Культове призначення пірамід у Стародавньому Єгипті

Міністерство освіти і науки України Київський національний університет будівництва і архітектури Кафедра політичних наук

Індивідуальна робота з історії світової культури на тему:

Культове призначення пірамід у Стародавньому Єгипті

Виконав ст-т гр. АБС-23а:

Булатов М. О.

Перевірив:

Оксюковський П. П.

Київ — 2010

План Вступ

1. Історія

2. Архітектура

3. Будівництво пірамід

4. Піраміда Хеопса

5. Сучасні гіпотези

6. Третій вимір піраміди Хеопса і Стоунхенджа Висновки Список літератури Вступ Цивілізація Стародавнього Єгипту справедливо вважається однією з найбільш загадкових і привабливих в історії світової культури. Унікальність Єгипту — перш за все в його довговічності. Жодна країна, жодна культура ні до ні після не існували такий тривалий час — більше чотирьох тисячоліть, причому в практично незмінному вигляді. Для порівняння досить згадати Грецію, від витоків до падіння якої пройшло близько двох тисячоліть. За цей час грецька цивілізація вперше з’явилася на світовій сцені, пройшла через ряд драматичних змін, нерідко стрясали її до основи, була завойована римлянами, підкорила їх душі, і нарешті, поступилася місцем християнській культурі. А царство фараонів увійшло в історію вже остаточно сформованим, проіснувало майже сорок століть, і лише потім зійшло нанівець, розчинившись в більш молодих культурах.

Багатюща культура, високий рівень мистецтва, повна таємниць і загадок жорстоких міфологія та історія — ось неповний список того, що привертає до давньоєгипетської цивілізації уми вчених, дослідників, письменників ось вже не одне століття.

Єгипет — одна з найдавніших світових цивілізацій, чию історію вдалося відтворити за численними залишилися письмових документів. Ще в 4-му тисячолітті до нашої ери перші правителі Стародавнього Єгипту об'єднали племена, що мешкали в Північній Африці уздовж родючої долини річки Ніл. Тільки завдяки Нілу людям вдавалося вижити в суворих висушуючих пісках африканських пустель. У Єгипті дуже рідкісні дощі. Єдина вода, що несе життя цій землі - вода Нілу. Як у давнину, так і сьогодні пустелі займають 96% країни. Родючі землі лежать лише по берегах Нілу, кожного року під час розливу наповнює колодязі і покриває прибережні поля шаром живильного мулу. Поки в Єгипті не були побудовані сучасні греблі, життя в країні протягом довгих століть і тисячоліть залежала тільки від однієї ріки, її примх і забаганок.

Уявімо собі картину стародавнього Єгипту. До річного розливу річки країна задихається в жарких пісках. Спекотні вітри з пустелі, безжально палюче сонце виснажують людей і тварин. Порятунку від палючого дихання пустині не знайти навіть у нечисленних оазисах. Надії немає навіть на Ніл, що висихає під жорстокими сонячними променями. Тільки з приходом літа, з щорічним повінню і щедрим розливом Нілу життя знову вступає в свої права. Поля вздовж течії річки насичуються життєдайною вологою і товстим шаром багатого мінеральними речовинами мулу, що дають життя нового врожаю, наповнюються колодязі та канали. Саме тому єгиптяни з найдавніших часів обожнювали Ніл, джерело життя. Саме тому вони пов’язували з цією річкою всі свої надії і вірування.

Ніде більше в світі межа між родючою землею і згубною пустелею, між життям і смертю не проведена так виразно, як у Єгипті. І тільки в Єгипті ця межа завжди була така крихка, так мало залежала від людини. Не дивно, що вся культура Стародавнього Єгипту настільки тісно пов’язана зі світом мертвих, занадто близько підійшов до світу живих. Єгиптяни більше думали про смерть, ніж про життя — може бути, тому, що більшу частину часу їм доводилося виживати, а не жити на цій благословенній землі вздовж течії великої ріки.

Культ мертвих, культ смерті - ось що так притягує сучасної людини в культурі Стародавнього Єгипту. Життя єгиптянина була підготовкою до загробному існування, і всі його сили були спрямовані на те, щоб забезпечити гідне життя душі після смерті. Фараони починали готуватися до смерті та урочистого поховання, ледь зійшовши на трон. Знамениті єгипетські піраміди, де ховали правителів, будувалися часом не один десяток років.

Цивілізація Стародавнього Єгипту нараховує понад три тисячі років. У кінці ІV тисячоліття до н.е. в Південно-Східній Африці, у долині ріки Ніл, сформувалась ранньорабовласницька держава Єгипет, якій випала історична доля стати одним із найбільших центрів світової культури.

Майже двохтисячолітню історію Стародавнього Єгипту прийнято ділити на три періоди: перший — Стародавній (бл. 2800−2250 до н.е.), другий — Середнє царство (бл. 2050;1700 до н.е.), третій — Нове царство (бл. 1580−1070 до н.е.). Відповідно виділяють і три періоди в розвитку його культури.

" Оригінальність та неповторність Стародавнього Єгипту — причина його особливого приваблювання та разом із тим визначеної чужості нам, з якою ми часто не можемо примиритися ні розумом ні серцем" — Войтех Замаровський.

1. Історія У 28−23 століттях до н.е. сформувалася давньоєгипетська цивілізація. Єдність Єгипту втілювалася у владі фараонів — необмежених господарів всієї країни. Фараон був главою культів всіх богів Єгипта і сам оголошувався богом. Висловленням цього було будівництво у цей період пірамід — гробниць фараонів Джосера, Снофру, Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) і Мікерина (Менкаура). Збільшилось значення геліопольского культу бога сонця Ра, синами якого називали себе всі фараони (в титулатурі).

У 28−23 століттях до н.е. сформувалася давньоєгипетська цивілізація. Єдність Єгипту втілювалася у владі фараонів — необмежених господарів всієї країни. Фараон був главою культів всіх богів Єгипта і сам оголошувався богом. Висловленням цього було будівництво у цей період пірамід — гробниць фараонів Джосера, Снофру, Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) і Мікерина (Менкаура). Збільшилось значення геліопольского культу бога сонця Ра, синами якого називали себе всі фараони (в титулатурі).

— Перший розпад Єгипту (біля 2250—2050 до н. е) У 23−21 століттях до н. е. Єгипет розпадається на безліч номів.

— Середнє царство (біля 2050—1700 до н. е) Нове об'єднання Єгипту почалося з піднесення номархів Гераклеополя (в Середньому Єгипті), пізніше посилилися правителі південного міста Фіви. Фіванський фараон Ментухотеп I став правителем об'єднаного Єгипту. У 21−18 століттях покровителем фараонів оголошений Бог Амон. Аменемхет I переніс столицю з Фів в Іттауі в Файюмській оазі.

— Другий розпад Єгипту (біля 1700—1580 до н. е) Новий розпад Єгипту у 18−16 століттях привів до захоплення його азіатськими володарями — гіксосами, які захопили владу у Нижньому Єгипті і зробили своєю столицею місто Аваріс в східній частині дельти Нілу.

— Нове царство (біля 1580—1070 до н. е) Знищити панування гіксосів вдалося Яхмосу I. Переслідуючи їх, він вдерся до Палестини, Сирії. Його наступники встановили панування Єгипту в Палестині, Фінікії, Сирії; країна Куш до 4-го нільського порогу стала провінцією Єгипту.

При Аменхотепі III Єгипет досяг найбільшої могутності. З провінцій в Азії і в країні Куш Єгипет отримував данину деревиною, міддю, оловом, свинцем, сріблом, а також худобу, рабів, вина, ювелірні вироби, слонову кістку. З країни Пунт, куди цариця Хатшепсут направила експедицію, в Стародавній Єгипет надходили пахощі. У цей період армія Єгипту стала регулярною. Релігійна реформа Аменхотепа IV (Ехнатона) проголосила культ єдиного для єгиптян бога Атона (сонячного диска). На честь цього бога будується нова столиця Ахетатон. Після смерті Ехнатона в 1335 р. до н. е. відновили шанування колишніх богів, і Фіви знову стали столицею Єгипта. Захопившись релігійною реформою, Ехнатон закинув управління державою. Занепад тривав і після його смерті, але близько 1290 р. до н. е. фараон Рамзес II відновив могутність Єгипта. Він вів вперту боротьбу з хеттами та їх сирійськими союзниками. Столицею Єгипта при Рамзесі II став Пер-Рамзес, побудований на місці Аваріса.

— Пізній період (біля 1070−332 до н. е.)

У 11−7 століттях зміцнилася влада монархів.

У 945 р. до н. е. лівійський воєначальник Шешонк I проголосив себе фараоном, зробивши своєї резиденцією місто Бубастіс в дельті Нілу. Він захопив Єрусалим і пограбував його.

У 671 р. до н. е. ассірійська армія Асархаддона захопила і розграбувала Мемфіс.

У 667 р. і 663 р. до н. е. ассірійці захопили Фиви. Псамметиху I вдалося знову об'єднати Єгипет. При Нехо II, синові Псамметиха I, було прорито канал, що з'єднав Ніл з Червоним морем.

У 528 р. до н. е. Єгипет був завойований перським царем Камбісом і став перською провінцією (сатрапією). У 341 р. до н. е. перси знову вторглись в Єгипет, піддавши його страшному руйнуванню.

— Греко-Римський період (332 до н. е. — 395 н. е) У 332 до н. е. в Єгипет вступила армія Александра Македонського: Єгипет став частиною його держави. Після розділу його імперії між діадохами Єгипет дістався полководцю Птолемею Лагу — засновнику греко-македонської династії Птолемеїв Лагідів (в 305−30 рр. до н. е.). Столицею стало місто Александрія.

При Птолемеях Єгипет став головним постачальником хліба в елліністичному світі. У цей період флот Єгипту панував в Середземному морі. При правлінні цариці Клеопатри, останньої з династії Птолемеїв, Єгипет виявився втягнутим у політичну боротьбу з Римом. Після поразки флоту Єгипту при мисі Акцій в 31 р. до н. е. і самогубства Клеопатри був перетворений в римську провінцію (30 р. до н. е.).

Після розпаду Римскої імперії в 395 р. н. е. Єгипет став провінцією Східної Римської імперії (Візантії). Нащадками давніх єгиптян — коптами — була прийнята християнська релігія монофісітського штибу.

У 639—642 роках Єгипет був завойований арабами.

