Рівні підвищення кваліфікації педагогічних працівників

План Вступ

1. Рівні підвищення кваліфікації педагогічних працівників

2. Організація курсів

3. Зміст і форми проведення курсів Висновок Використана література

Вступ Реформування системи освіти в Україні призвели до суттєвих змін і її структурі, змісті, організації, формах і методах навчання, що викликало актуальність оновлення системи післядипломної освіти як складової, органічної частини системи безперервної освіти педагогів.

Суть післядипломної освіти педагогічних працівників полягає у підвищенні кваліфікації керівних і педагогічних кадрів відповідно до вимог і запитів суспільства та інтеграції у світовий освітній простір.

Курси педагогічних працівників є основною складовою частиною підвищення їх педагогічної майстерності і фахової кваліфікації на підставі осмислення власної діяльності

Метою підвищення кваліфікації педагогічних працівників є вдосконалення їх освітнього рівня та професійної підготовки внаслідок поглиблення, розширення та оновлення загальнонаукових та спеціальних знань та вмінь.

Завдання курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників є формування їх методологічної та теоретичної компетентності, поглиблення соціально-гуманітарних і психолого-педагогічних знань, формування вмінь використання новітніх освітніх та інформаційно-комунікативних технологій.

Курси підвищення кваліфікації виконують три взаємозв'язані функції:

* компенсаторну — ліквідацію прогалин у базовій освіті;

* адаптивну — оперативна підготовка до змін у освітньому і суспільному житті;

* розвивальну — забезпечення загальнокультурного розвитку, збагачення науковими знаннями, задоволення багатогранних пізнавальних інтересів та духовних потреб особистості.

1. Рівні підвищення кваліфікації педагогічних працівників Підвищенню загального, фахового і методичного рівня педагогічних працівників сприяють курси підвищення кваліфікації. Учителі, вихователі, керівники закладів і установ освіти, працівники відділів та управлінь освіти один раз у 5 років проходять курси підвищення кваліфікації. Можуть організовуватися і проблемні курси для вчителів, які працюють за новими навчальними програмами, підручниками; для вчителів-методистів, старших учителів; а також курси з актуальних проблем навчання і виховання школярів.

На курсах підвищення кваліфікації використовують різні форми занять: лекції, практичні та лабораторні заняття, ділові ігри, бесіди за круглим столом, спостереження та аналіз навчальних та виховних занять у кращих школах області. У ході лекційних і практичних занять слухачів курсів знайомлять з проблемами суспільно-політичного життя країни, з найновішими досягненнями педагогіки, психології, з новими ефективними формами, методами і прийомами навчання і виховання, з передовим педагогічним досвідом роботи вчителів-новаторів, педагогічних колективів шкіл, з новими навчальними засобами і ТЗН, з дидактичними матеріалами.

Виділяють чотири рівні підвищення кваліфікації педагогічних кадрів: республіканський, обласний, районний (міський), шкільний.

На республіканському рівні (забезпечують Український інститут підвищення кваліфікації управлінських кадрів освіти, Інститут змісту і методів навчання, Інститут педагогіки АПН України, Інститут психології АПН України та ін.) слухачів збагачують знаннями з методологічних та теоретичних основ роботи школи, з передовим педагогічним досвідом у системі підвищення кваліфікації, з впровадженням провідних теорій у педагогічну практику.

На обласному рівні (забезпечують обласні інститути післядипломної освіти, ФПК педагогічних інститутів та інші заклади обласного рівня) на перший план висувається завдання теоретико-методичного характеру: ознайомлення з методикою розв’язання тих або інших питань навчально-виховного процесу. Разом з тим, слухачів ознайомлюють і з сучасними досягненнями психолого-педа­го­гічних наук, з шляхами впровадження наукових ідей і передового педагогічного досвіду в практику роботи.

На районному (міському) рівні (забезпечує рай (міськ) метод­кабінет) вдосконалюються методичні та практичні вміння і навички вчителів і керівників шкіл. Ці завдання зумовлені обмеженим науковим потенціалом району, а також наближеністю до практичних потреб школи. В межах існуючих можливостей педагогічних працівників ознайомлюють і з теоретичними і методичними проблемами.

Шкільний рівень передбачає шліфування практичних умінь і навичок на основі знань, отриманих педагогами на інших рівнях підвищення кваліфікації.

Творчі звіти вчителів. Така форма методичної роботи в основному використовується під час проведення атестації педагогічних працівників. На педагогічній раді вчитель звітує про результати навчально-виховної роботи, ділиться своїми знахідками, методичними доробками, знайомить колег з технологією власного досвіду, роздатковим і дидактичним матеріалом, сценаріями найбільш вдалих заходів.

Тижні педагогічної майстерності — це своєрідний звіт досвідчених вчителів, вчителів-методистів, старших вчителів про свою роботу. В програму тижня входить: проведення відкритих уроків, позакласних виховних заходів майстрами педагогічної праці, виставка наочних посібників, дидактичного матеріалу, учнівських зошитів, творчих робіт учнів. Завершує методичний тиждень підсумкова конференція, наприклад, «Оптимальний вибір методів навчання», «Цілісний підхід до формування національної свідомості школярів».

Відкриті уроки. Ця форма методичної роботи дає можливість показати особливості використання вчителем форм, методів і прийомів роботи на уроці, розв’язання окремих педагогічних проблем (здійснення навчальної роботи на уроці, реалізація індивідуального і диференційованого підходу до учнів, активізація пізнавальної діяльності школярів і ін.).

Відкриті уроки — це спеціально підготовлені уроки, які проводять як учителі-методисти, старші вчителі, так і молоді вчителі. «Це не просто методично правильно проведене заняття, а своєрідний взірець з виразним почерком вчителя-майстра, наочно втіленими сучасними прийомами навчання» (Савченко О. Я. Урок у початкових класах. — К.: Освіта, 1993. — С.110).

Спостереження відкритих уроків допомагає заглянути в творчу лабораторію вчителя.

Методичні оперативки. Завдання методичних оперативок (опе­ративних нарад) — підвищення наукового рівня педагогічної роботи, попередження можливих помилок, виправлення допущених недоліків в роботі. Змістом їх роботи є ознайомлення вчителів з новими досягненнями в педагогіці, психології, методиках викладання, з передовим педагогічним досвідом, з новими наказами, методичними листами Міністерства освіти, з результатами перевірки стосовно дотримання в школі єдиного мовного режиму, ведення класних журналів і ін.

Методичні оперативки не повинні займати багато часу. Вони можуть проводитися до уроків, на великих перервах, між змінами, після уроків як з усіма вчителями школи, так і з окремими групами вчителів (з учителями початкових класів; з учителями, які працюють у 5−11 класах; у випускних класах; з класними керівниками 5−11 класів і ін.).

Окремі питання методичних оперативок передбачаються в річному плані роботи школи, в планах роботи методичних об'єднань. Наприклад, тематика методичних оперативок на рік може бути такою: «Формування в учнів прийомів розумової діяльності», «Мето­дика проведення індивідуальних занять», «Дотримання єдиного мовного режиму в школі», «Формування в учнів інтересу до знань».

На методичні оперативки виносяться питання, які не можливо передбачити заздалегідь, з якими потрібно оперативно ознайомити вчителів: цікава стаття в педагогічному журналі, новий наказ Міністерства освіти чи управління освіти, відділу освіти, новий методичний прийом чи наочний посібник, який заслуговує на увагу. Періодичність проведення методичних оперативок диктується практичною необхідністю. Проводить їх, в основному, заступник директора з навчально-виховної роботи.

Методична рада школи. У великих школах утворюється методична рада, яка координує всю методичну роботу, що ведеться в школі. До складу методичної ради входять керівники шкільних методоб'єднань, шкіл передового педагогічного досвіду, творчих груп, найбільш досвідчені вчителі, вчителі-новатори. Склад методичної ради затверджує педагогічна рада школи, а очолює її роботу заступник директора з навчально-виховної роботи.

У зміст роботи методичної ради школи входить: 1) визначення основних напрямків діяльності предметних методоб'єднань, методоб'єднань учителів початкових класів, класних керівників, шкіл передового педагогічного досвіду, творчих груп; 2) організація і проведення педагогічних читань, розробка тематики виступів на них, рецензування доповідей, розробка проекту рекомендацій педагогічних читань; 3) вивчення, узагальнення і впровадження передового педагогічного досвіду, досягнень психолого-педагогічної науки в практику роботи школи; 4) розробка тематики і програм семінарів, практикумів для педагогічних працівників; 5) випуск методичних бюлетенів про передовий педагогічний досвід, про новини педагогічної і методичної літератури; 6) проведення консультацій для молодих учителів, учителів, які одержали рекомендації за наслідками атестації; 7) організація роботи методичного кабінету школи; розробка проблеми, над якою працює школа.

План роботи методичної ради голова погоджує з директором школи.

2. Організація курсів Кожен педпрацівник охоплюється ними не рідше одного разу за п’ять років.

Комплектування груп здійснюється інститутом післядипломної освіти на основі заявок та угод, укладених з відділами (управліннями) освіти районних держадміністрацій (міськвиконкомів), вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

Заявки на курси можуть подаватись також і керівниками шкіл, ПТНЗ, гімназій, ліцеїв, педагогічних установ, окремими педагогами, з якими укладаються відповідні угоди.

Проходження курсів є необхідною умовою для атестації педагогів і визначення рівня їх професійної кваліфікації.

Після закінчення курсів слухачам видаються свідоцтва державного зразка.

Тривалість курсів визначається їх специфікою, потребами і запитами слухачів.

Курси діють у режимі роботи інституту. Система курсів в ІППО передбачає мати в ній:

— комплексні курси (в тому числі інтегровані);

— проблемні (тематичні);

— з спецкурсами;

— авторські; курси послідовників ППД;

— курси з підвищення кваліфікаційної категорії,

— заочні курси;

— очно-заочні (за індивідуальним планом роботи);

— екстернат;

— дистанційні (очно-дистанційні);

— стажування;

— поетапні.

— курси перепідготовки за робітничими професіями. За тривалістю встановлюються такі види курсів:

— місячні, тритижневі та двотижневі стаціонарні курси підвищення кваліфікації;

— дев'ятимісячні стаціонарні курси з перепідготовки за робочими професіями;

— трирічні очно-заочні курси підвищення кваліфікації учителів «Християнської етики». Підсумком роботи курсів є заліки, екзамени, захист курсових (атестаційних) робіт, проектів, творчих робіт тощо.

Вчитель сам обирає форму і зміст курсової підготовки і подає відповідну заявку керівництву школи. Керівництво навчального закладу (установи), відділу (управління) освіти може вносити відповідну корекцію в плани і наміри педагога, виходячи з реальних умов і потреб виробництва.

Педагог за своїм бажанням може проходити курси приватно, за власні кошти, заздалегідь погодивши свої дії з керівництвом відповідного педагогічного закладу, установи.

Молоді спеціалісти (зі стажем педагогічної роботи до 3 років) можуть направлятися на курси лише згідно з їх власним бажанням.

3. Зміст і форми проведення курсів

1. Зміст підвищення кваліфікації педагогічних працівників передбачає включення новітніх наукових досягнень та соціально-економічних тенденцій розвитку України і світу, вдосконалення форм і методів навчання, запровадження сучасних активних методик.

Структура, зміст, обсяг та розподіл академічних годин між основними формами занять визнається типовими навчальними планами. Вони конкретизуються до відповідних курсів з урахування їх специфіки. Структура навчального плану є модульною. Вона складається з трьох модулів: соціально-гуманітарного, професійного та діагностичного.

Соціально-гуманітарний та професійний мають дві частини — інваріантну та варіативну. Інваріатна частина навчальних модулів є обов’язковою для усіх курсів. Навчальні плани і програми курсів підвищення кваліфікації розробляє ІППО і затверджуються на раді інституту. Курси перепідготовки здійснюються на основі планів, затверджених Міністерством освіти і науки України.

2. Відповідно до форми проведення курси характеризуються:

І) Комплексні курси.

Проводяться для педагогів відповідної спеціальності не рідше одного разу у п’ять років (стаціонарна форма).

Молоді спеціалісти (зі стажем педагогічної роботи до 3 років) можуть направлятися на курси лише згідно з їх власним бажанням.

Програма і навчальний план цих курсів складається з урахуванням потреб і запитів слухачів і включає основні питання з філософії, історії, інноваційної педагогіки, психології, методики викладання навчального предмета за спеціальністю, ознайомлення з інформаційно-телекомунікаційними технологіями, спецкурсу.

2) Проблемні /тематичні / курси Вони є різновидом курсів підвищення кваліфікації з тією особливістю, що проводяться з орієнтацією на якусь важливу проблему або тему. Періодичність 5-ти річного циклу тут не береться до уваги, курси проходять педагогічні працівника, які зацікавлені даною проблемою та працюють над нею, керівники методичних об'єднань, творчі і ініціативні учителі, керівники освітніх установ і інші.

3). Авторські курси; курси послідовників ідей передового педагогічного досвіду Вони розраховані на творчих та ініціативним педагогів з високим рівнем кваліфікації, проводяться на базі шкіл ППД. опорних шкіл. В основі їх роботи — досвід майстрів педагогічної справи, що вивчається і пропагується; практична реалізація наукових ідей та оригінальних методик викладання.

4) Курси з підвищення кваліфікаційної категорії

Проводяться на основі професійних запитів, педагогів, передбачають корекцію цих запитів у формі рекомендації-направлення школи, Р (М)МК, НМЦ. Характерною ознакою їх змісту є навчально-діагностична спрямованість. До 70% навчального часу на курсах відводиться практичним формам занять з метою виявлення теоретичного і практичного рівня підготовленості слухачів. Курси є рекомендаційними щодо присвоєння кваліфікаційної категорії педагогічним працівникам.

5) Заочні курси Курси без відриву від виробництва /заочні/ організовуються для тієї категорії педагогічних працівників, які з певних причин не можуть навчатися стаціонарно.

Основною частиною підвищення кваліфікації для таких слухачів є самостійна робота за навчальним планом ІППО. Такі плани надсилаються в усі методкабінети (ІМЦ) відділів (управлінь) освіти рай держадміністрацій (міськвиконкомів). Для слухачів-заочників організовуються настановчі та підсумкові сесії, консультації. Слухачі курсів складають екзамени (заліки), передбачені навчальним планом, звітують про самостійну роботу. Термін навчання — не більше року.

б). Екстернат Зарахування на таку форму навчання здійснюється на основі заявок — індивідуальних або від установ чи навчальних закладів.

До атестації в режимі екстернату допускаються педагоги, які мають відповідну освіту і обрали самостійну форму навчання.

Атестація в системі підвищення кваліфікації педагогів передбачає: залік (екзамен) з педагогіки і психології, основної спеціальності, методики викладання предмета.

Вхідне діагностування з основної спеціальності і методики викладання предмета.

7) Очно-заочні курси У процесі роботи стаціонарних курсів (крім курсів з підвищення кваліфікаційної категорії, авторських, курсах керівників навчальних закладів) створюються умови для навчання слухачів за очно-заочною формою. Цю форму навчання слухач вибирає самостійно (за поданням відділу (управління) освіти райдержадміністрації (міськвиконкому)), складає план самостійної роботи на курсах, в якому визначає теми навчального плану, обов’язкові для опрацювання та проблематику самостійного опрацювання.

Робота у режимі таких курсів передбачає обов’язкове виконання навчально-тематичного плану курсів із чітким їх перерозподілом щодо очної і заочної форми виконання у співвідношенні 50% на 50%.

На такі курси можуть бути зараховані:

керівники районних (міських) методичних об'єднань, клубів, члени обласних творчих груп;

педагогічні працівники:

а) переможці обласного, учасники всеукраїнського конкурсів «Учитель року» ;

б) зі званням «Заслужений вчитель України», «Заслужений працівник освіти», а також ті, котрі мають учену ступінь (або є здобувачами її);

в) розробники навчальних програм, курсів, посібників, підручників;

г) організатори освіти (творчі завідувачі відділами (управліннями) освіти райдержадміністрацій (міськвиконкомів), Р (М)МК, НМЦ керівники шкіл, дошкільних закладів), які проходять курси зі спеціальності;

д) залучені до викладання у системі курсів чи досвід роботи котрих узагальнений на обласному (всеукраїнському) рівні;

є) вищої та першої кваліфікаційної категорії (методисти, старші вчителі), які за станом здоров’я, певними сімейними обставинами не можуть відвідувати заняття курсів у повному їх обсязі.

Основою підготовки є план самостійної роботи, який у дводенний термін складає слухач на підставі навчально-тематичного плану і подає на затвердження керівнику групи.

Підсумком роботи за планом самостійної роботи може бути методична розробка, дидактичний матеріал, проекти навчальних програм, цільові освітні проекти, творчі роботи, реферати, методичні рекомендації та ін. захист яких проводиться в академічній групі. Слухач, котрий працює за індивідуальним планом, може залучатися до проведення курсів як викладач. Він складає заліки та екзамени на загальних підставах.

8). Поетапні курси Навчання проходить в два етапи з перервою не більше 6 місяців. Період навчання чергується з періодом роботи у навчальному закладі. Перший етап (36 годин) включає в основному теоретичні та діагностичні заняття. На другому етапі (36 годин) — переважають активні форми роботи (семінари, «круглі столи», дискусії, тощо. У даному випадку між етапами навчання слухач має можливість співвіднести заново отримані знання з традиційними, усвідомити їх, перевірити теоретичний матеріал на практиці, знайти більш оптимальні способи і методи роботи. Цьому сприяють також завдання, які пропонуються для виконання у міжсесійний період. Групи поетапних курсів формуються за загальними принципами. Підсумком роботи слухача є атестаційна робота у формі проекту, творчої робіт, реферату на одну з актуальних тем, пов’язаних з функціональними обов’язками слухача.

9). Дистанційні курси Дистанційне навчання (ДН) — форма організації навчального процесу та педагогічна технологія, основою якої є керована самостійна робота тих. хто навчається та широке застосування у навчанні сучасних інформаційних, комп’ютерних та телекомунікаційних технологій за умов територіальної розрізненості викладача та слухачів.

Основними технологіями ДН є:

кейс-технологія — вид дистанційної технології навчання, яка заснована на використанні наборів (кейсів) текстових, аудіо-візуальних та мультимедійних навчально-методичних матеріалів та їх розсиланні для самостійного вивчення тими, хто навчається при організації регулярних консультацій у викладачів (тьюторів) традиційним або дистанційним способом.

ТВ-технологія — вид дистанційної технології навчання, що базується на використанні систем телебачення для доставки навчально-методичних-матеріалів та організації регулярних консультацій у викладачів — тьюторів.

мережева технологія — вид дистанційної технології навчання, що базується на використанні мереж телекомунікації для забезпечення слухачів навчально-методичними матеріалами та інтерактивної взаємодії між викладачем, адміністраторам та тими, хто навчається.

змішана технолога ДН («кейс» + мережа),

Очно-дистанційна форма підвищення кваліфікації педагогічних працівників оптимально поєднує в єдиному навчальному процесі принципи, методи та засоби очного та дистанційного навчання. Вона включає три етапи.

Навчання проходить у три етапи: перший етап — організаційно-настановча сесія, другий етап — дистанційне підвищення кваліфікації. Керівництво самостійною роботою здійснюється координатором навчальної групи (тьютором), викладачами за допомогою спілкування в режимі «one-line», комп’ютерних, інформаційних технологій та телекомунікаційної мережі (Internet, E-mail, тел/факс, тощо).Третій етап — залікова сесія. На даному етапі проходить вихідний контроль, захист атестаційних робіт.

10). Стажування Стажування — набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності. Здійснюється за індивідуальним планом, який погоджується з керівником курсів та затверджується ректором інституту.

Стажування може бути розділом навчального плану підвищення кваліфікації слухача.

А). Творче стажування Проходження курсів підвищення кваліфікації в такому режимі стажування підлягають керівники навчальних закладів стажем до 5 років та вчителі предметними з високим рівнем теоретичної підготовки та проблемами з методики викладання предмета, або творчі педагогічні працівники, які працюють над впровадженням нових освітніх технологій та ППД База для проходження стажування оцінюється експертною комісією ІППО та затверджується наказом управління освіти і науки обласної державної адміністрації.

Навчання проходить в три етапи. Перший — вибір слухачем проблеми, закріплення за науковим і методичним керівником, складання плану стажування. Другий етап — стажування на базі навчального закладу, виконання атестаційних робіт. Третій етап — захист творчих робіт, практична демонстрація через уроки, різні практичні форми роботи (відеозаписи, уроки в школах міста, моделювання педагогічних рад, тощо), усний звіт про виконання навчального плану.

Б) Дворічне стажування молодих спеціалістів.

Стажистами зараховуються педагоги лише за власним бажанням і які мають педагогічний стаж не більше двох років. Основними формами навчального процесу є: сесії, індивідуальні та групові консультації, наставництво. Навчальні плани і програми складаються з теоретичної і практичної частин. Теоретична частина програми передбачає аудиторні заняття в ході сесійного періоду в обсязі 72 годин за основною структурою навчального і навчально-тематичного планів курсів підвищення кваліфікації. Практична частина визначає об'єм завдань з формування практичних навичок організації навчального-виховного процесу безпосередньо на робочому місці стажиста або його наставника. Термін та періодичність сесій встановлюється керівником із погодження з стажистом.

11) Перманентні курси («перманентний» — безперервний, постійно діючий) — курси, що реалізуються через систему постійнодіючих семінарів. їх тривалість можлива від одного до двох років, протягом яких проводиться 9−18 семінарів, зміст яких розглядає вирішення певних проблем у розвитку.

12) Курси перепідготовки з робітничих професій Передбачають здобуття педагогічної, психологічної підготовки, певних професійних знань і навиків. Курси ведуть перепідготовку педагогічних і непедагогічних працівників згідно з договором зі службою зайнятості, підприємствами і установами. Вони мають госпрозрахункову основу.

Навчальні плани і програми розробляються ІППО і затверджуються Міністерством світи і науки України. Після закінчення курсів слухачу видається документ державного зразка.

III. Планування навчального процесу Основними документами планування навчального процесу є: план-графік та програми підвищення кваліфікації, навчальні та навчально-тематичні плани; розклад занять.

План-графік підвищення кваліфікації формуються відповідно замовлень Р (М)МК, ІМЦ, вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації, ПТУ. Пропозиції до «Плану-графіка…» подаються методистами, працівниками кафедр в навчально-методичний кабінет організації курсової підготовки за встановленою формою та у встановлені строки. В них зазначається тривалість підвищення кваліфікації, категорії слухачів, проблеми та спецкурси, форми курсової підготовки, календарні терміни, бази педагогічних практик та стажування.

Програми підвищення кваліфікації (надалі - програми) визначають науково обгрунтований зміст навчання і вимоги до рівня знань та умінь слухачів. Розробляються кафедрами спільно з методистами для кожної категорії слухачів на основі типових професійних програм (стандартів підвищення кваліфікації) та кваліфікаційних характеристик Структура програми повинна бути модульною.

Програма складається з інваріантної та варіативної частин. Інваріантна частина змісту — це перелік обов’язкових навчальних модулів та видів практичних робіт із зазначенням мінімального обсягу годин, що відведено на їх засвоєння. Варіативна частина може містити два переліки. Перший — перелік навчальних модулів за вибором Інституту, призначених для врахування регіональних особливостей та специфіки професійної діяльності окремих категорій слухачів, другий — перелік спецкурсів, факультативів, тренінгів, призначених для задоволення запитів та потреб слухачів.

Програми можуть бути двох видів — типові та робочі. Перші орієнтовані на достатньо тривалий період (до 3 років), другі - на один рік. Робочі програми розробляються з урахуванням конкретних ситуацій та необхідності ознайомлення слухачів із змінами у структурі та змісті

Навчальні плани є нормативними документами Інституту, складені на основі вимог програм та графіків підвищення кваліфікації. Розробляються методистами і працівниками кафедр (науковими консультантами) для кожної категорії слухачів на основі «Планів-графіків підвищення кваліфікації керівних і педагогічних кадрів освіти на поточний рік». Навчальні плани визначають структуру, зміст, обсяг та розподіл академічних годин між основними формами занять. Структура навчальних планів є модульною. Вона складається з трьох модулів: соціально-гуманітарного, професійного, діагностичного. Соціально-гуманітарний та професійний модулі складаються з двох частин: інваріантної та варіативної. Інваріантна частина навчального модуля складається з обов’язкових тем навчання і є обов’язковою для кожної категорії слухачів. Зміст варіативної частини визначається запитами і пропозиціями слухачів, тематикою спецкурсів, проблематикою курсів.

Під час розробки навчальних планів підвищення кваліфікації слід керуватися такими нормами навчального навантаження слухачів:

— на очних етапах навчання: основне — 6 акад. год/день; додаткове (спецкурси, факультативи, тренінги) — 2 акад. год/ день;

— на дистанційному етапі - 6 год/тиждень, самостійна робота слухача повинна становити не менш як 50% від встановленої кількості годин.

Структура типового навчального плану містить три модулі: соціально-гуманітарий, професійний та діагностико-аналітичний.

Навчально-тематичні плани складаються методистами і науковими консультантами на основі програм та навчальних планів із врахуванням поточних змін. Обговорюються та погоджується з проректорами з наукової та науково-методичної роботи і затверджуються ректором інституту в установленому порядку Подаються до кабінети організації курсової підготовки не пізніше ніж за 10 днів до початку занять. До навчально-тематичного плану, як додатки, додаються план педагогічної практики та план конференції. План педагогічної практики подається на затвердження одночасно з навчально-тематичним планом, план конференції - протягом трьох перших днів роботи курсів.

Розклад занять разом з навчальним планом, навчальними програмами та навчально-тематичними планами є одним з основним документом, що регулює навчальну роботу в інституті.

Складається керівником групи за встановленою формою та погоджується проректором з науково-методичної роботи. Розклади погод жуються з викладачами не пізніше ніж за три дні до початку занять. Обов’язкові заняття плануються на першу половину навчального дня (9.00−13.30), додаткові - на другу (13.30−16.00).

За узгодженням з кафедрами та проректором з науково-методичної роботи допускається проведення занять за окремими темами в потоці (2−3 навчальні групи).

Зміни у затвердженому розкладі дозволяються лише з дозволу завідувача кабінету організації курсової підготовки і, як правило, у виняткових випадках. Про всі зміни кабінет інформує викладачів, старост навчальних груп та проректора з науково-методичної роботи негайно.

вчитель педагогічний кваліфікація освітній

Висновок Отже, курси педагогічних працівників є основною складовою частиною підвищення їх педагогічної майстерності і фахової кваліфікації на підставі осмислення власної діяльності.

Де основною метою є підвищення кваліфікації педагогічних працівників, вдосконалення їх освітнього рівня та професійної підготовки внаслідок поглиблення, розширення та оновлення загальнонаукових та спеціальних знань та вмінь.

Завдання курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників є формування їх методологічної та теоретичної компетентності, поглиблення соціально-гуманітарних і психолого-педагогічних знань, формування вмінь використання новітніх освітніх та інформаційно-комунікативних технологій.

Зміст підвищення кваліфікації педагогічних працівників передбачає включення новітніх наукових досягнень та соціально-економічних тенденцій розвитку України і світу, вдосконалення форм і методів навчання, запровадження сучасних активних методик.

На курсах підвищення кваліфікації використовують різні форми занять: лекції, практичні та лабораторні заняття, ділові ігри, бесіди за круглим столом, спостереження та аналіз навчальних та виховних занять у кращих школах області.

Отож, учителі, вихователі, керівники закладів і установ освіти, працівники відділів та управлінь освіти один раз у 5 років проходять курси підвищення кваліфікації. Можуть організовуватися і проблемні курси для вчителів, які працюють за новими навчальними програмами, підручниками; для вчителів-методистів, старших учителів; а також курси з актуальних проблем навчання і виховання школярів.

Використана література

1. Зубко А. М. Особистісно-орієнтоване навчання в післядипломній освіті // Освіта на Луганщині. — № 1 (14). — 2001. — С.55−61;

2. Зубко А. М. Підготовка керівників навчальних закладів до впровадження інновацій // Управління якістю професійної освіти. Збірник наукових праць. — Донецьк: ТОВ «Лебідь». — 2001. — С.322−326;

3. Зубко А. М. Шляхи оптимізації управління навчальним процесом в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів // Збірник наукових праць. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи. Випуск 5. — К.: Логос, 2001. — С.94−98;

4. Кузьмин Н. Повышение квалификации на основе дистанционного обучения //Высшее образование в России. — 2004. — № 5. — С.166−168.

5. Олійник В.В., Биков В. Ю. Підвищення кваліфікації керівників освіти за дистанційною формою навчання. — К.: Логос, 2006. — 408с.

6. Положення про дистанційне навчання у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів Київської області. — Біла Церква: КОІПОПК, 2006.