Бюджетна політика як інструмент державного регулювання економіки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

К У Р С О В, А Р О Б О Т А

з основ економічної теорії, мікроекономіки

та макроекономіки

на тему № 36

Бюджетна політика як інструмент державного регулювання економіки Студентки 2 курсу 15 групи денної форми навчання Факультету економіки менеджменту і права Карасьової Г. А.

Науковий керівник — асистент Міняйло О.І.

Київ — 2008

Зміст

Вступ

1. Сутність, цілі та засоби бюджетної політики держави

2. Поняття державного бюджету та бюджетне обмеження

3. Державне регулювання бюджетної політики України

4. Бюджетна політика в Україні: проблеми та перспективи розвитку

5. Напрямки бюджетної політики України у 2008 році

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи. Бюджетна політика становить основу фінансової політики, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.

Державний бюджет — це головний фінансовий документ за яким живе країна протягом року. Від його збалансованості залежить подальший розвиток економіки, добробут громадян цієї країни. Використання різних методів бюджетної політики дозволяє суттєво впливати на основні макроекономічні показники розвитку країни: інфляцію, зайнятість, розмір валового внутрішнього продукту. За рахунок бюджету фінансуються загальні блага, які необхідні суспільству, проте кожний окремий громадянин не може визначити скільки він на ці блага повинен витратити.

Таким чином необхідно відмітити, що вивчення загальних засад формування державного бюджету та визначення основних напрямків бюджетної політики є дуже важливою та актуальною темою дослідження.

Ціллю моєї курсової роботи є вивчення структури державного бюджету та основних інструментів бюджетної політики.

Для досягнення встановленої мети у курсовій роботі були вирішені наступні завдання:

— визначити сутність бюджету та бюджетної політики, та розглянути основні її форми;

— проаналізувати бюджетну систему України, та визначити бюджетну політику України;

— дослідити структуру державного бюджету, та розглянути причини виникнення дефіциту бюджету та форми його фінансування.

Об'єктом дослідження є процес формування бюджетної політики.

Предмет дослідження — розробка і обґрунтування механізму формування державної політики в Україні

При написанні роботи були використані теоретичні роботи вітчизняних та закордонних авторів, статистичні данні та законодавство України.

державний бюджетний політика

1. Сутність, цілі та засоби бюджетної політики держави

Бюджетна політика — це цілеспрямована діяльність держави (в особі органів державної влади і місцевого самоврядування) щодо регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, а також використання бюджетної системи для реалізації завдань економічної політики в країні.

Бюджетна політика України постійно перебуває в центрі суспільної уваги, оскільки вона є ключовою ланкою економічної політики держави. Від якості бюджету, закладених у нього параметрів залежать рівень соціального захисту громадян, інвестиційні можливості держави, ступінь впливу України на міжнародній арені, підприємницька активність суб'єктів господарювання і громадян. У бюджетній політиці найбільш яскраво висвітлюються і найбільш гостро стикаються інтереси різних суспільних груп.

Бюджетна політика як складник фінансової, тісно взаємодіючи з податковою, грошово-кредитною, обліковою, інвестиційною та валютною політикою, відіграє важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності в державі, що є передумовою розвитку виробництва, підвищення його ефективності, підтримання підприємницької активності та підвищення добробуту населення.

Суть проблеми побудови ефективної бюджетної політики полягає в її науковому обґрунтуванні і тому, наскільки вона базується на фундаментальних теоретичних засадах, виходячи з певної фінансової доктрини держави. У плануванні бюджетної політики держава має виходити з необхідності забезпечення фінансової та соціальної стабільності, враховуючи всю сукупність національних, історичних, політичних, соціально-економічних та інших особливостей розвитку держави.

Бюджетна політика поєднана нерозривно з розвитком держави. Тому важливою передумовою для розробки оптимальної моделі бюджетної політики та ефективного механізму її реалізації є необхідність врахування зовнішніх і внутрішніх чинників.

До зовнішніх чинників треба віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок палива, сировини, матеріалів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими системами тощо.

До внутрішніх чинників, які суттєво впливають на бюджетну політику, можна віднести: економічні - пов’язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва; соціальні - пов’язані з особливостями відтворення робочої сили та населення країни в цілому, це перш за все: кошти на освіту, охорону здоров’я, соціально-культурні заходи, соціальний захист населення, обсяг і рівень заробітної плати тощо; політичні - пов’язані із забезпеченням обороноздатності держави і підтримкою внутрішнього правопорядку, укріплення законодавчої та виконавчої влади.

