Зовнішньоекономічна діяльність

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ Факультет ПММ Кафедра ЕК Курсова робота на тему «Зовнішньоекономічна діяльність»

з дисципліни «Макроекономіка»

Перевірив: Виконала:

Озерська Г. В Козлова К. М Харків 2010

Реферат Записка 53 сторінок., 15 джерел, 12 малюнків, 2 табл., 1 графік.

Мета курсової роботи полягає в теоретичному розгляді вивчення проблеми зовнішньоекономічної діяльності країн, зокрема України, ознайомитися зі статистичними даними, показниками, що впливають на результат зовнішньоекономічної діяльності країни, ознайомитися з сутністю платіжного балансу та інше.

В процесі роботи було проведено дослідження зовнішньоекономічної діяльності України та спостереження над змінами у курсі валют. Були дослідженні особливості платіжного балансу України, а також регулювання у державній зовнішньоекономічній діяльності, зокрема дослідили іноземне інвестування та торговельну діяльність.

Ключові слова: ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ, МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ, ВАЛЮТА, ВАЛЮТНИЙ КУРС, ВАЛЮТНИЙ РИНОК, ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС, ІНВЕСТУВАННЯ, ІМПОРТНА КВОТА, ЕКСПОРТНА КВОТА, КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТИ.

Зміст Вступ

1. Міжнародні економічні відноси

2. Валютний ринок і валютні курси

2.1 Валютний ринок

2.2 Валюта та її курс

3. Платіжний баланс

4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

4.1 Засади зовнішньоекономічної діяльності

4.2 Регулювання торговельної діяльності

4.3 Іноземне інвестування Висновок Список використаних джерел

Вступ Зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність охоплює міжнародні господарські і торговельні відносини, до сфери яких входять: міжнародний обмін товарами та послугами, науково-технічне співробітництво, надання економічної і технічної допомоги, міжнародний рух капіталу та робочої сили та інші форми економічного співробітництва.

Зовнішньоекономічна діяльність в Україні регулюється законами і нормативними актами, ухваленими Верховною Радою України, Указами Президента та Декретами Кабінету Міністрів України. Серед них основоположними є Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 p., Декрети Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю», «Про єдиний митний тариф» та ін.

Отже, актуальність дослідження даної курсової роботи полягає у необхідності вивчення зовнішньоекономічної діяльності країн, зокрема України.

Об'єкт дослідження. Об'єктом даної курсової роботи виступає вивчення міжнародних економічних відносин, зокрема, зовнішньоекономічної діяльності України.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному розгляді вивчення проблеми зовнішньоекономічної діяльності країн, зокрема України.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Розкрити поняття міжнародних економічних відносин.

Висвітлити основні показники, які впливають на міжнародну торгівлю товарами та послугами.

Визначити поняття валютного ринку, його функції та види операцій, які на ньому відбуваються.

Визначити поняття валюти, курсу валют та ознайомитися зі статистичними даними зміни курсу валюти в Україні.

Визначити поняття платіжного балансу та ознайомитися з платіжним балансом України.

Ознайомитися з зовнішньоекономічною діяльністю України та зі статистикою пов’язаною з нею.

1. Міжнародні економічні відносини Світове господарство — це система взаємодіючих господарств різних рівнів різних країн світу, цілісний характер і функціонування якої визначається об'єктивними законами розвитку суспільства. При цьому національні господарства пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин, що базуються на міжнародному поділі праці. У світовому господарстві взаємодіють приватна, акціонерна (корпоративна), державна і змішані форми власності.

Характерними ознаками сучасного етапу розвитку світового господарства є наступні:

створення системи міжнародних, наддержавних організацій, діяльність яких забезпечує стабільний і збалансований економічний розвиток;

зростання рівня відкритості національних економічних систем незалежно від політичного устрою і рівня розвитку;

виникнення і широке поширення діяльності транснаціональних корпорацій, які у все більшій мірі визначають міжнародну промислову, торговельну та інвестиційну політику;

наявність розвинутої сфери міжнародної торгівлі, переміщення трудових, фінансових і технологічних ресурсів;

самостійне функціонування міжнародної фінансової сфери, яка безпосередньо не пов’язана з зовнішньою торгівлею і міжнародним переміщенням факторів виробництва.

У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля товарами та послугами;

2) міжнародна міграція капіталу;

3) міжнародна міграція робочої сили;

4) міжнародна передача технології;

5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

6) міжнародна економічна інтеграція;

7) міжнародні зусилля у вирішенні глобальних проблем людства.

Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. Її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники:

а) експортна квота;

б) імпортна квота;

в) структура експорту;

г) структура імпорту;

д) порівняльне відношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП та її частки у світовій торгівлі.

Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП. На рівні галузі — це питома вага експортованих галуззю товарів і послуг в їх загальному обсязі.

Імпортна квота — це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП. Питома вага експорту та імпорту у ВВП/ВНП є кількісним індикатором відкритості економіки у першому наближенні. Комплекснішим показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу зовнішньоторговельного обороту до ВВП/ВНП. [1]

Рис. 1.1 «Розрахунок показників експортної та імпортної квоти»

Рис. 1.2 «Залежність експортної та імпортної квоти» [12]

Використовуючи дані наведені на малюнків 1.1 та 1.2 можна зробити висновок, що економіка України перебуває в нестабільних умовах. Виробничі можливості України були найбільш розвинені в 2004 році, показник склав 50,35%, після спостерігається спад. Експортна квота країни мало найбільше значення в 2004 році, що означало більше розвинені її виробничі можливості. Імпортна квота мала найбільш високе значення — 47,43%. Це свідчить про те, що 47,43% всіх товарів Україна закуповує за кордоном, що не дуже позитивно відображається на економіці країни, тому що росте сума зовнішнього боргу. Україні необхідно почати налагоджувати виробництво тих продуктів, яких не вистачає країні й згодом зменшити потоки імпорту й збільшити експорт.

Структура експорту — це відношення або питома вага експортованих товарів за видами і ступенем їх перероблення. Цей показник характеризує спрямованість експорту (сировинна, машинно-технологічна тощо) та роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації.

Рис. 1.3 «Структура експорту товарів України 2009;2010 роки» [10]

Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну.

1-недорогоцінні метали та вироби з них;2-мінеральні ресурси;3-продукція машинобудування;4-продукція АПК та харчової промисловості;5-продукція хімічної промисловості;6- продукція легкої промисловості; 7-деревина, паперова маса та вироби з неї; 8-інші товари.

Рис. 1.4 «Структура імпорту товарів України 2009;2010 роки» [10]

економічний торгівля валютний ринок Показник порівняльного відношення частки країни в світовому виробництві ВВП/ВНП та її частка в світовій торгівлі характеризують відповідність вироблених товарів світовому рівню якості та рівень розвитку галузі. Так, якщо частка країни у світовому виробництві певного виду товару становить 5%, а частка у світовій торгівлі цим видом товару 1%, то це свідчить про невідповідність якості цього виду товару світовим вимогам, а отже, і про низький рівень розвитку галузі загалом. [1]

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов’язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні (офіційні) й недержавні (приватні).

Державний капітал — це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал — це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це — інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

За характером використання капітал поділяється на:

а) підприємницький;

б) позиковий.

Підприємницький капітал — це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.

Табл. 1.1 «Прямі іноземні інвестиції в Україну» [10]

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

а) акціонерні цінні папери;

б) боргові цінні папери: облігації; прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грошового ринку — казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи — опціони, варанти, ф’ючерси, свопи тощо.

В сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних економічних відносин — міжнародні науково-технічні відносини. Під ними розуміють відносини з приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

Міжнародний кредит — це кредит, де кредиторами і позиковцями виступають різні держави, тобто рух позикового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин.

Як економічна категорія міжнародний кредит виражає відносини, які склалися між кредиторами і позиковцями різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Суб'єктами цих відносин є держави та державні органи, кредитні організації, не фінансові заклади, а також інші юридичні та фізичні особи.

Міжнародний кредит виконує низку важливих функцій.

1. Забезпечує перерозподіл між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню.

2. Посилює нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах.

3. Прискорює реалізацію товарів.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.

На етапі економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б) зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Особливим фактором формування світової економіки є глобальні проблеми людства, тобто такі, які стосуються всіх і можуть вирішуватися лише шляхом залучення ресурсів світової спільноти. Таких проблем на сьогоднішній день є приблизно 40.

До глобальних проблем світового господарства відносяться наступні:

§ конверсія військового виробництва і роззброєння;

§ екологічна проблема;

§ проблема забезпечення енергетичними, сировинними і продовольчими ресурсами;

§ проблема освоєння світового океану і космосу;

§ демографічна проблема.

Більшість глобальних проблем є результатом людської діяльності. Вони постійно змінюють свої масштаби і структуру, якісні і кількісні характеристики, рівень впливу на розвиток світової економіки. В числі нових глобальних проблем сучасності слід виокремити формування всесвітньої інформаційної мережі.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов'язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією — із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об'єднання зусиль у вирішенні глобальних проблем людства.

МЕВ як система економічних зв’язків за ступенем розвитку проходять такі 4 рівні:

міжнародні економічні контакти (притаманні юридичним особам і носять, як правило, разовий характер);

міжнародна економічна взаємодія (стійкі економічні зв’язки, які базуються на економічних угодах);

міжнародне економічне співробітництво (тривалі зв’язки кооперативного типу, побудовані на принципах партнерства);

міжнародна економічна інтеграція (це вищий рівень розвитку МЕВ, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики у взаємних економічних відносинах і відносинах з третіми країнами).

Головними елементами міжнародної економічної системи є:

центри світової економіки (найрозвинутіші індустріальні держави світу, передусім країни «великої вісімки»);

перехідні транзитні економіки (насамперед, країни Центральної і Південно-Східної Європи, нові незалежні держави);

традиційні (периферійні) економічні системи.

2. Валютний ринок і валютні курси

2.1 Валютний ринок Світова валютна система — це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин. Основними її завданнями є сприяння міжнародному валютному співробітництву та зростання міжнародної торгівлі, стабілізація валютно-обмінних операцій, створення системи багатосторонніх розрахунків та усунення валютних перешкод у міжнародній торгівлі.

Структуру світової валютної системи складають:

· міжнародні засоби обігу та платежу (золото, національні валюти, міжнародні або композитивні гроші тощо);

· міжнародна валютна ліквідність — це спроможність переміщення валютних ресурсів, що забезпечують гарантію вчасної оплати зобов’язань у міжнародній сфері;

· узаконений режим валютних курсів і паритетів (валютний паритет — це законодавчо встановлене співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу);

· уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків;

· умови конвертованості валют;

· валютні ринки;

· міжнародні валютно-фінансові організації.

Валютний ринок — це сукупність економічних та організаційних форм, пов’язаних з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях. До іншої входять щоденні зв’язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, спрямованих на придбання або продаж іноземної валюти.

У системі валютного ринку можна виділити:

· міжнародний валютний ринок;

· національний валютний ринок.

Перший складається з системи тісно пов’язаних швидкодіючими канальними чи супутниковими комунікаціями регіональних ринків. На сьогодні існують такі регіональні ринки:

1. європейський — із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті;

2. азіатський — із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі;

3. американський — із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі.

На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні - відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.

Основними функціями світового валютного ринку є:

· здійснення зовнішньоторговельних операцій;

· регулювання валютних курсів;

· валютний кліринг — це угоди між урядами двох або декількох країн про обов’язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобов’язань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.;

· страхування (хеджування) валютних ризиків — це дії, спрямовані на недопущення ні чистих активів, ні чистих пасивів у даній валюті. Згідно з фінансовою термінологією страхування означає дію з недопущення двох видів відкритих позицій в іноземній валюті — довгих позицій (володіння довгостроковими активами в іноземній валюті) і коротких позицій (володіння іноземною валютою в більших обсягах, ніж необхідно в короткостроковому плані). Отже, валютний ринок, породжуючи зміну валютних курсів, одночасно дає можливість застрахуватися від майбутніх їх коливань.;

· отримання прибутків (спекуляція) на різниці валютних курсів — це операції банківських закладів, фірм, юридичних та фізичних осіб для отримання прибутку від зміни валютних курсів у часі або на різних ринках. За фінансовою термінологією спекуляція — це дії з відкриття нетто-активів (довга позиція) або нетто-пасивів (коротка позиція) в іноземній валюті.

Валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків, які тією чи іншою мірою об'єднані в світову систему, що має три рівні:

1-й рівень: роздрібна торгівля. Операції на одному національному ринку, коли банк-дилер безпосередньо взаємодіє з клієнтами.

2-й рівень: оптова міжбанківська торгівля. Операції на одному національному ринку, коли взаємодіють два банки-дилери через посередництво валютного брокера.

3-й рівень: міжнародна торгівля. Операції між двома і більше національними ринками, коли банки-дилери різних країн взаємодіють один з одним. Такі операції часто включають арбітражні операції на двох або трьох ринках.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще називається міжбанківським, — банки, фінансові установи, підприємства та організації.

За характером операції валютний ринок поділяється на ринки: «спот», «форвард», «своп», ф’ючерсний ринок і ринок валютних опціонів.

Спотовий ринок — це ринок, на якому здійснюються операції поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськими депозитами і негайно здійснюють угоду. Курси негайного обміну валют називаються поточними спот-курсами. А самі операції утворюють ринок готівкової валюти.

Форвардний ринок — це ринок, на якому здійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою. Термінові (форвардні) угоди — це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставку домовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладення.

Угода «своп» — це продаж валюти на умовах спот-курсу, але з одночасним укладанням оберненої форвардної угоди. Своп-угоди застосовуються для покриття валютного ризику, а також отримання прибутку в майбутньому. Своп-угоди розповсюджені не лише у валютній сфері. Вони широко застосовуються в кредитних операціях як страхування від підвищення або зниження відсоткових ставок.

Ф’ючерс — курс у майбутньому, тобто ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду. Валютні ф’ючерси й опціони, як і форвардні контракти, передбачають майбутній обмін валютами. Відмінність полягає насамперед у тому, що валютні ф’ючерси ліквідні, їх можуть купити і їх можуть продати більшість суб'єктів бізнесу на біржовому ринку. Крім того, ф’ючерсні контракти можна перепродати на ф’ючерсному ринку в будь-який час до строку їх виконання.

