Життя Готамі Будда

Буддизм

Говорячи про основи буддизму, не можна зупинятися на пізніших ускладненнях і розгалуженнях. Важливо знати, що ідея очищення навчання завжди жива в буддійській свідомості. Незабаром після смерті Вчителя почалися відомі собори в Раджагрихє, потім у Вайшалє й у Патнє, повертаючи навчання до його первісної простоти.

Головні існуючі школи буддизму — Махаяна (Тибет, Монголія, Росія — калмики, буряти, Китай, Японія, Північна Індія) і Хинаяна (Індокитай, Бірма, Сіам, Цейлон і Індія). Але у всіх школах однаково пам’ятають про якості самого Вчителя.

Якості Будди: Шакья Муні - мудрий з роду Шакья; Шакья Синха — Шакья Лев; Бхагават — Благословенний; Саттха — Учитель; Татхагата — Минулий Великий Шлях; Джина — Переможець; Владика Благого Закону.

Пізнаючи навчання Будди, розумієте, звідки йде твердження буддистів: «Будда — людина». Його навчання життя — поза всякими забобонами. Храм для нього не існує, але є місце зборів і будинок знань, тибетські дуканг і цуглаканг.

Будда заперечував існування особистого Бога. Будда заперечував існування вічної й незмінної душі. Будда дав навчання життя кожного дня. Будда дієво виступав проти власності. Будда особисто боровся проти бузувірства каст і переваги класів. Будда затверджував досвідчене, достовірне знання й цінність праці. Будда заповів вивчати життя миру в повній його реальності. Будда заснував громаду, передбачаючи торжество Громади Миру.

Сотні мільйонів шанувальників Будди поширені по усьому світі й кожний затверджує: «Прибігаю до Будди, прибігаю до Навчання, прибігаю до Громади» .

Буддійська письмова традиція й сучасні нам дослідження встановлюють ряд подробиць життя Готами Будди. Кончина Будди ставиться більшістю дослідників до 483 р. до нашої ери. Згідно сингальським хронікам, Будда жив з 621 по 543 р. до н.е. А китайські хроніки фіксують народження Будди в 1024 р. до н.е. Зазначено вік Учителя — біля вісімдесятьох років (усні традиції затверджують сто років). Відоме місця народження Вчителі - Капилавасту, розташоване в Непальському Тераї. Відомий царський рід Шакья, з якого відбувався Готама.

Звичайно, всі біографії великого Вчителя сильно прикрашені сучасниками й послідовниками, особливо в пізніших писаннях, але для збереження колориту й характеру епохи доводиться певною мірою користуватися традиційним викладом.

Відповідно до переказів, у шостому столітті до нашої ери в Північній Індії, у передгір'ях Гімалаїв, існувало володіння Капилавасту; воно було населено численними племенами Шакья, нащадками Їкшваку, сонячного роду кшатрієв. Вони управлялися старшим плем’я, і глава плем’я жив у місті Капилавасту, від якого в цей час не залишилося слідів, тому що ще при житті Будди він був зруйнований сусіднім ворожим царем. У той час у Капилавасту царював Шуддходана, останній прямий нащадок Ікшваку. Від цього царя і його дружини Майї породжений був майбутній великий Учитель, що одержав ім'я Сиддхарта, що означає - «той, хто виконав своє призначення» .

Бачення й пророцтва передували його народженню. Чимало легенд про його чудесне зачаття. Так, по одній легенді, Бодхисаттва, обравши царицю Майю своєю матір'ю для своєї появи на землі, прийняв образ чудесного білого слона й увійшов у її черево; по іншій — це був сон, що бачила Майя. По древньому переказі, бачення слона завжди означає втілення божественного Аватара. Саме народження його в день травневої повні супроводжувалося численними сприятливими знаменнями на небесах і землі. Так, великий Риши Атиша, що перебував у Гімалаях, як відлюдник, почувши про народження в гаї Люмбини (поблизу Капилавасту) Бодхисаттви, майбутнього Будди, що пустить у хід Колесо Навчання, негайно зібрався в шлях для шанування майбутньому Вчителеві людства. Прийде в палац Шуддходани, він виразив бажання побачити немовля Бодхисаттву. Цар наказав принести дитину, очікуючи благословення від великого Ришу. Але Атиша, побачивши дитини, спочатку радісно посміхнувся, потім заридав. Стурбований цар запитав про причину його горя й чи не бачить він дурних ознак для його сина. На це Ришу відповів, що ніщо не загрожує дитині. Він радується, тому що Бодхисаттва досягне повного осяяння й стане великим Буддою, але він уболіває, тому що не доживе до його днів і не почує Великий Закон, що буде сповіщений у порятунок миру.

Цариця Майя, давши народження Бодхисаттве, на сьомий день умерла, і місце її зайняла сестра її, по ім'ю Праджапати. В історії буддизму вона відома як перша учениця Будди і як фундаторка й перша ігуменя жіночої буддійської громади.

За звичаєм того часу на п’ятий день після народження Бодхисаттви сто вісім брамінів, з найбільш знаючих у Ведах і пророкуваннях, були скликані в палац Шуддходани, щоб дати ім'я новонародженому царевичеві й прочитати й визначити його життєвий шлях у приреченнях світил.

Вісім із самих учених сказали: «Маючий такі знаки, як царевич, зробиться світовим монархом — Чакравартин, але якщо він вийде від миру, він стане Буддою й зніме завісу неуцтва з око миру» .

Восьмий, наймолодший, додав: «Царевич покине мир після того, як він побачить чотири знаки, — старого, хворої людини, труп і пустельника» .

Шуддходана, бажаючи удержати сина-спадкоємця, прийняв всі міри до тому. Оточив його розкішшю, всіма задоволеннями, які могла надати царська влада. Знаючи, що син його буде піднятий до зречення й відходу зазначеними чотирма зустрічами, цар видав указ спостерігати за тим, щоб царевич не міг побачити жодного із зазначених явищ. В усі чотири сторони на відстані чверті милі від палаців була поставлена надійна варта, що нікого не повинна була пропускати. Але визначене здійснилося.

Є багато даних, що вказують, що царевич Сиддхарта одержав прекрасну освіту, тому що знання в ті часи було у великій повазі й, відповідно до примітки в Буддхачарита Асвагоши, саме місто Капилавасту був названий так на честь великого Капили, засновника філософії Санкхья. Відзвуки цієї філософії можуть бути знайдені в навчанні Благословенного.

У Каноні для більшої переконливості у вуста самого Будди вкладений опис розкішного життя при палаці Шуддходани. «Я був вихований у витонченості, у надзвичайній витонченості. У володіннях мого батька ставки лотосів, синіх, білих, і червоних, були зроблені для мене. Я вживав сандалове масло тільки з Бенареса, і всі мої одяги привозилися з Бенареса. День і ніч біла парасолька тримали наді мною, щоб ні спека або холод, ні пил або дощ не торкнулися мене. Я володів трьома палацами — один для зими, іншої для літа й третій для дощового періоду. У продовження чотирьох дощових місяців я був оточений музикантами, співаками й танцівницями й не залишав палацу. І тоді як в інших володіннях відрубай рису давалися в їжу рабам і працівникам, у мого батька раби й працівники одержували рис і м’ясо в їжу» .

Але ця розкіш і щасливе безтурботне життя не могли приспати великий дух, і в найдавніших традиціях ми зустрічаємо вказівку, що пробудження свідомості до страждань людства й до проблем існування відбулося набагато раніше, ніж це прийнято пізнішими писаннями.

У тієї ж Ангуттара-Никая наведені й наступні слова, нібито самого Будди: «И мені, породженому в такій розкоші й вихованому в такій витонченості, з’явилася думка: „Істинно, неосвічена, звичайна людина, будучи сам підданий старості, без можливості уникнути її, засмучується, коли він бачить, як старіють інші. Я теж підданий старості, і не можу уникнути її. І якщо я, будучи підданий всьому цьому, побачу старезний старого, що хворіє й страждає, то важко буде мені“. (Те ж повторюється й про хвороби, і про смерть). Продовжуючи так міркувати, вся моя радість юності зникла назавжди» .

Так, по цих традиціях, Бодхисаттва із самого раннього років проявляв надзвичайний жаль і зірку спостережливість до навколишніх явищ. Сказання буяють зворушливими епізодами з дитячого життя Бодхисаттви. Приведемо деякі з них.

У Махавасту розповідається, як один раз малолітній Бодхисаттва із царем і в супроводі придворних перебував у парку. І тому що він міг уже самостійно ходити, то пройшов непомічений у напрямку до місцевого селища, і отут на поле він побачив змію й жабу, убитих плугом. Жаба була взята в їжу, змія ж викинута. Видовище так уразило Бодхисаттву, що він сповнився великого суму й відчув надзвичайний жаль. І, бажаючи усамітнитися для міркування над тільки що побаченим, він направився до квітучої яблуні, що стояла у відокремленому місці. Тут, сидячи на землі, покритої сухими листами, він зрадився своїм думкам. Тим часом цар, стурбований його відсутністю, послав придворних на його розшуки. Один з них знайшов його під тінню яблуні, зануреного в глибоке міркування.

Інший раз він побачив орачів. Вони були брудні, не чухані, боси й по тілу їх котився піт. Вони поганяли биків залізними прутами. По спинах і бокам тварин струменіла кров. Вони були поїдені мухами й комахами й покриті що кровоточать і гнояться ранами від ударів залізними прутами; обтяжені своїм ярмом, вони ледь переводили подих, надриваючись у страшних зусиллях. Ніжне серце Бодхисаттви сповнилося гострого жалю.

" Кому належите ви?" - запитав він орачів.

" Ми власність пануючи" , — відповідали вони.

" Від цього дня ви більше не раби, ви більше не будете слугами. Ідіть, куди хочете, і живете в радості" .

Він також звільнив биків, сказавши їм: «Від цього дня пасіться на волі й пийте саму чисту воду, і нехай благодатний вітер із чотирьох сторін світла обвіє вас» .

Потім, побачивши тінисте бамбукове дерево, він сіл у його підніжжя й зрадився міркуванню.

Девадата, побачивши гусака, що летить над своєю головою, пустив стрілу, і поранений птах упав у сад Бодхисаттви. Бодхисаттва підняв його й, вийнявши стрілу, перев’язав рану. Девадата послав за птахом, але Бодхисаттва відмовився віддати її посланцеві, сказавши, що птах належить не тому, хто хотів позбавити її життя, але тому, хто врятував його. Так відбувся перший розлад з Девадатой.

Коли царевичеві здійснилося шістнадцять років, за звичаєм його країни він повинен був обрати собі дружину після того, як з’явиться переможцем на змаганнях у військовому мистецтві й в іграх. Вибір царевича впав на царівну Яшодхару з того ж роду Шакья. Вона стала матір'ю Рахули, що згодом зробився учнем свого батька й досяг Архатства.

Але особисте щастя, як би не було воно велике, не могло задовольнити вогненно спрямований дух Бодхисаттви. Серце його продовжувало відзвучати на кожне людське горе, і розум його, споглядаючи мінливість і швидкоплинність усього існуючого, не відав спокою. Він нудився в розкішних приміщеннях свого палацу, і, подібно леву, простромленому стрілою, у стражданні викликував: «Мир повний неуцтва й страждання, немає нікого, хто б міг зцілити недуги існування!»

Це стан його духу символічно описане в чотирьох зустрічах, що запам’яталися в розумі царевича свідомістю страждання й тлінності всього сущого. Після них він залишив своє царство в пошуках звільнення миру від страждання.

