Особливості розвитку вольової сфери у молодшому шкільному віці

ЗМІСТ.

Вступ.

Розділ І Особливості розвитку вольової сфери у молодшому шкільному віці.

1.1 Загальна характеристика віку.

1.1.1 Фізичний розвиток.

1.1.2. Психологічні особливості молодших школярів.

1.2. Особливості розвитку вольової сфери у молодшому шкільному віці.

1.2.1 Поняття волі.

1.2.2 Шкільне навчання — стимул для розвитку волі.

1.2.3 Дисциплінованість — важлива риса моральної поведінки.

Розділ ІІ Емпіричне дослідження.

2.1 Дослідження наявності розуміння поняття волі й вольових якостей дітьми 3 класу.

2.2 Анкета для виявлення вольових якостей у третьокласників.

2.3 Оцінка розвитку вольових якостей у четвертокласників.

2.4 Результати спостережень вольових якостей у хлопчиків і дівчаток 1 — 3 класів.

Висновки.

Рекомендації.

Література.

ВСТУП.

На сучасному етапі формування і розвитку нашого суспільства можна спостерігати процес переходу від календарно-адміністративної системи правління до демократичного устрою. В наслідок тривалого застою в усіх сферах суспільного життя наша країна досі ще не може вийти із культурної, політичної і економічної кризи. Для розбудови нового здорового суспільства потрібні цілеспрямовані, енергійні, витривалі, гармонійно і всебічно розвинуті особистості. Тому й постає таке питання: чи буде готовою сьогоднішня людина до подолання тих перешкод, які чекають її на життєвому шляху, чи вистачить їй сил, ентузіазму, стійкості, щоб боротися з будь-якими труднощами? Стоятиме вона до кінця, чи перші ж невдачі паралізують її волю і вона втратить віру в свої сили, здібності, відступиться від своїх переконань і змарнує своє життя.

Часто, розглядаючи проблеми навчання і виховання молодших школярів, насамперед говорять про розвиток уваги, пам’яті, творчих здібностей, логічного мислення, а виховання вольових якостей відсувається на задній план. Батьки й педагоги повинні підготувати дитину до майбутнього тривалого саморозвитку, самовиховання і самоосвіти, в процесі яких величезну роль відіграють саме вольові риси. Отже, актуальність проблеми виховання волі на сучасному етапі очевидна..

Моїм завданням є опрацювання наукової літератури, в якій би висвітлювалося все, що стосується моєї теми курсової роботи..

1. Проведення практичного дослідження з дітьми;

2. Пошук та використання методів дослідження;

3. Проаналізувати дослідження, зробити відповідні висновки;

4. Розробити рекомендації, анкети тощо.

Окрім того, я поставила перед собою мету:.

на основі опрацьованої літератури якомога ширше розкрити поняття волі, вольових якостей особистості;

ознайомитись із різними шляхами, методами та прийомами виховання волі в дітей;

проаналізувати основні помилки, які допускаються в процесі формування волі, способи та запобігання;

відповідно до набутих знань навчитись правильно організовувати навчально-виховний процес.

Предмет дослідження — є воля, як психологічна властивість..

Об'єктом дослідження є прояви вольових якостей молодших школярів..

Гіпотеза — наукове припущення стосовно особливостей розвитку вольової сфери молодших школярів. Розробка та використання різних методів, прийомів для виявлення фактичного та експериментального матеріалу в процесі вивчення особливостей розвитку вольових якостей школярів. Передбачення їх поведінки і при необхідності, її корекція..

Методи — аналіз, синтез, узагальнення, анкетування, спостереження, бесіда..

Як організовувати правильне ставлення дітей до їх основної діяльності, до оточуючого середовища. Воля — це усвідомлення дій. Очевидно, що без розвитку свідомості і самосвідомості не може бути самовиховання і самодисципліни, цілеспрямованості і наполегливості тощо.

Розділ І Особливості розвитку вольової сфери у молодшому шкільному віці.

1.1 Загальна характеристика віку.

1.1.1 Фізичний розвиток.

Молодшим шкільним віком вважають вік від 6−7 до 10−11 років, що відповідає періоду навчання у молодших класах. Це вік відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку.

Збільшення зросту та ваги, витривалості, життєвої ємкості легень іде досить рівномірно і пропорційно.

Кісткова система школяра ще перебуває в стадії формування — окостеніння хребта, грудної клітки, таза, кінцівок ще не завершено, в кістковій системі ще багато хрящової тканини. Це обов’язково слід брати до уваги й постійно дбати про правильну позу, поставу, ходу учнів. В крові залежно збільшується кількість білих кров’яних тілець, збільшуючих опір організму захворюванням. Цей вік відрізняється самим низьким відсотком захворюваності.

Процес окостеніння кисті й пальців у молодшому шкільному віці також ще не закінчується повністю, тому дрібні й точні рухи пальців та кисті важкі і стомливі, особливо для першокласників.

Відбувається функціональне вдосконалення мозку — розвивається аналітико-синтетична функція кори: поступово змінюється співвідношення процесів збудження і гальмування, процес гальмування стає все сильнішим, хоч як і раніше, переважає процес збудження, тому молодші школярі збудливі та імпульсивні.

Вступ до школи вносить найважливіші зміни в життя дитини. Різко змінюється весь її побут. Основною, провідною діяльністю першокласника стає навчання, найважливішим обов’язком — обов’язок учитися, набувати знання. А навчання — це серйозна праця, що вимагає певної організованості, дисципліни, вольових зусиль з боку дитини. Все частіше приходиться робити те, що треба, а не те, що хочеться. Школяр включається в новий для нього колектив, в якому він житиме, навчатиметься, розвиватиметься цілих 10 років.

Засвоєння знань у початковій школі вимагає від молодшого школяра порівняно високого рівня спостережливості, довільного запам’ятовування, організованої уваги, вміння аналізувати, узагальнювати, міркувати. Вимоги ці наростають і ускладнюються з кожним днем. Вимоги весь час зростають і наявний рівень психічного розвитку безперервно «підтягуються» до рівня вимог.

1.1.2 Психологічні особливості молодших школярів.

Динаміка відношення до навчання. Дитина стає школярем. Основною його діяльністю, його першим і найважливішим обов’язком стає навчання — набування нових знань, умінь і навичок, нагромадження систематичних відомостей про навколишній світ, природу та суспільство.

Не відразу у школярів формується правильне ставлення до навчання. В момент вступу до школи діти звичайно позитивно сприймають перспективу шкільного навчання. У дітей стає потреба стати школярем. Потреба стати школярем зводиться до бажання змінити своє становище малої дитини, піднятися на наступний ступінь самостійності.

Поки ще більшість першокласників по-справжньому не розуміє, навіщо треба вчитися.

Незабаром, виявляється, що навчання це праця, яка вимагає вольових зусиль, мобілізації уваги, інтелектуальної активності, самообмеження. Попервах учні початкової школи добре вчаться, керуючись ставленням сім'ї: «Не можу засмутити маму». Іноді дитина добре вчитиметься за мотивами відносин в колективі. Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї праці формується у першокласників інтерес до змісту навчальної діяльності, до набування знань. Ось ця основа і є сприятливим ґрунтом для формування у молодшого школяра мотивів навчання високого суспільного порядку, пов’язаних із справді відповідальним ставленням до навчальних знань.

Авторитет учителя — важлива передумова для навчання і виховання в молодших класах. Уміло користуючись ним, досвідчений учитель успішно формує в своїх учнів організованість, уміння керувати своєю поведінкою, увагою, працьовитістю, позитивне ставлення до навчальних занять.

Розвиток пізнавальних процесів. Навчальна діяльність у початкових класах стимулює насамперед розвиток психічних процесів, безпосередньо пізнання навколишнього світу — відчуттів і сприйнять. Молодші школярі відзначаються гостротою і свіжістю сприймання, свого роду споглядальною цікавістю.

Молодший школяр з живим інтересом сприймає навколишнє життя, що з кожним днем розкриває перед ним усе нові й нові сторони. Проте, сприйняття у цьому віці ще дуже недосконале.

Сприйняття. Найхарактерніша риса сприйняття цих учнів — його мала диференційованість. Молодші школярі допускають неточності та помилки при сприйманні схожих об'єктів. Іноді не відрізняють і зміщують схожі за написанням чи вимовою букви та слова, зображення схожих предметів і самі схожі предмети.

Наступна особливість сприйняття учнів молодшого шкільного віку — тісний зв’язок його з діями школяра. Сприйняття на цьому рівні психічного розвитку пов’язане з практичною діяльністю дитини. Особливість учнів І та ІІ класів — яскраво виражена емоційність сприйняття. Вчитель повинен прагнути до того, щоб діти чітко сприймали і менш яскраве, цікаве й привабливе. У процесі навчання відбувається перебудова сприйняття, воно підноситься на більш високий ступінь розвитку, набуває характеру цілеспрямованої і керованої діяльності. У процесі навчання сприйняття поглиблюється, стає більш аналізуючим, диференціюючим, набуває характеру організованого спостереження. (Л.І.Бонсович).

Увага. Деякі вікові особливості властиві увазі учнів початкових класів. Основна з них — слабкість довільної уваги. Значно краще розвинута в молодшому шкільному віці мимовільна увага. Все нове, несподіване, яскраве, цікаве само собою привертає увагу учнів, без жодних зусиль з їхнього боку. До вікових особливостей уваги належить і її порівняно невелика стійкість. У цьому віці діти не вміють тривалий час зосереджуватись на роботі, їхня увага легко відвертається.

Пам’ять. Розвивається під впливом навчання. Посилюється роль і питома вага словеснологічного смислового запам’ятовування. Розвивається можливість свідомо керувати своєю пам’яттю та регулювати її прояви (запам'ятовування, відтворення, пригадування). Наочно-образна пам’ять більше розвинута ніж словесно-логічна. Переважає діяльність першої сигнальної системи. Молодші школярі схильні до механічного запам’ятовування без усвідомлення смислових зв’язків в середині запам’ятовуваного навчального матеріалу.

Уява. Основна тенденція розвитку уяви в молодшому шкільному віці - це вдосконалення відтворюючої уяви. Вона пов’язана з уявленим раніше сприйнятого або створенням образів відповідно до даних опису, схеми малюнка тощо. Відтворююча уява вдосконалюється за рахунок усе правильнішого й повнішого відображення дійсності. Творча уява як створення нових образів, пов’язана з перетворенням, переробкою вражень, минулого досвіду, поєднання їх у нові комбінації також розвивається.

Мислення. Мислення починає відображувати істотні властивості та ознаки предметів і подій, що дає можливість робити перше узагальнення, будувати елементарні умовиводи. Аналітико-синтетична діяльність на початку молодшого шкільного віку ще вельми елементарна, перебуває в основному на стадії наочно-дійового аналізу, що ґрунтується на безпосередньому сприйнятті предметів.

Перші роки навчання в школі - це роки дуже помітного розвитку інтересів.

Велике виховне значення у праці молодших школярів. Тому дуже важливо поступово включати в працю для інших, для загальної користі. Діти поступово усвідомлюють, що своєю працею вони можуть приносити користь навколишньому середовищу — це виливає в них гордість, радість і задоволення.

1.2 Особливості розвитку вольової сфери у молодшому шкільному віці.

1.2.1 Поняття волі.

Людина живе в постійному оточенні різноманітними речами, подіями, людьми. Вона як істота активна, не тільки сприймає, відображає довколишній світ, не тільки якось ставиться до нього, а й реагує на його впливи, сама впливає на довколишній світ, перетворюючи його в своїх цілях і відповідно до своїх потреб. Водночас людина регулює та контролює свою діяльність, керує своєю поведінкою. При цьому людина переслідує певну мету, яку вона більш чи менш усвідомлює (В.А.Крутецький).

Іноді досягнення мети не становить утруднень і не потребує особливих зусиль (наприклад, втамувати спрагу, коли є вода; прочитати книжку, коли вона лежить на столі і є вільний час). Та найчастіше досягнення мети пов’язане з подоланням труднощів та перешкод. Ці труднощі та перешкоди бувають двох видів — зовнішні і внутрішні (Ю.А.Трофімов).

В першому випадку з’являються об'єктивні утруднення і перешкоди, зовнішні завади, протидії інших людей. Другий вид — це стійке небажання людини робити те, що потрібно, небажаний настрій, звичка діяти необдумано, лінощі, почуття страху, почуття самолюбства тощо.

Перешкоди та утруднення розрізняють також за силою, значимістю.

Воля людини виражається в тому наскільки вона здатна долати перешкоди та утруднення на шляху до своєї мети, наскільки вона готова при цьому йти на певні поневіряння та жертви, настільки вона вміє керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність певній меті та завданням. Воля — це психічна діяльність людини, що проявляється у свідомих діях, скерованих на досягнення поставленої мети, здійснення якої пов’язане з подоланням труднощів та перешкод.

Подолання перешкод та утруднень пов’язане з так званим вольовим зусиллям особливим станом психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні та моральні сили людини.

Воля тісно пов’язана з цілеспрямованою і свідомою діяльністю. Коли людина визначає мету дії та обдумує шляхи досягнення мети, засоби подолання перешкод, у неї відбувається розумова діяльність. Здійснюючи вольову дію, людина часто зустрічається з утрудненнями, які вона заздалегідь не могла передбачити, або з необхідністю змінити характер запланованої діяльності. Це потягне за собою необхідність внести в прийнятий план поправки, уточнення, що в свою чергу вимагає від людини великої розумової роботи (В.С.Лозниця).

Так само тісно пов’язана вольова діяльність з почуттям людини.

Пристрасне прагнення до мети дає змогу подолати будь-які утруднення та поневіряння.

Байдужа до всього людина не здатна до справжніх проявів волі, вона не може бути ні борцем, ні творцем. Кажучи про почуття як могутній стимул до дії, необхідно пам’ятати, що почуття бувають різними, а тому по-різному впливають на дії. Вольова людина повинна вміти побороти свої почуття, які вона усвідомлює як непотрібні, негідні людини. Тому й кажуть, що воля — це влада, контроль над своїми почуттями.

Воля проявляється в усіх видах діяльності людини. Так, праця немислима буз вольового зусилля, без усвідомлення мети праці та її результатів, без уміння протистояти стороннім подразникам, долати втому. Воля весь час проявляється в навчальній діяльності школяра.

Воля складається із ряду свідомих цілеспрямованих дій — вольових дій, які мають свою структуру. В. А. Крутецький подає таку структуру вольових дій. У кожній вольовій дії можна виділити два етапи: підготовчий і виконавчий.

Підготовчий етап — це етап розумової дії, обдумування, зважування різних можливостей, будь-яка вольова дія як цілеспрямована, завжди починається з постановки та чіткого усвідомлення мети дії. Перш ніж діяти, треба усвідомити, для чого треба діяти, чого людина прагне досягнути в результаті дії, уявити собі очікуваний результат дії. Та однієї постановки мети мало. Для того, щоб дія виникла, необхідно ще твердо прагнути до досягнення мети.

Дуже важливо також усвідомити значення мети, якщо людина усвідомлює, що поставлена нею мета має велике значення, вона, як правило, стає здатною подолати чималі перешкоди.

Важливе усвідомлення доступності мети. Постановка мети, якої людина не може досягнути, ослаблює її волю, створює звичку не доводити розпочатої справи до кінця. Проте легко доступні цілі не розвивають волі, не виробляють уміння боротися з труднощами, долати перешкоди. Мета дії повинна бути доступною людині, але вимагати великих зусиль для її досягнення. Тільки такі цілі визначають справді вольову поведінку.

Поставлена мета може бути близькою й далекою. Іноді досягти мети можна дуже швидко, а часом для її досягнення потрібне все життя.

Чому людина ставить перед собою якусь мету? Зрозуміло, що постановка мети не відбувається безпричинно. Мало знати мету, поставлену перед собою, важливо знати і мотиви, які спонукали діяти так, а не інакше. Ті побудження, якими керується людина, коли ставить перед собою певну мету, називають мотивами дій. Кожна дія людини відбувається навіщось (мета) і чомусь (мотив).

Зміст підготовчого етапу вольової дії різний залежно від того, чи є внутрішні чи зовнішні перешкоди до досягнення мети. Коли наявні внутрішні перешкоди (страх, лінь, втома, біль, різні звички та емоції, що заважають виконанню дії), підготовчий етап часто набирає характеру боротьби мотивів; коли наявні зовнішні перешкоди, він, як правило, набуває характеру планування, вибору способу дії.

Боротьба мотивів може відбуватися між мотивами одного рівня (однаково хочеться допомогти і мамі і бабусі) і між мотивами різних рівнів (піти грати у футбол чи виконати домашнє завдання). У другому випадку треба усвідомити рівень мотивів і надати перевагу мотивові вищого рівня.

Боротьба мотивів у вольовій дії - це, як правило, боротьба між почуттям обов’язку і спонуканнями, що суперечать обов’язкові. Воля проявляється в умінні змусити себе зробити те, що диктує почуття обов’язку, поборовши спонукання, що суперечать йому.

Коли є зовнішні перешкоди і боротьба мотивів немає, підготовчий етап вольової дії полягає в обдумуванні засобів досягнення мети, виборі контрольного способу дії, що найкраще підходить за цих умов.

Підготовчий етап вольової дії затверджується прийняттям певного рішення.

Наступний важливий етап будь-якої вольової дії - виконання прийнятого рішення. Без нього немає вольової дії. Звичайно, воля проявляється і в прийнятті рішення, але це одне ще не дає права вважати людину вольовою. Людина, яка тільки ставить перед собою хай високі і важливі цілі, тільки приймає, але не перетворює їх у життя, не доводить справи до кінця — людина безвольова.

Виконання може мати дві форми: форму зовнішньої дії (зовнішній вольовий вчинок) і форму утримання від зовнішньої дії (внутрішній вольовий вчинок).

Якщо людина ухиляється від наміченого шляху і тим самим відходить від накресленої мети, то вона проявляє брак волі.

Зрозуміло, у таких випадках, коли змінюються обставини, виникають якісь нові умови і виконання раніше прийнятого рішення, стає нераціональним, необхідна свідома відмова від прийнятого рішення, затримання уже розпочатої дії. Вольова людина повинна вміти, коли це потрібно, відмовитися від наміченої дії, прийняти нове рішення, інакше це вже буде не прояв волі, а безглузда впертість.

Результатом вольової дії є досягнення мети. Мету досягнуто, труднощі подолано, людина відчуває велике моральне задоволення і прагне до нової діяльності, до нових успіхів.

1.2.2 Шкільне навчання — стимул для розвитку волі.

Вступ дитини до школи є зламним моментом у розвитку її волі. В шкільному віці навчання, яке носить суспільно-обов'язковий характер, ставить нові вимоги до волі дитини. Дитина стає перед необхідністю наполегливо вчитися, систематично і свідомо переборювати дедалі більші труднощі навчальної праці, виконуючи складні трудові завдання.

Найхарактерніша особливість розвитку волі молодших школярів полягає в тому, що в них поступово формується вміння свідомо ставити складніші навчальні і трудові цілі, завдання і підпорядковувати їм свою пізнавальну, розумову і практичну діяльність. Цілі діяльності дитини стають дедалі більш узагальненими, віддаленими і стійкими. Проте завдання, які ставлять перед дитиною школа і вчитель, не завжди переймаються нею і стають її власними цілями. При постановці перед учнями нових навчальних і трудових завдань необхідно завжди враховувати, чи підготовлені вони мотиваційно до їх сприймання. Подавати дітям нові завдання треба в міру і разом з формуванням у них нових мотивів діяльності: прагнення стати хорошим учнем, інтересу до змісту знань і до праці, а також почуття обов’язку і честі українського школяра, які починають зароджуватися у цей період. При постановці нових цілей треба виходити із зазначених мотивів і спиратися на них. Це сприяє зародженню і розвитку у дітей свідомої цілеспрямованості і наполегливості, як вольових якостей поведінки.

Друга важлива особливість розвитку волі в молодшому шкільному віці полягає в тому, що в дітей починають поступово формуватися моральні переконання і вміння керуватися ними в своїх вчинках, своїй поведінці. В молодших школярів починає складатися свідоме ставлення до дисципліни, до правил поведінки як системи вимог, що їх необхідно виконувати в ім'я учнівського обов’язку перед суспільством і в інтересах свого класного колективу. Проте таке ставлення до правил поведінки виникає у дітей не зразу, а поступово. В перші місяці занять учень — першокласник, що поєднує ці правила лише з особистістю вчителем і не усвідомлює їх, як зумовлені суспільною необхідністю та інтересами колективу норми поведінки. Але пізніше на утворення моральних переконань в галузі дисципліни мають також впливи з боку самого учнівського колективу, керованого вчителем, вимоги дітей до поведінки своїх товаришів.

Одним з важливих моментів у цих впливах є правильне використання вчителем скарг дітей одне на одного. Якщо педагог схвалює заяви, в яких виявлено прагнення дитини оберігати інтереси колективу і засуджує егоїстичні вчинки учнів, то подібні скарги поступово набирають характеру критичних зауважень дитини, спрямованих на зміцнення дисципліни в класі.

Зрозуміло, це може привести і до конфлікту між дітьми, а також до появи скарг типу ябедництва. Щоб запобігти таким випадкам, слід використовувати сутички між дітьми для виховання в них правильного ставлення до справедливих критичних зауважень з боку товаришів і вміння підпорядковувати свою поведінку інтересам колективу.

Разом з усвідомленням навчальних цілей і правил дисципліни в молодшому шкільному віці у дітей формується уміння свідомо керувати своїми складними пізнавальними і практичними діями, стійко переборювати труднощі навчальної роботи і практичної діяльності. Молодші школярі поступово набувають уміння свідомо і навмисно викликати потрібні дії, контролювати їх виконання і стримувати небажані реакції. Оволодіння вказаними вміннями натрапляє однак, у дітей, особливо у першокласників на певні труднощі, зумовлені наявними ще в них рисами імпульсивності поведінки, тенденцією до наслідування діям інших дітей і нахилом легко піддаватися чужим впливам, що часто приводять до ненавмисного порушення певних правил дисципліни.

Формування здатності свідомо керувати своєю поведінкою відбувається внаслідок постановки перед дітьми завдання навчитися свідомо стежити за собою і проведення з ними спеціальних вправ з метою викликати потрібні дії і гальмувати небажані реакції.

Прикладом таких цілеспрямованих вправ можуть бути так звані «хвилинки тиші», які застосовуються в перших класах. Після необхідних пояснень, на дошці пишеться слово «тема» і учні повинні негайно залишити працювати, припинити розмови і сидіти тихо. Починається урок тиші. Для семилітніх дітей це справжній урок — вправа в навмисному збереженні нерухомого положення і гальмуванні мовних реакцій, що становить в даному випадку безпосередню мету зусиль дитини (О.Андріанова).

Внаслідок цілеспрямованих вправ діти починають виконувати всі вимоги вчителя з великою точністю, навіть педантичністю, без будь-яких відхилень, дотримуючись засвоєних правил поведінки. Такий своєрідний педантизм дитини є ознакою успішного протікання процесу оволодіння дітьми вміння керувати своїми діями.

У першому класі діти при оволодінні вмінням свідомо керувати собою потребують ще з боку вчителя або батьків частих зауважень, попереджень, нагадувань. Ці вимоги вихователів служать ніби зовнішньою опорою керування дитиною своєю поведінкою. Але вже в ІІ-ІІІ класах тільки одна присутність старших стає стимулом, щоб примусити дитину стежити за собою. Нарешті в IV класі діти привчаються більш-менш тривало контролювати свої вчинки і при відсутності постійного нагляду з боку дорослих. Велике значення при цьому мають також впливи на дитину з боку учнівського та шкільного колективу. В результаті всього сказаного у дітей поступово розвиваються такі їх вольові якості, як самовладання і витримка.

Незважаючи на значні успіхи дітей в оволодінні вмінням керуватись у своїх навчальних і практичних діях складними цілями і моральними нормами, а також деяким вмінням свідомо регулювати свою поведінку, розвиток волі у молодших школярів ще не досягає високого рівня. Недостатність її розвитку виявляється особливо тоді, коли дитині довго доводиться діяти без нагляду і в незвичних для неї умовах. Отже, в цьому віці у дітей іде лише початкова підготовка до оволодіння вмінням діяти свідомо і самостійно, переборювати перешкоди на шляху до мети.

Одним з важливих завдань виховання волі в початковій школі є правильна організація вправ учнів у подоланні труднощів навчальної роботи і опануванні дисциплінованої поведінки. Навчальні та інші завдання, які пропонуються дітям обов’язково повинні мати в собі певні труднощі, але посильні для самостійного подолання їх учнями. Разом з тим необхідно поступово збільшувати труднощі навчальної і практичної діяльності дітей. Надмірно складні завдання і вимоги призводять до появи у дітей боязні труднощів, вони намагаються обминати їх, а дуже легкі завдання і вимоги викликають у них лінощі, небажання робити важку, нецікаву, але потрібну справу або виконувати складні правила дисципліни. На розвиток у дітей вміння переборювати труднощі сприятливо впливають також виконання ними постійних домашніх обов’язків по самообслуговуванню, заняття ручною працею і участь у складних іграх.

Одним з важливих засобів привчання дитини до боротьби з труднощами є твердий режим праці і відпочинку. Завдяки суворому дотриманню режиму виробляється і закріплюється стійкий стереотип дій, а це допомагає дитині справлятися з труднощами в її роботі і тим самим сприяє зміцненню її волі.

Воля в молодших школярів розвивається в зв’язку з їх навчанням у школі, з виконанням шкільних і позашкільних доручень, особливо суспільно-корисних трудових завдань. Школа покладає на дитину серйозні обов’язки. Виконуючи їх, молодший школяр починає усвідомлювати суспільне значення обов’язку. Це стає важливим мотивом навчальної діяльності учня. Свідомо виконуючи навчальні і трудові завдання, він виявляє при цьому такі вольові якості, як стриманість, наполегливість, здатність до подолання труднощів, ініціативність, самостійність. Ці вольові якості в діяльності дитини поступово розвиваються і міцніють.

Але важлива дітям цього віку підвищена емоціональна рухливість негативно впливає на її волю, особливо на витриманість.

Внаслідок недостатнього розвитку критичності і діях дітей молодшого шкільного віку часто спостерігається несамостійність.

Несамостійність волі є причиною того, що дитина легко наслідує інших, не розбираючись у тому, погано це чи добре. Враховуючи цю особливість, вчитель повинен спрямовувати дітей на позитивне наслідування і заохочувати до самостійності.

В успішному вихованні і розвитку вольових якостей у дітей важливу роль відіграє показ позитивних прикладів дорослих — учителів, батьків, старших.

Наслідуючи активну цілеспрямовану дію дорослих, їх наполегливість у праці, діти поступово розвивають ці якості і в самих себе, навчаються бути в своїй діяльності ініціативними, наполегливими.

Велику роль у вихованні волі в дітей відіграє усвідомлення дитиною своїх обов’язків у сім'ї, у дитячому садку, у школі. Волю в дітей можна виховувати, не борючись з їх примхливістю і впертістю. Примхливість і впертість буває там, де діти не усвідомлюють своїх дій, керуються не доцільністю, а лише своїми бажаннями, не вміють критично оцінювати свої бажання, вчинки і дії. Розвиваючи у дітей свідоме ставлення до своїх прагнень і бажань, ми тим самим сприяємо розвиткові в них умінь не переборювати такі негативні прояви, як примхливість і впертість.

Успіх виховання волі у дітей залежить і від єдності дій і сім'ї в усіх виховних закладах. Школа і сім'я повинні подбати про створення твердого режиму в житті дитини, організованості.

Розвиток дитячої волі в початкових класах проявляється в таких загальних рисах:

зміцнюється і розширюється обсяг і зміст цілей, які приваблюють і спонукають її до їх досягнення;

вона може долати дедалі більші зовнішні і внутрішні труднощі - формується сила волі;

зростає можливість довільно гальмувати свої спонукання, виявляти самовладання, витримку;

дитина набуває здатності ставити собі далекі уявлювальні цілі і спрямовувати свої зусилля на їх досягненні;

мету і шляхи її досягнення, які раніше підказували дорослі, ставить і визначає сама дитина;

мотиви, які є сильною спонукальною причиною, набувають дедалі більш свідомого і стійкого суспільно-зумовленого характеру;

проте самостійність дитини, яку вона помилково розуміє, часто ускладнює перетворення суспільно значущих мотивів в особисто значущі;

весь вольовий процес ускладнюється, виникає боротьба мотивів, у якій суспільно зумовлені спонукання ще не завжди виступають як такі, що діють найсильніше. (Г.О.Люблінська) Виховання волі починається із раннього дитинства і триває впродовж всього життя людини.

Сім'я — найперша і основна школа життя для дитини. Тут даються основи для формування характеру, світогляду і волі. Батьки повинні створити всі необхідні умови для розвитку своєї дитини, завдання їхнє полягає не стільки в тому, щоб якомога краще і сильніше розвинути вольові якості чина чи доньки, скільки в підготовці до майбутнього тривалого і кропіткого самовиховання, отже якщо людина сама не забажала виховувати в себе волю і характер, то важко їй в цьому допомогти (Л.І.Рувинський). І чим раніше батьки зуміють пробудити в дитині благородне прагнення працювати над собою, тим більша можливість досягти успіху у цій справі. Тому, що в дорослої людини запізно починати виховувати вольові якості, якщо попередні роки життя змарновано.

На що ж повинні звертати увагу батьки, коли в їхній сім'ї народилася маленька людина?

Насамперед слід пам’ятати про величезну силу особистого прикладу, оскільки саме від батьків залежить подальша доля дитини. Батьки не зможуть виховати в дитини жодної вольової якості, якою самі не володітимуть, натомість всі недоліки дорослих відбиватимуться в характері дітей, наче в дзеркалі.

