Аналіз проблеми самовиховання учнів 1-4 класів

Зміст

1. Теоретична частина

1.1 Ретроспективний аналіз проблеми самовиховання у філософській і психолого-педагогічній літературі

1.2 Самовиховання як систематична і цілеспрямована діяльність особистості

1.3 Психолого-педагогічні основи самовиховання учнів молодшого шкільного віку Висновок

2. Аналіз проблеми самовиховання учнів з досвіду роботи вчителів загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІ ступенів

2.1 Структурно-логічна модель процесу самовиховання

2.2 Програма самовиховання для учнів початкових класів (1−4 класів)

2.3 Критерії оцінки рівня вихованості

2.4 Методика на визначення рівня самооцінки

2.5 Методика на самопізнання

2.6 Методика на саморегуляцію Висновок Література

1. Теоретична частина

1.1 Ретроспективний аналіз проблеми самовиховання у філософській і психолого-педагогічній літературі

Визначення самовиховання як діяльності людини, спрямованої на зміну своєї поведінки та якостей, звичайно, досить широке і може стосуватися будь-якої форми самовиховання, тобто формування людиною як соціальне позитивних, так і соціальне негативних якостей (наприклад, таких, як індивідуалізм, жорстокість, прагнення до наживи, що свідомо культивуються деякими людьми). У зв" язку з цим існують різні погляди щодо визначення сутності самовиховання. Так, О. Г. Ковальов вважає, що «самовиховання — це свідома, систематична робота особистості над собою з метою усунення тих чи інших недоліків і формування позитивних якостей, що відповідають вимогам суспільства і особистого плану розвитку». [5;32]Окремі автори (наприклад, С. Ф. Анисімов) акцентують увагу на зв" язку самовиховання з рівнем інтелектуального, емоційного, психологічного розвитку особистості, її свідомості, з почуттям відповідальності.

Однак усі дослідники цієї проблеми погоджуються з тим, що самовиховання перш за все пов" язане з роботою особистості над собою з метою виховання позитивних якостей. Самовиховання — найбільш інтенсивний розвиток сил і здібностей особистості, тому його успішний перебіг вимагає від неї відповідного рівня готовності. Така готовність потребує високого рівня самосвідомості, здатності до саморегуляції (волі) і потреби в розвитку. А.І.Кочетов вважає, що самовиховання містить три компоненти: активне осмислення себе та оточуючого світу, зорієнтована діяльність і пов" язана з нею здатність до саморегуляції поведінки залежно від обставин, потреба у розвитку. Усі зазначені компоненти належать до внутрішніх передумов самовиховання. Усвідомлена потреба в розвитку створює підставу для потреби у самовихованні. Основи процесу самовиховання мають фізіологічну, психологічну, соціальну та педагогічну сторони. Фізіологічною основою самовиховання є саморегуляція вищої нервової діяльності. Вища нервова діяльність людини є найдосконалішою з усіх відомих самонастроюваних та саморегульованих систем. Процес вищої нервової діяльності є поєднання безумовних та умовних рефлексів, які вступають у взаємодію з іншими психофізіологічними процесами. Одним з проявів цієї взаємодії, який здійснюється на порівняно високому рівні розумової діяльності, і є цілеспрямоване самовиховання. 3]Психологічною основою самовиховання є збалансування (в інтересах людини та навколишнього середовища) процесів збудження і гальмування. Уся психічна діяльність людини є тими чи іншими проявами цих двох провідних процесів, їх комбінації і взаємодії складають основу розвитку психічного типу та зміну станів особи.

Зокрема, єдність фізичних (матеріальних) і психічних (духовних) факторів викликає у людини потребу в розвитку збуджуючої активності при пасивному темпераменті, або, навпаки, — розвитку гальмуючої стриманості при надмірно активному темпераменті.Самовиховання водночас і розвиває позитивні риси характеру, удосконалює процес переробки інформації (сприймання, пам’ять, увагу, відтворення). Отже, з психологічної точки зору, самовиховання є ефективною системою удосконалення людиною основних психічних процесів, зовнішніх проявів її життєздатності. 3]Соціальною основою самовиховання є визначення людиною своєї ролі в контактних колективах та прагнення до її поліпшення. Взаємодія особи і колективу, організованого чи випадкового, в основному залежить від інтелекту, духовного, трудового і, в окремих випадках, навіть фізичного потенціалу індивідуума. Cоціальне самовиховання є один із засобів активізації дій людини в суспільстві. 18]Педагогічною основою самовиховання є взаємозв'язок між процесом зовнішнього виховання і самовихованням. Виникнення свідомого прагнення до самовиховання є наслідком попереднього зовнішнього виховання. Адже зовнішнє виховання — це прояв об'єктивного впливу суспільства на індивідуум через суб" єктивну діяльність вихователів. Проте на перших етапах виховання ці зусилля (педагогів, батьків, громадських організацій, преси) нерідко стикаються з пасивними формами сприйняття, інколи з протидією особи або з нерозумінням нею вимог і цілей вихователя. В цих випадках виникає невідповідність свідомості та поведінки, яка має безліч конкретних відтінків. Педагогічний аспект при цьому виступає як результат і умова правильно організованого виховання, в якому формуються соціальне та особистісно значущі цілі, стимули, мотиви, якості, створюються сприятливі умови, необхідні для успішної роботи над собою. Особистість, яка розглядається не тільки як об" єкт, але й як активний суб" єкт виховання, зорієнтована на те, щоб зовнішні педагогічні впливи, переломлюючись через її внутрішнє сприйняття, породжували у ній обдумування і переживання розриву між досягнутим і бажаним. Таким чином, виховання і самовиховання у становленні особистості утворюють єдиний процес. 7]

1.2 Самовиховання як систематична і цілеспрямована діяльність особистості

учень самовиховання самооцінка Формування особистості передбачає три основні компоненти: вплив соціального середовища; цілеспрямований виховний вплив суспільства на особистість через соціальні інститути та свідомий, цілеспрямований вплив людини самої на себе, тобто самовиховання. Перші два компоненти мають об'єктивний характер, третій — суб'єктивний, оскільки містить процеси, що відбуваються у свідомості людини: осмислення, оцінку, відбір тих позитивних зовнішніх впливів, які складають основу її переконань,ідеалів, життєвих цілей, мотивів діяльності, звичок. 2] Ці процеси лише тоді можуть називатись самовихованням, коли вони являють собою свідомі дії особистості, спрямовані на самовдосконалення, тобто дії, в яких людина виступає активним суб'єктом самоосвіти, морального, трудового, фізичного, естетичного саморозвитку. У найзагальнішому визначенні самовиховання, на думку І.Д.Беха та Ю. М. Орлова, це певний тип ставлення, дій щодо самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певним моральним нормам.

Якщо виховання може інколи здійснюватися незалежно від волі і бажання вихованця, то самовиховання як процес усвідомленого, цілеспрямованого і бажаного розвитку можливе лише в разі збігу сприятливих зовнішніх умов і певних внутрішніх передумов. Зокрема, як зазначає І.Д.Бех, самовихованняґрунтується на повазі особистості до себе. Як діяльність, самовихованнязнаходить своє вираження у поєднанні об'єкта і суб'єкта. Особливістьцієї взаємодії пов’язана з подвійністю позиції особистості усамовихованні, оскільки людина виступає немовби у двох особах стосовносебе в особі виховуваного і в особі вихователя. При цьому основна мета -" створення" індивідуумом себе через творче ставлення до себе. 11]Як особливий вид діяльності «самовиховання вимагає активного усвідомлення особистістю власного „я“ (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду, свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою)». 3] Самовиховання передбачає певний рівень розвитку інтелекту, якийвиявляється у всьому, що стосується зміни свого «я». Тому багатопедагогів стверджують, що робота над собою стає постійною, ефективною, якщо є зріла самосвідомість. Усвідомлення власної поведінки веде досамоспостереження, самоаналізу, самокритики. Обдумування своєї діяльності в навколишньому світі сприяє формуванню цілеспрямованості, високих ідеалів, мотивів — важливих спонукальних причин роботи надсобою. 17] Самовиховання — процес, в якому взаємопов'язано проявляється весьдуховний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля йемоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньомусвіті і своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосібжиття;це стан, надзвичайно насичений емоціями, у якому людина чогосьпристрасно прагне, чимось азартно захоплена. Емоційно-моральний характерсамовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи складну картину самозміни особистості[3].

Самовиховання — це саморегуляція, самоуправління особистості з намірамизмінити себе, свідоме закорінення зовнішніх регулюючих факторів, цесвідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення абозміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальнимицінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умовжиття і виховання. Як зазначає Ю. М. Орлов, «самовиховання — це не особливе заняття, яке вибирає людина так само, як вона вибирає професію. Самовиховання — це певний тип ставлень, вчинків, дій до самого себе івласногомайбутнього з точки зору відповідності певному ідеалу». Воноздійснюється в кожному вчинкові, у кожній ситуації. 12;47] Визначення самовиховання як діяльності людини, спрямованої на змінусвоєї поведінки та якостей, звичайно, досить широке і може стосуватисябудь-якої форми самовиховання, тобто формування людиною як соціальнепозитивних, так і соціальне негативних якостей (наприклад, таких, якіндивідуалізм, жорстокість, прагнення до наживи, що свідомокультивуються деякими людьми).

Отже, якщо виховання дитини починається з її пізнання, то самовихованнябере свій початок із самоусвідомлення, усвідомлення себе як особистостіі свого місця в суспільній діяльності людей. Основний критерій оцінкивиховного педагогічного впливу визначається рівнем сформованості вособистості прагнення до самовиховання. 9] Потреба у самовихованні та можливість його реального здійсненнявиникають на певному, досить значному рівні розвитку особистості. Заданими психолого-педагогічних досліджень, здатність до самовихованнявперше з’являється в учнів підліткового віку, що зумовлюєтьсяособливостями дітей на більш ранніх вікових етапах — у дошкільному та молодшому шкільному віці, що є необхідною підготовчою основою, яказалежно від її суті може мати різний вплив на самовиховання особистостіу наступні вікові періоди. Важливою умовою виховання є вироблення вдитини з ранніх років здатності досамостійної духовної діяльності, прагнення вдосконалювати самого себе. 6] Усвідомлене самовиховання здійснюється в трьох основних напрямках: — розвиток моральних і емоціонально-вольових рис і якостей; - вдосконалення розумових здібностей і процесів; - фізичне загартування і зміцнення свого здоров’я. Залежно від цілей і завдань самовиховання може бути епізодичним ісистематичним, позитивно і негативно спрямованим. Але чим швидше людинасформує в себе особистісно та соціально цінні якості, тим менше зусильдокладатиме їй для того, щоб постійно підтримувати їх, удосконалюватисебе в фізичному, моральному та духовному аспектах. Самовиховання можебути також частковим і тотальним, тобто спрямованим на формування абовикорінення яких-небудь окремих рис особистості або на всебічний їїрозвиток. Нарешті, самовиховання може бути індивідуальним і колективним, тобто воно може здійснюватись окремими індивідами самостійно, а також уколективі. 8]У самовихованні проявляється активна життєва позиція особистостістосовно себе і тієї діяльності, якою вона займається.

Самовиховання потребує: — активного усвідомлення особистістю свого «я» (самосвідомість); - відносин з оточуючим світом (світогляд); - свого життєвого досвіду; - самого процесу роботи над собою. Самовиховання вимагає активного самокерівництва своєї поведінки, планування способу життя, діяльності. Самовиховання потребує інтенсивної психічної активності особистості(уяви, пам’яті, уваги та ін.). Самовиховання — це вольовий процес, в якому регулюється весь спосібулюється весь спосібжиття людини. 1] Отже, самовиховання — це систематична, послідовна робота особистості зудосконалення своїх позитивних і усунення негативних якостей. Тількичітко визначившись у своїх сильних і слабких сторонах, людина ставитьзавдання розвинути себе, збагатити свій творчий потенціал — здібності, потреби, смаки, інтереси, цінні особливості характеру, волю, духовнийсвіт, моральні якості, одночасно усуваючи свої недоліки. Але оскільки в основі кожної особистісної якості лежать звички, то самовиховання іявляє собою, власне кажучи, формування позитивних звичок і викорінюванняшкідливих, що заважають у житті. 18]1.3. Психолого-педагогічні основи самовиховання учнів молодшого шкільного віку.Виховання й самовиховання — дві сторони єдиного процесу формування особистості. Під самовихованням розуміється свідома, цілеспрямована й самостійна діяльність, щовиникає в результаті активної взаємодії особистості із середовищем, що впливає на розвиток і вдосконалювання особистості.

Дослідження, проведені радянськимипсихологами й педагогами, переконливо довели, що особистість є активною силою не тільки в перетворенні навколишнього світу, але й у власному її формуванні (А. А. Арет, А. Г. Ковальов, А. И. Кочетов, Л. И. Рувинский і ін.) У молодшому шкільному віці в порівнянні з дошкільним, у виховному впливі примус набагато зменшується. Тому вмілі педагоги, разом з вимогливістю до дітей, піклуються про розвиток у них самосвідомості, допомагають учням самостійно розбиратися в поганих вчинках і діях. Корисними щодо цього будуть індивідуальні бесіди, під час яких педагог спонукає дитину задуматися над собою, учить стримувати себе, виправляти свої помилки та свої недоліки. 5] Важливу роль у самовихованні молодших школярів грає трудова діяльність. Самостійне виконання першого, навіть найпростішого доручення, викликає в учня впевненість у собі, сприяє подальшому, розвитку самостійності.

У процесі праці виробляється відповідальність за доручену справу і її результати, змінюється відношення до неї. 20] З обліком фізіологічних і психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку, елементи самовиховання доцільно з'єднувати з рухливими іграми. Ні в якому іншому виді діяльності не проявляється стільки самостійності, невтомності, товариства йсамовизначення, як у грі. 1] Для формування елементарних навичок самовиховання в учнів молодшого шкільного гра має неоціненне значення. Неухильна відповідність правилам гри вже і є самовихованням. Для самовиховання молодшим школярам менш важливим є емоційність гри. У більшості справ, якими вони займаються, завжди присутній елемент гри, і це цілком природно, адже в цьому знаходить висвітлення особливість психіки дітей цього віку. 6] У стимулюванні молодших школярів до самовдосконалення, діючим засобом є змагання: «хто краще? хто веселіше? хто швидше?» Таке змагання повинне сприяти вихованню загальної взаємодопомоги, колективізму, розвитку почуття відповідальність за честь колективу. У молодших школярів дуже розвинене прагнення до особистої перемоги, що негативно позначається в їхньому характері, тому педагогові, підсумовуючи ігри або змагання, треба до оцінювати весь колектив, а не вибраних (хто краще змагався) дітей. Важливо, зокрема, оцінювати колектив за суспільно корисну працю. 1]

Всі види діяльності молодших школярів — навчання, праця, ігри, виконання суспільних доручень, спостереження за природними явищами, ведення календаря погоди й т.д. — при вмілому педагогічному керівництві стають засобами самовиховання дітей. Знаючи позитивні якості й недоліки кожного учня, учитель допомагає учням відповідно розподіляти свої суспільні доручення. Разом з тим направляє діяльність кожного учня для виховання в себе тих якостей, яких йому не вистачає, спостерігає за самовихованням, дає поради. 19] Для дітей молодшого шкільного віку важливим є те, щоб самовиховання не обмежувалося школою, але й продовжувалося вдома. Тому батьки повинні додержуватися кількох педагогічних порад: чітко спланований робочий день дитини допомагає заощаджувати час, додержуватися прийнятого розпорядку. Допомагає самовихованню складання зобов’язань членами родини. Наприклад, батько пропонує синові щодня, незважаючи на погоду, бігати й приймати душ. Можна рекомендувати складання зобов’язань до сімейних свят. Наприклад, до дня народження бабусі батько обіцяє виконати робочий план на 110%, син — закінчити навчальну чверть без зауважень учителя, відмінно виконувати суспільні доручення. Стимулює самовиховання дитини педагогічний зразок, коли дорослі говорять дитині про те, над чим йому варто попрацювати, щоб виховати в собі потрібні якості характеру, домагаються усвідомленого прагнення дитини до зразка. Допомагає в цій роботі звертання до розумної книги, історичних героїв, позитивних персонажів телепостановок, кінокартин. 5] Діючим засобом самовиховання є самозвіт школяра. Його можна проводити в умовах родини. Наприклад, Першого травня або в Новий рік за сімейним святковим столом можна розповісти, яких успіхів домігся кожний зі членів родини, як виконані особисті зобов’язання батьком, матір'ю й дітьми. Можна зробити сімейний фотомонтаж про успіхи всієї родини. 2]

Уже молодшому школяру варто рекомендувати брати нескладні особисті зобов’язання (наприклад, читати молодшому братові книжки, навчити його грати в шахи, шашки), формулювати правила особистої поведінки, віддавати собі подумки наказ, пред’являти до себе строгу вимогу й ін. Безперечно, ці засоби самовиховання ефективні лише в родині, де дружний колектив і всі члени його активно працюють над собою, батьки являють приклад відношення до справи, де упор ставитися на в досягненні поставленої мети. Учитель повинен добре знати функції родини в суспільстві, психолого-педагогічні основи успішного виховання дітей, знати причини, які можуть викликати труднощі у вихованні дітей у родині, вміти допомогти батькам у здійсненні індивідуального підходу до дітей. 11] Результат виховання дітей залежить від того, як школа здійснює єдиний підхід до дітей, від уміння колективу, учителів підтримувати авторитет батьків, допомагати їм у становленні й зміцненні справжнього авторитету. Учитель — це своєрідний диригент, в оркестрі якого — діти, їхні батьки, дідусі й бабусі, громадськість. Від уміння диригувати цим складним «оркестром» залежить вихованість і освіченість учня. 9]

Висновок Життя завжди примушувало людей шукати шляхи до вдосконалення своєї душі. Проблемам самовиховання у всі століття надавалося велике значення. В наш неспокійний, неясний час, коли важко розібратися де Добро, а де Зло, ця проблема ще більш актуальна. Те, по якому шляху підуть люди, стане вирішальним для всієї країни і всіх нас. Тому людина зараз, як ніколи, повинна знайти своє місце в житті, точно визначити свої етичні цінності, уміти протистояти різним негативним впливам. Щоб не зірватися в прірву і не бути розтоптаним, потрібно уміти розібратися в тому, що відбувається зараз в нашій країні. А починати потрібно перш за все з самого себе, з удосконалення своєї особи. Як говорить народна мудрість: «вік живи — вік учись», значить і виховуй себе ціле століття. В постійно змінному світі тільки той знаходить своє місце, хто безперервно міняється сам, удосконалюється. Крім того, тільки шляхом самовиховання самовиховання виробляються такі цінні особові якості як сила волі, мужність, наполегливість, терпіння, упевненість в своїх силах і т. д[18]. Розглянувши, яке значення мало і має самовиховання в житті людей, я прийшла до висновку, що самовиховання є однією з найважливіших проблем сьогодні і вимагає свого рішення.

Самовиховання — педагогічно керований процес. Психологічна і практична підготовка до роботи над собою складає одну з найважливіших задач виховання. Я спробувала виділити основні етапи виникнення і розвитку самовиховання. По-перше це усвідомлення учнями свого способу життя, осмислення значущості тієї діяльності, яка вимагає самовиховання. На цьому етапі класний керівник допомагає тим, що вчиться усвідомити свої позитивні і негативні якості, зрозуміти нетерпимість своїх недоліків.По-друге, оволодіння навиками самостійної роботи в тій області діяльності, в якій школяр хоче добитися успіху.По-третє, складання програми самовиховання. Це дуже важливий етап роботи над собою. Тут потрібна допомога, щоб оцінити, наскільки об'єктивно судить учень про себе, чи вірні цілі він ставить і чи потрібні прийоми вибирає.По-четверте, організація самовиховання у вибраній діяльності. Це найвідповідальніший етап при переході від виховання до самовиховання. Без конкретної діяльності бажання стати краще залишиться тільки бажанням. По-п'яте, треба включити самовиховання в цілісний процес формування особи. Вищий етап переходу виховання в самовиховання починається тоді, коли учень хоче і уміє працювати над собою, коли оформилися мотиви, цілі і методи самовиховання. Таким чином, якщо переконати учнів в необхідності самовиховання і допомогти їм в його організації, то процес формування особи протікатиме більш ефективно. 16]

2.Аналіз проблеми самовиховання учнів з досвіду роботи вчителів загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІ ступенів. Правила керівництва самовиховання молодших школярів Робота з морального самовиховання результативна при системному підході, що припускає:

педагогічну діагностику;

використання різноманітних методів самовиховання;

включення самого себе в соціальні й внутрішньо-колективні відносини;

інтенсивне залучення до діяльності з обліком наявних у себе позитивних якостей і здатностей;

формування об'єктивної самооцінки;

навчання методиці самостимуляції позитивної поведінки (самонавіяння, самосхвалення, самоосуд).

У молодшому шкільному віці границі самовиховання визначаються появою нового виду діяльності - навчання. Воно спрямовано на розвиток вольових якостей, відповідальності, колективізму й пов’язане із приученням дитини до регулярного й сумлінного виконання навчальних завдань.

Існують правила «сприятливого» самовиховання:

П’ять «треба»:

1. Завжди допомагати батькам.

2. Виконувати вимоги вчителів учитися сумлінно.

3. Бути чесним.

4. Підкоряти особисті інтереси колективним.

5. Завжди й усюди проявляти сумлінність.

П’ять «можна»:

1. Веселитися й грати, коли робота зроблена на «відмінно».

2. Забувати образи, але пам’ятати, кого й за що ти скривдив сам.

3. Не сумувати при невдачах; якщо захотіти — все вийде!

4. Учитися в інших, якщо вони краще тебе трудяться.

5. Запитувати, якщо не знаєш, просити допомогти, якщо не справляєшся сам [16, 84−85].

Це потрібно тобі самому!

1. Бути чесним! Сила людини в правді, слабість її - неправда.

2. Бути працьовитим! Не боятися невдач у новій справі. Хто завзятий, той з невдач створить успіх, з поразок викує перемогу.

3. Бути чуйним і турботливим! Пам’ятай, до тебе будуть добре ставитися, якщо ти до інших також добре ставишся.

4. Бути здоровим і охайним! Займайся ранковою гімнастикою, загартовуйся, мийся до пояса холодною водою щодня, стеж за чистотою рук, годину в день виділяй на прогулянки й ще годину віддай праці або спорту.

5. Бути уважним, тренуй увагу! Хороша увага оберігає від помилок у навчанні й невдач у грі, праці, спорті.

Цього робити не можна!

1. Учитися без старання, ліниво й безвідповідально.

2. Грубити й битися з однолітками, кривдити молодших.

3. Терпіти в себе недоліки, інакше вони тебе самого знищать. Будь сильнішим своїх слабостей.

4. Проходити повз, коли поруч кривдять маля, знущаються з товариша, нагло брешуть в очі чесним людям.

5. Критикувати інших, якщо сам страждаєш подібним же недоліком.

П’ять «добре»:

1. Уміти володіти собою (не губитися, не боятися, не виходити із себе через дрібниці)

2. Планувати кожний свій день.

3. Оцінювати свої вчинки.

4. Спочатку думати, а потім робити.

5. Братися спочатку за найважчі справи.

В.Ґете твердив: «Розумна людина не та, хто багато знає, а хто знає самого себе».

Що дає людині знання самого себе?

1.Об'єктивно оцінити себе, свої можливості й здатності. Виходячи із цього, визначити цілі життя.

2.Не допускати помилок, розчарувань, необґрунтованих претензій, катастрофи життєвих планів.

3. Визначити своє покликання, безпомилково вибрати професію.

4.Не претендувати на особливу увагу до себе з боку навколишніх; скромність і достоїнство — показники об'єктивної самооцінки.

5. Шукати причини неприємності в собі, а не в інших [15, 89−92].

Для керівництва самовихованням, на мою думку, учителеві необхідно представляти структуру компонентів цього процесу, мотиви, які спонукають молодшого школяра працювати над собою, важливо допомогти знайти таку діяльність, у якій вихованець займав би активну позицію, що виявляло б недолік якихось важливих якостей і, тим самим, спонукало б до роботи над собою.

Класні керівники, що працюють у школі багато років мають свої програми по керівництву процесом самовиховання.

Так, наприклад один класний керівник ставить перед собою наступні завдання:

1. Стимулювати в учнів інтерес до власного внутрішнього світу, бажання вдосконалювати себе як особистість.

2. Озброїти школярів системою знань із питань самовиховання.

3. Озброїти учнів методикою самовиховання.

Цілеспрямована робота в даному плані дозволила виділити наступні етапи в процесі керівництва самовихованням:

I етап — спонукання прагнення учня, стати кращим, розвити в собі позитивні якості особистості, позбутися негативних якостей.

II етап — надання допомоги учням в оцінці самих себе, в аналізі свого життя, пізнання своїх позитивних якостей і недоліків (за умови, що в учнів є бажання стати краще).

III етап — надання допомоги в розробці програми самовиховання (за умови, що поставлено мету й учень знає, що треба виховувати в собі й від чого позбутися).

IV етап — Озброєння учнів методиками й прикладами самовиховання з організацією вправ, діяльності по виробленню необхідних рис характеру, якостей особистості.

V етап — самоконтроль.

Педагоги уважають, що моральне виховання й формування морального досвіду неможливо без глибокого розуміння норм моралі, без формування правильних уявлень і знань про моральні якості. Учні повинні вміти не тільки визначати, що добре, а що погано, але й оцінювати свою поведінку, свій характер, свої сили й здатності, свої недоліки й достоїнства. Для цього в плані роботи з дітьми використовуються такі виховні бесіди:

1. Що в людині головне?

2. Що ми знаємо про себе?

3. Хто домагається мети?

4. Створи себе сам.

5. Як створювати характер?

6. Про звички — корисні і шкідливих.

7. Як перебороти свої недоліки?

8. Мої недоліки — мої вороги, мої достоїнства — мої друзі.

9. Які переваги дисциплінованої людини?

10. Що таке самовиховання?

11. Чи можна змінити свій характер?

12. Про силу волі, наполегливості й упертості.

13. Принциповість і байдужість.

14. Про самовиховання працьовитості й боротьбі з лінню.

Матеріал з досвіду роботи вчителів з організації самовиховання учнів початкових класів Класна година на тему «Про самодисципліну й самовиховання школяра»

Мета класної години:

Вивчити рівень дисциплінованості учня.

Навчити об'єктивно оцінювати свої пізнавальні можливості, наполегливо працювати над собою.

Навчити контролювати свої дії.

Питання для обговорення:

Самодисципліна — це «дисципліна подолання, дисципліна боротьби й руху вперед».

Самовиховання — це діяльність людини, спрямована на зміну своєї особистості.

Відповідальність перед батьками, колективом, суспільством і власною совістю за свої вчинки й справи.

Висловлення на дошці:

«Не хочеться — це небезпечний ворог людського буття. З „не хочеться“, якщо воно вийшло переможцем над „треба“, „повинен“, „потрібно“, починається нікчемність і безвільність. Той, хто не зумів вступити в єдиноборство з „не хочеться“ стає рабом ліні. Бездумне проводження часу, що здається волею, справді, є мерзенним рабством духу».

В.О. Сухомлинський [21, 150]

«Побороти дурні звички легше сьогодні, ніж завтра».

Конфуцій.

«Найважливіший результат виховання — готовність і здатність до самовиховання»

I. Вступне слово вчителя.

Людина, суспільство, родина — усі дотримуються певних норм і правил поведінки. Одні з них викладені в законах, виданих державою, інші (їх називають моральними) живуть у звичаях, традиціях народу, суспільства. Дотримання цих норм і правил виховує таку важливу якість, як дисциплінованість.

Хочу нагадати древнє правило: «Чого не слід робити, того не роби навіть у думках». Важливо зрозуміти помилковість думки про те, що контролювати треба тільки свої дії, а мислити можна про що завгодно.

Питання до учнів: Який зміст вкладається в поняття «свідома дисципліна»?

Відповіді учнів: — Не спізнюватися на уроки.

— Вчасно виконувати домашні завдання й т.д.

Узагальнення відповідей: Свідома дисципліна не обмежується ретельністю, своєчасним приходом на заняття, вона припускає повну віддачу сил навчальній праці й суспільним справам, активність і ініціативу в праці. Дисципліна повинна стати необхідною умовою нормального життя колективу, внутрішньою потребою кожного, створюватися й підтримуватися всіма учнями.

Питання до учнів: Як часто ви усвідомлюєте недоліки, помилки у своїх вчинках, поведінці?

Всі помилки в основному зводяться до того, що діти усвідомлюють помилки у своїх вчинках. Але буває й так, що помилки повторюються.

II. Учитель: Мужність починається з уміння здобувати перемоги, навіть маленькі, над собою. Відомий педагог В. О. Сухомлинський радив школярам, як навчитися опановувати собою, виховувати самодисципліну: «Тобі не хочеться підніматися о сьомій годині, розгнівайся на себе, заведи будильник на шість, піднімися миттєво, як тільки почуєш дзвінок. Зроби зарядку, умийся, обітри тіло вологим рушником, піди в сад, полий квіти, подивися, як піднімається сонце, придивися, як пробуджується природа, потім сядь за книгу, почитай, потім малюй… Ти переконаєшся, як це радісно — змушувати себе, панувати собою, бути хазяїном своїх потягів. Нехай «не хочеться відступить» — ти відчуєш себе хазяїном своєї волі…"[21]

Питання до учнів: які зміни відбулися у вашій поведінці за останній рік? Під впливом чого це трапилося?

Багато учнів відзначають, що вони стали більш зібраними, відповідальними за свої вчинки перед батьками, класом, власною совістю.

III. Давньогрецький філософ Платон стверджував: «Турбуючись про щастя інших, ми знаходимо власне щастя». Людина, яка почуває відповідальність перед батьками, колективом, товаришами й власною совістю по-справжньому щаслива. Англійський письменник І. Бентам стверджує: «Людина збільшує своє щастя у тій мірі, у якій вона доставляє його іншим».

VI. Заключне слово вчителя.

Дисциплінованість, організованість, ретельність — важливі моральні якості, необхідні для успішної трудової й суспільної діяльності. Вихованці О. С. Макаренко говорили своїм товаришам: «…ми будемо судити про твою дисципліну не по тому, як ти поступив на очах в інших, і не по тому, як ти виконав наказ або виконав роботу, а по тому, як ти вчинив, не знаючи, що іншим відомо, як ти вчинив». [24]

2.1 Структурно-логічна модель процесу самовиховання

2.2 Програма самовиховання для учнів початкових класів (1−4 класів).

Програма самовиховання для учнів 3 класу Як працювати над собою. 4][11]

Самовиховання учнів молодшого шкільного віці Одним із найскладніших видів діяльності, в яку включаються учні з педагогічних міркувань, є діяльність, спрямована на перетворення власної особистості, тобто самовиховання. Спрямувати активність вихованця на створення власної особистості — значить перетворити його у співучасника процесу виховання, в його суб'єкта, зробити союзником у досягненні виховної мети. Мабуть, це є найскладніше завдання. Тільки за умови його вирішення до кінця реалізуються сутнісні сили двостороннього процесу виховання. Найбільш дієвим і плідним є виховання, яке звертається до власних сил особистості, що виховується, і діє на останню не за допомогою зовнішнього впливу, а з середини. Взаємодія, співробітництво з вихованцем у його вдосконаленні є найбільш органічною формою, яка об'єктивно покликана дати максимальний ефект. Адже кожна людина намагається ствердити своє Я, переживає потребу якнайповніше реалізувати себе у сфері людської діяльності та взаємин. Це намагання природне і для дитини. 12] Про діалектику становлення особистості влучно писав В. О. Сухомлинський. Він говорив про два народження людини. «Першого разу народжується жива істота, другого разу — громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, що бачить уже не тільки навколишній світ, а й саму себе. Першого разу людина заявляє про себе криком: «Ось я, дбайте, турбуйтесь про мене, я безпорадна, не забувайте про мене ні на хвилину, бережіть мене, сидіть, затамувавши подих біля моєї колиски». 21] Вдруге народившись, людина заявляє про себе зовсім інакше: «Не опікайте мене, не ходіть за мною, не зв’язуйте кожен мій крок, не нагадуйте й словом про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною — висока гора. Це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і чим вище ступає моя нога, чим ширше виднокруг відкривається переді мною, тим більше я бачу людей, тим більше я пізнаю їх, тим більше людей бачать мене. Від величі і безмежності того, що мені відкривається, стає страшно. Мені потрібна підтримка старшого друга. Я досягну своєї вершини тоді, коли спиратимусь на плече сильної і мудрої людини. Але мені соромно і боязко сказати про це. Мені хочеться, щоб усі вважали, що я самостійно, своїми силами доберусь до вершини». 15] Вихователь повинен поважати право вихованця бути суб'єктом власного розвитку. Одночасно пробудити у нього довіру до себе, бажання співпрацювати на шляху становлення його особистості. Формування навичок самовиховання у молодшому шкільному віці У кожному віковому періоді існують особливості й можливості самовиховання, знання яких необхідні для педагогічного керівництва цим процесом. Уже в дошкільному віці проходить активна соціалізація особистості, формується ставлення до себе, самостійність, наслідування стає більш усвідомленим, створюючи передумови для переходу до елементарного самовиховання. Педагогічне «відкриття» молодшим школярам ідеї самовиховання зводиться, в основному, до доступного пояснення і показу їхньої позитивної поведінки та до ознайомлення з найпростішими засобами набуття потрібних навичок. 14] Властивість молодших школярів наслідувати старших ставить на перше місце роль особистого прикладу вчителя в їх самовихованні. Вчитель для них — вищий авторитет. Він займає в житті малюка виняткове місце: «Так нам сказала вчителька!» Авторитет учителя є одним з найважливіших факторів самовиховання. Ось чому велике значення для усвідомлення дітьми своєї поведінки має оцінка педагогом їх вчинків і дій. Висловлена вчителем думка про поведінку дитини сприяє закріпленню позитивних рис, підсилює бажання учня виправити свої недоліки. Як ніхто, малюки відчувають потребу в заохоченні з боку вчителя. Воно посилює їх упевненість у собі, в своїх силах, має велике значення у самовихованні. Великий вплив на молодшого учня мають і ровесники малюки швидко сприймають кращі якості товаришів — витриманість, наполегливість, сміливість і т. п. Так само значна частина порушень дисципліни в молодших класах є результатом сліпого наслідування товаришам — зачинателям порушень. 17] У формуванні особистості учня особливу роль відіграє дитячий колектив, правильно керований учителем. Спілкування в колективі дає змогу дитині оцінювати не тільки поведінку товаришів, а й свої вчинки, порівнювати себе з товаришами.

Колективна оцінка поведінки найсправедливіша в очах учня. Вже в молодших класах школи вона є дійовим стимулом самовиховання. Проте важливо, щоб під час таких громадських оглядів критика була тактовною, дружньою, щоб в учня не вбити віри в себе, не принизити його, а викликати активне прагнення до самовдосконалення. У колективі малюків завжди палко обговорюється все, що стосується кожного з них. З колективної оцінки починається самопізнання дитиною власних дій, а усвідомлення власних вчинків допомагає дитині керувати своєю поведінкою. Приклад інших допомагає їй зрозуміти хибність поганого, активніше прагнути до самовдосконалення. Завдяки об'єктивній оцінці особистості учня педагогом і правильному спрямуванню ним громадської думки колективу діти дістають уявлення про свою поведінку. Авторитет дорогої людини набуває у свідомості малюка величезного значення. Такий дорослий може багато зробити для самовиховання свого молодшого друга: навчити володіти собою, на власному прикладі показати, що і як треба виховувати в собі. 13] У молодшому шкільному віці, порівняно з дошкільним, виховний вплив примушування набагато зменшується. Тому вмілі педагоги, поряд з вимогливістю до дітей, дбають про розвиток у них самосвідомості, допомагають учням самостійно розбиратись у хороших і поганих вчинках, діях. Корисними щодо цього є індивідуальні бесіди, під час яких педагог спонукає дитину замислитись над собою, вчить стримувати себе, долати свої недоліки. Важливу роль у самовихованні молодших школярів відіграє трудова діяльність. Самостійне виконання першого, навіть найпростішого доручення, викликає в учня впевненість у собі, сприяє дальшому розвитку самостійності. В процесі праці виробляється відповідальність за доручену справу, її результати, змінюється ставлення до себе.

Виховання звички працювати починається з елементарного самообслуговування. Зважаючи на фізіологічні та психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, елементи самовиховання доцільно пов’язувати з рухливими іграми. Ні в якому іншому виді діяльності не проявляється стільки самостійності, невтомності, товариськості й самовизначення, як у грі. 16] А. С. Макаренко неодноразово підкреслював значення гри у формуванні особистості дитини. «Гра, — говорив він, — має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте». [23;87] К. Д. Ушинський зазначав, що «для дитини гра — дійсність», під час гри дитина «пробує свої сили і самостійно розпоряджається своїми ж творіннями». [22;56] Для формування елементарних навичок самовиховання в учнів молодшого шкільного віку гра має неоціненне значення. Неухильне підкорення правилам гри вже є самовихованням. Для самовиховання молодших школярів не менш важливим є емоційність гри. У більшості справ, якими вони займаються завжди є елементи гри, і це цілком природно, у цьому знаходить своє відображення особливість психіки дітей. У стимулюванні молодших школярів до самовдосконалення дійовим засобом є змагання: «хто краще? хто спритніше? хто швидше?» Таке змагання повинно сприяти вихованню товариської взаємодопомоги, колективізму, розвиткові почуття відповідальності за честь колективу. У молодших школярів дуже розвинене прагнення до особистої перемоги, що може негативно позначатися на їх характері, тому педагогові, підсумовуючи гру чи змагання, слід вдаватися до оцінки колективу в цілому. Важливо, зокрема, оцінювати колектив за суспільно корисну працю. Всі види діяльності молодших школярів — навчання, праця, ігри, виконання громадських доручень, спостереження за природою, ведення календаря погоди тощо — при вмілому педагогічному керівництві стають засобами самовиховання дітей. 22] Знаючи позитивні риси і недоліки кожного учня, вчитель допомагає учням відповідно розподіляти свої громадські доручення. Водночас він спрямовує діяльність кожного учня на виховання в собі тих рис, яких йому не вистарчає, спостерігає за самовихованням, дає поради. Колективна оцінка має великий вплив на кожного. Малюки — завжди щирі, не скривджуючи когось, вони висловлюються на чистоту. Така громадська оцінка вчинків окремих учнів не викликає в них образи.

Прямо чи опосередковано оцінка товаришів переходить у самооцінку і, таким чином, позитивно впливає на всю діяльність школяра. Та цим справа не обмежується. Адже вдруге і втретє вчитель порадить Колі, як стати чесним, Сашку — що треба зробити для подолання боягузтва, як стати хоробрим, Петру — як виробити працьовитість, перебороти лінощі. Учитель слідкує за тим, як виконують діти його поради, активно спрямовує їх поведінку. Діти й самі добирають для себе засоби самовиховання. Самовиховання молодших школярів, отже, обмеженої віковими та індивідуальними особливостями, воно має елементарний характер. Проте правильне педагогічне спрямування роботи дітей над собою набагато підсилює виховний вплив педагогів, створює в дітей моральну перспективу повсякчасного самоконтролю. Надалі, в підлітковому та юнацькому віці, елементи роботи над собою переростають в усвідомлену систему самовиховання, самовдосконалення. Професійні знання педагога дозволяють йому пізнати вихованця «у всіх відношеннях»: «з усіма слабкостями і у всій величі, з усіма його буденними дрібними потребами і з усіма його великими духовними вимогами» (К.Д. Ушинський). 22;73] Тобто, особистість, будучи, як уже зазначалось, метою, результатом, суб'єктом процесу виховання, — це завжди конкретна дитина з індивідуальним життєвим досвідом, характерними лише для неї особистісними проявами, з певним рівнем розвитку задатків і здібностей, включена до конкретної системи людських відносин. Водночас кожен вихованець, володіючи унікальними, лише йому властивими якостями (індивідуальністю), виявляє ряд типових якостей, обумовлених віком, статтю, соціальним оточенням, регіоном, у якому він живе тощо. Знаючи «людину в сім'ї, суспільстві, серед народу, людства і наодинці зі своєю совістю…», «спонукальні причини найбрудніших і найвищих діянь», педагог зможе «черпати в самій природі людини засоби виховного впливу…» (К.Д. Ушинський). [22;60].

Знаючи учня, педагог може надати йому кваліфіковану практичну допомогу у самовихованні. Вона передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси: 1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення об'єктивного ставлення до себе. 2. Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого. 3. Самопримушування до виконання позитивних дій, вчинків, добрих справ за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із «зворотним знаком» — плюсом. Зважування на терезах розуму, совісті, коли потрібно утриматись або коли, навпаки, примусити себе, призводить знову до самооцінки, яка вдруге дає змогу застосувати чи самостримування, чи самопримушування. Займаючись самовихованням, К. Д. Ушинський розробив для себе спеціальні правила, які виступали в ролі програми його саморозвитку: 1. Спокій цілковитий, у крайньому разі — зовнішній. 2. Прямота у словах і вчинках. 3. Обдуманість дій. 4. Рішучість. 5. Не говорити про себе без потреби жодного слова. 6. Не гаяти часу несвідомо; робити те, що треба, а не те, що трапиться. 7. Витрачати час тільки на необхідне або приємне, а не за пристрастями витрачати. 8. Кожен вечір добросовісно давати собі звіти у вчинках. 9. Ніколи не хвастати тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що буде. 10. Нікому не показувати цього журналу. Самовиховання особистості здійснюється в різних сферах: інтелектуальній, морально-вольовій, духовно-культурній, фізично-гігієнічній. Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам’яті, мислення, творчої уяви. З цією метою вивчається мнемоніка — прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку пам’яті; логіка — наука про закономірності, форми мислення; евристика — наука про творчу уяву людини, її можливості, засоби творчого саморозвитку.

Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру, темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами характеру. Самовиховання у фізично-спортивній або гігієнічній сфері полягає у тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров’ям, зовнішністю та ін. У кожному віковому періоді існують особливості й можливості самовиховання, знання яких необхідні для педагогічного керівництва цим процесом. Уже в дошкільному віці проходить активна соціалізація особистості, формується ставлення до себе, самостійність, наслідування стає більш усвідомленим, створюючи передумови для переходу до елементарного самовиховання. Властивість молодших школярів наслідувати старших ставить на перше місце роль особистого прикладу вчителя в їх самовихованні. Вчитель для них — вищий авторитет. Він займає в житті малюка виняткове місце. Великий вплив на молодшого учня мають і ровесники Малюки швидко сприймають кращі якості товаришів — витриманість, наполегливість, сміливість і т. п. Так само значна частина порушень дисципліни в молодших класах є результатом сліпого наслідування товаришам — зачинателям порушень. У молодшому шкільному віці, порівняно з дошкільним, виховний вплив примушування набагато зменшується. Тому вмілі педагоги, поряд з вимогливістю до дітей, дбають про розвиток у них самосвідомості, допомагають учням самостійно розбиратись у хороших і поганих вчинках, діях. Для формування елементарних навичок самовиховання в учнів молодшого шкільного віку гра має неоціненне значення. Неухильне підкорення правилам гри вже є самовихованням. Для самовиховання молодших школярів не менш важливим є емоційність гри. 22] Отже, самовиховання молодших школярів, обмежене віковими та індивідуальними особливостями, має елементарний характер. Проте правильне педагогічне спрямування роботи дітей над собою набагато підсилює виховний вплив педагогів, створює в дітей моральну перспективу повсякчасного самоконтролю. Надалі, в підлітковому та юнацькому віці, елементи роботи над собою переростають в усвідомлену систему самовиховання, самовдосконалення.

2.3 Критерії оцінки рівня вихованості

Критерій (від гр. kriterion) — ознака, на основі якої здійснюється оцінка, мірило. Критерії вихованості - це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості(колективу). Критерії вихованості умовно поділяють на «тверді» і «м'які». До «твердих» критеріїв належать важливі статистичні дані, які в комплексі характеризують загальний стан вихованості молоді: кількість правопорушень і тенденції їх зміни; кількість молодих людей, які відбувають покарання за скоєні злочини; кількість розлучень і сімей, які розпалися; темпи поширення пияцтва, наркомани, куріння, проституції серед молоді та багато інших показників. У педагогіці ці критерії використовуються порівняно мало; упродовж десятиліть не прийнято було говорити про проблеми, які виявляються при використанні цих критеріїв. 3] Для характеристики шкільного виховання застосовуються «м'які» критерії, що допомагають педагогам одержати загальне уявлення про хід і результати виховного процесу. У психолого-педагогічній літературі є чимало методик і програм діагностики вихованості, які звертаються до різних критеріїв.

За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи: 1) пов’язані з проявом результатів виховання у зовнішній формі - судженнях, оцінках, вчинках, діях особистості (провідні якості особистості, основні відношення особистості, віддалений результат виховання, суспільна спрямованість, поведінка у проблемній ситуації та ін.) і 2) пов’язані з явищами, прихованими від очей вихователя — мотивами, переконаннями, планами, орієнтаціями. Більшість з наявних методик і програм вивчення вихованості школяра громіздкі, недостатньо враховують реальні можливості класного керівника, фактор його часу. Педагог реально може здійснити обґрунтування мінімуму найбільш типових ознак, які характеризують вихованість учнів. 6] Як визначити цей мінімум? Пригадаємо, що особистість характеризується таким рівнем психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо управляти власною поведінкою і діяльністю (С.Л. Рубінштейн). Отже, вихованість особистості характеризується не сукупністю окремих якостей, а їх певною ієрархією, змодельованою відносно вектора «мотив — ціль»: мотиви діяльності «цементують» загальну спрямованість особистості на об'єктивну мету діяльності; осмислена мета виконує роль орієнтира у побудові програми дій; програма визначає модель діяльності, її етапи, засоби і способи вирішення тих чи інших завдань; ефективне виконання діяльності передбачає самоконтроль, самооцінку, корекцію, визначення цілі вищого рівня тощо. Показниками вихованості виступають такі інтегральні прояви особистості, як система цінностей (смислів), здатність включатися у різні види діяльності, проявити в ній цілеспрямованість, осмисленість, самостійність, творчу активність, відповідальність. Кожен з визначених критеріїв тісно пов’язаний із суб'єктивною позицією особистості, її цілеспрямованою активністю. Тому визначені компоненти взаємодіють, утворюють цілісність. У визначенні показників і ознак вихованості учня вихідними є: з одного боку, інтегральні прояви особистості, їх структура, з іншого — їх динаміка: «зона найближчого розвитку». Оскільки суб'єктом діяльності вихованець стає в міру того, як розвиваються мотиви, цілі, здатність свідомо і самостійно будувати і творчо реалізувати програму дій, здійснювати самоконтроль, самооцінку, корекцію діяльності, суттєвою ознакою його вихованості є ступінь співвідношення регуляції і саморегуляції. Саме це співвідношення показує, які мотиви є домінуючими, як конкретизуються суб'єктивні цілі, як поєднуються знання, уміння, переконання, дії. Таким чином, вихованість особистості учня є цілісним утворенням, яке має високий рівень сформованості змістового, структурного і динамічного компоненту. «Ключем» для практичного визначення ступеня сформованості цих компонентів є диференційовані описи — ознаки різних рівнів вихованості. 16] Орієнтовні критерії оцінки рівнів вихованості школярів 1. Основи загальнолюдської моралі