Методика формування у дітей дошкільного віку понять про орієнтування в часі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ КОЛЕДЖ Циклова комісія викладачів психолого-педагогічних дисциплін КУРСОВА РОБОТА спеціальність «Дошкільна освіта»

Методика формування у дітей дошкільного віку понять про орієнтування в часі

Київ 2014

Зміст Вступ

1. Особливості сприймання часу дітьми дошкільного віку

2. Значення знань про час у роботі з дітьми дошкільного віку

3. Завдання і зміст ознайомлення дітей дошкільного віку з часовими уявленнями

4. Методика ознайомлення дітей дошкільного віку з часовими уявленнями

4.1 Методика навчання розрізнення частин доби, визначення їхньої послідовності

4.2 Методика ознайомлення з календарем як системою мір часу

4.3 Формування відчуття часу у старших дошкільників

4.4 Почуття часу в інтервалах 3,5 і 10 хвилин у дітей старшої та підготовчої групи

5. Практична частина Висновки Список використаних джерел

Вступ Методика формування елементарних математичних уявлень в системі педагогічних наук призвана надати допомогу в підготовці дітей дошкільного віку до сприйняття та засвоєння математики — одного з найважливіших навчальних предметів в школі, сприяти вихованню різностороннього розвитку особистості.

Виділившись з дошкільної педагогіки, методика формування елементарних математичних уявлень стала самостійною науковою та навчальною областю. Предметом її дослідження являється вивчення основних закономірностей процесу формування елементарних математичних уявлень у дошкільників в умовах суспільного виховання.

Коло завдань, що вирішуються методикою, досить обширні і одним з головних являється навчальне обґрунтування програмних вимог до рівня розвитку кількісних, просторових, часових та інших уявлень дітей в кожній віковій групі.

З матеріалістичних позицій час як форма існування матерії виражає відповідні відношення всіх матеріальних явищ у нескінченному розвитку світу:відношення у процесі розвитку, відношення послідовності стадій розвитку і змін. Розгорнення реальних явищ завжди має часові характеристики: тривалість, порядок слідування, швидкість перебігу, частоту повторень і ритм. Характерними особливостями часу є його плинність, неперервність і необоротність. Це виявляється тому, що завжди у русі має бути тільки один напрямок — вперед, від минулого до майбутнього; час неможливо затримати, повернути, «показати». І.М. Сєченов зазначав, що спеціальних аналізаторів для відображення тривалості, послідовності, швидкості перебігу явищ об'єктивної дійсності у людини не має. Будь — який аналізатор, який відображає і їхні часові особливості. Дослідження учнів Павлова дають змогу зробити висновок, що «відлік часу» є однією з найважливіших функцій організму, і що діти, як і дорослі, здатні до тонкої диференціації часових інтервалів, що відчуття тривалості властиве як дорослому, так і дитині. Воно разом з усвідомленням часової послідовності явищ, нагромаджуючись в зростаючому досвіді, поступово виробляє в дитині інтуїцію часу.

Основою сприйняття часу являється система перцептивних дій, формуючих образ. В сприйнятті часу беруть участь три перцептивні дії: оцінка, відмірювання та відтворення часового інтервалу. При оцінці людина словесно визначає продемонстрований їй матеріал (наприклад, одна хвилина). При вимірювання сам оцінює названий їй інтервал. При відтворенні повторює продемонстрований їй інтервал.

Завдання:

— Вчити теоретичні засади формування у дітей дошкільного віку уявлень про час.

— Проаналізувати рівень сформованості знань дітей дошкільного віку про час.

— Запропонувати ефективні форми роботи по ознайомленню дітей з формою предметів.

— Експериментально перевірити ефективність запропонованої системи роботи.

Мета дослідження:

Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити розвивальну методику формування часових уявлень у дітей дошкільного віку засобами вправ, завдань, ігор в різних видах діяльності дошкільників у межах розробленої логіко — структурної моделі.

1. Особливості сприймання часу дітьми дошкільного віку Дитині значно важче дається сприймання часу, ніж сприймання простору. Адже час не має наочної форми, з ним не можна виконувати дії (будь-які дії відбуваються у часі, а не з часом), він плинний, незворотний, сприймання його залежить від суб'єктивних станів, має особистісний характер.

Сприймання часу — відображення у мозку об'єктивної тривалості, швидкості, послідовності явищ дійсності.

У дитини ознайомлення з часом починається із засвоєнням вироблених людством позначень і мір часу. Усвідомити їх нелегко, оскільки вони мають умовно-відносний характер. Відрізки часу, позначені словами «сьогодні», «завтра», «тепер», безперервно змінюються: те, що напередодні називалося «завтра», стає «сьогодні», а наступного дня — «вчора». Один і той самий проміжок часу сприймається по-різному залежно від змісту і характеру діяльності дитини, її стану на той момент: якщо вона, наприклад, очікує привабливу подію, здається, що час іде надто повільно. Тому діти довго не розуміють логіки часових відношень, упродовж дошкільного віку не сприймають тривалі часові періоди їм недоступне розуміння таких категорій, як «рік», «століття», «епоха» тощо.

У ранньому і молодшому дошкільному віці дитина ще не орієнтується у часі. Формування часових уявлень починається пізніше і має свою специфіку. Так, невеликі відрізки часу діти вчаться визначати на основі своєї діяльності, зважаючи на те, що за певний час можна зробити, який результат отримати. Корисні при цьому ознайомлення дітей з певними проміжками часу і відповідними комбінуваннями. Однак без відповідного навчання навіть 6−7-річні діти не мають уявлень про тривалість невеликих відрізків часу. Вони чують слово «хвилина», але не уявляють, скільки вона триває. Одні вважають, що за хвилину можна пообідати, інші - погратися, треті - сходити в магазин. Засвоюючи уявлення про час доби, діти насамперед орієнтуються на власні дії - вранці вмиваються, снідають; удень — граються, займаються, обідають; увечері лягають спати; уночі сплять. Найлегше вони визначають ніч і ранок, дещо важче — вечір і день. Діти середнього і старшого дошкільного віку частіше спираються на суттєві ознаки у визначенні часу (ранок — «світло, коли сонечко встає» тощо).

Засвоєння уявлення про пори року відбувається у процесі ознайомлення із сезонними явищами природи. По-різному діти засвоюють назву днів тижня. Старші дошкільники, які відвідують дошкільний заклад, найчастіше називають суботу, неділю і понеділок через їхню емоційну насиченість, особливу значущість (суботу і неділю проводять разом з батьками; понеділок — знову йти у дошкільний заклад).

