Туристичні ресурси України, як основа розвитку туризму

Зміст Вступ Розділ 1. Туристичні ресурси, як головна складова розвитку туризму в Україні.

1.1 Туристичні ресурси України, як основа розвитку туризму.

1.2 Законодавче регулювання галузі туризму в Україні.

1.3 Динаміка розвитку туристичної галузі України Розділ 2. Історико-культурні ресурси Волинської області.

2.1 Загальна характеристика регіону.

2.2 Пам’ятки археології Волинської області.

2.3 Архітектурні пам’ятки Волинської області.

2.4 Сакральні пам’ятки Розділ 3. Туризм на Волині.

3.1 Розвиток «зеленого» туризму на Волині.

3.2 Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку туризму Волинського регіону Висновки Перелік літератури і джерел.

Вступ Туризм на початку XXI століття характеризується як один із видів економічної діяльності, що стрімко і динамічно розвивається, випереджаючи за темпами зростання доходів нафтовидобуток і автомобілебудування.

Надзвичайний успіх туризму зумовлений ще й тим, що в його основі лежить задоволення постійних прагнень людства пізнати навколишній світ. Це пізнання через туризм уможливило підвищення в багатьох країнах життєвого рівня населення, розвиток транспорту, інформаційних та інших технологій.

Туристична діяльність в Україні сприяє розвитку тих територій, де є рекреаційні ресурси, створюючи нові робочі місця, підвищуючи рівень доходів населення, водночас забезпечуючи збереження пам’ятників історії, архітектури, історії.

Актуальність теми полягає в тому, що за наявністю туристичних ресурсів, які зазнали відносно невеликого антропогенного впливу і добре зберегли рекреаційну здатність, Волинська область належить до перспективних регіонів України з розвитку туристично-рекреаційної галузі.

Багата історико-культурна спадщина — озера, річки, ліси з цілющими дикоростучими ягодами та грибами, лікувальні торф’яні грязі, джерельні мінеральні води чотирьох типів, мисливство, рибальство створюють всі необхідні передумови для організації і функціонування лікувально-оздоровчого, культурно-пізнавального, спортивного, мисливського, сільського та інших видів туризму. Але дана галузь на Волині лише починає розвиватися. Їй всього 12 років (з 2002 р.). Тому дослідження сучасних тенденцій розвитку туристичної галузі Волині та її туристичних ресурсів є актуальним для нас.

Об`єктом дослідження виступає Волинська область.

Предметом дослідження курсової роботи є туристичі ресурси Волинської області, та їх залучення до системи туристсько-екскурсійного обслуговування.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження туристичного потенціалу Волинської області.

Хронологічні рамки охоплюють період, починаючи з кам’яного віку, коли почалося заселення Волинської області і до початку XXI ст.

Слід виділити, що досліджень на цю тему є багато, так як вона актуальна для Волинської області, але вони не є глибокими і дослідженими до кінця. Можливо, вся справа в тому, що туристична галузь області розвивається щороку. Позитивні зміни відбуваються постійно, що унеможливлює детальну зупинку на певних досягненнях, а спонукає до визначення пріоритетів в тій чи іншій програмі.

1. Туристичні ресурси, як головна складова розвитку туризму в Україні.

1.1 Туристичні ресурси України, як основа розвитку туризму.

Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи:

Природні ресурси — унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;

Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, — музеї, пам’ятники і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;

Об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливіст виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

Розглянемо першу групу туристичних ресурсів — природні.

Природні ресурси — це природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для туристичної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: природні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Практично у всіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу.

Не менш важливе місце у розвитку туризму в Україні займає друга група туристичних ресурсів — культурні об'єкти, пам’ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації.

Специфічною складовою частиною туристичних ресурсів є однорідні (гомогенні) туристичні ресурси — соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане як з територією України (де вони розташовані або відбувалися), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об'єкт, явище, подія первісно виникли. В Україні виявлена значна кількість таких об'єктів, деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естстичний, інтернаціональний потенціал.

І нарешті, третя група туристичних ресурсів, яка представлена сучасними здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці та культурі.

Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Але більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення.

З погляду організації інфраструктурного забезпечення туристичного процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту.

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. Її реалізація дозволить розв’язати проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.

Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток туризму без системи зв’язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.

Актуальною для України залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктів і, в першу чергу, рекреаційних центрів.

Проблема інфраструктурного облаштування території України може бути вирішена лише завдяки інвестуванню в її розбудову великих коштів, в тому числі з боку центральної та місцевих влад, її розв’язання можливе лише в контексті практичних дій по економічному піднесенню країни[9, с.43;57].

1.2 Законодавче регулювання галузі туризму в Україні.

Правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України «Про туризм». Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму.

В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України «Про туризм» основними напрямами державної політики в цій сфері є:

· залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

· забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

· створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

· створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму;

· заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;

· встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

· впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

· визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

· створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції;

· забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

· підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток сисеми наукового забезпечення галузі туризму; підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму.

Закон України «Про туризм» констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв’язку з реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано і в 2002 році створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток. Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму є обов’язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

До норм загального законодавства належать: Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії; Закони України — «Про захист прав споживачів», що с основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; «Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України»; «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»; «Про страхування»; «Про рекламу»; «Про державний кордон України»; «Про охорону навколишнього природного середовища»; «Про правовий статус іноземців»; «Про підприємництво»; «Про підприємства в Україні»; «Про охорону культурної спадщини» тощо[12, с.60−65] .

Таким чином туристичну галузь регулює багато нормативних актів та законів.

1.3 Динаміка розвитку туристичної галузі України Розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як: транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки.

За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2001 році за кількістю прибутих іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що становить близько 1% від світових туристичних прибуттів). За прогнозними розрахунками щодо розвитку в'їзного туризму в Україні до 2005 року, його чисельність зросте до 9,3 млн. осіб; прогноз на 2010 рік-12,1 млн. осіб; прогноз на 2020 рік — 15,0 млн. осіб.

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм — це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені [10, с.45−50] .

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв’язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

Одне із ключових питань, яке необхідно вирішити в найближчий час, — питання оптимізації взаємодії туризму і культури як на рівні центральних органів влади, так і на місцях. Культурна спадщина — музеї, театри в більшості країн світу є винятково важливим фактором залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків. І в результаті цього, свого клієнта отримують транспорт і громадське харчування, готелі, місцева промисловість та ін.

Важливими факторами, що впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму, є демографічні зміни, матеріальний та соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.

Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати і отримувати нові враження.

Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної туристичної діяльності і, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини [12, с.205−209].

Висновки до першого розділу З моменту проголошення незалежності молода українська держава впевнено стала на шлях розбудови власної туристичної галузі. В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії українського краю, залучення широких верств населення до пізнання історико — культурної спадщини.

Розвиток туризму в Україні особливо актуальний, оскільки саме завдяки туризмові Україна може поліпшити соціально-економічну ситуацію.

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найрозвиненіших у туристичному відношенні країн світу. Держава володіє значним туристсько-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, переважно рівнинним ландшафтом, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, культурно-історичними пам’ятками, широкою індустрією подорожей та туризму.

Україна належить до країн з високою інтенсивністю використання природних ресурсів Більш як 350 міст мають 900 — річну історію, 4000 селам України — понад 300 років — всі вони є національним багатством.

В Україні 150 тисяч пам’яток культури, історії, археології, містобудування і архітектури, палацово-паркового мистецтва, а також понад 300 музеїв. Створено 7 національних історико-культурних заповідників. Найціннішими є пам’ятки епохи держави «Київська Русь» — 80 відсотків пам’яток цього періоду зосереджені саме на території України.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, місто Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

Таким чином, Україна має всі об'єктивні передумови для входження в число країн з високим рівнем розвитку туризму. Протягом останніх років українська індустрія туризму стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту. Пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму мають стати реконструкція, модернізація та будівництво нових туристичних об'єктів, підвищення якості та збільшення асортименту туристичних послуг. Сьогодні для ефективного просування національного туристичного продукту на зовнішньому ринку потрібна не лише організаційна, а й фінансова підтримка з боку української держави. А створення позитивного образу нашої країни та її туристичних об'єктів має стати частиною загальної стратегії розвитку туризму в Україні. Наші гості мають отримати справжнє задоволення від живописних ландшафтів, затишної атмосфери українських містечок, гостинності українського народу і переконатися, що Україна — це незалежна європейська держава з давніми традиціями, багатими природними, історикоархітектурними та культурними цінностями.

Розділ 2. Історико-культурні ресурси Волинської області.

2.1 Загальна характеристика регіону Волинська область розміщена у крайній північно-західній частині країни і має надзвичайно вигідне економіко-географічне і транспортне положення на шляхах до сусідніх країн — Білорусі та Польщі.

Волинська область — історико-географічна область на північному заході країни, у басейні правих приток Прип’яті та верхів'ях Бугу. У 1939 р. вона була приєднана до УРСР після окупації західної України радянськими військами.

Волинська область утворена 4 грудня 1939 р. Площа — 20,14 тис. кв. км (3,3% території України). За площею вона займає 20 місце серед областей України і перевищує територію більше ніж 40 держав світу, в тому числі таких, як Ізраїль, Ліван, Сінгапур, Ямайка, Кіпр, Люксембург та ін. Загальна протяжність меж області - 930 км. На півночі вона межує з Брестською областю Республіки Білорусь (протяжність кордону — 205 км). На сході і південному сході область межує з Рівненською (410 км), а на півдні - з Львівською (125 км) областями. На заході по річці Західний Буг проходить державний кордон України з Республікою Польща (протяжність -190 км).

Область займає західну окраїну Східноєвропейської рівнини і знаходиться на заході рівнинних просторів двох природно-географічних зон України — Полісся і Лісостепу. Волинська область займає вигідне для господарської і життєвої діяльності людей фізико-географічне положення, яке визначає особливості природних умов та природно-ресурсного потенціалу краю. Територія має рівнинний рельєф і характеризується порівняно теплим помірно-континентальним кліматом з достатньою кількістю тепла і вологи, наявністю родючих чорноземних ґрунтів на півдні та збіднених дерново-підзолистих ґрунтів у північній частині. Дана область — це край великих лісових масивів, густої мережі річок та озер, найбільших в Україні масивів заболочених земель і луків. Загалом територія не має яскраво виражених природних рубежів і меж, тому природні умови змінюються поступово в усіх напрямках. Це зумовлює зрівноважену динаміку природних процесів.

Політико-географічне положення (ПГП) Волинської області - це її геопросторові відношення до політичних данностей в системі державних територій (країни, політичні і державні структури, державні кордони і т.п.), що перебувають поза нею і мають чи можуть мати на неї суттєвий вплив .

Позитивною стороною ПГП області є сусідство з Польщею і Білоруссю, з якими Україна підтримує добросусідські відносини і область має протяжні зони контакту.

Сусідство з Польщею і Білоруссю визначає пріоритетні напрямки зовнішніх економічних зв’язків області, вирішення проблем спільного використання водних, мінерально-сировинних і рекреаційних ресурсів, об'єктів транспортної інфраструктури тощо.

Особливість транспортно-географічного положення Волинської області - це висока питома вага транспортних витрат на постачання сировини і матеріалів та в збуті готової продукції.

Завдяки існуючим транспортним комунікаціям область має вихід в усі регіони України. Вона має також 4 транспортних виходи по автомагістралях (Дольськ, Доманове, Піща і Пулемець) та один залізничний вихід (Заболоття) в Білорусь і далі в країни Балтії, Польщу, північно-західні регіони Росії.

Таким чином, географічне положення області характеризується наявністю певних позитивних аспектів, що створюють об'єктивні передумови для дальшого розвитку продуктивних сил і поглиблення господарської спеціалізації з ряду виробництв, що склалися.

Волинська область є невід'ємною складовою економіки України. Економічний потенціал цього регіону є достатнім для подальшого розвитку і реформування в умовах ринкових змін в економіці нашої держави[8, с.257−259].

2.2 Пам’ятки археології Волинської області.

Волинь — древня земля, невід'ємна частина України. Ряд істориків вважають, що її назва походить від міста «Велиня», про яке згадують давні літописи. Знаходилося місто більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяли Волиняни-дуліби називали племена, які проживали у верхівцях Західного Бугу, Прип" яті[1, с.9−11].

Першу писемну згадку про волинян в історичних джерелах давньої України-Руси знаходимо в найдавнішому літописі - «Повісті минулих літ», де вказується місце проживання тодішніх волинських племен: «…бужани сиділи по Бугу, а потім же волиняни», далі: «Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни…» .

В різні часи Волинню називали різні території. Двісті років тому була утворена Волинська губернія, яка включала нинішню Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, Кременецького району Тернопільської областей.

Археологічні дослідження Волинської області забезпечують інтерес до минулого, до розуміння формування етнічних кордонів і розселення східних сло-в'ян, показують на Волинський край як один з важливих центрів їх консолідації. Узагальнення археологічних досліджень краю дає можливість розглядати історію краю і держави в контексті існування незалежної України і української нації, на основі витоків слов’янства.

Важливою сторінкою в дослідженні Волинської області стала археологія і дослідження стародавніх пам’яток архітектури та будівництва. Велика кількість досліджень в публікацій із зазначеної теми вказує на необхідність узагальнення та аналізу окремих проблем в історії, археології та пам’яткознавстві області.

Археологічні дослідження дали змогу поповнити фонди Луцького історико-культурного заповідника, Волинського краєзнавчого та інших музеїв значною кількістю експонатів, створити Музей археології Волині, який діє при Волинському університеті, ґрунтовні експозиції у Володимир-Волинському, Ковельському і Торчинському історичних, Любомльському і Маневицькому краєзнавчих музеях та підготувати ряд публікацій з історії краю[17, с.132−135].

Волинська область багата різноманітними пам’ятками археології, зокрема, часів пізнього палеоліту (від 15 до 2 тисяч років тому), коли після відступу льодовиків з’явились на цій землі групи людей. Пам’ятки доби пізнього палеоліту виявлені в Луцьку, Торчині, селах Новостав, Полонка.

Значна кількість мезолітичних пам’яток, тобто середнього кам’яного віку (близько 6 тисяч років тому), виявлена в селах Лютка, Самари, Невір, Люб" язь, Ветли, Мала Осниця, Розничі.

Численні пам’ятки неоліту (5−4 тисячі років тому) знайдені археологами в Луцьку, Красне, Гнідава, Голишеві, Гіркій Полонці. Поселення волинської неолітичної культури були в селах Карасин, Розничі, Новосілки, Мала Осниця, Лахвичі, Люб’язь, Стара Вижівка, Тур та інших.

В часи енеоліту (мідно-кам'яного віку, 4−3 тисячі років тому) на території області були поселення ленпельської, трипільської, лійчастого посуду та інших культур в Луцьку, селах Зимне, Голишів, Лице, Маяки, Лежниця, Литовеж, Невір, Сераховичі, Бужковичі, Згорани.

