Склад та системна організація сучасних китайських технічних термінів

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ І. ТЕРМІНОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА ЯК ОБ'ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
• 1.1 Термін як частина спеціальної лексики мови
• 1.2 Основні підходи до визначення статусу терміна в європейській мовознавчій традиції
• 1.3 Основні прийоми термінотворення
• 1.4 Принципи передачі іншомовних науково-технічних термінів засобами української мови
• Висновки до розділу І
• РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ НОМІНАЦІЇ В СИСТЕМІ ТЕХНІЧНИХ ТЕРМІНІВ СУЧАСНОЇ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ
• 2.1 Розробка питань технічної термінології в сучасній китайській лінгвістиці
• 2.2 Класифікація технічних термінів китайської мови
• 2.3 Джерела формування сучасної китайської технічної термінології
• Висновки до Розділу ІІ
• РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНІЧНИХ ТЕРМІНІВ СУЧАСНОЇ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ
• 3.1 Організація простих технічних термінів китайської мови
• 3.2 Лексико-семантичні особливості складних технічних термінів китайської мови
• 3.3 Детермінізація як ознака сучасної китайської технічної термінології
• Висновки до Розділу ІІІ
• ВИСНОВКИ
• ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Термінологічна лексика становлять значну частину лексичного складу як сучасної української мови, так і інших мов світу, зокрема сучасної китайської мови. Терміни — найдинамічніша частина лексики, оскільки бурхливий розвиток різноманітних галузей науки і техніки зумовлює збагачення і вдосконалення термінологічних галузевих систем. Без вивчення складу термінологічної лексики і змін у ній неможливо зрозуміти загальні закономірності розвитку лексичної системи мови. В останні десятиліття дослідження та стандартизація національної термінології набувають особливої актуальності.

Протягом останніх років у вітчизняному і зарубіжному мовознавстві активно розробляються загальна теорія термінознавства і питання, що стосуються окремих терміносистем. З’явилися праці, присвячені дослідженню термінологій різних галузей знання і діяльності людини, зокрема економічно-правової (Г.Пастернак), електротехнічної (Л.Козак), медичної (Н. Цісар), пожежно-технічної (О.Кучеренко), науково-технічної (О.Іващишин, Т. Михайлова), програмування (А.Ніколаєва), фінансової (О.Винник) та ін. Проте недостатньо вивченими залишаються термінології типологічно неспоріднених з українською мов, однією з яких є китайська. Внаслідок стрімкого пожвавлення торгових та економічних зв’язків між нашою державою та КНР, взаємозапозичення передових технологій щодо технічного обладнання та активізації процесу запрошення українських фахівців технічних спеціальностей на роботу в КНР, особливої уваги науковців вимагає китайська технічна термінологія.

Досліджувана термінологія — це визначена сукупність словесних знаків, що відображає систему технічних понять і відношень між ними.

Актуальність пропонованої магістерської роботи зумовлена необхідністю теоретичного осмислення стану та розвитку сучасної національної термінології Китаю, кожної з її підсистем, зокрема технічної термінології. Означена термінологія як цілісна система дотепер не була об'єктом комплексного лінгвістичного аналізу в українській фаховій літературі.

Об'єктом дослідження є сукупність технічних термінів сучасної китайської мови як відкритої системи мови.

Предмет дослідження — лексико-семантичні параметри мовних одиниць сучасної китайської технічної термінології.

Мета роботи — з’ясувати склад та системну організацію сучасних китайських технічних термінів шляхом їхнього комплексного структурно-семантичного аналізу.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

1) уточнити базові поняття термінознавства з огляду на реалії китайської науки про терміни;

2) визначити джерела та засоби формування сучасної китайської технічної термінології;

3) описати структурні типи технічних термінів сучасної китайської мови;

4) надати характеристику особливостям функціонування технічної термінології китайської мови як відкритої системі мови.

Джерела фактичного матеріалу. Для аналізу відібрано 1 000 технічних термінів, дібраних із загальномовних словників різного типу, довідників і підручників.

Методи дослідження. У магістерській роботі застосовано:

· описово-аналітичний метод із метою найповнішого узагальнення і класифікації мовних фактів;

· зіставно-порівняльний метод, який дає змогу виявити спільне й відмінне в семантичних зв’язках між технічними термінами й номенами;

· метод дефініційного і компонентного аналізу задля дослідження плану змісту мовних одиниць у сучасній китайській технічній термінології, уточнення їхньої семантичної структури.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:

а) уточнено базові поняття термінознавства термін, термінологічне словосполучення, термінологія, термінологічне поле, термінознавство в європейській фаховій літературі та з огляду на реалії китайського наукового мовознавства;

б) до аналізу залучено мовний матеріал, який дотепер не був об'єктом спеціального лінгвістичного вивчення у вітчизняній фаховій літературі;

в) схарактеризовано склад сучасної китайської технічної термінології;

г) описано структуру, джерела та шляхи формування технічних термінів сучасної китайської мови;

ґ) застосовано методику компонентного аналізу для вивчення семантики технічної термінології сучасної китайської мови.

Теоретичне значення магістерської роботи полягає у збагаченні вітчизняного наукового простору додатковими відомостями щодо спеціальної лексики сучасної китайської мови, розробленні актуальних питань теорії терміна, уточненні базових понять термінознавства з огляду на реалії мовознавчої традиції Китаю, виявленні сучасних термінотвірних тенденцій в аналізованій лінгвістичній системі. Проведений аналіз китайської технічної терміносистеми може бути підґрунтям для розв’язання дискусійних питань термінотворення. Застосування компонентного аналізу для вивчення семантики технічних термінів та уточнення їх дефініції має значення для подальших досліджень у цій галузі.

Практичне значення дослідження пов’язане з тим, що його результати можуть бути використані в лексикографічній роботі (укладання термінологічних словників), навчальному процесі під час розроблення й викладання спецкурсів з термінознавства. Подані в роботі спостереження й узагальнення будуть корисними для подальшого внормування китайської технічної термінології на сучасному етапі її розвитку.

Апробація отриманих результатів. Основні результати дослідження доповідалися автором під час наукових та науково-практичних конференцій «Проблеми сходознавства в Україні» (Харків, 2011), «Сучасні проблеми та шляхи їх вирішення в науці, транспорті, виробництві та освіті `2011» (Одеса, 2011) та «Актуальні тенденції сучасного сходознавства» (Харків, 2012). За матеріалами дослідження опубліковано статті:

1. Темін як лексична категорія // Проблеми сходознавства в Україні: Матеріали VIII Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Харків, 2011. — С. 17−18.

2. Особливості термінологічної лексики в китайській мові // Сборник научных трудов SWorld. Материалы международной научно-практической конференции «Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании 2011». — Выпуск 4. Том 8. — Одесса, 2011. — С.54−56.

3. Відмінності у трактуванні поняття «термін» в китайській та українській мовознавчій традиції // Актуальні тенденції сучасного сходознавства: Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Харків, 2012. — с 137−139.

Робота має традиційну структуру. Складається з 3 Розділів, 9 параграфів, містить 2 таблиці та 2 схеми. Загальний обсяг роботи — 71 сторінка.

РОЗДІЛ І. ТЕРМІНОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА ЯК ОБ'ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1 Термін як частина спеціальної лексики мови

Системне вивчення проблем термінології, визначення її місця у структурі мови є одним з актуальних завдань лінгвістики. Терміни з’являються не лише тоді, коли починає розвиватись наука, теоретичне знання. У всі часи будь-яка професія, будь-який вид трудової діяльності людини народжував систему слів, які вважалися професійними, а. згодом, лягли в основу термінологічної системи будь-якої мови. Також багато слів загальновживаних, нетермінологічних, в професійній мові здобувають значення і функції термінів. Використання термінів представниками однієї й тієї ж професії забезпечує адекватне спілкування в процесі спільної діяльності та впливає на ступінь її ефективності. 1; 4]

Термін будь-якої галузі знання та людської практики, зокрема технічної, виражає спеціальне професійне поняття (наукове, технічне, соціально-культурне), якщо він використовується в умовах спеціальної професійної комунікації: в письмових текстах або розмові спеціалістів. Функціонуючи в художніх творах або в умовах повсякденного спілкування, термін має повсякденне або загальне тлумачення.

Термінології мають велику історію, але поняття термін сформувалось в Європейській науці лише на початку XX ст. Сучасні лінгвістичні дослідження ґрунтуються на комплексному міждисциплінарному підході. Розв’язання теоретичних проблем щодо визначення особливостей і природи термінів як знаків спеціальних понять, виявлення дериваційного потенціалу термінологічної лексики, вивчення загальних тенденцій розвитку терміносистем постійно перебуває у центрі уваги дослідників. [9; 4]

Комплексний підхід до вивчення різних аспектів термінології знайшов втілення в наукових працях Б.М.Головіна, С. В. Гриньова, З.І.Комарової, Д. С. Лотте, З. М. Осипенко, Н.Б.Скуловіна, A.B.Суперанської, В.М. Підвойного та інших. Проте певні уявлення щодо процесів і особливостей термінологічної номінації, зіставні аспекти терміносистем, ознаки терміна як особливого знака не знайшли достатнього освітлення в науковій літературі і потребують подальшого вивчення.

Термін — це слово, або словосполучення, котре має спеціальне значення, виражає та формує професійне поняття та застосовується в процесі ознайомлення та засвоєння наукових та професійно-технічних об'єктів та відносин між ними. Слово-термін — це завжди результат та знаряддя професійного мислення та спеціально-професійного спілкування. [6; 158]

Лінгвістичне вивчення термінів довгий час здійснювалось в рамках лексикології. В науці існувала думка про обов’язкову однозначність термінів, їх системність, впорядкованість, до термінів ставились вимоги краткості, обов’язкового дефінірування. 10; 15]

Говорячи про термінологію, лінгвісти, як правило, розрізняють:

· Науку про терміни (в цьому відношенні дедалі популярнішим стає термін «термінознавство»)

· Загалом всю фахову лексику у складі певної мови (ми говоримо, наприклад, «термінологія української мови», «термінологія турецької мови», «німецька термінологія», тощо)

· Спеціальну лексику, що обслуговує певну галузь науки чи техніки (наприклад лінгвістична термінологія, термінологія обчислювальної техніки) Така багатозначність не в останню чергу зумовлена тим, що для кожної термінологічної одиниці визначена точка координат як у мові в цілому, так і в субмові (фаховій мові) зокрема.

Наприкінці 60-х було запропоновано розмежувати значення цього терміна та ввести нове поняття термінознавство. [13; 151]

Термінознавство — наука, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, змісту і функціонування, а також вживання, впорядкування і створення.

Таким чином, зберігши за терміном термінологія значення сукупності слів та словосполучень, які виражають спеціально-професійні поняття, термінознавством назвали дисципліну, предметом котрої є термінології різних областей професійної діяльності людини.

Початок термінознавства як науки пов’язан із ростом ролі науки в житті суспільства у 30−40-х роках XX століття, який вивів проблему дослідження терміну і термінології до ланки найбільш важливих питань загального мовознавства і розпочав процес виділення термінознавства в окрему наукову дисципліну, із своїм предметом і методами дослідження. В цей період з’являються праці Д. С. Лотте, присвячені відбору та стандартизації термінів, дослідження Г. О. Винокура про специфіку термінологічного словотвору, праці О. О. Реформатського та ін.

В наступні роки увага лінгвістів до проблем термінології тільки посилюється. Треба відмітити, що ріст інтересу до вивчення терміну припадає на 60−70-ті роки XX століття. У працях провідних російських вчених Д. С. Лотте, Г. О. Винокура, О. О. Реформатського та ін. були надані визначення найважливішим поняттям сучасного термінознавства, котрі досліджуються новою генерацією вчених, серед яких: Б. Н. Головин, A.C.Герд, С. В. Гриньов, Б. Ю. Городецький, В. П. Даниленко, Т. Л. Канделаки, Л. А. Капанадзе, Я. А. Климовицький, В. М. Лейчик, А. И. Моисеев, Р. Г. Петровский, В. В. Раскин, та ін. Питаннями класифікації та систематизації термінів уперше стали займатися американські вчені, серед яких можна виділити С. Райта і В. Адама. Особливе значення мають праці зарубіжних дослідників Л. Ольшкі і Е. Вюстера, оскільки обидва вчені зробили великий внесок у розвиток термінознавства у питаннях однозначності терміну, навколо котрих досі ведуться дискусії. їх дослідження мають великий методологічний вплив на розвиток сучасного термінознавства [27; 156−161].

В наш час розробкою теоретичних проблем термінознавства займається ряд національних шкіл — австрійсько-німецька, франко-канадська, російська, чеська — що відрізняються підходами і аспектами розгляду спеціальної лексики. Провідною за масштабами та значущістю досліджень є російська школа.

Наразі в термінознавстві виділяється низка самостійних напрямків дослідження. В першу чергу слід виділити теоретичне термінознавство, яке вивчає закономірності розвитку та застосування спеціальної лексики, та прикладне термінознавство, що ґрунтується на теоретичному і розробляє практичні принципи і рекомендації щодо усунення недоліків термінів і термінологій, їх опису, оцінки, редагування, впорядкування, створення, перекладу та застосування. Поруч з теоретичним і прикладним виділяються декілька більш вузьких галузей сучасного термінознавства, як то: загальне, галузеве, типологічне, порівняльне, семасіологічне, ономасіологічне, історичне, функціональне та когнітивне (гносеологічне) термінознавства.

Загальне термінознавство вивчає найбільш загальні властивості, проблеми та процеси, які відбуваються в спеціальній лексиці, а часткове чи галузеве терміноведення займається вивченням спеціальної лексики та понять окремих галузей знань конкретних мов. Типологічне термінознавство займається порівняльним дослідженням особливостей окремих термінологій з метою установлення загальних властивостей термінологій та особливостей окремих термінологій, який зумовлений характером, який відображає галузі знання. Порівняльне термінознавство займається порівняльним дослідженням загальних властивостей спеціальної лексики різних мов, наприклад, російської та англійської. Семасиологічне термінознавство займається дослідженням проблем, пов’язаних зі значенням (семантикою) спеціальних лексем, зміненням значень та все можливими семантичними явищами — полісемією, омонімією, синонімією, антонімією, гіпонімією та ін. [30; 13]

Науковий напрямок термінознавства, що розглядає термінологію як частину лексики літературної мови, дозволяє точніше визначити місце термінів у мові та мовленні, повніше описати семантичні процеси, характерні для функціонування і розвитку термінології.

Виходячи з задач дослідження, надалі в його рамках термінологія буде розглядатися як комплекс фахової лексики в межах словникового складу мови, а також фахової лексики певної галузі науки (технічні науки).

Як така, термінологія має істотні відміни від загальновживаної лексики і повинна характеризуватись такими ознаками:

· досконалість — чітка граматична структура, логічність та вмотивованість термінів;

· економічність — інформативність, легкість у вивченні, короткість терміноодиниць;

· консонансність — милозвучність, артикуляційну та правописну зручність термінів. [41; 98]

Для сучасного термінознавства характерне протиставлення понять «термінології» і «терміносистеми». Термінологія не є еквівалентною терміносистемі. Термінологія являє собою, за О. О. Реформатським, «у певному сенсі, безструктурний набір одиниць, лише „доступних“ свідомому упорядкуванню» [46; 12].. Терміносистема ж — кінцевий продукт свідомого упорядкування термінів; «її структура в цілому адекватна структурі системи понять даної теорії» [46; 17]. Термінологія, на думку В. Лейчика, складається з «передтермінів» — лексичних одиниць звичайної мови [27; 159]. Для того, щоб перетворитися в терміносистему, термінологія має, таким чином, пройти процес тотальної систематизації, що стосується всіх рівнів мови.

Поряд з поняттями «термінологія» і «терміносистема» лінгвістами застосовується термін «термінополе», уведений Л. А. Капанадзе. Він визначається як система понять, виражених у термінології. Наприклад, із загальної термінології даної мови можна виділити термінополе економіки, що буде поділятися на підмови бухгалтерського обліку, маркетингу, фінансової діяльності та інш. Термінополе комп’ютерних технологій буде включати підмови програмування, технічного забезпечення, програмного забезпечення, комп’ютерних мереж та інш. Термінополе можна визначити, ґрунтуючись на понятті поля як сукупності мовних (головним чином лексичних), об'єднаних спільністю змісту одиниць, що позначуються й відображають понятійну, предметну або функціональну подібність явищ [цит. За 41; 152]

Таким чином, термінополе — це поле, що охоплює термінологічні одиниці, об'єднані загальною семантичною ознакою. У термінології можна виділити майже нескінченну кількість полів: наприклад, термінополе «математика» (складання, множення, інтеграл, функція та ін.), «типи торгівельних центрів» (універмаг, бутік, супермаркет, базар та ін.) тощо. У цьому розумінні поняття «термінополе» не є еквівалентним поняттю «терміносистема»: остання включає терміни, об'єднані лише тематично та систематизовані, що можуть розпадатися на різне число термінополей.

Виокремлення поняття «термінополе», окрім того, дозволяє при аналізі визначеної системи термінів включати до неї спірні емоційно-експресивні одиниці, на основі їх «понятійної, предметної або функціональної подібності» з іншими, більш «термінологічними» одиницями. Дані одиниці будуть відноситися до термінологічної «периферії», а інші - до «ядра». [цит. За 41; 188]

Цікавим для нашого дослідження є положення деяких лінгвістів про виокремлення також наукової та технічної термінології. Так, Ж. Віньє та А. Мартен підкреслюють, що ця різниця зумовлена самими обставинами виникнення науки й техніки, оскільки техніка виникла як результат довгої низки проб та помилок, які часто проводилися навмання, емпіричних пошуків ремісників; наука ж розвивалася своїм власним шляхом і, звільняючись від первинних містичних та релігійних уявлень, лише на початку XIX століття завдяки своїм новим досягненням змогла надати нового імпульсу поширенню технічних знань. Тому «не можна вважати само собою зрозумілим, що наука й техніка належать до однієї й тієї ж галузі мислення і в мові можуть бути висловлені одними й тими самими лінгвістичними засобами… У кожному випадку мова використовує різні поняття і власні синтаксичні засоби» [цит. За 30; 168].

Разом з тим слід визнати, що в епоху бурхливого розвитку науки й техніки ці дві сфери людської діяльності розвиваються паралельно, взаємодоповнюють, взаємозбагачують одна одну, що виявляється також у взаємопроникненні особливостей їх фахових мов. Сьогодні вже більш логічно стверджувати про існування мови науки, в межах якої розташована мова техніки.

Науково-технічна революція привела до активізації інформаційнокомунікативних процесів, наслідком яких став кількісний приріст термінів в різних галузях знань, активне проникнення їх в загальнонародну мову. Ці процеси здобули назву «термінологічного вибуху» (чи «термінологічного потопу» — по аналогії з біблейським всесвітнім потопом, який захлеснув та знівечив стародавнє людство). Результатом термінологічного вибуху стала переорієнтація лінгвістичних досліджень: предметом як традиційної так і прикладної лінгвістики стає термінологія різних галузей знань. Практичним свідченням цього процесу є збільшення кількості наукових конференцій та публікацій по термінознавству в українському та світовому науковому просторі.

1.2 Основні підходи до визначення статусу терміна в європейській мовознавчій традиції

Термін, як і будь-які інші мовні універсали, важко піддається дефінуванню. Через складність та дискусійність такого завдання, в лінгвістиці існує чимало найрізноманітніших спроб визначення термінів. По цей час вченими було дано більш трьох тисяч визначень поняття «термін», які відображають різні міркування щодо цього питання, а також взаємно доповнюють одне одне, але, незважаючи на це, його зміст не є визначеним до кінця. В. Д. Табанакова зробила спробу відповісти на питання, чому досі не існує загальновживаного визначення терміну: «З одного боку, це пояснюється тим, що ще недостатньо розроблені теоретичні основи термінознавства, не диференційовані його головні поняття і не існує єдиного погляду на те, що таке науково-технічний термін. З іншого боку, ті різноманітні визначення, що існують у сучасній літературі, не завжди і не в повній мірі відображають зміст означуваного явища» [цит за 9; 5].

Г. О. Винокур дає робоче визначення терміну, яке є неповним, але відображає його суттєві властивості: «В ролі терміну може виступати всяке слово… термін — не є особливим словом, але слово із особливою функцією, функцією найменування спеціального поняття, спеціального предмета чи явища» [7; 21].

Б.М. Головин пише, що термін — це «окреме слово чи утворене на базі іменника підрядне словосполучення, що означає професійне поняття та призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії (наукової, технічної, виробничої, управлінської)» [цит за 13; 41]. Дане визначення є досить вдалим та містким, хоча деякі моменти можуть викликати заперечення. Сумнівним є, зокрема, той факт, що всі терміни утворюються лише на базі іменника. Такою базою інколи можуть служити також прикметники, дієслова (особливо у шаховій термінології), прислівники (особливо у музичній термінології).

О.С.Ахманова визначає термін як «слово чи словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т.п.) мови, яке створене (отримане, запозичене і т.п.) для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів» [1; 2].

В.П. Даниленко також дотримується точки зору, що «термін — це слово (чи словосполучення) спеціальної сфери застосування, яке називає спеціальне поняття» [13; 19].

Х.Ф. Ісхакова досить конкретно і обмежено визначає термін як «слово (чи словосполучення), прийняте в певній галузі знань (чи виробництва) для визначення якогось поняття цієї галузі» [цит за 22; 116].

Більш-менш повні визначення «терміну» можна знайти у словниках і нормативних документах:

· слово чи мовний зворот із чітким значенням, особливо такий, що вживається у лексиконі, притаманному якій-небудь специфічній галузі [14; 4];

· (лат. terminus «границя, кінець, межа») — це спеціальне слово чи словосполучення, що прийняте в певній професійній сфері і застосовується в особливих умовах. Термін представляє собою словесне означення поняття, яке входить в систему понять певної області професійних знань;

· слово чи словосполучення, яке є єдністю звукового знаку та співвіднесеного (зв'язаного) з ним відповідного поняття в системі понять даної галузі науки й техніки [1; 5−7].

Найбільш слушною можна вважати думку І.С.Квитки, який, спираючись на різні визначення, пропонує «сумарну» дефініцію: «Термін — це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами і утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю» [цит за 36; 9].

Російський науковець Б.М.Головін також зазначає, що термінології різних галузей професійно-трудової діяльності характеризуються наступними ознаками, які представляють їх лінгвістичну сутність:

· Головною субстанційною функцією термінології є функція комунікативного обслуговування професійно-трудових потреб носіїв мови.

· Термінологія складається з набору простих (однослівних) та складених (термінологічних словосполучень) термінів, а також відносин, котрі пов’язують ці елементи. Відносини, що пов’язують елементи термінології, можна типізувати за різними ознаками: матеріальні та семантичні, парадигматичні та синтагматичні, функціональні та генетичні, двосторонні та односторонні тощо.

· Генетично прості терміни можуть бути загальновживаними, запозиченими або оригінальними одиницями, побудованими з морфем за відомими, найчастіше загальномовними, словотворчими моделями. [цит за 50; 17]

У складі термінологічної лексики будь-якої мови можна виділити два шари:

· Загальнонаукові терміни, які використовуються в різноманітних галузях знань та належать науковому стилю мови в цілому: експеримент, адекватний, еквівалент та ін. Ці терміни утворюють загальний визначений фонд різноманітних наук та мають невелику частотність використання.

· Спеціальні терміни, які закріплені за відповідними науковими дисциплінами, галузями виробництва та техніки. Наприклад в лінгвістиці: підмет, присудок, прийменник та ін. В медицині: інфаркт, міома, кардіологія та ін. В цих часткових термінологічних системах концентрується квінтесенція кожної науки. [48; 113]

У відношенні до сфер професійної діяльності людини розрізняються такі групи термінів:

· Терміни науки

· Терміни техніки та виробництва

· Терміни керування

· Терміни культури та спорту Серед дослідників виділяється три основні точки зору щодо функцій терміну:

· номінативна (Г.О.Винокур, I.A.Моісеєв) — тобто функція називання поняття чи явища, присвоєння йому імені;

· дефінітивна (О.О.Реформатський, В. В. Виноградов, Л. А. Капанадзе, Н.З.Котелова) — тобто функція визначення поняття чи явища, яка передбачає наявність в терміна чіткої та точної дефініції;

· номінативно-дефінітивна (К.А.Левковська) — тобто функція одночасного називання та дефініювання поняття чи явища.

Найбільш правомірною можна вважати точку зору К.А.Левковської: «Серед повнозначних слів особливими словами в аспекті значення і вживання є терміни, оскільки вони поряд з номінативною функцією (функцією позначення тих чи інших уявлень), яка виконується й іншими словами мови, визначаються також своєю дефінітивною функцією (функцією визначення відповідного поняття)» [цит за 29; 13−15].

Виходячи з функцій терміну, вчені виділяють такі особливості значення слів-термінів, що відрізняють їх від слів-нетермінів:

· співвіднесеність не з окремим предметом, але з поняттям;

· потреба в дефінуванні;

· формування індивідуальних понять, притаманних представникам окремих галузь знань, техніки, професії;

· співвіднесеність значення терміну із значеннями інших термінів в межах відповідної термінологічної системи;

· співвіднесеність з окремою професійною діяльністю та інш.

Традиційно до ідеального терміну пред’являються наступні основні вимоги, які варіюються в різних авторів:

· Однозначність;

· Точність;

· Короткість;

· Системність;

· Емоційно-експресивна нейтральність;

· Відсутність стилістичного забарвлення;

· Індиферентність до контексту;

· Конвенціональність;

· Відсутність синонімів та омонімів в межах однієї термінологічної системи. [33]

Бурхливий розвиток науки і техніки в XX сторіччі призвів до швидкого розвинення відповідних термінологій. З’явилась потреба в стандартизації термінів, а також в аналізі, регулюванні і впорядкуванні термінологій різноманітних галузей науки і техніки.

Впорядкування розуміється як приведення термінологічної систему у відповідність до вимог, пред’явлених до термінів. Д. С. Лотте пропонує методи роботи по впорядкуванню технічної термінології з ціллю усунення її суттєвих недоліків, а саме: багатозначність, синонімія, неточність, наявність термінів, що не мають твердо зафіксованих визначень, вживання громіздких та незручних для вимови термінів, перевантаженість іномовними термінами, відсутність термінів для деяких понять, відсутність систематичності у побудові деяких термінів [30; 17−19].

Проте поглиблене вивчення і аналіз різноманітних термінологій та спроби систематизувати їх відкривають вченим чималу складність та не однобічність цієї проблеми. Так, Б. Н. Головин відмічає, що більш поглиблене вивчення термінів і термінологічних систем розбиває ілюзії, що термін повинен бути коротким, однозначним, точним, і приходить до висновку, що «аналіз різних термінологій, проведений різними авторами, ставить під сумнів правомірність пред’явлення до термінів розглядаємих вимог, оскільки значна частина реально функціонуючої термінології цим вимогам не відповідає, тим не менш продовжує обслуговувати відповідні галузі знань» [цит за 7; 26].

Наведені аргументи Б. М. Головина, що їх наводять й інші дослідники, які займались і займаються питаннями стандартизації, впорядкування та систематизації термінології (Д.С.Лотте, А.І.Моісеєв та ін.), дозволяють зробити висновок, що ця сфера містить в собі ще багато спірних та невизначених питань і потребує подальшого вивчення і розробки.

Основи сучасної української наукової термінології почали закладатися в кінці XIX — на початку XX ст. Цей період характеризується досить сформованою загальнонауковою термінологічною лексикою, в той час як спеціальна наукова термінологія тільки починає формуватися. Терміни, як окремий лексичний пласт української мови, починають комплексно досліджуватись лише із середини XX століття. Посилення лінгвістичного інтересу до аналізу та систематизації технічних термінів зумовлений значним впливом технічної термінології на розвиток української літературної мови, адже саме технічна термінологія є найбільш рухливим шаром загальновживаної лексики.

На сьогодні спостерігається посилення зацікавленості у термінологічних надбаннях НТШ та ІУНМ. Cеред представників НТШ слід виокремити два табори, що мали різні погляди на розвиток української термінології: перший табір об'єднував прихильників термінотворення на основі народної мови (В. Левицький, І. Пулюй, І. Верхратський, І. Кандяк), прибічники другого табору вбачали процес розвитку у запровадженні інтернаціональної термінології в українську лексику (С. Рудницький, М. Вікул, І. Горбачевский).

Сьогодні проводяться численні наукові семінари та конференції, що допомагають виробити та узгодити процес творення технічного термінологічного апарату української мови, наприклад конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Національний університет «Львівська політехніка»), «Українська термінологія і сучасність» (Київ, Інститут української мови НАН України).

Крім того, у 1992 році на базі Львівського політехнічного інституту було створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, до якого пізніше приєдналися Інститут української мови НАН України, Київський політехнічний інститут та Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики. Теоретичними питаннями термінології, проблемами різних галузевих терміносистем та структурою термінологічної лексики української мови займалися такі вчена, як Т.І.Панько, А. А. Бурячок, В. П. Даниленко, Л. О. Симоненко, І.М.Кочан, Н. С. Родзевич, В.В.Ґрещук, А.Д.Хаютіна та інші.

Для української термінології характерні такі лексико-семантичні процеси, як омонімія, антонімія, полісемія, паронімія.

· Омонімія у термінології спостерігається у випадках, коли при виникненні розбіжності між значеннями полісемічного слова, втрачається їх спільна основа. Наприклад, термін finish (від лат."finis") має такі значення: у техніці — «обробка, поліровка», у текстильній промисловості — «чистота поверхні».

· Антонімія у термінології зустрічається у випадках, коли терміни позначають протилежні поняття, але їх семантичний зміст співвідноситься і окреслює один і той самий рід явищ (гіпердинаміка — гіподинаміка). [35; 158]

· Полісемія у терміносистемах виникає у результаті здатності одного мовного знаку відповідати декільком значенням, що історично обумовлені або взаємопов'язані за змістом та походженням (пара черв’ячна — «з'єднувальний механізм між валом і колесом»; пара малозносна — «матеріал, метали, що використовуються у механізмах з метою зменшення їх зношування»).

· Паронімія технічних термінів — це явище часткової звукової подібності між термінами при повній або частковій семантичній відмінності (метил — метилен).

Науковці відзначають, що при локалізації технічних термінів на українську мову виникають певні проблеми:

· в основному всі терміни приходять до нас з інших мов, тобто тобто українська лінгвістика отримує технічні терміни в готовому вигляді і вони не є продуктом лінгвістичної еволюції;

· переклад терміну намагаються зробити, в основному, з російської мови, а не з мови оригіналу;

· відсутність української технічної літератури та взагалі активностей в напрямку технічної української термінології;

· звичка використання іншомовних термінів приводить до небажання змінювати технічний лексикон.

На сьогодні питання, пов’язані з теорієй технічних термінів в українському лексикознавстві здебільшого знаходяться у стані розробки.

1.3 Основні прийоми термінотворення

Акт термінотворення може бути здійснений з допомогою різноманітних прийомів, в основі яких лежить відносна значущість «логосних» (пов'язаних з системою понять) і «лексисних» (пов'язаних з системою мови) факторів. І те й інше однаково суттєве при вивченні терміну, незалежно від шляхів його виникнення. Поява нового терміну визначена як логосом, так і лексисом: сама необхідність у тому чи іншому терміні та його загальний тип мотивуються сферою логосу (рух наукового знання), а його конкретний вигляд в значній мірі визначається сферою лексису (лексичною системою мови і - більш вузько — даною терміносистемою з її термінологічним узусом). Відносна значущість «логосних» і «лексисних» факторів буде різною в залежності від засобів створення терміну — прийомів термінотвору.

Один з можливих прийомів термінотвору полягає в використанні для позначення наукового поняття слова загальновживаної мови, переводу цього слова у розряд термінів, його термінологізації. Цей процес є, образно кажучи, семантичною конверсією. Сутність даного явища не змінюється, навіть якщо в його основі лежить калькування. До семантичної конверсії примикає конверсія термінологічна — транстермінологізація — переніс готового терміну із однієї дисципліни в іншу з повним або ж частковим його переосмисленням і перетворенням його у міжгалузевий омонім. [36, 4]

Інший прийом — термінологічна деривація, що являє собою різновид словотворчої процедури, але відрізняється від звичайного словотвору відданням переваги певним компонентам (терміноелементам) та/або композиційним моделям. Цей прийом можна назвати власно терміностворенням. Оскільки терміностворення — процес свідомо цілеспрямований, для посилення цілеспрямованості відбувається звертання до спеціалізованих, часто штучних, моделей і елементів.

Третій прийом — запозичення терміну з іншої мови із збереженням або специфікацією його головних дефініційних параметрів і з фонетикоморфологічною адаптацією.

Очевидно, що роль логосних факторів порівняно з лексисними буде значною при термінологізації і особливо при транстермінологізації, механізм котрих є, по суті, переосмислення. При терміностворенні значущість логосних та лексисних факторів може врівноважуватися, або ж лексисні фактори будуть домінувати, якщо дана термінологія вже достатньо розвинена і можна говорити про існування певного еталону терміну для конкретних термінологічних підсистем.

Таблиця 1

Класифікація термінотворчих прийомів за ознакою «Шляхи утворення термінів» (за В.П. Даниленко[13; 34])

Під «напівфункціональними словами» розуміється великий прошарок лексики, який належить як до широкої загальнолітературної, так і до вузької, професійної сфер. Вони розрізняються об'ємом інформації і типом значення. В основу такої класифікації, тобто поділення термінів на два класи — готові мовні одиниці і спеціальні найменування — покладена ознака «походження» [13; 73].

Якщо ж в якості основної класифікаційної ознаки взяти ознаку «запозичення», то схема представлення термінотворчих прийомів буде виглядати наступним чином (наведено по [33]):

Таблиця 2

Класифікація термінотворчих прийомів за ознакою «Запозичення»

(за Г. Рондо)

Під «старими фондами мови» розуміється актуалізація в термінології архаїчних, непродуктивних, «заморожених» у загальновживаній мові словотворчих моделей.

Уявлення про термінотвір, як про запозичення (у тому його фрагменті, що пов’язаний з термінологізацією, тобто вживанням в якості терміну готового слову, запозиченого з іншої лексичної підсистеми), присутнє і в інших наукових працях з термінознавства. Так, Л. А. Капанадзе наполягає на позначенні цього процесу — термінологізації слів загальновживаної мови — як запозичення, а не «зміщення» (звуження, розширення) значення загальнолітературного слова, виходячи з того, що «часто ознаки наукового поняття зовсім не включають в себе ті ознаки, котрі складають значення загальнолітературного слова» [33], і, по суті, термінологізація полягає у «відсіканні» лексичного значення слова і «прив'язуванні» йому дефініції.

A.B.Суперанська деяким недоліком такої класифікації вважає уявлення про запозичення терміну із загальновживаної мови (своєї) та іншої мови (чужої) як про явища одного порядку, в той час як співвідношення логосних і лексисних факторів тут виявляється різним (в останньому випадку підключається процес «лексичної адаптації» іншомовного терміну і, окрім того, іншомовні терміни, як правило, запозичуються разом із дефініцією) [51; 217]. Дослідниця пропонує свою класифікацію термінотворчих прийомів, яка, на її думку, буде носити більш розчленований характер, якщо при її побудові базуватися одночасно на двох параметрах:

1) уявлення про мовне джерело «своє - чуже»;

2) уявлення про лексичний принцип в основі побудови терміну «готове слово — спеціально створене слово», інакше «запозичення — породження».

Схема 1. Класифікація термінотворчих прийомів

(за A.B. Суперансъкою) [51; 219]

А — термінологізація (використання в якості терміну готового слова своєї мови);

В — терміностворення на базі рідної мови — створення дериватів з допомогою спеціалізованих (семантично чи структурно) формантів;

С — термінозапозичення (використання в якості терміну готового слова чужої мови);

D — терміностворення на базі інтернаціональних терміноелементів — (використання «чужих», нейтральних морфологічних компонентів (наприклад греко-латинських), для конструювання термінологічних неологізмів).

Отримані класи А, В, С, Б співвідносяться з перерахованими і коротко охарактеризованими вище прийомами термінотвору.

Окреме місце в термінотворі займає калькування. Деякі дослідники (A.B.Суперанська) схильні розглядати його як окремий термінотворчий прийом. Однак перш ніж аналізувати і розглядати типологію кальок вважається необхідним визначити статус калькування, визначити співвідношення і розмежувати поняття «калькування — запозичення — переклад». Близькість цих трьох понять не викликає сумніву: у калькуванні, запозиченні та перекладі реалізуються три можливості передачі іншомовної лексики; всі три прийоми можна в цілому зазначити як встановлення еквіваленту у даній мові. При цьому характер еквіваленту може бути подвійним: або слово у мові, що позичає, будується з морфем даної мови, або являє собою транспоновану (транслітеровану) одиницю. За цією ознакою може бути виокремлене запозичення, як такий прийом передачі іншомовної лексики, при якому еквівалент, отриманий у мові, що запозичує, несе морфематично неадаптований характер (звісно, словом «неадаптованість» ні в якому разі не заперечується необхідне пристосування — у фонетичному і деякою мірою морфологічному аспектах — запозиченого слова. В даному випадку важливо лише підкреслити принципову різницю у виборі свого — «адаптованого» і чужого — «неадаптованого» морфемного репертуару). [50, 290]

Калькування і переклад виявляються поєднаними в один клас за ознакою «адаптованість еквіваленту». Для розділення цих двох прийомів релевантним вважається поняття внутрішньої форми. Для калькування воно має першочергове значення, оскільки деякими вченими калькування визначається як «передача внутрішньої форми» іноземного слова. Таким чином калька, як еквівалент по заданій іншою мовою внутрішній формі, досить чітко може бути відокремлена від перекладу, як еквіваленту по внутрішній формі мови, що сприймає. В рамках нашого дослідження слід розглядати калькування як окремий термінотворчий прийом, що являє собою особливий випадок термінозапозичення, оскільки процес калькування так чи інакше включає в себе різновид семантичного запозичення (передача внутрішньої форми іншомовного терміну).

Типологія кальок (і калькування як процесу), при всьому термінологічному варіюванні, зводиться здебільшого до виділення трьох головних типів:

· Морфемні, чи структурно-семантичні кальки. Калькування такого типу зводиться до імітації іншомовної моделі і наповненню її морфемним матеріалом своєї мови при збереженні внутрішньої форми. Класичний приклад — англ. sky-scraper — укр. хмарочос.

· Лексемні, чи семантичні кальки. Пов’язані з появою у слова своєї мови під впливом іншої мови нового значення. Прикладом цього може слугувати комп’ютерний термін «вікно» — англ. window — укр. вікно.

· Фразеологічні кальки. Являють собою послівний переклад сталого виразу. Пор. кит. ХТіцЧвЖыіµ (знайти машину, яку можна винайняти) — укр. взяти таксі.

Оскільки калькування як передача внутрішньої форми безпосередньо пов’язано зі словотвором, мови із багатим дериваційним потенціалом більш до нього схильні. Що стосується кальок в термінології, то все вищезазначене цілком пристосовне до них. І головна задача, на наш погляд, полягає в визначенні місця калькування у загальному процесі термінотвору, його співвідношення з іншими термінотворчими прийомами.

1.4 Принципи передачі іншомовних науково-технічних термінів засобами української мови

В науково-технічній термінології простежуємо функціонування значної кількості термінів іншомовного походження. Адже термінологія — це відкрита система, яка відображає міжнародний характер науки і техніки. Тому в будь якій терміносистемі неможливо обійтись без іншомовних назв.

Дискусія щодо доцільності вживання термінів іншомовного походження продовжується до сьогодні. До проблеми запозичень у термінології зверталися Т. Кияк, І. Кочан, Т. Панько, Л. Симоненко та інші. Більшість мовознавців вважає, що від запозичених термінів не можна відмовитись, адже часто «запозичення приходить разом із новим поняттям чи винаходом і вкорінюється одночасно з ними (комп'ютер, дисплей, дискета, вінчестер)» [20; 4]. Запозичення виправдані і корисні тоді, коли їх не можна замінити словами рідної мови, і коли вони вже увійшли в її словниковий запас, а також такі, які мають лише неповні синоніми в певній мові і вносять у поняття, яке передають, особливий уточнювальний відтінок [24; 15].

Важливим аргументом, що пояснює активнее вживання термінів іншомовного походження в українській мові є те, що «базова термінологія будь-якої галузі науки за походженням грецька або латинська. А свідоме уникнення запозичень у термінології неодмінно призведе до труднощів перекладу наукових праць на інші мови й поступово спричинить замкнутість науки на себе. Але позичати варто лише те слово, яке вносить у певну галузь науки і техніки новее поняття і за умови, що цим терміном послуговуються науковці різних країн» [42; 115].

Позитивною ознакою термінів іншомовного походження, на відміну від значної частини автохтонних термінів, є «затемнена внутрішня форма» [48; 38]. Як стверджує М. Прокопович запозичення іншомовних слів, зокрема в ділянці термінології, може бути бажаним у зв’язку з відсіченням непотрібних асоціацій та образів, які виникають при вживанні в певному термінологічному значенні вже наявного в мові слова [48; 149].

Окрім того, вживання термінів іншомовного походження поряд із українськими відповідниками пояснюють тим, що вони виконують роль метафори рідної мови і забезпечують мовну економію та певну образність (пристій спрягання — інтерфейс, мікросхема на кристалі - чіп тощо).

Незважаючи на позитивну роль запозичень у термінології, доволі часто необдумане введення у склад нашої мови іншомовних термінів призводить не до збагачення, а до засмічення останньої. Запозичені слова варто вводити в українську термінологію лише за відсутності питомого відповідника, ретельно добираючи кожен термін [38; 9]. Проте у багатьох випадках запозичення може бути об'єктивно незумовленим, викликаним «мовною модою» (калькуляція замість обчислення, сферичний замість кулястий) [37; 45].

Більшість українських мовознавців схиляються до думки, що у випадку параллельного вживання запозиченого й українського термінів краще обирати останній. Не варто шукати іншомовного слова, якщо в рідній вже функціонує звична та вмотивована лексична одиниця [37; 23]. Вимоги, які традиційно висувають мовознавці до терміна, якнайкраще виконує термін, складений із власне українських мовно правильних стислих слів (або морфем) із великою словотворчою здатністю. Введення в термін чужомовних елементів призводить до виникнення додаткової проблеми правильного їх перекладу на українському ґрунті, внаслідок чого такий термін не доступає до широкого загалу.

У додатку до термінологічного стандарту ДСТУ 3966−2000 пропонують: «Добираючи терміни для стандартизування, віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак у разі доцільності запозичення іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови» [14; 21].

На прикладі запозичених іменників зі суфіксамицій (а)/-ацій (а), -ій (а), -атор та їхніх українських відповідників спробуємо простежити доцільність вживання термінів іншомовного походження та запропонуємо шляхи унормування синонімії у термінологічній лексиці. Поряд із запозиченими термінами зі суфіксомцій (а)/-ацій (а), -ій (а) пропонують вживати українські відповідники різних типів:

1) віддієслівні іменники наннґ(а) (абсорбція — вбирання, деклінація — відхилення, іригація — обводнювання, експансія — поширення, корозія — ржавіння, роз'їдання);

2) віддієслівні іменники з нульовим суфіксом (індикація — показ, інклінація — нахил, реконструкція — перебудова, дисперсія — розріда);

3) віддієслівні іменники зі суфіксомк (а) (дистиляція — перегонка, експозиція — витримка, видержка);

4) відіменникові іменники з демінутативним значенням (корозія — щербинка);

5) відприкметникові іменники зі суфіксомістґ- (варіація — мінливість).

Розмаїття можливих українських аналогів свідчить, що однотипні терміни іншомовного походження могли набувати на українському ґрунті різних значень. У книзі «Словотвір сучасної української літературної мови» зазначено, що іменники націй (а)/-ацій (а), -ій (а) «відповідають дієсловам із суфіксомува-ти із основами іншомовного походження і мають значення опредметненої дії, процесу, проте часто ознака протяжності дії в часі виражена в них нечітко. Вони також набувають ряду інших значень: предмета — наслідку дії, пристосування, обладнання потрібного для дії, сукупності осіб, закладу, місця призначеного для виконання дії, різного роду абстрактних понять» [4; 4].

Чимало сучасних термінознавців не рекомендують вживати однин термін на позначення дії (доконаної та недоконаної одночасно) і наслідку дії, бо «така нагромадженість значень не спирається на українську традицію і не вдосконалює мови, а є запозиченою прямо або через російську мову із західноєвропейських мов. Коли одне слово означає кілька понять, то зрозуміти його значення можна лише з контексту, а це ускладнює процес сприймання науково-технічного тексту».

Творці держстандартів також зазначають, що «не можна стандартизувати іншомовні іменники на позначення дії, що закінчують націй (а), -інґ, -мент та ін., які не даватимуть змоги розрізняти поняття дії і події (недоконаного і доконаного процесу) і цим руйнуватимуть структуру української мови. Такими іменниками можна позначати інші поняття: наслідки дії, об'єкти, суб'єкти тощо (процес — публікування, об'єкт — публікація)» [38; 6].

За іменниками іншомовного походження зі суфіксомцій (а)/-ацій (а), -ій (а) пропонують закріпити лише одну функцію — найменування явищ, бо для найменування процесів та наслідків дії українська мова має інші словотворчі засоби. У російській мові для номінації і явища, і процесу вживають один термін націй (а)/- ацій (а), -ій (а), що, очевидно й спричинило вживання того самого іменника для наймену вання різних науково-технічних понять.

М. Гінзбург розмежовує поняття явища та процесу. На його думку, «явище — це зовнішній вияв сутності предметів, процесів. Тоді як процес — це послідовне змінювання станів, яке відбувається закономірним порядком» [16, c. 90], тому «для назв фізико-хімічних процесів використовують віддієслівні іменники наннґ(а), утворені від дієслів недоконаного виду, а називати явища варто іменниками, які не конкретизують час їх протікання (віддієслівні іменники зі суфіксамицій (а)/-ацій (а), -ій (а), віддієслівні іменники з нульовим суфіксом або із суфіксоменнґ(а))» [цит за 41; 90 ].

Застосовуючи це правило, можемо частково уникнути синонімії у термінології. Поряд із термінами іншомовного походження націй (а)/- ацій (а), -ій (а) не вживатимуть автохтонні іменники зі суфіксомнн'(а), мотивовані дієсловами недоконаного виду зі суфіксамиа-, -ва-, -ува- (абсорбція — вбирання, іригація — обводнювання тощо). Віддієслівні іменники зісуфіксоменнґ(а), які походять від дієслів доконаного виду не варто вживати поряд із цими іменниками (деклінація — відхилення, коагуляція — вурдження), бо вони позначають завершену або одноразову дію, а не явище.

Нелегко уникнути паралельного функціонування українських віддієслівних іменників із нульовим суфіксом поряд із запозиченими термінами зі суфіксамицій (а)/-ацій (а), -ій (а), адже іменники обох типів можна вживати в українській науково-технічній термінології для найменування явищ (індикація — показ, інструкція — настанова). Вживання автохтонних термінів більш виправдане, адже вони мають прозору семантику і більш доступні для широкого загалу. Щодо запозичених термінів цього типу, то їх можна уникати, окрім тих випадків, коли вони не мають українських аналогів.