Ортега-і-Гассет Х. «Повстання мас»

Зміст Вступ Розділ 1. Історичні передумови та теоретичні підходи до дослідження феномену масового суспільства Розділ 2. Проблема людини маси у праці Хосе Ортеги-і-Гасета «Бунт мас»

Висновок Список використаної літератури

Вступ Актуальність теми дослідження. Проблема мас є широко досліджуваною протягом ХХ сторіччя, проте саме зараз вона набула найбільшої актуальності. Поширення глобалізації, власне і передбачає масовість, адже формується новий тип особистості - людина як громадянин землі, а не лише певної країни. В сукупності, ці «громадяни» утворюють масу, і дослідження їхніх якісних характеристик потребує вивчення умов в яких сучасна людина почала формуватися. Праця «Бунт мас» видатного іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гасета, апелює до часу коли почало формуватись масове суспільство, і, коли воно стало активним суб'єктом на політичній арені.

Демократія, яка на даний час є найбільш поширеною формою державного правління сприяє розвитку масового суспільства легітимізуючи його через принцип суверенітету народу. Таким чином, залишається відкритим для з’ясування питання: чи є народ масою і які чинники сприяють трансформації народу в масу? Після Другої світової війни сучасне суспільство є суспільством післявоєнного періоду, отже воно має чимало спільних ознак із суспільством у якому жив і яке досліджував Хосе Ортега-і-Гасет. Тому висновки до яких приходить філософ можуть бути актуальними у наш час.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження феномену «людини маси» у праці Хосе Ортега-і-Гасета, її основник ознак та характеристик. Для досягнення мети визначені такі дослідницькі завдання:

Дослідити передумови формування феномену масового суспільства З’ясувати зміст понять маси, масового суспільства та людини маси

Дослідити ознаки масового суспільства у праці Хосе Ортеги-і-Гасета «Бунт мас»

Об'єкт дослідження. Маса як специфічне соціальне утворення Предмет дослідження. Особливості формування людини масового суспільств у праці Хосе Ортеги-і-Гасета «Бунт мас»

Методи дослідження. При написанні курсової роботи було використано комплекс загальнонаукових методів: аналіз і синтез, дедукція та індукція.

Історичні передумови та теоретичні підходи до дослідження феномену масового суспільства Термін масове суспільство вживають для означення такого типу суспільства, яке є водночас великим за кількістю населення та доволі однорідним за своєю соціальною структурою, державним устроєм, економікою. Концепція ідеального масового суспільства характеризують такі ознаки: нестримний індивідуалізм у царині моралі, поведінка споживача орієнтована на мінімальні затрати заради отримання максимальної користі і максимального задоволення, відповідно такі соціальні інститути як родина, школа, церква, громада пронизані загальною розбещеністю. Окрім цього, завдяки вивченню концепції масового суспільства такими дослідниками останньої половини минулого століття як О. Шпенглер та Х. Арендт, сучасні вчені розглядають масове суспільство через стереотипні уявлення, вони вважають, що маса представляє собою поживний грунт для деспотизму. Концепція Масового суспільства швидше набуває рис неорганізованості та індивідуальності, ніж стабільності і органічності, тому вважають, що воно сприятливе для зміцнення центральної гілки влади. З цієї позиції що воно є ідеальним суспільством для досягнення цілей і задоволення бажань тоталітарних лідерів, які тому і заохочують його розвиток. Загалом, масове суспільство розглядають як результат розвитку індустріалізації та демократії.

Історія вивчення масового суспільства є достатньо складною і суперечливою, що ж пов’язано з проблемою реального існування масового суспільства і, відповідно, людини маси. Вважається, що вони виникають в соціальному житті, а згодом і в наукових працях XVIII — XIX століть. До XVIII століття головними були концепції, які вважали, що, суспільство складається із автономних індивідів, з яких кожний діє самостійно, керуючись власними розумом і почуттями. В основному це було пов’язане із християнством і його концепцією свободи особи, а також з тим, що фактично не було світських мислителів, освіта здобувалась у монастирях, і загалом церква мала монополію на освіту, оскільки цей соціально-духовний інститут більше цікавили такі питання, як співвідношення світської і церковної влади та боротьба з єресями, то про утворення і розвиток такого соціального феномену, як «масове суспільство» до уваги не бралося.

Відповідно, набуття суспільством ознак маси відбувалося і раніше, але це явище до певного часу мало локальний характер. Це пов’язано з невеликою кількістю населення — важко знайти ознаки масового суспільства в маленьких селах, замках та містах. Ознаки маси проявлись, коли наприкінці епохи Середньовіччя розпочалась урбанізація, міста почали розростатися, а відповідно почалось формування такого політичного феномену як нація. У висловлювання провідних теологів і філософів Середньовіччя немає пошуку про вираження основних рис масового суспільства, для пояснення настроїв і поглядів середньовічної людини. У Середньовіччі суспільство, вже вирізнялося домінуванням ірраціональності, що найкраще виявлялося в політичній діяльності держави, проте дослідження масового суспільства як своєрідного психологічного стану потребувало певного розвитку науки та методів дослідження.

У XVIII—XIX століттях ситуація кардинально змінилась. Промислова революція і урбанізація, яка піднялась на новий рівень, призводили до створення нових масових професій, а, відповідно, і до популяризації масового життя. Зниження розвитку ремісництва, а з ним і унікальності результатів праці кожного виробника і поява масового виробництва призводили до деіндивідуалізації особистості, підведення людини під певний тип мислення, характеру, життя. Розростання великих міст завдяки переселенню в них людей із сільської місцевості, а також міграції людей з інших країн, призводило до змішування національно-етнічних груп і рас. В той час соціально-професійні групи тільки почали формуватися. Відповідно, відбувалась стихійна, всеохоплююча, реформа, початковий етап якої характеризувався еволюцією стандартних психологічних типів, появились нові ще не структуровані, не системні, і тому розмиті не класичні форми суспільного життя, соціальна стратифікація стала складнішою і плюралістичнішою, велика кількість різноманітних соціальних ролей призвела до того, що майже не можливо виокремити чітку ієрархію у суспільстві. З’явилось нове явище у суспільстві, яке зацікавило науку, яка у свою чергу також почала динамічно розвиватись завдяки секуляризації.

«Ідея масового суспільства спершу постала у Новий час, завдяки занепокоєнню, спричиненого французькою революцією і промисловим переворотом. Е. Берк, Г. В. Ф. Гегель, А де Токвіль вважали, що ці дві події принесли із собою розмивання і руйнацію усталених зв’язків королівства, касти, церкви, міста та села. Ці інститути почали набувати нового значення у соціальному житті. Праця Берка «Роздуми про французьку революцію присвячена переважно проблемі розпаду традицій, які існували вже тисячоліття, під впливом революційної всенародної влади і тому поступово почала формуватись маса, яка характеризувалась ірраціональним, неосмисленим запереченням давніх цінностей.» [1; c. 233] Маса вважалась асоціальним, анти громадянським об'єднанням. Консервативна думка і деякі ліберальні течії поділяли уявлення Е. Берка про ірраціональну і егоїстичну природу людини, а відповідно і суспільства, яке вона створює. Традиціоналісти побоювались за збереження суспільного ладу через промислову революцію, що особливо гостро відчувається у творах французьких і німецьких консерваторів. Також такі Англійські мислителі, як С. Т. Кольдридж, та Р. Сауті, які вважали «комерціалізацію», «механіцизм» і «філістерство» економічної революції руйнівними чинниками для суспільства і поширення справжньої культури. А. де Токвіль вважав, що поширення мануфактурної промисловості сприятиме розвитку класової боротьби та ліквідації старих спільнот. Саме швидкі зміни і лякали консерваторів, результат цих змін був непередбачуваним, єдиним що впадало у вічі, це масова культура населення майже цілої Європи.

В рамках дослідницьких теорій масове суспільство розглядають, як таку соціальну структуру, в якій людина нівелюється, стаючи безликим елементом соціальної машини, підігнаним під її потреби, відчуваючи себе жертвою знеособленого соціального процесу. Відповідно, масове суспільство і далі розглядалося як наслідок індустріалізації та урбанізації, які відокремили суспільство від «доіндустріальних структур», зруйнувавши проміжні відносини індивідів у громаді та сім'ї. Основою масового суспільства називали масове виробництво стандартизованих речей і маніпуляція смаками та поглядами людей.

«Першим визнаним теоретиком мас в кінці XIX століття став Г. Лебон. Головною моделлю, в якій реалізує себе масове суспільство, для нього була юрба. Він розглядав її як психологічний феномен, що виникає при безпосередній взаємодії індивідів незалежно від їх соціального стану, національності, професії, навіть приводу, що допомагав вияву ознак натовпу. У натовпі утворюється соціально-психологічна, ірраціональна, духовна єдність маси — „душа натовпу“. Вона переймається певними спільними почуттями, що дає їй значне збільшення енергетики, а відповідно у натовпі приглушується, а іноді зникає повністю свідома особистість людини» [7; с. 14]

Проте модель маси як юрби не є загальновизнаною. У сучасній науці натовп розглядається лише як один з видів маси. З часом, базовою моделлю маси стала не концепція натовпу, а швидше за все, концепція публіки — бунтуючого, активного учасника натовпу замістив собою пасивно сидячий у своєму кріслі глядач. Вже Г. Тард вимагав «почати розрізняти натовп і публіку». Г. Тард вважав, що у натовпі люди фізично згуртовані, а в публіці вони характеризуються розсіяністю і пасивністю, в той час, як натовп набагато більше нетерпимий. Саме тому дослідник наполягав на розрізненні поняття «натовп» поняттям «публіка» [7; с. 14].

Згодом Р. Парк спеціально досліджував відмінності між масою як натовпом, яка утворюється завдяки безпосередній взаємодії індивідів із публікою, у якої такої взаємодії може взагалі не відбуватися. Інший видатний дослідник Г. Блумер вважав, що анонімний і ізольований характер членів маси, слабка взаємодія між індивідами, випадковість їх соціального становища, відсутність організованості є головними характеристиками маси як аудиторії. Д. Рісмен, вивчав людські маси в системі західного суспільства. Він вважав, що люди, які живуть і відчувають тимчасовість сучасного їм стану суспільства, вічні зміни, уникнення яких є неможливим, також відчувають себе відчуженими від нього та від інших людей, відносини між ними все частіше проявляються у формі недовіри і ворожості.

На відміну від західного, східне суспільствознавство рідко апелювало до поняття «маси». Ще при монархії можновладці побоювалися реальних мас і, відповідно, не заохочували ґрунтовних і продуктивних наукових роздумів про цей соціально-політичний інститут. У відповідності з європейськими аристократичними традиціями, в Росії наприкінці XIX століття також домінували теорії «героя» та «маси». Навіть після падіння монархії поняття «маси» не надто часто використовували, а згодом, на початку XX століття, почався революційний період, марксистсько-ленінська ідеологія і наука, які також не приймали це поняття.

«Наприкінці епохи соціалізму теорії „маси“ почав розглядати Г. Ашин. Він вважав, що у буржуазній соціології та соціально-психологічній концепції, які якнайдокладніше пробували пояснити поведінку людських мас, що переважно були неміцними, тимчасовими та випадковими, члени таких мас в основному були об'єднані лише перебуванням в одному місці та в один час і взаємодія між індивідами має характер взаємного підсилення емоцій, взаємного зараження і т. п. Г. Ашин вважав, що особливу увагу необхідно звернути на поведінку великих скупчень людей, що обчислюються мільйонами індивідів та тривалим часом взаємодії, на поведінку маси в надзвичайних обставинах, таких як паніка і масовий екстаз» [7; с. 16].

Наступним кроком у розвитку поняття «масове суспільство» на Сході була марксистська ідеологія. Марксисти вважали, що теорії «маси» спрямовані передусім проти революційних рухів мас, які розглядалися як «бунтарство юрби, яка нищить цінності культури» [7; с. 16]. В. Ленін у своїх дореволюційних теоретичних роботах, ґрунтовно спираючись на соціологію К. Маркса, розвиває теоретичні класові концепції. Згодом, починаючи з першої російської революції 1905 р., коли він зіткнувся з реальною революційною ситуацією, він переходить до іншої термінології. Місце класів займають маси. Це пояснюється тим, що в Росії того часу просто не було ніяких сформованих «класів». Вони існували лише у свідомості та у працях теоретиків-марксистів. Саме «маси» і зробили революцію, привівши марксистів до влади. Після ж революції, необхідно було створити сильну державу, а відповідно, в маси почала впроваджуватись класова свідомість, і тому розмови про маси були закритими. Формування класової свідомості передбачає прихід комунізму, який передбачав лише один клас, що фактично і реалізує ідею маси. Згодом у роботах марксистсько-ленінських суспільствознавців залишаються виключно класові концепції, а всі теорії маси проголошувались буржуазними. Маси, після того як привели теоретиків класового підходу до влади, просто перестали для них існувати як на практиці, так і в теорії. Диктатура класу і панування класового підходу наче «скасували» маси.

Більш-менш широке вживання поняття «масового суспільства», та «епохи маси» у якості спеціального наукового терміну почалося лише в 20−30-і рр. XX століття, хоча ще довгий час ці поняття у вкрай різноманітних трактуваннях, тому не було більш-менш цілісної теорії. Згодом настала серйозна пауза в дослідженнях цього явища. У західній науці це визначалося тим, що масове суспільство, як таке почало зникати: воно структурувалось, а культ «вільного індивіда» зумовлював домінування індивідуальності. Зрозуміло, що коли зникає феномен, то зникає і спроби його вивчення. Економічна криза, яка настала після Першої світової війни та проблеми, які породила війна, забравши мільйони життів і зруйнувавши соціальні інститути, призупинили дослідження феномена маси. Міжвоєнний період надто розрізнявся у різних країнах Європи — Радянський союз почав впроваджувати п’ятирічні плани, і чимало інших реформ, країни переможниці пробували відновити економіку і стримати розвиток країн, які програли у війні. Відповідно, такі країни як Німеччина пробували відновити свою державу заради відплати. У підсумку, західні дослідники не змогли домовитись про сенс центрального поняття «маси», яке лежить в основі дослідження масового суспільства. О. Шпенглер, який творив напередодні Першої світової війни, вбачав майбутнє західного суспільства у масах і царизмі. «Пітер Друкер, Герман Гауштінг та Еміль Ледерер були першими, хто побачив у масовому суспільстві зародок тоталітаризму; після Другої світової війни ця позиція отримала свій розвиток в дослідженні Ханни Арендт, присвяченому російському і німецькому тоталітаризму. За оцінкою Д. Белла, в західній науці склалося, як мінімум, п’ять різних інтерпретацій поняття „маса“: „Судження некомпетентних“, низька якість сучасної цивілізації стала результатом ослаблення керівних позицій освіченої еліти (X. Ортега-і-Гассет); „Механізоване суспільство“, в якому людина є придатком машини, дегуманізованим елементом „суми соціальних технологій“ (Ф. Г. Юнгер); „Бюрократичне суспільство“, відмінне від добре структурованої організації, в якій ухвалення рішень допускається виключно на вищих щаблях ієрархії (Г. Зіммель, М. Вебер, К. Маннгейм); суспільство, яке характеризується відсутністю відмінностей, одноманітністю, безцільністю, відчуженням, браком інтеграції (Е. Ледерер, X. Арендт); Гетерогенна аудиторія, що протистоїть класам і гомогенним групам (Е. Ледерер і М. Арендт)» [7; с. 15]

За пізнішими оцінками, кількість трактувань поняття «маса» розширилося, хоча окремі з них все одно перетинаються з типологією Д. Белла. У розширеній типології маси трактуються так: «натовп — це велика група людей, що зібралися в одному місці, є натхненими спільними почуттями і готові слідувати куди завгодно за своїм лідером (Г. Лебон); публіка — є не що інше, як розсіяна маса, в якій вплив умів один на одного стало дією на відстані, яка постійно зростає (Г. Тард); агрегат людей, в якому не розрізняються групи чи індивіди (Когп-hauser); маса характеризується певним рівнем некомпетентності та зниженням рівня цивілізації (X. Ортега-і-Гассет); маса є продуктом машинної техніки і технології (Л. Мамфорд); „надорганізоване“ бюрократизоване суспільство, в якому панують тенденції до уніформізму та відчуженню» [7; с. 15]. Кожне визначення робить акцент лише на певній ознаці маси, і завдяки цьому плюралізмі визначень можливо зрозуміти сутність феномена маси.

Отже, в західній науці через свою не однозначність поняття «маси» диверсифікувалося. Згідно із жорсткими позитивістськими вимогами, не верифіковане і не операціоналізоване поняття, за допомогою якого можна пояснювати більше ніж один реальний феномен, не має право на існування. Так призупинилось вивчення феномену масового суспільства у західній науці на декілька десятиліть. «Лише у середині XX століття виникли два основні підходи до теорій масового суспільства: ліберально-критичний (К. Маннгейм, Д. Рісмен, Е. Фромм) і ліворадикальний (Р. Міллс). Вістря їхньої критики було спрямоване проти бюрократизації і централізації влади, посилення контролю над особистістю з боку держави» [7; с. 18].

«У 1960;1970;і рр. американські соціологи Д. Белл і Е. Шилз оголосили невиправдано критичними теорії масового суспільства, по відношенню до існуючої системи і спробували переструктурувати їх, направивши в русло офіційної ідеології. Шилз вважав, що за допомогою масових комунікацій засвоюються норми і цінності, які у свою чергу створюються елітою, і суспільство рухається по шляху подолання соціальних антагонізмів. Розвиваючи подібні уявлення, німецький політолог Г. Шишков пояснював, що маса існувала завжди, але тільки тепер стало «масовим» все суспільство; якщо раніше маса виступала як фрагмент суспільства, то в XX столітті суспільство виступає як маса"[7; с. 18]. Ці концепції були піддані різкій критиці. Однією з основних причин було те, що поняття «маса» було запозичено філософами, політологами і соціологами з соціальної психології. Воно було сформульовано на основі конкретних емпіричних спостережень. Стихійні - значить, неструктуровані, не закріплені, неформалізовані. Стихійність, а відповідно тимчасовість були одними із ключових характеристик маси. Маса виникає і функціонує на основі власних внутрішніх та психологічних ознак, хоча всі вони можуть виступати в якості передумов її виникнення.

Дійсно, на відміну від соціальних груп, великих і малих, завжди так чи інакше організованих і структурованих, маси — це принципово неорганізовані і неструктуровані учасники суспільного життя. У будь-якій малій групі є лідер і ті люди, які за ним слідують. У великій соціальній групі є партія, політичний рух, професійний або корпоративний союз. Маса представляє собою щось принципово відмінне від усього цього. Роль мас в суспільстві стає помітною, коли руйнуються групові зв’язки, коли суспільство деструктурується, переживаючи період своєрідного соціального зрушення. Таке відбувається в періоди великих воєн, соціальних революцій, політичних переворотів, поспішних великомасштабних соціальних реформ. «Маси» — категорія нестабільного, кризового суспільства і «смутного» часу. Для аналізу стабільного суспільства найбільш адекватними, є поняття «групи», «страти», «класи» чи «прошарки» населення. В організованому, структурованому суспільстві, в свідомості і поведінці людей існують психологічні кордони, що виникають у зв’язку з приналежністю людей до тих чи інших груп. Кожен знає свою «територію» і рідко може порушити існуючі кордони. Проте варто статися якомусь великому соціально-політичному потрясінню, як ці межі руйнуються. Тоді люди утворюють неструктуровану масу, а їхня психіка і поведінка набувають дезорганізованого, стихійного, масового характеру.

Одним із головних елементів психології мас є масова свідомість. Разом з масовими настроями і різними ірраціональними формами стихійного поведінки вона визначає те, що в цілому визначається як психологія мас. У дослідженнях побутує два основні підходи до розуміння маси.

З одного боку, масова свідомість — це форма суспільної свідомості, яка найпомітніше проявляється лише в бурхливі та динамічні періоди розвитку суспільства. В такі періоди у суспільства зазвичай немає інтересу до наукових досліджень. При цьому масове суспільство може одночасно включати в себе окремі компоненти різних типів свідомості. Наприклад, свідомість класичних груп соціально-професійного характеру, що становлять собою соціальну структуру суспільства. Воно може включати й деякі інші типи свідомості, властиві специфічним об'єднанням індивідів різних груп, які в той же час не мають чіткого групового характеру. Зазвичай це буденна свідомість, що не має чіткої соціальної специфіки. Згідно цієї точки зору, прояви масової свідомості носять в значній мірі випадковий, побічний характер і виступають в якості ознак тимчасового, несуттєвого стихійного варіанти розвитку.

З іншого боку, масову свідомість розглядають як самостійний феномен. В цьому випадку це свідомість цілком певного соціального носія. Воно співіснує в суспільстві поряд з усвідомленням класичних груп. Виникає вона як відбиток, переживання і усвідомлення діючих в значних соціальних масштабах обставин, в тому чи іншому відношенні загальних для членів різних соціальних груп, що виявляються тим самим у подібних життєвих умовах і прирівнюють їх у тому чи іншому плані. Відповідно до даної логіки, масова свідомість є більш глибинним відображенням дійсності «первинного порядку», яка лише потім знаходить необхідні психологічні ознаки соціальної визначеності.

«У другій половині 60-х рр. XX століття поняття „масове суспільство“ пережило своєрідне „друге народження“, хоча це було і на дуже короткий час» [1; c. 233]. Лише починаючи з другої половини 80-х рр. можна відзначити новий приплив дослідницького інтересу до масового суспільства. Проте є чимало труднощів вивчення феномену масового суспільства. Вони пов’язані з його природою і властивостями, які складно фіксувати та описувати.

Проблема людини маси у праці Хосе Ортеги-і-Гасета «Бунт мас»

Хосе Ортега-і-Гассет вважається першим іспанським філософом, зрозуміло, що були іспанські філософи за етнічним походженням, проте саме Ортега першим творив на своїй рідній, іспанській мові. Його сім'я належала до культурної буржуазії часів Реставрації. Батько, Хосе Ортега Мунілья, був публіцистом та письменником. Мати, Долорес Гассет Чинчілья, була дочкою засновника та власника ліберальної газети, в минулому дипломата. Дядьки, брати, а потім і сини Ортеги брали активну участь у політичному і культурному житті країни. Філософ казав, що народився під друкованим верстатом, а спілкування з родичами — депутатами, міністрами — підготовляло природне включення у світ політики.

У 15 років філософ вступив до університету, рік навчався на відділенні права, філософії і літератури в єзуїтському університеті в Більбао, потім три роки в Мадриді. Недоліки шкільної та університетської освіти компенсувались самостійним читанням у домашній бібліотеці, в якій було безліч книг Гюго, Тена, Шатобріана, Стендаля, Констана, Ренана, Флобера, Золя, Мопассана, кращих французьких поетів і філософів. За власним визнанням Ортеги, він з дитинства був просочений французькою культурою. Найбільший вплив на нього мали роботи французьких істориків — Мішле, Тьєррі, Токвіля і особливо Ренана. Звичайно, в коло читання входили греко-латинські класики, а з німців Ортега ще в юності чудово знав Гете, Гейне, Шопенгауера і Ніцше, про філософію якого він вів нескінченні суперечки з приятелем, Раміро де Маеста.

Коли Ортега починав свою діяльність, філософії в іспанських університетах просто не існувало У цих умовах йому було важко займатися просвітництвом, пропагандою філософії. Він називав себе професором філософії, також вважав своїм завданням зацікавити іспанців філософією. Для цього він заснував донині існуючий журнал «Ревіста де оксидентом», де в 1920;1930;х роках стали публікуватися кращі твори європейських філософів і вчених. У передмові до зібрання власних творів він повідомив, що для нього настає час другого плавання — відтепер він має намір писати не тільки блискучі есе, а й суворо логічні трактати, фундаментальні дослідження. Проте не всі його ідеї вдалося втілити у життя: трактат «Зоря життєвого розуму» так написаним і не був, як не вдалося завершити деякі дослідження. Також не була завершена головна робота по соціології - «Людина і люди».

Спочатку була написана соціологічна робота «Дегуманізація мистецтва» у якій він стверджував, що культура і цивілізація внутрішньо протилежні демократії. Теперішній час унікальний, через своє відкидання поняття елітарного суспільства. Замість слухняного отримання цінностей, моделей і цілей від аристократії і «над людини», людина маси на даний час дозволяє нав’язувати собі конформізм, терпимість і невихованість як провідні соціальні принципи. Ортега показує, що сучасне мистецтво є анти егалітарне та недемократичне. Він стверджує, що мета таких художників, як Малларме, Пікассо, Піранделло, полягає в тому, щоб цілеспрямовано виключати маси з культурного життя.

У роботі «Бунт мас» він виступає за те, щоб Європа об'єднаналася для захисту загальної західної культури проти варварства мас. Під елітою він розуміє тих, хто має певну перевагу, а суперлюдиною є той, хто вільно вибирає свої цілі, у той час як маси підвладні нормам, встановленим іншими. Основним завданням роботи є дослідження масового суспільства і феномену його бунту, та опис основних ознак суспільства, яке живе у ХІХ-ХХ століттях, та тенденції його розвитку.

На початку праці Хосе Ортега-і-Гассет описує стан тогочасного європейського суспільства, який, на думку філософа, є не надто втішним: «У суспільстві маси взяли повну владу. А що маси, за своєю природою, не повинні та й не здатні керувати власним буттям, а ще менше правити суспільством, то це значить, що Європа переживає найтяжчу кризу, яка лише здатна охопити народи, держави та культури» [5; с. 15]. В історії завжди існували маси населення, великі соціальні групи, страти, але, переважно, ними керувала правляча меншість, яка мала певні ознаки вищості: багатство, яке забезпечувало певний рівень освіти та культури, привілеї тощо. У той же час маси уподібнились до меншості, вони набули ознак аристократії: завдяки мануфактурі, яка розвинулась через заводи і фабрики, багатим став новий суспільний клас — буржуазія, і цим зменшила авторитет політичної еліти, освіта стала доступнішою завдяки розвитку науки, а разом із нею культура та мистецтво.

Результатом цих подій стало нове історичне явище: «Міста повні людей. Доми повні пожильців. Готелі повні гостей. Поїзди повні подорожніх. Кав’ярні повні публіки, пляжі повні купальників…» [5; с. 15]. Філософ наголошує, що це звучить парадоксально, адже після Першої світової війни кількість населення повинна була зменшитись, а тут появляється питання: «Де знайти місця?» [5; с. 15]. Відповідь в тому, що раніше було приблизно стільки ж одиниць людей, але саме одиниць, вони не існували як юрба: «Кожна з них — чи то одиниця, чи мала група — займала своє місце на хуторі, на селі, в містечку чи в дільниці великого міста» [5; с. 16]. Раніше «маси» займались переважно натуральним господарством, а після промислової революції, їхнє поле інтересів розширилося, відповідно люди об'єднуватись у нові групи, користувались благами і займались речами, які раніше були притаманні лише меншості. Самі ж будівлі не змінилися, в минулому орієнтовані на невелику кількість людей, стали заповнені масами вщент.

Щоб ґрунтовніше проаналізувати феномен «бунту маси» необхідно визначити основні ознаки маси. Ортега про це пише так: «суспільство — це завжди динамічна єдність двох чинників: меншин і мас. Меншини — це спеціально кваліфіковані одиниці чи групи одиниць. Маса — це сукупність осіб без спеціальної кваліфікації» [5; с. 17]. На відміну від юрби, маса не проста кількість осіб. Людина маси повторює інших людей, тобто вона є повторювана одиниця загального типу, а не просто одна частинка з певної кількості. Яка ж тоді різниця між масою і групою меншості? Філософ пропонує таке визначення групи: «Групи, які за своїм характером не є юрбою та масою, фактична схожість членів полягає в певному бажанні, в ідеї чи ідеалі, що сам по собі виключають широке розповсюдження. Щоб утворити яку-небудь меншину, потрібно, щоб кожний з особливих, відносно особливих причин відділився від юрби» [5; с. 17]. Отже перший крок до утворення меншості є не об'єднання з людьми подібними за інтересами, а відмова від інтересів більшості населення, відповідно це є «збіжність у розбіжності». [5; с. 17]. Наприклад, якщо у концертному залі на концерті, чи у театрі на виставі, була невелика публіка, то саме своєю присутністю вона підкреслює відсутність широких мас. На особистому ж рівні приналежність до маси проявляється в ставленні до тієї маси, якщо людина усвідомлює, що вона «така як усі» і в то й же час почуватиме себе комфортно, то вона є людиною маси. Якщо ж людина зрозуміє, що вона така як усі, то при цьому буде почуватись обмеженою та простою, але вона не буде частиною «маси».

Ортега-і-Гасет розширює спектр ознак, який відрізняють людину меншості, від людини маси, та від такої людини, яка вважає себе вищою за більшість, лише заради цієї вищості: «Добірний чоловік — це не вередун, який вважає себе вищим за інших, а той, хто вимагає від себе більше ніж інші, хоч він сам, може, й неспроможний сповнити цих вищих вимог» [5; с. 18]. Ці погляди перегукуються із поглядами давньогрецького філософа Сократа: «Я знаю, що нічого не знаю, але інші і того не знають, вважаючи, що знають усе». Для того, щоб набути ознак елітарності, необхідно спочатку усвідомити ознаки егалітарності, а потім вже шукати шляхи розвитку особистості, брати на себе все нові зобов’язання, долати труднощі, і не бути задоволеним лише тим, чим ти вже є.

Проблема полягає в тому, що в межах кожного суспільного класу є маса і елітарна меншість, і межах цих класів зараз почали переважати маси, навіть у таких класах, у яких є певні традиції добору і ознаки приналежності. Навіть в інтелектуальному житті почався тріумф псевдоінтеленктуалів і некваліфікованих, хоча, в принципі, приналежність до цієї соціальної групи передбачає і, навіть, вимагає певну кваліфікацію. А серед класу робітників, які раніше вважались масою, нерідко знаходяться представники шляхетно дисциплінованої душі. В тому і особливість сучасного стану суспільства, ознаки елітарності стали «людськими», тобто притаманними всім людям, незалежно від соціального статусу, мало того, що важко визначити ці ознаки, так ще важчим є завданням знайти і об'єднати цих людей у певний «елітарний» клас, адже вони розсіяні по усім прошаркам населення.

Ортега-і-Гасет зазначає, що маса також почала панувати і у політичному житті. Навіть, якщо раніше існувала демократія, то люди ототожнювали її із свободою, яка, у свою чергу, передбачала закони. Зараз же настав час гіпердемократії: «Маса припускала, що з усіма їх вадами й слабкостями, політики зналися трохи краще на громадянських проблемах, ніж вона. Тепер, натомість, маса гадає, що має право накидати і давати законну силу своїм кав’ярняним мудруванням». [5; с. 20]. Оскільки в попередні історичні епохи юрба не правила так безпосередньо, то філософ і називає це й стан суспільства гіпердемократією. «Для сьогоднішнього дня характерно, що простий розум, знаючи, що він простий, осмілюється проголошувати своє право на простацтво, і де хоче, накидає його» [5; с. 20]. Проблемою є не маса як соціальний феномен, проблемою є ті звичаї і ті настрої, які маса проголошує приходячи до влади. Вона розчавлює все, що є відмінним від неї і проголошує найкращим лише те, що вже їй характерно.

Проте Ортега-і-Гасет наполягає на тому, що аристократичність є невід'ємною ознакою суспільства: «Людське суспільство, хоч-не-хоч, є завжди аристократичним самою своєю істотою, аж до такого ступеня, що воно є суспільством у міру свого аристократизму і перестає ним бути у міру того, як втрачає аристократизм» [5; с. 21]. Проте, це характеристика не політичного устрою, а самого суспільства, не закономірностей функціонування влади, а ознак, якими відрізняються аристократичні люди. Цікавою особливістю тодішнього суспільства було те, що аристократія почала піддаватись впливу маси. «Зірка першої величини на небосхилі елегантного Мадриду сказала: „Я не зношу балу, де запрошено менш як вісімсот чоловік“» [5; с. 22] - кількісна характеристика набула значення основної відмінності багатої меншини від маси, але те, що вона є кількісною, характеризує її як частину масової культури.

Отже, є певні проблеми, які необхідно дослідити: «по-перше, сьогодні маси користуються у великій мірі тим самим життьовим репертуаром, що раніше здавався призначеним виключно для меншин; по-друге, рівночасно маси перестали коритися меншинам: вони їх не слухають, не йдуть за ними, не поважають їх, а натомість відсувають їх набік і самі займають їх місця» [5; с. 23]. Раніше представники інтелектуальної еліти винаходили різноманітні блага, які були доступними лише економічно вищим прошаркам населення, зараз ці винаходи стають доступніші, і, навіть, нові винаходи є доступні значно ширшому колу населення. Це стосується не лише матеріальних благ, але і соціальних. Сьогодні кожна народжена людина володіє природними правами, і, фактично, це єдині права, які існують у суспільстві. Спочатку це була теорія, яку розробили представники меншин і почали впроваджувати її в масу, згодом теорія, яка була ідеалом, перейшла у дійсність. Цікаво те, що якщо якийсь ідеал впроваджується у дійсність, то він перестає бути ідеалом, і відповідно втрачає свій престиж, фактично, набуває ознак масового суспільства, адже сам стає доступним всім.

Це означає, що рівень пересічної людини піднявся до рівня аристократії, що, у свою чергу, свідчить про піднесення рівня історії загалом. Лише зараз будуть відчутні наслідки цих змін. Проте, філософ зазначає, що всі зміни відбулись лише в Європі, а не в США де, фактично, не було аристократії. Коли люди переселялись на континент, то вони вже мали високу правову свідомість, яка передбачає, що людина почуватиме себе володарем і паном, рівним будь-якій іншій людині. Вважалось, що всі ці соціальні, політичні, культурні зміни — наслідок впливу Америки, проте Ортега вважає, що Америка почала впливати на «Старий континент», вже після бунту маси, і наслідки цього впливу тільки зараз будуть відчутними. Тобто Європа зрівнялась за рівнем розвитку із Америкою, і зараз буде запозичати досвід Америки після впровадження нових цінностей.

Філософ вважає, що Америка вища за рівнем розвитку. Насправді вона вища за економічним і правовим рівнем розвитку, але культурний рівень, інтелектуальний на той час мало відрізнявся від рівня Європи. Важко визначити ознаки крім економічних, якими можна порівнювати дві культури, проте філософ знаходить ще одну — мету. Є два погляди на історичний розвиток людства — деградація і еволюція. Прихильники деградаційної теорії вважають, що людство поступово знижує свій рівень розвитку (про це говорили стародавні Греки і Римляни). Згідно із еволюційною теорією — людство стабільно прогресує. Хосе Ортега-і-Гасет вважає, що ці бачення залежать від історичних умов, у яких живе людина. Якщо вона живе у перехідний період — від суспільства, яке досягнуло мети, до якої воно йшло протягом довгого часу, до суспільства, яке пробує досягнути нову мету, то вона вважає, що суспільство деградує від хорошого минулого, до поганого теперішнього. Людина, яка живе у період, коли суспільство досягло бажаної мети, вважає, що ця мета є кінцем розвитку, тому появляється своєрідний сум. Якщо людина живе у час, коли суспільство пробує досягнути нової мети, то ця культура називається модерною.

Оскільки є чимало характеристик, і важко визначити, яка саме визначає перехід від одного стану у інший, а відповідно визначити, який зараз стан притаманний європейській культурі, то філософ вирішив зробити життя людини порівняльною категорією: «життя, що не воліє жодного іншого життя з жодного іншого віку, що, отже, воліє самим себою, не можна в поважному розумінні назвати занепалим» [5; с. 31]. В цьому і особливість епохи «бунту маси». Раніше, коли європейця питали, в яку епоху він хотів би жити, той вибирав якусь із попередніх історичних епох, проте сучасна людина, дивлячись на попередні епохи, бачить лише витоки тих цінностей, які сформовані зараз: «Це не повнота часів, і все ж вона чується вищою за всі минулі часи і за всяку звану повноту. Сучасна епоха вірить, що переживає всі інші, а також чується початком, хоч і непевна, чи вона часом не є агонією. Вища за всі часи і нижча від себе. Потужна і рівночасно непевна свого призначення. Горда із своїх сил і водночас застрашена ними» [5; с. 33]. Епоху Ортеги-і-Гасета, характеризує невизначеність. Насправді ті цінності, які були сформовані, лише формувались, випробовувались. Важко було передбачити якийсь розвиток, бо почали формуватись відносини «консервативної» Європи і «ліберальної» Америки, і через ці взаємовпливи розвиток нових цінностей, поява нових класів, нових соціальних ролей. Тому, єдиною характеристикою є невизначеність і невідомість того, що буде далі. І саме через цю невизначеність нам залишається лише визначити епоху маси, виокремити її основні ознаки.

Однією із найважливіших характеристик епохи маси є зростання рівня життя. Те, що Ортега називає «просторово-часовим зростом» [5; с. 32], ми визначаємо через поняття глобалізація. Кожна країна вже не є замкненою у своїх кордонах, «геометричному розміщенні». Наслідком цього стає розвиток ринкового господарства, і зміна самосвідомості людини. Людина усвідомлює свій потенціал, вона розуміє те, що їй можливе. Саме через величезну кількість товару людина себе реалізовує, адже із цієї кількості, вона вибирає те, що притаманне лише їй, так взаємодоповнюється кількість — зростання товарного виробництва, і якість — вибір людиною тієї речі, яка притаманна лише їй. Ще одним аспектом зростання життя є збільшення кількості соціальних ролей: «тоді як майже всі звання і посади у примітивному суспільстві можна порахувати на пальцях однієї руки — пастух, мисливець, воїн, маг — сьогодні список занять неймовірно великий» [5; с. 36]. Крім кількісного зростання соціальних ролей, відбулося якісне зрістання науки і спорту. Завдяки тому, що дослідили наші попередники, ми потенційно можемо значно більше, адже нам не потрібно бути першопрохідцями у своїй царині знань і діяльності. «В фізичних і спортивних зусиллях сьогодні досягають таких подвигів, що геть перевершують усі минулі» [5; с. 36], «Енштейнова фізика простує через такі неосяжні простори, що стара Нютонова фізика займає у них тісне горище» [5; с. 36], — це не є применшення досягнень попередників, це відображає те, що відбувся поступ у всіх галузях від науки до спорту, саме на це і наголошує автор: «Я говорив не про якість сучасного життя, а тільки про його кількісний чи потенціальний поступ. Я вірю, що оцим я точно описую свідомість нинішньої людини та її життєвий тон, який полягає у почутті вищої, ніж будь-коли» потенціальності, тоді як усе минуле здається скарлуватілим" [5; с. 37]. Проте маси вважають, що це якісне зростання життя, що їхній час перевершує за всіма ознаками всі попередні часи. Тому, вони нехтують всім минулим, і не визнають класичних і взірцевих досягнень попередніх епох. Маси впевнені, що несуть нове життя, яке є настільки особливим, що його не можна навіть порівнювати із попередніми епохами.

Цікавим наслідком зростання життя, самовпевненості маси і потенціальних можливостей цієї епохи є те, що маси відчувають у собі величезну потенціальну потугу, проте не знають, що творити, вони є розгубленими у власних багатствах. Маси мають більше знань, більше техніки ніж попередні епохи, але наслідком цього є те, що вони просто пливуть за течією. Тобто, самовпевненість маси є всього лише маскою, насправді вона боїться, що може помилятись, невпевнена у своїх діях, тому боїться творити, щось нове. «Не дивно, що світ сьогодні задається позбавленим планів, сподівань та ідеалів. Ніхто не взявся підготовити їх» [5; с. 37]. Сучасне життя є багатим та пишним, вищим за всі попередні епохи, які знає історія. Воно потенційно більш насичене як ті епохи, і тому воно має більше проблем. А розв’язати ці проблеми воно здатне тільки створивши своє власне призначення.

Наслідком цього є людина в якості представника маси, її життя не має мети і вона просто пливе за течією. Ця людина нічого не творить, хоча її можливості і потенціал є величезними. Філософ зазначає об'єктивну причину формування масової свідомості і виходу на політичну арену масових людей: «відколи в VI столітті починається європейська історія, аж до 1800 року — себто протягом цілих дванадцяти сторіч — Європа не могла досягнути кількості населення вищої, як 180 мільйонів. А від 1800 року до 1914;го — себто трохи більше, як за одне сторіччя — європейське населення зросло від 180 до 460 мільйонів!» [5; с. 41] Це найяскравіший факт, який пояснює, чому маси починають панувати у тогочасній Європі. Суспільство, із своїми традиціями, нормами, життям як таким, не було пристосоване до такої кількості населення. Влада не могла контролювати такі маси людей, вона просто не мала методів примусу. Відповідно природно, що всі театри, пляжі, дороги наповнені людьми і неможливо знайти собі місця. Зрозумілою стає тоді і невизначеність епохи. Адже вперше така велика кількість людей, які об'єднались у маси, вийшла на політичну арену. Соціальні інститути, виробництво, поступовий розвиток науки і техніки змушені пристосовуватись до нових умов. Тому і починається масове товарне виробництво, результати науки стають доступними більшості населення, бо вони починають розроблятись для тієї більшості, замість політичних прав, вводиться природне право, яке має бути притаманним усім людям без виключення. «Отже минулому сторіччю належить слава і відповідальність за те, що кинуло на поле історії великі маси. Тим самим цей факт дає нам найвідповіднішу перспективу, з якої можна безсторонньо судити те сторіччя. Факт, такого швидкого приросту населення змушує нас робити наступні висновки: ліберальна демократія є найвищим з відомих видів громадянського життя, цей вид життя, мабуть не є найкращим, який можна собі уявити, але той, що нам здається кращим, повинен затримати його основні засади; будь-який поворот до форм життя нижчих за ХІХ сторіччя є самогубством» [5; с. 42].

Далі, у своїй праці, Хосе Ортега-і-Гасет хоче ґрунтовніше дослідити яке місце у політичному житті маси на той час, і звідки вона виникла. Праця називається «Бунт мас», бо всього лише за півстоліття масова культура стала панівною у всіх сферах життя. Проте, як вже зазначалось, передумови виходу маси на передній план історії і соціального буття були закладені, ще у стародавній Греції і Римі. Провідних європейських дослідників дуже часто цікавило питання демократії як приходу до влади неосвіченої більшості, і місце цієї форми правління у ієрархії чи системі влад. Ортега наводить такі приклади: «„маси наступають!“ — стверджував по-апокаліптичному Гегель. „Без нової духовної сили наша епоха, що є епохою революційною, доведе до катастрофи“, — проголошував Огюст Конт. „Я бачу могутній приплив нігілізму!“ [5; с. 43] - кричав з енгандійської скелі Ніцше». Отже феномен бунт масової людини, можна було перебачити, і, навіть був передбачений.

Першою ознакою, яка характеризує масову людину у ХІХ сторіччі, є загальна матеріальна вигода. Людина може більше купувати, вона стала більш незалежною і більш самостійною у матеріальному плані, що є базою для видозміни масової людини у матеріальному і громадянському плані. «від другої половини ХІХ століття пересічна людина вже не натрапляє на жодні соціальні перепони. Себто також у формах соціального життя вона вже не зустрічає перешкод та обмежень від самого народження. Ніщо не примушує її обмежити свої життя» [5; с. 44] Цінності, які проголошувались Французькою революцією, в час Ортеги-і-Гасета, почали набувати ознак об'єктивної реальності. Перша світова війна закінчилась, імперії розпадались і почали вводити, іноді ілюзорно, а іноді реально свободу, як головну політичну і соціальну цінність життя. І важко прогнозувати, як би пішов далі розвиток людства, якби не економічна криза 1930;х років, і як би до влади не прийшли тоталітарні режими, проте Ортега описував люду, яка проживала у післявоєнний час і ще до економічної кризи. «Три засади уможливили цей новий світ: ліберальна демократія, експериментальна наука ат індустріалізм. ХІХ століття не винайшло жодної із цих засад; вони походять із двох попередніх сторіч. Заслуга ХІХ сторіччя не у винаході а у практичному здійсненні». [5; с. 45]. Революція, бунт масової людини полягає не у створенні барикад і пікетуванню, вона полягає у створенні нового ладу життя, який перевернув традиційний. Те, про що лише говорили, стало реальністю, ті речі, які були доступні лише небагатьом, стали загальнодоступними і це вплинуло на творення нової типу особистості - масової людини. Філософ зазначає, що для простолюддя усіх часі життя означало тиск, зараз же цей тиск було забрано: «Світ, що від народження оточує нову людину, не змушує її обмежитись в жодний спосіб, не протиставить її вета, чи якогось заперечення, а, навіть, навпаки, збуджує її апетити, що в засаді можуть рости без міри» [5; с. 46].

Результатом цих подій є формування цілком нової людини. Для неї характерний розростання бажання матеріальних та соціальних благ, і бажання доступності всього, що їй є вигідно. Людина маси уподібнюється до розбещеної дитини, і від «бунту маси», про який говорить Ортега, переходить до звичайних бунтів і революцій. Маса не просто бажає, вона вимагає, те чого хоче, а оскільки вона є більшістю у суспільстві, то іншого виходу, як задовільнити її бажання, фактично, не залишається. «Людина маси звикає не рахуватись із іншими, а, головно, не рахувати їх вищими за себе. Це почуття чужої вищості міг прищепити їй лише хтось інший, сильніший за неї, хто змусив би її зректись якогось бажання, обмежитись, стриматись» [5; с. 47]. Раніше людину стримували, можливо, навіть, надто стримували за допомогою ірраціональної віри у вищість правителя, чи за допомогою примусу, проте «бунт мас», власне і був бунтом проти цього примусу, інших соціальних інститутів не було придумано, щоб стримувати таку величезну кількість людей, тому ці люди, стали дуже схожими до розбещених дітей, які не визнають рівності, не те, що вищості іншої людини, людина маси є егоїстичною у всьому. ортега людина маса Для того, щоб зрозуміти, чому егоїзм і нетерпимість вважаються негативними характеристиками особи, необхідно філософ розглядає порівнює епоху мас із попередніми епохами: «Коли традиційне враження підшіптувало: «Жити це почуватись обмеженим, отже хоч-не-хоч рахуватись з тим, що нас обмежує», то найновіший голос кричить: «Жити — це не зустрічати жодного обмеження; отже, спокійно здатися на себе» [5; с. 49]. Революційний, не перехідний, а шокуючий шлях еволюції не вважається, як щось позитивне. Просто відкидання старих цінностей, не визначаючи, що в них позитивне, а що негативне не є раціональним шляхом розвитку. Якщо ти відкидаєш щось повністю, то це не розвиток, це повернення до того стану речей, який існував, до того, як те, що ти від кинув було винайдено. Тому бунт, на думку філософа, нічого доброго не приніс, адже до влади прийшла маса, яка просто не знає чого хоче.

Щоб зрозуміти, що можливо протиставити цінностям масового суспільства, необхідно дослідити, чим відрізняються людина маси та людина меншості. «до визначних людей належить той, хто вимагає багато від себе, а до простих — той, хто нічого від себе не вимагає, а задовольняється тим, чим він є, і, навіть захоплений собою» [5; с. 50]. Раніше до визнаних людей належала шляхта, це слово згодом дуже викривилося, і використовується для пояснень одного з принципів монархії - спадковості. Раніше це були знані люди, тобто відомі завдяки своїм суспільно корисним діянням чи досягненням. Відповідно, якщо предок жив таким життя, це покладало на його дітей і внуків певний обов’язок жити відповідно, адже саме цього очікувало суспільство. Для Ортеги «Шляхетність — синонім напруженого життя, що постійно прагне перевершити себе, порватися від старих досягнень до намічених обов’язків і вимог. Отак шляхетне життя протиставлене простому чи інертному життю, що статично замикається в собі, засуджене на вічну нерухомість, доки якась зовнішня сила не примусить його вийти з себе. Тому ми називаємо цей тип людини масою — не тому, що він чисельний, а тому, що він інертний» [5; с. 51].

Проте час коли людина меншості, шляхетна людина була прикладом для інших пройшов. Раніше, якщо люди не могли бути шляхетними, вони визнавали і звеличували інших, сильніших та кращих від себе, шляхетні люди були для них ідеалом, що стримувало їх, звеличення ідеї абсолютної свободи. У ХІХ-ХХ сторіччя утворилась нова людина, завдяки досягненням науки і техніки, ця людина наділена величезними матеріальними апетитами, та різноманітними засобами задоволення цих апетитів. Проте, отримання людиною засобів, якими вона може задовольнити свої потреби замкнуло ї у собі. Адже, крім пошуку нових бажань і способів їх задоволення, переважно у матеріальній сфері. Тому зараз маса є кількісно більшою, ніж у попередні епохи, проте вона є замкнутою у собі, адже вважає, що вона самодостатня.

Таке враження, що Ортега описує сучасний стан суспільства, і насправді Друга світова війна нічого не змінила, суспільство не винесло ніяких уроків, чи винесло але вже їх призабуло. В принципі, ми живемо у подібний час, до часу життя філософа, сучасне покоління це третє покоління після війни і можна визнати, що розвиток науки і техніки лише розширив зацікавлення масової людини, проте не змінив її сутність. Проблема полягає у тому, як зазначає Ортега, що повернутися до колишніх цінностей і стану речей є надзвичайно складно, чи, навіть, неможливо, через об'єктивні причини — збільшення кількості населення втроє. Найбільше проблема полягає у владі. Якщо колись завдяки своєму багатству мала більше можливостей розвивати свою шляхетність і бути не лише аристократією, але й елітою суспільства, то на даний час дуже важко визначити ознаки еліти, а відповідно знайти тих, хто вартий бути при владі.

Висновок

1. Масове суспільство виникло в результаті впровадження ідей ліберальної демократії в політичне життя. Основною цінністю проголошувалась свобода людини, проте абсолютизація цієї цінності не дала змоги реалізувати деякі інші цінності ліберальної демократії, такі як терпимість і плюралізм. Масове суспільство не приймає поглядів відмінних від своїх, тому єдиним на нього впливом можна вважати видозмінення цих поглядів, що стало однією із провідних тем дослідження ХХ сторіччя.

2. Провідним серед об'єктивних передумов утворення феномену масового суспільства Хосе Ортега-і-Гасет виділяє небувале до XVIII-XIX сторіч зростання чисельності населення. Протягом одного століття європейське населення збільшилось втричі, зрозуміло, що це принесло багато змін, однією з найголовніших серед яких стало утворення масового суспільства.

3. Основними категоріями для аналізу політичної дійсності Хосе Ортега-і-Гасет вибрав такі:

— Масове суспільство — це суспільство у якому особи без спеціальної кваліфікації мають владу. Також це суспільство колосального — коли кількісні характеристики вважаються якісними.

— Маса — натовп, множинність людей без певних достоїнств, сукупність людей безособового загального типу, які несуть загрозу правовому, громадянському суспільству.

— Людина маси — така людина, яка: не рахується із думками інших, не має відмінних ідей та прагнень від маси, не визнає примусу.

4. Оскільки масове суспільство є одним із головних процесів, які відбуваються у ХХ-ХХІ століттях, то є багато підходів до вивчення цього феномену. Кожний дослідник масового суспільства вибирає інший критерій класифікації і дивиться через призму іншої науки. Одні вивчають через призму психології, інші соціології, одні вивчають ознаки масового суспільства, інші його функції. Це означає, що феномен масового суспільства є складним і багатогранним, отже філософська рефлексія не замикається в одній конкретній часово-просторовій моделі, а має характер континуальної прогресії.

Хосе Ортега-і-Гасет написав свою працю після Першої світової війни, але до економічної кризи 1930;х років та Другої світової війни. Ці дві події сильно вплинули на розвиток суспільства, призупинивши розвиток мас. Проте філософ є одним із перших дослідників, які вивчали людину маси, тому його праця залишається і зараз допомагає осмислити основні категорії масового суспільства. У своїй праці Ортега-і-Гасет описує чинники, які сформували масове суспільство і наголошує на проблемах, які пов’язані із цим феноменом. Автор описує ознаки маси і критикує її, проте не зазначає, як вирішити проблеми пов’язані із цим феноменом.

Список використаної літератури Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Наталії Лисюк. — К.: Дух і Літера, 2000. — 467 с.

Історія політичних і правових вчень: підручник / Ф. П. Шульженко; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 463 с.

Історія політичної думки: пер. з англ. / Д. Г. Себайн, Т. Л. Торсон. — К.: Основи, 1997. — 838 с.

Короткий оксфордський політичний словник. Пер. з англ. Маклін І., Макмілан А. 2006 К., Основи. — 789 с.

Ортега-і-Гасет, Х. Вибрані твори. К.: Основи, 1994. — 424 с.

Основи політології: Курс лекцій/За ред. М. Сазонова — Харків, 1993. — 448 с.

Психология масс. Ольшанский Д. В.: Питер, 2002. — 368 с