Навіть старші дошкільники часто зазнають труднощів у диференціюванні, виокремленні різноманітних часових інтервалів. Так, до переліку «дні тижня» вони можуть включити слова «субота, неділя, завтра, учора» або «неділя, понеділок, травень, новий рік». Особливо важко дається їм засвоєння уявлень про суть понять «вчора», «сьогодні», «завтра» тощо. Позитивні зміни щодо цього відбуваються у другій половині дошкільного періоду: діти засвоюють часові позначення, починають правильно їх вживати, беручи за точку відліку уявлення про сьогоднішній день. Однак уявлення про історичні періоди, послідовність подій у часі, тривалість життя людей, існування речей тощо ще не сформовані, оскільки вони не мають для розуміння цих уявлень певних еталонів, не можуть спертися на власний досвід.

Наочний характер психічних процесів зумовлює специфічні особливості сприймання часу. Наприклад, дошкільник шукає матеріального виразника часу (годинник), упевнений, що якщо стрілки перевести, час зміниться (швидше настане завтра), не усвідомлює, що час не залежить від бажання людей (не розуміє об'єктивності часу). Тому провідна роль у розвитку сприймання часу належить дорослому, який виокремлює часові відрізки, встановлює їх зв’язок із діяльністю малюка, позначає їх словом, включає у різноманітні життєві ситуації.

Виявлено, що при формуванні у дітей дошкільного віку тимчасових уявлень виникають певні складності: дітям важко сприймати окремі частини доби, орієнтуватися в часі, вони можуть спізнюватися на заняття і т.д., причиною яких є особливості сприйняття часу дошкільниками.

Незалежно від віку у дітей дошкільного віку розвивається «почуття часу», тобто здатність оцінювати часові проміжки та орієнтуватися в часі без допоміжних засобів. У зв’язку з цим необхідно виявити особливості сприйняття часу, характерні для певної вікової групи дошкільнят.

Час існує об'єктивно, поза і незалежно від нашої свідомості. Сприйняття ж і пізнання його — це лише відображення в нашій свідомості реально існуючого часу.

Т.Д. Ріхтерман вважає, що час сприймається дитиною опосередковано, через конкретизацію тимчасових одиниць і відносин в постійно повторюваних явищах життя і діяльності. Більшою точністю відрізняються уявлення дітей у таких проміжках часу, навички розрізнення яких формується на основі особистого досвіду, тому дітей треба ознайомлювати з такими інтервалами часу, якими можна вимірювати і визначати тривалість, послідовність, ритмічність їх дій, різноманітних видів діяльності.

У ранньому віці «почуття часу» формується на основі чуттєвого досвіду без опори на знання еталонів часу. Немовля кричить, значить, настав час годування. Дитина сита — вона спокійно лежить і посміхається. У неї немає ще узагальнення «почуття часу», воно залишається пов’язаним тільки з тією конкретною діяльністю, в якій вона сформувалося, тобто, має порівняно вузьку сферу застосування. Оволодіння ж одиницями часу, і застосування їх дає можливість користуватися «почуттям часу» більш широко.

Процес сприйняття і відображення часу у дітей утворюється з великим трудом і характеризується крайньою нестійкістю. Сприйняття дітьми тягучості, плинності часу, його безповоротності та періодичності дуже важке через відсутність наочних форм. Складно для дітей і розуміння сенсу слів, що позначають часові відношення в силу їх відносного характеру. На ранніх етапах розвитку дитина орієнтується у часі на основі нечасових, якісних ознак. Наприклад, «спокійної ночі» кажуть, коли лягають спати, ввечері вже темно і сонця немає. Діти дошкільного віку вже відносно точно визначають невеликі проміжки часу, про зміст яких мають певне уявлення на основі особистого досвіду. Якщо життя дітей суворо підпорядковане певному режиму, тобто, розподілене в часі, то дитина упевнено зазначає ранок («ми ще не снідали») або вечір. Він розрізняє день («скоро обід») чи ніч («всі сплять»). Але їм дуже важко виділити час у давно минулі події, уявити собі його тривалість, його значення і розмістити в послідовному порядку давно минулі події.

У формуванні уявлень про час велику роль відіграє слово. В ньому абстрагуються та узагальнюються різні відрізки часу по їх тривалості: секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік та інші. Точність використання дітьми цих спеціальних позначень залежить від того, яким конкретним змістом наповнюється кожен з тимчасових еталонів, якими основними ознаками він буде характеризуватися. Але конкретні ознаки, що характеризують ті чи інші відрізки часу, будуть вельми локальні, оскільки визначаються різними географічними, економічними та побутовими умовами життя людей.

Дуже часто, передаючи зміст прослуханого оповідання, діти пов’язують його епізоди словами «потім», «ще», «після». Вживаючи ці слова, вони не завжди позначають ними певну послідовність подій. Навпаки, не бачачи виникнення логічної невідповідності, вони часто порушують цю послідовність. Таке порушення часової послідовності говорить про те, що діти ще не бачать логіки часових відносин, яка розкривається важче, ніж логіка просторових відносин. У різних видах практики у дітей складаються більш реалістичні уявлення про час і його одиницях (година, день, доба).

У процесі навчання розкривається значення найбільш важких для дітей часових прислівників, уточнюється їх розуміння. Однак диференціювання часових уявлень залежить від загального розумового і мовного розвитку дітей .

Необхідно зазначити, що однією з важливих умов продуктивної навчальної діяльності є правильна орієнтування у поточному часі. Своєчасне і адекватне формування понять про час у дитини надзвичайно важливе. У школі, зокрема, воно складає необхідну передумову розвитку причинно-наслідкового і теоретичного мислення, а також умова, що забезпечує пізнавальну діяльність у цілому.

час календар дошкільник ігра

2. Значення знань про час у роботі з дітьми дошкільного віку Формування часових уявлень у дітей дошкільного віку має дуже велике значення для їх подальшого розвитку, так як час грає велику роль в житті людини.

Сучасні умови праці вимагають від людини вміння стежити за перебігом часу в процесі діяльності, розподіляти її по часу, реагувати на різні сигнали з певною швидкістю і через задані тимчасові інтервали, прискорювати або сповільнювати темп своєї діяльності, раціонально використовувати час. Для цього повинно бути розвинене «почуття часу». Воно спонукає людину бути організованим, зібраним, допомагає берегти час, більш раціонально його використовувати, бути точним. Час є регулятором не тільки різних видів діяльності, але і соціальних відносин.

Серед сучасних людей часто зустрічається така проблема, як нездатність правильно оцінити і розрахувати час, потрібний для виконання будь — якої дії. Щоб уникнути цього, необхідно вже в дитячому садку розвивати у дітей «відчуття часу». Дітям необхідно навчитися самим орієнтуватися у часі:

— планувати діяльність у відповідності з часом;

— змінювати темп (швидко — повільно) і ритм (часто — рідко) своїх дій залежно від наявності часу;

— правильно позначати в мовленні часові поняття;

— визначати час за годинником;

— вимірювати часові проміжки.

Вміння регулювати і планувати діяльність у часі створює основу для розвитку таких якостей особистості, як організованість, зібраність, цілеспрямованість, точність. Це необхідно дитині в повсякденному житті і при навчанні в школі. Діти повинні вміти послідовно розглядати те чи інше явище, об'єкт, картину, викладати свої думки, виконувати операції в трудовій, спортивній і будь-якій продуктивній діяльності. Для цього треба вміти відтворювати тимчасову послідовність або встановлювати її заново. Самостійно цьому навчитися діти не можуть, тому потрібні спеціально розроблені прийоми і методи навчання.

Час регулює життя і навчальну діяльність школяра починаючи з 1 класу. Багато додаткових труднощів доводиться долати тим дітям, у яких на період вступу до школи не розвинені часові уявлення. Вже з перших уроків у класі діти повинні вміти працювати в одному ритмі, вкладатися у відведений час, керувати своїми діями в часі, берегти його. Учні повинні навчиться не запізнюватися на заняття, починати вчасно приготування уроків удома, все встигати.

По всім цим вимогам, які пред’явить дитині школа, їх треба готувати ще в дошкільному віці. Необхідність у цьому особливо зростає у зв’язку з переходом на навчання в школі з шестирічного віку. Тому вже з п’ятирічного віку слід розвивати у дітей «відчуття часу», вміння визначати та відчувати певні проміжки часу. Як показують дослідження, у дітей старшого дошкільного віку можливо формувати навички регулювання діяльності у часі. Для цього необхідно створювати спеціальні ситуації, загострюючи увагу дітей на тривалість різних життєво важливих тимчасових інтервалів, показувати їм, що можна встигнути зробити за ці відрізки часу, привчати дітей у процесі діяльності вимірювати, а потім і самостійно оцінювати часові проміжки, розраховувати свої дії та виконувати їх в заздалегідь встановлений час.

В існуючому об'єктивно часі різноманітні події, явища, дії людини слідують одне за іншим, тому можна вичленити їх часову послідовність і керуватись нею при плануванні і організації своєї діяльності. Діти повинні вміти послідовно розглядувати те чи інше явище, об'єкт, картину, викладати свої думки, виконувати операції в трудовій, спортивній і іншій продуктивній діяльності. Для цього потрібно вміти виокремлювати часову послідовність в запропонованому змісті і вміти нею відтворювати чи встановлювати заново.

Календарний час — це визначені проміжки часу, тривалість яких зафіксована спільним досвідом в спільно прийнятих мірах часу: доба, неділя, місяць, рік. Кожна міра часу має свою кількісну характеристику і служить одиницею виміру для наступного проміжку часу.

У дітей старшого дошкільного віку при відсутності систематичної роботи по ознайомленні з часом і способами його виміру складаються досить уривчасті, неточні уявлення про календарний час. Заучування назв і послідовності днів неділі, місяців не дає уявлень про тривалість, ємності часу, його плинності, необоротності, заміні і періодичності.

Немає сумнівів в тому, що необхідно систематично знайомити дітей дошкільного віку з календарем. Це полегшить їм орієнтування в оточуючій діяльності, так як розпорядок життя в дитячому садку будується по визначеному плані, пов’язаному з днями тижня.

За допомогою календаря визначається час настання свят, що викликає підвищений інтерес у дітей. Знайомство з календарем допоможе усвідомити також послідовність пори року, з якими пов’язані сезонні зміни, що являються також предметом вивчення. В старшому дошкільному віці розвивається інтерес до різних параметрів часу: в 6 — 7 років дитину цікавить тривалість того чи іншого явища, кількісна характеристика мір часу, пристрої виміру часу. Знайомство з календарем необхідно і в плані підготовки дітей до школи, до твердого розпорядку занять по годиннику и по дням неділі.

Отже, потрібно спеціально розроблені і введені в процес навчання прийоми, направлені на вичленення, відновлення і встановлення часової послідовності. Які озброюють дітей необхідними способами дії.

3. Завдання і зміст ознайомлення дітей дошкільного віку з часовими уявленнями Час сприймається дитиною опосередковано, через конкретизацію часових одиниць і відношення в постійно повторюваних явищах життя і діяльності. Більшою точністю відрізняться уявлення дітей про такі проміжки часу, навичка розрізнення яких формується на основі особистого досвіду. Тому дітей потрібно знайомити з такими інтервалами часу, якими можна виміряти і визначати тривалість, послідовність, ритмічність їх дій, різноманітних видів діяльності.

Робота з формування у дошкільників вміння орієнтуватися у часі проводиться в ряді занять в кожній віковій групі і займає вона, як правило, порівняно невелику частину заняття. Матеріал дається з поступовим ускладненням. Ускладнюються не тільки завдання, а й методи і прийоми навчання.

Час для свого точного визначення вимагає кількісних і числових знань, він нерозривно пов’язаний з визначенням величини, а нерідко і простору. Тому роботу по формуванню у дітей уміння орієнтуватися в часі необхідно проводити, як вказує А.М.Лєушина, в єдності з роботою над кількістю, числом, величиною і просторовими орієнтирами.

У програмі виховання і навчання в дитячому садку, матеріал з орієнтування в часі виділено з другої молодшої групи. Малюки вчаться розрізняти і називати частини доби спочатку в контрасті (день — ніч, ранок — вечір; білий кружок позначає день, чорний — ніч, жовтий — ранок, синій — вечір, так дітям буде краще запам’ятати). Спочатку доцільно активізувати в пам’яті дітей характерні ознаки частин доби і поступово підвести дітей до засвоєння їх послідовності.