Валютні опціонні контракти схожі на ф’ючерсні угоди. В них визначаються кількість валют, строк погашення і ціна виконання. Кількість валюти, з якою оперує кожний опціон, дорівнює половині тієї, котра встановлена для ф’ючерсних контрактів. Однак опціони мають одну важливу особливість: інвестор має право (а не зобов’язаний) здійснювати валютний обмін. Якщо за ф’ючерсним контрактом обмін валюти є обов’язковим навіть у тому випадку, коли операція виявилась для інвестора невигідною, опціон передбачає право вибору: якщо операція вигідна — зробити обмін, якщо операція невигідна — відмовитись від нього.

комерційний іHTepec. Це традиційна тріада — продавці валюти, іі покупці та посередники. Можна зазначити, що суб'€ктами валютного ринку €:

По-перше, фірми, організаціі та. індивідуальні особи, зайняті в різноманітних сферах З0внішньоекономіЧНОl діяльності.

По-друге, некомерційні банківські установи, які заперечують валютне обслуговування З0внішніx зв’язків.

По-трет€, у функціонуванні валютного ринку особливо веЛИКУ роль відіграють брокерські фірми, контори та OKpeMі брокери, що займаються посередницькою діяльністЮ і отримують Bід цього відповідну комісійну винагороду. На окремих валютних ринках на ці структуривипада€ більше половини валютних операцій.

По-четверте, державні установи, чільне місце серед якИХ посідають центральні банки та державні скарбниці окремиХ KpalH.

2.2 Валюта та її курс Під валютою слід розуміти будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У вужчому розумінні - це наявна частина грошової маси, яка переходить з рук у руки в формі грошових банкнот і монет.

Валюта забезпечує зв’язок і взаємодію національного та світового господарства.

Залежно від статусу валюта поділяється на національну, іноземну, міжнародну (регіональну).

Національна валюта — це встановлений законом платіжний засіб даної країни.

Так, валюта України — це:

а) грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України; вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти на рахунках, у внесках банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України. Національна валюта є основою національної валютної системи.

Іноземна валюта — це грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. Наприклад, євро — регіональна міжнародна розрахункова одиниця, введена у 1999 р. у межах Європейської валютної системи і є повноцінною валютною одиницею країн ЄС з 2002 р.

За режимом використання розрізняють вільно конвертовану, частково конвертовану, неконвертовану валюту.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. У наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту. Це, зокрема, Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Японія, Сполучені Штати Америки та ряд інших. Окремо слід виділити євро, яка стала своєрідною універсальною валютою європейських країн.

Вільноконвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільноконвертовані валюти є резервними валютами.

Резервними називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших держав. До них відносять: долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську єну, євро.

Ці п’ять валют становлять практично 100% світових валютних, резервів.

Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації операцій з валютою та валютними цінностями. Більшість держав світу, в тому числі й Україна, мають частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання. За матеріально-речовою формою валюта буває готівковою і безготівковою. Обмінний валютний курс — це кількість одиниць однієї валюти, яка необхідна для придбання одиниці іншої валюти. Змістом валютної операції - це обмін валюти однієї країни на валюту іншої. Кожна національна валюта має певну ціну, яка виражається в грошових одиницях іншої країни. Визначення курсу валют називається котируванням. Існує два методи котирування іноземної валюти до національної: пряме і непряме. При прямому котируванні курс одиниці іноземної валюти виражається в національній валюті (1 дол., = 7,9 грн.). Так визначається курс іноземної валюти. При непрямому котируванні курс одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті (1 грн. = 0,126 дол.). Так визначається курс національної валюти. Звичайно валютний курс розглядається як ціна іноземної валюти в національній валюті.

Рис. 2.2.1 «Курси гривні до іноземних валют встановлені НБУ, листопад 2011» [14]

Рис. 2.2.2 «Курс євро 21.10−30.11» [13]

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосередніми учасниками здійснюються через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У зв’язку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

· курс покупця — курс, за яким банк купує валюту;

· курс продавця — курс, за яким банк продає валюту.

Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею.

Для оцінки темпів економічного розвитку використовують кілька розрахункових видів валютних курсів.

1. Номінальний валютний курс. Це — курс між двома валютами, тобто відносна ціна двох валют (пропозиція їх обміну однієї на іншу). Наприклад, номінальний валютний курс долара до фунта дорівнює 1,58 дол./ 1 фунт. Визначення номінального валютного курсу співпадає з загальним визначенням самого валютного курсу і встановлюється на валютному ринку.

2. Реальний валютний курс. Це — номінальний валютний курс, скорегований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.

3. Номінальний ефективний валютний курс. Він розраховується як співвідношення між національною валютою і валютами інших країн, зваженим у відповідності з питомою вагою цих країн у валютних операціях даної країни.

4. Реальний ефективний валютний курс. Це номінальний ефективний валютний курс, скоригований на зміну рівня цін або інших показників витрат виробництва, який показує динаміку реального валютного курсу даної країни до валют країн — основних торговельних партнерів.

У ринковій економіці ціни на товари і послуги визначаються попитом та пропозицією, тобто є ринковими цінами. Валютні курси — це ціни валют. Курс долара невпинно зростав на протязі цих 12-ти років, якщо порівнювати 1998 та 2010 рік, то можна побачити, що курс долара збільшився на 451 грн., тобто на 130% порівняно з 1998 роком.

Графік 2.2.1 «Офіційний курс НБУ за останні 12 років»

Режим фіксованих валютних курсів — це система, за якої валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів. Класичною формою фіксованих курсів є валютна система «золотого стандарту», коли кожна країна встановлює золотий зміст своєї грошової одиниці. Валютні курси при цьому являють фіксоване співвідношення золотого змісту валют.

Фіксований валютний курс може фіксуватись різними способами:

1. Фіксація курсу національної валюти (до курсу найбільш значущих валют міжнародних розрахунків). Наприклад, до долара США фіксують курс багато країн Латинської Америки, Африки.

2. Використання валюти інших країн законного платіжного засобу. Так, більшість республік колишнього СРСР у 1992 — 1994 рр. використали російський рубль у якості законного платіжного засобу.

3. Фіксація курсу національної валюти до валют інших країн — головних торговельних партнерів. Наприклад, Бутан — до індійської рупії.

4. Фіксація курсу національної валюти до колективних валютних одиниць, наприклад до СПЗ (Лівія, М’янма, Сейшельські Острови).

До переваг фіксованих валютних курсів слід віднести те, що коли курс стабільний, то він забезпечує компаніям надійну основу для планування та ціноутворення; обмежує внутрішню грошово-кредитну політику; позитивно впливає на недостатньо розвинуті фінансові ринки і фінансові інструменти. Недоліки фіксованих валютних курсів:

· якщо йому не довіряють, то він може піддатися спекулятивним діянням, які в подальшому можуть зумовити відмову від фіксованого курсу;

· не існує надійного способу визначити, чи є вибраний курс оптимальним та стабільним;

· «фіксований курс передбачає, щоб центральний банк був готовий до проведення валютних інтервенцій з метою його підтримки.

У країнах з ринковою економікою і високим рівнем доходу, як правило, діють ринкові (плаваючі) валютні курси.

Гнучкі або вільно плаваючі валютні курси — режим, за якого курси обміну валют визначаються безперешкодною грою попиту і пропозиції. Ринок валют урівноважується за допомогою цінового, тобто курсового механізму.

Перевагою ринкових валютних курсів є те, що вони внаслідок вільного коливання попиту на валюту і її пропозиції автоматично коригуються таким чином, що в кінцевому підсумку усуваються незбалансовані платежі; у спекулянтів немає можливості отримувати прибуток за рахунок центрального банку; у центрального банку немає потреби здійснювати валютні інтервенції. До недоліків можна віднести те, що ринки не завжди працюють з ідеальною ефективністю і тому існує ризик, що валютний курс перебуватиме протягом тривалого часу на необумовленому економічними прогнозами рівні; невизначеність майбутнього валютного курсу може створити труднощі для компанії у сфері планування та ціноутворення; свобода проведення незалежної внутрішньої грошово-кредитної політики може бути порушена (наприклад, якщо уряд не має засобів протидіяти зниженню валютного курсу, він може проводити інфляційну, бюджетну та грошово-кредитну політику).

Компромісні валютні курси — це режим, за яким поєднуються елементи фіксування і вільного плавання валютних курсів, а регулювання валютного ринку лише частково здійснюється рухом самих валютних курсів. Це може бути:

* підтримування фіксованого курсу шляхом незначних змін в економіці, а у випадку їх недостатності - шляхом девальвації валюти і встановлення нового офіційного фіксованого курсу;

* регульоване плавання валют, коли офіційні органи змінюють валютний курс поступово, поки не буде досягнуто нового паритету. Це може бути:

" ковзне прив’язування" - щоденна девальвація національної валюти на заздалегідь заплановану й оголошену величину.

3. Платіжний баланс Платіжний баланс — це таблиця, що систематизовано показує економічні операції між резидентами і нерезидентами національної економіки за визначений період часу (квартал, рік).

Резиденти національної економіки: приватні підприємницькі структури; органи державного управління; неприбуткові організації; фізичні особи, що пов’язані з територією даної країни (включно з територіальними і міжнародними водами); іноземні підприємства, якщо мають хоча б один виробничий об'єкт і планують працювати на території даної країни протягом тривалого часу; посольства, консульства та військові об'єкти за кордоном.

Нерезиденти: туристи; члени повітряних і морських екіпажів; сезонні робітники; дипломати та військовослужбовці зарубіжних країн.

Фізичні особи вважаються резидентами національної економіки, якщо перебувають у даній країні понад 12 місяців.

Платіжний баланс складається за бухгалтерським принципом подвійного запису кожної економічної угоди. Цей принцип передбачає, що будь-яка економічна угода автоматично враховується у платіжному балансі двома записами, які повинні мати однакове вартісне вираження: один запис позначається як кредит зі знаком плюс, а другий — як дебет зі знаком мінус.

Кредит — це відплив за кордон вартостей, за які має надійти зустрічний платіж від нерезидентів; він формується за рахунок експорту товарів та послуг, іноземних інвестицій в економіку даної країни, грошових коштів, які розміщені на рахунках у банках даної країни нерезидентами, а також різноманітних кредитів, наданих країні з-за кордону. У кредиті відображається надходження іноземної валюти до країни, доходи, і тому цифри, що зараховуються у нього, або мають знак «плюс» (+), або не мають ніякого знака.

Дебет — це приплив вартостей з-за кордону, за які має платити резидент даної країни за кордон; він формується за рахунок імпорту, закордонних інвестицій, репатріації прибутків, отриманих від іноземних інвестицій у даній країні, грошових коштів, які розміщені за кордоном резидентами даної країни, кредитів, що надані нерезидентами, а також за рахунок коштів, що йдуть на погашення кредитів за кордон. У дебеті відображається відплив іноземної валюти з країни, витрати, платежі, і тому цифри, що зараховуються у ньому, супроводжуються знаком «мінус» (-).

Згідно з прийнятими у міжнародній практиці принципами ділової бухгалтерії будь-яке збільшення активів або зменшення зобов’язань відображається у дебеті, а зменшення активів або збільшення пасивів — у кредиті платіжного балансу.

Кожна операція у платіжному балансі має бути представлена двома записами, обидва ці записи в ідеалі мають бути зроблені одночасно, в момент, коли економічні цінності утворюються, перетворюються, обмінюються, передаються чи ліквідуються. Для реєстрації операцій у використовуються ринкові ціни, тобто ціни, за якими укладаються реальні угоди між незалежними покупцями та незалежними продавцями.

Платіжний баланс складається з трьох частин:

* «Рахунок поточних операцій» ;

* «Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій» ;

* «Рахунок офіційних резервів» .

Перша частина платіжного балансу — «Рахунок поточних операцій» — включає такі статті: на стороні кредиту — товарний експорт, експорт послуг, чисті доходи від інвестицій; на стороні дебету — товарний імпорт, імпорт послуг, чисті грошові перекази.

Основні види поточних операцій:

1. Під товарами маються на увазі група статей платіжного балансу, яка підсумовує за ринковими цінами експорт і імпорт звичайних товарів, товарів для подальшої обробки (товари, що перетинають кордон з метою подальшої обробки, після чого вони повертаються до країни — власника товару), ремонт товарів (вартість ремонту пересувного устаткування), придбання товарів у портах транспортними організаціями (паливо, продовольство, матеріальні за паси, допоміжні матеріали).

2. Послуги, які надаються резидентами нерезидентам, включають:

* транспортні послуги (вантажні та пасажирські перевезення всіма видами транспорту, супутні послуги, допоміжні послуги, до яких відносяться оренда транспортних засобів разом з екіпажем, складування, навантажування, розвантажування, технічне обслуговування транспортних засобів, лоцманські послуги, комісійні виплати, агентські послуги, пов’язані з пасажирськими і вантажними перевезеннями);

* поїздки (вартість усіх видів товарів та послуг, придбаних приїжджими: платежі за туристичні путівки, за проживання в готелі, придбання товарів особистого користування, приватні перекази з-за кордону на користь нерезидентів, готівкова валюта, продана на відрядження, та ін.);

* послуги зв’язку (телекомунікаційні, телефонні, радіомовлення, електронна пошта, супутниковий, телексний, телевізійний зв’язок, поштові послуги);

* будівельні послуги (будівництво об'єктів, монтаж устаткування, ремонт будівель і споруд);

* страхові послуги (види страхування, котрі здійснюються резидентами для нерезидентів);

* фінансові послуги (послуги фінансових посередників, отримання або виплати комісійних за операції з акредитивами, банківськими акцептами, цінними паперами, за управління активами, фінансовий лізинг, обслуговування кореспондентських рахунків тощо);

* інші послуги (комп'ютерні, інформаційні, роялті та ліцензійні послуги, послуги приватним особам, послуги в сфері культури і відпочинку, урядові послуги, тобто зовнішньоторговельні операції посольств, консульств, військових представництв, а також різноманітні види ділових, професійних, технічних і пов’язаних з науково-дослідницькою діяльністю послуг).

3. Доходи — це група статей, яка включає платежі між резидентами і нерезидентами, пов’язані з оплатою праці нерезидентів і операції, пов’язані із замовленнями на інвестиції.

Оплата праці включає заробітну плату та інші виплати, отримані працівниками і службовцями за межами країни, резидентами яких вони є, що виконані ними для резидентів інших країн.

Доходи від інвестицій поділяються на:

* доходи від прямих інвестицій: від паєвої участі в капіталі компанії (дивіденди, розподілений і нерозподілений прибуток зарубіжних відділень, реінвестований прибуток); відсотки по боргових зобов’язаннях (відсотки, сплачувані прямому інвестору підприємством прямого інвестування і навпаки);

* доходи від портфельних інвестицій: рух коштів між резидентами і нерезидентами в результаті купівлі і продажу акцій, облігацій, довгострокових цінних паперів, державних векселів та інших інструментів фінансового ринку;

* доходи від інших інвестицій: відсотки (надходження і виплата) по інших фінансових вимогах і зобов’язаннях (відсотки по депозитах, позиках від МВФ).

Поточні трансфери. Ця стаття відображає операції міждержавного передання матеріальних ресурсів, коли в обмін країна не отримує ніякого вартісного еквівалента. Залежності від напрямку трансфери відображаються лише по кредиту або дебету.

До поточних трансферів відносяться: грошові трансферти урядам на фінансування витрат, гуманітарна допомога, регулярні внески міжнародним організаціям, оплата урядом або міжнародними організаціями витрат на надання технічної допомоги.

Цей рахунок фіксує рух капіталу, за допомогою якого фінансується експорт та імпорт товарів і послуг, і поділяється на рахунок операцій з капіталу і фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом відображає капітальні трансферти і придбання/продаж нематеріальних не фінансових активів.

Капітальні трансферти — це трансферти, які передбачають передавання права власності на основний капітал. До них належать інвестиційні трансферти (кошти, що передаються однією країною іншій з метою оплати купівлі основного капіталу: будинків, споруд, аеродромів, аеропортів, мережі зв’язку, лікарень тощо); трансферти, що пов’язані з міграцією (вартісна оцінка майна мігрантів, яке перевозиться з країни в країну), акумулювання боргу кредитором (списання всієї або частини суми боргу корпорацій банком); приватні пожертвування на інвестиційні цілі (наприклад, переказ спадку, заповіданого на фінансування будівництва лікарень).

Зміст рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій Стаття «Придбання/продаж нематеріальних не фінансових активів» охоплює операції з активами, які не є результатом виробництва (земля, її надра), а також нематеріальні, невідчутні активи (придбання патентів, торговельних знаків, авторських прав).

Зміст рахунку офіційних резервів Фінансовий рахунок включає операції по прямому і портфельному інвестуванню.

Облік прямих інвестицій здійснюється залежно від їх спрямованості: окремо показують інвестиції резидентів за кордон (відплив капіталу) і інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку (приплив капіталу).

Портфельні інвестиції поділяються на дві групи: операції з іноземними цінними паперами і вітчизняними цінними паперами.

Операції з портфельними інвестиціями поділяються на операції з цінними паперами, що забезпечують участь у капіталі (акції, сертифікати участі, АДР), операції з борговими зобов’язаннями (облігації, інструменти грошового ринку, тобто казначейські зобов’язання, векселі, банківські акцепти, фінансові деривативи, тобто опціони, варанти, ф’ючерси).

Баланс руху капіталів включає операції, які в наступні періоди впливають на платіжний баланс внаслідок надходження прибутку або повернення інвестицій, здійснених у попередні періоди.

При розгляді рахунків руху капіталу слід звернути увагу на те, що звичайно надання кредитів за кордон називають «експортом капіталу», а іноземні позики — «імпортом капіталу». Однак кредитування іноземців є імпортною операцією, оскільки інвестиції в інші країни (відплив капіталу) означають витрачання валюти, зменшення резервів, а відтак відображаються на стороні дебету. Отримання кредиту (приплив капіталу) є експортною операцією, оскільки іноземні інвестиції збільшують запаси (резерви) іноземної валюти, і тому відображаються на стороні кредиту. Відтак, якщо експорт товарів збільшує, а імпорт зменшує запаси (резерви) іноземної валюти, то відплив (вивіз) капіталів, тобто інвестиції в інші країни, означають витрачання, зменшення резервів іноземної валюти, а приплив (ввезення) капіталів, тобто інвестиції з інших країн, збільшує запаси іноземної валюти.

Третя частина платіжного балансу — «Рахунок офіційних резервів» — служить для регулювання «незбалансованості» платіжного балансу з поточних операцій і руху капіталу, а також для підтримання необхідного курсу національної валюти (фіксованого курсу і регулювання короткострокових коливань плаваючих валютних курсів).

Рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій, за винятком короткострокового капіталу і резервних активів, разом становлять базовий баланс.

Баланс офіційних резервів включає операції з резервними активами.

Резервні активи — це іноземні високоліквідні активи країни, котрі знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути в будь-який момент використані для регулювання «незбалансованості» платіжного балансу по поточних операціях і руху капіталу, а також для підтримання необхідного курсу національної валюти.

Резервні активи включають:

* монетарне золото, яке перебуває в розпорядженні центрального банку або уряду країни і може бути реалізоване на світових ринках золота або міжнародним організаціям за іноземну валюту;

* спеціальні права запозичення (СПЗ) — резервний акти", що випускається МВФ, який розподіляється між країнами-членами у відповідності з їхніми квотами. Він використовується для придбання іноземної валюти, надання кредитів і здійснення платежів;

* резервну позицію в МВФ, тобто суму резервної частки країни в капіталі МВФ (становить 25% квоти країни в капіталі фонду);

* валютні активи, які складаються з іноземної валюти, банківських депозитів, урядових цінних паперів, акцій підприємств, фінансових деривативів. Валютні активи в структурі резервних активів мають найбільшу питому вагу;

* інші вимоги, які включають решту вимог в іноземній валюті.

Рис. 3.1 «Платіжний баланс України 2009р» [14]

У лютому 2009 року, як і у минулі роки, продовжилось формування від'ємного сальдо зведеного платіжного балансу (2,1 млрд. дол. США). Однак, збереження такої тенденції було обумовлено майже повністю приростом іноземної готівки поза банками внаслідок розігрітих девальваційних очікувань населення та недовіри до банківської системи. В той же час, динаміка статей платіжного балансу, що відображають фінансові потоки більш фундаментального характеру, була позитивною. Так, на лютий 2009 року сальдо поточного рахунку залишається додатним (78 млн. дол. США), а надходження за довгостроковими негарантованими кредитами суттєво перевищили виплати за ними (на 771 млн. дол. США). Для покриття дефіциту зведеного платіжного балансу та протидії подальшій девальвації обмінного курсу гривні, Національний банк України активно використовував свої резервні активи, обсяг яких станом на 01.03.2008 року склав 26,5 млрд. дол. США. [14]

Рис. 3.2 «Поточний і фінансовий рахунки платіжного балансу» [14]

Чинники, що впливають на стан платіжного балансу В платіжному балансі у зведеному вигляді представлені чинники, що сприяють збільшенню попиту на іноземну валюту (статті колонки «дебет»: імпорт товарів і послуг, витрати туристів, допомога й позики іноземним державам) і збільшують пропозицію іноземної валюти (статті колонки «кредит»: експорт товарів і послуг, позики, що надаються країні, тощо). Відтак аналіз платіжного балансу дозволяє робити висновок про доходи, отримувані країною від інших країн, і платежі іншим країнам, про пропозиції і попит на ту чи іншу валюту, про суб'єкти міжнародних відносин, в руках яких акумулюються валюти, про тих, хто хоче продати, і тих, хто хоче купити валюту. Платіжний баланс говорить про стан офіційних резервів іноземної валюти, про позиції національної валюти і спроможності країни платити за своїми зобов’язаннями. В кінцевому підсумку в платіжному балансі відображається стан національної економіки та її місце в системі світогосподарських зв’язків. Така інформація необхідна для вибору варіанту формування грошової, податкової й валютної політики, адекватної соціально-економічним і політичним умовам даної країни. Необхідна вона і міжнародному фінансовому менеджменту при виробленні фінансової політики в рамках фірми для з’ясування позиції тієї чи іншої валюти на світовому ринку, тенденцій руху валютних курсів. Відтак фінансовий менеджер повинен уміти читати й аналізувати платіжний баланс. [14]

На платіжний баланс країни впливають чотири економічні сили: темп інфляції, реальний рівень зростання ВВП, відсоткові ставки, валютний курс «спот». Порівняльне підвищення рівня цін у країні позначається на конкурентоспроможності її товарів і послуг. Товари і послуги, які виробляються всередині країни, виявляються дорогими для покупців зарубіжжя. Внаслідок цього відбувається скорочення експорту. Водночас збільшується імпорт через підвищення рівня цін на вітчизняні товари. Це означає зменшення припливу і збільшення відпливу валюти.

Високі темпи ВВП також приводять до збільшення імпорту товарів і послуг. Це пояснюється тим, що високі темпи зростання ВВП означають підвищення рівня доходів усередині країни, частина яких витрачатиметься на імпорт. Рівні відсоткових ставок впливають на рух капіталу. Підвищення відсоткових ставок може спричинити приплив капіталів, зниження — відплив.

4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

4.1 Засади зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. ЗЕД — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн. Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.).

Для іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України встановлюються такі правові режими: