Агротехніка створення та експлуатації садово-паркового об"єкту

Вступ

Сьогодні, з розвитком міст і селищ, приватних садиб, дуже активно пішли процеси озеленення, ландшафтного проектування.

У містобудуванні озеленення є складовою частиною загального комплексу заходів щодо планування, забудови і впорядкування населених місць. Воно має величезне значення в житті людини та певним чином впливає на навколишнє середовище. Зелені насадження є основними елементами художнього оздоблення населених пунктів. Об'єктом озеленення називається земельна ділянка, на якій складові ландшафту (рельєф, водоймища, рослини) і будівельні споруди взаємозв'язані і призначені для відпочинку на відкритому повітрі. Естетичне і емоційне значення зелених насаджень обумовлене можливістю з їхньою допомогою чергувати враження від навколишнього простору, вводити в урбанізоване середовище природні елементи.

Питання благоустрою і озеленення є особливо актуальним для готельного бізнесу. Зелені насадження надають індивідуальні, своєрідні риси, роблять перебування в готелі більш комфортним для клієнтів. А чим вища культура і якість обслуговування гостей, — тим вищий імідж готелю, тим привабливішим є готельне підприємство для клієнтів, а це, в свою чергу, забезпечує готелю конкурентні переваги, позитивно відібиваючись на результатах фінансово-господарської діяльності й збільшенню показників прибутковості, на вкладений капітал.

Метою курсової роботи є розробка проекту благоустрою та озеленення території для підвищення естетичності, декоративності та функціональності даної тереторії.

1. Проект благоустрою та озеленення приватної садиби

озеленення благоустрій агротехнічний

1.1 Розташування обґєкту досліджень

Територія знаходиться у східній частині с. Жуків по вулиці Цинтральні 29. Біля території проходить автомобільна траса на с. Підлісне. Місцевість рівнинна.

Природно-кліматичні умови

Клімат району помірно-континентальний, але досить мінливий, оскільки великий вплив на нього мають географічна широта, близькість гір і сусідство з обширними просторами суші. Вітри з Атлантичного океану приносять тепле вологе повітря, яке дає велику кількість опадів. Середньо-річна кількість опадів становить, 550 мм.

В цілому для району характерна відносно м’яка зима, тривала волога весна, нежарке літо, тепла і досить суха осінь. Засухи бувають рідко. Зима з потужними сніговими покривами (в окремих місцях до метра). Весна починається на території району неодночасно. Коливання буває до 30 днів. Літо вологе, зі значною кількістю хмарних днів, особливо в першій половині. Максимальні температури спостерігаються в липні (до 37°С). Часто спостерігаються літні зливи, які призводять до того, що в занижених частинах застоюється вода. З серпня починається незначне зниження температури повітря. Перша половина осені, як правило, суха, а друга — волога. Перші морози бувають в останній декаді жовтня.

Стійкість вітрів переважаючих напрямів не дуже виражена. На зміну напрямку і швидкість вітрів впливають циклони, що рухаються з Атлантичного океану. Це також викликає різкі коливання температури, що в зимку призводить до відлиги, а влітку до жаркої погоди з опадами. Середня швидкість вітру становить 2,5 — 4 м/с.

Сонячні дні розподіляються протягом року нерівномірно. В районі на рік в середньому припадає 130 — 150 хмарних днів, але найбільша їх кількість в зимовий період. Найбільше сонячних днів — у другій половині липня і в серпні.

Кліматичні дані, що наводились вище, в основному характерні для правобережжя Жидачівського району, оскільки лівобережжя зазнає незначних змін від Подільської височини, на відрогах якої розташоване.

Сучасний рельєф району сформувався в різних умовах, має різну геологічну будову, тому дуже різноманітний. У будові поверхні виділяється три геоморфологічні райони. Один з них — відроги Поділля, який тут називається Бібрсько-Перемишлянське Опілля. Воно має загальний схил до Дністра, куди стікають його ліві притоки. Горбисті пасма, поділені численними річковими долинами, мають загальний напрям із північного заходу на південний-схід і південь. Контури височин м’які, пологі. Середня висота на території району становить 120−250 метрів над рівнем моря, найвища вершина 401 м., яка своєю будовою тісно пов’язана з будовою Карпат. Надсвічанська височина на території району розчленована на кілька довгих гряд, різко порізана ярами і має загальний нахил. Загальна її висота становить 100 м над рівнем океану, а біля с. Підлісне — 268 м.

За тектонічною будовою наш район поділяється на дві частини: на Передкарпатський передовий прогин, який дуже тісно пов’язаний з Карпатами і на Волино-Подільську плиту, яка є Південно-Західною країною Східно-Європейської платформи. Волино-Подільська плита займає північну лівобережну частину району і незначну територію правобережжя. Це найдавніша суша, що існує з докембрійського часу. За геологічну історію плиту кілька раз заливало море, на дні якого утворились морські відклади. Верхня частина Волино-Подільської плити складена з відкладів неогенового періоду.

Основна частина правобережжя (Передкарпаття) являє собою молоду складчасту країну, яка виникла разом із Карпатами в кінці неогенового періоду. На значній частині Передкарпаття сталося занурення фундаменту. Утворився так званий Передкарпатський прогин, який був залитий водою. На опущеному морському дні нагромаджувалися відклади.

Геологічна будова характеризується наявністю відкладів крейдового, неогенового і четвертинного періодів. Більш потужними є третинні відклади. Вони складені з пісків, глин і гіпсу, а також вапнякових мергелів, які досягли великої потужності в районі міста Миколаєва. Відклади крейди мають у районі велике поширення. Вони представлені верхньокрейдовими відкладами пісковиків, піскуватих вапняків і мергелів у долині і його лівих приток.

Четвертинні відклади на території району є наймолодшими геологічними напластуваннями. Особлива значна їх товща на горбах північної частини району. Післяльодовикові і сучасні алювіальні відклади поширені в долинах рік у межах сучасних заплавних терас.

Розподіл грунтів на території району підпорядковується закону горизонтальної зональності на рівнинах. Великий вплив має рельєф місцевості, рівень залягання ґрунтових вод, кількість сонячного тепла, опади і їх розподіл, рослинний і тваринний світ.

Для території Бережанського району характерні такі типи грунтів:

— дерново-підзолисті поверхнево оглеєні;

— дернові опідзолені оглеєні;

— темно-сірі опідзолені;

— світло-сірі й сірі лісові опідзолені;

— чорноземи опідзолені і чорноземи типові малогумусні;

— лучні;

— чорноземи й дернові карбонатні грунти на елювії карбонатних порід.

Територія Бережанського району багата річками — з заходу на південний схід район перетинає одна річок.

Розподіл стоку впродовж року нерівномірний. Більша його частина припадає на весняно-літній період. Витрати води залежать від запасів снігу, тривалості сніготанення і кількості опадів. Максимальний стік найбільш ймовірний в травні-серпні, що зумовлено особливостями випадання опадів. Найбільші витрати води в осінньо-зимовий період.

Живляться ріки в основному дощовими і талими водами. Режим річок району — повеневий. Ймовірні три підняття рівнів води:

1. літні повені (від випадання тривалих літніх дощів) — найбільші за рівнем води;

2. весняна повінь (від танення снігу) — величина якої в останні роки дуже незначна;

3. зимові повені внаслідок раптових відлиг (за величиною значно поступаються рівню літніх повеней).

Зелені насадження

Площа земель лісового фонду складає 16 237,74 га в т. ч. під лісовими масивами 15 872,8 га. З вищевказаних земель в користуванні лісогосподарських підприємств знаходиться 11 341,94 га земель лісового фонду, в т. ч. під лісами 10 977 га. Крім того в землях запасу і загального користування знаходяться невеликі масиви зайняті лісами загальною площею 181,6 га.

Лісистість в районі становить 15,4%. Ліси 1 групи становлять 2,7 тис га. Загальний запас по районі становить 1913 тис м3. По видовому складу переважають насадження дуба черешчатого 35% та бука європейського 30%. Середній вік насаджень — 56 років. Насадження з повнотою 0,7 і вище займають 72% покритої лісом площі, а рідини 3%. Середній запас по 1 га на площі покритої лісом становить 210 м³, а середній приріст 3,6 м³.

У формуванні флори району брали участь північні та південно-східні види, які прийшли сюди з далекої півночі та північного сходу, гірські види, які перемістилися з Карпат, а також рівнинні види. З південного сходу занесені до нас степові види. У зв’язку з цим флора району неоднорідна за своїм складом.

Природна рослинність збереглася лише на одній третині площі і характеризується, передусім, лісовими, луговими та болотними угрупуваннями. На дуже обмежених ділянках збереглися фрагменти степової рослинності. Домінуючим рослинним типом в районі є ліси.

Лісова рослинність має свої основні типи: широколистяні, мішані й хвойні ліси. На рівнинах основними лісоутворюючими породами широколистяних лісів є дуб звичайний, бук лісовий, граб. У мішаних — поруч ростуть сосна звичайна, дуб, рідше бук. Хвойні ліси утворює сосна на рівнині, а в передгірній зоні - ялина, смерека. В загальному, майже 70% становлять природні ліси, решта штучні насадження.

Найбільше розповсюджена група лісової формації на території району — широколисто-соснові ліси. В першому ярусі таких лісів разом або окремо росте сосна, у другому — дуб, граб, бук. Підлісок і трав’янистий ярус розвинені добре.

Тут поширені перезволожені землі з луговими і зерновими ґрунтами, які займають 89% усієї площі. А ліси державного фонду вкривають лише 2% території, що свідчить про значні антропогенові зміни в природних комплексах району. Ліси району мають велике кліматорегулююче, гідрологічне, ґрунтозахисне, водоохоронне, санітарно-гігієнічне значення. Їх деревина йде на виготовлення паперу, меблів.

Серед трав’янистих формацій на рівнині району панівне місце належить лукам, зокрема, заплавним. На межиріччях переважають суходільні луки. Кожне угрупування характеризується своїм відповідним панівним видовим домінантом, який визначає структуру цієї луки та її основні еколого-біологічні особливості.