2. Архітектура Аж до поч. XX ст. Велика піраміда на плато Гіза у Єгипті була найбільшим монументом, коли-небудь збудованим людьми. Піраміди, Сфінкс, а також більшість монументальних споруд у Єгипті потребували великих наукових знань населення яке їх побудувало, якщо взагалі піраміди були зведенні єгиптянами у III тис. до н. е.

Треба зазначити, що точність з якою збудовані піраміди важко оцінити: їх кути абсолютно точно зорієнтовані на частини світу; кути пірамід дорівнюють 89°57?27?? 89?59?58??, що майже дорівнює прямому куту у 90? (наприклад, не один дім збудований у сучасному світі не має таких точних кутів); плити з яких збудовані піраміди настільки щільно укладенні, що між ними не можна просунути й леза ножа. Але саме вражаюче не те, що цивілізація, яка нещодавно з’явилася на світ та не мала у своєму віданні технічних засобів щоб виконувати таку важку працю змогла побудувати піраміди, а те що піраміди Хеопса, Хефрена та Менкаура абсолютно точно відповідають «поясу Оріона» у сузір'ї Оріона.

Діагоналі двох великих пірамід (Хеопса та Хефрена) розташовані по одній прямій. А третя піраміда — Менкаура, що значно поступається за розмірами двом попереднім відхиляється на декілька градусів від прямої проведеної через діагональ пірамід Хеопса і Хефрена. Розташування пірамід повністю співпадає із розташуванням зірок на небі. І тепер можно додати те, що має відношення до Єгипту, але може і не є продуктом його цивілізації.

Сузір'я Оріона поступово обертається у небі протягом тисячоліть; вчені-астрономи прорахувавши та проаналізувавши шлях сузір'я дослідили, що приблизно за 10 500 років до н. е. «пояс Оріона» знаходився над комплексом великих пірамід у Гізі. Але це не є єдиним збігом. Сфінкс, збудований за версією більшості вчених у 2500 р. до н. е. за велінням фараона Хефрена, теж має свої особистості. Так, вже був проведений аналіз голови обличчя Сфінкса та обличчя статуї фараона Хефрена, який показав дуже значні розбіжності і довів, що голова Сфінкса не є головою фараона Хефрена. Грем Хенкок у свою чергу вказав на ерозію якою вкрито тіло Сфінкса; після досліджень проведених геологами було з’ясовано, що Сфінкс підлягав впливу проливних «тропічних» дощів.

Виходячи з того, що вже доведено, існування на території Єгипту тропічного клімату у більш ранню епоху: XII — VII тис. до н. е.; факт побудови Сфінкса у 2500 р. до н. е. ставиться під сумнів.

Грем Хенкок постав під вірогідне побудову Сфінкса у період з XI — IX тис. до н. е. Наша Земля обертається навколо Сонця за 365 днів, перебуваючи у межах певних сузір'їв протягом року. А Сонце як і вся Сонячна система обертається навколо центра нашої галактики протягом 25 920 років. Кожні 2160 років із цього циклу вона знаходиться (Сонячна система) у межах певного сузір'я. Саме з цього Хенкок вивів збудування Сфінкса у період з 10 970 по 8810 рр. до н. е., коли наша Сонячна система знаходилася у Сузір'ї Лева і Сонце у день весняного «рінодення» сходило на фоні сузір'я Лева. Також видається можливим, що людська голова Сфінкса, на якій нема шляхів ерозії була вирізана пізніше вже за часів єгипетської цивілізації, а спочатку у Сфінкса була голова лева, як і тулуб. Адже для єгиптян було характерним зображувати Богів у вигляді людей з головами тварин, а не навпаки.

3. Будівництво пірамід Виникнення в Єгипті доби Стародавнього Царства централізованої деспотії супроводжувалося будівництвом велетенських царських гробниць, що їх стародавні греки назвали пірамідами. Ці рукотворні кам’яні гори, сам похоронний ритуал мали підтримувати в народі містичний страх перед фараоном, підкреслювати ту соціальну прірву, яка лежала між ним і простим людом, одним словом — служити опорою тиранії та деспотизму. Існує думка, що фараонам потрібні були не так самі піраміди, як процес їхнього будівництва, який сприяв подоланню місцевого сепаратизму і консолідації суспільства.

Будівництво пірамід започаткував засновник III династії фараонів Джосер. Його 60-метрова кам’яна гробниця в Саккара, що її називають «праматір'ю пірамід», мала східчасту форму. Наступний фараон, Снофру, побудував аж три піраміди: східчасту, в Медумі, й дві пірамідальні лжегробниці (кенотафи) в Дашурі. Найграндіозніше піраміди спорудили для себе всесильні фараони IV династії Хуфу (Хеопс), Хафра (Хефрен) і Менкаура (Мікерін). Висота їхніх пірамід сягала відповідно 146,5 м, 138 м й 66 м. Як запевняв Геродот, піраміду Хуфу і дорогу до неї від Нілу будували 100 тис. єгиптян упродовж 30 років. У районі гізійських пірамід (Гізі — передмістя сучасного Каїра) хтось із фараонів, найімовірніше — Хуфу, вирубав у скелі Великого сфінкса — символ царя-переможця. Останній фараон IV династії Шепсескаф побудував собі замість піраміди скромну 14-метрову трапецієвидну гробницю — мастабу.

Єгиптяни влаштовували своїм царям фантастично багаті похорони, нерідко з людськими жертвоприношеннями. В гробницю клали неймовірно велику кількість всіляких речей, потрібних у вічному посмертному житті. Найближчі царські родичі та вельможі зводили біля царських пірамід і свої невеликі піраміди та гробтші-мастаби. Поблизу пірамід жерці ховали в спеціальних гробницях священних тварин. Тому в Гізі поступово виріс велетенський кам’яний цвинтар, справжнє «місто мертвих» .

Лише впродовж 174 років царювання III та IV династій будівельники єгипетських пірамід заготовили в каменоломнях, доправили в район будівництва, ідеально припасували одна до одної та склали на запаморочливу висоту мільйони кам’яних плит. За підрахунками єгиптологів, на цьому будівництві була задіяна майже половина трудового люду країни, хоча безпосередньо зводили піраміди бригади спеціально навчених майстрів. Епоха Стародавнього Царства, таким чином, стала для єгиптян справжнім лихоліттям.

Втім, окремі єгиптологи вважають, що такі досконалі пам’ятки архітектури, як піраміди, не могли побудувати підневільні робітники, зі спинами, розмальованими бичем, що насправді їх зводив «працелюбний і щасливий народ», який виконував каторжну роботу з піднесенням, відчуваючи те, що відчуваємо ми, коли зводимо Храм Божий. Така концепція, як на нашу думку, грішить ідеалізацією життя стародавніх єгиптян. Адже їм довелося побудувати вручну не дві-три, а близько сотні кам’яних гір, що могло будь-який народ на віки вічні позбавити відчуття щастя й піднесеного настрою.

Дискутується, хоч як це дивно, й призначення пірамід. У них убачають то царські мавзолеї, то кам’яні пророцтва про ходу світової історії, то засіб зоряного перевтілення фараона, то гігантські водокачки… Мабуть найбільш вдалим є твердження, що піраміда мала забезпечити фараону гарантоване потойбічне життя, захистити його мумію, щоб він міг і після смерті піклуватися про своїх підданих. Людей, імовірно, переконували, що спорудженням пірамід вони забезпечують стерпне власне майбутнє.

Будівництво пірамід фараонами Стародавнього Царства, очевидно, збурило соціальну атмосферу в країні. Діодор переказав легенду, що доведений до відчаю народ повстав і повикидав з гробниць мумії своїх тиранів. Важко сказати, чи є в цій легенді зерно історичної правди, все ж деякі джерела засвідчують, що заміна четвертої династії п’ятою відбулася в Єгипті не без ускладнень.

Фараони V династії (єгиптологи назвали її «сонячною») зводили відкриті «сонячні» храми з кам’яним обеліском у центрі. Вони всіляко підносили культ сонячного бога Ра й першими включили до своєї титулатури частку «син Ра». Наступна VI династія здійснювала будівництво пірамід уже в скромніших масштабах. Остання єгипетська піраміда з’явилася за XIII—XIV династій (вони існували паралельно), тобто напередодні гіксоської навали. Надалі фараони вже будували собі скельні гробниці.

4. Піраміда Хеопса Розташування Гіза, Єгипет Координати 29°58?45? пн. ш. 31°08?03? сх. д. (G)

Дата побудови ?2560 року до н. е.

Висота ?137,8 м (146,6 м початкова) Кут 51° 50'

Довжина бокової грані 225 м (230,33 м початкова) Довжина сторін основи? 230 м Площа основи? 53 000 м? (початкова) Площа піраміди? 85 500 м? (початкова) Периметр 922 м Загальний об'єм 2,50 млн. м? (2,58 млн. м? з порожнинами) Кількість блоків понад 2,3 млн. штук Кількість ярусів 203 (210 спочатку) Загальна вага (за підрахунками) 5,7 млн. тонн Пірамімда Хеомпса (Хуфу) — найбільша з-поміж єгипетських пірамід, єдине з «Семи див світу», яке збереглося до наших днів. Входить у трійку найвідоміших пірамід на плато Гіза — Хеопса, Хефрена і Мікерина.

Піраміда знаходиться на західному березі Нілу, в некрополі міста Гіза і є комплексом стародавніх пам’ятників, які в часи єгипетських фараонів були частиною стародавнього міста Мемфіс (сьогодні частина Великого Каїру). За монументальністю і обробкою вона перевершує всі інші піраміди на території Єгипту.

Більшість єгиптологів вважають, що піраміда була побудована біля 2560 року до н. е. і є гробницею єгипетського фараона IV династії Хуфу (Хеопса). Проте не вдалося знайти жодного напису відносно дати створення цієї грандіозної споруди, тому існують і інші теорії щодо датування і призначення Великої піраміди.

