Особливості психіки у підлітків з девіантною поведінкою

Міністерство освіти і науки України Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Особливості психіки у підлітків з девіантною поведінкою Реферат з соціальної психології

Студентки групи ПМЛ — 51

Мельник Наталії Михайлівни

Івано-Франківськ, 2009

План

1. Психологічні аспекти девіантної поведінки

2. Вікові непатологічні ситуаційно-особистісні реакції

1. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ Поняття «поведінка» в психології тісно зв’язане з такими поняттями, як «потреба», «мотиви», «установка», «мотивація», «діяльність» і т. д.

Діяльність підлітків тісно пов’язана з їхнім психічним розвитком. В процесі формування діяльності можливі збої, кризи, які нерідко переживаються підлітками як стан невдоволеності, невизначеності, розгубленості, «розмитості» планів і бажань. Виділяють два варіанти (типи) таких кризів. При першому варіанті потреба, що швидко змінюється, потребує для свого задоволення все нових засобів, і, на кінець, може настати такий стан (криза), коли можливості ці вичерпуються і суб'єкт вже не володіє потрібними для здійснення діяльності засобами. В другому варіанті діяльність, навпаки, постійно ускладнюється, швидко «здобуває» потрібні для її здійснення засоби і, ніби переростає в потребу, що лежить в її основі. За образними висловлюваннями Б. С. Братуся і П. І. Сидорова, людина, яка знаходиться у подібному стані хоче того, чого сама не знає, чому не може дати однозначного опису.

Стани потреби (кризи) рано чи пізно переходять в потребу, яка знаходить свій предмет — мотив. Потреба, яка виникла, спонукає до діяльності, а діяльність, в свою чергу, до певної потреби і т. д. Так продовжується до тих пір, поки ланцюг потреба-діяльність не перерветься новою кризою і тоді все починається спочатку, але вже на якісно новому рівні.

Мотивацію, як один із факторів, детермінуючих поведінку, слід відрізняти від більш широкого поняття — механізму поведінки. Коли аналіз механізму дає відповідь на питання, як здійснюється поведінка, то вивчення мотивації відповідає на питання, чому людина поступає саме так, а не інакше.

Потреба, спонукаючи людину до активності, може реалізуватися в мотивах її поведінки безпосередньо (матер. потреба-користь; статева потреба — сексуальне збудження та ін.) або опосередковано. Такі мотиви поведінки як помста, злоба, образа, не є безпосереднім продовженням тих чи інших потреб.

Досліджуючи структуру мотивів правопорушників серед неповнолітніх, Н. А. Дрьомова показала, наприклад, що мотиви крадіжок в підлітків у більшості випадків не зводяться до корисливості, а включають наслідування моді, захоплення річчю, потребу в самоствердженні.

Що стосується потреб, то слід відмітити, що духовні потреби практично не зустрічаються в якості суб'єктивних причин злочинної поведінки. В той же час потреби в соціальному спілкуванні, такі як прагнення до признання збоку неформальних груп, престиж, самолюбство, навпаки, дуже часто є причинами правопорушень.

До основних мотиваційних факторів девіантної поведінки відносяться: спосіб життя в широкому значенні цього поняття, безпосереднє соціальне оточення (соціальна група), ситуація, вимоги до поведінки суб'єкта в даній ситуації (соціальна роль) і, на кінець, особистісні умови або сама особистість. Під способом життя розуміють сукупність типових для даного суспільства форм життєдіяльності людини, способів задоволення ними своїх матеріальних і духовних потреб. Спосіб життя регулює мотивацію поведінки індивіда.

Потрібно розрізняти мотивотворчий вплив способу життя в цілому (макросередовище) і вплив невеликих груп найближчого оточення (мікросередовище). Макро і мікросередовище знаходяться в постійному зв’язку і взаємодії. Макросередовище діє на мотивацію індивіда безпосередньо і опосередковано (через спосіб життя малої групи). І коли спосіб життя малої групи, в якій формується особистість, для неї більш прийнятний, мотивотворче значення такої групи може бути більш високим, ніж суспільства в цілому. Однак інколи мікро середовище може виявляти опір позитивно орієнтованому суспільству, що є однією з причин формування мотивів девіантної поведінки. Впливати на мотивацію девіантної поведінки може не тільки антигромадська група, але й повністю сприятлива з позицій права, коли її спосіб життя здається дуже привабливим для людини, яка не входить в неї. Формуванню мотивів протиправної поведінки в цьому випадку спонукає престижний, в розумінні підлітка, спосіб життя цієї «еталонної групи», за якою він може просто спостерігати, і прагнення заволодіти такими благами може стати мотивом його антигромадської діяльності.

Існує ще один важливий аспект впливу способу життя малої групи на мотивацію поведінки. Спосіб життя малої групи (сім'я, група однолітків) виробляє у підлітка своєрідний стереотип мотивації поведінки. Коли підліток попадає в нове для нього мікросередовище (гуртожиток, нова школа, нова сім'я, армія), він не може відтворювати в своїй поведінці спосіб життя того мікросередовища, до якого раніше належав. Тому мотивом його вчинків може бути захист (часто неусвідомлений) своєю належністю до колишніх малих груп, їх способу життя. Ігнорування особистісною тенденцією до відповідного звичного способу життя і мотивацією поведінки нерідко є причиною нерозуміння таких, наприклад, вчинків, як втеча зі школи, армії, або, навпаки, неефективності заходів включення в суспільний спосіб життя бродяг, злісних правопорушників.

Складовими елементами способу життя є його рівень і стиль. Рівень життя вказує на ступінь матеріального забезпечення людини. Відомо, що низький рівень життя представляє собою один із важливих факторів, які спонукають до виникнення корисливих мотивів, формування пияцтва, негативного відношення до праці та ін. Але прямого зв’язку між рівнем і способом життя немає. При одному і тому ж рівні спосіб життя може бути різним. Досвід останніх років показує, що ріст матеріального благополуччя суспільства не завжди веде до зниження правопорушень та інших форм девіантної поведінки, особливо серед підлітків. Стиль життя відображає її індивідуалізований активний спонукальний бік. Виділяють чотири основні стилі життя людини:

1) гедоністичний (прагнення до найбільш повної реалізації своїх потреб);

2) аскетичний (прагнення до зниження інтенсивності своїх потреб);

3) споглядальний (прагнення до спрощення своїх відносин із зовнішнім світом, орієнтація на внутрішнє враження);

4) діяльний (прагнення до самовдосконаленості і всебічного розвитку);

Мотивотворча функція індивідуального стилю життя — перспективний, але ще маловивчений аспект кримінальної психології. Досліджено, наприклад, що для вбивць найбільш типовим є аскетичний, а для злодіїв — споглядальний стиль життя. Особливий інтерес відводиться ролі соціальної групи і мотивації девіантної поведінки. Достатньо сказати, що основна маса порушень серед неповнолітніх проходить в групі. Провідні мотиви поведінки людини формуються протягом всього її життя. І тут, перш за все, повинна бути роль сім'ї, психологи неодноразово звертають увагу на те, що особистість, особливо на перших порах своєї соціалізації, може активно засвоювати негативні цінності і уявлення батьків. Найбільшою мотивотворчою силою девіантної поведінки володіють неформальні групи однолітків з асоціальними тенденціями. Асоціативна група тільки в тому випадку «знаходить» суб'єкта, коли сам суб'єкт «шукає» таку групу. Для підлітків, які легко піддаються впливу асоціальної групи, характерні такі психологічні аспекти як:

1) постійна орієнтація на думку оточуючих;

2) висока комунікабельність і сприйнятливість;

3) непевність в собі;

4) загострене відчуття особистої вразливості і залежності від оточуючого середовища.