По древніх текстах, рішення Будди піти від миру виникло з його внутрішнього потяга, але пізніші тексти приписують це впливу Богів, які спонукали його до цьому й послали йому чотирьох ангелів, що прийняв образи старезного старого, хворого, трупа й анахорета. Так, у древній біографії у вірші, що випливає після третьої зустрічі, є примітка, що тільки Бодхисаттва і його візник бачили труп, що переносили через дорогу. Відповідно до цієї Сутри, царевичеві деяким менш двадцяти років. Так легенда говорить:

Один раз царевич сказав своєму візникові Чандака, що він бажає проїхатися по парку. На шляху їм зустрів старезний старий. Візник пояснила царевичеві, що є старість і як всі люди піддаються їй. Глибоко вражений царевич велів повернути назад і повернувся додому.

Незабаром після цієї зустрічі він знову проїжджав тим же парком і на дорозі побачив людину, все тіло якого було спотворено огидною хворобою, і важко стогнали від страждань. Візник пояснив йому, що є хвороба і як всі люди піддаються тому ж. І знову царевич наказав повернути назад. Всі задоволення зблякли для нього, і радості життя стали ненависні.

Інший раз він зустрів хід із запаленими смолоскипами, люди несли носилки й на них щось, закрите білим покривом; жінки з розпущеними волоссями й голосним плачем супроводжували їх — це був труп. Чандака сказав йому, що всі люди повинні прийти до такого стану. І царевич викликнув: «О, люди! Як згубно ваша зваба! Неминуче ваше тіло звернеться в порох, але ви продовжуєте жити безтурботно, не обертаючи ні на що уваги!» Візник, помітивши, яке враження зробило це видовище на царевича, повернув коней у напрямку до міста.

Отут стався новий випадок, що як би вказав царевичеві дозвіл його питання, що мучило. Коли вони проїжджали повз палаци, що належали представникам знаті з роду Шакья, одна із царівен побачила царевича з балкона свого палацу й привітала його віршами, у яких слово нибутта (Нірвана, звільнення, щастя) повторювалося в кожному рядку, що означали:

" Щасливий батько, що породив тебе, Щаслива мати, що зростила тебе, Щаслива дружина, що назве чоловіком цього прекрасного коханого.

Вона стане вище страждань" .

Царевич, почувши слово нибутта, зняв із шиї дорогоцінне намисто й послав його царівні, просячи неї прийняти це в нагороду за те наставляння, що вона йому дала. Він подумав: «

" Щасливі ті, які знайшли звільнення. Прагнучи до спокою розуму, я стану шукати блаженство Нірвани" .

У ту ж ніч Яшодхаре снився сон, що царевич покинув її; прокинувшись, вона розповіла йому свій сон: «О, мій коханий, куди ти підеш, дозволь і мені піти за тобою» .

І він, маючи намір відправитися туди, де не було страждань (Нірвана), відповів: «Нехай буде так, куди я піду, ти теж можеш іти» .

Після повернення Будди Яшодхара разом з його другою матір'ю Праждапати стали його першими ученицями.

Була ніч. Царевич не міг знайти заспокоєння на своєму ложі. Устав і вийшов у сад. Там він сіл під більшим бамбуковим деревом і зрадився міркуванням над життям і смертю, над нещастям розкладання. Він зосередив свій розум і знайшов ясність мислення, і повний спокій зійшов на нього. Перебуваючи в такому стані, розумовий погляд його відкрився, і він побачив перед собою високий і величний вигляд Старця, виконаний спокою й достоїнства.

" Звідки Ти й хто Ти?" - запитав царевич. У відповідь старий вимовив: «Я — шрамана. Пригноблений думкою про старість, хворобу й смерть, я покинув будинок мій у пошуках шляху порятунку. Всі речі спрямовуються до розкладання, лише Істина перебуває у вічності. Все підлягає зміні, і немає сталості, але слова Будди залишаються незмінними» .

Сиддхарта запитав: «чи можна знайти спокій у цьому світі горя й страждання? Я подавлений пустотою земних задоволень, і всяка чуттєвість мені ненависна. Все гнітить мене, і саме існування здається нестерпним» .