Найнижчі перезволожені ділянки річкових заплав вкриті болотистими й торф’яними луками. Основними типами рослинності тут є такі злаки, як очеретянка звичайна, очерет звичайний, осока струнка, очерет, хвощ, пухівка вузьколиста, ситник розлогий.

В заплавній долині річки Лугу переважає різнотравнозлакова рослинність. Домінуючими видами є біла і повзуча конюшина, гусячі лапки, мітлиця тонка, костриця лучна. В окремих заболочених місцях та вздовж берегів поширені зарості верболозу й інша чагарникова рослинність.

Основна маса заболочених лук зосереджена по долинах дрібних річок, менше по заплавах великих річок. Заплавні болота всі низинні.

На осушених болотах виростають угрупування очеретянки, осоки стрункої, пухівки широколистої, хвоща болотного, очерету лісового. Найбільше боліт у заплавах Дністра та в долинах його приток і в старих руслах. Перезволожені землі займають 20% сільськогосподарських угідь району. В окремих місцях є торф’яники, які розташовані вздовж долини.

На території району недостатньо природоохоронних територій. заказники району.

Відповідно до принципів сталого розвитку теперішні покоління повинні використовувати природні ресурси так, щоб не обмежувати майбутні покоління. Отож, для того щоб зберегти природні пам’ятки, флору та фауну району в наближеному до первісного вигляді, необхідно створити мережу природоохоронних територій та заповідників.

Екологічна ситуація району

Екологічна ситуація в районі, так само як в Україні загалом, залишається напруженою. Причинами такого стану є застарілі технології виробництва, поганий стан очисного обладнання і споруд, накопичення значних обсягів промислових відходів та побутових відходів, відсутність єдиної системи їх збирання, зберігання та утилізації, низька екологічна свідомість населення, відсутність низки правових норм тощо. Незважаючи на те, що протягом останніх років спостерігалось покращення стану навколишнього природного середовища, залишається загроза збільшення забруднення довкілля при подальшому підйомі економіки. В регіоні залишається цілий ряд проблемних екологічних питань отриманих в результаті недосконалої радянської системи господарювання. Для того щоб ефективно вирішувати ці проблеми необхідно застосовувати екологічні критерії при прийнятті всіх управлінських рішень, планувати певні заходи та дії з охорони навколишнього природного середовища.

Складність екологічної ситуації полягає не стільки в її гостроті, скільки у відсутності реальних механізмів для її покращення в сучасних умовах, що є наслідком системної екологічної кризи в державі. Специфікою існуючої ситуації слід вважати досить слабку соціальну реакцію на існуючі екологічні проблеми. Таке явище можна пояснити як низьким рівнем загальної екологічної свідомості населення, так і наявністю складних соціальних проблем, вирішення яких для окремих категорій людей є питанням взагалі фізичного виживання.

У районі загострено стоять екологічні проблеми, пов’язані із забрудненням природного середовища, відходами виробництва і споживання.

З розвитком паперової промисловості знищувалось навколишнє середо-вище і, в результаті, регіон м. Жидачева поступово перетворювався в зону екологічного лиха. Свідченням цього можуть бути такі факти:

— більше кількасот гектарів земель колись живописних місць є під сміттєзвалищами і відстійниками відходів паперового виробництва, які від неправильної експлуатації постійно самозагоряються та викидають у повітря небезпечні речовини. У місті існує велика загазованість меркаптаном, який утворюється в результаті целюлозного виробництва (сумарний показник становить 39). Третина житлового масиву з досить значною кількістю населення розташована у санітарно-захисній зоні, яка найбільше піддається шкідливому впливу ряду підприємств;

— основна індивідуальна житлова частина (особливо в промисловій зоні) не каналізована;

— значно погіршена якість води, що подається населенню з водозабору, в якій великий вміст заліза у воді;

— незадовільний стан озер у східній частині міста, в які попадають неочищені дощові стоки вперемішку з фекальною каналізацією, існує значна забрудненість поверхневих вод, що досягла індексу 15;

— за рахунок висотної забудови міста зменшилась кількість зелених насаджень, а лісові урочища знищені й перетворені в городні наділи, які надзвичайно забур’янені і в більшості перетворені у пустирі;

— через відсутність об'їздної дороги в результаті роботи автотранспорту в центральній частині міста існує перевищення допустимих норм шкідливих речовин. Гострою є проблема запобігання забрудненню поверхневих та підземних вод. Найбільшими забруднювачами поверхневих вод є великі целюлозно-паперові, хімічні, харчові підприємства, гірничорудні комбінати, а також сільськогосподарське виробництво.

Сільське господарство — одне з найбільших споживачів і одночасно забруднювачів природних вод, через використання міндобрив, пестицидів, та інших хімікатів, зрошування земель.

Сполуки азоту і нітратні іони належать до мутагенних речовин, які призводять до генетичних захворювань.

Особливо небезпечні наслідки для здоров’я людини викликає забруднення природних вод побутовими стоками. Така вода зовсім непридатна для поста-чання населенню оскільки містить збудники різноманітних інфекційних захво-рювань, таких як паратиф, дизентерія, інфекційний вірусний гепатит та ін.

Основним методом захоронення сміття (твердих побутових відходів — ТПВ) надалі залишається його складування на звалищах, в ґрунтових засипках. Це приводить до виникнення небезпечних джерел забруднення довкілля.

Підсумовуючи все вищесказане можна відмітити, що критична ситуація з станом навколишнього природного середовища в Жидачівському районі обумовлена неврахуванням екологічних факторів при плануванні розвитку регіону. Внаслідок цих помилок край отримав значні проблеми, а саме: очисні споруди не розраховані на таку кількість викидів, вони неефективні; відсутні полігони для утилізації та розміщення як промислових, так і побутових відходів; велика кількість порушених земель; щороку значно збільшується смертність населення; спостерігається велика кількість захворювань на хвороби, які пов’язані з харчуванням та ін.

Соціально-економічна характеристика району дослідження

Площа території району 660 кмІ, на якій знаходиться 58 населених пунктів, які об'єднані в 2 міські, 3 селищні та 28 сільських рад. Населення: 48,4 тис. осіб, у Адміністративно-територіальні одиниці: міст — 2, селищ міського типу — 3, сільських рад — 28, сільських населених пунктів -58

Сучасний стан економіки району характеризується зростанням обсягів промислового виробництва, активізацією інвестиційних процесів, збільшенням надходжень до бюджету. А це в свою чергу зумовлює збільшення середньомісячної заробітної плати, що сприяє розвитку споживчого ринку, зменшенню чисельності безробітних та загалом підвищенню якості життя населення.

Промисловий комплекс району є визначальним у сфері матеріального виробництва. Упродовж 2006;2007 років забезпечено позитивну динаміку зростання обсягів виробництва промислової продукції. За приростом обсягів промислового виробництва район займає 10 місце серед районів.

Тенденцію збільшення виробництва промислової продукції зберегли основні галузі промислового комплексу району.

Значне зростання обсягів виробництва відбулося на підприємствах целюлозно-паперової промисловості (на 9,1%) та видавничої справи (на 7,3%).

Таких результатів досягнуто шляхом удосконалення галузевої структури промислового виробництва, активізації розвитку пріоритетної галузі для району, реалізації інноваційних заходів та запровадження заходів з адаптації умов господарювання до вимог сьогодення. Зокрема розвиток комплексу забезпечувався на базі створення найбільш сприятливих умов господарювання целюлозно-паперової галузі.

Незадовільним залишається напрямок розвитку харчопереробної галузі та переробки сільськогосподарської продукції.

У структурі економіки району сільське господарство посідає друге місце після промисловості. Збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції потребує залучення в галузь довгострокових та короткострокових кредитів.

Збережено позитивну динаміку розвитку малого підприємництва.

В районі функціонує 1983 субґєкти малого бізнесу (фізичних та юридичних осіб), в тому числі 279 малих підприємств, частка яких складає 34% до загальної кількості підприємств, та 1000 підприємців — фізичних осіб.

У сфері підприємництва в цілому зайнято більше 12,1 тис. осіб, в тому числі на підприємствах малого бізнесу (малих підприємств) — понад 2,2 тис. осіб. Питома вага працюючих на малих підприємствах до загальної кількості працюючих в економіці району складає більше 7%.

Триває тенденція активізації інвестиційної діяльності. Пріоритетними напрямами інвестування є промислове виробництво та розвиток інфраструктури району, зокрема оптова та роздрібна торгівля, куди спрямовуються більше половини від загального обсягу капіталовкладень. Серед промислових підприємств району найбільш активно інвестується целюлозно-паперова промисловість.

Значну роль у формуванні загального економічного потенціалу відіграє регіональний ринок споживчих товарів, де продовжується позитивна тенденція щодо зростання обсягів роздрібного товарообігу підприємств торгівлі та ресторанного бізнесу, у першу чергу, за рахунок підвищення платоспроможного попиту населення. Позитивні тенденції у виробничій сфері сприяють зростанню бюджетних надходжень і відповідно зростанню добробуту населення.

На ринку праці району відмічається уповільнення темпів зростання пропозиції робочої сили, скорочення тривалості безробіття, зменшення рівня безробіття, обсягів довготривалого та родинного безробіття, зменшення обсягів вивільнених працівників з підприємств, установ та організацій, збільшення потреби у працівниках.

Характеристика відділу містобудування та архітектури

Відділ містобудування та архітектури районної державної адміністрації є структурним підрозділом, підзвітним і підконтрольним голові цієї адміністрації, головному управлінню містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації.

До складу відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації входить інспекція державного архітектурно-будівельного контролю.

Відділ у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, розпорядженнями голів обласної та районної державних адміністрацій, наказами начальників управлінь, які входять до складу головного управління містобудування та архітектури обласної державної адміністрації, а також положенням про відділ.