Важливе значення мають такі способи групування інтеграції, як навіювання, переконання, примус. Однак навіювання з особливою силою діє лише на особу, яка не володіє вмінням самостійного логічного мислення, не має твердого життєвого переконання. Психотерапевти знають, що людина навіть в гіпнотичній сомнамбулі не буде робити того, чого не любить в звичайному стані.

Таким чином, вплив асоціальної групи на формування мотивів девіантної поведінки безпомилковий, але не фатальний, а головне, неоднозначний. Людина не народжується із заданими соціально-позитивними або соціально-негативними якостями. Її особистість формується в процесі взаємодії з оточуючими людьми, які об'єднані в певні соціальні групи. При цьому, кожна людина одночасно входить в декілька соціальних груп (сім'я, неформальна група, клас), а тому, її поведінка не може розглядатися тільки як втілення норм поведінки, прийнятих в якійсь одній із них. Мотивотворчим фактором в деяких умовах може стати конкретна життєва ситуація, яка спонукає на прийняття рішення здійснення того чи іншого вчинку. Самий факт, що ситуація впливає на мотивацію девіантної поведінки у більшості авторів, які вивчали це питання, не викликає сумнівів. Зокрема, це питання висвітлив у своїй монографії Л. Б. Філонов. Однак дослідження останніх років показали, що ситуація в більшій мірі тільки актуалізує девіантну поведінку, тобто викликає до життя мотиви, які вже є у людини і створює умови для їх реалізації. Тому антигромадські вчинки підлітків носять частіше не «випадковий» ситуаційний характер, а являються логічним розвитком всього попереднього життя. Влив зовнішніх мотивотворчих факторів опосередковується через особистість, через її внутрішні умови.

Соціальним ядром людини, в тому числі і з низьким моральним рівнем є система її потреб, її мотиваційна сфера. В спрощеному вигляді мотиваційну сферу особистості можна представити у вигляді ряду пірамід, взаємозв'язаних і взаємообумовлених мотивів. На вершині однієї піраміди може бути громадський обов’язок, на вершині другої - кар'єра, третьої - розваги, пияцтво і т. п. Критеріями, за якими можна відрізнити не правопорушника від правопорушника є деформація і відхилення в мотиваційній сфері останніх. Мотиваційна сфера правопорушника зсунута від громадського до особистого, від соціального до індивідуального, від об'єктивного до суб'єктивного, від духовного до морального, від зовнішнього до внутрішнього, від потрібного до бажаного, від стійкого до ситуативного, від перспективного до сьогочасного, від раціонального до емоційного.

При вивченні внутрішніх умов мотивації злочинної поведінки дослідники А. Р. Ратинов, В. П. Ємельянов вказують на такі психологічні аспекти правопорушень, як, наприклад, переважаюче конкретно-образне мислення, слабке передбачення своєї поведінки і недостатнє вміння регулювати його в екстремальних умовах, емоційна нестійкість та ін. Але зв’язок цих психологічних якостей із злочинною поведінкою, як правило, опосередкований через соціальну орієнтацію особистості, її мотиваційну сферу.

Виникненню мотивів будь-якої діяльності часто передує поява потреби. Як показав аналіз, в структурі потреб правопорушників провідна роль належить елементарним потребам при відсутності або крайній бідності духовних. Значне місце займають ненормальні потреби, зокрема, в алкоголі, в наркотиках. Появою мотивів поведінки процес формування мотивації не закінчується. Після створення девіантного вчинку потреби, які виникли спочатку, можуть змінитися або звільнити місце іншим. Так, підліток, вчинивши поступок, боїться покарання, і нова потреба уникнути його — породжує новий мотив, який є сильним «активатором» всієї наступної, в тому числі, протиправної поведінки. Боротьба мотивів, їх зміна, завжди супроводжується емоціями, які впливають, в свою чергу, на процес мотивотворення. Враховуючи це, в кримінальний закон введено поняття сильного духовного хвилювання як обставину, пом’якшуючу відповідальність.

Фрустрація — складний емоційно-мотиваційний стан, який виникає у відповідь на неможливість задоволення якоїсь значимої для суб'єкта потреби. Вона може проявлятися у вигляді гніву, агресії, роздратування. Не маючи точної мети, ці реакції можуть направлятися на випадковий об'єкт або трансформуватися в суїцидну поведінку. Власне в таких випадках, коли істинні мотиви поведінки приховані від оточуючих, правопорушення підлітків нерідко здаються «немотивованими», а самовбивства — загадковими. Вивчення динаміки мотивації в зв’язку із зовнішніми (соціальними) і внутрішніми (особистісними) умовами допомагає встановити загальні причинно-наслідкові відносини між ними. Виділяють ситуативний і умисний типи динаміки мотивації. Ситуативна мотивація короткочасна і наперед не підготовлена. Вона характерна для дітей і підлітків в силу незрілості їхньої психіки. Умисна мотивація більш довготривала, глибоко осмислена і, як правило, мало зв’язана із ситуацією. Поведінка в цих випадках заздалегідь спланована і відрізняється холодним розрахунком та продуманістю деталей.

Таким чином, мотивація девіантної поведінки являється результатом складної взаємодії несприятливого соціального середовища (мікросередовища) і особистості.

2. ВІКОВІ НЕПАТОЛОГІЧНІ СИТУАЦІЙНО-ОСОБИСТІСНІ РЕАКЦІЇ

В основі РЕАКЦІЙ ЕМАНСИПАЦІЇ лежить характерна для підлітків потреба в звільнені від опіки дорослих, протести проти встановлених правил і порядків, прагнення до незалежності, самостійності і самоствердження себе як особистості. В залежності від характеру поведінки ми виділяємо реакції явної і прихованої емансипації. Явна емансипація характеризується непослушністю, грубістю, патологічною впертістю, прямим ігноруванням думок і розпоряджень дорослих, існуючих порядків і традицій. Нерідко такого роду реакція проявляється в хронічній алкоголізації, вживанні наркотиків і правопорушеннях. Реакція прихованої емансипації частіше всього характеризується бродяжництвом, статевою свободою, створенням неформальних асоціальних груп. Одним із проявів подібного роду реакцій служить «підліткова субкультура», яка передбачає специфічні, відмінні від прийнятих у дорослих смаків, манери поведінки, моди, мови (молодіжне арго) і т. д. Прагнення бути «сучасним», не подібним на дорослих є не що інше, як боротьба за самостійність, одна із форм самоствердження.

РЕАКЦІЯ ГРУПУВАННЯ З ОДНОЛІТКАМИ може бути віднесена до ситуаційно-особистісних лише умовно. Підліткова група сама по собі відіграє особливу роль у формуванні особистості окремих її членів, і, як влучно зауважив А. Є. Личко, «може стати головним регулятором поведінки підлітків» .

Для багатьох підлітків об'єднання в неформальну групу і асоціальний спосіб життя є однією із форм протесту проти звичного устрою життя, опіки з боку старших.

Більшість неформальних груп стабільні по своєму складу, відрізняються авторитетом лідера і твердою субординацією внутрішньогрупових відносин (аутократична група). Такі групи мають свою територію (подвір'я, вулиця, квартира, горище), свої закони, звичаї, свій «моральний кодекс», свої незрозумілі для дорослих поняття про честь, відданість, мужність, взаємовиручку.

Інший тип неформальних груп характеризується нестійкістю, відсутністю постійного лідера, поганою внутрішньою організацією (анархічна група). Тут кожний член групи існує сам по собі. Вплив такої групи на підлітка мінімальний.

По своєму соціальному напрямку неформальні групи поділяються на просоціальні, асоціальні і антисоціальні.

