Поняття мотивації навчальної діяльності

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Мотивація до навчання — одна із головних умов реалізації навчально-виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування мотивації у учнів до навчально0пізнавальної діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. ЇЇ актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановою завдань формування у школярів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенції, активної життєвої позиції, здійснення в єдності ідейно — політичного, трудового, морального виховання учнів, введенням профільного навчання у старших класах. Соціальний заказ суспільства вимагає від закладів освіти підвищення якості навчання та виховання, розвиток та формування конкуренто спроможного випускника, запобігання формалізму в оцінці результатів труда учнів та вчителів.

Проблема формування мотивації знаходиться на стику навчання й виховання. Це означає, що увага педагогів та психологів повинна бути не тільки спрямована на здійснення учнем навчання але і на те, як і що відбувається у розвитку особистості учня в процесі навчально-пізнавальної діяльності. Формування мотивації - це виховання у дітей та учнівської молоді ідеалів, створення системи цінностей, пріоритетів соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з активною поведінкою учня, що означає взаємозв'язок між усвідомленими та реально діючими мотивами.

На жаль, сьогодні пересічний учитель і типовий навчальний заклад орієнтовані переважно на підтримування зовнішньої мотивації у вигляді контролю, наказів та вимог. Така практика згубно позначається на внутрішній мотивації, веде до поступового зниження інтересу учнів до навчання. У сучасній школі потрібно здійснити радикальні зміни з удосконаленням внутрішньої мотивації учнів.

Сучасне навчання повинне бути гуманним та індивідуалізованим, а у традиційних підходах до уроку це зробити неможливо, та й зміст сучасних підручників дає знання учням у готовому вигляді. Тільки діяльнісний підхід до сучасного уроку дозволяє перебороти сформовані традиції. Аналіз сучасних підходів до планування уроку дозволяє зробити висновок про те, що сучасне навчання все більше набуває рис рефлексивності, в яких створюються передумови для перетворення як учня, так і вчителів у суб'єкти, які самозмінюються в навчальній діяльності.

Мета дослідження: висвітлити теоретичні основи мотивації навчальної діяльності.

Об'єкт дослідження: навчальна діяльність в загальноосвітній школі.

Предмет дослідження: особливості формування мотивації навчальної діяльності учнів на уроках іноземної мови в загальноосвітній школі

Методи дослідження: теоретичні, порівняльні, експериментальні.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Види мотивації

Визначальним компонентом організації навчальної діяльності є мотивація. Вона може бути внутрішньою або зовнішньою щодо діяльності, однак завжди є внутрішньою характеристикою особистості як суб'єкта цієї діяльності. Передумовою успіху в ній є сформованість спонукальної сфери, розвиток якої потребує цілеспрямованого педагогічного впливу.

Мотив — спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб людини. Під мотивом розуміють внутрішню позицію особистості. Одним з найважливіших моментів, що розкриває сутність ставлення школярів до навчання, є сукупність мотивів. При цьому під мотивом навчання ми маємо на увазі те, заради чого вчиться дитина, що спонукує її вчитися. Праці Л.І. Божович мали велике значення для розвитку проблеми мотивації навчання. Перспективним для подальшого розвитку цієї галузі знання є її положення про взаємозв'язок мотивів зі спрямованістю особистості та її ставлення до навколишньої дійсності, а також про структурність мотивації. Пов’язаний він із задоволенням наявних потреб суб'єкта діяльності, а тому відіграє спонукальну функцію, зумовлює предметну спрямованість активності людини. Розрізняючи мотиви, учень розуміє, чому потрібно вчитися, але це може і не спонукати його до навчальної діяльності.

Мотивація — система спонукань які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість.

Навчальна мотивація ґрунтується на потребі, яка стимулює пізнавальну активність дитини, її готовність до засвоєння знань. Потреба не визначає характеру діяльності, її предмет окреслюється тоді, коли людина починає діяти. Спонукальна (мотиваційна) складова навчальної діяльності охоплює пізнавальні потреби, мотиви і сенси навчання. Важливою умовою учіння є наявність пізнавальної потреби і мотиву самовдосконалення, самореалізації та самовираження. Емоційне переживання пізнавальної потреби постає як інтерес.

Навчальна мотивація визначається як вид мотивації, включений у певну діяльність, у цьому разі навчальну діяльність. Як підкреслює провідний психолог, який вивчає мотивацію навчальної діяльності, А. К. Маркова, «мотивація навчання складається з ряду постійно змінюваних спонук» [1, с. 118]. Тому при аналізі мотивації навчальної діяльності головне не тільки визначити домінуючу спонуку (мотив), але врахувати всю структуру мотиваційної сфери людини.

Отже, у психологічній літературі різні автори виділяють різні види мотивів навчальної діяльності. Так, Л.І. Божович вказує, що для дітей різного віку не всі мотиви мають однакову спонукальну силу. Одні з них є основними, інші - другорядними, побічними, що не мають самостійного значення; які так чи інакше підпорядковані провідним мотивам. Таким провідним мотивом може виявитися прагнення завоювати місце відмінника в класі, бажання здобути вищу освіту, інтерес до самих знань.

У дослідженні Н.Н. Власової можна побачити також два плани мотивації - довільний і мимовільний. Довільний план мотивації виявляється тоді, коли мотиви в учня викликаються довільно без сторонньої допомоги.

Мимовільний план мотивації виявляється в тому разі, якщо мотиви хтось спеціально формує [4, с. 54].

В. Апельт виділив такі мотиви навчання: соціальні (борг і відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання, прагнення зайняти визначену позицію щодо навколишніх, дістати їхнє схвалення); пізнавальні (орієнтація на оволодіння новими знаннями, закономірностями, орієнтація на засвоєння способів здобуття знань); комунікативні (спілкування з однолітками, дорослими); саморегуляції (орієнтація на здобуття додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення) [5, с. 72].

П.М. Якобсон виділяє кілька типів мотивації, пов’язаної з результатами навчання [6, с. 48]:

1) мотивація, що умовно може бути названа «негативною». Під негативною мотивацією П. М. Якобсон має на увазі спонукання школяра, викликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, що можуть виникнути, якщо він не буде вчитися (докори з боку батьків, учителів, однокласників). Така мотивація не приводить до успішних результатів;

2) мотивація, що має позитивний характер, але так само пов’язана з мотивами, закладеними поза самою діяльністю. Ця мотивація виступає у двох формах. В одному випадку така позитивна мотивація визначається вагомим для особистості соціальним устремлінням (почуття боргу перед близькими). Інша форма мотивації визначається вузькоособистісними мотивами: схвалення навколишніх, шлях до особистого благополуччя;

3) мотивація, що лежить у самій навчальній діяльності (мотивація, пов’язана безпосередньо із цілями навчання, задоволення допитливості, подолання перешкод, інтелектуальна активність).

На думку А.К. Маркової та її співробітників, існує три типи ставлення школяра до навчання:

1) негативне (бідність і вузькість мотивів, пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату, несформованість уміння ставити цілі, подолання труднощів);

2) байдуже (чи нейтральне), яке характеризується такими самими особливостями, що й негативне ставлення;

3) позитивне (аморфне, нерозчленоване) (хитливі переживання новизни, допитливості, ненавмисного інтересу; розуміння й первинне осмислення цілей, поставлених учителем). Крім того, ці автори виділяють рівні, етапи, якості та прояви мотивів навчальної діяльності. Мотиви можна поділити таким чином:

— пізнавальні - якщо в учня в ході навчання переважає спрямованість на зміст навчального предмета;

— соціальні - якщо в учня виражена спрямованість на іншу людину в ході навчання.

І пізнавальні, і соціальні мотиви мають рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння здобутих знань) та мотиви самоосвіти (орієнтація на здобуття додаткових знань). Соціальні мотиви можуть мати такі рівні:

— широкі соціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання);

— вузькі соціальні чи позиційні мотиви (прагнення зайняти визначену позицію у відносинах з навколишніми);

— мотиви соціального співробітництва (орієнтація на різні способи взаємодії з іншою людиною).

Мотиви названих видів і рівнів можуть проходити у своєму становленні такі етапи:

1) актуалізація первинних мотивів;

2) постановка на основі цих мотивів нових цілей;

3) позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей;

4) поява на цій основі нових мотивів;

5) супідрядність різних мотивів.

Якості мотивів можуть бути змістовними, пов’язаними з характером навчальної діяльності, і динамічними, пов’язаними з психофізіологічними особливостями дитини. На основі досліджень (А.Н. Леонтьєв, Л.І. Божович, Г.І. Щукіна, А.К. Маркова) сформовано загальну картину вікової динаміки мотивів на-вчання. Причому вони відзначали, що особливості мотивів і пізнавальнихінтересів учнів різного віку не є фатально неминучими [3, с. 82]. Як і будь-який інший вид, навчальна мотивація визначається рядом специфічних для цієї діяльності факторів:

— самою освітньою системою, освітньою установою, де здійснюється навчальна діяльність;

— організацією освітнього процесу;

— суб'єктними особливостями учнів (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями тощо);

— суб'єктними особливостями педагога, насамперед, системою ставлення його до учня, до справи;

— специфікою навчального предмета.

Виділяють п’ять рівнів навчальної мотивації:

1. Високий рівень шкільної мотивації, навчальної активності. У таких дітей є пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати всі пропоновані вимоги. Учні чітко слідують усім вказівкам учителя, сумлінні й відповідальні, сильно переживають, якщо одержують незадовільні оцінки.

2. Гарна шкільна мотивація. Учні успішно справляються з навчальною діяльністю. Подібний рівень мотивації є середньою нормою.

3. Позитивне ставлення до школи, але школа залучає таких дітей до позашкільної діяльності. Такі діти досить добре почувають себе в школі, щоб спілкуватися з друзями, з учителями. Пізнавальні мотиви в таких дітей сформовані меншою мірою, навчальний процес їх мало приваблює.

4. Низька шкільна мотивація. Ці діти відвідують школу неохоче, пропускають заняття, на уроках часто займаються сторонніми справами, іграми, мають серйозні труднощі в навчальній діяльності.

5. Негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація. Такі діти зазнають серйозних труднощів у навчанні: не справляються з навчальною діяльністю, мають проблеми у спілкуванні з однокласниками, конфліктують з учителями. Вони сприймають школу як вороже середовище, перебування в якому є нестерпним. Але якою б не була мотивація, навіть найбільш позитивною, вона створює лише потенційну можливість розвитку учня, оскільки реалізація мотивів залежить від постановки мети для самих учнів.

Навчальна діяльність відбувається під впливом внутрішнього мотиву, коли пізнавальна потреба зустрічається з предметом діяльності. Докладно залежність успішності навчальної діяльності від мотивації розглянута Г. Клаусом. Він зазначав, що «установки на навчання та на його предметний зміст справляють найбільш стійкий вплив на активне присвоєння, перебіг цього процесу та його успішність» [8, с. 34]. Виходячи із цього, він виділив позитивну й негативну мотивацію. На його думку, людина із сильним бажанням опанувати знання буде вчитися без зовнішнього примусу, одержуючи від своїх знань задоволення, виявляючи наполегливість. Основним же мотивом навчальної діяльності в умовах традиційного навчання виявляється для школяра оцінка. Навчально-пізнавальні мотиви, пов’язані зі змістом і процесом навчання, не відіграють провідної ролі протягом усього навчання. Незважаючи на те, що навчально-пізнавальна мотивація не є для школярів основним фактором спонукання, саме в цій групі мотивів відзначаються найбільш суттєві зміни протягом навчання. Розвиваються пізнавальні інтереси дітей, формується вибірковість щодо окремих навчальних предметів.

Проблема мотивації в навчанні виникає по кожному шкільному предмету. Однак особливо гостро стоїть проблема мотивації вивчення іноземних мов в загальноосвітній школі. Дослідники питання мотивації наводять дані про зниження її від класу до класу. При цьому до моменту вивчення іноземної мови і на самому початку в учнів, як правило, висока мотивація. Їм хочеться розмовляти на іноземній мові з ровесниками; принадною виявляється можливість декламувати вірші і співати пісні на іноземній мові; читаючи дізнаватись про інші країни. Словом майже у всіх є бажання володіти іноземною мовою, вміти спілкуватись безпосередньо, через книгу і листування. Але от починається процес оволодіння іноземною мовою і відношення учнів міняється, багато розчаровуються. Адже цей процес передбачає період накопичення «будівельного матеріалу», стадію неминуче примітивного змісту, подолання різноманітних складностей, що відсуває досягнення мети, про яку мріялось. В результаті зменшується мотивація зникає зустрічна активність, слабне воля, спрямована на оволодіння іноземними мовами, знижується успішність в цілому, яка в свою чергу негативно впливає на мотивацію. Такою є ситуація пов’язана з вивченням іноземної мови в школах і вузах.

Виникає питання: чи не є спад мотивації з усіма його наслідками об'єктивним процесом, якому неможливо протистояти? На щастя, це спростовує досвід кращих вчителів, учні яких успішно оволодівають іноземною мовою у необхідних межах. Вони відчувають свій прогрес і почуваються задоволеними від цього, тому висока мотивація супроводжує весь період їх навчання, значно підкріплюючи його. Після закінчення школи такі учні включаються в спецгрупи, вони використовують набуті навички і вміння з професійною метою, при написанні курсових і дипломних робіт, вони активні на міжнародних форумах молоді, виступаючи в якості перекладачів. Отже, існує можливість збереження і розвитку мотивації учнів до вивчення іноземної мови.

Психологи вивчаючи характер спонукальних сил і способи їх регуляції в навчанні, встановили різноманітність мотиваційної сфери людини, її складну структуру. По перше на неї можуть впливати соціальні мотиви, що визначаються потребами суспільства; у сукупності вони складають зовнішню мотивацію, яка існує у двох різновидах: як широка соціальна мотивація і вузькоособиста. По-друге на мотиваційно-спонукальну сферу людини може впливати і характер діяльності як такої. Це так звана внутрішня мотивація; її підвидом є мотивація успішності. Як зовнішня, так і внутрішня мотивації можуть носити позитивний і негативний характер; в цих випадках прийнято говорити про позитивну і негативну мотивації. Існує, зрештою, і такий різновид мотивації, як дальня (дистантна, відстрочена) і близька (актуальна).

Існує кілька видів мотивації стосовно іноземної мови.

Точну характеристику широкої соціальної мотивації (різновид зовнішньої) дає П. М. Якобсон: «Така мотивація процесу навчання пов’язана з досить гострим почуттям громадянського обов’язку перед країною, перед рідними, близькими людьми, пов’язана з думками про навчання, як про дорогу до засвоєння великих цінностей культури, як засіб, що дозволяє нести людям добро і користь, з уявою про навчання, як шлях до здійснення свого призначення в житті». Так, для учнів основою для оволодіння іноземною мовою може стати перспектива участі в різноманітних міжнародних форумах.

Другий різновид зовнішньої мотивації - вузькоособистісна — визначає відношення до оволодіння іноземною мовою, як способу самоствердження, а інколи як шлях до особистого благополуччя. Тут можливий досить широкий діапазон морального плану: від громадянських мотивів до вузькоегоїстичних. Зовнішня мотивація, як правило, буває дистантною, далекою мотивацією, розрахованою на досягнення кінцевого результату навчання. Тим не менше її стимулюючий вплив на процес навчання може бути досить сильним. Вона на самому початку, а іноді ще й до вивчення іноземної мови націлює учнів на кінцеву мету. Важливо тільки будувати процес навчання таким чином, щоб учні в кожній його точці відчували сходження до поставленої мети, корисні рекомендації на цей рахунок наводяться Н.Є. Кузовлєвою, яка вважає що для посилення впливу широкої соціальної мотивації слід створювати спеціальні власне методичні засоби наочної презентації, що вказують на значення знань іноземної мови для найрізноманітніших спеціальностей: можна використовувати кінофільми, уривки з художніх творів і соціально-політичної літератури все це може наблизити і зробити відчутною далеку мету, створивши готовність до затрат часу і сил. Проте тут зовнішня мотивація змикається з внутрішньою і підкріплюється нею. При цьому якщо зовнішня мотивація виконує «стратегічну роль» задаючи ззовні рух на увесь період навчання, то внутрішня мотивація — «тактичну». Ця мотивація є близькою і актуальною, адже навчальний процес повинен бути побудований таким чином щоб учні на кожному уроці відчували радість від задоволення потреб, специфічних для предмету іноземна мова.

Основні різновиди внутрішньої мотивації - комунікативна, лінгвопізнавальна і інструментальна. Лінгвопізнавальна мотивація заключається у позитивному відношення учнів до самого мовного матеріалу, до вивчення основних властивостей мовних знаків. Уявляється, що можливі два шляхи її формування: опосередкований, тобто через комунікативну мотивацію, безпосередній, шляхом стимулювання пошукової діяльності учнів в мовному матеріалі.

Щоб зацікавити учнів мовним «будівельним матеріалом» необхідно, по-перше, звести до мінімуму часовий розрив у роботі над мовним матеріалом і його використанням у мові, тобто побудувати роботу над мовним матеріалом таким чином, щоб учні бачили мовну перспективу його застосування. Наприклад: засвоюється словниковий матеріал по темі «Урок іноземної мови»; бажано на цьому ж уроці чи в крайньому разі на наступну спонукати учнів до його використання в умовних ситуаціях: «Розкажи своєму другові, що ви робите на уроках іноземної мови, і запитай, як вони вивчають іноземну мову».

По-друге, треба надавати установці, яка стосується роботи над мовним матеріалом, цілеспрямований мовний характер: «Зараз ми засвоїмо такий словниковий матеріал; він буде потрібний нам для бесіди про …, для розігрування п'єски, при читанні оповідання…» І в цьому випадку створюється мовна перспектива.

По-третє, мовний матеріал, що підлягає засвоєнню на уроці, потрібно орієнтувати на одну тематичну область, навіть якщо він включає і позатематичний матеріал, типу мовних кліше, модально-оцінювальної лексики і граматичних явищ. В цьому випадку весь шлях до засвоєння мовного матеріалу через тренування до використання буде побудований на одній змістовній основі, що в кінцевому результаті істотно для вирішення комунікативних задач.

«Різнотемність» позбавляє урок цілісності, вносить сумбур в ситуації, що негативно впливає на мову. І дійсно, важко уявити собі як можна з'єднати на одному уроці в комунікативному акті, лексику на тему «Одяг» і «Фрукти та овочі», або «Урок англійської мови» і «Підготовка до подорожі».

Отже, учні повинні відчувати необхідність в мовному матеріалі для розширення і поглиблення своїх мовних можливостей.

Доцільно тому час від часу звертатися до прийому, що виявляє цей зв’язок. Вчитель каже: «Сьогодні ми будемо говорити про… Які слова і вирази нам можуть для цього знадобитися?». Таким чином створюється потреба в нових словах. Учні називають на рідній мові потрібні їм слова і всіма своїми думками «виходять на зустріч» з їх іншомовними еквівалентами, що повідомляються вчителем. Мотивація при цьому зростає; помічено також, що і відкладення в пам’яті також підсилюється.

Однак не тільки відчутна комунікативна «вага» мовного матеріалу може викликати лінгвопізнавальну мотивацію. В навчальному процесі по іноземній мові важливо стимулювати безпосередній інтерес до мови як такої.

Вчителю потрібно зуміти втілити багаті загальноосвітні можливості іноземної мови, а це означає - зосередити увагу учнів на самій мові на її здатності давати імена речам, ідеям процесам, на ідіоматиці, на лінгвокраїнознавчому слові, на етимології, зрозуміло, якщо ці явища можуть бути пояснені на матеріалі шкільного мінімуму. З цією метою слід надати роботі над мовою характер пошукової, по-шкільному дослідницької діяльності, в результаті якої в учня розвивається філологічна пильність, вміння бачити за безпристрасним мовним знаком значення і зміст.

Велику роль у цьому відношенні відіграє розвиток мовної здогадки. Раптові «просвітлення» з приводу того чи іншого значення слова, виразу і граматичної форми дають учням велике задоволення і мотивують подальший лінгвістичний пошук. Вправляння в мовній здогадці можуть бути такими ж захоплюючими як і вирішення кросворду. Тому слід постійно спонукати учнів до мовної догадки, націлюючи увагу учнів на «підказки» і опори в самому матеріалі. Вправлення в мовній здогадці повинні супроводжувати процес навчання, починаючи з молодших класів, Важливо також спонукати учнів до накопичення мовного матеріалу. Для цього рекомендується застосовувати різноманітні мовні ігри, органічно включаючи їх в урок. Атмосфера азарту, дух змагання, радість перемоги активізують сприйняття і запам’ятовування. Ігри — змагання, пов’язані з групуванням мовних явищ на основі якогось принципу, сприяють перебору слів граматичних форм, графем в момент найбільш напруженої роботи мозку, і ще гарантує запам’ятовування. Тут маються на увазі ігри типу: «Який ряд загадає більше слів на тему…», «Який ряд швидше зробить…». З допомогою гри можуть бути засвоєні всі необхідні сторони мовного знаку, поборені особливі складності функціональної і формальної властивостей.

Вчителю потрібно тільки ясно уявити собі методичний потенціал кожної окремої гри, і її методичний «виграш».

Важливим видом внутрішньої мотивації є також інструментальна мотивація, тобто мотивація що випливає з позитивного відношення учнів до певних видів роботи.

Дидакти і педагогічні психологи в наш час все більше уваги приділяють методиці учнів. В формі нейтрального сприйняття її одержати неможливо. Звідси лозунг: «Вчити вчитися,» тобто «включати учня в самостійну навчальну діяльність, покласти його на позицію суб'єкта цієї діяльності, спрямувати і організувати цю діяльність таким чином, щоб учень приходив до відкриття тих чи інших фактів і законів, виробляв переконання, оволодівав методами вирішення задач, які йому пропонуються при вивченні того чи іншого навчального матеріалу».

Справа вчителя — керувати самостійною діяльністю учнів. Для цього потрібно по-перше намітити конкретну мету, до якої вони повинні прийти, познайомившись з тим чи іншим мовним фактом; по-друге, спеціальними прийомами сприяти концентрації уваги учнів на суттєвих ознаках мовного матеріалу.

Одним з прийомів, з яким слід познайомити учнів при роботі над розширенням лексичного запасу, є створення картотеки і вміння керувати нею. На початковому етапі вона може складатися з карток з малюнками на зворотному боці яких написано відповідне слово на іноземній мові, на наступних етапах доцільно спонукати учнів до складання картотеки по тематичному принципу. Таку картотеку вони зможуть поповнювати від класу до класу. При цьому важливо переконати учнів у використанні картотеки. В основі навчання, мові належить концентричний принцип, що передбачає планомірне розширення тематики, тому є зручним мати під рукою тематично впорядкований матеріал: його можна легко «проінтегрувати» перед подальшим поповненням по даній темі.

Подібний зміст має складання власних граматичних довідників («граматичних зошитів»), які також поповнюються від класу до класу. Граматичні явища в них слід зображати в таблицях і схемах, виділяючи кольором формальні ознаки. В цьому випадку узагальнений характер граматики виявиться особливо наочно. Такі граматичні довідники, складені самими учнями, є ефективним засобом систематизації граматичного матеріалу і отже, найважливішим пунктом закріплення граматичної бази.

Раціональні прийоми роботи над мовою можуть бути зроблені надбанням учнів. Так, учням слід розповісти про способи складання програми висловлювання і її перевагах. Складання програми висловлювання, що передбачає перебір смислової інформації в єдності з мовними засобами вираження є активним розумовим процесом, який значно сприяє збагаченню можливостей учнів. Готуючись до висловлювання, учень складає план у вигляді тез чи питань і до кожного пункту плану підбирає потрібні опори: це можуть бути слова, словоформи, словосполучення і речення. Якість висловлювання знаходиться у прямій залежності від складеної програми, при цьому учень відчуває себе справжнім господарем становища, що керує семантикою свого висловлювання.

Раціональні прийоми навчання повинні використовуватися учнями і при оволодінні іншомовним читанням. Читаючи текст, учні повинні керувати, зокрема, таким правилом: охопити ціле, яке допоможе з’ясувати деталі, зменшить ступінь невизначеності, підкаже узагальнений зміст тексту. При цьому треба вміти здобувати користь із заголовків, малюнків, таблиць, схем, що супроводжують текст, бачити в них інформаційну опору.

В результаті такого підходу учні будуть озброєні методичним інструментарієм для подальшого вдосконалення навичок і вмінь з іноземної мови, що спонукає їх по мірі оволодіння знаннями і способами діяльності, систематично виявляти активне ставлення до набутих знань і до самого процесу пізнання.

Названі тут види і підвиди мотивації є потенційними в деякій мірі. Чи будуть пробуджені ці сили, що тонізують навчання, чи перетворяться вони в реальну рушійну силу процесу навчання, залежить від вчителя. У його функцію, отже, входить виховання мотивів навчання, тобто створення засобами даного предмету основ для виклику відповідних мотивів.

1.2 Способи формування мотивації на уроках іноземної мови

В методиці викладання іноземної мови на початковому етапі гостро стоять питання: як допомогти дитині якомога скоріше перебороти мовний бар'єр та привити йому любов до іноземної мови. Тому важливо зацікавити учнів до вивченням іноземної мови на початковому етапі, викликати в них позитивне ставлення до предмета, вмотивувати необхідність і значущість володіння іноземною мовою як необхідним засобом міжкультурного спілкування. Початкова школа покликана забезпечити наступність і безперервність процесу навчання іноземної мови у всьому курсі середньої школи, сформувати базові навички і вміння, потрібні для подальшого розвитку комунікативної компетенції в основній і в старшій школі. Вона має виховувати комунікативні потреби у пізнанні інших країн і народів. Молодші школярі не мають об'єктивної природної потреби у вивченні іноземної мови. Засобом спілкування вдома, у школі, серед однолітків є рідна мова. А це означає, що процес навчання іноземної мови у початковій школі необхідно вмотивовувати, оскільки без мотиву жоден вид діяльності не буде успішним. Тому мотивація виступає вихідним психологічним чинником успішного оволодіння молодшими школярами іноземною мовою. Вчителю необхідно організувати навчальний процес таким чином, щоб у дітей було постійне бажання вивчати іноземну мову. На першому уроці слід провести бесіду з учнями про іноземні мови, країни, де розмовляють англійською мовою, про героїв казок та мультфільмів з англомовних країн, а також поцікавитись думкою учнів з приводу необхідності вивчення англійської мови. Після такої бесіди можна переходити до навчання.

Навчальна мотивація молодших школярів залежить від наявності й рівня розвитку в них інтересів до навчального процесу. Тому вчителю необхідно підбирати цікавий матеріал, що найбільш цікавить дітей такого віку. Також потрібно підбирати факти, що пов’язані з їх власним життям, зі справами близьких і знайомих людей. Підвищенню мотивації сприяє постійна зміна видів навчальної діяльності, використання різноманітних вправ, аудіозаписів. Молодші школярі із задоволенням слухають іншомовні звуки та слова, повторюють їх.

Їм подобаються короткі смішні оповідання, сценки, діалоги, в яких беруть участь діти, тварини. Вони з цікавістю читають казки іноземною мовою.

Головним є не втратити початкову мотивацію, а навпаки, всіляко підсилювати її. Цього можна досягати двома способами. Перший спосіб — бачити успіхи і не помічати невдачі. Адже невдача веде до розчарування — розчарування веде до браку мотивації - брак мотивації веде до прямої відмови зробити ще одну спробу.

І навпаки, успіх веде до перемоги — перемога веде до мотивації - мотивація веде до бажання перемагати — і до нових успіхів. Другий спосіб — «навчати, граючись» або «граючись, навчати». «Гра є одним із найхарактерніших виявів дитячої природи, що має велике значення у формуванні особистості людини», стверджував Ж. Ж. Руссо. Гра у навчальному процесі створює мотивацію, збуджує інтерес, розвиває комунікативні навички. Під час гри дитина позасвідомо, без напруги засвоює і закріплює надзвичайно багато матеріалу.

Як відомо, урок іноземної мови у загальноосвітній школі обов’язково має бути оснащений унаочненням.

До цього зобов’язує той факт, що домінуючим у цьому віці є образне мислення. У зв’язку з цим будь-яке дидактично доцільне і методично виправдане використання предметного або картинного унаочнення, яке методично доцільно супроводжує певну іншомовну лексичну одиницю (слово, словосполучення), зв’язне мікровисловлювання тощо є ефективним засобом впливу на пам’ять і процес усвідомлення значення такої одиниці.

Психологи довели, що в учнів початкової школи переважає мимовільна увага, тому недоцільно у навчанні повною мірою розраховувати лише на довільну увагу, яка вимагає значних вольових зусиль.

Тому визначальною умовою привернення уваги у цьому віці є широке застосування яскравих ілюстрацій, тобто засобів навчання, що впливають на мимовільну увагу, особливо через яскраве зорове унаочнення.

Саме такі засоби можна вважати цілком адекватними цілям і завданням навчання у початковій школі.

Багато уваги на уроках іноземної мови ми приділяємо використанню цікавого, яскравого наочного матеріалу, що підвищує ритм заняття, підвищує інтерес, тобто безпосередньо впливає на мотивацію учня.

Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці є активізація пізнавальної діяльності.

Тому щоразу, обдумуючи урок, учитель має спочатку розв’язати принципове завдання, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу — повідомлення, евристична бесіда, відкриття, роздум, розв’язання проблеми, самостійна робота тощо.

Необхідно перетворити кожний урок на урок спілкування, мислення, де істина постає як суперечка про істину, як діалог.

З метою активізації пізнавальної діяльності, я на кожному уроці застосовую елементи інтерактивних технологій, творчі проблемні завдання, що забезпечують розвиток тих здібностей і якостей, які перебувають у стадії формування.

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ В УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

2.1 Мотивація навчальної діяльності як засіб розвитку пізнавальної діяльності учнів

Формування мотивації у учнів до навчально-пізнавальної діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. Соціальний заказ суспільства вимагає від закладів освіти підвищення якості навчання та виховання, розвиток та формування конкуренто — спроможного випускника. На жаль, з кожним роком діти все більш втрачають зацікавленість до навчання. Серед проблем, що постають перед сучасною освітою, є одна, яка кожного дня набуває все більшої актуальності. Це проблема низького рівня знань учнів. Також, можна виділити ще ряд проблем. Серед них можна назвати відсутність пізнавальних інтересів, психологічну неготовність до навчання, негативне ставлення в деяких родинах до школи та вчителів, де батьки мали власний сумний досвід.

Однією з проблем, що заслуговує особливої уваги, є відсутність інтересу до навчання, небажання дитини ходити до школи. Мотивація, її формування й корекція лежать в основі шкільних успіхів та негараздів. Низька успішність, шкільна дезадаптація, недостатній рівень культури, що безпосередньо впливає на поведінку і спілкування учня, ще далеко не повний перелік труднощів.

В процесі анкетування виявлено, що 98,8% учнів початкової школи з радістю відвідують заняття, але 1,2% учнів мають негативне відношення до школи, що стосується середньої школи то 94,6% учнів відповіли, що їм цікаво на уроках, а 5,4%(22учні) не хочуть ходити до школи. У старшій школі 88,6% учнів із задоволенням навчаються у школі, їм цікаво на уроках, вони хочуть більше знати, але 11,4% учнів виявили негативне відношення до навчання. 13 учнів 10 класу сказали, що їх змушують навчатися батьки, а 12 учнів 11 класу вказали, що навчаються, щоб не відставати від товаришів.

У дітей присутня сильна потреба у спілкуванні з однолітками, вони охоче відгукуються на групові форми роботи з інтерактивними методами навчання, де є можливість суперничати, вигравати, все це також позитивно впливає на бажання вчитися.

Нерідко буває, що інтерес до навчального предмету, пробуджений вчителем, переростає в глибокий інтерес до певної галузі науки і визначає вибір життєвого шляху. Зацікавлений своїм предметом, з творчим підходом до їх викладання, широкою обізнаністю та ерудицією вчитель власним прикладом впливає на учнів. Школярам подобається в улюблених для них учителях, крім цих вмінь та знань такі риси їх особистості, як чуйність, сердечність, уважність до запитів та інтересів дітей. Поведінка вчителя, його моральне обличчя — все це важливі фактори виховання позитивного мотиву учіння.

Не менш важливою є роль батьків. Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від певних особливостей поведінки батьків якщо вони допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома. У таких родинах діти оточені теплом та любов’ю, а методи контролю й підтримки дисципліни характерні скоріше для авторитетного, ніж авторитарного стилю батьківської поведінки.

Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Ця незаперечна істина проголошувалась в тій чи іншій формі прогресивними педагогами всіх часів. У книжці «Серце віддаю дітям» В. О. Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: «Не забувайте, що грунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, — у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це — бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів. Дбайливо збагачуйте цей грунт, без нього немає школи». Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.

Педагогічна наука і шкільна практика підтверджують, що найбільш успішно навчання учнів здійснюється за умови їх позитивного ставлення до навчальної діяльності. Тоді вони докладають багато зусиль для засвоєння знань, оволодіння вміннями і навичками, уважні на уроках, намагаються якомога краще виконати навчальні і трудові завдання.

Шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, для інших — проникнення у суспільне життя. Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони, передусім, повинні базуватися на активному інтересі до того, що вивчається. Тільки від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить використання ним таких форм і методів роботи з учнями, які сформують у них сталі позитивні мотиви у здобутті знань, умінь, навичок, викличуть інтелектуальні інтереси. Процес формування мотивів навчання починається з початкових класів. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від вчителя, його вміння спонукати дитину навчатися із власної волі, з бажанням і радістю.

Отже, справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати учнів у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховувати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.

Джерелом мотивації в найбільш загальному розумінні є певна потреба, що створюється на основі суперечностей між тим, що людина має, чим володіє, чого досягла, і тим, чого вона ще немає, чим не володіє, чого не досягла. Бажання мати, оволодіти, досягти становить потреби. І якщо в сферу таких потреб потрапляє володіння іноземною мовою, вони стають мотивацією до її засвоєння.

Мотивація тісно пов’язана з трактуванням цілей навчально-виховного процесу. В цьому плані дуже важливо не оцінювати їх лише крізь призму вузько практичних інтересів окремих учнів. Часто можна почути запитання: для чого вивчати іноземну мову, якщо вона після закінчення навчання забудеться? Відповіддю на це запитання може служити міркування В. О. Сухомлинського. Він писав: «Не все, що вивчається в школі, має прямий зв’язок з працею на виробництві. Значною мірою цей зв’язок непрямий: навчаючись мислити, пізнавати світ — природу, працю, людину, вихованець і в трудовій діяльності повинен бути мислителем і творцем. У переважній своїй більшості знання, що їх наші вихованці набувають в школі, потрібні їм не безпосередньо для праці, а для того, щоб людина, яка прилучається до багатств і цінностей культури, почувала себе справжньою людиною, переживала гідність розумного, обдарованого володаря праці, щасливого тим, що в його житті є не тільки піклування про хліб насущний».

Серед іншим предметів, іноземна мова займає особливе місце. Без її знання сьогодні не може обійтись жодний фахівець будь — якої галузі. Іноземна мова служить своєрідним містком між культурами різних народів і робить можливим обмін духовними цінностями. Крім цього, без іноземної мови неможливі економічні, політичні та культурні відносини між країнами. Саме з таких позицій слід трактувати мету навчання цього предмета, а одночасно і шукати джерела мотивації. В загальному мотиви навчання мають двоякий характер. По — перше, вони можуть бути зовнішніми і виступати у вигляді вимог навчальних планів, програм, навчальних закладів, вчителя, батьків. Такі мотиви ґрунтуються на почутті обов’язку перед суспільством, сім'єю, учителем, друзями. В їх основі лежать переконання в доцільності певної діяльності, почуття відповідальності, поваги до вимог навчального закладу, бажання зміцнити свою репутацію доброго учня. По — друге, мотиви навчальної діяльності можуть зумовлюватись внутрішніми почуттями учня, які пов’язані з особистими інтересами, переконаннями, намірами, мріями, ідеалами, сформованими раніше настановами.

Дія зовнішніх і внутрішніх факторів мотивації має бути врівноваженою. Абсолютизація внутрішнього зацікавлення звужує фактичні можливості учня, а сухий підхід з позицій зовнішніх вимог позбавляє процес навчання емоційного забарвлення.

Мотивацію слід розглядати не як короткочасний фактор діяльності, який можна відкинути після досягнення мети. Почуття обов’язку повинно бути стабільним і закріплюватись у характері людини у постійне прагнення до діяльності. Воно має стати рисою людини і впливати на хід її життєдіяльності і тоді, коли самі стимулюючі фактори перестають діяти.

Мотивація має велике значення у навчанні іноземної мови. Основне завдання вчителя — своєчасно зберегти, збудити і підтримати її. Але для цього йому необхідно чітко бачити можливі джерела мотивації. Одним із таких джерел є усвідомлення і прийняття учнем соціальної необхідності вивчення іноземної мови. У процесі навчання, розвитку і виховання учень прагне до ідеалу, який формується і визначається потребами суспільства, його традиціями і звичаями. Громадянське почуття обов’язку підказує учневі потребу стати високоосвіченою людиною, готовою до тих завдань, які може поставити перед ним суспільство. З огляду на це засвоєння учнем іноземної мови виступає як реалізація потреб суспільства.

Основним джерелом мотивації є формування в учнів особистісних потреб вивчення іноземної мови. Для повної реалізації цього мотиву у навчанні іноземної мови необхідно розширити поле для самовираження учня, створити умови для більш самостійного і самокерованого засвоєння мови.

Вагомим постійно діючим джерелом мотивації навчання іноземної мови є задоволення від самого процесу навчання. Йдеться не про те, щоб навчання було легким і без труднощів. Навпаки, постійне переборення труднощів є необхідною умовою такого задоволення.

Задоволення від навчальної праці зумовлене двома факторами. По — перше, радістю досягнення результату, яка спочатку випливає з окремих успіхів, а згодом може стати постійною внутрішньою потребою, нормою. В. О. Сухомлинський підкреслював, що навчання втрачає свою виховну цінність, якщо воно не забезпечує реальних успіхів. По — друге, задоволення від навчання зумовлюється тим, що в процесі його реалізується потреба інтелектуальної діяльності, закладена в людині еволюцією. Завдяки цій потребі людина тягнеться до переборення труднощів навіть тоді, коли це немає для неї якогось практичного значення.

У формуванні мотивів вивчення іноземної мови і позитивного ставлення учня до предмета велику роль відіграє сам учитель. Завдання вчителя — захопити своїх учнів предметом. Він повинен постійно демонструвати відданість своїй справі, впевненість в успіху своєї діяльності, віру в культурно — пізнавальну цінність предмета. Це передається учням і стає джерелом мотивації навчання.

мотивація навчання іноземний мова

2.2 Мотивація навчальної діяльності як шлях до підвищення мовленнєвої компетентності учнів на уроках англійської мови

Мотиви спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення. Мотиви, які безпосередньо не пов’язані з діяльністю, але впливають на її успішність, є зовнішніми. До них, наприклад, можна віднести: позитивне ставлення дитини до школи, допитливість, довіру до вчителя, прагнення бути дорослим тощо.

Внутрішні мотиви пов’язані безпосередньо із самим процесом учіння, його результатами.

Внутрішня мотивація учіння в молодших школярів нестійка, інтерес виявляється переважно до результату. Вольові зусилля до подолання інтелектуальних труднощів, наполегливість у досягненні навчальної мети молодші учні виявляють залежно від ситуації: цікаве завдання, змагальність, підтримка дорослих, товариша тощо.

Вдумливий учитель користується своїми безвідмовними інструментами — умінням спостерігати, створювати ситуації, що потребують саморегуляції поведінки дитини, спонукають до висловлювань, виявлення своїх почуттів.

Досвід, помножений на чуйне ставлення до дитини, робить багатьох учителів гарними діагностами, допомагає розібратися в мотивах, які характеризують дії тих чи інших дітей, бачити «зону найближчого розвитку», тобто «проектувати» особистість.

Психологічні дослідження Мухіної В.С., Проскури О. В. та ін. дають змогу виявити як сприятливі, так і несприятливі передумови формування в молодших школярів позитивних мотивів учіння. Серед сприятливих назвемо те, що в більшості дітей 6−9 років переважають: позитивне ставлення до школи, повна довіра до вчителя, навіть абсолютизація його як людини, готовність сприймати й наслідувати, гостра потреба у нових враженнях, природна допитливість.

Водночас відомо, що інтерес до навчання в дітей цього віку вкрай нестійкий, більшість із них не виявляє вольових зусиль до подолання навчальних труднощів. Чимало першокласників тривалий час цікавляться зовнішнім боком шкільного життя, їх хвилює лише новизна статусу школяра; багато дітей з готовністю беруть участь у наслідувальних діях, проте, коли треба щось робити самостійно, чекають підказки вчителя, нервують, тобто вони охоче працюють на уроці лише тоді, коли впевнені в успіху.

Отже, мотиваційна сфера глибоко індивідуальна. Тому в її формуванні треба орієнтуватися не на молодшого школяра взагалі, а на конкретні типи ставлення дітей до навчання, які визначилися саме в цьому класі. Звідси висновок: у навчальному процесі слід використовувати широкий діапазон стимулів, щоб впливати на мотивацію кожного учня.

У кожному класі є щонайменше п’ять груп дітей з різним ставленням до навчальної діяльності. Як правило, майже половина учнів — добрі виконавці. Вони з готовністю сприймають те, що говорить і показує вчитель, їхня постійна навчальна установка — уважно слухати й виконувати всі вказівки незалежно від змісту діяльності. Ці діти на уроці сумлінні й старанні, але здебільшого безініціативні. Провідний мотив їхньої навчальної діяльності - опосередкований інтерес: прагнення порадувати батьків, завоювати авторитет у класі, заслужити похвалу вчителя. Отже, засвоєння знань — тут лише засіб досягнення іншої мети, яка виходить, власне, за межі навчальної діяльності. З перших днів навчання виділяються діти з інтелектуальною ініціативою (термін Д.Б. Богоявленської) — з яскраво вираженим бажанням виявити своє ставлення до всього, що відбувається на уроці, поламати голову над складним завданням. Вони уникають підказок, прагнуть працювати самостійно, все їм треба помацати, перевірити, дослідити. Ці діти особливо жвавішають, коли вчитель запитує про щось незвичне; рішення, як правило, приходить їм у голову відразу, і вони ледве стримуються, щоб його не вигукнути. Здебільшого в класі буває 4−5 таких учнів.

Серед сильних учнів є діти, які інакше виявляють своє ставлення до напруженої навчальної діяльності. Зовні вони не дуже активні, і розум у них не такий швидкий, але вони майже весь час перебувають у стані розумового напруження: несподівано для всіх оригінально вирішують завдання, придумують цікаві загадки, уміють знайти аналогію у житті до вивченого. Хоча за зовнішнім ставленням до навчальної діяльності вони помітно відрізняються від попереднього типу, але за мотивацією їх можна об'єднати в одну групу. Адже головне, що властиве тим і другим, — інтерес до нового, потреба розібратися в ньому, засвоїти. Помічено, що такі діти не бояться помилитися; процес роботи їх цікавить більше, ніж оцінки. У «доброго виконавця» і в «інтелектуального лідера» можуть бути однакові оцінки за навчання. Однак це зовсім не означає, що вплив учіння на розвиток особистості кожного з них теж однаковий.

Серед молодших школярів є невелика група дітей (приблизно 4−5 у класі), які майже ніколи не можуть самостійно виконати навчальне завдання. Це по-різному проявляється на уроці. Один охоче слухає, жестами, мімікою показує, як «напружено» думає, піднімає щоразу руку. Майже в кожному класі є діти, які засмучуються, зіщулюються, коли розуміють, що їм робота не під силу, хочуть зробитися непомітними. Для них головне, щоб учитель їх не питав, щоб урок закінчився якнайшвидше. Причини тут різні: незрілість дитини, слабка підготовка, глибока занедбаність та інші.

Цих дітей об'єднує негативне ставлення до навчання, бо воно потребує значних розумових зусиль.

Із сказаного зрозуміло, що, працюючи з різними групами дітей, треба ставити різні виховні цілі. Найбільш значущою для ефективності навчальної діяльності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою і пізнавальними інтересами, її сила — в зосередженості, захопленні роботою, вольових зусиллях дитини, почутті задоволення від цього. У «виконавців» великі резерви для розвитку більш зрілої мотивації, а «присутніх» можна поступово довести до рівня «добрих виконавців» .

Завдання вчителя щодо забезпечення мотиваційного компонента учіння — створити для всіх дітей передумови виховання позитивних рис характеру, бажання і вміння навчатися.

Чим більше оновлюється початкова школа, тим очевиднішою стає неперспективність опори лише на почуття обов’язку або на оцінку-бал у вихованні мотивації учіння. Це — зовсім не універсальні засоби; надмірне, невміле їх використання зумовлює, як правило, протилежні дії учнів.

Щоб розширити і спрямувати мотиваційні стимули учіння, важливо знати, що є рушійною силою учіння школярів. Мотиви, які визначають ставлення дітей до навчання, різноманітні за змістом, тривалістю дії, силою впливу.

Навчання молодших школярів полівмотивоване, тобто дитиною керують, залежно від ситуації, різні мотиви, але серед них е визначальний. Ось на нього і треба впливати.

Для формування повноцінної мотивації учіння молодших школярів особливо важливо забезпечити такі умови: збагачувати зміст особистісно-орієнтованим цікавим матеріалом, утверджувати справді гуманне ставлення до всіх учнів, бачити в дитині особистість, задовольняти потреби в спілкуванні з учителем та однокласниками під час навчання, збагачувати мислення інтелектуальними почуттями, формувати допитливість і пізнавальний інтерес.

Організація навчання, тобто зовнішні умови, опосередковано впливають на мотивацію учіння, яка є глибоко індивідуальною і не може бути негайним наслідком ізольованого використання навіть дуже ефективного засобу.

У навчальній діяльності для самостійного досягнення результату потрібна особлива зосередженість розумових і вольових зусиль. Це відбувається, коли діяльність учня цілеспрямована, коли він усвідомлює і «приймає» мету, а не йде лише по «тропі», яку намічає вчитель.

ВИСНОВКИ

Мотивація визначає продуктивність навчальної діяльності і є її органічною складовою. Наближення мовної діяльності на уроці до реальної комунікації дає можливість використовувати мову як засіб спілкування, підвищує інтерес учнів до навчання і до мови, яку вони вивчають.

Для того, щоб урок був вдалим і плідним, вчитель повинен ретельно до нього підготуватися, зваживши всі мотиви і враховуючи мотиваційну сферу кожного учня зокрема.

Педагоги-новатори пропонують записати урок на плівку для того, щоб проаналізувати його пізніше зі сторони. Такий підхід гарантує істинну мотивацію, а також справжню внутрішню активність учня. При наявності внутрішньої активності, не потрібно ніяких додаткових прийомів активізації, бо учень вирішує мовно-розумову задачу, яка зачіпає його як особистість, і сам охоче вступає в контакт. В основі мотивації лежить потреба.