Стратегії втручання у соціальній роботі

Реферат на тему

Стратегії втручання у соціальній роботі

ПЛАН

1. Поняття стратегій втручання.

2. Догляд.

3. Навчання/наставництво.

4. Стратегії комбінованого (проміжного) втручання.

5. Використана література.

1. Поняття стратегій втручання.

Незалежно від ролей, які виконують соціальні праців-ники у різних службах та організаціях, їхні дії є не випад-ковими, а підпорядкованими певній стратегії втручання.

Стратегії втручання — загальні підходи до процесу надання допо-моги, якими послуговуються соціальні працівники у своїй повсяк-денній діяльності.

Серед українських дослідників побутує думка, що до стратегій втручання вдаються у ситуаціях, за яких клієнт не погоджується або неспроможний самостійно розв’язувати свої проблеми. Однак такий погляд не цілком відповідає суті соціальної роботи.

Стратегії втручання мають на меті допомогти індиві-дам змінити своє життя, поліпшити середовище, в яко-му вони функціонують.

Стратегії втручання поділяють на такі типи (табл. 3.2):

— пряме втручання (безпосереднє надання послуг

тим, хто їх потребує);

втручання, спрямоване на зміну системи (дії щодо створення, підтримання або зміни інституцій, які нада-ють послуги клієнтам);

комбіноване (проміжне) втручання (втручання, за якого використовують елементи прямого втручання і втручання, спрямованого на зміну системи).

Усі ці стратегії є рівнозначними й однаково важли-вими. Вони певною мірою тотожні уявленням про ролі соціальних працівників, методам соціальної роботи (згідно з класифікацією, що розглядає первинні та вто-ринні методи). Використовують їх на різних рівнях со-ціальної роботи.

Стратегії прямого втручання. Суть їх полягає у тому, щоб підвищувати здатність клієнта до подолання труднощів, розв’язання проблем, сприяти його розвит-ку. Такими стратегіями є догляд, ведення випадку, со-ціально-психологічне консультування, навчання (нас-тавництво), зміна поведінки.

2. Догляд.

Передбачає він забезпечення соціальними працівниками підтримки тих, хто не може самостійно розв’язувати свої проблеми, задовольняти особистісні, передовсім базові (вітальні) потреби, не здатен до само-обслуговування. Здійснюється переважно у формі на-домного соціального обслуговування і соціального об-слуговування в резидентних (стаціонарних) закладах. На такій стратегії побудоване надання в Україні біль-шості послуг у територіальних центрах для людей похилого віку та інвалідів, будинках для людей похи-лого віку тощо. Догляд може бути і тимчасовим, коли родині, що здійснює постійний догляд, потрібен пере-починок.

Ведення випадку. Ґрунтується на застосуванні тих комплексних моделей соціальної роботи (психосоціального, кризового втручання та ін.), які передбачають нала-годження тривалих стосунків, корекцію становища клі-єнта через його розвиток і забезпечення доступу до ре-сурсів. Соціальний працівник у такому разі відпові-дальний за оцінювання потреб клієнта, організацію і координацію надання необхідних послуг іншими спеці-алістами.

За такою стратегією працюють куратори в селах (благодійних організаціях єврейських громад України), які відповідають за оцінювання потреб і матеріальних умов тих, хто звертається по допомогу, визначають пос-луги, на які вони мають право, координують надання послуг конкретному клієнтові, відстежують їх якість і зміни у становищі клієнта. У службах підтримки сім'ї, створених при центрах соціальних служб для молоді, соціальний працівник зазвичай опікується 10—15 ро-динами, оцінює проблеми і потреби кожної з них, роз-робляє індивідуальні плани роботи, які містять програ-ми допомоги кожній родині, щоквартально звітує перед відповідним центром щодо його виконання.

Соціально-психологічне консультування. Спираєть-ся на психологічні або комплексні моделі соціальної ро-боти і стосується різноманітних проблем клієнтів. На-приклад, соціальний працівник, допомагаючи сім'ям, у яких хтось із членів має проблеми психічного здоров’я, заохочує його співпрацю із сім'єю, допомагає усім, хто до неї причетний, справитися зі своїми почуттями, вре-гулювати сімейні стосунки, визначити стилі поведінки, посилити незалежність, підтримати баланс влади. Цією стратегією послуговуються й під час консультування жінок, які стали жертвами насильства. Від працівників у громаді ця стратегія вимагає обговорення ідеї чи проб-леми з людиною або групою, вислуховування їх скарг, підтримання контакту із членами групи, які зазнають труднощів у своєму житті і не можуть регулярно відві-дувати зібрання групи.

