Шляхи розвитку уявлень про декоративно-прикладне мистецтво в початкових класах

Реферат

" Шляхи розвитку уявлень про декоративно-прикладне мистецтво

у початкових класах"

План

Вступ

1. Мета художнього виховання

2. Роль декоративного мистецтва у виховання учнів початкових класів

3. Основний зміст занять з декоративно-прикладного мистецтва в школі

Список використаної літератури

Вступ

З-поміж інших видів мистецтва декоративно-прикладне мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання цього виду образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

Мету художнього виховання засобами декоративно-прикладного мистецтва можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світe. Все це однаковою мірою стосується виконання школярами творчих завдань у сфері декоративного малювання.

Мета художнього виховання

Розглядаючи сучасне декоративно-прикладне мистецтво, ми оцінюємо і його місце у людській діяльності, житті. Останнім часом в українській науковій літературі активізувалась увага до висвітлення питань духовної культури. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу.

У цьому плані становлять інтерес думки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, спеціальне виділення художньої культури на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивка є результатом як духовної, так і практичної діяльності людей. Вони матеріально виражені і несуть інформацію про композицію, орнамент, колорит, яка зберігається в колективній пам’яті людей. Декоративно-прикладне мистецтво об'єднує і сферу теоретичних образотворчих знань, естетичні погляди, смаки, звичаєво-обрядові аспекти, етичні переконання тощо. Це одна із частин народної художньої культури.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - пізнавальну, комунікаційну, естетичну 6, 78. Декоративне мистецтво збагачується новими аспектами естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

На уроках декоративного малювання учні ознайомлюються з кращими зразками українського народного декоративно-прикладного мистецтва, вивчають побудову узорів, самі складають узори і підбирають кольори для оздоблення різних предметів. В творах декоративного мистецтва видно любов до Батьківщини, життєстверджуючу силу, спостережливість. Уроки декоративного малювання особливо розвивають учнів, якщо проводяться з підбиранням наочних посібників із справжніх зразків творчості.

Показування на уроках вишивок, мережива, кераміки з розписом, предметів, оздоблених різьбою по дереву, по кістці, та інших збуджує цікавість учнів. Бесіди з учнями, демонстрування посібників, навчальних таблиць і фотографій треба проводити так, щоб показати всю різноманітність видів народної творчості.

Пояснювати основи композиції узорів особливо корисно на зразках прикладного мистецтва. Під час бесіди звертаємо увагу учнів на те, що в оздобленні предметів ясно видно взаємозв'язок малюнка з формою і розміром предмета. Малюнок завжди розробляють, враховуючи те, з якого матеріалу зроблений предмет: дерево, метал, кістка та ін. Розуміння законів композиції, ритму в народних узорах гармонійно поєднується з гідним подиву почуттям кольору. Показуючи зразки творчості, ми доведемо, який талановитий наш народ і як збагатилась тематика творчості.

Роль декоративного мистецтва у виховання учнів початкових класів

На уроках декоративного малювання учні дізнаються, як працюють художники над оздобленням предметів, як розробляється композиція малюнка. Якщо є змога, дуже корисно показати через епідіаскоп, який є в кожній школі, фотографії народних виробів. За останні роки випущені набори листівок: «Різьба по кістці», «Дерев'яна скульптура», «Іграшки», «Кераміка», «Фарфор», «Художнє скло» та інші. Є багато наборів, що відбивають творчість китайського, німецького, в'єтнамського, польського, індійського народів. Їх можна використати для показування учням. Після проведення таких бесід учні самі збиратимуть листівки і зразки народної творчості, Для проведення бесід з епідіаскопом можна об'єднати кілька класів. Ілюстрована бесіда дає змогу ознайомити дітей з кольором і композицією в оздобленнях предметів побуту.

Декоративне малювання за кількістю годин займає друге місце після малювання з натури і тісно пов’язане з ним: складанню візерунка передує малювання з натури листя, квітів, метеликів тощо. Уроки декоративного малювання завжди слід пов’язувати з уроками праці. Це закладає початки естетики праці.

