Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Драма втрати ідеалу (за повістю Івана Франка «Перехресні стібки»)

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Рафалович зустрiчає Регiну через десять рокiв пiсля того, як пiзнав щастя кохання до неї, що пробудило в Євгенiєвi якусь могутню силу, зробило навколишнiй свiт у його очах яскравiшим i барвистiшим: «Вiн мав те почуття, що вiднiс якусь велику побiду, здобув щось безмiрно цiнне, був хвилину в раю». Так, ми можемо заперечити: адже «любов творить чудо». Але Євгенiй навряд чи у нього вiрить, хоч… Читати ще >

Драма втрати ідеалу (за повістю Івана Франка «Перехресні стібки») (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Драма втрати iдеалу (за повiстю Iвана Франка «Перехреснi стежки»).

Свiй твiр «Перехреснi стежки» I. Франко друкував на сторiнках львiвського журналу «Лiтературно-науковий вiсник» упродовж 1900 року. Кiлька рокiв, що передували роботi над ним i дали авторовi матерiал для сюжету повiстi, були в його життi надзвичайно драматичними. Одним з важких випробувань, що випали на долю Франка, був остаточний розрив з його коханою — Ольгою Рошкевич, листування з якою тривало цiлих двадцять рокiв. Iсторiя їхнього кохання знайшла своє вiдбиття у показi любовної драми Рафаловича i Регiни в «Перехресних стежках» .

Постать Євгенiя Рафаловича письменник подає у двох планах: любов i боротьба. I якщо лiнiя боротьби має обнадiйливу перспективу, то любов звершується трагiчним фiналом. Спочатку менi було незрозумiло, чому автор обрав саме таку розв’язку, бо вольовий i чесний Євгенiй вартий щасливої особистої долi. Але потiм я усвiдомив, що «украдене щастя» — не для нього. Наслiдуючи високу i чисту мету чесного слу-жiння простому народовi, молодий адвокат перебуває у станi активної дiяльностi, у думках про завтрашнiй день. Душевнi ж сили Регiни вичерпалися, знущання Iтальського стали нестерпними, життя втратило будь-який сенс.

Так, ми можемо заперечити: адже «любов творить чудо». Але Євгенiй навряд чи у нього вiрить, хоч i намагається протистояти невблаганнiй долi. Та це не можливо, бо в його душi вже розгорнулася драма втрати iдеалу.

Рафалович зустрiчає Регiну через десять рокiв пiсля того, як пiзнав щастя кохання до неї, що пробудило в Євгенiєвi якусь могутню силу, зробило навколишнiй свiт у його очах яскравiшим i барвистiшим: «Вiн мав те почуття, що вiднiс якусь велику побiду, здобув щось безмiрно цiнне, був хвилину в раю» .

Проте щастя виявилося короткочасним: Регiну, яка пiсля смертi матерi жила на утриманнi своєї «цьоцi», вiддають замiж i забирають на постiйне проживання у провiнцiю. Але любов виявилася непiдвласною часовi та голосовi розуму, сонце в душi Євгенiя не згасло, а бiль незагоєної рани не вщух: «…той чоловiк носить у своїх грудях глибоку, ледве загоєну любовну рану», «що по його серцi пройшла не скажена буря, а тиха вбiйна змора…» .

Несподiвана зустрiч з Регiною стає для Євгенiя великим потрясiнням, свiдченням якого став його хворобливий сон — марення («водяна могила», з якої виринає тiло утопленої Регiни), а також боротьба почуттiв. Ми бачимо, як його охоплює бiль i жах: Євгенiй бачить перед собою iншу Регiну. Нi, не така залишилася вона у його пам’ятi: нiжна, хвилююча!

Теперiшня Регiна вражає його: спокiй на її обличчi надавав їй «виразу якоїсь тупостi i байдужостi»: «То була якась вблiда, невдатна копiя його iдеалу». На це розчарування накладаються брутальнi слова Iтальського, чоловiка Регiни, кинутi у її бiк. У цю мить Рафалович вiдчуває водночас i жаль i зло втiхи («Бачиш, бачиш, ось яке ти обрала!» — говорило в його душi вороже до неї почуття).

Мабуть, з цього i починається крах кохання. Так на якусь мить Євген намагається повернути свою любов, пристрасно заклинаючи Регiну покинути «прокляте гнiздо». Напередоднi вiн пересвiдчився в чорнiй невдячностi селян i тому, може, хотiв забутися у коханнi. Та доля вирi-шила по-своєму, i Регiна вiдмовляє йому. Скоро стане все навпаки, i вже Регiна буде пропонувати Євгенiєвi «украдене щастя», але зрозумiє, що прийшла за давно згаслим вогнем: «…пора наших любощiв минула i нiяка сила не верне її» , — каже їй Євгенiй. Вона йде з життя, залишив ши по собi останнiй душевний порух — пожертву на потреби боротьби — незначний весiльний скарб, розумiючи, мабуть, лише у такий спосiб зможе вiддячити Євгенiєвi за чисте щастя недовгої любовi.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою