Аналіз і оптимізація банківського кредитування фізичних осіб

ДИПЛОМНА РОБОТА

«АНАЛІЗ І ОПТИМІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ»

Зміст Вступ

1. Теоретичні основи банківського кредитування фізичних осіб

1.1 Сутність банківського кредитування фізичних осіб

1.2 Механізм банківського кредитування фізичних осіб

1.3 Принципи банківського кредитування фізичних осіб

2. Аналіз кредитної діяльності банку (на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк»)

2.1 Загальна характеристика діяльності банку

2.2 Аналіз фінансового стану банку

2.3 Аналіз кредитного портфелю в частині кредитування фізичних осіб

2.4 Аналіз ефективності операцій банку з кредитування фізичних осіб

3. Шляхи удосконалення аналізу банківського кредитування фізичних осіб

3.1 Використання таксономічного аналізу для оцінки стану банківського крдитування фізичних осіб

3.2 Використання кореляційно-регресійного аналізу для прогнозу банківської діяльності із кредитування фізичних осіб

3.3 Прогнозування показників кредитування фізичних осіб за допомогою побудови ліній тренду Висновок Перелік використаної літератури

ВСТУП В останній час кредитування набуває все більшої актуальності. Пов’язано це з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямків банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, не можливий нормальний розвиток суспільства, а саме всіх його категорій (верст населення).

В умовах економічної нестабільності кредитування поступово стало не привабливим продуктом для більшості банків. Насамперед причинами цього стали високі темпи інфляції та, як правило, довгостроковий характер кредитування, тоді як банки надавали перевагу короткотерміновим кредитам під торгівельні операції. Свідченням цього є як державні програми по житловому кредитуванню молодих сімей, так і початок активізації роботи деяких банків у цьому сегменті ринку. Згідно статистичних даних основних показників діяльності банків України сума кредитів, наданих фізичним особам за останній рік значно зменшилась. Якщо в 2009 році ця цифра сягала 268 857млн.грн., то в 2010 році вона склала 200 410 млн. грн. [63, c. 33]. Тому вибрана тема є актуальною для нашої країни на даний час.

Досліджувана тема знайшла відображення в працях багатьох українських і зарубіжних економістів, а зокрема А. Герасимовіча [28], О. Дзюблюка [34], А. Лобанова [54], С. Гончарова [29], Р. Шевченка [83], О. Лаврушина [51], М. Ямпольського [87], В. Шимова [85], Т. Тука [79], І. Авансової [15], С. Башлая [17], Є. Безкоровайного [18], Г. Карпенка [46], А. Мороза [65], Г. Шемшученко [84], А. Підвойного та ін.

Відчутний внесок внесли також А. Белопятов [15], В. Корнєєв [43], О. Дубілет [30], Т. Левицька [50], Д. Шиян [86], які досліджували окремо ринок кредитних пластикових карток.

Свідченням того, що дана тема набуває все більшої актуальності є й той факт, що в останній час у світовому науковому колі з’явилася велика кількість публікацій, які в тому чи іншому ступені стосуються теми кредитування, але в українських виданнях вона висвітлена не достатньо і потребує більш детального розгляду.

Метою дослідження є узагальнення теоретичних підходів до аналізу та розробка рекомендацій щодо оптимізації банківського кредитування фізичних осіб в Україні.

Для досягнення означеної мети були висунуті наступні завдання:

розкрити особливості банківського кредитування фізичних осіб;

розглянути механізм банківського кредитування;

визначити принципи банківського кредитування;

зробити аналіз фінансового стану банку;

провести аналіз кредитного портфелю в частині кредитування фізичних осіб;

оцінити ефективність операцій банку з кредитування фізичних осіб;

за допомогою економіко-математичних методів проаналізувати та розробити рекомендації щодо підвищення ефективності кредитування фізичних осіб;

спрогнозувати діяльність банку щодо кредитування фізичних осіб на 2011 рік.

Впровадження практичних рекомендацій, визначених в результаті проведеного дослідження, дозволить ефективність банківського кредитування фізичних осіб.

За результатами досліджень було опубліковано 2 статті: «Проблеми та перспективи використання сучасних інформаційних технологій і банківських платіжних пластикових карток в Україні» (журнал «Ключові питання сучасної науки. Том 1», видавництво Софія: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2011) та «Теоретичні аспекти антикризової діяльності банків в умовах фінансової кризи» (журнал «Простір і час сучасної науки. Частина 2», Київ, 2011) у фахових наукових журналах та які брали участь у наукових інтернет-конференціях.

Об'єктом дослідження даної роботи є процес банківського кредитування фізичних осіб у ПАТ КБ «ПриватБанк».

Предметом дослідження є особливості організації та аналізу кредитування фізичних осіб.

Інформаційною базою дипломної роботи є Закони України, Постанови Правління Національного банку України, Накази Президента, нормативно-правові акти, звітність банку ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2008 — 2010 рр., наукові статті з даної тематики, спеціальні та періодичні видання зарубіжних і вітчизняних авторів.

Дослідження стану банку та оптимізація його діяльності проводиться з використанням таких загальнонаукових методів як аналіз, індукція, дедукція та порівняння і таких економіко-математичних методів як таксономічний аналіз та кореляційно-регресійний аналіз.

Базою написання дипломної роботи є ПАТ КБ «ПриватБанк» — один з найбільших міжнародних банків в Україні. Основними джерелами інформації для аналізу банківської установи є її баланс та звіт про фінансові результати.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

1.1 Сутність банківського кредитування фізичних осіб На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит.

Кредит (від лат. creditum — позика, борг) — одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого — такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості [28, с. 233].

В економічній літературі немає єдиного поняття, щодо кредиту. За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов’язаних із сутністю та роллю кредиту. Такі вчені постсоціалістичних країн, як М. Савлук, Є. Жуков, Б. Івасів розглядають кредит як економічні або грошові відносини, що виникають між кредитором і позичальником із приводу мобілізації тимчасово вільних коштів і їх використання на умовах повернення й оплати. На думку вченого О. Євтуха [38, с. 221] кредит розглядається як певні блага, наданні у тимчасове користування. Таке розуміння кредиту на їх погляд робить це поняття конкретнішим, легко вимірюваним, тобто більшою мірою науковим (пізнаваним).

Дискусії навколо поняття суті кредиту тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

ототожнення кредиту з цінністю, яка передбачається одним економічним суб'єктом іншому в позику. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

Англійський економіст Т. Тук — автор книги «Дослідження законів грошового обігу», розглядаючи суть кредиту, відзначав, що в найпростішому визначенні він являє собою довіру однієї особи до іншої, на підставі якої у позичку в грошах або товарах надається певна сума капіталу, зазначена сума підлягає поверненню. За користування цією послугою боржник сплачує обумовлений на договірних засадах відсоток [89, с. 115].

У цих визначеннях виділяються загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту на протязі багатьох років і е найбільш розповсюдженим висновком економічної сутності кредиту. Кредит — це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв’язку з переданням одним одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

1. учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

2. кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

3. кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв’язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

4. кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

5. нееквівалентність кредитних відносин, значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення:

компенсувати кредитору втрату доходу у зв’язку з переданням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;

стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з’явилися на ґрунті кредитних відносин. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов’язаний кредит з грошима, і цей зв’язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин.

Водночас кредит — це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не змінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення [44, с. 86].

Сутність кредиту конкретизують окремі елементи кредитних відносин. Це об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту — це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

Позичена вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою позичальнику. Таке передання оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами — кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв’язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій, пов’язаних із несвоєчасним поверненням позички. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями [27, 58 с.]. (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Види банківських кредитів

З-поміж інших форм кредитів виділяють банківський кредит, який переважає, тому його пропонується розглянути більш детально.

Банківський (фінансовий) кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, появі нових робочих місць, будівництву об'єктів, а також забезпечують економічну стабільність країни [67, с. 201]. Детальний розгляд поняття банківський кредит у Додатку Б.

Згідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» фінансовий кредит — це кошти, які надаються в позику юридичним та фізичним особам на визначений термін під відсотки.

Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам.

Визначення банківського кредиту міститься у спеціальному банківському законодавстві, а саме у Законі України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до статті 2 цього Закону банківський кредит — це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [1, с. 23]. Безпосередньо кредитним операціям банків присвячені статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [1, с. 52]. Згідно з цією статтею кредитними вважаються такі операції банків:

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

лізинг.

Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені - він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки — вони позичають гроші одночасно у великій кількості кредиторів, у великих обсягах і безперервно.

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин, якими є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту — це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту [32, c. 43].

Існують дві основні форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов’язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна, наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту. Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же — процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

В нормально функціонуючій економіці має місце досить жорстка міжбанківська конкуренція за кредитне обслуговування клієнтів — фізичних осіб. Позичальник самостійно вільно обирає той банк, в якому б він хотів отримати позику. Фізична особа має право одночасно брати позики в різних банках.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Величина кредитних ресурсів банків залежить від рівня обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків, що встановлюються НБУ. Ліцензуванню НБУ підлягають такі активні операції комерційних банків: надання кредитів банкам; надання кредитів юридичним особам; надання кредитів фізичним особам; придбання права вимоги щодо поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ нормативів і вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Розглянемо більш детально економічну категорію кредитів, що надаються фізичним особам.

Під кредитування фізичних осіб слід розуміти одну з найпоширеніших і затребуваних форм кредитування, оскільки фізичні особи є основними за чисельністю позичальників банків.

Фізичні особи — резиденти України можуть одержувати в комерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів і послуг тривалого користування та іпотечні кредити. Банки надають споживчі кредити розміром, що визначається, виходячи з вартості товарів і послуг — об'єктів кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель (іпотека) визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення повернення кредиту фізичною особою, та сумою поточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається залежно від мети кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, але він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання. Іпотечний кредит має бути використаний протягом 6 місяців з дня одержання позики.

Надання кредитів здійснюється шляхом видачі готівки або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника або продавця товарів та послуг.

Необхідність споживчого кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні суб'єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші потребують їх. Призначенням споживчого кредиту є задоволення споживчих потреб широких верств населення.

Надання споживчого кредиту здійснюється на основі укладеного між клієнтом та банком договору про надання споживчого кредиту.

Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються:

1) граничними розмірами, встановленими банком для конкретного виду кредитів;

2) платоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й встановлений строк повернути отриманий кредит;

3) вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпеченні повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Якщо позичальник не має можливості в установлений строк повернути кредит наступного дня після закінчення строку дії договору кредитний працівник переносить заборгованість по кредиту на рахунок прострочених позичок із встановленням відповідних штрафних санкцій.

Головними способами забезпеченн виконання зобов’язань, що застосовуються між будь-якими суб'єктами правовідносин виступають гарантії та поручительства.

За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої фізичної особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору поруки.

У разі невиконання зобов’язань фізична особа і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від фізичної особи, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й фізична особа-боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За фізичну особу-боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб — поручителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором.

Поручитель, який виконав зобов’язання за фізичну особу-боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов’язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

На практиці гарантію часто ототожнюють з порукою [60, c. 98]. Це пов’язано з тим, що норми чинного Цивільного кодексу України не дають визначення поняття гарантії, в них говориться лише про те, що правила статей про поруку поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями для забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено законодавством.

Відмінності гарантії від поруки розглянемо у табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Відмінності гарантії від поруки

Отже, під гарантією слід розуміти зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Виплачуючи кредиторові принципала відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом [83, c. 58].

У ролі гаранта та поручителя може бути банк. У цьому разі говорять про банківську гарантію або поруку. Видаючи гарантію (поруку), банки повинні переконатися у кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантій (поруки) по суті має кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зобов’язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредитоспроможність клієнта банку невідома або викликає сумнів, то банківська гарантія видається під відповідне забезпечення, тобто супроводжується відповідною заставою майна. Зауважимо, що розмір гарантій, що їх надає комерційний банк, регулюється у відповідний спосіб Національним банком України.

Дія гарантії або поруки закінчується із закінченням забезпеченого ними зобов’язання, зокрема у разі виконання зобов’язання позичальником. Гарантія чи порука припиняється також, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов’язання не подав позову до гаранта (поручителя). Якщо строк виконання зобов’язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність гаранта (поручителя) припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору гарантії (поруки).

Отже, банківське кредитування фізичних осіб є невід'ємною складовою кредитного портфелю банку і приносить банку найбільший прибуток.

1.2 Механізм банківського кредитування фізичних осіб Кредитним механізмом називається сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму (додаток Д) є:

суб'єкти кредитування;

об'єкти кредитування;

форми кредитування;

механізм надання чи погашення позик;

система формування кредитних ресурсів та їх резервування;

система формування та використання резервів із відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності;

економічний контроль та банківський нагляд за ходом та результатами кредитної діяльності [54, c. 32].

Під суб'єктами кредитування розуміють осіб, які беруть участь у процесі кредитування. Об'єкти кредитування — певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

Під формою кредитування розуміють вид банківського рахунка, який відкривається клієнтові при кредитуванні, де відображається рух кредитної заборгованості, що здійснюється за певними правилами, відповідно до нормативно-правової бази банку.

В практиці кредитної діяльності банку застосовують різні форми кредитування фізичних осіб, кожна з яких має свою сферу застосування (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Форми банківського кредитування Кредитні взаємовідносини між банками та позичальниками регламентуються в кредитних договорах, які укладаються, як правило, в письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи:

предмет договору (мета, сума, строк, погашення, відсоток тощо);

умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад договір застави);

зобов’язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту тощо);

зобов’язання позичальника (використання на вказані цілі, стягненням банком штрафів, власне повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подача звітності тощо);

права банку (відстрочка погашення, перевірка використання та забезпечення, можливість розірвання угоди тощо);

права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочки тощо);

особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна %, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси тощо);

реквізити сторін.

Комерційні банки мають право вносити зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, та вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін.

Надання комерційними банками позик здійснюється при наявності дотримання позичальниками всіх вимог, особливо тих, які стосуються реальних можливостей забезпечення своєчасності повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Порядок видачі позик передбачає декілька етапів (рис. 1.2).

Розмір кредиту визначається банком разом із позичальником з урахуванням прогнозних обсягів виробництва або реалізації продукції, капітального будівництва та інших показників господарської діяльності клієнтів. Кредити видаються з простого позичкового рахунка в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів на умовах контрактів як у національній, так і в іноземній валюті. В деяких випадках вони можуть зараховуватися на поточний рахунок позичальника в компенсаційному порядку, або для використання на цілі, які передбачені в кредитній угоді.

Розмір кредиту визначається банком разом із позичальником з урахуванням прогнозних обсягів виробництва або реалізації продукції, капітального будівництва та інших показників господарської діяльності клієнтів. Кредити видаються з простого позичкового рахунка в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів на умовах контрактів як у національній, так і в іноземній валюті. В деяких випадках вони можуть зараховуватися на поточний рахунок позичальника в компенсаційному порядку, або для використання на цілі, які передбачені в кредитній угоді.

Кредит може видаватися одноразово, щоденно або періодично в інші строки, які визначені в кредитному договорі. Клієнтам із безперервним виробничим циклом і стабільним фінансовим становищем відкривається «кредитна лінія» — надання кредиту в міру потреби (по частинах) у межах певної визначеної суми. За цю операцію комерційний банк отримує комісійні, які нараховуються на всю суму відкритого кредиту, в зв’язку з попереднім їх резервуванням.

Разом із кредитною угодою кредитним відділом складається строкове зобов’язання і передається розпорядження у бухгалтерію про відкриття позичкового рахунка.

Встановлення строків користування позикою залежать від багатьох факторів, зокрема від:

1. Характеру об'єкта кредитування;

2. Забезпеченості банків кредитними ресурсами, їх складу та структури за строками залучення та запозичення;

3. Платой кредитоспроможності позичальників;

4. Рівня фінансової стійкості банку-позичальника, стану дотримання ним економічних нормативів;

5. Характеру кредитної політики НБУ та комерційних банків тощо.

Рис. 1.2. Етапи надання позик

Терміни користування кредитами, конкретні строки та порядок погашення передбачається в кредитному договорі між позичальником та банком [27, c. 87].

Погашення проводиться за рахунок коштів позичальника на підставі ордерів-розпоряджень, строкових зобов’язань або платіжними дорученнями самого позичальника. Відповідно до кредитної угоди позичальник має право достроково погасити позику та проценти по ній, або банк може надати відстрочку погашення позики. Відстрочка погашення позики та процентів може дозволятися банком у разі виникнення труднощів, які не залежать від дій самого клієнта (форс-мажорні обставини), але приймаються заходи по їх усуненню. Вона оформляється додатковою угодою. При відмові в наданні відстрочки погашення позики банк реалізує своє право стягнення кредиту і процентів шляхом реалізації заставленого майна або інших форм забезпечення.

В сучасних ринкових умовах кредит не може видаватися безпроцентно. Сума плати за користування коштами залежить від середньої суми кредиторської заборгованості й розміру процентної ставки на день отримання кредиту. Величина процентної ставки залежить від таких факторів:

1. Облікової ставки НБУ;

2. Відсоткових ставок за депозитними операціями;

3. Характеру наданого забезпечення кредиту;

4. Рівня кредитного ризику;

5. Попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів;

6. Строку користування позикою;

7. Об'єкта кредитування тощо [49, с. 78].

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються з урахуванням і того, що сума отриманих відсотків за позичковими коштами повинна покривати сплату відсотків за залученими коштами; повністю покрити операційні витрати, пов’язані з обслуговуванням кредитних операцій, і забезпечити певну суму прибутку для банку. При кредитуванні в іноземній валюті враховуються процентні ставки, які діють на міжнародних ринках позичкових капіталів. Рівень процентів, порядок нарахування та сплати обумовлюються в кредитній угоді.

При проведенні кредитних операцій комерційний банк має додержуватись певних вимог і умов, що продиктовані чинним законодавством і кредитною політикою банку.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має в своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичальникам, з врахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Кредити фізичним особам надаються тільки на комерційних засадах із дотриманням певних умов (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Обов’язкові умови надання кредитів фізичним особам

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів, якщо це кредитування авто або іпотека. В заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об'єкта, в першу чергу, вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції і для різних клієнтів-фізичних осіб він може бути різним. Якщо кредит у клієнта є в іншому банку, то він подає графік надходжень та платежів на весь термін користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках та ін. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому дня визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.

Після ознайомлення з документами, працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником, що має велике значення для остаточного вирішення питання про надання кредиту. Це також дає можливість банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані із заявою про отримання кредиту, визначити своє ставлення до клієнта, його перспективи.

На цьому етапі банк повинен приділити увагу достовірності документів та інформації, на підставі яких вирішується питання про надання кредиту.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін.

При аналізі кредитоспроможності клієнта банком проводиться ретельне вивчення фінансових можливостей позичальника, його спроможності своєчасно і в повному обсязі погасити кредит і відсотки.

Аналіз кредитної заявки фізичної особи, його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких: матеріали, отримані безпосередньо від клієнта; матеріали про клієнта, які містяться в архівах і базах даних банку.

Після проведення оцінки кредитоспроможності і господарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту — розробки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як чітко визначені характеристики кредиту, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, що визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між банком і позичальником на рік або більш тривалий строк, якщо клієнт користується кредитами постійно, і на менш короткий строк — при тимчасовій потребі в кредитах або при наданні окремого кредиту.

У кредитній угоді передбачаються обов’язкові пункти (рис. 1.4).

Зміст кредитної угоди визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов визначаються за згодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до форми та умов кредитного договору, а тому при його укладанні треба керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України.

Рис. 1.4. Обов’язкові складові кредитної угоди Заключним етапом банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору. Метою цього етапу с забезпечення своєчасності та повноти повернення кредиту і процентів. Банки використовують різні форми і методи контролю. Якщо фінансовий стан фізичної особи погіршується і виникає ризик неповернення кредиту, то банк приймає цілий комплекс заходів, які забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов’язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні останній у зв’язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, які передбачені кредитним договором.

Згідно з чинним законодавством під збитками розуміються витрати, понесені кредитором у зв’язку з пошкодженням майна кредитора, а також неотримані доходи, які кредитор мав би отримати, якби боржник виконав свої зобов’язання відповідним чином, тобто так, як передбачалося договором.

Відшкодування неотриманих доходів, як свідчить аналіз практики вирішення конкретних спорів, можливе лише тоді, якщо відповідними доказами це буде доведено в суді. Тому в кредитному договорі слід чітко сформулювати, що конкретно сторони розуміють під неотриманими доходами.

Останнім етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії кредитного договору (пролонгують), для чого до кредитного договору вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до кредитного договору у більшості випадків пов’язані з пролонгацією строків повернення кредитів [26, c. 118].

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитної угоди, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою відсотків за ним. В разі виникнення певних порушень умов кредитної угоди з боку позичальника банк має право вживала економічні й правові санкції.

Якщо банк виявив факти використання кредиту не за цільовим призначенням, він має право достроково розірвати кредитну угоду, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов’язань позичальника за кредитною угодою.

Окрім цього, при наданні кредиту на придбання будинку, котеджу, елітних квартир (нестандартна ціна, планування та ін.) обов’язковим є перевірка службою безпеки ступеню ліквідності предмету застави з виїздом на місце для його огляду з метою виявлення можливих перешкод для реалізації предмету іпотеки по заставній вартості (близькість трамвайних, залізнодорожних колій, ліній електропередач; знаходження нерухомості у виробничій зоні, на схилі, який підвергнутий зсувам, у тектонічно активній зоні та ін.). Аркуш узгодження візитується всіма членами кредитного комітету регіонального відділення банку (малого кредитного комітету — у межах ліміту повноважень) та підписуються його керівником, уповноваженим приймати рішення про надання кредиту. Кредитні комітети повинні проходити лише у робочому порядку. Рішення повинно бути прийнято на протязі 2 годин від надання повного пакету документів клієнтом.

Невід'ємним атрибутом заяви на отримання споживчого кредиту є пакет супровідних документів до складу якого входять:

1) ксерокопія перших двох сторінок паспорта ;

2) довідка податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного коду;

3) довідка з місця роботи позичальника про розмір заробітної плати та утримань з неї;

4) документи, що підтверджують наявність інших джерел доходу ;

5) документи, що підтверджують щомісячні витрати позичальника;

6) письмове повідомлення про відсутність заборгованості з раніше отриманими кредитами ;

7) довідка про місце проживання;

8) довідка про те, що позичальник не стоїть на диспансерному обліку;

9) анкета індивідуального позичальника.

У разі, якщо забезпеченням кредиту виступає поручительство, в банк додатково подаються такі документи:

1) ксерокопія перших двох сторінок паспорта поручителя ;

2) довідка податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного коду;

3) довідка з місця роботи поручителя про розмір заробітної плати та утримань з неї ;

4) документи, що підтверджують наявність інших джерел доходу поручителя;

5) документи, що підтверджують щомісячні витрати поручителя.

Кредитний працівник приймає і уважно ознайомлюється з заявою і поданими документами. З метою отримання більш повної інформації кредитний працівник може попросити позичальника подати додаткові документи та дані, а також, якщо клієнт раніше отримував кредити, то кредитний працівник з’ясовує чи виникали у банку проблеми при кредитуванні даного позичальника в минулому, чи вчасно він погашав кредит і сплачував відсотки, чи за цільовим призначенням використовувались раніше отримувані ним кредити. Якщо позичальник отримував кредити в інших банках, то кредитний працівник запрошує у цих банках необхідну інформацію.

Та все ж найбільш повне уявлення про позичальника, дає особиста співбесіда з ним, під час якої увага звертається на такі основні моменти: чи достатньо чесно позичальник говорить про свої наміри використати кредит, чи справляє він враження чесної, надійної людини, здатної своєчасно повернути кредит та чи справляє позичальник враження людини, здатної працювати заради досягнення поставленої мети.

Якщо позичальник раніше не мав зв’язків з банком, то особливу увагу необхідно приділити питанню, чому саме до даного банку він звернувся за позичкою. Ці причини повинні бути розумними і правдоподібними.

Та все ж навіть враження, отриманого в результаті особистої бесіди з позичальником недостатньо для того, щоб зробити висновок про його характер та здібності. Необхідно також отримати фактичну інформацію, яка дозволить скласти своєрідний психологічний портрет позичальника.

Тобто до основних характеристик, які мають бути з’ясовані, належать:

1. Вид кредиту;

2. Сума кредиту;

3. Строк кредиту;

4. Спосіб погашення кредиту;

5. Вид забезпечення кредиту;

6. Ціна кредиту;

7. Інші характеристики кредиту.

На підставі проведеного аналізу кількісних (системи показників в динаміці) та якісних факторів (основний вид діяльності та форма власності) визначається клас надійності позичальника:

Клас, А — (стандартний кредит) позичальник має здоровий фінансовий стан та достатні джерела доходів (постійну роботу, доходи від цінних паперів та ін.) для обслуговування боргу протягом терміну дії кредитної угоди; виконуються всі умови кредитного договору та вимоги банку щодо надання фінансової та іншої інформації.

Вся документація стосовно застави повна і має позовну силу. Вартість застави дозволяє погасити борг по кредиту та відсотки на умовах примусового продажу (протягом трьох місяців від дати вилучення), враховуючи витрати на вилучення та продаж, нестабільність цін.

Клас Б — (під контролем) фінансовий стан позичальника добрий або дуже добрий, але немає можливості підтримувати його на цьому рівні протягом тривалого часу (зміна місця роботи позичальника, що привело до зменшення його доходів, зменшення доходів від володіння цінними паперами). Позичальник не завжди відвертий у стосунках з банком щодо пояснення фінансового стану, іноді надається недостовірна інформація. Кредит використаний за цільовим призначенням та виконуються всі умови кредитного договору.

Вся документація стосовно застави повна і має позовну силу. Вартість застави покриває основну суму боргу по кредиту і відсотках, в разі примусового продажу (протягом трьох місяців від дати вилучення) враховуючи витрати на вилучення та продаж, нестабільність цін.

Клас В — (субстандартний кредит) фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення (зміна місця роботи, хвороба позичальника або членів сім`ї та інше). Невиконання умов кредитного договору (несвоєчасна сплата процентів, використання кредитних коштів не за цільовим призначенням, невиконання умов щодо належного зберігання заставленого майна та інше). Позичальник несвоєчасно надає інформацію банку про фінансовий стан, або відмовляється надати її взагалі. Вся документація стосовно застави повна і має позовну силу. Проте вартість застави не може покрити основну суму боргу по кредиту і відсотків в разі примусового продажу (протягом трьох місяців від дати вилучення), враховуючи витрати на вилучення та продаж, нестабільність цін.

Клас Д, Г — (сумнівний, безнадійний кредити) фінансовий стан позичальника незадовільний (втрата місця роботи, відсутні джерела погашення позики, втрата застави). Невиконання умов кредитного договору (припинення сплати відсотків, використання кредиту не за цільовим призначенням, невиконання умов щодо належного зберігання заставленого майна та інше). Позичальник залишив Україну або його місцеперебування невідоме. Застави немає або документи по оформленню застави не мають позовної сили.