в якості внеску до статутного капіталу:

Дебет 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»

Кредит 46 «Неоплачений капітал»

Сформовано статутний капітал на вартість випущених акцій:

Дебет 46 «Неоплачений капітал»

Кредит 40 «Статутний капітал»

Відображено одержання фінансових інвестицій:

Дебет 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»

Кредит 46 «Неоплачений капітал»

Доведено вартість фінансових інвестицій до справедливої вартості переданих акцій:

— якщо вартість фінансових інвестицій більша за номінальну вартість акцій

Дебет 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»

Кредит 421 «Емісійний дохід»

— якщо вартість фінансових інвестицій менша за номінальну вартість акцій

Дебет 975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій»

Кредит 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»

Облік переоцінки фінансових інвестицій залежить від того, за якою оцінкою обліковуються інвестиції на дату балансу.

Переоцінка інвестицій, облік яких ведеться за справедливою вартістю, відображується наступними записами:

Дт 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» ,

Кт 746 «Інші доходи від звичайної діяльності» — віднесено суму дооцінки до складу інших доходів по інвестиціям;

Дт 975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій» ,

Кт 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» — віднесено різницю між первинною і справедливою вартістю на витрати від іншою діяльності за інвестиціями.

Списання таких витрат на фінансові результати здійснюється за допомогою запису:

Дт 793 «Результат іншої звичайної діяльності» ,

Кт 975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій»

У разі якщо на дату балансу ринкова вартість перевищує над первісною вартістю або попередньою балансовою, то вона відображується у складі інших доходів і спричинює збільшення вартості інвестицій.

У бухгалтерському обліку ця переоцінка відображується таким чином:

Дт 143 «Інвестиції непов`язаним сторонам» ,

Кт 746 «Інші доходи від звичайної діяльності» .

Списання цих доходів на фінансовий результат здійснюється таким записом:

Дт 746 «Інші доходи від звичайної діяльності» ,

Кт 793 «Результат іншої звичайної діяльності.

Результат переоцінки фактично свідчить про нарахування нереалізованого прибутку або збитку від операцій з фінансовими інвестиціями, тобто це сума прибутку або збитку, яку б отримав інвестор при реалізації інвестицій на дату балансу.

Фінансові інвестиції, які утримуються підприємством до моменту погашення, відображуються у звітності за амортизованою собівартості відображується наступними проводками.

Облік амортизації дисконту (премії)

Віднесено на збільшення вартості інвестицій амортизацію дисконту:

Дт 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»

Кт 733 «Інші доходи від фінансових операцій»

Віднесено на зменшення вартості інвестицій амортизацію премії:

Дебет 952 «Інші фінансові витрати»

Кредит 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»

Облік нарахування і одержання відсотків за інвестиціями. Відсотки за інвестиціями, що обліковуються за справедливою вартістю та амортизованою собівартістю, відображуються в обліку наступним чином:

Дт 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» ,

Кт 732 «Відсотки одержані» — нараховані відсотки за інвестиціями" ;

Дт 30 «Каса» ,

Кт 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» — отримано відсотки за інвестиції;

Дт 732 «Відсотки одержані» ,

792 «Результат фінансових операцій» — включено до фінансових результатів відсотки одержані.

Облік погашення і реалізації фінансових інвестицій. Погашення фінансових інвестицій за номінальною вартістю в обліку відображається

Дт рахунків грошових коштів: Кт рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції». Придбання (надходження) поточних фінансових інвестицій відображається в бухгалтерському обліку записом:

1. Придбання в обмін:

— на довгостроковий вексель:

Дт 35 «Поточні фінансові інвестиції»

Кт 162 «Довгострокові векселі одержані»

— на інші необоротні активи:

Дт 35 «Поточні фінансові інвестиції»

Кт 18 «Інші необоротні активи»

2. Одержання фінансової інвестиції як внеску до статутного капіталу:

Дт 35 «Поточні фінансові інвестиції»

Кт 46 «Неоплачений капітал»

Відповідно до вимог П © БО 2 в Балансі підприємства наводиться окремо інформація про довгострокові та поточні фінансові інвестиції (Додаток 1).

Крім Балансу підприємства, згідно з вимогами П © БО 12 у примітках до фін. Звітності (Додаток 2), затверджених Наказом МФУ № 302, також наводиться інформація про поточні та довгострокові фінансові інвестиції, а саме:

Балансова вартість фінансових інвестицій, що включені до складу статті балансу «Довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств», за такими видами: фінансові інвестиції в асоційовані підприємства; фінансові інвестиції в дочірні підприємства; фінансові інвестиції у спільну діяльність із створенням юр. особи (спільного підприємства).

Фінансові інвестиції, що включені до складу статей балансу «Інші довгострокові фінансові інвестиції» та «Поточні фінансові інвестиції» за собівартістю, за справедливою вартістю, за амортизованою собівартістю.

Підстави для визначення справедливої вартості фінансових інвестицій.

Доходи та втрати від змін справедливої вартості фінансових інвестицій за звітний період.

Перелік провідних асоційованих, дочірніх та спільних підприємств із зазначенням частки в капіталі та методів оцінки, що використовуються для обліку таких фінансових інвестицій.

2.9 Аналіз фінансового стану підприємства

Фінансовий стан являє собою найважливішу характеристику економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі. Він визначає конкуренто здатність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, дозволяє оцінити, якою мірою гарантовано економічні інтереси самого підприємства та його партнерів у фінансових та інших відносинах.

Фінансовий аналіз являє собою процес, який базується на вивченні даних про фінансове становище підприємства та результати його діяльності у минулому з метою прогнозування майбутніх умов і результатів діяльності.

Отже, головним завданням фінансового стану є зниження неминучої невизначеності, яка пов’язана з прийняттям управлінських рішень, орієнтованих на майбутнє.

Фінансовий аналіз дає змогу оцінити:

майновий стан підприємства;

ступінь підприємницького ризику стосовно спроможності погашення зобов’язань перед третіми особами;

достатність капіталу для поточної діяльності та довгострокових інвестицій.

Результати фінансового аналізу дають змогу виявити уразливі місця, які потребують особливої уваги, щоб розробити заходи щодо їх усунення.

Сучасний фінансовий аналіз має певні відмінності від традиційного аналізу фінансово-господарської діяльності. Перш за все це пов’язано зі зростаючим впливом зовнішнього середовища на роботу підприємства. Зокрема, посилилась залежність фінансового становища господарських суб'єктів від зовнішніх економічних процесів, надійності контрагентів (постачальників та покупців), ускладнились організаційно-правові форми функціонування. В результаті інструментарій сучасного фінансового аналізу розширюється за рахунок нових прийомів та способів, які дають змогу ураховувати ці явища.

Існують умови, обов’язкові для успішного вирішення питань, порушених перед фінансовим аналізом. Виходячи з того, що під час фінансового аналізу використовується значна частина інформації, яка формується в системі бухгалтерського обліку, першою умовою є розуміння обмежень, що притаманні обліковій інформації, а також знання облікових правил, які застосовуються під час формування інформації. Притім невдачі з використанням фінансових коефіцієнтів з бухгалтерських звітних документів для прийняття економічних рішень пояснюються значною мірою саме тим, що початкуючі аналітики залучають до аналізу непорівнянні, з точки зору методології бухгалтерського обліку, дані і роблять на їх основі неадекватні висновки.

2.10 Аналіз балансу, складу майна та джерел його утворення

Найбільш повну і глибоку інформацію про загальний фінансовий стан підприємства і його динаміку можна одержати шляхом побудови на основі балансу підприємства спеціального порівняльного аналітичного балансу. Порівняльний аналітичний баланс будується на основі бухгалтерського балансу шляхом доповнення його показниками структури, динаміки та структурної динаміки вкладень і джерел коштів. Показники, одержані за даними балансу, дають змогу оцінити характер розподілу капіталу, співвідношення майна підприємства до його зобов’язань тощо.

Складемо аналітичний баланс та на його підставі проаналізуємо динаміку валюти балансу, структуру активів і пасивів балансу.

Висновки за розділом № 2

Відповідно до вище відзначеного під «фінансовими інвестиціями» розуміються активи, утримані підприємством з метою збільшення прибутку, росту вартості капіталу чи інших вигод для інвестора.

Облік інвестицій регламентуються П © БО 12 «Фінансові інвестиції» та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій від 30.11.99 р. № 291 з додатками із змінами та доповненнями, внесеними згідно Наказу Мінфіну № 989 від 10.12.2002р.

Відповідно до мети отримання фінансові інвестиції обліковуються за різними методами їх оцінки:

— Метод участі в капіталі;

— По справедливій вартості;

— По амортизованої собівартості.

Інвестиції розподіляють на інвестиції, що містяться з метою наступного продажу та інвестиції не призначені для продажу.

Більшість підприємств має в своєму розпорядженні тимчасово не зайняті грошові кошти, крім тих мінімальних коштів, які необхідні для здійснення щоденних операцій. З метою отримання прибутку такі тимчасово вільні кошти підприємство може інвестувати в окремі об`єкти різних галузей економічної діяльності. Тому розвиток фінансових вкладень є найважливішим процесом в діяльності багатьох підприємств.

Розділ 3. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства на прикладі компанії ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»

3.1 Аналіз складу та структури балансу

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «АРТ-Капітал Менеджмент» було засновано Товариством з обмеженою відповідальністю «Базіс Поінт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна фінансова компанія «АРТ Капітал» у 2005 року м. Київ.

Потенціал Українського фондового ринку надзвичайно великий, та існують всі передумови для його подальшого зростання. Компанія по управлінню активами (КУА) — це юридична особа, яка здійснює професійну діяльність по управлінню активами на основі ліцензії державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку і не може поєднувати цю діяльність з іншими видами професійної діяльності. У своїй діяльності компанія здійснює професійну діяльність з управління активами з урахуванням, обмежень та відповідно до вимог чинного законодавства України про цінні папери, інвестиційну діяльність, Законів України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», згідно з нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Компанія створена з метою забезпечення стабільного функціонування і подальшого розвитку ринку капіталу в Україні, залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів, сприяння розвитку в Україні ринкових відносин, вирішення економічних та соціальних інтересів учасників Компанії.

Предметом діяльності компанії є управління активами інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування (пайових та корпоративних інвестиційних фондів), недержавних пенсійних фондів, страхових компаній).

Діяльність з управління активами становить виключний вид професійної діяльності Компанії та не може поєднуватись з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів, крім випадків встановлених чинним законодавством. Компанія може здійснювати діяльність з управління іпотечним покриттям.

Компанія одночасно здійснює управління активами кількох інститутів спільного інвестування (надалі - «ІCІ»), недержавних пенсійних фондів, страхових компаній. А саме Відкритий фонд акцій «Надбання», Відкритий фонд акцій «АРТ Індексний», Інтервальний фонд «Паритет», Закритий дивідендний фонд «АнтиБанк». Управління активами корпоративних інвестиційних фондів недержавних пенсійних фондів, страхових компаній Компанія здійснює на підставі відповідних договорів.

Для забезпечення діяльності Компанії за рахунок внесків Учасників утворюється статутний капітал у розмірі 16 000 000,00 грн. (шістнадцять мільйонів гривень 00 копійок). Формування статутного капіталу Компанії здійснюється виключно за рахунок грошових коштів.

Статутний капітал Компанії належить Приватному акціонерному товариству «Інвестиційна фінансова компанія «АРТ КАПІТАЛ» — 16 000 000,00 грн. (шістнадцять мільйонів гривень 00 копійок).

Компанія має резервний фонд у розмірі 25% статутного капіталу Компанії. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду становить 5% від суми чистого прибутку Компанії.

Компанія має власні основні та оборотні засоби, має самостійний баланс, поточні, вкладні та інші рахунки в банківських установах.

Коштами спільного інвестування є кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучені від інвесторів ІCІ, доходи від здійснення операцій з активами ІCІ, доходи, нараховані за активами ІCІ, та інші доходи від діяльності ІCІ (проценти за позиками, орендні (лізингові) платежі тощо). Такі кошти перебувають в управлінні Компанії та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності та активів інших ІCІ, які також перебувають в управлінні Компанії.

Грошові кошти ПІФ зараховуються на окремий рахунок Компанії у банку окремо від власних коштів Компанії, коштів інших ІCІ та відповідно до умов договору про обслуговування ІCІ.

За рахунок коштів ІCІ Компанії сплачується винагорода за управління активами та/або покриття витрат від результатів її господарської діяльності в порядку та на умовах, визначених регламентом та проспектом емісії цінних паперів інвестиційного фонду і нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України.

