Інтернет як засіб наукового та навчального спілкування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра професійної педагогіки та методики професійного навчання КУРСОВА РОБОТА з професійної педагогіки на тему:

Інтернет як засіб наукового та навчального спілкування Студента __304___групи Хоменка Олега Анатолійовича Керівник к.п.н., доц. В.І. Жигірь Бердянськ — 2011

Кафедра професійної педагогіки та методики професійного навчання ЗАВДАННЯ до курсової роботи з професійної педагогіки студенту 304 групи Хоменка Олега Анатолійовича

(прізвище, ім'я, по-батькові)

тема роботи: Інтернет як засіб наукового та навчального спілкування у ПО термін здачі курсової роботи: ____________1.05.2011______________

Курсова робота має містити:

1. Обґрунтування актуальності теми та методологічних основ дослідження

2. Теоретична (педагогічна) основа проблеми.

3. Розробка та проведення дослідно-експериментальної роботи.

4. Висновки.

5. Список використаних джерел.

Завдання видане: ______2.02.2011_______

Керівник роботи: ____________________

Студент Хоменко Олег Анатолійович __________

ЗМІСТ РОБОТИ ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЯ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ПРОБЛЕМ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ

1.1 Феномен спілкування, комунікації як предмет психолого-педагогічного аналізу

1.2 Форми і засоби комунікації в Інтернет-середовищі

1.3 Функції Інтернету як фактора актуалізації комунікативного потенціалу особистості

РОЗДІЛ 2. ПРОГРАМА І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ІНТЕРНЕТ НА НАВЧАННЯ ТА НАУКОВЕ СПІЛКУВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

2.1 Загальні принципи та процедура дослідження

2.2 Програма актуалізації та розвитку комунікативного і пізнавального потенціалу засобами Інтернет-технологій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Інформаційна культура стає сьогодні невід'ємною складовою загальної культури кожної людини і застосування дистанційних курсів на основі Інтернет-технологій певною мірою спрямовано на формування у користувачів вмінь застосовувати інформаційні технології в особистій професійній діяльності та повсякденному житті. Сьогодні Інтернет одночасно і полегшує спілкування між людьми, і ізолює людей від суспільства, тому важливим є навчити дітей правильно використовувати безмежні можливості світового «павутиння». Ефективне використання нових інформаційних технологій у навчальному процесі базується на закономірностях встановлених сучасними педагогічними та психологічними науками.

Мережа Інтернет задовольняє основні вимоги, які висуває дидактика до технічних засобів навчання, і володіє такими дидактичними властивостями:

1) публікація навчально-методичної літератури у гіпертекстовому вигляді;

2) обмін інформацією між учасниками навчального процесу в режимі реального часу;

3) дистанційний доступ до віддалених бібліотечних каталогів, електронних бібліотек, файлових архівів та ін.

Доступ до Інтернет є необхідною умовою для безпосереднього спілкування викладачів і слухачів та проходження визначених контрольних заходів на дистанційних курсах. Використання Інтернету як начального середовища потребує змін у свідомості та ставленні до навчання як викладачів, так і потенційних учнів.

Основний канал сприймання інформації у дистанційному курсі - візуальний. Таким чином, особливого значення набувають психофізіологічні особливості сприймання людиною інформації у візуальній формі.

Нова форма взаємодії учнів і вчителів: основну частину навчального матеріалу слухач отримує не від викладача, а з інших джерел (підручники, електронні лекції, відео та аудіоматеріали тощо).

Основна форма спілкування у дистанційному курсі - письмова (повідомлення у чатах, форумах, електронні листи), яка нечасто використовується під час навчання у школах або вищих навчальних закладах і потребує вміння чітко формулювати запитання або відповіді у письмовому вигляді. Досвід роботи, показує, що сучасні діти мають слабо розвинені навички ділового спілкування з дорослими людьми. Учні просто не знають в яких ситуаціях і в якій формі звертатися до мережного викладача.

Відсутність фізичного, зорового та емоційного контакту під час спілкування з викладачем, що може призводити до непорозумінь, викликати безпідставну агресію та страх перед роботою зі складною технікою. Для дитини, яка навчається дистанційно, стає важливою персоніфікація викладача. В сучасних дистанційних курсах ця проблема вирішується шляхом створення педагогічних агентів — анімованих віртуальних персонажів, які є провідниками по дистанційному курсу. Педагогічні агенти викликають позитивну емоційну реакцію, яка підтримує мотивацію до навчання, та створюють сприятливий психологічний клімат на курсі.

Психолого-педагогічні проблеми сприймання, усвідомлення, інтерпретації і засвоєння інформації людиною за відсутності безпосереднього контакту з викладачем вимагають окремого дослідження. Взаємодія викладача і учнів за посередництвом комп’ютера, у віртуальному просторі Інтернет, — одне з нововведень, до якого потрібно пристосовуватися всім учасникам навчального процесу. Важливою умовою ефективності навчання у віртуальному навчальному середовищі є створення сприятливого психологічного клімату.

Об'єкт дослідження: Інтернет як засіб навчання та наукового спілкування.

Предмет дослідження: особливості та механізми активізації комунікативної та пізнавальної активності учнівської молоді засобами Інтернетта мультимедіа — технологій.

Мета дослідження: розкрити соціально-психологічну роль Інтернет-середовища як фактора розвитку комунікативної та пізнавальної активності особистості.

Досягнення поставленої мети передбачали розв’язання таких завдань :

1.Проаналізувати і узагальнити зарубіжні та вітчизняні теорії, а також практичні підходи до дослідження проблеми Інтернет-комунікації.

2.Побудувати теоретичну модель процесу активізації комунікативного потенціалу особистості засобами Інтернет-технологій.

3. Розробити програму розвитку комунікативного потенціалу учнівської молоді.

РОЗДІЛ 1. ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЯ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ПРОБЛЕМ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ

1.1 Феномен спілкування, комунікації як предмет психолого-педагогічного аналізу

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про неоднозначність трактування сутності спілкування, комунікації як феномену психологічної науки. Проблема cпілкyвaння дo ocтaнньoгo часу виступала як предмет дослідження загальної та соціальної психології. Визначені Державною національною Програмою «Освіта» (Україна XXI століття) пріоритети вимагають розгляду процесу спілкування, комунікації у площині педагогічної та вікової психології, оскільки процес спілкування відіграє важливу роль у психологічному розвитку загалом і в становленні і розвитку особистості зокрема.

Спілкування як одна із базових психологічних категорій активно розробляється психологією як на філософсько-методологічному (Бодальов, 1982; Леонтьєв, 1976; Ломов, 1986), так і на соціально-психологічному (Андрєєва, 1980; Донцов, 1978; Хараш, 1978; і інш.) рівнях.

Уявлення про місце спілкування у психологічному розвитку були розроблені Л. С. Виготським (1983) і А. Н. Леонтьевим (1977). Їхні дослідження показали, що розвиток індивідуальних психічних функцій, мотиваційної структури особистості здійснюється виключно в рамках взаємодії з іншими людьми. З відомого положення Л. С. Виготського про те, що «будь-яка функція культурного розвитку дитини з’являється на сцені двічі, у двох планах», спершу — соціальному — між людьми як категорія інтерпсихічна, потім психологічному — всередині дитини як категорія «інтрапсихічна», звідки і випливає, що спілкування є не тільки засобом, тлом, на якому відбувається становлення індивідуальної свідомості, але і його змістом. На це ж вказують і інші автори (Войскунський, 1990; Петренко, 1988; Соколова, 1976; Столін, 1983).

Зважаючи на мету і завдання даного дослідження, доцільним, вважаємо, зупинитися на філософських та психолого-педагогічних підходах до проблеми спілкування, комунікації та їх психологічній структурі.

Можливо, першим, хто поставив питання про виключну роль діалогової форми спілкування, був Сократ. В сократівському діалозі співрозмовники рівноправні, тобто немає вчителя, котрий «навчає» — передає учню певну суму знань, і немає учня, який несе у своїй голові цей набір знань, як у порожній «посудині» [6,с.159]. Отже, за Сократом, в діалозі є дві особи, для яких істина і знання являють собою проблему і пошук. Істина не передається, а відкривається у свідомості учасників діалогу. Мистецтво запитувати Сократ розглядав як засіб, за допомогою якого можна допомагати «народженню» істини (думки) у співрозмовника, розвивати його творчі здібності. Платон у «Федрі» устами Сократа говорить, що книга не тільки не може відтворити справжній діалог й замінити його, а навіть є перешкодою на шляху спілкування людей. Тексти книг дають людям можливість більше знати, повторюючи те, що було сказано в друкованих творах. Крім того, письмові твори, на думку Сократа, загрожують самому існуванню спілкування, роблячи його зайвим настільки, наскільки вони претендують на заміщення діалогу, без якого не можливе живе спілкування, що є засобом набуття нових знань, розвитку наукових пошуків [5,с.95].

Спроби аналізу феномена спілкування як самостійного предмету дослідження з’являються приблизно в першій половині XX століття. Мотивом поглибленої уваги дослідників до проблеми природи та особливостей спілкування послугувало розрізнення понять мови і мовлення. Так, Ф. де Соссюр протиставив «мову» (langue) та «мовлення» (раго1е), відтак і можливість аналізу проблеми спілкування як соціального і індивідуального явища, вказуючи на необхідність вивчення мови в єдності з процесом спілкування. Він піддавав критиці мовознавців за те, що вони розглядають мову поза врахування соціального аспекту [39,с.151].

Соціально-психологічні аспекти спілкування було проаналізовано В.М. Бехтєрєвим [12, С.3−11]. У ході проведених досліджень, присвячених проблемі колективної психології, вченим був встановлений факт присвоєння суб'єктом у процесі спілкування нових якісних характеристик (залежно від якісних характеристик партнера).

Наукове підгрунтя проблеми спілкування як самостійної психологічної категорії було закладено Л. С. Виготським, який зробив спробу об'єднати структурний і генетичний підходи. Спілкування, за Л. С. Виготським, генетично випереджає розвиток вищих психічних процесів, структурно (через знаки) детермінує їх і загалом виступає їх складовою частиною, оскільки всі психічні процеси, як відомо, включені у спілкування [21,с.95]. Психічний розвиток дитини з моменту її народження зумовлюється логікою дії соціальних факторів, найважливішим з яких є спілкування. Тобто «її ставлення до зовнішнього світу завжди є ставленням через іншу людину», — зауважує Л. С. Виготський.

Як зазначав В. О. Сухомлинський, спілкування так само, як і наші знання та поведінка, є результатом суспільної історії, збагачується культурою, постаючи її глибокою основою та одночасно засобом розвитку суспільства, людей [40,с.69]. Отже, феномен спілкування отримав статус провідного чинника формування особистості людини, засобом виховання, організації спільної діяльності, а тим самими явища, що виходить далеко за межі окремих життєвих функцій.

С.С. Макаренко обґрунтував, розробив і втілив у практику модель спілкування, спираючись на феномен «особистісної дистанції» [29,с.14]. Спираючись на особливості ситуації спілкування, він успішно застосовував авторитарну, демократичну і ліберальну моделі спілкування.

У подальшому проблема спілкування перетворюється на одне з центральних понять загальної та педагогічної психології, що і знайшло своє місце у працях В. Н. Мясищева, А. А. Бодальова, Б. Ф. Ломова, О.М. Леонтьєва. С.Л. Рубінштейна, Г. С. Костюка, С. Д. Максименка та інших [13,14,15,16,17].

Згідно з сучасним розумінням, поданим у психологічному словнику, поняття спілкування розглядається у двох площинах. По-перше, як складний багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми, який породжується потребами у спільній діяльності та включає у себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини. По-друге, як взаємодія суб'єктів за допомогою знакових засобів, що зумовлена потребами спільної діяльності та спрямована на суттєву зміну станів, поведінки та особистісно-смислових утворень партнера.

