Сучасний стан та перспективи розвитку рекреаційного господарства Київської області

Міністерство культури і туризму України Київський університет культури Кафедра менеджменту КУРСОВА РОБОТА З дисципліни «Рекреалогія»

На тему: «Сучасний стан та перспективи розвитку рекреаційного господарства Київської області»

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретична суть і фактори впливу на рекреаційне господарство
• 1.1 Основні теоретичні відомості
• 1.2 Характеристика рекреаційних ресурсів
• 1.3 Показники оцінки рекреаційних ресурсів
• Розділ 2. Передумови формування рекреаційного господарства Київської області
• 2.1 Характеристика природних ресурсів
• 2.1.1 Клімат
• 2.1.2 Ландшафтні ресурси
• 2.1.3 Водні ресурси
• 2.1.4 Бальнеологічні ресурси
• 2.2 Природоохоронні об'єкти
• 2.2.1 Заповідники та заповідні урочища
• 2.2.2 Пам’ятки природи та садово-паркового мистецтва
• 2.3 Історико-культурні ресурси
• Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку рекреаційного господарства Київської області
• 3.1 Основні види туризму в Київської області
• 3.2 Проблеми і перспективи розвитку рекреаційного господарства Київської області
• Висновок
• Список використанної літератури

Вступ

Стратегічною метою розвитку туризму в Україні є створення конкурентоспроможного на внутрішньому та світовому ринках національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити потреби населення України, розширенні внутрішнього туризму та постійному зростанні обсягів в'їзного туризму, забезпеченні на цій основі комплексного розвитку курортних територій та туристичних центрів з урахуванням соціально-економічних інтересів їх населення, збереженні та відновленні природного середовища та історико-культурної спадщини.

З огляду на зазначене тема історико-культурні ресурси Київської області та їх використання в туристичній діяльності дуже актуальна, тому що Україна має дуже великий історико-культурний потенціал і необхідно ефективно його використовувати у туристичній діяльності. З минулого до нашого часу дійшли безцінні пам’ятки історії та культури. У них матеріалізована історія українського народу, його творчість, боротьба за краще майбутнє. Вони є свідками економічного, суспільно-політичного, науково-технічного й культурного розвитку народу, становлять водночас невід'ємну частку загальнолюдських цінностей. Цю спадщину треба берегти, розумно використовувати, вивчати, примножувати і як естафету передавати наступним поколінням.

Україна безмежно багата цінними пам’ятками, які насправді перевищують своєю різноманітністю природно-рекреаційні ресурси інших розвинених держав. Але вона залишається невідомою не тільки для іноземців, а й для багатьох українців.

В північній частині України, вздовж середньої течії Дніпра простягається горбиста рівнина. Саме тут розташована Київська область. Крім того, що місто Київ є її обласним центром, це також і столиця України. Географічне положення Києва дає великі можливості для розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Через Київ проходять важливі автомагістралі транс-європейського значення. Розташування міста на одній з найбільших в Європі судноплавних водних артерій — р. Дніпро — дає можливість розвиткові річкового транспорту.

Київ — один з найбільших у Східній Європі механізованих річкових портів із сучасними перевантажувальними машинами, портальними кранами та іншою технікою. Прискореними темпами відбувається перетворення Києва у великий вузол повітряного транспорту.

Це все створює умови для розвитку туристичної галузі.

Об'єктом дослідження курсової роботи є історико-культурні пам’ятки Київської області, та їх залучення до системи туристсько-екскурсійного обслуговування.

Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією Київської області за сучасним адміністративно-територіальним поділом України.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження історико-культурного потенціалу Київської області.

Для реалізації зазначеної мети автор ставить перед собою наступні завдання:

— дати загальну характеристику Київської області;

— охарактеризувати розвиток туризму на сучасному етапі;

— дослідити історико-культурну спадщину краю з метою її використання в туристсько-екскурсійній діяльності;

— розглянути можливості залучення пам’яток історії та культури до системи туристсько-екскурсійного обслуговування;

Структурно курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел і додатків.

Розділ 1. Теоретична суть і фактори впливу на рекреаційне господарство

1.1 Основні теоретичні відомості

Київську область утворено 27 лютого 1932 року. Центр області - столиця України, місто-герой Київ. Вона розташована в центрі України, по обидва береги Дніпра. Про давню історію краю свідчать археологічні пам’ятки трипільської, черняхівської, лебедівської та софіївської культур, назви яким дали населені пункти області. З Київщиною тісно пов’язаний твір «Слово о полку Ігоревім», написаний староруською мовою одним з учасників боїв із половцями біля Переяслава 1187 року. У 80−90-х роках XVII — на початку XVIII ст. Київщина стає центром нового визвольного руху проти панування шляхетської Польщі, який очолили С. Палій, З. Іскра, С. Самусь. Київська губернія створена 1797 року в зв’язку з ліквідацією намісництв. Центром губернії, у якій було 12 міст, 111 містечок, 7344 населених пункти, був Київ. 1930 року Київ став поза регіональним містом республіканського підпорядкування, а з 1932 року — обласним центром.

Київська область розташована на Півночі держави, в басейні середньої течії Дніпра, головним чином, на Правобережжі. На Сході межує з Чернігівською і Полтавською, на Південному Сході і Півдні - з Черкаською, на Південному Заході - з Вінницькою, на Заході - з Житомирською, на Півночі - з Республікою Білорусь. Площа області складає 28,1 тис. км².

Адміністративно-територіальний розподіл Київської області (за даними Державного комітету статистики України) — 25 районів, 26 міст, у т. ч.12 — обласного підпорядкування, 30 селищ. Транспортно-географічне положення Київської області визначається тим, що до Києва сходяться залізниці, автомагістралі, авіалінії, річкові та інші комунікації, зв’язуючих її з усіма областями України і європейськими державами. Область лежить у межах зон мішаних лісів і лісостепу. Її ґрунтові та агрокліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства.

Найбільшими містами є Біла Церква (215,7 тис. жителів), Бровари (89,5 тис.), Бориспіль (54,5 тис.), Фастів (52,6 тис.), Васильків (38,5 тис.), Ірпінь (36,9 тис.), Переяслав-Хмельницький (30,4 тис.), Славутич (26,2 тис.).

Річки Київщини належать, переважно, до басейну Дніпра. По її території протікає 177 річок (довжиною більше 10 км.). Дніпро тече територією області в межах 246 км. Основні притоки Дніпра: Прип’ять з Ужем, Тетерів зі Здвижем, Ірпінь з Унавою, Стугна, Красна, Рось з Роставицею, Горохуваткою, Протокою і Кам’янкою (праві), Десна, Трубіж, Супій, Перевіз (ліві). На території області розташовано 55 водосховищ, у тому числі й більша частина Київського та Канівського. У Київській області налічується багато рукотворних об'єктів, а саме: 2383 ставки та 55 водосховищ, серед останніх найбільшими є Київське та Канівське, більша частина площі яких розташована в межах території Київщини.

Транспортна мережа. Область має розвинуту мережу залізниць і автомобільних доріг. Помітну роль відіграє річковий транспорт, здійснюється вантажопасажирське судноплавство по Дніпру, Десні, Прип’яті. Найбільший транспортний вузол — Київ. Столиця України поєднана авіалініями з великими містами України та всього світу.

Розвинений залізничний транспорт. Експлуатаційна довжина залізниці - 880 км (1985 р.). Через територію області проходять лінії: Москва — Київ — Львів, Київ — Дніпропетровськ — Донецьк тощо. Електрифіковані приміські ділянки залізниці: Київ — Фастів — Козятин, Київ — Фастів — Миронівка, Київ — Тетерів, Київ — Ніжин, Київ — Яготин. Залізничні вузли: Київ, Фастів, Миронівка. Довжина автомобільних доріг — 7760 км, в тому числі з твердим покриттям — 7489 км. Найважливіші автомобільні дороги: Санкт-Петербург — Київ — Одеса, Київ — Харків, Київ — Дніпропетровськ. Судноплавство по Дніпру, Десні, Прип’яті. У Києві - аеропорти Бориспіль і Жуляни. Військові аеродроми у Білій Церкві та Узині. Газопроводи: Уренгой — Помари — Ужгород, Шебелинка — Полтава — Київ.

Населення: Загальна чисельність постійного населення за даними Державного комітету статистики України (станом на 01.10.2009) — 1.718.055 осіб, в тому числі: міське — 60,56 (%), сільське — 39,44 (%).

Найбільш чисельними національними групами серед населення області, за результатами всеукраїнського перепису населення 2001 року, є українці (89%), росіяни (6%), білоруси (0,5%) та поляки (0,2%).

Національний склад (за даними перепису населення 2001 р.):

українці - 92,5%

росіяни — 6,0%

білоруси — 0,5%

поляки — 0,2%

молдовани — 0,1%

євреї - 0,1%

вірмени — 0,1%

Київська область складається з таких районів:

Білоцерківський район (центр — м. Біла Церква)

Богуславський район (центр — м. Богуслав)

Бориспільський район (центр — м. Бориспіль)

Бородянський район (центр — смт. Бородянка)

Броварський район (центр — м. Бровари)

Васильківський район (центр — м. Васильків)

Вишгородський район (центр — м. Вишгород)

Володарський район (центр — смт. Володарка)

Згурівський район (центр — смт. Згурівка)

Іванківський район (центр — смт. Іванків)

Кагарлицький район (центр — м. Кагарлик)

Києво-Святошинський район (центр — м. Київ)

Макарівський район (центр — смт. Макарів)

Миронівський район (центр — м. Миронівка)

Обухівський район (центр — м. Обухів)

Переяслав-Хмельницький район (центр — м. Переяслав-Хмельницький)

Поліський район (центр — смт. Красятичі)

Рокитнянський район (центр — смт. Рокитне)

Сквирський район (центр — м. Сквира)

Ставищенський район (центр — смт Ставище)

Таращанський район (центр — м. Тараща)

Тетіївський район (центр — м. Тетіїв)

Фастівський район (центр — м. Фастів)

Яготинський район (центр — м. Яготин)

1.2 Характеристика рекреаційних ресурсів

Сприятливі кліматичні умови, поєднання різних рослинних угрупувань, наявність численних водних об'єктів, а також джерел мінеральних вод визначають роль Київської області як важливого рекреаційного району.

До рекреаційних ресурсів Київської області відносять мінеральні води. За даними Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд Мінприроди України «Геоінформ» затверджені балансові запаси мінеральних вод становлять 2,3 тис. м³/добу. Переважають радонові мінеральні води: Білоцерківське і Миронівське родовища з відповідними запасами 1485 і 423 м³/добу. Крім того, є родовище вод без специфічних компонентів і властивостей (Броварське) із запасами 384 м³/добу. У 2003 році добуто 2,3 тис. м³ води, причому 94% використано для зовнішнього лікування.

Велике значення для оздоровлення та відпочинку населення мають рекреаційні ліси, до яких належать лісопаркові частини приміських зелених зон, лісові насадження навколо санаторно-курортних закладів, лісопарки, рекреаційні зони природних національних парків. Загальна площа земель лісового фонду області становить 648,8 тис. га, у тому числі 417,8 тис. га належать Держкомлісгоспу України: ліси, що виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, займають близько 40% території.

До рекреаційного потенціалу області можна віднести об'єкти природо-заповідного фонду, що мають науковий та пізнавальний інтерес. В області налічується 140 об'єктів природно-заповідного фонду, загальною фактичною площею 31,1 тис. га, що становить 1,1% територій області, у тому числі 20 загальнодержавного значення (14,7 тис. га). До них належать 59 заказників, 41 пам’ятка природи, парк «Олександрія» (м. Біла Церква), 12 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, регіональний ландшафтний парк, 16 заповідних урочищ.

На виконання Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні», Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Київській області надало пропозиції до Київської обласної державної адміністрації включити в заходи із розвитку внутрішнього туризму та екскурсійної діяльності Київської області території та об'єкти природно-заповідного фонду Київської області, а саме:

1) дендрологічний парк загальнодержавного значення «Олександрія», м. Біла Церква;

2) парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Кагарлицький», м. Кагарлик;

3) парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згурівський», смт. Згурівка;

4) парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Ташанський», с. Ташань Переяслав-Хмельницький район.

Дані об'єкти мають екологічну, наукову та історико-культурну цінність.