При управлінні активами НПФ Компанії сплачується винагорода, розмір якої визначається радою НПФ. Порядок сплати та розмір винагороди зазначається у договорі про управління активами пенсійного фонду.

Компанія має агентів в двадцяти містах України, а саме: Київ, Вінниця, Донецьк, Дніпропетровськ, Житомир, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Львів, Миколаїв, Одеса, Рівне, Сімферополь, Суми, Тернопіль, Ужгород, Харків, Хмельницький, Черкаси, Чернігів, Чернівці, Миколаїв.

Компанія з управління активами «АРТ — Капітал Менеджмент», є одним з лідерів в галузі управління активами в Україні. Від початку своєї діяльності до сьогодні пріоритетами компанії були й залишаються:

Результативність. Компанія працює на отримання клієнтом очікуваної доходності на свою інвестицію;

Прозорість. Компанія надає клієнтам інформацію з усіх важливих рішень, які можуть впливати на результати роботи. Це допомагає нам у разі прийняття важливих рішень врахувати всі можливі ризики та мати підтримку від наших клієнтів;

Надійність. КУА «АРТ Капітал Менеджмент» є частиною незалежного інвестиційного банку «АРТ Капітал», який має 10-річний досвід роботи на вітчизняному фондовому ринку, сталий менеджмент і бездоганну репутацію.

Головні переваги КУА «АРТ Капітал Менеджмент» :

Компанія має в своєму розпорядженні необхідними тимчасовими, трудовими і інтелектуальними ресурсами для управління інвестиціями;

Володіє потужною інвестиційною інфраструктурою, що забезпечує комплексне рішення завдань клієнтів, включаючи управлінський і бухгалтерський облік інвестиційних операцій;

Має багатий досвід і знання специфіки фондового ринку, що дозволяють домагатися максимальної ефективності в управлінні активами інвестора;

Зацікавлені в отриманні максимальної прибутковості по портфелю клієнта;

Підготовлений широкий спектр інвестиційних стратегій, які забезпечують ліквідність, диверсифікацію, зворотність, прибутковість;

Кожному клієнту надається індивідуальна увага;

Процес прийняття інвестиційних рішень в КУА «АРТ Капітал Менеджмент» відбувається із залученням Інвестиційного комітету. Комітет створений з метою найбільш ефективного інвестування активів, що знаходяться в управлінні компанії. Комітет є дорадчим органом, що діє згідно Положення про Інвестиційний комітет. Рішення Комітету мають обов’язковий характер для департаменту з управління активами. Головним завданням інвестиційного комітету є визначення середньострокової та довгострокової привабливості фінансових інструментів на основі фундаментального аналізу діяльності емітентів, макроекономічної обстановки та іншої наявної інформації, з урахуванням активного застосування системи ризик-менеджменту.

В своїй діяльності КУА «АРТ Капітал Менеджмент» використовує сучасне програмне забезпечення, серед якого інформаційно-аналітична система КМ-ЛАБ «КМ-Інвестор», інформаційно-торговий термінал «Bloomberg», торгово-інформаційна система ARQA Technologіes «QUІK», система «1С: Підприємство» .

У серпні 2010 р. «АРТ КАПІТАЛ» став іpo-партнером Варшавської фондової біржі - найбільшої фондової біржі в Центральній і Східній Європі. Дане партнерство відкриває прямий доступ клієнтів компанії до міжнародного ринку капіталів і дозволить залучати різного роду фінансування для українських компаній.

У 2011 році компанія була нагороджена спеціальним дипломом Української біржі за підвищення фінансової письменності населення і просування фондового ринку в регіонах. Зайняла 10 місце з обсягів притягнених засобів.

Таблиця 3.1 — Порівняльний аналітичний баланс ТОВ «КУА «Арт-Капітал Менеджмент» за 2009;2011 рр. данні беремо з додатку, А Баланс.

Протягом звітного періоду з 2009 — 2011 роки валюта балансу мала скачкообразний характер, так у 2009 році вона збільшилась на 36 377 тис. грн. (4127 тис. грн. — 40 504 тис. грн.), а вже в 2010 вона знизилась на 18 683 тис. грн. (40 504 тис. грн. — 21 821 тис. грн.), і в 2011 році вона знову збільшилась на 130 тис. грн. (21 821 тис. грн. — 21 951 тис. грн.). Ця зміна зумовлена зменшенням оборотних (мобільних) коштів, це дебіторська заборгованість та інша поточна дебіторська заборгованість та необоротних активів. Протягом 2009 та 2010 років вбачається тенденція до зменшення, доля необоротних активів у валюті балансу зменшилась на 73 тис. грн., та питома вага у загальному складі майна зменшилась на 7,9% у 2009 р. та на 138 тис. грн. зменшилась у 2010р., але вже в 2011 році сума необоротних активів зменшується ще на 79 тис. грн., питома вага поступово зменшується. Це негативно відображається на підприємстві та сприяє зниженню інвестицій в діяльність підприємства.

На протязі даного періоду спостерігається збільшення оборотних активів на 18 013 тис. грн. такі зміни можуть бути наслідком ефективної діяльності ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент», збільшенням обіговості, що є позитивною тенденцією підприємства. Збільшення оборотних активів відбулось за рахунок збільшення поточних фінансових інвестицій. Коефіцієнт мобільності коштів (відношення суми мобільних активів до загальної вартості активів) на кінець року становив 335,15% збільшився на 192,52%. На початок року сума мобільних коштів становила 21 576 тис. грн., а сума короткотермінової заборгованості - 3530 тис. грн. Чисті мобільні кошти підприємства становили 18 226 тис. грн. (21 576 — 3530), а на кінець року 18 651тис. грн. (21 785 — 3134), тобто порівняно з початком року на 425 тис. грн. менше.

Бажано, щоб сума мобільних коштів перевищувала короткотермінову заборгованість по платежах як мінімум в два рази. При цьому загальну суму мобільних коштів в залежності від джерел їх утворення прийнято поділяти на дві частини: змінну, яка створюється за рахунок короткотермінової заборгованості, і постійний мінімум, що створюється за рахунок власних коштів. Постійний мінімум мобільних коштів називають чистими мобільними коштами. На початок року сума мобільних коштів перевищує короткотермінову заборгованість із платежів у 6,1 рази (21 576/3530), а на кінець року — у 6,95 рази, що заслуговує позитивної оцінки. Наймобільнішою частиною обігових коштів є грошові кошти. Оскільки задовільний фінансовий стан підприємства характеризується постійною наявністю грошових коштів на розрахунковому рахунку. Оптимальна для підприємства сума грошових коштів визначається дією різних факторів. Так, певний грошовий запас, необхідний для своєчасного погашення поточних платежів, оплати праці тощо, оскільки його відсутність створює передумови для банкрутства. Таким чином, оптимальна сума грошових коштів визначається діловою активністю підприємства і обґрунтованістю щоденного попиту на них.

Відбулися зміни в органічній будові капіталу: відношення основного капіталу до оборотного становило 0,007 (144/21 576), а на кінець року 0,003 (65/21 785), що свідчить про незначне сповільнення оборотності капіталу.

За даними балансу реальні активи, які характеризують діяльність підприємства (поточні фінансові інвестиції), на початок 2009 року становили 2479 тис. грн., або 65% усіх активів. На кінець 2011 року вони дорівнювали 21 167 тис. грн., або 97% усіх активів. Це свідчить про розширення можливостей підприємства і притоку інвестицій.

Аналізуючи зміни в абсолютному значенні розміщення оборотних коштів, можна зробити висновок, що у звітному році поточні інвестиції зросли на 32% тис. грн., це свідчить, як про зростання потенціалу підприємства, так і про прагнення за рахунок вкладень помножити прибуток підприємства. Також позитивно впливає на ліквідність балансу збільшення грошових коштів.

У пасиві балансу відображаються збитки власного капіталу на початок і кінець періоду за три роки, також відсутність резервного капіталу. Це означає, що підприємство залежить від зовнішніх джерел фінансування.

При порівнянні з початком звітного періоду та з попередніми періодами спостерігається збільшення поточних зобов’язань за розрахунками на 396 тис. грн.

Розглядаючи валюту балансу в цілому, можна помітити його збільшення, головним чином це пояснюється збільшенням оборотних коштів, у пасиві найбільш проблемна стаття балансу — це збільшення кредиторської заборгованості, його також, як і в попередніх періодах можна знизити шляхом впровадження санації балансу.

З метою поглибленого аналізу ліквідності балансу проаналізуємо всі оборотні активи підприємства за категоріями ризику. Заповнимо таблицю 3.2, в якій оборотні активи згрупуємо у відповідні групи, при цьому визначимо питому вагу кожної групи в загальній сумі оборотних активів.

Питому вагу мінімального ступеню ризику розраховуємо за формулою:

*100 (3.1)

де ГК — грошові кошти та їх еквіваленти;

ПІ - поточні фінансові інвестиції;

ОА — Оборотні активи.

Питому вагу малого ступеню ризику розраховуємо за формулою:

*100 (3.2)

Питому вагу середнього ризику не розраховуємо за тих обставин, що підприємство не використовує виробничі запаси, не має незавершеного виробництва, товарів та інших оборотних активів.

Сума оборотних активів 2011 рік:

на кінець періоду — 21 785 тис. грн.

Ступінь ризику:

мінімальна: на кінець мала: на кінець середня: на кінець Таблиця 3.2 — Динаміка стану оборотних активів та їх класифікація за категоріями ризику на 2009 — 2011 р. р. данні беремо з додатку А

Як на початок так і на кінець звітного періоду найбільш велику питому вагу оборотних активів складають активи які мають малу ступінь ризику. На кінець 2010 року суми активів з мінімальним ризиком дорівнювала 0,09, та склала майже половину загальної кількості активів, а в 2011 році вони зменшились на — 0,05%.

Таким чином, на протязі трьох попередніх років найбільш питому вагу складали активи, що мають малу ступінь ризику. Це свідчить про високу фінансову стійкість підприємства.

3.2 Аналіз платоспроможності та ліквідності ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»

В умовах ринкових відносин одними з головних критеріїв оцінки фінансового стану підприємств є їх ліквідність та платоспроможність. Ліквідність підприємства частіше всього трактують як його спроможність перетворювати свої активи в гроші для здійснення необхідних поточних платежів, своєчасного погашення своїх боргових зобов’язань.

Платоспроможність підприємства — це його спроможність своєчасно і повністю розраховуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають з торговельних, кредитних та інших операцій грошового характеру. Ліквідність і платоспроможність як економічні категорії не тотожні, але на практиці вони тісно пов’язані між собою. Ліквідність — необхідна і обов’язкова умова платоспроможності.

Для оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства зазвичай використовують такі два основні прийоми:

— аналіз ліквідності балансу;

— оцінка відносних показників ліквідності та платоспроможності.

Аналіз ліквідності балансу. Ліквідність балансу — це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у грошові кошти відповідає терміну погашення зобов’язань.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні статей активу, що згруповані за ознакою ліквідності та розташовані в порядку її спадання, зі статтями пасиву, що згруповані за ознакою строковості і розміщені в порядку збільшення термінів погашення зобов’язань.

Згрупуємо активи підприємства за рівнем зниження їх ліквідності, а пасиви за рівнем строковості погашення зобов’язань і порівняємо їх (табл. 3.3.)

З табл. 3.3 видно, що баланс ТОВ «КУА «АРТ — Капітал Менджмент» за три роки є абсолютно ліквідним, оскільки виконуються всі умови Виконання перших трьох умов приводить автоматично до виконання умови: A4<=П4 на початок і кінець року виконується, що свідчить про наявність у підприємства власного капіталу, який скеровується на формування оборотних активів. Сума перевищення власного капіталу над необоротними активами може бути спрямована на покриття приросту оборотних активів, що є безумовним критерієм платоспроможності підприємства.

Для якісної оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства крім аналізу ліквідності балансу проводять розрахунок і аналіз сукупності відносних аналітичних показників — фінансових коефіцієнтів ліквідності. Основними з них при оцінці платоспроможності та ліквідності в короткостроковій перспективі є коефіцієнти абсолютної, поточної ліквідності, також розраховують чистий оборотний капітал та співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості, коефіцієнт забезпечення власними коштами. Розглянемо перелічені коефіцієнти.

Таблиця 3.3 — Аналіз ліквідності балансу КУА «АРТ-Капітал Менеджмент» за 2009;2011рр. данні беремо з додатку А

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_ал) є найжорсткішим критерієм платоспроможності, що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство може за необхідності погасити негайно за рахунок найліквідніших активів. Розраховується за формулою:

де ГК — грошові кошти та їх еквіваленти;

ПФІ - поточні фінансові інвестиції

ПП — поточні пасиви (сукупність поточних зобов’язань, забезпечення наступних витрат і платежів, доходів майбутніх періодів.

Всі розрахунки за показниками робимо за 2011 рік, а за 2009 та 2010 роки, занесемо до таблиці.

Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності (коефіцієнт покриття) (К_пл) оцінює загальну платоспроможність підприємства, показує, якою мірою оборотні активи покривають поточні зобов’язання. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його — тенденція позитивна. Розраховують показник за такою формулою:

де ОА — оборотні активи.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (К_{шв. л.)} аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — виробничі запаси):

де З — запаси.

Коефіцієнт забезпечення власними коштами (К_звк) характеризує оцінку забезпечення власними коштами:

де ВК — власний капітал;

З_нпів — забезпечення наступних витрат і платежів;

Д_мп — доходи майбутніх періодів;

НА — необоротні активи.

Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості (К_д/к) характеризує здатність розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року:

де ДЗ_трп — дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

ДЗ_роз — дебіторська заборгованість за розрахунками;

ДЗ_і — інша поточна дебіторська заборгованість;

В_в — векселі видані;

КЗ_трп — кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

ПЗ_роз — поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів.

Чистий оборотний капітал (ЧОК):

ЧОК = ОА — ПЗ, (3.8)

де ПЗ — поточні зобов’язання.

ЧОК_2011р. = 21 785 — 3134 = 18 651 тис. грн.

Розрахуємо частину обігових коштів у активах підприємства, Ч_ок — характеризує частку ліквідних активів у загальній вартості активів підприємства та розраховується за формулою:

Ч_ок =, (3.9)

де В_мп — витрати майбутніх періодів; Б — сума балансу.

Зведемо усі розраховані показники з формул 3.3−3.9 у таблицю 3.4

Таблиця 3.4 — Показники ліквідності та платоспроможності КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»

Із таблиці можна зробити висновок, що за три роки коефіцієнт абсолютної ліквідності збільшується. А якщо порівнювати його з нормативним значенням, то він взагалі на багато більший, і характерезує негайну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість.

Коефіцієнт поточної ліквідності на кінець 2009 року значно зменшився, але на кінець 2010 і 2011 років він зростає. А в порівнянні з нормативним значенням він перевищує одиницю, це говорить про те, що у підприємства є достатньо обігових коштів для здійснення фінансової діяльності, і про сприятливий стан ліквідності активів підприємства.

Коефіцієнт швидкої ліквідності також спочатку зростає, а наприкінці 2009 року починає знижуватися, але на кінець 2010 і 2011 років він зростає. В порівнянні з нормативним, то він взагалі перевищує. Це говорить про те, що підвищення відбувається за рахунок грошових коштів та дебіторської заборгованості.

З коефіцієнтом забезпечення власними коштами стається теж саме: нормативне значення він перевищує, це значить, що підприємство забезпечене власними коштами.

Коефіцієнт співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості на кінець 2011 року знижується, але в порівнянні з нормативним він менше 1, це значить, що підприємство не здатне розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року.

Чистий оборотний капітал за три роки збільшується, для підприємства це добре.

Частка обігових коштів у активах підприємства збільшується, але дуже повільно, це говорить о збільшенні ліквідних активів у загальній вартості активів підприємства, але це відбувається дуже повільно.

Взагалі показники ліквідності по КУА «АРТ-Капітал Менеджмент» мають тенденцію до збільшення. Це говорить, що підприємство має можливість повною мірою провести розрахунки за своїми зобов’язаннями.

3.3 Аналіз фінансової стійкості КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання. Фінансово стійким вважається підприємство, доходи якого стабільно перевищують витрати, яке має можливість маневрувати грошовими коштами з метою їх ефективного використання, не допускає невиправдано високої дебіторської і кредиторської заборгованості, має оптимальну структуру джерел фінансування (капіталу) і своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями. Фінансово стабільне підприємство має переваги у залученні інвестицій, отриманні кредитів, виборі постачальників і споживачів. Розрізняють абсолютні та відносні показники фінансової стійкості.

Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості. У складі абсолютних показників фінансової стійкості здебільшого виділяють групу показників наявності джерел формування запасів та групу показників забезпеченості запасів джерелами їх формування. Залежно від рівня забезпеченості запасів джерелами їх формування визначають тип короткострокової (поточної) фінансової стійкості підприємства.

Можна виділити два основних показники наявності джерел формування запасів: власні оборотні кошти (власний оборотний капітал), і нормальні, або обґрунтовані, джерела формування запасів.

Показник власних оборотних коштів (власного оборотного капіталу) (ВОК) характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом формування оборотних активів підприємства. Розраховують за формулою:

ВОК = ОА — ПЗ. (3.10), ВОК₂₀₁₁ = 21 785 — 3134= 18 651 тис. грн.

Нормальні, або обґрунтовані, джерела формування запасів (Д_н) — це джерела, які логічно (в теоретичному плані) мали б розглядатися як джерела формування запасів. Вони включають: власні джерела формування запасів (власні оборотні кошти, або вланий капітал) і короткострокові позикові джерела, які є, як правило, джерелами формування запасів (короткострокові кредити банків; векселі видані; кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; поточні зобов’язання з одержаних авансів). Їх величину можна розрахувати наступним чином:

Д_н = ВОК + КК +ВВ +КЗ_т + ПЗ_а, (3.11)

де КК — короткострокові кредити банків;

ВВ — векселі видані;

КЗ_т — кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

ПЗ_а — поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів.

Д_н = 18 651 + 3120 = 21 771 тис. грн.

В залежності від співвідношення обсягу запасів підприємства і розглянутих вище показників наявності джерел їх формування можна виділити такі типи короткострокової (поточної) фінансової стійкості підприємства: абсолютна короткострокова фінансова стійкість, нормальна короткострокова фінансова стійкість, нестійкий фінансовий поточний стан, критичний поточний фінансовий стан.

Підприємство в 2011 році має абсолютну фінансову стійкість, тому що виконується умова З< ВОК (ця умова означає, що підприємство успішно функціонує і для формування активів використовує «нормальні» джерела фінансування — власний капітал і короткострокові позикові кошти.)

Проведемо розрахунок показників забезпеченості запасів джерелами їх формування, визначимо тип поточної фінансової стійкості Компанії і занесемо всі дані в таблицю 3.5

Таблиця 3.5 — Абсолютні показники оцінки фінансової стійкості КУА «АРТ-Капітал Менеджмент» за 2009;2011 рр. данні знаходяться у додатку, А і використовуємо формули 3.10 і 3.11

Як видно з таблиці 3.5 з 2009 по 2011 роки тип фінансової стійкості не змінився: він залишився в стані абсолютної стійкості, так як підприємство не має запасів, а здійснює свою діяльність з активами вкладаючи їх на депозити в акції чи облігації.

Тенденцію до поліпшення фінансового стану КУА «АРТ-Капітал Менеджмент» підтверджує й те, що, спочатку з 2009 по 2011 роки сума власних оборотних коштів зросла.

Аналіз відносних показників фінансової стійкості. Одним з основних відносних показників оцінки фінансової стійкості підприємства є темп приросту активів (б_а). він характеризує інтенсивність нарощування майна підприємства і визначається за формулою:

де А_к і А_п — активи підприємства (підсумок активу балансу) відповідно на початок і кінець року.

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності, концентрації власного капіталу) (К_а) характеризує незалежність фінансового стану підприємства від зовнішніх джерел фінансування, показує частку власних коштів (власного капіталу) підприємства у загальній сумі його джерел фінансування (у загальній сумі коштів, авансованих в активи підприємства) норматив 0.5, що припускає забезпеченість позикових коштів:

де

ЗК — загальна сума джерел фінансування (загальний капітал) підприємства (валюта балансу);

А — загальна вартість всіх активів підприємства (валюта балансу).

Зростання коефіцієнта автономії відображає тенденцію до зменшення залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування і зниження ризику фінансових ускладнень.

Коефіцієнт заборгованості (коефіцієнт концентрації залученого (позикового) капіталу) (К_кз) характеризує частку зобов’язань у загальній сумі джерел фінансування (у загальній сумі коштів, авансованих в активи підприємства). Коефіцієнт є доповненням до попереднього показника — їх сума дорівнює одиниці. Він розраховується за формулою:

де ДЗ — довгострокові зобов’язання;

ЗНВ — нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі;

ДМП — доходи майбутніх періодів — доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, що підлягають включенню до складу доходів наступних звітних періодів.

Коефіцієнт фінансової залежності (К_фз) є оберненим до коефіцієнта автономії (добуток цих коефіцієнтів дорівнює 1,0). Він показує, яка сума загальної вартості майна (активів) припадає на 1 грн. власних коштів (власного капіталу) підприємства. Розраховується за формулою:

Коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності (коефіцієнт фінансової стійкості) (К_фс) відображає частку тих джерел фінансування, які підприємство може використовувати в своїй діяльності тривалий час, і показує, якою мірою загальний обсяг майна (активів) підприємства сформований за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Він характеризує рівень незалежності підприємства від короткострокових позикових джерел фінансування. Показник розраховують за такою формулою:

Коефіцієнт співвідношення зобов’язань і власного капіталу (коефіцієнт фінансування, коефіцієнт фінансового ризику) (К_сп) показує обсяг зобов’язань, що припадає на кожну гривню власних, вкладених в активи підприємства коштів, і характеризує рівень залежності підприємства від залучених джерел фінансування нормативне значення 1. Для розрахунку цього показника використовують формулу:

Коефіцієнт фінансового левериджу (К_фл) — співвідношення довгострокових зобов’язань підприємства і суми власного капіталу — використовується в процесі фінансового управління структурою капіталу, при оцінці рівня фінансового ризику. Його зростання свідчить про посилення залежності від довгострокового позикового капіталу, про зниження фінансової стійкості:

Коефіцієнт структури довгострокових джерел фінансування характеризують структуру капіталу підприємства, показують частку власного капіталу і довгострокового позикового капіталу в сумі усіх його довгострокових джерел фінансування. Коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел (К_нкд). Розраховують за формулою:

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами (К_звк) характеризує наявність у підприємства власних оборотних коштів, необхідних для забезпечення його фінансової стійкості, і показує, яка частка оборотних активів фінансується за рахунок власних коштів підприємства. Розраховується показник як відношення власних оборотних коштів до загальної вартості оборотних активів підприємства:

Коефіцієнт маневреності власних коштів (коефіцієнт маневреності, коефіцієнт фінансової маневреності, коефіцієнт маневреності власного капіталу) (К_м) характеризує спроможність підприємства підтримувати рівень власних оборотних коштів і поповнювати оборотні кошти за рахунок власних джерел, його коефіцієнт має бути не меншим 0.2.

Він показує, яка частина власного капіталу перебуває в обороті, тобто в тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими коштами. Розраховується як відношення власних оборотних коштів (власного оборотного капіталу) до загальної величини власних коштів (власного капіталу) підприємства:

Зведемо усі показники розраховані за формулаи 3.13−3.21 до таблиці 3.6

Таблиця 3.6 — Динаміка відносних показників фінансової стійкості КУА «АРТ-Капітал Менеджмент» за 2009;2011 рр.

Дані табл. 3.6 свідчать про збільшення частки власного капіталу в загальній сумі всіх джерел фінансування (на 3%), але воно незначне й, відповідно, про зменшення залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Коефіцієнт автономії має велике значення для інвесторів и кредиторів, т. я. чим більше значення коефіцієнта, тим меньший ризик втрати інвестицій та кредитів. Про зменшення такої залежності й зростання фінансової стійкості підприємства свідчить також збільшення на 16% коефіцієнта фінансової залежності. Показник фінансової діяльності підприємства, рівний відношенню заборгованості, позикового капіталу (грошових зобов`язань фірми) до її власного капіталу знизився на 2%. Про тенденцію зростання фінансового потенціалу майбутнього розвитку підприємства свідчить збільшення на 3% коефіцієнта довгострокової фінансової незалежності. Два останні показники такoж мають тенденцію до збільшення (коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами збільшився на 3%, коефіцієнт маневреності власних коштів — на 1%. Спостерігаємо незначне зміцнення фінансового стану підприємства.

3.4 Аналіз інвестиційної діяльності

Аналіз інвестиційної діяльності підприємства передує рішенням і діям, обґрунтовує їх, є основою наукового управління інвестиційним процесом, забезпечує його об'єктивність й ефективність.

З його допомогою розробляється стратегія й тактика розвитку інвестиційної діяльності підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення і цій сфері, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності інвестицій, оцінюються результати реальних і фінансових інвестиційних проектів у цілому й за окремими їх видами.