Важливим у розумінні впливу цих чинників є не кількісне вимірювання їх відносної вагомості або питомої ваги у сукупному впливі, а те, які умови їх прояву приводять до позитивного чи негативного ефекту. Як засвідчує практика, за умови стабільної економіки об'єктивно існує висока передбачуваність економічних показників на короткостроковий період, що є достатнім для планування щорічного балансу. У тому випадку, коли економіка нестабільна, фінансова політика хаотична, об'єктивно зменшується вірогідність прогнозування та планування економічних параметрів. Зрозуміло, що непослідовність і непередбачуваність нормативного та законодавчого середовища в Україні знаходить своє відображення в бюджетній сфері, зокрема в бюджетній політиці.

Проблема взаємозв'язку між зовнішніми та внутрішніми чинниками, які впливають на бюджетну політику, полягає в тому, наскільки вони сприяють зростанню ВВП, нарощуванню та ефективному використанню фінансових ресурсів, формують ідеологію бюджетної політики.

Розробка чіткої стратегії бюджетної політики передбачає визначення узагальнених контрольних показників, затвердження яких має здійснюватися на найвищому урядовому рівні. Помилки в прогнозуванні соціально-економічного розвитку, недооцінка наслідків негативних процесів, що розвиваються в економіці, соціальній сфері та фінансовому секторі, прирікають бюджетне планування на невдачу.

Одним з головних недоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції і проекти витрат галузевих міністерств, відомств та органів місцевого самоврядування складаються практично не залежно один від одного.

Як відомо, за основу формування державного бюджету приймається розрахунок річного обсягу валового внутрішнього продукту. Від того, який його обсяг визначено на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України.

Основними проблемами, що потребують розв’язання і пов’язані з бюджетним процесом, є:

— максимально точне визначення обсягу ВВП, враховуючи інші макроекономічні показники: інфляцію, виробництво товарів, споживання, нагромадження;

— впровадження науково обґрунтованих розрахунків прибуткової частини бюджету, оскільки останнім часом постійно завищувалася дохідна частина бюджету за рахунок необґрунтованих прогнозних обсягів промислового виробництва, коштів від процесу приватизації, платежів від ренти, що фактично не досягалися.

Уряди багатьох країн оприлюднюють такі показники для того, щоб стимулювати обговорення бюджетної політики в суспільстві та досягти злагоди щодо її цілей і засобів їх досягнення. Контрольні бюджетні показники є відображенням як поглядів уряду на вплив держави на економіку, так і його пріоритетів щодо обсягів оподаткування, позик і видатків. До контрольних показників бюджетної політики належать:

— відносні показники — виражені у відсотках до ВВП або іншого показника сукупної економічної діяльності держави. Наприклад, відносний показник може стосуватись обсягів державного боргу, державних позик, надходжень, видатків;

— темпи змін обсягу видатків — зростання величин контрольних цифр може бути виражене в номінальних показниках, тобто з урахуванням підвищення цін, у такому випадку темпи зростання оприлюднюються разом з відносними показниками;

— абсолютні показники — планові цифри, які мають грошовий вираз.

Сукупність цих показників є підґрунтям для визначення основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Бюджетна політика є активним інструментом економічної та соціальної політики держави. З огляду на конкретну соціально-економічну і політичну ситуацію та наявну стратегію соціально-економічного розвитку країни бюджетна політика може передбачати різний ступінь перерозподілу національного доходу держави за допомогою бюджету, більший чи менший рівень централізації фінансових ресурсів у рамках бюджетної системи, посилення чи послаблення регламентації використання бюджетних коштів, пріоритетність бюджетного фінансування тих чи інших заходів, вибір шляхів досягнення збалансованості бюджетних доходів і видатків тощо.

Бюджетна політика змінюється і корегується залежно від тих завдань, що постають перед державою на певних етапах її розвитку.

2. Поняття державного бюджету та бюджетне обмеження

Державний бюджет — це зведена відомість доходів та витрат держави, яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу закону.

Бюджет затверджується законодавчими органами владипарламетами, (в Україні Верховною Радою). За матеріальним складом державний бюджет — це централізований фонд грошових коштів держави; за соціальноекономічною суттю — це основний засіб перерозподілу національного доходу та інших макроекономічних результатів суспільного виробництва для реалізації спеціальних завдань суспільства.

Організація бюджету вимагає чіткого бюджетного устрою і продуманого бюджетного процесу.

Бюджетний устрій — це організаційні принципи і структура побудови бюджетної системи. Бюджетний устій у різних країнах не є однаковим, тому що він визначається специфікою державного устрою даної країни. Державна бюджетна ситема нашої країни включає державний бюджет України, бюджет республіки Крим, обласні та місцеві бюджети.