Численні археологічні пам’ятки краю, що відносяться до бронзового віку (ХVШ-VШ століття до н.е.), вивчені в Берестечку, Торчині, Луцьку, Гнідава, Лищі. Серед них характеризують волинську групу тшинецько-комарівської культури 96 поселень, 14 могильників та інших пам’яток.

Залізний вік (ІХ-Х століття до н.е.) залишив пам’ятки у Володимирі-Волинському, в селах Зимне, Рованці, Городок, Кульчин, П’ятидні, Торчин, Забороль, Гірка Полонка.

Давньослов’янський період Волинської області (І ст. до н.е. — IX ст.н.е.) теж багатий різноманітними пам’ятниками. Серед них найбільш глибоко вивчені городище в с. Зимне Володимир-Волинського району, поселення сіл Боратин, Новостав, Гуща, Гірка Полонка, Малев, Любомль, Лежниця, Рокині та інших.

Знайдено цінні скарби, особливо срібних речей, що відносяться до ІV-V століть, в с. Качин Камінь-Каширського району, а також скарби в селах Борочиче, Брани, Ласків, Лудин, Сераховичі. Так, у борочицькому скарбі, загальною вагою близько 50 кг, було понад 1500 римських золотих і срібних монет. В бранівському скарбі знаходилися римські медальйони, багато срібних монет.

2.3 Архітектурні пам’ятки Волинської області.

До пам’яток архітектури відносять: культові споруди, замки, палаци, громадські та житлові будівлі, сучасні архітектурні ансамблі. В області нараховується більше 150 пам’яток архітектури, 101 з них — державного значення.

Важливе значення в історії мають замки Волинської області, які сягають фундаментами дулібських та давньоруських часів. Традиційні канони давньоруського оборонного зодчества збереглися в них найкраще, порівняно з іншими регіонами України. Кращими твердинями краю є Луцький (1340—1452 рр.), Любомильський (XV—XVI ст.) й Олицький (1564 р.) замки.

Найцікавішим туристичним об'єктом міста Луцька є архітектурно-історичний заповідник «Старе місто». На його території знаходяться найцікавіші архітектурні пам’ятки. Перш за все, це Луцький замок, який являється фортифікаційною спорудою ХIII-ХIV ст., в якій виділяються три вежі: В'їзна, або Вежа Любарта, що володів Луцьком (1340−1380рр.), Стирова (або Вежа Свидригайла) та Владича. У Владичій вежі в 1987 відкрито музей дзвонів. Будівництво розпочато при Любарті, а завершено за Свидригайла (1430−1452рр.).Розташований він на невисокому пагорбі між р. Стир та її рукавом Глушець на південно-східній околиці історичного ядра міста. Буду-вався з кінця ХIII до XVI ст. на місці давньоруського дерев’яного укріплення, знищеного в 1261 р. за наказом монгольського хана Бурундая. Замок був од-ним з наймогутніших у середньовічній Волині. У плані має форму неправильного трикутника з дещо опуклими назовні сторонами, який відповідає природному рельєфу ділянки. З боку поля замок був захищений глибоким ровом, який наповнювався водами річки. У 1970;1980;х роках за проектом М. Говденко та О. Годованюк у Верхньому замку здійснено реставраційні роботи. Після реставраційних робіт замку було повернуто первісний вигляд. У центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. У 1987 р. у Владичій башті відкрито унікальний Музей дзвонів, а у В'їзній башті розміщено виставки будівельної кераміки та старожитностей. Після праці археологів туристам відкрили доступ у підземну частину собору Іоанна Богослова, де збереглися фрески з зображеннями святих, мозаїка з геометричними та образними візерунками, давні написи .

Після реставраційних робіт замку було повернуто первісний вигляд. У центрі замкового дворища відбудовано князівський палац .

Також цікавим для нас є замок в Олиці (див. Додаток А) побудований у 1564 р. Це одна з перших квадратних бастіонних споруд на Україні. В XVIII ст. замок втратив свої початкові функції. На сьогодні квадратний у плані замок з чотирма кутовими бастіонами оточений з трьох боків ровом. Замковий двір забудований по периметру цегляними корпусами. Три з них двоповерхові, один — триповерховий. До замку передбачено два в'їзди. Головним корпусом тут вважається палац, розташований у південно-східній частині. Він прямокутний у плані, триповерховий, з двома входами. Між. входами на рівні другого поверху раніше був балкон з балюстрадою, що спиралася на аркадну галерею першого поверху. У 1976 р. замок частково реставрований[18, с.26−27].

Дуже цінні пам’ятки збереглися у місті Володимир-Волинському. Земляні вали замку Х-ХІV ст. залишки старовинного городища Київської Русі-України X ст., заснованого на тому місці кн. Володимиром Великим, від чого і пішла назва міста — Володимир. В XVII і XVIII ст. замок руйнується і втрачає стратегічне значення. Збереглися лише вали висотою 9−10 м, що оточують площу .

Святогорський монастир у Зимному (XV ст.,) займає вигідне в оборонному відношенні положення. Він збудований на мисі, який круто обривається з двох боків до заплави р. Луг. У плані має форму неправильного чотирикутника, в кутах якого розташовані квадратні й одна кругла вежі. В південній стіні містяться також квадратна в'їзна вежа-дзвіниця і кругла вежа. Прості призматичні об'єми веж опоясані поребриком, який проходить над карнизом .

До складу комплексу входять Успенська церква, оборонні стіни з чотирма кутовими вежами та п’ятьма брамами, трапезна з церквою, школа, господарські будівлі. На північному плато розташована невелика за розміром церква, поряд з нею — вхід до печер з підземною Варлаамською церквою[20, с.125−126] .

Миколаївський монастир у Мильцях — це комплекс, куди входять Миколаївська церква, келії з трапезною і теплою церквою, дзвіниця, будинок настоятеля, колишня лікарня і церковно-приходська школа. Збереглися в'їзна брама і частково зовнішні стіни.

Значну цінність мають найдавніші монастирські будівлі - церква й дзвіниця. Монастир відомий ще до XVI ст. У XVIII ст. здійснено деякі будівельні роботи, збудовано кам’яні келії, будинок настоятеля та ін. Наступним періодом реконструкції і будівництва монастиря був кінець XIX ст.: перебудована дзвіниця, будинок настоятеля, келії з трапезною й церквою, будується лікарня, церковно-приходська школа.

Об'ємно-просторова структура Миколаївської церкви вирішена у вигляді тринефного триапсидного хрестовокупольного давньоруського храму, в якому творчо переосмислені принципи волинських майстрів XVI ст. [13, с. 54,60].

Культурні ресурси Волинської області представлені музеями різноманітної специфіки, які є унікальними у своєму роді, а більшість їх експонатів є неповторними витворами мистецтва.

Книгодрукування, як відомо, розпочалося у Волинській області ще в XV ст. в Луцьку, і в інших місцях, при монастирях починали друкувати релігійну та світську літературу. Тепер лучани та гості міста мають змогу ознайомитися з історією книгодрукування в цьому краї, оглянути рідкісні експонати стародруків.

Таку можливість дає новостворений Музей книги, облаштований у приміщенні замку Любарта. Основу музею склали стародруки, які передав місту архієпископ Рівненський та Острозький Варфоломій — уродженець Любомльського району Волинської області.

Викриття культурного закладу стало можливим завдяки сприянню і допомозі міського голови Антона Кривицького.

Музей має два зали і налічує близько 300 рідкісних книжок — як рукописних, так і першодруків. Серед них — 42-рядкова Біблія німецького винахідника XV сторіччя Йогана Гутенберга, гравюра, твори, видані Львівським Успенським братством, Києво-Печерською лаврою, Чернігівською друкарнею. Почаївською лаврою.

Найстаріша книжка «Тріоть пісна», яка побачила світ 1644 року в друкарні Успенського братства у Львові. Це збірник богослужінь. Окрім книжок, в музеї виставлені друкарський і ліногравюрний верстати, прес для паперу, виготовлені в XV—XVIII століттях.

Хотілося б виділити Волинський краєзнавчий музей у Луцьку, який знайомить туристів з народними промислами та обрядами українців Волинської області. Тут зберігаються предмети побуту остготів, Качинський срібний скарб антів, колекція безцінних старожитніх волинських ікон, рукописи Лесі Українки тощо. Художній відділ музею знайомить з полотнами Хосе Рібери, Жака Куртуа, В. Касіяна, І. Айвазовського, О. Валенти та інших митців Європи.

Також унікальним у своєму роді є музей Волинської ікони, він містить унікальну колекцію автентичного українського іконопису волинської школи XVII — XIX ст.

Володимиро-Волинський краєзнавчий музей — один з кращих музеїв древньої Волині. Основу його експозиції становлять унікальні археологічні знахідки з літописного Володимира, заснованого князем Володимиром Великим після приєднання західноукраїнських земль до складу Київської Русі. У XI—XIII ст. град Володимир був найбагатшим й найвелелюднішим містом історичної Волині, її адміністративним і духовним осередком. З тих часів збереглися величні укріплення — вали давньоруського городища й унікальний Мстиславів храм XI ст., нині разом з музеєм включені до складу Державного історико-культурного заповідника «Володимир» [16, с.139−141]. .

Досить цікавим є Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки — єдиний музей цієї тематики у Західному регіоні. Музей створений в 1999 році з ініціативи громадської організації «Джерела» (керівник організації Ярослав Чисюк) за. Згідно з наказом музей розбудовується на громадських засадах за рахунок коштів цієї організації. Для розміщення музею Міністерство оборони України виділило у центрі міста Луцька військове містечко площею близько одного гектара і дві будівлі 1925 року забудови загальною площею понад 900 метрів квадратних.

На сьогодні фонди музею налічують понад 1000 експонатів.

В селі Рокині створено Міжгосподарський народний музей історії сільського господарства Волинcької області. Його численні експонати розповідають про виникнення і розвиток землеробства і тваринництва на теренах області, починаючи від первісно-общинного ладу і до сьогоднішніх днів. Експозиція під відкритим небом відтворює пам’ятки дерев’яного будівництва: господарські будівлі, житлові будинки, об'єкти позасадибного будівництва (вітряки, криниці, корчми).

2.4 Сакральні пам’ятки Надзвичайно привабливими пам’ятками архітектури є сакральні споруди (церкви, костели, синагоги тощо). Тут важливим показником цінностей виступає не стільки вік пам’яток архітектури, як стильові ознаки, за якими криється вік споруди, навіть мистецька цінність об'єкту. Комплекси культових споруд переважно знаходяться у великих містах.

Найоригінальнішим і найбільш привабливим видом народної архітектури в Україні є дерев’яні церкви, які вважаються шедеврами світової архітектури, а також дзвіниці, каплиці і навіть плебанії (місце проживання церковнослужителів).

Щодо даного виду історико-культурних ресурсів, то він у Луцьку представлений яскравим ансамблем. Здвиженська церква 1619−1888 рр. Церква була головним храмом Луцького Здвиженського братства, її спорудження припадає на 1619−1622 рр., коли у будівництві мурованих храмових споруд утверджуються традиції дерев’яного народного зодчества. Спочатку храм мав традиційну тридільну планувальну структуру. Тридільність визначалася і в об'ємі відповідними завершеннями над навою і вівтарем. Над притвором височіла оборонна вежа. З 1803 р. храм поступово перетворився на руїни. І лише у 1888 р. починається його відродження. З автентичних елементів споруди збереглася апсида з характерним аркатурним фризом XVII ст.

У Луцьку з 1604 до 1773 р. релігійну, освітню й будівельну діяльність проводили представники католицького ордену єзуїтів. Володіючи значними коштами та маючи великі амбіції, вони звели свій величний костел і колегіум у центральній частині міста, надавши комплексові домінантної композиційної ролі. Він замінив собою ділянку оборонного муру Окольного замку і збільшив його обороноздатність, оскільки був пристосований до оборони.

Костел та колегіум єзуїтів був закладений 16 червня 1616 р. Склепіння почали будувати 1630 р., а баню зводили протягом 1637−1638 рр. Обидві вежі закінчили 1642 р.

Костел являє собою тринавову хрещато-баневу базиліку на основі грецького хреста з дещо вкороченими бічними раменами З-поміж костелів східних єзуїтських провінцій луцький є найбільшим. Його розміри в плані (разом з вежами) — 39×53 м. Висота споруди від підлоги нав до хреста над банею — 40,25 м. Підвали заглиблені на 6 м. Костел прикрашають скульптури, ліпнина, в тому числі герб Павла Волуцького, а також живопис, зок-рема зображення давніх луцьких костелів, та різьблені меблі[21, с. 39].

Наступною архітектурною пам’яткою, яка у гарному вигляді збереглася до наших днів є Бернардинський монастир. Комплекс належить до найвизначніших архітектурних витворів України доби барокко.

Оригінальна об'ємно-просторова композиція обумовлена місцем розташування — пагорбом над долиною р. Стир при колишньому в'їзді в місто. Початок будівництва монастиря належить до 1720 р., коли заклали його фун-даменти у формі підкови, аби він одночасно був ще й замком для оборони шляху, що вів до міської фортеці. У 1737 р. закладено мурований костел з центричним планом.

У 1877−1879 рр. під керівництвом архітектора Раструханова костел перебудовано на православний собор.

Покровська церква побудована у XVст. Була реконструйована в 1873—1876рр. Олійні розписи оновлювалися в 1932 та 1966рр. Колись тут була ікона Волинської Богоматері, яка відноситься до XIII-XIVст. Зараз зберігається у Києві .

До пам’яток архітектури Луцька, які на даний час не виконують своїх прямих обов’язків, або не зберегли свого первісного вигляду, належать декілька об'єктів, кілька із них наведено нижче.

Монастир Домініканців, який споруджений 1390р. Перебудований у XVIII ст. на кам’яний. 1847 року ліквідовано. В колишніх келіях почав діяти військовий шпиталь. Зараз це будинок творчості.

Хрестовоздвиженська церква, споруджена в 1619р. Спочатку була дерев’яна, потім поступово перебудовувалася в кам’яну. Є підземелля. Після пожежі перебудувалася 1890р., але потім ще неодноразово перебудовувалася.

Синагога XIV-XVI ст., не зважаючи на заборони і обмеження щодо будівництв синагог пап Олександра Третього (1159р.) та Пйотрковського (1542р.), як справжній шедевр оборонного будівництва, вона входила в оборонну ланку кільця Обхідного замка. Зазнала багато руйнувань. Майже була знищена в 41−44 роки ХХ ст. Відреставрована 1981 р., на 2001 рік в приміщенні був спортзал.

Монастир Брігідок, споруджений на місці палацу XVI ст. у 1624р. Пожежа 1724 завдала шкоди, тому був частково перебудований і відновлений. 1846 р монастир закрито, тут влаштували в’язницю, а потім — музичне училище[51].

Троїцький костел в селищі Олиці був закладений 1635р. такими архітекторами: Б. Моллі і Я. Маліверн, які завершили свій витвір у 1640р. Костел був декорований скульптурами і різьбами М. Ерленберґа. До комплексу входять: дзвіниця (1635−1640рр.), вежі (1635−1640рр.).

Петропавлівський костел в селищі Олиці 1450р. Найдавніша римо-католицька споруда Волинської області, перебудований в 1612р.

Яскравим прикладом непохитності та витримки можна вважати Загорівський монастир у с. Старому Загореві, який був заснований родиною Загорівських у XVIст. Тут були виготовлені рукописні книги: Затоструй, Євангеліє, Мінеї. Монастир до 1719р був православним, потім прийняв унію, і з 1839 знову православним .

Біля монастиря в 1943 відбувся відомий бій чоти Української повстанської армії з гітлерівцями і польською колаборантською поліцією. На честь героїв встановлено пам’ятний знак.

Троїцька церква (1567 р.) в с. Зимне. Храм є складовим об'єктом комплексу Зимненського Святогірського монастиря, хоч і розташований за межами оборонних укріплень. Досить проста форма споруди, запозичена в дерев’яному народному зодчестві, позначена вишуканими пропорціями і пластикою форми. Дводільний за структурою храм складається з нави і півциркульної апсиди-вівтаря, перекритих зрізаними склепіннями. Це унікальна пам’ятка мурованої архітектури Волині .

В селі Лудин збереглася Миколаївська церква 1601 р. Ця церква є характерним зразком традиційного дерев’яного храмового будівництва Волинської області. За об'ємно-планувальною структурою це тризрубний, одноверхий храм, поширений і в інших регіонах України того часу. Центральний зруб — наву — перекрито невисокою восьмигранною банею. Сучасний вигляд храму спотворено надбудовою двоярусної дзвіниці над бабинцем у XIX ст.

Церква св. архангела Михаїла розташована на околиці села Білосток, на не-високому пагорбі. ЇЇ подвір'я в давнину захищали рів та земляний вал.

Упродовж 1736−1796 рр. монастир був уніатським; у 1776 р. при ньому створено школу. В цей же час збудовано цегляний Г-подібний у плані двопо-верховий корпус келій в західній частині монастирського подвір'я (не зберігся). Після третього поділу Польщі, у 1795 р. церква стала парафіяльним право-славним храмом.

Михайлівська церква — цегляна тринавова одноапсидна будівля, яку за планово-просторовою структурою можна назвати базилікальною, бо її середня нава вища за бічні. Храм — шестистопний. Над квадратними в плані бічними членуваннями нартекса симетрично підносяться дві вежі. Верхній ярус кожної вежі - восьмигранний, перекритий банею з декоративною маківкою .

Внаслідок перебудов XVIII ст., які досить органічно доповнили храм XVII ст., створено оригінальну будівлю, яка належить до самобутніх церковних споруд Волинської області [11, с.76;96].

В с. Залісоче слід відзначити Стрітенську церкву 1784 р. За типологічними ознаками належить до центричних, однобаневих. У плані це восьмигранна споруда, у товстих стінах якої зі сходу утворено півциркульну нішу — вівтар, із заходу — притвор у вигляді ніші й виступу невеликої прибудови. Завершується церква восьмигранною банею. Споруда відзначається лаконізмом об'ємно-просторового вирішення і вишуканістю пропорцій. Це визначна пам’ятка мурованого храмового будівництва Волині доби пізнього бароко .

Дуже цінні пам’ятки збереглися у місті Володимир-Волинському. Земляні вали замку Х-ХІV ст.

Собор Успіння Богородиці у Володимир-Волинському є видатною пам’яткою волинської архітектури давньоруського періоду, він збудований у 1160 р. волинським князем Мстиславом Ізяславовичем. Після Берестейської унії 1596 р. храм став уніатським кафедральним собором. Протягом ХVII-ХVIII ст. він зазнав перебудов, метою яких було надання првославному храмові вигляду костелу. В цей період до західного фасаду симетрично прибудовано дві вось-мигранні башти-дзвіниці, а між ними — портик, завершений фронтоном; збільшено площу будівлі; частину первісних вікон закладено, інші - розтесано. Після цих перебудов уся споруда ззовні набула барокових шат.

Василівська церква-ротонда (кругла в плані будівля) — досить рідкісний тип храму, витончена творчість геніального майстра, яка не має собі аналогів у світовій архітектурі. У плані це майже кругла 8-ми пелюсткова форма, що складається з поєднання відтінків дуг. Хоч церква невелика, за традицією стародавньої архітектури Галичини і Волині вона має два портали: один із них оздоблений кам’яним різьбленням, другий (західний) — простіший. Колись церква була увінчена шоломоподібною покрівлею .

Жидичинський монастир (XIII ст) в с. Жидичині також є яскравим прикладом «прекрасного» на Волинській землі. Як свідчить літопис Іпатіївського списку, сюди приїжджав 1277р. молитися Галицько-Волинський кн. Данило. У 1662 р. в монастирі під ім'ям ченця Гедеона жив син Б. Хмельницького Юрій. До ансамблю монастиря належать: Миколаївська церква (1723р.), дзвіниця (XVIII ст.) і дім єпископа (1723р.) .

Миколаївський монастир у селі Мильцях—це комплекс, куди входять Миколаївська церква, келії з трапезною і теплою церквою, дзвіниця, будинок настоятеля, колишня лікарня і церковно-приходська школа. Збереглися в'їзна брама і частково зовнішні стіни.

Значну цінність мають найдавніші монастирські будівлі — церква й дзвіниця. Монастир відомий ще до XVI ст. У XVIII ст. здійснено деякі будівельні роботи, збудовано кам’яні келії, будинок настоятеля та ін. Наступним періодом реконструкції і будівництва монастиря був кінець XIX ст.: перебудовано дзвіниця, будинок настоятеля, келії з трапезною й церквою, будується лікарня, церковно-приходська школа.

Церква Різдва Богородиці в м. Камінь-Каширському — яскравий приклад дере’яної церковної архітектури, вона розташована серед рядової житлової забудови в колишньому передмісті і сприймається лише в межах безпосередньо прилеглої до неї території. Зведена в 1723 р., будівля первісно мала три верхи, але в 1880 р. замість одного верху надбудовано дзвіницю. Очевидно, водночас з цим до східної стіни вівтарного зрубу був прибудований невеликий об'єм допоміжного приміщення біля вівтаря, а в 1950;ті роки — додатковий каркасний притвор біля північної стіни бабинця .

За виразністю та майстерністю виконання декоративного оздоблення церква Різдва Богородиці не має собі рівних у монументальній дерев’яній архітектурі Волинської області і відбиває добу найвищого розквіту волинської архітектурно-будівельної школи .

Іллінська церква (1700р.). Вона також є дерев’яною. Остаточно її перебудовано в 1886, надано їй ознак московської архітектури.

Церква Успіння Богородиці, що знаходиться в с. Качин посідає важливе місце в структурі старовинного поліського села, просторово об'єднуючи центральну частину Качина та мальовниче узбережжя розташованого поруч з ним озера. Згідно з літературними джерелами, церкву зведено в 1589 р. Первісно вона являла собою один з найдавніших в Україні різновидів дерев’яних храмів з дзвіницею над бабинцем.

У 1775 р. відбулася реконструкція, яка суттєво змінили об'ємну композицію споруди, дещо наблизивши її до церков хатнього типу.

Успенська церква має виняткову історико-архітектурну цінність як одна з найбільш ранніх пам’яток дерев’яної архітектури на території Волинської області .

Церква св. Димитрія в селі Гішин розташовується в глибині старого сільського кладовища, виходячи південним фасадом на мальовничу долину р. Тур'ї. Належить до найбільш ранніх пам’яток дерев’яної архітектури України (1567 р.).

Церква — тризрубна, одноверха, з невеличкою каркасною дзвіницею над низьким безвіконним бабинцем .

Церква Різдва Богородиці в с. Здомишель відрізняється своєю виразністю, збудована в 1643 р. вона належить до найдавніших пам’яток дерев’яної архітектури області з характерним для них складним нашаруванням різних будівельних етапів .

Особливої виразності будівлі надає шестигранна дзвіниця над бабинцем, скульптурна пластика якої підкреслена невисокою аркадою-галереєю 3-го ярусу. Композиція церкви відзначається тонким моделюванням форми та вишуканими пропорціями, що дає змогу зачислити її до найкращих зразків дерев’яної архітектури Полісся .

Широко відома церква Успіння Богородиці в с. Низкиничі, збудована наприкінці 40-х років XVII ст., — єдина споруда, яка збереглася від будівель укріп-леного родового монастиря, заснованого в 1643 р. київським старостою А. Киселем, похованим у 1653 р. у склепі під церквою.

Успенська церква в Низкиничах (див. Додаток С) — яскравий витвір волинської архітектурної школи, видатний зразок церковного будівництва України середини XVII ст. Саме цей храм дав початок будівництву визначних хрещатих п’ятидільних п’ятиверхих храмів .

Спасо — Преображенська церква у с. Нуйно належить до найбільш ранніх із збережених на території Волинської області дерев’яних храмів, час зведення яких — середина XVI ст. — можна визначити вельми умовно.

Особливий інтерес у пам’ятці викликає конструкція її центрального верху, що являє собою систему з двох восьмериків, розташованого між ними рубленого восьмигранного склепіння та чотирьох плоских пандатив, за-допомогою яких здійснюється перехід від нижнього четверика до восьмикутного в плані перекриття. Ця особливість пам’ятки, помножена на властиву найдавнішим дерев’яним храмам України вежоподібну композицію центрального об'єму, перетворює її на надзвичайно цінне свідчення початкової стадії формування волинської школи українського дерев’яного зодчества .