Біологічні функції серинових протеїназ

Біологічні функції серинових протеїназ

Курсова робота студента 2 курсу факультету природничих наук Бабошина Івана Київ-1999.

Національний університет «Києво-Могилянська академія».

Факультет природничих наук Кафедра біології.

1.Вступ.

Серинові протеїнази дуже поширені в природі й виконують найрізноманітніші функції. При єдиному механізмі дії активного центру серинові протеїнази (далі за текстом — СП) мають великі відмінності у специфічності, пов’язані із біологічною функцією шкірного окремого ферменту. СП діють на біологічних рівнях від внутрішньоклітинного (протеїнази лізосом) до організменого (протеїнази, що модифікують нейропептиди). Дослідження всього різноманіття функцій СП дало змогу зрозуміти заподій таких хвороб, як панкреатити, гемофілія, емфізема, що створило теоретичний грунт їхнього лікування. СП відіграють важливу роль імунній та гормональній системах; детальне дослідження цих СП, безсумнівно, дасть практичні результати.

Найбільш вивчені на сьогоднішній день серинові протеїнази — це хімотрипсин, трипсин та еластаза. Вони виділені у чистому вигляді й вивчаються более як півстоліття, що привело до накопичення величезного масиву інформації, Яка має як теоретичне, то й відчутне практичне значення. Це особливо стосується трипсину й хімотрипсину, котрі отримали широке застосування у медицині, фармакології, легкій та харчовій промисловості, аналітичній біохімії й найрізноманітніших галузях біотехнології.

У тієї ж годину навіть для цих найпростіших СП є багато неясностей теоретичного й практичного планів. Наприклад, досі не вияснено, яким чином при активаційному розщепленні проформ білків фермент розпізнає суворо визначений зв’язок.

Отже, дослідження функцій серинових протеїназ — важлива робота, Яка, безумовно, принесе ще чимало корисних плодів.

2.Загальна характеристика серинових протеїназ.

Більшість відомих на сьогодні серинових протеїназ мають подібні амінокислотні ланцюги зі схожою третинною будовою й тому вважаються еволюційно спорідненими. (Бактеріальна СП субтилізин має зовсім відмінну від решти послідовність амінокислот й третинну будову). Спільна ознака всіх СП — тріада амінокислот, котра складає їхню каталітичну ділянку. Це три жорстко зафіксованих у просторі залишки серину, гістидину й аспарагінової кислоти, котрі забезпечують гідроліз амідних й складноефірних зв’язків, що потрапляють до зони його дії.

Такий гідроліз відбувається внаслідок унікальної здатності серинового залишку каталітичної тріади (у хімотрипсину він знаходиться в положенні 195) ацилюватися субстратом. Вважається, що при взаємодії карбоксильної групи субстрату з серином гідролітичного центру утворюється високоенергетична проміжна сполука, Яка перетворюється на ацил-фермент із наступним його гідролізом:

Близьке розташування трьох залишків амінокислот — Асп, Сер, Гіс — привело до формулювання класичної на сьогодні гіпотези активації оксигрупи Сер 195 шляхом переносу протона на Асп 102 по так званому ланцюгу переносу заряду:

Відмінності у специфічності СП зумовлені різницею в будові «кишеньки», котра звязує боковий ланцюг амінокислоти, по якій іде гідроліз зв’язку. У молекулі хімотрипсину є чітко виражена кишенька, що зв’язує великі гідрофобні бокові ланцюги. У молекулі трипсину на дні аналогічної «кишеньки» замість серину знаходиться залишок аспарагінової кислоти. Здатність від'ємно зарядженої карбоксильної групи утворювати іонний зв’язок з додатньо зарядженими групами лізину чи аргініну визначає різницю в специфічності дії хімотрипсину й трипсину: якщо хімотрипсин розщеплює поліпептидний ланцюг по фенілаланіну, тирозину, триптофану й — в меншій мірі - по лейцину, то трипсин специфічно гідролізує зв’язки, утворені карбоксильними групами лізину й аргініну. Направленість дії ферменту задається в першу чергу специфічністю такої «гідрофобної кишеньки"(її позначають S1). У випадку СП із более складною організацією можливе існування додаткових зв’язуючих ділянок, розташованих у досить автономних доменах молекули. Прийнято вважати, що ці ділянки забезпечують високоспецифічне розпізнавання ферментами своїх фізіологічних субстратів й забезпечують необхідну послідовність гідролітичного процесу, а також деякі стадії взаємодії ферменту із його нативним білковим інгібітором.

