Розробка одноденного екскурсійно-краєзнавчого маршруту «Канів історичний»

http://www..ru/

Відділ освіти Канівського міськвиконкому Міський центр туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді

«Історія міст і сіл України»

Розробка одноденного екскурсійно-краєзнавчого маршруту

«Канів історичний»

Виконавці роботи:

вихованці гуртка «Спортивне орієнтування» МЦТКСЕУМ Керівник гуртка:

Гудим Максим Олександрович Канів 2012

Вступ

Маршрут даної краєзнавчої екскурсії включає розгляд урочищ Канівського масиву від Чернечої гори до Сухого потоку.

Пізнавальна цінність маршруту полягає у тому, що на даній ділянці Канівського масиву, було виявлено і досліджено поселення ранньобронзової епохи першої половини II тис. до н.е. (в урочищі Ісковщина), що є найбільш стародавнім слідом людського життя на території сучасного Канева.

Також на цій ділянці масиву місто в XV — XVIII столітті утворювався за рахунок козацьких поселень. Перепис 1552 року фіксує тут невеликі хутори і поступово Канів стає своєрідною козацькою святинею. За даними люстрації Київського воєводства 1616 року в Каневі налічується 1346 козацьких «неслухняних» дворів і 160 «слухняних». У 1625 році утворюється Канівський реєстровий полк. Перші Канівські полковники Кулага Іван (1630), Данило (1632−1634), Боярин Іван Іванович (1638), Сікірінский Амвросій (1638), Голуб Юрій (1644 — 1646).

В урочищі Монастирок було поховано видатних гетьманів війська запорізького Івана Підкову (1578), Якова Шаха (+1578) і Самійла Кішку (1602).

Довідкові дані про екскурсійно-краєзнавчий маршрут

Тема екскурсійно-краєзнавчого маршруту:

Пізнавально-екскурсійний розгляд геологічних та історичних пам’яток Канівського масиву від Чернечої гори до Сухого потоку.

Перелік населених пунктів:

Маршрут пролягає в межах міста Канева.

Екскурсійні об'єкти:

Урочище Монастирок — яр Меланчин потік. Монумент пам’яті козацької слави. Комашиний яр. Гора Пилипенкова. Урочище Бесарабія. Холодний яр. Урочище Ісковщина. Гнила балка. Гора Лиса. Гора Мала Гончариха. Сорочий яр. Гора Гончариха. Куток Цегельня — яр Сухий потік.

Вік учасників:

Маршрут розрахований на школярів середньої та старшої ланок.

Сезонність:

Початок березня.

Спосіб пересування:

Громадським транспортом по місту до зупинки «Монастирок», а потім пішки.

Відстань: 5 кілометрів.

Схема маршруту

Опис оглядово-пізнавальних об'єктів на маршруті

краєзнавчий екскурсія канівський масив

Урочище Монастирок (Додаток 1). Тут в балці Меланчиного потоку розташоване урочище Монастирок, здавна славилося родовими майстрами гончарної справи. Сировиною для гончарної продукції служать розкриваються ярами дуже пластичні і в’язкі Батські глини. Але більш за все урочище Монастирок згадують у зв’язку колишнім тут козацьким монастирем.

На Січі Богдан Ружинський почав своє гетьманство з реформування військової організації козаків. Він заснував полки за назвами міст, де вони утворювалися. Серед перших створений був і Канівський полк, а сам Канів поступово стає козацькою святинею.

Сюди поверталися доживати свій вік літні січовики, які вже не могли брати участі в походах. В середині XVI століття вони заснували тут Канівський православний чоловічий монастир, від чого збереглося і назва сучасної околиці міста Монастирок, а оскільки їх називали ченцями або чернецями, то і гору, на якій вони оселялися, назвали Чернечій.

У цьому монастирі знаходили останній притулок опальні козацькі ватажки. Сюди, у 1578 році перевезли козаки останки славетного гетьмана Івана Підкови, виданого зрадниками і страченого у Львові.

У Каневі поховано ще одного козацького гетьмана — Якова Шаха. В історію ці гетьмани увійшли як побратими.

Також за народними переказами, які дійшли до нас від Михайла Максимовича, в гробницях монастиря похований і гетьман Самійло Кішка.

Меланчин потік (Додатки 1, 2). У 1239 році відбувся наступ татаро-монголів на Київ. Шлях до нього пройшов через Канів, Загарбники йшли від р. Тясмин, наступаючи на Пороські землі. Під Каневом Батий, перейшовши біля Княжої гори брід через Дніпро, розділив своє військо на дві частини, послав одну на Переяслав та Київ, а меншою оточив Родень і Канів. За легендою, біля Родня на бій з ворогами піднялися канівські жінки, яких повела за собою найвродливіша і найсміливіша, — юна Меланка. На смерть стояли вони на канівських кручах, знищуючи ворогів. Але сили були не рівні. Під стрімкою горою, біля гомінкого потоку останньою схилилась, випустивши з рук меч, Меланка. Тому й назвали в народі цей потік, який омиває Тарасову гору із західної сторони, — «Меланчин».

Існує й інша версія назви потоку. Проходили століття, а потік стислий Пилипенковою і Чернечою горами, спокійно вливав в Дніпро богом даний дар. Жителі Монастирка користувалися його світлою, як сонячний день, водою. Але одного разу розійшлася сильна гроза, потоки якої замили і замутили джерела, і жителям довелося носити воду з Дніпра. Найважче давалося це самотній жінці - Меланії, у якій і дозріли наміри очистити замиті джерела. Вона взялася за цю роботу. Інші жителі так же дружно підтримали її. Коли до одного з джерел залишилося зняти кілька пар багнетів зволоженою глини, розм’яклий гірський схил звалився. Ті, кого обвал не дістав, з усіх сил рятували завалених. Відкопали їх ледве живих, але врятувати Меланію не вдалося. Пам’ять про неї залишилася жити в назві потоку.

1. Гора Пилипенкова 2. Гора Чернеча. 3. Яр Комашиний. 4. Урочище Монастирок

Монумент пам’яті козацької слави (Додаток 3). У гирлі Меланчиного потоку між Пилипенковою і Чернечою горами на розі доріг, які ведуть до могили Великого Кобзаря та місцевості, де знаходився козацький монастир, встановлений Монумент пам’яті козацької слави, в центрі якого знаходиться пам’ятник отаману Івану Підкові.

Тут же встановлено пам’ятну плиту славним лицарям України. Пам’яті гетьманів війська запорізького похованих у Каневі: Івана Підкови (1578), Якова Шаха (+1578) і Самійла Кішки (11 602).

На вічне нагадування про Канівських князів: Мстислава Володимировича (1194−1203), Святослава Ярославовича (1207−1223).

Про ватажків Канівського козацтва: Остафія Дашковича (1535), гетьмана-князя Дмитра Байду Вишневецького (1563), гетьмана Павла Бута (Павлюка) (1637), полковників Семена Бута (1618) і Гирю Канівця (1618), полковників Канівського полку Станіслава Гурського (1639−1648), Івана Голоту (1648−1649), Семена Савича (1649−1651), Федора Стародуба (1653−1658), Андрія Бутенко (1658), Івана Лизогуба (1659−1662), Якова Лизогуба (1666−1669), Івана Дмитренка (1670) та інших славних українських лицарів.

Комашиний яр (Додаток 18). Між Горою з берізками, Тарасовою горою і Монастирком розташовується зниження, зайняте двома ярами, що зливаються між собою — Комашиним і Меланчиним потоком.

Комашиний яр — один з найбільш розгалужених ярів поблизу м. Канева, у нього понад 20 великих розгалужень. Протяжність яру 2600 м, глибина врізу досягає 45 м. і більше.

Комашиний яр в нижній частині приурочений до дна стародавньої плоскодонної долини, що має ширину до 350 м. Морфологічно це балочна долина, виконана товщею лесовидних суглинків з прісноводної малакофауни (Suecinea oblonga, Pupa muscorum). Очевидно, ця долина закладена в післядніпровський час, але до валдайського заледеніння.

В присхилових частинах балки та поблизу схилів «гір» можна спостерігати своєрідні кам’яні розсипи. В.В. Різниченко вважав їх «реліктами пустель». В. Г. Бондарчук, заперечуючи їх пустельне утворення, пояснює накопичення уламків шляхом вивітрювання і площинного змиву, при цьому віддаляються дрібні частинки порід, а великі уламки залишаються на місці.

Гора Пилипенкова (Додатки 4, 5, 6). На південно-східній околиці урочища Бессарабії знаходиться Пилипенкова гора. Багата своїми скарбами гора століттями руйнувалася, не маючи гарного господаря. Але, нарешті, щастя підкотилося: біля її основи вибрав собі місце для садиби прибулий до Канева чоловік. Швидко побудувавши будинок, взявся за гору. І так наполегливо, що сусіди з Монастирка через якихось сім років не впізнали гірський схил, який перебував з боку Меланчиного потоку. Він зазеленів молодий гаєм. Батько з сином Василем засаджували — надійний заслін від ерозії, наполегливо дернували схили.

Урочище Бесарабія (Додатки 7, 8). З давніх часів тут селилися люди. Але назва Бесарабія поселенню дісталося тому, що тут селилися люди, які прибули з Бессарабії, рятуючись від турків.

1. Гора Пилипенкова. 2. Шевченкова алея

Холодний яр (Додатки 9, 10). Урочище Ісковщина від наступного урочища Бесарабії відокремлює Холодний яр. По яру проходять вулиці, поєднуючи житлову забудову Ісковщини і Бесарабії з основною магістраллю Канева вулицею Шевченка. Яр покриває густа рослинність, яка сприяє в літній час приємній прохолоді. Мабуть від різкого річного контрасту температур, місцеві жителі і назвали яр Холодним.

Урочище Ісковщина (Додаток 11). На початку XVIII ст. на мало або зовсім ненаселених Канівських висотах з’явилися шукачі скарбів. Один з них гаряче взявся розкопувати гори Пилихівку (Додаток) і Лису. І навіть не сам, а з напарником, так як мав невеликі заощадження. Але, остаточно зневірившись у надії розбагатіти і втративши заощадження, насилу зліпив хатку і оселився в ній, звідки і продовжував вести свої пошуки. Пізніше жителі цих гір назвали місцевість, де жив шукач скарбів Ісковщиною, так як одним з перших поселенців і був шукач-невдаха, якого по-своєму звали Ісков.

Поселення ранньобронзової епохи. Починаючи з 1957 р., Канівська експедиція Київського університету під керівництвом автора даної праці провела на Канівщині невеликі розкопки низки поселень, зокрема в урочищі Ісковщина…

В 1961;1962 рр. розкопки цього поселення проводилися загальної експедицією Київського університету та Інституту археології Академії наук УРСР.

Поселення в урочищі Ісковщина розташоване на високому правому березі Дніпра. Воно знаходиться в 2−3 км. південніше центру Канева (1,5−2 км. від міської пристані). Ісковщина ніби самою природою створена для життя людини. Одна її частина — висока і крута — захищена глибокими ярами, а інша — круто обривається до Дніпра, створюючи важко доступну, майже вертикальну стіну заввишки 15−20 м. Вся територія поселення поросла густою травою і нічим не відрізнялася від навколишньої місцевості.

Під час розкопок поселення вдалося виділити окремі ділянки, пов’язані з різними галузями діяльності його мешканців. Так, при розкопках східних ділянок поселення на глибині 45 см були виявлені залишки вогнища, скупчення кераміки від роздавлених судин, господарські ями та ін. Стало очевидним, що то були залишки житла.

За загальним типом обладнання будинків, розміром і характером вогнища житло наближаються до наземних споруд, розкопаних І.І. Артеменко в ряді поселень племен середньодніпровської культури, які жили в Верхньому Придніпров'ї. Простежуються також загальні риси з житлом племен фатьянівської культури.

Знаряддя в основному виготовлялися з каменю і кістки. Кам’яні знаряддя представлені шкребками, топірцем, наконечниками стріл. З кістяних знарядь знайдено — шило, проколки, топірці.

Значного майстерності жителі поселення досягли у виготовленні глиняних судин. При підрахунку їх днищ і вінців стало очевидним, що в споживанні жителів було близько 600 — 700 судин ручної ліпки.

На підставі вивчення керамічних виробів, знайдених під час розкопок поселення в урочищі Ісковщина, можна припустити, що воно існувало в ранній період бронзового віку, тобто в першій половині II тис. до н.е.

Таким чином, поселення ранньобронзової епохи є найбільш стародавній слід людського життя на території сучасного Канева. У цей період територія Канева та його околиць була порівняно густо заселена.

Гнила балка (Додаток 13). Лиса гора своїм слоновим хоботом «впирається» в Гнилу балку, викликаючи в ній підвищену вологість повітря. По балці проходить вулиця Ісковщина, яка з'єднує основну магістраль Канева вулицю Шевченка з житловим масивом Ісковщина.

Гора Лиса (Додатки 12, 13, 15). Лиса гора, іншої назви, напевно, і не мала, тому що споконвіку світила в небо голою верхівкою і лисою придніпровською стороною. Стверджують що Лиса гора своєю формою схожа на слона з опущеною головою. Можливо на це, дехто, не знаючи прийнятого місцевого назви гори, називає її Слоновою. Хоча більш вірогідніше назва Слонова походить тому, що у верхній частині розрізу пісків на цій горі був знайдений зуб слона.

Існує також старовинний переказ про скарби Лисої гори. «Колись дуже давно, на Лисій горі, яка стоїть поблизу гори Гончариха, жив знаменитий, але скупий гончар. Він виготовляв дуже красиві і міцні гончарні вироби, які охоче купували на базарах. Гончар володів великим секретом виробництва, запозиченим у потойбічному світі. Всі зароблені гроші він вночі закопував на Лисій горі. У гончара була надзвичайної краси дочка, яка зводила з розуму не одного хлопця на Сельці. Коли дівчина виросла, гончар, бажаючи видати її за найбагатшого купця, почав вимагати за неї великі гроші. Довго не засилали до неї сватів… Але згодом полюбив її бідний швець, якому вона відповіла взаємністю, і вирішили вони побратися. Батько довго її відмовляв, однак дівчина стояла на своєму. Тоді він розсердився, і пішов до ворожки, яка дала йому зілля, яке мало відвернути її від хлопця. Але чи було неправильне то зілля, або невірне його дозування, почала дівчина хворіти і згодом померла. Засумував гончар і згодом помер, перед цим прокляв усе своє багатство. З того часу на свято Івана Купала на цій горі часто горять сині вогні, вказуючи місця, де були закопані скарби «.

Сорочий яр (Додаток 14). За Бабенківською левадою починається Сорочий яр, він в'ється в гори під різними кутами нагадуючи сорочий хвіст. Північний відріг якого забудований в даний час гаражами. Чи то від того, що тут водилося колись багато сорок, чи то від того що тут жила жінка на ім'я Сорока, але назва закріпилася і залишилася досі.

Гора Гончариха (Додаток 16). Назва гори — Гончариха пішло від кутка гончарів, які проживали у її підніжжя. У XVII — XVIII ст. в Каневі розвиваються місцеві промисли. Тодішній Канів був добре відомий по всій Наддніпрянщині, як стародавній осередок гончарства. Гончарний кут розташовувався не в самому місті, а в передмістях — на Гончарисі, Монастирку, Бесарабії. Виготовляли керамічні вироби тут не одне століття. На згаданих Канівських околицях жили «сиві гончарі, що вік свій без упину з глини і пісень ліпили Україну». Серед умільців — канівчан особливо славився майстер Йосип Білинський. У 1726 — 1729 роках він прикрашав ліпним орнаментом Успенську церкву Києво-Печерської Лаври. Його робота викликала захоплення навіть у досвідчених і вимогливих спеціалістів.

Куток Цегельня (Додаток 17). Поруч з горою Гончариха надалі утворився куток Цегельня. Район Цегельня — це велике плетиво багатих добротної глиною ярів. Вода колись повноводного Сухого потоку створила невичерпні умови для виготовлення цегли. І наші пращури в далекі часи, маючи потужний цегельний завод, сприяли своїми виробами перебудові Канева і його обороні, споруджуючи цегляні перемички між придніпровськими горами.

Яр Сухий потік (Додаток 17). За горою Жидівка і слобідкою Сельце розташований яр Сухий потік, в нижніх частинах якого розміщуються житлові квартали. Схили яру штучно засаджені лісовими породами дерев, їх вертикальне планування, незважаючи на значну крутизну, не проводилося. Яр Сухий потік розсікає навхрест простягання складчастих структур через 100−400 м. У середній частині, яр має вигляд молодої ерозійної долини. Глибина яру досягає 30−40 м.

Схема розташування урочищ пов’язаних з яром Сухий потік:

1 — Бардащина. 2 — Гора Буханівка. 3 — Гора Гончариха. 4 — Цегельня Тут в хаті над Сухим потоком в 1925 р. народилася Галина Олександрівна Гриненко, відома українська поетеса і письменниця. У своїх перших віршах про Сухий потік вона писала:

…Все на своїм шляху вергає

Нам може вкоротить життя.

І тільки Дніпр його всмиря.

Як розхвильоване дитя.

Виконавці роботи

1. Сидоренко Віталій Сергійович шк. № 1 5-А кл. Вул. Гайдара, 19

2. Нікішин Олексій Ігорович шк. № 1 5-А кл. Вул. Леніна, 134, кв. 5

3. Бондар Анна Сергіївна шк. № 1 6-А кл. Вул. Жмаченка, 9

4. Цибульник Вікторія Русланівна шк. № 1 6-А кл. Вул. Кірова, 19

5. Степура Іван Віталійович шк. № 1 8-Б кл. Вул. Леніна, 115, кв. 2

6. Карпенко Юлія Юріївна шк. № 1 6-А кл. Вул. Чупилки, 47

Керівник гуртка: Гудим Максим Олександрович

Адреса керівника гуртка: 19 002, м. Канів, вул. Гната Хоткевича, буд. 25, тел. 3−84−92

Установа: Міський центр туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді

Адреса установи: 19 002, м. Канів, вул. Героїв Дніпра, буд. 41, тел. 3−30−64

Додаток 1

Урочище Монастирок — яр Меланчин потік

Додаток 2

Вид на долину Меланчиного потоку з Пилипенкової гори

Додаток 3

Монумент пам’яті козацької слави (пам'ятник отаману Івану Підкові)

Додаток 4

Вид на Пилипенкову гору з гирла Меланчиного потоку

Додаток 5

Вид з Пилипенкової гори на Чернечу

Додаток 6

Західний схил Пилипенкової гори

Додаток 7

Урочище Бесарабія

Додаток 8

Вид на Урочище Бесарабія з гори Пилихівка

Додаток 9

На дні Холодного яру

Додаток 10

Вид на Холодний яр із східного схилу гори Пилихівка

Додаток 11

Вид на урочище Ісковщина з північного схилу гори Пилихівка

Додаток 12

Вид на Лису гору з північного схилу гори Пилихівка

Додаток 13

Вид на Лису гору та Гнилу балку з гори Пилихівка

Додаток 14

Вид на Центральний відріг Сорочого яру

Додаток 15

Вид із східної сторони г. Гончариха на Малу Гончариху та Лису гори

Додаток 16

Вид із західної сторони г. Гончариха на місто

Додаток 17

Вид із г. Гончариха на долину Сухого потоку та куток Цегельня

Додаток 18

Початок Комашиного яру