Шляхи оптимізації освітніх послуг в умовах сучасного дозвілля

Реферат на тему:

Шляхи оптимізації освітніх послуг в умовах сучасного дозвілля

Актуальність окресленої проблеми визначається тим, що система освіти в інформаційному суспільстві перетворюється на основний генератор соціального розвитку. Тому інституційні та структурно-функціональні зміни в Україні можуть стати чинником формування нової культури, нової моралі, нової орієнтації та розвитку нових культуротворчих здібностей.

Специфіка соціокультурної ситуації в Україні визначає параметри та способи реалізації культурологічного підходу до формування національної школи, в основі їх визначення лежить врахування соціальної обумовленості цілепокладання в системі освіти процесами соціальної модернізації та національно-державного самовизначення. Концептуально культурологічна переорієнтація здійснюється на базі процесів націокультурної ідентифікації, методологічно — на базі зміни характеру культурного наслідування і використання екзистенціального потенціалу процесу «укорінення» індивіда у культурну традицію. Нові форми взаємозв'язку людини та культури формують і принципово нові засади функціонування національної системи освіти, спрямовані на ініціювання процесів самовизначення особою власних життєвих орієнтирів на основі безпосередньої інтеріоризації культурних цінностей, що набувають характеру етичного виміру індивідуального та соціального буття. Змістовно трансляція культури в національній системі освіти повинна здійснюватися на основі реконструйованих під кутом зору нинішніх соціальних цінностей національних культурних традицій з органічним поєднанням їх із цінностями інших культур та загальнолюдськими традиціями та ціннісними орієнтаціями. Практична реалізація культурологічного підходу в педагогічному процесі вимагає психологізації та технологізації освітньої практики. Найбільший гуманістичний потенціал мають педагогічні технології націокультурної ідентифікації та міжкультурного синтезу. Педагогічна технологія націокультурної ідентифікації має справу з аналізом та визначенням власної культурної традиції учнів і базується на психологічному механізмі самовизначення. Педагогічна технологія міжкультурного синтезу забезпечує осмислення та розуміння інших культур, що є важливим в контексті діалогу культур. Реалізація цієї технології є надзвичайно важливою, оскільки вона свідчить про зміну антропологічних основ педагогіки. В сучасному розумінні, освічена людина — це не просто людина знаюча, навіть не людина із сформованими переконаннями, світоглядом, активною життєвою позицією і т.п. Це людина, основні параметри якої визначаються інтеграцією у соціокультурне середовище, підготовлена в цілому до життя в ньому, здатна самостійно орієнтуватися в складних соціокультурних ситуаціях та проблемах, осмислити своє місце в світі.

В останнє десятиріччя ХХ-го століття та на початку ХХІ-го в українській національній системі загальної освіти відбувались та відбуваються такі модернізаційні процеси:

• ерехід на 12-річний термін навчання, обумовлений вимогами і потребами світової освітньої практики та європейськими інтеграційними процесами;

• озвиток шкіл нового типу — гімназій, ліцеїв, спеціалізованих та авторських шкіл, що призвів до змін в наповненні навчального процесу в загальноосвітній школі і дав змогу внести до навчальних планів дисципліни гуманітарного циклу — історія мистецтв, історія культури, різновиди образотворчих, декоративно-прикладних, сценічних мистецтв тощо;

• рансформація авторитарної педагогіки;

• озвиток педагогіки толерантності шляхом переорієнтації навчального процесу на формування самодостатньої особистості;

• омп’ютеризація, інформатизація освіти, що є не лише процесом переведення освітянських технологій на сучасний рівень, але й, передумовою формування в особистості «пошукового знання», вмінь, навичок і потреб самостійно оволодівати знаннями та інформацією;

• рогресивний динамізм мовної політики — йдеться не лише про обов’язкове володіння державною мовою, але про необхідність вільного володіння однією — двома іноземними мовами, що вже давно є звичайним явищем в багатьох розвинених країнах світу;

• ерехід на 12-бальну систему оцінювання та посеместрове навчання — що, з одного боку, є також чинником універсалізації освіти, з іншого — вдосконаленням механізму врахування нахилів та здібностей і оцінювання знань кожного учня [1].

Перебіг цих тенденцій супроводжувався певними змінами власне в традиційній освіті. Її системно-структурні, змістові та функціональні складові набувають оновлених інтегративних окреслень, що дозволяє навчально-виховній взаємодії реалізуватися не лише в суто педагогічній царині та відповідних закладах чи установах, проте як складовій загальнонаціонального культурного-просвітнього процесу.

На особливу увагу, на нашу думку, заслуговують функціональні інтеракції, що виникають між системами освіти та дозвілля. В філософському тлумаченні функція (від лат. functio — здійснення, виконання) — взаємини двох (групи) об'єктів, за якими зміни одного з них супроводять зміни іншого. Функція в соціології розглядається як роль, що виконується окремим елементом соціальної системи задля її організації та реалізації цілей та інтересів соціальних груп і класів. В сучасному контексті відбувається певна експансія та інтеграція між суто педагогічними та дозвіллєвими, функціями що є наслідком вищезазначених соціально-економічних процесів як загального, так і національного масштабумає за мету розбудову нової інформаційно-технологічної, антропоцентричної парадигми освіти, реалізується в нових формах освітніх послуг в дозвіллєвому просторі.

Ми простежуємо реалізацію освітніх послуг в сучасних різновидах дозвіллєвої діяльності: фізичному, практичному, культурному і соціальному.

Рекреаційна дозвіллєва діяльність своєю метою має зняття будь-яких фізичних і розумових перевантажень, а також фізичний розвитокдо неї відносяться прогулянки, заняття фізкультурою і спортом, туризм. В практиці сьогодення ці завдання реалізуються дозвіллєвими закладами — клубами, секціями, гуртками — та навчальними закладами — ліцеями і гімназіями, що пропонують не лише аналогічні форми фізичного вдосконалення, але й залучають до цього батьків, сприяючи організованому сімейному дозвіллю та особистісній соціалізації. До того ж, саме в напрямі фізичного дозвілля простежується динаміка створення таких форм, як школа-клуб, школа-культурно-просвітницький центр, де фізичне вдосконалення відбувається за принципами природовідповідності та культуровідповідності - тобто, водночас із реалізацією завдань екологічного виховання та пізнання культурних традицій, звичаїв, досвіду.

Практична дозвіллєва діяльність орієнтована на всі види практичної діяльності, при цьому вона не втрачає своєї співвідносності з дозвіллям. Ця діяльність припускає вільний вибір, що спричинений особистісними нахилами та здібностями — створення різного роду виробів прикладного, побутового, декоративного призначення, садівництво, квітнярство, будівельні роботи і т.п. Означений вид діяльності широко розповсюджений серед всіх соціальних і вікових верств населення, особливо популярний серед пенсіонерів і безробітних. Різновиди цієї діяльності використовуються в програмах реабілітаційних та компенсаторних культурно-просвітніх і спеціалізованих шкільних закладів. Декоративно-прикладні види мистецтв, дизайн одягу, інтер'єру, ландшафту також дедалі частіше зустрічаються в програмах діяльності освітніх закладів нового типу.

Культурно-дозвіллєва діяльність спрямована на орієнтацію та наближення людей до естетичних, духовних і пізнавальних цінностей і відіграє важливу роль в інтелектуальному розвитку особистості. Саме в сфері культурного дозвілля найбільш виразно проявляється соціальна відмінність між окремими верствами населення. Надзвичайно цікавим нам здається в контексті аналізу трансформацій освітніх послуг в умовах сучасного дозвілля досвід діяльності шкіл-парків під керівництвом М. Балабана та О. Леонтьєвої в Москві та Єкатеринбурзі. Школа-парк виникла як заклад додаткової освіти, спочатку як муніципальний, потім — як федеральний експериментальний майданчик. Прообразом сучасної школи-парку є відкриті студії Античної Греції. Сучасні прототипи — це «Парк-школа» Саммерхілл в Великобританії та «Садберрі Веллі» в США. Корінь «парк» несе двоєдине семантичне наповнення: з одного боку як аналог «відкритої школи», «школи без стін», містить акцент на моделі вільного виховання, з іншого — слово «парк» використовується в значенні «набір, сукупність, мережа'.

Школа-парк базується на об'єднаннях дітей різного віку у відкритих студіях. Вчитель в такій школі - це лідер-експерт, до якого звертаються в разі необхідності. Навчання здійснюється в системі вікових вертикалей, між якими часто виникає позитивно-направлене змагання. Старші учні поводяться як майстри, а молодші - як підмайстри. Вчитель проводить урок в стилі відкритої мовної гри. Ігри реалізуються на матеріалі практично будь-якого підручника для школи чи вищого навчального закладу освіти. Замість оцінювання існує самооцінка. Оцінки вводяться в трьох останніх випускних класах. Школа-парк — це структура, що інтегрує різновікові студії, в кожній з яких домінує конкретна дисципліна чи вид діяльності. Освітній процес побудований на щоденному вільному виборі кожним учнем однієї чи декількох студій. При цьому заняття в студіях базуються не на обов’язковому вивченні навчального матеріалу програми у визначеній послідовності, а на творчому засвоєнні предмету на підставі, перш за все, особистісної пізнавальної активності дитини. 4].

Досвід діяльності освітніх закладів нового типу, що склався в останні десятиріччя минулого століття в Україні та Росії (ми вважаємо за можливе порівняння педагогічного здобутку двох країн, оскільки він ґрунтується на спільній педагогічній спадщині, традиціях, ідеях та принципах) — дає можливості говорити про трансформацію функцій, які раніше розглядались як суто дозвіллєві, на освітні, що в свою чергу призвело до відповідної перебудови педагогічних моделей. Практика діяльності цілого ряду гімназій обох країн передбачає формування наступних культурологічних зон освітнього простору: культура спілкування та взаємин, естетична привабливість (дизайн зовнішнього та внутрішнього інтер'єру, дотримування норм естетики та етикету в усіх різновидах навчальної та позанавчальної діяльності), оптимізація режиму дня, місяця, року у відповідності до психофізіологічних вимог розвитку і формування дітей кожної вікової категоріїорганізація навчальної діяльності, дозвілля, праці. Поєднання таких (або аналогічних до них зон) в єдину структуру дає можливості розглядати й усвідомлювати освітні заклади нового типу та навчально-виховну діяльність, що здійснюється останніми, вже не як «сукупність освітніх послуг», а як культурний простір, формуючи середовище, що активно сприяє становленню кожної конкретної особистості.

Для соціально-дозвіллєвої діяльності ключовою виступає комунікація. Це — спілкування у сімейному колі, виховання дітей та інші види соціального дозвілля, в яких процес соціалізації виходить за межі сім'ї - нестандартні контакти, необхідні для встановлення психо-емоційної рівноваги. При цьому спілкування є важливим фактором соціалізації, фундаментальною основою людського буття. В дозвіллєвому спілкуванні головну роль відіграє субкультура комунікаторів і оточення, в якому воно відбувається. В сучасних умовах ми не можемо обминути віртуальне спілкування в мережі INTERNET, відзначаючи його інформаційне, пошукове, освітнє наповнення. Освітньо-інформаційні послуги щодо користування мережею INTERNET, володіння базовими навичками РС-користувача та набуття додаткової освіти або спеціалізації в галузі комп’ютерних інформаційних технологій пропонують навчальні заклади — в межах навчального плану, як факультативний курс, та культурно-просвітницькі - в першу чергу, бібліотеки, культурно-просвітницькі центри, також спостерігається розповсюдження нових форм — INTERNET-кафе та INTERNET-клубів.

Похідними означених видів дозвіллєвої діяльності є такі функції дозвілля: психологічна, соціальна, терапевтична та економічна.

Психологічна функція дозвілля, в свою чергу, розподіляється на три підфункції: розвага, розвиток особистості та відпочинок. Відпочинок, за узагальненою думкою сучасних теоретиків дозвілля, вважається головною складовою сучасного дозвілля, оскільки за останні десятиріччя значно зросло нервово-психологічне навантаження в процесі праці, професійного та ділового спілкування, телекомунікацій, користування транспортними засобами [3]. Відпочинок дає можливість розрядки, спокою і свободи від різного роду обов’язків. Розвага поширює і доповнює відпочинок, надає йому більш динамічного змісту, стає джерелом миттєвого забуття туги, занурення в гру. Гра розглядається як важлива складова розваги, набуває значення основної функції дозвілля, що сприяє становленню міжособистісних стосунків незалежно від соціального статусу індивіда. Про це, зокрема, свідчить процес демократизації традиційних елітарних видів дозвілля. З іншого боку, гра в своєму розмаїтті стає дедалі впливовішим чинником в закладах дошкільної підготовки та позашкільної діяльності - традиційних, та особливо, в інноваційних, де виступає як складова розвиваючого навчання.