3. Навчання/наставництво.

У соціальній роботі воно спрямоване на набуття клієнтом практичних і соціаль-них навичок, поновлення втрачених або компенсування їх шляхом поновлення інших, запобігання втраті існу-ючих навичок внаслідок соціальної ізоляції і практич-ної залежності від інших. Наприклад, у взаємодії з розумово відсталими дітьми соціальний працівник, пе-ребираючи на себе роль тренера/вчителя навичок, допо-магає їм набути і закріпити необхідні для щоденного життя практичні, соціальні навички: навички самооб-слуговування, самогігієни, самодогляду, прання, ко-ристування побутовими приладами, приготування їжі, використання транспорту, планування часу, поведінки в типових побутових ситуаціях, прийнятної міжперсональної поведінки під час спілкування, звернення за не-обхідності по допомогу до фахівця тощо. А от соціальні працівники служб підтримки сім'ї допомагають моло-дим батькам, які свого часу виховувалися в інтернатах і не мають господарського досвіду, в оволодінні навичка-ми догляду за немовлям, виховання його, ведення до-машнього господарства, розподілу сімейного бюджету, обробітку городу.

Роль тренера/вчителя навичок можуть перебирати на себе як соціальні працівники, котрі допомагають конкретним людям чи групі людей, так і працівники у громаді. Ключовим моментом ролі вчителя соціальних умінь, яку можуть виконувати працівники у громаді, є заохочення індивідів до розвитку власних здібностей і навичок, набуття нових знань і умінь. Це навчання мо-же відбуватися у процесі організованого на засіданні групи взаємообміну між її учасниками, рольової гри або спостереження, а також на спеціальних заняттях. Нові уміння можна набувати і в спільній роботі об'єднаних у групу індивідів над конкретним завданням, у взаємно-му спілкуванні, а також унаслідок отримання порад від фахівців. Сприяють обміну знаннями, аналізу власного досвіду й отриманої інформації зі специфічних тем гро-мадського життя і неформальні обговорення, семінари. Працівникам у громаді важливо забезпечити умови індивідам для взаємообміну інформацією, знаннями, дос-відом, що вселятиме їм упевненість у собі, у власній здатності самостійно подолати свої проблеми.

Зміна поведінки. Вона може бути пов’язана з реалі-зацією профілактичних програм, програм раннього втручання (соціальний працівник починає працювати з дитиною, як тільки у неї виявлено певні проблеми) тощо. Наприклад, при складанні соціально-психологічних реабілітаційних програм для людей, які вживають психоактивні речовини, можна використовувати психодинамічні, когнітивно-біхевіористські, гуманістично-екзистенційні та інші теоретичні підходи й моделі, кож-на з яких пропонує техніки зміни поведінки.

4. Стратегії комбінованого (проміжного) втручання.

Їх метою є налагодження контактів між клієнтами і системами, з якими вони взаємодіють і які надають їм ресурси, послуги, можливості. До них належать: фасилітація, вулична робота, активізація/мобілізація, пред-ставництво і захист інтересів, консультування, допомо-га іншим фахівцям.

Фасилітація. Передбачає надання соціальними працівниками допомоги групам у вираженні своєї по-треби, ідентифікації (з'ясуванні) своїх проблем, роз-робленні і реалізації стратегії їх розв’язання. Фасилітатор допомагає об'єднаним у групи клієнтам виробити у собі здатність ефективно долати проблеми, розвинути навички лідерства і розуміння інших, зміцнити впев-неність у собі.

Цю стратегію втручання використовують у роботі з громадою за необхідності допомогти людям організува-ти допомогу самим собі. Орієнтуючись на концепцію «людина в оточенні» (в якій значна увага приділяється соціальному середовищу клієнта та його праву «унікаль-но» жити, якщо воно не порушує прав інших людей), со-ціальні працівники допомагають клієнту «навчитися жити» у громаді, прилаштовуватися до її соціальної інф-раструктури та можливостей.

Вулична робота. Спрямована на встановлення кон-такту з клієнтами, які не є користувачами існуючих служб, послуг, з певних причин важкодоступні для со-ціальних служб, закладів системи охорони здоров’я. Вона полягає в донесенні профілактичної інформації до потенційних клієнтів у місця, в яких вони збираються, проводять час. Найефективнішою її формою є робота за принципом «рівний — рівному» (залучення наставників одного віку і однакового походження для переда-вання просвітницьких послань цільовій групі), що сприяє використанню індивідуального досвіду, форму-ванню індивідуального підходу до кожного клієнта програми.

Активізація/мобілізація. Має на меті залучення лю-дей до дій щодо розв’язання соціальних проблем певної вразливої групи чи громади. Йдеться про соціальні дії і лобіювання інтересів — техніки, яку найчастіше вико-ристовують під час роботи у громаді. Важливими скла-довими цієї стратегії є організація груп самота взаємо-допомоги, навчальних гуртків, освітніх товариств, які є ефективними засобами підвищення свідомості.

Представництво і захист інтересів клієнтів. Ці стратегії поширені в індивідуальній соціальній роботі. Вони передбачають цілеспрямовану діяльність щодо представництва прав та інтересів клієнта або групи гро-мадян, участь у переговорах від їхнього імені, захист їхніх юридичних інтересів, в т. ч. в суді, якщо в цьому є необхідність. До них вдаються, якщо існуючі служби або інституції не зацікавлені у наданні послуг і вирі-шенні питань клієнта, демонструють негативне став-лення до нього.

Консультування. Є комбінованою стратегією, реалі-зовуючи яку експерт допомагає консультованому (ін-шому соціальному працівнику) ефективніше надавати послуги клієнтові завдяки збагаченню, модифікації знань, навичок, ставлень, поведінки. Консультант за-безпечує керівництво, управління агенціями та органі-заціями своїми порадами, пропозиціями щодо підви-щення ефективності роботи служб, надання послуг.

Допомога іншим фахівцям. Це стратегія, за якої со-ціальні працівники консультують не тільки своїх менш кваліфікованих колег, а й представників інших профе-сій. Наприклад, у Великобританії вони консультують суддів і слідчих під час оцінювання соціального функ-ціонування правопорушника і соціально-корекційних можливостей конкретного різновиду нев’язничого по-карання.

Стратеги втручання, спрямовані на зміну систе-ми. Стратегії цього типу зосереджуються на системах, з якими клієнти вступають у взаємодію. Вони передбача-ють підтримку і вдосконалення системи соціального за-хисту, забезпечення ефективного і гуманного надання соціальних послуг. Соціальні працівники, чия діяльність пов’язана з аналізом політики і розвитком систем, покликані ініціювати зміни у статутах соціальних служб і соціальній політиці. До стратегій цього типу від-носять планування, адміністрування соціальних закла-дів, збирання даних і управління ними, оцінювання/до-слідження.

Планування. Воно є невід'ємною складовою всіх стратегій. Відповідальні за його здійснення соціальні працівники більшість свого робочого часу витрачають на дослідження, моніторинг, оцінювання програм ді-яльності. У невеликих соціальних службах до плану-вання можуть бути залучені усі співробітники.

Адміністрування соціальних закладів. Здійснюють його досвідчені керівники, які аналізують ефектив-ність, оперативність (своєчасність) надання послуг, контролюють працівників, надаючи їм професійну під-тримку. Цю стратегію може використовувати кожен працівник, який відповідає за реалізацію конкретної соціальної програми. Навіть якщо програму буде спря-мовано на обмежене коло клієнтів, її виконання потре-буватиме написання звітів, підтримання ділового лис-тування, організації роботи, навчання персоналу, під-тримання приміщення в належному стані тощо.

Збирання даних та управління ними. Ця стратегія необхідна для оптимального консультування клієнтів, представництва їхніх інтересів, використання інших стратегій втручання. Робота може полягати у відстеженні змін до законів і письмовій інтерпретації склад-них юридичних норм; підготовці інформаційних роздаткових матеріалів, які б розкривали, наприклад, пра-ва клієнтів на отримання послуг чи допомоги; веденні бази даних організацій, які можуть надавати послуги клієнтам; веденні інформаційної веб-сторінки.

