Облік оплати праці та соціальних виплат (на прикладі Дніпропетровської митниці)

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ Кафедра обліку і аудиту КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Облік в бюджетних організаціях та установах»

на тему:

«Облік оплати праці та соціальних виплат (на прикладі Дніпропетровської митниці)»

Виконала: студент групи ЕО 10−3

Гуща Інна Петрівна Керівник: викл. Н. М. Татаренко м. Дніпропетровськ

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПОНЯТЬ ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ

1.1 Економічний зміст оплати праці та соціальних виплат

1.2 Види і класифікація оплати праці та соціальних виплат в бюджетній установі

1.3 Критичний аналіз літературних джерел з теми дослідження РОЗДІЛ ІІ. ОБЛІК ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ НА ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ МИТНИЦІ

2.1 Економічна характеристика Дніпропетровської митниці

2.2 Порядок нарахування заробітної плати в бюджетних установах

2.3 Порядок нарахування та виплата лікарняних, допомоги по вагітності і пологам

2.4 Первинний облік оплати праці та соціальних виплат

2.5 Синтетичний та аналітичний облік оплати праці та соціальних виплат

2.6 Порядок складання фінансової звітності пов’язаної з оплатою праці

2.7 Автоматизація обліку оплати праці та соціальних виплат

2.8 Шляхи удосконалення обліку оплати праці та соціальних виплат

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ ВСТУП Як би стрімко не розвивались ринкові відносини з їх приватною власністю і комерційними інтересами, сучасне суспільство без бюджетних установ і організацій навряд чи можна уявити. Складовою всіх витрат, що здійснюються в бюджетних установах, є витрати на оплату праці. За визначенням спеціалістів, праця як економічний ресурс є сукупністю використовуваних при здійсненні громадсько-корисної діяльності фізичних та розумових здібностей людей. Останніми роками спостерігається велика диференціація заробітної плати між окремими соціальними групами. На сьогодні у цій сфері склалась кризова ситуація. Заробітна плата втратила здатність бути стимулювальним фактором, що ускладнює проведення мотивувальної політики. Законом визначено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовою угодою власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Зараз в Україні дослідження даної теми є досить актуальним. Так як при правильній організації заробітна плата забезпечує прямий і безпосередній зв’язок доходів з кількістю та якістю витраченої праці. Саме за її допомогою оцінюється і кваліфікація працівника, і складність виконуваної ним роботи, і обсяг та якість вироблених матеріальних благ, наданих послуг. Сьогодні саме заробітній платі належить переважне значення в мотиваційному механізмі.

Праця керівних працівників, спеціалістів і робочих оцінюється, виходячи з результатів роботи підприємства чи виробничих підрозділів. За допомогою заробітної плати оцінюється результати не лише індивідуальної, а й колективної праці бригад, підрядних колективів і підприємств у цілому. Фінансування витрат на оплату праці працівників бюджетних установ здійснюється в межах асигнувань, передбачених кошторисом доходів та витрат на ці цілі. Планування витрат на оплату праці при складанні кошторису здійснюєтья згідно з вимогами Порядку № 228 — «Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторису бюджетних установ», — затвердженого Постановою КМУ від 28.02.2000 р.№ 228.

Для кожного із закладів освіти, науки, охорони здоров’я, соціального забезпечення, культури, фізкультури та спорту, архівних закладів, органів виконавчої влади, місцевого самоуправління та інших закладів, що фінансуються з бюджету, існують деякі особливості нарахування заробітної плати. Відрахування із заробітної плати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюється у випадках, передбачених законодавством. Розрахунок заробітної плати є дуже відповідальною й трудомісткою роботою, яку треба виконати за короткий термін між наданням інформації та виплатою робітнику. Тому заздалегідь підготовлений порядок обліку допоможе зекономити час.

Порядок нарахування заробітної плати, належної працівникам підприємства, залежить від форм оплати праці, що застосовуються на підприємстві, й організації виконання самих робіт (в індивідуальному порядку чи бригадою). Розрізнять дві основні форми оплати праці: погодинну та відрядну. Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні характеристики.

Метою курсової роботи є дослідження організації та обліку розрахунків з оплати праці в бюджетних установах.

Для досягнення зазначеної мети, необхідно виконати наступні завдання:

— дослідити економічну сутність заробітної плати;

— проаналізувати нормативно-правове регулювання розрахунків з оплати праці;

— визначити форми і системи оплати праці;

— відобразити порядок нарахування заробітної плати;

— дослідити облік нарахувань на фонд оплати праці працівників та облік утримань із заробітної плати;

— дослідити документальне оформлення розрахунків з оплати праці;

— проаналізувати проблеми обліку праці та її оплати;

— ознайомитись зі шляхами автоматизації обліку оплати праці та соціальних виплат;

— знайти шляхи вдосконалення обліку праці та її оплати.

Об'єкт курсової роботи — процеси бухгалтерського обліку оплати праці та соціальних виплат у бюджетних установах.

Предмет дослідження — це теоретичні та методичні аспекти відображення в бухгалтерському обліку розрахунків з оплати праці та соціальних виплат.

При написанні курсової роботи були використані наступні загальнонаукові теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняльний, аналітичний, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, конкретизація, систематизація, класифікація і т. і.

Із спеціальних методів дослідження (загальнобухгалтерських) були використані: документація, рахунки бухгалтерського обліку, подвійний запис, оцінка.

Інформаційною базою дослідження з оплати праці та соціальних виплат слугували Кодекси, Закони Ураїни, Нормативно-правові акти, Накази, Постанови, підручники, періодичні видання.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел із 34 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 83 сторінок друкованого тексту, включаючи 6 таблиць, 5 схем, 5 рисунків, 11 додатків.

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПОНЯТЬ ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ

1.1 Економічний зміст оплати праці та соціальних виплат У світовій економічній науці є багато підходів серед вчених-економістів щодо визначення поняття заробітної плати. За концепцією В. Петті та Д. Рікардо, зарплата є грошовим виразом «мінімуму засобів існування», а за А. Смітом заробітна плата включає в себе вартість життєвих засобів людини, щоб вона могла «працювати». Крім того, В. Петті в XVII ст. вважав, що зарплата — це ціна праці.

Теорію заробітної плати розробив К. Маркс, за якою заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни робочої сили, тобто робітник продає не працю, а робочу силу (здатність до праці). На початку XIX століття була поширена теорія заробітної плати, яка ґрунтується на теорії «трьох факторів» Ж. Б. Сея.

Заробітну плату М. Туган-Барановський вважав часткою робітничого класу в суспільному продукті, яка залежить від продуктивності суспільної праці і соціальної сили робітничого класу, а Е. Бем-Баверк звертав увагу на можливість поступок підприємців, у частині підвищення розміру заробітної плати під загрозою організованих профспілками страйків, але відзначав відтік капіталу з галузей з підвищеною зарплатою, заміну живої праці машинною, що в кінцевому підсумку неминуче призведе до зниження зарплати [26, c.339−344].

Необхідність прямого втручання в регулювання величини і динаміки заробітної плати обґрунтував Дж. М. Кейнс. Щоб уникнути соціальних потрясінь, він запропонував замість зниження зарплати шляхом перегляду колективних угод використати поступове або автоматичне зниження реальної зарплати в результаті зростання цін. Кейнс обґрунтував необхідність політики жорсткої грошової заробітної плати, а його ідеї розвинені в працях Е. Хансена, Л. Клейна, Д. Робінсона, які запропонували різні методи регулювання заробітної плати та доходів населення, виходячи з визнання активної ролі держави у розподільчих процесах.

У сучасній економічній теорії праця однозначно вважається фактором виробництва, а заробітна плата — ціною використання праці робітника. Прихильниками цієї концепції є відомі американські економісти П. Самуельсон та В. Нордгауз.

Законодавство про оплату праці в Україні ґрунтується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про колективні договори і угоди», Закону України «Про підприємства в Україні» та інших актів законодавства України.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.95 із змінами і доповненнями, заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Дієвість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції: відтворювальну, стимулюючу, регулюючу та соціальну.

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності. Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці. Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань. Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу — вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Також можна виділити ряд інших функцій: вимірювально-розподільчу, ресурсно-розміщувальну, функцію формування платоспроможного попиту населення, функцію забезпечення матеріального стимулювання працівників та ін. Всі перелічені функції тісно взаємопов'язані, й лише при їх сукупному виконанні досягається ефективна організація заробітної плати.

Але в сучасних умовах, заробітна плата в Україні виконує наступні функції: збереження зайнятості ціною зниження заробітної плати; забезпечення соціальних гарантій; стримування інфляції (шляхом несвоєчасної виплати заробітної плати); перерозподіл зайнятих за галузями і сферами економіки; поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості; посилення мобільності робочої сили.

У бюджетній сфері процес праці має певні особливості:

— результатом виконуваної роботи є часто не річ (продукція), а послуги (діяльність);

— праця носить переважно розумовий характер;

— у складі сукупних витрат бюджетних установ на оплату праці припадає від 60 до 85% усіх витрат;

— у бюджетній сфері досить високий рівень кваліфікації працюючих, а в деяких галузях (освіта, охорона здоров’я, мистецтво) частка спеціалістів вищої кваліфікації сягає близько 50% загальної чисельності працівників.

Заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат (схема 1.1).

Схема 1.1 Структура заробітної плати Основна заробітна плата. Це — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Джерелом коштів для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, — є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина

доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості. Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Норми оплати праці і гарантії для працівників, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо, встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Планування витрат на оплату праці при складанні кошторису здійснюється згідно з вимогами Порядку № 228 — «Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторису бюджетних установ», — затвердженого Постановою КМУ від 28.02.2000 р. № 228.

В бюджетних установах фінансування виплат по заробітній платі здійснюється за окремою статтею, яка відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» є захищеною. Це означає, що виплати по заробітній платі здійснюються першочергово разом з перерахуванням до фондів обов’язкових платежів.

Фонд заробітної плати працівників штатного складу планується та враховується за кодом економічної класифікації витрат 1110 «Оплата праці працівникам бюджетних установ». Але згідно з новою економічною класифікацією видатків бюджету, що буде чинна з 01.01.2013, відповідно до наказу МФУ від 26.12.11 № 1738, фонд заробітної плати працівників буде плануватись та враховуватись за кодом 2110 «Заробітна плата».

Облік праці та розрахунків по заробітній платі є одним із найважливіших напрямів облікового процесу бюджетних установ. До завдань обліку праці та її оплати слід віднести:

— контроль за дотриманням штатної дисципліни та раціональним використанням робочого часу;

— правильне обчислення витрат робочого часу та облік праці;

— правильне обчислення заробітної плати та утримання з неї;

— здійснення своєчасних і достовірних розрахунків по заробітній платі;

— контроль за використанням фонду заробітної плати;

— забезпечення споживачів інформацією про працю і заробітну плату.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, — п’ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» [5,16].

Контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємствах здійснюють:

— Міністерство праці України та його органи;

— фінансові органи;

— органи Державної податкової інспекції;

— професійні спілки та інші органи (організації), що представляють інтереси найманих працівників.

Вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

1.2 Види і класифікація оплати праці та соціальних виплат у бюджетній установі

Згідно зі ст. 96 КЗпПУ і ст. 6 Закону «Про оплату праці» основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці. Застосування тарифної системи оплати праці забезпечує диференціацію та регулювання рівня заробітної плати залежно від кваліфікації працюючих, складності робіт і функцій, які виконуються ними, інтенсивності, характеру і умов праці, галузі виробництва, форм оплати праці, що їх застосовують.

Тарифна система оплати праці включає: тарифну сітку; тарифні ставки; схеми посадових окладів; тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна сітка — сукупність кваліфікаційних тарифних розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за якими визначається розмір тарифних ставок оплати праці працівників у залежності від складності виконуваних робіт та кваліфікації працівників, тобто забезпечується більш висока оплата праці за більш складну роботу. Тарифна сітка складається з розрядів, тарифних коефіцієнтів і груп тарифних коефіцієнтів. Структуру схеми тарифної сітки показано на схемі 1.2.

Схема 2.1 Складові тарифної сітки з оплати праці

Тарифна ставка — показник, який визначає годинний (денний або місячний) розмір оплати праці працівника в залежності від складності виконуваних робіт або його кваліфікації. Тарифна ставка 1 розряду встановлює розмір оплати праці найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим вищий тарифний розряд.

Так залежно від віднесеного тарифного розряду, різнять тарифні коефіцієнти з оплати праці. Розміри розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці наведено в додатку А. Потім за допомогою віднесеної посади до тарифного розряду визначається тарифний коефіцієнт.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про активне використання тарифної системи як інструмента диференціації оплати праці. В Україні праця службовців може оплачуватись на основі схем посадових окладів.

Схема посадових окладів — проранжований від вищої до нижчої посади штатний розпис посад керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців з визначеними за кожною посадою посадовими окладами в абсолютному (грн.) або відносному (посадові коефіцієнти) розмірі.

Тарифно-кваліфікаційні довідники (далі - ТКД) являють собою систематизовані переліки робіт і професій, що використовуються на виробництві.

Застосовуються два види ТКД: загальний і галузевий. За допомогою загального ТКД забезпечується єдність у тарифікації однорідних робіт, що виконуються працівниками наскрізних професій, незалежно від відомчої належності та форми власності підприємства. Галузеві ТКД містять переліки всіх професій (робіт), які застосовуються в даній галузі, та їх кваліфікаційні характеристики.

Працівники, які обіймають посади в державних органах та їхньому апараті, згідно з Законом України «Про державну службу» є державними службовцями. Під час прийняття на роботу вони складають присягу, і їм присвоюється відповідний ранг у межах категорії. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоює Президент України, а другої - Кабінет Міністрів України. Прийняття на державну службу на посади третьої-сьомої категорій здійснюється на конкурсній основі, при цьому ранги, які відповідають цим категоріям, присвоює керівник державного органу, у системі якого працює державний службовець.

Заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавок до нього та премій, передбачених Законом України «Про державну службу». Державний службовець має право також на інші гарантії та компенсації у сфері оплати праці, передбачені законом.

Схема посадових окладів на посадах державної служби визначається щорічно Кабінетом Міністрів України не пізніш як у місячний термін з дня прийняття закону України про Державний бюджет України на наступний рік шляхом встановлення мінімального та максимального розмірів посадових окладів для кожної підгрупи посад державної служби.

Особовий склад працюючих визначається структурою працівників бюджетної установи. За функціональним призначенням персонал бюджетної установи поділяється на три групи:

— персонал основної діяльності;

— адміністративно-управлінський персонал;

— допоміжний обслуговуючий персонал.

До персоналу основної діяльності відносяться працівники, на яких покладено виконання головних функцій у загальній системі розподілу праці відповідної бюджетної установи (педагогічний персонал, лікарі).

Завдання адміністративно-управлінського персоналу полягає у забезпеченні керівництва та раціонального функціонування установи.

Допоміжний обслуговуючий персонал виконує функцію обслуговування працівників двох попередніх категорій і сприяє, таким чином, кращому виконанню функцій, закріплених за зазначеною установою чи організацією (середній медичний персонал, навчально-допоміжний та інший персонал).

Під фондом оплати праці бюджетних установ розуміють обсяг коштів, отриманих як у вигляді фінансування із бюджету, так і від надання платних послуг і т.п., що запланований відповідно до кошторису доходів і видатків бюджетних установ для використання при розрахунках по заробітній платі з працівниками.

При плануванні та обліку заробітної плати необхідно розрізняти плановий і фактичний фонд заробітної плати.

— Плановий фонд — це суми асигнувань, передбачені кошторисом бюджетних установ.

— Фактичний фонд — це нарахована заробітна плата працівникам по розрахунково-платіжним відомостям.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» фонд заробітної плати містить такі складові:

— основна заробітна плата;

— додаткова заробітна плата;

— інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата є винагородою за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона має форму відрядних розцінок, тарифних ставок та посадових окладів.

Умови та розміри оплати праці працівників бюджетних установ визначаються Кабінетом Міністрів України, Постановою якого від 30.08.2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» затверджено схеми посадових окладів, що є інструментом державного регулювання оплати праці керівних працівників, спеціалістів, службовців і робітників бюджетних установ. На їх підставі розроблено галузеві схеми посадових окладів, які враховують специфіку та конкретні умови кожної галузі: Наказ Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ».

Посадові оклади (тарифні ставки) за розрядами Єдиної тарифної сітки визначаються шляхом множення окладу (ставки) працівника 1 тарифного розряду на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад (тарифна ставка) визначені у гривнях з копійками, цифри до 0,5 відкидаються, від 0,5 і вище — заокруглюються до однієї гривні.

У 2012 році посадові оклади (тарифні ставки) розраховуються виходячи з розміру посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду з 1 січня — 773 гривні, з 1 квітня — 794 гривні, з 1 липня — 802 гривні, з 1 вересня — 807 гривень, з 1 жовтня — 823 гривні, з 1 грудня — 839 гривень (додаток А).

Умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби регулює Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 767. В Постанові затверджені схеми посадових окладів, а саме:

— схема посадових окладів посадових осіб центрального апарату Держмитслужби (Додаток Б);

— схема посадових окладів посадових осіб регіональних митниць, митниць (Додаток В);

— схема посадових окладів посадових осіб регіональних митниць, митниць, пов’язаних з виконанням адміністративно-господарських функцій (Додаток Г);

— схема посадових окладів посадових осіб спеціалізованих митних управлінь та інших спеціалізованих митних установ (крім навчальних закладів митної служби) (Додаток Д);

— схема посадових окладів посадових осіб навчальних закладів митної служби (Додаток Е);

— Схема посадових окладів матеріально відповідальних осіб регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних установ та організацій, що забезпечують здійснення митної справи (Додаток Ж).

В Постанові наведені розміри щомісячних надбавок за спеціальне звання:

— розміри щомісячної надбавки за спеціальне звання посадових осіб митної служби (Додаток З);

— розміри доплати за вчене звання та науковий ступінь посадовим особам навчальних закладів митної служби (Додаток И);

— розміри надбавки за безперервну роботу в митних органах до тарифних ставок (посадових окладів) працівників спеціалізованих митних установ (крім спеціалізованих митних управлінь), яким не присвоюються спеціальні звання (Додаток К).

Розміри щомісячної надбавки за вислугу років посадовим особам митної служби наведено в Додатку Л.

За високі досягнення в праці або за виконання особливо важливої роботи керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, інспекторам, спеціалістам надається надбавка у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання та вислугу років, а посадовим особам, які безпосередньо здійснюють митний контроль та митне оформлення, проходять службу в митній варті, підрозділах з боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, виконують обов’язки із справляння мита та інших платежів, займаються розробленням проектів нормативно-правових актів і проводять експертизу таких проектів, що передбачено положеннями про відповідні структурні підрозділи, — надається надбавка у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання та вислугу років. Також надається надбавка за знання та використання в роботі однієї західноєвропейської мови у розмірі 10 відсотків, двох і більше — 25 відсотків посадового окладу, однієї східної мови — 15 відсотків, двох і більше мов, одна з яких східна — 35 відсотків посадового окладу. Схеми посадових окладів посадових осіб. Заробітна плата працівників, визначена з урахуванням зазначених посадових окладів, індексується відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення"[14].

У бюджетних установах основними формами оплати праці є:

— погодинна;

— відрядна.

Оплату праці, що залежить від якості, обсягу виконаної роботи, а також розцінок на цю роботу, називають відрядною. При погодинній формі оплати праці первісне значення для визначення розміру заробітної плати мають кількість відпрацьованого часу та кваліфікація працівника. У бюджетних установах превалює погодинна форма оплати. Вона поділяється на:

1) штатно-окладну — за якою кожному працівникові встановлюється місячний посадовий оклад згідно зі штатним розкладом, посадою, освітою, вченим ступенем, категорією (рис. 1.1).

2) просту погодинну — побудована на принципі погодинної оплати: для працюючих встановлюється тверда погодинна ставка.

3) погодинно-преміальну — за якою крім заробітку відповідно до посадового окладу, виплачується премія за досягнення відповідних якісних та кількісних показників. Почасова оплата праці може застосовуватися у вигляді простої почасової або почасово-преміальної.

Рис. 1.1 Порядок установлення посадових окладів При простій погодинній оплаті сума заробітку визначається лише кількістю відпрацьованого часу та погодинною ставкою або окладом. При погодинно-преміальній оплаті, крім заробітку за ставкою чи окладом, виплачується премія за досягнення відповідних якісних та кількісних показників діяльності. Преміювання здійснюється в межах витрат на оплату праці, передбачених кошторисом установи. Ця система оплати праці є досить продуктивною і стимулюючою. Відрядна форма оплати праці має наступні системи:

— пряма відрядна — оплата залежить від обсягу виготовленої продукції (робіт чи послуг) та розцінок;

— відрядно-прогресивна — ґрунтується на тому, що зі збільшенням обсягу виготовленої продукції зростає розцінка;

— відрядно-преміальна — оплата праці залежить від суми заробітку за відрядними розцінками й обсягу виготовленої продукції та встановленого розміру премій;

— акордна — передбачає нарахування заробітної плати за наперед визначену роботу, виконану в обумовлений час. За скорочення робочого часу і виконання якісної роботи може бути додатково нарахована премія;

— колективно-відрядна (бригадна) форма застосовується у промисловості при випуску продукції на кінцевій операції і розподілі загальної суми заробітку між членами бригади пропорційно до їх тарифного заробітку.

Таким чином, правильно вибрані система та форми оплати праці, що враховує всі особливості трудового процесу, а також завдання, що стоять перед конкретним трудовим колективом, конкретним місцем роботи, професією і кваліфікацією працівника, інтереси трудового колективу та власні інтереси працівника є ефективним організаційним засобом, мотивуючим фактором. Тому аналіз практики організації заробітної плати, що включає і оцінювання ефективності використання запроваджених форм і систем повинен проводитись систематично і кваліфіковано. Оплата за працю допускає порівняння праці різної якості. Це стає можливим завдяки тарифній системі.

1.3 Критичний аналіз літературних джерел з теми дослідження оплата праця бюджетний нарахування Праця була і залишається головним джерелом матеріального й духовного достатку, головною умовою життя та розвитку суспільства. Проте в сучасних умовах розвитку економіки в Україні ринкові регулятори ще не працюють на повну силу, а держава не здійснює повного контролю за розмірами заробітної плати. Заробітна плата є важливим засобом підвищення зацікавленості працівників у результатах своєї праці, але внаслідок деформацій і диспропорцій вона фактично перетворилася у різновид соціальних виплат, не пов’язаних із кількістю, якістю і кінцевим трудовим результатом, тому праця та її оплата втрачає своє соціально-економічне призначення, руйнуючи основи економічного й соціального розвитку.

Дослідження питань з обліку нарахування та виплати заробітної плати займаються такі вчені, як: Джога Р. Т., Свірко С.В., Сінельник Л.М., Власюк Г. В., Матвєєва В.О., Ткаченко І.Т., Кондратюк І.О., Петруніна В.В., Т. Валентинова, Н. Харитонова, Т. Піднебесна, Т. Єфименко, Ю. Кокіна, А. Зубкова, А. Колот, Р. Яковлєва, М. Волгіна, А. Нікіфорова, С. Шкурко.

Так Власюк Г. В. — кандидат економічних наук, доцент — у своїй статті «Організація обліку та вдосконалення звітності з оплати праці в бюджетних установах» пропонує різні методики розрахунку оплати праці шляхом удосконалення звіту для більш точного та повного відображення у звітності, розмежовуючи працівників за віком, освітою і стажем роботи і виділяючи при цьому окремо категорію жінок. Це надає наступні переваги:

— дає можливість реально оцінювати ситуацію підприємства, особливо для бюджетних підприємств;

— спрощує систему обліку оплати праці, особливо для нарахування надбавок та доплат, де важливу роль відіграє вислуга років;

— надає повну інформацію для зовнішніх користувачів.

В статті наведено основні напрями організації обліку праці та її оплати, а саме: правильне організування обліку особового кладу, обліку робочого часу, виробітку та нарахування заробітної плати, суворе дотримання законодавства про оплату праці, проведення точних та своєчасних розрахунків з оплати праці.

В.С. Титикало, здобувач кафедри обліку в бюджетних і кредитних установах та економічного аналізу, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана», головний бухгалтер Державної установи «Науковий центр радіаційної медицини АМН України», м. Київ, своїй статті «Особливості обліку нарахування та виплати заробітної плати в бюджетних установах», вказує на особливості фінансово-господарської діяльності бюджетних установ, як суб'єктів господарювання, які впливають на побудову бухгалтерського обліку, а саме:

— бюджетні установи функціонують на правах державної чи комунальної форми власності. Таке положення визначає порядок придбання цінностей за державні кошти, формування власного капіталу як основи для започаткування та подальшого здійснення діяльності, відчуження майна;

— бюджетні установи належать до неприбуткових організаціях — метою їх діяльності є не отримання прибутку, а надання нематеріальних послуг. На відміну від готової продукції вони не є носіями матеріальної субстанції та не оприбутковуються на складі.

— бюджетні установи у процесі надання нематеріальних послуг здійснюють видатки, які за економічним змістом відрізняються від витрат суб'єктів підприємницької діяльності. Під видатками розуміють державні платежі, що не підлягають поверненню, тобто такі платежі, які не створюють і не компенсують фінансові вимоги;

— бюджетні установи не наділяються оборотними коштами — їхнє фінансове становище визначається своєчасністю і повнотою надходження асигнувань з відповідних бюджетів чи оплатою рахунків згідно з прийнятими зобов’язаннями.

Федорищева О.А. у своїй статті «Ревізія розрахунків з оплати праці: роль та значення в умовах сьогодення» наводить докази актуальності проведення ревізії розрахунків з оплати праці, так як є однією за найважливіших складових контролю в бюджетній установі. Правильна організація обліку праці та її оплати має державне значення, оскільки видатки на оплату праці в кошторисах бюджетних установ мають найбільшу питому вагу і сягають 70 — 80% загальних видатків на утримання установ; стаття кошторису «Оплата праці працівників бюджетних установ» є захищеною статтею бюджету За даними Державної фінансової інспекції України, серед порушень фінансово-бюджетної дисципліни найбільш поширеними є порушення законодавства з оплати праці, штатної дисципліни. Зокрема у Харківській області виявлено такі порушення у І півріччі 2011 року.

Балаклійським центром соціально-психологічної реабілітації дітей Управління у справах сім'ї та молоді, служби у справах дітей Балаклійської районної державної адміністрації на утримання 5,8 понаднормативних штатних одиниць вихователів використано 317,7 тис. грн бюджетних коштів. Чотирьох посадових осіб притягнуто до адміністративної відповідальності. Матеріали ревізії передано до Ізюмського міжрайонного відділення УСБУ в Харківській області.

Військовою частиною 1467 Східного регіонального управління Державної прикордонної служби на утримання 3-х понаднормативних штатних одиниць (стрільці) використано 219,2 тис. грн бюджетних коштів. Матеріали ревізії передано до УСБУ в Харківській області. Матеріали ревізії передано до Управління Служби безпеки України в Харківській області.

Харківською медичною академією післядипломної освіти Міністерства охорони здоров’я внаслідок неправильного визначення базового місяця при проведенні індексації виплат аспірантам, клінічним ординаторам та докторантам зайво нараховано та виплачено 83,2 тис. грн. П’ять посадових осіб притягнуто до адміністративної відповідальності. Про результати ревізії поінформовано Фрунзівську районну прокуратуру м. Харкова.

Федорищева О.А. для покращення ефективності ревізії розрахунків з оплати праці пропонує виконувати такі завдання:

— обґрунтувати асигнувань на заробітну плату;

— дотримуватися штатного розпису на підприємстві;

— правильно організовувати працю, дотримуватися встановлених ставок, розцінок і окладів;

— своєчасно і правильно проводити розрахунки з працівниками;

— правильно проводити відрахування із заробітної плати та нарахування у Пенсійний фонд.

Це остаточно дасть змогу покращити загальний стан контрольно-ревізійної роботи.

Андрущишена І.Г. у своїй статті «Удосконалення системи оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування в Україні» наводить динаміку середньо місячної заробітної плати за видами економічної діяльності по Україні за останні 6 років у табл. 1.1.

Проведений автором статті аналіз свідчить, що динаміка постійного зростання показника середньомісячної заробітної плати в Україні зберігається з кожним роком. Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника у 2011 р. порівняно з 2010 р. збільшилася на 17,6% і становила 2633 грн. Продовжує спостерігатися міжгалузева диференціація в рівнях оплати праці. Найбільш оплачуваними в країні у 2011 р. були працівники фінансових установ і промисловості, у яких розмір заробітної плати відповідно у 2−3 рази перевищив середній по економіці. Разом із тим заробітна плата працюючих у рибальстві, рибництві, сільському господарстві, мисливстві та пов’язаних з ними послугах, готелях та ресторанах, закладах охорони здоров’я залишається нижчою за середню по економіці. Співвідношення рівня оплати праці в зазначених видах діяльності з середнім по економіці не перевищує 68,4%.

Таблиця 1.1

Динаміка середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності у 2006;2011 роках (в розрахунку на одного штатного працівника, грн)

Також при збереженні динаміки зростання показника заробітної плати значно нижчою залишається заробітна плата працівників закладів освіти (на 20,9% за середню по економіці). Це свідчить про низьку вартість робочої сили у видах діяльності, які забезпечують надання соціально важливих послуг. Заробітна плата працівників державного управління за останні роки стабільно перевищує середню заробітну плату по країні і в 2011 році більша, ніж середня по економіці на 15,9%. Державне управління включає діяльність органів державного управління (державні послуги). Державні послуги надаються центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також іншими одиницями, які забезпечують функціонування органів управління чи надання певних державних послуг.

Система оплати праці державних службовців в Україні відрізняється недостатньою прозорістю для суспільства, недостатньою справедливістю й передбачуваністю для державних службовців, підвищує ризик корупції.

Так облік оплати праці та соціальних виплат є актуальною темою сьогодення. У бюджетних установах, як і в госпрозрахункових підприємствах та організаціях, праця виступає як цілеспрямована діяльність людей і є основним джерелом задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. На відміну від працівників матеріального виробництва, діяльність яких спрямована на перетворення речовини природи, а процес праці являє собою обмін між природою і людиною, праця працівників бюджетних установ має свій предмет впливу. Він спрямований або на людину, або на суспільство в цілому.

РОЗДІЛ ІІ. ОБЛІК ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ НА ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ МИТНИЦІ

2.1 Економічна характеристика Дніпропетровської митниці

Дніпропетровська митниця, як і інші митні установи України, має свою історію. Довгий час була регіональною та поєднувала підрозділи трьох центральних областей України — Дніпропетровської, Запорізької і Кіровоградської, а нині має статус обласної. Надзвичайно розвинена індустрія, міцні економічні та культурні зв’язки з усім світом, сучасна структура повітряного, водного, автомобільного та залізничного транспорту в регіоні роблять її несхожою на інші митниці, створюють особливе, неповторне обличчя.

Наприкінці 2011 року затверджено нову структуру та штатний розпис Дніпропетровської митниці, відповідно до яких у митниці створено 12 митних постів:

— М/п «Дніпродзержинськ»;

— М/п «Павлоград» ;

— М/п «Новомосковськ»;

— М/п «Дніпропетровськ — аеропорт»;

— М/п «Кривий Ріг»;

— М/п «Дніпропетровськ — Ліски» (раніше ВМО№ 3);

— М/п «Дніпропетровськ — південний» (раніше ВМО№ 1);

— М/п «Нікополь» (раніше м/п «Нікопольський»);

— М/п «Дніпропетровськ — лівобережний» (раніше ВМО№ 2);

— М/п «Дніпропетровськ — транспортний» (раніше ВОТЗ);

— М/п «Дніпропетровськ — річпорт» (раніше ВМО№ 4);

— М/п «Дніпропетровськ — індустріальний» (раніше сектор№ 1 ВМО№ 2).

Розподіл видатків згідно затвердженого кошторису Дніпропетровської митниці у 2012 році наведено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Розподіл видатків Дніпропетровської митниці

З початку року Дніпропетровською митницею перераховано до державного бюджету України 5,8 млрд. грн. Відносно аналогічного періоду 2011 року перерахування збільшили на 6,9% або на 382 млн.грн.

За період січень-липень 2012 року зросли:

— на 4,6% обсяги оподаткованого імпорту,

— на 1,9% фізичні обсяги.

Рівень вартості товару збільшився на 2,7%, податкове навантаження — на 3,6%.

За липень митницею перераховано до держбюджету 766,5 млн. грн.

Відносно червня 2012 року вартісні обсяги оподаткованого імпорту збільшились на 5,6% та на 1,6% вагові обсяги. Вартість одиниці оподаткованого імпорту збільшилась на 3,9%, податкове навантаження на 4,3%.

Товари, що забезпечили найбільші надходження, сировина для забезпечення діяльності металургійної галузі - вугілля, руди, напівфабрикати з заліза та ін.

Дніпропетровська митниця забезпечує контроль і митне оформлення товарів більш 5000 суб'єктів, які здійснюють зовнішньоекономічні операції на території Дніпропетровської області.

Підприємства, що перерахували найбільші суми митних платежів у липні:

— ПАТ «Арселорміттал Кривий Ріг»;

— ПАТ «Нікопольський з-д феросплавів»;

— металургійні підприємства, що входять до корпорації Інтерпайп;

— ТОВ з ІІ «Проктер енд гембл Україна»;

— ТОВ «Євразресурс Україна»;

— ТОВ «Тайгер-ГК».

Робота Дніпропетровської митниці протягом 2011 року була зосереджена на виконанні стратегічних завдань, поставлених Президентом перед митною службою України. Першочерговим з них є ефективне наповнення Державного бюджету. Обсяг зовнішньоторгівельного обігу зріс у 2011 році в порівнянні з 2010 роком на 23,3%.

Динаміку митних платежів до державного бюджету України за 2010;2011 роки показано на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Динаміка надходжень митних платежів до державного бюджету України 2010 -2011рр.

На основі цього можна зробити наступні висновки. У 2011 році Дніпропетровською митницею перераховано до держбюджету 10 млрд. 43,5 млн. грн., що на 20,8% або 1,72 млрд. грн. більше, ніж у 2010 році. Темп зростання бюджетних надходжень склав 21%. Щоденні перерахування протягом року склали 40,3 млн. грн., Що на 7 млн. грн більше, ніж у 2010 році.

Обсяги оподатковуваного імпорту збільшилися на 22%.

Найбільші суми митних платежів сплачено при імпорті товарів, що поставляються для забезпечення виробничих потреб підприємств області:

Машини, обладнання — питома вага сплачених податків склала 21%, приріст платежів склав 632 млн. грн.

Паливно-енергетичні товари — питома вага сплачених податків — 18%, приріст платежів — 509 млн. грн.

Метали та вироби з них — питома вага сплачених податків 19%, приріст платежів при цьому — 437 млн. грн.

Продукція хімічної промисловості - питома вага сплачених податків 18%, приріст платежів — 262 млн. грн.

Товарну структура імпорту та експорту Дніпропетровської митниці показано відповідно на рис. 2.2. та 2.3.

Рис. 2.2. Основна структура імпорту митниці у 2010 — 2011 рр.

Найбільша частка імпорту припадає на паливно — енергетичні товари, вона складає 45% від загального імпорту. 23% складають мінеральні продукти, 14% складають метали та вироби з них, 10% - імпорт інших товарів та 8% - це продукція хімічної промисловості.

Рис. 2.3. Основна структура експорту митниці у 2010 — 2011 рр.

Найбільшу частку експорту по Дніпропетровській митниці складають метали та вироби з них, їх частка досягає 76%. Матерільні продукти експортуються у кількості 19%, та лише 5% вивозу за межі країни складають інші товари.

За результатами контролю за правильністю класифікації товарів у 2011 році забезпечено додаткові надходження до Державного бюджету у розмірі 15 763,6 тис. грн., що на 62,0% більше ніж за аналогічний період минулого року (9 571,3 тис. грн.). У тому числі, додаткові надходження до Державного бюджету внаслідок проведення експертних досліджень у Дніпропетровській службі з експертного забезпечення митних органів за 2011 рік склали 2 528,7 тис. грн., що майже у 3 рази більше ніж за 2010 рік (862,46 тис. грн.).

Дніпропетровською митницею у 2011 році порушено 11 кримінальних справ на суму 42,1 млн. грн., в тому числі по факту контрабанди психотропних речовин та, вперше за історію митниці, по факту контрабанди вогнепальної зброї. Вартість предметів контрабанди збільшилась в порівнянні з 2010 роком на 44,7 відсотки.

2.2 Порядок нарахування та утримання заробітної плати в бюджетних установах Весь процес обліку оплати праці працівників поділяється на етапи: облік особового складу та використання робочого часу; облік виробітку продукції і заробітної плати. Облік особового складу працівників здійснює відділ кадрів. Обліку підлягають усі працівники підрозділів, незалежно від робіт, які вони виконують, та посад, що обіймають. Нарахування заробітної плати в бюджетних установах різних галузей має певні особливості.

Нарахування зарплати працівникам здійснюється на основі наказів про прийняття на роботу, переміщення, надання відпустки, звільнення, табелів обліку відпрацьованого часу та інших первинних документів. Нарахування зарплати здійснюється один раз на місяць і відображається в обліку в останній день місяця.

Із заробітної плати працівників бюджетних установ через бухгалтерію здійснюють такі відрахування:

— податок із доходів фізичних осіб (рис. 2.4);

— за виконавчими листами судових органів і нотаріальними надписами, за письмовими заявами працівників про добровільну згоду платити аліменти на утримання дітей;

— відшкодування заподіяної установі шкоди;

— підзвітних сум, які не були повернуті в установлений термін;

— за товари, відпущені в дозволених випадках у кредит;

— внесків до профспілкового комітету (за наявності угоди між профкомом та адміністрацією, письмовими заявами працівників);

— внесків до Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового соціального страхування;

— інші відрахування, визначені чинним законодавством.

Загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 20% заробітної плати, а у випадках, передбачених законодавством, — 50% заробітної плати, що підлягає видачі на руки. Заробітна плата в більшості бюджетних установ виплачується двічі на місяць: за першу половину місяця — аванс у розмірі 50% заробітку за мінусом сум податків, належних до утримання в установленому порядку. За другу половину місяця — фактичний місячний заробіток за вирахуванням авансу й утримань. Виплата авансу здійснюється по Платіжній відомості ф. № П-53 [32,c. 205−209].

Рис. 2.4 Схема оподаткування доходів працівників бюджетних установ Працівники бюджетних установ мають право на щорічну відпустку відповідно до закону України «Про відпустки». Відпустка надається на підставі наказу керівника. Обчислення середньої зарплати працівникам для оплати відпусток проводиться згідно з Порядком № 100.

Відпускні нараховуються шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед відпусткою 12 календарних місяців або за менший фактично відпрацьований час на відповідну кількість календарних днів року або меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством). Одержаний результат множать на кількість календарних днів відпустки.