Моє слово про Квiтку (роздуми про творчiсть Григорiя Квiтки-Основ'яненка)

Моє слово про Квiтку (роздуми про творчiсть Григорiя Квiтки-Основ'яненка) Квiтка-Основ'яненко для Слобожанщини — це передусiм визначний громадський дiяч. На жаль, про цю людину бiльше говорять i пишуть як про письменника (що, безумовно, справедливо), але ж якби не Квiтка, то навряд чи мали б ми нинiшнiй Нацiональний унiверситет iменi Каразiна. Або чи могли б ми зараз пишатися iсторiєю друкованих видань, якi свого часу започаткував Квiтка-Основ'яненко. Тому про Григорiя Федоровича слiд говорити як про визначного громадсько го дiяча, який багато зробив для розвитку культури, науки, освiти, видання газет i журналiв.

Коли ж iдеться про лiтературу, то iм’я Квiтки-Основ'яненка пов’язують iз сентиментальним напрямом у лiтературi. Так, це правда. Але мало хто замислювався над тим, чому Квiтка створив свою «Марусю» з яскраво вираженими ознаками сентиментального жанру. Це було нове явище в українськiй лiтературi, але не настiльки, щоб сам письменник вважав це за якусь особливу новацiю. На мою думку, Григорiй Квiтка-Основ'яненко просто хотiв показати, що цей жанр лiтератури прийнятний для будь-якої лiтератури, i для української також. Вiн прагнув своїм словом сказати, що українська мова — не «нарєчiє», що вона належить до європейських мов. А в Європi, як ми пам’ятаємо, саме жанр сентиментального напряму був досить добре розвинений i тривалий час був найпопулярнiшим серед iнших жанрiв, навiть пiсля того, коли вже починали розвиватися iншi напрями.

На пiдтвердження своєї думки ще одне мiркування. Якщо уважно розглянути твори, якi написав Григорiй Федорович, то стане очевидним, що твiр «Маруся» чи не єдиний сентиментальний твiр серед великої кiлькостi iнших творiв, що мають яскраво виражене сатиричне спрямування («Салдацький патрет», «Конотопська вiдьма», «Пан Халявський» та iн.). Твiр же «Маруся» — це пiдтвердження того, що українська лiтература гiдна представляти себе в рiзних жанрах європейського рiвня. Вона не є такою, що когось наслiдує, а самодостатня у своєму розвитку. I образ Марусi, звичайної сiльської дiвчини, -теж не випадковий, вiн є ознакою того, що починає розвиватися потужна лiтература, сягаючи своїм корiнням у народ i виростаючи з нього. Ще одне зауваження: жанр сентиментальної лiтератури не був особливо поширеним в українськiй лiтературi. Принаймнi, ми не маємо таких яскравих i самобутнiх творiв як у Квiтки-Основ'янен ка. Розвиток лiтератури в рiзних європейських країнах має свої особливостi, i це стосується надання переваги певним жанрам, що має iсторичне ви-правдання, а також певне нацiональне пiдгрунтя.

Отже, я стверджую, що повiсть «Маруся» Г. Квiтки-Основ'яненка — це лише демонстрацiя спроможностi української лiтератури бути представленою в рiзних жанрах i напрямах європейської лiтератури. На той час це була, можливо, данина модi, бо перед письменниками стояло iнше завдання — стати виразником поглядiв i настроїв свого народу. А українцi упродовж столiть прагнули волi i незалежностi, тож чи доцiльно їм було захоплюватися сентиментальними творами, коли народ стогнав у ярмi?