Аналогічного підходу до визначення сутності спілкування дотримуються В. А. Семиченко: «Спілкування — це сукупність зв’язків і взаємовпливів, що виникають і закріплюються між людьми в процесі спільної діяльності. Регулятором цих зв’язків є соціальні норми, тобто зразки відносин, поведінки, взаємодії, що виробляються в соціальних групах або в суспільстві в цілому. Ці норми розповсюджуються завдяки механізмам соціального контролю» [38,с.59]. Аналізуючи наведені погляди щодо змісту поняття спілкування, зазначимо, що всі вони включають до свого складу елемент міжособистісної взаємодії суб'єктів у процесі спільної діяльності. Зважаючи на це, найбільш розробленим і поширенішим у сучасній психології є підхід до спілкування як до певного виду діяльності (О.М. Лєонтьєв, С. Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, Т.Д. Щербан). В рамках цього підходу спілкування вивчається як взаємодія людей, в ході якої вони обмінюються інформацією з метою налагодження стосунків та об'єднання зусиль для досягнення спільного результату. Спілкування як діяльність розкривається О.М. Леонтьєвим у вигляді такої структури:

1) наявність специфічної (самостійної або підпорядкованої) мети;

2) наявність специфічної мотивації;

3) нормативність, що виявляється у факті соціального контролю за перебігом і результатом акту спілкування;

4) результативність як міра збігу досягнутого результату з метою [25,с.99].

Дещо іншої позиції дотримується Б. Ф. Ломов, який вважає за необхідне розглядати процес спілкування як окремий вид діяльності. Діяльність і спілкування, за Б. Ф. Ломовим, — дві сторони «способу життя». На думку вченого, «соціальна обумовленість способу життя індивіда розкривається через аналіз спілкування більш безпосередньо та повно, ніж через аналіз його діяльності» [28,с.209], тому, що діяльність — це вплив індивідуального суб'єкта на об'єкт, а спілкування — вводить в цей процес соціальну детермінанту, включаючи відносини типу «суб'єкт-суб'єкт». На його погляд, спілкування — це відкрита і динамічна система, яка включає розподіл функцій між його партнерами, зміну ролей під час вирішення задач, взаємної дії, корекцію, контроль, компенсацію, тобто це не пряма дія, а взаємодія.

С.Д. Максименко розглядає спілкування як взаємодію двох (або більше) людей, спрямовану на узгодження та об'єднання їх зусиль з метою налагодження взаємостосунків та досягнення спільного результату. Відповідно у діяльності спілкування автори виділяють три взаємозв'язані сторони: комунікативну — обмін інформацією між партнерами по спілкуванню; інтерактивну — організацію взаємодії між ними, тобто обмін не лише знаннями та ідеями, але й діями; перцептивну — процес сприймання один одного учасниками спілкування та встановлення на цій основі взаєморозуміння [31,с.99].

Поділяючи підхід до спілкування як особливого виду діяльності, М.І. Лісіна вводить термін «комунікативна діяльність»: «Необхідно накласти на комунікативну діяльність загальну сітку, що використовується для вивчення будь-яких видів діяльності, та наповнити її конкретним із змістом» [27,с.73]. Дослідниця відокремлює такі основні структурні компоненти спілкування:

1) предмет спілкування — інша людина, партнер по спілкуванню як суб'єкт;

2) потреба в спілкуванні - це прагнення людини до пізнання та оцінки інших людей, а через них — до самопізнання і самооцінки. У цьому випадку спілкування спрямоване на іншу людину як на свій предмет і, оскільки воно є двостороннім процесом, взаємодією, то той, хто пізнає, і сам стає об'єктом пізнання;

3) комунікативні мотиви — це те, для чого починається спілкування;

4) дія спілкування — це одиниця комунікативної діяльності, цілісний акт, передбачений для іншої людини та спрямований на неї як на свій об'єкт — треба відзначити, що цілі (мотиви) та завдання спілкування можуть не збігатися між собою;

5) засоби спілкування — це те, за допомогою чого здійснюється спілкування;

6) продукти спілкування — такі матеріальні та духовні утворення, що з’являються в результаті спілкування.

У структурі спілкування дослідниця виокремлює такий ієрархічний ряд, як: суб'єкти спілкування; соціальні норми спілкування; комунікативні потреби; комунікативна мета; ціннісні орієнтації; установки; знакові системи, в межах яких проходить спілкування; емоції; емпатія; рефлексія; наслідування; психічне зараження; навіювання; переконання. На думку М.І. Лісіної, кожне із перерахованих явищ буде входити до структури спілкування, якщо будуть виконані певні умови їх взаємозв'язку [там само]. Зауважимо, що в умовах навчально-виховного процесу викладачі і учні прагнуть до взаємодії за умови, коли зміст та структура спілкування наповнюються особистісним смислом.

Звертаючись до психології особистості, доцільно насамперед визначити, що саме спонукає людину до спілкування, які мотиви, потреби та мету реалізує особистість у спілкуванні. Дослідник С. Б. Коваль зазначає, що феномен спілкування включає чимало потреб, найбільш істотними з яких є:

1. Контактуальна потреба. Людина мусить постійно сприймати інших людей, контактувати, спілкуватися з ними. Без цього деградує її психіка: руйнуються мовлення, мислення, пам’ять, почуття.

2. Діяльнісна потреба. Щоб діяти, працювати, людина мусить взаємодіяти з іншими людьми, узгоджувати з ними свої дії, що досягається за допомогою, посередництвом спілкування.

3. Пізнавальна потреба. Людина шукає і знаходить в спілкуванні нову інформацію, думки, ідеї, духовні цінності. Це особливо стосується підлітків, спілкування для яких — провідне джерело пізнання світу.

4. Емоційна потреба. З одного боку, людина шукає у спілкуванні підтвердження в почуттях інших людей власної цінності, неповторності, незамінності, довіри, захисту, підтримки, симпатії, толерантності, ніжності, любові: подолання таким підтвердженням і прийняттям почуттів самотності, невпевненості, розгубленості, тревоги, туги, страху, відчаю та інших негативно забарвлених переживань. З іншого, людина задовольняє в спілкуванні власні емоційні потреби в любові до інших, симпатії до них, ніжності, ласки, піклування або в перекладенні на інших своїх власних негативно забарвлених, мізантропічних емоцій: ненависті, озлобленості, заздрощів, роздратування тощо.

5. Патронажна потреба. З одного боку, людина шукає самоствердження, самореалізації в лідерстві, в керуванні іншими, їх вчинками, судженнями, відношенням, шануванні з їх боку. З іншого, це потреба в приналежності до когось сильного, потужного, авторитетного, референтного, авторитарного; в підпорядкуванні, підкоренні йому з метою перекладання на нього відповідальності за організацію діяльності, її стратегію і тактику, за прийняття рішень [24,с.8].

Наведені потреби слід розглядати як узагальнені, тоді як в реальному психологічному просторі окремої особистості неминуче домінування одних потреб над іншими.

Початок аналізу онтогенетичного аспекту проблеми спілкування покладений Л. С. Виготським та продовжений С. Д. Максименком, а саме — шляхом введення цієї проблеми в контекст теорії про культурно-історичний розвиток особистості, де була висунута ідея про особливий вид досвіду, втіленого в продуктах духовної і матеріальної культури людства, що засвоюється молодими людьми.

Отже, спілкування розглядається як взаємодія двох (або більше) людей, спрямована на узгодження та об'єднання їх зусиль із метою налагодження взаємостосунків та досягнення спільного результату. Відповідно у діяльності спілкування відокремлюються такі взаємопов'язані функції:

— комунікативну — обмін інформацією між партнерами по спілкуванню;

— інтерактивну — організацію взаємодії між ними, тобто обмін не лише знаннями та ідеями, але й діями;

— перцептивну — процес сприйняття один одного учасниками спілкування та встановлення на цій основі взаєморозуміння;

— фатичну (від лат. fatuus — дурний) — спілкування виключно з метою підтримки самого процесу спілкування: воно беззмістовне і нагадує теревені (люди говорять один одному дурниці, нісенітниці, взагалі говорять про незначне, несерйозне, пусте) [21,с.160].

Молоді люди мають велику потребу у спілкуванні, але в реальному світі також через тревожність і невпевненість у собі їм буває складно встановлювати і підтримувати соціальні контакти. З огляду на можливості новітніх інформаційних технологій, зокрема, Інтернету для комунікації, вони в змозі як вільно перейти до спілкування, так і вільно його припинити. У кіберпросторі молода особистість на свій розсуд будує міжособистісні відношення, експериментує з різними моделями комунікації і одержаний досвід переносить на спілкування у реальному житті. Оскільки у віртуальному світі психічні якості цінуються більше, ніж фізичні, спілкування в Інтернеті зменшує тревогу підлітка, наприклад, з приводу своїх зовнішніх даних.

Гіпотетично приймаємо, що ці групи характеристик і змушують молоду особистість надавати перевагу віртуальному спілкуванню через Інтернетсередовище перед реальним — «з собі подібними»:

— відчуженість, некомунікабельність внаслідок особистісних проблем, підозрілість;

— сором'язливість, занижена самоповага, невротизація, авторитарність;

— конфліктність, агресивність, фрустрованість;

— сенситивність, почуття самотності, незадоволеність реальними відносинами;

— егоцентричність, маніпулювання.

Встановлений багатьма дослідниками комунікативний дефіцит у сучасному глобалізованому суспільстві зумовлений ростом психологічної роз'єднаності людей в урбаністичному і технічно орієнтованому середовищі. Як відзначено рядом авторів, психологічним наслідком цих процесів є почуття роз'єднаності, самотності, психологічної ізоляції, особливо осіб молодого віку. Порожнечу, що утворюється, вони намагаються заповнити комп’ютерною Інтернет-комунікацією, форми та засоби якої ми розглянемо та проаналізуємо в наступному параграфі.

1.2 Форми і засоби комунікації в Інтернет-середовищі

З психології спілкування певною мірою випадає великий пласт досліджень комунікації, опосередкованої комп’ютерами, Інтернетом. Попри досягненнь у цій галузі американських, інших західних та російських вчених [2, 3, 4, 8, 9], в Україні фактично не розроблялися концептуальні засади психології спілкування в системі Інтернету. Недослідженими залишаються питання підвищення комунікативної та пізнавальної діяльності молодої особистості під впливом Інтернет-технологій. Відкритими є також питання щодо змісту, прийомів формування компетентності комунікації, підвищення інформаційної культури користувачів Інтернету тощо. В той же час формування української молоді проходить у специфічних умовах перехідного періоду, що вимагають урахування, зокрема, соціальних і інших чинників впливу, в тому числі через Інтернет-технології.

«З самого початку досліди, які проводилися, — акцентує російський вчений А. Е. Войскунський, — базувалися на запропонованій Л. С. Виготським „Теорії розвитку вищих психічних функцій“; Інтеренет при цьому розуміється як складна семіотична система, як високорозвинене універсальне психологічне знаряддя, яке опосередковує різні види діяльності, що здійснюються в співпраці з Інтернетом» [20,с.51]. Тому очевидно, що дослідження в даній галузі спираються на ґрунтовний психологічний теоретичний фундамент.

Як констатує російська дослідниця О. М. Арестова, «застосування комп’ютерних мереж призводить до значних структурних та функціональних змін у психічній діяльності людини. Ці зміни стосуються пізнавальної, комунікативної та особистісної сфери, трансформується операціональний (виконавчий) ланцюг діяльності, просторово-часові характеристики цілепокладання» [3,4]. Це дає підставу говорити про діяльність людини в Інтернеті як про новий вид діяльності, який поєднує в собі властивості різних психологічних видів діяльності - пізнавальної, комунікативної, ігрової, творчої. Адже, як зазначав О.М. Леонтьєв:

" Власне, предмет діяльності і надає ій — діяльності - визначену направленість; а предмет діяльності і є її дійсний мотив. Діяльності без мотиву не буває. Як відомо, в якості основних характеристик діяльності виступають такі як: наявність потребнісно-мотиваційної частини (потреба — мотив — ціль); наявність предмету діяльності та його мотиву; наявність продукту або результату діяльності" [25,с.95].

Оскільки Інтернет-середовище являє собою порівняно новий об'єкт наукових досліджень, то питання його впливу на когнітивний та особистісний розвиток молоді є маловивченим. Причетність до суспільства кіберпростору дає незахищеній особистості вкрай потрібне їй відчуття «Ми». Беручи участь за допомогою Інтернету в економічній, культурній, політичній, науковій, розважальній та інших сферах життя суспільства, вона залучається до світу «дорослих».

Три сфери діяльності в Інтернет-середовищі - пізнавальна, комунікативна та ігрова — часто взаємно доповнюють та проникають одна в одну. Наприклад, граючи в стратегічну гру, підліток одночасно спілкується з товаришами. Обговорення певної проблеми в форумі стосується водночас пізнавальної та комунікативної сфер.

Сучасний учень, наприклад, широко використовує Інтернет у своїй навчальній діяльності. Причому ставлення до інформації, отриманої за допомогою Інтернету, має позитивний емоційний відтінок, що сприяє кращому її засвоєнню. Наявність різних, нерідко діаметрально протилежних точок зору на цікаве для молодої людини питання дозволяє йому порівняти свою точку зору з іншими.

Оскільки співіснування негативізму і довірливості є характерним для молодого віку, актуальною є проблема критичного переосмислення та значеннєвої інтерпретації, селекції інформації, що надходить з різних джерел інформаційного простору, у тому числі з Інтернету. Але несвідомі механізми психічного захисту від надлишкової або негативної інформації у молодої людини ще не працюють, тому регуляцію дозованого отримання інформації у якісному і кількісному відношенні повинні проводити наставники-дорослі. Існують діаметрально протилежні точки зору на проблему впливу ігрової діяльності в Інтернеті на особистісну і когнітивну сферу підлітка. Граючи в ігри в Інтернеті, молоді люди отримують досвід роботи у команді, який передбачає вміння узгоджувати свої особисті дії з діями партнерів. Серед навичок, які молода людина набуває у процесі гри, І.В. Бурлаков, наприклад, називає вміння швидко і правильно отримувати потрібну йому інформацію і на її основі будувати і використовувати образ, що перевищує обсяг свідомості; здатність до швидкої обробки інформації в умовах лімітованості часу; навички управління автоматизованою системою [18,С.145−152].

Серед тих переваг спілкування, які створюються комп’ютером та Інтернетом, можна вказати на такі:

— за допомогою комп’ютера, мережі Інтернет вдається організувати такий діалог, в якому комп’ютер виступає в ролі терплячого і доброзичливого співрозмовника-інструктора, який створює психологічно комфортну атмосферу;

— комп'ютер здатний миттєво реагувати на дії особи, забезпечуючи застосування біхевіористичних принципів навчання та спілкування, різноманітних тренінгових програм;

— комп'ютер здатний забезпечити негайним або відстроченим зворотним зв’язком;

— за допомогою комп’ютера задовольняються принципи індивідуального навчання та спілкування, оскільки надаються можливості індивідуального вибору навчальної діяльності, пошуку потрібної інформації, необхідність в якій утворюється у відповідності до ситуацій, в які потрапляє учн за своїм бажанням;

— сучасний комп’ютер здатний унаочнити, тобто озвучити або візуалізувати навчальний та комунікативний матеріал (аудіо, відео);

— комп'ютер надає можливість накопичення і статистичного опрацювання значної кількості психолого-педагогічної інформації, яка може бути використана учнем для аналізу процесів засвоєння знань;

— за допомогою комп’ютера можна створювати електронні підручники, навчальні курси, здійснювати певні колективні проекти, результатом яких є певний комп’ютерний електронний продукт, їх розповсюдження забезпечує нові можливості для впровадження дистанційного, заочного і безперервного навчання [34,171];

— комп'ютер є засобом, за допомогою якого можна здійснювати спілкування на локальному і глобальному рівнях. Це забезпечує, з одного боку, організацію певних комп’ютерних спільнот, а з іншого боку, надає можливість отримання інформації у найвіддаленіших куточках сучасного світу;

— спілкування у комп’ютерних мережах відбувається в основному англійською мовою. Ось чому комп’ютер виявився засобом, за допомогою якого мотивація, стимул до вивчення англійської мови значно збільшується.

Комунікативне навчання, наприклад, шляхом надання штучних комунікативних ситуацій відрізняється від традиційного набагато більше, ніж такий вид навчання, як надання комунікативних вправ з метою збільшити комунікативну компетентність (останнє відрізняється від традиційного тільки за змістом лінгвістичного матеріалу, хіба що при цьому дещо збільшується мотивація внаслідок комунікативної спрямованості вправ). Цей вид комунікативного навчання здатний реалізувати особистісно-рольовий принцип. В межах штучної комунікації учни здійснюють певну рольову поведінку, виконують певні ролі, між ними встановлюються певні театралізовані взаємовідношення. Все це дозволяє в межах обраних ролей і подій, що «відбуваються», програються, самовиражатися, самостверджуватися, перевтілюючись у певні соціальні ролі, які можуть виявитися недосяжними, але бажаними, тобто функціонувати у вигаданому, «віртуальному» світі.

Важлива специфічна характеристика комунікації, опосередованої Інтернет-технологіями, акцентують дослідники, полягає у трансформації самої структури комунікативного досвіду людини. Так, у середовищі нових інформаційних технологій характерною рисою комунікації стає постійна необхідність «добудовування», конструювання як образа партнера по комунікації, так і правил взаємодії з ним [2, 9, 23].

Інші зміни комунікації носять менш принциповий характер, і дослідники стуттєво розходяться в оцінках їхнього можливого відкладеного ефекту. Так, наприклад, відзначається можлива втрата науковим дискурсом свого привілейованого положення, своєрідне загострення традиційних проблем комунікації, таких, наприклад, як проблема довіри / недовіри до переданої інформації тощо.

1.3 Функції Інтернету як фактора актуалізації комунікативного потенціалу особистості

Перші дослідження процесів спілкування в структурі масової комунікації пов’язуються з працями X. Ласуелла (1948) і К. Ховланда (1953). Були виділені основні елементи структури комунікації: комунікатор (активний початок), повідомлення (засіб впливу) і реципієнт-глядач (пасивна ланка). Основною метою комунікації була визнана зміна соціальних установок, думок, суджень, уявлень реципієнта за допомогою певним чином організованого повідомлення і поведінки комунікатора. Основними методами дослідження були контент-аналіз повідомлення, інтерв'ю, спостереження за процесом спілкування. Передбачалося, що знання комунікативної установки людини дозволить передбачити його поведінку в реальному житті.

Розглянемо процес комунікації з точки зору сучасних моделей прийому і переробки інформації людиною. Так, передбачається, що сприйняття сигналів, що діють на органи почуттів, забезпечується дворівневим процесом: аналізом сенсорних змінних (форми, довжини хвиль, контрастності, тривалості, просторових характеристик і інш.) і аналізом несенсорних змінних, під якими розуміються особистісні установки, відношення до ситуації прийому інформації, індивідуально-типологічні особливості людини, на основі яких вона приймає рішення про характер інформації, що надходить. В моделі комунікації, що пропонує І.І. Васильєва (1985), імпліцитно міститься подібна парадигма. В структурі комунікативного процесу виділяється п’ять елементів: комунікатор реципієнт комунікативна ситуація (поле) власна інформація про комунікативне поле засоби передачі інформації [19,с.84]. При цьому сам зміст інформації розглядається в трьох аспектах: когнітивному, особистісному (що вказує на характеристики комунікатора як партнера по спілкуванню) і регулятивному (що організовує процес взаємодії).

Значний інтерес має концепція «взаємної зумовленості», запропонована В. Шрамом, який виділяє в феномені «комунікація» два процеси, що розрізняються за структурою — створених комунікатором і реципієнтом; він пропонує вивчати взаємозв'язок механізмів породження повідомлення і глядацької поведінки. На думку автора, така постановка проблеми припускає розробку нових концептуальних засобів і методів дослідження. Наприклад, масова комунікація сприяє зміні смаків і установок, що призводить до зміни поведінки глядачів і їхніх потреб в інформації, що, в свою чергу, зумовлює зміни в програмній політиці ЗМК.

Л.В. Матвєєва наводить гіпотетичну модель комунікативного акту. Вона вважає, що на телебаченні модель комунікативного акту варто будувати в координатах простору і часу, в яких цей акт реально існує. Тоді структуру процесів комунікації можна уявити як трирівневу систему, що нагадує вкладених один в одного «матрьошок». На першому рівні взаємодіють: а) соціальний замовник, що має уяву про партнера по спілкуванню (аудиторії), про характер бажаних змін у партнері в результаті впливу (мета взаємодії), про засоби, за допомогою яких можуть бути досягнуті бажані результати; б) глядач (як сукупний соціальний суб'єкт), що має потребу у визначеному роді інформації (яку можна одержати, вступаючи у взаємодію з телебаченням), що ставиться до телебачення як до джерела такої інформації, потенційно готовий до змін [32,С.50−59].

На другому рівні взаємодіють: а) автори ТВ-продукції, що здійснюють переформулювання мети комунікативного акту, що мають образ (портрет) глядача, до якого буде звернене телеповідомлення; що вибирають засоби форми побудови телеповідомлень; прогнозуючі ефект взаємодії; б) глядач (як сукупний соціально-психологічний суб'єкт), що володіє груповими нормами, ціннісними орієнтаціями, професійними і демографічними характеристиками, образом колективного комунікатора.

На третьому рівні взаємодіють: а) герой чи ведучий телепередачі, які мають професійно високі якості; когнітивно-комунікативний стиль діяльності; б) глядач (як конкретний індивід), що має індивідуальні особливості сприйняття і розуміння мети і змісту передачі, характеру «контакту» з героями передачі, ставлення до авторів передачі.

Висновок про підвищення рівня спілкування в КМ пояснюється явищами соціального і психологічного характеру. Встановлений дослідниками комунікативний дефіцит у сучасному суспільстві зумовлений ростом психологічної роз'єднаності людей в урбаністичному і технічно орієнтованому середовищі. Як відзначено рядом авторів, психологічним наслідком цих процесів є почуття роз'єднаності, самотності, психологічної ізоляції. КМ-комунікація заповнює порожнечу, що утворилася.

Перш ніж продовжити аналіз комунікативних процесів у Мережі, зупинимось на розумінні мережевих комунікацій. У своїй праці А. Жичкіна виділяє такі форми спілкування в Інтернеті: телеконференція, ЧАТ (CHAT) (мається на увазі IRC (Internet Relay Chat)), MUDs і листування електронною поштою — е-маіl" [23,с.15]. Крім того, можна додати таку популярну останнім часом форму комунікації, як ICQ і «Active Worlds», що являють собою спробу з'єднати чати з реальним тривимірним зображенням співрозмовників і навколишнього світу. Щоправда, у нашому Інтернеті такі форми, як MUDs і «Active Worlds», не одержали широкого поширення, що пояснюється слабкими знаннями англійської мови та причинами економічного характеру.

Щодо типів мережевої комунікації в Інтернеті, то вони поділяються на:

— Діалогова комунікація, off-line і on-line, електронна пошта, ICQ).

— Полілогова комунікація off-line і on-line (конференції, форуми, чати).

В так званих «чатах» можливе спілкування у реальному часі одночасно десятків респондентів із різних куточків земної кулі (якщо володієш англійською мовою) або у межах, наприклад, одного міста, що дуже популярно (з зустрічами — після знайомства у чаті - у реальному житті).

Щодо іншої можливості Інтернету — пізнавальної, яка здійснюється завдяки використанню інформаційної бази даних, інформаційних ресурсів, що доступні користувачам Інтернету, то вони майже безмежні. Кожен користувач може знайти для себе в Мережі необхідну йому інформацію, представлену в кожній із технічно існуючих форм — текстовій, аудіо, відео й інших форматах. Інформація може носити суто приватний, науковий або суспільний характер.

Однією з основних проблем одержання інформації в Інтернеті (як і в інших інформаційних системах) є її вірогідність і можливість оцінки користувачем вірогідності, достовірності цієї інформації. Це особливо важливо, оскільки в більшості джерел інформації в Мережі-on-lineнемає поки що тієї репутації, що склалася в off-line джерел (газет, телебачення, видавництв, радіоканалів) за довгий період їхнього існування.

Сфери діяльності в Інтернет-середовищі - пізнавальна, комунікативна та творча, ігрова — нерідко взаємно доповнюють одна одну. Наприклад, граючи в стратегічну гру або навчаючись за комп’ютером, молода людина може одночасно спілкуватися з товаришами через програму ICQ.

Існують і негативні сторони віртуального спілкування. Так, внаслідок анонімності і безкарності в Мережі виявляються й такі особливості спілкування (пов'язані із зниженням психологічного і соціального ризику в процесі спілкування, відсутністю зовнішньої невербальної оцінки), як афективна розкутість, ненормативність поведінки і певна «безвідповідальність» його учасників. Людина в Мережі може виявляти і виявляє велику свободу вчинків (аж до образ, нецензурних висловлювань, сексуальних домагань), тому що ризик прояву негативної оцінки з боку навколишніх є мінімальним.

Причетність до суспільства кіберпростору дає незахищеній особистості вкрай потрібне їй відчуття «Ми» (афіліативний мотив). Нерідко особа адаптується до групових норм і надалі вже не може без них обійтися. Звикання стає проблемою, коли віртуальне життя починає переплітатися з реальним. Західні й російські вчені декілька років займаються вивченням так званої Інтернет-адикції (залежності від Інтернету); в Україні така проблема загалом не опрацьовувалась.

Що стосується пізнавальної мотивації, то користувач може знайти для себе в Мережі необхідну йому інформацію, представлену в усіх технічно існуючих форматах — текстовому, аудіо, відео — як соціально позитивну, так і негативну (сайти порнографії, тероризму, жорстокості тощо). Безцільне й неграмотне «плавання по всесвітній павутині» власне і призводить користувача до соціально-негативної інформації, тому слід постійно підвищувати інформаційну культуру молодих людей, розвивати у них критичне сприймання різнопланової, часом соціально-небезпечної інформації.

Актуальна проблема сьогодення — підготувати молоду людину до життя в нових умовах інформаційного суспільства так, щоб вона вміла адекватно та критично сприймати різнобічну інформацію, усвідомлювати можливі наслідки її дії на психіку. Складність вирішення проблем інформаційного захисту, підвищення інформаційної культури молодої особистості, вміння здійснювати диференціювання Інтернет-інформації зумовлена також труднощами, пов’язаними з тим, що сучасна українська школа не ставить перед собою мети навчити молоду людину усвідомленої селекції інформації різного плану. Ця ситуація частково компенсується активною експансією вже існуючих систем доступу до інформації в Мережу, створенням ними своїх on-line версій, частково — роботою адміністраторів пошукових систем, але значною мірою лягає на плечі самого користувача.

Незаперечною перевагою Мережі є потенційна можливість кожного користувача розміщати в ній і робити доступною для необмеженої кількості інших користувачів власну інформацію. Важливим фактором, що визначає експонентний ріст інформаційних ресурсів Мережі, є відсутність необхідності залучати для рішення завдань представлення інформації значні матеріальні ресурси. Мережа є найдемократичнішим засобом масової інформації, що не вимагає ніяких капіталовкладень і є доступною кожному.

Додатковою важливою перевагою інформаційних ресурсів Мережі є можливість зворотного зв’язку між користувачем і суб'єктом, що надали інформацію-інтерактивність.

Як вже зазначалося вище, Інтернет є універсальним засобом комунікації, що надає можливість пересилання тексту (графіки, звуку, відео) у формі електронної пошти, що фактично відповідає можливостям звичайних поштових пересилок, форумів, дошок оголошень, у тому числі обладнаних пошуковими системами, і спілкування в режимі реального часу (наприклад, через чати, ICQ). Особливістю спілкування в режимі реального часу є можливість одночасно підтримувати зв’язок відразу з декількома співрозмовниками, загальнодоступність цього контакту, можливість вибору аудиторії і тем для дискусії.

комунікація спілкування інтернет пізнавальний

РОЗДІЛ 2. ПРОГРАМА І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ІНТЕРНЕТ НА НАВЧАННЯ ТА НАУКОВЕ СПІЛКУВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

2.1 Загальні принципи та процедура дослідження

Сучасний підхід до проблеми розвитку і вдосконалення комунікативного потенціалу, комунікативної компетентності полягає в тому, що спілкування розглядається як саморозвиток і самовдосконалення на основі власних дій, а діагностика компетентності повинна стати самодіагностикою, самоаналізом.Спираючись на концепції А. Маслоу та В. Франкла, а також на пропозиції Г. О. Балла, можна виділити такі дві мотиваційні риси внутрішньо вільної особистості (їм певним чином, але не безпосередньо відповідають термінальні цінності за М. Рокичем), які можна покласти в основу рекомендацій в процесі виховання учнів, щоб їх життєвий вибір ставав свідомим і вільним в процесі зіткнення потреб із зовнішніми умовами, які роблять цей вибір основаним на міркуваннях вищої гуманістичної якості:

— домінуючу роль потреби в самоактуалізації;

— провідна роль вищих буттєвих цінностей.

Проблема діагностики комунікативного потенціалу не розв’язується одним лише інформуванням випробовуваного про результати тестуваннь та анкетувань: суть її в тому, щоб організувати процес діагностики таким чином, при якому його учасники одержать дієву інформацію, тобто таку, на основі якої змогли б самі здійснювати необхідну корекцію своєї поведінки для розвитку, активізації складників комунікативного потенціалу, структура якого наведена у п. 1.1. даного дослідження.

Для реалізації поставлених у нашій роботі завдань було визначено доцільним використання наступних діагностичних методик:

— методики «Класифікація мотивів застосування Інтернет-технологій» О.М. Арестової [2], адаптованої нами для україномовного ученського середовища;

— методики вивчення пізнавальної активності через призму його комунікативних особливостей як самоцінностей, тому ми звернулися до вивчення саме цієї проблеми через визначення ціннісних орієнтацій за методикою М. Рокича.

Розглянемо коротко згадані методики.

I. Анкетування. Питання, що входили до ряду анкет спрямовувались на встановлення найбільш усвідомлюваних мотивів користування Інтернетом, що проявлялись у вільних висловлюваннях без підказки експериментатора. Учням пропонувалося відповісти на питання типу: Що спонукало тебе звернутись до Інтернет-технологій? Які сподівання у тебе щодо твоєї діяльності в Інтернеті? Чого хотів би досягти чи яку мету переслідуєш, подорожуючи по Мережі? тощо.

Для з’ясування внутрішніх та зовнішних мотивів користувачів Інтернетом ми модифікували та адаптували для україномовного учнівського середовища методику «Класифікації мотивів користувачів Інтернету» О.М.Арестової, орієнтовану на визначення таких мотиваційних утворень:

1. Діловий мотив (для багатьох користувачів робота в Інтернеті є частиною професійної діяльності, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто результату);

2. Пізнавальний мотив (отримання нових знань, інформації);

3. Мотив спілкування (комунікативний мотив). Відомо, наприклад, що в другій половині ХХ ст. люди практично перестали писати листи. Епістолярний жанр закінчився: телефон витіснив потребу листування. Однак з появою Інтернету, електронної пошти потяг до листування непередбачено зріс. Кількість e-mail (електронних листів) вимірюється сотнями мільйонів відправлень в день.

4. Корпоративний мотив (мотив співробітництва). Орієнтація користувача на співробітництво (а не лише на спілкування) з іншими при роботі в Інтернеті служить індикатором корпоративної мотивації.

5. Мотив самоствердження. В основі цього мотиву лежать такі глибинні психологічні явища, як самооцінка особистості, мотивація досягнення. Людина впродовж життя має доводити собі і іншим свою спроможність, довершеність, досконалість, цінність.

6. Мотив рекреації та ігровий мотив. Безперечно, гра, дозвілля, відпочинок займають важливе місце в житті будь-якої людини. Крім відновлення функціонального стану працездатності, гра та рекреація є способом оволодіння новими видами діяльності, тренуванням і перевіркою своїх можливостей, змаганням, зрештою, психологічним розвантаженням, тренінгом. Інтернет пропонує невичерпність комп’ютерних ігор, до яких користувач має вільний доступ. Крім версій, що реалізуються в автономному режимі, є ще велика кількість мережевих ігор — від шахів і карточних, що реалізовані в on-line-режимі, до специфічних, суто комп’ютерних ігор — стратегій, квестів, рольових ігор. Гравець еволюціонує разом зі своїм персонажем; це означає, що йому додається практичний досвід у рамках ігрової діяльності. «Геймерство» [від «game"-гра, анг.] - найбільш розповсюджена серед підлітків і молоді форма Інтернет-залежності. Це зумовлено відсутністю необхідності навичок роботи з комп’ютером, тим, що багато ігор надають можливість аутоідентифікації з будь-якими героями та кумирами. Комп’ютерні ігри значно виграють в популярності навіть у порівнянні з пригодницькою і фантастичною літературою, що пов’язано з їх динамічністю, складним сюжетним алгоритмом, що змінюється в ході дії, з інтерактивністю сюжету. Для участі в подібних іграх необхідно володіти англійською (це мав би бути один з мотивів користування Інтернетом).

7. Мотив самореалізації. Значна частина користувачів Інтернету усвідомлює позитивний розвивальний вплив роботи в Інтернеті на власну особистість і діяльність, на розвиток творчих інтелектуальних здібностей.

Ми використовували у роботі різні методи: спостереження, вивчення системи цінностей за допомогою методики М. Рокича, що дозволяє, по-перше, проаналізувати ієрархію ціннісних орієнтацій особистості стосовно життєвої перспективи: тобто те, що людина цінує сьогодні і до чого прагне в майбутньому (термінальні цінності); по-друге, ієрархію цінностей-засобів (інструментальні цінності).

В тексті дослідження ми не давали докладного аналізу результатів кожної з використаних діагностувальних методик, оскільки у форматі вирішуваних завдань ці дані мають сенс та значення лише взяті цілісно, у сукупності їх взаємодій один з одним. Тому на даному етапі ми обмежились констатацією деяких результатів і аналізом лише окремих показників, що мають безпосередне відношення до гіпотез та завдань, які вирішуються у роботі.

2.2 Програма актуалізації та розвитку комунікативного і пізнавального потенціалу засобами Інтернет-технологій Запропонована програма проведення занять у формі тренінгів з елементами «всеобучу» з застосуванням Інтернет-технологій з метою розвитку у учнів творчих здібностей, здатності до самореалізації через застосування новітніх інформаційних технологій, Інтернету, розкриття, актуалізація та розвиток в результаті цього комунікативно-пізнавального потенціалу.

Програма дає змогу за допомогою психологічних знань, поєднаних із застосуванням Інтернету у розвивальному навчанні та вихованні (що включає в себе знання елементів психології, літератури, мистецтва, самовиховання, творчої роботи та спілкування), розкрити індивідуальні якості особистості, сформувати творчу людину, додати впевненості в собі, підвищити компетентність комунікації.

Реалізація програми передбачає досягнення наступних пріоритетних цілей:

1) сприяння реалізації здібностей, підвищення компетентності, розвитку комунікативного потенціалу особистості, особистісному самовизначенню, самоактуалізації учна;

2) розвитку комунікативних здібностей особистості;

3) розвитку уміння гідно виходити із складних життєвих ситуацій, удосконалюючи свій внутрішній світ, застосовуючи отримані психологічні знання та навички, використовуючи принципи арт-терапії, гештальт-терапії тощо;

4) росту підготовленості учнівської молоді до компетентної комунікації в самостійному житті (психологічної адаптації учнів до сучасних умов в соціумі).

Позанавчальна робота зі учнами у форматі учнського Інтернет-клубу в процесі творчої, особливим чином організованої діяльності у Інтернет-клубі надає можливість реалізувати одну з нагальних потреб — потреби в самоактуалізації, удосконалити свій внутрішній світ, розкрити власні здібності, розкрити комунікативний потенціал, удосконалити власні комунікативні навички.

Програмою пропагуються діалогічні методи навчально-виховного впливу, подаються науково доведені факти, нові відомості із галузей наук, що тільки розвиваються, пропонуються для обговорення і осмислення наукові гіпотези, нетрадиційні підходи і вчення; робота ілюструється можливостями новітніх інформаційних-технологій — мультимедіа-пристроїв, Інтернету. Програмою передбачається і пропонується кожному члену Інтернет-клубу самостійно зробити висновки щодо власного шляху самовдосконалення та реалізації свого творчого «Я» через різноманітну творчу діяльність, опосередковану Інтернет-технологіями.

Програма призначена для роботи зі учнами загальноосвітніх навчальних закладів.

Структурно програма являє собою перелік тем занять у формі тренінгів.

Паралельно темам суто специфічного спрямування (за темами, запропонованими учасниками) наводяться теми що безпосередньо пов’язані з тематикою спілкування, комунікації, компетентності або ж поширюють чи поглиблюють її зміст, актуалізують її звучання.

У програмі знайшли відбиття наступні форми роботи: ділові ігри, мінідиспут, бесіди (аналітичні, проблемні, репродуктивні), метод психологічного аналізу життєвих ситуацій, робота з художніми текстами (в Інтернеті), літературно-творчі вправи, тренувально-навчальний комплекс із Інтернет-грамотності (Інтернет-комунікація, пошук потрібної інформації), тренінг спілкування в Інтернет-середовищі, психолого-мистецький комплекс заходів із самопізнання, самовизначенню, самореалізації у спілкуванні і творчості, тести, анкетування, вправи різноманітного спрямування, підготовка конференцій, форумів із застосуванням Інтернет-технологій, методи «мозкового штурму» — конкурси типу КВК, Брейн-рингу, гри «Що? Де? Коли?» із застосуванням новітніх технологій, Інтернету.