Вдосконалення форм та методів контролю знань початкової освіти

КУРСОВА РОБОТА на тему:

«Вдосконалення форм та методів контролю знань початкової освіти»

ЗМІСТ Вступ

Розділ 1. Теоретичний аспект контролю знань та навчальних досягнень учнів

1.1 Основні поняття контролю знань учнів. Його сутність, види та функції

1.2 Методи й форми організації контролю знань учнів

1.3 Педагогічні вимоги до контролю та оцінювання знань учнів

Розділ 2. Тестовий контроль як сучасна форма контролю знань учнів

2.1 Сутність та види тестового контролю

2.2 Ефективність та недоліки тестового контролю

2.3 Рекомендації щодо використання тестового контролю

Висновки Список використаних джерел

ВСТУП

Тема даної курсової роботи є досить актуальною, адже контроль знань школярів — важлива і необхідна складова навчально-виховного процесу. Від його правильного здійснення великою мірою залежить успішність учнів. Перевірка і оцінка засвоєння школярами матеріалу виконують навчальні і виховні функції. З їх допомогою виявляється рівень знань, якими оволоділи діти, досягнення і недоліки у їх підготовці, ефективність роботи вчителя, визначається готовність учнів до дальшого навчання. Від того, як здійснюється перевірка і оцінка знань школярів, залежить навчальна дисципліна, ставлення учнів до класних і домашніх завдань, формування інтересу до предмета, а також виховання таких важливих якостей особистості, як самостійність, ініціатива, працьовитість та ін.

Проведений аналіз наукової літератури засвідчив, що проблема оцінювання рівня знань завжди була актуальною, як для педагогіки, так і для методик навчальних предметів. Саме тому вона найбільш досліджувана. Різні педагоги та практики вивчали та вдосконалювали систему оцінювання та контролю в початковій школі. Незважаючи на те, в цілому вона залишається актуальною. Це зумовило загальну спрямованість нашого дослідження.

Об'єкт дослідження — є контрольно-оцінна діяльність у початковій школі.

Предметом дослідження є шляхи оптимізації контрольно-оцінної діяльності в початковій школі.

Мета цієї роботи — вивчення технології контрольно-оцінної діяльності та визначення шляхів її оптимізації.

Гіпотезою дослідження є положення, згідно з яким пізнавальна діяльність учнів буде більш раціональною і продуктивною за умови оптимального застосування системи сучасних методів контролю і оцінювання, зокрема тестового контролю та комп’ютерного тестування як універсальної форми контролю знань.

Для дослідження поставленої мети та підтвердження висунутої гіпотези необхідно виділити такі завдання:

— охарактеризувати особливості різних видів, методів і форм організації контролю й оцінювання знань, умінь і навичок учнів початкової школи;

— проаналізувати методичне забезпечення контролю і оцінювання успішності учнів початкових класів;

— розробити рекомендації щодо вдосконалення контрольно-оцінної діяльності при використанні тестового контролю.

Теоретичною та методологічною основою дослідження стали праці А.М. Алексюкa, В.І. Бондара, С.В. Васьківської, М. В. Гадецького, В. С. Мартиненка, Є.С. Пасічника та інших.

Методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань: порівняльний аналіз; вивчення та аналіз педагогічної і методичної літератури; контент-аналіз; аналіз та узагальнення педагогічного досвіду.

Наукова значущість роботи полягає у тому, що:

— дано теоретичний аналіз і розглянуто сучасний стан проблеми контролю та оцінки успішності учнів;

— уточнено базові поняття проблеми;

— теоретично обґрунтовано окремі шляхи вдосконалення контрольно-оцінної діяльності у початковій школі.

Практичне значення полягає в тому, що виявлені дані про психологічні особливості даного явища можуть бути використані у лекційних курсах з вікової та педагогічної психології, психодіагностики, психокорекції викладачами педвузів.

Структура курсової роботи та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ ТА НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

1.1 Основні поняття контролю знань учнів. Його сутність, види та функції

Проблемі контролю знань присвячений цілий ряд монографічних та дисертаційних досліджень. Ученими розглядаються такі питання, як суть і критерії контролю знань, вдосконалення цифрової системи оцінювання, методи використання оцінки, як мотиву в навчанні та ін. На експериментальній основі висувається ідея безоцінного навчання у початковій школі. Розкриваються різні сторони використання вчителями оцінки на практиці, пропонуються нові підходи до перевірки знань учнів.

Контроль та оцінка знань, умінь та навичок учнів — невід'ємний структурний компонент навчального процесу. Виходячи з логіки процесу навчання, він є, з одного боку, завершальним компонентом оволодіння певним змістовним блоком, а з другого — своєрідною зв’язуючою ланкою в системі навчальної діяльності особистості.

Контроль з боку вчителів за результатами діяльності учнів трактується як педагогічна діагностика й виходить за межі перевірки і оцінювання знань, умінь та навичок. За педагогічної діагностики, яка здебільшого застосовується до виховання, враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, потреби й мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів — мовлення й мислення, уваги, уяви й фантазії, пам’яті, волі тощо. [9]

Варто зазначити, що у результаті спеціального дослідження Б.Г. Ананьєв дійшов висновку, що для формування особистості школяра суттєвим чинником є оцінка вчителем засвоєних ним знань. [2]

Відтак, контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів сприяє: виявленню навчальних досягнень учнів та розкриттю причин слабкого засвоєння учнями змісту освіти та вживанню раціональних заходів для ліквідації виявлених у результаті перевірки знань школярів недоліків як у роботі учнів, так і у роботі вчителів. [19]

Процес контролю й оцінки навчальної діяльності учнів має спиратися на вимоги принципів систематичності, об'єктивності, диференційованості й урахування індивідуальних особливостей учнів, гласності, єдності вимог, доброзичливості. Використовуючи оцінку, учитель має володіти педагогічним тактом, виявляти високий рівень педагогічної культури. Адже «найголовніше заохочення, — зауважував В. О. Сухомлинський, — і найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній праці - оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури». [27, с. 167]

В залежності від дидактичної мети використовують різні види контролю за навчанням: попередній, біжучий. повторний, тематичний, періодичний, підсумковий, комплексний.

Попередній контроль носить діагностичний характер. Напередодні вивчення певної теми, засвоєння якої має грунтуватися на раніше вивченому матеріалі, учитель має з’ясувати рівень розуміння опорних знань, актуалізувати їх, аби успішно рухатися вперед.

Біжучий контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі зичення конкретних тем.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив ще К. Д. Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам’яті.

Тематичний контроль пов’язаний з перевіркою рівня знань, умінь га навичок учнів в обсязі певного розділу чи об'ємної теми конкретної навчальної дисципліни.

Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань учні володіють з тих або інших проблем стосовно вимог програм.

Підсумковий контроль має своїм завданням з’ясувати рівень засвоєння учнями навчального матеріалу в кінці навчального року або по завершенню вивчення навчальної дисципліни. Це проводиться у формі заліків, екзаменів.

Комплексний контроль передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь та навичок з кількох суміжних дисциплін, що забезпечують комплексний підхід до формування світогляду учнів. Наприклад, можна з’ясувати рівень знань учнів з історії, літератури, народознавства, що стосується певної історичної епохи.

Щодо методів контролю знань, умінь та навичок, то в історії розвитку школи виокремилися такі основні методи контролю знань, умінь і навиків учнів: усна перевірка, письмова перевірка, графічна перевірка, практична перевірка, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.