Основний зміст занять з декоративного мистецтва у початкових класах полягає в ознайомленні учнів з орнаментом. У середніх класах програма пропонує заняття різними видами декоративної і декоративно-графічної роботи: складання візерунків, графічне оформлення книги, заголовка стінгазети або всієї газети, виконання художніх листівок і ескізів виробів, наприклад іграшок.

Навчання починається ознайомленням учнів з декоративним мистецтвом, що супроводжується цікавою розповіддю. У бесідах треба зробити огляд світового прикладного мистецтва. Звичайно, велику увагу слід приділити ознайомленню учнів з українським народним декоративно-прикладним мистецтвом, насамперед з мистецтвом свого краю. Бесіди завжди мають супроводжуватися показом ілюстрацій, а ще краще — матеріальних зразків, зібраних під час проведення пошукової роботи.

Основний зміст занять з декоративно-прикладного мистецтва в школі

Велике значення українського декоративно-прикладного мистецтва полягає в естетичному та художньому вихованні дітей у сучасній початковій школі. Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них — найбільший вплив на естетичний розвиток молодших школярів має вільна імпровізація, виконання розпису одразу фарбами, а інший — виконання підготовчого малюнка і цілої низки підготовчих вправ.

В.С. Кузін — відомий російський методист, який багато наукових праць присвятив вивченню та методиці викладання образотворчого та декоративного мистецтва у загальноосвітніх школах, з метою підвищення дієвості навчально-виховного впливу творів декоративно-прикладного мистецтва на учнів рекомендує використовувати таку послідовність виконання декоративного малюнка:

збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції, фотографії);

вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитись в декоративні форми (листя, квіти, фрукти тощо);

виконання декількох варіантів декоративних елементів;

виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;

виконання декоративного рисунка олівцем;

виконання декоративного малюнка фарбами.

У відомій Петриківській школі вчитель В. Соколенко, прихильник навчання дітей розписів з наймолодшого віку, переконаний у доцільності виконання їх одразу фарбами, із визначенням кольорів та композиції.

Професор Є. А. Антонович, який чимало працював над дослідженням у галузі декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки петриківського розпису, вироблення вмінь та навичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до ґрунтовного їх засвоєння.

Ці та інші методи можна використовувати у педагогічній практиці, але остаточний вибір варто залишити за дітьми, вони самі оберуть свій улюблений метод малювання декоративних композицій. Основне, щоб методика враховувала вікові психологічні особливості дітей.

Індивідуальність у мистецтві взагалі є доволі важливою, а в декоративно-прикладному мистецтві - особливо. Як відомо, уславлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі виготовляли пензлі, фарби та інше приладдя. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки. Цілком інший метод малювання у Параски Хоми, яка спочатку виконувала дуже точний контурний малюнок олівцем всього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості. їх талант високо оцінений не лише в нашій країні, але й далеко за її межами.

Дітям, учням шкіл, які починають займатися декоративно-прикладним мистецтвом, слід виконувати допоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічні прийоми, колорит, основи композиції.

Завдання на уроках декоративно-прикладного мистецтва виконуються як по готовому контуру, так і без нього, прямо пензлем. Простими мазками при дотриманні ритму можна створити узор. Часто намічаємо олівцем межі узору і осьові лінії, а весь узор виконуємо пензлем без попереднього малюнка. Ці роботи розвивають окомір; через те що виправляти не можна, учні ретельно визначають відстань очима, перш ніж покласти мазок.

Підбір кольору для узору залежить від завдання, поставленого на уроці, від фону, на якому малюють узор, від фарб (акварель, гуаш). Треба пояснити учням значення виступаючих і відступаючих кольорів, показати, як розфарбовувати узор, щоб головне на малюнку не зникло, щоб кольори, що оточують головне, допомагали його виявити. Розповідаючи, як треба підбирати колір для узору, вчитель демонструє готові таблиці, на яких узор зображений на фоні теплого і холодного, теплого і холодного кольору розміщений на білому, сірому, чорному, світло-жовтому або блакитному фоні. Учні бачать, як по-різному сприймається колір залежно від поєднання з іншими кольорами, як один і той самий узор може сприйматись по-різному. В одному поєднанні узор ніби зникає, в іншому його добре видно. Розфарбовують 2−3 кольорами. Багато кольорів учні не зуміють використати. Треба показати, як при контрастному поєднанні кольору можна добавлянням чорної фарби погасити або послабити колір.

Завжди треба пам’ятати, що колір змінюється залежно від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває. Блакитний біля фіолетового здається зеленуватим, червоний поруч з жовтим здається дуже яскравим, червоний біля фіолетового бачимо жовтуватим, блакитний поруч із зеленим набирає фіолетового відтінку, зелений поруч з жовтим здаватиметься голубуватим. Колір або зберігає свою яскравість, або зменшує її залежно від сусідніх кольорів.

Для орієнтування вчителям початкової школи, що викладають малювання й часто не знають, як приступити до підбирання кольору і розфарбовування, можна рекомендувати такі поєднання: пурпуровий з темно-зеленим, червоно-оранжевий з блакитно-зеленим, оранжевий з синім, жовто-оранжевий з синьо-фіолетовим і т.д. Яскраві кольори добре поєднуються з сірим кольором, а світлі з білим, світло-сірим, але білий з темними кольорами не завжди доцільний. Чорний колір добре застосовувати для роз'єднання тонів, в дуже малій кількості, коли відділяємо одну форму від іншої (в орнаменті). Поєднання чорного з темно-зеленим, темно-синім і фіолетовим рекомендувати дітям не слід — виходить похмуро, і дітям поєднання не подобається. Добре поєднується кіновар з синім, сурик з світлим жовто-зеленим, оранжевий з ультрамарином, темно-оранжевий із зеленим, з фіолетовим і ще краще, якщо додати третій колір — жовто-зелений. Жовтий колір, який дуже виступає навіть на великій відстані, добре поєднується з синім, особливо добре з ультрамарином. При добавлянні синього кольору жовтий змінює тон. Жовто-зелений колір добре поєднується з фіолетовим, з пурпуровим.

При розфарбовуванні великої площі блакитно-зеленим кольором добре залишати ділянки для фарбування суриком або кіновар'ю. Синій колір добре поєднується з червоним і жовтим і гірше із зеленим. Коричневий колір добре поєднується зі всіма кольорами. Згадані поєднання кольорів корисно застосовувати в орнаментальному малюванні, вони розвивають почуття гармонії кольору. Діти люблять також контрастні поєднання: їх можна застосовувати в орнаментальному малюванні. Вивчаючи колірні поєднання в роботі контрастними кольорами, вводимо і ахроматичні кольори.

Під час орнаментального малювання на уроках декоративно-прикладного мистецтва розвивається техніка роботи фарбами, що впливає на вироблення спеціальних навичок та естетичне виховання учнів. Наприклад: рівномірне розфарбовування, вміння не переходити через контур малюнка, вміння працювати всім пензлем і кінчиком пензля, вміння розфарбувати узор з пропуском. Щоб запобігти помилці під час розфарбовування, вчитель показує, як розфарбовується узор, в якій послідовності наносити фарби, що розфарбовується спочатку, як закінчити розфарбовування і як можна перекрити один колір іншим.

Техніку виконання роботи фарбами вчитель демонструє перед класом на всіх уроках до тих пір, поки весь клас не оволодіє навичкою правильної роботи. Успіх уроків орнаментального малювання фарбами залежить від пояснення прийомів розфарбовування, від закріплення навичок роботи фарбами, від уміння підібрати колір, від розвитку колірного зору і почуття кольору, що досягається правильним підбором навчальних посібників, таблиць. Таблиці повинні бути такого розміру, щоб їх було добре видно з останніх парт.

У подальшому композиція узорів розробляється більш складна. Учні комбінують природні форми з геометричними, зв’язно передають на малюнках зображення ритмічних одиниць, часто в одну форму вмальовують іншу. Ці знання і навички формуються при методично правильно побудованих уроках, при постійному застосовуванні навчальних посібників, таблиць, малюнків, коли ставляться чіткі мета і завдання на кожний урок як щодо малюнка, так і кольору. При розфарбовуванні ставимо конкретні завдання з підбирання кольору в орнаменті. Наприклад, розфарбовування узору одним кольором в різну силу тону, хроматичним кольором з добавлянням чорної фарби та інші.

Якщо малюють аквареллю, то залишають білий фон, працюючи гуашшю, використовуємо кольоровий фон. Використовуючи обкладинки класних учнівських зошитів, маємо готовий сірий, сіро-блакитний, сіро-фіолетовий та інший фон. В молодших класах на кольорових обкладинках можна рекомендувати розфарбовувати кольоровими олівцями.

В орнаментальному малюванні на уроках декоративно-прикладного мистецтва, коли за бажанням діти розфарбовують самостійно, не можна обмежувати учнів в підборі кольору. Учні в творчих роботах часто знаходять оригінальні колірні вирішення, до яких треба ставитись схвально.

Головним у декоративно-прикладного мистецтві, як і в будь-якому іншому виді мистецтва, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості. Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, значні можливості імпровізації роблять твори декоративно-прикладного мистецтва доступними і в початкових, і в середніх, і в старших класах національної української школи.

Декоративно-прикладне мистецтво є стійкою системою створення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у виховних традиціях народного декоративного мистецтва — матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв'язків ці фактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва. В історичному аспекті відбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиції відбивають ту якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.

Твори декоративно-прикладного мистецтва є особливо цінними для виховання та розвитку дітей у наших школах. Вони з усією переконливістю доводять, що найбільших успіхів досягає той, хто вміло поєднує теорію і практику, яка базується на досвіді вивчення основ мистецтва.

Список використаної літератури

1. Антонович Є. А., Проців В. І., Сеид С П. Художні техніки в школі. — К.: ІЗМН, 1997. — 312 с.

2. Барщ А. О. Наброски и зарисовки. — М.: Педагогика, 1970. — 112 с.

3. Ватагин В. А. Изображение животного. — М.:Искусство, 1957. — 56 с.

4. Виноградова Г. Малювання з натури. — К.: Рад. школа, 1976. — 118 с.

5. Выготский Л. С. Психология искусства. — М.: Искусство, 1986. — 573 с.

6. Гайдамака О. Календарне планування до програми «Мистецтво» // Поч. школа. — 2003. — № 6. — С. 28−31.

7. Галузинський В. М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. — К.: Вища школа, 1995. — 237 с.

8. Глинская И. П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1−3 классах. — К.: Педагогіка, 1978. — 186 с.

9. Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. — 1974. — № 3. — С. 23−25.

10. Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образо-творчого мистецтва // Рідна школа. — 2002. — № 6. — С. 62−64.

11. Кащенко Л. Катерина Білокур. — К.: Мистецтво, 1975. — 86 с.

12. Кибрик Е. А. К вопросу о композиции // Вопросы. изобразительного искусства. — М.: Сов. художник, 1954. — С. 31−45.

13. Морди Анри де. История декоративно-прикладного искусетва. — М.: Капитолий, 1992. — 688 с.

14. Никанорова Н. П. Наглядное пособие и оборудование для занятий изобразительным искусством. — М.: Педагогика, 1975. — 136 с.

15. Павлинов П. Я. Каждый может научиться рисовать. — М.: Педагогика, 1966. — 216 с.

16. Рабинович М. Ц. Пластическая анатомия человека, четвероногих животных и птиц и ее применение в рисунке. — М.: Просвещение, 1978. — 212 с.