Бюджетний процес — це діяльність органів влади щодо складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів усіх рівнів. У більшості країн світу, у тому числі і в Україні, бюджетний процес охоплює чотири основних етапи:

Складання проекту бюджету Розгляд і затвердження бюджету Виконання бюджету Складання звіту про виконання бюджету і його затвердження Складовою частиною бюджетного процесу є бюджетне регулювання, тобто частковий перерозподіл між бюджетами різних рівнів. Тривалість бюджетного процесу складає близько трьох років, при цьому складання, розгляд і затвердження займають близько 20 місяців, виконання — календарний рік, складання звіту про виконання бюджету та його затвердження -5 місяців.

Оскільки бюджет — це сума доходів і витрат держави, основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє розгляду цих двох основних частин єдиного економічного процесу.

Доходи бюджету в залежності від державного устрою країни поділяються: в унітарній державі на доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; у федеральній державі на доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів. Основним матеріальним джерелом доходів бюджету всіх рівнів є національний доход. Коли національного доходу не вистачає для покриття фінансових потреб, держава залучає національне багатство.

Основними методами утворення державних доходів є податки, позики і емісія грошей. Співвідношення між цими трьома інструментами формування доходів у різних країнах різне. Однак головним методом формування головної частини бюджету у всіх країнах світу є податки. Їх частка в більшості країн світу складає близько 90% доходної частини бюджету. Другим за значенням джерелом доходів бюджету є державні позики. При надзвичайних обставинах, коли можливості отримання нових платежів і позик вичерпані, держава звертається до емісії паперових грошей. Цей метод є найнеефективнішим і найнепопулярнішим, тому що він підсилює інфляційні процеси і негативні соціально-економічні наслідки, пов’язані з інфляцією. Економіка країни в період 1991;1996 років стала наочним прикладом цих положень.

Другою складовою частиною бюджету є витратна частина. Витрати бюджетуце затрати, які виникають у державі в зв’язку з виконанням нею своїх економічних, соціальних, політичних і адміністративних функцій.

У теорії і практиці фінансів існує декілька критеріїв (ознак), згідно яких відбувається класифікація витрат бюджету.

Першим таким критерієм є вплив витрат на процес розширеного відтворення на макрорівні. За цією ознакою державні бюджети поділяють на поточні і капітальні. Поточні витрати пов’язані з наданням засобів на утримання і покриття поточних потреб інфраструктури, державних установ тощо. Капітальні витрати — це грошові затрати, спрямовані на збільшення (приріст) основних фондів, нематеріальних активів, а також на приріст запасів.

Другим важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметна спрямованість грошових фондів (потоків). В сучасних розвинутих країнах ринкової та змішаної економіки з точки зору предметної спрямованості державного бюджету виділяють 5 основних груп витрат: військові, втручання держави в економіку, утримання державного апарату, соціальні цілі, надання субсидій та кредитів іншим країнам та державам. При цьому військові витрати складають від 20 до 40% загальної суми витрат державного бюджету. Затрати на включання в економіку включають в себе затрати на НДДКР, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту. Затрати на соціальні цілі - це витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування і соціальне забезпечення.

Третім важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є територіально-адміністративна ознака. З цієї точки зору в унітарних державах витрати бюджету поділяються на витрати загально-федерального бюджету, витрати бюджетів членів федерації і витрати місцевих бюджетів.

Реалізація витрат бюджету досягається при допомозі бюджетного фінансування. Важливим аспектом використання засобів бюджету є фінансовий контроль. Вищим спеціальним органом фінансового контролю є Лічильна палата, яка в Україні підзвітна Верховній Раді. Вона здійснює експертизу бюджету, контролює його виконання. Важлива роль в системі фінансового контролю належить Казначейству. Організаційно Казначейство — це єдина централізована система, яка включає в себе Головне управління і територіальні органи.

Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова система. Особливе значення цієї проблеми зумовлює необхідність приділити їй особливу увагу.

Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1)податок на додану вартість;

2)акцизний збір;

3)податок на прибуток підприємств;

4)податок на доходи фізичних осіб;

5)мито;

6)державне мито;

7)податок на нерухоме майно;

8)плата (податок) на землю;

9)рентні платежі;

10)податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;

11)податок на промисел;

12)збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13)збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14)збір за забруднення навколишнього природнього середовища

15) збір на обов’язкове соціальне страхування

16) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування

17) збір до Державного інноваційного фонду

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

19) фіксований с/г податок

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.

До місцевих податків належать:

податок з реклами комунальний податок

До місцевих зборів належать:

готельний збір збір на припаркування автотранспорту ринковий збір збір за видачу ордера на квартиру курортний збір збір за участь у бігах не іподромі

збір за виграш на бігах на іподромі

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

збір на право використання місцевої символіки збір за право проведення кіноі телезйомок збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг Збір з власників собак Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок іх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами:

Об'єктом (податки на доход, прибуток, власність), суб'єктами оподаткування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку (прямі, непрямі).