Так, у інвестиційному аналізі набули чіткого розмежування такі його відносно самостійні напрями як:

— Аналітичне обґрунтування інвестиційної стратегії підприємства;

— Аналіз і обґрунтування вибору потенційних альтернативних проектів;

— Аналіз пошуку і формування інвестиційних ресурсів;

— Аналітичне забезпечення управління інвестиційним портфелем;

— Аналіз масштабів та ефективності здійснюваної інвестиційної діяльності;

— Оцінка інвестиційної привабливості об'єкта для потенційних інвесторів з метою:

1) Капітального (реального) інвестування;

2) Придбання емітованих цінних паперів (на право власності, боргових).

Під методикою інвестиційного аналізу розуміють сукупність способів і правил найбільш доцільного виконання аналітичних досліджень в області інвестиційної діяльності підприємств. Будь яка методика аналізу інвестицій являє собою методологічні поради щодо поетапного виконання аналітичних досліджень.

Зміст і завдання інвестиційного аналізу, організація і методика проведення значною мірою визначаються його метою і суб'єктами здійснення.

Завдання аналізу полягає в оцінці як інвестиційної привабливості підприємства, так і його інвестиційної активності.

Оскільки інвестиційна діяльність підприємств регламентується чинним законодавством згідно з яким у більшості країн суб'єкти господарювання можуть здійснювати різні форми інвестицій, у такому разі об'єктом аналізу можуть бути як реальні інвестиції, так і фінансові.

У процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства інформаційними джерелами є форма 1 «Баланс», форма 2 «Звіт про фінансові результати», форма 3 «Звіт про рух грошових коштів» та дані приміток до річної фінансової звітності. Результати інвестиційної діяльності підприємства визначаються на основі аналізу змін за статтями першого розділу балансу «Необоротні активи», статтею «Поточні фінансові інвестиції» другого розділу балансу та зокрема статтями форми 2 «Дохід від участі у капіталі», «Інші фінансові доходи», «Витрати від участі в капіталі», «Інші витрати», розділу ІІ «Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності» форми 3 «Звіт про рух грошових коштів» та частин ІІІ. «Капітальні інвестиції», ІV. «Фінансові інвестиції» та V. «Доходи і витрати» форми «Примітки до фінансової звітності підприємства» .

В процесі аналізу підприємства як об'єкта інвестування потенціальних акціонерів (інвесторів) повинні зацікавити обсяги та ефективність здійснюваних на підприємстві капітальних вкладень.

Так як компанія ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент», є компанією що управляє активами, то всю інвестиційну діяльність вона веде саме в управлінні Фондами, тобто вся її діяльність полягає в правильному розміщенні інвестицій. А прибутком компанії є комісійне винагородження за здійснені послуги, що вона надає Фондам, що перебувають в її обслуговуванні, тому вона має великий інтерес в прибутковості своїх Фондів.

В складі компанії таких Фондів дванадцять, але не всі вони є прибутковими. Кожен з них має свою особливу стратегію ведення інвестування. Тому зупинимося на одному Фонді, що вже на протязі довгого часу є прибутковим, та за рахунок якого, компанія ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент» отримує комісійну винагороду.

Проведемо детальний аналіз інвестиційних дій Фонду: Пайовий венчурний інвестиційний фонд «Нові технології» недиверсифікованого виду закритого типу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «АРТ-КАПІТАЛ Менеджмент», що є в управлінні компанії.

За інвестиційною декларацією від заснування Фонду ПВІФ «Нові технології» ТОВ «КУА «АРТ-КАПІТАЛ Менеджмент», були прописані такі напрями інвестиційної діяльності:

1) Інвестування в такий цінний папір як:

— Державні облігації України;

— Облігації місцевих позик;

— Ощадні сертифікати;

— Цінні папери іноземних держав, в т. ч. акції, корпоративні права та облігації іноземних комерційних організацій, облігації та інші боргові зобов’язання іноземних держав;

— цінні папери підприємств, емітентами яких є резиденти України, в т. ч. акції, корпоративні права та облігації;

— похідні цінні папери;

2) Об'єкти нерухомості;

3) Банківські депозити;

4) Казначейські зобов’язання;

5) Боргові зобов’язання: векселя, заставні, договори позики та інше, що не заборонено законодавством України. Позики за рахунок коштів Фонду можуть надаватися тільки Юридичним особам, учасником яких є Фонд.

6) Інші активи, не заборонені чинним законодавством.

Фонд здійснює інвестиційну діяльність з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України. Активи Фонду формуються з додержанням вимог, визначених в ст. 4 та 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» .

Ризики, що пов’язані з інвестуванням підпадають під вплив зовнішніх факторів, в тому числі, що пов’язані з:

— Світовими фінансовими кризами;

— Можливістю дефолту держави за своїми зобов’язаннями;

— З нестабільністю політичної ситуації в країні;

— Банкрутства емітента;

— Змінами світової кон’юнктури на товарних та фінансових ринках;

— Діями, що підпадають під статус форс-мажорних обставин.

Що стосується запланованого прибутку, то він встановлюється на рівні середньозваженої облікової ставки за рік, встановленої Національним банком України.

Та перейдемо саме до цифр. В зведеній таблиці 3.3.1 проведемо аналіз інвестиційної діяльності Фонду за період 2010 та 2011 років та побачимо яку динаміку вона мала за цей період.

Таблиця 3.3.1 Динаміка інвестиційної діяльності

Порівняння обсягів та структури вкладень в різні форми інвестування свідчить, що пріоритетним напрямом для Фонду залишаються саме фінансові інвестиції.

Як видно з таблиці 3.3.1 інвестиційна діяльність у Фонді у 2011 році продовжує бути активною, ще більше відносно минулих років. Обсяги здійснених інвестицій збільшились на 131 млн. 192 тис. грн., або на 29% в порівнянні до 2010 році. При цьому зросли обсяги саме фінансових інвестицій, їх частка у загальному обсязі зріс на 4,38%.

Інвестиції в реальний капітал ніяк не змінились, в 2011 році це було не недоцільно. Так як основні зусилля і інвестиційні ресурси Фонд зосередило на інвестування в фінансові інструменти, а тому він не мав можливості належним чином нарощувати вартість основних засобів. Що з одного боку є дуже ризиковим, бо саме наявність основні засоби свідчать про фінансову стійкість Фонду.

Розглянемо детальніше динаміку інвестування в фінансові інструменти станом на кінець року в наведеній нижче таблиці 3.3.2.

Таблиця 3.3.2

Інвестування в 2011 році в такі фінансові інструменти як Облігації значно скоротились, та в порівнянні з 2010 зменшились на 87,56% (760 тис. грн.). Це було обумовлене їх продажем та збільшення за рахунок отриманих коштів, відсотку інвестування у частки і паї у статутний капітал інших підприємств на 8,4%. Інвестування в акції також зменшилось, але не так кардинально як з облігаціями, та становило лише 2,65% в порівнянні з 2010 роком.

Обсяг фінансових інвестицій Фонду в фінансові інструменти станом на кінець 2011 року зменшився на 3,54%. Але це було обумовлене тим, що Фонд збільшив обсяг позик, що він надає юридичним особам, на кінець 2010 р. це було: 449 569 тис., а в кінці 2011р. вони склали 580 741 тис. грн. Тобто розмір позик збільшився на 131 172 тис., (29,18%).

Зазначимо, що досліджуваний Фонд на протязі 2010;2011 роках здійснював як поточні, так і довгострокові фінансові інвестиції.

Далі доречно проаналізувати рух грошових потоків від інвестиційної діяльності Фонду протягом 2010 — 2011 років. Серед факторів, що впливають на грошові потоки з інвестиційної діяльності можна назвати: правове регулювання інвестиційної діяльності, кон’юнктурну ситуацію ринку обладнання, інвестиційну політику держави, інноваційний потенціал Фонду, його стратегічні цілі, амортизаційну, інвестиційну політики та ін.

Джерелом інформації для такого аналізу є другий розділ «Рух коштів в результаті інвестиційної діяльності» форми 3 «Звіт про рух грошових коштів», де відображаються як надходження, так і видатки за даним видом діяльності, які мали місце за розглядаємий період.

Аналіз здійснюємо за допомогою таблиці 3.3.3, де окремо розгруповані надходження та видатки, пов’язані з інвестиційною діяльністю.

Як випливає з результатів аналізу, проведеного в таблиці 3.3.3., активізація інвестиційної діяльності призвела до зростання надходжень від інвестиційної діяльності на 850 млн. 903 тис. грн. При цьому мало місце саме надходження грошових коштів від реалізації фінансових інвестицій на 1 856 468 тис. грн., що становить 79,268% від усіх надходжень від інвестиційної діяльності розглядає мого періоду.

Грошові надходження від отриманих відсотків зросли на 107 073 тис. грн., або майже в 36 раз по відношенню до минулого року.

Що стосується отриманих дивідендів, то вони навпаки скоротились. На 27 тис. грн. в 2011 році було отримано менше дивідендів, ніж в 2010 році, це говорить про те, що багато підприємств за результатами минулих років не мали прибутку і не виплачували дивіденди своїм акціонерам.

Проте, на відміну від 2010 року, мало місце значне витрачання грошових коштів на інвестиційні потреби. Витрати на інвестиційну діяльність Фонду збільшились у 2011 році на 916 734 тис. грн., і були пов’язані, в основному з придбанням фінансових інвестицій на суму 578 252 тис. грн. більше ніж в 2010 році. Та становить 78,85% від загальної суми видатків.

Результатом руху грошових коштів від інвестиційної діяльності є чисте витрачання грошових коштів в обсязі 67 194 тис. грн., що на 65 831 тис. грн. більше ніж в минулому році на що були покладені на видатки від надзвичайних подій.

Розрахуємо показники ліквідності та ефективності грошового потоку та здійснимо оцінку їх динаміки.

Коефіцієнт ліквідності грошового потоку розрахуємо як відношення загальної суми надходження грошових коштів за видом діяльності та загальної суми їх витрачання за цим видом.

Коефіцієнт ефективності грошового потоку визначимо як відношення чистого руху грошових коштів за інвестиційною діяльністю до загальної суми їх витрачання на інвестиційні потреби.

Результати аналізу подамо у вигляді аналітичної таблиці 3.3.4

В порівнянні з 2010 роком витрачення грошових коштів в 2011 році вважаємо гіршими. Так як коефіцієнт ліквідності в 2011 році по відношенню до 2010 року знизився на 0,027, а ось коефіцієнт ефективності грошового потоку навпаки збільшився на — 0,0264. Але показник має від'ємний знак, тому це не є доброю ознакою ефективності грошового потоку.

Усього інвестиції за період 2010;2011 років виросли з 592 889 тис. грн. до 724 081 тис. грн., що становить 22,13%. Це свідчить, що Фонд в прибутковому стані та є привабливим до вкладень інвесторів.

Розглянемо статті витрат Фонду на операції (стаття «Інші операційні витрати» Форма 2). До них відносять: сплату послуг депозитарної установи, сплату послуг інтернет-банкінг, сплату послуг Керуючого (комісійна винагорода ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»), обслуговування торговельних програм, та інше. За звітній період витрати зменшились на 1467 — 811 = 656 тис. Також до витрат відносимо собівартість цінних паперів, які були придбані у звітний період. (Дивимось форму 1) Так як в 2011 році підприємство було дуже активне в розрізі інвестування, то значно виросла витратна частина коштів Фонда.

На початку звітного періоду собівартість придбаних цінних паперів становила 46 431 тис. грн., а вже в кінці 2011 року вона складала 274 645 тис. грн., що в 5,92 рази більше, ніж на початку періоду. Отже Фонд придбав в свій портфель значну кількість цінних паперів, яка у майбутньому може принести дохід. В витратну частину також лягає передплата ЦП, що буде відвантажена в майбутньому, за звітній період вона також збільшилась з 76 821 тис. грн. до 175 324 тис. грн., що більше в 2,28 рази, ніж на початку 2011 року.

Але це не завжди є фактором отримання прибутку в майбутньому, бо якщо якийсь емітент, (цінні папери якого є в портфелі Фонда) збанкрутував — то вони обнуляються при підрахуванні вартості чистих активів. Чисті активи вираховуються за котуваннями УАІБ, кожний квартал звітного періоду. За 2011 рік вартість чистих активів значно збільшилась, що говорить про прибутковість Фонду та вірну стратегію ведення інвестування. Якщо на початку 2010 року вартість чистих активів складала 178 221 тис. грн., то в кінці 2012 року вона сягнула 916 590 тис. грн. Що є в 5,14 раз більше. Це свідчить про надійність цього Фонду.