Наступною функцією дозвілля є функція особистісного розвитку. Вона передбачає не лише орієнтацію людини на інтелектуальний, художній, фізичний розвиток у вільний час, але й наявність цілком свідомої потреби в цьому розвитку. В сучасних умовах реалізаціїя цієї функції відбувається в декількох напрямах:

в культурно-просвітніх установах — клубах, культурно-просвітніх центрах, будинках культури, дитячої та юнацької творчості, бібліотеках, музеях та парках — шляхом оновленням форм і технологій діяльності;

в межах додаткового (факультативного) компоненту навчальних планів традиційних освітніх закладів — на заняттях гуртків, студій, спортивних секцій;

в програмах інноваційних освітніх закладів, де спостерігаються суттєві зміни щодо змісту і форм організації навчально-виховного процесу, до того ж досить часто долається традиційний розподіл на «навчальну» та «позанавчальну» діяльність, оскільки йдеться про створення оптимальних умов, орієнтованих на розвиток кожної особистості, який не може відбуватися тільки в чітко окреслених часових і просторових межах, оскільки має тривати постійно.

Щодо терапевтичної функції дозвілля, то якщо спочатку її розглядали як об'єднання психологічних функцій: відпочинку (розрядки) і розваги, що надають можливості людині підтримувати оптимальний психофізіологічний стан, то в умовах сьогодення ми звертаємо увагу на рекреаційно-оздоровчий та реабілітаційний компоненти цієї функції.

І нарешті ми звертаємось ще до однієї, але конче важливої функції дозвілля — економічної. Вона сформувалась під впливом соціально-економічних зрушень, які відбувались в розвинених країнах світу у другій половині ХХ-го століття і вплинули на всі сфери людської життєдіяльності, не обминувши й феномен дозвілля. Йдеться про інтенсивний розвиток процесу скорочення робочого і зростання обсягу вільного часу, створення сучасної індустрії дозвілля, що призвело до масового споживання дозвілля й довело його економічну прибутковість. Втратили силу раніше популярні положення про працю і дозвілля як взаємовиключні сфери людської життєдіяльності, уявлення про непродуктивність дозвілля в економічному сенсі. Внаслідок означених факторів індустрія дозвілля за прибутками міцно увійшла до першої десятки прибуткових галузей світової економіки і посідає в різних країнах від 3-го до 9-го місця[2].

Узагальнюючи аналіз теоретичних концепцій та практичного досвіду, що були висвітлені у статті, ми вважаємо за доцільне зробити наступні висновки:

• озбудова нової парадигми освіти в України можлива лише за умов соціокультурної відповідності та співвіднесеності;

• ивілізаційний полікультуралізм та мультимодальні суспільства передбачають взаємне проникнення суспільних та культурних пріоритетів у постановці завдань формування, навчання та виховання нової генерації;

• ункціональні трансформації, що відбуваються у галузі освіти та дозвілля детермінують впровадження інновацій до існуючих форм і методик організації педагогічного процесу, та розбудову оригінальних, часом альтернативних моделей і технологій;

• учасні умови формування особистості спричиняють долання традиційних меж розподілу між «навчальним», «позанавчальним», «вільним» часом тощо, оскільки йдеться про створення різноманітних, проте постійно функціонуючих умов для розвитку та саморозвитку індивіду.

Література.

• ндрущенко В. П. Реальность образования: проб­лемы демифологизации//Практична філософія. — 2001 -№ 1- (№ 2). — С. 185 -197.

• нтология исследований культуры. Т.1. Интерпретации культуры. СПб. 1997.

• юмазедье Ж. На пути к цивилизации досуга // Вестн. Моск. ун-та. Сер.12: Соц.- полит. исслед. 1993. № 1.

• кола-парк: Как построить школу без классов и уроков. Серия: Библиотека «Первого сентября» Автор: Балабан М. А. — М., 2001 г. — 138 с.

Филисофский энциклопедический словарь.- М.: «Советская энциклопедия», 1983. — С.751.

"