Звичайно, ніхто не вимагає від молодого подружжя застосування складних методик чи впровадження спеціальних систем по вихованню дитячої волі, що по-суті є неможливим, але саме життя посилає безліч ситуацій, які можна і потрібно використовувати для формування вольових якостей. Задумаймося, наприклад, над таким випадком. Дитина хоче погратися предметом, який легко б'ється чи ламається. Матір (батько) забороняє його брати. Дитина не розуміє заборони і далі продовжує просити. Розумні батьки, замість того, щоб відволікати дитину від забагання і займати її якоюсь іншою цікавою і корисною справою, дають їй той предмет. Дитяче бажання виконане, дитина погравшись кілька хвилин з тим предметом, який просила зі сльозами на очах, покидає і починає просити щось інше. Ситуація повторюється.

Таким чином батьки закривають своїй дитині шлях до виховання стриманості і терплячості, роблять її примхливою, самолюбною і егоїстичною.

Батькам рекомендується обмежувати дітей в площі надмірних розкошей і вигод. Не можна створювати навколо підростаючої людини штучний «тепличний» клімат, де відсутні будь-які перешкоди і труднощі тому, що виросте безхарактерна, слабка духом особа. Безумовно, не потрібно морити дітей голодом і змушувати їх до якогось надзвичайного способу загартування, але слід пам’ятати: надмірність і вседозволеність до добра не приведе.

Не можна забувати також про те, що діти набагато вразливіші за дорослих і низька самооцінка негативно впливає на формування особистості - невротичний розвиток за психастенічним (астенія — безсилля, слабкість) типом починається з переживання низької самооцінки ще з дитинства, яке викликане ставленням дорослих (І.Бех). В особливий спосіб дитячу психіку травмує порівняння її з кимсь іншим, кого ставлять за приклад, як зразок.

Крім низької самооцінки, це створює основу для розвитку заздрості, егоцентризму і тривожної настороги щодо оцінок взагалі, а надто на свою адресу. Для будь-якої дитини усвідомлення того, що вона гірша за когось дуже шкідливо.

В будь-якому випадку умовою успішного формування цінних якостей особистості дитини є позитивний психологічний клімат у сім'ї, а отже взаємоповага, взаєморозуміння і любов між її членами.

Воля і характер дитини потребують постійного зміцнення. Безперечно, праця відіграє в цьому важливу роль. Залучаючи дітей до трудової діяльності, слід пам’ятати, що вона повинна бути посильною для них. Приступаючи до трудової діяльності, треба дотримуватись регулярності і систематичності у заняттях нею. Спочатку ці заняття можуть здаватись нудними і неприємними, але надалі, в процесі оволодіння різними навичками вони стають менш обтяжливими, опісля, можливо перетворяться в звичку і потребу, яку потрібно задовольнити.

Взагалі праця повинна бути спрямована на формування корисних звичок, стереотипів поведінки. Звички можуть бути позитивними і негативними. Негативними вони стають в тому випадку, коли дитина стає залежною від них і не може вийти за їх межі. Тоді поведінка дитини обмежується невеликою кількістю звичок. Не можна також забувати про обов’язковість співпраці батьків із вчителями, які повинні ставити єдині вимоги до праці дитини, не суперечити одні одним і в поєднанні з особистим прикладом запевнити її у важливості трудової діяльності.

Навчальна діяльність вносить істотні зміни в розвиток волі дітей. У зв’язку з обов’язковістю основної діяльності - навчання — дитині ставлять великі як загальні, так і конкретні вимоги. Необхідність підкорятися цим вимогам стає найважливішим фактором тренування дитячої волі.

Треба вчасно встати, встигнути в школу до дзвоника. Сидіти треба тільки на одному, показаному вчителем місці. Треба виконувати багато правил на уроці: вставати, коли хочеш відповісти, або просто щось запитати, піднімати руку і не вигукувати відповідь. А першокласникові дуже хочеться, щоб вчителька запитала саме його, коли він знає те, про що вона запитує. Треба слухати вчителя і відповіді товаришів. Треба писати тільки те, що показала вчителька, і тільки там, де вона показала.

І кожне таке правило, кожне «треба» вимагають, щоб дитина підпорядковувала їм свої думки, дії, бажання. Оцінки вчителя ще більше підсилюють значущість і обов’язковість висунутих правил. Так тренується воля маленьких школярів і особливо вміння стримуватися.

Звикання до школи потребує значного нервового напруження від дітей. Імпульсивність, що спонукає дитину до дії ще дуже велика. До кінця першого навчального року дисциплінована поведінка стає звичкою для школярів. В учнів першого-четвертого класів помітно зростає вміння виявити вольові зусилля. Вони виявляються в розумовій діяльності молодших школярів. В дітей змінюються мотиви, які спонукають їх до вольового зусилля.

Помітно зростає роль громадської думки, колективних відносин. Побоювання дитини бути якоюсь мірою неповноцінною, боягузливою, або слабкою спонукає 9−11 річних дітей особливо хлопчиків, виконувати різні безрозсудливі вчинки, щоб довести дітям — одноліткам і собі свою силу, хоробрість, витривалість.

Стикаючись із такими виявами волі в дітей цього віку, потрібно пояснити їм істотні ознаки схожих зовнішньо, але зовсім різних по суті якостей людини, наприклад, таких, як сміливість і безрозсудливість, справжня мужність і просте бажання похвалитись перед товаришами.

Часто, захищаючи своє рішення, свої судження і дії, молодший школяр виявляє безглузду впертість. Невпевненість у собі, що поєднується з бажанням здаватись всезнаючим і всерозуміючим — характерна риса молодших школярів на порозі їх переходу в підлітковий вік (Р.О.Люблінська).

Часто молодші школярі хочуть зробити більше, ніж можуть: у момент прийняття рішення вони не враховують ні своїх можливостей, ні тих труднощів, які можуть виникнути під час вирішення справи, в результаті чого задумане залишається невиконаним. Наявність сильного мотиву взагалі заважає дитині розмірковувати, і вона часто діє неправильно, бо через сильне бажання не задумується про наслідки. Наприклад, школярі мали вибрати для себе в подарунок дуже цікаву іграшку — за умови, якщо виконають явно важке завдання — або менш цікаву — після виконання значно легшого завдання. В решті-решт вони його не виконали і не одержали нічого. До речі, поза цією ситуацією вибору вони адекватно оцінювали свої можливості. На запитання, про що вони думали, вибираючи завдання, з яким не можуть справитися, більшість відповідала, що вони ні про що не думали, а мали одне бажання — одержати конструктор. Таким чином, у випадку виниклої в дитини сильної потреби і прагнення поставити перед собою одразу безліч завдань, їй потрібно допомогти, обмеживши кількість справ.

Воля розвивається в процесі становлення особистості. Цей процес не може відбуватися відокремлено від інтересів, що складаються в дитини, ставлень, які формуються до навколишніх людей, дорослих однолітків і до самого себе. В розвитку волі величезну роль відіграє життєвий досвід дитини, тобто практика її поведінки і спілкування з різними людьми.

Розвиток волі немислимий без збагачення пам’яті дитини, без розвитку її уяви і мислення, без виховання в неї вищих моральних почуттів.

Саме у вольових діях найповніше виявляються всі якості особистості.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомленого виконання обов’язкових завдань, підпорядкуванням їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.

Воля у цьому віці характеризується нестійкістю у часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. Поступове обмеження дитини як суб'єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб'єкта вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку (М.М.Забродський).

Поступово зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов’язків, розуміння необхідності, їх виконання. Формуються такі вольові риси характеру як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.

Ефективність формування вольових якостей залежить передусім від методів навчально виховної роботи. Розширюється сфера усвідомлення учнями обов’язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки завдає шкоди інтересам всього дитячого колективу й кожного учня. Пам’ятаючи порушення окремими учнями шкільних правил, другокласники і особливо третьокласники закликають їх до порядку і, якщо це не допомагає, то звертаються до вчителя.

Самостійність молодших школярів залежить від віку. Але не вік, а методи навчально-виховної роботи відіграють провідну роль у її формуванні. Самостійність формується успішніше, якщо поради, настанови учителів і батьків поєднуються з самостійними діями дітей, якщо прояви їх самостійності не гальмуються зайвою опікою, а заохочуються.

У молодшому шкільному віці більш стриманими виявляються дівчатка, а більш імпульсивними — хлопчики. Дослідники пояснюють це тим, що в дівчаток порівняно з хлопчиками більше домашніх доручень і обмежень.

Формування вольових якостей у молодших школярів залежить від того, як використовуються в керуванні ними переконання, зауваження, заохочення, стягнення та інші засоби впливу на дитину. Зловживання негативними оцінками, нотаціями, стягненнями веде до погіршення ставлення деяких учнів до їх навчальних обов’язків, зниження їх активності, виникнення лінощів та інших негативних вольових рис.

Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на волю і особливо на самоволодіння. Для деяких молодших школярів характерна нестриманість бажань, мінливість настрою, яким вони не можуть керувати. Негативно позначається на формуванні вольових рис характеру молодших школярів прагнення наслідувати інших, особливо «сміливих і відважних» однолітків, не розбираючись що у їхній «сміливості» і «відважності» добре і що погано. Природно, що моральні критерії у молодших школярів ще не досить визріли і тому їм потрібна допомога вчителя, батьків (В.А.Крутецький).

Виховувати волю дитини означає:

організовувати її діяльність, навчати розумної поведінки, тренувати в хороших вчинках;

формувати здатність до інтенсивної й систематичної роботи, до переборення труднощів у житті і праці;

виробляти звичку завжди і в усьому бути енергійною, рішучою, наполегливою людиною;

прищеплювати вміння підпорядковувати свою діяльність свідомо поставленим цілям, переборюючи сторонні бажання, страх, лінощі, тощо.

Молодші школярі піддаються навіюванню. Учні І-ІІ класів легко наслідують не тільки хороші, а й погані вчинки. У подоланні негативних вчинків важливу роль відіграють індивідуальна виховна робота з неофіційними лідерами груп та правильно поставлені дорослими вимоги до молодших школярів.

Правильно поставити вимоги — досить складна річ. Якщо не виявити терпіння, такту й оперувати лише наказами (зроби те, збігай туди і т.п.) то можна викликати негативізм. Вимоги тут мають визначатися не міркуваннями владної зручності, а перспективою виховання повноцінної людини.

Форма вимог буває різною: нагадування, заклик до дії, застереження, заборона. Всяка вимога мусить бути:

правильною, бо непродумані, нерозумні вимоги можуть лише зашкодити вихованню;

зрозумілою для учнів, до того ж висловленою коротко, бо багатослів'я знищує спонукальну силу і затемнює зміст;

посильною для дитини, бо непосильні вимоги призводять до невдач, породжують невпевненість і слабовілля;

безапеляційною, рішуче висловленою, без натяку на спрощування, яке шкідливо впливає на учня;

висловленою спокійним, доброзичливим тоном, цілком серйозно — крик, роздратованість, глузування неприпустимі, бо викликають протидію та інші негативні реакції (В.І.Абраменко).

У системі духовних цінностей важливе місце посідають мужність і сміливість. Молодших школярів хвилюють відвага, самовідданість, будять їхню думку, надихають на хороші справи. Вони уявляють себе безстрашними, незламними, рішучими, наполегливими, здатними на подвиг. Мужність і сміливість завжди високо цінувались. Адже тільки людина, якій вони властиві, спроможна досягти великої мети.

Мужність — якість особистості, що являє собою поєднання витримки, самовладання, наполегливості, самовідданості, готовності до ризику. Вона виявляється у здатності людини діяти рішуче і найдоцільніше в небезпечній і складній ситуації, в умінні мобілізувати всі сили й здібності на досягнення поставленої мети, у готовності до самопожертви.

Спільним для мужності і сміливості є зневага до страху, готовність до ризику, до небезпеки. Та є і відмінність. За обсягом перше поняття вужче від другого. Мужність у порівнянні зі сміливістю характеризує більш зрілий, розвинутий ступінь волі.

Їх формування у молодших школярів залежить від загального стану й особливостей вольового процесу в цьому віковому періоді. Воля не являє собою автономне утворення, вона пов’язана з усією психікою людини.

Витримка семиліток характеризується незначною вибірковістю (витривалий в одній сфері - в іншій ні).

Під контролем дорослого молодший школяр уміє досить добре і довго зосереджувати увагу і вольові зусилля на певній роботі. Просто їх самостійність ще слабо розвинена.

У молодшого школяра ще немає чітко вираженої цілеспрямованості у поведінці, стержнем якої були б мотиви, пов’язані з майбутнім особистості. Він діє під впливом правильного розуміння обов’язку, та основна його вольова активність породжується безпосередніми емоціями й інтересами.

Психологами зафіксовано досить виразний зв’язок вольової активності з інтересами до навчання. Це свідчить про те, що навчання — основна діяльність учнів — обов’язково має стати привабливою.

Формування вольової регуляції діяльності молодших школярів виявляється в опануванні прийомів організації навчальної діяльності та поведінки.

Виховання волі у дітей необхідно починати з окремих найпростіших завдань. Велика роль при цьому відводиться дотриманню розумового цілодобового режиму.

Педагогам слід привчати дітей завжди доводити справу до кінця. Бажано навчити дітей бути не тільки енергійними, наполегливими, послідовними у досягненні мети, а й уміти стримувати себе, коли це необхідно.

Воля виховується в переборенні труднощів. Треба систематично нарощувати силу для долання перешкод і не відступати перед ними.

Сміливість молодших школярів характеризується також особливістю: в одних ситуаціях дитина її виявляє, а в інших поводиться боягузливо, тобто сміливість виявляється вибірково (хлопчик сміливий, навіть у хурделицю відшукав дитину, та соромиться підійти до вчителя з конкретним проханням допомогти йому).

Неодмінно треба буде довести до розуміння хлопчика, що сміливість не тільки в тому, щоб пройти по карнизу, чи кинутися у хурделицю на пошуки дитини. Подеколи спостерігається прагнення дітей здаватися сміливими, однак завзятість їх пояснюється мізерною долею ризику. У справді небезпечних ситуаціях у таких дітей сміливість як рукою знімає. Істинні сміливість і мужність пов’язані зі скромністю як рисою характеру людини.

Формування свідомості. З перших днів перебування дітей у школі вчитель учить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об'єкти, запам’ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою, тощо. Тим самим він звертає увагу не різні сторони їх психічної діяльності, допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, довільно їх скеровувати, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічаючи й виправляючи свої вади. У молодшому шкільному віці формується все точніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводять до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей (П.Р.Чамата та ін.).

У молодшому шкільному віці зароджується елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. Першокласники за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Таких третьокласників нараховується 30%. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У такій поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самовиховання.

Типовим для багатьох третьокласників (70%) другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або завищену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. У цих третьокласників прийнятий ідеал не завжди визначає моральні вимоги до себе як особистості. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії і якості зі взірцем («жодного разу не задумувалася, чому не схожа на свою подругу, думаю, що я не гірша за неї» — міркує учениця (Р.О.Карпова), у формуванні самооцінки, самокритики та інших проявів самосвідомості учнів у колективі. Взаємодіючи з членами колективу, школяр порівнює себе з іншими дітьми, учиться об'єктивніше оцінювати свої фізичні й розумові сили, свої якості, знаходячи критерії для об'єктивної оцінки своєї діяльності.

Формування самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності, дальше оволодіння мовленням, зокрема читанням і письмом. У процесі засвоєння мови, зокрема граматики, об'єктами аналізу й синтезу дітей стають не тільки предмети, дії та стани, які позначаються словами, а й самі ці слова як одиниці мовлення. Фізичні й психічні стани, дії та вчинки дитини відображаються в них узагальнено, у формі певних уявлень і почасти понять. Завдяки цьому і про себе саму дитина починає думати в узагальнених формах, які становлять важливу основу для формування поняття про себе на наступних етапах життя і розвитку.

Усвідомивши суть свого «Я», наскільки це можливо в цьому віці, молодший школяр прагне до самовдосконалення, виявляючи тим самим вольові якості: наполегливість, витримка, цілеспрямованість, дисциплінованість.

Моральні норми поведінки успішно засвоюються молодшими школярами, коли учитель не тільки розкриває їх зміст, на конкретних прикладах показує, як їх треба виконувати, а й ретельно стежить за неухильним виконанням, залучає колектив до участі в контролі за дотриманням правил його членами. Поведінка учнів залежить від того, як ставиться вчитель до випадків її порушення, а також, як реагує колектив і батьки.

1.2.3 Дисциплінованість — важлива риса моральної поведінки.

Серед якостей, що забезпечують моральну спрямованість поведінки дітей, чільне місце займає дисциплінованість, що виявляється в здатності учня виконувати всі вимоги й правила школи. Для дисциплінованих дітей характерна готовність докладати всіх сил та енергії для своєчасного, точного і якнайкращого виконання поставленого перед ними завдання. Дисциплінованість виявляється також в умінні стримувати свою активність коли це потрібно. Дисципліновані школярі доводять розпочату справу до кінця, гальмують негативні спонукання й наполегливо виховують у собі навички належної поведінки. Дисциплінованість молодших школярів виразно проявляється в умінні попередньо спланувати свої дії за складеним планом. Дисциплінованість дітей насамперед характеризується ставленням до вимог дорослих. Належна поведінка починається з слухняності, старанності у дотримуванні вимог дорослих, а потім у дитини з’являється здатність виконувати дисциплінарні правила самостійно, за власною ініціативою. Згодом, з набуттям досвіду дисциплінованої поведінки в дітей з’являються можливості регулювати свою поведінку, заздалегідь планувати її, контролювати й оцінювати свої вчинки.

Важливим показником розвитку рівня дисциплінованості молодших школярів є мотиви їх діяльності. Тому знання мотивів поведінки дітей, які властиві дітям, потрібні, щоб закріпити позитивні вміння та навички й успішніше виховувати свідому дисципліну. Знання мотивів допомагає також встановити рівень розвитку дисциплінованості учнів початкових класів.

Мотив, тобто безпосередній стимул до діяльності, надає поведінці школяра певного змісту. Нерідко зовні однакові вчинки насправді відрізняються один від одного за мотивами, і навпаки, різні вчинки можуть мати одні й ті самі мотиви. Так, двоє учнів одного віку, дисципліновані, але один намагається добре поводитися, усвідомлюючи потребу саме так виконувати свої обов’язки, а другий докладає всі зусилля, щоб нікому не поступитися першістю.