Загальні відомості

За геометрією споруда є чотиригранною рівносторонньою пірамідою. Грані піраміди чітко зорієнтовані на чотири сторони світу з точністю до 3 мінут. Висота становить біля 138 метрів, хоча її початкова висота була 146,6 м. Нагорі лежав цілісний шматок граніту — пірамідіон. Ймовірно, він впав під час землетрусу. До 13 століття (коли був збудований Лінкольнський кафедральний собор) це була найвища будівля на Землі. За рахунок наступу пустельного піску і вітрової ерозії піраміда стала нижчою майже на 10 м. Зараз на її верхівці є площадка, яку в роки Другої світової війни британський експедиційний корпус використовував у якості поста противоповітряної оборони. Ця площадка є квадратним майданчиком з вапнякових блоків площею 10 м?. Кожен блок важить в середньому 2,5 тонни, ширина найбільших — 0,90 м, середня висота — 0,50 м, але були блоки заввишки до 1,5 м. Ними викладено верхню частину піраміди. Сам процес проектування і будівництва такої грандіозної споруди вимагав від давньоєгипетських інженерів неабияких знань і досвіду. До планування і будівництва були залучені найкращі архітектори, і каменярі Стародавнього Єгипту. Піраміда стоїть на спеціально вирівняній скельній площині, яка по горизонталі дає відхилення менше двох сантиметрів. Ця площина зроблена з природного скельного виходу еоценових вапняків, висота якого в центрі близько 9 м. Основа піраміди квадратна з довжиною однієї сторони 230 метрів Початкова площа основи була біля 53 тисяч м?. Для будівництва було використано близько 2,3 мільйона блоків середньоеоценового нумулітового глинистого вапняку, укладених в 210 ярусів (нині 203). Середня вага одного блоку становить 2,5 тонни. Найважчий — 7,5 тонн. Загальна вага піраміди — 5,7 мільйонів тонн. Облицювання піраміди із полірованого декоративного білого вапняку не збереглось, так само як і вкрита листовим золотом вершина споруди. У 1168 році араби пограбували і спалили Каїр. Жителі Каїра вимушені були зняти облицювальні камені з піраміди, для того щоб збудувати нові будинки. Архітектором піраміди вважається Хеміун, візир і племінник Хеопса. Він також носив титул «Керівник всіма будівництвами фараона» .

Поперечний розріз піраміди:

1. Головний вхід 7. Камера цариці з витікаючи ми «повітряводами»

2. Тунель Аль-Мамуна 8. Горизонтальний тунель

3. Перехрестя і гранітні заглушки 9. Велика галерея

4. Низхідний коридор 10. Камера фараона

5. Незакінчена підземна камера 11. Передкамера

6. Висхідний коридор 12. Вертикальна шахта з гротом посередині

5. Сучасні гіпотези Оскільки серед написів на стінах всередині піраміди відсутні офіційні тексти, багато сучасних дослідників ставлять під сумнів загальноприйняту версію, що це була дійсно гробниця для фараона Хуфу. У Великій піраміді вбачають астрономічну обсерваторію, мегалітичну культову споруду, космодром інопланетних прибульців, стародавню енергетичну установку, Храм посвячення або спадок надраси, яка прибула з Атлантиди.

Будівництво Однією з найбільших загадок Великої піраміди є питання про проектування і будівництво настільки грандіозної споруди. Яким чином великі кам’яні блоки доставлялись на місце будівництва, піднімались і так акуратно вкладались один на одний?

Дещо про методи будівництва пірамід у Стародавньому Єгипті розповіли рельєфні малюнки на гробниці чиновника Ті із Саккари часів IV династії (2489—2345 роки до н.е.). На ній зображена група робітників, які для установки великих обелісків і статуй використовують мотузки і спеціальні сани.

На думку німецького єгиптолога Ганса Райхардта початок будівництва виглядав так: спочатку розпланували основу під будівництво. Вона мусила бути ідеально рівна, позаяк перекоси фундаменту позначилися б на кладці. Для цього навколо скельного виходу побудували водонепроникний вал з кам’яної кладки. У квадраті, що утворився, вирубали густу мережу невеличких каналів, що перетинаються під прямим кутом, і будмайданчик став схожим на величезну шахівницю. Канали заповнили водою, висоту рівня води точно позначили рисками на бічних стінках, потім воду спустили. Каменотеси вирубали усе, що виступало над гладдю води, і канали знову заклали каменем.

Для підйому і установки каменів, за думкою єгиптологів, на похилих площинах будувались рампи із уламків вапняків, блоків і валунів. Єгиптолог Марк Лехнер висунув гіпотезу, що для цих цілей використовувалася спіральна рампа. Вона розпочиналась в кам’яному кар'єрі, розташованому поруч, на південний схід від піраміди. По ній блоки затягували на спеціальних дерев’яних санях на потрібну висоту. Залишки таких рамп були виявлені біля різних інших, але менших пірамід. Проте для будівництва настільки великої піраміди необхідна була рампа дуже великих розмірів і її створення було не менш важкою інженерною задачею, аніж будівництво самої піраміди.

Румен В. Младов, Ян С. Р. Младов і професор інженерного будівництва Кембріджського університету Дік Перрі висунули іншу гіпотезу. В її основу лягли написи, висічені на великих блоках, що використовувались при будівництві піраміди. На них вказувалось: «Цією стороною вверх». Дослідники припускають, що дана інструкція не мала б сенсу, якби прямокутні блоки просто тягнули по рампах. Запропонована ними інженерна теорія зводилась до того, що камені в буквальному смислі закатувались по рампах на піраміду за допомогою спеціально для цього створених дерев’яних пристроїв, що нагадували цільнокатане колесо. Доказом існування прототипу колес у єгиптян є модель дерев’яного катка із пари товстих дощок з опуклим нижнім краєм, скріплених між собою круглими дерев’яними рейками. Подібна модель була знайдена британським археологом Фліндерсом Пітрі в місті Дейр Ель-Бахрі. Єдиним недоліком цієї гіпотези є те, що напівкруглі пристрої могли бути корисні лише при транспортуванні каменів невеликих розмірів, що не скажеш про 2,5 т блоки для Великої піраміди.

Існує цікава гіпотеза про те, що у складі споруди Піраміди Хеопса був вибудований древній аналог сучасного ліфта, який складався з шахти ліфта, верхня частина якої сьогодні доступна у вигляді гранітних стін і стелі Камери фараона, і такої собі опущеної донизу кабіни ліфта, верхню частину якої можна побачити у вигляді сучасної підлоги камери фараона.

Останній шлях фараона Згідно канонів давньоєгипетської релігії, смерть є лише тонкою межею, яка відділяє одне життя (земне) від іншого (загробного). Останній шлях фараона до усипальниці-піраміди повторював рух Сонця по небосхилу — зі сходу на захід. Тому багато прикрашений поховальний човен з різьбленим високим носом, який був ніби дзеркальним відбиття священного човна Ра, перетинав Ніл зі східного берегу до західного.

У святковій тиші човен із тілом фараона, повільно причалював до спеціально підготовленої пристані на західному березі Нілу, де опускався якір. З пристані святкова процесія, яку очолювали найвищі жерці Єгипту, переносила тіло фараона до нижнього храму, який був брамою на довгому шляху фараона до загробного, нового життя. Саме з цією поховальною церемонією дослідники пов’язують утворення вірувань у середземноморських народів про підземну річку Стікс і перевізника Харона, який за невелику платню перевозить душі померлих на той бік.

6. Третій вимір піраміди Хеопса і Стоунхенджа Безліч припущень про призначення єгипетських пірамід, на наш погляд, можна розділити на домінуючі, як найбільш вірогідні, і на другорядні, допоміжні. Вважається, що вони призначалися для релігійних, ритуальних і похоронних обрядів або служили обсерваторіями. Не виключено, проте, що вони призначалися для вирішення зовсім інших завдань.

Аргументи на користь ритуального призначення єгипетських пірамід і Стоунхенджа вельми слабкі, оскільки аж надто трудомісткий і громіздкий ритуал. Не були наші предки такі дурні і фанатичні, як про них думають прихильники цієї версії. А думка Г. В. Носовського та А. Т. Фоменко, що піраміди, побудовані за сотні років до нової ери, зображали християнську Трійцю, ще менш імовірна.

Щоб висувати якісь гіпотези про минулі цивілізації, потрібно виходити з аксіоми: наші цивілізаційні попередники не були дурніші за нас. Ми їх перевершуємо, по-перше, рівнем знань, накопичених століттями, і, по-друге, технічно, тобто тим, що В. І. Вернадський називав ноосферою. Але не розумом, не тим, що дане нам генетично. Тут ми рівні.

Інше вихідне положення полягає в тому, що кожному рівню знань відповідає своя релігія, яка якщо не актуалізується, то відмирає, змінюється на нову. З історії добре відомі спроби поставити знання позаду релігії - їх освітили багаття інквізиції. Пізніше історія розставила все на місця: знання первинні, релігія вторинна. Але ще жерці тих часів, створюючи стійку релігію і завойовуючи розум, вирішували найбільш актуальні наукові завдання. На цьому базується дана гіпотеза.

Великі споруди будувалися під великі завдання, і там немає спочатку якогось надуманого, надприродного призначення. З ритуальною метою ними стали користуватися пізніше. Відомо, що великі ідеї, так само як і люди, завжди обростають плітками і легендами. То ж і тут: чим глибше в історію, тим більше надприродного і загадкового.

Головне призначення єгипетських пірамід, так само як і Стоунхенджа, однакове — це перші в світі великі вимірювальні прилади для визначення циклів руху Сонця на небі, що більші за річні. Інші астрономічні вимірювання для цих споруд були функцією супутньою.

І єгиптяни і британці знали тільки про два сонячні цикли — добовий і річний. Якщо є два цикли, то, швидше за все, є і третій! Який він? Відповівши на це питання, можна точніше коректувати всі календарі і взагалі знати, що чекає людство через сторіччя і тисячоліття. Було ясно, що роки і десятиліття систематичних спостережень за Сонцем не дадуть відповіді на це питання. Потрібні триваліші спостереження.

Величезні прилади ми будуємо і сьогодні. Це гігантські радіотелескопи і синхрофазотрони, що дозволяють накопичувати нові масиви знань. Кожній епосі властиві свої наукові завдання і свої інструменти їх рішення.

У той час і в Єгипті, і в Британії обожнювалися неживі об'єкти природи. Від Сонця залежить все живе на Землі, тому статус найголовнішого божества в ту язичницьку епоху йому був забезпечений. Пізнати секрети «бога» — значить, наблизитися до нього, зрівнятися з ним у чомусь. Такі, швидше за все, були установки жерців, що виконували у той час функції мудреців, політиків, вчених і релігійних діячів. Жерці були людьми найбільш освіченими, допитливими і творчими. На них лежала відповідальність за прогноз майбутнього і зміцнення своєї релігії. Тому їх більше хвилювали цикли Сонця, враховуючи його вплив, ніж положення зірок.

Рівень знань про цикли руху Сонця на небі на той період і в Єгипті, і в Британії був приблизно однаковий. До речі, він не дуже сильно відрізняється від сучасного, оскільки про інші сонячні цикли мало хто з неспеціалістів знає. І тоді, й сьогодні було відомо, що у Сонця, по суті, два цикли руху на небі - добовий і річний, обумовлені обертанням Землі і її обертанням навколо Сонця. Місяці, мабуть, з’явилися від місячних циклів і від потреби ділити на частини рік, а тижні - від потреби дробити місяці. Дванадцятирічні цикли східного календаря, швидше за все, пов’язані з циклами в рослинному і тваринному світі, які сьогодні співвідносять з активністю Сонця.

Ми знаємо, що період обертання Сонця навколо центру Галактики складає 200 млн. років. Але як впливає на нас цей цикл, можна тільки припускати: до його завершення не доживуть навіть наші нащадки. Тому ця тема для нас не така актуальна.

Але для єгиптянина і британця початку другого тисячоліття до нашої ери, очевидно, існувала загадка: на скільки зміщується Сонце від точок сходу і заходу протягом ста, п’ятисот і тисячі років? По величині зсуву можна спробувати визначити так званий третій цикл, а якщо пощастить, то і четвертий. Але було відомо, що точки сходу і заходу не зміщуються з роками. Тому, щоб спростити рішення цієї украй важливої і складної задачі, потрібно регулярно вимірювати довжину і положення тіні від якогось репера, тобто від нерухомого і стійкого предмету. Такими реперними крапками і лініями на піраміді є її вершина і грані, а в Стоунхенджі - його стовпи.

Щоб вирішити це завдання, необхідно для чистоти вимірювання і доказових експериментів зробити наступне:

— вибрати відкрите місце, де не заважають проведенню багаторічних і багатовікових досліджень ні гори, ні землетруси, ні рослинність;

— побудувати далеко від житла, щоб не втрутилися випадкові конкуренти — догадливі і допитливі сусіди.

При цьому вимірювальний прилад повинен бути дуже важким, щоб ні стихія, ні правителі майбутніх століть, ні завойовники не змогли його зруйнувати, оскільки термін закінчення експерименту невідомий.

Крім того, потрібна висока точність вимірювання відхилень Сонця від крапок, зафіксованих раніше, тому споруда повинна бути великою, мати строгу геометрію, рівні грані, що дають чітку границю тіні.

Здійснення всього цього вимагає величезних витрат матеріальних, фінансових і людських ресурсів, які міг дозволити собі тільки правитель. Тому знадобилася легенда, здатна порушити його пихатість і спонукати на величезні витрати і титанічну працю підданих. І таку легенду створили, пов’язавши з найдорожчим і безцінним, що є у будь-якого смертного, — з довгим і щасливим життям, а то і безсмертям.

Згідно з цією легендою, відразу після розгадки таємниці Бога-Сонця фараон повинен воскреснути, а піраміда розверзтися. Але і в новому світі фараон повинен бути як мінімум фараоном, а як максимум богом. Тому його «упаковували» в саркофаг зі всіма атрибутами влади, а заклинання на стінах слугували захистом від непроханих гостей. Швидше за все, існували чотири «істини», або легенди: одна — для жерців, інша — для фараона, «інвестора» експерименту, третя — для будівельників, четверта — для народу. На жаль, до нас не дійшли документальні підтвердження цих легенд, хоча, швидше за все, вони були і письмові, та усні.

Зацікавлені в побудові цих величезних споруд були всі. Розгадати нову і «найголовнішу» таємницю Сонця для правителя означало наблизитися до божества, отримати безсмертя; жерцям гарантувало завжди залишатися при владі і передавати свій титул спадкоємцям. Будівельники прославляли в століттях себе, своє ім'я, своє царство і свій рід, а народ сподівався стати вибраним і наймогутнішим, потрапити під вічне заступництво бога. При цьому кожен залишався при своїх інтересах, ідея підштовхувала всіх.

Тут ми маємо справу з геніальною постановкою вельми важливого і перспективного завдання і геніального його вирішення, якщо враховувати рівень знань про Сонячну систему і Всесвіт того часу. І число пірамід не грає ролі: кожен фараон хотів стати якщо не першим, то вже далеко не останнім. Але переможцем, мабуть, став Хеопс.

Влаштовувачі цього експерименту були впевнені, що відкриють нову еру для свого та інших народів, дізнаються таке, чого не знали предки. І в момент відкриття таємниці Сонця з гробниць відродяться всі, хто не пошкодував для цього втаємниченого знання ні сил, ні засобів, хто поклав життя для майбутнього процвітання свого народу і своєї релігії.

Але оскільки будівельники пірамід і Стоунхенджа нічого не знали про справжню будову Всесвіту і Сонячної системи, дослід не вдався. І через сторіччя у нащадків наступили втома і розчарування. Так померла грандіозна ідея, заради якої було покладено величезні жертви.

Стоунхендж зі своєю геометрією ще краще вписується в цю гіпотезу. Маючи 90 метрів в діаметрі, складаючись з 125 кам’яних глиб вагою до 25 тонн, які здобували і перевозили за 280 кілометрів, він істотно відрізняється від пірамід. І в цьому є північна специфіка.

Піраміди і Стоунхендж знаходяться на різній широті. Чим північніше, тим нижче Сонце. Припускаючи, з позиції стародавніх будівельників, що схід і захід можуть за сторіччя зміститися в будь-яку сторону, розумно було будувати «вимірника Сонця» у вигляді кільця з величезних і дуже важких каменів. На їх обробку не вистачило сили, але для досягнення високої точності вимірювань в цьому не було необхідності.

Сьогодні відомо, що піраміди, подібні до єгипетських, археологи знаходять в різних частинах світу в близьких до екватора районах. А в північних регіонах виявлені споруди, подібні до Стоунхенджу. Тільки на території Росії їх знайдено більше десятка, пізні споруди з каменя, а стародавні - з дубових колод. Все це свідчить, що мудреці різних євро-азійсько-африканських регіонів і країн Північної півкулі якось спілкувалися між собою. Як повідомляє Інтернет (видання «Правда.Ру»): «Два роки тому російський археолог Ілля Ахмедов зробив сенсаційне відкриття. Поблизу городища Старої Рязані, в містечку Спаська Лука, було знайдено стародавню споруду, схожу за будовою з англійським Стоунхенджом. Її вік оцінений у 4 тисячі років. Проте, на відміну від свого британського побратима, рязанський «стоунхендж» виявився меншим за розмірами, до того ж не кам’яним, а дерев’яним. Але, за словами Ахмедова, й англійська обсерваторія спочатку також була з дерева…

…Протягом подальших двох років подібні відкриття відбувалися майже на всій території Євразії. Урал, Байкал, Чувашія, Башкирія, Карелія, Якутія, Адигея, Вірменія, Казахстан, Таджикистан, Німеччина, Австрія, Словаччина — далеко не повна географія стародавніх обсерваторій. Причому робили відкриття не дослідники-дилетанти, а вчені мужі. Природно, кожен вчений вважав своїм боргом підкреслити, що відкрита ним обсерваторія як мінімум на тисячу років старша за знамениті «висячі камені» в Англії. Але що нового містилося в сенсаційних заявах? А те, що в даній місцевості знаходиться незвичайна споруда, схожа на капище і з функціями по-горизонтної обсерваторії. Як правило, всі вони збудовані за одним принципом: чітка орієнтація по сторонам світу, причому в день літнього і зимового рівнодення Сонце попадає в задану точку святилища, спорудженого або з каменів-мегалитів, або зі стовбурів дерев" .

Як говорять фахівці зі світових релігій, Сонцю вклонялися переважно в холодних регіонах, а Місяцю — в теплих. Але є виключення: Стародавній Єгипет і країни Західної Азії. Тут Сонце стало основою державної релігії. В Єгипті культ був пов’язаний з богом Сонця Ра (Атум-Ра, Амон-Ра, Хнем-Ра), сонячним соколом Хором, скарабеєм Хепрі. А фараон Аменхотеп (Ехнатон) близько 1350 року до нашої ери ввів віру в одного бога. Все це свідчить на користь «сонячної гіпотези» пірамід. Тому ми схиляємося до висновку, що головне призначення цих споруд полягає в перспективному науковому дослідженні з надією на фантастичний прорив в знаннях, які дозволять збільшити владу і славу відроджених царів. Численні гіпотези, висловлені істориками, наприклад, наведені Захі Хавассом та іншими відомими фахівцями в книзі «Скарби пірамід», а також викладені в книзі Дж. Хопкінса і Дж. Уайта «Розгадки таємниці Стоунхенджа», цього висновку не спростовують. Таким чином, це була перша науково-технічна революція в дослідженні фізики руху Сонця, велика епоха великих надій на початок нової, освіченішої ери. Щоб краще зрозуміти наших великих і безіменних пращурів, що не пошкодували сил, засобів і життя заради нових знань, необхідно відтворити або відновити ці споруди, їх первинні розміри і наочно показати, як велися вимірювання всіх сонячних циклів. Це буде цікаво, повчально і вельми вигідно для туристичного бізнесу. Минулі тисячоліття повинні засяяти для нас новим блиском заради нових знань про культурну спадщину минулого.

Висновки Отже, культура Стародавнього Єгипту, що бере свій виток з III тис. до н.е. (офіційна версія), є однією з найстаріших і унікальних культур Сходу.

У стародавніх єгиптян, ймовірно, вперше в історії культури ми знаходимо високий розвиток почуття краси. Єгиптяни прагнули надати краси усім предметам. Проте вони не виготовляли чудові речі виключно заради їхньої краси. Всі предмети служили якійсь практичній потребі.

Стародавній Єгипет став, вірогідно, батьківщиною світової релігії та естетики. Обожнена сонячна куля постійно вважалась стародавніми єгиптянами вищим благом та вищою силою. Сонце і життєва сила, світло й краса з прадавніх часів ототожнювалися в єгипетській культурі, були життєдайними печатками земного життя.

Основними підвалинами єгипетської культури є віра у вічне життя, особисте безсмертя. Стародавні єгиптяни дуже цінували щастя, а також насолоди й утіхи, вважаючи їх найвищою земною метою. Життя і його цінності настільки поважалися, що переходили в «загробний світ», у якому люди, за власною уявою, мали вести таке ж життя, як і на землі.

Проте єгипетська культура розвивалася дуже повільно, являючи типовий зразок застійної давньосхідної культури.

Список літератури

1. Все о чудесах света. Атлас-справочник. / С. Ю. Афонькин. — Сн.-Петербург: «Кристалл», 2007. — С. 6. — 208 с.

2. Брайан Хотон Великие тайны и загадки истории. — Харків: «Книжковий клуб», 2008. — С. 145—152.

3. http://uk.wikipedia.org/wiki/Піраміда_Хеопса

4. Історія світової культури. — К., 1993

5. www.epochtimes.com.ua