В даний час податкуи виконують такі основні функції

Розподільча — перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.

Фіскальна — централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.

Регулююча — вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників Фінансово-бюджетне регулювання є основою фіскальної політики — кейнсіанського методу досягнення макроекономічної рівноваги.

Під фінансами розуміють систему економічних відносин, що склались у суспільстві щодо формування і використання грошових ресурсів. У більш вузькому розумінні, фінанси — це грошові фонди (готівкові і безготівкові), за якими стоять матеріальні ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснення державою своїх функцій. Суть фінансів більш повно виявляється у виконуваних ними функціях: розподільчої, регулюючої і контрольної.

Фінансова система будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси фірм і фінанси домашніх господарств.

Фінанси домашніх господарств (населення) — це грошові фонди, що формуються з доходів домашніх господарств. За допомогою фінансів фірм (підприємств) створюється національний продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів населення і держави. Проте у виконанні згаданих функцій фінансів основна роль належить фінансам держави.

Отже, державні фінанси — це сукупність грошових засобів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, через які ці функції реалізуються.

П.Самуельсон коротко сформулював основні функції держави, які вона реалізує через свої фінансові засоби — ефективність, справедливість і стабільність.

Ефективність означає, що держава через податкову систему та пільги, регулюючи грошовий обіг і кредитування, сприяє переливанню капіталів, підвищенню ділової активності, найбільш доцільному використанню виробничих ресурсів. Справедливість полягає у відповідній податковій політиці, яка забезпечує формування фондів держави для фінансування соціальних програм, спрямованих на фінансову підтримку найменш захищених членів суспільства за рахунок найзаможніших. Стабільність — це спрямованість фінансової і кредитної політики на досягнення макроекономічної рівноваги.

Використання державних фінансів, таким чином, лежить в основі фінансового макроекономічного регулювання. Державні фінанси зосереджуються у бюджетні держави і бюджетах місцевих органів влади.

Державний бюджет — це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року; це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів.

Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складаються з двох частин — доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела надходження доходів бюджету, а витратна — бюджетні видатки та їх обсяги.

Доходи бюджету складаються насамперед з різноманітних податків з фірм і домашніх господарств (понад 90% центрального і 70% місцевого бюджетів формується за рахунок податків), а також митних зборів, процентних платежів державі і державної позики.

Витрати бюджету мають таке спрямування: на виконання соціальних програм, оборону. утримання апарату державного управління, державні інвестиції і закупівлі, а також виплату процентів по державному боргу.

Основу доходів бюджету складають податки. Усі податки поділяються на чотири групи:

— прямі (оподаткування особистого доходу і прибутку фірм);

— непрямі (акцизи або податок з продаж, податок з обороту, з доданої вартості);

— податки на власність (з майна, землі, дарінь або спадщини)

— платежі на соціальне страхування (страхові внески з заробітної плати, прибутку корпорацій по старості, медичному обслуговуванню, безробіттю).

Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об'єднань. Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва (на інновацію і модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання податками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.

Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка (10 — 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10 — 12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути значними і тривалими.

Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв’язання гострих соціальних проблем, регулювання «ефективного попиту». Тому при встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск на підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого — зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, населення, держави і нації в цілому.

Держава так повинна будувати свою систему оподаткування, щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.

Прогресивним називають податок, який зростає швидше від оподаткованого доходу. Прогресивним оподаткуванням обкладаються доходи громадян і прибутки фірм, майнова власність при спадщині чи дарінні. Регресивний податок, який зростає повільніше від оподаткованого доходу, — це податкові відрахування соціального страхування на випадок безробіття і акцизні збори. Регресія полягає у тому, що заможнішому сплатити ці податки легше, адже вони охоплюють меншу частку в його доході. Пропорційний податок передбачає незмінність податкових ставок незалежно від доходу. Основним податком у державний бюджет є прогресивний податок.

Бюджет — це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період.

Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначаються дією дискреційних програм, що запроваджені законодавчо).

Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (визначається дією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Державний бюджет

Баланс доходів і витрат держави ДОХОДИ:

* Податок на прибуток корпорацій.

* Податок з продажу.

* Місцеві податки.

* Доходи від зовнішньоекономічної діяльності.

* Рентні платежі.

* Неподаткові доходи.

* Прибутковий податок.

* Інші статті доходів.

ВИТРАТИ :

Фінансування економіки.

Соціально-культурні програми і НТ програми.

Оборона.

Управління.

Цільові програми.

Кредити і допомога іншим державам.

ВИПЛАТИ З ДЕРЖБЮДЖЕТУ:

Асигнування — видача грошових засобів із держбюджету на утримання підприємств і установ.

Субсидії - вид державної грошової допомоги, яка надається організаціям і установам.

