Статистичне вивчення та прогнозування динаміки цін на промислову продукцію

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАТИСТИЧНОГО ВИВЧЕННЯ ЦІН

1.1 Поняття ціни,її види та функції

1.2 Система показників статистики цін та методика їх побудови

1.3 Джерела статистичних даних про ціни РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДО СТАТИСТИЧНОГО ВИВЧЕННЯ ТА ПОБУДОВИ ПРОГНОЗНИХ МОДЕЛЕЙ ІНДЕКСІВ ЦІН

2.1 Характеристика часових рядів, структура та підходи до статистичного вивчення

2.2 Метод сезонної декомпозиції як основа статистичного вивчення часових рядів

2.3 Метод Хольта-Вінтерса як основа статистичного прогнозування індексів цін РОЗДІЛ 3 СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЦІН НА ПРОМИСЛОВУ ПРОДУКЦІЮ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

3.1 Статистичний аналіз цін виробників промислової продукції у Львівській області

3.2 Моделювання та прогнозування динаміки споживчих цін у Львівській області

3.3 Моделювання та прогнозування динаміки цін на промислову продукцію у Львівській області

3.4 Транскордонні порівняння динаміки цін виробників промислової продукції Львівщини та Польщі (Підкарпатського воєводства) ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. В умовах переходу України до ринкових відносин відбувається оновлення методологічних і практичних засад державного регулювання економіки. Засобами регулювання, складовими якого є прогнозування, програмування, стимулювання та контроль, у розвинених країнах здійснюється координація державних управлінських рішень і раціонально розподіляються ресурси виробництва не тільки за галузевою, територіальною, а ще і за часовою ознакою.

Неефективне використання існуючого потенціалу виробничої сфери України протягом останнього десятиріччя характеризується постійним зниженням чисельності зайнятих, зношенням виробничих фондів, виникненням диспропорцій у структурі валового випуску продукції. Саме тому для невідкладного вирішення низки взаємопов'язаних поточних і перспективних завдань оснащеності основним капіталом, нарощування інвестицій, збільшення доданої вартості, підвищення якісного рівня продукції, актуальне дослідження теоретичних і практичних питань прогнозування розвитку виробництва.

Аспекти прогнозування достатньо висвітлюються у працях зарубіжних і вітчизняних вчених. Вагомий внесок у створенні теоретико-практичної наукової бази економічного програмування та прогнозування належить академікам Геєцу В.М., Лукінову І.І., вченим-економістам Беседіну В.Ф., Гончарову Ю. В., Євдокимовій І.М., Крючковій І.В., Панасюку Б. Я., Пашуті М.Т., Савченку А. Г., Якубовському М. М. та іншим.

Водночас, прискорення структурних перетворень, перехід від етапу спаду до етапу зростання, значний вплив виробничої сфери на розвиток економіки, змушує проводити оновлення й розширення методологічних засад регулювання розвитку промисловості як на загальнодержавному, так і на галузевому рівні. Вдосконалення методичного забезпечення прогнозування основних показників розвитку промисловості в галузевому розрізі є нагальною потребою для виявлення позитивних і негативних міжгалузевих пропорцій й тенденцій, обґрунтування доцільних напрямків та заходів розвитку економіки.

Мета і задачі дослідження. Метою магістерського дослідження є розробка методів і моделей прогнозування цін в промисловості для підвищення ефективності управлінських рішень при розробці промислової політики завдяки вдосконаленню макроекономічної та галузевої структури у середньостроковому періоді. Відповідно до мети дослідження в роботі були поставлені і послідовно вирішені такі задачі:

· визначення ролі і місця методів та важелів державного регулювання промисловості в умовах структурних перетворень на основіпрогнозування й програмування;

· адаптація універсальних економіко-математичних методів і моделей для прогнозування розвитку промисловості України;

· обґрунтування основних напрямківефективної промислової політики Львівської обл. на середньострокову перспективу.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні і практичні питанняпрогнозування і моделювання розвитку промисловості для потреб державного регулювання.

Об'єктом дослідження є стан і динаміка цін промислової продукції Львівської обл. у галузевому розрізі.

Наукова новизна роботи. Найбільш суттєвими науковими результатами дипломної роботи є такі важливі й нові положення:

· запропоновано комплексний підхід до реалізації регуляторної функції держави на перспективу в прямий і не прямий спосіб за допомогою синтезу методичних принципів нормативного прогнозування — через екзогенне завдання і контроль стану важливіших макроорієнтирів, та пошукового прогнозування — в якості інформативних орієнтирів основних показників розвитку промисловості України в галузевому розрізі;

· розроблено методику прогнозування динаміки цін в промисловості Львівської області, суть якої полягає в проведенні допрогнозного логічного і кореляційного аналізу між результатами й факторами виробництва; здійсненні економіко-математичних розрахунків з використанням запропонованої модифікації виробничої функції та трендових моделей; проведенні оцінки очікуваних результатів прогнозу через економічний аналіз отриманих негативних й позитивних тенденцій;

· встановлено, що вибір економіко-математичних моделей для потреб прогнозування розвитку галузей промисловості визначається в першу чергу призначенням та рівнем регулювання. Для цього придатні як формалізовані (екстраполяція, моделювання) моделі так і неформалізовані (експертні оцінки). В роботі використана адаптивнв модель Хольта-Вінтерса;.

· побудовано, на основі розробленого модельного апарату, середньостроковий прогноз динаміки цін на промислову продукцію та динаміки споживчих цін до 2009 року.

Практичне значення наукових результатів дослідження полягає в можливості розв’язання значної прикладної проблеми прогнозування перспективного стану промисловості Львівщини у галузевому розрізі, дослідити передумови і фактори економічного зростання. Врахування одержаних результатів прогнозу при розробці промислової політики на регіональному рівні дає змогу посилити обґрунтування напрямків розвитку промисловості на середньостроковий період, застосувати заходи для покращення макроекономічної і галузевої структури.

