Проблеми приватизації та формування багатоукладної економіки України

Вступ

У економічно слаборозвинутих країнах існує традиційна економічна система. Цей тип економічної системи базується на відсталій технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладність економіки означає існування при даній економічній системі різних форм господарювання. Зберігаються в ряді країн натурально-громадські форми, засновані на громадському господарюванні і натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має дрібне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничих ресурсах і особистій праці їх власника. У країнах з традиційною системою дрібне виробництво представлене численними селянськими і ремісничими господарствами, які домінують в економіці.

В умовах відносно слабо розвиненого національного підприємництва величезну роль в економіці таких країн часто грає іноземний капітал.

У житті суспільства переважають освітлені віками традиції і звичаї, релігійні культурні цінності, кастовий і становий розподіл, стримуючи соціально-економічний прогрес.

Рішення ключових економічних задач має специфічні особливості в рамках різних укладів. Для традиційної системи характерна така особливість — активна роль держави. Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного прибутку, держава направляє засоби на розвиток інфраструктури і надання соціальної підтримки найбіднішим верствам населення.

1. Приватизація держмайна як наріжний камінь соціально-економічних реформ

Приватизація держмайна стала одним з наріжних каменів соціально-економічних реформ в Україні. Її роль у формуванні підвалин багатоукладної економіки, створення критичної маси ефективних приватних власників є незаперечною. Проте завдання приватизації досить часто звужуються до суто фіскальних, а непослідовність та непрозорість приватизаційних процесів, їх значна політизація надають підґрунтя для неоднозначної оцінки з боку експертів, політиків, представників громадянського суспільства, створюють передумови для політичного протистояння, що, зрештою, перешкоджає формуванню коректної приватизаційної стратегії.

Як наслідок, перебіг приватизаційних процесів в Україні характеризувався неефективною державною політикою у сфері приватизації, якій притаманні:

— практична відсутність стратегії реформування відносин власності в цілому та у виробничому секторі економіки зокрема;

— неврахування міжгалузевих зв’язків в економіці;

— нерозвиненість інституційних механізмів ринкового регулювання економіки;

— неефективність протидії поширенню схем тіньової приватизації;

— недостатня прозорість прийняття рішень щодо приватизації, зокрема стратегічних підприємств і підприємств-монополістів, які є основою економічного розвитку та національної безпеки держави.

Однією з ключових проблем у приватизаційній сфері є неузгодженість стратегічних цілей та завдань приватизації з концепцією здійснення економічних реформ, орієнтирами соціального розвитку, завданнями становлення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. Це стає особливо відчутним на порозі «нової хвилі» приватизації, яка охоплюватиме низку стратегічно важливих, системо утворюючих для національної економіки об'єктів.

Продовження курсу на приватизацію стратегічно важливих потужних виробничих комплексів з метою фінансування поточних видатків бюджету є неприпустимим. Критерії прийняття рішень щодо приватизації мають базуватися на пріоритетності технологічного та управлінського оновлення підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності, а кошти, отримані від приватизації, — ефективно розподілятись для задоволення потреб стратегічного розвитку суспільства.

Враховуючи втрату в ході приватизації можливостей прямого державного впливу на діяльність стратегічних підприємств та підприємств-монополістів, їхній продаж необхідно синхронізувати з ринковою трансформацією галузей та впровадженням адекватних систем регулювання (в енергетиці, телекомунікаційній сфері, добувних галузях, комунальному господарстві тощо).

2. Пріоритетні завдання приватизаційної політики

Пріоритетним завданням подальшої приватизаційної політики є також забезпечення суспільної довіри до приватизаційних процесів. Це дозволить уникнути в подальшому небезпеки поновлення дискусій щодо правомірності укладення приватизаційних угод, які вже завдали суттєвого негативного впливу на інвестиційний імідж України. З цією метою в політиці щодо приватизації необхідно зробити акцент на:

— відкритому й зрозумілому формулюванні стратегії приватизації в загальному контексті стратегії розвитку економіки України;

— забезпеченні прозорості та аргументованості політичних рішень щодо приватизації ключових підприємств національної економіки;

— відкритій системній протидії будь-яким способам тіньового відчуження об'єктів державної власності;

— забезпеченні прозорості процесів приватизації та їх системного моніторингу.

Реалізація наведених стратегічних орієнтирів вимагає пошуку оптимальних економіко-правових та політико-організаційних механізмів приватизації, які дозволять вивести на перший план при її здійсненні завдання структурної модернізації національної економіки, підвищення продуктивності використання національного ресурсного потенціалу, формування ефективних власників, зміцнення конкурентоспроможності національної економіки, забезпечити перехід від стихійного зменшення частки державної власності до регульованого розвитку приватного сектору економіки. З цією метою методологія наступної приватизації має ґрунтуватися на наступних основних напрямках:

— прийняття довгострокової Програми приватизації, яка визначатиме перелік підприємств, призначених для приватизації, умови перед приватизаційної підготовки, терміни, умови та механізми приватизації, необхідність розробки спеціальних законів про особливості приватизації; враховуватиме сучасні реалії та відповідатиме поточній ситуації;

— здійснення приватизації державних підприємств на підставі інвестиційних зобов’язань в економічній та соціальній сферах із запровадженням жорсткого контролю та майнової відповідальності за дотримання цих зобов’язань, що мають передбачатися спеціальною приватизаційною угодою, яка укладається на довгостроковий період (5−10 років);

— перехід до індивідуальної приватизації стратегічно важливих підприємств на підставі окремих законів, які передбачають комплекс приватизаційних зобов’язань, механізми приватизації та напрямки використання надходжень від приватизації;

— розробка та впровадження ефективного, прозорого та зрозумілого механізму контролю за виконанням інвестиційних та соціальних зобов’язань на приватизованих об'єктах;

— цільове (для підтримки пріоритетних галузей, стратегічних виробництв, інноваційних та наукових програм) використання коштів, отриманих від приватизації державного майна;

— формування реального правового механізму повернення майна в держану власність в разі невиконання інвестором приватизаційної угоди, окрім форс мажорних обставин, з визначенням вартості компенсації коштів на основі реальних потоків капіталів;

— створення безпосередніх державних гарантій неможливості реприватизації з будь-яких інших мотивів, окрім невиконання приватизаційної угоди, а також встановлення скороченого терміну позовної давності за справами щодо законності приватизації;

— розширення повноважень Фонду державного майна у сфері забезпечення ефективності та прозорості приватизаційного процесу, контролю над виконанням інвестиційних зобов’язань.

Належний стратегічний системний ефект приватизації як засобу модернізації інституційної системи країни визначальним чином залежить не лише від коректного проведення самого приватизаційного процесу, але й від низки постприватизаційних чинників, серед яких найголовнішими є наступні.

1). Стратегічна орієнтованість спрямування коштів, одержаних від приватизації. В ході реалізації «нової хвилі» приватизації в Україні має бути забезпечено спрямування переважної частки отриманих коштів на інвестування в модернізацію національної економіки. Відтак необхідне виділення в рамках Зведеного бюджету відокремленого Бюджету розвитку, до якого слід вивести всі інвестиційні видатки бюджету, а також зараховувати переважаючу часту (не менше 75%) надходжень від приватизації.

На сучасному етапі в Україні спостерігаються протилежні тенденції. За відсутності затверджених Верховною Радою Програми діяльності КМУ та Програми соціально-економічного розвитку на 2008 рік гарантії інвестиційного спрямування отриманих коштів практично відсутні. Більш того, згідно Статті 79 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік…» надходження від приватизації державного майна понад визначені на рік обсяги (загалом 8,9 млрд грн.) мають спрямовуватися на додаткову компенсацію громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень, а відтак — безпосередньо на поточне споживання.

Вжиття заходів щодо посилення контролю над припливом в Україну короткострокового капіталу з метою уникнення небажаних спекулятивних атак на активи, що приватизуються. В умовах очікуваного посилення припливу в Україну короткострокового позичкового капіталу, а також прямих іноземних інвестицій природним є зростання ревальваційних очікувань, що може спричинитися до збільшення спекулятивної зацікавленості іноземних суб'єктів у гривневих активах, які виставлятимуться на приватизацію. Запобігти залученню до приватизації короткострокових спекулятивних капіталів може посилення жорсткості у висуненні критеріїв щодо учасників приватизаційних конкурсів. Між тим, урядом неодноразово висловлювався намір відмови від будь-яких кваліфікаційних вимог до учасників та визначення переможця виключно на основі більшої запропонованої ціни.

Сприяння удосконаленню механізмів корпоративного управління, в першу чергу — прийняття ефективного Закону України «Про акціонерні товариства». Становище, яке склалося в цій сфері в Україні сьогодні й характеризується практично повним безправ’ям міноритаріїв при використанні недосконалості законодавства для псевдоправового порушення прав мажоритарних власників, обумовлює украй низьку довіру до вітчизняного корпоративного права. Це гальмує розвиток фондового ринку, перешкоджає поширенню методики приватизації держпідприємств через його механізми, гальмує залучення до приватизації невеликих часток шляхом їх продажу фізичним особам.

3. Формування багатоукладної економіки в Україні

приватизація модернізація інституційний реформа

Усе різноманіття форм господарювання в реальній господарській практиці практично може бути зведене до трьох секторів багатоукладної економіки: державної, колективної й індивідуальної.

Важливу роль у формуванні багатоукладної економіки мають відіграти державні підприємства. На базі державної власності на землю і майно, відповідно до Господарського Кодексу України, може бути створене унітарне підприємство. Унітарним підприємством визнається комерційна організація, не наділена правом власності на закріплене за нею власником майно.

Майно унітарного підприємства є неподільним і не може бути розподілене за внесками (частками, паями), у тому числі між працівниками підприємства.

В умовах формування ринкових відносин державний сектор країни має широко використовуватися для проведення необхідної структурної перебудови, забезпечення керованості галузі через систему життєво важливих підприємств, підвищення ефективності роботи всієї економіки в цілому.

Колективний сектор економіки варто розглядати як колективний спосіб використання приватної власності. Він містить у собі форми господарювання, які засновані на спільному використанні власності їх членів — товариства, акціонерні товариства, виробничі кооперативи.

Більшість підприємств перереєстровано в акціонерні товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю. В акціонерних формах господарювання передбачена виплата дивідендів на вкладений капітал і працю.

В акціонерному товаристві на основі добровільної угоди громадян відбувається об'єднання майна, землі, коштів у статутний капітал, на суму вартості якого здійснюється випуск акцій — цінних паперів, що засвідчують право власності на частку в статутному капіталі.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості внесків його учасників, однак законом передбачений мінімальний розмір статутного капіталу. У випадку його зменшення нижче визначеної законом межі, товариство підлягає ліквідації.

Господарським Кодексом передбачена така форма товариства як товариство з додатковою відповідальністю, учасники якого несуть відповідальність по зобов’язаннях товариства при недостатності його майна в розмірі, що є кратним вартості їх внесків у статутний капітал.

Висновки

Для запобігання розвитку негативних ефектів постприватизаційної діяльності підприємств необхідно насамперед розглянути необхідність запобігання в ході приватизації та санації підприємств руйнуванню соціальної інфраструктури та надмірно різкому перерозподілу соціального навантаження на місцеві бюджети, уникнення зловживання новими власниками монопольним становищем, запровадження системи екологічного аудиту в передприватизаційний та екологічного контролю у постприватизаційний періоди тощо. На сучасному етапі в Україні відсутня ефективна політика реформування системи соціального забезпечення, що спонукає до формування невиправдано завищених постприватизаційних соціальних зобов’язань для майбутніх власників. Не сформовано дієвих механізмів регулювання природних монополій, насамперед — процесів тарифоутворення.

Підвищення ефективності управління підприємствами, які знаходяться в державній власності. Для компаній, які включено до Програми приватизації, це має забезпечити збереження та підвищення ринкової вартості, а водночас — належне виконання їх стратегічних функцій у передприватизаційний період, а для компаній, які передбачено залишити в держвласності - забезпечити ефективне і стабільне функціонування в ринковому середовищі.

Реалізація «нової хвилі» приватизації у 2010;20 011 рр. можлива лише за умови вирішення зазначених системних проблем. Це має стати одним з визначальних завдань уряду вже у найближчій перспективі.

Список використаних джерел

1. Башнянин Г.І., Лазур П. Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Підручник для вузів. — К., 2005.

2. Мочерный С. В. Політична економія. Уч. посібник. — Харків, 2006.

3. Загальна економічна теорія (політекономія) / Під ред. Видяпина Б. И., Журавльовій Г. Л. — С., 1995.

4. Політична економія. За ред. Оганяна Г. А. К.МАУП.2003.

5. Політична економія. За ред. Рыбалкина В. О., Бадрова В. Т. К." Академ видав" .2004.