Субвенції - вид державної грошової допомоги місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку.

Дотації - вид державної грошової допомоги організаціям, підприємствам для покриття збитків з метою підтримки.

ФІНІНСОВІ ПІЛЬГИ

СТАН ДЕРЖБЮДЖЕТУ:

· Нормальний, коли витратна частина держбюджету дорівнює доходній.

· Дефіцитний, коли витрати перевищують доходи.

Дефіцит держбюджету не є небезпечний для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2−3% ВНП. У противному випадку він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки в цілому.

ДЕФІЦИТНИЙ БЮДЖЕТ Державне бюджетне обмеження:

B = B + rB + T — Tr — (G + I)

Де B — чисті фінансові активи в n-му році;

B — чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;

r — проценти по чистим фінансовим активам В попе;

реднього року;

T — податки в n-му році;

Tr — трансферти в n-му році;

G — державні споживчі витрати в n-му році;

I — державні інвестиційні витрати в n-му році.

= +

Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D), де D = -В

D = D + rD + G + I — T

або

D — D = rD + G + I — T

де D — D — бюджетний дефіцит (DEF)

Бюджетний дефіцит (DEF) — це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Види державного дефіциту:

§ Циклічний дефіцит бюджету — це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.

§ Структурний дефіцит бюджету — це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

Ш Збільшення оборонних видатків.

Ш Зростання виплат пол державному боргу.

Ш Збільшення трансфертних платежів.

Ш Зниження податків.

3. Державне регулювання бюджетної політики України

Становлення бюджетної політики України відбувалося в умовах економічної кризи, що дісталася державі у спадок від Радянського Союзу. Упродовж 1991;1994 років основні зусилля у бюджетній політиці були спрямовані на досягнення фінансової стабілізації, розбудову правових основ бюджетного процесу. Видатки бюджету в той час значною мірою визначалися потребами, що сформувалися у попередній період. Це призводило до значного перевищення видатків бюджету над його доходами. Проблема фінансування дефіциту бюджету вирішувалася шляхом емісії та кредитів Національного банку України. У період з 1995 до 1998 року було змінено структуру бюджетних видатків у бік скорочення фінансування галузей економіки та надання бюджетних позичок і збільшення видатків на соціальний захист населення, соціально-культурну сферу. Відбувалося реформування фінансової системи, вживалися заходи із забезпечення ефективного витрачання державних коштів, зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, удосконалення податкової системи. Бюджетна політика вимагала жорсткої залежності державних витрат від надходжень до бюджету.

1997 року з метою посилення фінансово-бюджетної дисципліни було запроваджено єдиний кошторис бюджетних установ і їх щомісячну звітність, встановлено черговість витрачання бюджетних коштів і персональну відповідальність за використання коштів за призначенням. Із створенням 1995 року Державного казначейства України було започатковано казначейське обслуговування виконання Державного бюджету України. Казначейська система дала можливість упорядкувати витрачання коштів відповідно до чинного законодавства та посилити поточний контроль за цільовим витрачанням коштів бюджетними організаціями. З 1999 року почала впроваджуватися система функціонування єдиного рахунку Державного казначейства з обліку коштів державного бюджету. Введення єдиного казначейського рахунку дало змогу мати оперативну щоденну інформацію про доходи і витрати державного бюджету, оперативно управляти коштами бюджету. Ухвалені впродовж останніх років законодавчі та нормативно-правові акти охопили практично всі етапи бюджетного процесу.

Результатом послідовної реалізації бюджетної політики стали розробка та впровадження бездефіцитного державного бюджету 2000;2001 років, коли було вжито низку ефективних заходів з розв’язання структурних проблем у бюджетній сфері та вдосконалення бюджетної політики, серед яких насамперед треба виділити такі: скасовано більшість пільг в оподаткуванні; припинено взаємозаліки та вексельні розрахунки з бюджетом; обмежено кількість головних розпорядників коштів державного бюджету; затверджено порядок складання, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ і розпису бюджету, що дало змогу чітко регламентувати певні етапи бюджетного процесу; завершено переведення на казначейське обслуговування всіх розпорядників бюджетних коштів, що підвищує прозорість процесу виконання бюджету, започатковано чітку систему розподілу доходів між державним і місцевими бюджетами, що стало однією з передумов початку реформи міжбюджетних відносин.

Основна мета бюджетної політики — забезпечити розширене відтворення фінансових ресурсів держави, закріпити досягнуті темпи економічного зростання, створити сприятливі умови для детінізації економіки, поліпшення інвестиційного клімату.

