Педагогічні ідеї Олександра Антоновича Захаренка

Міністерство освіти і науки України Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя Кафедра педагогіки Реферат на тему: «Педагогічні ідеї Олександра Антоновича Захаренка».

Підготувала: студентка Гринь Інна Ніжин — 2009.

План.

Вступ.

І. Біографічна довідка про О. А. Захаренка а) Педагогічний шлях директора, громадського діяча, педагога б) Праці «народного учителя».

ІІ. Авторська школа О. А. Захаренка.

ІІІ. Педагогічні ідеї О. А. Захаренка, реалізовані в Сахнівській школі.

а) Оцінювання учнів б) Структура системи виховної діяльності в школі.

в) Матеріальна база виховної роботи г) Трудове виховання.

ґ) Учнівське самоврядування д) Організація учбового процесу е) Педагогіка співробітництва О. А. Захаренка.

є) Родинне виховання Висновки Використана література.

Вступ.

«Школа — це маленька держава, — сказав якось Олександр Захаренко. — Вона не може існувати без ідеї, задуму, що захоплює дітей, учителів і батьків. Якщо така ідея зникає й не народжується нова, горе тій установі, школі, державі, бо вона деградує, зупиняється у своєму розвитку. В ній безцільно жити, в ній нудьга і немає прогресу».

Олександр Антонович Захаренко — український педагог, один із зачинателів педагогіки співробітництва, громадський діяч, директор відомої на Україні авторської школи у селі Сахнівка на Черкащині, дійсний член Академії педагогічних наук України.

Він створив нову систему громадянського, сімейного та трудового виховання, на практиці реалізував ідею школи-родини, школи, життя якої тісно перепліталося з життям села, його історією. Пошукова робота учнів спрямовувалася на дослідження родоводу і результатом цієї роботи стала «Енциклопедія шкільного роду» (в 4-х томах), видана у 2000 році.

Разом з дітьми та їх батьками Олександр Антонович перетворив звичайну сільську школу у школу-комплекс, яка забезпечувала розвиток учня не гірше, а за багатьма показниками і значно краще, в порівнянні з міськими школами. У Сахнівській школі з ініціативи О. А. Захаренка та завдяки спільним зусиллям батьків і громадськості, були побудовані навчально-спортивний комплекс, танцювальний зал, ігрові кімнати, басейни, культурно-музейний центр, обсерваторія, створено музей села, започаткована шкільна багатотиражна газета.

Визнанням оригінальності і новизни педагогічних ідей О. А. Захаренка стало те, що після його смерті Сахнівській школі було надано офіційний статус «Авторська школа О. А. Захаренка» (2002), а п’ять років потому Міністерство освіти і науки України заснувало медаль імені Олександра Захаренка (2007).

І. Біографічна довідка.

Народився у м. Кам’янка, районному центрі Черкаської області.

Закінчив фізико-математичний факультет Черкаського державного педагогічного інституту (1959) і отримав призначення на роботу в с. Сахнівку Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Після служби в Радянській армії повернувся (1964) в село, до школи.

До 1966 року працював учителем математики та фізики у Сахнівській школі, а з 1966 року був призначений її директором. На цій посаді О. А. Захаренко пропрацював понад 35 років.

За цей період Олександру Антоновичу вдалося втілити в життя багато педагогічних ідей, які мали статус новаторських.

За час трудової діяльності Олександр Антонович неодноразово обирався депутатом різних рівнів — від сільської Ради до Верховної Ради СРСР (1986;1991).

Неодноразово відзначався державними нагородами: медалями «За трудову відзнаку», «За доблесний труд», медаллю А. С. Макаренка, орденом Леніна, знаком «Відмінник освіти СРСР», орденом «Знак Пошани», має почесне звання Заслужений учитель УРСР" (1974), почесне звання «Народний учитель СРСР» (1983).

У 1989 р. О. А. Захаренко був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, а через три роки його було призначено академіком-засновником Академії педагогічних наук України (1992). У 1999 році Олександра Антоновича обрано дійсним членом Російської Академії освіти. Помер 30 квітня 2002 року.

а) Педагогічний шлях директора, громадського діяча, педагога.

Вирішилося все, мабуть, у 1964;му, коли Олександр Антонович, відслуживши в армії, твердо надумав повернутися до Сахнівської школи, в якій після закінчення інституту рік пропрацював учителем фізики. Спочатку він не був задоволений обраною професією: «Я й нині згадую недобрим словом тих людей, які мені порадили педагогічний замість авіаційного», — писав він із армії 1963;го. В рідній Кам’янці батько вже підшукав йому місце на заводі; будувалися плани. Про перспективи в Кам’янці Олександр Антонович писав дружині: «Це захоплює… але… Планера там немає, а в Сахнівці є! А коли до нього прилаштувати мотор, можна навіть і в Кам’янку літати щодня». І головне: «Я з кожним днем переконуюся, що без дітей я жити не можу (маю на увазі школу)…» Фраза про можливість польотів у Кам’янку не зовсім жарт. Ще до армії він знайшов на якихось складах справжнісінький планер БРО-17 (на сленгу авіаторів «Брошка», конструкція Бронюса Ошкініса), доставив його в Сахнівку, разом зі школярами відремонтував і кілька разів злітав. Планер запускався на довгих гумових джгутах за принципом пульки з рогатки. Однак можна було поставити й мотор. Тільки от хто ж дозволить таку самодіяльність?! Легко уявити, як воно було: «Ви що, хочете над секретними об'єктами літати? З якою метою?» Планер розібрали. Та свою роль він відіграв, час сприяв: Олександр Антонович сходу захопив дітвору мрією про небо, виготовленням моделей повітряних куль, літаків, ракет. Через роки на території школи з’являться два справжні літаки — військовий і пасажирський…

Батько Олександра — Антон Іванович — протягом багатьох років створював у Кам’янці книгу «Люби і знай свій рід і край!» Це своєрідна сага, написана сільським інтелігентом, яка охоплює період із 1770-го до 1983 року. Містить вона відомості про 250 представників роду. Це кам’янські «Сто років самотності». (І навіть не сто — двісті!) Антон Іванович зібрав розповіді й перекази про події давні та часи ще пам’ятні, описав перші десятиліття ХХ століття, побут, пам’ятні місця, пов’язані з Пушкіним і Чайковським. Безсумнівно, в цій книзі коріння «Криниці пам’яті», зведеної у Сахнівці, що стала чи не першим у країні пам’ятником загиблим від голодомору; на дерев’яних стінах 1100 імен. Очевидно, із батьківської книги «виросла» й «Енциклопедія шкільного роду», яка містить відомості про випускників сахнівської школи з 1937;го року. Епіграф до неї: «Люби і знай…» А на стінах шкільних коридорів сотні фотографій…

Відомі випадки, коли майбутніх видатних музикантів не приймали до консерваторії, художників — до академії, артистів — в училище. 1959;го Захаренка не взяли на фізмат Київського університету. Через рік він вступить до Черкаського педінституту, в якому вже у ХХI столітті на кафедрі теорії й історії педагогіки буде створена школа-лабораторія, яка впроваджує в сучасність його ідеї. Нинішній Черкаський університет дорожить пам’яттю про свого видатного випускника, видає його праці та книжки про нього. Тут пам’ятають різні періоди його життя.

Ректор ЧНУ ім. Б. Хмельницького, доктор педагогічних наук Анатолій Кузьминський: «У 1978 році до обкому КПУ, де я працював у відділі науки і навчальних закладів, надійшла з Москви рознарядка на нагородження. На звання Героя Соціалістичної Праці треба було подати одного педагога. Довго шукати кандидата не треба було. Швидко підготували документи на Олександра Антоновича і з легким серцем їх відправили. Та за кілька днів до нагородження, як сніг на голову: кандидатура Захаренка відхилена, потрібна жінка-педагог. Тоді, не секрет, траплялося, нагороджували не за реальні досягнення, а за рознарядкою: то партійних, то колгоспників… Певне, дотримувався і «гендерний принцип». Ми знайшли досвідченого шанованого педагога. Їй вручили Зірку, Олександрові Антоновичу — орден Леніна. У Кремлі нагороджена знічено підійшла до Захаренка: «Вибачте, Олександре Антоновичу, ваша заслужена нагорода дісталася мені». А він зовсім щиро замахав руками: «Та що ви, що ви! Саме ви заслужили це високе звання, я вас сердечно, від усієї душі вітаю!» І в цьому був увесь Захаренко — делікатна, скромний людина, істинний інтелігент. Про його скромність і мудрість, свідчить і той факт, що якось він відмовився від посади міністра освіти в уряді Союзу. Про таку зіркову кар'єру, можливо, хтось і мріяв — від сільської школи — до московського олімпу, але відмовився він твердо: кабінетна робота на будь-якому рівні його не спокушала. Це притому, що багато в чому він був безвідмовний. Будучи депутатом усіх рівнів, він з однаковим сумлінням вникав у проблеми і тракторної бригади, й установ «союзного масштабу»; його рвали на шматки. Кілька інфарктів; людина згоріла.

захаренко виховний учнівський школа.

б) Праці О. А. Захаренка.

1) Захаренко О. А, Мазурик С. М. Становлення громадянина. К., 1976.2) Захаренко О. А, Мазурик С. М. Школа над Россю. К., 1979. 3) Захаренко О. А. З щоденника директора школи (Сахнівська середня школа Черкаської області) // Рад. шк. 1987. № 5.4) Захаренко О. А. Виступ на пленарному засідання (на І з'їзді педагогічних працівників України) // Освіта. 1993. 27 січ.5) Захаренко О. А. Розраховуємо на мудрість: Думки з І з'їзду педагогічних працівників України // Вічне. 1993. № 3.6) Захаренко О. А. Знайомтесь: Сахнівська середня школа // Шкільний світ 1997.№ 4.7) Захаренко О. А., Мазурик С. М. Життя запульсувало: Адаптація старшокласників до майбутнього життя // Освіта. 1997. 27 серп. 8) Захаренко О. А. Творчі таємниці вчителів // Почат. шк. 1998. № 3.9) Захаренко О. А. Найболючіше — сільська школа // Пед. газ. 2000. № 10.10) Енциклопедія шкільного роду (автобіографічні дані, спогади, роздуми) / Автор ідеї, кер. О. А. Захаренко. Сахнівка, 2000. Т. І-II (1937;1976) — Т III-IV (1978;1998).11) «Поради колезі, народжені у школі над Россю» (2002 р.).

12) «210 шкільних лінійок» (2002 р.).

13) «Поспішайте робити добро».

ІІ. Авторська школа.

Існує поняття «авторське кіно» чи, скажімо, «авторська ювелірна прикраса», «авторська кераміка» — йдеться, власне, про твори мистецтва у тих сферах культури, в яких натхненна творчість зовсім не є обов’язковою, де все, чи майже все, підпорядковане стандартам маскульту й ширвжитку. Авторська школа Захаренка — з особливого ряду, вона — витвір педагогічного мистецтва.

Сахнівка в часи Союзу вважалася меккою для вчителів однієї шостої планети. Приїжджі завжди бували вражені: зворушувало побачене, перевершувало все раніше чуте й читане про «школу над Россю». Багато хто навіть і уявити не міг, що таке можливе. «І це все — самі? Своїми руками?.. Просто фантастика якась!».

Олександр Захаренко матеріалізував те, що утверджував на словах: «Школа — це постійний, самостійний рух уперед, ідея, яка має неодмінно захопити відразу трьох: учителя, учня, батьків. Якщо такої ідеї немає, то школа перетворюється на звичайну контору Держкомосвіти, де приходять і йдуть за дзвоником…» На практиці педагогічна симфонія — гармонійне поєднання інтересів учителя, дитини та її домашніх — виражалася в тому, що кожного дня протягом трьох десятків років у життя втілювалася певна справа, яка була цікава всім, яка об'єднувала. Захаренко повернув життя в селі так, що все раптом зосередилося навколо школи. Дітоцентризм — така ідея. Він умів розмовляти. За жодних умов він ні на кого не підвищував голосу. Його недарма називали директором села. Говорив — чули, пустих слів не було. Затаскане й часто брехливе гасло «Все найкраще — дітям!» у Сахнівці дивовижним чином було реалізоване вповні. Так були збудовані два чудові басейни, в яких усі — від першокласників до вчителів — могли плавати цілий рік, сучасний спортзал (у якому й балетна студія була), неординарний музей, обсерваторія, фонтан — ляснеш у долоні — струмені бризнуть, дендропарк… Усе працювало на виховання особистості. От, скажімо, «живі обеліски», які потім розійшлися по багатьох селах. Це — розарій: 216 кущів; під кожним земля від порога, який переступив солдат, ідучи на війну, і вода під час садіння — із рідної криниці, і рушник — у День Перемоги. На табличці — ім'я. Коли влаштовувався обеліск, були живі і вдови, і батьки, і багато тих, хто пам’ятав загиблих. Таке зворушує, об'єднує… Школа славилася й серед дітей. Був випадок, коли з далекого глухого села прийшов у Сахнівку промоклий і замерзлий хлопчик, прийшов як у центр культури (його потім Ломоносовим прозвали), в телескоп на зірки дивитися! Хлопчика обігріли, а потім він усю ніч просидів під куполом обсерваторії, роздивляючись туманності, спостерігаючи обертання супутників навколо Юпітера… Час минав, якоїсь миті і обсерваторія дітям наскучила. Проте рух — як ми пам’ятаємо — має бути постійним, дитячі очі мають сяяти інтересом! Інакше життя іншим заповниться (ну та ми по вулиці бачимо)… І в таку мить в означеному місці з’являлося нове оголошення, розбурхуючи село: «Увага, увага!..» Ідеї були всі з потреб життя, тому й мали відгук.

У 2002;му Сахнівська школа Корсунь-Шевченківського району Черкащини набула офіційного статусу «Авторська школа О.А.Захаренка». Сталося це за три місяці до смерті Олександра Антоновича. У 2007;му Міністерство освіти і науки України запровадило медаль ім.Олександра Захаренка.

ІІІ. Педагогічні ідеї О. А. Захаренка, реалізовані в Сахнівській школі.

Досвід О. Захаренка є цілісною системою, що характеризується цілеспрямованістю, поліструктурністю, керованістю, взаємозв'язком і взаємодією компонентів, відвертістю, стабільністю, здатністю до постійного вдосконалення за рахунок резервів і до саморозвитку за рахунок подолання суперечностей, рішення нових задач і т.д.

а) Оцінювання учнів.

Своєрідним джерелом інформації про дитину і результати роботи вчителів з нею є давно введений в Сахнівськой школі свій «Табель успішності і вихованості». Тут все незвичайне — і набір параметрів оцінки особистості, і набір експертів. Окрім успішності оцінюються: суспільна активність, морально-політичний вигляд учня, старанність в навчанні, відношення до суспільно корисної праці, відношення до батьків і старших. В якості експертів виступають: сам учень, колектив класу, батьки і вчитель. Такий спосіб оцінки дає різносторонню інформацію про дитину. «Більш того, по табелю ми бачимо не тільки, який учень, але і чому він такий, в якій ланці ослаблена вимогливість», — вважає О. А. Захаренко. Дивишся па табель і мимовільно думаєш, що тут Сахнівський директор наперед передбачив те, що буде введено реформою. Дар передбачення як передумова науково обґрунтованого прогнозування — так, напевно, можна назвати цю особливість.

Досвід Сахнівської школи є надзвичайно цілісний, комплексний підхід до виховання пронизує всі компоненти системи. Розглянемо структуру системи виховної діяльності в школі О. А. Захаренка.

б) Структура системи виховної діяльності в школі.

Основою «целеполагания"(рос.) в роботі педколективу Сахнівської школи є реалізації розробленої А. С. Макаренком «системи перспективних ліній», за допомогою якої розв’язується «віяло» педагогічних задач. Діти звикають жити в прагненні до великих суспільно значущих цілей, наповнювати своє життя не будь-чим, а саме доцільним змістом. Навколо єдиної мети об'єднується дитячий колектив, перспектива із зовнішнього стимулу спонукання до діяльності перетворюється на могутній внутрішній стимул доцільної поведінки кожної дитини. У результаті суспільно цінна колективна перспектива стає особистою метою.

У О. А. Захаренка постійно є наявною не одна, а ціла система перспектив, які змінюють одна одну, ускладнюються, оновлюються, що і робить процес «целеполагания"(рос.) безперервним. Директор і вчителі Сахнівської школи розрізняють ближні, середні і дальні перспективи.

Ближні перспективи є у кожної дитини: бажання добре вчитися, займатися цікавою роботою в гуртках, брати участь в спортивних змаганнях, походах, екскурсіях (для цього в школі є всі умови); прагнення боротися за честь свого колективу, своєї школи та ін. Вони зароджуються в повсякденній діяльності, стимулюються вчителями, допомагають школярам долати труднощі і рухатися в своєму розвитку вперед.

Середні перспективи формуються в Сахнівській школі як очікування якоїсь значної події, якою живе школа і яка відсунена в часі. Олександр Антонович розуміє, що діти повинні жити в передчутті «майбутньої радості» (А. С. Макаренко). Це створює у них піднесений настрій, спонукає до активної діяльності з наближенням цієї події. Середні перспективи формуються, наприклад, підготовкою до свята, майбутньою літньою поїздкою в піонертабір, участю в конкурсі на кращий малюнок, фотографію, вірш, виріб, будівництвом чергового виховного центру школи, змаганням юних картингістів, авіаі ракетомоделістів. Ідею для середньої перспективи часто підказує саме життя.

Слід зазначити, що ближні і середні перспективи в Сахнівській школі нерозривно пов’язані одна з одною: досягнення середніх перспектив забезпечується для дітей багато в чому реалізацією близьких цілей. Свою задачу педколектив бачить не тільки в знаходженні і постановці середніх перспектив, але і в їх умілій декомпозиції в серію близьких цілей, що захоплюють дітей, що створюють так необхідний для хорошої виховної роботи емоційний фон колективного життя.

Своїми цілями ближні і середні перспективи органічно вплітаються в загальну тканину дальніх перспектив, які виконують величезну роль в житті всіх педагогів і тих, хто навчається в школі. Адже дальня перспектива повинна бути настільки відстрочена, щоб людина могла довгий час прагнути до неї, можливо і все життя, вона нерідко набуває для неї навіть статус сенсу життя. Колектив Сахнівської школи, очолюваний О. А. Захаренком, постійно бачить перед собою спосіб ще прекраснішого і щасливішого життя нашої країни в майбутньому. Захоплення сахновців ідеєю дальньої перспективи вилилося в надзвичайно оригінальну її матеріалізацію в різних формах. Але, мабуть, найяскравішою з них в педагогічному відношенні є ідея написання «Листа нащадкам».

Біля фонтану «Колос», з огляду якого починається знайомство з школою, є металева плита з написом: «Жителям села Сахнівки 2017 року від вчителів і учнів 1967 року». Лист і посилка в майбутнє готувалися педагогами і дітьми цілий рік. В роботі взяли участь всі без виключення жителі Сахнівки. В посилці — карта села, на якій вказані вулиці, їх назви, позначений кожний струмочок, джерело, сади, ліси і т.д. Все це за 50 років зміниться. П’ятикласники описали, які урожаї сільськогосподарських культур вирощували в 1967 р. на колгоспних полях, навіть зібрали і запаяли в ампули різне насіння. В кожній ампулі прохання: «Просимо п’ятикласників, які вчитимуться в 2017 році, перевірити це зерно. Наша вчителька по ботаніці говорить, що воно проросте і через 200 років. Перевірте, друзі-п'ятикласники!» .

У сейф були встановлені: магнітофонні плівки, на яких записані згадки учасників громадянської і Великої Вітчизняної воєн; листи школярів. Є там і зворушливий лист до сина, що тільки що народився (в 2017 році йому буде 50 років). Щоб не було ускладнень у відтворенні магнітозаписів, в сейф був укладений і магнітофон. Є там і районні, обласні, республіканські газети, улюблені книги, учбові програми, дитячі щоденники, а також твори деяких учнів і близько тисячі фотографій. Не забуті і матеріали, які висвітлюють роботу рідного колгоспу «Маяк», будинку культури, медичних установ і ін. В листі висловлено прохання: частину матеріалів передати далі, в майбутнє.

Робота над «Листом до нащадків» згуртувала не тільки учнів і вчителів, але і батьків. Ідея «Листа до нащадків» перетворилася на могутній, реальний виховний чинник, орієнтир всього подальшого життя і діяльності школи О. А. Захаренка. — Посилка в майбутнє сама по собі для нас, педагогів, не була самоціллю, — говорить народний вчитель.— Вона із самого початку планувалася як сукупність заходів, які зроблять істотний вплив на ідейне, трудове загартування учнів, стануть етапами етичного зростання подальших поколінь сахнівців.

в) Матеріальна база виховної роботи.

Олександр Антонович надає надзвичайно велику увагу матеріальній базі виховної роботи. Зазначимо, що для багатьох директорів шкіл поняття «матеріальна база» ототожнюється з оснащенням тільки процесу навчання на уроці, а саме її створення вважається предметом турботи перш за все органів народної освіти і шефів. Підкреслимо: авторитету у депутата Верховної Ради СРСР О. А. Захаренка було достатньо, щоб забезпечити зведення і оснащення шкільних будівель силами будівельних організації. Проте директор школи свідомо відмовився від цього шляху. Особливість досвіду народного вчителя в тому, що база всестороннього і гармонійного розвитку школярів створювалася на ініціативній основі силами учнів, їх батьків, вчителів, які не чекали команд зверху, не сподівалися на допомогу із сторони. Більш того, саме створення матеріальних умов виховання стало чинником громадянського формування особистості школяра. Розглянемо, як все це реалізувалося практично.

Робота в Сахнівській школі організовується в п’яти центрах.

Перші два — учбові, функціонуючі в двох будівлях, де проходять уроки. В одному — початкова школа, групи продовженого дня, в другому — учні середніх і старших класів, а також їдальня для школярів і викладачів (тільки зараз школи за найсучаснішими проектами будуються саме так). Як і передбачено реформою, тут вже створені всі умови, щоб першокласники — шестирічки безболісно переступили з дитячого саду в шкільний світ (кімнати для денного сну, ігор, розваг, занять фізкультурою і т.п. — все це вже давня реальність).

Третій центр — шкільний музей. Про нього слід сказати особливо. Будівля двоповерхова: в ньому окрім власне музею (п'яти експозиційних і кінолекційний, він же актовий, зали) — кімнати для гурткової роботи, приміщення для виставок дитячої творчості, планетарій, обсерваторія, між баштами якої на даху розмістився шкільний космодром, або, як говорять діти, сахнівський Байконур. Будівля музею незвичайної архітектури. Журналіст Б. Чубар пише про все це так: «Думка про типову коробку, щоб чим дешевше і швидше, навіть не виникала: вона у зародку була б знехтувана загальними шкільними зборами. Обговорення і остаточний вибір проекту — це ціла епопея, хвиля дискусії і фантазій, вміло спрямованих директором — головним фантазером».

Скільки оригінальних проектів, творчих прагнень, сміливих ініціатив директорів шкіл не було реалізовано через об'єктивні і суб'єктивні труднощі, які виникають у житті, скільки педагогічних задумів і винаходів так і не було реалізовано через перешкоди. Захоплення мрією, уміння долати труднощі, не відмовлятися від задуманого —в цьому і є одне з джерел феномена О. А. Захаренка.

Музей будували всі жителі Сахнівки два роки, провели 52 недільники, в них брало участь більше тисячі чоловік. У музеї — вся історія жителів Сахнівки, про кожну сім'ю є пам’ятка: почесна грамота за ударну працю, вирізка з газети, сімейна фотографія, солдатський трикутник з фронту… Зроблено все, щоб внуки і правнуки нинішніх сахнівців знали, як і якою ціною доводилося боронити і примножувати наші завоювання. В музей приходять поодинці, сім'ями, колективами, в хвилини скорботи і в дні торжеств. Екскурсоводи — учні Сахнівської школи. Їх більше сто. Кожний — фахівець по своєму залу. Вражає простота, відсутність химерності, штучності всієї цієї глибоко наукової за своєю суттю педагогіки. Не дивно, що в музеї побувало декілька сотень тисяч екскурсантів зі всіх областей нашої країни та із-за кордону.

Четвертий центр — виробничі майстерні, гаражі, кабінети по вивченню сільськогосподарської техніки, оранжерея, сад. В школі є свої трактори, комбайни, автомобілі, моторолери.

Декілька фактів: в шкільній їдальні взимку — свіжі огірки і помідори, круглий рік — зелена цибуля; батьки учнів в день народження отримують від дочок і синів квіти зі шкільної оранжереї; діти, що склали кваліфікаційні іспити, разом з атестатами про освіту отримують права тракториста, шофера; гайки, фланці, шнури для електроламп та ін. — це промислова продукція, що виготовляється в шести своїх цехах учнями Сахнівської школи за договором з підприємствами. І тут Олександр Антонович випередив плани, норми, терміни, які вимогливо пред’являються до нинішньої школи. Це його стиль — працювати на випередження.

Методом народного будівництва був споруджений палац здоров’я — п’ятий комплекс спортивно-оздоровчих і військово-технічних споруд (спортивний зал, два плавальні басейни — зимовий і літній, тир, спеціалізовані кабінети і стадіон). Всі фасади будівель і приміщення Сахнівської школи прикрашені мозаїчними панно, виконаними в стилі Флорентійської мозаїки за малюнками самих дітей.

г) Трудове виховання.

В організації трудового виховання у О. А. Захаренка багато оригінальних педагогічних знахідок. Це і робоча бригада, що є добровільним об'єднанням дітей, вчителів і батьків, це і спеціальна організація тимчасових трудових об'єднань з метою зміцнення зв’язків «батько — син — вчитель» в процесі спільної роботи і у взаємному виховному процесі, це і увага педагогічного колективу до виконання дітьми трудових обов’язків в сім'ї.

Сам О. А. Захаренко, як і будь-який інший педагог Сахнівської школи, в трудових справах не тільки організатор і натхненник, а учасник, трудівник: працює в робочому одязі пліч-о-пліч з дітьми, бере таку ж лопату, сапу, сідає за кермо трактора, непомітно допомагає фізично слабким, підтримує моральний дух в бригаді.

Величезний об'єм будівельних робіт в Сахнівській школі вирішив в єдності завдання ідейного, трудового, етичного, фізичного і естетичного виховання. Ефективність наукової ідеї про комплексний підхід до організації діяльності дітей отримала на досвіді О. А. Захаренка своє яскраве підтвердження.

ґ) Учнівське самоврядування.

Абсолютно очевидно, що досягнення школи стали можливими тільки при опорі на педагогічний і особливо учнівський колектив із сильно розвиненим самоврядуванням. Діти вирішують всі важливі питання організації свого життя і діяльності, аж до фінансових (в Сахнівці продуктивна праця школярів давно оплачується). Але і тут О. А. Захаренко застосував оригінальні знахідки. Наприклад, головному черговому по школі (це старшокласник) наданий статус заступника директора: він може викликати батьків, припинити кіно в клубі, якщо хтось проник на недозволений сеанс, може нагородити книгою (головний черговий має свій в розпорядженні грошовий фонд). Неважко побачити: коли учнівському самоврядуванню надають не фіктивні, а реальні права, тоді в школі не гра у самоврядування, а істинне управління дітей життям колективу, управління самими собою. Проводячи спеціальну роботу по формуванню і розвитку організаторських здібностей і умінь активу учнів, директор Сахнівської школи та її вчителі з особливою наполегливістю виховують ініціативу, затверджують авторитет активістів самоврядування, заохочуючи їх діяльність.

д) Організація учбового процесу.

В організації учбового процесу в Сахнівській школі теж багато оригінального. Першою і найважливішою роботою учня, його обов’язком є навчання. Наслідуючи передові почининання робочих колективів, учні.

О. А. Захаренка приєдналися до руху ударників виробництва «Жодного відставаючого поряд!». В школі щонеділі проводяться огляди учнівської працьовитості, старанності, завзятості, створюється висока громадська думка про тих учнів, які прагнуть до знань. І тут є самобутні знахідки. Постійно готується група старшокласників, які у разі хвороби вчителів зможуть їх замінити. Так тим, хто збирається поступати в педінститут, дають спробувати себе у вчительській справі. Батьки можуть бути присутніми на випускних іспитах. Переживаючи за дітей, батьки і матері можуть побачити результати праці вчителів, школярів і свої власні. Не боїться О. А. Захаренко суспільного контролю, тому і демократичний.

Одна з характерних особливостей педколективу Сахнівської школи — в неухильному дотриманні принципу «Що б не робити — робити, випереджаючи вимоги сьогоднішнього дня». Цей принцип узгоджується з вченням Л. С. Виготського про зону найближчого (потенційного) розвитку дитини, хоча О. А. Захаренко відкрив його інтуїтивно, в процесі аналізу своєї педагогічної діяльності. Інтуїція — мати таланту.

е) Педагогіка співробітництва О.А.Захаренка.

О. А. Захаренко був одним із зачинателів педагогіки співробітництва — напряму в радянській педагогіці, що виник у 80-х роках XX ст. як протест проти традиційної системи освіти й виховання, яка викликала велику полеміку в педагогічних колах. Педагогіка співробітництва — це система форм, методів і прийомів у навчально-виховному процесі, які спираються на принципи гуманізму і творчого підходу до розвитку особистості - дитини. Саме такий підхід був характерний для педагогіки Олександра Антоновича. Як і інші педагоги-новатори, він висував, обґрунтовував і впроваджував практику ідеї творчої взаємодії вчителя і учня; навчання без примусу; ідею досягнення поставленої мети; індивідуального і колективного підходів до діяльності учнів; творчого самоврядування; особистісного підходу до виховання; співпраці вчителів з батьками, громадськістю тощо.

є) Родинне виховання.

Через всю спадщину О. Захаренка проходить ідея взаємної турботи і взаємних обов’язків батьків і дітей. Він, підкреслюючи роль і значення батьків, звертаючись до учнів, говорить: «Вони (батьки) нічого поганого, лихого вам не порадять. Вони завжди турбуються про ваше життя, про ваше здоров’я і роблять усе, щоб вам нічого не загрожувало, щоб ви швидко пізнавали світ, який оточує вас». Поряд з цим він акцентує увагу на тому, як навчити дітей любити своїх батьків, рідних. Інколи висловлює сумнів в необхідності цього, оскільки діти люблять батьків, бо на те й вони діти. Та все ж приходить до висновку, що такому умінню треба навчати мудро і наполегливо. «Ми прагнемо, — пише О. Захаренко, — навчити дітей бачити у своїх батьках шанованих громадян і трудівників, дбайливих сім'янинів. Тому педагогічний колектив повсякчас піклується, щоб духовний світ батька, матері, дідуся, бабусі, інших рідних та близьких викликав шанування, вдячність, захоплення в дитини».

Завдання батьків — організувати життя дітей так, щоб у них формувалися необхідні якості. Для цього необхідно вчити їх рахуватися з реальністю, відчувати і розуміти свою залежність від сім'ї, школи, села, Батьківщини. О. Захаренко вважав, що життя в сім'ї слід організовувати таким чином, щоб за будь-яких обставин дитина мала чіткий напрям, обмежувала, де необхідно, свої бажання і потреби, розрізняла, що добре, а що погано, що можна, а що не можна, що доступно, а що ні. Визначальним в системі родинного виховання Сахнівської середньої школи є принцип поваги до старших.

Сім'ю О. Захаренко розглядав як головний осередок, де з покоління в покоління передаються моральні цінності, а першоосновою їх формування є взаємовідносини між батьками та увага до старших. Педагог був переконаний, що вміння любити виховується тоді, коли вчительські настанови втілюються в практичні дії дітей, коли в сім'ї створюється атмосфера взаємної зобов’язаності. Виховна робота школи має бути направлена на те, щоб діти змалку віддячували рідним посильною працею за їх турботу. Повагу до старших, до людей, що народили і виростили, дали можливість щасливо жити і радіти життю вчений-новатор вважав «святим і непорушним законом життя людини». Він закликає не губити його новими модними лозунгами на кшталт «Старі заслуги нам не потрібні», інакше зміст життя втрачається, пропонує оточити повсякденною увагою і піклуванням ветеранів війни і праці, солдатських вдів, які вистраждали часом не менше тих, «хто став пам’ятником при дорозі», нагадує молоді: «Всім, що в тебе є: квартирою і школою, палацом і книгою ти зобов’язаний тим, хто колись, теж будучи молодим, орав і сіяв, будував і захищав». Вчений називає самою мудрою, самою правильною школу, яка, сперечаючись із деякими кінокартинами, виховує у своїх учнів глибоку повагу до батьків і старших, людей похилого віку і шанованих громадян, до старості. «Повага до старості, — зазначає О. Захаренко, — є вічною естафетою, законом життя, що необхідно свято берегти і передавати із покоління в покоління».

О.Захаренко був переконаний, що виховання почуття відповідальності у дітей починається з виховання любові, глибокої поваги до матері і батька. Школа має підтримувати авторитет батьків, прагне, щоб дитина пишалася рідними і брала з них приклад, тому разом з батьками школярі складають літописи, які описують родовід родини, заслуги її членів перед Батьківщиною, селом. «Ці матеріали, — зазначає педагогноватор, — використовуються вчителями при підготовці учнів до майбутнього сімейного життя. Вони обговорюються на класних зборах, під час групових бесід». Одночасно, стверджував директор, батьки повинні просто і піднесено, зрозуміло і дохідливо говорити дітям, що вони майбутні батьки, про їх відповідальність. Велику роль при цьому відіграє шляхетство відношень між батьком і матір'ю, їх моральна чистота. Турбота про іншу людину, вчив О. Захаренко, починається з турботи про братика і сестричку. «Братики, сестрички, — звертається він на шкільній лінійці, — нещасний той, хто не знає любові братів і сестер, рідних по крові, рідних по матері, батькові. Виручайте один одного. Підставляйте плече під вантаж братика чи сестрички». Виступаючи на обласній освітянській конференції у 1978 році, О. Захаренко визначив п’ять напрямів виховної роботи, над якими працював колектив Сахнівської середньої школи. Перший серед них і визначальний — «Виховання у школярів любові і поваги до старших, почуття вдячності сім'ї, суспільству». Перший крок у цій справі має належати вчителю. В учительській кімнаті школи висить плакат-звернення, ніби заповідь. Є там такі слова: «Колего! Що ти зробив, щоб найсвітлішим законом життя твоїх дітей був закон поважного відношення до старості, до людей літніх і заслужених, до тих, кому ми зобов’язані народженням і життям?». Батьки повинні також розуміти, що в цій важливій справі немає дрібниць. Вони мають вчити дітей бачити високий моральний зміст, здавалося б, у найпростіших діях і вчинках — у бережливому ставленні до живої природи, у хвилюванні за самотню людину, у піклуванні про батьків, рідних, хворих, старих — про всіх, хто потребує турботи і допомоги. Шкільна оранжерея — місце, де учні доглядають за посадженими квітами. Частина з них має розквітнути до восьмого лютого. У цей день школа завершує роботу, присвячену святкуванню пам’ятної дати — звільнення села від фашистських загарбників. Велика група школярів, взявши підготовлені букети, направляється до учасників війни. В інший день шестикласники разом із класним керівником проводять збір загону на молочній фермі, присвятивши його дню тваринника. В колективі працюють декілька мам школярів. Восьмикласники після закінчення уроків завітали до оселі однієї з учениць. В її мами сьогодні день народження. Три із багатьох фактів шкільного життя. Різні за змістом і емоційною напругою. Але пережиті хвилини незримими стежками внесли в дитячий світ потребу бути добрим, ніжним, ласкавим. «Ставлення до старших, рідних, ставлення до людини взагалі, — пише О. Захаренко, — це одне з найголовніших складових моральної культури та вихованості дітей».

Постійно увагу батьків та вчителів О. Захаренко звертає на виховання глибокої пошани до людей похилого віку. Дітям треба роз’яснювати, що старість може бути спокійною лише тоді, коли її поважають. Він радив відводити дідусеві і бабусі почесне місце в родині, а якщо живуть далеко від онуків — обов’язково з ними листуватися, бо на старості років людина дорожить увагою до неї. Особливо гостро педагог розумів проблеми самотньої старості. «Не ідуть сусіди, — пише він, — у кожного свої турботи. Швидше б закінчилися уроки в школі, може дітвора завітає. Хто води принесе, хто грубку розтопить». Про кожну самотню людину в школі знали і підтримували. Учні - часті гості в їх оселях. Зустрічають як рідних. Школярі листа, газету прочитають, збігають до крамниці за необхідним, води принесуть, по-господарству допоможуть. Турбота про літніх людей в школі стала наріжним каменем всієї системи родинного виховання. «Пам'ятайте, — звертається О. Захаренко до своїх вихованців, — що ви в кожну хвилину життя комусь потрібні, що на вас хтось чекає…. Знайдіть же того, хто без вас почуває себе гірше, кому без вас важко». Педагог всім своїм життям, всією діяльністю показував, що всюди і повсякчас можна комусь принести добро чи допомогти боротися зі злом. І в класі, і на вулиці, і вдома — скрізь є справи, до яких можна бути причетним. Головне, частіше ставити собі запитання: «Хто чекає мене з надією? Де без мене нелегко, незатишно, сумно?» Спостереження за вихованістю учнів, індивідуальні бесіди з батьками і матерями переконали педагога, що почуття поваги і вдячності до батьків потрібно формувати. А в окремі періоди, особливо в підлітковому, коли послаблюється зв’язок з родиною, потрібно спрямовано виховувати ставлення до рідних. У цей час необхідно виховувати в учнів потребу спілкуватися з людьми, любов та повагу до людей близьких, насамперед, до матері. Таке ставлення, не думку О. Захаренка, є одним з головних показників роботи школи. Він пише: «Вдивляючись у духовний світ вихованців, учительський колектив Сахнівської середньої школи вирішив найсерйозніше поставитися до справи формування у школярів такого благородного почуття, як вдячність, особливо до батьків. Останнє, наче чутливий прилад, точно показує, якою є людина, чого добилася у вихованні школа». Один раз на тиждень учні та батьки мають змогу прослухати радіогазету, яка їм присвячена. Це розповіді на все село про мам-трудівниць, їх трудові досягнення, успіхи у виховання дітей. Потім слова подяки від дітей, відгук класного керівника, добрі слова односельчан. Передачі переконують кожного в тому, що мати, батько — найдорожчі люди. Їх розум, доброта, воля, любов творять щастя дітей, родини.

Про матір ведеться мова не раз — у сімейному колі і на виховній годині, по радіо і телебаченню, тоді, коли учні відвідують виробництво чи зустрічаються з матерями на шкільному святі. Учням протягом всіх років навчання не раз пропонується замислитися над тим, ким є мати в нашому житті. Так дорослішає думка і глибшають почуття дітей, а робота, що утверджує культ матері, стає більш дієвою від того, що вчительський колектив як на уроках, так і в позакласній та позашкільній роботі свідомо використовує найменшу педагогічну можливість для того, щоб учні все частіше приходили до висновку: все, що в них є доброго, розумного, світлого, йде від матері і батька. «Де б ти не був, — говорить О. Захаренко, — якщо тебе кличе мати, школа — прилети, прилинь до домівки, зайди в другу рідну домівку, де минуло твоє дитинство і юність». Аналіз теоретичної спадщини і практичної діяльності директора Сахнівської середньої школи Корсунь-Шевченківського району Черкаської області академіка АПН України О. А. Захаренка дав змогу нам прийти до висновку, що виховання глибокої поваги до батьків, старших було наріжним каменем всієї системи родинного виховання, запропонованої і реалізованої педагогом-новатором у 60−90 роки ХХ століття. Погляди О. Захаренка на виховання в учнів поваги до батьків, старших актуальні і в наш час. Школа, на думку педагога, у здійсненні виховних завдань не може обійтися без родини. Так і родина без школи не зможе виконати свою основну функцію. Наступним етапом нашої роботи виступатиме розробка складових багатогранної діяльності педагогічного колективу Сахнівської середньої школи у вихованні поваги до батьків, старших, шанованих людей громади.

Висновки.

Олександр Антонович — романтик-творець, в прямому і переносному значенні що побудував по заповітах В. А. Сухомлинского «школу радості» в Сахнівці.

І дійсно, чи кожний директор хорошої школи здатний сісти в планер, запускати з дітьми ракету, будувати обсерваторію, шкільний космодром, зустрічати новий рік в басейні з плаваючою у воді ялинкою? О. А. Захаренко керувався девізом: «До серця дитини через захопленість в праці і навчанні!» Чи не тому його учні такі розкуті, мислячі, фантазери, що постійно реалізовують «свої» цікаві ідеї, мрії.

Багато керівників області висловили таку цікаву оцінку: «О. А. Захаренко створенням своєї унікальної школи, відповідної багато в чому вимогам 2000 року, окрім власне педагогічної вирішив складну соціальну проблему відродження і збереження українського села».

Реалізація макаренкової системи перспективних ліній, передбачення найближчих і віддалених перспектив розвитку школи, здійснення комплексного підходу до виховання, коли кожний захід вирішує «віяло» задач практично всіх напрямів виховання, створення матеріальної бази учбово-виховної роботи загальною працею дітей, вчителів і батьків перш за все як педагогічної задачі і чинника об'єднання шкільного колективу і жителів села, розвиток ідей В. А. Сухомлинського про увагу до особистості дитини, про педагогізацію середовища життєдіяльності школяра, романтика і окриленість всіх виховних заходів і, нарешті, щонайтіснішу співпрацю з дітьми з усіх питань життя школи — такі сутнісні риси виховної системи Сахнівської школи, створеної народним вчителем СРСР та України О. А. Захаренком.

Концепція «авторської школи» О. А. Захаренка передбачає:

1. Спрямування навчально-виховного процесу на поглиблення знань учнів та отримання потрібної і цікавої інформації, яку мають доносити до учнів вчителі.

2. Ретельно турбуватись про здоров’я дітей, про їх фізичну витривалість.

3. Не втрачати надбання історії. Вивчати традиції і звичаї народу, що прийшли до нас із сивої давнини.

4. Виховувати у дітей патріотичні почуття і гордість за родину, однокласників, односельчан, село, Батьківщину.

5. Обов’язковим предметом школи має бути «Материнство» або «Материнська школа» не лише для учнів, а й для тих жителів села, які збираються стати батьками.

6. Головна вимога школи — якісні і системні знання учнів, участь їх в олімпіадах, конкурсах від шкільного до державного рівня.

7. Випускники школи у своїх знаннях не повинні відрізнятися від учнів престижних закладів.

8. Авторська школа ставить своїм завданням навчити дітей бачити красу світу і берегти її.

Олександр Антонович органічно увібрав в себе і творчо реалізував головні ідеї досвіду своїх, видатних попередників — А. С. Макаренка і В, А. Сухомлинського і по праву може називатися їх послідовником.

Використана література.

1. Ігнатенко П. Слово про новатора // Рад. освіта. 1998. 1 січ.

2. Береговой Я. А. Директор села: Об известном украинском педагоге А. А. Захаренко // Педагогіка толерантності. 2002. № 2.

3. Яковенко В. Духовний батько // Педагогіка толерантності. 2002. № 2.

4. Жалдак О. Про увічнення пам’яті Олександра Захаренка // Освіта України. 2002. 31 трав.; Освіта. 2002. 12−19 черв.

5. Каракоз С. Слово про вчителя // Освіта. 2003. № 4−5. 22−29 січ.

6. Гладка Н. М. Творча авторська школа Олександра Захаренка // Пед. вісн. 2003. № 3.

7. Сисенко О. П. Школа — колиска твоєї щасливої долі // Пед. вісн. 2003. № 3.

8. Авторська школа Олександра Антоновича Захаренка // Дівочі гори. 2003. Трав.

9. Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. Кн.2: Навч. посібник / За ред. О.В.Сухомлинської. — К.: Либідь, 2005.

10. Слєпинін Олег. Педагогічна симфонія Олександра Захаренка // Дзеркало тижня. — 2008. — № 18.