Шрамана відповідав: «Де є спека, там є й можливість холоду. Істоти, піддані стражданням, володіють і здатністю насолоджуватися. Початок зла вказує, що й добро може бути розвинене. Тому що ці речі - відносні. Там, де страждання великі, там і блаженство буде велике, якщо тільки ти відкриєш очі, щоб побачити. Як людина, що впала на купу покидьків, повинен знайти найближчий ставок, покритий лотосами, так само точно повинен ти шукати велике безсмертне озеро Нірвани, щоб очистити скверну. Якщо озеро це не стане предметом шукання, то провина не в озері. Так само, коли існує благословенний шлях, що веде людину, зв’язаної гріхом, до порятунку в Нірвані, провина не в тропі, але в людині, якщо тропа ця залишається осторонь. І коли людина, обтяжена недугою, не скористається допомогою лікаря, що може зцілити його, провина не в лікарі. Так само точно, коли людина, обурена бажанням злісних учинків, не шукає духовного керівництва Осяяння, провина буде не в цьому звільняючому від гріхів керівництві» .

Царевич слухав мудрим словам і сказав: «Я знаю, що досягну мети, але батько говорить, що я ще юний і пульс мій б'ється занадто повнокровно, щоб вести життя шрамана» .

Величний Старець відповідав: «Ти повинен знати, що для пошуків Істини час завжди сприятливо» .

Трепет радості простромив серце Сиддхарти: «Саме тепер час шукати Істину. Тепер час порвати всі зв’язки, які можуть перешкодити мені досягти зробленого осяяння» .

Небесний Вісник вислухав зі схваленням рішення Сиддхарти: «Іди, Сиддхарта, і виконай своє призначення. Тому що ти — Бодхисаттва вибраний Будда; тобі призначене освітити мир. Ти — Татхагата, Зроблений: тому що ти встановиш праведність і станеш Дхармарадж, царем Істини. Ти — Бхагават, ти — Благословенний, тому що ти покликаний стати Рятівником миру.

Виконай досконалість Істини. І якщо навіть блискавка обрушиться на голову твою, не поступися приваблюванням, що ведуть людей зі шляхи Істини. Як сонце за всіх часів треба своєму шляху й не шукає іншого, так ти не покинеш тропи праведності, ти станеш Буддою.

Будь наполегливий у шуканнях твоїх, і ти знайдеш, що шукаєш. Випливай твоєї мети невідступно, і ти переможеш. Благословення всіх богів, все шукаюче світло буде над тобою, і небесна мудрість направить твої кроки. Ти будеш Буддою, ти освітиш мир і врятуєш людство від загибелі" .

Так сказавши, Бачення зникло, а душу Сиддхарти була виконана захвату. Він сказав собі:

" Я пробудився для Істини, і я вирішую виконати моє призначення. Я порву всі зв’язки, що прив’язують мене до миру, і залишу будинок мій, щоб знайти шлях порятунку. Істинно, я стану Буддою" .

Царевич повернувся в палац, щоб востаннє глянути на ті, кого любив вище всіх земних скарбів. Він направився в покої матері Рахули й відкрив двері. Там горіла лампа запашного масла. На ложі, посипаному жасмином, спала Яшодхара, поклавши руку на голову сина. Коштуючи на порозі, Бодхисаттва дивився на них, і серце його розривалося від туги. Біль розлуки простромила його. Але нічого не могло похитнути його рішення, і мужнім серцем придушив він свої почуття й відірвався від самого йому дорогого.

Його кінь Кантака був осідланий, і, знайшовши брами палацу широко відкритими, він направив коня в тишу ночі. Вірний візник супроводжував його. Так царевич Сиддхарта відрікся від земних насолод, відмовився від свого царства, порвав всі зв’язки й вступив на шлях безхатченка.

Дотепер чотири місця в Індії викликають паломництво шанувальників навчання Будди. Місце народження — Капилавасту. Місто цей, як уже було сказано, перебував у Північній Індії, у передгір'ях Гімалаїв, у верхів'ях ріки Гондаки, і був зруйнований ще при житті Будди. Місце осяяння — Бодхи-Гайя, де перебував гай, що згадується часто, Урувела, під тінню якої Готама об'єднав всі свої досягнення. Місце першої проповіді - Сарнат (біля Бенареса), де, по вираженню переказу, Будда пустив у хід Колесо Закону. Місце це дотепер зберігає руїни найдавніших гуртожитків. Місце смерті - Кушинагара (Непал).

У записках китайського мандрівника Фа-Сяня (392−414), що відвідав Індію, ми зустрічаємо описи руїн володінь Капилавасту, а також і інших шанованих місць.

Незважаючи на ці факти, незважаючи на древні колони пануючи Ашоки, перебувають аматори зробити з Будди міф і відірвати це високе навчання від життя. Француз Сенар в особливій книзі затверджує, що Будда є сонячний міф. Але й тут наука відновила людську особистість Учителя Готами Будди. Урна із частиною золи й костей Будди, знайдена в Пиправє (Непальський Тераї) і датована написом, а також історична урна із частиною реліквій Учителі, покладена царем Канишкою і знайдена біля Пешавара, свідчать виразно про смерть Первоучителя Світової Громади Готами Будди.

Не потрібно думати, що життя Готами Будди протікала серед загального визнання й спокою. Навпаки, збереглися дані, що вказують на наклеп і всілякі перешкоди, на яких Учитель, як щирий борець, тільки зміцнював, тим збільшуючи значення свого подвигу. Багато даних говорять про ту ворожість, що він зустрічав серед аскетів і брамінів, що ненавиділи його. Перші за осудження їхнього бузувірства, другі за відмову визнати їхні права на соціальні переваги й на знання істини по праву народження.

Першим він говорив: «Якби можна було досягти досконалості й звільнення від уз, що прив’язують людини до землі, тільки відмовою від м’ясної їжі й людських умов, то слон і корова давно досягли б його» .

Другим — «По справах людина стає парією, по справах стає браміном. Вогонь, запалений браміном, і вогонь, запалений шудрою, однаково мають полум’я, яскравість і світло. До чого привела ваша відокремленість? За хлібом ви йдете на загальний базар і цінуєте монети з кошеля шудри. Ваша відокремленість просто називається грабунком. І священні речі ваші просто знаряддя обману.

Майно багатого браміна чи не є ганьблення Божественного Закону? Ви вважаєте південь світлом, а північ — тьмою. Буде час, коли прийду від напівночі, і ваше світло померкне. Навіть птаха летять на північ, щоб там принести миру пташенят. Навіть сірі гусаки знають цінність майна на землі. Але брамін намагається набити золотом пояс свій і набрати скарбу під порогом будинку. Брамін, ти ведеш жалюгідне життя й кінець твій буде жалюгідним. Ти перший будеш підлягати знищенню. Якщо піду на північ, то звідти й повернуся". (Зі слів усної традиції буддистів Індії).

Відомі випадки, коли, після проголошення їм мов, величезна більшість слухачів покинуло його, і Благословенний сказало: «Зерно відділилося від полови; громада, що залишилася, сильна переконанням, заснована. Добре, що ці гордії вийшли» .

Згадаємо епізод, коли його найближчий учень і родич Девадатта задумав скинути уламок скелі на Вчителя, що проходив, і навіть встиг ушкодити йому палець.

Згадаємо жорстоку долю, що осягла його плем’я й батьківщину від мстивого царя. Легенди розповідають, що Будда, перебуваючи з улюбленим учнем Анандою недалеко від міста в момент нападу на його країну, відчув найжорстокіший головний біль, ліг на землю й накрився плащем, щоб сховати від єдиного свідка скорботи, що опанувала його стоїчним серцем.

Також не був він позбавлений і фізичних стражданнь. Часто згадуються випробовувані їм жорстокі болі в спині, і сама смерть його нібито відбулася від недоброякісної їжі. Всі ці подробиці роблять його вигляд істинно людським і близьким.

Слово «Будда» не є ім'я, але означає стан розуму, що досяг вищої крапки розвитку, у буквальному перекладі «який пізнав», або той, хто опанував зробленим знанням — мудрістю.

Згідно Палійським Сутрам, Будда ніколи не затверджував свого усезнання, яким наділили його учні й послідовники. «Ті, хто сказали тобі, Вачча, що Вчитель Готама знає всі, бачить всі, затверджує своє володіння безмежною міццю провидіння й знання й говорить: «чи Ходжу я або нерухомий або сплю, завжди й у всім властиве мені усезнання» , — ті люди не говорять, що я сказав, — вони обвинувачують мене, всупереч усякій істині.

Сили, якими володіє Будда, не чудесні, тому що чудо є порушення законів природи. Вища міць Будди цілком погодиться з вічним порядком речей. Його надлюдські здатності «чудесні» настільки, наскільки діяльність людини повинна здаватися чудесної нижчим істотам. Подвижникам, борцям щирого знання так само природно виявляти свої незвичайні здатності, як птахові літати й рибі плавати.

" Будда, — відповідно до одного тексту, — є лише старший з людей, що відрізняється від них не більше, ніж перше курча, що вилупилося, від інших курчат однієї квочки" .

Знання підняло його в іншу категорію істот, тому що принцип диференціації укладений у глибині свідомості.

Особливо підкреслюється людяність Готами Будди в найдавніших писаннях, де зустрічаються вираження: «Готама Будда, це самий досконалий із двоногих» .

Палійські Сутри містять багато яскравих визначень високих якостей Готами — Учителя, що вказав шлях. Приведемо деякі з них: «Він — Водій каравану, Він — Засновник, Він — Учитель, Він — незрівнянний Наставник людей. Людство котилося подібно колесу візка по шляху загибелі, що заблудилося без провідника й заступника. Він указав їм вірний шлях.

Він — Владика Колеса Благого Закону. Він — Лев Закону" .

" Він — чудесний Цілитель, жалісливими засобами він виліковує небезпечно хворих людей" .

" Шанований Готама — Орач. Його рілля — безсмертя" .

" Він — Світло Миру. Подібно піднімається із землі, що подібно розкриває що сховано, що подібно несе в темряві світильник, щоб очі, що мають, могли бачити, — так Готама освітив своє Навчання з усіх боків" .

" Він — Визволитель. Він звільняє, тому що сам був звільнений". Його моральні й духовні досконалості свідчать істину його навчання, і міць його впливу на навколишнім полягала в прикладі його особистої праці.

Древні писання завжди підкреслюють життєвість його навчання. Готама не відвертався від життя, але проникав в усі будні трудящих. Шукав розташувати їх до навчання, надавав їм участь у своїх громадах, приймав їхні запрошення й не боявся відвідувань куртизанок і раджів, двох центрів світського життя в містах Індії. Намагався не ображати традиційних звичаїв; мало того, він шукав можливість дати їм своє навчання, знаходячи опору в особливо шанованій традиції, не поступаючись при цьому основними принципами.

Не було абстрагованості в його навчанні, він ніколи не протиставляв існуючої реальності ідеал життя містичної й трансцендентальної. Він підкреслював реальність існуючих речей і умов для даного часу. І тому що його діяльність і думка переважно бували в колі життєвих умов, те й зміст своїх мов і притч він черпав з повсякденного життя, користуючись найпростішими образами й порівняннями.

Виходячи з подання паралелізму між природою й людським життям, індуські мислителі думають, що явища природи можуть нам багато чого пояснити в проявах нашого життя. Будда, приймаючи цей метод щасливо зберіг для свого навчання досвід старої традиції. «Я зроблю тобі порівняння, тому що багато розумних людей зрозуміли за допомогою порівняння» , — така була звичайна формула Будди. І цей простій, життєвий підхід повідомляв його навчанню яскравість і переконливість.