Структура магістерської роботи. Обсяг магістерської становить 106 сторінок машинописного тексту, в тому числі 26 таблиць, 30 рисунків, список використаних джерел нараховує 64 найменувань.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАТИСТИЧНОГО ВИВЧЕННЯ ЦІН

1.1 Поняття ціни, її види та функції

Ціна — економічне поняття, існування і важливість якого нікому не треба пояснювати і доводити. З дитячих років, як тільки людині доводиться спостерігати або самому брати участь в покупці, він на побутовому рівні сприймає, що таке ціна і яку роль вона грає в його житті і житті інших людей.

Висока ціна означає, що річ дорога і її покупка вимагає великих грошових витрат, низька ціна означає дешевизну і менше навантаження на кишеню покупця. Проте ціна, а точніше, ціни, вся їх сукупність є не тільки індивідуальною, соціальною категорією. Вони регулюють як окремі покупки і продажі товарів споживачам, так і економічні процеси в цілому, включаючи виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Тут вже всі ціни, разом узяті, з урахуванням їх формування і зміни діють як загальний, єдиний, цілісний ціновий механізм.

Ця функція цін і їх взаємодія на економіку в масштабах не тільки особи і сім'ї, але і підприємства, галузі, території, країни значно менше відомі обивателеві.

Далеко не всі знають, що під єдиним поняттям «ціна» розуміється безліч різновидів цін, включаючи опт, роздрібні, регульовані, договірні, вільні ринкові, державні, контрактні, прогнозні, проектні, лімітні, світові і ряд інших.

Будучи широко споживаними в економіці будь-якого типу (централізованою, ринковою, змішаною), ціни формуються і діють в різних економіках по-різному. Відповідно до комуністичної чисто розподільною доктриною економіка взагалі може обійтися без грошей, а отже, і без цін, тоді як ринкова економіка без цін стає безглуздою.

Ціни, поза сумнівом, є тонким, гнучким інструментом і в той же час задоволений могутній важіль управління економікою, хоча їх реальні можливості дії на економіку взагалі і на рівень життя зокрема набагато менше надій, що покладаються на ціни, на ціновий механізм людьми. У директивно керованій економіці ціни використовуються як зовнішній регулятор, інструмент дії з боку уряду, тоді як в ринковій вони утворюють частину системи саморегулювання.

У ціновому механізмі слід розрізняти і виділяти дві взаємодіючі частини. Це, з одного боку, самі ціни, їх види, структура, величина, динаміка зміни і, з іншої - ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни тих, що діють.

Ціноутворення, з яким люди знайомі значно менше, чим з цінами, виступає активно, задаючою частиною всього цінового механізму. Воно, власне, і зумовлює величину ціни. Але найчастіше ціноутворення від нас приховано, а ціни ми бачимо наяву. Ціни і ціноутворення складають в своїй єдності ціновий механізм.

Під загальною широко поширеною назвою «ціна» розуміється комплекс економічних понять, що входить в єдину синтетичну систему. Реально під одним найменуванням «ціна» існує, як згадувалося вищим, безліч її видів, що розрізняються між собою призначенням, областю застосування, способом формування.

Дати загальне, єдине визначення поняття «ціна» так же складно, як знайти загальну дефініцію терміну «гроша». Тим більше що ці поняття тісно зв’язані між собою і що термін «ціна» похідний від слова «гроші». Для споживача, покупця таке твердження може показатися дивним. З позиції покупця, що набуває товарів за певними цінами, все представляється гранично ясним. Для покупця ціна — це кількість грошей, яка йому доводиться платити за одиницю товару, за річ, за послугу. Для продавця — це кількість грошових одиниць, яку можна отримати за річ, що продається. В принципі, ці природні, емпіричні визначення цілком коректні.

Проте подібні прості визначення не дають ключ до розуміння, який повинна бути ціна, як вона зароджується, як діє ціновий механізм.

Просте спостереження окремих цін і навіть покупки за цими цінами народжують скоріше емоційне, чим об'єктивно-наукове сприйняття. У буденній свідомості найчастіше народжується не тільки приватне, вузьке, але і спотворене бачення ціни.

Тому нам належить глибше вникнути в суть поняття «ціна», розглянути різноманітні види і функції цін, вивчити механізм формування цін, способи їх визначення.

Ціна, як і гроші, є історична категорія, що виникла і сформувалася в процесі зародження і розвитку обміну. Вже в ході простого натурального обміну доводиться по суті використовувати ціни як обмінні пропорції, що забезпечують еквівалентність обміну. Коли стародавній каменетес обмінював одну кам’яну сокиру на два горщики гончаря, він виходив з того, що ціна горщика рівна половині сокири. Це були своєрідні товарні ціни, що виявляються в пропорціях обміну. Така ціна ще не універсальна і виражена для кожної із сторін, що обмінюються, в різних одиницях.

Поява товарних, а потім металевих і паперових грошей породило можливість виражати ціну в одних і тих же одиницях товарного еквівалента, використовуваного як засіб платежу. Тепер уже і продавець і покупець бачать в ціні товару кількість грошових одиниць, яку можна отримати або доводиться платити за одиницю товару.

Грошова ціна розставляє, здавалося б, все по своїх місцях. Але виникає нова, цього разу, мабуть, вічна проблема: «Скільки ж грошових одиниць того або іншого вигляду слід платити за одиницю того або іншого товару?» Коротше кажучи, довелося задуматися про спосіб визначення ціни. І саме поняття ціни як пропорції обміну попало під сильний вплив методів її встановлення, тобто механізм.

Про ціни стали говорити і писати не стільки з позицій їх суті і призначення, скільки з погляду способів їх формування, визначення.

Сприйняття ціни все більш асоціювалося з епітетами, супроводжуючими це слово: «державна», «ринкова», «тверда», «договірна» і тому подібними. Сенс ціни так чи інакше зв’язується з ціноутворюючими чинниками, що впливають на її величину.

Доцільно розділяти два підходи до формування цін: ринковий і виробничий (витратний). При першому підході визначальним чинником ціноутворення є кон’юнктура ринку, попит і пропозиція товару. При другому — в основу встановлення ціни товару кладуться виробничі витрати, перш за все трудові, пов’язані із створенням, випуском товару.

В рамках ринкового підходу прийнятно наступне визначення:

Ціна — це форма виразу цінності благ, що виявляється в процесі їх обміну.

У такому формулюванні виділяються два основні акценти. По-перше, підкреслюється безпосередній зв’язок ціни товару з цінністю, корисністю, якою він володіє як об'єкт споживання. По-друге, згідно такому трактуванню ціна товару виявляється як економічна суть тільки в умовах його обміну на гроші або інший товар. Отже поза ринком, без купівлі-продажу про ціну говорити не доводиться, ціну здатний встановити тільки ринок.

Інші позиції відносно суті ціни властиві виробничому підходу, що спирається на зв’язок цін з чинниками, — виробництва в цілому і з головним чинником — працею. Для такого підходу типове наступне формулювання:

Ціна є грошовий вираз вартості товару.

У такому визначенні центр тяжіння перенесений на поняття «вартість».

Згідно трудової теорії вартості, що бере почало в працях А. Смита і Д.

Рікардо і розвиненою потім До. Марксом, вартість визначається витратами праці на виробництво товару, тобто має трудову природу. Щоб обійти численні труднощі кількісного вимірювання вартості в її трудовому сприйнятті, К. Маркс вимушений був ввести поняття «Абстрактна і конкретна праця», «суспільно необхідні витрати праці», але при цьому вартість продовжувала залишатися теоретичною категорією.

Практичний зв’язок між вартістю і ціною був прокладений за допомогою застосування витратного принципу, в рамках якого величина ціни визначається за допомогою зміни сумарних витрат всіх чинників на виробництво одиниці товару в грошовому виразі, іменованих витратами виробництва, тобто ціна рівна середнім витратам. Збільшення до витрат певної величини прибутку приводить до встановлення шуканої ціни.

Доводиться відзначати, що «вартісний» підхід до ціни в його трудовому трактуванні володіє природною обмеженістю унаслідок застосовності тільки до продуктів праці. На підставі цього підходу не представляється можливим встановлювати ціни предметів, речей, що не є результатами людської праці, скажімо, землі, природних багатств. В рамках виробничого підходу вважається, що вони не володіють трудовою, міновою вартістю і, отже, ціною.

Ще один спосіб проникнення в суть цін полягає у вивченні їх функцій, що характеризують роль, яку ціни грають в економіці. При цьому треба мати на увазі, що функції цін і способи їх реалізації розрізняються залежно від природи того економічного середовища, в якому діють, використовуються ціни. Перш за все є на увазі відмінність дії цінового механізму в економіці централізовано-державного і ринкового типу.

Функція ціни є зовнішнім проявом її внутрішнього змісту. До функцій ціни може бути віднесено тільки те, що характерно для кожної конкретної ціни без винятку.

1. Облікова функція. Визначається самою суттю ціни, тобто, будучи грошовим вираженням вартості, ціни показують скільки коштує суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, що комплектують вироби, на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця. Насамкінець ціна показує не тільки величину сукупних витрат виробництва та обігу товарів, а й розмір прибутку.

Основний принцип обліку витрат полягає в тому, що принципи й методи обліку витрат, які застосовуються на підприємстві, повинні відповідати його організаційній та управлінській структурі, номенклатурі товарів, що випускаються, технології виробництва й формам зв’язків із ринком.

2. Стимулююча функція. Її значення виявляється у впливі на виробництво та споживання різних товарів. Ціна стимулює виробника через рівень вкладеного в неї прибутку. У результаті ціни сприяють чи перешкоджають зростанню випуску й споживання різних товарів. Стимулювання відбувається шляхом підвищення частки прибутку в ціні, надбавок і знижок з основної ціни. Стимулюючу функцію має така ринкова ціна, яка дозволяє виробнику вигідно продавати свій товар. Стосовно даної функції ефективнішими є ціни, що дають більш високий прибуток порівняно з цінами на інші товари. Стимулююча функція означає, що за допомогою системи цін реалізуються економічні інтереси всіх учасників відтворення й суспільства загалом. Особливо значуще це для ринкової економіки, коли на перше місце висуваються економічні методи управління. Стимулювання здійснюється на всіх стадіях, напрямах розширеного відтворення. Через систему цін стимулюються збільшення обсягу виробництва, поліпшення якісних параметрів товарів, відновлення асортименту, поліпшення структури споживання, скорочення часу обігу, скорочення нераціональних перевезень, ефективне використання транспортних засобів. Велику роль стимулююча функція відіграє в рішенні соціальних проблем, коли створюються сприятливі умови для споживання товарів першої необхідності через мінімальні ціни на них.

3. Розподільна функція. Вона пов’язана з можливістю відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових чинників. Ціни виступають інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу між галузями економіки, її секторами, різними формами власності, регіонами, фондами нагромадження і споживання, різними соціальними групами населення. Ця функція ціни також передбачає облік у ціні акцизу на окремі групи товарів, податку на додану вартість (ПДВ) та інших форм централізованого чистого доходу, що надходить у бюджети різних рівнів на загальнодержавні нестатки. Завдяки даній функції ціни розв’язуються також соціальні завдання суспільства. Як засіб перерозподілу найчастіше використовуються регульовані ціни. Але вони не єдиний інструмент розподілу й перерозподілу. Особливу роль тут відіграють фінанси та кредитна система.

4. Вимірювальна функція. Ціна обслуговує обіг товарів і забезпечує реалізацію економічних інтересів усіх відносно самостійних учасників товарного обігу: виробника? посередника? споживача. У цій якості вона виступає як кількість грошей (товарів і послуг), що сплачується й отримується за одиницю товару чи послуги. Завдяки ціні можна виміряти, визначити кількість грошей, що покупець має сплатити, а продавець — одержати за проданий товар. Знаючи ціни різних товарів, послуг і кількість товарів, що продаються і купуються, можна визначити величину грошового платежу за товари й послуги. Знаючи ціну робочої сили, праці, можна визначити розмір зарплати на підприємстві, у галузі. Порівнюючи ціни різних товарів, можна їх диференціювати на дорогі і дешеві. Якщо ціни враховують корисність, то за співвідношенням таких цін можна судити про співвідношення корисності різних товарів. Перелічені моменти свідчать про те, що ціна, виконує співвимірну функцію, за допомогою якої зіставляються цінності різних товарів.

5. Функція балансування попиту та пропозиції. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом та споживанням, пропозицією та попитом. Надмірно високі чи низькі ціни свідчать про диспропорції у виробництві та обігу. З появою диспропорцій у господарстві рівновагу можна досягнути зміною обсягу виробництва чи зміною цін. Ціна повинна зацікавлювати виробника в підвищенні якості й розширенні асортименту необхідних ринку товарів, що користуються попитом. Попит виражає потребу в товарі з боку покупця за наявності у нього можливостей купити товар. Це практично виражається у встановленні зворотної залежності між ринковою ціною та кількістю товарів, що купуються. За інших рівних умов кількість товарів, що купуються, залежить від рівня цін на них. Чим вище ціна, тим менше товарів буде куплено покупцем, і обсяг проданих товарів знизиться. Попит на товари збільшується зі зменшенням ціни. За підвищення попиту, коли має місце дефіцит товарів, ціни на них неминуче зростають. В умовах надлишку товарів їх продаж можливий лише у разі зниження цін.

Пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною та кількістю товарів, представлених на ринку. У разі підвищення цін зростає обсяг товарів, що пропонуються до продажу, і навпаки. Функцію, що врівноважує попит та пропозицію, виконує ціна. Вона стимулює збільшення пропозиції у разі недостачі товарів і знижує попит у разі надлишку товарів. У міру становлення ринкових структур і розвитку конкуренції, досягнення збалансованості між попитом та пропозицією підвищення цін має обумовлюватися тільки поліпшенням якості і розширенням асортименту товарів. З розвитком ринкових відносин ця функція ціни підсилюватиметься і згодом стане домінуючою у формуванні цін на товари.

6. Функція ціни як критерію раціонального розміщення виробництва. Ця функція виявляється в тому, що за допомогою механізму цін для одержання більш високого прибутку здійснюється перехід капіталів з одного сектора економіки в інший і всередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока. Подібний перехід капіталів здійснюється підприємствами, компаніями самостійно під впливом законів конкуренції й попиту. Тільки підприємство вирішує, в який вид діяльності, в яку галузь, сферу економіки йому вкладати свій капітал. Цьому передують глибокі маркетингові дослідження, вивчення всіх ринкових чинників, у тому числі й цін. Вкладення капіталів у виробничі види діяльності за досить тривалого циклу виробництва й в умовах інфляції призводить до знецінення коштів, вкладених у цю сферу.

Між різними функціями ціни існує взаємозв'язок, який може бути як взаємодоповнюючим, так і суперечливим. Стимулююча функція ціни сприяє реалізації функції збалансованості попиту та пропозиції, сприяє нарощуванню виробництва товарів, що користуються попитом. Ціна може відіграти й протилежну роль, сприяючи скороченню пропозиції товарів. Це також приводить до балансування попиту та пропозиції, коли останнє перевищує попит.

Розподільна функція діє разом із функцією ціни як засіб оптимізації розміщення виробництва, сприяючи переходу капіталів у ті сфери господарства, в яких існує підвищений попит на конкретні товари й характерна висока норма прибутку.

Облікова функція ціни вступає в протиріччя з усіма іншими функціями, тому що в ринкових умовах ціни часто істотно відхиляються від витрат виробництва і реалізації. Тому взаємозв'язок між різними функціями ціни повинен бути предметом спеціальних маркетингових досліджень.

В умовах командно-адміністративної системи управління економікою переважало планове ціноутворення. В умовах ринку існує вільне ціноутворення. При цьому держава може впливати на нього тільки економічними методами, а саме:

1. встановлення граничного рівня ціни;

2. визначення і обмеження рівня рентабельності;

3. використання податкової політики;

4. проведення заходів, які направлені на розвиток конкуренції та ін.

Велика кількість діючих в економіці цін утворює систему, на яку мають вплив різні ринкові фактори.

Система цін складається з окремих підсистем, які взаємопов'язані і взаємозумовлені.

В основі взаємозв'язку всіх цін лежить принцип «спільних посудин»: рух цін в одній підсистемі викликає автоматично зміни в усіх інших підсистемах.

Утворення єдиної системи цін, які між собою взаємопов'язані і взаємозалежні обумовлено такими причинами:

1. формування цін на одній методологічній основі (на законі вартості, за законі попиту і пропозиції та ін.);

2. взаємозв'язок виробництва підприємств, господарська діяльність яких обумовлюється цінами.

Систему цін характеризують такі параметри:

1. рівень, структура і динаміка;

Рівень — це абсолютне кількісне вираження ціни в грошах.

Структура — це визначене співвідношення елементів ціни в % або долях.

Динаміка — це зміна рівня цін в умовах ринку, динаміка цін не завжди передбачена.

Навіть окремі держави можуть впливати на рівень цін інших держав.

У системі господарювання застосовуються багато видів цін, які визначаються за різними класифікаційними ознаками.

Класифікація цін залежно від механізму їх формування. Залежно від механізму формування, що використовується, (маркетингового, нормативного, комбінованого типу) класифікація цін враховує різний ступінь впливу центральних та місцевих органів управління, відповідно до якого всі ціни можуть бути об'єднані в 3 основні групи: 1) вільні; 2) регульовані і 3) фіксовані ціни.

Принцип функціонування механізму вільного ціноутворення — дотримання виключно формальних процедур під час встановлення цін, а саме: обов’язок постачальника (чи продавця) погоджувати з покупцем ціни на продукцію, що поставляється, (або повідомляти покупців про вартість товарів і послуг); вільні ціни складаються виключно під впливом попиту та пропозиції, а органи управління можуть зробити хіба що непрямий вплив на рівень цін, що встановлюються.

Регульовані ціни обмежують собівартість і/чи прибуток постачальника (продавця) за допомогою встановлення відповідних норм і нормативів. Обвальне зростання цін в Україні у серпні — вересні 1998 р. з новою силою нагадало про необхідність керування процесом формування цін — керування методично послідовного, орієнтованого на довгострокову перспективу. Звичайно ж, немає і не може бути такого рецепту регулювання цін, який би раз і назавжди виключив можливість економічної дестабілізації, як це мало місце в 1998 р., однак заздалегідь продумані способи економічного регулювання цілком могли б згладити різкі стрибки цін, захистити низькооплачувані категорії громадян.

Фіксовані ціни формуються на базі нормативного підходу, що, як правило, припускає не тільки блокування цін, а й відповідну фіксацію ціни, що складається, (собівартості й прибутку), яка здійснюється в галузевому і/чи регіональному аспектах.

Види цін за напрямами господарської діяльності. Класифікація цін за видами господарської діяльності відбиває, насамперед, галузеву структуру господарського комплексу країни.

Зважаючи на те, що вільні, регульовані та фіксовані ціни використовуються в усіх галузях народного господарства, повне найменування цін, що використовуються у господарській практиці, включає: 1) вказівку на механізм формування ціни (вільна, регульована, фіксована), а також 2) вказівку на сферу її використання (відпускна, роздрібна та ін.). Так, наприклад, вирізняють: вільні відпускні ціни, регульовані відпускні ціни, фіксовані відпускні ціни та ін. (див.дод.8)

Ціни, що використовуються в міжнародній комерційній діяльності. Крім витрат виробництва, ціна містить у собі витрати обігу, і зокрема, витрати на транспортування товарів до покупця. Таким чином, географічний чинник відіграє значну роль у формуванні ціни.

Виходячи з цієї економічної ознаки, вирізняють кілька видів цін:

Ш ціна в місці виробництва продукції. За цією ціною товар передається покупцю в тому місці, де він був вироблений, з усіма правами на нього і відповідальністю. У цьому разі покупець сплачує понад ціну всі фактичні витрати на транспортування продукції до місця призначення;

Ш єдина ціна з включенням витрат на доставку. Цей метод установлення ціни припускає формування фірмою єдиної ціни для всіх покупців, незалежно від місця їх розташування, із включенням у неї однакової суми транспортних витрат. Ця сума розраховується як середня вартість усіх перевезень. Єдина ціна особливо вигідна тим покупцям, що віддалені від місця виробництва товару і фактичні транспортні витрати яких значно перевищують середні;

Ш зональні ціни. Відповідно до цього методу визначення цін виділяється кілька географічних зон і встановлюється єдина ціна для клієнтів, розташованих у межах однієї зони. Для кожної із зон ці ціни є різними, тому що встановлюються вони залежно від величини транспортних витрат; у мірі віддалення зони ціна зростає;

Ш ціни, визначені на основі базисного пункту. Відповідно до цього методу підприємство (фірма) встановлює в кількох географічних пунктах базисні ціни на продукцію. Фактичні ціни продажу розраховуються шляхом додавання до ціни, установленої для найближчого від замовника базисного пункту, транспортних витрат на доставку товару до місця призначення. Метод установлення ціни відносно базисного пункту дозволяє продавцю обрати те чи інше місто як базисне й отримувати з усіх замовників транспортні витрати в сумі вартості доставки з цього пункту незалежно від того, звідки насправді відбувається відвантаження.

Виникнення цін, що використовуються у міжнародній комерційній діяльності, було пов’язане з тим, що дуже часто сторони, які укладали контракт, не знали про особливості комерційної діяльності в різних країнах, тому виникало непорозуміння, суперечки й судові процеси. У зв’язку з цим Міжнародна Торговельна палата в 1936 р. опублікувала кодекс міжнародних правил, що пояснюють торгову термінологію, а також обов’язки продавця й покупця. У галузі ціноутворення це означало встановлення «лінії вододілу» всіх витрат на витрати продавця й витрати покупця; ціни, що виникли на основі міжнародних комерційних термінів, одержали назву інвойсних, тобто цін, що вказуються в рахунках-фактурах. «ІНКОТЕРМС-36» проіснував у незмінному вигляді до 1953 р.; потім з’являлися нові варіанти правил: 1967, 1976, 1980 і, нарешті, у 1990 р. у «ІНКОТЕРМС-90» найменування термінів об'єднані в 4 групи, що дає підставу для складання відповідної класифікації інвойсних цін.

Перша група (Е) — це єдина ціна ЕХW, франко-завод, що регулює передачу товару в розпорядження покупця безпосередньо на місці виготовлення товару й означає, що продавець виконає своє зобов’язання щодо постачання в момент, коли товар буде переданий у розпорядження покупця на підприємстві продавця (заводі, фабриці, складі тощо), при цьому продавець не несе відповідальності ні за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, ні за оплату експортних митних зборів, тому що покупець приймає на себе всі витрати й ризики, пов’язані з доставкою товару від підприємства-продавця до місця призначення. Таким чином, франко-завод припускає мінімальну відповідальність продавця.

Друга група (F) поєднує терміни, які означають, що від продавця потрібно доставити товари до даного перевізного засобу, що знаходить відповідне відображення у відпускних цінах. Ціна FCA, франко-перевізник, означає, що продавець виконає свої зобов’язання з постачання після того, як передасть товар, що пройшов митне очищення під час експортування, у розпорядження призначеного покупцем перевізника, у взаємопогодженому місці чи пункті. Ціна FAS, вільно вздовж борта судна (франко уздовж борта судна), — це умова постачання, що передбачає обов’язок продавця доставити за свій рахунок вантаж на корабельний причал у межах досяжності корабельних кранів (аналогічних вантажопідйомних засобів) у погодженому порту відвантаження. Починаючи з цього моменту, покупець несе всі ризики загибелі чи ушкодження товару. Ціна FOB, франко-борт, означає, що продавець виконав свої зобов’язання з постачання, коли товар перейшов поручні судна в зазначеному порту відвантаження.

Третя група © поєднує терміни, які означають, що продавець укладає договір на перевезення товару, але не бере на себе відповідальність за втрату чи ушкодження товару або додаткові витрати, які виникають унаслідок неякісного навантаження і відправлення. Ціна CFR, вартість та фрахт, означає, що продавець повинен оплатити всі витрати й фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, однак: а) ризик загибелі чи ушкодження, яким може піддаватися товар; б) ризик додаткових витрат, які виникли в результаті подій, що відбулися після того, як товар був поставлений на борт судна, переходять із продавця на покупця в момент переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. Ціна CIF, вартість, страхування, фрахт, означає, що продавець має ті самі зобов’язання, що і за умовами CFR, але, крім того, зобов’язаний забезпечити покупцю морське страхування від ризику загибелі чи ушкодження товару під час транспортування. Ціна СРТ, перевізна плата сплачена, означає, що продавець оплачує фрахт за перевезення товару до погодженого місця призначення, однак ризики загибелі чи ушкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, що є наслідком обставин, які були після того, як товар був доставлений перевізнику, переносяться з продавця на покупця, коли товар буде переданий під опіку перевізника. Ціна CIP, провізна плата та страхування сплачені, означає, що продавець має ті самі зобов’язання, що й за умовами СРТ, але, крім того, повинен забезпечити для покупця страхування морських вантажів від ризику загибелі чи ушкоджень товару під час транспортування.

Четверта група (D) поєднує терміни, які означають, що продавець зобов’язаний нести всі витрати і відповідати за можливий ризик під час доставки товарів у країну призначення. Ціна DAF, поставка до границі, означає, що продавець виконує свої зобов’язання з постачання тоді, коли поставив товар, очищений від експортного мита, у погоджений пункт і місце на границі, але до надходження на митний кордон сусідньої країни. Ціна DES, поставка із судна, означає, що продавець виконав свої зобов’язання з постачання, якщо товар був переданий у розпорядження покупця на борті корабля, але не пройшов митного очищення в погодженому порту призначення; дана ціна враховує всі витрати і ризики продавця на доставку товару в порт призначення. Ціна DEQ, поставка з причалу (мито сплачене), означає, що продавець виконає своє зобов’язання з доставки, коли передасть товар, який пройшов митне очищення, покупцю на пристані (набережній)

у погодженому портові призначення; ціна DEQ враховує ризики й витрати продавця, включаючи мита, податки й інші збори за поставку товару. Ціна DDU, поставка без сплати мита, означає, що продавець виконає свої зобов’язання з постачання, коли товар буде переданий у розпорядження покупця в погодженому місці в країні ввозу, при цьому продавець несе всі витрати й ризики, пов’язані з поставкою товару (за винятком мита, податків та інших офіційних зборів, оплачуваних під час ввезення), а також за витрати й ризики під час виконання митних формальностей; покупець сплачує будь-які додаткові витрати і відповідає за ризики, викликані неможливістю пройти митне очищення товарів та імпорт вчасно. Ціна DDP, поставка зі сплатою мита, означає, що продавець виконає своє зобов’язання з поставки тоді, коли товар буде переданий у розпорядження покупця в погодженому місці в країні ввозу, при цьому продавець несе всі витрати й ризики, включаючи мито, податки та інші збори, стягнуті у зв’язку з поставкою товару, що пройшов митне очищення під час імпортування.

Таким чином, якщо за умовами EXW (франко-завод) для продавця передбачений мінімальний перелік зобов’язань, то за умовами DDP—максимальний.

Ціни, що використовуються в статистиці. Важливе практичне значення мають ціни, що використовуються в статистиці, одне з найголовніших завдань якої — забезпечення порівнянності результатів, показників. Для цього статистика використовує такі види цін: 1) діючі, чи поточні, ціни; 2) незмінні, тобто ті самі ціни, у тому числі порівнянні — незмінні ціни на порівнянну продукцію; 3) середні (наприклад, середньогалузеві, тобто розраховані в середньому по всіх підприємствах галузі).

1.2 Система статистичних показників цін та методика їх побудови

Ціна — це невід'ємний складовий елемент ринкового механізму. Вона відображає споживні властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару (співвідношення між його наявністю та потребою, попитом та пропозицією), характер та силу конкуренції, державного контролю та загальноекономічну кон’юнктуру ринку, психологію економічної поведінки ринкових суб'єктів і інші суб'єктивні моменти (моду, смаки, традиції). Отже, ціна складається під впливом численних об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Статистичне вивчення цін здійснюється на основі розгорнутої системи показників, яка відповідає вимогам ринкової економіки і відображає різні види диференціації ринкових цін: асортиментну, часову, просторову, за соціально-доходними групами, різними ринками. Ринок робить ціни гнучкими, чутливо реагуючими на зміну різних чинників. В цьому зв’язку показники еластичності цін, їх співвідношень повинні знайти відображення в системі показників статистики цін. Лібералізація ціноутворення і перспективи стабілізації економіки дозволяють закладати ціни у математичні моделі.

В залежності від мети дослідження статистикою можуть застосовуватися різні показники.

Для оцінки абсолютного розміру ціни на певний вид, сорт товару (товарну групу) застосовують рівень цін. Розрізняють рівні цін:

— індивідуальні, що характеризують величину ціни на відповідний вид, сорт товару на певний момент часу, дату;

— середні - розраховуються на певну дату або за період на конкретний товар, сортність (товарну групу), по населених пунктах, регіону, країні;

— узагальнюючі - вартість споживчого кошика, який розраховується відношенням індивідуальної, середньої чи узагальнюючої ціни до доходу.

При вивченні ціноутворення визначають показники структури ціни:

питому вагу кожного елементу в кінцевій (роздрібній) ціні товару (собівартості, націнки, знижки, податків); питому вагу валового доходу (реалізованої націнки) у товарообігу; співвідношення оптових і роздрібних цін, співвідношення структурних елементів роздрібних цін.

Коливність цін в часі і просторі характеризують за допомогою показників варіації: групування одноіменних товарів за рівнем цін; рівень територіальної коливності цін (групування регіонів, населених пунктів за рівнем цін;

Ш рівень стійкості цін у динаміці (коефіцієнт апроксимації трендової моделі);

Ш рівень сезонних та циклічних коливань цін.

Динаміку цін на окремі товари, товарні групи і всіх товарів характеризують за допомогою індексного методу: індивідуальних, групових та зведених індексів цін, індексів середніх цін.

Відповідність ціни якості товару, залежність від соціально-економічних факторів статистика характеризує за допомогою параметрів моделей, коефіцієнтів, індексів, експертних оцінок.

Індексами цін називають показники, які характеризують співвідношення цін. Найчастіше ціни співставляються за різні періоди часу, характеризуючи в таких випадках їх динаміку. Показник, який характеризує співвідношення ціни окремого товару, називається індивідуальним, або однотоварним індексом цін. Якщо показник дає зведену характеристику співвідношення цін на всі товари (або окремі групи товарів), то він називається загальним (або груповим) індексом цін.

Індивідуальний індекс цін будь-якого товару є відносна величина, що одержана шляхом ділення нової ціни (після зміни) на ціну до зміни.Якщо ціну звітного періоду позначити через Рі, а ціну базисного — через Р_о, то індивідуальний Індекс І_р становитиме:

(1.1)

В тих випадках, коли необхідно дати оцінку динаміки ціни на один товар, який реалізується на різних територіях і ринках, співставляють середні ціни різних періодів, визначають індекс змінного складу:

(1.2)

На цей індекс впливають два фактори: зміна цін на окремих територіях і ринках на певний товар та зміна структури продажу ;

Зміну середніх цін і вплив відповідних факторів можна виразити у вигляді такої схеми:

(1.3)

Індекс середніх Індекс цінІндекс впливу структур

змін (змінного = постійного * них зрушень на динаміку складу) складу середніх цін Цю ж залежність можна подати і у такому вигляді:

(1.4)

Товарооборот окремого товару є добутком цін на кількість проданого товару. Весь товарооборот складається з сум оборотів від продажу окремих товарів. Отже, позначивши кількість проданого товару у звітному періоді через д;, весь товарооборот за звітний період можна записати як суму добутків кількості проданих товарів на їх ціни:

(1.5)

Для того, шоб виявити зміну цін, необхідно зафіксувати показники кількості на одному з періодів. В нашій офіційній статистиці вона приймається у звітному періоді і обчислюється за формулою Пааше:

(1.6)

(1.7)

Чіткість інтерпретації, економічний смисл та зручність практичного розрахунку формули Ласпейресазробили її найбільш популярною у світі для обчислення індекса споживчих цін, який дозволяє оцінити, у скільки разів змінились би споживчі видатки у поточному періоді в порівнянні з базисним, якщо б при зміні цін рівень споживання залишився попереднім. Такий розрахунок можна вважати коректним при умові незначних кількісних і якісних змін в структурі споживання (в часі і просторі, коли індекс розраховується для декількох регіонів).

Індекс цін за формулою Пааше показує, у скільки разів сума фактичних витрат населення на купівлю товарів є більшою (меншою) від суми грошей, яку населення повинно було б заплатити за ці ж товари, якщо б ціни залишилися на рівні базисного періоду.

При відсутності кількісного обліку продажу товарів формули Пааше і Ласпейреса можуть бути модифікованими:

(1.8) (1.9)

Статистичним аналізом доведено, що у довгостроковому аспекті формула Пааше дещо знижує реальну зміну цін. Значення індексів, що розраховані за формулами Пааше і Ласпейреса, можуть співпадати лише в випадку повного співпадання структури товарної маси базисного і звітного періодів, що практично неможливо.

Еджвортом-Маршалом запропоновано компромісний варіант формули індекса цін:

(1.10)

Запропонована формула дає можливість уловлювати зрушення в структурі товарообороту, який є не типовим для кожного реального періоду, а тому не має прямого економічного смислу.

Найбільш вдалою компромісною формулою індекса цін багато економістів вважають індекс Фішера:

(1.11)

Індекс Фішера дозволяє оцінити не лише набір товарів базисного періоду за цінами поточного, _ле й набір товарів поточного періоду за цінами базисного. Застосовується в тих випадках, коли є певні труднощі у виборі ваг в умовах значної зміни Їх структури.

Узгодженість статистичних класифікацій дає змогу розраховувати індекс цін виробників за галузями на рівні чотиризначних кодів міжнародної класифікації (ISIC) та індекс цін виробників за продуктами на рівні шестизначних кодів класифікатора основних продуктів (СРС). На практиці користувачі інформації надають перевагу продуктовим індексам цін виробників перед галузевими.

Індекс цін виробників чи споживачів являє собою показник, який узагальнює зміну цін за багатьма товарними позиціями між двома — часовими або географічними — межами. Для його розрахунку необхідно знати:

які товарні позиції включати в індекс;

як визначати ціни за товарними позиціями;

які операції включати в розрахунок індексу;

яку формулу використовувати для визначення зміни цін;

як визначати ваги, використовувані у вибраній формулі.

Щоб відповісти на ці питання, необхідно спочатку розглянути, до якої індексної моделі належить індекс цін.

Завдання індексу цін полягає в тому, щоб визначити, яка частка зміни у вартісному агрегаті пояснюється зміною цін за окремими позиціями. Для цього використовуються індекси цін Е. Ласпейреса, індекси цін Г. Пааше за такими індексними моделями:

Для дефляції використовується індекс цін Пааше з поточною базою щоб після його ділення на вартість у поточному періоді дістати оцінку вартості в постійних цінах з фіксованою вагою у поточному періоді Для оцінювання інфляції використовується індекс цін Ласпейреса з фіксованою вагою в базисному періоді тобто індекс цін визначається тільки стосовно до вартісного агрегату, з яким він пов’язаний.

Вважається, що індексу цін Ласпейреса властива систематична помилка в довгостроковому періоді в бік завищення, оскільки він ґрунтується на вагах базисного періоду, тоді як індекс цін Пааше має найчастіше в довгостроковому періоді зміщення в бік зниження внаслідок постійної зміни ваг. Тому в багатьох країнах використовується формула індексу Фішера, яка являє собою середнє геометричне індексів цін Ласпейреса та Пааше.

Для розрахунку індексу цін виробників (за галузями і продуктами) використовуються панельні обстеження підприємств та продуктів на підставі вибірки. Будь-яка вибірка підприємств та продуктів з часом стає все більш нерепрезентативною і має тенденцію до зменшення, бо окремі підприємства перестають виробляти окремі продукти або здійснювати операції. З метою мінімізації будь-яких систематичних помилок внаслідок цих проблем використовується ротація або доповнення панельної вибірки підприємств і продуктів, що підвищує точність національних індексів цін.

1.3 Організація статистичних спостережень за цінами

Статистичні спостереження за динамікою та структурою діючих цін і тарифів на послуги залежно від форми та обсягу реалізації провадяться по-різному. У зв’язку з різким скороченням частки підприємств, що є прямою державною власністю, суцільне статистичне спостереження за цінами на конкретні товари та послуги зберігається лише на деякі види продукції особливого призначення (військова промисловість, паливно-енергетичний комплекс, видобуток енергоносіїв та дорогоцінних металів тощо). Основною формою статистичного спостереження за рівнем цін і тарифів підприємств та організацій є вибіркові обстеження, що мають регулярний характер та провадяться за стандартними наборами товарів-представників продукції для кожної галузі народного господарства за вибірковим колом одиниць сукупності, які випускають близько 50% загального обсягу товарів у галузі.

Набір товарів-представників при цьому формується за узагальненими споживчими ознаками. Товар-представник повинен мати всі основні споживчі властивості товарів у групі за винятком окремих деталей, що істотно не впливають на задоволення потреб споживача.

Спостереження за змінами цін (тарифів) проводиться в усіх регіонах країни. Інформація про ціни (тарифи) збирається в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі, Севастополі та інших адміністративно-територіальних одиницях, які відібрані з урахуванням чисельності міського населення, а також представництва у соціально-економічному і географічному положенні регіонів та фактору насиченості споживчого ринку товарами і послугами.(див.дод.1)

Статистичне спостереження за змінами споживчих цін і тарифів проводиться на вибірковій основі. Побудова ІСЦ складається з таких основних етапів:

— формування споживчого набору товарів (послуг) — представників;

— відбір територій;

— відбір базових підприємств;

— визначення порядку збору інформації про ціни і тарифи;

— формування вагової структури;

— розрахунок середніх цін (тарифів) та індивідуальних індексів цін (тарифів) на товари (послуги);

— розрахунок індексу споживчих цін.

Розрахунок ІСЦ проводиться на основі даних щодо змін цін (тарифів), одержаних шляхом щомісячної реєстрації цін (тарифів) на споживчому ринку, та даних про структуру фактичних споживчих грошових витрат домогосподарств — основного джерела інформації для формування вагової структури.

Спостереження за змінами цін (тарифів) проводиться у міських поселеннях всіх регіонів країни. Відбір міських поселень, в яких проводиться спостереження за змінами споживчих цін (тарифів) на товари (послуги), здійснюється на центральному рівні і є репрезентативним для розрахунку ІСЦ для кожного з 27 регіонів країни.

Інформація про ціни (тарифи) збирається в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах і районних центрах, які відібрані на основі процедури стратифікованого багатоступеневого відбору з елементами методу імовірності, пропорційній розміру. Цей метод передбачає відбір одиниць з генеральної сукупності шляхом надання кожній одиниці імовірності включення у вибірку, яка пропорційна певній допоміжній змінній, а саме чисельності населення.

Процес відбору складається з таких етапів.

На першому етапі міські поселення розподіляються на страти в залежності від середньорічної чисельності наявного міського населення кожного з регіонів.

1 страта — чисельність населення більше 100 000 чол.;

2 страта — 50 000−100 000 чол.;

3 страта — 25 000−50 000 чол.;

4 страта — до 25 000 чол.

На другому етапі проводяться розрахунки частки населення і кількості реєстрацій цін за кожною стратою кожного регіону у загальній кількості населення та реєстрацій по країні, а також частки населення і реєстрацій за кожною стратою всередині регіону з метою зіставлення даних по кожному регіону в цілому та економічному району з даними по країні. Відповідність цих співвідношень є критерієм для відбору міських поселень для спостереження за змінами споживчих цін (тарифів).

На третьому етапі здійснюється відбір міських поселень з кожної страти. Кожна страта є зменшеною генеральною сукупністю, в якій відбір здійснюється окремо.

До спостереження за змінами споживчих цін (тарифів) включені всі міські поселення з першої та другої страт, які є саморепрезентативними.

З третьої та четвертої страт відібрані по одному міському поселенню, які відповідають таким вимогам:

— найбільша кількість населення та реєстрацій цін;

— репрезентативність моделей споживання для кожного з регіонів;

— достатня насиченість споживчого ринку товарами (послугами) для проведення реєстрації на максимальну кількість товарів (послуг) — представників зі споживчого набору;

— рівномірне географічне охоплення регіонів реєстрацією цін.

Спостереження за змінами цін (тарифів) на товари (послуги) здійснюється за вибірковим колом базових підприємств.

Відбір базових підприємств проводять спеціалісти органів державної статистики на місцях. Структура відібраних базових підприємств переглядається щорічно.

Для відбору базових підприємств використовуються дані статистики торгівлі і послуг щодо розподілу обсягів роздрібного товарообороту і реалізованих послуг за формами власності та обстеження умов життя домогосподарств щодо грошових витрат на купівлю товарів за місцем придбання.

При формуванні сукупності базових підприємств необхідно керуватися таким:

— спостереження за змінами цін (тарифів) проводиться в підприємствах роздрібної торгівлі, ресторанного господарства і сфери послуг усіх форм власності (державної, приватної, комунальної), а також на продовольчих, речових і змішаних ринках;

— у кожному міському поселенні відбираються великі, середні і малі підприємства торгівлі і сфери послуг, розташовані як у центральній частині міського поселення, так і віддалені від центру, тобто з різними умовами торгівлі (обслуговування).