Оцінювання/дослідження. У практиці соціальної роботи воно передбачає вивчення літератури за певною тематикою, оцінювання результатів здійсненого втру-чання, визначення якості соціальних програм, вивчен-ня суспільних потреб у запровадженні конкретних со-ціальних послуг. Дослідницький елемент у роботі соці-альних служб є доволі значним, він відіграє важливу роль у плануванні роботи, наданні послуг, використан-ні ресурсів. Навіть формально не залученим до дослі-дження соціальним працівникам доводиться збирати статистичні дані, інтерв'ювати клієнтів, писати звіти про надані послуги.

На практиці часто трапляється, що кожна соціальна служба чи система соціальних закладів на власний роз-суд обирає й називає свої стратегії. Наприклад, страте-гію догляду іноді називають «соціальним патронажем», «доглядом на дому», «соціальним супроводом», «медико-соціальним обслуговуванням» тощо. Поширеною є практика, за якою соціальні працівники спеціалізують-ся на одній із стратегій (вуличній роботі, оцінюванні та дослідженнях тощо). Проте працівник може застосову-вати в своїй роботі різні стратегії, «переключатися» з одного типу на інший. Наприклад, соціальний праців-ник, який відповідає за роботу зі студентами з обмеже-ними функціональними можливостями, може впро-довж дня:

відвідати гуртожиток, вивчити потрібні докумен-ти й зустрітися з проектантом нової системи сигналіза-ції в гуртожитку, де мешкають такі студенти (стратегія планування);

переглянути результати опитування студентів стосовно взаємодії з викладачами під час занять і провес-ти дискусію з новими викладачами щодо особливостей навчання студентів із обмеженими функціональними можливостями (фасилітація, сприяння роботі групи);

обговорити зі студентом, у якого погіршився стан здоров’я, доцільність припинення навчання в універси-теті (соціально-психологічне консультування).

Вибір стратегії втручання залежить від загального підходу, якого дотримується соціальна служба, та інди-відуальної ситуації клієнта. Лише ретельне виявлення проблем, потреб та очікувань клієнтів, обставин, що спричинили їх, є передумовою концентрації на найак-туальніших завданнях і вибору найпродуктивнішої для конкретної ситуації стратегії.

Попри те що стратегії мають різне призначення, у ме-жах кожної з них соціальним працівникам доводиться: збирати, зберігати та поширювати інформацію; вести пе-реговорити, укладати контракти (угоди), оцінювати проблеми; налагоджувати довірливі стосунки; відпра-цьовувати і впроваджувати плани дій; оцінювати ре-зультати роботи. Послідовність цих етапів залежно від обставин може змінюватися, однак зацікавлений у ре-зультативній діяльності соціальний працівник не зможе прогнозувати їх.

Виникнення нових стратегій (методів, технологій) соціальної роботи зумовлене змінами соціальних відносин, які в кожному суспільстві відображають конкретно-історичну специфіку його розвитку. А різні тлума-чення прийомів і способів діяльності соціальних праців-ників (методів, технологій, рівнів, стратегій) свідчать про незавершеність їх наукового осмислення і структуризації, що потребує подальших спеціальних дослі-джень, інтегрування їх результатів у цілісну методоло-гію соціальної роботи.

Використана література.

1. Арнольдов А. И., Бочарова В. Г., Вульфов Б. 3. и др. Социальная педагогика: вопросы теории и практики. Методические материалы. — М.: Центр социальной педагогики РАО и АСОП. Р РФ, 1994.

2. Григорьев С. И., Гуслякова Л. Г., Ельчанинов В. А. Теория и мето-дология социальной работы. — М.: Наука, 1994.

3. Гуслякова Л. Г., Холостова Е. И. Основы теории социальной ра-боты. — М.: Ин-т социальной работы, 1997.

4. Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. — К.: УДЦССМ, 2001.

5. Лукашевич М. П., Мигович 1.1. Теорія і методи соціальної роботи. — К.: МАУП, 2002.