Вихователь розглядає з ними сюжетні картинки із зображенням дій дітей, природних явищ у той чи інший час доби, проводить дидактичні ігри з використанням ілюстративного матеріалу і без нього, розмовляє, читає оповідання, казки. Вихователь поступово добивається того, щоб діти розрізняли характерні ознаки частин доби, називали їх.

Відповідно до вимог програми завдання з формування орієнтування в часі полягають у тому, щоб ураховуючи вікові особливості дітей і їхній життєвий досвід, спочатку на четвертому — п’ятому роках життя добитися розуміння і правильного вживання слів, які загально визначено вказують на тривалість, локалізацію подій у часі і часові відношення, добитися розрізнення і правильного називання частин доби.

У середній групі програмні вимоги розширюються. Діти повинні знати не тільки назви та характерні ознаки частин доби, але і їх послідовність. Діти вчаться розрізняти і називати поняття: «вчора», «сьогодні», «завтра», на конкретних прикладах знайомляться з поняттями «швидко — повільно».

Робота з формування у дітей вміння орієнтуватися у часі в середній групі проводиться так само, як і в молодшій: вихователь широко використовує ігрові прийоми, ілюстрований матеріал, активізує уявлення дітей про характерні природних явищах, діях людей у ті чи інші відрізки часу.

В середній групі для кращого запам’ятовування послідовності частин доби вже можна використовувати елементи символічної наочності. Так, частини доби зображуються кружками різного кольору.

У старшій групі основна увага приділяється свідомому засвоєнню днів тижня. Діти вчаться називати, визначати, який день був вчора, який буде завтра, називати кількість днів у тижні, їх порядкові номери. Крім того, діти виділяють характерні ознаки пір року, визначають зиму, літо, весну, осінь, відзначаючи природні явища, працю людей у природі, а також ігри та розваги дітей в різний час року.

Відомо, що дні тижня діти засвоюють нерівномірно. Найкраще вони запам’ятовують неділю, суботу і понеділок. Тому знайомство дітей з поняттям тижня краще починати не з засвоєння назв усіх днів тижня, а з встановлення, який день тижня сьогодні, який день тижня був вчора, якою буде завтра. Причому спочатку вихователь вводить більш легкі для засвоєння дні тижня, такі, як неділя, понеділок, і лише поступово починає використовувати назву інших днів. При навчанні важливо, щоб діти не тільки називали дні тижня, але й давали б їм елементарну характеристику. Пізніше можна починати працювати над засвоєнням назв усіх днів тижня в послідовності.

Робота з календарем у старшій групі повинна проводиться після знайомства з порядковим рахунком. Використовуючи календар, вихователь, з одного боку, домагається більш глибокого розуміння сутності поняття «тиждень», з іншого, вправляє дітей у кількісному і порядковим рахунку.

Робота, розпочата в старшій групі, триває до підготовчої. Діти вчаться називати дні тижня не тільки в прямому, але й у зворотному порядку, визначати, скільки днів у тижні до названого і після нього, який день між двома названими, визначають пропущений день серед названих. Діти повинні знати, що тиждень завжди включає в себе сім днів, з якогось дня ми почали рахувати.

У підготовчій до школи групі дітей навчають укладатися на занятті у відведений час. Для цього використовуються різні прийоми. Якщо на занятті використовуються пісочний годинник, діти наочно впевнюються у плинності часу, тривалості його невеликих відрізків. Є така частина сприйняття часу як «відчуття часу». Його теж необхідно розвивати у дітей дошкільнят віку, так як сучасні умови праці та життя вимагають від людини вміння відчувати час, раціонально використовувати його. В свою чергу розвинуте почуття часу спонукає людину бути організованим, зібраним і точним.

Зрозуміло, що успішна реалізація цих завдань можлива завдяки цілеспрямованій роботі і застосуванню відповідних методів навчання дітей розрізненню і правильному вживанню часових термінів, визначених програмою для кожної вікової групи. Роботу передусім слід починати з розширення і поглиблення чуттєвої основи у повсякденному житті. Щоб викликати у дошкільників відчуття тривалості і послідовності певних подій, а також плинності часу, увагу дітей слід зосереджувати на їхніх власних відчуттях під час виконання ними певних рухів і дій, на сприйняття звуків, рухів і дій інших об'єктів в їхньому ритмі, темпі, швидкості, на сприйнятті явищ в їхньому розвитку. На основі спостережень далі застосовуються такі методи, як зіставлення і оцінка часових інтервалів у загально визначеній формі за певним заповненням їх різними рухами чи подіями, використовуючи прийом порівняння, а також локалізацію рухів і подій у часі.

Для поглиблення, уточнення і закріплення знань, які формуються у повсякденному житті, слід проводити заняття із застосуванням таких методів, як дидактичні ігри та вправи, розв’язування задач, вправляння у визначенні послідовності логічно пов’язаних подій, в оцінці недовго тривалих інтервалів секундами і хвилинами, в умінні вкладатися у відведений час при виконанні нетривалих практичних завдань.

4. Методика ознайомлення дітей дошкільного віку з часовими уявленнями Формування у дітей розуміння та правильного вживання слів, які вказують на загально виражену тривалість і часові співвідношення («довго», «скоро», «зараз», «пізніше», «раніше»), а також слів, якими визначають порядок перебігу явищ і подій у часі («було», «є», «буде»), широко здійснюється у повсякденному житті. Насамперед використовуються будь-які слушні випадки в режимних моментах та створюються ситуації для збагачення відчуттів дитиною того, що все, що вона робить, якийсь час триває і відбувається в певній послідовності. Зокрема, під час проведення з дітьми ранкової гімнастики можна кілька разів підкреслити тривалість та послідовність вправ, кажучи: «Зараз ми робимо таку вправу… Стільки ж часу ми робитимемо ось таку наступну вправу…» і т. д. Після закінчення гімнастики вихователь звертається до дітей із запитаннями на які потребують оцінювання та порівняння виконуваних вправ: «Діти, довго ми сьогодні робили гімнастику? А чи робили ми якусь вправу довше, ніж іншу? Яку вправу ми з вами зробили спочатку? Що в нас буде після ранкової гімнастики?».

Поглиблення, уточнення і закріплення правильного розуміння і вживання часових термінів здійснюється на заняттях з використанням роздавального дидактичного матеріалу. Оскільки дітям відомі послідовність та тривалість режимних моментів дитячого садка, то вихователь, добираючи картинки із зображенням різних режимних процесів (1 — ранкова гімнастика, 2 — прогулянка, 3 — денний сон), спочатку демонструє перед дітьми дві з перших картинок і з’ясовує, що зображено на кожній з них, а потім запитує, що із зображеного триває довго, а що недовго. Наступного разу крім цих двох картинок демонструється ще третя і пропонуються такі завдання: показати, що із зображуваного скоро буде, що нескоро; що вже було, а що буде; що діти в дитячому садку роблять спочатку, що потім, що пізніше.

Навчаючи дітей середньої групи розрізнювати і правильно вживати поняття «сьогодні», «завтра», «учора» у повсякденному житті використовують вправи з конкретним, зрозумілим змістом: «Сьогодні у нас заняття з математики. Яке заняття було учора? Завтра у нас буде заняття з малювання. Яку пісню ви заспівали учора на музичному занятті?» Увагу дітей звертають на плинність часу. Дітям пояснюють, що те, що було теперішнім, поступово відступає, а майбутнє поступово наближається. Саме це й перетворює «сьогодні» у «завтра», а «завтра» у «сьогодні». Після цього дітям пропонується загадка: «Що було вчора, а буде завтра?» (сьогоднішній день).

Щоб надати дітям можливість повправлятися в локалізації подій і явищ у часі, встановлюючи їхню логічну послідовність, у цій віковій групі на заняттях використовують 2 — 3 сюжетно пов’язані картинки з більш складними сюжетами. Вихователь пропонує розглянути їх, розкласти в послідовності. Важливо, щоб всі діти правильно виконували цю роботу.

Поняття «швидко», «повільно» формуються у дітей в процесі безпосередніх спостережень за своїми рухами, рухами дорослих, тварин, птахів тощо. Наприклад, ворона ходила повільно; слимак повз повільно" горобець стрибав швидко; одні рибки, плаваючи в акваріумі, робили швидкі рухи, а інші - повільні.

Для закріплення і уточнення цих знань також використовують картинки. Дітям дають дві картинки — на одній зображено повільні рухи, на другій — швидкі. Вихователь пропонує назвати, що роблять зображені на картинках діти, і сказати, хто рухається повільно.

У цій віковій групі, для закріплення часових уявлень використовують ігри: «Учора, сьогодні, завтра», «Придумай речення на слово, яке я назву».

У старшій групі робота розпочинається також з уточнення на чуттєвій основі понять, що вказують на тривалість у загально визначеній формі та послідовність. Наприклад, коли діти після сну почнуть застеляти свої ліжечка, їх запитують про те, що спочатку вони роблять, застеляючи ліжечка, що потім, що ще пізніше; що саме потребує більше часу при застелянні ліжка.

Певна методика розвитку «почуття часу» була розроблена і описана Т.Д.Ріхтерман на основі багаторічних досліджень і практичної роботи. До всіх вимог, які пред’явить дитині школа, її треба готувати ще в дошкільному віці. Для цього насамперед необхідно розвивати у дітей «відчуття часу», вміння визначати та відчувати певні відрізки часу.

У дітей старшого дошкільного віку можливо формувати навик регулювання діяльності у часі, для цього необхідно створювати спеціальні ситуації, загострюючи увагу дітей на тривалості різних життєво важливих тимчасових інтервалів, показати їм, що можна встигнути зробити за ці відрізки часу, привчати у процесі діяльності вимірювати, а потім і самостійно оцінювати часові проміжки, розраховувати свої дії та виконувати їх в заздалегідь встановлений час.

4.1 Методика навчання розрізнення частин доби, визначення їхньої послідовності

Формування у дітей молодшої групи знань про назви частин доби і уміння їх розрізняти розпочинається з організації конкретних спостережень за тим, що роблять вранці дорослі і діти, коли вони прийшли до дитячого садка; якими справами вони зайняті: вдень, увечері. Іншого разу дітям пропонують розповісти, що вони роблять зранку вдома, у дитячому садку; що вони роблять в дитячому садку вдень; що вони роблять вдома ввечері.

Конкретним визначенням часу для дітей являється їх власна діяльність. Тому, навчаючи дітей, потрібно насичувати частини доби конкретними, суттєвими ознаками дитячої діяльності, називаючи відповідний час.

Серед різноманітних видів діяльності, які щоденно повторюються в режимі дня дитини, є постійні, мають місце дише один раз за добу, у визначений час: це прихід до дитячого садку, зарядка, обід, післяобідній сон и т. д. Є і варіативні види діяльності, що повторюються декілька разів протягом дня, в різні частини доби: гра, умивання, вдягання і роздягання, прогулянка і т. д. Вони також можуть бути використані в якості показників частин доби.

Ознайомлення з частинами доби слід почати з бесіди про особистий, конкретний досвід дітей. Вихователь може запитати: «Діти, ви прокидаєтесь вдома, коли мама скаже, що вже пора вставати, вже ранок! Що ви робите зранку? Коли ви приходите до дитячого садочку? Що ви робите в дитячому садку?»

В кінці бесіди педагог узагальнює: «В дитячому садку ви кожен день робите гімнастику, снідаєте. Потім проводиться заняття. Все це відбувається зранку. Зараз ранок, і ми займаємося». Такі бесіди проводяться на заняттях з математики, при цьому особлива увага приділяється вправи дітям в правильному визначенні словами частин доби. В буденному житті важливо вправляти дітей в використанні назв частин доби, в співвідношенні з визначеним часом доби.

Щоб діти швидше навчилися користуватися словами «ранок», «вечір». «ніч», батькам радять частіше користуватися цим словами та спонукати до цього дітей: «Я прийду за тобою увечері. Пройде ніч і вранці ми з тобою підемо в ляльковий театр. Коли ти покладеш свою ляльку спати? Коли ти з ведмедиком підеш на прогулянку?»

Знання дітей про частини доби в середній групі спочатку в повсякденному житті уточнюється за допомогою таких вправ-запитань: «Що настає після ночі? Після вечора? Коли сонечко сходить? А коли заходить?». Далі знання про частини доби трохи розширюються і поглиблюються завдяки з’ясуванню з дітьми того, що роблять дорослі вранці, вдень, увечері.

В середній групі потрібно закріпити у дітей уміння називати частини доби, поглибити і розширити їх уявлення про ці відрізки часу, постійно звертати увагу на різноманітні явища, що характерні для кожної частини доби. Тут вже можна показати не тільки, що відбувається і чим займаються вранці, днем, ввечері та вночі не лише діти, а і дорослі. З цією метою можна використовувати картинки з більш широким змістом: школярі вранці йдуть в школу, салют на фоні вечірнього міста, люди виходять вечором з театру і т. д. Розглядаються і серії картинок, на яких зображено все, що трапляється, наприклад, ввечері: діти виходять з дитячого садочка, грають вдома, спостерігають вечірню вулицю з балкону, бабуся читає книжку дитині, що лежить у ліжку. Корисно запропонувати самим дітям з набору вибрати всі картинки, на яких зображено те, що відбувається днем.

Показ різноманітної діяльності, що характерна для кожної з частин доби, може здійснюватися і за допомогою гри. Це ігри-подорожі ранком, днем, вечором та вночі. Почати гру можна словами: «Ми з вами неначе підемо на прогулянку по вулиці вранці і в час нашої подорожі будемо дивитися хто, що робить. Ми вийшли з будинку і побачили чисті, политі водою поляни. Хто це рано вранці прибрав вулиці?» В ході таких ігор діти закріплюють навичку в визначенні частин доби, вільного включення в мову їх назв.

Закріплення знань про частини доби проводиться з використанням картинок, на яких зображено те, що самі діти роблять вранці, увечері. Діти розглядають кожну картинку, розповідають, що на ній відбувається кожна зображена подія. Пізніше вихователь у таких спосіб закріплює з дітьми знання про те, яку роботу виконують дорослі в ці періоди доби.

Після того як діти навчаться визначати частини доби по різноманітній діяльності, їх увагу слід зосередити на об'єктивних показниках, що символізують час (положення сонця, ступінь освітлення землі, колір неба та ін.). З цією метою потрібно організовувати на прогулянка зі спостереження за цими явищами. Оскільки схід та захід сонця в умовах міста важко побачити, а сірий колір неба часто зберігається тривало, можна використовувати карточки з зображеннями кольору неба і положенням сонця в різні частини доби. На першій карточці зображено ранок: голубе небо, знизу помітна частина сонячного круга з розбіжними промінцями світло-жовтого кольору. На другий — день: світло блакитно-жовте небо, в верхній частині яскраво-жовтий круг сонця. Третя — вечір: сіре небо, в нижній частині яскраво-помаранчевий круг сонця без проміння. Четверта — ніч: чорне небо з місяцем та зірками. Всі чотири карточки слід показувати дітям одночасно і розглядати чим вони відрізняються. Вихователь задає питання: «Коли це відбувається?». За тим в іграх з дітьми показує картинки з зображенням характерної діяльності і вияснює, що спільного в них: який колір неба, де знаходиться сонце та ін. На основі всіх цих ознак робить висновок про зображений час.

На наступних заняттях до кожної картинки потрібно прикріпити відповідний по кольору квадратик: для ранку — блакитний, для дня — жовтий, для вечора — сірий, для ночі - чорний. Кольоровий символ повинен даватися як умовний знак, тоді діти легше сприймають його в якості носія певної інформації.

Коли діти виразно засвоять назви частин доби: навчаться визначати по характерній діяльності і об'єктивним показникам і правильно називати кожну з них, запам’ятають відповідні їм кольорові знаки, можна приступити до уточнення знань про послідовність частин доби.

В кінці року, коли у дітей сформовані знання про частини доби, цілеспрямовано розкрити значення слова доба. Необхідно допомогти дітям усвідомити, що день, вечір, ніч, ранок — це частини цілого — доби, що відлік послідовності частин доби можна проводити, починаючи з любого з них.

Для засвоєння поняття «доба» можна рекомендувати такі прийоми: на дошці в ряд прикріпити чотири картинки з зображенням частин доби. З’ясувати, коли це буває, скільки частин доби намальовано на всіх цих картинках, як можна назвати одним словом весь той час, коли пройде ранок, день, вечір і ніч, всі чотири частини доби. Запропонувати дітям скласти карточки-знаки частин доби і назвати весь цей час одним словом.

Після засвоєння цього матеріалу можна пояснити і значення слів сьогодні, вчора, завтра як змінюваність трьох діб. Для цього потрібно про одну й ту саму подію, значиму для дітей, поговорити тричі: спочатку сказати про те, що ляльковий театр буде завтра, потім, що ляльковий театр покажуть сьогодні, і, нарешті, що його показували вчора.

В процесі цієї роботи у дітей середньої групи почнуть складатися елементарні уявлення про текучість та безперервність часу.

У старшій групі дути повинні уміти визначати періоди доби не лише за подіями в житті дітей і працею людей, а й за положенням сонця. Шляхом спостережень і порівнянь дітям пояснюють поняття «небесний звід», небосхил", «горизонт», надається можливість переконатися, що положення сонця на небі вранці та ввечері різне, що сонце протягом дня переміщується. Вдень порівняно з ранком та вечором сонце піднімається вище горизонту, і тіні від предметів стають коротшими. Період доби, коли сонце високо на небі і діти граються на майданчику, називають «опівдні», це середина дня. Саме той час, рівно о 12 годині дня, по радіо передають сигнали точного часу. Коли ж настає середина ночі, тобто 12 година ночі, то цей проміжок називають «опівночі». На основі безпосередніх спостережень і розгляду відповідних репродукцій картин дітей цієї вікової групи ознайомлюють з явищами «заходу сонця», «сходу сонця», з «сутінками», «світанком», пояснюють, чому про ці періоди кажуть «присмерком», «на світанку».

Щоб діти не ототожнювали сутінки і похмурість. А розрізняли їх, в один з похмурих днів уранці дітям слід поставити запитання: «Зараз сутінки, чи що?».

4.2 Методика ознайомлення з календарем як системою мір часу

У старшій групі дітям пояснюють, що загальна тривалість ранку, дня, вечора і ночі становить добу. На заняттях завдання ускладнюють: дітям дають 5 — 6 картинок із зазначенням якоїсь частини доби і пропонують самостійно визначити, які картинки потрібно використати, щоб викласти з них добу.

Щоб розширити і поглибити уявлення дітей про ранок, день, вечір і ніч їм пропонують для відгадування загадки.

У підготовчій групі триває робота з формування уявлень про добу як міру числення часу. Розпочинається вона із закріплення набутих у попередніх віковій групі знань про різні періоди доби, як її складової частини.

Далі, добиваючись свідомого оволодіння дітьми знання про те, що доба — це загальна тривалість ранку, дня, вечора та ночі, застосовують фішки чотирьох кольорів та круги, на яких є чотири сектори, по-різному пофарбовані.

Вважають, що сірий колір означатиме ранок і вечір, білий — день, чорний — ніч, і пропонують завдання: викласти з фішок одну добу, дві доби.

Вихователь пояснює, що коли прийшов ранок і день або вечір і ніч, то це минуло півдоби. Потім пропонує дітям показати на крузі цілу добу, півдоби.

На наступних заняттях дається пояснення, що добу не обов’язково починати визначати з ранку. Діти повинні усвідомити, що точка відліку часу доби може переміщуватись. Але, щоб минула одна доба, повинні пройти всі чотири частини доби. Наприклад, якщо почати відлік часу доби з вечора, то доба мине, коли пройдуть вечір, ніч, ранок, день. Для того щоб діти засвоїли це, їм дається ряд вправ; показати по кругу виповнення доби, починаючи з дня, з ночі; викласти з фішок дві доби, починаючи з вечора. Для перевірки засвоєння цих знань використовуються задачі-вправи.

Для наступного засвоєння того, що доба — це одиниця вимірювання часу, яка складається з тривалості дня та ночі, насамперед узагальнюється досвід спостережень дітей ночі, насамперед узагальнюється досвід спостережень дітей про те, що в різні пори року день і ніч мають різну тривалість. Далі підкреслює, що тривалість доби завжди однакова. Якщо взимку, скажімо, скорочується тривалість дня, то продовжується тривалість ночі, а влітку збільшується тривалість дня і скорочується тривалість ночі.

Дітям пояснюють, що для рахунку діб люди створили календар, в якому кожний листочок відповідає одній добі.

Перевіряючи засвоєння дітьми набутих знань про добу, їм пропонують для розв’язування задачі.

У цій віковій групі дітей навчають також розрізненню і називанню днів тижня. Ознайомлення дітей з днями тижня вже в старшій групі треба пов’язувати з формуванням знання про тиждень, як міру робочого часочислення.

Зосередивши увагу дітей на тому, що люди п’ять днів працюють, а два відпочивають, з’ясовують кількісний склад тижня, який містить 7 діб. Дітям пояснюють, що перший день тижня називається понеділок — день після (по) неділі, другий день — вівторок (второй), третій день — середа, бо це середній день тижня, четвертий — четвер, п’ятий — п’ятниця, шостий — субота від слова «санбат», «шабиш», що означає кінець ділу, сьомий — неділя «не працювати», «без діл».

Добиваючись засвоєння всіма дітьми назв днів тижня по черзі. Щодня вранці їх запитують, який сьогодні день тижня. Проводяться з дітьми такі вправи: «Як називається день тижня, що був учора? Що буде завтра? Як називається день тижня, який є наступним за понеділком? середою? п’ятницею? Як називати день тижня, який передує суботі? середі? п’ятниці?».

Для кращого і швидкого опанування дітьми назв днів тижня дають деякі поради батькам. Наприклад, вранці, виходячи з дому, слід говорити дитині, який сьогодні день тижня, нагадати, як називається день, який вже минув чи що буде завтра. Обіцяючи що-небудь дитині, треба також називати день тижня: «Ми підемо з тобою до зоопарку в суботу. Сьогодні середа. Через скільки днів буде субота?»

Переліком днів тижня порядковим рахунком їх дітям показують, що коли почати підрахунок часу з понеділка, то тиждень закінчиться в наступний понеділок, якщо ж з четверга, то тоді відповідно він мине в наступний четвер і ін. після цього використовують роздавальний дидактичний матеріал, а саме: картки з цифрами від 1 до 7. Роздавши по два набори таких цифр кожній дитині, для індивідуального виконання пропонують такі завдання: показати цифру, яка відповідає названому дню тижня, що іде за понеділком; викласти картками один тиждень, починаючи з понеділка, з середи, з четверга; викласти картками два тижні, починаючи з понеділка, з п’ятниці.

Щоб усвідомити, як діти усвідомили тиждень як міру числення часу, їм слід запропонувати для розв’язування задачі відповідного змісту, а також загадки для відгадування.

У підготовчій групі з метою дальшого розвитку і удосконалення їхнього досвіду часової орієнтації розширюють та поглиблюють логічне знання про час, його характерні особливості, зокрема, його суб'єктивність, тобто неможливість довільно змінити (прискорити чи уповільнити) течію часу, його неперервність та необоротність.

З’ясовують з дітьми, що у визначенні числа, дня тижня людині допомагає календар. У цій віковій групі поглиблюються уявлення про пори року і рік. Використовуючи чотириколірні круги і фішки чотирьох кольорів, даємо дітям змогу краще засвоїти, що тривалість року не змінюються, якщо почати його рахувати від літа, чи від зими.

Для конкретизації того, що протягом року числення часу ведеться за допомогою доби, використовується календар. Ознайомлення і пояснення відповідності кожного листочка календаря одній добі допомагає підвести дітей до розуміння того, що рік має дуже багато діб. Після такого ознайомлення і пояснень дітям пропонується для відгадування загадка про календар.

На наступному етапі роботи дітям підготовчих груп пояснюють, що для зручності вимірювання часу протягом року люди рік розподілили на менші відтінки часу, які назвали місяцями. Для розширення уявлення про тривалість року і місяця, використовують відривний календар, порівнюють кількість листочків-діб, яку містять рік і місяць.

Для навчання дітей підготовчої групи правильному визначенню і називанню місяців кожної пори року застосовують чотириколірні круги і два набори планшеток до них. Планшетки відображують або основні ознаки природи і характерну працю людей, або свята, які відбуваються в той чи інший місяць.

За допомогою цих посібників дітям у графічній формі пояснюють склад року (чотири сезони, 12 місяців), співвідношення між роком, порами року та місяцями, підкреслюють, що календарно рік починається взимку місяцем січнем (другим місяцем зими), закінчується теж взимку, місяцем грудним, який «рік кінчає, а який починає».

Поступово діти засвоюють назви місяців кожної пори року. Потім практикують такі вправи: викласти планшетками місяці на крузі - весни і літа, викласти останній місяць осені та ін. проводяться словесні ігри: «Навпаки», «А далі скажи ти», «Чи є оповідання краще?», «Виправ небилицю».

4.3 Формування відчуття часу у старших дошкільників У підготовчій до школи групі увагу дітей зосереджують на вимірюванні часу протягом доби. Дітям пояснюють, що для більш точного визначення й вимірювання часу доба розподілена на години, що година складається ще з менших одиниць вимірювання часу — хвилин, а кожна хвилина ще з менших одиниць вимірювання часу — секунд.

Для формування у дітей початкових уявлень про тривалість 1 год., 1 хв. і 1 с. їх ознайомлюють з об'єктивною тривалістю цих інтервалів часу.

Спочатку поглиблюють знання про склад доби і конкретизують уявлення про тривалість години. Далі, виклавши інтерес до вимірювання часу і показавши необхідність цього, ознайомлюють з тривалістю 1 хвилини та 1 секунди. Закріплюючи уявлення про тривалість однохвилинного інтервалу, а пізніше три — та п’ятихвилинного, дітей привчають контролювати час за пісковим годинником у процесі виконання різної за обсягом роботи. У дітей розвивають почуття задоволення від уміння виконувати дії на час. Після цього привчають оцінювати тривалість своєї діяльності, розвивають почуття задоволення від уміння визначати часовий інтервал.

Головна мета нагромадження у дітей досвіду виконання різної за змістом діяльності у відведений час полягає в розвитку у дітей вміння планувати в часі свою діяльність, регулювати темп і ритм роботи залежно від відведеного часу та обсягу роботи. Для усвідомлення дітьми того, що кожна одиниця часочислення складається з певної кількості менших одиниць вимірювання та для ознайомлення їх з кількістю співвідношенням між секундою і хвилиною, хвилиною і годиною демонструють діафільм «Секундочка», в якому це пояснюється в захоплюючій казковій формі.

Багато додаткових труднощів доводиться подолати тим дітям, у яких до моменту вступу до школи не розвинуті часове розрізнення. Буквально з перших уроків діти повинні вміти працювати в одному ритмі, вкладатися у відведений час. Учні 1 класу повинні навчитися не запізнюватись на уроки, починати вчасно готування уроків вдома і т. д.

Факторами, на основі яких формується відчуття часу, являються:

1) Знання часових еталонів (узагальнення уявлень про них); для того щоб дитина могла зрозуміти про яку часову тривалість їй говорять, чи самостійно визначити часовий інтервал, він повинен знати міру часу по частинах і навчитися ними користуватися;

2) Переживання часу — відчуття тривалості часових інтервалів. Для цього необхідно організовувати різноманітну діяльність дітей відчути протяжність часу і уявити, що реально можна встигнути зробити за той чи інший його відрізок. В подальшому це послужить основою формування здатності планувати свою діяльність в час, обирати об'єм роботи відповідно відведеному на неї час;

3) Розвиток у дітей уміння оцінювати часові інтервали без годинника; контроль з сторони дорослих допоможе їм удосконалювати адекватність оцінок, отже, він необхідний як підкріплення при ви робітці навичок орієнтування в часі.

4.4 Почуття часу в інтервалах 3,5 і 10 хвилин у дітей старшої та підготовчої групи

У дітей старшої і підготовчої до школи груп можна починати розвивати почуття часу спочатку на інтервалах в 3, 5 і 10 хвилин, тому що розрізнення цих інтервалів життєво важливо для дітей.

1 хвилина — це та первісна, доступна дітям одиниця часу, з якої складаються 3, 5, 10 хвилин. До того ж у побуті ця міра часу найбільш часто зустрічається в мові оточуючих. «Через хвилину», «Зачекайте хвилину» — подібні вирази діти чують часто, але уявлення про цьому інтервалі у них далеко не адекватні.

Робота починається з сприйняття дітьми хвилинного інтервалу, а потім переходить до засвоєння інших інтервалів. Дітей знайомлять з тривалістю 1, 3, 5 і 10 хвилин, при цьому використовують секундомір, пісочний годинник, годинник-конструктор для сприйняття дітьми тривалості зазначених інтервалів; забезпечується переживання тривалості цих інтервалів у різних видах діяльності; вчать дітей виконувати роботу в зазначений термін (1, 3, 5 хвилин), для чого навчають вимірювати час і оцінювати тривалість діяльності, регулювати темп її виконання.

Робота проводиться на заняттях при звичайній організації. Програмний матеріал перших трьох занять може включати наступні завдання:

1. Познайомити дітей з тривалістю 1 хвилини;

2. Вчити вмінню контролювати час з пісочним годинником у процесі виконання різноманітної діяльності;

3. Формувати почуття задоволення від уміння виконувати завдання вчасно.

На 1-му занятті виявляються уявлення дітей про 1 хвилині. «Хвилина це 60 секунд, а секунда зовсім коротка: скажеш «раз і… «- та секунда пройшла, а в хвилині таких секунд 60» , — пояснює вихователь, демонструючи тривалість 1 хвилини на секундомірі. Уточнюються назва цього приладу, знайомлять зі словом «секундомір». Дітям показують як рухається стрілка на секундомірі, і пояснюють, що її рух по колу здійснюється завжди за одну хвилину. Пропонують посидіти 1 хвилину і виміряти її тривалість за секундоміром. Після цього показуються пісочний годинник, пропонується подумати, чому вони так називаються. Тривалість однієї хвилини вихователь одночасно демонструє по пісочному годиннику і секундоміру. Разом з вихователем діти роблять висновок, що 1 хвилину можна виміряти секундоміром і з допомогою пісочного годинника. Вихователь і самі діти розповідають, де використовуються ці прилади для вимірювання часу.

Потім на кожен стіл ставлять пісочний годинник, і дітям пропонується сказати, що можна встигнути зробити за 1 хвилину. На цьому занятті і на наступних вони самі повинні були перевіряти, що можна встигнути зробити за 1 хвилину.

На занятті діти виконують 3 завдання:

1. Викладають з паличок якісь візерунки протягом 1 хвилини, стежачи за однохвилинним пісочним годинником. Дається вказівка: названі за кожним столом діти за сигналом одночасно перевертають пісочний годинник і працюючи, всі будуть стежити за годинником. Коли весь пісок буде знизу, хвилина закінчиться, роботу відразу всім слід припинити, руки прибрати зі столу. По закінченню роботи діти розповідають, хто скільки і яких візерунків встиг скласти за 1 хвилину. Вихователь особливо відзначає тих дітей, які стежили під час виконання роботи за пісочним годинником і встигли закінчити роботу вчасно.