Особливості та методика реабілітаційної превентивної роботи з неповнолітніми правопорушниками різних категорій

Реферат на тему:

Особливості та методика реабілітаційної превентивної роботи з неповнолітніми правопорушниками різних категорій.

ПЛАН

1. До питання змісту перевиховання неповнолітніх.

2. Види і шляхи реабілітації дітей і підлітків з девіантною поведінкою.

3. Реабілітаційні заходи щодо осіб, які вчинили злочини і засуджені без позбавлення волі.

1. До питання змісту перевиховання неповнолітніх.

Оскільки неадекватність ставлення до навколишнього середовища є наслідком відхилення в свідомості правопорушника, першочерговим у його перевихованні є виправлення спрямованості особистості. Виходячи з того, що антисоціальна поведінка умовно засудженого неповнолітнього є наслідком порушення гармонійних стосунків з оточенням, найважливішим завданням у його перевихованні є подолання асоціальної поведінки на основі формування правильних поглядів, переконань, суспільних і правових норм. Зазначимо, що позитивна спрямованість особистості є її здатністю ставитись до законів суспільства та інших людей як до суспільної цінності, що визначається соціальною відповідальністю.

Сучасна організація виховання умовно засуджених неповнолітніх не передбачає застосування тієї різноманітності можливих заходів та мір впливу стосовно них. Виникає необхідність оптимізації та максимального застосування у виховному процесі психолого-педагогічного індивідуального підходу, чіткої взаємодії всіх його учасників.

Так, виправлення правопорушника великою мірою залежить від того, яким буде вплив на нього всіх осіб, що беруть участь у виховному процесі. Тому з метою попередження вчинення умовно засудженими неповнолітніми повторних злочинів є необхідним удосконалення шляхів та способів взаємодії прокуратури, суду, служб та кримінальної міліції у справах неповнолітніх, педагогічних і трудових колективів, громадськості та сім'ї.

Діяльність вище зазначених структур, спрямована на правове інформування неповнолітніх, забезпечення їх соціального захисту, надання соціальної допомоги, розробку програм і заходів боротьби із злочинністю можна визначити як заходи загальної профілактики. Індивідуальна профілактика в їх діяльності є комплексом профілактичних заходів та мір впливу, спрямованих на попередження негативних вчинків окремою особою. Єдність впливу всіх структур, залучених до процесу виправлення неповнолітніх, забезпечується здійсненням взаємообумовлених заходів як загального, так і індивідуального характеру.

Заходи загальної профілактики правопорушень та злочинності серед неповнолітніх даної категорії здійснюються спільними зусиллями працівників правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування, педагогічних і трудових колективів, громадськістю у напрямках:

а) аналіз, обмін, узагальнення інформації щодо асоціальної поведінки неповнолітніх;

б) розробка, спільне виконання заходів та здійснення мір впливу, спрямованих на усунення причин та умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми правопорушень і злочинів.

Для здійснення індивідуально-профілактичної роботи з умовно засудженими неповнолітніми потрібно:

а) визначити особливості механізмів реалізації виховних методів, заходів, профілактичних мір індивідуального характеру;

б) організовувати самовиховання правопорушника як завершальної стадії індивідуально-виховної роботи з ними.

Процес соціалізації неповнолітнього виражається у прийнятті ним норм і законів співжиття. Прояв дотримання таких норм свідчить про високий рівень свідомості неповнолітнього, переосмислення своєї ролі і становища в суспільстві щодо інших. І навпаки, суперечність соціального пристосування проявляється у невмінні самовиразитись і самореалізації. Негативну роль тут відіграє нездатність неповнолітнього гармонізувати стосунки з тими, хто навколо нього. Тому розроблення програми формування у нього ціннісних орієнтацій в суспільстві стає основою пристосування його до суспільної дійсності шляхом подолання внутрішнього негативізму.

Важливим питанням змісту процесу перевиховання неповнолітніх правопорушників є формування у них громадянських якостей. Слід враховувати необхідність такого виховання згідно змін, що сталися в нашій країні впродовж століття і, особливо, останнього десятиріччя. Дуже важливо, щоб неповнолітній відчув свою причетність у побудові молодої держави. Головна мета цього напрямку — виховання національних почуттів, формування у молодої людини особистісних рис громадянина України, розвиток його духовності, шанобливого ставлення до успадкованих надбань українського народу.

Вчинювані неповнолітніми злочини свідчать про низький рівень сприйняття вищих духовних цінностей. Це є проявом низької культури. Усе це вимагає підняття неповнолітнього до вищих проявів людського духу — сприйняття й розуміння краси, справжніх цінностей життя. Цю роль може виконати релігійне вихованні молоді. Про його необхідність свідчить той факт, що з усіх правопорушників даної категорії вірні легше стають на шлях виправлення. Оскільки порушення моральних і правових норм здійснюється на основі бідності внутрішнього духовного світу, релігія дозволяє формувати в неповнолітніх правильні уявлення про такі норми на основі релігійного вчення. У виховання умовно засуджених неповнолітніх слід внести такі релігійні цінності: ідеї добра і зла, прощення, міцності духу, любові до ближнього, любові до Бога як абсолютної істини і любові.

У структурі соціалізації особистості велика роль належить системі знань, поглядів та переконань, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях. Що може утримати неповнолітнього від вчинення повторного злочину: страх перед покаранням чи все ж таки сором за скоєне як недопустиме через призму моральності? Вирішити це питання можна застосовуючи заходи впливу, спрямовані на моральне виховання правопорушника. Метою виховних зусиль повинен бути розвиток поняття відповідальності не стільки перед законом, скільки перед кожною людиною, яка страждає від чиїхось несправедливих і неправомірних вчинків.

Моральне виховання передбачає формування в неповнолітнього стійкої життєвої позиції, що проявляється у ставленні до себе, своїх дій. Усвідомлення себе як особистості сприяє виробленню такої позиції щодо інших людей. Визначити своє ставлення до людини чи явища — це вміння співвіднести поняття хорошого і поганого. Тому перевиховання і виправлення умовно засудженого неповнолітнього повинне передбачати формування в нього таких рис як: справедливість, чесність, доброзичливість, терпеливість, працелюбність, мужність, хоробрість. Володіючи ними, правопорушник уже не зможе заподіяти комусь зло, зробити неправомірний вчинок. Вони є основою розвитку всіх інших моральних цінностей людини.

Одним із аспектів виховання правопорушників є підготовка до сімейного життя. Важливим при цьому є висвітлення традицій української сім'ї, дієвості в ній загальнолюдських якостей, таких, як гідність, вірність, взаєморозуміння, взаємоповага. Трудність даного завдання полягає в тому, що умовно засуджені неповнолітні є діти сімей, батьками яких допускаються певні помилки у вихованні й у стосунках. Все це вимагає особливого підходу через глибоке вивчення їх сімей.

Від неповнолітніх вимагається розуміння того, що побудувати сім'ю вони повинні на морально здорових засадах. Це змушує продумано підходити до створення сім'ї. Цим зумовлена необхідність акцентуації на статевому вихованні.

Особистість може сприйняти загальнолюдські цінності, суспільні норми в поєднанні з правовими нормами держави, в якій проживає. Правове виховання передбачає вплив на особистість правопорушника для того, щоб сформувати в нього почуття відповідальності за свою поведінку, виробити вміння зважати на закони й норми співжиття. Правове виховання правопорушників даної категорії слід спрямовувати в двох напрямках:

а) формування правосвідомості, уявлень про право, законодавство, нормативні акти, які чинні в даний час;

б) формування правової культури на основі дотримання норм поведінки.

Одним з напрямків виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми є профілактика наркоманії, алкоголізму. Поряд із злочинами, вчинюваними неповнолітніми, дуже часто трапляється вживання спиртних напоїв, наркотичних і токсичних речовин. Кожний шостий злочин, здійснений умовно засудженим неповнолітнім, вчинювався ними в стані алкогольного сп’яніння. Алкогольна та наркотична ситуація в Україні особливо погіршилася за останні роки. Україна входить до числа 6 (з 50-ти) країн Європи, де темпи зростання вживання алкоголю та пов’язаних з цим наслідків є найбільшими. Значно поширюється наркоманія: кількість тільки офіційно зареєстрованих наркоманів зросла удвічі, а наркотичних засобів — у десятки разів.

Подоланню асоціальної поведінки значною мірою може сприяти трудове виховання. Соціалізація особистості проявляється в ставленні правопорушника до суспільства і через суспільно корисну працю. При виконанні таких обов’язків формуються правильні уявлення про норми суспільного життя, повага до людей праці, розуміння необхідності шанобливого ставлення до праці інших. Це вимагає усунути глибокі причини, що лежать в основі небажання працювати неповнолітнім і можуть ховатися в упущеннях виховання сім'єю чи школою.

Вирішити проблеми, пов’язані з підготовкою неповнолітніх до життя, допомагає їх професійне визначення. Слід враховувати при цьому такі обставини: спрямованість особистості, рівень готовності до вибору майбутньої професії, соціально-економічний стан того чи іншого регіону країни. Добре вирішитись ця проблема може за умови певного професійного інформування та консультування, яке дається на основі глибокого вивчення особливостей особистості умовно засудженого неповнолітнього.

Невіддільним від морального, правового, релігійного, трудового є естетичне виховання. Це головний шлях до духовного розвитку особистості. Зрозуміти, що є дійсно прекрасним можна тільки стикаючись із цим явищем. Адже умовно засуджені неповнолітні - це все ще діти, які більше, ніж дорослі, сприйнятливі до всього прекрасного. Брак естетичного виховання іноді призводить до нерозуміння того, що є правильним і неправильним, що є нормою і відхиленням. Потрібно навчити правопорушника бачити красу в усьому, що його оточує, і в тому, що він робить сам.

2. Види і шляхи реабілітації дітей і підлітків з девіантною поведінкою.

Закономірно постає запитання: з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її винною судом та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення судимості. Особливості особи злочинця:

а) соціально-демографічні;

б) кримінально-правові;

в) соціально-рольові;

г) моральні.

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом. І злочинців об'єднує тільки те, що вони вчинили злочин (Карпец І.І.). В іншому — робиться наголос на якісну відмінність особи злочинця віл особи незлочинця. Загалом, слід враховувати, що антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні дедалі більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість вчинення даною особою злочину.

Далеко не всі важковиховувані неповнолітні стають правопорушниками і злочинцями, як і не всі правопорушники і злочинці вважалися важкими. Близько 30% тих, хто скоїв протиправні дії, не стояли на обліку правоохоронних органів, а половина з них не стояла навіть на внутрішкільному.

Звертаючись до проблеми роботи з важковиховуваними неповнолітніми, педагоги і психологи намагалися розкрити суть понять «перевиховання» і «виправлення». До цієї проблеми звертались М.Д.Левітов, В.І.Куфаєв, Л.О.Висотіна, М.М.Фіцула.

За визначення М.М.Фіцули:

Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що здійснюється під впливом спеціально організованих зовнішніх впливів і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці та приведення їх до соціальної норми.

Перевиховання — спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів і учнів, спрямований на подолання недоліків їх особистості, розвиток наявних у неї позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значимих корисних рис і властивостей.

Процеси виправлення і перевиховання можуть співпадати і не співпадати в часі. Перевиховання особи починається з початку реалізації програми перевиховання. Одночасно може розпочатися і процес виправлення. Якщо ж вихованець вважає себе не винуватим, не кається в своїй негативній поведінці, то виникає розрив між процесом перевиховання і виправлення.

Процеси виправлення, перевиховання, виховання і розвиток тісно взаємопов'язані, оскільки у процесі перевиховання відбувається постійне виправлення окремих негативних рис особистості вихованця і водночас формуються нові, позитивні якості, тобто здійснюється виховання і розвиток. Поняття виправлення стоїть ближче до поняття розвитку і самовдосконалення.

Аналізуючи суть процесу перевиховання, О.І.Кочетов виділяє у ньому чотири функції: відновну, компенсуючи, стимулюючу, виправну. Відновна — створення умов, у яких неповнолітній може проявити себе з позитивної сторони. Компенсуюча — створення умов розвитку, за яких неповнолітнім перекриваються недоліки у тій чи іншій сфері. Стимулююча — активізація позитивного у вихованцеві. Виправна — допомога вихованцеві звільнитися від негативних якостей.

Принципи перевиховання: цілеспрямованістьзв'язок перевиховання з працею, життямперевиховання в колективі і через колективопора на позитивне в особистостіпоєднання високої вимогливості з повагою до важковиховуваного підлітка в процесі перевихованняєдність, систематичність і послідовність педагогічних впливів у перевихованнііндивідуальний підхідпоєднання переконання з примусом у перевихованнігуманне ставленняоб'єктивне ставленняпровідна роль наставника.

Реабілітація — це комплексна, багаторівнева, етапна і динамічна система взаємопов'язаних дій, спрямованих на відновлення прав дитини, його статусу, здоров’я, дієздатності. Вона включає аспекти профілактики і корекції відхилень в її розвитку. Профілактика в системі реабілітації пов’язана з усуненням причин, умов і факторів, які викликають ті чи інші відхилення в розвитку особистості. Найчастіше вона пов’язана з середовищем, соціальним оточенням дитини.

Реабілітація в психолого-педагогічному аспекті розглядається як процес відновлення психічних проявів і здібностей особи після якого-небудь правопорушення. У результаті створюється певна рівновага в поведінці неповнолітнього. Це досягається в умовах, які є відповідними вимогам нормального життя. У цьому випадку реабілітацію й називають перевихованням.

Соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх — це реінтеграція, включення, повернення особи в суспільство, сім'ю, школу, клас, об'єднання ровесників, що сприяє повноцінному функціонуванню в якості соціального суб'єкта.

Корекція передбачає роботу з конкретними відхиленнями і спрямована передусім на самого неповнолітнього. Відновлення особи в правах передбачає урахування основних положень Конвенції ООН про права дитини: її право на життя, право на виховання й навчання, захист прав і свобод особистості, забезпечення можливостей для розвитку, активну участь в житті суспільства.

3. Реабілітаційні заходи щодо осіб, які вчинили злочини і засуджені без позбавлення волі.

Система роботи з умовно засудженими неповнолітніми розроблена на основі ст. 104 Кримінального кодексу України, прийнятого 5 квітня 2001 р., Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх». Увага з боку держави до цього питання обумовлена тим, що запобігти вчиненню повторних злочинів неповнолітніми, які засуджені до мір покарання, не пов’язаних з позбавленням волі, є однією з складових частин боротьби із злочинністю в суспільстві.

У ст. 104 Кримінального кодексу України обумовлено, що, якщо при призначенні покарання неповнолітньому на строк не більше 5-ти років, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини, суд дійде висновку про можливість виправлення підсудного без відбування покарання, то може ухвалити рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням. Встановлюється іспитовий термін.

Іспитовий термін — це визначений рішенням суду проміжок часу, протягом якого неповнолітній перебуває під наглядом й контролем кримінальної міліції, служби у справах неповнолітніх, під виховним впливом педагогічних, трудових колективів та сім'ї для його виправлення.

Мета цього терміну — не тільки не скоїти повторного злочину, а й виправити наявні недоліки у морально-правовому розвитку, оскільки такі неповнолітні характеризуються значним ступенем педагогічної занедбаності. Перебуваючи у соціумі, вони піддаються впливам загальної профілактики. Але найбільш ефективною у роботі з ними є індивідуальний підхід, який передбачає застосування індивідуальних бесід безпосередньо з ним та його батьками, застосування інших методів переконання (обговорення, наведення прикладу, зустрічі з цікавими людьми, відвідування виховної колонії, створення спеціальних педагогічних ситуацій, застосування засобів релігійного впливу), а також примусу (вимога, попередження, притягнення до відповідальності через органи суду).

Вирішення завдань попередження споєння умовно засудженими неповнолітніми повторних злочинів може бути забезпечене шляхом формування у них високого рівня правосвідомості і на її основі - саморегулюючої поведінки. Досягнення такого результату допомагає організація самовиховання через роботу з ними психологів центрів соціальної служби для молоді.

Загалом, виправлення неповнолітніх даної категорії ефективно проходить за умов покращення середовища, в якому він проживає, та при використанні найбільш оптимальних форм і методів виховної роботи з ним. Необхідним є проведення заходів, які мають характер соціального захисту та допомоги правопорушникові (вплив на батьків у разі невиконання ними своїх обов’язків, працевлаштування неповнолітнього, залучення до навчання, налагодження життєдіяльності в колективі, в якому він навчатиметься чи працюватиме).

Література:

1. 1.Вопросы изучения детей с отклонениями в поведении. Материалы к конференции/Редколлегия: И. А. Невский, .А. В. Веденов, Н. И. Фелинская.-М, 1988 г.-179с.

2. 2.Десятников В. Ф., Козюля В. Г. Психические девиации и противоправное поведение подростков.-М., 1982.-84 с.

3. 3.Невский А. И. Отклонения в поведении и неуверенность в себе //Дисциплина и предупреждение педагогической запущенности школьников.-Кишинев: Штиинца, 1992. С.120−128.

4. 4.Селецкий А. И., Тарарухин С. Д. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением.- К.: Вища школа, 1981.-239 с.

5. 5.Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі // За ред. Синьова В.М.- К., 2003. 222с.

6. 6.Трудный подросток: причины и следствия / Под ред.В. А. Татаренко.-К.: Рад. школа, 1985.-125с.

7. 7.Тузов А. П. Мотивация противоправного поведения несовершеннолерних.-К.: Вища школа, 1982.-179с.

8. 8.Фетюхин М. И. Психологическое изучение трудновоспитуемых и недисциплинированных учащихся как фактор их перевоспитания// Дисциплина и предупреждение педагогической запущенности шкрльников.- М.: ВНИИ.- С.57−71.

9. 9.Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. Видання друге, доповнене, перероблене.-Тернопіль, 1999.-141с.