рекреаційний ресурс туризм київський

1.3 Показники оцінки рекреаційних ресурсів

Слід зазначити, що значна частина лісового та водного фонду Київської області внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС упродовж багатьох років виключена з рекреаційного використання і може розглядатися як рекреаційно перспективна або як полігон для наукових досліджень.

Необхідно ширше використовувати потенціал лісових, водних ресурсів через обладнання відповідної території як для короткочасного, так і тривалого відпочинку. Для цього необхідно доскональне вивчення берегової смуги водних ресурсів, що включає аналіз екологічного стану пляжів, транспортну доступність, інфраструктурну забезпеченість цієї території та санітарно-гігієнічні показники водних ресурсів.

Охорона та відтворення природних комплексів, збереження біорізноманіття області повинна базуватись на формуванні еколого-економічної системи природно-паркових комплексів, розвиток яких відповідає пріоритетним напрямам:

1. екологічний аспект включає охорону цінних природних комплексів шляхом створення мереж, природоохоронних об'єктів, поліпшення екологічної безпеки людей, впровадження протиерозійних заходів, охорону земельних ресурсів, переробку промислових відходів, рекультивацію кар'єрів та відвалів, екологічний моніторинг, екологічне навчання населення, рекламу тощо;

2. рекреаційний — формування інфраструктури рекреаційного бізнесу на ринкових засадах з використанням бальнеологічних, кліматичних, туристичних ресурсів та об'єктів; створення мережі закладів стаціонарної та короткочасової рекреації в межах Національних природних парків;

3. агропромисловий — формування сільськогосподарських об'єднань по вирощенню екологічно чистих продуктів харчування, лікарських трав,

квітів та інших товарів для забезпечення туристів і місцевого населення з впровадженням заходів захисту землі від забруднення;

4. лісогосподарський — підвищення лісистості, якості та стійкості лісів, впровадження біологічних методів боротьби з шкідниками, благоустрій шляхів, облаштування місць відпочинку, створення малих підприємств для випуску сувенірів та іншої продукції, поетапне закріплення лісів Державного лісового фонду та інших користувачів (насамперед природно-заповідних об'єктів); у постійне користування Національних природних парків;

5. промисловий — освоєння нових технологій, які не забруднюють навколишнє середовище, випуск продуктів та товарів для туристів і місцевого населення;

6. соціальний — повний розвиток мережі закладів соціальної сфери, матеріально-технічне оснащення закладів охорони здоров’я, освіти торгівлі, розвиток інженерної інфраструктури.

Для досягнення вищезазначеного необхідно забезпечити:

· завершення розробки проектів організації території нових об'єктів природно-заповідного фонду;

· включення до екологічної мережі захисних, рекреаційних площ та екологічних коридорів;

· виніс в натуру меж існуючих об'єктів місцевого значення;

· локалізація та часткова ліквідація наслідків забруднення підземних і поверхневих вод та ґрунтів на території дендропарку «Олександрія», м. Біла Церква;

· сприяння розвитку екологічного туризму, розширення бази платних послуг, що надаються об'єктами природно-заповідного фонду за рахунок рекреаційної складової, розробка комплексу організаційних заходів з розширення джерел фінансування заповідної справи.

Розділ 2. Передумови формування рекреаційного господарства Київської області

2.1 Характеристика природних ресурсів

Поверхня області переважно рівнинна. Північна частина області розташована в межах Поліської низовини. На сході територія області захоплює частину Придніпровської низовини. Найбільш підвищені і розчленовані - південні та південно-західна частини, які належать до Придніпровської височини.

Виявлені і розробляються переважно мінеральні будівельні матеріали: граніти, гнейси, каолін, глини, кварцеві піски. Є невеликі поклади торфу. Є джерела мінеральних радонових вод (Миронівка, Біла Церква).

В області - 130 територій та об'єктів природно-заповідного фонду (площею 31,3 тис. га). До складу природно-заповідного фонду загальнодержавного значення області входить 14 заказників, дві пам’ятки природи, один дендрологічний парк, три пам’ятки садово-паркового мистецтва.

2.1.1 Клімат

Клімат Київської області помірно континентальний, м’який з достатньою кількістю вологи. Зима на цій території тривала і порівняно тепла, а літо — досить тепле і вологе. Середня температура січня в північних районах становить — 6,5 градусів, в центральній частині - 5,8 градусів, а на півдні області - 6,1 градус. Середні липневі температури збільшуються в напрямку з півночі на південь, відповідно +19,2; +19,5; +20,1 градуси. Більшу частину року (160 — 165днів) триває безморозний період. Кількість опадів у середньому становить 500 — 600 мм на рік, проте зволоження крайніх південних районів недостатнє, тут випадає близько 400 — 450 мм опадів на рік. Більша частина опадів (близько 40%) випадає влітку.

Найважливіша водна артерія — Дніпро (довжина його в межах області - 246 км), його головні притоки — Прип’ять, Тетерів, Ірпінь, Рось (праві); Десна і Трубіж (ліві). На території області - Київське водосховище і частина Канівського водосховища (створені на Дніпрі). Усього в області - 13 водосховищ і понад 2000 озер.

2.1.2 Ландшафтні ресурси

Розподіл земельного територіального ресурсу за цільовим призначенням носить довільний характер і до цього часу не має економічної та екологічної обгрунтованості, а екологічна незбалансованість земельного фонду суттєво погіршує ефективність використання та охорони земель.

Це обумовило відносну дефіцитність землі, як ресурсу територіального розвитку, ускладнює проведення земельної реформи, погіршує природну здатність грунтового покриву до самовідновлення, призводить до збіднення видового розмаїття флори і фауни.

Площа земель в адміністративних межах області становить 2812.1 тис. га. або 59.6% території, з яких 1366.7 тис. га. займає рілля (48.6%), 16.8 тис. га. — перелоги (0.6%), 40.7тис. га. — багаторічні насадження (1.4%), 251.7 тис. га. — сіножаті та пасовища (8.9). Значну частину території області займають ліси та інші лісовкриті площі-651тис. га. (23.2%), з яких вкрита лісовою рослинністю площа становить 593.6тис. га. (21.1%).

Характеристика земельного фонду Київської області приведена на рис. 2.1.2.1.

2.1.3 Водні ресурси

Водні ресурси відіграють важливу роль у розміщенні продуктивних сил та суспільно-економічному зростанні регіонів держави, тому водний фактор слід розглядати як потужний потенціал соціально-економічного розвитку територій.