Окрім вищезгаданих ділянок міжмолекулярної взаємодії СП мають ще і регуляторну (ефекторну) ділянку. Зв’язування нею відповідного ліганда (ефектора) приводити активний центр ферменту в активований стан. Саме наявність таких ділянок пояснює явище субстратної активації - нелінійного зростання швидкості гідролізу в міру збільшення концентрації субстрату.

Крім того, усі серинові протеїнази є кальцій-залежними білками, що містять одну кальцій-зв'язуючу ділянку. Зв’язування іонів кальцію такого роду ділянками збільшує стабільність молекули, підвищує її стійкість до денатураційних впливів й уповільнює процес автолізу ферменту.

Регуляція активності СП здійснюється трьома основними шляхами, котрі знаходяться у зграбному взаємозв'язку:

утворенням протеаз у вигляді неактивних попередників (проферментів, зимогенів) із перетворенням їхнього у активні форми под дією ферментів-активаторів лише у фізіологічно передумовлених органелах;

локалізацією ферментів всередині спеціальних утворів, оточених мембраною (лізосом у тварин; вакуолей й білкових тіл у рослин);

присутністю в клітинах й тканинах специфічних білків, що діють як інгібітори — серпінів.

3.Функції окремих серинових портеїназ у різних процесах.

3.1.Згортання крові (гемостаз) й лізис тромбу.

СП у процесі згортання крові виконують функцію утворення фібринового згустка, який запобігає витіканню крові. Цей процес відбувається як складний каскад послідовних розщеплювальних активацій факторів згортання крові - одна протеїназа розщеплює проформу іншої. При цьому є два шляхи згортання: внутрішній й зовнішній.Зовнішній запускається внаслідок активації т.зв. чиннику X после стикання його із чужорідною поверхнею (схема 1). Внутрішній механізм спрацьовує при появі в крові чужорідної для неї речовини (що відбувається через руйнування прилеглих тканин) (схема 2). Після відновлення структури судини в дію вступає СП, котра виконує лізис тромбу. За винятком трьох, усі активовані фактори згортання крові являють собою СП. Зимогени цих СП мають амінокислотні послідовності, гомологічні послідовностям панкреатичних зимогенів: трипсину, хімотрипсину, еластази.

Циркулюючий в кровотоці фібриноген являє собою великий глікопротеїд із молекулярною масою 340 кДа й містить 4% вуглеводів. Його молекула складається із двох ідентичних субодиниць, кожна із які сформована трьома неоднаковими пептидними ланцюгами — Аa, Вb й g. При утворенні тромбу серинова протеїназа тромбін гідролізує один специфічний зв’язок Arg-Gly у кожному із ланцюгів Аa й Вb; в результаті від N-кінців відщеплюються пептиди, А й У відповідно. Потім мономери фібрину агрегують із утворенням м’якого згустку.

На завершальній стадії утворення фібрину бере доля чинник ХІІІ (фібринстабілізуючий чинник — FSF), що знаходиться в тромбоцитах й плазмі. FSF з тромбоцитів складається з двох ідентичних a-ланцюгів. FSF плазми має два a-ланцюги, ідентичні ланцюгам із тромбоцитів, й два b-ланцюги, що містять вуглеводи (близько 5%). Обидві форми чинника ХІІІ є зимогенами, що активуються тромбіном, який гідролізує специфічний зв’язок Arg-Gly в N-кінцевій частині шкірного a-ланцюга. При цьому вивільняються два пептиди, що мають по 37 амінокислот. Після модифікації внаслідок дії тромбіну FSF тромбоцитів, який позначається А2, стає ферментативно активним. Відповідний чинник плазми а2`b2 залишається неактивним, доки а-ланцюги не відокремляться від b-ланцюгів; цей процес відбувається в присутності Са2+. Активований чинник ХІІІ (ХІІІа) є трансглутаміназою, Яка каталізує утворення поперечних зшивок між поліпептидними ланцюгами ланцюгами субодиниць фібрину. Кожен a-ланцюг зв’язаний із принаймні двома a-ланцюгами іншої субодиниці, g-ланцюг — лише із одним g-ланцюгом іншої субодиниці. Такий згусток називається щільним. Він являє собою тривимірну сітку із розгалужених протофібрил товщиною у дві молекули фібрин-мономеру, зміщених наполовину довжини молекули.

В кровотоці ссавців існує рівновага між згортанням й розчиненням фібринових утворів (гемостаз). Основним шляхом видалення фібрину, що уже виконав свої функції, є фібриноліз. Він здійснюється й контролюється складною багатокомпонентною системою. Основними її компонентами є:

плазмін — СП, основний фермент протеолітичної системи;

плазміноген — циркулюючий у кровотоці профермент плазміну;

ряд активаторів й проактиваторів плазміногену;

інгібітори плазміну — a2-антиплазмін та a2-макроглобулін.

Нативний плазміноген людини являє собою прошитий 24 дисульфідними зв’язками одноланцюговий глікопротеїд із молекулярною масою близько 92 000 кДа, він містить 790 амінокислот й до 2% вуглеводів. Плазміноген зустрічається у більшості тканинних рідин. Його активація до плазміну включена до цілого ряду фізіологічних й патологічних процесів, котрі вимагають обмеженого протеолізу — таких як фібриноліз, запальні процеси, тканинні перетворення, овуляція, ріст пухлин й метастазування.

Для активації плазміногену в плазмін необхідне розщеплення пептидного зв’язку Arg560-Val561. При цьому утворюються важкий й легкий ланцюги, з'єднані двома дисульфідними зв’язками. У годину поширена гіпотеза активації зв’язаного плазміногену, згідно із якою плазміноген й його фізіологічний активатор завдяки специфічній спорідненості сорбуються на фібриновий згусток, де й відбуваються процеси активації та фібринолізу. Фібриноліз має вибірковий характер: направленість дії гідролітичного центру задається аргініл-зв'язуючими ділянками, котрі ефективно конкурують із «гідрофобною кишенькою» плазміну за аргінільні залишки фібрину й забезпечують тім самим розщеплення фібрину по лізильним зв’язкам. Вивільнюваний в кровотік в міру лізису згустка плазмін відразу інактивується a2-антиплазміном. Важлива роль у взаємодії плазміногену із фібрином й плазміну із a2-антиплазміном відводиться лізин-зв'язуючим ділянкам плазміногену (плазміну). Слід зазначити, що крім взаємодій фібринолітичної системи лізин-зв'язуючими ділянками опосередковані складні й маловивчені взаємодії із культуральними ендотеліальними клітинами, гістидин-багатим глікопротеїном, тромбоспондином, клітинними рецепторами й компонентами екстрацелюлярного матриксу, що свідчить про важливість й багатофункціональність лізин-зв'язуючих ділянок.

3.2.Активація ферментів підшлункової залози й травлення у тонкому кишечнику.

Подібно до більшості біологічно активних білків, СП синтезуються у вигляді неактивних попередників (проформ, зимогенів). Процес активації носити характер обмеженого протеолізу й зводиться до розщеплення невеликого числа пептидних зв’язків (іноді - навіть одного) в молекулі білка-попередника.

Ключове положення в системі активації зимогенів підшлункової залози має трипсин, який активізує усі без винятку зимогени підшлункової залози — хімотрипсиногени А, У, З, проеластазу, прокарбоксипептидази, А й У, зимоген фосфоліпази та проформи багатьох інших біологічно активних білків. А сам трипсиноген може перетворюватися на трипсин як автокаталітично — под дією трипсину, то й под дією свого фізіологічного активатора — ентерокінази (ентеропептидази, К.Ф.3.21.9), який здійснює активацію трипсиногену шлункового соку при його надходженні у дванадцятипалу кишку. Якщо активація ентерокіназою відбувається ще тоді, коли панкреатичний сік знаходиться у підшлунковій залозі, то передчасно спрацьовують усі протеолітичні та ліполітичні його ферменти, через що відбувається розщеплення структурних компонентів тканин — розвивається гострий панкреатит.

Трипсиноген пертворюється на трипсин внаслідок єдиного розщеплення зв’язку Lys6-Ile7 й відщеплення N-кінцевого гексапептиду (преактиваційного пептиду). Будова преактиваційних пептидів різних організмів досить подібна й характеризується наявністю кластера з чотирьох аспарагінових кислот, що грають роль «іонного замку», який утримує профермент в неактивному стані. Внаслідок відщеплення в молекулі відбуваються конформаційні зміни, що приводити до формування активного центру фермента.

Викликана трипсином активація хімотрипсиногену проходити за схожим, хоча і складнішим механізмом. Активація хімотрипсиногену На активний фермент відбувається за рахунок конформаційних змін, викликаних триптичним розщепленням зв’язку Arg15-Ile16. На відміну від трипсину активаційний пептид залишається в складі молекули через дисульфідний зв’язок, утворений його N-кінцевим цистеїном. Автокаталітичні розщеплення ведуть до накопичення ?-хімотрипсину — трьохланцюгового білка, прошитої п’ятьома дисульфідними зв’язками.

Активація проеластази в еластазу досить подібна активації трипсиногену в трипсин й відбувається после триптичного відщеплення маленького N-кінцевого пептиду.

Панкреатичні СП после надходження на тоненький кишечник здійснюють гідроліз пептидів, утворених внаслідок дії пепсину в шлунку. Хоча гідроліз здійснюється різними протеїназами по різних амінокислотних залишках, вузької специфічності ця функція не вимагає - трипсин, хімотрипсин й еластаза розщеплюють пептидні ланцюги незалежно від конформації, якщо, звичайно, тих мають відповідні амінокислотні залишки, котрі пасують до «гідрофобної кишеньки» ферменту. Виняток становлять лише нативні білкові інгібітори, котрі зв’язуються із іншою ділянкою міжмолекулярної взаємодії СП.

3.3.Функції внутрішньоклітинних протеїназ.

Хімаза й триптаза — СП хімотрисинового й трипсинового типів відповідно, що локалізовані в жирових клітинах різних тканин, а й у гранулах нейтрофілів й базофілів. Триптаза в клітинах, як правило, зв’язана зі своїм інгібітором — білком трипстатином. Це тетрамер з Мm 140 кДа, що складається із чотирьох каталітичних субодиниць. Молекула хімази являє собою одинарний поліпептидний ланцюг із Мm 30 кДа. У гранулах жирових клітин цей фермент існує в комплексі із гепарином й гепаринсульфатом. Вважається, що ці обидві СП включені в деградацію протеогліканів сполучної тканини, в розщеплення колагену базальних мембран, в активацію протромбіну та чинника Х згортання крові. Вони пов’язані із припливом іонів Са2+, вивільненням гістаміну й стимуляцією процесу дегрануляції, хемотаксисом, метилюванням фосфоліпідів.

Пролінендопептидаза (постпролінрозщеплюючий фермент) (КФ 3.4.21.26) — гомодимер із Мm 69 кДа. Міститься в цитоплазмі різних типів тканин ссавців, здійснює гідроліз зв’язку із С-кінця залишку проліну в пролінвмісних пептидах та поліпептидах (наприклад, антидіуретичних гормонів окситоцину та вазопресину, котрі синтезуються в гіпофізі й виділяються гіпоталамусом).

Інгобсин — міститься в клітинах слизової оболонки кишечника тварин. Це одноланцюговий поліпептид із Мm 33 кДа, який гідролізує зв’язки Lys-A й Arg-A. Вын локалізований в основному в ЄПС й бере доля в секреції мукозного глікопротеїну.

Перфорин — міститься в лініях цитолітичних лімфоцитів; пошкоджує інші клітини, до того числі еритроцити. Вважається, що перфорин являє собою протеїназу із двох однакових субодиниць із Мm 30 кДа кожна. Перфорин включень в цитоплазматичні гранули й секретуєтьсялімфоцитами после їхнього стимуляції Са2±іонофором. Ці спостереження свідчать про ті, що цитолітичні лімфоцити секретують цей білок при взаємодії із клітинами-мішенями.

Калікреїн — виявляється переважно в крові й сечі, крім цього у деяких типах клітин, зокрема підщелепної залози. Його Мm близько 30 кДа. Калікреїн бере доля в утворенні брадикініну із кініногенівта інших біологічно активних пептидів, зокрема нейропептидів, активує додаткові кількості чинника Х згортання крові (перший етап зовнішнього шляху згортання).

Серинові АТФ-залежні протеїнази — як й усі АТФ-ази, потребують іонів Mg2+ та інгібуються іонами ванадію. Прикладом такої СП може служити протеїназа, вперше виявлена в мітохондріях клітин кору наднирників. Це гексамер із Мm субодиниці 106 кДа. При її дії гідроліз макроергічного зв’язку не є конче потрібним. У мітохондріях гепатоцитів подібна протеїназа має удесятеро разів нижчу активність. Вочевидь, вон специфічна лише для аномальних білків, а наднирниках вона гідролізує також білки із незміненою структурою, до того числі гемоглобін.

3.4.Еластаза й запальні процеси.

Еластаза й нейтральна протеїназа виділяються лізосомними гранулами гранулоцитів крові у вогнищах запалення. Їх дія контролюється ?1-антитрипсином, знайденим в ?-глобуліновій фракції сироватки крові. Спадкова відсутність ?1-антитрипсину чи його повільне вивільнення змісця синтезу (печінки) призводить до важкого перебігу емфіземи в ранньому дитинстві. Причиною цого є невпорядкована робота еластази й нейтральної протеїнази, котрі викликають локальний розпад колагену.

3.5.Функція коконази.

Цей фермент виконує специфічну функцію руйнування стінки кокона при виході із нього гусениці шовковичного шовкопряда. Він виділяється слинними залозами гусениці й гідролізує фіброїн шовкових волокон до пептидів. Розпушена таким чином стінка кокона легко прогризається щелепами гусениці.

4.Висновки.

В цій курсовій роботі із різних джерел зібрано дані, що стосуються біологічних функцій сериновивих протеїназ. З них можна скласти уявлення про різноманіття, важливість й складність функцій СП.

При всьому різноманітті функцій дія СП відбувається за однаковим механізмом «переносу заряду», який забезпечується ідентичною у всіх СП будовою гідролітичного центру. Усім СП властива також гомологічність амінокислотних послідовностей цілих ланцюгів. Саме гомологічністю пояснюються їхнього спільні риси (порівняно невеликі розміри, утворення із неактивних проформ, подібність конформацій у окремих СП, залежність від іонів Са2+) цей клас ферментів можна вважати яскравим прикладом дивергентної еволюції.

Увесь спектр СП можна функціонально поділити на дві групи: високоспецифічні (виконують преактиваційні розщеплення зимогенів чи модифікують нейропептиди й структурні білки) й низькоспецифічні (перетравлюють білки у шлунково-кишковому тракті, виконують лізис відпрацьованих органел). Дослідження функцій більшості СП досить перспективне із погляду практичного застосування.

Вивчення функції СП в системі гемостазу дуже актуальне із огляду на нагальну проблему створення штучного замінника крові чи плазми, який винен точно вписуватися в природну систему гемостазу людського організму та забезпечувати гемостаз не було за неї. Роль СП у запальних процесів становить інтерес для медицини: дані щодо цієї ролі можуть бути використані для впливу на перебіг запальних процесів у бажаному напрямку. Високоспецифічні СП перспективні із погляду їхнього використання у фармакології, аналітичній біохімії, біотехнології. У біотехнології можливе також використання здатності деяких СП гідролізувати такі стійкі білки, як, наприклад, фіброїн шовку чи колаген. Таку властивість можна застосувати для виробництва амінокислотних добавок у раціон тварин чи навіть людини із різних білкових відходів (кератини, колаген). Така особливість СП як інактивація їхні специфічними білковими інгібіторами теж може бути використана в біотехнології для регуляції технологічних процесів. Потребує детальнішого з’ясування роль перфорину та АТФ-залежних СП через потребу в даних імунології.

Загалом СП уже давно знаходять широке застосування у медицині, фармакології, легкій та харчовій промисловості, аналітичній біохімії й найрізноманітніших галузях біотехнології. Докладне дослідження біологічних функцій СП необхідне із метою використання їхні у цих галузях, та, безумовно, знайде собі використання в багатьох інших.