Основні завдання відділу у сфері містобудування та архітектури:

— забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району;

— аналіз стану містобудування на території району, організація розроблення і затвердження у встановленому порядку генеральних планів населених пунктів району та іншої містобудівної документації;

— координація діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексного розвитку територій, забудови населених пунктів на території району, поліпшення їх архітектурного вигляду;

— забезпечення додержання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, районних правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, контроль за їх реалізацією;

— забезпечення в межах своїх повноважень охорони, контролю за використанням пам’яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів.

У сфері містобудування та архітектури відділ відповідно до покладених на нього завдань:

1. Бере участь у реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури, подає районній державній адміністрації пропозиції з цих питань;

2. Готує пропозиції до програм соціально-економічного розвитку району та проектів місцевого бюджету і подає їх на розгляд райдержадміністрації;

3. Сприяє органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідної території;

4. Веде облік забезпеченості містобудівною документацією населених пунктів на території району, вносить пропозиції місцевим радам щодо необхідності розроблення та корегування генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації;

5. Розглядає у випадках, встановлених законодавством, пропозиції суб" єктів містобудування щодо визначення території, вибору, вилучення (викупу) земельних ділянок та надання їх для містобудівних потреб згідно з містобудівною документацією, розробляє та подає висновки з цих питань, забезпечує контроль за використанням і забудовою зазначених територій, а також можливість впровадження на них запланованої містобудівної діяльності;

6. Організовує в порядку, що встановлюється управлінням містобудування та архітектури облдержадміністрації, створення і оновлення топографічних планів, призначених для складання генеральних планів ділянок будівництва об'єктів архітектури, підземних мереж і споруд, прив’язки будівель і споруд до ділянок будівництва, а також вирішення малих інженерних питань;

7. Проведення розмічувальних робіт (крім встановлення меж земельних ділянок у натурі), винесення в натурі осей будівель, споруд і ліній інженерних комунікацій, червоних ліній вулиць, доріг; здійснює систематизацію зазначених матеріалів, надає дозвіл на проведення інженерних вишукань для будівництва;

8. Надає архітектурно-планувальні завдання, інші вихідні дані на проектування об'єктів архітектури для нового будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, благоустрою територій у порядку;

9. Погоджує проекти розміщення та архітектурні рішення об'єктів благоустрою, монументального і монументально-декоративного мистецтва зовнішньої реклами;

10. Здійснює в межах своїх повноважень охорону, контроль за використанням пам’яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів;

11. Надає забудовникам необхідну документацію на будівництво та реконструкцію індивідуальних житлових будинків, господарських будівель і споруд в населених пунктах на території району, погоджує проекти забудови і благоустрою земельних ділянок, проекти житлових будинків, господарських споруд;

12. Виконує інші функції відповідно до чинного законодавства.

Відділ у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами районної державної адміністрації, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, об'єднаннями громадян та громадянами.

Відділ очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади головою районної державної адміністрації за погодженням начальника управління містобудування, архітектури, координації будівництва та відновлювальних робіт головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації. Начальник відділу за посадою є головним архітектором району.

1.2 Програма та методика робіт

Метою курсової роботи є розробка проекту благоустрою та озеленення території для підвищення естетичності, декоративності та функціональності даної території, а також агротехніка створення зелених насаджень і догляд за ними.

Для досягнення зазначеної мети планується вирішення наступних питань:

— дослідження природних умов району;

— аналіз існуючочго стану насаджень та благоустрою території;

— розроблення проекту озеленення та благоустрою;

— розроблення агротехніки створення зелених насаджень і догляду за ними.

Для вирішення даних питань проведений літературний пошук.

Після визначення програмних питань теми методика досліджень розробляється послідовно для кожного питання, і опирається на досвід попередників і спеціалістів у конкретній галузі.

Дослідження природних умов району дає можливість виділити фактории навколишнього середовищва, що впливають на насадження обґєкта та встановити рівень антропогенного впливу, а також підібрати ассортимент рослин відповідно до природно-кліматичних умов.

Аналіз існуючого стану насаджень включає інвентаризацію та оцінку естетичного, декоративного та санітарно-гігієнічного стану існуючих насаджень.

Розробка проекту озеленення та благоустрою передбачає створення квітників, альпійських гірок, композиційних групп, влаштування зон відпочинку, а також підвищення функціональності обєкту, шляхом вдосконалення дорожньо-стежкової мережі і встановлення освітлення на території, розміщення малих архітектурних форм, Агротехніка створення і догляду за насадженнями проектується у відповідності зі встановленими правилами та нормами.

1.3 Характеристика об'єкту досліджень

Обґєктом дослідження є територія, що знаходиться в селі Жуків. Двохповерхова будівля була введена в експлуатацію у 1979 році. У 1990 році до неї добудовано навіс.

У цій частина також розташовані такі підприємства та установи станція, автосервіс, складські приміщення медичної апаратури та медикаментів. Територія являє собою рівнинну ділянку землі прямокутної форми, яка простягається від мотелю до автомобільної траси, і відмежовується від неї рядовою посадкою тополь.

Ділянка частково огороджена і має асфальтований підґїзд від основної траси. Місця для паркування автомобілів відсутні.

Зелені насадження представлені посадкою плодових дерев

1.4 Результати проведених досліджень

Дослідження території об'єкту, а також будівлі самого мотелю дало можливість визначити стильові особливості, взяти до уваги особливості природного оточення та специфіку ділянки.

Ці заходи у свою чергу вимагають проведення функціонального зонування території. Слід зазначити, що на території дуже бідний видовий склад рослин, який обмежується 3−4-ма видами дерев і трав’яною рослинністю. Чагарниковий ярус відсутній. Тому насадження відзначаються низькою естетичною цінністю. Також виникає необхідність у організації освітлення території у відповідності з призначенням окремих зон.

Головний вхід і територія загалом потребують більш привабливого оформлення.

2. Проект заходів

2.1 Аналіз результатів дослідження

Спираючись на результати дослідження можна зробити висновок, що обґєкт озеленення являє собою прямокутну ділянку, яка належить даній тереторії без деревної і чагарникової рослинності, за винятком насадження ялини, організованого власником.

Виходячи з побажань замовника та специфіки роботи мотелю проект благоустрою та озеленення території передбачає розміщенння додаткових будівель і споруд, майданчиків, прокладання дорожньо-стежкової мережі, створенння декоративних насаджень з відповідним асортиментом порід.

Для зручності перебування клієнтів на території необхідне функціональне зонування, яке повинне передбачати створення різних зон, як для пасивного, так і для активного відпочинку.

Суттєвим недоліком організації території є відсутність належного освітлення, яке має забезпечувати безпечний рух відвідувачів у темний період доби. Тому слід розробити схему освітлення території.

В загальному розміщення території дослідження сприятливе для росту зелених насаджень та відпочинку відвідувачів, оскільки район віддалений від промислових структур, для нього характерний низький рівень транспортного руху, і відповідно низький рівень загазованості і запиленості повітря.

Для підвищення іміджу мотелю та забезпечення більшої конкурентоздатності насадження, які проектуються повинні мати естетичний вигляд, а благоустрій відповідати сучасним нормам та організовуватися з використанням сучасних технологій.

2.2 Напрямки та шляхи вдосконалення досліджуваного об'єкту

Основними напрямками вдосконалення досліджуваного об'єкту є:

— зонування території;

— створення нових декоративних насаджень;

— організація благоустрою території.

Зонування території дозволить раціонально використовувати простір і створити сприятливі умови для відвідування і відпочинку клієнтів.

При розробці функціональних зон, насамперед, враховуються побажання замовника. Власник мотелю має на меті розмістити на даній території басейн критого типу, тенісний корт, волейбольну площадку, площадку для верхової їзди, а також невелику ділянку для дитячих розваг. Біля бару планується організувати місце для зовнішнього відпочинку. У звґязку з цим функціональне зонування території передбачає створення таких зон: декоративна зона, яка розташована біля головного входу в мотель; зона пасивного відпочинку, яка розміщена біля мотелю зі сторони бару; далі проектується спортивна зона, яка включає в себе басейн, тенісний корт, волейбольну площадку і площадку для верхової їзди; зона для різних господарських цілей знаходиться на задньому дворі мотелю.

Створення нових насаджень проводимо шляхом висаджування деревних рослин, чагарників, влаштування газону і квітників, а також декоруванням виткими рослинами.

Формування ландшафтів здійснюємо за допомогою застосування різних типів і форм рослинних насаджень:

· груп — окремих самостійних композицій дерев і чагарників;

· солітерів — одиничних посадок;

· живоплотів — зімкнутих або щільних посадок дерев або чагарників;

· лугів і газонів — відкритих просторів, покритих трав’янистою росли-нністю;

· квітковим оформленням ділянки: рокаріями.

Асортимент рослин підбираємо у відповідності до грунтово-кліматичних умов району, а також враховуючи специфіку ділянки.

Оскільки квіткове оформлення буде представлене лише рокаріями, намагаємося збагатити кольорову гаму насаджень шляхом введення декоративно квітучих чагарників та декоративних сортів деревних рослин.

На передньому плані запланована рядова посадка робінії псевдоакації, сорт `Frisia', яка протягом всього вегетаційного періоду прикрашена золотистим листям, яке розміщується ярусами на розкидистих гілках.

Ефектно буде виглядати клен гостролистий, сорт «Royal Red' серед березового насадження. Листки у нього під час розпускання — пурпурові, літом — темно-пурпурові, а восени — оранжеві чи яскраво червоні (рис. 3.1).

Петумнія (Petunia) — (лат. Petunia від фр. petun — тютюн) — рід трав’янистих або напівчагарникових рослин, розміром може виростати від 10 сантиметрів до 1 метра Петунії - це однорічні та багаторічні трави (більшість видів), а також кущі або півкущі. Однорічна рослина. Широко використовується для оформлення клумб, рабаток, бордюрів, ваз, балконів, груп на газонах, посадок великими масивами. Стебло спочатку тонке прямостійне, а потім сланке, густогіллясте, довжиною 20−75 см, опушене. Цвіте надзвичайно пишно і рясно від червня до пізньої осені. Квітки петуній — поодинокі прості або махрові, 5−10 см у діаметрі, воронкоподібні, запашні, різного забарвлення, смугасті: від білого до темно-червого та фіолетового. За різними даними виділяють від 15 до 40 видів петуній. Найширше застосування петунії знаходять як декоративні квіти — їх використовують в озелененні. Розмноження переважно насінням. У домашніх умовах вирощування розсади петунії ускладнюється недостатнім освітленням, тому для посіву потрібно брати насіння з великим запасом. Чим раніш висіяти насіння, тим раніш заквітнуть рослини. Якщо є можливість дати сіянцям підсвічування, то можна сіяти вже в лютому. У звичайних умовах оптимально сіяти в другій половині березня. Важливим фактором також є ґрунт, у який вони будуть поміщені, і підтримка його оптимальної вологості. Для такого насіння потрібна пухка легка і живильна земля, яка легко всмоктує воду. Верхній шар товщиною близько 1 см бажано просіяти, щоб насіння рівномірно лягло на ґрунт. Насінини, змішані із сухим піском, висипають на добре пролитий водою за добу до посіву ґрунт. Потім оприскують, накривають склом і залишають при температурі 20 — 23 °C. Сходи з’являються через 7−10 днів і вимагають особливої уваги. Тепер їх потрібно обприскувати щодня і не менше двох разів у день (ранком і ввечері) перевертати скло. У цей момент сходам потрібна висока вологість, але надлишок вологи в ґрунті викликає їхню загибель від «чорної ніжки». Коли сходи підростуть і з’явиться перший лист, скло можна буде зняти. Якщо сходи починають гинути, їх потрібно присипати сухим піском, зменшити полив і швидше розпікувати. У квітні розсаду переносять у парники. Посадку в ґрунт на постійне місце роблять після закінчення весняних заморозків, витримуючи між рослинами відстань 30−40 см. У балконній шухляді, контейнері або вазі відстань можна зменшити до 15 — 20 см. Пересаджування переносять добре. Краще росте на сонячних ділянках. Цвітіння петунії настає на 70−75 день після посіву, великі сорти квітів зацвітають на 10−15 днів пізніше. Сорти з махровими квітками при розмноженні насіннями дають тільки 40−50% махрових рослин, тому їх частіше розмножують живцями.

Віола, фіалка триколірна, братки, фіалка Вітрокка лат. Viola tricolor

Багаторічна сільноветвящіхся рослина сімейства Фіалкові. Використовують як дворічник, а іноді й однорічник.

Представник сімейства фіалкових. Рослина висотою 20 — 25 см з великими квітками різних форм і забарвлень. Сорти крупноцветной садової віоли є складними гібридами.

Так, фіалка триколірна (віола тріколер) з’явилася в результаті багаторічної селекційної роботи фахівців і аматорів-квітникарів.

Вважають, що прості братки прийшли в сад з Англії. Їх прабатьки — дикі фіалки (віола тріколер і Люті). Хоча квітникарі з давніх пір добре знали ці польові квіти, перші серйозні спроби окультурити їх були зроблені лише на початку XIX століття.

У 1813 р лорд Гембьер зібрав дикі сіянці навколо своїх володінь для садівника містера Томсона, якого згодом називали «батьком братків». Томсон, маючи в своєму розпорядженні насіння різних видів і різновидів віола, відразу ж занурився в роботу. Через 4 роки йому вдалося вивести рослини з більш великими квітками, які він назвав на честь своєї господині Леді Гембьер.

Ця крихітна в порівнянні з сучасними сортами віола здавалася тоді неймовірно величезною. Покращуючи її, селекціонер отримував все більш великі квіти. Проте всі вони були одноколерних. У 1830 р Томсон в степу знайшов досі не зустрічається йому різновид з різнокольоровими плямами.

Хоста «Революшн» лат. Hosta Revolution

Кустообразно багаторічник. Відмінність сорту «Революшн» є колір листя. По краях вони темно-зелені, а ближче до центру молочно-білі в темну цяточку. Рослина шірокорастущее — до 60 см в ширину, в той час як висота його не перевищує 40 см. Найкращим місцем для висадки буде півтінь з помірно вологої, глиняного грунтом. Не терпить пересихання грунту, висаджений на сонці, вимагає постійного поливу. Квіти лавандового відтінку на високих квітконосах. Цвіте пізно, починаючи з середини літа і до кінця вересня. Листя хости часто використовуються у флористиці, для оформлення букетів.

Клен гостролистий `Royal Red'

Вздовж волейбольної площадки пропонуємо висадити горобину арію, сорт `Lutescens' - дерево висотою 6−12 м. і діаметром крони 4−6 м. з оранжевими їстівними плодами. При розпусканні листки у даного виду — кремово-жовті з білим опушенням, пізніше сіро-зелені, а восени світло-жовті.

Ранньою весною будуть радувати своїм рясним цвітінням яблуні сорту `Wintergold', висаджені на задньому плані території.

У якості солітера на газоні обрано магнолію Суланжа `Alexandrina' (рис. 3.2), яка зацвітає у квітні до появи листків великими біло-рожевими квітами. Біля водойми рекомендуємо вербу цільнолисту `Pendula' на штамбі (рис. 3.3).

Магнолія Суланжа Рис. 3.3 Верба Серед декоративно квітучих чагарникових видів можна відмітити хеномелес красивий `Nivalis', кольквіція приємна, дейція рожева, форзиція проміжна `Spectabilis', різні види спірей. Для озеленення використовуємо також різні види барбарису Тунберга (рис. 3.4), ялівець горизонтальний, кипарисовик Лавсона. Для декорування решітки висаджуємо жимолость японську `Aureoreticulata'.

Біля головного входу біля туї західної висаджуємо тую західну сорт `Rheingold', який характеризується тьмяно-золотистим кольором, який на зиму стає мідним.

Сорти барбарису Тунберга

Квіткове оформлення території представлене рокаріями, які влаштовуємо біля головного входу у мотель і на ділянці біля кафе між альтанками. Зелену основу гірки будуть складати карликова форма сосни гірської, кипарисовик тупий `Nana Gracilis', кипарисовик Лавсона `Minima Aurea'. З квіткових грунтопокривних рослин використовуємо флокс шиловидний, арабіс війчатолистий, чебрець квітучий, дзвіночки Пожарського та інші види. Рослини підбираємо так, щоб рокарій виглядав привабливо цілий рік, враховуючи різні терміни цвітіння квіткових рослин, вигляд рослин у зимовий період. У природі рослини вкорінюються в тонкому шарі бідного на перегній ґрунті, тому потрібно слідкувати, щоб грунт не був перенасичений поживними речовинами. В таблиці3.1 наведено терміни цвітіння квіткових рослин, які використовуємо для створення рокаріїв. Окремі камені, групи каменів або кам’яні комплекси розміщуємо так, щоб їхня присутність здавалась цілком природньою.

Біля водойми пропонується висадити горлянку повзучу `Burgundy Glow' (Ajuga reptans `Burgundy Glow') і астильбу голу (Astilbe glaberrima).

На території влаштовуємо звичайний садово-парковий газон. Спосіб створення газону — посів насіння газонних трав, використовуючи травосуміш з насіння таких трав, як тонконіг лучний і райграс пасовищний.

Терміни цвітіння квіткових рослин

Важливим напрямом з вдосконалення даного обґєкту є також благоуст-рій території, що передбачає розмітку дорожньо-стежкової мережі та майданчиків, огородження території, освітлення території, встановлення малих архітектурних форм.

Дорожньо-стежкова мережа — найбільш важливий елемент благоустрою.

При її проектуванні враховуємо функціональне призначення доріг, характер їх покриття та зручність в експлуатації. На даному обґєкті основна доріжка сполучає будівлю мотелю з басейном і приміщенням кінно-спортивної площадки. Додаткові доріжки ведуть до тенісного корту і волейбольної площадки.

Дорожнє покриття має забезпечувати необхідну міцність та шорсткість поверхні, не пилити, бути економічним в експлуатації, мати високі декоративні якості. Для мощення доріжок використовуємо тротуарну плитку і натуральний камінь. На рис. 3.5 зображено технологію укладання тротуарної плитки.

Технологія укладання тротуарної плитки

Замовник сам обирає вид тротуарної плитки і натурального каменю серед тих, які йому пропонуються.

Оскільки територія огороджена частково, необхідно продовжити огородження, відділяючи, при цьому, площадку для верхової їзди від решти території. Для відмежування використовуємо різні види деревґянної огорожі.

Зона активного відпочинку обґєднує в собі територію будівлі критого басейну, тенісного корту, волейбольну площадку та площадку для верхової їзди.

Світлотехніка в наші дні - важливий компонент функціональної організації середовища перебування сучасної людини. Правильно спроекто-ване освітлення — це не тільки комфорт і безпека людей у темний час доби, але й потужний інструмент у руках архітектора, що дозволяє моделювати різні аспекти естетичного сприйняття міського середовища.

При виборі світильників для зовнішнього освітлення важливими є декілька критеріїв. Насамперед — це дизайн і співвідношення із зовнішньою архі-тектурою, адже саме ці якості будуть на виду у відвідувачів. А також розміри і світлороздільність світильників. Ці показники визначають кількість і схему розміщення пристроїв на території.

На території заплановані наступні види освітлення: функціональне, декоративне і святкове освітлення.

Функціональне освітлення — це в першу чергу безпека і довговічність, а також зручність в експлуатації й обслуговуванні. Даний тип освітлення використовуємо біля головного входу, на головних доріжках, площадках, автостоянці.

Для позначення дорожньо-стежкової мережі використовуємо супровідне освітлення — вздовж доріжок встановлюємо світлові стовпчики. Для цього використовуються світильники середньої потужності, що розташовуються на висоті одного-півтора метри.

Для тенісного корту, площадки для верхової їзди, а також автостоянки використовуємо заливне освітлення, що створює яскравий фон. Такий фон утвориться за допомогою натрієвих, металево-галогенних або ртутних ламп. На автостоянці ліхтарі встановлюються на висоті 3 метри, на тенісному корті - 7 метрів. Для освітлення площадки для верхової їзди встановлюємо на будівлі прожектор. Дуже важливо уникати шкідливого для очей різкого світла. Тому вибираємо світильники з матовими плафонами, що розсіюють світло.

Декоративне освітлення використовуємо біля головного входу в мотель для виділення рокарію у вечірні години, для підсвітки деревних груп. Також декоративне освітлення буде присутнім на ділянці біля кафе і вздовж рядової посадки робінії. У цю групу входять світильника-крихітки висотою 0,3 — 0,5 метри, міні-прожектори, «водяники» — ліхтарі для штучних водойм. Ліхтарі спрямованого освітлення розміщені на землі, можуть виділяти крону дерев, акцентувати увагу на альпійській гірці.

Святкове освітлення — містить у собі ошатне підсвічування фасадів, дерев і різних елементів ділянки при проведенні свят або торжеств. Таке підсвічування допоможе створити неповторну атмосферу свята і зробить незгладиме враження на клієнтів. Тому його використовуємо саме в тих місцях, де можуть проходити святкування — біля кафе. Святкове освітлення створюємо за допомогою гірлянд і світлових шнурів.

Роботи по влаштуванню системи освітлення включають: викопування траншей під електричні кабелі, прокладання кабелів, підготовку площадок під встановлення світильників, встановлення світильників, виключателів і розеток, монтаж розвідного щитка.

Кожен вид освітлення впливає на інші, таким чином, важливо розглядати їх разом. Різні види освітлення можуть підтримувати або руйнувати один одного. Використані грамотно, вони можуть бути об'єднані - акцентуюче освітлення, може використовуватися як загальне освітлення вулиці, і навпаки. Для сучасного освітлення важливе розуміння того, що все, що сприймає людське око, повинне бути включене у світлове рішення простору. Кожний з перерахованих видів освітлення при цьому є частиною створюваної світлової картини.

Характер відвідування об'єкту зумовлює розташування в них значної кількості малих форм архітектури і предметів обладнання, які активно впливають на вирішення багатьох функціональних, інженерних та естетичних завдань і часто визначають якість цілого ансамблю.

Паркові меблі - необхідна конструктивна та декоративна частина благоустрою.

Стаціонарні і переносні лавки, столи, урни є найбільш чисельними і універсальними предметами обладнання.

Для зручності перебування в мотелі недалеко від головного входу організовуємо автомобільну стоянку.

3. Агротехніка створення та експлуатації садово-паркового об'єкту

3.1 Агротехніка створення садово-паркового об'єкту

Посадка дерев і чагарників

Садити дерева і чагарники можна цілорічно. Сучасна агротехніка дає змогу проводити садіння як взимку, так і влітку. Листяні деревні рослини найкраще висаджувати весною, особливо теплолюбні дерева і чагарники. Холодостійкі рослини добре переносять і осінню посадку. Періодом садіння хвойних слід вважати час появи нових приростів, тобто від половини квітня до половини травня. Осіння посадка хвойних, крім модрини, триває від серпня до початку жовтня. Більшість вічнозелених дерев і кущів висаджують у той самий період, що й хвойні. Весняна посадка без кому проводиться після розмерзання грунту і до початку розпускання бруньок (тривалість посадки 6−10 днів). Восени посадку можна починати після опадання листя і припинення росту і закінчувати за 1−2 тижні до початку стійких морозів. Всі інші посадки проводяться тільки з комом землі. Порушення технології садіння дерев і чагарників у багатьох випадках є причиною низької декоративності, недовговічності, захворювань та загибелі рослин. Посадкові ями або траншеї потрібно копати не пізніше ніж за 2 тижні до посадки. При цьому грунт утримує добрий запас вологи, покращується його аерація та структура, відповідно. Готуючи ями, верхній шар землі відкидають в один бік, а нижній, менш родючий — в інший. Після висаджування рослин ями засипають так, щоб нижній шар землі був зверху. Дно ями і траншей розпушують на глибину 15−20 см. Розміри садивних ям залежать від розмірів і віку висаджуваних рослин. Середня глибина ями для дерева становить 70−120 см, для чагарників — 30−70 см. Для створення живоплотів із чагарників викопують траншеї: для однорядних живоплотів — розмірами 50×50 см, для дворядних — 70×50 см і для трирядних — 90×50 см. Чагарники в живоплоти висаджують у траншеї на строго встановленій відстані один від одного. Після садіння крону підрізують і формують бортики із землі для затримання вологи після поливу. Деревні ліани висаджують на об'єктах озеленення саджанцями, які мають бути добре розвинені, мати пагони завдовжки не менше як 1 м і добре сформовану та компактну кореневу систему.

Коли посадкове місце готове, яму на 2/3 її об'єму засипають грунтосумішшю. Перед посадкою старанно оглядають коріння саджанців, пошкоджені корінці вирізають гострим садовим ножем, або секатором. Зрізи повинні бути рівними, а їх площина направлена вниз. Поверхню зрізу покривають садовою замазкою. Саджанці опускають в яму, розправляють коріння, спрямовуючи його вниз. Коренева шийка повинна бути 5−6 см вище від рівня грунту. Після встановлення рослини на необхідну висоту, яму засипають землею, пошарово ущільнюючи. Коли яма заповнена, по її периметру, роблять валик із землі для затримки води при поливі. Після посадки, рослину кріплять до кілків, добре поливають, мульчують торфом, або шаром рослинної землі.

Влаштування газонів

Головними якостями звичайних садово-паркових газонів є їхня декоративність, довговічність, стійкість до частого скошування, витоптування та тіньовитривалість, а також за певних умов посухостійкість і морозостійкість.

Створення міцної стійкості дернини можливе при сумісному вирощуванні видів трав з різними типами пагоноутворення, тобто таких, які належать до різних життєвих форм (кореневищних, кореневищно-кущових, рідше — щільно-кущових і стрижнекореневих).

Для створення садово-паркових газонів підходять усі види трав, що застосовуються в партерних газонах, але можуть бути використані й інші - вівсяниця валійська (типчак), лучна, овеча, східна; тонконіг вузьколистий, сплюснутий і звичайний, райграс багатоукісний; житняк гребінчастий, пустельний і сибірський.

Роботи зі створення та влаштування газону розпочинаються на етапі планування поверхні, глибокої обробки ґрунтового шару та внесення органічних і мінеральних добрив.

Для першокласного газону дуже важливим є дренаж. Його закладають після зняття родючого шару грунту. Він складається з таких шарів: бутового, товщиною 15 см, шару дрібних камінців, гравію чи грубозернистого піску, товщиною 5 см і, відповідно, — родючий шар, товщиною 15 см.

Грунт укочують важким катком, після чого знову розпушують поверхневий шар на 2−3 см, висіваючи в нього насіння і знову укочують легким катком. Попереднє укочування необхідне для запобігання осідання грунту і для доброго проростання насіння.

На даному об`єкті створення газону буде проводитись шляхом посіву насіння трав. Рівномірність посіву — основа отримання доброго трав`яного покриву. При посіві травосуміші насіння ретельно перемішують. Рекомендується спочатку висівати крупне насіння з загортанням до 3 см., а потім дрібне на глибину до 0,5−1,5 см. Мульчування посівів проводиться тонким шаром перегною або торфу. Після мульчування обов`язкове коткування легким катком. Після посіву насіння при сухій погоді слід утримувати грунт у вологому стані протягом п`яти днів, проводячи полив у ранні чи пізні вечірні години. При досягненні травостоєм 7−8 см. проводиться скошування газону.

В таблиці 4.1 наведено потребу в насінні газонних трав для створення звичайного садово-паркового газону.

Потреба в насінні газонних трав

Створення альпінарію

Основним елементом альпінарію є камінь, а рослини лише доповнюють і обрамляють брили. Гірку влаштовують на сонячному і захищеному від вітрів місці. Вона повинна мати кілька сторін огляду, і при цьому кожна повинна виглядати неповторно. Розмір визначається насамперед розмірами саду. Особливо варто продумати розташування на пласкій ділянці, тут важливо домогтися природного вигляду в контексті саду, забезпечити плавність переходу від альпінарію до навколишнього ландшафту. Створення альпійської гірки починається з розмітки ділянки. На запланованому місці виривають котлован і заповнюють його щебенем, битою цеглою або керамзитом, які слугуватимуть дренажем. Після закладення основи гірки ущільнюється дно котловану і його засипають родючим ґрунтом у рівень із землею. Землю засипають шарами, кожен шар ущільнюють і поливають водою, щоб заповнити порожнечі. Дренаж робиться для того, щоб земля не «втягнула» камені гірки у себе. На такій основі починається розміщення каменів і їхнє закріплення в ґрунті. На рис. 4.1 зображено варіанти розміщення каміння в композиції.

Традиційний спосіб — укладання ярусами. Їхня кількість залежить від розмірів гірки. Звичайно для гірки розміром 5×3 м виходить 3−5 ярусів. Розташування каміння повинно бути гармонійним, створювати ефект природного оголення. Іноді сформувати вигляд допомагає «головний» камінь, що створює певний центр композиції. Відстань між каменями повинна бути достатньою для нормального росту рослин, і для того, щоб підрослі рослини не приховували камені. Кам’яниста ділянка повинна виглядати естетично навіть без рослин, тому що в природі, на високогір'ях рослини лише підкреслюють неповторну велич каміння. Можливих рішень при створенні гірки безліч. Зелену основу складають низькорослі дерева і чагарники, листяні і хвойні, цибулинні. Рослини підбираємо так, щоб гірка виглядала привабливо цілий рік.

3.2 Агротехніка догляду за садово-парковим об'єктом

Процес утримання об'єкту включає: догляд за деревами і чагарниками, живоплотами, виткими рослинами, квітниками, газонами, садовими доріжками та майданчиками, малими архітектурними формами; захист зелених насаджень від шкідників і хвороб, санітарне очищення території об'єкта благоустрою.

Догляд за деревами і чагарниками

Догляд за деревами і чагарниками здійснюється протягом року і включає: поливання, внесення добрив, вкриття, оприскування крон дерев, догляд за ґрунтом, боротьбу з бур’янами, обробку дупел і механічних пошкоджень, формування крон дерев і чагарників.

Поливання має забезпечувати постійну оптимальну вологість коренезаселеного шару ґрунту до глибини 60−70 см. Найкраще розвивається дерево при вологості ґрунту 60−80% повної вологоємності.

Норми та кратність поливання залежать від кліматичних і погодних умов, механічного складу ґрунту та його вологості, ступеня вологолюбності й посухостійкості порід, віку дерев. Терміни та кратність поливань залежать від пори висаджування рослин, фази їхнього розвитку й зовнішніх умов. Молоді дерева віком до 15 років у суху і жарку погоду належить поливати до 15 раз за вегетаційний період. Для доросліших рослин кратність поливу знижується до 4−6 раз.

Хвойні та листяні вічнозелені рослини (особливо у перший і другий рік після садіння) вимагають більш інтенсивного поливання в суху погоду. Пересаджені дерева старшого віку, крім поливання, слід дощувати.

Восени, коли довго не було дощів, за 2−4 тижні до середнього строку настання мінусових температур дуже важливо провести вологозарядне поливання рослин.

Удобрення деревних рослин потрібно проводити на основі агрохімічного аналізу. Необхідно своєчасно удобрювати дерева та чагарники після їхнього обрізування. Головною видимою ознакою «ґрунтового голоду» рослин є їхні слабі прирости, здрібнене листя та зміна барв.

Мінеральні підживлення необхідно проводити 2−3 рази за вегетаційний період:

перший раз — весною, в період розкриття бунькових лусок та вегетаційного росту пагонів;

другий — в період повного розпускання листя;

третій — восени, в період листопаду з кінця серпня до другої декади грудня.

Мінеральні добрива при кореневих підживленнях вносяться шляхом поверхневого розкидання, осередковим способом у свердловину глибиною 25−35 см діаметром 4−5 см, по 3−5 шт. на 1 мІ пристовбурної лунки або у вигляді рідких мінеральних підживлень.

Сухі підживлення належить проводити після дощу або поливу у вигляді суміші: 1 вагова частина аміачної селітри, 3 частини суперфосфату, 1 частина калійної солі. Суміш мінеральних добрив розсіюють навколо рослини, відступаючи від стовбура у молодих дерев на 0,3−0,5 м, у дорослих на 0,5−1 м, у чагарників 0,3 м від кореневої шийки. Після сухого підживлення необхідно провести сильний полив насаджень. Оптимальна норма внесення добрив під час другого підживлення становить 35−40 г. на 1 мІ лунки.

Підживлення насаджень органічними добривами проводять 1 раз у 2−3 роки способом внесення компостів, гною, торфу з рівномірним розподілом по пристовбурній лунці. Після такого підживлення землю в лунці перекопують на глибину 10 см.

Дерева і чагарники, які не переносять низьких температур, вимагають захисту в зимовий період. При груповій посадці утепленню підлягає вся площа, яку займає група. Утеплення проводять після перших заморозків. Для утеплення стовбурів і крони застосовується повсть, солома та інші матеріали.

Якщо довго немає дощу, листя дерев покривається досить товстим шаром пилу. що призводить до закупорювання їхніх продихів, погіршення фотосинтезу, сповільнення обміну речовин. З метою змивання осілого на листки пилу слід проводити освіжаюче поливання крон дерев. Вони особливо необхідні в спекотні літні дні (у липні, серпні). Обмивання крон слід проводити в ранкові часи (не пізніше 9-ї години) або ввечері (після 19-ї години) в міру їхнього забруднення пилом, але не рідше 4−5 разів за вегетаційний період — для листяних порід і 8−10 разів — для хвойних порід.

Обмивання крони проводиться за допомогою шланга або поливальних машин.

З бур’янами борються двома способами — механічним (прополювання, скошування) та хімічним (застосування гербіцидів).

Для усунення негативного впливу ущільнення ґрунту і ефективного підживлення дерев проводять дренування пристовбурних лунок. Для цього навколо стовбура на відстані 60−80 см робиться 5−8 свердловин діаметром 7−12 см на глибину 50−80 см. Свердловини заповнюються компостом, перегноєм або деревною тирсою в суміші з торфом і мінеральними добривами. Дренування, яке сприяє активізації росту кореневої системи, проводиться восени через 3−5 років.

При механічному пошкодженні стовбурів або видаленні гілок деревина пошкоджується різними цвілевими грибами і бактеріями, що зумовлює утворення дупел. Для збереження таких дерев необхідний своєчасний догляд за утвореними дуплами і ранами.

Для нормального росту й правильного розвитку дерев здійснюють догляд за кроною протягом усього життя рослин. Обрізають дерева навесні до розпукування бруньок або восени після опадання листя. У дерев видаляють порослеві пагони, які утворюються біля кореневої шийки, а також на стовбурах в міру її появи. Сухі гілки обрізують у міру їх виявлення впродовж року.

Під час догляду за деревами застосовують три види обрізання: формувальне, санітарне й омолоджувальне.

Формувальне обрізання дерев проводять у рядових та алейних насадженнях з метою збереження природної або штучної форми рослин, рівномірного розташування скелетних гілок.

Розрізняють слабке, помірне і сильне обрізання, ступінь якого залежить від виду дерева, його віку і стану крони.

Формувальне обрізання рекомендується здійснювати ранньою весною, до початку вегетації (кінець лютого-квітень).

Крони швидкорослих порід у місцях, де потрібно зберігати певну висоту і форму, обрізують щороку і один раз за 2−4 роки у повільнорослих (в'яз, дуб і липа). При обрізанні повільноростучих дерев в основному вкорочують однорічні прирости і лише окремі гілки обрізують до дво-трирічної деревини.

Санітарне обрізання крони виконують, щоб позбутися старих, хворих, сухих і пошкоджених гілок, а також гілок, спрямованих всередину крони або зближених одна з одною. Обрізують підлягають також пагони, що відходять від центрального стовбура вгору під гострим кутом, щоб уникнути їхнього обламування. Санітарне обрізання потрібно проводити щороку протягом вегетаційного періоду.

Омолоджувальне обрізання виконують лише в дерев, які добре витримують підстригання та обрізання і вершина яких почала всихати, а ріст пагонів припинився. При цьому сильно вкорочують (на ½ — ¾ загальної довжини) старі гілки, залишаючи, якщо це можливо, одну-дві гілки другого порядку. Омолоджують дерева навесні, поступово протягом двох-трьох років. Помірне та слабке омолоджування передбачає обрізання частини крони, а сильне — зріз крони до основи скелетних гілок.

Обрізування кущів передбачає їх формування, поліпшення якості цвітіння й плодоношення. У кущів, квітки яких розвиваються з бруньок, закладених у попередній рік (бузок, вейгела, форзиція, хеномелес тощо), слід обрізувати лише відцвілі суцвіття, проводять проріджування, омолоджування (вирізування старих скелетних гілок) та вкорочування пагонів з урахуванням розміщення квіткових бруньок.

У кущів з квітковими бруньками на пагонах поточного року (буддлея Давида, гортензія волотиста, пухироплідник калинолистий, таволги Бумальда, японська тощо), які цвітуть у середині чи в другій половині літа, навесні до початку росту або пізно восени вкорочують пагони на ½ — 1/3 їхньої довжини залежно від виду й сорту, а в низькорослих кущів окремі слабкі скелетні гілки можна «саджати на пеньок», залишаючи ділянку вищу від кореневої шийки на 10−15 см.

Показником потреби в обрізанні є зменшення приросту пагонів, зниження інтенсивності цвітіння та плодоношення.

Омолоджування декоративних кущів (поодиноких, у групі та в живоплоті) проводять періодично, в міру появи старіючих та перерослих пагонів, які втратили декоративність. Це роблять навесні до початку росту.

Формувальне обрізування кущів проводиться з метою створення декоративної штучної форми, підтримування заданої форми, прискорення росту бокових пагонів і збільшення густоти крони.

Санітарне обрізування кущів проводиться з метою зрізування хворих, сухих та пошкоджених гілок щорічно протягом усього вегетаційного періоду.

Згрібати листя з-під групи дерев і чагарників забороняється, тому що це призводить до винесення органічних добрив, зменшення ізоляційного шару для ґрунту, який запобігає випаровуванню ґрунтової вологи та промерзанню коріння. Листя має залишатися на зиму під деревами, а весною його можна неглибоко прикопати або з допомогою механізмів змішати з ґрунтом, що приведе до його мінералізації. Згрібати листя слід лише тоді, коли воно негативно впливає на зовнішній вигляд (партерний газон, пам’ятники і меморіальні комплекси, площі, дитячі майданчики, спортивні комплекси, головні алеї зелених насаджень, галявини, квітники тощо Догляд за живоплотами Живоплоти із регулярною формою завжди повинні мати широку основу. Підстригання таких огорож починають від основи, визначивши необхідну ширину і рухаються догори.

Живоплоти, які формуються, починають стригти в перший рік після висаджування. Підстригання виконують згори на певній висоті від поверхні землі та з боків. Живопліт із світлолюбних кущів формують у вигляді зрізаної піраміди з нахилом бічних сторін 20−25 С та ширшою основою внизу.

У перший рік кущі живоплоту підстригають один раз за вегетаційний сезон — напровесні до початку сокоруху, пізніше — 3−5 разів за вегетацію в міру відростання.

Вільнорослі живоплоти систематично не підстригають. У них вирізають старі (які починають засихати) та надто загущені гілки. Один раз за два-три роки вільнорослі живоплоти проріджують у період спокою.

Догляд за виткими рослинами (ліанами)

У разі декорування стін споруд для підтримання рослин влаштовують спеціальні пристосування. Виткі рослини швидко використовують поживні речовини з ґрунту і потребують регулярного органо-мінерального підживлення, а глибоке залягання кореневої системи — щедрого поливання. Наземні частини витких рослин потрібно обприскувати чистою водою, яка не тільки освіжає рослини, а й змиває з листя пил і шкідників. Обприскування або поверхневий полив роблять лише вранці.

Обов’язковим прийомом догляду за виткими рослинами є регулярне обрізування. У загущених кущів вирізають старі гілки, які заважають росту молодих пагонів.

Ранньоквітучі ліани рекомендується обрізувати одразу після цвітіння. Вирізають, як правило, всі квітконосні гілки на рівні верхніх ступенів осьової системи, а також слабкі й загущені скелетні гілки й пагони. Проте у цьому разі залишають достатню кількість пагонів для забезпечення цвітіння ліан у наступному році.

Пізноквітучі ліани доцільно обрізувати на початку весни на рівні початкових ступенів осьової системи. Це забезпечує утворення, ріст нових пагонів та їхнє цвітіння у поточному році.

Деревовидні ліани, які вирощуються заради декоративності листя чи осіннього забарвлення, обрізують восени (листопадні) або навесні (вічнозелені).Обрізування пагонів і гілок, що віддаляються від наміченого для озеленення простору, проводять в міру виявлення його протягом сезону.

Утримання квітників

Декоративність і якість квітників значною мірою залежать від догляду, який має забезпечити сприятливі умови для росту і розвитку рослин.

Догляд за квітниками полягає у поливанні, прополюванні, розпушуванні ґрунту, прищіпуванні та видаленні суцвіть, прибиранні стебел з квітників, штикуванні на зиму, захисті від хвороб і шкідників, підстриганні килимових рослин, розкритті багаторічних квітів з прибиранням сміття, підживлюванні, підв'язуванні рослин та укриття їх на зиму.

Поливання квітників повинно проводитися рівномірно з таким розрахунком, щоб земля зволожувалася на глибину залягання коріння. Розсаду квітів поливають щоденно, краще вранці або ввечері, доти, поки вона не приживеться. Частих поверхневих поливань слід уникати.

За вегетаційний період за нормальних погодних умов при догляді за сезонними квітниками в середньому має бути проведено 20−30 поливів. Квітники з покривних рослин поливають частіше — до 40−50 разів за сезон.

Норма поливання для однорічників та дворічників — 15−20, для багаторічників — 25−40 л/м2.

Розпушування ґрунту проводять в міру його ущільнення і проростання бур’яну та обов’язково після рясного поливу чи великого дощу. Перше розпушування треба виконувати напровесні, щойно просохне верхній шар ґрунту, а потім регулярно (один раз на 2−2,5 тижні) до змикання рослин.

Глибина розпушування однорічників — 3−5, багаторічників з поверхневим розміщенням коренів — 3−6 см.

Квітники слід мульчувати, особливо якщо вони створюються із багаторічників. Мульчування ґрунту сприяє збереженню вологи, поліпшенню теплового режиму й затриманню розвитку бур’янів. Як мульчу слід використовувати торф або компости: торфогнойовий, торфофекальний, торфомінеральний, торфоперегнійний тощо; тирсу листяних порід, напіврозкладену солому з гноєм і листом тощо. На 2−3-річних квітниках мульчу вносять шаром 3 см, на старших — 5−6 см і більше. Мульчують квітники із багаторічників один раз за два роки — восени, після обрізування і збирання стебел, або ж весною, після внесення добрив.

Підживлення рослин потрібне для їх забезпечення органічними і мінеральними елементами. Сезонні квітники при добрій підготовці та удобренні ґрунту перед кожною посадкою або ж систематичною заміною ґрунту забезпечують рослини оптимальним живленням. У виняткових випадках можна удобрити рослини водним розчином мінеральних речовин. Проте землю між рослинами слід покривати торф’яною потертю, дрібно насіченою соломою чи лісовою підстилкою.

Багаторічники починають підживлювати з другого року після посадки. Підживлення проводять два рази за сезон. Весною, до початку росту стебел, вносять мінеральні добрива з переваженням азотних, а восени — переважно фосфорних і калійних. Добрива вносять з розрахунку (г/м2): 15−50 фосфорних (суперфосфат), 30−60 калійних (калійна сіль, сірчанокислий калій), 30−40 азотних (аміачна або калійна селітра) чи 10−20 сечовини. Добрива, що містять хлор, використовувати не рекомендується. Весною азотні добрива можна замінювати коров’яком (розбавляють 1:10) або курячим послідом (настій 1:20) при нормі 10 л/м2.

Багаторічні квіткові рослини часто відчувають нестачу мікроелементів, які найкраще слід вносити навесні під час першого розпушування ґрунту у вигляді кореневого підживлення з розрахунку 60−80 мл/м2.

Високі рослини підв'язують до кілків, а якщо вони висаджені рядами, то для підтримки стебел натягують дріт.

Скельні рослини покривають тонким шаром листя і гілками хвойних порід. Таке покриття можна використовувати і для інших рослин у морозні та сніжні зими. Не прикривають рослини лісового походження — барвінок, папороть, плющ.

Кожні 3−5 (6−8) років багаторічні рослини викопують, ділять, ґрунт глибоко перекопують, вибирають бур’яни, у добрюють перегноєм чи компостом і на підготовлену ділянку висаджують поділені рослини.

На килимових квітниках слід пильнувати за дотриманням чіткості рисунка за допомогою підстригання. Підстригати можна і звислі квіти, які завдяки цьому омолоджуються і продовжують своє цвітіння.

У квітниках видаляють засохлі пагони та відцвілі суцвіття, які знижують естетичний вигляд квітників. Обрізування суцвіть сприяє також наступному рясному цвітінню. Цвітіння рослин продовжують прищипуванням центральних пагонів на 1/3 — ¼ їхньої довжини в період бутонізації, прискорюючи цим розвиток бічних пагонів. Після прищипування рослини рясно поливають і підживлюють.

Загальне правило догляду за квітковими рослинами у квітниках полягає в уникненні зав’язування й дозрівання насіння, що сприяє збільшенню тривалості цвітіння та довголіттю насаджень.

Осіннє прибирання квітників проводять після перших заморозків, коли температура знижується до мінус 1−2 С. Квіти, які необхідно зберегти як маточники, забирають у холодні парники, підвали й оранжереї.

На зиму теплолюбні рослини прикривають ялиновим або сосновим лапником, листям чи торфом. Перед прикриванням зрізують усі пагони і листя на висоті 6−12 см від землі, товщина покривального шару 5−20 см. Прикривання проводять після заморозків (по остиглій землі).

Догляд за газонами

Догляд за газонами полягає у розпушенні і розкиданні снігу, прочісуванні газону граблями, весняному та літньому підживленні, поливі, прополюванні, косінні трави, збиранні сміття та обпалого листя.

Ранньою весною після танення снігу і підсихання грунту на газонах необхідно провести інтенсивне прочісування трав’яного покрову гострими граблями або спеціальними металевими щітками у двох напрямках, зібрати накопичене на газоні обпале листя, зруйнувати грунтову кірку.

Одним із заходів догляду за газонами є землювання, яке стимулює кущіння злаків, поліпшує вологозабезпеченість молодих пагонів і загальну родючість грунту.

Землювання — це рівномірне поверхневе покриття газонів сумішшю добре переплілих органічних добрив, рослинної землі і грубозернистого піску. Воно проводиться 1 раз у 3−5 років весною, на початку літа (в період кущіння злаків) або восени після скошування.

Для підвищення довголіття газони необхідно піддавати аерації (проколювання або прорізування дернини) на глибину до 10 см.

Для підтримки декоративного стану газонного покриття і забезпечення нормального відростання травостою після скошування необхідно проводити регулярні поливи, зберігаючи грунт коренепроникаючого шару (на глибині 15−20 см) у вологому стані. Оптимальна вологість грунту під дерновотвірними злаками — 70−75% повної польової вологоємкості даного грунту.

У середньому загальна кількість поливів за вегетаційний період звичайних газонів становить 16 разів, партерних — 30.

Звичайні газони слід скошувати, як тільки травостій досягне висоти 8−10 см, 10−14 разів за сезон. Висота травостою, що залишається, — 4−5 см.

Остатній раз газони скошують приблизно за місяць до настання морозів з тим, щоб трава встигла зміцніти і накопичити достатньо поживних речовин. Зрізану траву необхідно обов’язково прибирати з поверхні газону, інакше під утвореними під час косіння валками дернина випріє і з’являться бурі плями.

Систематичне скошування травостою призводить до великого виносу поживних речовин з грунту і виснаження самих рослин, внаслідок чого газон потребує регулярних інтенсивних підживлень. При цьому вносять сухі або рідкі добрива. Терміни та норми внесення добрив залежать від ґрунтово-кліматичних умов і віку травостою. Орієнтовні дози внесення добрив за весь вегетаційний період на малородючих ґрунтах становлять з азоту — 40−80, фосфору — 60−120, калію — 100−120 кг/га.

Знищення бур’янів на газоні досягається, крім скошування, за допомогою прополювання. На молодих газонах, які ще не зміцніли, проводиться ручне прополювання. Дуже важливо забезпечити вчасне прополювання бур’янів у весняний період до їх цвітіння та штучного запліднення.

У ході боротьби з бур’янами найефективнішими профілактичними заходами є знищення бур’янів на ділянках під час обробки грунту і ретельне очищення насіннєвого матеріалу.

Догляд за елементами благоустрою

Догляд за дорожньою мережею та майданчиками включає такі види робіт, як поточний ремонт, санітарне очищення (підмітання, збирання випадкового сміття, прибирання снігу, посипання піском або іншими матеріалами крім солі в період ожеледиці, видалення трави.).

Періодичність санітарного очищення, поливання та миття доріг проводиться в міру необхідності, залежно від інтенсивності відвідування.

Догляд за іншими елементами благоустрою включає: поточний ремонт, підготовку обладнання до експлуатації в літній та зимовий періоди, усунення поточних дефектів з урахуванням системи огляду зелених насаджень, періодичне санітарне очищення урн, водойм, видалення снігу в зимовий період, миття лав, обслуговування систем освітлення, водопостачання, водовідведення, інше.

3.3 Захист зелених насаджень від шкідників і хвороб

У системі заходів із захисту зелених насаджень одними із найголовніших є санітарно-профілактичні. Їхнє завдання полягає в усуненні джерел інфекцій і недопущенні виникнення вогнищ шкідників і хвороб. З цією метою у зелених насадженнях збирають опале листя, хвою, шишки, сухі гілки та загиблі рослини. Обрізують також хворі і всохлі гілки, обкоровують і корчують пеньки, знищують плодові тіла грибів. Особливе місце в заходах, спрямованих на оздоровлення і продовження віку дерев, є лікування ран і пломбування дупел.

Для захисту зелених насаджень від шкідників та хвороб застосовуються такі основні методи: агротехнічні, хімічні, біологічні, біофізичні, механічні та інтегральні.

4. Економічна частина

Економічна частина складається з розрахунків і показників, які зводяться в окремі таблиці. Розрахунок кошторисної вартості будівництва садово-поркового об`єкта і робіт по догляду за ним проводимо за наступними пунктами:

— обгрунтування балансу території садово-паркового обґєкта (таблиця 5.1);

— виробнича програма робіт з будівництва обґєкта озеленення (таблиця 5.2);

— план з праці і заробітної плати для будівництва садово-паркового обґєкта (таблиця 5.3);

— розрахунок необхідної чисельності робочої сили згідно календарних термінів (таблиця 5.4);

— графік виконання робіт згідно календарних термінів (таблиця 5.5);

— розрахунок потреби і кількості основних і допоміжних матеріалів для будівництва садово-паркового обґєкта (таблиця 5.6);

— розрахунок витрат на послуги автомобільного транспорту загальногосподарського призначення (таблиця 5.7);

— розрахунок потреби машин і механізмів, витрат на механізовані роботи (таблиця 5.8);

— кошторисна вартість будівництва садово-поркового об`єкта і робіт по догляду за ним (таблиця 5.9);

Розрахунок балансу території містить:

— загальну площу обґєкта озеленення;

— площу, яка відведена під забудову;

— площу ділянок, які проектуються під зелені насадження;

— площу доріжок і майданчиків різного призначення.

Площу під окремими деревами, насадженнями в алеях приймаємо з розрахунку 4 мІ на одне дерево, площа під кущами — 1 мІ на один кущ, площа живоплоту — в залежності від конструкції.

Площа, яка проектується під деревами становить — 376 мІ (94 шт. х 4 мІ), під чагарниками — 33 мІ (33 шт. х 1 мІ), живоплотами — 47 мІ (47 м. пог. х 1 м.).

Площа газонів залежить від площі озеленення за мінісом площі, зайнятої під деревами, кущами і квітниками.

Розрахунок кошторисної вартості будівництва розпочинається із зведення обґємів робіт у єдину відомість.

На обґєкті висаджуємо 34 штуки дерев, з них листяних — 29, хвойних — 5. Посадку дерев-саджанців здійснюємо без кому у ями розміром 0,7×0,7 м. Рослинну землю, яку застосовуємо для заміни бідного грунту, підсипаємо до ям в межах 15%.

Чагарники, у кількості 33 шт. висаджуємо у ями розміром 0,5×0,5 м. рослинну землю підсипаємо також у межах 15%.

Загальна довжина живоплотів, які проектуються на території становить 47 м. пог. Кількість рослин необхідних для формування живоплотів — 96 шт. Для висаджування рослин викопуємо траншеї шириною 0,5 м.

На території обґєкту озеленення, крім існуючих асфальтованих доріг проектуємо створення доріжок з тротуарної плитки (354 мІ) і природного каменю (229 мІ).

Для освітлення території проектуємо встановлення світильників різного призначення, загальною кількістю — 29 шт. Для прокладання електричних кабелів викопуються траншеї глибиною 0,7 м. і шириною 30 см., загальна довжина траншей — 380 м.

Малі архітектурні форми: альтанки — 3 шт., садові лави — 6 шт.

В таблиці 5.2 зведені основні обґєми робіт з озеленення і благоустрою обґєкта озеленення.

План з праці і заробітної плати для будівництва обґєкта складається на основі запланованого обсягу робіт (таблиця 5.2), норм часу і тарифних ставок.

Для кожного виду робіт визначаємо кількість часу в людино-днях (трудомісткість). Кількість людино-годин визначаємо множенням обсягу робіт на норми витрат часу в людино-годинах. Для переводу в людино-дні кількість людино-годин ділимо на 8 годин (тривалість робочого дня). Визначення основної зарплати працівників здійснюємо множенням кількості відпрацьованих людино-днів на відповідну тарифну ставку. Додаткову зарплату приймаємо в розмірі 40% від основної зарплати.

Загальний фонд заробітної плати складається із суми основної і додаткової заробітної плати.

Роботи з створення обґєкту обґєднані в такі групи:

1. Посадка дерев, чагарників і живоплотів, догляд за ними;

2. Влаштування газонів і квітників, догляд за ними;

3. Благоустрій території.

Разом із нарахуванням фонду заробітної плат субґєкти господарської діяльності зобовґязані також ще нараховувати і здійснювати відрахування до фондів пенсійного і соціального страхування.

У звязку із сезонним характером робіт у зеленому будівництві, розрахунок необхідної чисельності робочої сили доцільно планувати щомісячно. Варто взяти до уваги, що одні і ті самі робітники після закінчення однієї роботи можуть використовуватися на інших роботах, час виконання яких не співпадає з попередніми.

На основі таблиці 5.4 складається графік виконання робіт (таблиця 5.5).

Основою для розрахунку потреби і кількості основних і допоміжних матеріалів є виробнича програма.

Розрахунок витрат на послуги автомобільного транспорту складається лише для вантажних автомобілів на основі кількості основних і допоміжних матеріалів, які необхідно перевезти для виконання виробничої програми. Вартість утримання машино-зміни залежить відмарки автомобіля, його вантажної підґємності і призначення. На даному обґєкті використовуємо ЗІЛ-130, вантажна підґємністю 4 т.; вартість утримання машино-зміни — 212 грн.

В таблиці 5.8 плануються лише роботи, які виконуються безпосередньо механізмами.

Загальну вартість будівництва садово-паркового обґєкта визначаємо у зведеному кошторисі витрат, який складається на основі даних, розрахованих у попередніх таблицях.

Інші виробничі витрати складають 1,5% від суми всіх попередніх витрат.

Виробнича собівартість становить суму калькуляційних статей з 1 по 6.

Витрати на збут становлять 1−2% від виробничої собівартості.

Повна собівартість будівництва садово-паркового обґєкта і робіт по догляду за ним визначається сумуванням виробничої собівартості, адміністративних витрат і витрат на збут.

Величина прибутку визначається множенням повної собівартості на запроектовану рентабельність (15−20%) і діленням на 100.

Вартість будівництва садово-паркового обґєкта і робіт по догляду за ним становить суму повної собівартості і прибутку.

Баланс загальної території садово-паркового обґєкту

Виробнича програма робіт з озеленення

Розрахунок необхідної чисельності робочої сили згідно календарних

Кошторисна вартість будівництва садово-поркового об`єкта і робіт по догляду за ним

Висновок

У результаті виконання курсової роботи розроблено проект благоустрою та озеленення території у селі Жуків. Для цього був проведений літературний пошук по даній темі, дослідження природних умов району, аналіз існуючочго стану насаджень та благоустрою даної території, розроблено агротехніку створення зелених насаджень і догляд за ними. А також розраховано економічне обгрунтування реалізації проекту та наведено заходи з охорони праці.

Питання благоустрою та озеленення є важливим для забезпечення високого іміджу мотелю і підвищенні конкурентного статусу на ринку, оскільки створює більш комфортні умови перебування клієнтів.

Створення зелених насаджень — тривалий складний процес, що повґязаний з комплексним виконанням робіт агротехнічного та інженерно-будівельного характеру. Для проведення заходів з організації та благоустрою території, підготовки грунту, посадки дерев та чагарників, влаштування газонів та квітників, догляду за насадженнями, формуванню декоративних груп, з урахуванням їх еколого-біологічних та декоративних властивостей необхідні кваліфіковані спеціалісти.

Список використаних літературних джерел

1. Боговая И. О., Теодоронский В. С. Озеленение населенных мест. — М.: Агропромиздат, 19. — 239 с.

2. Боговая И. О., Фурсова Л. М. Ландшафтное искусство. — М.: ВО Агропромиздат, 1988. — 233 с.

3. Горохов В. А. Городское зеленое строительство. — М.: Стройиздат, 1991. — 416 с.

4. Державні будівельні норми України. Держбуд України. Київ, 2002

5. Ерохина В. И., Жеребцова Г. П., Вольфтруб Т. И. Озеленение населенных мест: Справочник. — М.: Стройиздат, 1987. — 480 с.: ил.

6. Краєзнавчі матеріали про природу та річкову мережу Жидачівщини / Я. Турченяк, Д. Гаврильчук, М. Марків та ін. — Жидачів, 2004. — 32 с.

7. Краткий справочник архитектора. Ландшафтная архитектура. Под ред. Родичкина И. Д. — К.: Будівельник, 1990 — 336 с.

8. Кучерявий В. П. Озеленення населених місць: Підручн. — Львів: Світ, 2005. — 456 с.: іл. Бібліограф. с450.

9. Наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству

№ 70 від 29 квітень 1994 року. Про затвердження Правил утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України

10. Озеленение населенных мест: Справочник /В.И. Ерохина, Г. П. Жеребцова, Т. И. Вольфтруб и др.; Под ред. В. И. Ерохиной. — М.: Стройиздат, 1987. — 480 с.

11. Рубцов Л. И., Лаптев А. А. Справочник по зеленому строительству. — К.: Будівельник, 1971. — 312 с.

12. Хессайон Д. Г. Все о декоративных деревьях и кустарниках. — Москва.: «Кладезь-Букс», 2003. — 128 с.