Водогосподарський комплекс (далі - ВГК) розглядається як одна з найважливіших ланок господарської діяльності країни, що являє собою складне системно-структурне утворення, яке об'єднує водні ресурси, суб'єкти водокористування, органи управління і контролю, характеризується певною функціональною, галузевою і територіальною структурою.

Розвиток ВГК Київської області повинен здійснюватись згідно із «Програмою забезпечення населення Київської області якісною водою в достатній кількості на 2006;2020 роки», яка спрямована на реалізацію комплексу науково-обґрунтованих заходів щодо забезпечення населення області якісною питною водою відповідно до законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про Загальнодержавну програму «Питна вода України на 2006;2020 роки».

Водні ресурси Київської області складаються з притоку поверхневих вод в основному у річках Дніпро, Прип’ять і Десна, що надходять з Республіки Білорусь і Чернігівської області, місцевого річкового стоку, який формується в її межах, та експлуатаційних запасів підземних вод (Таблиця 2.1.3.1).

Таблиця 2.1.3.1.

Водні ресурси Київської області

За запасами водних ресурсів область має достатньо поверхневих і підземних водних ресурсів: у маловодний рік 95% забезпеченості на 1 км припадає 996,5 тис. м³ загальних і 26,3 5 тис. м³ місцевих поверхневих водних ресурсів, а на одного мешканця — відповідно 6,48 і 0,17 5 тис. м³.

Водозабезпеченість території і населення загальними водними ресурсами майже в 6−11 разів більші й місцевими в 1,2−2,2 рази менші ніж у середньому по Україні. На території області також є Київське водосховище і значна частина Канівського водосховища, крім цього, збудовано 56 невеликих водосховищ об'ємом 194,0 млн м³ і 2386 ставків об'ємом 235,5 млн м³.

Екологічний стан водних ресурсів і об'єктів. Прогнозні водопотреби, а також обсяги скидів забруднених стічних вод обчислено з урахуванням ресурсної і відновної спроможності водних джерел, що забезпечує сприятливий екологічний стан.

Як розрахунковий, взято маловодний рік 95% -ної забезпеченості. Обмежуючою умовою є те, що залишковий річковий стік з урахуванням безповоротного водовідбору повинен забезпечити не менше, ніж 10-кратне розбавлення забруднених стічних вод, що надходять у водні об'єкти.

Передбачається, що важливим напрямом функціонування господарського комплексу стане реструктуризація життєздатних виробництв: відновлення робіт з реконструкції та переоснащення промислових підприємств сучасним виробничим обладнанням, впровадження і освоєння маловідходних водозберігаючих технологій та прогресивних методів очищення води, створення комплексної загальнодержавної системи моніторингу водних джерел.

Створений в області господарський комплекс потребує відповідних об'ємів води для задоволення потреб у воді населення та галузей економіки Рис. 2.1.3.1.

2.1.4 Бальнеологічні ресурси

Бальнеологічні курорти Київської області - Біла Церква, Миронівка. Кліматичні умови, поєднання різних рослинних угрупувань, численні водні об'єкти, джерела мінеральних вод, культурно-історичні пам’ятки визначають роль Київської області як важливого рекреаційного регіону. На території області розміщені 18 санаторіїв і пансіонатів, сім будинків і пансіонатів відпочинку, численні бази відпочинку, дитячі табори відпочинку.

Найвідомішими бальнеологічними санаторіями є: «Жовтень», «Україна», Київська міська курортна бальнеолікарня.

Здравниця «Жовтень»

Розташована в чудовому куточку Києва, в унікальній лісопарковій зоні Конча-Заспа, серед вікового лісового масиву, на березі природного затоки Дніпра. Рельєф місцевості злегка хвилястий, рівнинний, з невеликим нахилом з півдня на південний захід, у бік Дніпра. Клімат помірно-континентальний, з м’якою зимою і нежарким влітку. М’який клімат, чисте, свіже повітря, насичене киснем та запахом хвої, захищеність від вітру, щодо рівне добовий розподіл температури, вплив Дніпра та наявність пляжу на березі затоки сприяють проведенню кліматотерапії. Про Конча-Заспі відомо з історичних джерел вже початку ХІІ століття. Існує багато легенд і версій щодо самої назви місцевості. Так, згідно однієї з них, Кончі і Заспою називали два окремих озера, утворених із заток Дніпра, «кінчиків», як тоді казали. Звідси назва Конча. Заспа називали озера, ставки з штучно насипаної («засипаній») греблею. З 17 століття і до революції 1917 року Конча-Засповскіе землі належали Києво-Печерській Лаврі та Введенському монастирю. Існують дані про те, що на місці сьогоднішнього санаторію існували чернечі скити та келії.

Перелік показань та захворювань:

Захворювання серцево-судинної системи;

Наслідки перенесеного гострого інфаркту міокарда;

Наслідки гострих цереброваскулярних порушень;

Захворювання органів травлення;

Захворювання нервової системи;

Захворювання органів опори та руху;

Наслідки ендопротезування суглобів;

Захворювання органів дихання та ЛОР органів;

Патологія протікання вагітності;

Стан після перенесеного хірургічного втручання на органах черевної порожнини.

Загальні відомості:

Загальна площа території, га: 23,5, Лісопаркова зона (якщо є, площа в га): 17,71, Середньорічна температура, С: 7, Середня температура взимку, С: — 6, Середня температура влітку, С: 19, Висота над рівнем моря, в м: 179, Загальна кількість місць: 697, Режим роботи СКУ: цілорічний.

Київська бальнеолікувальниця знаходиться в Дніпровському районі м. Києва, біля станції метро «Дарниця» .

Перелік показань та захворювань:

Захворювання серцево-судинної системи, захворювання нервової системи;

Захворювання органів опори та руху;

хвороби сечостатевої системи (чоловічого і жіночого);

хвороби нирок та урологічні захворювання.

Загальні відомості:

Загальна площа території, га: 11,2, Лісопаркова зона (якщо є, площа в га): 2, Середньорічна температура, С: 7, Середня температура взимку, С: — 6, Середня температура влітку, С: 19, Висота над рівнем моря, в м: 179, Режим роботи СКУ: цілорічний.

Санаторій «Україна»

Розташований в курортному районі Київської області, у мальовничому куточку курорту Ворзель, який з легкої руки академіка Н. Д. Стражеско іменують «українським Кисловодськ». У санаторії функціонує чотири артезіанські свердловини глибиною 90 м, які мають поверхневі будови насосних станцій та огорожі, зони санітарної охорони суворого режиму.

На відстані півкілометра від санаторію знаходиться одне з п’яти існуючих на території України тюльпанових дерев, будинок-музей поміщика Уварова. Із санаторію організовуються екскурсії до краєзнавчого музею м. Ірпінь та по історичних місцях Пріірпіння (у Ворзельського СШ № 5 працював український письменник, в’язень ГУЛАГу Валеріан Підмогильний, на території селища Ворзель та прилеглих селищ проживало і працювало багато видатних художників, письменників, композиторів).

Перелік показань та захворювань:

Захворювання серцево-судинної системи;

Наслідки перенесеного гострого інфаркту міокарда;

Захворювання органів травлення;

Захворювання органів дихання та ЛОР органів.

Загальні відомості:

Загальна площа території, га: 16,7, Лісопаркова зона (якщо є, площа в га): 16, Середньорічна температура, С: 7, Середня температура взимку, С: — 5, Середня температура влітку, С: 19, Висота над рівнем моря, в м: 155, Загальна кількість місць: 362, Режим роботи СКУ: цілорічний.

2.2 Природоохоронні об'єкти

Попри всі біди природа Київської області ще чарівна, багата і різноманітна. Щоб зберегти її, затверджено перелік територій та об'єктів природно-заповідного фонду Київщини, яким надано заповідний статус. Це ділянки суші і водного простору, які мають особливу наукову, естетичну та іншу цінність і виділені для збереження природних краєвидів, тварин і рослин, для підтримання екологічної рівноваги та спостережень за природою. Заповідні території мають важливе господарське та наукові практичне значення. Передусім вони зберігають природне середовище, необхідне для нормального існування рослин і тварин, насамперед тих, кому загрожує небезпека зникнення. Заповідні території - своєрідні зразки незайманої природи. Саме в них, як у природних лабораторіях, можна вивчати складні зв’язки в живій природі, оцінювати вплив людини на навколишнє середовище та розробляти заходи щодо розумного використання, охорони та збагачення природних багатств.

Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання. На заповідних територіях забороняється проводити рубку дерев, будівництво, знищення рослин, гнізд птахів. Особи, винні в порушенні природоохоронного законодавства, притягаються до відповідальності.

Загальна площа території об'єктів природно-заповідного фонду в області становить близько 80 тис. га, а їх кількість наближається до 90. До їх складу входять: Дніпровсько-Тетерівське заповідно-мисливське господарство, Заліське лісомисливське господарство, Дзвінківський та Жуків хутір — лісові заказники, Ржищівський та Дніпровсько-Деснянський — ландшафтні заказники, Жорнівський орнітологічний заказник, Іллінський та Усівський гідрологічні заказники. Крім цього, об'єктами природно-заповідного фонду є урочище Бабка, дендрологічний парк «Олександрія», парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва — Згурівський та Кагарлицький і багато інших об'єктів.

Дніпровсько-Тетерівське заповідне лісомисливське господарство.

Це територія, виділена для комплексного ведення лісового і мисливського господарства і охорони мисливської фауни у Київській області. Загальна площа з охоронною зоною 37,9 тис. гектарів, з них водні об'єкти 9,3 тис. гектарів.

Утворене в 1967 р. Охороняються типові природні комплекси Київського Полісся. Близько половини площі становлять лісові масиви, поширені луки, багато боліт і озер. Переважають соснові та дубово-соснові, на окремих ділянках осикові й березові ліси. Проведено значну роботу щодо поліпшення їх природного складу. Болота здебільшого осоково-гіпнові та осоково-сфагнові. Мисливська фауна характерна для Полісся — це лось, олень європейський, козуля, свиня дика, лисиця, заєць-русак, єнотовидний собака, бобер, видра. З птахів водяться тетерук, куріпка сіра, чирки, качки, вальдшнеп, бекас тощо. Акліматизовано ондатру, ведуться роботи по інтродукції фазана. Почали гніздитися птахи, яких раніше тут не було: гуска сіра, журавель сірий. Трапляються також лелека чорний, сапсан, орлан-білохвіст, змієїд, які занесені до Червоної книги. З метою збільшення кількості мисливських тварин та скорочення їх міграції у господарстві проводиться комплекс біотехнічних та мисливсько-господарських заходів. У зимовий період тварин підгодовують. Корми вирощують на орних землях, а також використовують гілля рубок догляду. Для водоплавних птахів організовують штучні гніздів'я. Акваторія Київського водосховища і гирло Тетерева в межах Дніпровсько-Тетерівського заповідного лісопромислового господарства є місцем масового відпочинку водоплавних птахів під час сезонних міграцій.

Дендрологічний парк «Олександрія».

Дендрологічний парк «Олександрія» Національної академії наук України, який розміщено на околиці старовинного міста Біла Церква, поряд з чарівною річкою Рось належить до числа найбільших в Україні, його територія 297 га. Парк було створено понад 200 років тому родиною великого землевласника графа Франциска Ксаверія Браницького. Як предмет родинної гордості та магнатської величі парк ще і сьогодні зберіг головні ландшафтні композиції і є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. Він виник як літня резиденція графів Браницьких.

В 1774 р. польський король Станіслав Август Понятовський подарував великому коронному гетьману Польщі Франциску Ксаверію Браницькому Білу Церкву, Ставище і 134 села, у яких мешкало 40 тис. селян.

У 1781 р. Ф. К. Браницький одружився з Олександрою Василівною Енгельгард, небогою князя Григорія Потьомкіна, камер-фрейліною імператриці Катерини ІІ. На своїх землях, неподалік Білої Церкви, графиня вирішила створити чудовий парк, який би нагадував їй прекрасні заміські резиденції Петербурга і назвала його своїм ім'ям — «Олександрія».

Над створенням парку невтомно працювали садівники й архітектори: Мюффо, Ботані, Станге, Бартецький, Вітт. Тут створювались високохудожні ландшафтні композиції з валунів і насипів, пречудові канали, озера й стави, з'єднані системою шлюзів і водоспадів. Через канали були перекинуті містки. Парк закладений наприкінці ХVІІІ ст., особливо змінився завдяки зусиллям архітектора Августа Єнса. Він сформував в «Олександрії» живописні пейзажі, які і нині викликають захоплення: ділянка Клини, Ялинова, Липова і Каштанова алеї, пейзажі Діброви.

На початку ХІХ ст. «Олександрія» перетворилася в один з найкращих пейзажних парків на півдні Росії. У різний час його відвідували імператори Олександр І, Микола І та інші члени імператорської родини. Його краєвидами милувались Г. Державін, Т. Шевченко, О. Пушкін, А. Міцкевич, О. Бердяєв, Я. Бровинський, визначні політичні та культурні діячі. Колекція рослин парку складає понад 2000 видів, форм та гібридів.

2.2.1 Заповідники та заповідні урочища

В Київській області налічується 154 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, загальна площа яких складає лише 2,9% від загальної площі області. За даними ж вчених-дослідників, для забезпечення екологічної рівноваги регіону необхідно не менше 10−15% заповідних територій.

Найвідомішими є: Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», Державний історико-культурий заповідник та Державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» .

Націонамльний істомрико-етнографімчний заповімдник «Переямслав» — один з найбільших заповідників України. Площа заповідника — 3050 га. До його складу входять території міста Переяслава-Хмельницького, його околиць та Переяслав-Хмельницького району, навколо яких визначені охоронні зони.

Заповідник «Переяслав» віднесено до сфери управління Міністерства культури і туризму України. Управління здійснює Державна служба з питань національної культурної спадщини.

У його складі 371 нерухома пам’ятка історії й архітектури українського народу, 26 тематичних музеїв різних профілів: історичний, археологічні, літературні, етнографічні, технічні.

Основний музейний фонд заповідника складає 170 848 одиниць зберігання. Серед них: унікальна археологічна колекція, колекція козацького періоду XVI — XVII ст. (1800 од.), колекції стародруків XVI — XVIII ст. (10 тис. од)

Адміністрація заповідника розташована за адресою: Київська область. м. Переяслав-Хмельницький, вул. Шевченка,

Директор: Сікорський Михайло Іванович.

Державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» .

Музей присвячений Київській стратегічній наступальній операції 1943 року. Підпорядкований управлінню культури Київської обласної державної адміністрації.

Розташований на околиці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. Директор — Іван Петрович Вікован.

Створений музей постановою Ради Народних Комісарів України і ЦК ВКП (б)" Про створення музею-заповідника «Поле битви за Київ» «№ 425 від 20 березня 1945 року. За час існування його відвідало більше 10 мільйонів чоловік з 85 країн світу.

До історико-культурного комплексу входять:

Заповідна територія площею 8 гектарів, де збережено 650 метрів ходів сполучення, бліндажі, командно-спостережні пункти командуючого 1 — м Українським фронтом генерала армії Миколи Федоровича Ватутіна, командуючого 38-ю армією Кирила Семеновича Москаленка, члена військової Ради фронту генерал-лейтенанта Микити Сергійовича Хрущова, командуючого 3-ю гвардійською танковою армією Павла Семеновича Рибалка; Зразки бойової техніки часів війни; Пам’ятник-музей визволителям Києва; Діорама «Битва за Київ. Лютізький плацдарм 1943 рік» меморіальний комплекс в центрі села Нові Петрівці; музей-діорама площею 1100 метрів, в якому знаходяться експозиційні зали і експонується полотно діорами.

Експозиція музею розповідає про події осені 1943 року, форсування Дніпра і створення Лютізького плацдарму, хід Київської наступальної операції.

В фондах музею є археологічні, етнографічні, фалеристичні, нумізматичні збірки, вироби художнього промислу, твори живопису, скульптури, фото і документи часів Великої Вітчизняної війни.

В музеї постійно створюються стаціонарні та пересувні виставки.

На території музею щороку відбувається ряд акцій по вшануванню пам’яті героїв Битви за Дніпро, мітинги, зустрічі ветеранів, прийняття присяги тощо.

2.2.2 Пам’ятки природи та садово-паркового мистецтва

Згурівський дендропарк.

Це пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, знаходиться у селищі міського типу Згурівка. Площа парку 309 га. Підпорядкований Березанському лісництву Переяслав-Хмельницького держлісгоспу.

Згурівка належала родині Вяземських. Проте перейшла у власність роду Кочубеїв як посаг Софії Миколаївни (1798−1834), що вийшла заміж за Аркадія Васильовича Кочубея (1790−1878). Аркадій Васильович Кочубей — учасник Франко-російської війни 1812 року, Київський віце-губернатор (1830−1837), Орловський губернатор (1830−1837), сенатор (з 1842 року), дійсний статський радник. Є дані, що саме він заснував у 1837 році парк у Згурівці. За його наказом садівник — швейцарець насадив навколо палацу

чудовий парк з рідкісних дерев, були встановлені альтанки, а через ставки перекинуті містки. Від села садибу відгородили ровом.

За іншими даними, засновником парку у Згурівці був син Аркадія Васильовича — Петро Аркадійович Кочубей (1825−1892), дійсний статський радник (1881), таємний радник (1890), почесний член імператорської академії наук (1882). Можна припустити, що Аркадій

Васильович створив невеличкий парк, а його син настільки розширив площу насаджень, що потім саме його почали вважати творцем парку.

Під час останніх обстежень парку виявлено лише 41 вид деревних рослин. Два види — ялина колюча та верба біла — були представлені тільки своїми декоративними формами, перший — сизою, другий — плакучою. Клен гостролистий та явір мали, крім типових рослин, ще й декоративні форми, відповідно Шведлера та пурпуроволисту.12 видів хвойних (усі дерева) та 29 листяних (26 видів — дерева, 3 — кущі).

У парку зростають такі види хвойних: ялиці біла і сибірська (діаметр до 56 см, в урочищі Червоноармійське І вони дають самосів), модрина європейська та широколуската (до 72 см), ялини звичайна (до 84 см, висота до 30 м) та колюча сизої форми, сосни кодрова європейська (до 44 см, до 18 м), чорна (є рослина, штучно сформована так, що у неї три стовбури, загальний стовбур на висоті 0,9 м має діаметр 114 см, а на висоті 2 м діаметри окремих стовбурів становлять 56, 68 та 72 см), Веймутова (до 68 см) та звичайна (до 72 см), псевдотсуга Мензиса (до 72 см, до 30 м) і туя західна (до 40 см, до 24 м). Діаметр стовбура найбільшого дуба звичайного — 172 см. Є старі дерева гіркокаштану (в алеї, у невеликій рядовій посадці на східному березі ставка та в групах серед інших насаджень), тополі чорної (до 130 см), ясена (до 120 см) і багатьох інших видів.

В урочищі Червоноармійське II до переважаючих видів належать дуб звичайний, ільмові, тополя чорна, клен гостролистий, сосна звичайна, робінія звичайна, ясен звичайний; в урочищі Червоноармійське І - клен гостролистий, сосна звичайна, робінія звичайна, дуб звичайний, береза повисла, вільха чорна, ільмові.

Кагарлицький парк.

Це пам’ятка садово-паркового мистецтва площа його становить34,5 га В 1793 р. Катерина II подарувала Кагарлицький маєток із земельною площею навколо Кагарлика статс-секретареві а потім уже міністру юстиції Дмитру Прокоповичу Трощинському. Закладали парк за яром. пройшовши цією місцевістю видно стару діброву, яку і планував зберегти Трощинський хоча потім з’явилося багато інших молодих дерев. Трощинський хотів побудувати Ландшафтний парк вибрана місцевість цьому сприяла. Існують деякі твердження, що він був задуманий як модель земної кулі: ставок та острів на символізували океан і материк також були протока, затока і півострів, але я, крокуючи по парку, не помітив щось схожого на мініатюру, про те, що він був створений як ландшафтний парк свідчить багато факторів: насамперед місце положення парку, властивість плавних ліній доріжок. Пізніше коли парк перейшов Михайлу Івановичу Черткову військовому діячу. Він запросив у маєток польського садівника Бернгарда, для докорінної реконструкції парку. На пагорбі встановили ротонду, доріжки вистелили цеглою, проклали водогін для поливу, посадили дерева і чагарники, завезені із Західної Європи та Америки. Вздовж алей стояли альтанки та понад 20 мармурових скульптур, у т. ч.17 всесвітньовідомих з міфології Стародавньої Греції. Але потім настали для парку не кращі часи.

Найбільше зустрічається такі види дерев, як ясен та берест. Найстаріше дерево в Кагарлицькому парку 350 — річний дуб, але в сьогоднішні дні дуб, а тим паче граб практично витіснили інші дерева і їх залишилось мало. З розповіді екскурсовода дізнався, що ті дуби, які садили на протязі 10 років із них прижилось тільки декілька. Із пам’яток часів побудування парку збереглись ковані ворота та альтанка. На території парку знаходиться Древньоруське городище XI ст. Торчеськ, звідки і бере початок місто Кагарлик. Прямуючи через центральні ворота ті самі ковані ворота ручна робота неподалік від них будується нова церква. На захід парку знаходиться меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни, пам’ятник невідомому солдату. ідучи до головної алеї зустрічаються молоді ялинки та більш дорослі сосни та ялини по головній алеї ми йдемо до пагорбу з альтанкою. Сама альтанка привабливо виглядає на пагорбі вона була збудована в 1881 році, але її стан задовільний багато різних надписів сучасних на фарбу навіть не нашли кошти. Приємно вразило те, що хоч трохи турбуються про птахів подекуди зустрічаються шпаківні.

2.3 Історико-культурні ресурси

Нинішня Київщина налічує біля 6000 пам’яток культурної спадщини, зокрема, 1194 пам’ятки різних епох-давніх поселень, городищ, могильників, курганів, змійових валів, місць битв та історичних подій, що входять до значних прошарків історії, які впродовж тисячоліть створювали підвалини сучасної цивілізації на території області. 2010 археологічних пам’яток області занесено до Реєстру нерухомих пам’яток, вісім міст області віднесено до міст Всеукраїнського історичного значення. Окремим рядком в переліку пам’яток

Київщини вписані 24 пам’ятки національного значення, серед яких велика кількість культових споруд XVI-XIX ст., палаців, архітектурних споруд, парків, зокрема, білоцерківська «Олександрія» та багато інших.

Впродовж багатьох десятиріч в області формувалась система музейних закладів, яка на сьогодні налічує 2 державних музеї-заповідники («Битва за Київ в 1943 році» та Вишгородський історико-культурний), 15 державних музеїв з 17 філіями та 241 музейним закладом місцевого та відомчого підпорядкування, в тому числі, на громадських засадах. До кращих обласних музейних закладів по праву відносяться обласний археологічний музей (с. Трипілля — трипільська культура), Яготинський історичний, що включає музей-садибу народної художниці К. Білокур, археологічний музей «Добранічівська стоянка», Білоцерківський краєзнавчий музей та ціла низка музеїв-садиб визначних особистостей — І. Козловського, М. Островського, К. Стеценка, І.В. Задорожнього, Т. Шевченка, К. Паустовського, М. Вовчка, О. Корнійчука, А. Малишка та інших. Предметом особливої гордості області є Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», що налічує 23 музея.

Цікавий і цінний матеріал зібраний у Білоцерківському і Фастівському краєзнавчих, Яготинському історичному музеях. У с Мар’янівка створено музей-садиба видатного співака І.С. Козловського.

Біла Церква є спадкоємницею міста Юріїв, заснованого Ярославом Мудрим у 1032 р. В 1050 р. було збудовано Георгіївську церкву. Серед археологічних пам’яток міста — городище XI-XIII ст.

Фортеця неодноразово зруйновувалась і відбудовувалась. Після татаро-монгольської навали вона довгий час лежала в руїнах. У XIV ст. починається відродження міста. Перша документальна згадка про його нову назву — Біла

Церква, пов’язану можливо з руїнами давньої церкви, датується 1331 роком. У середині XVI ст. воєводою Ф. Пронським тут побудований замок. Стимулюючи заселення цього важливого опорного пункту боротьби з татарами, польські королі надають міщанам пільги, звільнивши їх від

податків. Натомість на них покладаються витрати на утримання замку і обов’язок польової варти. В 1589 р. місто здобуло Магдебурзьке право.

В період Паліївщини Біла Церква була фактично другою столицею Гетьманщини (1704−1711). У 1706 р. І. Мазепою та К. Мокієвським тут закладено Миколаївську церкву, що збереглася до наших часів.

