Паливно-енергетичний комплекс України

Курсова робота на тему: «Паливно-енергетичний комплекс України» .

Зміст.

• Вступ
• Розділ 1. Загальна характеристика, місце і значення паливно-енергетичного комплексу в економіці України
• Розділ 2. Характеристика галузей паливної промисловості
• 2.1 Вугільна промисловість
• 2.2 Нафтова і газова промисловість
• 2.3 Торф’яна промисловість
• Розділ 3. Сучасний стан електроенергетики України
• Розділ 4. Проблеми та перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ.

Актуальність теми: розвивати паливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство енергетичними ресурсами — одне з найважливіших завдань будь-якої держави.

Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетики. У розвитку продуктивних сил України він відіграє всезростаючу роль, що пов’язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а з іншого — з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, але й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Підприємства паливно-енергетичного комплексу — основа формування багатьох елементів територіальної організації народного господарства.

У народному господарстві України паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль. Паливно-енергетичний комплекс є невід'ємною частиною економічного і суспільного добробуту. Ось чому ця тема для України є актуальною, особливо на сучасному етапі розвитку, коли проблема енергозабезпечення постала надзвичайно гостро.

Незважаючи на значні негаразди, галузь має непогані перспективи для подальшого розвитку. Паливно-енергетичний комплекс потребує особливої уваги, оскільки є галуззю національної економіки.

Метою даної роботи є проаналізувати стан паливно-енергетичного комплексу в Україні та визначити його конкурентоспроможність, а також роль в економіці України та перспективи розвитку.

Об'єкт: паливно-енергетичний комплекс України.

Предмет: сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку, а також місце і значення паливно-енергетичного комплексу в господарстві України.

Завдання:.

1. Розкрити значення та охарактеризувати сучасний стан паливно-енергетичного комплексу України;

2. Висвітлити вплив факторів на розвиток та розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу;

3. Викласти основні проблеми та тенденції подальшого розвитку галузі.

паливний енергетичний комплекс україна.

Розділ 1. Загальна характеристика, місце і значення паливно-енергетичного комплексу в економіці України.

Паливно-енергетичний комплекс — складна міжгалузева система видобутку, збагачення, переробці та споживання твердого, рідкого, газоподібного палива і виробництва, передачі та використанні енергії (електроенергії й тепла). Дані підприємства групуються в підгалузі, які, в свою чергу, об'єднуються в галузі.

Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торф’яна) та електроенергетики, а також тісно пов’язані з ними обслуговуючі підприємства (рис. 1.1). Характерна наявність розвиненої виробничої інфраструктури у вигляді магістральних високовольтних ліній і трубопроводів (для транспортування сирої нафти, нафтопродуктів і природного газу), що утворюють єдині мережі.

Рис. 1.1 Структура паливно-енергетичного комплексу України.

В Україні паливно-енергетична промисловість розвивається як на власних паливних ресурсах, так і довізних.

Напружений паливно-енергетичний баланс потребує якісних змін у споживанні палива і енергії. Ці зміни пов’язані з необхідністю пом’якшити напруженість між наявністю паливно-енергетичними ресурсами та потребою в них. Вони залежать від рішення таких задач:

1) зменшення затрат палива і енергії на виготовлення одиниці продукції, тобто зниження енергоємності продукції;

2) підвищення якості споживає мого палива;

3) підвищення частки споживання альтернативних видів енергії (геотермальної, сонячної, вітрової тощо);

4) зменшення затрат палива на виробництво одиниці тепло — і електроенергії.

Підприємства паливно-енергетичної промисловості на території України розміщені нерівномірно. Перш ніж дати характеристику особливостей і факторів розміщення паливно-енергетичного комплексу, необхідно відмітити, що під факторами розуміють сукупність нерівнозначних для різноманітних районів територіальних і ресурсних умов, облік і реалізація яких дозволяють домогтися найбільших результатів з найменшими затратами.

У розвитку й розміщені електроенергетики в Україні визначальними є такі принципи: концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівництва великих теплових електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси, комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів.

Розміщення електроенергетики залежить в основному від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третини електроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 споживається в районах її виробництва.

Атомні електростанції (АЕС) за характером використовуваного палива не пов’язані з родовищами його видобування, що забезпечує широкий маневр розміщення їх. АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії.

Розміщення гідроелектростанцій (ГЕС) повністю залежить від природних умов, а виробництво енергії має сезонний характер. Гідроелектростанції працюють на базі гідроенергоресурсів. Гідроенергоресурси являються важливою складовою частиною водних ресурсів. Це запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. ГЕС доцільно будувати в гірських районах, на річках із великим падінням і витратою води.