Вплив його на людей було пропорційно його вірі в себе, у свої сили й у свою місію. Завжди входив він у положення кожного учня й слухача, даючи їм саме необхідне із їхнім розумінням. Не обтяжував учнів і слухачів, що не мала необхідної підготовки до засвоєння вищого знання, непосильним для них розумовим процесом. Також не заохочував до відверненого знання й не застосували в житті його високо етичне навчання. Коли один з подібних, Малунка, запитав один раз Благословенного про початок всіх речей — Благословенний зберігав мовчання, тому що він уважав, що найголовніше завдання було у твердженні реальності навколишнього нас, тобто бачити речі, як вони існують навколо нас, і намагатися колись поліпшити їх, сприяти їхній еволюції й не витрачати час на інтелектуальні спекуляції.

Безсумнівно, знання його перевищувало Навчання, що дається їм, але обережність, що підказується великою мудрістю, утримувала його від видачі понять, які могли бути не засвоєні свідомістю слухачів і, із цієї причини, стати руйнівними.

" Один раз Благословенний зупинився в бамбуковому гаю в Косамби. Взявши пригорщу листів, Благословенний запитав учнів: «Як думаєте, учні мої, що більше: чи ця пригорща листів у моїй руці або ж листи, що залишилися на деревах цього гаю?» .

" Листи в руці нечисленні; незрівнянне число листів у всім гаї" .

" Істинно так, і те, що я пізнав і не повідав вам, набагато більш того, що я передав вам. І чому, про учні, не повідав я цього вам? Тому, що не було б користі вам від того, тому що воно не сприяло б вищому життю. Воно не веде до розчарування в цьому земному світі, до знищення всякої чуттєвості, до припинення бажання, до миру, до вищого знання, до пробудження, до Нірвани. Тому я й не передав цього вам. Але що ж повідав я вам? Те, що є стражданням, джерелом страждання, припиненням страждання, і вказав шлях, що веде до припинення страждання" .

І настільки навчання його було індивідуально в кожному окремому випадку й практично, що встановилася традиція трьох кіл навчання: для вибраних, для общинників і для всіх.

Засновуючи свої громади, Будда прагнув створити найкращі умови для тих, хто твердо вирішив працювати над розширенням своєї свідомості для досягнення вищого знання, і потім посилав їх у життя вчителями життя й провісниками світової громади.

Постійний контроль учинків, слів і думок, що він жадав від своїх учнів і без якого не може бути успіху на шляху до вдосконалювання, майже не доступний для, що перебувають у звичайних умовах життя, де тисячі зовнішніх обставин і дрібних обов’язків постійно відволікають прагнучого до мети. Але життя серед людей, об'єднаних одним устремлінням, загальними думками й звичками, була великою допомогою, тому що давала можливість без втрати енергії розвиватися в бажаному напрямку.

Будда, що вчив, що в усьому світі існує лише кореляти, взаємини; що ніщо не існує поза співробітництвом; що егоїстичний гордій не може будувати майбутнє, тому що, у силу космічного закону, він виявиться поза потоком життя, що несе все суще до вдосконалювання, — терпляче закладав зерна, засновуючи свої осередки общинного початку, передбачаючи в далекому майбутньому здійснення великої Світової Громади.

Сучасне розуміння громади дає прекрасний міст від Будди до наших днів. Вимовляємо цю формулу не для звеличування, не для применшення, але як факт очевидний і непорушний.

Закон безстрашності, закон відмови від власності, закон цінності праці, закон достоїнства людської особистості поза класами й зовнішніми відмінностями, закон реального знання, закон любові на основі самопізнання роблять завіти Вчителя безперервною веселкою радості людства.

Побудовані основи буддизму в його завітах. Навчання простої, рівне по красі Космосу, видалить усякий натяк на ідола, невартий великого Вчителя народу.

Знання було провідною стежкою всіх великих Учителів. Знання дозволить підійти до великих навчань вільно, життєво, як життєво реальна сама велика матерія.

Література

1. Угринович Д. М.

Введение

в религиоведение. — М., 1985

2. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий. — М., 1991

3. Яблоков І.Н. Соціологія релігії. — К., 2004

4. Уледов А. К. Духовне життя суспільства. — К., 2000