Усна перевірка поки ще займає переважаюче місце в школах та вищих навчальних закладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що учитель ставить перед учнями певні запитання, учні мають дати на них відповіді, використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в учнів вмінь мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення. Використання цього методу вимагає від учителя значних зусиль і майстерності: грамотно формулювати запитання, спонукаючи учнів до активного мислення, будувати систему запитань у певній логічній послідовності, уважно слухати відповіді учнів, враховувати індивідуальні особливості школярів. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він призводить до неефективного використання часу на уроці.

Письмова перевірка у порівнянні з усною більш ефективна, оскільки всі учні класу отримують завдання для підготовки письмових відповідей на них. Це сприяє піднесенню самостійної пізнавальної діяльності учнів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу.

Графічна перевірка спрямована на виявлення вмінь і навичок учнів у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Це — робота з контурними картами, побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Такий метод ширше використовується в середніх і особливо у старших класах, оскільки спрямований на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій. Все це сприяє підвищенню самостійності учнів у процесі учіння, оволодіння методами навчальної діяльності.

Практична перевірка тісно пов’язана з включенням учнів у конкретну практичну діяльність, в ході якої перевіряються вміння учнів застосовувати знання на практиці, а також рівень сформованості вмінь і навичок. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль.

Тестова перевірка все більше набуває свою поширення. Сутність цього метолу полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні відповіді. Учень має обрати правильну відповідь, аргументувати свій вибір. Можуть бути завдання для конструювання відповіді. Тестова перевірка може здійснюватися машинним і безмашинним способом.

Контроль входить органічною частиною в процес навчання як засіб керування корекції і стимулювання. Без нього не може бути ні навчання, ні самої школи. Але для успішного здійснення перевірки і обліку успішності учнів не досить лише виявити, що вони знають і вміють. Їхні знання і вміння потрібно правильно оцінити. Оцінка становить смисл контролю знань. Вона може виступати в різних формах: словесної і бальної, якісної і кількісної.

Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, які відображають об'єктивні знання та уміння учнів. Тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння учнями знань, умінь та навичок у відповідності з вимогами, що пред’являються до них шкільними програмами.

У спеціальній педагогічній літературі, в окремих навчальних посібниках з педагогіки ще до кінця не розкриті поняття: контроль, перевірка, оцінка, бал. Часто «оцінка» й «бал» вживаються як рівнозначні поняття. Можна погодитися з Ш. О. Амонашвілі, що уподібнення понять «оцінка» й «бал» рівносильне ототожненню процесу розв’язання задачі з його результатом. Оцінка не завжди знаходить своє відбиття у балах. Зокрема, вона може виявитися у похвалі словом, жесті, міміці вчителя, короткому судженні, догані, оцінному висловлюванні. В історії освіти найдавнішою є словесна оцінка. У Київській духовній академії першої половини XVII століття використовувалися такі оцінки: навчання добре, надійно бадьоре, охоче, ретельне, всенадійне, навчання підле, прикепське, малонадійне [22, с. 212].

Тому поняття «оцінка» більш широке, ніж поняття «бал» як кількісне відображення оцінки. Отже, «під перевіркою та оцінкою знань, умінь і навичок учнів треба розуміти виявлення і порівняння на тому чи іншому етапі навчання результатів навчальної діяльності з вимогами, заданими навчальною програмою». [4, с. 212]

Контроль за навчальними досягненнями школярів забезпечує зворотній зв’язок між учителем і учнями. Змістом контролю є виявлення, вимірювання та оцінювання навчальних досягнень учнів, які структуровані у програмах, і представлені у вимогах до здійснення контролю і оцінювання за предметами. [15]

Об'єктами контролю у процесі початкового навчання є предметні компетентності, а саме:

— знання про предмети і явища навколишнього світу, взаємозв'язки і відношення між ними;

— вміння та навички застосовувати засвоєні знання;

— досвід творчої діяльності;

— ціннісні ставлення. [24, с. 21]

Контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів засобами педагогічного аналізу та діагностики виконує різні функції (призначення). Вони чітко визначені у методичних рекомендаціях Міністерства освіти і науки України. У них зазначається, що основними функціями контролю і оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи є: мотиваційна, діагностувальна, коригувальна, прогностична, навчально-перевірювальна, розвивальна, виховна. [15; 24, с. 22]

Контроль та оцінювання в процесі навчання молодших школярів є одним із важливих засобів мотивації й стимулювання їх учбово-пізнавальної діяльності. Так, оцінка у поєднанні з іншими мотивами учіння сприяє розкриттю перспектив успіху дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки. Оцінювання навчальних досягнень повинно стимулювати бажання учнів покращувати свої результати, самореалізовуватися у навчанні.

Діагностувальна функція контролю дає змогу учителеві виявити прогалини і помилки в знаннях та вміннях учнів відповідно до поставлених цілей, з’ясувати причини їх виникнення і відповідно коригувати учбово-пізнавальну діяльність школярів та способи управління нею. Слід зазначити, що в процесі контролю відбувається «коригування», а не «доучування». [18]

Навчально-перевірювальна функція контролю полягає насамперед у поліпшенні якостей знань та вмінь молодших школярів. Так, організація перевірки в логічній послідовності — з одного боку, та вимога повноти й обґрунтування відповідей — з іншого, забезпечують систематизацію і узагальнення засвоєного змісту. Спонукання дітей до використання результатів спостережень, прикладів з власного життя поглиблює і розширює їхні знання та вміння. Усне або письмове виконання перевірних завдань сприяє їх осмисленню, усвідомленню та закріпленню, застосуванню за зразком, за аналогією та у нових ситуаціях.

Перевірка сприяє більш глибокому засвоєнню програмового матеріалу, тобто в процесі слухання відповідей товаришів, доповнень учителя здійснюється систематизація знань, їх закріплення. Учень вчиться критично аналізувати відповіді однокласників.

На думку В.І. Бондаря, розвивальна функція контролю полягає також у тому, що обґрунтування оцінки вчителем, самооцінки і взаємооцінки сприяє розвитку в учнів інтелектуальних умінь аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації, групування і систематизації. В процесі діагностики й оцінювання удосконалюється мисленнєва діяльність учнів. [9]

Для цього необхідно враховувати наявний рівень розвитку школяра. Якщо вчитель ставить надто високі вимоги, то це гальмує розвиток. Знижені вимоги також гальмують розвиток, тому що вони не активізують їхньої розумової діяльності. [15]

Результати контрольно-оцінної діяльності мають велике виховне значення. Об'єктивно і методично правильно організований контроль розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності.

Виховна функція контролю передбачає формування в учнів уміння відповідально й зосереджено працювати, а також передбачає виховання свідомої дисципліни, наполегливості та працьовитості, оволодіння прийомами контролю й самоконтролю, розвиток якостей особистості: принциповості, активності, охайності, справедливості тощо. [9]

Залежно від дидактичної мети і часу проведення перевірки розрізняють попередній, поточний, тематичний, підсумковий види контролю.

Розглянемо детальніше ці види контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів.

Попередній контроль. Деякі вчителі здійснюють попередню перевірку. Проводиться вона в основному з діагностуючою метою перед вивченням нової теми або на початку року, семестру. Її мета ознайомитися із загальним рівнем підготовки учнів із даного предмету. В ході такої перевірки визначається рівень оволодіння учнями вихідними категоріями предмета (або окремої теми, розділу), встановлюється обсяг та рівень знань учнів. На основі отриманих результатів учитель планує, якщо необхідно, повторення (пояснення) матеріалу; враховує ці результати в подальшій організації навчально-пізнавальної діяльності школярів. [9]

Поточний контроль здійснюється у повсякденній учбовій роботі і виражається в систематичних спостереженнях вчителя за навчально-пізнавальною діяльністю учня на кожному уроці, тобто здійснюється в процесі поурочного вивчення теми. Особливість цього виду контролю в тому, що він є компонентом процесу оволодіння навчальним матеріалом уроку. Це визначає його основні цілі: встановлення стану розуміння і первинного засвоєння учнями окремих елементів змісту теми, встановлення зв’язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем уроків, закріплення знань, умінь і навичок, їх актуалізація перед вивченням нового матеріалу.

Тематичний контроль навчальних досягнень учнів, як правило, здійснюється після опанування програмової теми чи розділу. У разі, коли тема розрахована на велику кількість годин, її розподіляють на логічно завершені частини — підтеми. Якщо ж програмова тема невелика за обсягом, то об'єднують з однією або кількома наступними темами. Отже, одиницями тематичного контролю з різних предметів можуть бути: програмова підтема, тема, кілька тем, розділ. Об'єднання програмових тем здійснюється не механічно, а з урахуванням логічної структури їх змісту, взаємозв'язку між темами.

Підсумковий контроль і оцінювання навчальних досягнень учнів проводиться наприкінці кожного семестру та навчального року. Його мета — визначити обсяг та глибину засвоєних знань і умінь учнів, їх міцність і осмисленість. Підсумки перевірки слугують основою для оцінки успішності учнів, яка характеризує рівень оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками відповідно до вимог навчальної програми.

Вибір видів контролю (перевірки й оцінювання) навчальних досягнень учнів, їх зміст, послідовність, взаємозалежність та час проведення визначаються специфікою навчальних предметів початкової школи.

контроль знання оцінювання тестовий

1.2 Методи й форми організації контролю знань учнів Варто зазначити, що саме форми і методи організації контролю визначають цілі, зміст та види контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів.

Методи контролю — це способи діагностичної діяльності, які дозволяють здійснювати зворотний зв’язок у процесі навчання з метою отримання даних про успішність навчання, ефективність навчального процесу. Вони повинні забезпечувати систематичне, повне, точне і оперативне отримання інформації про навчальний процес. Якщо розуміти контроль широко, як педагогічну діагностику, то методи перевірки можна розуміти ширше, як методи наукового дослідження педагогічного процесу. З цієї точки зору можна виділити методи шкільного контролю і методи наукової діагностики («наукового контролю»). Більшість дидактів зосереджує свою увагу на перших — методах шкільного контролю, тобто способах перевірки, які використовують вчителі. При цьому у дидактиці самі поняття «метод контролю» і «форми контролю» знань не мають чіткого окреслення

Метод (від гр. methodos) — шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання — шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання. [7, с. 42]

Методи навчання є одним зі найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і завдання навчання, досягнути відповідних результатів. У процесі навчання зв’язок методу з іншими компонентами взаємозворотний: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водночас він суттєво впливає на можливості їх практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, наскільки дозволяють йому рухатись уперед застосовані методи.

Форми організації контролю навчальних досягнень учнів бувають різні. За способом організації перевірки розрізняють фронтальний, груповий, парний та індивідуальний контроль, а за способом надходження інформації від учнів до вчителя — усний, письмовий, експериментальний та програмований. Навчально-пізнавальна діяльність учнів під час перевірки може бути репродуктивною, реконструктивною і творчою.

Залежно від того, в якій формі здійснюється контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів, у сучасній дидактиці виділяють різноманітні групи методів перевірки.

Серед методів контролю виокремлюють спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна перевірка, письмова перевірка, контрольні та лабораторні роботи, твори, домашні завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.

До методів усного контролю належать фронтальне та індивідуальне опитування. Під час фронтального опитування вчитель пропонує серію логічно пов’язаних між собою запитань для учнів усього класу. У процесі індивідуального опитування учень має змогу самостійно висловлювати свої думки, коригувати їх і доповнювати. Ефективність методів усного контролю залежить від ретельної підготовки вчителя, чіткості формулювання запитань (зрозумілості, лаконічності) і ступеня їх проблемності. [6, c. 41]

Спостереження за навчальною діяльністю учнів, як метод контролю виокремлюють умовно, бо спостереження органічно належить до всіх методів навчання і контролю, адже вчитель завжди фіксує ступінь уважності учня, рівень його мислення, культуру поведінки, ставлення до предмета.

Методи письмового контролю спрямовані на аналіз документального матеріалу, визначення характеру допущених учнями помилок і способів їх подолання. Найпоширенішими є такі методи письмового контролю: контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу (перелік запитань і можливі варіанти відповідей).

Методи лабораторного контролю забезпечують можливість перевірити рівень сформованості вміння застосовувати здобуті знання на практиці. Вони спрямовані на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметр, барометр, вольтметр, термометр тощо). Метод лабораторного контролю охоплює також письмові та графічні роботи, розв’язання експериментальних завдань, які потребують здійснення дослідів.

Графічна перевірка використовується на уроках математики, креслення, образотворчого мистецтва та ін. Вона передбачає створення узагальненої наочної моделі, яка відображає взаємозв'язки в об'єктах і предметах, що вивчаються. Так, графічно можна зобразити умову задачі, механізми, прилади, процеси.

Тестова перевірка знань забезпечує об'єктивне вимірювання обсягу і якості засвоєння учнями конкретних знань, умінь і навичок, але не здібностей. Слово «тест» (англ. test) означає випробування, перевірку. Основні вимоги до тестів полягають у тому, що вони мають бути короткотривалими, однозначними, правильними, відносно короткими, інформативними, зручними, стандартними; відповідати цілям навчання, виховання і розвитку учня.

Метод самоконтролю спрямований на формування вміння усвідомлено регулювати власну навчальну діяльність, удосконалювати її, запобігати помилкам і неточностям. Важливими засобами формування в учнів умінь самоконтролю є усвідомлення правильності операцій і дій, складання плану відповідей, переказ основних думок, робота з контрольними запитаннями, контроль з боку вчителя, самооцінювання (критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання власних успіхів у навчанні) [7, c. 34].

Досить продуктивну класифікацію ще в 1965 р. запропонували І. Я. Лернер і М. М. Скаткін. Вони справедливо зазначили, що багато колишніх підходів до методів навчання ґрунтувалися на відмінності їх зовнішніх структур чи джерел. Оскільки успіх навчання значною мірою залежить від спрямованості та внутрішньої активності тих, хто навчається, характеру їхньої діяльності, то саме характер діяльності, самостійності, прояв творчих здібностей і мають слугувати важливим критерієм вибору методу. І.Я. Лернер і М.М. Скаткін запропонували виділити п? ять методів навчання, причому в кожному з них ступінь активності й самостійності в діяльності тих, хто навчається, зростає. Ця класифікація більше стосується загальноосвітньої школи, але може бути використана і на молодших курсах вищого навчального закладу:

За пояснювально-демонстраційним методом, студенти отримують знання на лекції, з навчальної або методичної літератури, через екранний посібник у «готовому» вигляді. Сприймаючи й осмислюючи факти, оцінки, висновки, студенти діють у рамках репродуктивного (відтворювального) мислення. У ВНЗ цей метод набуває найширшого застосування для передання великого масиву інформації.

До репродуктивного методу відносять застосування вивченого матеріалу на основі зразка або правила. Діяльність тих, хто навчається, має алгоритмічний характер, тобто провадиться за інструкціями, правилами в аналогічних, схожих зі зразком, ситуаціях.

Використовуючи різноманітні джерела та засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доведень, порівнюючи погляди, різноманітні підходи, показує способи розв? язання поставленого завдання. Студенти стають свідками і співучасниками наукового пошуку. І в минулому, і нині такий підхід широко застосовується — це метод проблемного викладання.

Частково-пошуковий, або евристичний, метод полягає в організації активного пошуку розв? язання поставлених або самостійно сформульованих пізнавальних завдань, над якими студенти працюють самостійно під керівництвом педагога або на основі евристичних програм та вказівок. Процес мислення набуває продуктивного характеру, але при цьому поетапно спрямовується і контролюється педагогом або самими студентами на основі роботи над програмами (у тому числі комп? ютерними) та навчальними посібниками. Такий метод, одним із різновидів якого є евристична бесіда, — надійний спосіб активізації мислення, пробудження інтересу до пізнання на семінарах та колоквіумах.

Після аналізу матеріалу, постановки проблем і визначення завдань та короткого усного або письмового інструктажу ті, хто навчаються, самостійно опрацьовують наукові джерела, проводять спостереження і виміри, виконують інші дії пошукового характеру. Ініціатива, самостійність, творчий пошук виявляються в дослідницькій діяльності найбільш повно. Методи навчальної роботи безпосередньо переростають у методи наукового дослідження — це і є дослідницьким методом. [17, с. 145]

Сучасна дидактика виділяє наступні методи контролю: методи усного контролю, методи письмового контролю, методи практичного контролю, дидактичні тести, спостереження. Окремі вчені виділяють також методи графічного контролю (Щукіна ГЛ.), методи програмованого і лабораторного контролю (Бабанський Ю.К.), користування книгою, проблемні ситуації (В. Оконь). Охарактеризуємо основні методи і форми перевірки результатів навчання. [3, c. 47]

Методи контролю і самоконтролю спрямовані на перевірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. Існують такі методи контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна перевірка, письмова перевірка, контрольні і лабораторні роботи, твори, домашні завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.

Методи усного контролю — здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. Під час фронтального опитування вчитель пропонує серію логічно пов’язаних між собою запитань для учнів всього класу. Фронтальне опитування сприяє систематизації знань, розвиває навчальну активність учнів, але не враховує індивідуальний темп мислення, стимулює прості відповіді. Саме тому його необхідно поєднувати з індивідуальним опитуванням. В процесі індивідуального опитування учень має можливість самостійно викласти свої думки, корегувати їх і доповнювати. Ефективність методів усного контролю залежить від ретельної підготовки вчителя, чіткості формулювання запитань (зрозумілі, лаконічні), від ступеня їх проблемності.

Методи письмового контролю спрямовані на аналіз документального матеріалу, визначення характеру допущених учнями помилок, визначення засобів їх подолання. Найбільш поширеними є такі методи письмового контролю: контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу (перелік запитань і можливі варіанти відповідей).

Спостереження за навчальною діяльністю учнів як метод контролю виділяють умовно, бо він органічно входить до всіх методів навчання і контролю, адже вчитель завжди фіксує ступінь уважності учня, рівень його мислення, культуру поведінки, ставлення до предмета.

Метод самоконтролю спрямований на формування вміння усвідомлено регулювати власну навчальну діяльність, удосконалювати її, попереджати помилки і неточності. Важливими засобами формування в учнів умінь самоконтролю є усвідомлення правильності операцій і дій, складання плану відповідей, переказ основних думок, робота з контрольними запитаннями, контроль з боку вчителя, самооцінка.

Методи контролю спрямовані на зворотний зв’язок у навчанні, його регулювання і корегування. Використання їх має забезпечити повноту і всебічність контролю, об'єктивність, індивідуалізацію і диференціацію у навчанні. Усі методи контролю використовують у взаємозв'язках із дидактичними цілями, змістом та етапами навчання.

Найбільш прийнятною і зрозумілою, на нашу думку, є традиційна класифікація методів навчання, яка, з одного боку, базується на зовнішніх і внутрішніх чинниках процесу пізнання об?єктивної реальності, а з іншого — має у своїй основі логічно вмотивовані підходи: за джерелами отримання знань, особливостями логіко-мисленнєвої діяльності, рівнем розумової активності.

1.3 Педагогічні вимоги до контролю та оцінювання знань учнів

При розгляді теми даної курсової роботи можна дійти висновку, що контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів регулюється рядом принципів, а саме: об'єктивності, систематичності, гласності, диференційованості та індивідуального підходу. Таким чином, організація контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів має відповідати основним педагогічним вимогам:

— систематичність і регулярність здійснення контролю знань як кожного окремого учня, так і класу в цілому;

— використання контролю в інтересах всіх учнів та з метою їх навчання, виховання і розвитку;

— всебічність контролю, що передбачає як контроль засвоєння знань, так і сформованість необхідних умінь і навичок;

— об'єктивність, пов’язана із створенням під час контролю рівних для всіх учнів умов, що підтверджується розумінням учнів і прийняттям ними форми контролю і виставленої оцінки;

— оптимальність контролю, який має бути так організований, щоб за мінімальний час за допомогою достатньої кількості перевірних завдань можна було б виявити знання у більшості учнів. [14]

Відтак, розглянемо детальніше педагогічні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи.

Об'єктивність контролю полягає у запобіганні вчителем суб'єктивних і помилкових оцінних суджень, які не відображають реальних досягнень учнів у навчанні. Об'єктивність контролю залежить від багатьох умов, найсуттєвішими серед яких є:

— чітке визначення загальних і конкретних цілей оволодіння учнями всіма компонентами змісту навчального предмета

— наявність вимог до навчальних досягнень учнів з кожного предмета

— обґрунтоване виділення об'єктів контролю (перевірки й оцінювання)

— адекватність цілей, змісту і способів перевірки вимогам навчальних програм та методик

— застосування науково обґрунтованих критеріїв оцінювання навчальних досягнень. [15]

Успішність кожного учня повинна бути оцінена з максимальною точністю й об'єктивністю. Учитель повинен дати справедливу оцінку досягненням кожного учня за тією чи іншою частиною вивченої програми. Оцінка в очах учня мусить бути справедливою і переконливою. З цією метою необхідно вилучити випадки суб'єктивних помилкових суджень, які перекручують дійсну успішність учня і тим самим знижують виховне значення оцінювання. Суб'єктивне ставлення до учня може знайти вияв: у надмірній суворості або лібералізмі, симпатії чи антипатії до учня (не можна мати «улюбленців», слід бути об'єктивним до відмінника і їм встигаючого). Ось деякі приклади необ'єктивності оцінювання. Ю. Азаров розповідає про ефект Розенталя: «Експеримент зводився до того, що психологи обманули вчителя, коли сказали, що п’ятеро його невстигаючих учнів володіють видатними математичними здібностями. Учитель почав по-іншому ставитися до цих дітей, і через деякий час ці учні стали вчитися набагато краще. Що сталося? Дітей позбавили страху, недовіри» [1, с. 134].

Таким чином, визначення рівня навчальних досягнень не може бути випадковим, його треба забезпечити даними для оцінювання, об'єктивність якого міститься у науково обґрунтованому змісті питань, завдань, вимог, неупередженому ставленні вчителя до учнів, додержанні критеріїв оцінювання навчальних досягнень із конкретного предмета.

Диференційованість оцінювання передбачає врахування специфіки програмового матеріалу, предмета, індивідуальних особливостей учнів. Залежно від особливості школярів, їх нервової системи, стану здоров’я під час контролю можна дати учням можливість заздалегідь подумати біля дошки перед відповіддю, зробити замальовки, скористатися наочністю, планом відповіді, що був складений у школі або вдома, вчасно підбадьорити, поставити додаткове запитання. Інколи можна відкласти виставляння певного балу, якщо вчитель бачить бажання учня покращити своє навчання, тобто вчитель повинен враховувати, що перед ним особистість з її особливостями, які треба враховувати, але при цьому дотримуватися об'єктивності, вимогливості, яка стимулює активність учнів. Учні повинні знати, що для всіх них завжди відкрита дорога до успіху. [18]

Диференційованість та індивідуальний підхід вимагають по-різному підходити до вибору контрольних завдань за їх складністю, пам’ятаючи, що оцінка має велике виховне значення, виконує стимулюючу функцію. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів: їхній характер, здібності, інтереси, особливості мислення й мовлення, пам’яті, уваги, уяви, емоцій тощо.

Гласність оцінювання полягає в залученні до нього учнів із метою вироблення в них уміння дотримуватися єдиних вимог та критеріїв оцінювання знань і вмінь, формуванні у них досвіду само оцінювання, інформуванні класу про відповідність оцінки встановленим критеріям оцінювання результатів навчальної діяльності. [9]

У процесі перевірки й оцінювання необхідно досягати систематичності визначення рівня навчальних досягнень учнів за основними вимогами відповідно до конкретних цілей та індивідуальних особливостей розвитку пізнавальних здібностей, мовлення, темпу роботи тощо.

Всебічність оцінювання полягає в тому, що воно повинно охоплювати всі розділи програми, щоб не перекривати позитивною оцінкою з одного розділу програми незадовільну — з іншого, що, зрештою, породжує прогалини в знаннях учнів. Важливо оцінювати всебічно знання й уміння школярів із різних розділів програми як у теоретичному плані, так і в плані застосування набутих знань на практиці, оволодіння навичками самостійної роботи, що знайшло відображення в документі «Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів». [15]

Різноманітність форм та методів контролю створює умови реалізації функцій контролю, підвищення інтересу учнів до його проведення та результатів.

Важливою вимогою є підготовка школярів до здійснення контролю і самоконтролю знань, що передбачає навчання учнів прийомам роботи з підручниками, посібниками під час повторення, узагальнення навчального матеріалу. [18]

Підкреслимо, що реалізація визначених вимог сприяє гуманізації оцінювання навчальних досягнень школярів, що передбачає встановлення гуманних взаємовідносин між педагогом і учнем та між школярами, здійснення взаємозв'язку, спрямованого на створення доброзичливої атмосфери життєдіяльності школяра, підготовку школярів до контролю, самоконтролю, оптимальний вибір засобів здійснення контролю, які б відповідали потребам дитини, сприяли формуванню позитивної мотивації та єдність у вимогах учителів.

РОЗДІЛ 2. ТЕСТОВИЙ КОНТРОЛЬ ЯК СУЧАСНА ФОРМА КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ УЧНІВ

2.1 Сутність та види тестового контролю

Традиційна система контролю орієнтована в цілому на виявлення здатності утримувати в пам’яті знання та відтворювати їх на вимогу учителям. Таким чином, перевіркою встановлюється лише те, що запитує педагог. Це породжує формалізм та суб'єктивізм в оцінці підготовленості учнів.

Найактивніша, на сьогодні проблема — об'єктивізація і стандартизація контролю в освіті. Традиційні форми і методи контролю серйозно критикуються і починає складатися інша система діагностики рівня сформованості знань та вмінь учнів — тестування. [10, с. 6]

Тестування — метод об'єктивного оцінювання навчальних досягнень учнів; один із нестандартних форм контролю знань та вмінь учнів.

Тестування — це, з одного боку, сучасна парадигма об'єктивного оцінювання навчальних досягнень учня, з другого — це метод вимірювання певних властивостей особи з допомогою тесту.

Тести аж ніяк не назвеш новою освітньою технологією, оскільки в багатьох західних країнах вони з успіхом використовуються протягом багатьох років.

Якщо бути точним, перший тест оцінки інтелекту дітей був створений у 1905 році А. Біне та Т. Сімоном на замовлення Міністерства освіти Франції. Значного розповсюдження психологічні та педагогічні тести набули в США. [25, с. 26]

Головним принципом діагностики рівня сформованості знань та вмінь учнів методом тестового контролю можна назвати принцип науковості. В основу діагностики покладено систему тестового контролю як сукупність взаємопов'язаних елементів, яка містить пропедевтичний, тематичний підсумковий, резидуальний тестовий контроль.

Пропедевтичний контроль. Попереднє виявлення рівня знань і навченості є необхідною ланкою педагогіки. Виявлення обсягу початкових знань учнів, оцінка цих знань у кількісному та якісному відношеннях, визначення їхньої частки від усієї навчальної програми забезпечує пропедевтичну діагностику за допомогою спеціально розроблених тестів. Такі тести містять завдання, що дозволяють виявити як учні орієнтуються в основних термінах, поняттях, рівень їх «побутових» знань на ерудицію.

При тематичному контролі тести використовують в режимі контролю та в режимі навчання. У цьому випадку тестування дозволяє реалізувати наступні функції: здійснення зворотного зв’язку, діагностування розвитку дидактичного процесу, визначення особистого рейтингу учня, оцінка результатів навчального процесу.

Підсумковий тестовий контроль після завершення навчання з усього курсу виконує роль елемента загальної діагностики рівня засвоєння знань та вмінь, який дозволяє систематизувати та узагальнювати навчальний матеріал. Він організовується як особистісноорієнтовний процес на основі пропедевтичного діагностування та прогнозування діяльності учнів і передбачає свободу вибору у визначенні степеню складності тестів.

Резидуальний (залишковий) контроль дозволяє виявити сформований та закріплений рівень знань та вмінь учнів через певний термін після завершення вивчення дисципліни. [10, с. 7]

Відповідно до змісту, структури та процедури відокремлюють:

— Традиційні (гомогенні та гетерогенні) тести.

— Інтегровані тести.

— Адаптивні тести.

Гомогенний тест — система, яка створюється з метою об'єктивного, якісного та ефективного метода оцінки структури та вимірювання рівня підготовки учнів з однієї навчальної дисципліни.

Гетерогенний тест — система, яка створюється з метою об'єктивного, якісного та ефективного метода оцінки структури та вимірювання рівня підготовки учнів по декільком навчальним дисциплінам.

Інтегрований тест — система, яка націлена на загальну діагностику підготовленості випускника загальноосвітнього навчального закладу. Діагностика шляхом представлення для виконання таких тестових завдань, правильні відповіді на які потребують інтегрованих (синтезованих) знань з однієї та більшого числа навчальних дисциплін.

Адаптивний тест — система тестових завдань, які пред’являються учаснику комп’ютером не в порядку зростаючої трудності, а в залежності від якості відповіді учасника на попереднє завдання — у випадку правильної відповіді учасник отримує наступне завдання трудніше, у випадку неправильної відповіді - легше поточного.

Пірамідальне тестування — на початку усі отримують завдання середньої (оптимальної) трудності, а вже потім, залежно від відповіді, кожному учаснику дається складніше або легше завдання.

Класифікація тестів: а) загальних умінь; б) тестів успішності; в) діагностичний тест; г) тест визначення здібностей.

Класифікація тестів: а) поточного контролю успішності; б) тест проміжного контролю успішності; в) тест підсумкового контролю успішності.

В межах існуючих обмежень діагностування рівня сформованості знань та вмінь учнів методом тестування є найбільш ґрунтовним, надійним та об'єктивним.

Зусилля учителя направлені на надання якомога більш міцних знань, умінь учнів, напрацювання ним відповідних навичок та вміння їх застосовувати на практиці.

Тестова перевірка має ряд переваг порівняно з традиційними формами і методами, вона природно вмонтована у сучасні педагогічні концепції, дозволяє більш раціонально використовувати зворотний зв’язок з учнями і визначати результати засвоєння матеріалу, зосередити увагу на прогалинах у знаннях та внести відповідні корективи. Тестовий контроль забезпечує одночасну перевірку знань учнів усього класу та формує в них мотивацію для підготовки до кожного уроку. Термін «тест» визначається як система завдань специфічної форми, визначеного змісту, зростаючої важкості, яка дозволяє об'єктивно оцінити структуру та якісно виміряти рівень підготовленості учнів. [10, с. 7]

Безумовно, тест не є універсальним засобом вимірювання в навчанні. Для діагностування творчих здібностей, врахування індивідуально-психологічних особливостей особистості широко використовуються твори, проекти, занурення в середовище. Однак у цьому разі йдеться про інший характер вимірювання та оцінювання. І це ні в якому разі не зменшує значущості тестів для діагностування навчальних досягнень учнів. [25, с. 27]

2.2 Ефективність та недоліки тестового контролю

Важливим чинником поліпшення якості навчання, забезпечення рівного доступу до вищої освіти є зовнішнє незалежне оцінювання. Тому на сьогоднішній день перед вчителем постає завдання не лише допомогти учням здобути глибокі та міцні знання з предмета, а й навчити їх досконало володіти методикою виконання тестових завдань. Оскільки ці вміння є актуальною вимогою сьогодення, вчителю необхідно якомога частіше застосовувати тестову форму контролю знань учнів на уроках. Використання даної методики дає змогу перевіряти рівень знань, умінь та навичок школярів під час тематичного контролю та поточного оцінювання, адаптує їх до зовнішнього не залежного оцінювання. «Окрім того, тестові завдання виконують не лише функцію контролю якості знань, а й навчальні функції. Переваги використання тестових завдань полягають у високій інформативності; чіткій стандартизації процедури оцінювання, що створює однакові умови для всіх учасників і зменшує вплив на результат сторонніх факторів; простоті і доступності у використанні; однозначності системи обробки та інтерпретації одержаних кількісних показників; репрезентативності завдань» [21]

Однак не дивлячись на ряд наведених переваг, тести не дають повною мірою, встановити взаємозв'язки і способи досягнення єдності між засвоєними знаннями, розумовим розвитком і вихованням учнів в процесі вивчення предмету. [16, с. 14]

Проблема оцінки якості навчання за допомогою тестів завжди розглядалась як важлива і одночасно «небезпечна». «Небезпечність» педагогічного тестування полягає в тому, що будь яка необґрунтованість або поспішність у висновках може призвести до випадкових висновків, необґрунтованим рекомендаціям, сумнівним педагогічним наслідкам. Одне із джерел «педагогічної небезпеки» полягає в тому, що в умовах тестування один об'єкт вимірювання може бути підмінений іншим.

Одним із недоліків тестового методу контролю знань є можливість вгадування, а також те, що учень визначає тільки номери відповідей, вчитель не бачить ходу рішення, глибину знань (розмірковування учня та результат можуть бути тільки вірогідними, немає гарантії наявності ґрунтовних знань). Цей недолік найбільш характерний для тестів, що складаються із завдань на вибір правильної відповіді із числа запропонованих. [20, с. 16]

Часто ті учні, які постійно готуються до уроку і виконують домашні завдання, можуть скласти тести погано, на відмінно від двієчників які просто вгадують, і тим самим досягають кращого результату. А учень який знає матеріал, задумується, сумнівається і кілька разів змінює свою думку щодо правильної відповіді, тим самим заплутуючи самого себе. Повинна звертатися увага на те, що всі діти різні, і форми сприйняття у них теж різні, тому деяким легше відповісти усно ніж складати тести.

Навіть зважаючи на позитивні якості тестування, ймовірність списування набагато вища, ніж при простих письмових викладах своїх думок. І прослідкувати процес списування при перевірці майже неможливо. З досвіду педагогів можна сказати, що у школі легко встановити баланс між тестами, усними і письмовими відповідями на уроці. Друга справа, коли це ЗНО, і в університети за часту потрапляють випадкові люди, яким просто пощастило на тестах. Але сама проблема не у везінні учня, а у тому що він вступає у ВНЗ, і не може там витримати більше пів року, через важкі розумові навантаження і об'єм матеріалу який дається. І як наслідок переводиться до технікуму, а місце в університеті пропадає.

Крім того, складання тестів найчастіше базується на елементарній психічній функції - пізнаванні, яка простіша за функцію відтворення. Деякі дослідники вважають, що при вибіркових відповідях учень звикає до роботи з готовими формулюваннями і втрачає здатність відтворювати отримані знання самостійно.

Можливо виникнення і інших труднощів. Досить часто зустрічається значний суб'єктивізм у формуванні змісту самих тестів, у відборі та формулюванні тестових запитань, багато чого залежить від конкретної тестової системи, від того, скільки часу відводиться на контроль знань, від структури включених в тестове завдання питань тощо. [20, с. 16]

Існує проблема відсутності підручників, зорієнтованих на тестову форму контролю знань, на значні обсяги часу, необхідного для первинної підготовки якісних тестів. [13]

Але не дивлячись на перераховані недоліки тестування як методу педагогічного контролю, його позитивні якості свідчать про доцільність використання цієї технології в навчальних закладах.

Тестування має наступні преваги:

— підвищення швидкості перевірки якості засвоєння знань, умінь і навичок учнями;

— здійснення хоча і поверхневого, але повного охвату всього навчального матеріалу;

— зниження негативного впливу на результати тестування таких чинників як настрій, рівень кваліфікації та інші характеристики конкретного вчителя, тобто мінімізація суб'єктивного фактора під час оцінювання відповідей;

— висока об'єктивність, і як наслідок, більш позитивний стимулюючий вплив на пізнавальну діяльність учнів;

— орієнтування на сучасні технічні засоби, на використання комп’ютерних навчальних і контролюючих програм;

— можливість математично-статистичної обробки результатів контролю, і як наслідок, підвищення об'єктивності педагогічного контролю;

— здійснення принципу індивідуалізації та диференціації навчання завдяки використанню адаптивних тестів;

— можливість збільшити кількість та регулярність контролю за рахунок зменшення часу на виконання завдань і автоматизації перевірки;

— полегшення процесу інтеграції системи освіти країни в європейську. [20, с. 17]

Дуже важко уникнути помилок, адже при складанні тестів потрібно мати на меті не лише перевірити рівень навчальних досягнень учнів, а і спонукати учнів до вдосконалення своїх знань.

Потрібно навчити учителів складати валідні тести відповідно до системи рівнів пізнавальної сфери, розробленої під керівництвом Бенджаміна Блума.

Враховуючи позитивні характеристики тестової перевірки та впровадження в навчальний процес сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, таке запровадження з одного боку, дасть учням можливість звикнути до нової форми проведення контролю знань, а з іншого, полегшить роботу учителя по організації та здійсненню оцінювання. [12]

Оскільки, тестова форма контролю є визнаною у світовій практиці, вважаємо, що її потрібно обов’язково використовувати, але після вдосконалення і в поєднанні з традиційними формами перевірки знань.

Додатково варто зупинитися саме на комп’ютерному тесті як універсальній формі контролю знань учнів, адже комп’ютери стали використовуватися в багатьох сферах життя суспільства і освіта не стала винятком, але, тим не менше, проблема ефективного використання ПК в процесі викладання залишається надзвичайно гострою. З впровадженням комп’ютерів в освіту все більшою популярністю стали користуватися комп’ютерні тести. Поступовий перехід від традиційних форм контролю і оцінювання знань до комп’ютерного тестування відповідає і загальній концепції модернізації та комп’ютеризації української системи освіти. Її ефективність багато в чому залежить, насамперед, від специфіки самої навчальної дисципліни та мети навчання; від якості програмних продуктів і доцільності їх використання для конкретних навчальних цілей; а також від форм представлення навчальної інформації (зокрема від рівня її візуалізації).

Комп’ютерне тестування як особливий інноваційний вид тестування є найбільш ефективною формою контролю, перевірки і самоперевірки знань учнів. При обробці результатів тестування вчитель має можливість визначити не тільки обсяг набутих учнем знань, а й той рівень навчальної діяльності, який освоєний учням (рівень вважається освоєним, якщо з питань і завдань цього рівня правильно виконано не менше 70%), і, відповідно, виходячи з цього, будувати свою подальшу роботу з тим чи іншим учнем.

Комп’ютерні тести, складені вчителем в програмах Word або Power Point, можуть бути прості у вигляді текстів, передбачають кілька варіантів, з яких потрібно вибрати правильну відповідь. Також вони можуть бути представлені у вигляді картинок, зображень, фотографій. Способи роботи з тестами також різноманітні - фронтальне опитування, індивідуальне опитування, самостійне виконання тестів, після чого на екран виводяться правильні відповіді. Тренажери також містять завдання, що дозволяють організувати фронтальну, групову та індивідуальну роботу учнів на уроці та вдома, провести моніторинг навченості. Наприклад, при первинному контролі учням пропонуються питання. У разі невдалої відповіді учнів створена презентація дає можливість учням, використовуючи гіперпосилання, повернутися в потрібний фрагмент уроку, де є необхідна інформація для відповіді. [28]

Тестування володіє наступними перевагами перед іншими методами педагогічного контролю:

— підвищення швидкості перевірки якості засвоєння знань і умінь учнями;

— здійснення хоча і поверхневого, але повного охоплення всього навчального матеріалу;

— зниження впливу негативного впливу на результати тестування таких факторів, як настрій, рівень кваліфікації та інші характеристики конкретного вчителя, тобто мінімізація суб'єктивного чинника при оцінюванні відповідей;

— висока об'єктивність і, як наслідок, більше позитивне стимулююче вплив на пізнавальну діяльність учня;

— орієнтованість на сучасні технічні засоби, на використання в середовищі комп’ютерних навчальних та контролюючих систем;

— можливість математико-статистичної обробки результатів контролю і, як наслідок, підвищення об'єктивності педагогічного контролю;

— здійснення принципу індивідуалізації та диференціації навчання завдяки використанню адаптивних тестів;

— можливість збільшити частоту і регулярність контролю за рахунок зменшення часу виконання завдань і автоматизації перевірки;

— полегшення процесу інтеграції системи освіти країни в Європейську. [29]

Досвід застосування комп’ютерних тестів на уроках довів, що при використанні методично-грамотно написаних тестів значно підвищується навчальна мотивація, пізнавальна активність учнів і звідси, як наслідок, глибина засвоєння матеріалу. У вчителя в цьому випадку з’являється можливість частого одночасного контролю знань всіх учнів і звільняється час від перевірки письмових робіт для подальшого вдосконалення своєї майстерності, проведення індивідуальних консультацій та позакласних заходів. Практика показує, що і самі учні воліють тестування на комп’ютері іншим методам контролю знань, вважаючи його найбільш об'єктивним.

Систематичне використання тестів привчає учнів до регулярних занять. Об'єктивні дані про рівень володіння навчальним матеріалом, одержувані за результатами тестування і учнем, і вчителем, формують критичність до власної діяльності і адекватну самооцінку. За допомогою тесту учень досить конкретно може дізнатися, що йому ще потрібно вивчити. Усвідомлення цього підвищує цілеспрямованість навчальної діяльності. [30]

З впровадження комп’ютерного тестування в освіту виникла проблема, пов’язана з недостатнім рівнем підготовки вчителів у розробці та використанні саме комп’ютерного тестування як засобу контролю знань учнів. Рішенням даної проблеми можуть виступити своєрідні курси підвищення комп’ютерної компетенції вчителів історії.

Комп’ютерне тестування може виступати як засіб контролю знань учнів на тому чи іншому етапі уроку і тому його зміст має відповідати поставленим цілям такого типу діагностики. Як показує практика при конструюванні комп’ютерних тестів необхідно враховувати рівень засвоєння учня, для якого призначені тести: — для першого рівня — тести на впізнання, розрізнення або класифікацію; - Для другого рівня — тести підстановки, конструктивні, типові завдання; - Для третього рівня — тести з нетиповими завданнями; - Для четвертого рівня — тести, що містять завдання-проблеми. Контроль знань учнів здійснюється не одним тестом, а деякою сукупністю тестів, загальне число яких в наборі визначається: надійністю контролю. Таким чином, у вчителя буде більш повне уявлення про отримані знання учнів з предмета. У ході дослідження було встановлено, що комп’ютерне тестування це найбільш об'єктивна форма контролю знань учнів, яка підвищує мотивацію до систематичного і глибшому вивченню навчального матеріалу на уроках. Застосування комп’ютерного тестування обумовлено впливом процесу інформатизації на сучасне історична освіта.

2.3 Рекомендації щодо використання тестового контролю Опираючись на досвід педагогів, можна висловити погляд на ефективність даної форми роботи та сформувати певні рекомендації для використання тестового контролю:

— пропонуючи учням самостійні чи контрольні роботи, слід мати хоча б 4 варіанти завдань (для зменшення ймовірності обміну інформацією між учнями, оскільки така можливість є одним із мінусів тестування);

— кількість балів за кожну групу питань (закриті завдання з однією правильною відповіддю, закриті завдання з кількома правильними відповідями, закриті завдання на відповідність, закриті завдання на встановлення послідовності, завдання відкритого типу з короткою відповіддю, завдання відкритого типу з розгорнутою відповіддю) доцільно вказувати в тексті контрольної чи самостійної роботи, тоді буде чітка аргументація поставленої вчителем оцінки при перевірці;

не варто захоплюватися лише тестовими формами контролю;

— обов'язково в процесі вивчення теми слід застосовувати усний контроль, самостійні роботи на перевірку вміння розв’язувати і правильно оформляти завдання;

— недоцільно складати чи застосовувати тестові роботи із завищеним рівнем вимог; учні, розумові здібності яких низькі, також мають право на успіх і частина питань має бути посильними і для них. [11, с. 10]

І, навчаючи, будь-який педагог повинен обов’язково враховувати все: індивідуальні особливості дитини, її характеру, психічний і фізичний розвиток, його особливості, інтереси і такі дані, як рівень засвоєння знань, здібності до засвоєння, які вчитель може отримати після проведення тестів.

Зауважимо, що при проведенні тестування обов’язково необхідно додержуватися основних вимог:

— відповідність виду запропонованого завдання поставленій меті, змісту, умовам тестування;

— визначення рівня складності залежно від мети тестування;

— визначення якими засобами під час тестування можна користуватися, а якими — ні;

— попередня кількість завдань повинна включати завдань більше, ніж остаточна, оскільки не всі завдання не витримають перевірку на придатність;

— обговорення запропонованих завдань з досвідченими вчителями з метою визначення їх відповідності цілям перевірки;

— складання інструкції для учнів і перевірка її разом із завданнями на невеликих групах учнів;

— врахування неправильних відповідей учнів при складанні неправильних відповідей;

— визначення коефіцієнта кореляції тесту.

ВИСНОВКИ Таким чином, проблема контролю знань завжди була і залишається актуальною. Психолого-педагогічні дослідження у галузі контрольно-оцінної діяльності дозволяють стверджувати, що дана проблема виникла як відповідь на запит суспільства щодо забезпечення високої якості підготовки підростаючого покоління та як практична потреба вчителів-практиків щодо розробки більш об'єктивних критеріїв та шляхів оцінювання ефективності навчального процесу.

Контроль не повинен мати вирішального значення у оцінюванні рівня розвитку учня, його успіхів у процесі пізнання. Контроль і оцінка знань, умінь і навичок учнів є невід'ємним структурним компонентом навчального процесу.

При правильній організації навчально-виховного процесу контроль сприяє розвитку пам’яті, мислення та мови учнів, систематизує їхні знання, своєчасно викриває прорахунки навчального процесу та служить їх запобіганню.

Вимоги до оцінювання знань учнів розкриваються у працях відомих педагогів, у різних нормативних документах і постановах, творчих пошуках методистів і вчителів-практиків. Але загальна сутність їх не змінюється. Існують, правда, певні особливості оцінювання, що визначаються за ступенем включення в навчальну діяльність, за ставленням учня до школи, до співпраці з однокласниками й учителем тощо. Вимоги до оцінювання знань також враховують і систему оцінювання, яка існує в нашій школі сьогодні.

Таким чином, систематичне використання різних видів, методів і форм контролю знань, умінь та навичок учнів позитивно впливає на підвищення рівня навчальних досягнень учнів початкової освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров Ю. П. Таємниці педагогічної майстерності: Навчальний посібник. — М.; Воронеж: МПСИ, МОДЕК, 2004. — 431 с.

2. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. — М.: Наука, 1977. — 380 с

3. Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функции оценки обучения школьников: Экспериментальное педагогическое исследование. — М.: Педагогика, 1984. — 296 с

4. Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функции оценки учения школьников. — М.: Педагогика, 1984. — 427 с.

5. Амонашвили Ш. А. Обучение. Оценка. Отметки. — М.: Знание, 1980. — 376 с

6. Баханов К. О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання в школі: Монографія. — Запоріжжя: Просвіта, 2000. — 160 с.

7. Бех І. Д. Педагогіка і психологія // Педагогічна думка. — 1996. — № 4.

8. Біда О. А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. — К., Ірпінь: ВІФ «Перун», 2000. — 400 с

9. Бондар В.І. Дидактика. — К.: Либідь, 2005. — 264 с.

10. Бурлуцька І.І. Тестовий контроль: за і проти / Сучасні форми контролю знань з предметів припродничо-математичного циклу (збірник інтернет-семінару), Черкаси — 2012

11. Воропай С. В. Ефективність тестового контролю / Сучасні форми контролю знань з предметів припродничо-математичного циклу (збірник інтернет-семінару), Черкаси — 2012

12. Гацьковська Т. Незалежне тестування: цього року ще добровільно. //Дзеркало тижня.2006. 29 квітня

13. Гулідов І.М. Педагогічний контроль і його забезпечення: навчальний посібник. — М.: ФОРУМ, 2005. -240 с.

14. Ільїна Т.А. Педагогіка: Курс лекцій. — М.: Просвещение, 1984. — 496 с.

15. Контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи. Методичні рекомендації / Авт. колектив: Бібік Н.М., Савченко О. Я., Байбара Т. М., Вашуленко М. С. та ін. — К.: Початкова школа, 2003. — 128 с

16. Корольова Н. А. Проблеми тестового контролю / Сучасні форми контролю знань з предметів припродничо-математичного циклу (збірник інтернет-семінару), Черкаси — 2012

17. Лернер І.Я., Скаткін М. М. Методи навчання. — К.: Початкова школа, 2006. — 234 с.

18. Лозова В.І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. — Харків: «ОВС», 2002. — 400 с

19. Люблинская А. А. Учителю о психологии младшего школьника: Пособие для учителя. — М.: Просвещение, 1977. — 224 с

20. Люлько С. В. Переваги та недоліки тестового контролю / Сучасні форми контролю знань з предметів припродничо-математичного циклу (збірник інтернет-семінару), Черкаси — 2012

21. Методичні рекомендації Міністерства освіти і науки України щодо використання тестових технологій на уроках природничих дисциплін та підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання від 20.03.07 № 1/9−164

22. Микитась В. Давньоруські студенти і професори. — К.: Абрис, 1994. — 288 с.

23. Морозова А. В. Класифікація тестів та тестових завдань / Сучасні форми контролю знань з предметів припродничо-математичного циклу (збірник інтернет-семінару), Черкаси — 2012

24. Об'єкти, функції і види контролю і оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів // Початкова школа. — 2008. — № 10.

25. Остапенко Л. А. Тести як засіб діагностування навчальних досягнень учнів / Сучасні форми контролю знань з предметів припродничо-математичного циклу (збірник інтернет-семінару), Черкаси — 2012

26. Педагогіка. Частина І. Загальні основи педагогіки. Теорія навчання (дидактика): Навчальний посібник для студентів педагогічних закладів / В. Л. Омельченко, С. В. Омельченко, С. Г. Мельничук. — Кіровоград. — 1997

27. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: В 5-ти т. — Т.3. К.:Рад. школа. — 1977. — С.167

28. Електронний ресурс — Щелухіна А. С. Використання інформаційних технологій на уроці історії // Освітній портал // http: //www.rusedu.info/Article1100.html

29. Електронний ресурс — Біктімірова Г. Н., Міначева Д. Н. Тестування як метод контролю якості засвоєння навчального матеріалу студентами; Вісник ТИСБИ — № 3. — 2 008 // http://www.tisbi.org/science/vestnik/2008/issue3/biktimirova.html

30. Електронний ресурс — Акімова В. М. Тестування як форма навчання і контролю; Освітній портал // http: //akimova1956.narod.ru/test.html