Найбільший вплив на розміщення вугільної промисловості справляє сировинний фактор, який зумовлений розміщенням родовищ кам’яного та бурого вугілля. Деякі його види нетранспортабельні і потребують переробки на місцях видобутку. Обсяги сировини перевищують масу готової продукції, тому підприємства, які переробляють таку сировину, повинні розміщуватися поблизу зон видобутку (збагачувальні комбінати). Для видобутку та переробки вугілля також необхідна наявність водних ресурсів.

Велике значення має транспортний фактор. Вибір району будівництва переробних підприємств визначається на основі співвідношення транспортних витрат на перевезення сировини і готової продукції. Якщо підприємство, переробляючи певні види сировини, будуть розміщені на значній відстані від сировинних зон, то для перевезень сировини необхідно більше транспорту, ніж для перевезення готової продукції, збільшаться транспортні витрати.

Основним споживачем вугілля є виробництво енергії, металургійна промисловість, але споживчий фактор не є вирішальним у територіальній організації вугільної промисловості.

Нафтодобувна промисловість орієнтується на нафтові родовища, нафтопереробна промисловість розміщується поблизу нафтопромислів, у портах ввозу сирої нафти або на трасах магістральних нафтопроводів. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на транспортування її, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки різко зменшується перевезення нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а споживання має можливість використовувати сиру нафту, що надходить з різних районів.

Газова промисловість розвивається на базі газових родовищ.

Крім того, на розміщення паливної промисловості впливає географія розміщення населення. Населення виступає не тільки як споживач, але і як трудові ресурси, без яких неможливий процес будь-якого виробництва.

На всі аспекти розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу впливає науково-технічний прогрес, завдяки якому вдосконалюється технологія виробництва електроенергії, її транспортування, підвищується рівень автоматизації виробничих процесів тощо.

Важливе значення має екологічний фактор, адже паливно-енергетичний комплекс спричиняє велике екологічне навантаження на навколишнє середовище — забруднює водні ресурси, здійснює газоподібні викиди в атмосферу, земельні, біологічні ресурси. Тому екологічному фактору потрібно приділяти велику увагу.

Отже, на розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу впливає ряд факторів головними з яких є сировинний та споживчий. Також мають вплив транспортний, демографічний, екологічний фактори та науково-технічний прогрес. Лише врахування вирішальних та допоміжних факторів розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу забезпечує територіальну організацію виробництва.

У розвитку продуктивних сил України паливно-енергетичний комплекс відіграє всезростаючу роль, що пов’язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а, з іншого — з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави. Паливно-енергетичний комплекс посідає 1 місце за виробництвом продукції у структурі промисловості України (рис. 1.2). Це — один із провідних комплексів, від рівня розвитку якого залежить стан усіх інших галузей господарства та добробут людей.

Рис. 1.2 Виробництво продукції промисловості за основними галузями.

Вугільна промисловість це найбільш розвинена галузь паливної промисловості України, яка за обсягом видобутку палива в натуральному виражені посідає перше місце серед інших галузей паливно-енергетичного комплексу. Тут зосереджена більшість працівників (93%) і основних фондів (78%) паливної промисловості. Вугільна промисловість є, по суті, базою для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, але й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Підприємства паливно-енергетичного комплексу основа формування багатьох елементів територіальної організації народного господарства. Так, біля об'єктів енергетики виникли потужні промислові вузли і центри, навколо яких утворилися територіально-виробничі комплекси і промислові райони. Поряд з цим паливо використовується також як сировина для одержання різноманітних цінних продуктів. Так, з нафти одержують різні масла, пластмаси, мийні речовини, добрива тощо.

Таким чином, паливно-енергетичний комплекс має надзвичайно велике значення для соціального і економічного розвитку України.

Розділ 2. Характеристика галузей паливної промисловості.

Паливна промисловість є однією з найважливіших галузей промислового виробництва. За останні десятиріччя структура видобутку палива в Україні істотно змінилася. Якщо в довоєнні роки основне місце в ній (понад 95%) займало вугілля, то вже в 70-х роках його частка знизилася до 60% і значно зросла частка видобутку газу (до 30%). У наступні роки ці зміни поглиблювалися.

2.1 Вугільна промисловість.

Серед паливних галузей України вугільна промисловість займає домінуюче місце. До складу галузі входять підприємства по видобутку вугілля (шахти), збагачувальні фабрики, підприємства по виготовленню вугільних брикетів. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.

Це найбільш розвинута галузь паливної промисловості нашої держави. Особливостями її розвитку і розміщення є переважна концентрація в Донбасі видобування вугілля здебільшого підземним способом, а також те, що кам’яного вугілля добувається більше, ніж бурого.

За лютий 2012 року вугледобувними підприємствами України видобуто вугілля на 359,5 тис. тонн (або на 5,5%) більше порівняно з лютим 2011 року. При цьому видобуток енергетичного вугілля збільшився на 456,4 тис. тонн (або на 10,3%), коксівного — зменшився на 96,9 тис. тонн (або на 4,7%).

За січень — лютий 2012 року вугледобувними підприємствами України видобуто вугілля (рис. 2.1) на 969,1 тис. тонн (або на 7,4%) більше порівняно з відповідним періодом минулого року. В тому числі видобуток енергетичного вугілля збільшився на 1 074,0 тис. тонн (або на 12,1%), коксівного — зменшився на 104,9 тис. тонн (або на 2,5%).

Рис. 2.1 Видобуток вугілля за лютий та 2 місяці 2011, 2012 років.

Вугільна промисловість нашої країни видобуває не лише енергетичне вугілля, яке використовується для опалювання, але й коксівне, котре необхідне для виробництва технологічного палива і в чорній металургії.

Підприємства вугільної промисловості стали базою для будівництва і дальшого розвитку багатьох промислових вузлів і центрів, десятків шахтарських селищ. Крім того, саме завдяки вугільній промисловості сформування окремі промислові райони. Багато нинішніх промислових вузлів і навіть міста-мільйонери завдячують своєму розвитку вугільній промисловості.

Головним районом вуглевидобутку в країні є Донбас. Вугленосні площі на Лівобережжі становлять понад 150 тис. км², що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено близько 92% її запасів кам’яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56%). Основні його запаси зосереджені в Луганській області. Коксівне вугілля становить 44% від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Тут же зосереджено найбільше шахт, які сформували найпотужніші центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі і Придніпров'ї.

Львівсько-Волинський басейн - важлива паливно-енергетична база на заході країни. Площа басейну незначна, близько 10 тис. км². У цілому собівартість львівсько-волинського вугілля нижча за донецьке. Його використовують переважно як енергетичне паливо. Крім того, вугілля басейну є важливою хімічною сировиною, оскільки придатне для одержання кам’яновугільної смоли, напівкоксу.

У Дніпропетровському буровугільному басейні, де вуглевидобуток ведеться переважно відкритим способом, зосереджено близько 200 родовищ. Буре вугілля має значно меншу теплотворну здатність від кам’яного, високий вміст сірки, значну зольність. Воно придатне для брикетування, напівкоксування і газифікації. Крім того, з бурого вугілля можна одержати штучний гірський віск. В основному буре вугілля використовується на місцевих електростанціях та інших підприємствах як паливо. Основними центрами буровугільної промисловості є Ватутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.

Українське вугілля в основному має високу собівартість. У кам’яновугільних басейнах це пов’язано з глибоким заляганням пластів та невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі віддалі, тому що воно має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість тощо.

Значний рівень фізичного спрацювання гірничодобувного обладнання, закриття окремих шахт, скорочення видобутку вугілля, важкі умови праці шахтарів, високий травматизм тощо призводять до виникнення соціальної напруженості в шахтарських регіонах.

Існують і гострі екологічні проблеми. В районах шахтного видобутку значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря. При добуванні бурого вугілля відкритим (кар'єрним) способом із сільського господарства вилучаються великі площі родючих земель.

Водночас вугільна промисловість України має перспективи для розвитку. Так, у Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарним видобутком 127 млн. т вугілля на рік. Для ефективнішої роботи вугільної промисловості потрібне реконструювання шахт.

2.2 Нафтова і газова промисловість.

Нафту і природний газ використовують як високоефективне паливо і цінну сировину для хімічної промисловості. На нафту в структурі видобутку палива у перерахунку на умовне паливо припадає 7,2%, на природний газ — 26,1%.

У лютому 2012 року в Україні видобуто нафти з газовим конденсатом на 0,7 тис. тонн (або на 0,3%) більше ніж у лютому 2011 року, у тому числі підприємствами НАК «Нафтогаз України» зменшено обсяги видобутку на 2,3 тис. тонн (або на 1,0%).

Обсяги видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 2 місяців 2012 року зменшились на 2,1 тис. тонн (або на 0,4%) по відношенню до аналогічного показника 2011 року, у тому числі обсяги видобутку підприємствами НАК «Нафтогаз України» у порівнянні з показником минулого року зменшились на 9,1 тис. тонн (або на 1,8%).

Рис. 2.2 Видобуток нафти з газовим конденсатом за 2011, 2012 роки.

Обсяги видобутого газу у лютому 2012 року в Україні збільшились на 61,2 млн. куб. м (або на 3,9%) порівняно з лютим минулого року, у тому числі підприємствами НАК «Нафтогаз України» видобуток газу більше рівня показника 2011 року на 36,9 млн. куб. м (або на 2,6%).

Рис. 2.3 Видобуток газу за лютий та 2 місяці 2011, 2012 років.

За 2 місяці 2012 року видобуток газу на 74,4 млн. куб. м (або на 2,3%) більше ніж за 2 місяці 2011 року, у тому числі обсяг видобутку газу підприємствами НАК «Нафтогаз України» більше на 26,7 млн. куб. м. (або на 0,9%).

Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в Причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Тут, у Чернігівській, Сумській та Полтавській областях є родовища високоякісної нафти. Вони мають значну кількість попутного природного газу, який використовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовища нафти на півдні країни.

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське. Менше п’ятої частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім у Криму. В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.

В Україні склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищ Харківської області, Передкарпаття і Криму до великих індустріальних центрів: Полтави, Києва, Львова, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Одеси, Харкова, Сімферополя, Севастополя, Ялти тощо.

Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед це стосується шельфу Чорного моря. Є також перспективи подальшого видобутку нафти і природного газу в районах, де їх видобувають десятки років. По-перше, за існуючої нині в Україні неефективної технологи експлуатації нафтових родовищ близько 70% нафти залишається, а надрах землі. Відомі новітні способи її видобутку, які дозволять одержати ці «залишки». По-друге, як виявилося, Україна досліджена в геологічному відношенні недостатньо, тобто є перспектива пошуку енергоносіїв практично по всій її території: Закарпаття, Передкарпаття, Волинь, Чернігівщина, Причорномор’я, Азовське море, Донбас, Придніпров'я тощо. По-третє, нині є нові, відмінні від тих, що існували раніше, теорії походження нафти і газу, а це значно розширює діапазон їх пошуку.

В найближчі роки можна чекати на нові великі відкритті родовищ нафти й газу. Перспективи тут настільки великі, що свої капітали в розвиток нафтової і газової промисловості нашої держави готові вкладати найбільші нафтові компанії світу, зокрема «Шелл», яка працює лише з родовищами світової величини.

Нафтодобувна промисловість — це галузь паливної промисловості, яка об'єднує підприємства, що розвідують та видобувають нафту та попутний нафтовий газ, а також транспортують і зберігають нафту. До нафтодобувної промисловості відносять також підприємства із видобутку озокериту. В Україні виділяються такі нафтогазоносні області: Прикарпатська, Дніпровсько-Донецька, Причорноморсько-Кримська.

Найбільше нафти видобувається у Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області, яка простягається на 650−700 км вузькою (80−150 км) смугою на Лівобережній Україні. Виявлено понад 140 родовищ нафти, газу та газового конденсату. Нафтогазовидобувні поклади зосереджені тут у Сумській (Охтирське і Качанівське родовища), Чернігівській (Гнідинцівське, Прилуцьке родовища) і Полтавській (Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища) областях.

Передкарпатська нафтогазоносна область із промисловими запасами нафти і газу на площі 15 тис. км розміщена у межах Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Розвідано 29 нафтових, 7 нафтогазоконденсатних родовищ. До найбільших належать Волинське і Орів-Уличнянські нафтові, Битків-Бабчинське, Лопушнянське, Заводнянське і Північно-Долинське нафтогазові родовища. Тут працюють нафтогазовидобувні управління у Бориславі і Долині.

Причорноморсько-Кримська нафтогазоносна область розміщена на Півдні України та в прилеглих районах акваторії Чорного моря. Західна межа проходить меридіаном м. Одеси, північна — по лінії Одеса — Херсон — Бердянськ, східна — вздовж берегів Азовського моря, а південна — по широті м. Євпаторія. Площа області 25 тис. км², із неї на суходолі - 12 тис. км². Тривають пошуки горючих корисних копалин у рівнинній частині Криму.

Нафтопереробна промисловість об'єднує підприємства, які із сирої нафти виробляють нафтопродукти у вигляді рідкого палива, мастильних, електроізоляційних матеріалів, розчинників, бітумів тощо. У виробництві нафтопродуктів основну частку становить паливо для карбюраторних (авіаційні та автомобільні бензини), реактивних (авіаційний гас), дизельних (дизельне паливо) двигунів, котельне паливо (мазути) і бітуми. Крім того, продукція галузі є сировиною для виробництва великої кількості хімічних продуктів, що зумовлює тісний технологічний і організаційний зв’язок нафтопереробної із нафтохімічної промисловістю.

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах видобування нафти, у портових містах, Донбасі, на Придніпров'ї та у центральній частині України. На Передкарпатті вони розміщені в Дрогобичі, Бориславі, надвірній та Львові і забезпечуються нафтою місцевих родовищ. Центрами нафтопереробної промисловості є портові міста Одеса, Херсон, Бердянськ, які переробляють довізну сировину. У Кременчуці та Лисичанську переробляють сировину, що надходить із місцевих родовищ Лівобережної України та поволзьких родовищ Росії. Найбільша частка в загальному виробництві нафтопродуктів припадає на Донецько-Придніпровський регіон.

Країна забезпечує свої потреби у нафтопродуктах лише частково. Решта її надходить від імпорту з інших країн світу, зокрема левова частка припадає на Росію.

Газова промисловість - це галузь паливно-енергетичного комплексу, яка здійснює видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Територіальне розміщення галузі зумовлене особливостями залягання природного газу в надрах землі. Промислові розробки газу в Україні зосереджені у трьох регіонах.

Прикарпатська нафтогазоносна область була освоєна першою. В її межах розвідано 32 родовища із загальними запасами 94 млрд. м³ найбільші з яких: Угерське, Більче-Волицьке, Рудківське, Космацьке, Судово-Вишнянське, Немирівське, Солотвинське, Мукачівське тощо.

У Прикарпатті збудовані магістральні газопроводи Дашава — Львів (завдовжки 75 км) і Дашава — Київ (510 км), який пізніше був продовжений до Москви. Діє також потужний міждержавний) газопровід Рудки — Мінськ — Вільнюс — Рига. Прикарпатські газопроводи підключені до трансконтинентальних газопроводів, які з'єднують Сибір (Росія) із країнами Східної Європи.

Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область найбільша в Україні. Основні родовища природного газу розташовані в Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське, Західно-Хрестищенське і Єфремівське); Сумській (Рибальське і Качанівське); Полтавській (Солохо-Диканське); Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Загалом у межах нафтогазоносної області розвідано 111 родовищ газу, а його запаси складають 785,4 млрд. м³.

Перші магістральні газопроводи у межах області були прокладені від Шебелинського родовища до Харкова (76 км) і Чугуєва (54 км). Нині найбільшими стрижневими газопроводами є: Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів із відгалуженнями на Запоріжжя, Нікополь, Миколаїв, Херсон; Шебелинка — Білгород — Курськ — Брянськ — Москва; Шебелинка — Полтава — Київ.

Причорноморсько-Кримська нафтогазоносна область тільки формується. Відкрито й експлуатується 17 газових родовищ із загальними запасами 14,3 млрд. м³. Найбільші із них: Голицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське та інші.

Загальна протяжність газоводів на території України становить близько 30 тис. км. А суцільна довжина газовідних мереж країни сягає понад 44 тис. км. Наявність потужної мережі газоводів дозволила газифікувати біля 30 тис. населених пунктів. Природний газ подається майже на 6 тис. промислових підприємств. Через територію України прокладено магістральні газоводи «Союз» та Уренгой — Помари — Ужгород, що дозволяє Україні на компенсаційній основі здійснювати транзитне транспортування газу із Росії і країн Середньої Азії у держави Західної Європи.

2.3 Торф’яна промисловість .

Видобуток торфу і виробництво торфобрикетів поширена в Поліссі і на півночі лісостепової зони (Чернігівська, Ровенська, Львівська, Житомирська, Волинська області). Торфу на паливо видобувається небагато, переважно для місцевих потреб. Крім місцевого палива торф використовується в сільському господарстві для покращення родючості грунтів.

Розділ 3. Сучасний стан електроенергетики України.

Електроенергетика — галузь промисловості, що виробляє і транспортує електроенергію, забезпечує нею споживачів.

Електроенергетика є базовою галуззю народногосподарського комплексу. Вона впливає на територіальну організацію продуктивних сил, що найбільш яскраво виявляється у тяжінні енергомістких галузей промисловості (алюмінієвої, титаномагнієвої та ін.) до великих електричних станцій. Сучасне електроенергетичне господарство України за потужністю не поступається, а за багатьма показниками перевищує електроенергетичні господарства розвинених країн Європи. Ця галузь належить до найстаріших у країні. Електроенергетика України розвивається переважно на використанні місцевого вугілля, ядерного палива, гідроенергоресурсів, частково природного газу і нафти. Як галузь промисловості, електроенергетика включає тепло-, гідрота атомні електростанції, електричні та теплові мережі тощо. Електроенергетичний потенціал України значний. Галузь в основному задовольняє потреби України. Провідне місце у виробництві електроенергії належить тепловим електростанціям (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Структура виробництва електроенергії.

У лютому 2012 року обсяг виробництва електричної енергії електростанціями, які входять до Об'єднаної енергетичної системи (далі - ОЕС) України становив 18 969,0 млн. кВт•г та збільшився на 1 601,7 млн. кВт•г, або на 9,2% порівняно з показником 2011 року (рис. 3.2).

Електростанціями, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, протягом лютого 2012 року вироблено 18 115,0 млн. кВт•г електроенергії, що на 1 582,5 млн. кВт•г, або на 9,6% більше порівняно з відповідним періодом 2011 року.

При цьому, тепловими електростанціями та теплоелектроцентралями (далі ТЕС та ТЕЦ) вироблено 9 554,0 млн. кВт•г електроенергії, що на 1 453,8 млн. кВт•г, або на 17,9% більше ніж за лютий 2011 року.

Обсяги виробництва електричної енергії атомними електростанціями становлять 7 947,0 млн. кВт•г, що на 7,9% більше показника лютого минулого року. Коефіцієнт використання встановленої потужності становить 82,5%, що на 3,3% більше показника у лютому 2011 року.

Протягом лютого 2012 року виробництво електроенергії гідроелектростанціями та гідроакумулюючими станціями (далі ГЕС та ГАЕС) зменшилось на 452,6 млн. кВт•г, або на 42,4% в порівнянні з показником лютого 2011 року.

Рис. 3.2 Структура та обсяги виробництва електроенергії.

Виробництво електроенергії за лютий 2012 року електростанціями інших видів (блок-станціями і комунальними ТЕЦ) порівняно з лютим 2011 року збільшилось на 19,2 млн. кВт•г, або на 2,3%.

В Україні працює багато великих і середніх теплових електростанцій в усіх регіонах. Найбільшими з поміж них є Запорізька, Криворізька-2, Зміївська (Харківська область), Бурштинська (Івано-Франківська), Придніпровська, Старобешівська (Донецька), Трипільська (Київська). Здебільшого великі ТЕС використовують для вироблення крім електроенергії ще й для опалення міст.

В Україні працює чотири потужні атомні електростанції - у західній і центральній її частинах. Це Запорізька (м. Енергодар), Південноукраїнська, Хмельницька (м. Нітішин), Рівненська (м. Кузнецовськ). П’ята, Чорнобильська, була закрита в 2000 році. Найпотужніша серед них є Запорізька, на яку припадає близько 20% всього виробництва електроенергії україни.

Гідроелектростанції посідають порівняно незначне місце в електроенергетиці України. Основний обсяг виробництва гідро електроенергії дає каскад дніпровських ГЕС: Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Дніпрогес, Каховська. Працюють також Дністровська ГЕС і Дністровська ГАЕС. Певний інтерес має освоєння гідроенергоресурсів Карпатських і Кримських гір, а також окремих невеликих річок.

Учені вважають, що вихід із енергетичної кризи, яка насувається на нашу планету, — це масштабне використання джерел поновлюваної енергії: сонячної, вітрової, океанічної. В Україні також почали працювати електростанції та установки на нетрадиційних джерелах енергії. Це тільки початок зародження нової енергетики, яка за оцінками фахівців, має значні перспективи.

Уведено в експлуатацію кілька невеликих вітрових електростанцій (ВЕС). Вони працюють поблизу Євпаторії в західній частині кримського півострова. Середньої потужності ВЕС споруджено в Новоазовську (поблизу Маріуполя). Будуються вітрові електростанції в Карпатах.

Невелика експериментальна геліоустановка функціонує в Сімферополі.

Експорт електроенергії. У лютому 2012 року на експорт передано 508,6 млн. кВт•г електроенергії, що на 45,7 млн. кВт•г, або на 9,8% більше ніж у відповідному періоді 2011 року.

Рис. 3.3 Динаміка експорту електроенергії.

Протягом січня — лютого 2012 року експортовано 1 031,2 млн. кВт•г електроенергії, що на 325,1 млн. кВт•г, або на 46,0% більше відповідного показника 2011 року.

Рис. 3.4 Експорт електроенергії за 2 місяці 2011, 2012 років.

Розділ 4. Проблеми та перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України.

Енергетика була і залишається головною стратегічною передумовою розвитку економіки, основою забезпечення усіх видів життєдіяльності суспільства. Тому визначення та реалізація напрямів її розвитку є пріоритетними завданнями у забезпеченні національної безпеки, політичної та енергетичної незалежності, неухильного економічного розвитку.

Паливно-енергетичний комплекс України, сформований свого часу як складова частина паливно-енергетичного комплексу СРСР, не в повній мірі відповідає умовам функціонування енергетики в незалежній державі.

Одним з визначальних факторів стану економіки країни є її енергозабезпеченість. Ключовим чинником для кожної країни є забезпечення її енергетичної безпеки. Тому, енергетика країни в цілому вимагає докорінної перебудови.

В галузі відмічається цілий ряд проблем. Однією з головних є застаріле обладнання та відсталі технології. Десятками років комплекс не переоснащувався. Тому близько 90% обладнання фізично і морально спрацьовано. У період спаду виробництва та складної економічної кризи в Україні майже не відбувається технічне й технологічне переозброєння паливно-енергетичного комплексу, що негативно позначається на техніко-економічних показниках.

Економічний механізм реалізації інвестиційної політики має бути спрямований насамперед на розширене відтворення розвитку науково-технічного прогресу. З цією метою доцільно здійснювати активну амортизаційну політику, постійно підвищувати роль і значення амортизації у створенні необхідних передумов для власного виведення з експлуатації морально і фізично застарілого обладнання.

Крім того, українське вугілля в основному має високу собівартість. У кам’яновугільних басейнах це пов’язане з глибоким заляганням пластів та невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі віддалі, тому що він має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість.

Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, є екологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30% всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником теплові електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Вони є основними джерелами кислотних дощів в Україні та парникового ефекту на нашій планеті.

Негативного екологічного впливу завдає Україні гідроенергетика. Будівництво гідровузлів на Дніпрі призвело до затоплення великих площ. Водосховища підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод. В районах шахтного видобутку вугілля значні площі зайняті териконами.

Таким чином, всі ці та інші проблеми доводять необхідність розгляду особливостей та факторів розміщення паливно-енергетичного комплексу України з метою більш ефективної територіальної організації галузі.

Отже, можна зробити такий висновок — на сучасному етапі основними проблемами паливно-енергетичної промисловості є:

1. Висока енергоємність ВВП України, результатом якої є надмірне споживання енергетичних продуктів і постійне зростання імпорту вуглеводнів в Україну.

2. Незадовільний технічний стан об'єктів енергетики, який характеризується:

a) критичним рівнем зношеності основних фондів, зниженням надійності роботи енергетичних об'єктів, зокрема, рівень зношеності становить від шестидесяти до семидесяти відсотків;

b) збільшенням питомих витрат палива на виробництво електроенергії;

c) збільшенням втрат в мережах при транспортуванні енергопродуктів.

3. Відсутність ефективної системи управління в Енергетиці.

4. Відсутність диверсифікації джерел постачання первинних енергопродуктів — природного газу, нафти, ядерного палива.

Така ситуація створює загрозу енергетичній безпеці держави.

Україна, з одного боку, обмежена у власних ресурсах природного газу, нафти, а також ядерного палива, залежна від одного джерела їх постачання та використала в основному потенціал власних гідроресурсів, але з іншого боку, вона має достатні запаси вугілля та складових ядерного палива, включаючи уран і цирконій.

Перспективи розвитку та розміщення паливно-енергетичного комплексу пов’язані з багатьма чинниками. Це збільшення масштабів геологічних і географічних досліджень на території України традиційних видів палива — нафти, газу в Донецько-Придніпровській западині, Причорноморській низовині, Прикарпатті і Закарпатті. В старопромислових районах збільшення видобутку можна досягти за рахунок застосування сучасних технологій вилучення нафти з надр.

Слід проводити реконструкцію атомної електроенергетики на новій технологічній основі, створювати енергоблоки, які використовували б уран низького збагачення, що його виробляють наші збагачувальні фабрики. Доцільно будувати нові блоки середніх за потужністю атомних електростанцій під землею з багатократним рівнем техніки безпеки, як це робиться за рубежем. Їхнє захоронення після закінчення експлуатації не потребує багато часу та коштів.

Найважливіша тенденція в розвитку електроенергетики — об'єднання електростанцій в енергосистемах, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем зумовлюється потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво якої має не тільки сезонні, а й добові коливання.

Енергосистеми дають можливість маневрувати виробництвом електроенергії як у часі, так і в просторі. Незбігання пікових навантажень в окремих ланках енергосистем уможливлює в разі потреби перекидання електроенергії в зустрічних напрямках із заходу на схід і з півночі на південь.

При транспортуванні електроенергії на значну відстань її втрати неминучі, і вони збільшуються при зростанні відстаней, проте можуть зменшуватися при підвищені напруги передачі. Отже, будівництво високовольтних ліній — питання дуже актуальне.

Перспективним є виробництва електроенергії з нетрадиційних джерел. Доцільно переробляти буре вугілля на рідке паливо, використовувати термальні води, що рентабельно для Карпат і Криму, де на глибинах 1000 і 2000 м температура термальних вод досягає 70⁰С і 100⁰С. Варто використовувати енергію малих річок, морських хвиль, сірководню вод Чорного моря, силу вітру, енергію сонця тощо.

Структурна перебудова народного господарства, економне використання різноманітних видів палива та енергії і впровадження економічних стимулів сприятимуть зменшенню енергоємності національного продукту. Сьогодні в Україні не має механізму стимуляції зменшення споживання енергоносіїв, який має включати державну систему збереження енергоносіїв на тривалу перспективу, систему стандартів і нормативів витрат паливно-енергетичних ресурсів, звітність про енергозбереження.

Потрібно на макроекономічному рівні визначити пріоритети енергозабезпечення споживачів на період відродження економіки, прийняти рішення щодо повного зупинення збиткових, енергоємних неперспективних підприємств і виробництв, вирішити питання фінансування об'єктів життєзабезпечення.

Існує чітко налагоджений зв’язок — без усунення негараздів в енергетиці неможливо досягти ні економічного, ні суспільного прогресу. Вирішення основних проблем паливно-енергетичного комплексу та його стабілізація дасть значний поштовх у напрямку покращання ситуації у всій економіці країни, тим більше, що ця умова є однією з основних на шляху до стабілізації суспільного розвитку країни.

Висновки.

· Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетики.

· У народному господарстві України паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль.

· В Україні паливно-енергетична промисловість розвивається як на власних паливних ресурсах, так і довізних.

· Підприємства паливно-енергетичної промисловості на території України розміщені нерівномірно.

· На розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу впливає ряд факторів головними з яких є сировинний та споживчий.

· Паливна промисловість є однією з найважливіших галузей промислового виробництва.

· Серед паливних галузей України вугільна промисловість займає домінуюче місце.

· Вугільна промисловість нашої країни видобуває не лише енергетичне вугілля, яке використовується для опалювання, але й коксівне, котре необхідне для виробництва технологічного палива і в чорній металургії.

· Головним районом вуглевидобутку в країні є Донбас.

· Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед це стосується шельфу Чорного моря.

· Газова промисловість — це галузь паливно-енергетичного комплексу, яка здійснює видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу.

· Торф’яна промисловість (видобуток торфу і виробництво торфобрикетів) поширена в Поліссі і на півночі лісостепової зони.

· Електроенергетика — галузь промисловості, що виробляє і транспортує електроенергію, забезпечує нею споживачів.

· Електроенергетика України розвивається переважно на використанні місцевого вугілля, ядерного палива, гідроенергоресурсів, частково природного газу і нафти.

· Провідне місце у виробництві електроенергії належить тепловим електростанціям.

· В Україні почали працювати електростанції та установки на нетрадиційних джерелах енергії.

· Енергетика була і залишається головною стратегічною передумовою розвитку економіки, основою забезпечення усіх видів життєдіяльності суспільства.

· В галузі відмічається цілий ряд проблем.

· Перспективи розвитку та розміщення паливно-енергетичного комплексу пов’язані з багатьма чинниками.

Список використаних джерел.

1. Географічна енциклопедія України. — К.: УРЕ, 1991. — 546 с.

2. Дорогунцов С.І. Розміщення продуктивних сил. — К.: «Освіта», 2000. — 342 с.

3. Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України: Підр. для 9 кл. серед. загальноосв. шк. — 2-ге вид. — К.: Форум, 2001. — 239 с.

4. Єгорова В. Д. Електроенергетика України. — Харків, 2006. — 56 с.

5. Іванук Р.І. Економічні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу України. — К.: Форум, 1995. — 35 с.

6. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. — Харків: Геліос, 2002. — 167 с.

7. Кононенко І.К. Електроенергетика6 проблеми та перспективи. — К.: «Освіта», 1996. — 37 с.

8. Коробко Б. В. Концепція стратегії довгострокового розвитку паливно-енергетичного комплексу. — К.: Форум, 2004. — 176 с.

9. Лір В. Л. Енергетична ефективність економіки України. — К.: Форум, 2000. — 45 с.

10. Лунина И. К. Реструктуризация угольной промышленности: европейский опыт и ситуация в Украине. — Львов, 1998. — 134 с.

11. Масляк П. О. Географія. — К.: Знання, 1998. — 815 с.

12. Огієнський А.Р. Економіка України. — Харків, 2010. — 367 с.

13. Толмачов Д. Р. Роль і перспектива окремих енергоносіїв в Україні. — Львів, 2007. — 67 с.

14. Україна в цифрах. — К.: Техніка, 2000. — 211 с.

15. Хрущев А. Т. Экономическая география СССР. — М.: ФолиоПРЕСС, 1986. — 345 с.

16. Чернюк Л. Г. Розміщення продуктивних сил України. — К.: ЦУЛ, 2002. — 470 с.

17. Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України: Навч. посібник. — Львів: Світ, 2000. — 680 с.

18. www.mpe.ua.

19. www.images.ua.

20. www.moto. kiev.ua.

Додаток.

Додаток А.

Статистична інформація за січень 2013 року.