Що стосується депозитних вкладень та грошових коштів на розрахунковому рахунку, то їх кількість навпаки знизилась, так як просто розміщення на депозит не дає отриманню достатнього прибутку, як наприклад позика. Відсотки по виданим позикам в 2011 році виросли з 7 017 тис. грн. до 34 627 тис. грн., що більше в 4,93 рази. За рахунок придбаних цінних паперів збільшилась дохідна частина балансу за отримані дивіденди та відсотки за ОВДЗ та корпоративні облігації. На початку 2010 року вона складала 2 823 тис. грн., то в кінці 2011 року вона вже сягнула 10 739 тис. грн., що більше в 3,8 раз, з цього робимо висновок, що інвестування в цінні папери — є хоча й ризикова, але прибуткова діяльність. Та з огляду форми 2 «Звіт про фінансові результати» ми побачимо, що на протязі 2011 та минулих років, Фонд є прибутковим. Чистий прибуток в 2011 році склав 223 млн. 141 тис. грн., що порівняно з 2010 роком 33 млн. 424 тис. грн. значно більше (майже в 7 раз).

Порівняння обсягів та структури вкладень в різні форми інвестування свідчить, що пріоритетним напрямком для підприємства залишаються фінансові інвестиції. Реальні інвестиції в порівнянні з минулими роками відійшли на другий план, а прибутковість фінансових інвестицій дає змогу Фонду бути ще більш прибутковим.

З огляду на те, що у процесі інвестиційної діяльності, особливо у сфері реальних інвестицій, має місце часовий розрив між витрачанням грошових коштів і їх надходженням, оцінка ефективності цієї діяльності може бути здійснена за прогнозним (очікуваними) грошовими надходженнями або бути відкладеною до моменту формування позитивного грошового потоку.

3.5 Шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент»

Проблемі ефективності інвестиційного процесу присвячена велика кількість наукових праць, оскільки саме вона визначає доцільність інвестування. Значний внесок у дослідження цієї проблеми внесли відомі вітчизняні спеціалісти: Аптекар С., Бень Т., Бєлєнький П., Бланк І.А., Борщ Л., Бутнік-Сіверський О., Геєць В, Губський Б., Гуткевич С., Денисенко М., Задоя А., Мостенська Т., Музиченко А., Пересада А., Петруня Ю., Туган-Барановський М., Федоренко А., Черваньов Д., Череп А., Чумаченко М., Чухно А., Ястремська О. та іноземні - Бернс В., Бірман Г., Балабанов В., Гітман Л., Кейнс Дж., Ковальов В., Ліпсіц І., Марковіц Г., Массе П., Міллер М., Модільяні Ф., Фрідман М., Шмідт С. та інші.

У наукових працях, присвячених проблемі ефективності інвестиційного процесу, висвітлені різні аспекти регулювання інвестиційної діяльності на рівні підприємств та на макроекономічному рівні.

Підвищення ефективності інвестиційної діяльності являє собою процес змін, і як будь-який процес, особливо той, який викликає певні протидії, він потребує управління і, зокрема, стратегічного підходу. Оскільки зміни стосуються всіх основних організаційних складових, включаючи структуру кадрів, зайнятість, кваліфікацію, технологію, обладнання, продукцію, ринки збуту, то, відповідно, вихідним моментом підвищення ефективності виступає розробка стратегії такого підвищення з врахуванням всіх аспектів сприяння та протидії. Основну увагу надаю розвитку компанії як професіонала на фінансовому ринку України, а саме які фонди потрібні КУА «АРТ-Капітал» і які сприятимуть підвищенню ефективності інвестиційної діяльності компанії.

Компанія Управління Активами «АРТ-Капітал Менеджмент» створила лінійку публічних інвестиційних фондів з різною мірою прибутковості і ризики, які розраховані на різні категорії інвесторів: відкритий фонд акцій «Надбання», відкритий фонд акцій «АРТ Індексний», інтервальний фонд «Паритет», закритий дивідендний фонд «Антибанк». АРТ-Капітал Менеджмент має 10-і літній досвід управління клієнтськими грошима. Діє декілька фондів, серед яких хотілося б виділити ПАРИТЕТ — відкритий інтервальний фонд. З початку роботи зростання склало 15%, середньорічна прибутковість 3%. У 2011 році збиток фонду — 19%. Завдяки майже в двоє більшої частини депозитів в портфелі фонд зафіксував менший збиток.

Для підвищення ефективності компанії КУА «АРТ-Капітал Менеджмент» спираючись на досвід конкуруючих компаній пропоную відкрити недержавний пенсійний фонд. Дивлячись на те що, в більш розвинутих країнах світу — ця практика проводиться вже багато років. Наприклад в США люди вже давно не живуть за рахунок держави та державного пенсійного фонду. Ще будучи здоровими та працездатними, вони починають інвестування так би мовити у свою старість, тому недержавні пенсійні фонди мають дуже велику популярність. Та коли людина виходить на пенсію, то вона отримує не тільки чесно зароблену державну пенсію, а й свої заощадження з інших недержавних пенсійних фондів — їх може бути стільки, скільки людина хотіла вкласти.

Так як на даний час в нашій країні нічого хорошого від держави чекати не варто, то слід перш за все замислитись над тим, за що та як ти плануєш жити. Тривожні повідомлення про зростання дефіциту Пенсійного фонду продовжують поступати, а значить, громадянам, що бажають бути упевненими в своєму пенсійному майбутньому, краще поклопотатися про нього самостійно та заздалегідь.

Система недержавного пенсійного забезпечення — це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками.

У процесі побудови трирівневої системи пенсійного забезпечення в Україні найактивніше обговорюються проблеми соціального забезпечення нинішніх пенсіонерів та модернізації солідарної пенсійної системи у зв’язку зі зростанням дефіциту бюджету Пенсійного фонду, головною причиною якого є порушення об'єктивних законів економічного розвитку. Серед економічних реформ, визначених програмними документами, реформа пенсійної системи є однією з найболючіших, оскільки стосується практично всього населення країни. В процесі побудови трирівневої системи пенсійного забезпечення в Україні найбільш активно обговорюються проблеми соціального забезпечення нинішніх пенсіонерів та модернізації солідарної пенсійної системи у зв’язку зі зростанням дефіциту бюджету Пенсійного фонду, внаслідок чого, солідарна система опинилася на краю фінансової прірви. Головною причиною цього явища, на котру дуже рідко звертають увагу, є порушення протягом останніх років об'єктивних законів економічного розвитку через цілковите нехтування основними макроекономічними пропорціями, від збалансованості яких у часі залежать стійкість і фінансова спроможність солідарної системи пенсійного страхування. Так, якщо за роки (2004;2010) ВВП країни в поточних цінах зріс у 3,1, а середня номінальна заробітна плата — в 3,8 рази, то середня пенсія — в 5,5 рази (!). Внаслідок цього коефіцієнт заміщення пенсією заробітної плати підвищився майже в 1,5 рази (з 30% у 2004 р. до 47% у 2010;му) без відповідного збільшення джерела нарахування пенсійних внесків. Ще два-три роки такого стану — й система державних фінансів буде повністю зруйнована. Адже добре відомо, що на відміну від юридичних економічні закони діють із невідворотністю стихійних сил природи та не пробачають їх порушення.

КУА «АРТ — Капітал Менеджмент» після відкриття такого фонду стане більш привабливою для всього населення України. Адже виплатити у вигляді додаткової пенсії можна лише те, що накопичено, збережено та примножено протягом декількох десятиліть. Досвід розвитку глобальної пенсійної системи свідчить про велику роль пенсійних накопичень як джерела інвестицій у світову економіку, інвестиційний потенціал якої на кінець 2010 р. сягнув рекордної позначки — 26,496 трлн дол. США, та вказує на її стійкість перед фінансовою кризою: зниження вартості світових пенсійних активів у 2008 р. на 21% було компенсоване їх зростанням на 17 і 12% у 2009;му та 2010 рр. відповідно. При цьому кращу динаміку та більшу стійкість демонстрували системи, що ґрунтуються на схемах із визначеними внесками, що потребує їх поширення в Україні. Основними об'єктами розміщення страхових внесків світової глобальної пенсійної системи є акції (близько половини загальної вартості пенсійних активів) і облігації (25−30%), а грошові кошти й депозити становлять мізерну частку (1−2%). В Україні ситуація зворотна: близько 40% активів НПФ становлять депозити й грошові кошти, тоді як акції - менше 20% загальної вартості пенсійних активів. Оскільки найбільш прибутковим і стійким до інфляції інвестиційним активом у довгострокову вимірі є акції, основну частину пенсійних накопичень треба розміщувати саме в них.

Важливою умовою збереження пенсійних накопичень від втрат та інфляційного знецінення є прибутковість інвестицій. Підсумки діяльності накопичувальних пенсійних систем різних країн світу та України в 2013 р. свідчать про відновлення пенсійними фондами вартості пенсійних активів, втраченої в 2008;2009 рр., та забезпечення середнього рівня номінальної чистої дохідності, що помітно перевищує показник інфляції: в Україні - в 1,9 рази, в країнах ОЕСР — більш як у 1,5 рази.

Державні гарантії учасникам НПФ не можуть мати характер прямих фінансових компенсацій втрат або знецінення пенсійних активів та повинні обмежуватись ефективним державним контролем напрямів і об'єктів інвестування.

Можна рекомендувати такий приблизний (модельний) інвестиційний портфель Накопичувального пенсійного фонду: 40% - спеціальні «пенсійні» облігації, що враховують рівень інфляції за попередній рік; 20% - спеціальні «пенсійні» депозити в державних банках (Ощадбанк, Укрексімбанк), які враховують поточний рівень інфляції; 40% - акції й облігації підприємств, котрі мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, національних акціонерних компаній і державних холдингів (публічні акціонерні товариства), що пройшли лістинг та перебувають у обігу на фондових біржах, які відповідають вимогам активного постійно діючого ринку.

Для підвищення ефективності компанії також можна відкрити пайовий короткостроковий консервативний фонд. Цей фонд має бути з низьким ризиком, а більшість засобів інвестуються в боргові інструменти з низьким кредитним ризиком і у вклади кредитних установ. У загальному випадку при створенні такого фонду основна частина коштів інвестується в боргові інструменти, емітовані державами Європи і комерційними об'єднаннями, що діють в Європі, а також у вклади кредитних установ, що діють в Європі. Хоча фонд і може інвестувати істотну частину своїх активів в коштовні папери з валютою, що відрізняється від базової валюти фонду, більшість активів фонду інвестована в інструменти, торгівля якими вироблятися в євро або у валютах, пов’язаних з євро.

Портфель для такого фонду рекомендую такий: 90% - державні облігації, 10% - депозити. Ринок облігацій та ринок депозитів найбільш стабільні, доходність таких інструментів фіксована, а частина з них забезпечена державними гарантіями (наприклад, облігації внутрішнього державного займу (ОВДЗ)), що дає інвестору впевненість в доходності та мінімальний ризик.

Для підвищення ефективності компанії також можна відкрити Венчурний фонд (англ. venture — ризиковане підприємство) — інвестиційний фонд, орієнтований на роботу з інноваційними підприємствами та проектами (стартапами). Венчурні фонди здійснюють інвестиції в цінні папери або частки підприємств з високим або відносно високим ступенем ризику в очікуванні надзвичайно високого прибутку. Як правило, 70−80% проектів не приносять віддачі, але прибуток від 20−30%, що залишилися, окуповує всі збитки.

Особливістю даного виду фондів є законодавчий дозвіл проводити більш ризиковану діяльність: відсутня або різко знижена необхідність диверсифікації ризиків, їм дозволено не тільки купувати корпоративні права, але і кредитувати компанії (наприклад, через купівлю векселів).

Також в даний фонд дуже важко потрапити простій фізичній особі. Це так скажімо особливий фонд для людей, які розуміються на інвестуванні та які готові викласти гроші у сумі від 1 500 мінімальних заробітних плат. Але для інвесторів, що можуть собі це дозволити, цей фонд буде дуже актуальним.

Розробивши рекомендації по підвищенню ефективності можна зробити висновок. Відкривши три фонди АРТ — Капітал відкриє для себе три нові цікаві та дуже різні стратегії, як для клієнтів так і для себе. Зможе підняти свою ефективність за рахунок:

Недержавного Пенсійного Фонду (НПФ):

цікавий для населення України, а саме стимулювання їх к офіційному внесенню засобів на власний пенсійний рахунок, але який не буде підлягати оподаткуванню;

податкові пільги, має право на податковий кредит, або, іншими словами, на зменшення суми сукупного річного оподатковуваного податком доходу. Для цього необхідно подати річну податкову декларацію і підтвердити факт сплати пенсійних внесків документально;

право передачі по спадку капіталу (але за однієї маленької умови, що спадкоємець доживе до пенсійного віку);

вкладник сам визначає розмір відрахувань;

згідно законодавства України НПФ не може стати банкрутом, а при ліквідації недержавного пенсійного фонду кошти переводяться в інший НПФ у повному обсязі.

Участь у пайовому фонді (ПІФи) — це перевірений світовою практикою спосіб для малих інвесторів отримати ті ж самі переваги від інвестування, які мають великі інституціональні інвестори, такі як банки, страхові компанії, пенсійні фонди. Вибираючи консервативну стратегію (фонд облігацій) забезпечує собі наплив клієнтів:

— процент доходу близько 20% на рік з меншою сумою;

— податкові пільги;

— ризику втрати активів мінімальний;

— початкова сума вкладу.

Участь у венчурних фондах — це хоча і ризикова справа, але дуже прибуткова. Цей фонд завдяки тому, що розраховано на великих інвесторів, може залучити великий обсяг коштів, за рахунок яких можна розробляти ризикові але прибуткові стратегії управляння капіталом. Маємо такі плюси:

— фіксований високий поріг вкладу (не менше 1 мільйона гривень);

— залучення тільки професійних інвесторів;

— відсутність вимог до диверсифікації;

— прибутковість, яка може скласти хоч з 20−30% створених проектів, але вона буде окуповувати всю суму вкладу з дохідною частиною.

Висновок за розділом 3

Так як компанія ТОВ «КУА „АРТ-Капітал Менеджмент“ сама по собі є компанією з управління активів, то саме в її обов’язки входить підібрати якомога кращу стратегію ведення інвестиційної діяльності. В її управлінні знаходиться 12 Фондів, які мають різні стратегії ведення інвестування. Ми розглянули лише один, але максимально прибутковий. З огляду на це, можемо зробити висновок, що саме в такі компанії як ТОВ» КУА «АРТ-Капітал Менеджмент» слід інвестувати. Дана компанія має дуже вузьку спеціалізацію — отримання прибутку за рахунок інвестування. За період розглянутого 2011 року був отриманий чистий прибуток у розмірі 223 млн. 141 тис. грн. від фінансових інвестицій, що міг становити набагато більше, якби не пройшов великий процент уцінки та списання цінних паперів, через збанкрутування емітентів, що дуже недобре говорить про економічну ситуацію в країні загалом. Але в компанії також є інші 11 Фондів, економічну вартість яких потрібно уважно дослідити. Бо не всі вони мають економічну доцільність для компанії ТОВ «КУА «АРТ-Капітал Менеджмент», тому можливо деякі з них треба закрити, а активи перекинути в більш прибуткові фонди, або ж змінити стратегію ведення інвестиційної діяльності.

Загальний висновок

Необхідність перебудови усього господарського механізму в Україні диктується сучасними умовами господарювання. Україна має потужну промислову базу, вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси, але вони використовується неефективно, нераціонально. Тому Україні як державі потрібний такий господарський механізм, який би ґрунтувався на новітніх наукових досягненнях. В основі цього механізму повинен бути інвестиційний процес, без якого неможливе вирішення проблем соціально-економічного розвитку України та регіонів. Це визначає необхідність пошуку шляхів підвищення ефективності інвестиційного процесу з використанням наукових та практичних досягнень в галузі організації, науки і техніки.

У наукових працях, присвячених проблемі ефективності інвестиційного процесу, висвітлені різні аспекти регулювання інвестиційної діяльності на рівні підприємств та на макроекономічному рівні, але залишається поза увагою вивчення проблеми ефективності інвестиційного процесу на регіональному рівні.

Саме недостатність теоретико-методичного обґрунтування, розробки практичних рекомендацій щодо визначення ефективності інвестиційного процесу в регіонах, впливу на неї регіональних факторів та шляхів її підвищення визначили вибір цілі та завдань цієї магістерської дипломної роботи.

Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна бути обґрунтована розрахунками ефективності. Поняття «ефективність» займає важливе місце в економіці у формі ефективності відтворення та ефективності господарської діяльності суб'єктів підприємництва, що безпосередньо пов’язано з інвестуванням, а саме з вкладанням капіталу. Тому питання ефективності інвестування та визначення шляхів її підвищення є особливо актуальним.

У результаті проведеного нами аналізу показників і методів визначення ефективності інвестицій та факторів, що впливають на її рівень, було визначено наступне: для інвестора є важливою фінансова доцільність інвестиційної програми, він має бути впевненим, що прийняті в ній рішення є найкращими з усіх варіантів, і забезпечать зростання прибутку. При цьому інтереси приватних інвесторів повинні збігатися з інтересами держави.

Для держави як інвестора ефективність кожного інвестиційного проекту чи програми та інвестиційної діяльності загалом виражатиметься у прирості валового внутрішнього продукту (ВВП), для регіону — у прирості валового регіонального продукту (ВРП).

Таким чином, існуючі методики визначення ефективності інвестицій в основному стосуються розрахунку ефективності конкретних інвестиційних проектів або національної економіки в цілому.

Сьогоднішня світова економічна криза відноситься до зовнішніх факторів, які не можливо змінити, але можливо враховувати стосовно певної держави або певного регіону. Особливо це стосується інвестиційної діяльності, коли потрібно приймати рішення щодо вкладання активів в той чи інший проект. Якщо інвестори мають альтернативні варіанти вкладень, вони намагаються розподілити наявні кошти таким чином, щоб у випадку сприятливого збігу обставин отримати якомога більше віддачі від ризикованих активів, а у випадку несприятливого — хоча б зберегти вкладені кошти.

Інвестиції — це запорука зростання економічного розвитку будь-якої країни. Тому заходи щодо активізації інвестиційних процесів на підприємствах, які є найголовнішою складовою національної економіки, повинні проводитися на всіх рівнях господарювання. Тільки узгоджені та взаємодоповнюючи дії керівництва різної ієрархії зможуть привести до підвищення рівня активності інвестиційної діяльності підприємств та всіх суб'єктів господарювання.

Розділ 4. Цивільний захист

Захист персоналу ТОВ" КУА «Арт — Капітал Менеджмент» з використанням захисних споруд (ЗС).

4.1 Основні положення

Цивільний захист — це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таких ситуацій, ліквідації їх наслідків та надання допомоги потерпілим у мирний час та в особливий період. Основними завданнями цивільного захисту є:

1) забезпечення готовності міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (НС);

2) забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС;

3) навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення НС;

4) виконання державних цільових програм, спрямованих на запобігання НС, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

5) обробка інформації про НС, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків НС;

6) прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків НС, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

7) створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на НС;

8) оповіщення населення про загрозу і виникнення НС, своєчасне і достовірне інформування про фактичну обстановку та вжиті заходи;

9) захист населення у разі виникнення НС;

10) проведення рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків НС, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

11) пом’якшення можливих наслідків НС у разі їх виникнення;

12) здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;

13) реалізація визначених законом прав у сфері захисту населення від наслідків НС, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

14) інші завдання, визначені законом.

Завдання та обов’язки об'єктів господарювання у сфері Цивільного захисту (ЦЗ):

1) забезпечення виконання заходів у сфері ЦЗ на об'єктах підприємства;

2) забезпечення відповідно до законодавства своїх працівників засобами колективного та індивідуального захисту;

3) розміщення інформації про заходи безпеки і відповідну поведінку населення у разі виникнення аварії;

4) організація та здійснення при виникненні НС евакуаційних заходів стосовно працівників та майна підприємства;

5) створення об'єктових формувань ЦЗ, необхідних для їх функціонування матеріально-технічної бази та забезпечення готовності таких формувань до дій за призначенням;

6) створення диспетчерських служб, необхідних для забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;

7) проведення оцінки ризиків виникнення НС на об'єктах підприємства, здійснення заходів щодо неперевищення прийнятних рівнів таких ризиків;

8) здійснення навчання працівників з питань ЦЗ;

9) декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;

10) розроблення планів локалізації та ліквідації наслідків аварій на об'єктах підвищеної небезпеки;

11) проведення об'єктових тренувань і навчань з питань ЦЗ;

12) забезпечення аварійно-рятувального обслуговування суб'єктів господарювання;

13) здійснення за свій рахунок заходів ЦЗ;

14) виконання інших завдань і заходів у сфері ЦЗ.

Укриття в захисних спорудах (ЗС) — основний і найбільш надійний спосіб захисту від усіх вражаючих факторів. Цей спосіб передбачає застосування системи ЗС, що відповідають можливого характеру обстановки і вимогам захисту різних категорій населення.

Систему ЗС складають сховище в категорійних містах і на найважливіших об'єктах господарювання, протирадіаційні укриття (ПРУ) у некатегорированних містах і сільській місцевості, а також пристосовані для цієї мети метрополітени, підземні гірничі виробки, природні порожнини, найпростіші укриття у вигляді відкритих і перекритих щілин. Найважливішими напрямами в підвищенні надійності захисту є всемірне і завчасне розгортання будівництва ЗС з метою забезпечення ними всього населення.

Сховищем називаються ЗС герметичного типу, що забезпечують колективний захист перехованих від впливу факторів сучасної зброї, високих температур, продуктів горіння при пожежах, від ОР і СДОР, від радіаційних речовин і біологічних засобів. Вони повинні забезпечувати безперервне перебування в укритті щонайменше протягом двох діб. Захист перехованих від впливу ударної хвилі забезпечується міцними огороджувальними конструкціями і установкою противибухових пристроїв в системі вентиляції, захист від отруйних речовин, радіоактивного пилу і біологічних засобів досягається шляхом оснащення системи фільтровентиляції спеціальним обладнанням (протипиловими фільтрами, фільтрами — поглиначами). Сховище класифікуються: за захисними властивостями (1, 2, 3, 4 класу); по місткості (великі, середні, малі); за місцем розташування (вбудовані, окремо розташовані); щодо забезпечення фільтровентиляційним обладнанням; за термінами будівництва.

Сховища повинні: забезпечувати захист людей що в них переховуються від усіх вражаючих факторів; будуватися на ділянках місцевості, що не піддаються затопленню; мати входи і виходи, аварійний вихід. Фільтровентиляційне обладнання сховища очищає повітря від шкідливих домішок і забезпечує подачу чистого повітря; створюються необхідні санітарно-гігієнічні умови. Приміщення сховищ поділяються на основні і допоміжні.

4.2 Завдання

Розрахувати потребу об'єкта в захисних спорудах і їх обладнанні при наступних вихідних даних:

2.1 об'єкт розташований в кліматичній зоні 2;

2.2 територія об'єкта 1 км²;

2.3 видалення об'єкта від ймовірної точки прицілювання R_r = 2,35 км;

2.4 очікувана потужності ядерного боєприпасу, g = 100 кт;

2.5 ймовірність відхилення центру вибуху від точки прицілювання

rоткл = 0,1 км;

2.6 швидкість середнього вітру в районі об'єкта vср = 25 км/год;

2.7 чисельність персоналу — 150 чол; з них 50% жінок;

2.8 розташування по виробленим спорудам згідно схем об'єкта;

2.9 на території об'єкта слід очікувати сильне задимлення при виникненні пожеж;

2.10. тривалість укриття — 3 доби;

2.11. вид вибуху — наземний.

4.3 Розрахунок потреби об'єкта в ЗС

1. Захисні властивості сховищ (ЗВС).

Розраховуємо необхідну міцність ЗС — граничне надлишковий тиск ударної хвилі ДРф. треб. Для цього знаходимо мінімальну відстань до ймовірного центру вибуху:

RХ = Rr — rоткл = 2,35 — 0,1 = 2,25 км,

і визначаємо максимальне значення

ДРф. max. = ДРф. треб. = 39 кПа.

Визначаємо необхідний коефіцієнт ослаблення радіації ЗС, для чого розраховуємо максимальну дозу опромінення (за 3 доби) від радіоактивного зараження (РЗ), при одноразовому опроміненні відкрито розташованих людей в районі об'єкта:

Д_{РЗ max} = 5 * Р_1max (t_н^-0,2 — t_к^-0,2), де Р_1max = 13 000 Р/ч;

t_Н = R_Х/V_СР + t_ВИП = 2,25/25 + 1 = 1,09? 1 год,

t_К = t_Н + 96 годин = 1 + 96 = 97 годин.

Тоді: Д_{РЗ max} = 5 * 13 000 (1^-0,2 — 97^-0,2) = 39 000 Р.

Визначаємо необхідний коефіцієнт ослаблення радіації ЗС від РЗ:

К_{ОСЛ РЗ ТРЕБ} = Д_{РЗ maх}/Д_ДОП = 39 000/50 = 780.

Дія проникаючої радіації на об'єкті при ймовірній мінімальній відстані до центру вибуху 2,25 км не очікується. Т.ч., ЗС на об'єкті повинні витримувати надлишки тиску як мінімум до 39 кПа і послаблювати дозу радіації від РЗ не менше як в 780 разів.

2. Тип захисних споруд за ступенем захисту.

Виходячи із отриманих даних приймаємо, як ЗС для об'єкта сховища 4 класу ступеня захисту.

3. Розміщення захисних споруд.

Для забезпечення укриття персоналу в мінімальні терміни встановлюємо радіус збору не більше 500 м. При заданому розмірі об'єкта 1000×1000 м необхідно мати одне сховище.

4. Місткість захисних споруд.

Загальну місткість сховищ визначаємо виходячи з чисельності персоналу, що підлягають укриттю (150 осіб).

5. Об'ємно-планувальне рішення захисних споруд.

Розрахунок основних приміщень сховища: в сховищі слід передбачити один вхід розміром 0,8×1, 8 м і другий вхід повинен бути аварійним (евакуаційним) у вигляді тунелю з внутрішніми розмірами 1,2×2 м. При установці 2 — х ярусних лавок-нар виходимо з норм 0,5 м² на людину, тоді площа для укриття повинна скласти: 150 * 0,5 = 75 м². У цих приміщеннях необхідно встановити лави — нари, що забезпечують 80% місць для сидіння (150 * 0,8 = 120 місць) і 20% для лежання (150 * 0,2 = 30 місць). При нормі 0,45×0,45 м на одне місце для сидіння в сховище необхідно встановити 30 двох’ярусних лавок — нар довжиною 1,8 м. Нижній ярус для сидіння на чотири місця, верхній — одне місце для лежання. Приймаємо пункт управління (ПУ) на 10 осіб поблизу входу і передбачаємо в ньому робочу кімнату та кімнату зв’язку. При нормі площі на одного працюючого на пункті управління 2 м², площа приміщення складе 10 * 2 = 20 м². У сховище передбачити санітарний пост площею 2 м².

Розрахунок допоміжних приміщень сховище: для сховище без ДЕС, але з автономною регенерацією повітря норма площі допоміжних приміщень складе: 150 * 0,15 = 23 м². Площа приміщення для зберігання продовольства розраховується: ФПР = 5 + [3 * ((М — 150) / 150] (при 150-ти робітників слід обладнати одне приміщення площею 5 м²). За нормами в сховищі місткістю 150 чоловік тамбур-шлюз не передбачено.

Висота приміщень сховище розраховується за формулою:

h = V/S, де V = 150*1,5 = 225 м³;

S = 75 + 20 + 2 + 23 + 5 = 125 м^2,тоді h = 222/125 = 1,8 м.

Т. ч., для сховища слід прийняти висоту приміщень згідно з нормами не менше 2,15 м від відмітки підлоги до низу виступаючих конструкцій.

Санітарні вузли потрібно розташувати з боку входу, передбачивши установку в санвузлах для жінок з розрахунку 50% загальної кількості схованих: підлогових чаш (унітазів) — 1 шт. (з норми 1 шт. на 75 чол.); умивальників — 1 шт. (з норми 1 шт. на 200 чол.).

У санвузлах для чоловіків встановити: підлогових чаш (унітазів) і пісуарів — 1 комплект (з норми 1 комплект на 150 чол.); умивальників — 1 шт. (з норми 1 шт. на 200 чол.).

Аварійний вихід в сховище слід передбачити у вигляді вертикальної шахти з'єднаної з сховищем горизонтальним тунелем 0,9×1,3 м. Вихід з шахти захистити оголовком висотою 1,2 м, розташувавши його на видаленні рівному 0,5 висоти будівлі. Повітрозабірний канал в сховищі слід поєднати з аварійним виходом, встановити противибухових пристрій УЗВ — 1 і обладнати розширеною камерою об'ємом 0,5 м³.

Витяг повітря за режимом фільтровентиляції треба передбачити з предтамбуру. Відпрацьоване повітря видаляти самопливом через санітарні вузли. У витяжних каналах встановити клапани надлишкового тиску.

6. Склад санітарно-технічних пристроїв, систем електропостачання та зв’язку.

Режим ІІ - фільтровентиляції. При нормі подачі очищеного повітря на кожного переховуваного 2 м³/год і одного працюючого на ПУ 5 м³/ч продуктивність системи повинна бути:

140 * 2 + 10 * 5 = 330 м³/ч,

отже необхідно встановити два комплекти ФВК — 2, т.к. подача 1 комплекту 300 м³/ч.

Режим І - чиста вентиляція. Виходячи з норм подачі повітря на одну людину, подача системи повітропостачання повинна бути:

150 * 10 = 1500 м³/ч.

ФВК — 2 має подачу — 1200 м³/ч, тому що встановлено 2 комплекти (1200 * 2 = 2400 м³/ч), то немає необхідності в установці додаткового обладнання.

Режим ІІІ - регенерація внутрішнього повітря, забезпечуватиметься наявними у складі ФВК — 2 регенеративної установкою РУ — 150/6 і фільтром ФГ — 70.

Водопостачання сховищя передбачити від зовнішньої водопровідної мережі з пристроєм проточних ємкостей запасу питної води за нормою 3 л на добу на переховуваного (150 * 3 * 3 = 1350 л). Каналізація сховище повинна забезпечити відведення стічних вод з санітарних вузлів у зовнішню каналізаційну мережу (150 * 2 * 3 = 900 л). Опалення сховища передбачити від опалювальних мереж по самостійним відгалуженням. Електропостачання — від електромережі.

7. Правильність вибору основних параметрів сховищ у забезпеченні їх герметичності.

Обчислюємо кратність повітрообміну:

К = Q / W, де W = S * h = 125 * 2,15 = 269 м³.

Тоді для режиму І:

К = 2400/269 = 8,9.

Підпір повітря D_Р = 10 * К ^1,6 = 10 * 8,9 ^1,6 = 330,4 > 5 мм водяного стовпа. Для режиму ІІ: К = 600/269 = 2,2.

Підпір повітря D_Р = 10 * К ^1,6 = 10 * 2,2 ^1,6 = 35,3 > 5 мм водяного стовпа.

Внаслідок того, що підпір повітря в режимах І і ІІ більше 5 мм водяного стовпа (5 кГс/ м³) герметичність сховища при справній системі водопостачання забезпечуватиметься.

4.4 Захисні заходи

Сховище вводиться в експлуатацію тільки після приймання комісією, яка діє відповідно до «Інструкції з приймання та експлуатації сховищ цивільної оборони». На кожне сховище складаються план, картка прив’язки і схема шляхів евакуації людей зі сховища.

При періодичному огляді стану сховища (не рідше одного разу на квартал), а також негайно після заповнення його людьми, що вкриваються його перевіряють на герметичність. Необхідно систематично перевіряти стан всього обладнання сховища, утримувати його відповідно до технічних вимог і усувати несправності.

Організація обслуговування сховищ покладається на службу сховищ і укриттів ЦЗ. На кожне сховище виділяється ланка обслуговування в складі семи чоловік. Командир цієї ланки є комендантом сховища. Він по сигналу оповіщення органів управління ЦЗ, пов’язаному з використанням ЗС, повинен негайно з’явитися в сховище і розставити особовий склад по постах. Дати команду постам відключити систему опалення і включити вентиляційну установку в режимі чистої вентиляції, забезпечити прийом і розміщення людей, що ховаються, і дотримання правил внутрішнього розпорядку.

Ланка обслуговує 3 поста (по 2 людини на пост). Пост № 1 організовується при основному вході. Постові спостерігають за порядком і розподіляють потік людей що переховуються. При отриманні сигналу закривають двері в сховище. Пост № 2 перевіряє і готує до роботи фільтровентиляційну установку, за розпорядженням коменданта сховища включає і обслуговує її. Пост № 3 включає освітлення, закриває віконниці аварійних виходів і регулювальні заглушки витяжної вентиляції.

Вихід людей із сховища проводиться за вказівкою коменданта і здійснюється особовим складом ланки обслуговування.

Розділ 5. Охорона праці

5.1 Характеристика рабочого місця и трудових операцій работників бухгалтерського відділу

Відділ нараховує 6 робочих місць з комп’ютерами. У приміщенні також знаходяться факс, ксерокс, принтер, сканер.

Робота співробітників бухгалтерського відділу здійснюється в приміщенні, за столом з використанням комп’ютера. Основні трудові операції - читання, вивчення і розробка документації, виробництво необхідних записів, робота на комп’ютері, розмова зі службовцями.

Схема розташування робочих місць у відділі показана на рис. 5.1.

Схема відділу: 1 — сейф; 2−5 — рабочие столы; 6−9 — стулья; 10−13 — персональные компьютеры; 14 — шкаф; 15 — стеллаж.

Для безпечної і нешкідливою роботи при виконанні наведених трудових операцій, розроблені наведені нижче заходи.

5.2 Повітряне середовище в приміщенні

Згідно робота співробітників бухгалтерського відділу — середньої тяжкості. Виконується в теплий і холодний періоди року, в приміщенні без надлишкових тепловиділень.

Для цих умов за нормами відповідно до вимоги ГОСТ 12.1.005−88. ССБТ «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони» повинні бути забезпечені допустимі значення:

температура повітря в приміщенні для теплого періоду року 21−23 ⁰С, для холодного періоду року 18−20 ⁰С;

вологість повітря 40−60%;

швидкість руху повітря < 0,3 м/с.

Єдиним шкідливим виділенням у повітря приміщення є вуглекислий газ, що виділяється при диханні. У цьому випадку відповідно до санітарних норм необхідний для повітрообміну витрата повітря (Z) визначається за формулою:

Z=n. Z, м³/год,

де Z — витрата повітря для повітрообміну на 1 людину; об'єм приміщення більше 40 м³, приймаємо 14,4 м³/год. Z = 6.14,4 = 86,4 м³/год.

Для забезпечення необхідних характеристик повітря по метеорологічним умовам та по забруднень передбачені наступні заходи:

загальнообмінна механічна вентиляція з кондиціонуванням повітря;

центральне водяне опалення.

5.3 Боротьба із шумом

Джерелами шуму є люди, комп’ютери, факс, ксерокс, сканер, принтери. Вони можуть створювати шум до 70 дБ. За ДСН 3.3.6.037 — 99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку «допустимий шум в приміщенні для умов роботи бухгалтера не повинен перевищувати 60дБА.

При розробці технологічних процесів, проектуванні, виробничих будівель та споруд, а також при організації робочого місця слід вживати всіх необхідних заходів щодо зниження шуму, що впливає на людину на робочих місцях, до значень, що не перевищують допустимі, які досягаються:

розробкою шумобезпечної техніки;

облицювання стін приміщення звукопоглинальними панелями.

5.4 Освітлення приміщення

У приміщенні спільно з розглянутим працівником буде одночасно працювати 6 чоловік. Тоді згідно з санітарними нормами приміщення повинно мати: довжину (L) — 9 м, ширину (В) — 6 м, висоту (Н) — 3,5 м.

У світлий час доби необхідну освітлення забезпечується природним світлом, що проходить через вікна. Для темного часу доби передбачено штучне електричне освітлення, розрахунок якого представлений нижче.

З огляду на те, що стеля та стіни приміщення мають високу відбивну здатність, згідно розрахунок виконуємо методом коефіцієнта використання світлового потоку.

Згідно рекомендації для освітлення приймаємо люмінесцентні лампи ЛД.

Світильники кріпимо до стелі. Тоді висота їх підвісу (h_p) буде

h_p= Н — 0,7, м,

де Н — висота приміщення, м;

0,7 — розташування умовної робочої поверхні над рівнем підлоги.

Для фактичних умов при висоті підвісу h_p= 2,8 м для приміщення, згідно [6], найбільш раціональним по ККД і відповідає ПУЕ з пожежної небезпеки є світильник типу Шод, який прийнятий в проекті. Характеристика джерела світла дана в таблиці 4.1 Кількість ламп у світильнику 2, потужність кожної 40 Вт, світловий потік 1 лампи 3440 лм, коефіцієнт оптимального розташування світильників л = 1,2−1,4.

Таблица 5.1.

Характеристика джерела світла

Приймаємо розташування світильників у приміщенні рядами. Ряди володіємо паралельно стінам уздовж поздовжньої осі приміщення. Відстань між рядами світильників (?) визначається:

? = л. h_p, м,? = 1,2.2,8=3,36 м Відстань між рядом і кожною стіною приймаємо ?/2 = 3,36/2 = 1,68 м.

Визначаємо число рядів (n):

n =В/ ?,

де В — відстань між стінами приміщення, уздовж яких розташовані ряди світильників (тобто ширина приміщення), м.

n = 6/3,36 = 2

Приймаємо 2 ряди.

Визначаємо загальне число світильників:

де Ен — нормована освітленість, визначаємо за.

S — площа підлоги освітлюваного приміщення, м2;

К — коефіцієнт запасу, дорівнює 1,5, вибираємо по [7];

n — кількість ламп у світильнику, 2;

Fл — світловий потік однієї лампи 3440, лм

z — коефіцієнт нерівномірності освітлення, приймаємо 1,1 [6]

з_л — коефіцієнт використання світлового потоку. Для його визначення спочатку розраховуємо індекс приміщення (і):

і = S/ h_p. ⁽L+B)

і = 54/2,8. ⁽9+6) = 1,28

Потім по і визначаємо коефіцієнти відбиття від стін, стелі та стін, які відповідно рівні с_п = 70% (побілена стеля), с_с = 50% (побілені стіни), р_с= 30%. За індексом приміщення і коефіцієнтів відображення з_л = 66%.

N = 350.54.1,5 1,½.0,66.3,440.10³ = 6

Кількість світильників в ряду визначаємо за формулою:

N_p = N/n,

де n — кількість рядів.

N_p= 6/2 = 3 світильника.

Довжина світильників в ряду (L_p): L_p= N_p. б, м, де — б довжина світильника 1240 мм. L_p= 3.1240 = 3720 мм.

L_р — менше довжини приміщення, отже світильники в ряду розташовуються з однаковими по довжині розривами.

За отриманими результатами розрахунку креслимо схему із зазначенням розмірів і розташуванням світильників, рис. 5.2

Рис. 5.2 Схема розташування світильників.

5.5 Інструкція з охорони праці бухгалтера

Загальні вимоги безпеки

· Бухгалтер повідомляє свого безпосереднього керівника про будь-якій ситуації, які загрожує життю і здоров’ю людей, про кожний нещасний випадок, що відбувся на виробництві, про погіршення стану свого здоров’я, у тому числі про прояв ознак гострого захворювання.

· Небезпечними і шкідливими факторами для працівника можуть бути — роз'їзний характер роботи, виконання роботи, пов’язаної з перевезенням та зберіганням документів.

· Працівники зобов’язані дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, режим праці та відпочинку і строго дотримуватися інструкції з охорони праці для оператора ПВЕМ.

· У випадках травмування та несправностей в устаткуванні працівник негайно припиняє роботу і повідомляє своєму безпосередньому начальнику про те, що трапилося, надає собі або іншому працівнику першу долікарську допомогу і організовує, при необхідності, доставку до закладу охорони здоров’я.

· Працівник зобов’язаний знати і дотримуватися правил особистої гігієни.

· Забороняється зберігати на своєму робочому місці пожежо та вибухонебезпечні речовини.

· Враховуючи роз'їзний характер роботи, співробітники повинні приходити на роботу в зручному одязі і взутті, що відповідає сезону.

· За порушення (невиконання) вимог нормативних актів про охорону праці працівник притягується до дисциплінарної, а у відповідних випадках — матеріальної та кримінальної відповідальності в порядку, встановленому законодавством України.

· На робочому місці працівник отримує первинний інструктаж з безпеки праці та проходить: стажування; навчання влаштуванню і правил експлуатації використовуваного обладнання; перевірку знань з електробезпеки (при використанні обладнання, що працює від електричної мережі), теоретичних знань і набутих навичок безпечних способів роботи.

· Під час роботи працівник проходить повторний інструктаж з безпеки праці на робочому місці (один раз на півроку).

· На роботу в якості бухгалтера приймаються чоловіків і жінок, що досягли віку 18 — ти років.

Вимоги безпеки перед початком роботи

· Прибрати з кишень шпильки, голки, які б’ються і гострі предмети.

· Підготувати робочу зону для безпечної роботи.

Вимоги безпеки під час роботи

· Виконувати тільки ту роботу, по якій пройшов навчання, інструктаж з охорони праці і до якої допущений працівником, відповідальним за безпечне виконання робіт.

· Не доручати свою роботу стороннім особам.

· Під час знаходження на робочому місці працівники не повинні здійснювати дії, який можуть спричинити за собою нещасний випадок (не хитатися на стільці, не торкатися оголених проводів, не працювати з обладнанням мокрими руками, не розмахувати гострими і ріжучими предметами).

· Дотримуватися правил переміщення в приміщенні і на території організації, користуватися тільки встановленими проходами. Не загромаджувати встановлені проходи і проїзди.

· Враховуючи роз'їзний характер роботи, працівники повинні знати і виконувати ПДР, дотримуватися заходів безпеки при користуванні громадським транспортом.

· Зберігати документацію в шафах у спеціально обладнаному кабінеті.

· Внаслідок того, що велика частина часу присвячена роботі на комп’ютері, необхідно кожні дві години, відволікатися і робити перерву 15 хвилин, для зниження стомлюваності загальнофізичного характеру.

Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

· В аварійній обстановці слід сповістити про небезпеку оточуючих людей і діяти відповідно до плану ліквідації аварій.

· У разі виникнення загоряння або пожежі, необхідно негайно повідомити про це в пожежну частину, окриком попередити оточуючих людей і вжити заходів для гасіння пожежі.

· При травмуванні, отруєнні або раптовому захворюванні припинити роботу і звернутися за допомогою до мед. працівникові, а у разі його відсутності надати собі або іншим постраждалим першу долікарську медичну допомогу та повідомити про подію безпосередньому керівнику, далі діяти за його вказівкою.

· У ситуаціях, що загрожують життю і здоров’ю — покинути небезпечну ділянку.

Вимоги безпеки по закінченню роботи

· Провести прибирання робочого місця.

· Перевірити протипожежний стан кабінету.

· Закрити вікна, відключити кондиціонер і світло, закрити двері.

5.6 Пожежна безпека

Можливі причини пожежі під час роботи в приміщенні:

Коротке замикання;

Електроосвітлення — при перегріві проводів і займанні їх ізоляції;

Необережне поводження з вогнем (паління в приміщенні);

Незадовільний стан електротехнічних пристроїв і порушення правил їх монтажу та експлуатації;

Порушення режимів технологічних процесів;

Несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації;

Невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

Заходи, що забезпечують пожежобезпечність:

Передбачити пристрої для вимикання при короткому замиканні всій мережі;

Для захисту проводів від механічних пошкоджень їх прокладають у гумових або сталевих трубах, що мають усередині ізоляцію.

Куріння в строго відведених місцях;

Застосування електроустаткування тільки в справному стані;

Виконання вимог пожежної безпеки.

Визначаємо потребу первинних засобів пожежогасіння за. Потреба в первинних засобах пожежогасіння визначається залежно від класу можливих пожеж та інших показників.

У приміщенні знаходяться тверді речовини, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням — клас пожежі А.

У приміщенні знаходяться негорючі речовини і матеріали в холодному стані, категорія вибуховий і пожежної небезпеки — Д (пожежонебезпечна).

Як первинних засобів гасіння пожеж приймаємо переносні вогнегасники, які є більш прийнятними в порівнянні з пересувними для розглянутих умов (табл. 5.2).

Таблица 5.2

Оснащення приміщення переносними вогнегасниками.

Необхідна кількість кожного виду вогнегасників (n) визначається за формулою:

n = S_n. Z, шт.,

де S_{n -} площа приміщення, м^2,S_H — гранично площа, що захищається, м^2,Z — кількість вогнегасників на гранично площу, яка захищається, шт.

n = 54/1800.9 = 1шт.

Для даного приміщення необхідний 1 пінний вогнегасник ємністю 10 л, або 1 порошковий вогнегасник ємністю 5 л.

1. Елистратова Н. Ю., Бурко В. А., Аксёнова О. Н., Ярмонова М. В. Методические указания по разработке раздела «Охрана труда в дипломных проектах» студентов гуманитарных и экономических специальностей Мариуполь: ПГТУ. 2012.

2. Охрана труда в машиностроении. Под ред.Е. Я. Юдина, С. В. Белова. — М.: Машиностроение, 1983.

3. ГОСТ 12.1.005−88 ССБТ «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны». — М.: Издательство стандартов, 1988.

4. ДСН 3.3.6.037−99 «Санитарные нормы производственного шума, ультразвука и инфразвука». — Киев, 1999.

5. Справочник проектировщика. Защита от шума. Под ред. Е. Я. Юдина. — М.: Стройиздат, 1974.

6. Кноринг Г. М. Справочная книга по проектированию электрического освещения. — Л.: Энергия, 1976.

7. СНиП-ІІ - 4−79. Естественное и искусственное освещение. — М.: Стройиздат, 1980.

8. Бухаров И. И., Волошин В. С. Методическое указание к расчету на ПК освещения от люминесцентных источников. Мариуполь.: ПГТУ, 2004.

9. Правила устройства электроустановок.М. — Л.: Энергия. 1965.

10. ДБН В 1.1 — 7−2002 «Пожарная безопасность объектов строительства». Киев, 2002.

11. Типовые правила пожарной безопасности для промышленных предприятий. Москва, ГУПО МВД СССР. 1975.

12. Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Сторожук В. М. та ін. Практикум із охорони праці. Навчальний посібник із ред. канд. тех. наук, доцента В. Ц. Жидецького. — Львів.: Афіша. 2000.

Література

1. Колянко О. В. Регіональне управління інвестиційними процесами [Текст]: монографія / Колянко О. В. — Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2009. — 248с.

2. Татаренко Н. О. Теорії інвестицій [Текст]: навч. посіб. / Н. О. Татаренко, А. М. Поручник. — К.: КНЕУ, 2000. — 160 с.

3. Там само. — 160 с.

4. Орлова О. М. Управління інвестиційною діяльністю в регіоні: соціально-економічні аспекти та перспективи [Текст]: монографія / О. М. Орлова. — Львів: [б. в.], 2012. — 196 с.

5. Татаренко Н. О. Теорії інвестицій. — 160 с.

6. Гарасимчук З. В. Формування інвестиційної інфраструктури регіону: методика оцінки та механізми забезпечення [Текст]: монографія / З. В. Гарасимчук, Ю.А. Подерня-Масюк. — Луцьк: РВВ ЛНТУ, 2011. — 220 с.

7. Кравців В. С. Залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України: проблеми та політика активізації [Текст]: монографія / В.С. Кравців, М.І. Мельник, В. Б. Антонов. — Львів: ІРД НАН України, 2011. — 368 с.

8. Орлова О. М. Управління інвестиційною діяльністю в регіоні: соціально-економічні аспекти та перспективи. — 196 с.

9. Базилевич В. Д. Історія економічних вчень [Текст]: підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знання, 2004. — 1300 с.

10. Там само. — 1300 с.

11. Кравців В. С. Залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України: проблеми та політика активізації. — 368 с.

12. Макконел К. Р. Економикс [Текст]: в 2 т. Т. 1, 2 / К. Р. Макконел, С. Л. Брю. — М.: Республика, 1992. — 684 с.

13. Бузько І.Р. Інвестиційна політика у глобальному вимірі: формування та реалізація [Текст]: монографія / І.Р. Бузько, В.І. Чиж, А. Ю. Тищенко. — Луганськ: Вид-во СНУ ім. Даля, 2011. — 192 с.

14. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом перспективи [Текст] / А. А. Пересада. — К.: Лібра, 2002. — 472 с.

15. Черваньов Д. М. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України [Текст] / Д. М. Черваньов, Л.І. Нейкова. — К.: Знання, 1999. — 514 с.

16. Реверчук С. К. Інвестологія: наука про інвестування [Текст]: навч. посіб. / С. К. Реверчук, Н. Й. Реверчук, І.Г. Скоморович. — К.: Атака, 2001. — 264 с.

17. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність [Текст]: навч. посіб. / Т. В. Майорова. — К.: ЦУП, 2003. — 376 с.

18. Про інвестиційну діяльність [Електронний ресурс]: Закон України № 1560-XІІ від 18.09.1991 р. — Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/1560−12/page.

1. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991р. № 1201-ХІІ

2. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» затверджено наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000р. № 91.

3. Уманців Г., Лисенко О. Облік фінансових інвестицій // Дебет-Кредит. — 2001. — № 23. — с.14−19.

4. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. / За ред. Проф.Ф. Ф. Бутинця. — 7-ме вид., доп. і перероб. — Житомир: ПП «Рута», 2006. — 139−157, 312−327с.

5. Коблянська О.І. Фінансовий облік: Навч. Посіб. — К.: Знання, 2004. — 30−47с.

6. Лишиленко О. В. Бухгалтерський фінансовий облік. Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ, 2003. — 524 с.

7. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність. — К.: «Центр нав-ої літератури», 2004р. — 376 с.