Головним напрямом політики держави із соціально орієнтованою економікою є соціальний захист населення за умови, що обсяги соціальних витрат у видатках бюджету повинні зіставлятися з економічними можливостями держави. До того ж немає науково обґрунтованих норм фінансового забезпечення соціальних програм, що фінансуються з бюджету. Доцільно було б тимчасово не приймати нових соціальних програм, а реалізувати завдання щодо скорочення знеособленого дотування з бюджету окремих благ і послуг і надавати адресну допомогу найбільш не захищеним верствам населення. Загальна зрівнялівка не може дати позитивних результатів, а тільки деформує соціальну політику держави. За останні роки відбулося зростання питомої ваги витрат на соціальний захист населення, соціально-культурну сферу у видатках зведеного бюджету, але з метою більш ефективного використання бюджетних ресурсів на розвиток соціальної сфери в регіонах ці видатки фінансувалися за рахунок місцевих бюджетів.

Значні внутрішні резерви в питанні раціонального використання витрат бюджету є в напрямі скорочення асигнувань на утримання органів державної влади за рахунок оптимізації їх структури і функцій, розмежування повноважень між центральними органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, подальшого скорочення штатної чисельності, реформування окремих центральних відомств у корпорації з утриманням їх за рахунок власних коштів.

Аналіз видатків на утримання управлінського персоналу та централізоване керівництво дає підстави зробити висновок про зростання частки цієї категорії витрат у валовому внутрішньому продукті. Це є свідченням безгосподарності у державній діяльності та потребує віднесення цих даних до показників бюджетної статистики.

Підвищення рівня управління економікою, ефективності її регулювання значною мірою зумовлюється узгодженістю та стабільністю в розподілі повноважень між державою та її суб'єктами. Згідно з цим принципового значення набуває передача регіонам повноважень, визначених у Конституції України та Бюджетному кодексі.

В Україні на сьогоднішній день не забезпечено головне — подолання кризи падіння життєвого рівня народу. Причин, що не дали повною мірою досягти наміченої стабілізації, багато, але більшість з них не належить до об'єктивних, а породжена прорахунками фінансового планування. Тобто їх можна було б уникнути. Головна з цих причин — ухвалення нереального за обсягами доходів і не збалансованого у видатковій частині державного бюджету. Наслідком цього стало неповне фінансування підприємств, установ та організацій бюджетної сфери, соціальних допомог і субсидій, що негативно позначилося на сукупному платіжному попиті, обсягах продажу та виробництва.

За період реформ цілі, які ставилися перед бюджетною політикою, досягнуті не були. Однак треба відзначити позитивні моменти: прискорився процес розгляду бюджету законодавчими органами, з’явилася відповідальність за своєчасне ухвалення бюджету та реальність його показників, затверджено Бюджетний кодекс, розвивається система Державного казначейства, зроблено деякі кроки в напрямі вдосконалення міжбюджетних відносин.

Але це лише перші кроки, тому необхідно і в подальшому впроваджувати та розвивати конкретні механізми та заходи з формування ефективної бюджетної політики.

Вдосконалення та впровадження бюджетного законодавства, а саме ухвалення Бюджетного кодексу, на сьогодні є гарантією подальшого впровадження бюджетних реформ. Набуття чинності Бюджетним кодексом України повинно означати початок реалізації заходів і поліпшення системи подальшого вдосконалення у сфері державних фінансів.

Серед першочергових завдань бюджетної політики провідне місце займає розробка науково обґрунтованої концепції доходів держави, побудова ефективної моделі податкової системи, механізму дотримання податкового законодавства.

В основу концепції створення ефективної системи оподаткування в Україні має бути закладено не механічне поєднання існуючих і нових податків та обов’язкових платежів, а якісну зміну методів формування податкових інструментів на основі вивчення їх впливу та взаємозв'язків між ними.

Основною метою реформування системи оподаткування повинно стати сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі задоволення державних і соціальних потреб. Система оподаткування повинна забезпечувати оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Основним документом, що регулює всі положення нарахування і сплати податків, має бути Податковий кодекс, який повинен узгоджуватися з Бюджетним кодексом.

Важливим напрямом формування ефективної бюджетної політики в дохідній частині бюджету має стати докладний аналіз виконання кожної статті впродовж попередніх років і врахування певних об'єктивних причин відхилення від передбачених показників. На базі цього аналізу необхідно робити прогнози надходжень до бюджету.

Реальність бюджетної політики визначається як наповненням дохідної частини бюджету, так і обґрунтуванням планованих витрат. Принцип формування витратної частини бюджету на основі наявних фінансових ресурсів застосовується для формування бюджету з метою реального його виконання.

Відомо, що видатки є інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві і від того, наскільки вдало побудований механізм управління ними, залежить ефективність їх функціонування.

Як і в багатьох країнах з перехідною економікою, в Україні зменшення реальних обсягів бюджетних видатків характеризується нерівномірністю. Рівень бюджетних витрат у відсотках до валового внутрішнього продукту в середньому за 1992;1998 роки склав 47,7%, що загалом відповідає загальносвітовим стандартам і політиці перехідного періоду. Скорочення у першу чергу зазнали обсяги капітальних інвестицій і витрати на охорону здоров’я, освіту, науку.

У перспективі державна стратегія у сфері розподільних відносин повинна бути спрямована на скорочення державних витрат, і зокрема бюджетних, паралельно з якісними структурними змінами.

Передумовами скорочення державних витрат повинні стати: реформування оплати праці, лібералізація податкової системи, збільшення витрат на розвиток стратегічних галузей економіки, підвищення рівня обґрунтованості доходів, витрат, зміцнення недержавних форм власності. Лише за таких умов соціальна спрямованість консолідованого та державного бюджетів буде виправданою і матиме результати, які в кінцевому варіанті забезпечать зростання реальних доходів населення, як основного макроекономічного показника розвитку суспільства.

Обґрунтованість бюджетного планування в Україні має низький рівень, про що свідчить невиконання запланованих завдань з доходів і видатків державного бюджету. Для його поліпшення необхідно виважено підходити до майбутніх бюджетних надходжень і проводити реальну політику витрат.

В основу видаткової частини державного бюджету доцільно закладати концепцію бюджетної політики, базовими критеріями якої повинні бути параметри, яких зобов’язується досягти держава за рахунок бюджетних асигнувань. Важливими завданнями держави є: подальша реалізація програми економії бюджетних видатків; здійснення жорсткого контролю за цільовим використанням фінансових ресурсів; здійснення витрат державного та місцевих бюджетів винятково на конкурсній основі; розробка єдиної нормативної бази витрат бюджетних установ у розрізі кожної галузі як обов’язкової для формування обсягу місцевих бюджетів під час затвердження державного та місцевих бюджетів і їх виконання.

Для поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державних органів, підвищення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв’язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проект державного бюджету має складатися на основі програмно-цільового підходу. Суть цього методу полягає у кардинальному перегляді існуючої практики складання та виконання бюджету, яка базувалася переважно на принципах утримання бюджетних установ і фінансування заходів, виходячи з підрахунку затрат. Програмно-цільовий метод передбачає, що всі видатки державного бюджету можуть здійснюватися винятково у відповідності з програмами, які мають мету, завдання та критерії оцінки. Такий підхід значно підвищить ефективність використання бюджетних коштів.

Важливим моментом у розробці стратегії бюджетної політики на наступні роки є врахування нової системи міжбюджетних відносин, закладеної в Бюджетному кодексі. Бюджетний кодекс пропонує чотири важливі структурні зміни регулювання міжбюджетних відносин, які передбачають:

— раціональний розподіл видатків між різними типами бюджетів;

— закріплення дохідних джерел за різними типами бюджетів;

— систему трансфертів між державним і місцевими бюджетами;

— систему цільових субвенцій на соціальний захист.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Бюджетна політика знаходить реальне відтворення в бюджетному механізмі, який розкриває конкретну цілеспрямованість бюджетних відносин на вирішення економічних і соціальних завдань. За допомогою бюджетного механізму бюджет практично використовується у вигляді інструменту державного регулювання економіки, стимулювання виробничих і соціальних процесів. Для регулювання економіки відбувається маневрування грошовими коштами держави. Тобто бюджетний механізм — це сукупність способів організації бюджетних відносин, які застосовує держава для забезпечення належних умов економічного та соціального розвитку. Структура бюджетного механізму складна, до неї входять різні елементи, які відповідають різноманітним бюджетним відносинам. Виходячи з того, що бюджетний механізм є інструментом реалізації бюджетної політики, аналізуючи його структуру, треба зазначити, що зміст бюджетної політики відображається в статтях доходів і видатків бюджету, джерелах їх формування та напрямах використання, а виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їхнього використання на державні потреби. Через динаміку бюджетних показників можна простежити за рухом економічних і соціальних процесів, беручи до уваги чинники, що впливають на відхилення фактичних даних від запланованих показників. Відхилення є індикатором економічної та соціальної ситуації в країні та базою для ухвалення рішень щодо напрямів бюджетної політики.

Нераціональний, нереальний, незбалансований бюджет, який не є основою розумної і виваженої бюджетної політики, — джерело багатьох бід як соціального характеру (заборгованості із зарплат, пенсій тощо), так і того стану, в якому опинився весь господарський комплекс України. Тому дуже важливим є питання про своєчасну оцінку ефективності бюджетної політики, тобто оцінку рівня виконання нею певних функцій. З огляду на це ефективність бюджетної політики повинна розглядатися, по-перше, з погляду виконання державного бюджету (фіскальна ефективність), по-друге — з погляду впливу на соціально-економічне становище в країні (стратегічна ефективність).

Найважливішими показниками фіскальної ефективності бюджетної політики є збирання бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов’язань, управління бюджетним дефіцитом і державним боргом. Критеріями ефективності бюджетної політики за цим напрямом можуть бути:

— рівень збирання бюджетних доходів у цілому і податків зокрема;

— рівень виконання бюджетних зобов’язань;

— величина бюджетного дефіциту, параметри та швидкість зростання державного боргу;

— обсяг фінансових ресурсів, що спрямовуються на обслуговування державного боргу;

— величина валютних резервів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту;

— рівень виконання законодавчих і прирівняних до них актів про бюджет;

— величина простроченої заборгованості з грошових виплат внаслідок відсутності бюджетного фінансування;

— величина простроченої заборгованості бюджетних установ через їх недофінансування.

Критеріями стратегічної ефективності бюджетної політики є динаміка основних макроекономічних показників у зіставленні з наміченими структурними пріоритетами:

— динаміка ВВП та обсягів виробництва;

— рівень інфляції;

— динаміка валютного курсу;

— рівень зайнятості та реальних доходів населення.

Стратегічна ефективність бюджетної політики залежить від того, яким чином вона пов’язана з іншими складниками економічної політики і, насамперед, з грошово-кредитною політикою.

Державний бюджет уособлює та пояснює бюджетну політику уряду і те, як ця політика впливає на напрям змін основних показників економічного зростання. Обговорення бюджету і підготовчі заходи, що їм передують, є надзвичайно важливим засобом публічної розробки бюджетної політики за участю громадськості, який визначає роль уряду в житті держави.

До 2002 року на стадії складання проекту бюджету основні напрями бюджетної політики на плановий рік визначались у спеціальній постанові - бюджетній резолюції, що була запроваджена в практику 1994 року та підкріплена Законом України «Про бюджетну систему України». В основу розробки бюджетної резолюції покладалися матеріали, які готували Міністерство фінансів, Міністерство економіки України, центральні галузеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

У бюджетній резолюції визначалися головні пріоритети бюджетної політики на плановий рік, які повинні були стати орієнтиром для уряду, що керував складанням проекту бюджету, і для Верховної Ради України під час розгляду бюджету. В ній визначалися макроекономічні цілі й обов’язково розмір дефіциту та загальний обсяг податкових надходжень, положення, які враховувалися у формуванні видаткової частини бюджету, та завдання уряду.

Основною новацією бюджетного кодексу є відсутність бюджетної резолюції на наступний плановий рік. Бюджетним кодексом запропоновано запровадити парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. У статті 33 Бюджетного кодексу України зокрема зазначено, що «не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний період». З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем'єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України. Кабінет Міністрів подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше як за чотири робочі дні до початку проведення парламентських слухань з бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект Основних напрямів бюджетної політики ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний рік, зокрема:

— обсязі валового внутрішнього продукту;

— індексах споживчих і гуртових цін;

— прогнозованому офіційному курсі гривні у середньому за рік і на кінець року;

— прогнозованому рівні безробіття.

Своєю чергою Національний банк України подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України проект основних засад грошово-кредитної політики та проект кошторису доходів і видатків Національного банку України на наступний бюджетний рік. Орієнтуючись на макропоказники економічного і соціального розвитку України та основні засади грошово-кредитної політики на наступний бюджетний рік, Кабінет Міністрів України готує проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, який містить пропозиції щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України та коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, ухвалення яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний і спеціальний фонди.

Верховна Рада України або схвалює, або бере до відома Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Своє рішення Верховна Рада України оформляє відповідною постановою, яка може містити пропозиції Верховної Ради до проекту Основних напрямів і відповідні доручення Кабінету Міністрів України.

Бюджетна політика повинна змінюватися та корегуватися залежно від тих завдань, які постають перед державою на певних етапах розвитку. Сьогодні пріоритетними завданнями тактики є сприяння виходу України з економічної кризи та фінансова стабілізація економіки. Серед першочергових завдань щодо вдосконалення розробки бюджетної політики провідне місце посідають:

— підвищення якості розрахунків основних макроекономічних показників і прогнозів з обов’язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

— перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на певний рік;

— перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

— реальне запровадження бюджетів розвитку на державному та регіональному і місцевому рівнях;

— визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, що здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів.

Складником бюджетної політики повинна стати розробка конкретного механізму її впровадження. Щодо програмно-цільового методу планування видатків важливим методологічним питанням є визначення результативних показників, зокрема показників ефективності. Для бюджетних програм необхідно розраховувати бюджетну ефективність, яка визначає фінансові наслідки реалізації конкретних державних заходів, а для цього необхідно перш за все визначити критерії, за допомогою яких може бути оцінена їхня ефективність.