Антисоціальні групи по структурі частіше всього аутократичні. Їх інтереси і дієздатність спрямовані на зло суспільству. Нерідко такими групами керують дорослі правопорушники. Для багатьох підлітків об'єднання в подібного роду групи та асоціальний спосіб життя — це особлива форма протесту проти устрою життя і опіки старших. З віком у підлітків конформість знижується, авторитарний вплив групи зменшується і тоді вже вибір життєвого шляху залежить від особистісних якостей людини і соціального середовища за межами групи.

Характер реакції групування і розподілу ролей у групі знаходиться в залежності від характерологічних особливостей підлітків. Частіше в неформальні групи об'єднуються підлітки з гіпертимними рисами характеру. Істероїдні відрізняються нестійкістю інтересів і часто міняють групи. Підлітки з епілептоїдними рисами часто стають формальними і неформальними лідерами. Шизоїди навіть в аутократичній групі відносно самостійні.

РЕАКЦІЇ ЗАХОПЛЕННЯ (ХОБІ-РЕАКЦІЇ)

Для багатьох підлітків захоплення — це спосіб самовираження, компенсації та ідентифікації, спосіб досягнення престижного статусу в своєму середовищі. Підліток ніби прикривається за завісою своїх захоплень від травмуючої його дійсності, конфліктних міжособистісних відносин в сім'ї і школі. За справедливим висловом Ю. А. Скроцького, «підліток прагне до своїх захоплень як до психологічного захисту» .

Ю. А. Скроцький і А. Є. Личко виділяють наступні типи захоплень:

¦ інтелектуально-естетичні (музика, малювання, техніка, якась галузь науки);

¦ тілесно-мануальні (спорт, рукоділля, водіння транспорту);

¦ лідерські (пошук ситуацій де можна керувати);

¦ накопичувальні (колекціонування);

¦ егоцентричні (художня самодіяльність, одяг, мода, область знань, молодіжне арго);

¦ інформаційно-комунікативні (потреба в легко засвоюваній інформації і поверхових контактах, які проявляються в суспільному перегляді будь-яких фільмів, «балдінні» від гучної музики;

¦ азартні (карти, пари, ставки, спортлото і т. д.).

А. С. Личко та інші визначають залежність від типу захоплення особливістю характеру. Для підлітків з неспокійними рисами характеру характерний інформаційно-комунікативний тип, для істероїдів — егоцентричний, для епілептоїдів — накопичувальний і азартний, для гіпертимів — лідерський, для шизоїдів і психастеніків — інтелектуально-естетичний. В той же час інші дослідники показали, що прямої залежності типу захоплення від форми психопатії або акцентуації характеру не існує. А вже згаданий автор Ю. А. Скроцький вияснив, що одні і ті ж захоплення властиві підліткам з різними типами психології та акцентуації.

РЕАКЦІЇ, ЗУМОВЛЕНІ ФОРМУВАННЯМ САМОСВІДОМОСТІ

Важливим етапом розвитку психіки, який приходиться на підлітковий вік, є усвідомлення своєї індивідуальності, становлення стійкого образу особистого «я», тобто формування самосвідомості. Я. С. Виготський підкреслював, що формування самосвідомості «являє собою квінтесенцію і головний підсумок перехідного віку». В. Т. Кондрашенко виділив реакції, пов’язані з формою самостійності в окрему групу.

З ростом самостійності підлітку все більше необхідна інформація про самого себе. Тому рано чи пізно у кожного з них виникають питання: «що я?», «хто я?». Питання ці в першу чергу адресуються до своєї зовнішності і до свого внутрішнього світу. Реакції, пов’язані з підвищеною увагою до своєї зовнішності (дисморфореакції). У хлопчиків викликає хвилювання невисокий ріст, слаборозвинута мускулатура, відсутність волосся на тілі, недостатній, на їх думку, розмір статевих органів. Для дівчаток джерелом тривоги найчастіше буває повнота, високий ріст, «неправильні» риси лиця, вугруватість шкіри, оволосіння окремих ділянок шкіри. Об'єктивні ознаки «фізичної недосконалості» поряд з підвищеними претензіями до своєї зовнішності роблять підлітків особливо чутливими до насмішок, прізвиськ, нетактовних зауважень. В пошуках «еталонності» своєї зовнішності вони можуть годинами стояти перед дзеркалом, нераціонально багато часу приділяти нарядам. Для них в цей час особливо важливе значення має та думка, яку вони викликають у дорослих і оточуючих. Це гіпертрофоване почуття, в свою чергу, супроводжується егоцентризмом, екзальтацією, розв’язністю, або, навпаки, черезмірною замкнутістю, інтровертинністю, що помітно позначаються на характері поведінки.

Всі дослідники, які займалися цим питанням, зійшлися на думці, що реакції, пов’язані з підвищеною увагою до своєї зовнішності, не досягають ступеня психопатологічного синдрому, а представляють свого роду «переддисморфофобічні» стани. Зокрема, на це вказують К. А. Новоявленська, М. В. Коркіна, А. С. Личко, Б. В. Нечипуров та ін.

Психологічні реакції такого роду відрізняються від патологічних тим, що у здорових думки про свою зовнішність:

— не займають домінуючого місця в ієрархії цінностей;

— не визначають всієї поведінки підлітка, його життєвого устрою;

— не заважають достатньо хорошій соціальній адаптації.

Реакції, зв’язані з підвищеною увагою до свого внутрішнього світу. В старшому підлітковому віці турбота про свою зовнішність слабшає і на перший план виступає підвищений інтерес до свого внутрішнього світу, самоаналіз, оцінка своїх розумових здібностей і моральних якостей. Перед підлітком відкривається багатство його внутрішнього світу, що супроводжується цілою гамою невідомих раніше переживань. Раніше з почуттям насолоди появляється неспокій, тривога. З’являється потреба в спільноті, є бажання поділитися своїми переживаннями, а, пізніше, (старший підлітковий вік) разом із пізнанням своєї неповторності, унікальності приходить почуття одинокості, потреби в самотності.

Період формування самосвідомості займає важливе місце в процесі психічного дозрівання, через нього проходять практично всі підлітки. В зв’язку з цим, деякі дослідники весь період психічного дозрівання ділять на дві «критичні фази»: фазу заперечення, впертості (малолітні підлітки) і фазу філософування, «інтелектуального збудження» (старший підлітковий вік). Друга фаза характеризується прискореним розвитком функцій пізнання і виявлення інтересів у сфері абстрактних проблем, усвідомлення нових зв’язків особистого «я» з навколишнім світом. Коли дитина живе тільки теперішнім, то у підлітка формується уява про минуле і майбутнє. Нова уява про час призводить до відкриття конечності існування, що, в свою чергу, викликає у підлітків страх, заставляє ще більше задуматися про смисл життя, а деколи підштовхує до думки про самогубство. Практично будь-яка реальна життєва трудність, яка вперше зустрічається на шляху підлітка, може відіграти роль психотравмуючого фактора, який сприяє акцентуації уваги на своєму внутрішньому світі.

РЕАКЦІЇ, ОБУМОВЛЕНІ СЕКСУАЛЬНИМИ ПОТЯГАМИ Провідна роль у формуванні цих реакцій належить підвищеному, але в той же час, недостатньо диференційованому статевому потягу. Для підліткового віку характерні сексуальні фантазії, які супроводжуються мастурбацією, судженнями про секс, захопленням літературою, в якій описуються еротичні сцени, кінофільмами про любов. Стають більш виражені прояви сексуальної активності, ранні статеві зв’язки, петтінг, проміскуїтет, ексгібіціоністські ігри, гомо і гетеросекс, контакти, які носять транзиторний характер. Слід мати на увазі, що статеве збудження в цьому віці, на відміну від дорослих, може викликатися такими, здавалося б, неадекватними подразниками як м’язова напруженість, їзда на транспорті, раптове відчуття болю і страх. Неодноразова повторність подібності поєднань сприяє утворенню умовно-рефлекторних зв’язків і, як наслідок сексуальних девіацій.

Нерідко пізня поява вторинних статевих ознак або навпаки, надто раннє статеве дозрівання викликає почуття тривоги, напруженості, що робить підлітків крайнє замкнутими, дратівливими, підсилює схильність до депресій, реакцій і необдуманих вчинків.

Дуалізм в поглядах на проблеми любові і сексу в поєднанні з витікаючою гіперсексуальністю сприяють тому, що підлітки рано вступають в статеві контакти, не відчуваючи до свого партнера ніяких відчуттів, крім статевої цікавості. Часто об'єкт еротичних переживань викликає у статевого партнера роздратування, злість, незадоволеність, а потім служить предметом вуличних насмішок і знущань, так як не співпадає в його свідомості з об'єктом «чистого справжнього кохання». У хлопчиків подібного роду реакції зустрічаються частіше ніж у дівчат, і нерідко супроводжуються агресивністю, жорстокістю, правопорушеннями.

Отже, характерними особливостями ситуаційно-особистісних реакцій є, по-перше, те, що вони психологічні по своїй природі, по-друге — перехідні, і, по-третє - проявляються в основному порушеннями поведінки.

Дослідження Я. В. Ковальова, А. С. Личка та інших показали, що реакції протесту частіше проявляються в недисциплінованості, хуліганстві, агресивних діях, бродяжництві, суїцидній поведінці; реакції відмови — в небажанні вчитися, брати участь у корисних трудових процесах; реакції імітації - в грубості по відношенню до дорослих, нецензурних висловлюваннях, пияцтві, вживанні наркотиків та ін., сексуальних девіцаціях; реакція гіперкомпенсації у дітей з почуттям неповноцінності, в різноманітних вчинках антидисциплінарного і асоціального характеру. Реакція емансипації у підлітків частіше всього супроводжується втечами з дому, бродяжництвом, пияцтвом, вживанням наркотиків, статевою свободою. Часто прагнення до незалежності виражається в особистій манері поведінки, свободі смаків, моді, молодіжному жаргоні.

Реакції групування нерідко проявляються хуліганськими діями, правопорушеннями, пияцтвом, реакції захоплень — крадіжками, шахрайством, спекуляцією, крадіжкою машин; реакції, обумовлені формуванням сексуальних потягів — ранніми статевими зв’язками, транзиторними сексуальними девіаціями, реакції, обумовлені формуванням самосвідомості - створенням підліткових гуртків «інакомислячих», суїцидною поведінкою і т. ін.

Список використаної літератури психологічний девіантний емансипація самосвідомість

1. Дремова Н. А. Мотив и цель в преступлениях несовершеннолетних. — М., 1972.

2. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями. — Саратов, 1980.

3. Зейгарник Б. В., Боатусь Б. С. Очерки по психологии аномального развития личности. — М, 1980.

4. Карпенко З. С. Діагностика психічного розвитку дітей 6−7 років: Метод. посібник для практичних психологів.- Івано-Франківськ: Прикарпатський ун-т, 1993. — 66 с.

5. Ковалев В. В. Социально-психиатрический аспект проблемы девиантного поведения у детей и подростков// Нарушения поведения у детей и подростков. — М., 1981.

6. Кондрашенко В. Т. Девиантное поведение у подростков. — Мн: Беларусь, 1988.

7. Королев В. В. Психиатрические отклонения у подростков и правонарушителей. — М: Медицина, 1992.

8. Лебединская К. С., Райская М. М., Немировская С. В., Мальцина В. С. Клиническая характеристика «трудных» подростков// Журнал невропатологии и психиатрии. — 1988. — № 10.

9. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. — Л., 1983.

10. Личко А. Е., Лаврский И. Б. Патологические формы девиантного поведения у детей и подростков. — М., 1986.