У 1774 р. Біла Церква була подарована королем Станіславом Августом Понятовським коронному гетьману Польщі Ф. Браницькому. В 1793−99 pp. Олександра Браницька на місці діброви на лівому березі р. Рось заклала ландшафтний парк, який здобув назву «Олександрія». Він створений за проектом і під безпосереднім керівництвом італійця Д. Ботані. В паркових композиціях природні пейзажі органічно поєднуються з архітектурними спорудами — павільйонами, альтанками, колонадами, містками, побудованими в романтичному стилі. Деякі з них зберег чся до наших днів. Це — колонада «Відлуння», «колона чалі», водоспад «Руїни», а також інші численні ставки з водоспадами, каскадами і фонтанами. Флора парку представлена місцевими та екзотичними видами.

На кошти Браиицьких протягом XVIII-XIX сі споруджені зимовий і літній палаци, будинок дворліського зібрання, торговельні ряди (Гостиний двір із 85 крамницями), поштова станція, костьол Св. Іоанна Предтечі на Замковій горі (1789−1812), Преображенський собор (1833−1839), церква Св. Марії-Магдалини (1843). Все це приваблює туристів.

Перша письмова згадка про Білогородку (колишній Білгород), володіння князя Володимира, датована 980 роком. Вона була однією з найбільш укріплених фортець у руських землях і входила до числа найбільших міст, перевищивши за чисельністю населення Чернігів, Переяслав, Рязань. Могутня фортеця, розміщена на підступах до столиці, не раз вирішувала долю Києва в битвах з ворогом. Після татаро-монгольської навали втратила своє колишнє значення і перетворилася на село. Від давнього Білгорода залишилось велике городище, що охороняється як археологічна пам’ятка.

Васильків заснований Володимиром у 988 р. і названий на честь Св. Василія. Першу згадку про Василів містить літопис 996 р. у зв’язку з описом битви з печенігами, в якій князь Володимир зазнав поразки. Він дав обітницю побудувати церкву, якщо врятується. Через рік у Василеві була зведена Преображенська церква, яка, на жаль, не збереглася. В 1157 р. місто було перейменовано у зв’язку із зміною володаря, яким став син Юрія Долгорукого князь Василько.

Історики висловлюють припущення, що у Василькові народився Феодосій Печерський (бл.1036−1074). У 1756−1758 pp.С. Ковнір спорудив у місті Собор Св. Антонія і Феодосія.

Вишгород був одним із найбільших і найважливіших за своїм політико-економічним значенням міст Київської Русі. Він уперше згадується в літописах від 946 р. як «Ольжин град», резиденція київської княгині Ольги. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний називає Вишгород у ряду таких руських міст, як Київ, Чернігів, Новгород, Псков. У період між 946 і 1314 pp. літописи 38 разів згадують місто у зв’язку з різними політичними подіями.

У Вишгороді в 1054 р. помер Ярослав Мудрий, похований у Борисоглібському соборі (пізніше його прах був перенесений у Київ до Софійського собору).

До найстаріших міст Київської області належить Переяслав-Хмельницький (до 1943 р. — Переяслав). Його назва вперше письмово зафіксована в договорі між Руссю і Візантією від 907 р. Там він згадується в числі трьох найбільших міст-фортець Київської держави. У ХІ-ХІІ ст. Переяслав був столицею великого князівства, що межувало на півночі і заході з Чернігівським і Київським князівствами, очолюваного в різний час Володимиром Мономахом, Юрієм Долгоруким.

У ході археологічних розкопок на території міста виявлено Переяславський дитинець, оточений валами (висотою 17−18 і шириною — 18 м) і кріпосними ровами. Знайдено також залишки кількох церков (зокрема, храма Св. Михаїла), князівських палаців й помешкань простого люду.

У XVII-XVIII ст. місто було центром Переяславського полку. В цей період (1646−1666 pp.) було збудовано церкву Св. Михаїла, що збереглася до наших днів. Споруджено також ансамбль Вознесенського монастиря, від якого уціліли Вознесенський собор (1695−1700), побудований на кошти І. Мазепи, колегіум (1753−1757) і дзвіниця (1760-і pp.). Збереглось також Борисоглібська церква, споруджена в 1839 р. В колегіумі, відкритому в Переяславі в 1738 p., викладав Г. Сковорода. В місто двічі приїздив Т. Шевченко, і в один із цих приїздів ним був написаний «Заповіт» .

У Переяславі-Хмельницькому діє національний історико-етнографічний заповідник, до складу якого входять Музей народної архітектури і побуту і Музей Трипільської культури (в с. Халеп’я). Функціонують також історичний і кілька меморіальних музеїв — Г. Сковороди, Т. Шевченка, Шолом Алейхема та ін.

Період заснування і походження назви міста Фастів не встановлено. Перша документальна згадка про нього відноситься до 1390 р.

У XVI ст. Андрій Івашенцевич — Макаревич, що володів фастівськими землями (головний його маєток був розташований у Макарові), заповів Фастів київському біскупу (римо-католицькому єпископу). Відтоді Фастів перетворився на офіційну резиденцію єпископів. Тут було засновано католицьку друкарню, побудовано костьол. У місті діяли єзуїтський колегіум (1612 p.), монастир бернардинців (1638 p.).

Внаслідок подій Визвольної війни і Руїни містечко було спустошене. Відродження в ньому економічного і політичного життя наприкінці XVII ст. пов’язане з ім'ям Семена Палія.

Після Паліївщини місто знов спорожніло, і для заохочення переселенців польський уряд впровадив для них ряд пільг.

У місті збереглись Покровська церква (1779−1781) і Костьол (1903;1911).

У селі Пархомівка в 1903;1906 pp. була споруджена Покровська церква, мозаїка якої виконана за ескізами М. Реріха.

Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку рекреаційного господарства Київської області

3.1 Основні види туризму в Київської області

Міжнародний туризм і туризм взагалі відіграє велику роль у зміцненні миру в усьому світі, поліпшенні порозуміння і дружби між народами, розширенні торгового, наукового та культурного співробітництва, встановленні добрих відносин між державами. Ознайомлення зі звичаями, побутом, культурою народу іншої країни, з її історією та історичними пам’ятками спонукає до глибокого пізнання довкілля. Поєднання слів «відпочинок, оздоровлення + пізнання, враження» щонайкраще передає сучасний напрям у розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму.