Політизація міжнародної гуманітарної діяльності як чинник зниження міжнародної безпеки

Політизація міжнародної гуманітарної діяльності як чинник зниження міжнародної безпеки

З різних причин систему міжнародної гуманітарної допомоги досить упевнено можна назвати недосконалою. На жаль, у XXI столітті ми маємо можливість констатувати такі факти, як застарілість норм міжнародного гуманітарного права та, як наслідок, їхню недосконалість; відсутність єдиного гуманітарного нормативно-правового акту міжнародного характеру, який міг би скоординувати систему гуманітарної допомоги на глобальному рівні, зазначивши точні інструменти й шляхи роботи системи; концентрація уваги світового співтовариства на питаннях менш значного характеру в гуманітарній сфері тощо.

Інституалізація міжнародної гуманітарної допомоги потребує окреслення головної стратегії. Такі факти та явища, як проблема подвійних стандартів та ускладнення щодо кодифікації основних і нових понять інституту міжнародної гуманітарної допомоги; слабка ефективність системи міжнародної гуманітарної допомоги; проблемні та неоднозначні статуси деяких суб'єктів інституту міжнародної гуманітарної допомоги; проблема професіоналізму гуманітарних робітників; впровадження ідеї «гуманітарної сек’юрітизації» тощо ускладнюють надання та прозорий розподіл гуманітарної допомоги між тими, хто її потребує і, відповідно, ще раз наголошує на гострій потребі розробки та впровадження стратегії інституалізації міжнародної гуманітарної допомоги на національному та міжнародному рівнях.

He можна вести мову про інституалізацію міжнародної гуманітарної допомоги на глобальному рівня, доки є недосконалою сама система її надання. У зв’язку з цим ми б хотіли виділити декілька чинників зниження ефективності функціонування системи МГП: чинник відсутності «права на гуманітарну допомогу» в міжнародному гуманітарному праві; доктрина «гуманітарної інтервенції»: проблеми кодифікації; чинник доступу гуманітарних організацій до постраждалого населення та безпека їх персоналу; чинник неетичної поведінки робітників гуманітарних місій; чинник відсутності єдиного підходу до кодифікації та розуміння гуманітарної термінології; чинник політизації гуманітарної допомоги.

Доцільно зосередитись на проблемі політизації гуманітарної допомоги, яка є порушенням одного з головних принципів надання гуманітарної допомоги принципу неупередженості.

Марк-Антуан Перуз де Монкло, французький дослідник з Інституту досліджень проблем розвитку у Парижі, в своїй роботі «Оборотний бік міжнародної допомоги» виділяє три принципи, за якими надається гуманітарна допомога. Це принципи політичного дискурсу, принцип символічного дискурсу та принцип економічного дискурсу. Автор наводить приклади, завдяки яким видно, що ще за часів «холодного» протистояння гуманітарна допомога була важелем впливу на країни «третього світу» й інструментом зовнішньої політики, мала символічний характер та переслідувала економічні вигоди. Адже співпраця з країнами «третього» світу переслідує ціль демонстрації сили. І хоча це зауваження не до вподоби прихильникам ідеалістичного напрямку, але карликові держави отримують у перерахуванні на душу населення найбільші суми грошей. Зрозуміло, що сфокусований характер допомоги для цих держав на можна пояснити відсутністю добре розвинутої економіки, соціальної сфери та специфікою потреб Це спричинено тим, що карликовість цих держав та їх вразливість на міжнародній арені примушує їхні уряди укладати політичну угоду з більш щедрим донором, віддаючи йому, в обмін на допомогу, свій голос в ООН. Адже допомогу отримують також країни, які не мають корисних копалин або інших чинників для надання їм допомоги. Але цього аргументу недостатньо, щоб бути впевненими у незацікавленості цих донорів. Адже «правильний» вибір бенефіціаріїв це іноді можливість отримати доступ до вигідних ринків збуту, з якими до цього в донорів не було торговельних відносин. Про свідчить досвід Сполучених Штатів Америки, які в 60-ті роки налагодили постачання гуманітарної та інших видів міжнародної допомоги до Індії [1].

Протягом останніх років з’явилася низка робіт відповідної спрямованості. Серед них варто виокремити праці фахівців, що ретельно досліджують деякі з глобальних проблем сучасності, а саме: Марк Антуан Перуз де Монкло [1], який є досвідченим світовим фахівцем у сфері гуманітарної допомоги; достатньо суттєвим, з наукової точки зору, є колективна робота кваліфікованих спеціалістів з OOH під загальним керівництвом Таданорі Іомата [2]. міжнародна гуманітарна допомога безпека Метою цього дослідження є проаналізувати чинник політизації міжнародної гуманітарної допомоги у зниженні міжнародної безпеки у світі.

За загальним визнанням, протягом останніх 3−4 років міжнародна гуманітарна діяльність зазнала серйозних змін. Глибока криза охопила практично всі складові гуманітарного співтовариства, відбилась на ідеології та методах його роботи. Багато догм, на яких раніше ґрунтувався гуманітаризм, виявили свою неспроможність. Перш за все в Сомалі, Ліберії, Конго, Руанді, Бурунді, інших країнах було розвінчано міф про нову особливу місію «культурного героя'» білої людини, що продовжує традиції місіонерів і несе «дикунам» світло розуму та плоди цивілізації у вигляді гуманітарної допомоги й брошур Центру OOH з прав людини. Мовою OOH цей міф вкладається в просту, але, на їхню думку, вирішальну формулу: попередження конфліктів (допомога під час кризи, включаючи політичні, миротворчі та гуманітарні зусилля, які в реформованій OOH повинні бути суворо скоординовані), посткризова реабілітація, відновлення та подальший розвиток товариств шляхом демократії та прав людини.

Насправді ж, і це вже не раз повторювалося в історії, зіткнення цивілізацій часто призводить до парадоксального результату здичавіння вчителів й озлобленості учнів. Звідси й численні напади на персонал гуманітарних організацій, які також нерідко провокуються його зневажливим ставленням до місцевих звичаїв і звичаїв.

Насправді дії міжнародних гуманітарних організацій бувають навіть шкідливі, нагадують боротьбу з тим, що раніше було прийнято називати історією (війни, міграція народів тощо). Невміле та невчасне втручання гуманітарщиків і правозахисників у врегулювання релігійних, міжетнічних і міжплемінних протиріч в Азії та Африці найчастіше обертається їх загостренням, тому що навіть незначна (за західними мірками) матеріальна допомога або політична підтримка однієї зі сторін конфлікту призводить до порушення крихкого балансу сил, що стримує в традиційних суспільствах сплески насильства.

Як показала практика реалізації багатьох гуманітарних операцій у Європі та Азії, для більшості неурядових організацій бізнес слугує одним з основних мотивів діяльності, а успішна конкуренція за гроші донорів і увага ЗМІ умовою існування. У зв’язку з цим керівництво гуманітарних установ OOH та руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця прагне максимально впорядкувати конкуренцію на ринку гуманітарних товарів і послуг, ввести жорсткі вимоги до дотримання етики гуманітаризму і в остаточному рахунку зберегти за собою провідні позиції в міжнародному гуманітарному співтоваристві.

Проте й великі агентства грішать забуттям етичних принципів, що, очевидно, спричинено комерціалізацією та політизацією міжнародної гуманітарної діяльності. В остаточному рахунку і НУ О, і агентства OOH виявилися втягнутими у світовий ринок гуманітарних товарів і послуг. Цей ринок видається структурованим за зразком інших сегментів світового ринку і включає в себе, крім класичних ТНК, своєрідні гуманітарні ТНК, не переслідують мети отримання прибутку, тобто агентства ООН, а також дрібний і середній гуманітарний бізнес (національні спеціалізовані відомства, НУO і т. д.), які «хотіли б у рай, та гріхи не пускають». Цьому ринку притаманні і конкуренція, і угоди щодо її зняття в формі, зокрема, визначення провідного агентства або координації зусиль у ході гуманітарної операції.

Тут не можна також не сказати про «поганий» вплив на гуманітарщиків «вулиці», натовпу і ЗМІ як виразників її інтересів. У результаті конфлікти й страждання людей, щоб бути визнаними й заслужити увагу міжнародного співтовариства, повинні були представлятися як вміло поставлені телевізійні спектаклі [3].

В цілому причини всіх вищевказаних чинників зниження роботи системи міжнародної гуманітарної допомоги доцільно розділити на два типи: причини національного рівня та причини міжнародного рівня.

До причин національного рівня доцільно віднести:

• а) відсутність в більшості зачеплених цим лихом країн чітких правових та інституційних основ для вживання комплексних заходів щодо забезпечення готовності до стихійних лих, ранньому сповіщенню та складанню планів дій організацій у разі надзвичайних ситуацій;
• б) відсутність певного механізму переходу до відновлення й реконструкції в більшості країн, яких стосувалися надзвичайні ситуації;
• в) недостатній ступінь розуміння механізмів і процедур гуманітарної системи Організації Об'єднаних Націй урядами країн, яких торкнулися гуманітарні катастрофи чи лиха;
• г) недостатня взаємодія між міжнародними гуманітарними установами та населенням країн, які опинилися у надзвичайній ситуації;

д) незадовільна реалізація на рівні суспільств підходів до відновних заходів і забезпеченню готовності до лих.

До причин міжнародного рівня слід віднести:

• а) відсутність юридичного комплексу документів та заходів для надання міжнародної гуманітарної допомоги, яки б відповідали сучасному стану міжнародних відносин та реальним потребам у допомозі.
• б) неефективне застосування мінімальних стандартів допомоги переміщеним особам і відсутність повної обізнаності про право населення, яке опинилося у критичній ситуації, на доступ до гуманітарної інформації;
• в) відсутність центрального координуючого органу для планування й організації міжнародній допомоги в межах надзвичайних заходів, відновлення або реконструкції через іманентну неефективність міжустановчої адміністративної співпраці між організаціями системи Організації Об'єднаних Націй та відсутності міжурядового керівництва діями;
• г) зокрема, дихотомія між зменшенням небезпеки лих і реагуванням на них знайшла відбиття в інституційному розриві між Міжустановчою цільовою групою по зменшенню небезпеки лих і Міжустановчим постійним комітетом і стала на шляху стратегічного управління діями на цьому перехідному етапі;
• д) слабка організація загальних послуг підтримки й нестабільність ресурсної бази організацій системи через їх сильне спирання на непередбачувані добровільні внески, а також нерівномірний розподіл ресурсів гуманітарної допомоги двосторонніми установами;

є) конкуренція за фінансування двосторонніх проектів між міжнародними гуманітарними організаціями [2,с.7−8].

Такого роду порушення гуманітарних принципів і гуманітарної політики насправді є дуже брутальним фактом та пов’язані з невстиганням за глобалізацією. Адже гуманітарна допомога це іноді екстрена допомога, на яку розраховують тисячі людей, життя або здоров’я яких під загрозою. І хоча, з точки зору «ідеальної» системи надання гуманітарної допомоги вона повинна бути деполітизованою, безпристрасною та наданою за потребами, вище було наведено факти, які спростовують ці принципи, та слабкі координація та менеджмент гуманітарної допомоги ставлять під загрозу імідж «гуманітарної» допомоги, представляють собою чинники зниження ефективності роботи системи, та є загрозою на шляху до інституалізації цього явища.

Таким чином, узагальнюючи все, що було зазначено, можна зробити наступні висновки: практика надання міжнародної гуманітарної допомоги на сучасному етапі є дуже розвинутою як з боку держав, так і з боку міжнародних організацій приватних фондів тощо. Але все фінансування, з боку якого б суб'єкта (донора) воно не велося, здійснюється через рахунки міжнародних організацій.

Недосконалість та неопрацьованість механізмів і деяких схем в системі надання-отримання міжнародної гуманітарної допомоги стає суттєвим гальмом у безперервному процесі інституалізації міжнародної гуманітарної допомоги.

Факти порушення гуманітарних принципів і політики повинні не тільки констатуватися міжнародною спільнотою, але й має бути розроблений новий та поновлено старий комплекс карних заходів.

Чинники зниження ефективності системи міжнародної гуманітарної допомоги свідчать про відсталість норм міжнародного гуманітарного права від об'єктивних обставин сучасності та термінове їх вдосконалення шляхом прийняття додаткових статей або окремих міжнародно-правових документів, які б не тільки розкривали зміст понять специфічних явищ міжнародної гуманітарної системи, але й давали б пояснення новим термінам та розширювали поняття вже існуючої термінології, згідно з існуючими ситуаціями в контексті правових прецедентів та правових традицій, виключаючи подвійні стандарти щодо їх кодифікації.

Список використаних джерел

Марк Антуан Перуз де Монкло. Оборотная сторона международной помощи. [Електроний ресурс]. Режим доступу: //http: www.diplomatie.gouv.fr/fr/ IM G/pdf/Revue_des_revues₂₀₀_l 12 B77.pdf.

К программе гуманитарной помощи Организации Объединенных Наций в области реагирования на бедствия и уменьшение их опасности: уроки, извлеченные из бедствия, вызванного цунами в Индийском океане /Подготовил Таданори Иомата. Женева: ООН, 2006. 46с.

Международная гуманитарная деятельность: кризис идеологии. [Електроний ресурс]. Режим доступу: http://www.nasledie.ru/politvne/18₃₀/ article. php?art=0.